Музично-ритмічне виховання молодших школярів

2

Музично-ритмічне виховання молодших школярів

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи розгляду проблеми художньо-естетичного виховання молодших школярів

1.1 Проблема художньо-естетичного виховання у філософській та педагогічній науці

1.2 Сутність та особливості художньо-естетичного виховання в молодшому шкільному віці

1.3 Шляхи і засоби художньо-естетичного виховання молодших школярів

Розділ 2. Музично-ритмічні вправи як засіб художньо-естетичного виховання школярів

2.1 Ритм як основна складова музично-ритмічного виховання

2.2 Використання музично-ритмічних вправ на уроках музики в початкових класах та позакласній виховній роботі

2.3 Експериментальна робота в аспекті основної проблематики дослідження та аналіз результатів

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

В час зміни ідеалів, коли відбувається стрімка переоцінка цінностей, найменш стійкою стає моральна основа зростаючого покоління. Тому сьогодні особливо гостро постає проблема виховання художньо-естетичної культури особистості. В останні роки спостерігається акцентування уваги на питання теорії і практики художньо-естетичного виховання як важливого засобу формування ставлення до дійсності, засобу морального і розумового виховання, тобто як засобу формування всебічно розвинутої, духовно багатої особистості

В 60-80 роках ХХ століття філософами, естетиками, педагогами, психологами, мистецтвознавцями активно розроблялись загальні питання теорії художньо-естетичного виховання (Б. М. Теплов, І. А. Зязюн, Д. М. Джола, А. Б. Щербо, В. Шацька), питання естетичного виховання засобами дійсності і різних видів мистецтва (Д. Б. Кабалевський, Б. М. Неменський, В. О. Сухомлинський, О. Н. Рудницька), питання специфіки естетичного виховання молоді на різних вікових рівнях (А. Верем'єв, К. В. Гавриловець, М. А. Верб,). Ці напрацювання є основою і сьогоднішніх концепцій художньо-естетичного виховання.

Розвивати особистість та естетичну культуру, - відзначають багато письменників, педагогів, діячів культури (Д. Б. Кабалевський, А. С. Макаренко, Б. М. Неменський, В. А. Сухомлинський, К. Д. Ушинський), - особливо важливо в найбільш придатному для цього молодшому шкільному віці. Відчуття краси природи, оточуючих людей, речей створює в дитини особливі емоційні психічні стани, викликає безпосередній інтерес до життя, загострює допитливість, розвиває мислення, пам'ять, волю та інші психічні процеси.

Метою художньо-естетичного виховання є наявність високого рівня художньо-естетичної культури особистості, її здатність до естетичного освоєння дійсності.

Під художньо-естетичною культурою людини розуміємо ціннісно-стрижневу, базову якість особистості, яка дозволяє спілкуватися з прекрасним і брати активну участь в його творенні. Сутність художньо-естетичної культури людини полягає у здатності до естетичного сприйняття, переживання, усвідомленні і творчості.

Аналіз теорії і практики естетичного виховання показує, що у становленні художньо-естетичної культури людини основну роль виконує взаємодія трьох факторів: творчий фонд особистості, вплив соціокультурного середовища, цілеспрямована педагогічна корекція та стимуляція.

Розвиток загальних художньо-естетичних здібностей відбувається звичайно, через вирішення часткових завдань, а саме: через розвиток художньо-естетичного ставлення до природи, поведінки, мистецтва, узагальнення того спільного в здібностях і навичках, що виникає при вирішенні цих завдань.

Сьогодні суспільство потребує виховання людини, здатної до творчої самореалізації та духовного самовдосконалення. Доктор філософських наук, естетик Є. М. Торшилова показує, що «пріоритет загальнолюдських цінностей пов'язаний із таким більш широким і більш універсальним, ніж ідеологія, розумінням людини і єдності людського роду, яке рівною мірою базується на біологічній, психофізіологічній і культурній єдності. В умовах естетичного розвитку й естетичного виховання, на відміну від інших форм виховання, задіяні всі ці рівні розвитку людини як представника роду» [80, с. 162].

Людина майбутнього повинна бути творцем, особистістю з розвиненим почуттям краси й активним творчим началом.

Навчити бачити прекрасне навколо себе, в оточуючій дійсності покликана система художньо-естетичного виховання. У будь-якої системи є стрижень, основа, на яку вона спирається. Такою основою в системі художньо-естетичного виховання ми можемо вважати мистецтво: музику, архітектуру, скульптуру, живопис, танець, кіно, театр та інші види художньої творчості.

Кожен вид мистецтва специфічно впливає на розвиток внутрішнього світу людини. Музика в системі мистецтв займає особливе місце завдяки її безпосередньому комплексному впливу на людину. Спеціальні дослідження показали, що музика впливає і на психіку, і на фізіологію людини, вона може заспокоювати і збуджувати, викликати різноманітні емоції. В зв'язку з цим в системі художньо-естетичного виховання все більше утверджується теза про важливість музичного виховання особистості, його значення для розвитку загальних психічних якостей (мислення, уяви, уваги, пам'яті, волі), для виховання емоційної чутливості, душевної чуйності, морально-естетичних ідеалів особистості. М. Каган, проаналізувавши цілісність розвитку художньої культури зазначає: «Музыка будет играть все большую роль как в художественной культуре, так и за ее пределами, ибо дальнейшее возрастание роли в человеческой жизни науки, абстрактного мышления, познания законов бытия будет порождать все более острую потребность в уравновешивании этого направления человеческого развития активизацией его эмоциональной сферы, его духовных чувств, его способности не только мыслить, но и переживать...» [29, с. 66].

В художньо-естетичному розвитку дітей центральною є здатність до сприйняття мистецького твору й самостійного створення виразного образу, що відзначається оригінальністю, варіативністю, гнучкістю, рухливістю… Ці показники стосуються як кінцевого продукту, так і характеру процесу діяльності, з урахуванням індивідуальних особливостей і вікових можливостей дітей.

Художня діяльність - специфічна за своїм змістом і формами вираження активність, спрямована на естетичне опанування світу за допомогою мистецтва.

Художня діяльність - провідний спосіб естетичного виховання, основний засіб художнього розвитку дітей із раннього віку. Отже, художня діяльність виступає як змістовна основа художньо-естетичного ставлення дитини, є системою специфічних (художніх) дій, спрямованих на сприйняття, пізнання та створення художнього образу (естетичного об'єкта) з метою художньо-естетичного опанування світу.

Л. С. Виготський зазаначає: «Повнота і точність образів сприйняття залежать від опанування дітьми виразних засобів та естетичних еталонів, які дитина привласнює так само, як усю духовну культуру, і від рівня володіння операціями щодо співвіднесення їх із властивостями художнього об'єкта» [17, с. 76].

Сучасний погляд на художньо-естетичне виховання дитини передбачає єдність формування естетичного ставлення до світу й художнього розвитку засобами різних видів мистецтва в творчій діяльності.

Розгляду проблем музично-естетичного виховання, впливу музичного мистецтва на розвиток духовного світу особистості присвячена значна кількість праць в різних галузях - в педагогіці, естетиці, музикознавстві. Серед авторів, що аналізують питання музично-естетичного виховання в плані теоретико-методологічного обґрунтування взаємозв'язку музично-естетичного розвитку з загально-естетичним та загальнокультурним, назвемо А. Сохора, Г. Головинського, В. Матоніса, Р. Тельчарову, М. Князеву, О. Лобанову, Е. Бодіну [8, 19, 31, 43, 48, 71, 78,]. В науковій літературі ставиться питання про необхідність удосконалення і посилення організованого музичного впливу на особистість школяра. Спектр можливих напрямків аналізу процесів музично-естетичного виховання особистості не вичерпаний і надає широкі можливості для досліджень.

Тому темою нашого дослідження є: використання музично-ритмічних вправ в процесі художньо-естетичного виховання молодших школярів.

Об'єктом дослідження - процес художньо-естетичного виховання молодших школярів.

Предмет - музично-ритмічні вправи як засіб художньо-естетичного виховання молодших школярів.

Проблемою нашого дослідження є: підвищення ефективності художньо-естетичного виховання молодших школярів шляхом використання технології, що базується на музично-ритмічних вправах.

Метою дослідження є спроба розробити (на основі існуючих) технологію, що базується на музично-ритмічних вправах, яка забезпечить ефективність засвоєння музичних знань і активізацію художньо-естетичного виховання.

При розробці методики дослідження були визначені його гіпотеза, завдання, методи і прийоми.

В ході роботи над теоретичною частиною була сформульована наступна гіпотеза: на уроках музики в початкових класах основна увага приділяється співу, слуханню музики, і мало використовуються музично-ритмічні вправи, рухи та гра на музичних інструментах. Діти позбавлені тих видів музичної діяльності, які властивими тільки їм засобами, активізують процес музичного розвитку дітей. Таким чином, ми передбачаємо, що використання спеціальної технології, що базується на музично-ритмічних вправах, суттєво впливатиме на підвищення ефективності художньо-естетичного виховання, допоможе задовольнити художньо-естетичні потреби молодших школярів.

Виходячи з гіпотези, ми висунули такі завдання: виявити інтерес молодших школярів до мистецтва, розробити систему музично-ритмічних вправ, перевірити ефективність використання музично-ритмічних вправ для художньо-естетичного розвитку школярів.

Для вирішення поставлених завдань були використані наступні методи дослідження:

– теоретичний - вивчення і аналіз відповідної наукової літератури по проблемі;

– соціолого-педагогічний - анкетування, бесіда;

– експериментальний - проведення педагогічного експерименту щодо підвищення ефективності художньо-естетичного виховання молодших школярів шляхом систематичного використання музично-ритмічних вправ.

Відповідно до завдань дослідження здійснювались його основні етапи.

І етап - констатувальний. Вивчено і проаналізовано літературу з проблеми дослідження, проведено анкетування учнів початкових класів садка-школи «Веселка» м. Львова.

ІІ етап - формувальний. Експериментальна перевірка ефективності цілеспрямованого використання на уроках музики музично-ритмічних вправ.

ІІІ етап - підсумковий. Вивчено та узагальнено результати експериментальної роботи.

Науково-практичне значення роботи полягає в тому, що розроблена нами технологія може бути використана або взята за основу вчителями початкових класів та вихователями, музичними керівниками дошкільних закладів в процесі художньо-естетичного виховання дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку.

Педагогічний експеримент проводився в 1 і 4 класах садка-школи «Веселка» м. Львова. В експерименті брали участь 43 учні.

Дипломна робота обсягом 76 ст. складається з вступу, двох розділів, висновків, бібліографії та додатків.

1 Розділ. Теоретичні основи розгляду проблеми художньо-естетичного виховання молодших школярів

1.1 Проблема художньо-естетичного виховання у філософській та педагогічній науці

Сутність виховання полягає у впливі на розвиток особистості. Естетичне відношення як людський спосіб життєдіяльності повністю, в усьому своєму об'ємі є предметом художнього виховання. Виховання виявляє природні здібності людини, створює умови для їх реалізації і, спираючись на них, формує систему здібностей до творчої діяльності, намагається розвинути її до рівня, що забезпечує необхідне суспільству художнє ставлення до світу. Дослідники теорії і методики естетичного виховання школярів Д. Джола та А. Щербо вважають, що сутність естетичного виховання - це цілеспрямоване формування і розвиток підходу людини до світу з потребою в удосконаленні, прилучення її до споживання і творення цінностей художньої культури суспільства. «Саме цих об'єктивних потреб іде соціальний запит, замовлення вихованню формувати особистість, здатну жити цими художніми цінностями. Уявлення про таку особистість - ідеал як модель потрібних суспільству якостей - виступає метою художньо-естетичного виховання» [24, с. 17].

Ще з античних часів ідеал людини філософи бачать у всебічності й гармонійності її розвитку, тобто в здатності її до активної участі в усіх суспільних відносинах і в сумарності розвитку цих здібностей. Цим пояснюється обов'язкова в будь-якому суспільстві структура ідеалу, структура, в якій існує і розвивається «людськість», гуманістичність як родова сутність людей. Можливості всебічного розвитку гуманістичної сутності в кожну епоху своєрідні, залежать від особливостей економічних і політичних умов, суспільної організації виховання. Через це в кожному суспільстві ідеал конкретизується.

Початковою школою художньо-естетичного виховання була міфологія, міф, вважає Г. Г. Коломієць, був універсальним інструментом виховання. Тут в єдності виступає естетичне і космологічне (слово «космос» означає світ, красу, гармонію): прекрасна вселенська гармонія, і людське життя вливається в цю гармонію [34].

Біблійна міфологія ставить художньо-естетичне виховання на другий план, поступаючись місцем етичному.

Традиції естетичного виховання в античній Греції були основані на епосі і музично-спортивній культурі, яку відобразив ідеал калогатії (людина прекрасна і добра) - виховання атлетикою і музикою. Думки про художньо-естетичне виховання, що поєднує естетичне, моральне та інтелектуальне ми знаходимо у Платона та Аристотеля. Художньо-естетичне виховання, на їхню думку, впливає на особистість і визначає її моральну свідомість, при цьому велика роль музики, як найважливішого засобу художньо-естетичного виховання.

Середньовічне художньо-естетичне виховання основувалось на вірі і розвивалось навколо центральної релігійної теми-символа. Воно відігравало також значну роль в середовищі феодалів, що відобразилося в лицарському мистецтві трубадурів, труверів, мінезингерів.

Епоха Відродження висунула в якості провідного - принцип гуманізму, відроджуючи принцип античної естетики: людина є мірою прекрасного. Необхідність універсальної освіти митця вплинула на теорію і практику художньо-естетичного виховання, яка висунула ідеал багатосторонньо розвинутої людини, що володіє науками, ремеслами, мовами, мистецтвами.

Український педагогічний словник подає видатних педагогів Я. А. Коменського та І. Г. Песталоцці, які зробили особливий внесок в історію художньо-естетичного виховання. У них естетичне - важливий фактор виховуючого навчання і природовідповідності, так як процес пізнання, на їх думку, починається з чуттєвого сприйняття, спостереження, наочності, досвіду, провідною гармонічною установкою є принцип гармонічного розвитку людини». Художньо-естетичне виховання було наскрізною темою в «Трудовій» педагогіці Песталоцці і поділялось ним на дві ступені: нижчу - формальну (елементарні навички чуття, форм відчуття предметів, звуків) та вищу - духовну (розуміння мистецтва). Перевагу надавав співу та малюванню. Роль педагога, на його думку, в художньо-естетичному вихованні важлива на початковому етапі як такого, що дає поштовх, навички, виховання ж вищих художньо-естетичних здібностей повністю залежать від самої дитини [56, с. 342].

В епоху просвітництва з'явились нові проблеми художньо-естетичного виховання і смаку, підкреслювалось індивідуально-суб'єктивне начало в емоційному сприйнятті прекрасного.

Д. Юм в проблемі художньо-естетичного виховання виділяє виховання витонченого смаку і займається проблемою пошуку норм смаків на противагу існуючому виразу «про смаки не сперечаються», яка, як йому здається, може бути вирішена освіченими художніми критиками [90].

Звернемо увагу на виховне значення мистецтва і конкретно музики, що підкреслюється французькими просвітниками. Ш. Монтеск'є прийшов до висновку, що музика має якості щоб бути вихователем звичаїв, протидіючи жорстокості, пом'якшує людську природу [20]. К. А. Гальвецій також вважає, що «мистецтво сприяє моральному зростанню особистості і здатне запалити в людині «сильну пристрасть», пробудити яскраві і сильні враження, а уява і фантазія, які виникають при цьому, створюють вищу форму художнього насолодження» [34]

Єдність етичного та художньо-естетичного було принципом виховання Д. Дідро, інакше можна мати гарний смак і розбещене серце.

Ж.Ж. Руссо висловлював іншу точку зору. Мистецтво, на його думку, може впливати на зміну смаку, але воно не здатне впливати на характери людей [56].

Таким чином, у просвітників художньо-естетичне виховання виділилось в самостійну проблему, до того ж під художньо-естетичним вихованням розумілося не просто заняття мистецтвом і вміння сприймати його, а засіб залучення людини до культури взагалі.

Класичні представники утопічної думки ХІХ ст. - Ш. Фур'є, Сен-Симон, Р. Оуен - вважали, що художньо-естетичне виховання має виконувати особливу функцію в педагогічній системі при зміні соціального устрою «цивілізації» устроєм гармонії. Розвиток емоцій за допомогою мистецтв принесе у вільну працю творчий, духовний зміст. Художньо-естетичне виховання за Ш. Фур'є «має відбуватись ціленаправлено з немовлячого віку під звуки оркестру, ансамблю, співу і вже в дитячому віці здійснюватися через «кухню і оперу» (тобто роботу з дрібними речами і музику)» [83].

Метою художньо-естетичного виховання І. Кант вважає створення культури душевних проявів і особливого значення надає мистецтву. В «Критике способности суждения» він говорить: «изящные искусства и науки не делают нравственно лучше, а делают их культурнее, тем самым сдерживают проявление тиранических чувственных наклонностей, подчиняя разуму; в борьбе со злом, которое ставит на нашем пути природа и отчасти неуживчивый эгоизм людей, побуждает чувствовать пригодность к высшей цели, которая от нас сокрыта» [30, с. 132].

Інша точка зору у Ф. Шилера, він вважає, що гармонію людських сил можна досягнути через мистецтво та естетичне виховання.

Мистецтво як вища форма розуміння світу, теоретичної і практичної діяльності є в основі системи трансцендентального ідеалізму Ф. Шелінга.

Таким чином, в німецькій класичній філософії мистецтво є головним засобом виховання і абсолютною моделлю універсальної і цілісної культури. Це впливає на розвиток теорії і практики в Німеччині, для яких характерно зближення морального та естетичного.

Відомою в ХІХ столітті стала діяльність педагогів І. Ф. Гербарта, Ф. Фребеля, К. Бенеке і А. Дістервега. Історичне значення в художньо-естетичному вихованні кожного з них індивідуальне. Ф. Фребель надавав великого значення, по-перше: грі, як такій, що розвиває уяву і має естетичний стимул; по-друге: художній творчості у всіх видах мистецтва, як такій, що розвиває моральність. При цьому в його художньо-естетичному вихованні багато релігійного і повчального [83].

Важливою для художньо-естетичного виховання стала нова інтерпретація педагогічного принципу природовідповідності виховання, сформульована Бенеке, суть якої в перемиканні з зовнішніх процесів на внутрішні психологічні, на вивчення творчої уяви, фантазії [.89].

Принцип природовідповідності виховання і положення про гармонійний розвиток особистості по-своєму розвивають І. Ф. Гербарт і А. Дістервег. Гербарт - представник авторитарної педагогіки - виховує на художніх творах, вагомих не за своїми художніми якостями, а за цінністю наслідування морального. Він розробив етичну теорію виховання, основану на вічних незмінних моральних ідеях, надаючи великого значення психології і вважав педагогіку наукою і мистецтвом. Гербарт оголосив, що основою морального є почуття. Мета виховання - розвиток художньо-естетичного сприйняття світу, естетично вихована людина, на його думку, вже є морально вихованою. Таким чином, художньо-естетичне виховання - вищий критерій виховання взагалі. Моральне почуття сприймається ним як краса волі, яка має п'ять станів: внутрішня свобода, повнота життя, безкорисливе ставлення до інших, ідеї права і справедливості.В педагогічній концепції А. Дістервега синтезуються три принципи: природовідповідності, культуровідповідності і самодіяльності, що передбачає активність дитини в процесі навчання і виховання. Він був прихильником раціонально поставленого навчання і виховання [34].

Витоки слов'янського художньо-естетичного виховання мають глибоке коріння, яке сягає початку нашої ери. Вже тоді існувало достатньо розвинуте мистецтво (про що свідчать археологічні розкопки), міфологічне, синкретичне, - як магія впливу, направлена на стихійні сили природи. Язичницькі обряди, схожі на театралізоване дійство, ввібрали різні види мистецтва: різьбу, карбування, танці, замовляння, заклинання, гру на музичних інструментах, і, напевне, створювали сильний емоційний вплив. В українській педагогіці виникло поняття народної педагогіки, яка представляє тисячолітній досвід виховання і добуті емпіричним шляхом знання про людину. Народне виховання за К. Д. Ушинським - найбільш виховна сила [82, с. 237].

Г. Сковорода сприймав і пояснював навколишній світ засобами науки та мистецтва. Особливо високо вчений цінував народну творчість, вважаючи, що саме у фольклорі слід шукати джерело натхнення і зразки для творчості. У спадщині Г. Сковороди проблема прекрасного підпорядковується меті виховання справжньої людини, яка знаходить своє щастя і покликання у творчій праці. Великого значення Г. Сковорода надавав саме музичному мистецтву, як особливому засобу розвитку людської особистості [68].

Про красу, її благотворний вплив на людство, мистецтво як могутній чинник вдосконалення людського суспільства говорив великий народний поет, художник, мислитель ХІХ ст. Т. Г. Шевченко. Особливо натхненно митець писав про народні пісні та думи: «І всі вони так велично-прості і прекрасні, що коли б воскрес сліпець хіоський та почув хоча б одну з них (пісень) від такого ж, як і він сам, кобзаря чи лірника, то розбив би вщент свій козуб, названий лірою, і пішов би в міхоноші до найбіднішого нашого лірника» [49, с. 37].

Чудодійною силою наділяв музику український письменник ХІХ ст. Панас Мирний. Саме вона, на думку митця, здатна з найбільшою силою виражати людські почуття «...спів - то мова душі, то голос серця, бо ними визначаються найтендітніші людські почування, бурхливі хвилі та несамовиті перебої його серця, найнепримітніші одгуки душі до всього, чого не збагнути мовою - словом» [49, с. 48].

Художніми творами та науковими працями про мистецтво збагатив культуру українського народу І. Я. Франко. Вплив мистецтва на людину вчений розглядав шляхом порівняння літератури, музики, малярства. Перевагою музики письменник вважав глибокі неясні зворушення, перевагою поезії - активний стан душі, воля, афекти. Малярство за допомогою ліній та фарб передає частину дійсного світу або якусь думку. Людина повинна внести своєю уявою, фантазією рух, життя у твори мистецтва і «власне в тім, - вказував І. Франко, - лежить головне і всім доступне естетичне вдоволення, яке дають нам добрі малюнки» [84, с. 283].

Високо цінувала вплив мистецтва на душу людини Леся Українка. Звертаючись до митців, поетеса писала: «Шукай, відбирай, перевтілюй у власній творчості насамперед те, що являє прекрасне, що пов'язане з красою народного сприймання, народної фантазії і народного світогляду, а не те потворне, негарне, що повинне лише відтінювати велич прекрасного, закладеного в народі» [41, с. 18].

Аналізуючи теорію і практику художньо-естетичного виховання, видатний педагог К. Ушинський підкреслював, що велике значення для розвитку особистості має музика, образотворче мистецтво, а також природа. Виняткову увагу педагог приділяв вивченню історії народу, рідної мови, літератури, особливо фольклору. Прагнучи розвивати у дітей поряд з інтелектуальною почуттєво-емоційну сферу К. Ушинський вказував: «У всякій науці більш або менш є естетичний елемент, передавання якого учням повинен мати наставник» [82, с. 336]. Педагог вважав, що розвивати художньо-естетичне почуття слід не лише на основі змісту, а й форми проведення занять.

Відомий український вчений, педагог, психолог, професор Г. Ващенко, визначаючи завдання гармонійного виховання української молоді, вказував, що школа має виробити у дітей здоровий смак щодо творів мистецтва. Для цього, на думку педагога, необхідними є знання з історії письменства, малярства, скульптури, музики, архітектури. Г. Ващенко відмічав: «У галузі мистецького виховання мусить перше місце займати виховання смаку і розуміння свого рідного мистецтва, тим більше, що в цій галузі Україна має значні досягнення» [9]. Школа, на думку педагога, повинна розвивати творчі, мистецькі здібності, оскільки серед учнів є багато талановитих особистостей, які за умови правильного виховання можуть дати Україні нові прекрасні твори в галузі літератури, музики або малярства.

Белінський вважав підручником життя правильно вибрану для дітей книгу, мистецтво для душі і народну творчість, а також знайомство з історією. Він говорив про благодатний вплив музики на дітей, займатися якою потрібно починати якомога раніше, так як це мистецтво має складну знакову мову, але проникнення в музику «наполнит гармонией мира их новые души, разовьет в них предыдущие таинства жизни … и даст им легкие крылья…» [34].

Надзвичайно цікавим є вивчення спадщини видатного композитора, диригента, хореографа, фольклориста, педагога В. Верховинця. Він вважав, що саме народне мистецтво здатне найефективніше впливати на підростаюче покоління. Головну мету педагогічної діяльності митець вбачав у всебічному розвиткові здібностей дитини. Органічно поєднавши поетичний (слова пісні), музичний (мелодія), драматичний та хореографічний (інсценізація пісенного матеріалу за допомогою пантомімічних і танцювальних рухів) та образотворчий (костюми казкових персонажів, декорації) матеріал, В. Верховинець створив оригінальну методику художньо-естетичного виховання у дусі любові до Батьківщини, мови, поезії, пісні, танцю [12].

Найголовнішою якістю педагогічної культури В. Сухомлинський вважав відчування духовного світу дитини, здатність приділяти йому увагу і віддавати духовні сили кожному. Він цінував емоційність людської натури, вмів сприймати естетичне у всіх проявах життя і вчив цьому дітей, особливу роль відводив мистецтву. «В художньо-естетичному вихованні взагалі і в музичному особливо важливі психологічні настанови, якими вихователь керується, залучаючи дітей до світу прекрасного. Для мене головною була настанова на виховання здатності емоційно ставитися до краси і потреби у враженнях естетичного характеру. Важливу мету всієї системи виховання я бачив у тому, щоб школа навчила людину жити в світі прекрасного, щоб людина не могла жити без краси, щоб краса світу творила красу в ній самій» [74, с. 63]. Сухомлинський вважав, що справжнє пізнання мистецтва починається там, де людина пізнає красу для себе, живе у цій красі, прагне до неї. Так, однією зі сходинок у процесі художньо-естетичного виховання дитини є, за словами педагога, музика. Вона стає осягненням мови почуттів, для читання якого першими і найяскравішими сторінками є народна пісня. В. Сухомлинський вважав, що почуття величі та краси людини викличуть і твори образотворчого мистецтва. Важливим засобом емоційно-естетичного впливу на особистість є процес розглядання картин. Цінними є поради педагога щодо поєднання поетичного, музичного та образотворчого мистецтв.

В еволюції поглядів на художньо-естетичне виховання ХХ століття займає особливе місце, тому що цій проблемі приділяється багато уваги і особливо вихованню засобами музики. Можливо, це пов'язано з технічними можливостями доступності музичного звучання порівняно з ХІХ століттям - століттям літератури. Серед творців та послідовників систем музично-естетичного виховання такі педагоги і композитори, як Еміль Жак-Далькроз, Золтан Кодай, Карл Орф [ 51, 33, 84].

В художньо-естетичне виховання вкладається поняття здатності проникати у всі сфери життя, формувати естетичне ставлення до дійсності в цілому, а не тільки в мистецтві. Наведемо деякі визначення художньо-естетичного виховання:

– художньо-естетичне виховання - виховання здатності ціленаправлено сприймати, відчувати і правильно розуміти і оцінювати красу в оточуючій дійсності - в природі, в суспільному житті, в праці, в явищах мистецтва [86].

– введення людини в систему дій, що педагогічно організуються, для вироблення у неї бажаних вихователем естетичних почуттів, смаків, ідеалів, а також художньо-творчих здібностей (В. А. Разумний) [91];

– залучення до естетичних цінностей і перш за все до головної з них - краси у всіх її проявах. Так як краса як цінність найбільше пов'язується з мистецтвом, то художньо-естетичне виховання вміщує і залучення до мистецтва, розвиваючи емоційну сторону не тільки сприйняття мистецтва, але й психіки людини [29].

- формування певного естетичного ставлення людини до дійсності. В процесі естетичного виховання виробляється орієнтація особистості в світі естетичних цінностей, залучення до цих цінностей. Формування і розвиток здібностей людини до естетичного сприйняття і переживання, її естетичний смак, ідеал… Естетичне виховання має дві основні функції: формування естетично-ціннісної орієнтації особистості і розвиток її естетично-творчого потенціалу. Естетичне виховання за допомогою мистецтва не ототожнюється з художнім вихованням. Воно ширше, передбачає вплив на естетичні аспекти праці, побуту, поведінки, формуючи естетичне ставлення до самої дійсності [89].

Художньо-естетичне виховання неможливе поза освоєнням системи цінностей, що існують або розвиваються в даному суспільстві. Пізнати ці цінності можливо через мистецтво, через особистісне ставлення до художніх творів. Через розвиток власного ставлення до цінностей формується суб'єктність людини, спрямована на будь-які сприйняття проявів довкілля. Суб'єктність виявляється як у репродуктивній діяльності (сприймати, аналізувати, переживати художні цінності), так і у продуктивній (творити). Цей двобічний процес є основою художньо-естетичного виховання школярів.

Його метою, зазначається у державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти, є розвиток емоційної та інтелектуальної сфер дитини; актуалізація естетичних, мистецтвознавчих та культурологічних знань; формування естетичної свідомості, що відбивається як у власній творчості у царині мистецтва, так і у вчинковому способі буття, що «репрезентує цілісність людської свідомості, самосвідомості і практичної дії» [22, с. 2]; спрямованість на розуміння учнями художньої цінності творів мистецтва; стимулювання духовності і здатності бути співпричетним до душевного світу іншого та протистояти культивуванню примітивних поглядів та смаків.

Дослідники Н. Миропольська, С. Ничкало та В. Рагозіна вважають, що для досягнення цієї мети мають бути розв'язані такі завдання, як:

- розвиток ерудиції школярів у галузі мистецтва (теоретичне і практичне володіння системою елементарних мистецьких знань, понять, термінів; здатність збагнути та висловити власне ставлення до творів мистецтва);

- виховання широкого спектра почуттів школярів (адекватне сприйняття художніх творів, розвинені почуття здивування та допитливості, здатність до естетичного переживання, усвідомлення неповторності індивідуального та сприйняття іншого як естетичної цінності);

- спрямованість учнів на творчу діяльність як мистецьку, так у будь-якій сфері соціальної практики (виховання вмінь розв'язувати творчі завдання, оригінальність і доречність їхнього виконання, власний погляд на світ, уміння самостійно робити висновки, радість як ознака духовної творчості);

- сприяння набуттю учнями нового буттєвого досвіду (гуманістична спрямованість індивіда, розуміння і визнання гідності кожної людини) [50].

Сутність художньо-естетичного виховання, яке є одним із шляхів, напрямків гуманізації людини, проявляється і конкретизується в змісті та завданнях освітнього процесу. Можемо виділити такі завдання художньо-естетичного виховання:

– формування художньо-естетичного відношення до дійсності;

– формування загальних здібностей;

– розвиток художньо-естетичного почуття;

– розвиток художньо-естетичного смаку;

– формування системи художньо-естетичних поглядів;

– формування образного мислення.

Отже, зважаючи на предмет і мету виховання, художньо-естетичне виховання можна визначити як формування естетичного ставлення людини до дійсності, зміст якого поєднуючи в собі загальнолюдські, епохальні, регіональні, національні, професійні та індивідуальні риси, несе історично певний рівень людяності. Шляхи збагачення духовно-творчого потенціалу людини різноманітні, але художньо-естетичне виховання в цьому процесі є головним. Воно виступає підсумковим, завершальним елементом системи загального виховання, надає їй закінченості і насичує всю її структуру суто людським змістом.

1.2 Особливості художньо-естетичного виховання в молодшому шкільному віці

За віковою періодизацією, прийнятою українськими психологами і педагогами, час життя дітей від шести до одинадцяти років називається молодшим шкільним віком. При визначенні його меж враховуються особливості психічного і фізичного розвитку дітей, береться до уваги перехід їх від ігрової до учбової діяльності, яка стає у цьому віці провідною. Вступ дитини до школи - це різка зміна її життя і діяльності. Дитина йде до школи з фізичною і психологічною готовністю до цієї зміни. У шкільному навчанні використовуються і продовжують розвиватися фізичні і розумові здібності, формуються психічні властивості молодшого школяра.

Протягом молодшого шкільного віку відбувається подальше зростання організму дитини. Розвивається м'язова система молодших школярів. Збільшується вага всіх м'язів відносно ваги тіла, що сприяє зростанню фізичної сили дітей, підвищується здатність організму до відносно тривалої діяльності. Дрібні м'язи кисті руки розвиваються повільніше. Діти цього віку, добре володіючи ходьбою, бігом, ще недостатньо координують рухи, здійснювані дрібними м'язами. Посилюється розвиток рухового апарату, що обумовлює надмірну рухливість дітей цього віку, тому важливо зважати на їх прагнення бігати, лазити, плавати тощо, пам'ятаючи, що розвиток моторики дітей зв'язаний не тільки з фізичним, а й розумовим розвитком підростаючої особистості.

У молодших школярів збільшується рухливість нервових процесів, що дає змогу дітям швидко змінювати свою поведінку відповідно до вимог учителя. У дітей добре розвинені органи чуття.

Психологічна готовність до шкільного навчання - це складне утворення, до структури якого входить особистісна, інтелектуальна і соціально-психологічна готовність. Психологічна готовність включає здатність дитини до прийняття нової «соціальної позиції» - положення школяра, здатність управляти своєю поведінкою, своєю розумовою діяльністю, певний світогляд, готовність до оволодіння учбовою діяльністю.

Дитина в цьому віці спрямована на інтелектуальні заняття, спорт тощо. З'являється у структурі молодших школярів его (Я) і суперего (над-Я). Дитина оволодіває елементарними культурними навичками, навчається в школі, зростає здатність дитини до логічного мислення, самодисципліни, а також спілкування з ровесниками у відповідності до встановлених правил.

Важливе значення в навчанні має і ставлення учнів до вчителя. О. В. Скрипченко вважає, у 1-2 класах учні не виявляють критичного ставлення до вчителя, вони виконують всі його вимоги, люблять і поважають за те, що він навчає їх. Критичне ставлення з'являється в з-му класі, якщо учитель допускає помилки у навчально-виховному процесі [69]. В учнів молодшого шкільного віку формуються різноманітні навчальні мотиви: ігрові, зовнішні (соціальні, вузькі особисті), внутрішні.

У процесі навчання здійснюється розвиток в учнів пізнавальних процесів, який характеризується кількісними та якісними змінами. Вони виявляються зокрема в розвитку сприймання. Кількісні зміни полягають у зростанні швидкості перебігу процесу сприймання, у збільшенні числа сприйнятих об'єктів, розширенні обсягу їх запам'ятовування тощо. Якісні зміни являють собою певні перетворення структури сприймання, виникнення нових його особливостей, які знаменують собою піднесення його пізнавальної ефективності.

Удосконалюється робота аналізаторів, підвищується їх чутливість до різних властивостей предметів. За результатами досліджень О. В. Скрипченко визначає, що «в учнів третіх класів точність розрізнення кольорів та кольорових відтінків збільшується на 45% порівняно з учнями перших класів» [69, с. 123]. Розрізнення молодшими школярами кольорів, їх відтінків залежить не тільки від вікових особливостей дітей, а й робіт, які проводять дорослі. Так, за свідченням Б. Неменського, японські вчителі надають особливої уваги розвиткові кольорової чутливості учнів. В цій країні є своєрідна колористична грамота. Вона, на думку японських психологів і педагогів, дає змогу ширше і глибше розвивати не тільки органи чуття, а й мислення і творчі можливості дітей. У японських школах з першого класу програмою передбачені такі заняття, які звуться «милуванням». У гарну погоду відміняються уроки, й учні йдуть спостерігати, милуватись красою природи.

Підвищується у молодших школярів і здатність розрізняти висоту звуків, чому особливо сприяють заняття з музики. Для початкового навчання музики молодший шкільний вік є найбільш сприятливим. За даними соціальних досліджень А. Д. Когана, О. В. Скрипченко у молодшому шкільному віці зростає гострота слуху, а також здатність розрізняти висоту тонів. «Точність сприймання і відтворення коротких звукових сигналів підвищується в учнів третіх класів порівняно з першокласниками в 1,6 раза» [69, с. 125].

Спостережливість розвивається успішніше, якщо вчитель не тільки супроводжує поясненнями демонстрацію наочних об'єктів, а й організовує самостійне розглядання цих об'єктів, пошуки їх характерних ознак, створення цілісних їх образів. Таким чином школярі вчаться точно, чітко їх сприймати - бачити, слухати, обмацувати, часом і нюхати, пробувати на язик, спостерігати й узагальнювати, визначати словом результат своїх спостережень. Формування спостережливості сприяє художньо-естетичному вихованню учнів. Вирізування, ліплення, конструювання, моделювання, робота на пришкільній ділянці також потребують сприймання і виступають як стимулятори його розвитку.

Основна тенденція в розвитку уяви молодших школярів полягає в переходах від переважно продуктивних її форм до творчої переробки уявлень, від простого їх комбінування до логічно обґрунтованої уваги. На думку деяких психологів, якщо не розвивати відтворювальну уяву у молодшому шкільному віці, то це неминуче призведе до гальмування художнього сприймання не тільки у цьому віці, а й на наступних етапах розвитку особистості. Велику роль у розвитку уяви молодших школярів відіграє читання художньої літератури. Художній опис дає дітям можливість уявити собі картину, змальовану автором, перенестись в зображувану ним обстановку, «бачити», «чути» героїв твору, переживати найрізноманітніші їх почуття. Активність творчої уяви учнів може змінюватись залежно від поставленого перед ними завдання.

Важко розвивати естетичні ідеали, художній смак, коли особистість вже сформована. Художньо-естетичний розвиток особистості починається з раннього дитинства. Щоб доросла людина стала духовно багатою, потрібно звернути особливу увагу на художньо-естетичне виховання дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Н. Миропольська, С. Ничкало відзначають, що «початкові класи - сензитивний період у школі для виховання дитини, культури її поведінки, розвитку чуття краси. Саме в цей час інтенсивно формується сенсорна сфера особистості дитини, збагачується її чуттєвий досвід» [50, с. 15]. Саме в цьому віці здійснюється найбільш інтенсивне формування ставлень до світу, які поступово перетворюються в якості особистості.

Досліджуючи сутнісні морально-естетичні якості особистості В. О. Сухомлинський вважає, що вони формуються в ранньому періоді дитинства і зберігаються в більш чи менш незмінному вигляді на все життя. «Дитинство - найважливіший період людського життя, не підготовка до майбутнього життя, а справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя. І від того, яке було дитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що ввійшло до її розуму й серця з навколишнього світу, - від цього значною мірою залежить, якою людиною стане сьогоднішній малюк. У дошкільному та молодшому шкільному віці формується характер, мислення, мова людини» [74, с. 15].

Звичайно, життя щось змінює і вносить свої корективи. Але саме в дошкільному і молодшому шкільному віці художньо-естетичне виховання є основою всієї подальшої виховної роботи.

В психологічній та педагогічній літературі молодший шкільний вік виділяється як визначальний стан у формуванні особистості. Від того, яка основа буде закладена в цьому віці, залежить весь подальший розвиток дитини.

Молодший школяр характеризується підвищеною сприйнятливістю зовнішніх впливів, вірою в істинність всього, чого його навчають, що кажуть дорослі, які для нього - взірець для наслідування, приклад того, що і як слід робити.

У дитини з'являється новий домінуючий вид діяльності - навчання. Головною людиною для дитини стає вчитель. Через нього діти пізнають світ, норми суспільної поведінки. Погляди вчителя, його смаки, уподобання стають їх власними. Н. Миропольська стверджує, що вчитель має бути не просто об'єктом для наслідування, а «розкриватися найважливішими рисами своєї особистості, показувати шляхи свого духовного зростання» [50, с. 16]. З педагогічного досвіду А. С. Макаренка відомо, що суспільно вагома мета, перспектива руху до неї, поставлена невміло, залишає дітей байдужими. І навпаки, яскравий приклад послідовної та впевненої роботи самого педагога, його щира зацікавленість та ентузіазм спонукають дітей до справи.

Наступна особливість художньо-естетичного виховання в молодшому шкільному віці пов'язана із змінами, що відбуваються в сфері пізнавальних процесів школяра.

Наприклад, формування художньо-естетичних ідеалів у дітей, як частини їх світогляду, складний і довготривалий процес. Це відзначають всі педагоги та психологи, згадані попередньо. Особливо акцентує на цьому увагу В. Сухомлинський: «Емоційне й естетичне виховання починається з розвитку культури відчуттів і сприймань. Як для виховання трудової майстерності необхідні тривалі вправи руки, що розвивають розум, інтелектуальні здібності, так виховання духовної, моральної, емоційної, естетичної культури потребує тривалих вправ органів чуттів, насамперед зору й слуху… Чим тонші відчуття й сприймання, чим більше бачить і чує людина в навколишньому світі відтінків, тонів і напівтонів, тим глибше виражається особиста емоційна оцінка фактів, предметів, явищ, подій, тим ширший емоційний діапазон, який характеризує духовну культуру людини» [74, с. 502].

Для дошкільного і молодшого шкільного віку провідною формою знайомства з художньо-естетичним ідеалом є дитяча література, мультиплікаційні фільми, кіно, ляльковий театр, музика, танці.

Книжкові, мультиплікаційні чи герої кіно є носіями добра або зла, милосердя або жорстокості, справедливості або брехні. В міру свого розуміння маленька дитина стає на бік добра, симпатизує героям, що борються за справедливість проти зла. Художньо-естетичне виховання починається з багатого емоційного підтексту відносин між членами колективу; чуйності, сердечності, задушевності. У гармонійному поєднанні краси, що оточує людину, і краси самої людини провідна роль належить красі людських взаємовідносин.

Важливо, відзначає В. Сухомлинський, щоб перші ідеальні уявлення дитини не залишались на рівні лише вербально-образного вираження. Потрібно постійно, всіма засобами спонукати дітей до того, щоб вони в своїй поведінці та діяльності привчались наслідувати улюблених героїв, реально проявляли доброту, справедливість, здатність зображати, виражати ідеал в своїй творчості: віршах, співах, малюнках. «Мистецтво - це час і простір, в якому живе краса людського духу. Як гімнастика випрямляє тіло, так мистецтво випрямляє душу. Пізнаючи цінності мистецтва, людина пізнає людське в людині, підносить себе до прекрасного, переживає насолоду» [74, с. 544].

З молодшого шкільного віку відбуваються зміни і в мотиваційній сфері. Мотиви ставлення дітей до мистецтва, краси дійсності усвідомлюються та диференціюються. На думку дослідниці О. Рудницької, один з мотивів проявлення потреби є привабливість і значимість об'єкта. Естетичні потреби людини проявляються перш за все через художні інтереси і потреби, потреби у спілкуванні з різними видами мистецтва, у художній творчості. «В емоціях, що є специфічною формою взаємодії людини з явищами довколишнього світу, завжди присутня оцінка (позитивна або негативна), що дає можливість контролювати та корегувати діяльність. Переживання оцінювального ставлення до того чи іншого явища або ситуації є формою вираження певної потреби. У свою чергу, усвідомлення причини, що сигналізує про потребу і тим самим спонукає суб'єкта до діяльності, становить мотив цієї діяльності. Звідси стає зрозумілою складна взаємозалежність емоційної насиченості навчального процесу та формування мотивів, які є тим особистісним інструментом, що спрямовує освітню активність учня, його бажання долати всілякі перешкоди, наполегливо просуватися до мети» [64, с. 95].

Почуття краси природи, оточуючих людей, речей створює в дитині особливі емоційно-психічні стани, збуджує безпосередню цікавість до життя, загострює допитливість, мислення, пам'ять. В ранньому дитинстві малюки живуть безпосереднім, глибоко емоційним життям. Сильні емоційні переживання надовго зберігаються в пам'яті, часто перетворюються в мотиви та стимули поведінки, полегшують процес вироблення переконань, навичок та звичок поведінки. «Краса відточує людяність. Якщо людина з дитинства виховується на красі, насамперед на хороших книжках, якщо в неї розвивається здатність до переживань, почуття замилування, захоплення перед красою, то навряд чи можливо, щоб вона стала бездушною, паскудною, розпусною. Краса, насамперед духовні цінності, виховує витонченість натури, а чим тонша натура, - наголошує В. Сухомлинський, - тим гостріше людина сприймає світ і тим більше вона може дати світові…» [74, с. 613].

Естетичні явища дійсності та мистецтва, які людина глибоко сприйняла, здатні викликати багатий емоційний відгук. Емоційний відгук, на думку Д. Б. Лихачова, є основою естетичного почуття. Залежно від змісту, естетичні явища можуть викликати у людини почуття духовної насолоди або відрази, страх або сміх тощо. Якщо людина переживає такі емоції багаторазово, то у неї формується художньо-естетична потреба. Емоційно-естетична оцінка ідей, принципів як найважливіший елемент ідейного виховання залежить від того, наскільки глибоко здатна людина переживати в зв'язку з пізнанням навколишнього світу такі почуття, як радість, захоплення, подив, сум, тривогу, сором, гнів, обурення та ін.[91].

У своїй праці Н. І. Кіященко зазначає, що педагогічне використання емоційного ставлення дитини до світу - це один з важливих шляхів проникнення в дитячу свідомість, її розширення, поглиблення, зміцнення та конструювання. Він також відзначає, що емоційні реакції та стани дитини є критерієм дієвості естетичного виховання [91].

Рудницька вважає, що до основних критеріїв належать художні потреби особистості, місце мистецтва у структурі вільного часу, інтенсивність контактів з творами, характер смакових уподобань, активність пошуку джерел мистецьких вражень, галузі спілкування з різновидами мистецтва, доступність для розуміння особистістю художніх творів, культура їх сприйняття тощо.

«Узагальнюючи запропоновані критерії діагностики, можна виділити три основні параметри вивчення рівнів художнього розвитку особистості. Це - динаміка становлення емоційно-захопленого ставлення суб'єкта до мистецтва, наявність відповідних знань та вмінь, творчих характер художньої діяльності. Адже тільки в органічному взаємозв'язку почуттів, знань і творчої самостійності стає можливим вплив мистецтва на внутрішній світ людини» [64, с.281].

Таким чином, молодший шкільний вік - це особливий вік для естетичного виховання, де головну роль в житті школяра відіграє вчитель. Користуючись цим, вмілі педагоги здатні не тільки закласти міцний фундамент естетично розвинутої особистості, але і за допомогою естетичного виховання закласти справжній світогляд людини, адже саме в цьому віці формується ставлення дитини до світу і відбувається розвиток сутнісних естетичних якостей майбутньої особистості.

1.3 Шляхи і засоби художньо-естетичного виховання молодших школярів

Ефективність художньо-естетичного виховання учнів залежить також від форм та методів його організації. Основною формою організації дитячої життєдіяльності для реалізації завдань художньо-естетичного розвитку є заняття з образотворчого мистецтва, художньої праці та музики. На уроках із цих предметів учні не лише здобувають певні теоретичні знання з конкретних видів мистецтва, а й набувають відповідних практичних умінь та навичок, розвивають свої мистецькі здібності. В їхній організації мають враховуватись різноманітні фактори: рівень розвитку учнів, можливості їхнього сприйняття, забезпеченість ілюстративним матеріалом, місце проведення, кількість учасників тощо. Заняття художньо-естетичного циклу проводяться фронтально - з усім класом. Можливе виконання завдань підгрупами, парами чи індивідуально при колективній організації дітей.

На розв'язання завдань художньо-естетичного виховання спрямована також позакласна виховна робота. Крім бесід, лекцій, диспутів, тематичних вечорів, вечорів запитань і відповідей на естетичну тематику, цінною в художньо-естетичному вихованні є участь школярів у діяльності шкільних клубів любителів мистецтв, гуртках художньої самодіяльності, літературних об'єднаннях, музичних ансамблях і шкільних оркестрах, шкільних театрах. Розширювати й поглиблювати свої естетичні знання, уміння й навички учні можуть у позашкільних освітньо-виховних установах: музичних і художніх школах, будинках і палацах школярів, студіях.

В позакласній виховній роботі задовольняються потреби в спілкуванні, відбувається творчий розвиток особистості. На позакласних заходах діти мають більше можливості для самопрояву.

Великий практичний досвід у справі художньо-естетичного виховання в процесі позакласної та позашкільної роботи належить А. С. Макаренку та С. Т. Шацькому. В організованих ними виховних закладах діти приймали активну участь в підготовці самодіяльних спектаклів, творчих драматичних імпровізацій. Вихованці часто слухали художні твори та музику, відвідували й обговорювали театральні спектаклі та кінофільми, працювали в гуртках і студіях, проявляли себе в різноманітних видах літературної творчості. Все це було дієвим стимулом розвитку кращих якостей особистості [46].