Перспективний досвід музично-естетичного виховання дітей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

За останні роки зросла увага до проблем теорії та практики естетичного виховання як найважливішого засобу формування всебічно розвиненої, духовно багатої особистості.

Про формування особистості і ролі в цьому естетичного виховання наголошує багато хто з письменників, педагогів, артистів (Д.Б. Кабалевский, О.С. Макаренко, Б.М Неменский, В.А. Сухомлинський, С. Науменко, К.Д. Ушинський). Вони звертають увагу на важливості сприяти розвитку особистості у найсприятливішому для цього - молодшому шкільному віці. Відчуття краси природи, оточуючих людей, речей створює у дитини особливий емоційно-психічний стан, збуджує безпосередній інтерес до життя, загострює допитливість, розвиває мислення, пам'ять, волю та інші психічні процеси. Навчити бачити прекрасне навколо себе, у навколишній дійсності покликана система естетичного виховання. Щоб ця система впливала на дитину найбільш ефективно і досягла поставленої мети, Б.М. Неменский виділив таку її особливість: «Система естетичного виховання мусить бути, передусім єдиною, об'єднуючою всі речі, всі позакласні заняття, все громадське життя школяра, де кожен предмет, кожен вид заняття має власне чітке завдання у справі формування естетичної культури та особистості школяра». Але в будь-якої системи є стрижень, основа, на яку вона спирається. Таким підґрунтям у системі естетичного виховання ми можемо вважати мистецтво: музику, архітектуру, скульптуру, живопис, танець, кіно, театр та інші види художньої творчості. Привід цьому нам дали ще Платон і Гегель. На їх погляд, аксіомою стало те, що головним змістом естетики як науки є краса - основне естетичне явище[13]. Мистецтво укладає великий потенціал у розвиток особистості.

Із усього вищесказаного, можна припустити, що, залучаючи молодшого школяра до багатющого досвіду людства, накопиченому в мистецтві, можна виховати високоморальну, освічену, різнобічно розвинену сучасну людину.

У даній роботі розглядається конкретна галузь мистецтва - музика, що і визначає тему дослідження: «Естетичне виховання молодших школярів засобами музичної педагогіки». Предмет дослідження - вплив надбань музичного мистецтва на естетичне виховання молодших школярів.

Об'єкт дослідження - естетичне виховання молодших школярів.

Мета дослідження - проаналізувати вплив музичного мистецтва на розвиток особистості молодшого школяра.

Гіпотеза: морально-естетичне виховання молодших школярів засобами музичного мистецтва буде ефективним за умов:

1) створення атмосфери зацікавленості та умов для захоплення музичними творами;

2) формування в учнів розуміння морального та естетичного змісту музичних творів;

3) забезпечення поетапності у вивченні та емоційно-образному сприйнятті музичних творів;

Для досягнення поставленої мети та доведення гіпотези висунуто такі завдання:

1. Визначити зміст і значущість естетичного виховання у розвитку молодшого школяра;

2. Виявити особливості цього виховання для дітей молодшого шкільного віку.

3. Вивчити вікові особливості музичного розвитку дітей в початковій школі.

4. Відзначити різні форми та методи формування естетичного смаку у молодшого школяра на уроках музики.

Методи дослідження:

1. Теоретичний метод, який полягає у вивченні, відборі та систематизації матеріалу з даної проблеми.

2. Емпіричний метод, що містить елементи педагогічного спостереження.

Розділ I. Теоретичні підходи до проблеми естетичного виховання молодших школярів

1.1 Сутність естетичного виховання

Всебічний гармонійний розвиток особистості не можна уявити без її естетичної вихованості. «Краса, -- писав В.О. Сухомлинський, -- могутній засіб виховання чутливості душі. Це вершина, з якої ти можеш побачити те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса -- це яскраве світло, що осяває світ. При цьому світлі тобі відкривається істина, правда, добро; осяяний цим світлом, ти стаєш відданим і непримиренним. Краса вчить розпізнавати зло і боротися з ним. Я б назвав красу гімнастикою душі -- вона виправляє наш дух, нашу совість, наші почуття і переконання. Краса -- це дзеркало, в якому ти бачиш сам себе і завдяки йому так чи інакше ставишся сам до себе» [1].

XX ст. було наповнене соціальними потрясіннями -- революціями, війнами, голодом, терором, технічними катастрофами, економічними катаклізмами. Все це призводило до руйнування краси навколишнього світу і насамперед краси людського духу. Наміри будувати вільне демократичне суспільство можуть бути реальними лише за умов морально-духовної довершеності особистості, де чільне місце має зайняти духовна краса людини. І коли Ф.М. Достоєвський писав, що краса врятує світ, то мав на увазі насамперед красу моральну. Єдність естетичного і морального виховання, а також виховання громадянського і політичного, гармонія істини, добра та краси є передумовою ефективного естетичного виховання.

Естетичне виховання тісно пов'язане з культурою народу. 3 одного боку, воно відображує надбання культури, а з другого -- стимулює подальший розвиток культури конкретного народу, активно впливає на творення нових духовних цінностей, мистецьких витворів. Разом з тим естетичне виховання має бути спрямоване на формування свідомості людей у дусі поваги й приязні, товариськості та дружби [1].

Естетичне виховання -- складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Методологічною засадою естетичного виховання є етика -- наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про сутність і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.

У процесі естетичного виховання формуються естетична свідомість і поведінка школяра.

Естетична свідомість -- форма суспільної свідомості, що являє собою художньо-емоційне освоєння дійсності через естетичні почуття, переживання, оцінки, смаки, ідеали тощо і концентровано виражається в мистецькій творчості та естетичних поглядах.

Естетичні почуття -- особливі почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в дійсності й у творах мистецтва.

Естетичний смак -- здатність людини правильно оцінювати прекрасне,відокремлювати справді прекрасне від неестетичного.

Естетичний ідеал -- уявлення людини про прекрасне, до чого вона прагне,на що рівняється.

Естетика поведінки -- риси прекрасного у вчинках і діях людини (уставленні до праці й до суспільства, в манерах і зовнішньому вигляді, у формах спілкування з людьми.

У процесі естетичного виховання важливо навчити учнів розуміти й сприймати красу. Спостерігаючи прекрасне, людина не може залишатися байдужою, вона переживає, відчуваючи любов або ненависть до спостережуваного. Тому треба, щоб діти вміли розрізняти справді красиве і непотворне. Під час естетичного сприймання виникають певні емоції. Завдання виховання -- створення умов, які б сприяли формуванню емоційної сфери учнів.

Багатство емоційної сфери людини свідчить про її духовне багатство.

1.2 Особливості естетичного виховання в молодшому шкільному віці

Естетичний розвиток особистості починається в ранньому дитинстві. Щоб доросла людина стала духовно багатою, треба звернути особливу увагу на естетичне виховання дітей молодшого шкільного віку. У молодшому шкільному віці формуються основи потреб і смаків, народжується любов до мистецтва, заявляють про себе творчі здібності, якими різною мірою наділена кожна дитина. Для їх реалізації необхідне правильно організоване виховання і навчання, яке враховує особливості віку, індивідуальність.

Однією з особливостей молодшого шкільного віку є перехід дитини до школи. У неї з'являється новий провідний вид діяльності - навчання. Головною людиною для дитини стає вчитель. Для дитини у початковій школі вчитель - найголовніша людина. Все для неї починається з учителя, який допоміг подолати перші важкі кроки в житті. Через нього діти пізнають світ, норми суспільної поведінки. Становлення духовного досвіду особистості безпосередньо пов'язане із розвитком суб'єктивності, що є обумовленою віковою динамікою організації внутрішнього світу молодшого школяра та його відношень із зовнішньою дійсністю.

Молодший шкільний вік є періодом входження в соціальну зрілість. На цьому етапі активно формується світогляд, розвиваються емоційно вольова, пізнавальна сфера дитини, набувається досвід спілкування, закладаються основи відповідальної поведінки [3].

Творчий потенціал особистості засобами мистецтва розкривається у процесі: споживання творів мистецтва; надбання мистецтвознавчих знань; власної творчості в сфері мистецтва. Естетичне виховання в молодших класах реалізується, перш за все, на уроках мистецтва, музики, трудового навчання.

Під час естетичного виховання треба враховувати й те, що важливою є фіксація самого факту включення учнів в ту чи іншу художню діяльність. Якщо діти спілкуються з мистецтвом досить випадково і без внутрішньої потреби, то така художня діяльність небагато чого дає особистості. Художньо-естетична підготовка передбачає оволодіння системою загально мистецтвознавчих понять, що необхідно для оцінки художніх явищ. У окремих класах у дітей вже з першого року навчання зникає інтерес до прекрасного, знижується багато критеріїв естетичного розвитку. У той самий час спеціальні дослідження доводять, що за відповідної роботи у молодших школярів вдається сформувати досить високий рівень музичного сприйняття, тонке розуміння краси художнього слова, здатність бачити у картині предмет мистецтва. Усі ці факти дозволяють нам сказати, що причиною низького рівня естетичного розвитку дітей 1-3 класів є не особливості їх віку, а малоефективні методи роботи педагогів, класних керівників. Таким чином, у сфері естетичного виховання можливості учнів 1-3 класів явно занижуються. Підміна теоретичних знань розрізненими відомостями призвела до того, що любов учнів до мистецтва не розвивається, не стає глибшою рік за роком. Отже, образотворче мистецтво, музика, співи, а в значній мірі і читання досі залишаються предметами, головна задача яких полягає у прищеплені відповідних навичок. Формування естетичних умінь і навичок виявляється в такій організації навчання, при якій учні могли б відтворювати у своїй пам'яті вивчений раніше матеріал та користуватися їм як з навчальною, так і з практичною метою.

Особливе місце в організації художньо-естетичного розвитку особистості належить принципу наочності. Як відомо, у початковій школі використовується різний наочний матеріал: від натуральних предметів та їхніх зображень до графічних моделей процесів і явищ. Наочність - обов'язкова умова повноцінного навчання та виховання, що сприяє пізнанню суті явищ, виявленню його характерних властивостей і закономірностей. Вона покликана поєднувати адекватне відображення і простоту сприймання творів мистецтва, за допомогою моделі суттєвих їх рис забезпечити чуттєве сприймання пізнавального матеріалу. Педагогічна модель естетичного виховання вимагає відповідного узгодження мети, завдань та змісту предметів естетичного циклу на основі синтетичного підходу з широким використанням міжпредметних зв'язків.

На відміну від традиційного підходу - від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики, "синтетичний" принцип вимагає у навчальному процесі йти від цілого, від розуміння суті та смислу. Таким чином, як підкреслює В. Орлов, у процесі пошуків смислу учень мислить, рухається "від однієї вершини естетичного пізнання і самопізнання до іншої" [4].

1.3 Вікові особливості музичного розвитку дітей молодшого шкільного віку

Однією із цілей музичного виховання є музичний розвиток дитини. Музичний розвиток, вважала Н. Ветлугіна, - складне явище. Між його компонентами встановлюються різноманітні взаємозв'язки: між природними задатками і сформованими на їхній основі музичними здібностями; між внутрішніми процесами розвитку й досвідом, який передається дитині ззовні; між засвоєнням досвіду й розвитком, що відбувається при цьому, тощо. Таким чином здійснюється поєднання різноманітних внутрішніх процесів і зовнішніх впливів на них [5].

Врахування вікових особливостей допомагає встановити, які саме форми, засоби і види діяльності найефективніші для музичного розвитку дитини того чи іншого віку.

За віковою періодизацією, прийнятою українськими психологами і педагогами, час життя дитини він шести до одинадцяти років називається молодшим шкільним віком. При визначенні його меж враховуються особливості психічного і фізичного розвитку дітей, береться до уваги перехід від ігрової до учбової діяльності, яка стає провідною.

Вступ дитини до школи -- це різка зміна її життя і діяльності. Дитина йде до школи з фізичною й психологічною готовністю до цієї зміни. У шкільному навчанні використовуються і продовжують розвиватись фізичні й розумові здібності, формуються психічні властивості молодшого школяра.

У практичній діяльності (співи, малювання, ігри-драматизації, танці) розвиток іде від наслідувальних дій дитини до спроб відшукати виражально-зображальні засоби, самостійно переносити набутий на заняттях художній досвід у повсякденне життя, проявляючи при цьому творчу ініціативу.

Успіх музичного навчання і виховання залежить від урахування вчителем вікових особливостей дітей, їх готовності до навчальної діяльності.

Готовність до навчання в школі -- це передусім допитливість і вміння керувати своєю поведінкою, підпорядковувати її вимогам організації пізнавального процесу, колективної навчальної діяльності. О. Ростовський вказує, що переважна більшість дітей, прийшовши до школи, володіє такою готовністю. Їм властиве бажання і прагнення вчитися, вони охоче приймають нові правила поведінки й діяльності, виконують вимоги вчителя. У них яскраво виявляється наслідувальність -- важливе джерело успіхів на початковому етапі навчання, також гострота і свіжість сприймання, допитливість, яскравість уяви.

Досліджуючи вікові особливості сприймання музики молодшими школярами О. Ростовський відзначає що вони визнаються передусім обмеженістю життєвого і музичного досвіду дітей, специфікою мислення: невмінням узагальнювати, переважанням цілісного приймання. Зокрема, першокласникам властивий сенсомоторний характер музичного сприймання. Вони віддають перевагу музиці веселій, моторній, особливо реагують на масивність і динаміку звучання, темп і регістр, темброву палітру музики, запитальний, стверджувальний і розповідний характер музичного висловлювання, ніжність і різкість, м'якість і жорсткість, дзвінкість і ліричну наповненість звучання. Виходячи з цих особливостей, діти розпізнають зміст музики. Специфічна музична виразність -- мелодизм, ритмічна організація, емоційна узагальненість інтонаційного розвитку -- на перших порах не виділяється більшістю учнів [7].

Сприймання музики молодшими школярами тісно пов'язане з руховими переживаннями (ритмічні рухи, спів). Тому їм ближча ритмізована і мальовнича музика, яка відповідає їхньому досвіду й потребі в активних виявах. Дітям властиві інтерес до почуттєво забарвлених музично-слухових вражень, прагнення до новизни, до вияву в звучанні музики життєвих зв'язків. Уже шестилітні учні здатні визначати не лише загальний характер музики та її настрій, а й схоплювати характерні ознаки певного жанру, наприклад, колискової пісні, танцю, маршу, передавати їх у пластиці своїх рухів, жестах, міміці.

У молодших школярів яскраво виявляється емоційність сприймання. Однак емоційний відгук дітей цього віку має свої особливості: реагуючи на музику безпосередньо й активно, вони не усвідомлюють емоційні стани, які нею викликаються. Тому діти не говорять, наприклад, про свої внутрішні переживання ("мені було сумно"), а оцінюють загальний характер музики ("була сумна музика") [5].

Спостерігаються значні відмінності в музичному розвитку дітей залежно від їх індивідуальних особливостей. Одні з них «музичні» за всіма показниками, інші відрізняються своєрідним поєднанням окремих музичних здібностей. Так, здатність сприймати і переживати музику, вважає Л. Хлєбнікова, може поєднуватися з посередніми голосовими даними, добрий розвиток музичного слуху не завжди супроводжується схильністю до творчості. Одні діти можуть слухати музику не відволікаючись, інші навіть не уявляють, що це таке -- спеціально слухати музику; деякі діти можуть чисто і виразно виконувати знайомі пісні, мають елементарні уявлення про музику, інші байдужі до неї, оскільки жили у несприятливих для цього умовах. Зрозуміло, що внаслідок цього можливості музичного розвитку дітей на уроках музики різні [8].

Водночас, на думку Л. Хлєбнікової, можна виокремити й загальні риси музичного розвитку, властиві молодшим школярам:

1. Діти мають певний досвід спілкування з музикою, різноманітнішою стає музична діяльність. Виконання пісень і танців, утілення музично-ігрових образів у русі набуває виразності, що свідчить про змогу учнів передати своє ставлення до музики. У них з'являються улюблені пісні, танці, ігри, вони здатні навіть мотивувати свої музичні вподобання, оцінювати твори, виявляти художні інтереси. У дітей помітними стають вияви музичних здібностей, особливо в царині мелодійного слуху. Учні можуть впізнати знайому пісню, визначити не тільки характер музики, але й її настрій. У них поступово налагоджується вокально-слухова координація, диференціюються слухові відчуття -- більшість дітей здатна розрізнити високі й низькі звуки в інтервалах квінти, кварти, терції.

2. У сфері сприймання музики можливості дітей досить широкі: їм доступні такі основні жанри, як пісня, танець і марш, близька музика зображального характеру. Через незначний обсяг довільної уваги першокласників, твори повинні бути невеликими за обсягом, з яскравим музичним образом.

3. У сфері співу можливості дітей залежать від попередньої музичної підготовки: їх співацький діапазон може складатися від кількох звуків до октави і більше. Водночас у всіх дітей голосовий апарат ще не сформувався, дуже тендітний, змикання складок крайове. Це вимагає обережного й послідовного розвитку діапазону голосу, обмеження сили звучання.

4. У сфері творчості можливості першокласників такі: вони легко відгукуються на різні творчі завдання, можуть імпровізувати на заданий образ, створювати ритмічні й мелодичні імпровізації на дитячих музичних інструментах, інсценізувати знайому пісню або інструментальну п'єсу зображального характеру [9].

Музичний розвиток молодших школярів буде успішним за умови врахування суперечності між особистістю дитини з властивими їй музичними нахилами та участю в колективній музичній діяльності.

Розділ ІІ. Перспективний досвід музично-естетичного виховання дітей

2.1 В. Сухомлинський про важливість музики в житті дитини

Культура естетичних почуттів, як вважав великий педагог В.О.Сухомлинський, потребує високої загальної культури шкільного життя, особливо моральної культури. Естетичне виховання починається з багатого емоційного підтексту взаємин між членами колективу. В гармонійному поєднанні краси, яка оточує людину, і краси самої людини головна роль належить красі людських взаємовідносин. Дитина ще не може осягнути суті цієї краси думкою, свідомістю, але вона відчуває її серцем: краса для неї в справедливості. Справедливість має чудову якість відкривати дитині очі і серце на красу. Сухомлинський наголошував, що коли вчитель хоче бути справжнім вихователем, він повинен розкрити перед юним серцем красу людського перш за все в самому собі, адже його високе призначення - бути засобом розв'язання творчих, інтелектуальних завдань [10]. «Покликання творить той, хто творить людину - люди, що виховують її», - вважав педагог.

Відомо, що природа дитячого мислення схильна до творчості. Славетний педагог - гуманіст був переконаний, що для того, аби пробудити у дітей живу думку, творче джерельце, необхідно дати їм змогу більш спостерігати, помічати численні зв'язки в довкіллі. Важливого значення естетичному вихованні дітей педагог надавав мистецтву, музиці, живопису і творчості: «Важливе завдання усієї системи виховання я вбачав у тому, щоб школа навчила людину жити у світі прекрасного, щоб вона не могла жити без краси, щоб краса світу створювала красу у ній самій».

За словами Сухомлинського, музика - це мова почуттів. Музика тісно пов'язана з ліричною поезією і є ніби наступним етапом у духовному розвитку особистості. Музика об'єднує моральну, емоційну і естетичну сфери людини. Мелодія передає найтонші відтінки переживань, які не може передати слово. Музика розпочинається там, де закінчується слово. І якщо словом обмежується проникнення в найпотаємніші куточки юного серця, якщо після слова не починається глибоке проникнення - музика, виховання не може бути повноцінним.

Музика і співи в школі - не тільки навчальний предмет, а й могутній засіб виховання, який повинен емоційно й естетично окрасити все духовне життя людини. Пізнання світу почуттів неможливе без розуміння і переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику і отримувати насолоду від неї. Без музики важко переконати дитину, яка пізнає світ, в тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, і є основою емоційної, естетичної і моральної культури. «Якщо у ранньому дитинстві донести до серця красу музичного твору, якщо у звуках дитина відчує багатогранні відтінки людських почуттів, вона підніметься на такий рівень культури, якого не можна досягти ніякими іншими засобами»,- вважав педагог [12].

У книзі «Народження громадянина» Сухомлинський писав, що він вбачає важливе виховне завдання в тому, щоб зробити мову почуттів доступною юній душі, навчити володіти цією мовою, слухати і користуватися нею як засобом самовираження. Якщо музика - це книга для читання на мові почуттів, то буквар цього предмета починається з слухання музики природи, з пізнання краси звуків, які народжуються навколо нас. У дитинстві вихованці великого педагога любили слухати музику саду, що цвіте, музику поля, на якому зацвіла гречка, музику весняних луків і осіннього дощу. Вони відчували, переживали красу навколишнього світу, і це облагороджувало їхні душі. Але якою б прекрасною не була музика природи, це ще не музика. Це букви, які якщо людина вивчить, зможе розпочати читати книгу на мові почуттів. Вихованці Сухомлинського від слухання музики природи вже в дитинстві поступово переходили до музичної творчості - грали на багатьох музичних інструментах. Але не для всіх дітей ця творчість ставала улюбленою. Це не дивувало Сухомлинського.

Він вважав, що головна мета музичного виховання - виховати не музиканта, а людину [12].

Перед початком навчального року педагоги Павлиської школи переглядали програму і відзначали, які музичні твори прослухають діти на уроках, а які - в позаурочний час. Це не були якісь “надурочні” виховні заходи. Цінність і необхідність музичного виховання, крім того, що воно є засобом вивчення мови почуттів, полягає в тому, що слухання музики стає духовною потребою.

Хлопці і дівчата слухали музичні твори в «Кімнаті казки» і «Куточку мрії», які були створені в Павлиській школі. Особливе значення мала атмосфера в цій кімнаті: мова почуттів найкраще пізнавалась осінніми вечорами або коли за вікном тріскучий мороз. У дітей загострювалося відчуття внутрішнього, духовного світу. Кожний такий музичний вечір присвячувався, як правило, одному або декільком творам. Найважче, за словами Сухомлинського, в пізнанні мови почуттів - це говорити про музику. Адже слово ніколи не може повністю пояснити всю глибину музики, проте без слова не можна наблизитися до цієї найтоншої сфери пізнання почуттів.

Сухомлинський намагався, щоб слово, яке пояснює музику, було своєрідним емоційним стимулом, котрий пробуджує чуттєвість до музики як до безпосередньої мови душі. Слово має налаштувати чуйні струни серця, аби осягнути мову почуттів. Великий педагог знаходив вирази, які у найтонших відтінках змальовували красу навколишнього світу, яка відображалася в емоційній пам'яті вихованців. Пояснення музики повинне мати в собі щось поетичне, щось таке, що наблизило б слово до музики. Саме це педагог - гуманіст намагався знайти в емоційній пам'яті вихованців: за допомогою слова створював картину, що пробуджувала спогади про пережите, і відчуття, і слово, котрі з'явилися з глибини емоційної пам'яті, налаштовували струни серця на сприйняття музики.

Першими і найяскравішими сторінками для читання на мові почуттів у Павлиській школі були народні пісні, що їх діти слухали разом з Сухомлинським. Ось як згадує про це педагог: «Велике враження справила на дітей українська народна пісня «Ой, на горі та й женці жнуть»… Вона пробуджувала яскраві картини далекого минулого нашого народу, його героїчної боротьби проти загарбників. Лише пісня може розкрити красу душі народу. Мелодія і слово рідної пісні - це могутня виховна сила, що розкриває перед дитиною народні ідеали і прагнення».

На думку Сухомлинського, в естетичному вихованні особливо важливими є психологічні чинники, якими керується вихователь, знайомлячи дітей зі світом прекрасного. У його системі виховання головною була здатність емоційно реагувати на прекрасне і потреба у естетичних враженнях. В.О.Сухомлинський намагався донести до юних сердець найтонші відтінки найвищого людського почуття - любові. Виховний вплив музики у цій сфері духовного життя надзвичайно великий, бо музика, мелодія, краса музичних звуків - важливий засіб морального і розумового виховання людини, джерело благородства серця і чистоти душі як вважав педагог. Великий учитель стверджував: «Без музичного виховання неможливий повноцінний розумовий розвиток дитини».

Сухомлинський застерігав від небезпеки перетворення молоді на бездумних споживачів краси, вважав це проблемою естетичного і морального виховання. Василь Олександрович, випереджаючи час, до досліджень сучасних психологів, звернув увагу на негативні наслідки впливу примітивної масової культури, яка нищить душі молодого покоління: «Стихійний, неорганізований вплив на дітей кіно, радіо, телебачення не сприяє, а швидше шкодить правильному естетичному вихованню. Особливо шкідливий надлишок стихійних музичних вражень»[12].

У «Листах до сина» Сухомлинський писав: «Більше, ніж будь - коли, ми зобов'язані зараз думати про те, що вкладаємо у душу людини. Мене дуже тривожить, що з закінченням середньої школи для більшості студентів закінчується гуманітарна освіта… Я маю на увазі широке гуманітарне виховання молоді-виховання емоційно-естетичне, виховання вишуканості і краси почуттів, виховання вразливої натури, чутливого, ніжного серця» [11]. Ці слова видатного педагога є особливо важливими у наш час, коли проблеми моральності і естетичного виховання є надзвичайно актуальними.

2.2 Технологія «Виховання розуму і серця» Д.Б. Кабалевського

У музичній естетиці під музичною культурою суспільства слід розуміти єдність музики та її соціального функціонування. Це складна система, що об'єднує музичні цінності, усі види діяльності щодо їх створення, збереження. Відтворення, поширення, сприймання і використання; суб'єктів такого виду діяльності з їх знаннями, уміннями і навичками; відповідні заклади з їх матеріальною базою, що забезпечують цю діяльність.

Музична культура особистості характеризується тим, якою мірою вона здатна засвоювати музичні цінності. На думку Д. Кабалевського, музичну культуру особистості визначають любов до музики і розуміння її в усьому багатстві форм і жанрів; особливе «відчуття музики», що спонукає сприймати її емоційно, відрізняючи хорошу музику від поганої; уміння чути музику як змістовне мистецтво, що несе в собі почуття і думки людини, життєві образи й асоціації, здатність відчувати внутрішній зв'язок між характером музики і характером виконання тощо. Отже, під музичною культурою особистості розуміють її індивідуальний соціально-художній досвід у сфері музичного мистецтва, зміст естетичного, ціннісного, особистісного ставлення до музики.

На відміну від Е. Жак-Далькроза, К. Орфа і 3. Кодая, Д. Кабалевський вважав, що в основі музичного виховання лежить активне сприймання музики. «Лише тоді музика може виконати свою естетичну, пізнавальну і виховну роль, коли діти навчаться по-справжньому чути її й роздумувати про неї, -- підкреслював педагог. -- Справжнє, відчуте і продумане сприймання музики -- основа усіх форм прилучення до музики, тому що при цьому активізується внутрішній духовний світ учнів, їх почуття і думки. Поза сприйманням музика як мистецтво взагалі не існує».

Учні мають учитися сприймати музику в будь-якій формі спілкування з нею, під час співу, гри на музичних інструментах, у процесі власне слухання тощо.

Д. Кабалевський підкреслював важливість хорового співу для формування музичної культури школярів. Увесь процес навчання співу має сприяти активному, зацікавленому і творчому ставленню учнів до музики. Поступове набуття виконавської майстерності й збагачення загальної музичної культури дітей стають передумовами їх прагнення до досягнення, навіть при масовому музичному вихованні, рівня справжнього мистецтва.

«Кожен клас -- хор! -- ось ідеал, до якого має спрямовуватися це прагнення», -- писав педагог [14].

При цьому для дітей не повинно існувати жодних правил і вправ, відокремлених від живої музики, що вимагають заучування і багаторазових повторень. Протягом усієї роботи має панувати захоплююче мистецтво.

Досягненню мети музичного виховання підпорядковане й вивчення музичної грамоти, яку Д. Кабалевський розуміє значно ширше -- як музичну грамотність, тобто здатність сприймати музику як живе й образне мистецтво, народжене життям і нерозривно пов'язане з ним. Засвоєння нотної грамоти не є самоціллю і повністю підпорядковане виховним завданням.

Розглянуті концептуальні підходи до музичного виховання визначили методичну новизну створеної під керівництвом Д. Кабалевського шкільної програми з музики, її особливістю є, насамперед, тематична побудова, що дало змогу об'єднати усі види музичної діяльності дітей (спів, вивчення музичної грамоти, гра на музичних інструментах, Імпровізація, ритмічні рухи під музику, власне слухання тощо) на одному уроці.

Цілісність уроку досягається за рахунок єдності усіх складових елементів, оскільки в основу його побудови покладені не різні види діяльності, а різні грані музики як єдиного цілого. Це дає змогу вносити в урок будь-які контрасти, необхідні для підтримування уваги учнів, створення творчої атмосфери. Формування музичної культури -- основа уроку, його зміст, який може мати різне художньо-педагогічне втілення, адже нескінченно різноманітним є музичне мистецтво і життя, яке воно відображає.

Запропонований принцип тематизму, як і вся музично-педагогічна концепція, проростає з музики і на музику опирається, природно пов'язує музику як мистецтво з музикою як шкільним предметом. Теми програми мають музично-естетичний, а не тільки навчально-музичний характер і відкривають реальну можливість досягнення цілісності та єдності навчального процесу не лише в межах одного уроку, а й протягом чверті, півріччя, навчального року і всього навчального курсу.

Ці теми -- своєрідні етапи розвитку музичного сприймання школярів. Зміст і логіка тематизму визначаються особливостями розвитку художнього мислення дітей, накопиченням практичного досвіду, можливостями усвідомлення зв'язків музики з життям. Вокально-хоровими, музично-ритмічними та іншими практичними навичками учні оволодівають у тісному зв'язку із засвоєнням конкретної теми. Таким чином, принцип тематизму виступає важливим вихідним положенням, на якому вибудовується шкільна програма.

Наступною особливістю програми є її орієнтація на попередній життєвий і музичний досвід учнів, який, поступово збагачуючись, дає змогу накопичувати, розвивати і закріплювати набуті музичні враження.

Відправними точками виступають пісня, танець і марш -- головні типи (жанри) музики, найбільш поширені, прості й доступні дітям. Як основа усієї музики взагалі, пісня, танець і марш дають змогу об'єднати велике музичне мистецтво з музичними заняттями у школі, зробити процес навчання емоційно привабливим і захоплюючим. Вони стають надійними містками, якими учні не споглядальне і теоретично, а безпосередньо, через власне сприймання і виконання, можуть увійти до будь-якої царини музичного мистецтва [14].

Ідеї Д. Кабалевського відкрили реальний шлях до вирішення таких основоположних проблем музичної педагогіки, як виховання інтересу до музики, захоплення нею; визначення основи музичного виховання, його мети і завдань; досягнення цілісності уроку музики всупереч традиційному дробленню його на малопов'язані між собою частини (спів, музична грамота, слухання музики тощо); подолання суперечностей між змістом і структурою навчання, розриву між декларацією високих ідей та конкретним змістом програми тощо.

Вони покладені в основу методичної системи, здатної практично забезпечити розкриття загальнолюдських цінностей у музиці й на цій основі сформувати духовну сферу особистості. А це якісно новий етап розробки проблем музично-творчого розвитку дітей. У науковому вирішенні цих проблем полягає основа тієї наступності, що пов'язує програму Д. Кабалевського з пошуками Б. Асаф'сва, П. Блонського, Н. Брюсової, Н. Гродзенської, С. Шацького і В. Шацької, Б. Яворського, накопиченим передовим педагогічним досвідом.

Як цілісна система, музично-педагогічна концепція Д. Кабалевського веде:

· від вузької мети (музичного розвитку -- в старих програмах) -- до мети у широкому культурному контексті: формування духовної культури;

· від музики як засобу навчання -- до музики як джерела і предмета духовного спілкування;

· від викладання музики як шкільного предмета (науки) до викладання музики як мистецтва, як частини духовної культури людства;

· від змісту предмета «Музика» як суми знань, умінь і навичок -- до змісту як живого художньо-педагогічного процесу, як художньо-педагогічного спілкування;

· від ототожнення процесу сприймання музики лише з одним видом діяльності (слухання) -- до сприймання як основи музичного виховання;

· від вузькосоціальних завдань, пов'язаних з формуванням навичок слухання музики, співу по нотах, хорових навичок -- до завдань цілісно-особистісного розвитку людини;

· від загальнодидактичних принципів, формально перенесених на урок музики -- до принципів педагогіки мистецтва, зумовлених інтонаційно-образною природою музики;

· від програми, в основі якої лежить репертуарний принцип -- до програми, що проростає з музики і на музику опирається, органічно поєднує різноманітний матеріал і види діяльності;

· від стихійного накопичення музично-слухового досвіду -- до цілеспрямованого формування цього досвіду як прообразу художньої культури [14].

Називаючи програму Д. Кабалевського новаторською, підкреслю, що не всі її положення є новими. Зокрема, висунута Д. Кабалєвським ідея першооснови трьох сфер музики значно раніше знайшла своєрідне відображення у поглядах С. Людкевича, який виділяв пісню, танець і марш як фундамент складних форм вокальної та інструментальної музики. Однак саме Д. Кабалевському належить заслуга у педагогічному осмисленні й методичному втіленні цієї ідеї, що покладена в основу його концепції.

Не новим є й тематичний принцип побудови навчальної програми -- він уже багато століть використовується у програмах з математики, фізики, історії, зустрічався і в деяких програмах з музики. Проте новаторство Д. Кабалевського виявилось у тому, що він відкрив такий зміст і логіку тематизму, який виходить з музики і особливостей її засвоєння й оволодіння дітьми, зробив високе музичне мистецтво доступним і зрозумілим школярам. Музикант-педагог опирався на досвід вітчизняної школи, теоретичні розробки, виділяючи, насамперед, праці Б. Асаф'єва, В. Шацької, Н. Гродзенської. Однак, взята у цілому, програма вказує на принципово нові напрями у музичній педагогіці.

Методична система д. Кабалевського виступає вінцем музичної педагогіки XX ст., оскільки увібрала ідеї його попередників і ґрунтується на міцному методологічному фундаменті сучасних наук: музикознавства, педагогіки, психології, соціології тощо [14].

2.3 Методика підготовки дітей до сприймання музичного твору

З досвіду О. Ростовського та інших педагогів можна визначити, що у розвитку естетичних почуттів в молодшому шкільному віці засобами музики займає слухання музичних творів, а саме сприймання музичного твору, яке є як внутрішньою так ї зовнішньою діяльністю дитині. А тому головним є формування повноцінного музичного сприймання твору школярами, бо уміння слухати і чути музику не є вродженою якістю. Пізнавально-творчі можливості учнів розвиваються в активній музичній діяльності, цілеспрямованому аналізі музичних творів, бо лише власна діяльність є запорукою глибоких переживань, естетичної насолоди, високих художніх смаків і переконань. У процесі сприймання музики включається досвід безпосередніх переживань і роздумів учнів, який формується під впливом музичного мистецтва, а також художній досвід, пов'язаний з виконанням музики. Що дає можливість розглядати сприймання як основу засвоєння школярами втіленого в музиці досвіду естетичних ставлень до дійсності [7]. Це все вимагає педагогічного керування музичним сприйманням, яке має своєрідний характер, оскільки вчитель музики повинен не тільки знати методи керування, але й володіти педагогікою як мистецтвом, «заражати» дітей своєю любов'ю до музики, наповнювати їх естетичною радістю. І тому сила образного слова вчителя може мати вирішальне значення для виховного і розвиваючого впливу музики.

Але перш за все, розглянемо, що розуміють під терміном «сприймання» і «сприймання музики».

О. Ростовський пише, що «сприймання є чутливим відображенням предметів і явищ об'єктивної дійсності в сукупності притаманних їм властивостей та особливостей при їх безпосередній дії на органи чуття. Музичне сприймання, у зв'язку із специфікою об'єкта сприймання - музики - поняття значно ширше, ніж безпосереднє почуттєве відображення дійсності, бо відбувається водночас у формі відчуттів, сприймань, уявлень, абстрактного мислення. Це складний багаторівневий процес, зумовлений не лише музичним твором, а й духовними світом людини, яка сприймає цей твір, її досвідом, рівнем розвитку, психологічними особливостями тощо» [7].

Та оскільки молодший школяр має малий, недостатній досвід і рівень розвитку, то значно зростає роль вчителя, його робота з учнями. Поряд з О. Ростовським і інші вчені, такі як В. Бєлогородова, Д. Кабалевський, О. Костюк, В. Медушевський, Є. Назайкінський, вважають, що «процес сприймання музики є багаторівневим і передбачає логічні етапи, що нерідко поєднується: створення установки - слухання - розуміння - інтерпретація і оцінка - післядія музики» [15].

Завданням вчителя є емоційно налаштувати дітей на слухання музики через подання інформації про твір, формування установки на музичне сприймання, через художньо-педагогічний аналіз твору та взаємозв'язок різних видів мистецтв (за О. Ростовським), використовуючи відповідні методи та прийоми. Тому вчитель повинен володіти такими методами як бесіда, розповідь, пояснення, коментування, зіставлення з контрастом і аналогією, художньо-педагогічним аналізом, моделюванням тощо. Методика сприймання дітьми музичного твору включає певні етапи:

1. Формування установки.

Установка (за А. Петровським) - це внутрішній цілісний стан готовності людини певним чином сприймати й оцінювати явища дійсності, діяти стосовно них. Він залежить від потреб цілей, завдань і умов діяльності [16]. О. Ростовський зазначає, що від художньо-пізнавальної установки (готовність дитини до художньої, музичної діяльності, чекання певного естетичного ефекту, основані на попередньому досвіді), яку створює вчитель, залежить зміст думок, почуттів, образів і асоціацій, що виникають у дітей, глибина естетичного переживання, характер впливу музичного твору.

2. Аналіз музичного твору.

На етапі художньо-педагогічного аналізу музичного твору діти набувають досвіду художньо-творчої діяльності, оволодівають знаннями уміннями і навичками, які необхідні для сприймання музики. Діти повніше розкривають зміст творів, їх художню красу, неповторну своєрідність, посилюється емоційний вплив музики. О. Апраксіна зазначає, що сприймання і аналіз постійно взаємодіють: сприйняте розбирається і знову сприймається (ознайомленні з твором на зупиняється не на 1-му прослуховуванні, ні на одному аналізі - увесь час потрібне повторення, подекуди неодноразове повернення до сприймання). Вже з першого класу у дітей потрібно формувати вміння розгорнуто аналізувати музичний твір в процесі слухання. Спершу необхідно дітей навчити вільно висловлювати свої враження від музики і лише потім переходити до аналізу, який йде від розкриття змісту твору, задуму, загальної характеристики до деталей і окремих виразних засобів. Мислення дітей спрямовується на з'ясування питання: яка це музики, які почуття і переживання викликає, якими засобами вона цього досягає. Перша увага звертається на розкриття виразних засобів, які у даному творі є провідними. Водночас слід пам'ятати, що ефективність аналізу музичних творів значно залежить від вміння вчителя вести бесіду, яка спрямовується запитаннями і завданнями вчителя, цінність яких у можливості дата на них різні правильні, багатопланові і творчі відповіді.

3. Поєднання різних видів мистецтв.

Це дасть можливість наведення учнів на естетичне осягнення і переживання змісту музичного твору, опираючись на весь художній досвід дітей. Всі види мистецтва споріднені і жоден вид не може бути замінений іншим, а разом вони утворюють єдиний організм.

Учні мають усвідомлювати, що різні види мистецтв тісно пов'язані і знання одного з них допомагає глибшому сприйманню й розумінню інших видів мистецтва. Однак це має бути не хаотичне використання різних творів мистецтв, а у між предметному взаємозв'язку на всіх уроках естетичного циклу.

4. Подання інформації про твір.

На цьому етапі слід пам'ятати, що «вступне слово вчителя має бути лаконічним, емоційним і образним... Щоб не гальмувати активності дітей, не заважати самостійності у спостереженні за музичним процесом, воно не повинно містити те, що учні вже знають або можуть помітити самі» [16; 123]. В характеристиці музичного твору слід розкрити ідею, задум твору, спираючись на свідчення композитора або його сучасників-музикантів (особливо щодо інструментальної музики). Оскільки музичний твір слухається на уроках, то необхідно розподілити матеріал так, щоб кожного уроку модна було повідомити щось цікаве, пізнавальне. Важливо ввести слухачів в атмосферу, в якій створювався музичний твір, розповісти про ті життєві обставини в яких виник задум написання тощо. Д. Кабалевський писав, що у розповіді про музику не повинно бути ні «головних і побічних партій», ні «реприз і розробок», ні «секвенцій і модуляцій» - все це лише відверне увагу слухача від безпосередніх вражень і переживань.

Педагог радив ретельно стежити і за тим, щоб у мові вчителя не було зовнішньої навальності, риторики, стандартних фраз, загального слова, позбавленого конкретного змісту і емоційності. Бо виникненню уваги, бажанню слухати музику сприяє не лише те, що говорить учитель, а й як він говорить. Якщо це робити із захопленням, емоційно, музика знаходить гарячий відгук [14].

Отже, все сказане вище свідчить про детальну розробку питань інформаційно-емоційного забезпечення музичного сприймання. У них висвітлюються особливості розповідей, бесід про музику, обсяг, зміст, форма вступного слова, тощо.

Але не слід обмежуватися лише одними розповідями про музику. На сучасному етапі психологами і педагогами більша увага надається активізації діяльності дітей, яка забезпечується лише двосторонньою взаємодією вчителя і учня, тому зростає роль такого методу як бесіда у підготовці до сприймання музичного твору. С. Науменко, пише: «Для активізації уваги учнів доцільно чергувати слухання музики з бесідою про неї. Бажано з першої бесіди чітко для учня ставити питання про визначення настрою (надалі це необхідно для засвоєння ладу як виразного музичного засобу і музичної здібності) і характеру (темп, жанр)». Все це виходячи з попереднього матеріалу про особливості розвитку естетичних почуттів засобами музики, збільшує досвід дітей, їх знання, вміння, навички. Такі вчені як В. Сухомлинський, Е. Печерська, О. Ростовський, Т. Зайцева також у своїх працях вказують про важливість бесіди у підготовці до слухання і під час слухання музичного твору.

На нашу думку, важливо використовувати саме евристичне бесіду. Оскільки вона вимагає вмілого формування питання, яке б скеровувало б учнів на формування нових понять, висновків, використовуючи власні набуті знання, спостереження, що і залучає дітей до активності. Але водночас ми не відкидаємо інші методи, зокрема розповідь і вважаємо, що їх необхідно використовувати у взаємозв'язку відповідно конкретної ситуації.

Та слід пам'ятати, що емоційне налаштування дітей на сприймання твору не є створення конкретних емоцій. Оскільки емоції виникають у слухача лише при сприйманні музичного твору і визначаються тими потребами, які задовольняються інформацією, яка міститься у цьому творі. М. Субота зазначає, що «різноманітність та ієрархія потреб, притаманних даному суб'єктові, багатозначність, невичерпність інформації, що її несе в собі музичний твір, зумовлюють надзвичайну різноманітність емоцій у різних слухачів одного і того самого твору» [15;59].

Музика звернена до емоційної сфери людини і переживання, які виникають під впливом музики неможливо порівняти з переживаннями, викликаними іншими видами мистецтва. А без переживання неможливо збагнути зміст музики. Тому вчитель повинен лише допомогти, направити у правильне, ефективне русло сприймання музичного твору.

2.4 Музично-естетичний розвиток молодших школярів С. Науменко

Наявна концептуальна база педагогіки музичних здібностей уже сьогодні дає можливість окреслити основні контури ефективних методик цілісного формування музично-слухових, музично-естетичних здібностей та здібностей до музичної діяльності.

Вона включає провідні ідеї основних концепцій музичної освіти, серед яких виділяються ідеї розвитку музичних здібностей шляхом залучення дітей до такої музичної діяльності, яка вимагає вияву цих здібностей; осягнення емоційного змісту музики через художнє спілкування; опори на національний фольклор та його використання в усіх видах музичної діяльності; розвитку природної музичності на основі власної музичної творчості дітей; розвитку дитячої художньо-творчої уяви, внутрішньої свободи, зацікавленості музикою; створення невимушеної, творчої атмосфери в класі як важливої умови формування музичних здібностей; поєднання в єдиний комплекс основних видів музичної діяльності, що забезпечує повноцінне формування музичних здібностей; активізації моторики, емоційності дітей, вивільнення фантазії, творчої енергії через організацію різноманітної художньо-змістовної та емоційно наповненої діяльності на уроці.

Разом з тим, ці положення ще не лягли в основу комплексних методик, розробка яких дозволила б учителю застосовувати їх у практичній діяльності. Існують, проте, й інші проблеми, які суттєво впливають на ефективність формування музичності в учнів.

Це, у першу чергу, необхідність розуміння особливостей процесу формування музичних здібностей, виходячи з того, що він включає два основні аспекти: психологічний і педагогічний. Перший ґрунтується на сприйманні, осмисленні, розумінні музичної інформації та її узагальненні на основі життєвого досвіду й художнього мислення дітей. Другий аспект виходить з природної потреби дитини в емоційному збагаченні, бажання поповнити музичний досвід, інтересу до музичної діяльності; з можливості впливати на розвиток музичних здібностей педагогічними методами.

Значної актуальності набуває проблема діагностики музичності й на початковому етапі формування, і впродовж усього навчання в школі. Складність полягає і в об'єктивних, і суб'єктивних причинах.

По-перше, це важко зробити в умовах класу. По-друге, компенсаторні можливості здібностей створюють неточну картину сформованості, за якою важко розробити стратегію педагогічної роботи. По-третє, учителі поки що не мають у руках і ефективних методик, які можна було б застосовувати в загальноосвітній школі на обмежених часом шкільних уроках.

Своєї актуалізації в питаннях формування музичності набуває й проблема застосування індивідуальних та колективних форм роботи на уроці.

Відповідь на це частково дає С. Науменко, яка пропонує активно використовувати індивідуальний, типологічний та диференційовано-типологічний підходи [17, с. 22 ? 23]. В умовах класу це дозволяє дієво керувати процесом формування здібностей.

музика естетичний сухомлинський діти



Висновки

Естетичне виховання -- складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Молодший шкільний вік є періодом входження в соціальну зрілість. На цьому етапі активно формується світогляд, розвиваються емоційно вольова, пізнавальна сфера дитини, набувається досвід спілкування, закладаються основи відповідальної поведінки.

Успішним естетичне виховання буде лише за умов систематичного безпосереднього сприймання молодшими школярами засобів мистецтва, одним з яких є музичне мистецтво.

Музика об'єднує моральну, емоційну і естетичну сфери людини. Мелодія передає найтонші відтінки переживань, які не може передати слово. Музика розпочинається там, де закінчується слово.

Сприймання музики молодшими школярами тісно пов'язане з руховими переживаннями (ритмічні рухи, спів). Тому їм ближча ритмізована і мальовнича музика, яка відповідає їхньому досвіду й потребі в активних виявах.

У молодших школярів яскраво виявляється емоційність сприймання. Однак емоційний відгук дітей цього віку має свої особливості: реагуючи на музику безпосередньо й активно, вони не усвідомлюють емоційні стани, які нею викликаються.

Роботи багатьох великих вчених-педагогів, були спрямовані на прищеплення любові і інтересу до музичного мистецтва, а також вміння сприймати і розуміти музичні твори.

Так, як саме музика звернена до емоційної сфери людини і переживання, які виникають під впливом музики неможливо порівняти з переживаннями, викликаними іншими видами мистецтва.



Список джерел та використаної літератури

1) Кузьмінський А. І. Педагогіка у запитаннях і відповідях : навч. посібник / А.І.Кузьмінський; В. Л. Омеляненко. - К. : Знання, 2006. - 311 с.

2) Естетичне виховання учнів [Електроний ресурс]. URL: http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=14278 (Дата звертання:08.12.2013).

3) Кравчук Л. Естетичні норми: соціально-психологічний інструмент впливу на віковий розвиток відповідальної поведінки молодших школярів / Л. Кравчук // Рідна школа. - 2006. - № 9. - С.24