Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми використання засобів естетичного виховання молодших школярів

Зміст

• Вступ
• 1. Розвиток естетично розвиненої особистості школяра - педагогічна проблема сучасності
• 1.1 З історії становлення естетичного виховання та його традиції на Україні
• 1.2 Завдання, основні принципи, засоби і провідні напрямки естетичного виховання в сучасній школі
• 2. Технологія емоційно-естетичного розвитку в сучасній початковій школі
• 2.1 Проблеми естетичного виховання в досвіді вчителів початкових класів
• 2.2 Комплексна методика визначення індивідуального рівня сприймання естетичних об'єктів молодшими школярами
• Висновки
• Список використаної літератури
• Додатки

Вступ

Для сучасного суспільства проблема формування духовності, духовної культури особливо актуальна. Відчуженість від культури, знецінення престижу освіченості та інтелектуальної діяльності. Заниження моральних критеріїв своєї та чужої поведінки складають не вирішенні проблеми при формуванні життєвої позиції підростаючого покоління.

Вирішальною силою і одночасно основною стратегічною метою розвитку незалежної української держави є Людина, її ідейні устремління, моральні принципи, творчий потенціал. Перебування нашої країни на зламі епох, зусилля по відродженню культури, що знайшли відображення в Законні про культуру зобов'язують до пошуку, вимагають творчих особистостей. Криза минулого суспільства призвела до того, що повсюдно спостерігаються моральні компроміси, різке зниження престижу духовних цінностей, розповсюдження обивательської психології, соціальної апатії, втрати смислу життєвих цінностей. З'явилися нові кризові явища. Успіх українського державотворення буде залежати передусім від рівня духовного розвитку людини. Настав час ретельно проаналізувати можливості різних виховних засобів, звільнитись від нагромаджених ілюзій і стереотипів, дати, нарешті, простір творчому пошукові найкращих і найдоцільніших шляхів формування особистості. Суттєву роль у цьому процесі мають відіграти естетичні начала, які пронизують усе життя людини, її працю, побут, відносини з людським оточенням. Естетичне виховання впливає на людину різноманітно, різнобічно збагачує її духовний світ і удосконалює її діяльність. Воно сприяє формуванню творчих здібностей особи і зміцненню її моральних позицій.

Національна Державна Комплексна програма естетичного виховання необхідна, яка покликана сприяти відродженню національної культури, виконанню Державної національної програми „Освіта", в якій пріоритетним напрямом реформування виховання визначене „Забезпечення високої художньо-естетичної освіченості і вихованості особистостей", а також збереженню надбань культури та творчому розвитку особистості.

На сучасному етапі спостерігається тенденція до погіршення культури спілкування та поведінки в учнівських колективах. В Україні ця проблема набуває особливої гостроти, оскільки молодь формується в складних соціокультурних умовах економічних і політичних суперечностей, неврівноваженості соціальних процесів, криміногенності. Основними причинами деструктивної поведінки є, зокрема, психологічний дискомфорт, негативні переживання, загальна втрата духовних орієнтирів, девальвація загальнолюдських цінностей, не сформованість у значної частини дітей почуттів терпимості, толерантності, милосердя, честі, совісті, доброти, що викликає у дітей апатію, нудьгу відчуття своєї непотрібності, не розуміння сенсу життя. При врахуванні недоліків попередньої практики реалізації профілактичних завдань основна увага має бути спрямована на вироблення нової філософії виховання, на підвищення наукового рівня теорії методології та педагогічної майстерності у здійсненні превентивної роботи, вдосконалення традиційних і не традиційних форм і методів, побудову нових стратегій даного напряму виховання. Превентивне виховання - це комплексний цілеспрямований вплив на особистість у процесі її активної динамічної взаємодії із соціальними інституціями, спрямований на фізичний психічний, духовний, соціальний розвиток особистості, вироблення в неї імунітету до негативних впливів соціального оточення, профілактику і корекцію асоціальних проявів у поведінці дітей, на їх допомогу і захист.

Превентивне виховання здійснюється на трьох рівнях:

1. раннє або первинне превентивне виховання (соціально-педагогічна профілактика);

2. вторинне превентивне виховання (превентивна допомога і корекція);

3. третинне превентивне виховання (адаптація, реабілітація і ре соціалізація).

В початкових класах здебільшого використовують перший рівень.

Згідно з пріоритетом гуманістичних цінностей, значенням індивіда культурно-духовному розвитку країни цінність людини визначається духовною культурою якою вона володіє. Духовна культура особистості розглядається як мінімально необхідний комплекс загальнокультурних знань, ідей, ціннісних уявлень, універсальних способів пізнання, мислення, без оволодіння якими неможлива взаємодія людей гармонія особистості і суспільства. Процес виховання духовності виступає як відтворення духовної культури нагромадженої в суспільстві та стимулювання внутрішнього саморозвитку людини.

„Духовність, - пише Шевченко, - інтегрована властивість особистості, що проявляється в необхідності жити, творити згідно з ідеалами істини, добра і краси - виступає, як показник рівня людських стосунків, почуттів, морально естетичної громадянської позиції, здатності до співпереживання, жалю і милосердя".

Естетична культура формується в процесі навчання і виховання. Естетичне, як найбільш емоційна форма духовності здатне пробудити в кожного „душі прекрасні поривання". Могутнім засобом виховання є мистецтво, яке відображає в художньому образі принципово новий рівень дійсності, виступає як універсальний засіб бачення світу очима іншої людини перетворення зовнішніх культурних сенсів у духовний світ особистості. Як доводять спеціальні дослідження, розвиток особистості органічно пов'язаний з її ставленням до мистецтва.

Пробуджувати в людині творця, який бажає і вміє творити за законами краси - ця функція мистецтв буде зростати з розвитком суспільства. Людина майбутнього не буде примушуватись до праці ні прямими економічними, ні позаекономічними стимулами; єдиним стимулом буде розвинуте творче начало, а його й формує мистецтво.

Об'єкт дослідження - навчально виховний процес у початковій школі.

Предмет дослідження - естетичне виховання школярів.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати сутність естетичного виховання школярів їх вплив на гармонійний розвиток особистості та необхідність їх використання у навчально-виховному процесі початкової школи.

Завдання дослідження:

1. ознайомитися з рівнем сформованості у школярів естетичних смаків, понять, почуттів;

2. дослідити емоційно-естетичний розвиток в сучасній початковій школі;

3. з'ясувати сучасні проблеми естетичного виховання в навчальному процесі молодших школярів.

Методи дослідження: спостереження, аналіз педагогічної літератури, вивчення шкільної документації, бесіда, вивчення продуктів шкільної діяльності дітей, узагальнення незалежних характеристик.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Список використаних джерел включає 35 найменувань. Робота викладена на 53 сторінках друкованого тексту, два додатки займають 12 сторінок.

1. Розвиток естетично розвиненої особистості школяра - педагогічна проблема сучасності

1.1 З історії становлення естетичного виховання та його традиції на Україні

Естетика - наука про становлення чуттєвої культури людини. Таке загальне визначення витікає з органічної єдності двох своєрідних частин цієї науки; якими є: 1) виявлення діалектики самого процесу освоєння, специфіки естетичного як прояву ціннісного ставлення людини до дійсності; 2) художня діяльність людини. Обидві частини хоч і тісно взаємопов'язані, проте відносно самостійні. У першій розглядаються питання природи, специфіки і творчого потенціалу естетичного, категорії естетики - прекрасне, трагічне, комічне. Друга частина охоплює художню діяльність людини, структурну і функціональну її своєрідність, природу художнього таланту, видову, жанрову та стильову самобутність мистецтва.

Протягом багатьох століть естетика виступала і як „наука про прекрасне" , і як „наука про досконале" , і як „наука про закони розвитку мистецтва". Естетичні знання формувалися в межах філософії як її своєрідна частина. Утвердження естетики як самостійної науки відбулося лише у XVIII ст.. Поняття „гармонія", „гармонійне" набули при становленні предмета естетики особливого значення. Гармонія - зв'язок , стрункість і пропорційність частин, єдність різних компонентів об'єкта в органічному цілому.

Саме через багатозначність подальшого тлумачення поняття „естетика" слід вивчати історію становлення предмета цієї науки від античної давнини. Перші паростки естетичного знання можна знайти вже у міфологічних текстах. Цікаво, що становлення естетичного знання не пов'язане з якимось конкретним регіоном чи країною, а було властиве як в давньогрецькій філософії, так і філософії Стародавніх Китаю, Індії, пізніше Візантії, арабо мусульманських країн.

Становлення перших естетичних уявлень, співвідносне з тими значеннями, яких взагалі давньогрецька філософія надавала людським почуттям. Аналіз почуттів, спроби їх класифікації, виявлення протилежних чуттєвих сил є важливим складником філософських поглядів Піфагора, Алкмеона, Емпедокла, Теофраста. З їхніх роздумів щодо природи почуттів виокремились визначення почуття прекрасного та потворного, трагічного та комічного. Визначившись у надрах загально філософської традиції, естетика „вибудовувала" власний предмет, відбиваючи як надбання, так і прорахунки давньогрецької філософії.

Перші спроби використання почуттів як основа для осмислення певних естетичних явищ пов'язані з піфагорійцями - філософською школою, заснована Піфагором у VI столітті до нашої ери. Піфагор ототожнював поняття „гармонія", „досконалість" і краса, а основою гармонії вважав число. Гармонією чисел піфагорійці шукали навіть у розташуванні планет. Серед видів мистецтва вищим носієм гармонії проголошувалась музика. При цьому підкреслювалося почуттєва природа цього мистецтва, його зв'язок з чуттям слуху. Не можна погоджуватися з визначенням музики як „мистецтва мистецтв", але в межах визнання її як носія гармонійного начала Піфагор багато зробив для розробки проблем музичного виховання, специфіка сприйняття музичного твору. Естетично особливо важливе значення має піфагорійське розуміння музики як носія душевної рівноваги, стимулювання душевного спокою.

Ідеї Піфагора мали значний вплив на митців того часу. Вони намагалися творчо використовувати його філософсько-естетичні положення для більш глибокого опанування художніх можливостей конкретних видів мистецтв: музики, поезії, скульптури.

Значний інтерес викликає творчість засновника елейської філософської школи Ксенофона. Він був мандрівним поетом, і його філософські ідеї мали естетичний характер. Свідченням цього є передусім віршована форма викладу матеріалу: філософські твори є водночас зразком поезії шостого століття до нашої ери. При цьому Ксенофан намагався визначити роль почуттів у житті людини. Він вважав, що почуття формують лише „приблизно" думку, і „ми будемо помилятися, якщо орієнтуватимемося лише на неї". Це переконання сприяло утвердженню ролі й значення розумового ставлення до дійсності. Поезія Ксенофона позбавлена містики, висміює лицемірство, забобонність. Він був переконаний, що „не слід оспівувати боротьбу титанів, гігантів і кентаврів - вигадки минулих часів", а треба возвеличувати тих, хто „виявляє пам'ять та постійність щодо доброчесності".

Ще одним яскравим прикладом впливу ідей Піфагора на грецьку культуру є творчість Поліклета - скульптора і поета. Ідеї Піфагора він намагався використати як у розробці проблем художньої творчості, так і в практиці створення скульптур.

Становленню перших естетичних уявлень сприяли також ті теоретики, які розробляли проблеми філософії, естетики, мистецтва з дещо інших позицій, ніж ті, які запропонували Піфагор та його послідовники.

У контексті аналізу предмета естетики заслуговує на увагу точка зору Алкмеона (перша половина 5 століття до нашої ери) - видатного лікаря і натурфілософа. Вважають, що Алкмеон був першим ученим стародавньої Греції, який розмежував мислення і відчуття. Він стверджував, що сприйняття - це складний процес руху від почуттєвих нервів до органів чуття, а далі до мозку. Почуття були об'єктом теоретичного інтересу й Емпедокла, який зазначав що як нижчий рівень почуття існують відчуття, які підкоряються принципу „подібне пізнається подібним", а єдність відчуття - почутті вже формують більш широкі сили - Любов і Ворожнечу. Особливого значення Емпедокл надавав людському оку, яке, на його думку складається з двох частин: вогню і води. Сприймання предметів відбувається завдяки тому, що вогонь і вода з ока через пори виходить назовні й стикаються із зовнішнім „струмом" - відбитками предметів. Отже, споглядання речей - це не пасивний стан ока а його активна діяльність Емпедокл не лише продовжує попередню традицію вивчення природи і значення чуттів, а й оперує таким поняттям, як „катарсис" (очищення) і наголошує на морально-етичній природі процесу очищення.

Слід зазначати, що подальша розробка катарсису (а це поняття згодом набуло особливої теоретичної ваги в естетиці) пов'язана з іменами Аристотеля, Вінченцо Маджі який у 1550 році зробив коментарі до „Поетики" Аристотеля, П. Джаколіні, автора роботи „Про очищення трагедії" (1586 рік).

Катарсис з часом набув надзвичайно широкого тлумачення і розглядався як засіб морального перевиховання людини, як отримання естетичного перевиховання в процесі її морально-етичного удосконалення. Сьогодні існують релігійні та медичні концепції катарсису. Вивчаючи найдавніші етапи становлення предмета естетики, важливо зрозуміти, що вже на початку історії науки були вироблені поняття які охоплювали об'єктивні процеси. Ці поняття закріплювалися, отримували подальше теоретичне осмислення і поступово формували понятійний апарат естетики. У третьому столітті до нашої ери теорія чуттів набуває завершеного для свого часу викладу у працях яскравого представника перипатетичної школи Теофраста (близько 370-288 чи 285 д.н.е.) „Почуттєва" спрямованість поглядів філософа властива його праці „Про відчуття", дослідження „Про благочестя" та „Етичні характери". Широта наукових інтересів була властива і для Теофраста, якій передусім цікавився конкретною людиною. Свідченням цього є намагання вченого створити універсальний каталог людських характерів, які найповніше відбивали б вдачу людини. Теофраст описує звички, манеру поведінки підлабузника, скнари. Він намагається визначити риси, які передавали б характер відчайдушної людини і людини дріб'язкової, забобонної і неохайної. Цей своєрідний каталог містить більше ніж 30 типів. Слід зауважити, що ця робота мала значний вплив на художню творчість тогочасних письменників, які користувалися психологічними характеристиками Теофраста.

Особливу увагу викликає специфіка інтерпретації естетичного виховання в Україні. Можна припустити. Що практика естетичного виховання започаткована ще легендарними братами - просвітителями дев'ятого століття Кирилом і Мефодієм, діяння яких було відзначено Нестором - літописцем. Певною мірою своєрідний процес естетичного виховання здійснювався Ярославом Мудрим: зведення собору Святої Софії в Києві, відкриття школи та бібліотеки. Фактично кожний історичний період в історії України так чи інакше пов'язаний з проблемою естетичного виховання, але логічним підсумком цього процесу стає створення Києво - Могилянської академії (1622 - 1632), що органічно поєднувала просвітницьку діяльність з естетичним вдосконаленням особистості і являла собою яскраву модель зв'язку педагогіки та естетики. „Києво - Могилянську академію порівнюють з такими національними святинями і світочами знань, як Оксфорд у англійців, Сорбонна у французів, Карлів університет у чехів, Ягеллонський університет у поляків".

У практиці освіти і виховання Києво - Могилянської академії було відбито специфіку української національної культури, що, з одного боку, нерозривно пов'язана з власним корінням, давньо слов'янським світосприйняттям, специфікою давньо слов'янської міфології, а з іншого - безпосередньо співвіднесена із загально європейським культуротворчим процесом, орієнтована на теоретичні пошуки науки Нового часу. В наступний етап практики естетичного виховання в Україні асоціюється з іменем видатного філософа - просвітителя Г.С. Сковороди. Важливе місце в структурі філософсько-естетичної концепції Г.Сковороди посідає проблема естетичного виховання. Під принципово новим кутом зору український мислитель інтерпретував проблему самопізнання, наголошуючи на необхідності кожній людині чітко усвідомлювати свою роль у природі і суспільстві, знайти своє „справжнє обличчя". Ідеї Г. Сковороди мали значний вплив на процес художньої творчості. На думку мислителя, філософ має бути пророком, а завдання мистецтва відповідно полягає в тому щоб передбачити майбутнє. Ідеї Г.Сковороди знайшла своє яскраве підтвердження у мистецькій, передусім літературній, практиці 19-20 століття (Т.Шевченко І.. Франко, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, М. Вороний, Л.Костенко, М. Хвильовий). У цьому зв'язку показовим видається вислів українського поета і публіциста Є. Маланюка, спадщина сьогодні активно починає досліджуватися теоретиками, з приводу творчості Л. Українки, яку „вповні сприйняти може лише сучасний читач".

Розвиток процесу естетичного виховання стимулює феномен культури - історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини виражених у темах і формах організації її життя й діяльності людей, а також у створюваних нею матеріальних і духовних цінностей. Загально теоретичне визначення терміна „культура" відкривають можливість звернутися до проблеми української національної культури, розглянути її специфічні особливості.

У зв'язку з цим необхідно зосередитися на феномені давньослов'янської міфології, що стимулювала розвиток національної культури і мистецтва України. Водночас слід враховувати чинник входження давньослов'яноської міфології до структури індоєвропейської міфологічної системи, що зумовив „відкритість" української культури. Її органічне існування у межах загальноєвропейського культурного простору. Вивчення проблеми естетичного виховання свідчить. Що найдієвішим його заходом, який органічно поєднує суто естетичні завдання з державно-патріотичними, є діалог між митцем і аудиторією.

1.2 Завдання, основні принципи, засоби і провідні напрямки естетичного виховання в сучасній школі

Естетичне виховання -- складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Методологічною засадою естетичного виховання є етика -- наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про сутність і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.

У процесі естетичного виховання формуються естетична свідомість і поведінка школяра.

Естетична свідомість -- форма суспільної свідомості, що являє собою художньо-емоційне освоєння дійсності через естетичні почуття, переживання, оцінки, смаки, ідеали тощо і концентровано виражається в мистецькій творчості та естетичних поглядах.

Естетичні почуття -- особливі почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в дійсності й у творах мистецтва.

Естетичний смак -- здатність людини правильно оцінювати прекрасне, відокремлювати справді прекрасне від неестетичного.

Естетичний ідеал -- уявлення людини про прекрасне, до чого вона прагне, на що рівняється.

Естетика поведінки -- риси прекрасного у вчинках і діях людини (у ставленні до праці й до суспільства, в манерах і зовнішньому вигляді, у формах спілкування з людьми.

У процесі естетичного виховання важливо навчити учнів розуміти й сприймати красу. Спостерігаючи прекрасне, людина не може залишатись байдужою, вона переживає, відчуваючи любов або ненависть до спостережуваного. Тому треба, щоб діти вміли розрізняти справді красиве і потворне.

Під час естетичного сприймання виникають певні емоції. Завдання виховання -- створення умов, які б сприяли формуванню емоційної сфери учнів. Багатство емоційно сфері людини свідчить про її духовне багатство.

Складною є проблема формування сприймання мистецтва.

Щоб сприймати художній чи музичний твір, треба мати елементарну теоретичну підготовку. Краще сприймається те, що зрозуміле, про що є певні знання. Ц й пі повий підхід слід узяти за основу при використанні в естетичному вихованні музики, образотворчого мистецтва, скульптури.

Сформовані естетичні смаки та естетичний ідеал і розвинена здатність оцінювати прекрасне дають людині змогу зрозуміти суть прекрасного.

Сприймаючи прекрасне, аналізуючи побачене, порівнюючи з відомим і баченим раніше, вона дає йому певну оцінку. Рівень такого естетичного мислення залежить від розумового виховання, вміння здійснювати мислительні операції.

Поряд із розвитком естетичного сприймання, прищепленням естетичних смаків у процесі естетичного виховання в учнів формують естетичне ставлення до навколишньої дійсності. Людина повинна не лише милуватися красою природи чи пам'ятками культури, а й берегти і захищати їх.

Важливе значення має виховання у школярів естетики поведінки -- акуратності в одязі, красивої постави і манер, уміння триматися невимушено, природно, культурно й естетично виявляти свої емоції. Ці якості тісно пов'язані з моральністю особистості учня.

В естетичному вихованні школярів використовують різні джерела: а) твори образотворчого мистецтва. Під час спостереження картини або скульптури, яка відображає життя людини чи природи, в дитини розвивається не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, "домальовує" зображене, бачить за картиною події, образи, характери; б) музику, яка, відображаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу людини, на її поведінку; в) художню літературу. Головним виразником естетики в літературі є слово. На думку К. Ушинського, слово як засіб вираження в літературному творі набуває подвійної художньої сили. Словесний образ має ще й понятійну основу і сприймається насамперед розумом. Тому література -- важливий засіб розвитку інтелекту учнів1; г) театр, кіно, телебачення, естраду, цирк. Цінність їх у тому, що, крім змістової частини, вони об'єднують т собі елементи багатьох видів мистецтв (літератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю); ґ) поведінку і діяльність школярів. Достойні вчинки учнів, успіхи в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній діяльності повинні стати предметом обговорення з естетичних позицій; д) природу: її красу в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ, які мають місце в живій і неживій природі; є) факти, події суспільного життя. Героїчні вчинки людей, краса їх взаємин, духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість повинні бути предметом обговорення з учнями; є) оформлення побуту (залучення дітей до створення естетичної обстановки в школі, класі, квартирі). :

Одним з головних шляхів естетичного виховання в школі є навчальна робота. У багатьох школах створено малі академії народних мистецтв (МАНМ), університети народознавства, товариства народних умільців, школи Я класи кобзарського, сопілкарського мистецтва, етнографічні групи, фольклорні ансамблі, вертепи; учителі проводять подорожі до витоків рідного слова, уроки на при-< роді, години улюбленої праці, творчості, уроки емоційної культури, народознавства, людинознавства, мистецтвознавства, мандрівки в історію тощо.

Виняткову роль в естетичному вихованні школярів відіграють предмети естетичного циклу (малювання, співи, музика). На уроках із цих предметів учні не лише здобувають певні теоретичні знання з конкретних видів мистецтва, а й набувають відповідних практичних умінь та навичок, розвивають свої мистецькі здібності. Вагомим доповненням до цього циклу є уроки української мови, української та світової літератури, на яких учні засвоюють багатство і красу рідної мови, знайомляться з шедеврами рідної та світової літератури. На уроках природничо-математичних дисциплін відкриваються великі можливості використання краси природи, формування бережливого ставлення до неї. Краса фізики і математики -- в логічній чіткості наукових побудов і доведень, чіткості їх структури. Певне виховне значення має як естетика праці учнів і продуктів праці, так і вміння та навички, набуті в процесі праці, що дають змогу особистості творчо виявити себе. Н&\ уроках фізичного виховання учні вчаться красиво і правильно триматися й ходити

На розв'язання завдань естетичного виховання спрямована також позакласна виховна робота. Крім бесід, лекцій, диспутів, тематичних вечорів, вечорів запитань і відповідей на естетичну тематику, цінною в естетичному вихованні є участь школярів у діяльності шкільних клубів любителів мистецтв, гуртках художньої самодіяльності, літературних об'єднаннях, музичних ансамблях і шкільних оркестрах, шкільних театрах. Розширювати й поглиблювати свої естетичні знання, уміння й навички учні можуть у позашкільних освітньо-виховних установах: музичних і художніх школах, будинках і палацах школярів, студіях.

Важливу роль в естетичному вихованні школярів відіграє сім'я. Належне естетичні оформлення квартири, наявність бібліотеки, мистецьких журналів, телевізора, сімейних традицій з обговорення телепередач, прочитаних книжок, сімейний відпочинок на природі, спільне відвідування театру -- все це створює сприятливі умови для прищеплення естетичних смаків дітям.

2. Технологія емоційно-естетичного розвитку в сучасній початковій школі

2.1 Проблеми естетичного виховання в досвіді вчителів початкових класів

Аналіз методичної літератури, практики роботи вчителів початкових класів переконує: теоретичні надбання та методичні рекомендації В.О. Сухомлинського мають реальне втілення в сучасній початковій школі. Яскравим свідченням цього є численні уроки вчителів, статті в "Початковій школі", де педагоги діляться досвідом своєї роботи,

О. Москаленко, вчителька образотворчого мистецтва гімназії №143 міста Києва, у № З "Початкової школи" (2001 р.) ділиться досвідом колективної творчої праці на уроках образотворчого мистецтва, де за 45 хвилин намагається дати змогу кожній дитині відчути радість несподіванки і відкриття. Вчителька певна, що на уроці, перебуваючи у стані творчості і натхнення, кожна дитина досягає вершини свого хисту, висота якої різна, але у кожної своя власна

Своїми уроками вчителька продовжує традиції В.О. Сухомлинського, здійснюючи емоційно-естетичний розвиток школярів, стверджуючи, що "краса і любов - натхненні чарівниці - так потрібні нашим дітям! Вони здатні пробудити в дитині творця." [ 35; 33 ].

У практиці роботи вчителів нашої школи з метою естетично-емоційного розвитку, крім традиційних уроків образотворчого мистецтва, музики, позакласного читання, уроків творчості, зв'язного мовлення, широко впроваджуються ігри-змагання "Хто більше побачить красивого" (під час прогулянки або екскурсії в природу), "Що красивіше?" (використовуються листівки, листя дерев, зображення будинків, птахів, одягу та ін.). При цьому діти порівнюють картинки, зображення, роблять самостійні оцінки, судження. Вчитель подає виразний, емоційний словесний зразок, насичений епітетами, порівняннями тощо. Широко практикуються і такі завдання: виявити чутливість дитини до "емоційного настрою" сюжету картин та їх персонажів.

Наприклад: Завдання " Що красивіше?"

Матеріал. Предметні картинки, що видаються дитині у парі. Орієнтовний набір пар картинок:

- контурне та кольорове зображення метелика (квітки) тощо;

- зображення будинків: звичайного, багатоповерхового та казкового, що прикрашений різьбленням, розписом;

- зображення дівчинки в буденному одязі та в національному українському костюмі тощо.

Інструкція дітям. Порівняти картинки, вибрати той варіант зображення, який дитина вважає красивішим, пояснити, чому так вважає.

Рекомендація. Завдання проводиться індивідуально; для порівняння пропонується лише одна пара картинок Через певний час завдання повторюється з використанням іншої пари картинок.

У разі виникнення труднощів під час виконання завдань педагог може використати зразок естетичного судження. Наприклад, вчитель пояснює дітям, завдяки яким властивостям він вважає той чи інший предмет красивим: "На мою думку, ця шкатулка красива, бо вдало розписана народним майстром. Яскраво-червоні ягідки калини гармонійно вплетені у жовто-коричневі гілочки та листя, а візерунок розташований так (показує), що підкреслює прямокутну форму шкатулки. Лакована блискуча поверхня надає візерункові ще більшої виразності".

Мета завдань. Виявити чутливість дитини до „емоційного настрою" сюжету картин та їх персонажів.

Матеріал. Сюжетні картини, на яких художник підкреслює емоційний стан персонажів. Приблизний добір.

Ілюстрація „Кицькин дім ". Зміст: будинок у полум'ї, пожежа, плаче кицька, кіт-пожежник намагається її втішити.

1.Картина „Зимові розваги ". Зміст: група дітей катається на санчатах, усі вони веселі. Двоє хлопчиків випали з санчат, але їм радісно і вони сміються.

2. Ілюстрація до казки „Заєць та лисиця ". Зміст: зображено красивий казковий будиночок у лісі 3 віконечка виглядає задоволена лисиця. Під вікном сидить заєць та плаче.

3.Картина В.М.Васнєцова „Оленка".

Інструкція дітям. Уважно роздивитися картину, розповісти, що роблять персонажі, який у них настрій (веселі, засмучені тощо) та пояснити, як про це дізналися Завдання „Веселе та сумне"

Матеріал. Набір картинок, які дібрані за принципом ідентичності та протилежності „емоційного настрою". Орієнтовна тематика картинок

Група „сумне": 1. Хлопчик (дівчинка), що плаче.

2. Розбита чашка

3. Буря (темне небо, зліша, вітер гне дерева)

.Група „веселе": 1. Усміхнена дитина грається повітряною кулькою.

2. Вишуканий посуд на святковому столі

3. Блакитне сонячне небо, яскраві квіти у траві.

Інструкція дітям. Уважно роздивитися всі ілюстрації, знайти в них щось

спільне та згрупувати за цією ознакою. Пояснити, на основі якої ознаки групувалися зображення.

Творча діяльність учнів на уроках предметів освітнього циклу "Мистецтво", інсценізація та складання казок, віршів, розвиток уяви, фантазії, образності, що активізують емоційно-чуттєву сферу школярів займають чільне місце в практиці роботи вчителів початкових класів. При цьому незмінними чинниками впливу на естетично-емоційний розвиток є спілкування з природою, мистецтвом, поетичним словом, казкою, чарівним світом музики тощо.

Краса природи допомагає по-новому відчути красу мистецтва, а краса мистецтва виховує чуйність, сприйнятливість до краси природи. Головне завдання, яке ставить при цьому педагог, - викликати в учнів позитивні естетичні почуття в процесі сприймання твору мистецтва, сформувати переконання, що краса художнього твору має свої джерела в навколишньому світі.

Ознайомлюючи учнів із загальнолюдськими надбаннями образотворчого й музичного мистецтва ми тим самим доносимо до дитячої свідомості все найцінніше, що є в кожного народу. В учнів виховується вміння цінувати людську красу, ціну праці, нетерпимість до приниження людської гідності Музика й живопис сприяють формуванню в дитини кращих людських якостей.

Водночас вчителі звертали увагу на формування вміння встановлювати зв'язки між уявленнями та почуттями. Не вимагаючи давати визначення складних естетико-етичних понять, з'ясовували (на конкретних прикладах ), які саме почуття викликані музичним твором, картиною, поезією, явищем природи тощо.

Розвиток творчих й естетичних смаків, виховання любові до природи мають на меті уроки самостійного написання творів на основі власних спостережень у 3, 4 класах - при вивченні тем „Весна", „Осінь", „Зима" та ін.

Добрі можливості естетично-емоційного розвитку мають вчителі на уроках народознавства (4 клас), де широко використовуються народні звичаї, традиції, вірші, легенди, казки, пісні, ігри та ін Нижче наводимо приклад уроку з народознавства (4 кл.) на тему: „А вже весна, а вже красна.."

Вчителька. Добрий день Вам, любі друзі! Раді всіх Вас тут вітати, бо прийшли ми Весну красну стрічати! А ну-мо, діти, покличемо її, бо щось вона забарилася...

Діти (співають веснянку).

Ой Весно, Весно, днем красна,

Що ж ти, Весно, принесла?

Входить Весна у супроводі трьох хлопчиків--Березня, Квітня, Травня.

Весна. Принесла я вам літечко,

Ще й рожеву квіточку,

Хай вродиться житечко

Ще й озимая пшениця

І усякая пашниця.

Вчителька. Дякуємо тобі, Весно, що ти нам тепло принесла, все живе від сну зимового ти збудила й стільки он чудес наробила!

Підходять діти з хлібом-сіллю.

Діти. Дозволь тебе радо стрічати,

Хлібом-сіллю пригощати.

Гарних маєш молодців

Трьох весняних місяців!

Діти (разом). Просимо зросити рідну землю рясніш дощем!

Березень тримає воду у відерці, а Весна квачиком кропить усе навколо та примовляє.

Весна. Ось холодная водиця

На зеленую травицю,

На чорную ріллю-

Її добре я поллю.

Хай колоситься пшениця

І все гарно уродиться.

Вчителька А ось і перший молодець - красної Весни гінець!

- Як його діти зваги, величати? Підкажіть?

Діти (хором). Березень.

Вчителька. Так, саме так, а ще його поетично називають ранок року. Як ви гадаєте чому? Не здогадались? А спитаймо у Весни.

Весна. Як ви вже знаєте, наші пращури дайбожичі розпочинали Новий рік Весною. За їхніми уявленнями пробудження природи мало співпадати з початком новолітування. Відтак на Євдохи, які співпадають з 14 березня, дайбожичі відзначали початок Нового року. На день Конона (18 березня) починається теж весняний сонцеворот. Відтепер день стає довшим за ніч. Перший річний місяць у наших пращурів березень. Тому і вважають його ранком року. Березень у наших пращурів мав багато народних назв: - діти, підкажіть.

1-й учень. Капельник.

2-й учень. Протальник.

3-й учень. Зимобор.

4-та учениця. Запалі сніги, заграй ярочки.

5-й учень. Соковик.

6-й учень. Палютий.

7-й учень. Красовик.

8-й учень. Красний місяць.

Вчитель. Але найдавніша староукраїнська назва місяця була - сухий. Це від того, що надто мало випадає опадів. А березнем почали йменувати у середині минулого століття і походить це слово от давнього промислу. Під цю пору вирубували ліси, щоб на звільнених ділянках посіяти зернові культури. Переважно це були березові гаї У березні діти й молодь влаштовували цікаве дійство - зустріч весни. Березень березовим віником зиму вимітає.

Весна. Діти, а хто з зелених рослин першим мене стрічає, своєю силою сніг пробиває? За що його й величають першим посланцем весни.

Діти. Підсніжник.

Виходить Березень й веде за руку хлопчика-підсніжника, який тримає ілюстрацію квітки. Поруч іде дівчинка, яка тримає у кошику живі квіти (3-4 підсніжники ).

Дівчинка. Неохоче відступає зима, ще лежить сніг, але все ласкавіше вдень пригріває сонечко. Настає час, коли в лютому-березні з'являються перші ніжні, пониклі, наче виточені з най тонкішої порцеляни, дзвоникоподібні білосніжні квіти підсніжника звичайного. їх завше ранньою весною зустрінеш у широколистяних лісах. Це багаторічна цибулинна рослина. Цвіте з кінця лютого до квітня.

Березень (демонструє малюнок).

Масове цвітіння підсніжника - воістину захоплююче видовище. Здається, що земля у лісі вкрита тонкою мережаною скатертиною із білосніжних дзвоників. Ці чарівні прекрасні квіточки - справжні посланці зеленокосої весни. Але, надамо й самому Підсніжник слово!

Підсніжник. А хто знає, що означає моя назва ?

Хлопчик. Не знає ніхто? Ну-то послухайте. Наукова назва виду походить від двох грецьких слів, які в перекладі означають "молочно-квітковий". Така назва зумовлена моїм білим кольором квіток, а видовий епітет означає "сніговий". А як ще в народі мене прозвали за те, що я швидко розвиваюсь під снігом, а ну згадайте?

Дівчинка. Снігурка

Хлопчик. Скорозріст.

Дівчинка. Дикий часник.

Хлопчик. Ярник.

Дівчинка. Родзинка

Хлопчик. Колокоцей.

Дівчинка. Могурянин.

Вчителька. За вмістом деяких цінних речовин підсніжник використовують як лікарську рослину від нервових хвороб та у хірургії Бачте, яка це чудодійна квіточка

Березень. А ось послухайте одну із старовинних легенд.

Дівчинка. В той час, коли перші міфічні люди були вигнані з раю, ішов сніг, і Єва дуже замерзла. Щоб її зігріти і подати надію на кращі часи, декілька ажурних сніжинок перетворились у ніжні квіти підсніжника - провісники тепла, символ сподівань на краще майбуття. Так воші і лишились у народі символом надії.

Березень. Разом з підсніжником зацвітає гусяча цибулька. Спочатку торішнє листя несміло пробиває тонюсінькі паростки, а потім і цвіт з'являється - маленька жовта зірочка.

Весна. Квіточки підсніжників завдяки своїй красі і тому, що вони одними з перших відкривають весняний карнавал цвітіння, користуються великим попитом у городян. Через це їх дехто зриває сотнями тисяч для продажу. А це подекуди призводить до сумних наслідків. Таке варварське знищення цієї ранньоквітучої рослини призвело до того, що вона вже потребує охорони. Тож давайте всі разом об'єднаємо свої зусилля, щоб цьому покласти край, щоб навесні у наших лісах завжди розкривалися квітки надії. А хто бажає, може і вдома легко виростити цю білу красу у себе в квітничку.

Підсніжник і дівчинка йдуть до Весни, а Березень бере ілюстрацію проліски дволистої

Березень. Діти, а яка ще рослина названа синьооким вісником весни ?

Діти. Проліска.

Березень (демонструє картину). Так, саме вона. У березні, коли земля розбуджена від зимового сну, пробивається до сонця ще одна рослина - проліска дволиста. Визирає вона на світ синіми оченятами. Це справжнє голубе диво, що сперечається з кольором неба. А де ж це вона?

Весна. А щось ми з вами, діточки, засилилися, давайте-но у гру якусь пограємо.

Весна в центрі стоїть, а до неї через два кола, що утворені учасниками, проходять дві проліски у костюмах. Беруть її за руки і теж хороводять, проліски виконують дії, які є в пісні. Два кола рухаються у різних напрямках і лине пісня.

Діти граються у "Подоляночку". І Слова народні, музика в обробці М.Лисенка/.

Діти розбігаються і стають збоку чи сідають

Вчителька. Про масове цвітіння проліски видатний вітчизняний ботанік В.В. Альохін образно писав, що в дубовому лісі весною два неба: одне над головою, а друге під ногами. Земля подекуди пломеніє ніжно лазуровою синявою. Недаремно серед народних назв цієї квітки є така, як синетка. Серед інших назв можна згадати лупівку, ряст синій, рястик, ряст. А от німецька народна назва у перекладі означає „блакитна зірка" і, мабуть, найточніше відображає красу і ніжність квітів пролісків. Весна. То ж надаємо слово голубооким гостям.

1-й пролісок.

Я перша квіточка весни,

Я пролісковий цвіт.

2-й пролісок.

Я пережив зимові сни,

І знов родивсь на світ.

1-й пролісок.

У мене очі голубі,

Такі, як неба синь.

2-й пролісок.

Росту між кленів та дубів,

Люблю і сонце й тінь.

1-й пролісок.

Зелені рученьки мої

Листочками зовуть.

2 -й пролісок

Люблю я ліси й гаї,

Живу я здавна тут.

1-й пролісок.

І вірю: люблять всі мене,

Як весну золоту.

2-й пролісок

Бо знають, що зима мине.

Коли я розцвіту.

Дівчинка. А чи знаєте Ви, що насіння проліски розносять мурашки, бо багате воно на олію, а це їх дуже приваблює Отож, „ідуть" насінинки на спинках мурашок по всьому лісі. Ось як!

Весна. Якщо маєте бажання милуватись ніжними лазуровими квітами проліски, посійте її на грядці або посадіть цибулинами в затінку кущів; можна й робити їх вигонку і взимку - це буде гарним сюрпризом мамі на її свято. Використовують її і як лікарську рослину.

Учень. Якщо Березень Весну, наче наречену лише приводить у гості, то Квітень її зустрічає, як повноправну господиню: луки, узліски, видолинки зодягаються у зелень, з'являються перші весняні квіточки. Пригадаймо Шевченка: І барвінком, і рутою, і рястом квітчає Весна землю, мов дівчину, в зеленому гаї

Вчителька. Обіч осель прокльовуються тендітними списами півники. Це справжні лицарі. Вони найпершими сповіщають, що весна оселилася біля хати. Незважаючи на ще часті морози, вони мужньо переносять випробування своєї долі. Від того казали: „З'явилися біля оселі півники - весна присіла на призьбі".

Весна. А ось і другий мій гонець - Квітень вдатний молодець!

Виводить хлопчика--Квітня.

Вчителька. А що ви знаєте про цей місяць? Чому він має таку назву? Що зацвітає у квітні з першоцвітів? А тепер послухаємо самого Квітня.

Квітень. Стародавні римляни називали мене „апріліс" - „той, що розкриває свої дари, розцвітає". У них квітень був другим місяцем року і присвячувався богині краси Венері. Дійсно, у квітні все квітне. І це, дійсно, прекрасно. Є й інші версії походження назви. Давньоруська назва - цвєтень. А ще мене називали такими давньоруськими назвами: цвітень, снігогон, дзюрчальник, водолій, красень, лелечник, вередун, крутій, пустун, місяць першоквіту, водопіл, початок повені, пташиний місяць, місяць живої води, крапельник... Ух, я вже й стомився.

Демонструє ілюстрацію рясту, сон-трави.

Квітень передає естафету часу останньому місяцю весни - зеленому і кучерявому Травню. Юна весна ніби подорослішала і перетворилась у зрілу, неповторну красуню. Травень - вершина весни, її найвища краса Саме сон-трава вважається квіткою пізньої весни.

Хлопчик-травень виводить дівчинку у костюмі сон-трави.

Травень. Так, у весняному хороводі квітів є своя загальновизнана королева весняної флори. Це - сон-трава Яке неповторне видовище, коли цвіте ця диво-квітка Інколи в народі за красу та келихоподібність ці квіти називають дикими тюльпанами. Але це зовсім неправильно, бо з ними ця квітка немає нічого спільного. Вона походить з роду жовтецевих.

Вчителька. За першими гінцями весни вгору викидають свої квіти і чарівні конвалії, і зелений барвінок, і багато-багато інших рослин. Молода прозора зелень повсюдно і щільно укриває землю. Тріумфальній похід зелен квіту триватиме усю Весну славлячи її співаючи усім на весь голос: -А вже весна, а вже красна.!

У грамзапису звучить п'єса „Квітень" з циклу „Пори року" Петра Чайковського. Під цю мелодію Весна та три весняних місяці беруть за руки дітей у костюмах і всіх учасників свята і водять хоровод.

Вчителька. А на сім слові - бувайте здорові! Самі з собою, таз ґаздою, Та з усім домом, та з усім родом Бажаємо щастя, здоров'я на роки довгі!

Всі учасники кланяються і, махаючи на прощання рукою, йдуть із класу.

На уроках зв'язного мовлення в 2,3 класі широко практикували твори - розповіді за картиною „Зимові розваги", складання художнього опису „Зима - чарівниця", міркувань, складання казок про Мудру Сову, Злу Чаклунку, Снігуроньку тощо.

Урок - свято „Час рікою пливе" дав можливість за 60 хвилин зустрітись із звичаями, обрядами, традиціями, які тісно пов'язані з календарним циклом. Усім розмаїттям художніх, емоційних, пісенно-музичних засобів свята сприяли вихованню в учнів любові до рідної землі, природи, відчуття її краси і неповторності

„Свято Матері", „Великодня Казка", „Великоднє свято", „Свято Миколая" та ін. проводилися за активною творчою участю учнів, батьків, бабусь, вчителів і мали на меті ознайомити з народними традиціями, гаївками, веснянками, виховувати любов до музичного фольклору, розвивати музично-ритмічні та художні здібності дітей

Розвиток естетико-емоційних почуттів ґрунтувався на психологічних вимогах, які брав до уваги В.О. Сухомлинський

По-перше: виховання позитивного естетичного ставлення до засобів мистецтва

По-друге: зв'язок з естетичними потребами, мотивами діяльності учнів.

Прилучення дитини до прекрасного починається в сім'ї. Оскільки остання є тим осередком, де дитина одержує свої перші життєві уроки, то зрозуміло, що перші естетичні враження, переживання, почуття започатковуються в сім'ї. „Тонкість відчування людини, емоційна сприйнятливість, вразливість, чуйність, співпереживання, проникнення в духовний світ іншої людини - все це осягається передусім у сім'ї, у взаємовідносинах з рідними. Тут треба шукати емоційно-естетичний корінь благородної духовної потреби в людині". [ 35; 59 ]

Втіленням краси, досконалості, доброти для дитини передусім є мати. Це не лише тепло, затишок, а й світ сонця, любові, ласки. Весь світ - його сучасне, минуле і майбутнє - в материнських руках. Від того, які ці руки, залежить майбутнє дитини і того народу, який представляє мати, „найрідніша, найдорожча, найкрасивіша в світі людина".

З метою підвищення рівня сформованості естетико-моральних почуттів ми використовували бесіди, конкурси малюнків, читання творів, насичених моральним змістом, влаштовували свята-ранки „Усе найкраще нашим мамам", „Свято бабусь" (опис свята подаємо в додатку А ). Широко практикували модифікацію моральних ситуацій, де учні повинні були конкретно показати готовність до тієї чи іншої моральної дії, вчинку, оцінного судження. Ми намагалися підвести дітей до відображення відносин між людьми, домогтися розуміння ними вчинків літературних герою, викликати схвалення чи осуд.

В індивідуальних бесідах з учнями намагалися донести суть десяти „ Не можна", сформульованих В.О. Сухомлинським, дотримання яких вчений вважав справою честі й гідності, а порушення - ганьбою. Нижнє приводимо десять „Не можна" (за В.О. Сухомлинським).

1. Не можна ледарювати, коли всі працюють, ганебно розважатися, коли старші покоління працюють і не можуть собі дозволиш відпочити.

2. Не можна сміятися над старістю і старшими людьми - це величезне блюзнірство; про старість треба говорити тільки з повагою; у світі є три речі, з яких ніколи не можна сміятися, - патріотизм, справжня любов до жінки і старість.

3.Не можна заходити в суперечку з дорослими людьми, особливо із стариками;не гідно людської мудрості постійно висловлювати сумнів щодо істинності того, що радять старші; якщо в тебе просяться якісь сумніви, придержи їх в голові, подумай, розміркуй, а потім спитай у старшого ще раз - спитай так, щоб не образити.

4.Не можна виявляти незадоволення тим, що в тебе немає якоїсь речі, у товариша твого є; від твоїх батьків ти не повинен вимагати нічого.

5.Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі. Умій відмовитись від подарунка, якщо ти знаєш, що в цій речі мати відмовила собі

6.Не можна робити того, що осуджують товариші - ні на очах у них, ні десь на стороні; особливо неприпустимі настирливість, намагання без потреби нагадувати про себе, виставляти на показ свої домагання: мати і батько ніколи не забудуть про тебе; якщо ти не на очах у них, вони думають про тебе більше, ніж тоді, коли ти крутишся поруч.

7.Не можна залишати старшу рідну людину одинокою, особливо матір, якщо в неї немає нікого, крім тебе; в радісні свята ніколи не залишай її саму; ти сам твої слова, твоя присутність - буває, єдина радість її буття; чим ближчий кінець людського життя, тим гостріше переживає людина горе своєї самітності; пам'ятай, що в житті людини настає період, коли ніякої іншої радості, крім радості людського спілкування, в неї вже не може бути.

8.Не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу і поради у старших, особливо в діда, не попрощавшись з ними і не побажавши їм щасливо залишатись.

9.Не можна сідати до столу, не запросивши старшого; тільки моральний невіглас уподібнюється тварині, що вгамовує свою жадобу і боїться, щоб її родич, присутній при цьому, не урвав шматка собі

10.Не можна сидіти, коли стоїть доросла, особливо літня людина, тим більше жінка; не чекай, коли з тобою привітається старший, ти повинен привітати його першим

Практика підтверджує, що ефективний вплив визначених В.О. Сухомлинським чинників естетично-емоційного розвитку буде за умови дотримання систематичності, доступності, врахування вікових та індивідуальних особливостей школярів, гуманних відношень у колективі. Важливою умовою є коректне педагогічне керівництво.

Естетично-емоційний розвиток забезпечує широкій спектр рис поведінки та естетичних почуттів, що в цілому сприяє духовно-естетичному зростанню школяра.

2.2 Комплексна методика визначення індивідуального рівня сприймання естетичних об'єктів молодшими школярами

Дослідження емоційно естетичного розвитку молодших школярів проводила в Ратнівській загальноосвітній школі №2. В експерименті були задіяні учні 4 класу. Цей клас складається з 13 хлопчиків і 14 дівчаток. Сім учнів в класі завершили чверть на відмінно, відстаючих учнів не має. Можна сказати що в них середній рівень знань. Багато що в особистості молодшого школяра визначається його взаєминами з ровесниками, оцінками товаришів. В класі не може бути завжди все одноманітно. Усе перебуває в русі, змінюється, конфлікти виникають та згасають. Тому ми повинні вивчати взаємини дітей самостійно. Багато учнів ходять на різноманітні гуртки: танці, футбол, а також відвідують музичну школу.

Отже, дані дослідження допомогли краще вивчити індивідуальні особливості кожної дитини з тим, щоб піднести рівень естетичного розвитку молодших школярів, надати практичну допомогу батькам що до спільного вирішення цієї важливої проблеми.

Під час дослідження ми використовували методи за Ж.Юзвак, кандидат психологічних наук, провідний науковий співробітник інституту ім.. Г.С.Костюка АПН України, місто Київ.

Визначити індивідуальний рівень розвитку сприймання естетичних об'єктів допоможе розроблена ними комплексна методика, мета якої - виявлення особливостей емоційного та когнітивного компонентів цього процесу в молодших школярів. За допомогою досліджень у навчально-виховних закладах, де не проводиться відповідна цілеспрямована робота, ми переконалися, що лише незначний відсоток дітей шкільного віку володіє естетичною спостережливістю, і ще менша кількість - здатність до висловлення оцінкового судження

Важливим методом є цілеспрямоване щоденне спостереження, під час якого фіксуються такі моменти:

Чи використовує різні органи чуття у процесі спостереження?

Чи здатна спостерігати естетичний об'єкт без участі педагога?

Чи виникають естетичні емоції під час сприймання? Які емоції виявляються зовні (рухи, жести, міміка, висловлювання тощо)?

Чи прагне привернута увагу іншої людини до об'єкта? Яким чином?

Чи згадує дитина про об'єкт, що справив естетичне враження, через певний час?

Чи виявляє бажання вдруге сприйняти його?

Чи демонструє дитина бажання чи намір відтворити об'єкт засобами образотворчої діяльності?

Доповнити психологічну картину рівня розвитку естетичного сприймання дає можливість проведення бесіди з дитиною за такими орієнтовними запитаннями: