Методика використання творів живопису як засобу естетичного виховання школярів на уроках образотворчого мистецтва

Поняття та педагогічний зміст, шляхи та засоби, творчий характер естетичного виховання школярів початкових класів, педагогічні умови реалізації його завдань. Програма експериментального дослідження, аналіз його результатів та ефективність експерименту.

Рубрика Педагогика
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 13.11.2009
Размер файла 118,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

53

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Естетичне виховання молодших школярів як психолого-педагогічна проблема

1.1 Поняття та педагогічний зміст естетичного виховання

1.2 Педагогічні умови реалізації завдань естетичного виховання

Розділ ІІ. Дослідження особливостей естетичного виховання учнів початкових класів засобами живопису

2.1 Твори живопису як засіб естетичного виховання молодших школярів

2.2 Методика експериментального дослідження

2.3 Аналіз результатів експериментального дослідження

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Глобалізація як провідна ознака сучасності та соціокультурні процеси в Україні, що формуються на ґрунті багатовікових вітчизняних традицій і в загальному контексті європейської та світової інтеграції з орієнтацією на загальнолюдські фундаментальні демократичні цінності громадянського суспільства зумовлюють необхідність переосмислення концептуальних засад художньо-естетичного виховання школярів. Нові тенденції розвитку культури інформаційного суспільства, пов'язані з глобальним поширенням мистецтва, не можуть не впливати на систему освіти та виховання, яка в усі часи гнучко реагувала на соціокультурні умови і потреби.

Естетичне ставлення школярів до світу, до різних видів мистецтва формується переважно під впливом стихійних факторів соціального оточення, зокрема творів образотворчого мистецтва, які посідають занадто скромне місце в загальноосвітніх навчальних закладах. Тому шкільна освіта у відриві від усієї системи позаурочної та позашкільної виховної роботи об'єктивно не може реалізувати необхідний комплекс культуротворчих функцій, притаманних мистецтву [3, 25].

Сьогодні набуває все більшого визнання розуміння того, що реальність світу створюється багатьма голосами культур із власними дискурсами. Для нового імовірнісного стилю мислення характерне прийняття культурної різноманітності, "консенсусної або соціальної раціональності", яка виникає в результаті обговорення різноманітних ідей, альтернативних суджень, варіативних перспектив.

Мистецька спадщина, акумулюючи емоційно-естетичний досвід поколінь, втілює і передає ціннісне ставлення до світу крізь призму етнонаціональної специфіки, тому вона є ефективним засобом виховання моральності, патріотичних почуттів, громадянської позиції. Цінності мистецтва важливі також з огляду на сучасне існування дітей і молоді в полікультурному просторі. Завдяки універсальності художньо-образної мови вони передають зрозумілу для різних народів смислову інформацію, дають змогу особистості вступати в невербальний діалог з різними культурами минулого і сучасності, розуміти інших і розширювати таким чином свій власний духовний світ, його унікальність і самобутність [31, 22].

Естетика в педагогічному відношенні належить до понять багатопланових. Тому й естетичним вихованням називається цілеспрямоване формування естетичного ставлення до життя, праці, громадської діяльності, природи, мистецтва, особистої поведінки.

А естетичне виховання в початковій . школі трактується як цілеспрямований, організований процес формування у дітей розвиненої естетичної свідомості, художньо-естетичного смаку, здатності сприймати, творити й цінити прекрасне, поводитись культурно, ґречно і достойно [8, 64].

Систематичний естетичний вплив на учнів у початковій школі сприяє формуванню в них естетичних почуттів, смаків, поглядів і художніх здібностей, вміння здійснювати це практично.

Таким чином, в естетичному вихованні помітно виділяється велика педагогічна місія мистецтва. І це закономірно. Однак пізнання мистецтва у всіх його видах і жанрах настільки багатогранне і своєрідне, що воно виділяється із загальної системи естетичного виховання як особливий його компонент. Виховання дітей засобами мистецтва становить предмет художнього виховання [15, 64].

Отже, сучасні загальноосвітні школи мають стати осередками виховання справжньої духовності, плекання творчої особистості, виховання людини, що характеризується високою емоційно-естетичною культурою.

Зважаючи на те, що естетичне виховання молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва значною мірою здійснюється у процесі сприймання і виконання творів живопису, актуальність та недостатня розробленість проблеми зумовили вибір теми дипломної роботи «Методика використання творів живопису як засобу естетичного виховання молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва».

Об'єкт дослідження - процес естетичного виховання молодших школярів.

Предмет дослідження - використання творів живопису як засобу естетичного виховання учнів початкових класів.

Мета дипломної роботи - теоретично узагальнити й експериментально перевірити ефективність використання творів живопису у процесі естетичного виховання молодших школярів.

Завдання дослідження:

Вивчити стан дослідження проблеми у тематичній літературі.

Визначити зміст, шляхи і засоби естетичного виховання школярів.

Обґрунтувати методику естетичного виховання учнів початкових класів засобами живопису.

Перевірити ефективність експериментальної методики.

Методи дослідження: аналіз та узагальнення наукової інформації з проблеми дослідження; аналіз, синтез, узагальнення і систематизація теоретичних та даних; моделювання естетичного виховання школярів на уроках образотворчого мистецтва; порівняння та узагальнення отриманих експериментальних даних; спостереження за навчально-виховним процесом; бесіди з вчителями та учнями; педагогічний експеримент.

Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел.

Розділ І. Психолого-педагогічні основи естетичного виховання молодших школярів

1.1 Поняття та педагогічний зміст естетичного виховання

В суспільстві постійно здійснюється розвиток і зміна явищ матеріальної і духовної культури у взаємодії їх змісту та форми. Людина відображає реальну дійсність у єдності і протилежності не тільки раціонально, за допомогою узагальнень і понять, а й емоційно, шляхом створення художніх образів. Їх естетичне ставлення характеризується категоріями прекрасного, піднесеного, трагічного, комічного, потворного. Естетика як наука вивчає суть і закономірності розвитку естетичних явищ в природі, суспільстві і людській діяльності.

Реально оцінити оточуючі явища, дати їм свою оцінку зможе тільки людина з високим рівнем сформованості естетичної культури. Термін "культура" (від лат. cultura - оброблення, виховання, освіта, розвиток, шанування), специфічний спосіб організації і розвитку людської життє-діяльності, уявлень в продуктах матеріальної і духовної праці, в системі соціальних норм і закладів, в духовних цінностях, в сукупності ставлення людей до природи, між собою і до самих себе [33, 19]. Культура характеризує також особливості свідомості, поведінки й діяльності людей в конкретних сферах суспільного життя ("культура праці, екологічна культура, політична культура").

В культурі може фіксуватися спосіб життєдіяльності всього суспільства в цілому (суспільна культура), соціальної групи (наприклад культура класу), чи спосіб життєдіяльності окремого індивіду (особиста культура). Поняття "культура" пройшло довгий час, з`явившись в європейській суспільній думці лише в другій половині XVIII ст. Спочатку воно являло собою цілеспрямований вплив людини на природу, потім виховання й освіту самої людини, пізніше воно стало показником особистої досконалості людини. В епоху Відродження під досконалістю культури почали розуміти відповідність гуманістичному ідеалу людини, а надалі - ідеалу просвітителів.

Культура включає в себе не тільки предметні результати діяльності людей (машини, технічні споруди, результати пізнання, твори мистецтва, норми права й моралі), а й суб`єктивні людські сили і здібності, що реалізуються у діяльності (світогляд, знання й уміння, виробничі й професійні навички, рівень інтелектуального, естетичного і морального розвитку, способи і форми взаємного спілкування людей в колективі і суспільстві).

Культуру зазвичай поділяють на матеріальну і духовну відповідно до двох основних видів виробництва - матеріального і духовного. Найбільше цікавить духовна культура людини, а точніше - естетична культура, що є предметом дослідження естетики. Являючись філософською наукою, естетика вивчає два взаємопов`язані кола явищ: сферу естетичного, як специфічне виявлення ціннісного ставлення людини до світу і сферу художньої діяльності людей. Естетика - наука про національно, класово, історично зумовлену суть загальнолюдських цінностей, їх створення, сприйняття, оцінку і опанування [51, 8].

Згідно з положеннями, висловленими в естетиці, природа естетичного і його різноманітність у реальності і мистецтві, принципи естетичного ставлення людини до світу, суть і закономірності мистецтва - такі основні питання естетики. Тільки людина з високим рівнем естетичної культури пізнає світ за найбільш загальними принципами опанування світу за законами краси. Якщо розглядати естетичну культуру як частину культури суспільства, то слід зазначити, що вона характеризує стан суспільства з точки зору його здатності забезпечувати розвиток мистецтва й естетичних відносин.

Естетична культура - системне утворення, що має складну структуру. "Системоутворюючим елементом естетичної культури являються естетичні відносини і відповідна їм система естетичних цінностей. До структурно-функціональних елементів естетичної культури належать: сукупність функціонуючих в суспільстві художніх цінностей, в яких об`єктивовані естетичні відносини і цінності; професійно-спеціалізована група діячів культури, що забезпечує їх функціонування; технічні засоби виробництва, тиражування і комунікації художніх цінностей; інститути, що знаходяться під контролем суспільства (музеї, театри, бібліотеки, клуби), що забезпечують функціонування естетичної культури й управління нею" [15, 37].

Вчені, філософи, педагоги, літературознавці сходяться в тому, що функціональну структуру естетичної культури слід відрізняти від її складу, який утворюють самостійні сфери естетичної діяльності. Ядром естетичної культури є мистецтво, як діяльність, що породжує художні і об`єктивізує естетичні цінності. Елементами естетичної культури є художня самодіяльність, народне мистецтво, фольклор, архітектура, дизайн, художня література і таке інше.

Естетичні принципи, вироблені в дизайні, поширюються на організацію природного середовища, ландшафти якої набувають і самостійну естетичну цінність, так виникає логічна естетика. Вчені О.О.Бєляєв, Н.І.Киященко, Н.Л.Лейзеров зазначають, що естетична культура охоплює й соціальну сферу життєдіяльності людей: культуру побуту, дозвілля. Як бачимо, естетична культура характеризує не тільки суспільство, а головне - індивіда. "Для того, щоб стати суб`єктом естетичної культури, людина повинна оволодіти системою естетичних відносин і цінностей, що склались".

Як частина культури суспільства естетична культура соціально обумовлена й наділена певною стійкістю традицій і цінностей. Естетична культура передбачає звернення мистецтва до інтересів і потреб народу, забезпечення державою умов для вільної художньої творчості кожній людині, для всебічного залучення в різні види естетичної діяльності, перетворення цінностей світової художньої культури в духовний здобуток народу [19, 357].

Останнім часом у літературі поняття "естетична культура" утвердилось як загальна характеристика рівня засвоєння й перетворення світу й самої людини за законами краси. Вона органічно включає в себе як всі елементи естетичного духовного споглядання, так і всі здібності естетичної творчості. В загальному вигляді визначаючи естетичну культуру, можна погодитись з філософом М.С.Каганом, який розглядає її як систему "засобів і продуктів, за допомогою яких людина естетично опановує світ".

Естетичне опанування світу об`єднує в своєму змісті такі тісно пов`язані процеси, як його сприйняття, духовна переробка й практичне перетворення у відповідності з потребами суб`єкта. Виходячи з цього, ми будемо розглядати естетичну культуру особистості як органічну єдність розвитку естетичної свідомості людини і її здібностей до естетичної творчості в різноманітних видах життєдіяльності. Таким чином, структуру естетичної культури складає естетична свідомість і естетичні здібності до творчості.

Розвинена естетична свідомість особистості включає в себе перш за все розвинену естетичну чуттєвість (естетичне сприйняття, емоції, переживання, почуття і чуттєва частина естетичного смаку) і естетично розвинений розум, або інтелект (раціональна частина естетичного смаку, естетичний ідеал, естетичні потреби, погляди, переконання) [43, 118].

Досвід наукових пошуків О.В.Гулиги, котрі висловлені в його праці "Принципи естетики", свідчить, що естетичне сприйняття розвивається успішно, коли здійснюється систематичне спілкування з творами мистецтва. В процесі естетичного сприйняття нерідко виникають судження про побачене і почуте. Естетичні судження пов`язані з генетичною оцінкою всього твору, його змісту, втілення в художніх образах. Естетичні судження фіксують в словах те, що являється джерелом і суттю естетичних переживань. В естетичному сприйманні твору мистецтва визначається дві властивості:

1) безпосередність естетичного сприймання;

2) його цілісність [19, 121].

Безпосередність - важлива якість повноцінного естетичного сприймання. Адже саме наочне, чуттєве, образне вираження ідеї у словах, у звуках, кольорах складає специфіку мистецтва в порівнянні з науковим пізнанням.

Під цілісністю сприймання твору розуміють осягнення його як єдності. Людина, що сприймає художній твір, повинна вміти завжди відчувати у творі єдину лінію розвитку, яка втілює ідейний зв`язок окремих частин, епізодів подій. Естетичне сприймання учнів розвивається по мірі зростання його загальної культури, розширення кола знань в культурі, науці, літератури, мистецтві. Для естетичного сприймання має значення і розумове зростання школяра, його навички аналізу, синтезу, порівняння.

Безпосередність естетичного сприйняття тісно пов`язана з чуттєвістю людини. Розвинена естетична чуттєвість забезпечує людині можливість чуттєво пізнавати, засвоювати такі життєво важливі для неї властивості предметів, в яких їх суть виражається з найбільшою повнотою, впорядкованістю, організованістю, тобто забезпечує можливість пізнання і оцінки предмета одночасно. Причому таке чуттєве пізнання-оцінка здійснюється незалежно від безпосередніх утилітарних цілей. Як правило, такого роду естетичне опанування світу здійснюється на стадії споглядання активності особистості, чуттєвого його сприйняття.

Тонкість почуттів, переживань, емоційно-естетичного ставлення до оточуючого світу і до самого себе залежить від культури почуттів і сприйняття. Чим тонші почуття і сприйняття, чим більше бачить і чує людина в оточуючому світі відтінків, тонів, напівтонів, тим глибше виражається емоційна оцінка фактів, предметів, явищ, подій, тим ширший емоційний діапазон, який характеризує духовну культуру людини [46, 65].

Аналіз життєвих ситуацій свідчить про те, що одна і та ж подія одну людину вимушує хвилюватись, переживати естетичну насолоду, а й іншу залишає байдужою, не викликає ніяких емоцій. Що ж це таке - емоції?
Емоційна сфера як складне і багатогранне явище вивчається в психології з різних сторін, проблематика досліджень досить широка. Питання про виникнення і функції емоцій вивчались У. Джемсом, Ж.П. Сартром, П.К. Анохіним, П.В. Симоновим, П.В.Якобсоном та ін.

Наприклад О.С. Никифоров розглядає емоції, як "узагальнені чуттєві реакції, що виникають у відповідь на різноманітні за характером екзогенні (ті, що виходять із власних органів і тканин) сигнали, що обов`язково спричиняють певні зміни в фізіологічному стані організму".

К.К. Платонов на відміну від попереднього визначення, вважає, що емоції відбивають певні об`єктивні відносини між предметами і явищами реального життя та потребами людини і тому в свідомості вони викликають не образ предмета, а переживання.

П.В. Симонов відносить емоції до людських потреб. Він вважає, що емоції - це відображення мозком людини і тварини якоїсь актуальної потреби людини (її якості й величини) і вірогідності (можливості) її задоволення, яку мозок оцінює на основі людського і раніше набутого індивідуального досвіду.

Аналіз психологічної літератури дозволяє говорити про те, що ряд вчених не розрізняють специфіки емоцій і почуттів, тому визначають їх як синоніми. Емоціями або почуттями називаються своєрідні переживання, що відтворюють ставлення людини до предметів оточуючого світу (Н.Д. Левітов), переживанням людиною свого ставлення до дійсності (Т.І. Єготов), психічні стани, що відображають суб`єктивні відношення індивіду до оточуючого середовища і самого себе (В.Я. Семке) [29, 42-43].

Останнім часом психологи виступають проти ототожнення емоцій з почуттями і дотримуються думки про те, що емоції - поняття, ближче до потреб, а почуття - ближче до переживань. Ми дотримуємося думки К.К. Платонова про те, що почуття - складна форма відображення, властива тільки людині, узагальнююча емоційне відображення й поняття. Вони відображають ставлення предметів і явищ до вищих потреб і стимулів діяльності людини як особистості. Почуття, до структури яких входять і емоції, і поняття, соціально зумовлені й історично сформовані. Вони відображають певні суспільні відносини і тому загальні для всіх видів діяльності, в тому числі й естетичної. До них належать: радість від діяльності, любов до неї, задоволення, естетичний інтерес і т. ін. Якщо емоції регулюють взаємовідносини людини як організму з середовищем, то почуття регулюють її відносини як особистості з іншими людьми, з суспільством.

На думку К.К. Платонова, почуття поділяються на моральні, інтелектуальні або пізнавальні й естетичні. Пізнавальні почуття виражаються в допитливості і цікавості, подиві й ваганні, впевненості й сумнівах, в зацікавленості новим і боязні його.

Естетичні почуття - це почуття краси або, навпаки, потворного, брутального; почуття величі або низості, непристойності; почуття трагічного і комічного. Естетичні почуття тісно пов`язані з моральними (ставлення однієї людини до інших людей, до справи, до діяльності, до себе, патріотизм, віра).

За впливом на життєдіяльність всі емоції поділяються на дві групи:

- стенічні, що підвищують життєдіяльність організму і дієздатність людини;

- астенічні, що знижують дієздатність людини [5, 231-232].

Добре організованим навчальним заняттям притаманні стенічні емоції, але в певних умовах і в окремих учнів можуть виявлятись і астенічні емоції. Емоційний тонус і переважання стенічних або астенічних емоцій може закономірно виявлятися в учнів в найрізноманітніших видах діяльності, іноді перетворюючись в їх особистісну й характерологічну рису.

Слід розрізняти три пари найбільш простих емоційних переживань: задоволення - невдоволення; напруга - вирішення; збудження - заспокоєння.
Емоції задоволення або невдоволення біологічно розвивались як відображення зв`язку організму з зовнішнім середовищем і встановленням в процесі цього зв`язку вимог, які людина ставить до оточуючого середовища. В основі найпростіших емоцій лежать безумовні рефлекси. Більш складні переживання "приємного" і "неприємного" розвиваються у людини по принципу умовних рефлексів, як почуття. Емоції задоволення і невдоволення, що супроводжують виконання будь-яких дій, відіграють основну роль у перетворенні їх в звичку.

Звичайно, в жодному з переживань учнів не доводиться зустрічатись тільки з однією із зазначених емоцій, але бачити їх дуже корисно для розуміння емоційного життя учнів. Педагогічна робота повинна проводитись в напрямку формування вищих позитивних моральних, пізнавальних і естетичних почуттів і витіснення ними негативних. Чим змістовніше наше естетичне сприймання, тим змістовніше й почуття, що його супроводжує.
Якщо витвір мистецтва звинувачує, висміює зле, відстале в житті, що викликає відразу, воно може викликати естетичну насолоду від яскравості й майстерності художнього звинувачення [23, 31].

Емоційний відгук на витвір мистецтва завжди своєрідно забарвлений. При сприйманні твору мистецтва - радість, обурення, сум (за героїв), ненависть (до злодія), глибоке хвилювання з приводу подій, що стались, потрясіння з приводу трагічної розв`язки обов`язково пов`язані зі своєрідною художньою радістю від глибокого втілення в досконалій формі близької й важливої ідеї.

Таким чином, естетична насолода, що виникає в зв`язку з досконалістю художнього образу, тобто єдності ідеї й її втілення - обов`язкова умова естетичного сприймання [16, 26].

Раціональна частина естетичної свідомості особистості дозволяє людині інтелектуально пояснити й обґрунтувати своє чуттєве сприймання світу, дати йому оцінку, виробити ідеальний теоретичний образ сприйнятого об`єкту. Найбільш повно і специфічно ця частина естетичної свідомості виявляється в умінні визначати закономірний зв`язок кількісних і якісних сторін предметів і явищ. Причому суспільна практика сама виступає важливим джерелом мислення, всієї пізнавальної діяльності людини, основним критерієм її істинності. Розумна людина - це людина, яка вміє думати, розмірковувати, самостійно робити висновки про речі, людей, події, факти з точки зору вищих норм і критеріїв людської духовної культури, виявляти "силу судження", - за словами Іммануїла Канта. Для того, щоб жити, люди повинні задовольняти різноманітні потреби. "Потреба - це необхідність людини в певних умовах життя і розвитку".

Психолог В.В.Богословський стверджує, що почуття підштовхують людину до активності. Щоб жити люди створюють і розвивають матеріальні й духовні цінності. Потреби впливають на переживання, мислення й волю людини. В зв`язку з задоволенням чи незадоволенням потреб, в залежності від способів і засобів їх задоволення людина переживає емоції напруженості або заспокоєності, задоволення чи невдоволення.

Потреби - основна збуджуюча сила пізнавальної та практичної діяльності людини. Згрупувавши потреби, можна виділити матеріальні, духовні й суспільні потреби. В основі такої класифікації - принцип спрямованості особистості на той чи інший об`єкт.

Духовні потреби - специфічно людські потреби. До них належать потреби в пізнанні й естетичній насолоді. Потреби в пізнанні бувають загальні (пізнання світу як цілого) й приватні (пристрасть до пізнання специфічних явищ дійсності). На основі потреби в пізнанні утворюється самостійна потреба в творчості. В цьому випадку пізнання стає не метою, а засобом задоволення потреби в творчості [8, 64].

Потреба в естетичній насолоді посідає в житті людини значне місце. Дякуючи їй людина прагне зробити працю, відпочинок, своє життя красивим. Милування естетичними цінностями в дійсності і мистецтві облагороджує особистість, підносить її. Це милування може перерости в потребу художньої творчості: тоді людина не тільки оволодіває готовими естетичними цінностями, а й створює їх за законами мистецтва. "І духовні, і біологічні потреби мають як мінімальний, життєво необхідний для людини рівень вдоволення, так і більш високий, життєво не необхідний, наприклад "естетичні" рівні. Останні є розкошем для людини, вони виникають лише при наявності сприятливих умов життя" [31, 67].

Причетність людини до вдоволення своїх естетичних потреб збагачує її індивідуальне життя, а завдання школи - формування цих потреб. Найвища естетична цінність - краса - це максимальна відповідність предмета людської потреби в досконалості. Деякі вчені естетичні потреби, так само, як і смаки, судження, погляди, естетичну оцінку включають до змісту естетичного почуття.

Більшість же естетичне почуття вважають реакцією людини на естетичні властивості предметів дійсності і явища мистецтва; естетичний смак - як конкретне вираження естетичного почуття в оцінці естетичних явищ дійсності і мистецтва; погляди - як прийняті людиною достовірні ідеї, знання, теоретичні концепції й припущення. Вони слугують естетичним орієнтиром в поведінці, діяльності, відносинах. "Переконання - якісно вищий рівень поглядів. Це такі знання, ідеї, концепції, теорії, гіпотези, в які людина вірить, як в істину. Вона вважає реалізацію їх в житті необхідною і тому емоційно обстоює їх, готовий задля них постраждати, прагне захопити ними інших людей, робить вольові зусилля і практичні дії з метою їх здійснення. Органічною властивістю переконань є почуття. Відстоювання, захист, втілення переконань в життя тісно пов`язані з емоційними переживаннями людини" [5, 198].

Естетичні погляди виражаються в естетичних смаках і судженнях. Власне, судження і є конкретним та прямим вираженням цих поглядів. В естетичних поглядах - передових чи відсталих, науково обґрунтованих чи ні, неминуче присутнє усвідомлене розуміння того, що людина вважає прекрасним чи потворним, естетично досконалим чи вульгарним. Однак усвідомленість і логічно-аналітична структура естетичних суджень не є їх єдиною ознакою. На відміну від естетичних смаків, вони є елементами світогляду людини.

Творчий характер естетичного почуття людини проявляється як в матеріально-виробничій діяльності, так і в ідеальній, уявній формі - в її естетичних ідеалах. Наявність останніх свідчить про досить високий розвиток естетичного почуття, уявлень і фантазії людини, про її певний досвід у розумінні предметного світу, людей, їх поведінки, взаємовідносин між індивідами, а також між ними і суспільством в цілому. В ідеалах людини знаходять найбільш завершене з точки зору конкретної особи вираження її інтересів, мети її розуміння прекрасного [21, 48]. Естетичний ідеал - частина загальнокультурного ідеалу, соціального, морального й пізнавального. Істина, добро, краса - три складові ідеалу. В усі віки в цих словах втілювалось уявлення про вищі духовні цінності.

Про естетичну вихованість особистості, крім естетичної свідомості й естетичного інтелекту свідчать також естетичні здібності. В психології поки ще немає єдиного розуміння здібностей. Але найчастіше їх визначають як синтез властивостей особистості, що відповідає вимогам діяльності й забезпечує досягнення в ній (С.Л. Рубінштейн, Б.Г. Ананьєв, В.М. Мясищев, О.Г. Ковальов, Г.С. Костюк та ін.).

К.К. Платонов у своїх наукових працях відзначає, що за своєю структурою здібності бувають простими, елементарними і складними. Здібності проявляються, формуються й розвиваються тільки у відповідній діяльності. Специфіка діяльності визначає, які властивості необхідні для її опанування й успішного виконання. Крім того розрізняють здібності спеціальні (наприклад до музики чи літератури) і загальні. Серед загальних здібностей називають найчастіше форми відображення або розумові здібності (сприймання, мислення, фантазія, пам`ять, воля і т. ін.), що виявляються у всіх видах людської діяльності. К.К. Платонов відносить сюди моральну і правову здібність, а також здібність до мистецтва. Але якщо зробити уточнення, то слід розглядати мистецтво, як вид естетичної діяльності, а здібності до мистецтва в такому випадку - це естетичні здібності [46, 152].

А.Б. Щербо, Д.Н. Джола вважають, що естетичне виховання повинне сприяти формуванню у людини такого підходу до світу, який передбачає потребу в удосконаленні всього життєвого середовища. Таке ставлення виявляється в процесах естетичного сприймання, оцінки, естетичної діяльності. Значить, якщо розглядати психолого-педагогічному аспекті ті внутрішні умови або можливості особистості, які забезпечують установлення естетичного ставлення її до світу, мова повинна йти про здібності до естетичного сприймання, оцінки й естетичної діяльності. Саме вони можуть розглядатись як складові елементи складної естетичної здібності.
Кожна з перелічених здібностей відіграє особливу роль в структурі загальної естетичної здібності. Адже естетичним сприйманням постачається "матеріал" для естетичної оцінки; оціночна здібність забезпечує зіставлення сприйнятого з естетичною потребою; дякуючи творчій здібності відбувається матеріалізація, предметне вивчення естетичного ставлення, естетичне вдосконалення людського світу.

Складовими частинами здібності до естетичного сприймання виступають такі властивості особистості, як зацікавленість, допитливість, витримка, терпіння і т. ін. Вони сприяють формуванню уміння бачити, чути, спостерігати [26, 22].

Як бачимо, здатність естетичного сприймання дає змогу людині, не відриваючись від конкретно-чуттєвих особливостей предмета співставити їх з розумінням його змісту і створити в своїй свідомості найбільш повний, цілісний образ предмета.

1.2 Педагогічні умови реалізації завдань естетичного виховання

Формування естетичної культури молодшого школяра - це процес цілеспрямованого розвитку здатності особистості до повноцінного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві й дійсності. Він передбачає вироблення системи художніх уявлень, поглядів і переконань, забезпечує задоволення від того, що є дійсно естетично цінним. Одночасно з цим у школярів виховується прагнення й уміння вносити елементи прекрасного в усі сторони буття, боротись проти всього потворного, низького, а також готовність до посильного виявлення себе у мистецтві.

Естетична культура формується у процесі естетичного виховання, що є складовою частиною виховного процесу і представлене системою заходів, спрямованих на вироблення і вдосконалення у людини здатності естетично сприймати, правильно розуміти, оцінювати і створювати прекрасне та високе у житті і у мистецтві [46, 84].

Саме поняття "естетичне виховання" є багатогранним. На думку багатьох вчених, зокрема Кучерука Д.Ю., Левчука Л.Т., Русина М.Ю., поняття "естетичне виховання", що склалося на сьогодні, містить безліч протиріч. Воно є багатоструктурним у своєму внутрішньому змісті. По-перше, естетичне виховання, як поняття відбиває своєрідний аспект усіх інших видів виховання. По-друге, у його зміст включається споріднені поняття (художнє виховання; естетична і художня освіта та ін.).

Розбіжності у поглядах вчених полягають у тому, що вище названі автори вважають, що у ролі кінцевого результату естетичного виховання має бути естетична культура у всій її багатоаспектності. Інші вчені перевагу віддають формуванню естетичного ставлення особистості до світу. Ми дотримуємося того, що кінцева мета естетичного виховання - формування естетичної культури [31].

У своїх працях педагог і психолог Шевченко Г.П. [64] підкреслює, що естетичне виховання слід розглядати комплексно, бо воно є частиною морального. трудового, розумового, фізичного виховання. Естетичне виховання має вести за собою естетичний розвиток - результат цілеспрямованого естетичного впливу на школяра, що здійснюється різними шляхами - єдністю процесів навчання і виховання, самовиховання, навчальної, позакласної і позашкільної роботи; єдністю дій школи, сім`ї та культурних закладів.

Проблемам естетичного виховання, пошуку його вдосконалення присвячені роботи таких педагогів, як В.М. Шацької, Б.Т. Ліхачова, О.В. Гулиги, К.В. Гавриловця, М.В. Гончаренка, М.П. Капустіна, А.Б. Щербо та Д.М. Джола. На їх думку, існує багато шляхів естетичного виховання, але найефективніший - це мистецтво. У своїй праці "Проблеми виховання" педагог М.В. Гончаренко зазначає, що знання мистецтва, його історії, культури різних часів, епох - це той шлях, який веде вглиб, зближує сучасне й минуле, дає ключі для роздумів, для розуміння краси і принадності, художньої спадщини [26, 22].

Цінність мистецтва у тому і полягає, що воно часто зображає ті сторони дійсності, побачити які людина не має змоги. "Життя коротке - мистецтво вічне", - говорить латинське прислів`я. І хоч у наш час мистецтво залишається однією з найбільш популярних і поширених форм естетичного виховання, суспільство, що дбає про культуру людей, намагається якнайповніше використати для цієї мети різні форми, прагнучи одночасно до різноманітності методів виховання.

На думку вченого, до форм естетичного виховання відносять насамперед ту сферу практичної діяльності індивідів або коло їх духовних інтересів, складові елементи чи якості яких можуть бути використані з метою виховання. З цієї точки зору форми естетичного виховання збігаються з формами діяльності і її типами. Методи естетичного виховання, як і методи будь-якого виховання, - це сукупність прийомів, шляхів та засобів для найкращого і найповнішого досягнення поставленої вихованням мети.
Науковець особливо відзначає вплив на естетичний розвиток людини не тільки мистецтва, а й праці, спорту, природи, тобто він поєднує раціональне та емоційне. Особливу увагу він акцентує на тому, що всі існуючі методи виховання стосуються виховання у широкому розуміння слова, однак специфіка естетичного виховання не настільки відрізняє його від загального виховання, щоб загальні методи виховання з певними поправками не були використані в естетичному вихованні. Тим більше, що на думку теоретиків педагогіки теоретичне є тим важливим компонентом методів педагогічного впливу, що надає їм особливої ефективності.

Вчений-педагог Б.Т. Ліхачов теж особливої уваги надає виховним можливостям праці, краси природи, мистецтва у формуванні естетичної культури учнів. У своїй праці "Естетика виховання" він особливо уважно розглядає два шляхи естетичного виховання учнів:

1) естетичне виховання у процесі навчання;

2) естетичне виховання у позакласній та позашкільній роботі.

Серед методів естетичного виховання він виділяє три групи:

1) методи забезпечення естетичного сприймання (демонстрація, аналіз, повторне сприйняття);

2) методи практичного навчання (пояснення, показ, вправи);

3) методи художньо-творчої діяльності (обґрунтування задуму, виконання творчих завдань, критичний аналіз твору) [47, 22-23].

Освіта за своїм змістом полягає у тому, щоб дати підростаючому поколінню знання законів розвитку природи і суспільства, можливість успішно увійти у трудове життя, оволодіти уміннями і навичками, необхідними для творчості в галузі виробництва й культури, навчити їх діяти за законами краси і добра. Відповідно цим завданням вчений і розподілив основні предмети, що вивчаються у школі, на групи. На його думку, що висловлена у книзі "Естетика виховання", в одну групу увійдуть ті предмети, основна мета вивчення яких заключається у розкритті перед учнями об`єктивно закономірного характеру розвитку природи і суспільства, у забезпеченні наукового пізнання, теоретичного ставлення до світу.

Естетично вихована людина, що вміє бачити, розуміти красу, відрізняється й більш високим життєвим тонусом, оптимізмом, оскільки утверджує себе як людину - творця життя. Виходячи з цього, автори вказують на те, що естетичні здібності сприятливо впливають на всі духовні, творчі можливості особистості.

Думку про взаємовплив і єдність духовності й естетичного виховання розвивають у праці "Морально-естетичне виховання" К.В. Гавриловець і І.І. Казимирська. Вчені зазначають, що "прекрасне у житті відкривається із всією повнотою тій особистості, у якої розвинена моральна сфера, у якої сформовано тонке, ніжне ставлення до всього живого, почуття обов`язку перед людьми і батьківщиною, ціннісне ставлення до дружби, кохання, материнства, батьківства" [30, 27]. Як і попередні автори, вони акцентують увагу на тому, що в естетичному вихованні визначна роль належить здатності особистості співпереживати. Механізм її розвитку, як і багатьох інших моральних якостей, виступає уява. Без неї неможливі емоційні передбачення, переживання радості іншої людини і співчуття їй. Ефективні засоби для розвитку уяви учнів надають різноманітні види естетичної діяльності. У цій роботі вчені дотримуються особистісно-діяльнісного підходу до естетичного виховання і зазначають, що "естетична діяльність є незамінною умовою формування і розвитку творчого потенціалу особистості". Вона вчить дитину приймати оригінальні, нешаблонні рішення в усіх видах життєдіяльності.

Розвинений творчий потенціал виступає універсальним засобом самоствердження особистості на моральній основі. Наявність цих взаємозв`язків переконує, що ефективність як морального, так і естетичного розвитку школярів залежить від уміння вчителя синтезувати їх у реальному навчально-виховному процесі. Свою увагу вчені зосереджують на морально-естетичному вихованні учнів на уроках мистецтва і впозакласній роботі. Вони підкреслюють, що в організації естетичного виховання класний керівник повинен спиратись на знання й уявлення, отримані учнями на уроках, збагачувати їх, стимулювати перехід знань у переконання.

У своєму дослідженні вчені наголошують на тому, краще школярами прекрасне усвідомлюється тоді, коли вони знайомляться з великими творіннями людського розуму і одночасно з особистістю творця, з процесом його творчості. У цьому випадку прекрасне асоціюється з творчістю, напруженою працею, мужнім подоланням труднощів, бережливим ставленням до результатів творчості, а лінь, бездіяльність, бездуховність оцінюється як антиестетичне у людині. Серед форм і методів естетичного виховання вони виділяють: розповідь вчителя, бесіду, усний журнал, диспут, обговорення книг, фільмів, спектаклів, документальних нарисів, тематичні вечори та вечори запитань і відповідей, зустрічі з відомими людьми, виставки-диспути, екскурсії та ін. [43, 52].

Перевагу вчені віддають діалогічним формам і дають методичні рекомендації щодо педагогічного керівництва та дотримання повних вимог в їх організації. Основною вимогою і запорукою успіху вони вважають активність самих учнів: "Колективний аналіз, обмін думками - це шлях взаємозбагачення, накопичення морального й естетичного досвіду".

Особливу роль К.В. Гавриловець та І.І. Казимирська відводять участі учнів у виступах, оскільки вони збагачують мову учнів, навчають їх виразному та емоційному читанню, збагачують їх внутрішній світ в цілому, розширюють їх кругозір і знання про мистецтво. Але, не дивлячись на глибину дослідження можливостей позакласної роботи, вчені все ж наголошують на тому, що основні знання учні отримують на уроках.

Цієї ж думки завжди дотримувалась вчена В.Н. Шацька. У своїй книзі "Загальні питання естетичного виховання у школі", створеній разом з науковими співробітниками інститутів художнього виховання, психології і педагогіки, вона стверджує, що навчання є основним шляхом естетичного виховання у школі. Охоплюючи всіх учнів без винятку, цей суворо організований навчальний процес протікає у системі класних уроків. Він озброює учнів певною сумою знань, умінь, навичок, поглядів, тобто основами художньої освіти. У результаті навчання в учнів виховується стійка, постійна потреба у мистецтві.

Завдання процесу навчання, на думку вченої, полягає у тому, щоб допомогти учню своєчасно і з дотриманням необхідних умов йти безперервно вперед, накопичуючи знання, збагачуючи розумовий розвиток, вдосконалюючи мислення й чуттєво-емоційне сприймання, озброюючи учня ефективними методами зізнання дійсності.

Призначення вчителя вона вбачає у тому, щоб він зумів організувати процес засвоєння учнями твору мистецтва таким чином, щоб вони не затримувались довго на стадії живого співглядання твору, осмислення його змісту, форми і її відповідності ідейному задуму твору, його естетичним якостям [26, 22].

В.Н. Шацька вказує на вимоги щодо застосування методів навчання на заняттях з літератури, музики, образотворчого мистецтва в цілому. Методи повинні сприяти виразності, ясності, повноті, цілісності й естетичній глибині сприймання.

Навчання відтворенню сприйнятого (повторення, переказ), діяльність, що завершує процес сприймання, розгортається як найбільш тривалий етап навчання у ньому поєднуються такі моменти:

1) аналіз і закріплення сприймання та його повторення;

2) закріплення й перевірка якості усвідомлення і аналізу сприйнятого;

3) вправи, вироблення вмінь і навичок з необхідним естетичним результатом [63, 149].

Отже, під естетичним вихованням слід розуміти виховання естетичної чуйності, естетичного ставлення до явищ, предметів, об`єктивного світу. Це невід`ємна частина виховання, яка також включає в себе формування естетичних почуттів та естетичних суджень людини.

Виховання прекрасного означає не лише формування відповідних критеріїв оцінки естетичних смаків, а й гуманізацію людини.
У процесі роботи над словом ставляться інтегральні завдання, пов`язані з естетичним вихованням учнів, - показати красу людських стосунків. Спілкування на уроках та в позаурочний час буде цьому сприяти, якщо стосунки між вчителем та учнями будуть побудовані на гуманній основі.
Проблема гуманізації школи хвилювала вчених в усі часи.

Ще Ян Амос Каменський мріяв перетворити звичайну школу у школу людяності; В.О. Сухомлинський - у майстерню радості; І.С. Ферне - у "школу серйозних справ і творчості, школу розваг та ігор". Проблема гуманізації школи й відносин між вчителем і учнем є активною у наш час. Цій проблемі присвячені праці таких вчених, як Б.М. Неменського, Л.П. Буєвої, Є.Б. Євладової, Ш.О. Амонашвілі, Ю.І. Мальованого, Л.В. Кондрашової та інших педагогів.

Основні положення гуманізації навчально-виховного процесу викладені у працях Л.В.Кондрашової "Гуманізація навчально-виховного процесу школи: історія, теорія, пошуки" та "Методика підготовки майбутнього вчителя до педагогічної взаємодії з учнями". Вчена вважає, що під гуманізацією слід розуміти введення до навчально-виховного процесу людських критеріїв і перш за все моральності, духовності й краси [29, 17].

Гуманістична педагогіка - система наукових теорій, що стверджує вихованця в ролі активного, свідомого, рівноправного учасника навчально-виховного процесу, який розвивається відповідно до своїх можливостей.
З позицій гуманізму, кінцева мета виховання полягає в тому, щоб кожний вихованець міг стати повноважним суб`єктом діяльності, пізнання і спілкування, вільною самодіяльною особистістю. Ступінь гуманізації виховного процесу визначається тим, наскільки цей процес створює передумови для самореалізації особистості, розкриття всіх наявних у ній природних задатків, її прагнення до свободи, відповідальності і творчості.

Гуманізацію навчально-виховного процесу слід розуміти як відмову від авторитарної педагогіки. Демократичний стиль керівництва передбачає належну гнучкість у стосунках з учнями, врахування їх інтересів, духовних запитів, ціннісних орієнтацій. Для демократичного стилю спілкування є характерне широке залучення школярів до активної взаємодії в класі, намагання зробити їх не лише об`єктами педагогічного впливу, а й суб`єктами дії. Учителі подібного стилю вміють створити сприятливий педагогічний клімат, атмосферу невимушеної розмови, доброзичливо, щиро ставляться до своїх вихованців, прагнуть укріпити у кожній дитині віру в свої сили, справедливі й об`єктивні в оцінці їхніх знань. Спілкуючись з учнями, вони не нав`язують готових суджень про художній твір та творчість письменника, а прагнуть до вироблення колективної думки. Демократичний стиль керівництва будується на повазі до суверенітету чужої життєдіяльності і свідомості.

Для того, щоб взаємодія вчителя й учня була ефективною, необхідно турбуватися про те, щоб їх сумісна діяльність приносила задоволення, намагатись, щоб мотиваційне, ціннісне ставлення до сумісної роботи переходило в особистісний план. Чим глибша удоволеність, тим вища ефективність співпраці вчителя й учнів [13, 23].

Педагогічна взаємодія вчителя й учнів досягне прогнозованих педагогом цілей за умови забезпечення активної позиції обома сторонами педагогічного процесу. Діти, за своєю природою, істоти активні, тому необхідно створити умови, що дозволяють їм виявляти самостійність, приходити до пізнавальних відкриттів, відчувати радість пізнання. При цьому важливо піклуватись про емоційний фактор, оскільки тільки відчуваючи позитивні емоції (почуття успіху, радості від подолання труднощів та інтелектуальних перемог), Учень прагнутиме до активної участі в навчальній і виховній роботі, у нього не згасне бажання вчитись, працювати, діяти в колективних справах, спрямованих на організацію їх праці, відпочинку й дозвілля [45, 43].

Емоційне благополуччя в співпраці вчителя й учнів забезпечується позитивною оцінкою дій і вчинків учнів з боку вчителя й оточуючих дорослих. "В тому, що кожен хотів, щоб про нього думали добре і говорили добре і полягає виховна сила колективу", - писав В.С.Сухомлинський.
Школярі хочуть бачити вчителя не тільки як провідника до знань, вони потребують допомоги від вчителя і в своєму особистісному та соціальному ставленні. Віра дорослого у розвиток особистості школяра, у його потенційне "я" - краща умова довірливості у стосунках з ним.

В цілому "установка на створення позитивного психологічного клімату" допомагає вчителю засвоїти основні правила спілкування з гуманістичної психології: установка на аутентичність (справжність), щирість у почуттях і поведінці, безцінність учня як особистості, конструктивність, сприйняття інших, підтримка. Колективна діяльність учнів позитивно впливає на формування естетичної культури тоді, коли кожен учень включається в процес колективної відповідальності, взаємодопомоги, взаємоконтролю; якщо створена в навчальному процесі сприятлива моральна і демократична обстановка, що сприяє виявленню всього кращого, що має в потенціалі свого розвитку особистість школяра.

Розділ ІІ. Дослідження особливостей естетичного виховання учнів початкових класів засобами живопису

2.1 Твори живопису як засіб естетичного виховання молодших школярів

Образотворче мистецтво має власні специфічні засоби художньої мови, які відрізняють його від інших видів художньої діяльності людини - музики, хореографії, театральної гри тощо, більшість із цих засобів спільні для всіх видів образотворчого мистецтва (включно з архітектурою та декоративно-ужитковим мистецтвом). Первинними серед них є лінія, форма, колір. З їх комбінацій утворюється композиція - глобальне мистецьке явище, що охоплює такі поняття, як пропорції, співвідношення частин та цілого, ритм. В основі творів образотворчого мистецтва знаходиться рисунок - лінійна фіксація художнього задуму.

Усім видам образотворчого мистецтва властиві такі поняття як пластика, фактура, світлотінь, об'ємність та площинність. Могутній засіб емоційного впливу на людину - колір та пов'язане з ним поняття колориту - становить прерогативу та суть живопису. Без буяння різноманітних насичених кольорів неможливо уявити твори декоративно-ужиткового мистецтва: килими, вишивки, писанки тощо [2, 65-66].

Скульптура, як і архітектура, є засобом просторово-художнього формування навколишнього середовища людини. У школі знайомство з мистецтвом скульптури починається з оволодіння навичками ліплення, які виховують почуття пластичності, вчать об'ємно-просторовому сприйманню дійсності. Крім цього стимулюють діяльність головного мозку, позитивно випливають на розвиток інтелектуальної сфери і людської особистості.

Різноманітна і своєрідна образотворча мова графіки. Саме з оволодіння первинними графічними навичками - лінії, рисунку - починається вивчення основ образотворчого мистецтва в початковій школі. Саме для графіки властиве використання ефекту контрасту чорного та білого кольорів, штриха, розчерку, плями, а також фону паперу (чи іншого матеріалу - основи) як повноправних художніх засобів). У багатьох творах графічного мистецтва використовується своєрідний ефект певної незавершеності зображення, що надає великі можливості для розвитку фантазії, уяви, асоціативного мислення.

Архітектура справедливо вважається "матір'ю" образотворчих мистецтв. Вона є створеним людиною середовищем власного перебування. Саме в архітектурному просторі можливе здійснення синтезу мистецтв, тобто ідейно-художньої цілісності різних видів мистецтва (переважно архітектури, скульптури та живопису). Для архітектури особливо важливі такі художні засоби як пластичність, монументальність, симетрія та асиметрія, контраст, масштаб. Розповіді про архітектуру на уроках розширюють загальний світогляд учнів, поглиблюють їх знання про художні стилі різних епох та країн, розвивають почуття поваги до людської праці, інтерес до пам'яток культури, розуміння єдності природи та плодів діяльності людини [57, 49].

Поєднання художності та утилітарності, а також архітектонічність (художнє вираження структури, конструкції) споріднюють архітектуру з декоративно-ужитковим мистецтвом. Це найбільш древній вид художньої творчості. Він органічно пов'язаний з трудовою діяльністю людей, з народними традиціями, обрядами, фольклором, спрямований на естетично-художнє формування побуту. Декоративно-ужитковому мистецтву притаманна різноманітність форм, технологічних засобів та сфер застосування. Головним художнім засобом його є орнамент - візерунок, побудований на ритмічному повторенні різноманітних елементів - геометричних, рослинних, зооморфних, антропоморфних. Ритм, барвистість, органічне взаємопоєднання декору та форми предмета - типові риси творів декоративно-ужиткового мистецтва.

Художньо-творча діяльність, зокрема в галузі декоративно-ужиткового мистецтва, особливо близька дітям молодшого шкільного віку завдяки своїй різноманітності, доступності, близькості до домашнього середовища, поєднанню красивого й корисного. Вона сприяє вихованню естетичного ставлення до побуту, праці, інших сфер людської життєдіяльності, викликає потребу в естетично-художньому наповненні навколишнього середовища, почуття власного етнічного коріння, єдності з народом та любов до нього, бажання продовжувати народні традиції дає розуміння глибини цих традицій, єдності матеріальної та духовної культури, пробуджує інтерес до історії, етнографії, фольклору [47].

Кожний вид мистецтва й мистецтво взагалі звернене до будь-якої людської особистості. А це припускає, що кожна людина може зрозуміти всі види мистецтва. Педагогічний зміст цього ми розуміємо в тому, що не можна обмежувати виховання й розвиток дитини лише одним видом мистецтва. Тільки їхня сукупність може забезпечити нормальне естетичне виховання.

Живопис називають першим серед образотворчих мистецтв. Колір -- головний її виразний засіб. У живописному творі глядач раніше сприймає колорит картини, її колірну гаму [26, 22].

Колір основний, але не єдиний засіб художньої виразності. Є ще лінійна композиція і світлотіньове рішення, або тон. Тон картини -- це міра світлоти її колориту. Бувають твори як би виткані з світла, тобто світлі по тону (наприклад, «Дівчинка з персиками» В. Сєрова) і темні («Тройка» В. Перова). Колорит і тон картини звичайно виражають основну її ідею. За задумом В. Сєрова світлий загальний тон полотна «Дівчинка з персиками» повинен передавати яскравий внутрішній світ підлітка, що стоїть на порозі дорослого життя. Глухі і неяскраві відтінки картини «Тройка» образно розкривають безрадісне існування маленьких трудівників.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.