Гендерне виховання дошкільників в ігровій діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕННІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО

Факультет дошкільної початкової освіти та мистецтв

Кафедра дошкільної і початкової освіти

МІКРОДОСЛІДЖЕННЯ

на тему: «Гендерне виховання дошкільників в ігровій діяльності»

Студентки 3 курсу ПДЛ групи

Галузі знань: 01Педагогічна освіта

Напрямку підготовки: 012 Дошкільна освіта

Медун Лілії

Керівник: кандидат педагогічних наук,

старший викладач Пахальчук Н.О.

Вінниця - 2018



Зміст

гендерний виховання ігровий психологічний

Вступ

1. Особливості гендерного виховання дітей дошкільного віку

2. Ігрове середовище, як важливий фактор розвитку і виховання дітей

3. Дослідження рівня гендерних особливостей в ігровій діяльності

4. Педагогічно-психологічні стратегії та рекомендації для батьків та вихователів

Висновок

Список використаної літератури

Додатки



Вступ

Проблема ґендерного виховання хвилює сьогодні багатьох педагогів, психологів. Інтерес обумовлений тим, що сучасні вимоги індивідуального підходу до формування особистості не можуть ігнорувати ґендерні особливості дитини, так як це біосоціокультурні характеристики. Сучасні пріоритети у вихованні хлопчиків і дівчаток полягають не в закріпленні жорстких стандартів маскулінності і фемінності, а у вивченні потенціалу партнерських взаємин між хлопчиками і дівчатками, вихованні людського в жінці і чоловікові, щирості, взаєморозуміння, взаємодоповнюваності.

Актуальність обраної теми обумовлюється низкою об'єктивних чинників - реалії гендерних виховання у сучасному українському суспільстві; необхідність вивчення основ гендерних знань в системі освіти; як показує вивчення досвіду, у дошкільних навчальних закладах гендерне виховання відбувається стихійно, практично запроваджується жорсткий традиційний підхід у формуванні статево-рольових стереотипів, стереотипів самосприйняття та самооцінки особистості дитини лише за статевою ознакою.

Нейропсихологи, фізіологи, психологи і педагоги вважають, що формування гендерної стійкості обумовлено соціокультурними нормами і залежить в першу чергу від ставлення батьків до дитини, характеру батьківських установок і прихильності як матері до дитини, так і дитини до матері, а також від виховання його в дошкільному освітньому закладі. Однак зміст роботи з дошкільниками з урахуванням їх гендерних особливостей розроблено недостатньо.

Так, проблему гендерного виховання дітей дошкільного віку досліджували О. Кудрявцева, К. Ушинський, С. Марутян, В. Сухомлинський, А. Палій, П. Плісенко, О. Прозументик, Т. Рєпіна, Я. Коменський, С. Шаповалова [12, с. 41].

На жаль, дослідження роздільного виховання хлопчиків і дівчаток вважали в минулому столітті тривалий час проявами шовінізму або фемінізму. Навіть у тих навчальних закладах, де завдяки новаторству засновників проводили роздільне навчання для хлопчиків і дівчаток, методологічна і теоретична база є доволі слабкими і ґрунтується на іноземних джерелах.

У дошкільних навчальних закладах вихователі, батьки, психологи виховують не взагалі дитину, а дівчинку або хлопчика, з усіма психологічними розбіжностями у світосприйманні, які їм властиві. Діти по-різному ставляться до всього навколишнього, засвоюють навички та вміння, розвивають пізнавальну сферу, емоційність. Так, багато дівчаток позбавлені скромності, ніжності, терпіння, не вміють мирно вирішувати конфліктні ситуації. Хлопчики ж, навпаки, не вміють постояти за себе, слабкі фізично, позбавлені витривалості і емоційної стійкості, у них відсутня культура поведінки по відношенню до дівчаток.

Для того щоб дібрати виховні засоби, що сприяли б формуванню психологічної статі дитини із властивими їй проявами, необхідно мати деякі знання про статеві відмінності. Знання статеворольових стандартів поведінки - важливі показники нормального зростання особистості.

У дошкільному віці гра - основний вид дитячої діяльності, який викликає якісні зміни у психіці дитини. Саме у грі дитина тренує соціальні прояви майбутнього дорослого життя. Таким чином, через ігрову діяльність можна дослідити гендерний розвиток, гендерні особливості дитини, приналежності до певної статі, які є актуальним завданням педагогічної роботи з дітьми дошкільного віку. Необхідність переосмислення змісту і умов гендерного виховання, зумовило вибір теми нашого дослідження: « Гендерне виховання в ігровій діяльності».

Об'єкт дослідження - процес виховання дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження - гендерні особливості дошкільників в ігровій діяльності. Мета дослідження - обґрунтувати комплекс методик, які забезпечують ґендерний підхід у вихованні дітей дошкільного віку у дошкільному закладі за допомогою гри. У нашому дослідженні ми виходили з гіпотези про те, що гендерний підхід у вихованні дітей дошкільного віку є можливим за наступних умов:

- вивчення особливостей гендерного виховання;

- цілеспрямоване використання гри у виховній роботі, яка сприяє формуванню гендерної ідентичності у дошкільників;

- забезпечення індивідуального підходу до виявлення гендерної поведінки хлопчиками та дівчатками дошкільного віку.

У відповідності до об'єкту, предмету, мети та гіпотези дослідження були сформульовані наступні завдання:

- виявити особливості ґендерних уявлень дітей дошкільного віку та охарактеризувати особливості їх ґендерної поведінки;

- проаналізувати ігрову діяльність, як важливий засіб розвитку і виховання дошкільників;

- провести дослідження на виявлення гендерних особливостей дітей дошкільного віку в ігровому середовищі;

- розробити психолого-педагогічні рекомендації, щодо гендерного виховання в ігровій діяльності.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань та перевірки гіпотези використали такі методи:

- теоретичні: аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури, який сприяв виявленню, узагальненню систематизації різних аспектів досліджуваної проблеми;

- емпіричні: педагогічне спостереження, дослідницька робота з методиками, вивчення і узагальнення передового педагогічного досвіду.

Експериментальна база дослідження: дослідженням було охоплено 12 дітей старшого дошкільного віку ЗДО № 26 «Веселка» м. Вінниця.

Структура роботи складається зі вступу, основної частини, висновків, списку використаної літератури, додатків. 

1. Особливості гендерного виховання дітей дошкільного віку

Питання гендерного виховання стають небайдужими для дитини з того моменту, як вона починає усвідомлювати свою статеву належність, розуміти, що вона не лише дитина, а хлопчик або дівчинка. Статева ідентифікація - один з найважливіших елементів становлення особистості дитини, який впливає на все її подальше життя.

Підготовку дітей до виконання свого життєвого призначення, різних соціальних ролей мужнього сина, турботливої доньки, доброго брата чи сестри, треба починати з раннього віку, коли починає формуватись особистість.

Метою гендерного виховання є:

- формування правильного розуміння ролі чоловіка і ролі жінки у суспільстві;

- формування моделі поведінки певної статі;

- прищеплення культури взаємовідносин статей.

З огляду на це перед педагогами дошкільного закладу стоять такі завдання з гендерного виховання дошкільників:

- виховувати у дітей стійкий інтерес і позитивне ставлення до себе як об'єкта пізнання;

- поглиблювати знання про розподіл усіх людей на чоловіків і жінок, про зміст понять "хлопчик", "дівчинка", сприяти статевій ідентифікації;

- правильно і компетентно реагувати на прояви сексуального розвитку дітей різних статей;

- підтримувати фізичне і психічне здоров'я дітей, радість світосприйняття, оптимістичне ставлення до навколишнього світу;

- створювати умови для набуття досвіду відносин з навколишнім світом у цілому і світом людей зокрема;

- ознайомлювати з основними функціями сім'ї як психологічної групи і соціального інституту;

- закладати основи виконання соціальних ролей своєї статі [7, c. 36].

В результаті аналізу психолого-педагогічних досліджень видатних науковців, було встановлено, що саме в період дошкільного дитинства у всіх дітей, що живуть в різних країнах світу, відбувається прийняття гендерної ролі [17, c. 37-56].

Аналіз літератури показує, що в світовій психолого-педагогічній науці є багато робіт присвячених вивченню статевих особливостей дітей дошкільного віку. Одностайні вчені лише в одному - формування гендерної стійкості обумовлено соціокультурними нормами і залежить в першу чергу від ставлення батьків до дитини, характеру батьківських установок і прихильності як матері до дитини, так і дитини до матері, а також від виховання його в дошкільному освітньому закладі [16, c. 56]

За багатьма параметрами соціального та емоційного розвитку дитини вирішальну роль відіграють не тільки батьки, але і однолітки, які фіксують порушення не писаного гендерного коду і жорстоко карають його порушників. Діти не сприймають у своєму суспільстві поведінкових депривації і порушень в статево-рольової ідентифікації. Причому жіночних хлопчиків відкидають хлопчики, але охоче приймають дівчатка, і навпаки - маскулінних дівчаток відштовхують дівчатка, але приймають хлопчики.

В даний час в системі дошкільної освіти виникають серйозні проблеми з питань гендерного виховання. В першу чергу це пов'язано з тим, що в програмно-методичному забезпеченні дошкільних освітніх установ не враховуються гендерні особливості. У результаті цього зміст виховання і освіти орієнтовано на вікові та психологічні особливості дітей, а не на хлопчиків і дівчаток того чи іншого віку, які, на думку вчених розрізняються:

- у фізичному розвитку і соціальній поведінці;

- в інтелектуальних і візуально-просторових здібностях і рівні досягнень;

- в прояві агресії і багато чому іншому [18, c. 23].

Період дошкільного дитинства - це той період, в процесі якого батьки повинні зрозуміти дитину і допомогти їй розкрити ті унікальні можливості, які дані їй своєю статтю, якщо ми хочемо виховати чоловіків і жінок, а не безстатевих істот, розгубили переваги своєї статі. У найвідповідальніший період формування гендерної стійкості дівчатка і хлопчики протягом тривалого часу перебування в дошкільному освітньому закладі (8-12 годин) піддаються виключно жіночому впливу.

В даний час звернення вихователів обмежується словом «діти», що не сприяє ідентифікації образу Я дитини з певною соціальною роллю. Тому першочерговим завданням є запровадження в життя дошкільних освітніх установ статево-орієнтованих звернень до дітей в тих ситуаціях, коли це є доречним.

Стратегія навчання, форми і методи роботи з дітьми, які застосовуються в дитячому садку, найчастіше розраховані на дівчаток. При цьому виховують і дівчаток і хлопчиків найчастіше жінки: вдома - мама чи бабуся, а в дитячому садку - жінки-вихователі. У результаті для багатьох хлопчиків гендерна стійкість формується без участі чоловіків. А жінки, на думку вчених, правильно виховувати хлопчиків не можуть, тільки з однієї простої причини: у них інший тип мозку й інший тип мислення. Крім того, педагог-жінка, природно, не розташовує дитячим досвідом переживань, з якими стикаються хлопчики дошкільного віку у спілкуванні з дорослими і дітьми. Тому при спілкуванні з хлопчиками багато вихователі керуються лише уявленнями про те, що якщо це хлопчик, то, отже, він є втіленням волі, сили, витривалості. В результаті цього зовсім не мужні, а скоріше боязливі, слабкі фізично і дуже ранимі хлопчики систематично піддаються з боку вихователів травмуючого їх впливу.

Вихователю необхідно пам'ятати, що дівчатка вкрай чутливі до інтонацій, до форми оцінки, її публічності. Для дівчаток дуже важливо, щоб ними захоплювалися в присутності інших дітей, батьків і т.п. Для хлопчиків найбільш значущим є вказівка на те, що він добився результату саме в цьому: навчився вітатися, чистити зуби, конструювати щось. Кожен придбаний навик, результат, який хлопчикові вдалося отримати, позитивно позначається на його особистісне зростання, дозволяє пишатися собою і прагнути до нових досягнень. Але саме у хлопчиків спостерігається тенденція до того, що домігшись результату в якомусь виді діяльності, вони так щасливі цим, що готові конструювати або малювати одне і те ж, що дозволяє їм утвердитися у своїх досягненнях, але вимагає правильного розуміння з боку вихователя.

Особливо помітні відмінності дівчаток і хлопчиків дошкільного віку в ігровій діяльності. Вчені відзначають різний зміст і ігрові стилі, які часто не можуть бути реалізовані дітьми в силу того, що вихователям - жінкам ближче тихі ігри дівчаток на сімейно-побутові теми. Галасливі, наповнені рухом ігри хлопчиків викликають у вихователів роздратування, так як вони вважають, що такого роду ігри є лише безглуздою біганиною і можуть призвести до травми, а, отже, їм не місце в житті групи і вони повинні бути припинені. [18, с. 15].

При спільному вихованні хлопчиків і дівчаток дуже важливою педагогічною задачею є подолання роз'єднаності між ними і організація спільних ігор, у процесі яких діти могли б діяти спільно, але у відповідності з гендерними особливостями. Хлопчики приймають на себе чоловічі ролі, а дівчатка - жіночі. Аналогічним чином може бути побудована і театралізована діяльність. Особливої уваги з боку педагогів потребують проблеми, пов'язані з організацією предметно-просторового середовища.

Середовище є одним з основних засобів розвитку особистості дитини, джерелом її індивідуальних знань і соціального досвіду. Предметно-просторове середовище не тільки забезпечує різні види активності дошкільників (фізичної, ігровий, розумової і т.п.), але і є основою його самостійної діяльності з урахуванням гендерних особливостей. Роль дорослого в даному випадку полягає в тому, щоб відкрити перед хлопчиками і дівчатками весь спектр можливостей середовища і направити їх зусилля на використання окремих елементів її з урахуванням гендерних та індивідуальних особливостей і потреб кожної дитини. Разом з тим, в психологічних особливостях виховання вкорінений дисбаланс предметного середовища в бік переважання «дівочих» матеріалів і посібників, так як вони ближче жінці-вихователю, до того ж створюють відчуття безпеки, на відміну від іграшок, які воліли б хлопчики [18, с. 5].

Тому стає очевидним, що при вихованні дитини-дошкільника в сім'ї та освітньому закладі існує багато проблем, пов'язаних з формуванням у дітей гендерної ідентичності, рішення яких стає цілком реальним, якщо підійти до них з урахуванням сучасних досягнень психології та педагогіки. На думку вчених, найбільш сприятливим віковим періодом для початку цієї роботи є четвертий рік життя [16, c. 306].

Основним джерелом інформації дитини про себе є оточуючі люди, які також допомагають їй усвідомити статеву належність. Наприкінці раннього дитинства відбувається ідентифікація дитиною себе зі статтю. Однак вона ще не знає, яким змістом наповнені слова «хлопчик» і «дівчинка».

Дорослі свідомо або несвідомо допомагають дитині опанувати її статеву роль відповідно до загальноприйнятих стереотипів, прищеплюючи зразки статево-рольової поведінки хлопчика чи дівчинки. Хлопчикам дозволяють більше проявів агресивності, заохочують активність, ініціативність, витримку («Не плач. Ти не дівчинка. Ти - чоловік»); від дівчат чекають ніжності, чуйності й емоційності («Не бийся, не лазь по огорожі і деревах. Ти - дівчинка!»). Орієнтація дитини на статеву роль відбувається здебільшого в сім'ї [6, с. 115].

Стереотипи чоловічої і жіночої поведінки дитина засвоює через безпосереднє спостереження за поведінкою чоловіків і жінок, а також через твори мистецтва. До 3-х років малюк зауважує зовнішні відмінності чоловіків і жінок у манері поведінки, в одязі. Часто індивідуальні особливості поведінки чи зовнішності людини він сприймає як ознаки певної статі. Після 3-х років діти розуміють, що стать не змінюється з часом, зі зміною одягу, зачіски, роду занять тощо. Дитина наслідує не лише форми поведінки дорослих своєї статі, а й шкідливі звички, які іноді починає вносити у сюжети ігор .

У дошкільному віці зароджуються і розвиваються відмінності у спрямованості спілкування хлопчиків і дівчаток, доброзичливість до дітей своєї статі: хлопчик частіше обирає хлопчиків, а дівчатка - дівчаток. Розвивається усвідомлення себе як хлопчика або як дівчинки. Граючись, діти часто групуються за ознакою статі. В іграх проявляється емоційність дитини, відпрацьовуються варіанти чоловічої і жіночої ролі форм поведінки. У рольовій грі хлопчик, наслідуючи чоловіків, обирає роль шофера, космонавта, моряка; дівчинка - лікаря, вихователя, перукаря. Дівчатка швидше і легше пристосовуються до нової ситуації, ніж хлопчики.

Інтереси хлопчиків зосереджені на техніці, іграх-змаганнях, у яких можна реалізувати своє прагнення до перемоги, лідерства. Вони визнають лідерами сильних, сміливих та ініціативних однолітків. Водночас дівчатка надають перевагу міжособиcтісним стосункам з веселими, поступливими ровесницями з м'якою вдачею.

Статева належність дітей також проявляється у виборі іграшок, який відображає розрізнення дитиною специфіки чоловічої і жіночої діяльності: уже на 4-му році життя хлопчики вибирають для ігор машини, кубики, інструменти; дівчатка - ляльки, посуд. У хлопчиків спостерігається більший розвиток технічних навичок, у дівчаток - побутових [ 7, c. 78].

До кінця дошкільного віку діти усвідомлюють незворотність статевої належності і починають відповідно будувати свою поведінку. У них виникають своєрідні індивідуалізовані ставлення до деяких ровесників іншої статі. Наприклад, хлопчик може відчувати радість, хвилювання, побачивши дівчинку. Дорослі повинні уважно ставитись до почуттів дитини, не дозволяючи собі іронії або поблажливої зарозумілості. Водночас не слід і заохочувати дитячу закоханість, краще переключити увагу дитини на інші сфери, які можуть зацікавити її. Пізнавальний інтерес до повсякденного життя людей і міжособистісних стосунків чоловіків і жінок відображається у дитячих розмовах про любов, одруження і народження дітей.

Усвідомлення статевої належності виникає в дитини у зв'язку з її загальними пізнавальними інтересами, коли вона починає цікавитися будовою власного тіла та інших людей. Воно включається у структуру образу Я. Дитина, чуючи від дорослих: «ти - хлопчик» або «ти - дівчинка», переосмислює ці найменування у зв'язку зі своїми статевими особливостями. її безпосередньо цікавить власне тіло, статеві органи, вона ніяковіє при оголенні перед іншими людьми. У результаті виховного впливу у неї з'являється почуття ніяковості, сором'язливості [10, c. 356].

Здебільшого сучасні діти рано розрізняють ознаки тіла хлопчика і дівчинки, засвоюють ставлення дорослих до оголеного тіла. Батьки, які ніяковіють під час перевдягання у присутності дитини, передають їй своє почуття ніяковості, і навпаки - природна поведінка формує спокійне сприйняття оголеного тіла. Деяких дітей збуджує вид оголених батьків, вони проявляють спрямований інтерес до нього. Інтерес до статевих органів також може виявлятися у малюнках, де діти зображують їх. Однак багато дітей дошкільного віку не знають про фізичні відмінності людей, не бачать їх, не сприймають відмінностей статі, дивлячись на оголену натуру, навіть коли їм пропонують уважно роздивитися її, щоб правильно зобразити. Деякі діти, вперше побачивши оголених ляльок, відразу звертають увагу на відмінності в їхньому фізичному вигляді. Одні з них спокійно сприймають це, інші, соромлячись, опускають очі. Чим старші діти, тим сильніше вони переживають почуття сорому внаслідок споглядання оголених ляльок (відвертаються, закривають очі руками, не хочуть малювати запропоновану їм натуру) [1, с. 29].

Процес статевої самоідентифікації дитини представники наукових шкіл пояснюють порізному. У тлумаченні цієї проблеми домінують такі теорії:

теорія ідентифікації. її представники основними вважають психологічні механізми цього процесу, підкреслюють роль емоцій і наслідування, стверджуючи, що дитина несвідомо імітує поведінку представників своєї статі;

теорія статевої типізації. Дитина вчиться розрізняти диференційовані за статтю зразки поведінки, потім цей досвід, переносить на нові ситуації, набуваючи вміння виконувати правила поведінки відповідно до своєї статі;

теорія самокатегоризації. Вона зосереджена на пізнавальних (когнітивних) аспектах цього процесу: дитина спочатку засвоює статеву ідентичність, визначаючи себе як хлопчика або дівчинку, а потім намагається поводитися відповідно до статевої належності [9, c. 11].

Статева самоідентичність (середньолат. indenticus - той самий) - усвідомлення своєї належності до статі.

На етапі раннього дитинства відбувається первинна ідентифікація, починає вибудовуватися статева самоідентичність. Культура статевої поведінки є результатом впливу стереотипів у сім'ї і найближчому оточенні дитини. За грамотного впливу дорослих у дитини формуватиметься адекватне ставлення до статевих відмінностей і ролей, стосунків між чоловіком і жінкою тощо. Дитина може ставити батькам і вихователям запитання про відмінності статей, походження дітей тощо.

Природна допитливість повинна задовольнятися дорослими, які серйозно поставляться до запитань дітей, враховуватимуть вік і психологічні особливості кожної дитини. Також ці питання діти обговорюють між собою. Вихователь повинен знати позицію батьків щодо питань статевого виховання дітей і працювати насамперед з ними з метою подолання певних упереджень щодо цього.

Видатні психологи вважають, що в сучасному суспільстві змінилися традиційні стандарти мужності (раніше чоловікові приписувалися активність, сила, впевненість, стриманість, підприємливість) та жіночності (від жінки очікували м'якості, слабкості, покірливості, залежності, пасивності, емоційності). Якщо розподіл ролей та набір чоловічих і жіночих ролей був полярним (чоловіки - це влада; жінки - це підпорядкування), то нині все більшого значення набувають взаєморозуміння, взаємозалежність та взаємодопомога. Це не означає, що в хлопчиків не варто виховувати суто чоловічих рис (емоційну стійкість, рішучість, бажання й готовність захистити слабкіших), а в дівчаток - суто жіночих (лагідність, турботливість, доброту), проте такі риси, як відповідальність, чесність, працьовитість, доброта, рішучість, сміливість, акуратність, терпимість, прагнення до мирного владнання конфліктів мають бути притаманні представникам обох статей [2, c. 76].

Таким чином, сучасні пріоритети у вихованні дівчаток і хлопчиків полягають не у фіксуванні жорстких стандартів маскулінності чи фемінності, а у вихованні дітей різної статі, однаково здатних до самоствердження та реалізації власних можливостей; у пошуку шляхів побудови партнерських взаємин між хлопчиками й дівчатками, вихованні з представників кожної статі людяності, щирості, взаєморозуміння, взамодоповнюваності.

Отже, гендерне виховання - засвоєння знань про взаємини статей, формування культури статевої поведінки. Саме роль дорослого у формуванні психологічних основ статевого виховання дошкільників надзвичайно важлива. Оскільки від правильності побудови виховного процесу залежить статева самоідентифікація, засвоєння ролей чоловіка чи жінки, адекватне ставлення до статевих відмінностей. Провідне значення при цьому має сім'я і найближче оточення дитини, які виробляють стереотипи її поведінки.

2. Ігрове середовище, як важливий фактор розвитку і виховання дітей

У процесі розвитку дитини і формування її як особистості гра відіграє, безперечно, досить велике значення. Для дітей дошкільного віку гра виступає провідним видом діяльності. З цього приводу К. Ушинський писав: «Якщо говорять, що ігри передбачають майбутній характер, майбутню долю дитини, то це правильно у двоякому розумінні: не тільки у грі проявляються нахили дитини і відносна сила душі, але сама гра має великий вплив на розвиток дитячих здібностей і нахилів, а відповідно і на майбутню долю» [8, с. 28].

Тому саме у грі розвиваються не тільки психічні процеси: мислення, мова, пам'ять, увага, а й такі важливі якості особистості, як наполегливість, зосередженість, уміння дотримуватися певних правил. Засобами гри виховуються такі почуття, як співчуття, вміння прийти на допомогу, дружба.

Завдяки грі навколишній світ, усвідомлений дитиною, значно розширюється. До нього входять не тільки предмети і явища найближчого оточення, а й значно ширше коло предметів, з якими діють дорослі, і які ще не доступні дитині. Діти захоплено грають у будь-які ігри, тому використання ігрової форми завдань часто призводить до того, що діти навіть не помічають впливу дорослих на їх навчання і виховання. Вони захоплені самою грою, їм просто цікаво. Але непомітно для себе, під час такої гри дошкільники порівнюють, лічать, запам'ятовують, вирішують логічні завдання і пізнають багато нового.

Гра для дошкільника є засобом проникнення в діяльність і взаємостосунки дорослих, засобом відображення навколишньої дійсності. У грі дитина реалізовує свої можливості, які недоступні їй в реальному житті. Високу оцінку грі дав В. Сухомлинський. Він писав: «Гра - це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається живлючий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра - це іскра, що засвічує вогник допитливості» [7, с. 181].

Гра - це обов'язкова умова успішного розвитку та саморозвитку, це закладений в дитині самою природою принцип осягнення себе та оточуючого світу.

У грі проявляються індивідуальні особливості та взаємини дітей. Це, перш за все, організований вихователем спосіб взаємодії дітей. Через гру вихователь може поступово впливати на характер дітей, корегувати їхню поведінку, відмічати ті чи інші закономірності.

Ігрові ситуації діти сприймають більш природно, ніж серйозні обговорення. Ігри допомагають дітям розслабитися, розкритися і відчути себе комфортно. Ці фактори є дуже важливими. Але вихователь повинен осмислити гру, зробити її уроком життя. Немає сенсу доводити, що дитина, граючись, вчиться, що іншим способом не вивчить і за годину.

Для кожної дитини робота і гра - це одне і те ж. Дитина повинна трудитися стільки, скільки може, але при одній умові, що для дорослого не важливий результат роботи.

Яка б за складністю не була робота, дитині треба показати, як її треба робити. Робота часто потребує обережності і концентрування уваги, які непотрібні в грі. Тому участь дитини у праці дома дуже корисна для розвитку її інтелекту та рухових здібностей. Дитина може разом з дорослими прополювати город, поливати, мити поли, прибирати вдома. Цьому легко навчитися, і це має безпосереднє відношення до повсякденного життя. Дитину не треба вчити гратись, треба вчити її виконувати просту роботу вдома граючись.

Базовий компонент дошкільної освіти привертає увагу вихователів до необхідності повернути ігровій діяльності її провідне місце в життєдіяльності дитини зазначеного віку, актуалізує необхідність уточнити ті особливості характеристики дошкільника, які пов'язані з розвитком ігрової діяльності та засвідчують компетентність дитини в її царині [16, c. 178].

У грі, що є відтворенням ситуації людських відносин, дитині доводиться внутрішньо програвати не тільки свої дії, а й їхні наслідки. Завдяки цьому в неї формується внутрішній план дій, уміння їх планувати, передбачати. Гра як провідна діяльність виникає тоді, коли дитина прагне активно увійти у життя дорослих, проте ще не має для цього потрібних знань, умінь, здібностей, ставлень.

На думку Т. Поніманської, «дитяча гра зумовлена віковими особливостями дітей, і чим менша дитина, тим більш наслідувальними є її ігрові дії»[7, c. 28].

Важливе значення гри полягає в тому, що діти в невимушеній формі, відтворюючи світ дорослих, засвоюють моральні норми, отримують уявлення про професійні та сімейні ролі. Гра забезпечує розвиток у дошкільників рухових, розумових та мовленнєвих навичок. Діти, відображаючи в грі різні сторони життя та особливості діяльності дорослих, поповнюють і уточнюють свої знання про навколишній світ, вчаться співпереживати і відрізняти вимисел від реальності.

Гра для дитини виконує різноманітні функції, серед яких - соціалізація, навчання спілкуванню, виховання, відпочинок, задоволення, компенсація. У грі започатковується управління дитиною її поведінкою. Вона не здійснює ту діяльність, яка звична для дорослого, але відчуває під час гри приємні відчуття людини, яка може володіти ситуацією. Дитина нездатна здійснювати те, що робить дорослий, але у грі вона схожа на нього у світі, не в реальному світі, але у світі, який може реалізувати ті емоції, які поки що не можна відчути в реальності через незрілість фізичну і психологічну, відсутність умінь, навичок, знань.

Ігрова діяльність дітей у кожному віковому періоді має свої особливості, що передбачає використання специфічних форм і методів педагогічного керівництва нею. Водночас воно повинно відповідати таким загальним особливостям: 1) планомірне педагогічне активне формування практичного досвіду дитини. Сутність його полягає в тому, щоб у процесі гри дошкільники на основі своїх вражень засвоювали зміст дій людей, призначення предметів, ставали активними учасниками пізнання дійсності; 2) виокремлення під час організації навчальних ігор (ігор-занять, ігор-драматизацій) головного. У цьому процесі дитина вчиться переводити свій реальний життєвий досвід в ігровий умовний план, ставити перед собою ігрові завдання і вирішувати їх; 3) своєчасне оновлення ігрового середовища, підбір іграшок та ігрового матеріалу, зміст якого покликаний відтворити в пам'яті дитини недавні враження, спрямувати її на самостійне вирішення ігрового завдання, спонукати до різних способів відтворення дійсності; 4) організація спілкування з дітьми, спрямованого на формування прогресивних для кожного вікового періоду ігрових способів дій. Створюючи проблемні ситуації, вихователь має використовувати непрямі прийоми (поради, запитання, підказки тощо) для впливу на хід гри, розвиток сюжету, ускладнення способів відображення дійсності. За необхідності він включається у гру як рівноправний партнер, видозмінюючи ігрове середовище, коригуючи рольові стосунки.

Гра є засобом відображення навколишньої дійсності, способом освоєння діяльності, взаємин дорослих у доступ ній для дитини формі. Дошкільник відтворює точку зору різних людей, вступає з дітьми у різні стосунки, які відображають реальну взаємодію дорослих. Зміст ігрових дій зумовлюється практичними завданнями, які розв'язують дорослі для досягнення певної мети. Тому замість іграшок та інших предметів вони використовують об'єкти, якими послуговуються у своїх практичних діях дорослі.

Гра завжди розгортається за певними правилами. Для її виникнення не обов'язкова умовність (перейменування предметів), вона з'являється у процесі ігрової діяльності. Важливим компонентом психічного акту перейменування предметів під час гри є уява дитини.

Перші прояви дитячих ігор виникають ще в ранньому віці, маючи сенсомоторний характер («наздоганялки», гра-вовтузіння тощо). На рубежі раннього і дошкільного віку виникає режисерська гра (використання іграшок як предметів-замінників, символічне виконання певної дії). Згодом дитина стає спроможною організовувати образно-рольову гру, в якій уявляє себе в певному образі (людини чи предмету) і відповідно діє. Необхідною умовою такої гри є яскраві, інтенсивні переживання: дитину вразила побачена нею ситуація, і пережиті емоції, враження відтворюються в ігрових діях.

Наступним здобутком дошкільника стає його спроможність організовувати сюжетно-рольову гру («доньки-матері», «школа», «магазин» тощо), яка досягає своєї найбільш розвинутої форми в середньому дошкільному віці. З точки зору дитячої психології найбільш це є найбільш зріла форма гри . Вона має дві важливі ознаки:

- присутність конкретного сюжету (що показує реальну або вигадану дійсність);

- виконання дитиною конкретної ролі - будь-якого героя або просто режисера ігрової діяльності.

В сюжетно-рольовій грі діти відтворюють безпосередньо людські ролі і взаємини. Діти граються один з одним, або з лялькою, як уявним партнером, який теж наділяється своєю роллю. Однією з найскладніших для дітей цього віку є гра з правилами. В цих іграх головним є чітке виконання правил гри; зазвичай тут фігурують мотиви кооперації чи змагання [19, c.77].

Гра для дитини виконує різноманітні функції, серед яких - соціалізація, навчання спілкуванню, виховання, відпочинок, задоволення, компенсація. У грі започатковується управління дитиною її поведінкою. Вона не здійснює ту діяльність, яка звична для дорослого, але відчуває під час гри приємні відчуття людини, яка може володіти ситуацією. Дитина нездатна здійснювати те, що робить дорослий, але у грі вона схожа на нього у світі, відмінному від дійсності, але у світі, який може реалізувати ті емоції, які поки що не можна відчути в реальності через незрілість фізичну і психологічну, відсутність умінь, навичок, знань.

Сюжетно-рольова гра - відтворення дітьми дій дорослих і стосунків між ними, це образна гра за певним задумом дітей, який розкривається через відповідні події (сюжет) і розігрування дітьми.

Структурними компонентами гри є роль, сюжет, зміст, правила, ігрові дії, рольові і реальні стосунки, ігрові предмети і предмети-замінники. Центральним компонентом гри є роль - спосіб поведінки людей у різноманітних ситуаціях, які відповідають прийнятим у суспільстві нормам. Роль об'єднує всі сторони гри: у її реалізації знаходять своє втілення сюжет (сфера соціальної дійсності) і зміст (основний момент діяльності до рослих і стосунків між ними, які відображаються в іграх).Дитина може взяти на себе виконання певної ролі, як що відображена у сюжеті гри сфера дійсності вже знайома їй, оскільки основним джерелом сюжетів ігор є дійсність, ознайомлення з якою є основною умовою її виникнення. Уведення дитини в цю дійсність має відбуватися так, щоб у її центрі стала людина, її діяльність, а в результаті цього ознайомлення виникало позитивне емоційне ставлення до діяльності.

Сюжетно-рольова гра допомагає дитині зрозуміти мотиви трудової діяльності дорослих, розкриває їх суспільне значення. На перших порах у виборі ролі переважає її зовнішня привабливість, а у процесі гри розкривається її значущість (дитина розуміє, що вихователь виховує, лікар лі кує тощо). Старші дошкільники опановують до 10-ти ро лей, з яких 2-3 стають улюбленими. Рольова поведінка регулюється правилами, що утворюють центральне ядро ролі, і без дотримання яких гра не відбувається. Дитина діє не так, як їй захочеться, а так, як потрібно відповідно до її ролі та ігрової ситуації. Виконую чи роль, вона стримує свої бажання, поступається ними, висловлює моральні оцінки.

Дотримання дитиною правил і свідоме ставлення до них свідчить, наскільки глибоко вона засвоїла відображену у грі сферу соціальної дійсності. Роль надає правилам значущого змісту, актуалізує необхідність діяти згідно з ними, створює можливості контролювання цього процесу. Недотримання правил руйнує гру. Діти краще дотримуються правил у колективних іграх, оскільки їхня діяльність контролюється однолітками.

Упродовж дошкільного дитинства ставлення дитини до правил гри змінюється. Спершу вона легко порушує правила і не помічає, як це роблять інші, оскільки не усвідомлює їх змісту. Потім фіксує порушення правил однолітка ми і висловлює своє незадоволення цим, пояснює необхідність їх дотримання, спираючись на логіку життєвих зв'язків («так не буває»). Пізніше вона усвідомлює прави ла, дотримується їх, пояснюючи це необхідністю. Завдяки цьому вчиться керувати своєю поведінкою.

Для гри потрібне створення уявної ситуації, без якої неможливі її сюжет і зміст. Діти відтворюють сцени сімей ного побуту, трудової діяльності і трудових відносин до рослих, відображають епохальні події (космічні польоти, арктичні експедиції тощо). Чим ширша сфера дійсності, з якою доводиться мати справу дитині, тим різноманітніші сюжети ігор. Діти 5-6-ти років граються не тільки в «гості», «сім'ю», «дитячий садок», а й у «будівництво моста», «запуск космічного корабля» тощо. Із урізноманітненням сюжетів збільшується тривалість ігор: у 3-4-річних дітей вона становить 10-15 хв.; у 4-5- річних - до 40-50 хв.; у старших дошкільників ігри можуть тривати кілька годин, навіть упродовж кількох днів.

Ігри молодших і старших дітей відрізняються сюжетами. Для наймолодших дітей типовими є ігри з побутовим сюжетом («сім'я»); діти середнього дошкільного віку вибирають також ігри з виробничими сюжетами («залізниця», «будівництво», «лікарня», «дитячий садок», «магазин»); старші дошкільники часто організовують ігри із суспільно-політичним сюжетом («космос», «війна», «вибори» тощо). Поступово діти вводять у свої ігри сюжети з улюблених казок і кінофільмів. У грі переплітаються реальні і казкові сюжети, особливо в дітей після 4-х років. Деякі сюжети ігор приваблюють як молодших, так і старших дошкільників («дитячий садок», «сім'я»). Однак у межах одного сюжету більш різноманітною є гра старших дошкільників. Вони по-різному відтворюють дійсність у межах одного і того самого сюжету [14, c. 12-15].

Діти різних вікових груп під час гри вкладають у сюжет різний зміст. Так, молодші дошкільники багаторазово повторюють однакові дії з одними і тими самими предметами, відтворюючи реальні дії дорослих: граючи в «обід», вони ріжуть хліб, варять кашу, миють посуд. Повторення дій - це основний зміст їх ігор. Однак нарізаний хліб до столу лялькам вони ще не подають, зварену кашу не розкладають на тарілки, а посуд миють, коли він ще чистий. Отже, зміст гри молодших дошкільників зводиться лише до дій із предметами.

Ігрові сюжети та роль діти молодшого дошкільного віку ще не планують, вони виникають залежно від того, який предмет потрапить їм під руку: слухавка - грати муть у лікаря, термометр то буде медсестрою. Через володіння предметом, з яким можна виконувати ігрову дію, нерідко між дітьми виникають конфлікти. Тому часто «на машині їдуть два шофери», «хворого оглядають два лікарі», «обід готують кілька мам». Оволодіння новим предметом зумовлює зміну ролі.

Інакше діють у грі діти середнього дошкільного віку. Вони вже не повторюють безперервно ігрові дії, а намагаються змінювати їх. Виконують дії не заради дій, а для вияву свого ставлення до іншої людини відповідно до взятої на себе ролі, їх дії більш згорнуті, ніж у молодших дошкільників. Основним змістом гри стають стосунки між людьми, розгорнуте відтворення яких вчить дітей дотримуватися певних правил. Ознайомлюючись у грі із життям дорослих, діти залучаються до розуміння суспільних функцій людей, правил стосунків між ними.

Провідним змістом рольової гри старших дошкільників є дотримання правил відповідно до їх ігрових ролей. Ці ролі вони виконують за допомогою різноманітних ігрових дій. На основі скорочення й узагальнення ігрових дій відбувається перехід до розумових дій. Поступово з'являються уявна гра, коли дитина переходить від гри з реальними ігровими предметами до гри з уявними.

У сюжетно-рольовій грі між дітьми складаються рольові і реальні стосунки. Рольові стосунки зумовлюють вибір і розподіл ролей, виявляються в різноманітних репліках, зауваженнях, вимогах, які регулюють перебіг гри. Часто дитина-лідер нав'язує товаришам нецікаві ролі, обираючи для себе найпривабливішу та ігноруючи бажання інших. Якщо дітям не вдається домовитися про розподіл ролей, то гра розпадається або хтось виходить із неї. Чим старша дитина, тим сильніше вона виражає своє прагнення до спільної з однолітками гри, тим більше згідна виконувати непривабливу роль, тільки щоб гратися разом з ними. Тому їй доводиться стримувати свої бажання, зважати на вимоги інших дітей.

Починаючи гру, розподіляючи ролі, діти ставляться одне до одного не так, як її персонажі, а як товариші. Це ставлення не змінюється і під час гри, коли їм доводиться грати відповідно до своїх ролей. Тобто, як стверджує Д. Ельконін, вони не втрачають реального плану своїх стосунків, весь час виходячи зі своїх ролей і стаючи на декілька секунд самими собою [ 5, c. 25].

Реальні стосунки часто суперечать ігровим. Чим старша дитина, тим швидше вирішуються конфлікти між рольовими і реальними стосунками на користь реальних. Потреба гратися спільно з однолітками, яка з кожним ро ком стає все відчутнішою, ставить дитину перед необхідністю вибрати сюжет, розподілити ролі, проконтролювати рольову поведінку партнера, що зумовлює розвиток її комунікативних умінь і навичок [19, c. 133].

Під час гри діти використовують різні предмети: іграшки, зменшені копії реальних предметів, якими користуються дорослі (ложечки, лопатки, совочки тощо), предмети-замінники (напівфункціональні предмети). Заміщення, як правило, виникає у проблемній ігровій ситуації: що ро бити, якщо лялька хоче їсти, а ложечки немає? З допомогою дорослого дитина знаходить предмет-замінник, використовуючи, наприклад, паличку замість ложки. Повне заміщення виникає лише за умови, що дитина називає предмет-замінник відповідно до його нової функції, тобто свідомо наділяє його новим значенням. Основною умовою при цьому є виконання предметом-замінником тієї самої функції, яка реалізовувалася завдяки використанню основного предмета. Тому ложкою може бути паличка, олівець, навіть термометр. Однак із цією метою не використовується м'яч, оскільки ним неможливо зачерпнути їжу.

Оскільки провідним видом діяльності дошкільника є гра, то вона стає головною у формуванні соціальної поведінки дитини. Завдяки такій грі малюки моделюють поведінку і взаємини дорослих людей. Виконуючи певні ролі в грі, хлопчики і дівчатка вчаться діяти, підпорядковуючи свою поведінку моральним нормам.

У дошкільному віці гра є основним видом діяльності не тому, що дитина більшу частину часу проводить в іграх, а тому, що гра викликає якісні зміни у психіці дитини. Зміст гендерної свідомості дітей дошкільного віку ще досить обмежена, тим не менше, воно є вже достатнім для того, щоб включати в процес виховання дітей технології з урахуванням їх гендерних особливостей, тому при вихованні хлопчиків і дівчаток дуже важливою є організація спільних ігор, у процесі яких діти могли б діяти спільно, але відповідно з гендерними особливостями [5, c. 78].

Отже, гра є важливою і найдоступнішою формою діяльності дошкільників, засобом самовираження. Вона найбільше відповідає розвитку їх фізичним і психічним можливостям. Засобами гри формується особистість дитини. Гра виступає важливим засобом навчання і виховання дітей, підготовки їх до школи та майбутнього життя.

3. Дослідження рівня гендерних особливостей в ігровій діяльності

За останні роки помітно збільшився суспільний інтерес до гендерної проблематики в цілому. Найактуальнішою є проблема формування гендерних особливостей у дітей дошкільного віку. Гендерні особливості дитини формуються не самі собою, а під впливом гендерних стереотипів, установок, знань, суджень, цінностей, які має кожне конкретне суспільство, нація, народ та несвідомо чи свідомо прищеплює їх своїм нащадкам. Цей період є сенситивним для засвоєння моделей статево-рольової поведінки, а особливо у ігровій діяльності .

Проведеним дослідженням щодо гендерних особливостей дітей дошкільного віку в ігровому середовищі було охоплено 12 дітей, серед яких - 6 дівчат дошкільного віку і 6 хлопчиків. Проводилось дослідження на базі ЗДО № 26 «Веселка» м. Вінниці Для дослідження рівня гендерних особливостей в ігровій діяльності дітей дошкільного віку, ми обрали ряд методик: методика Н. Царьової «Вибір іграшки», методика Я. Коломінського «Де чиї речі», а також метод спостереження. Дані методики й методи відповідають віковим особливостям дітей, теоретичній основі дослідження і принципам об'єктивності.

Методика « Вибір іграшки», полягає у виявленні уявлень дітей про специфіку використання хлопчиками і дівчатками предметів за їх функціональним призначенням (дод. А). Результати методики Н. Царьова були висвітлені на діаграмі (рис. 1). Діти, які правильно і самостійно виконали завдання, супроводжували всі свої дії словами, і з цим завданням у них не виникло жодних труднощів, отримали високий рівень (50%). Дошкільники, які справлялися із завданням з невеликою допомогою дорослих, і їхні дії частково супроводжувались поясненням, отримали середній рівень (33%). Діти дошкільного віку, які не змогли зовсім зробити вибору і не мали жодних пояснень, отримали низький рівень (17%).

Рис. 1 Результат методики «Вибір іграшки»

Після проведення методики «Де чиї речі» ми отримали три рівні визначення уявлень дітей про розділення предметів праці та побуту дорослих: на мамині (татові), чоловічі (жіночі). Ця методика дає можливість побачити світосприйняття дітей дошкільного віку у побуті [8, c. 90-98].

Крізь призму гри, діти розповідають про ті речі і ситуації які вони спостерігають за дорослими, а особливо за батьками. В умовах традиційного сімейного виховання універсальними ключовими фігурами виховання дітей з урахуванням їх гендерних особливостей виступають батьки. Потенціал сім'ї у формуванні особистості дівчаток і хлопчиків дошкільного віку безмежний. Саме батьки, як емоційно і духовно близькі дівчаткам і хлопчикам люди, мають безпосередню можливість розвивати і зміцнювати особистісні якості кожної дитини, виходячи з його індивідуальних особливостей. Вони, як ніхто інший, краще знають індивідуально типологічні особливості раннього розвитку своєї дівчинки або хлопчика, основні симптоми їх нездужань, індивідуальні особливості ритму життя, так як з моменту народження знаходяться поруч з ними, супроводжуючи їх розвиток. З групи були одержані такі результати, які представленні на діаграмі «Де чиї речі» (рис. 2).

Рис. 2 Результат методики «Де чиї речі»

Метод спостереження за дітьми здійснювався нами під час проведення з дітьми заняття на тему: «Зростаємо дружніми» (дод. В). Відповідні бали винесені у бланк спостереження (дод. Д).

Метод спостереження, є основним методом вивчення дітей вихователем.

Основна специфіка спостереження, що воно має проводитися в умовах де дитина зможе себе поводити природньо і максимально відкрито, щоб результат вийшов нормальний результат.

При проведенні спостереження всі критерії були дотримані. До бланку спостереження були визначено три рівні.

Високий рівень: уявлення про своє статевому образі адекватні, орієнтовані на образ іншого (батько, мати, одноліток своєї статі); адекватні уявлення про відмінності статей, що включають фізичний, поведінковий і моральний аспекти; наявність інтересу до пізнання цінностей поло-рольової культури; наявність уявлень про елементарні правила поло-рольової поведінки, способах прояву уваги і турботи по відношенню до дорослих і однолітків свого і протилежної статі; наявність у хлопчиків і дівчаток основ якостей мужності і жіночності; сталість прояви чоловічих (жіночих) способів поведінки в різних реальних ігрових ситуаціях.

Середній рівень: уявлення про своє статевому образі не завжди адекватні, орієнтовані на образ іншого (мати, батько, одноліток своєї статі); уявлення про відмінності статей часткові - про деякі характеристики (зовнішніх, внутрішніх, поведінкових) чоловічої і жіночої статі; фрагментарні уявлення про правила поло-рольової поведінки, способах прояву уваги і турботи по відношенню до дорослих і однолітків свого і протилежної статі; наявність не яскраво вираженого інтересу до пізнання цінностей поло-рольової культури; наявність нестабільності в прояві хлопчиками і дівчатками чоловічих і жіночих якостей; відсутність стабільності в прояві дітьми чоловічих (жіночих) способів поведінки в ігрових ситуаціях, відсутність таких проявів в реальних ситуаціях.

Низький рівень: уявлення про своє статевому образі неадекватні, не орієнтовані на образ іншого (мати, батько, одноліток своєї статі);відсутність уявлення про відмінності статей; відсутність або слабкий прояв інтересу до пізнання цінностей поло-рольової культури; часткове прояв або повна відсутність у хлопчиків і дівчаток основ якостей мужності жіночності; прояв дітьми в різних ситуаціях способів поведінки, що суперечать нормам чоловічої і жіночої поведінки [13, c, 52].

Під час спостереження ми виявили, що поведінка і дії дівчаток і хлопчиків помітно різняться. Дівчатка дошкільного віку в грі виявляють такі характеристики: «любов», «турбота», «ніжність». Вони дбайливо ставились до обраних іграшок (більшість з них обирали ляльку - гойдали її, переодягали, голубили). Для хлопчиків пріоритетними були характеристики: швидкість, спритність, сила, що визначають традиційність хлопчиків дошкільного віку. Також, ми можемо стверджувати, що більшість хлопчиків обирають рухливі ігри, які потребують швидкості, рішучості, відваги.

В розповідях дівчат про улюблену іграшку, найважливішою характеристикою, на думку дівчаток, є зовнішня краса, привабливість, в хлопчиків ця характеристика не зустрічається. У 5% хлопців, спостерігалося таке явище, як фемінофобія - страх займатися дівчачими справами [10, c.165].

Для підсумкового результату, нами була виведена діаграма по всіх проведених методах і методиках з дослідження гендерних особливостей дітей дошкільного віку в ігровій діяльності (рис. 4).

Рис. 4. Результат дослідження за усіма методиками

Отже, за результатами дослідження можна зробити висновок про те, що 42% - 5 дітей мають високий рівень гендерної ідентифікації, знань, цінностей, а інша, більша половина, мають середній 33% - 4 дитини і низький 25 % - 3 дитини, рівні показників гендерної ідентифікації.

4. Педагогічно-психологічні стратегії та рекомендації для батьків та вихователів

У рамках нашого дослідження найбільше зацікавила організація гендерного виховання дітей старшого дошкільного віку. У цьому віковому періоді продовжує формуватися гендерне самоусвідомлення дітей, гендерні установки, гендерна поведінка, гендерна самооцінка, гендерні ролі, з'являються перші гендерні стереотипи. У процесі гендерного виховання актуалізується механізм перетворення неусвідомленого і пасивного засвоєння культури в усвідомлений, а потім і в перетворювальний як один із чинників соціалізації у процесі освіти. Розвивається гендерна свідомість дітей, що проявляється на рівні поведінки. Формуються відносини між хлопчиками і дівчатками.

Діти вже здатні в іграх розподіляти ролі за статевим принципом, імітують в ігровій діяльності жіночі та чоловічі професійні якості та уміння. Уже на шостому році діти починають розуміти зміни, які відбуваються з людиною у часі. У них виникають питання про дитинство батьків. Діти старшого дошкільного віку чітко усвідомлюють свою статеву належність та її незмінність. Вони починають віддавати перевагу спілкуванню з однолітками своєї статі: хлопчики дружать з хлопчиками, дівчатка з дівчатками.

Основною стратегією психолого-педагогічного впливу на дітей з метою гендерного виховання є проживання ними відповідних ситуацій в ігровій формі, що відповідає принципу провідного виду діяльності у дошкільному віці. Організовуючи процес гендерного розвитку дітей старшого дошкільного віку, педагог повинен «надавати» ситуації для «проживання». Слід створювати ігрові ситуації, які засвоюють статево-рольову поведінку, які дають змогу ознайомитися з характерними відмінностями фахових якостей та вмінь людей різних професій, формувати у хлопчиків і дівчаток доброзичливе ставлення один до одного. Під час бесід про відмінності хлопчиків і дівчаток, вихователям слід підводити їх до розуміння того, що головною відмінністю є поведінка. Необхідно заохочувати дівчаток до прояву жіночих рис, а хлопчиків до чоловічих. Слід ознайомлювати дітей з різницею між дорослими і дітьми, допомогти їм уявити якими вони будуть, коли виростуть. Одним із дієвих прийомів, щодо гендерного виховання, у роботі з дітьми старшого дошкільного віку є казки (дод. Є). Вони викликають зацікавлення, збагачують життя дитини новими враженнями, розвивають інтелект, допомагають пізнати себе в майбутньому. Для розширення уявлень про мужність та жіночість у дітей шостого року життя можна використовувати етичні бесіди. Дуже важливо формувати у дітей уявлення про щасливі сім'ї, про добрі взаємовідносини між батьками, сестрами і братами, їхню взаємодопомогу. Використання проблемних ситуацій сприяє формуванню гендерних стереотипів у дітей старшого дошкільного віку. Матеріалом для цього можуть бути дитячі враження та їхній досвід щоденного спілкування з дорослими та однолітками.