Ознайомлення з навколишнім світом та моральне виховання дошкільників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Ознайомлення з навколишнім дітей дошкільного віку. Зміст знань по ознайомленню з навколишнім. Питання дітей та вимоги та відповіді дітей

2. Моральне виховання дошкільників у трудовій діяльності

Література

1. Ознайомлення з навколишнім дітей дошкільного віку. Зміст знань по ознайомленню з навколишнім. Питання дітей та вимоги та відповіді дітей

У книзі "Материнська школа" Я.А. Коменский обґрунтував два принципи формування знань про навколишній світ:

1) принцип енциклопедичності;

2) знання повинні служити вихованню (виховуючий характер знань).

У дошкільному віці не можна обмежувати пізнання дитини якими-небудь окремими сторонами дійсності. Малюк сприймає світ цілісно, тому і знання мають бути різноманітними (про природу, працю, небесні світила, економіку та ін.).

Я.А. Коменский визначив ще одну вимогу до знань для маленьких дітей: вони повинні служити вихованню.

Пізніше цей принцип був покладений в основу виховуючого навчання (И.Ф. Гербарт), яке, :

1) дає знання, уміння і навички;

2) паралельно з цим формує певний світогляд, мораль, характер і волю учнів;

3) розвиває їх пізнавальні здібності і інші якості особи;

4) органічно пов'язує знання, які були придбані учнями, уміння, навички, засвоєння досвіду творчої діяльності з формуванням эмоційно-цінністного відношення до світу, один до одного, до учбовому матеріалу.

Обидва принципи (енциклопедичність знань, їх характер) враховано при складанні сучасних програм для дошкільників.

Останніми роками розроблено багато нових програм, де визначений круг знань про навколишній світ. Загальною для усіх програм є спроба поставити в центр цих знань людину (людина і природа, людина і рукотворний світ, людина і інші люди, людина і художні образи, людина і його особистість, індивідуальність). Будь-який предметний зміст знань дошкільник може засвоїти по-різному:

1) у вигляді представлень (образи конкретних предметів);

2) у вигляді понять (узагальнені знання про цілу групу предметів, об'єднаних на основі загальних істотних ознак);

3) у вигляді знань-відомостей, які він отримує від дорослих;

4) у вигляді пояснення, розповіді з літературних творів, які йому читають.

Упродовж дошкільних років дитина, відвідуюча дитячий сад, опановує дві категорії знань. Першу категорію складають ті знання, які він засвоює без спеціального навчання, в повсякденному житті, спілкуючись з дорослими, однолітками, в процесі ігор, спостережень. Вони нерідко хаотичні, несистемні, випадкові, а іноді і спотворено відбивають навколишню дійсність.

Складніші знання, що відносяться до другої категорії, можуть бути засвоєні тільки в процесі спеціального навчання на заняттях. На заняттях уточнюються, систематизуються, узагальнюються знання, які діти отримують самостійно.

Найбільш високого рівня розумового розвитку можна добитися у тому випадку, якщо давати дітям не розрізнені відомості, а систематизоване коло знань, яке відображають істотні зв'язки і залежності в тій або іншій області дійсності (зв'язок між зростанням рослин і умовами їх існування та ін.).

Засвоєння систематизованих знань розвиває у дитини уміння вичленити основні сторони дійсності і пов'язувати їх в цілісні знання про світ, створює важливі передумови для опанування таких форм теоретичного мислення, які особливо цінні при сучасних вимогах до навчання в початковій школі [2, c. 115 - 117].

Усі програми ознайомлення з навколишнім світом передбачають ознайомлення дітей з дикорослими рослинами природних і штучних рослинних угруповань (дикорослі дерева, кущі, трав'янисті рослини лісів, лук, степів; бур'яни, придорожні, пустирні рослини). Враховуючи різноманітність природних умов, в яких працюють дитячі садки, програми обмежуються лише приблизним кількісним визначенням дикорослих рослин, з якими знайомляться діти, а також завданням формування у дітей уявлень про значення рослин у природі, житті людини, виховання дбайливого ставлення до них.

Ставиться завдання сформувати у дошкільників узагальнене уявлення про те, що для розвитку рослин потрібні тепло, світло, волога, поживні речовини. Якщо таких факторів зовнішнього середовища немає,-- рослини не ростуть, не розвиваються. Всі рослини потребують уваги і дбайливого ставлення.

Програми визначають коло знань дошкільників про тваринний світ. Протягом перебування дітей у дитячому садку у них повинні бути сформовані знання про зовнішні ознаки, деякі пристосування до способу життя, значення для природи і людини таких систематичних груп тварин, як кільчасті черви (дощовий черв'як); членистоногі (павуки, комахи, що є у найближчому оточенні); риби місцевих водойм і акваріумні; земноводні (жаба); плазуни (ящірка, черепаха); птахи; ссавці дикі і свійські, що є у навколишньому середовищі і характерні для природи України.

У дітей потрібно сформувати узагальнене уявлення про те, що тварини -- живі істоти, що для життя їм потрібні певні умови: повітря, їжа, вода. Немає корисних і шкідливих тварин. Життя кожної тварини важливе для життя природи в цілому. До тварин треба ставитися дбайливо.

Програми передбачають формування навичок догляду за тваринами, що живуть у кутку природи і на ділянці: готувати і давати корм, чистити поїлки, годівниці.

Дошкільники за час перебування в дитячому садку повинні ознайомитися з доступною їх розумінню працею людини в природі. На цій основі треба сформувати інтерес і позитивне ставлення дітей до сільськогосподарської праці [6, c. 47 - 49].

Знання про навколишній світ діти отримують здебільшого за допомогою ігор. Рішення ігрових завдань за допомогою предметних дій набуває форму застосування усе більш узагальнених ігрових способів знання дійсності. Дитина поїть ляльку з чашки, але може замінити чашку кубиком. Потім ні чашка, ні кубик йому не потрібні: він просто підносить свої пальці до рота ляльки або тільки говорить: "Ляля вже випила молоко". Це означає, що ігрові завдання дитина вирішує на вищому інтелектуальному рівні, тобто діє вже узагальненими ігровими способами, домагаючись поставленої їм самим ігровій мети - напоїти ляльку молоком.

Буває в практиці і так: вихователь, не розуміючи значення узагальнених ігрових дій для розвитку мислення дітей, потребує від них дій конкретних, максимально схожих з практичними. Наприклад, педагог пропонує почастувати ляльку справжньою кашею або макаронами, пояснюючи це так: дітям хочеться, щоб в грі було як в житті. Чи правильно це?

В той же час відомо, що в повсякденному житті діти отримують не лише чіткі, конкретні знання, але і неясні, гіпотетичні. При цьому неясні знання (загального характеру) мають тенденцію переходити в знання чіткі, визначені, і навпаки. Наприклад, дитина знає, хто такий моряк, але йому не зрозуміло, чим він займається. Щоб уточнити свої представлення, в ході гри він ставить питання і, отримавши відповідь, придбаває цілком ясні знання, на деякий час його задовольняючі. Проте нова информація викликає і нові питання. Так відбувається безперервний хід пізнання. Він здійснюється в практичній діяльності і в грі [3, c. 97].

Вивчаючи навколишній світ, діти постійно задають питання. Маючи величезну спонукальну силу, допитливість і пізнавальний інтерес примушують дітей активно прагнути до пізнання, шукати способи задоволення жадання знань. Дитина часто питає про те, що його хвилює, просить шанувати, розповісти.

Здавна питання дитини вважалися основною формою прояву допитливості, пізнавальних інтересів. За мотивами дитячі питання діляться на дві групи:

1) комунікативні;

2) пізнавальні.

Комунікативні питання дитина ставить, щоб притягнути дорослих до своїх переживань, встановити з ними контакт. Наприклад, 4-річна дитина запитує батька: "Ти, коли був маленький, боявся ходити в темну кімнату?". Такі питання виникають у дітей в хвилини тривоги, радості, страху. Вони вимагають особливо чуйного відношення дорослих : важливо зрозуміти, що схвилювало дитину, вникнути в його переживання, заспокоїти.

У основі багатьох дитячих питань лежить пізнавальний мотив: діти задають їх через свою допитливість, коли випробовують недолік в знаннях, прагнуть їх поповнити, уточнити, придбати нові. Джерелом пізнавальних інтересів служить різноманітний досвід дитини. Питання виникають у нього при безпосередньому ознайомленні з якими-небудь предметами і явищами, в спілкуванні з дорослими і однолітками, часто бувають результатом його власних міркувань.

Зміст дитячих питань різноманітний. За свідченням психологів, немає жодної галузі знань, якої б не торкалися питання дітей. Діти запитують про предмети, що оточують їх, далекі планети і космос, явища громадського життя, природу, походженні людини і усього живого на Землі, про війну і мир, нормах і правилах поведінки, сенсі і значенні окремих слів і предметів і тому подібне.

Інтерес дитини до тих або інших явищ життя у світі дорослих стимулює і його питання. Так, за останні п'ять років діти стали багато запитувати про те, що пов'язано з релігією, церквою, обрядами.

З часом питання міняються за формою і змістом. Дітей 2 - 3 років цікавлять назви предметів, їх властивості і якості. Вони задають питання типу: де? хто? що? який?

Дітям більш старшого віку (4 - 4,5 року) властива активна мозкова переробка вражень про оточення. Їх питання направлені на з'ясування зв'язків, стосунків між предметами і явищами дійсності:

1) на систематизацію власних представлень;

2) на знаходження в них аналогії, загального і різного.

Питання ускладнюються і виражаються у формі: навіщо? чому?

Для дітей 5-6 років характерні ланцюги питань про який-небудь предмет або явище.

Пік питань доводиться на вік 4,5 - 5,5 роки.

Свого часу О.М. Горький помічав, що уміння тямуще відповісти на питання дитини - велике мистецтво. Сучасна наука має в розпорядженні дані, спираючись на які педагог може оволодіти цим мистецтвом і позитивно впливати своїми відповідями на розумовий розвиток дошкільників.

Найважливіша вимога до відповідей на дитячі питання - шанобливе, дбайливе відношення до них.

Вникніть в мотив питання, постарайтеся зрозуміти, що спонукало дитину задати його. Часто питання за формою пізнавальне, але воно служить для дитини приводом викликати дорослого на спілкування, притягнути до свого емоційного стану.

На пізнавальне питання потрібно відповідати так, щоб не погасити іскорку дитячої допитливості.

У дошкільні роки небезпечно перетворювати дитину у всезнайка, якій здається, що він про усе чув, усе засвоїв, а на ділі просто багато запам'ятав, але не зрозумів. В результаті у нього знижуються гострота і новизна сприйняття знань в наступні роки [2, c. 114 - 115].

Наведемо приклади занять з дітьми по ознайомленню з навколишнім.

Заняття (середня група) "На кого я схожий" (серія "Це я").

У першій частині проводиться ритуал вітання, тренінг "Комплімент", під час якого діти дають один одному порівняльні характеристики. Наприклад: "Наташа, у тебе очі як зірочки!"

У другій частині діти самостійно створюють свій уявлюваний портрет (можна звернутися за підказкою до педагога, якщо виникають труднощі).

Третя частина проводиться у формі гри-загадки "Хто я?".

Діти по черзі зображують себе уявлюваного, інші повинні вгадати, що кожний про себе уявляє.

Закінчується заняття ритуалом прощання.

2. Моральне виховання дошкільників у трудовій діяльності

навколишній дошкільник моральний виховання

З самого дитинства людина вступає у складну систему взаємин з оточуючими. В усі часи люди жили і діяли за законами суспільства. Невиконання цих законів дуже часто ускладнювало взаємини дитини з товаришами, дорослими, навколишнім середовищем. Дотримання моральних норм є необхідною умовою існування особистості в суспільстві.

Одним із показників компетентності дитини є сформованість у неї базових якостей особистості. О.Л. Кононко визначає базові якості особистості як найважливіші та сутнісні для духовного і морального зростання, на яких ґрунтується фундамент особистісної культури дошкільника. Базовий рівень якостей (визнавати чесноти й переваги інших людей, здатність їх розуміти, співпереживати їм, допомагати за власним бажанням, робити добро не розраховуючи на винагороду) визначає і дає нижню межу сформованості моральних цінностей дошкільника. Тому завданнями навчально-виховного процесу в сучасних умовах є не тільки накопичення навчальної інформації, а насамперед засвоєння культурно-історичного досвіду побудови людських стосунків та збагачення власної соціальної практики дітей, яка є невід'ємною складовою процесу соціалізації та повноцінного розвитку особистості. Однією з найбільш насичених та продуктивних форм стосунків між людьми є стосунки між однолітками. Дослідження свідчать (А.М. Богуш, Л.С. Виготський, Н.В Гавриш та ін.), що стосунки однолітків формуються і розвиваються лише у процесі спільної діяльності. Якщо мета спільної діяльності виявляється соціально-значущою для всіх учасників дитячої групи, то взаємини однолітків здебільшого будуються на принципах взаємодопомоги та «співучасті». Отже, спільна діяльність формує дитячі міжособистісні стосунки та є організованою формою дитячої активності, що спрямована на відтворення ними соціального досвіду.

На сучасному етапі розвитку дошкільної освіти залишається актуальною проблема залучення дітей до посильної трудової діяльності. Трудове виховання розглядається як засіб всебічного розвитку дітей і передбачає формування позитивного ставлення до праці, бажання і вміння систематично виконувати посильні трудові обов'язки, робити корисне для оточуючих, самостійно об'єднуватись для спільної праці [1, c. 34 - 35].

Трудова діяльність дошкільника є ефективним засобом виховання у дітей працелюбності, відповідальності, цілеспрямованості, організованості, почуття колективізму тощо. Вона позитивно впливає на розвиток творчих здібностей, почуття власної гідності через усвідомлення значущості своєї діяльності. Трудовий процес переважно є колективним, передбачає розгалужені взаємозв'язки дитини, в яких вона усвідомлює значення дружніх стосунків, взаємодопомоги, відповідальності за доручену справу, дотримання моральних норм.

Однак моральний потенціал праці може бути реалізований лише за умови правильної її організації і цілеспрямованого педагогічного керівництва. При цьому важливо мати на меті формування в дитини любові до праці, суть якої полягає в усвідомленні, переживанні, відчутті розумного, духовно багатого, морально піднесеного смислу будь-якої роботи.

Трудова діяльність дітей не є для них життєвою необхідністю, не передбачає створення нових матеріальних і духовних цінностей, включення їх до суспільно-економічної системи. Однак вона також результативна. Її результатом є не тільки матеріальна сутність (вирощена рослина, накритий стіл тощо), а й моральний аспект (дитина усвідомлює значення затрачених зусиль, цінність для інших і для себе своїх старань). Отже, праця дітей впливає на формування особистості. Якщо дитина працюватиме у несприятливих умовах, це не матиме позитивного ефекту, нерідко породжуватиме розчарування у такій праці й у всьому, що з нею було пов'язане.

Рівень розвитку трудової діяльності дитини можна оцінювати на підставі аналізу таких компонентів, як мета, засоби здійснення, результат і мотиви. Вирішальна роль у визначенні мети належить дорослому, бо лише у старшому дошкільному віці діти здатні усвідомлено ставити мету й обирати засоби для її досягнення. Залежить це і від досвіду їхньої попередньої діяльності. Засобами досягнення мети є трудові навички і вміння, формування яких пов'язане з інтересом до діяльності. Такими ж важливими є вміння планувати роботу, здійснювати самоконтроль, доводити справу до завершення, оцінювати результати. Важливим у моральному аспекті є й мотив. Зрозумілий і прийнятий дитиною мотив істотно впливає на якість результатів трудового процесу. Мета і мотив трудової діяльності визначають її особистісний смисл, формують належне ставлення до праці.

Педагог, який усвідомлює мету своєї діяльності, має широкі можливості для того, щоб допомогти дитині зрозуміти, що тільки у праці людина може реалізовувати свою сутність, особистий потенціал, досягти висот у соціальному і духовному бутті. А важливим критерієм її моральності є те, як вона ставиться до праці, якою є вона у взаємодії з усіма людьми в процесі трудової взаємодії, наскільки відповідальна вона перед суспільством (йдеться про сплату податків як моральний обов'язок, благодійність та ін.) [5, c. 229 - 230].

Засобом морального виховання дошкільників є власна діяльність дітей, гра, праця, вчення, художня діяльність. Кожен вид діяльності має свою специфіку, виконуючи функцію засобу виховання. Але цей засіб - діяльність як така - є необхідним, передусім, при вихованні практики моральної поведінки.

Особливе місце в цій групі засобів відводиться спілкуванню. Воно, як засіб морального виховання, краще всього виконує завдання корекції уявлень про мораль і виховання почуттів і стосунків [2, c. 74].

Праця повинна відповідати природній дитячій активності, сприяти розвитку самостійності, ініціативи, творчості, вільному формуванню цілісної гармонійної особистості. Вона розвиває інтелект, бо кожне конкретне трудове завдання, викликане безпосереднім бажанням дитини -інтересом, цікавістю до чогось, спочатку потребує усвідомлення того, як саме треба його виконати, як користуватися різноманітним матеріалом. Здійснюючи ту чи іншу трудову операцію, діти передбачають результат своєї діяльності, отримують задоволення від досягнутого (З.Н. Борисова, Т.В. Введенська).

Під спільною трудовою діяльністю дітей дошкільного віку розуміють організацію вихователем усіх дітей на виконання одного загального завдання, однієї загальної справи. Слід відмітити, що хоча спільна діяльність дошкільників, особливо старших, і спрямована на досягнення певного результату роботи, однак головна її мета - засвоєння дітьми правил взаємодії з ровесниками, вправляння у позитивних формах спілкування з товаришами і турботливому ставленні до них.

Значення спільної продуктивної праці для виховання дітей навіть важко переоцінити. Така праця є дуже корисною для виховання моральних якостей, дає змогу дитині відчути себе частиною колективу, забезпечує готовність дітей до взаємодії у системі «дитина - діти». ЇЇ результатом є досягнення не однієї дитини, а колективу учасників загальної справи. І від того на стільки якісно буде виконана робота кожного учасника трудового процесу, залежатиме кінцевий результат.

Спільна праця привчає дітей до роботи разом, об'єднує, виховує в них бажання виконати доручену справу, допомагати один одному. Саме спільна праця здатна згуртувати дітей, прищепити їм такі моральні якості як взаємодопомога, відповідальність, співпереживання тощо. Можна сказати, що спільна праця - це школа для формування колективних взаємин, виховання товаристськості, відповідальності за доручену справу.

Спільна праця - складний різновид колективної діяльності, що передбачає досягнення спільного результату шляхом виконання послідовних трудових дій над певним об'єктом, який переходить від одного учасника трудового процесу до іншого. Всі трудові дії при цьому мають певну завершеність. Спільна праця тільки тоді позитивно впливає на дітей, коли вихователь створює для цього відповідні умови, попередньо готує дошкільників до неї. Спільній праці дітей, як правило, передують групові заняття, на яких вихователь знайомить дітей з трудовими завданнями, правилами їх виконання, розподілом обов'язків між дітьми [4, c. 77 - 79].

Найбільш складна форма організації дитячої праці це - взаємодіюча праця, коли діти розподіляють обов'язки, допомагають одне одному, оцінюють свою роботу і роботу товаришів, відчувають корисність своєї праці, отримують почуття задоволення від неї.

Спільна праця виступає засобом виховання взаємодопомоги як почуття колективізму, впевненості у собі і у товаришах. Кінцевий результат спільної діяльності є результатом дії кожної дитини. Така форма організації праці викликає у дітей переживання, спрямовані на досягнення власного успіху в ній, а також необхідності обов'язкового узгодження дії, орієнтацію на партнера, а отже, і врахування його інтересів і можливостей. Взаємодія у спільній праці активізує у дітей прагнення досягнути колективного успіху і підвищує зацікавленість в успіху товариша.

Взаємодопомога - це обопільна допомога, що надається один одному, взаємно. Очевидно, що суттєвого значення у вихованні взаємодопомоги набуває характер взаємин між дітьми, а також між дорослим та дитиною. Організуючи спільну трудову діяльність, вихователь спонукає дитину до прояву ініціативи, самостійності, прагнення до співпраці з іншими дітьми.

Взаємодопомога в процесі спільної праці старших дошкільників розглядається як почуття залежності, що переживається дитиною, відповідальності перед вихователем та однолітками за спільну дію та кінцевий результат. Виховний ефект взаємин у колективній діяльності зумовлюється насамперед тим, що вони задовольняють важливі соціальні потреби дитини. Щоб вступити у спілкування для обговорення спільного завдання або у процесі його виконання, кожен повинен діяти на основі правил, прийнятих у колективі. Звідси виходить, що потреба спілкуватися з однолітками - важливий чинник засвоєння моральних норм.

У спільній праці критерії виконання дітьми трудових завдань можуть бути визначені в двох напрямках:

1. Характер виконання дітьми самих трудових завдань, їх вміння і ретельність у праці, якість виконаної роботи;

2. Характер взаємин відносин дітей у процесі спільної праці: вміння дітей допомогти одне одному, їх вимогливість до своєї праці і праці товаришів, вміння розподілити обов'язки в праці, організувати найраціональніше виконання завдання, погоджувати свої дії з іншими дітьми.

Ці показники є орієнтовними, адже в процесі праці відносини дітей постійно змінюються, набувають нового характеру, все це залежить від керівництва вихователя, від того, як він враховує особливості та можливості дітей в праці, від його уваги до організації різних форм праці дітей [1, c.38 - 39].

Таким чином, виховання почуття взаємодопомоги у дітей старшого дошкільного віку в процесі спільної праці - дуже важливий і необхідний процес у формуванні свідомої особистості, здатної адекватно поводитися в соціумі і бути достойним громадянином своєї держави.

Література

1. Болотина Л. Р. Дошкольная педагогика. - М.: Культура. 2005. - 186 с.

2. Дошкольная педагогика. - М.: Приор - издат, 2005. - 192 с.

3. Игра дошкольников. - М.: Просвещение, 1989. - 286 с.

4. Козлова С. А. Дошкольная педагогика. - М.: ACADEMIA, 1998. - 210 с.

5. Поніманська Т. І. Дошкільна педагогіка. - К.: «Академвидав», 2004. - 456 с.

6. Яришева Н. Ф. Методика ознайомлення дітей з природою. - К.: Вища школа, 1993. - 255 с.

Размещено на Allbest.ru