Виховання моральних якостей у старших дошкільників

Актуальність. У вихованні дітей старшого дошкільного віку існує багато проблемі. Одна з них «Як прищепити дитині, зберегти й посилити в ній відчуття причетності до родових, етнонаціональних ціннісних основ і водночас підготувати її до сприйняття та засвоєння найсучасніших інтелектуальних, технічних, технологічних і художніх здобутків людства?»

Виховання - це прилучення дитини до світу людських духовних цінностей. Особливої ваги сьогодні набувають такі загальнолюдські цінності, як гуманізм, патріотизм, честь, справедливість. Моральні норми - основні правила всякого людського співжиття, вироблені протягом тисячоліть морального розвитку суспільства, є складовою загальнолюдської моралі. Слід підкреслити її гуманістичну спрямованість: центром моралі є людина. З найдавніших часів усі ідеології і видатні мислителі зверталися до найціннішого в світі - людини, намагалися пізнати її суто людську ознаку моральні якості.

Перші прості моральні якості склалися в умовах розвинутої родової общини у безпосередньо наочній формі звичаїв і лише пізніше оформилися у поняття. Протягом віків виховний досвід численних поколінь створив народну педагогіку, в якій моральні якості набули характеру традицій. Педагогіка народного виховання - це свідома діяльність, що має на меті формування у підростаючого покоління духовних якостей, що відповідають народному ідеалу особистості. Народний ідеал всебічного розвитку особистості відбито в усній народній творчості. У творах фольклору пропагуються ті риси людини, які народ схвалював, і засуджуються ті, які зневажалися народним уявленням як негідні. Центральні теми зразків народної мудрості - сімейне виховання і праця людей, тобто головні чинники формування моральних якостей особистості. Прислів'я, приказки, пісні, казки, загадки - все це скарби виховного досвіду народу, в яких влучно, змістовно і цікаво втілено моральні категорії добра і зла, правди і кривді, совісті й безчестя. Народна мораль засуджує брехунів, нечем, тих, хто не поважає старших, зводить наклепи, кепкує з інших, не надає допомоги, зраджує, лицемірить. Повага до людей, доброта, чесність, щирість, вірність, любов, відвага завжди перемагають у боротьбі проти злих сил. Виховувати у дитини моральні якості повинні батьки разом з вихователями дошкільних закладів. Однім із головних завдань ДНЗ - виховання моральних якостей у дошкільників. Вирішується це завдання через гру. Гра є провідним видом діяльності у дошкільному віці. У процесі гри активно формуються або перебудовуються психічні процеси. Ігрова діяльність сприяє розвитку пам'яті та інтелекту, а також уяви як психологічної основи творчості. Гра є важливою і для набуття дитиною соціальних навичок спілкування, взаємодії з однолітками, не кажучи про те, що в процесі ігрової діяльності відбувається проникнення дитину в світ дорослих людей. Найбільш актуальними для старших дошкільнят є сюжетно-рольові. У сюжетно-рольових іграх дитина бере на себе певні ролі і підкоряється правилам, вимагаючи й від інших дітей їх дотримання. З огляду на цю особливість сюжетно-рольових ігор, дорослому важливо грамотно керувати грою дітей, щоб донести до них моральні норми поведінки та правила, які відтворюються дітьми в процесі ігрової діяльності.

Вихованню моральних якостей засобом сюжетно-рольових ігор приділяли увагу в своїх працях О. Комаровська, І.Бех, А.Сорокіна, М.Васильєва та інші педагоги, але тема «Виховання моральних якостей у старших дошкільників засобом сюжетно-рольової гри» залишається актуальною і сьогодні.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально дослідити рівні вихованості моральних якостей у старших дошкільників.

Об'єкт дослідження: виховання моральних якостей дошкільників у виховному процесі дошкільного навчального закладу.

Сьогодні проблема морального виховання набуває все більшої актуальності. В умовах дегуманізації суспільних відносин, підкорення їх потребам ринку, утрати виховних ідеалів, відчуження людей один від одного важливим є пошук ефективних форм, методів та засобів морального виховання дітей дошкільного віку.

Нині перед національною системою виховання в нашій державі постають якісно нові завдання, що вимагають практичного перетворення системи освіти. З огляду на це сучасні вчені наголошують на необхідності формування в особистості загальнолюдських моральних якостей.

Наукова проблема морального виховання змістовно спирається на поняття “мораль”, “моральність”. Для того щоб окреслити головний зміст процесу морального виховання, потрібно звернутись до вітчизняної традиції тлумачення цього поняття. Поняття “мораль” і “моральність” (від лат. mor, morіs - норов, вдача, звичаї) як сукупність норм поведінки, спілкування та взаємин, що прийняті в соціумі, мають фундаментальне значення для теорії морального виховання. Мораль є однією з форм суспільної свідомості, системою уявлень, поглядів, ціннісних орієнтацій, норм, що регулюють діяльність людей. За висловом О.Павловської, мораль є сукупністю цінностей, що орієнтують людей у практичних відносинах. Це ідеали, норми, принципи, погляди на добро й зло, на сенс життя, на гідність, на честь, на всю систему відносин особистісного і суспільного [10, с. 45].

На думку І.Беха, моральність є “формою суспільної свідомості відносно двох сфер - світу людей і світу речей - може виступати і як суб'єкт-суб'єктне, і як суб'єкт-об'єктне ставлення”. Тому, в нашому визначенні, моральність несе в собі моральні цінності й ідеали, що відображають рівень розвитку окремої людини й народу в цілому. Будучи ядром особистості, моральність визначає характер життєвої позиції людини й результати її діяльності [4, с. 28].

Термін моральне виховання ” в педагогічній науці є широковживаним, але не має чіткої визначеності ”, на що вказував І.Бех. Так, учений пояснював, що виховну технологію ототожнюють з виховними методами, а введення цього поняття вважають даниною моді.

Аналізуючи методологічні основи проблеми морального виховання особистості, ми звертали увагу на сукупність вихідних філософських, педагогічних, етичних та естетичних ідей, що знайшли прояв у основних тенденціях щодо трактування сутності морального виховання: антропоцентричної, теоцентричної, соціоцентричної. Таку класифікацію ми знаходимо у О.Вишневського та В.Білоусової. На думку О.Вишневського, антропоцентрична тенденція ґрунтується на системі вартостей віри в Людину - без Бога; теоцентрична тенденція характеризується вірою в існування Вищого Абсолюта, “що втілює ідеал Добра”; особливість соціоцентричної тенденції в моральному вихованні полягає в тому, що вона спирається на “замовлення вождів”, відповідно до потреб ідеології, та визначається суспільними умовами, нормами й принципами, що формуються або є прийнятими в даному суспільстві [9, с. 124].

Цієї ж думки дотримується В.Білоусова, яка також поділяє різні підходи до систем виховання й визначає три тенденції: антропоцентричну “базові цінності цього виховання - самореалізація, автономність, користь, щирість, індивідуальність” , соціоцентричну та тенденцію, що спирається на релігійні виховні традиції [5, с. 31].

Проблема морального виховання особистості є предметом психологічних і педагогічних досліджень. Тому ми розглядаємо моральне виховання особистості в педагогічному й психологічному аспектах. О.Вишневський, підкреслюючи значущість морального виховання для демократизації українського суспільства, вказував, що шлях до успіху в сучасному українському вихованні веде тільки через моральне відродження, й практичне завдання вихователя полягає в удосконаленні того середовища, в якому живе вихованець (стосунків у сім'ї, школі, інституті; змісту освіти; методів навчання тощо), а також в “демонструванні” власного ставлення до світу (до фактів, подій, людей, літературних образів, історичних постатей тощо). Учений вказував, що потрібно намагатися вчасно надати вихованцеві моральну допомогу своєю порадою та прикладом [9, 135].

Характеризуючи національну систему виховання в умовах державотворчого процесу в Україні, моральне виховання особистості має базуватися на поєднанні освіти й національної культури, де вся система виховання розглядалася як гарант демократичності суспільного устрою та державотворення й слугувала ефективним засобом, за допомогою якого держава й попередні покоління мали можливість формувати людей за своїми аналогами. Побудова ж демократичного суспільства, на думку вченого, має базуватися на національній ідеї, любові до Вітчизни, класичній культурі й спрямовуватися в площині Я-концепції особистості, творчої особистості, громадянина, патріота України [16, с. 64].

У філософській, психологічній, педагогічній літературі розкривається сутність патріотизму, його конкретний історичний характер, ознаки прояву, дається характеристика форм захисту Батьківщини (В.Г Афанасьєв, І.Я.Гнатко, Н.А. Гарпиневич, Ж.Г. Голотвин, Ф.В. Константинов, А.Н.Леонтьєв, Л.Т Рудченко). Подаються особливості вивчення змісту і методів виховання радянського патріотизму в виявленяються виховні можливості дитячої організаціі, її впливу на виховання (Л.І. Божевич, Е.М.Богданов, А.А. Дергач, Т.Е. Коннікова, А.І Кирьякова, В.В.Лебединський, К.Д. Радіна, Б.Е Ширвіндт, А.П. Шпона та ін) [10, с. 52].

М.Стельмахович, досліджуючи виховні цінності підростаючого покоління в Україні, підкреслював, що система освіти повинна виховувати високоморальну особистість на засадах національних надбань: “ . Мудрість нашого народу йде від діда-прадіда, вітця-матері, родини, рідної оселі й материнської мови, землі-годувальниці, від ясного неба й світлого сонця, матінки-природи, від доброго серця й щирої душі, глибоких людських почуттів і переживань, кришталевої чесності й людяності, світлої духовності, сердечної любові до дітей, духу Матері-України” [11, с.131].

В.Білоусова розглядала моральне виховання як спеціально організовану міжособистісну взаємодію педагога з вихованцем на основі норм і принципів гуманізму. Під гуманізацією виховання педагог розуміла олюднення відносин, що забезпечить морально-емоційну атмосферу взаємного розуміння, поваги й турботи про іншого, безкорисливого ставлення до кожної особистості не як до засобу досягнення власних інтересів, а як до мети. “У цьому випадку, - підкреслювала педагог, - інший сприймається як вища життєва цінність, викликаючи адекватне сприйняттю ставлення до себе” [5, с.187].

Здійснивши аналіз останніх досліджень, ми дійшли висновку, що термін “моральне виховання” розглядається як: “суспільне явище, що підпорядковується законам суспільного розвитку”; “процес, специфічні функції якого здійснюються за своїми власними правилами та закономірностями”; “цілеспрямований уплив старшого покоління на молодше з метою вироблення в нього стійких моральних якостей”; стрижень гармонійного розвитку особистості”; “форма трансформації досвіду й сфера реалізації людської моральної культури”; “корекція поведінки, виправлення бажань і почуттів, культивування чеснот на рівні мотивів діяльності ”; виховання моральних якостей, вироблення умінь і навичок моральної поведінки, формування гуманних взаємин” [15, c.182].

Моральне виховання особистості має на меті формування моральної вихованості, яка передбачає систему моральних знань, умінь, навичок, переконань, поглядів, норм. Завдання морального виховання ми визначили як процес трансформації суспільно значущих норм, принципів, регулюючих взаємовідносини, загальнолюдські моральні цінності в індивідуальні якості й формування на цій основі відповідних моральних якостей.

На основі логіко-семантичного й лінгвістичного аналізу нами було визначено близько ста моральних понять, які характеризують шукані якості. Наприклад, благородство, старанність, смирення, делікатність, піклування, шанобливість, скромність, лагідність і т.п. У зв'язку з цим відзначимо, що О.Вишневський включав перелік специфічної групи вартостей, серед яких ми виділили моральні якості особистості, що покликані підвищити рівень моральної вихованості: доброта, чесність, справедливість, щирість, гідність, милосердя, любов, прощення, великодушність, мудрість, самовідповідальність, вірність, толерантність, гостинність, відкритість, мужність, героїзм, злагода, рішучість, доброзичливість, правдомовність, оптимізм, поміркованість, лагідність, урівноваженість, терплячість, старанність, ініціативність, працьовитість, самостійність, шляхетність, ощадливість [9, с. 47].

Слід відзначити, що визначення акцентують увагу лише на одному соціальному аспекті виховання. На наш погляд, педагогічні завдання морального виховання не можна обмежувати простим переліком моральних якостей. Ізольовані, абстрактно взяті, вони не здатні слугувати безпосередньою метою морального виховання особистості, тому що ці якості набувають свого розкриття лише в контексті цілісної особистості.

Таким чином, на основі теоретичного аналізу праць сучасних українських учених-педагогів ми визначили моральне виховання особистості як складний динамічний процес, що забезпечується безперервним зростанням якісних змін особистості до рівня, який відповідає потребам сучасного суспільства. Як цілеспрямований процес, він оптимально дієвий, коли організується вихователем з урахуванням взаємодії суб'єктивних і об'єктивних чинників і здійснюється в процесі моральної діяльності, яка спрямовується на утвердження моральних принципів, норм, що регулюють моральні відносини.

1.2 Методи виховання моральних якостей старших дошкільників

Моральне виховання, як і будь-який напрям виховної роботи з дітьми старшого дошкільного віку, передбачає використання системи прийомів, способів, операцій пізнання особливостей їхнього світовідчуття, мислення, поведінки і цілеспрямованого впливу на них. Щодо цього дошкільна педагогіка має у своєму арсеналі універсальні та специфічні методи. Використовують їх залежно від конкретної педагогічної ситуації: віку, рівня розвитку дітей, особливостей соціуму, його стратифікаційних груп, у яких росте й виховується дитина, тощо.

Методи виховання моральних якостей -- способи педагогічної взаємодії, за допомогою яких здійснюється формування особистості відповідно до мети і завдань морального виховання і вікових особливостей дітей.

До найпоширеніших методів виховання моральних якостей належать методи формування моральної поведінки, методи формування моральної свідомості, методи стимулювання моральних почуттів і мотивів поведінки [22, с. 154].

Методи формування моральної поведінки. Ця група методів спрямована на вироблення досвіду поведінки згідно з моральними нормами і правилами. Серед них виокремлюють такі методи:

а) практичне залучення дитини до виконання конкретних правил поведінки. Починаючи з раннього віку, дітей привчають дотримуватися режиму сну, харчування, активної діяльності, правил спілкування і колективного співжиття. У використанні цього методу акцентують на організації життя дитини відповідно до вимог, а також на постійному підтриманні її поведінки згідно з цими вимогами. Педагог при цьому повинен використовувати різноманітні засоби, щоб дитина в реальному житті пересвідчилася у правильності, доцільності для неї такої поведінки, зрозуміла, що порушення правил спричинює небажані наслідки для неї і близьких їй людей;

б) показ і пояснення. Ними активно послуговуються у вихованні культури поведінки, навичок колективних взаємин тощо. Дітей систематично і в різних життєвих ситуаціях привчають до певних способів поведінки: вітатися, ввічливо просити про послугу, дякувати, бережно ставитися до іграшок, навчального матеріалу та ін.;

в) приклад поведінки дорослих (у старшому дошкільному віці -- й однолітків). Організовуючи різноманітну діяльність дітей, педагог установлює чіткі правила, пояснює їх дітям, переконує, що дотримання певних правил є важливою умовою їхнього успіху. Старші дошкільники можуть самостійно встановлювати правила спільної діяльності й контролювати їх виконання, мотивуючи це доцільністю для всього колективу;

г) оволодіння моральними нормами у спільній діяльності. Особливість цього методу полягає в тому, що діти оволодівають певними моральними нормами начебто спонтанно, без ініціювань педагогом, а у спільній діяльності з ним, батьками. Вони самі доходять висновку, що дотримання певних норм є передумовою успішної діяльності, досягнення позитивного результату, хороших взаємин у сімґї, колективі. Дитина неодноразово пересвідчується, що її популярність залежить від успіхів у спільній діяльності, а вони -- від уміння чітко формулювати правила цієї діяльності й дотримуватися їх.

ґ) вправляння у моральній поведінці. Суть методу полягає у створенні педагогом спеціальних умов для вправляння дітей у дотриманні моральних норм. Для цього слід потурбуватися про те, щоб створені ним ситуації не були штучними, а наближалися до життєвих, звичних для дитини. З цією метою використовують різноманітні доручення, ускладнюючи їх відповідно до віку дітей; моральний виховання дошкільник гра

д) створення ситуацій морального вибору. Цей метод передбачає використання особливих вправ, спрямованих на формування моральних мотивів поведінки у дітей старшого дошкільного віку. Такі вправи можуть бути запрограмовані вихователем або обрані дітьми самостійно. Наприклад, вихователь може запропонувати дітям дивитися новий діафільм або допомагати двірнику прокладати доріжки в снігу. Якщо діти відкладають приємну для них справу, щоб виконати обов'язок, необхідний з погляду моральних норм, то вони повинні мати змогу здійснити його без зволікань. Такий їхній учинок обов'язково має бути схвалений [9, с. 38].

Методи формування моральної свідомості. Використання їх має на меті засвоєння моральних уявлень і моральних понять. Це здійснюють, послуговуючись такими методами:

а) роз'яснення конкретних моральних норм і правил. Ведучи мову про них, педагог повинен доступно за формою і змістом розкрити сутність конкретних норм і правил, продемонструвати, до чого призводить ігнорування їх. Важливо проілюструвати це сюжетами з фільмів, казок тощо;

б) навіювання моральних норм і правил. Цей метод ґрунтується на схильності дитини до наслідування і високій емоційності. Особливої уваги потребують несміливі, замкнуті діти, використання навіювання щодо яких може підтримати їхнє прагнення до активної поведінки, збудити віру у власні сили.

Методи роз'яснення і навіювання реалізуються у формі етичних бесід, у процесі яких відбувається формування основ моральної свідомості. Водночас діти мають змогу усвідомити, осмислити свій моральний досвід.

Етичні бесіди -- розмови вихователя з дітьми на моральні теми під час занять, у повсякденному житті.

Головне завдання етичних бесід полягає в роз'ясненні значення моральних норм і правил поведінки, аналізі вчинків дітей і дорослих, колективному обговоренні етичних проблем. Негативні прояви поведінки також можуть стати приводом для розмови, яка має на меті вироблення в дітей відповідної оцінки негативного вчинку і прагнення уникати його.

Готуючись до етичної бесіди, педагог має враховувати, що досвід дошкільника містить окремі враження, результати спостережень, ставлення до вчинків літературних героїв та однолітків. Важливо актуалізувати для дитини цей досвід. Це допоможе дитині зрозуміти, що її дії стосовно іншої людини не байдужі дорослим, ровесникам і що вчинки в колективі, сімґї, суспільстві мають моральний смисл [7, с. 61].

Вибір вихователем виду етичної бесіди залежить від конкретної педагогічної ситуації. Бесіди, які стосуються повсякденного життя, проводять в усіх вікових групах. Це обговорення прочитаних художніх творів або вчинків дітей (краще вести дітей від схвалення хорошого вчинку до засудження негативного), аналіз спостережень за поведінкою людей, розповіді про виконання доручень колективу. Нерідко для бесід спеціально відводять конкретне заняття, даючи заздалегідь завдання простежити за певним явищем, подією або подумати над конкретною проблемою.

Методи стимулювання моральних почуттів і мотивів поведінки. Використання їх передбачає спрямування дитини на дотримання моральних норм, застереження від їх порушень. З цією метою використовують:

а) приклад інших. Ефективність його ґрунтується на здатності дошкільника до наслідування людей, які оточують його, героїв літературних творів, кінофільмів, спектаклів. Безперечно, це мають бути популярні серед дітей особистості;

б) педагогічна оцінка поведінки, вчинків дитини. Педагогічна оцінка має орієнтуючу (уточнює уявлення дітей про моральні вимоги) і стимулюючу (заохочує до моральної поведінки) функції. Важливо, щоб вона була об'єктивною, своєчасною, а її вимогливість, принциповість поєднувалися з добрим ставленням до дитини, зацікавленістю в її успіхах. Крім того, дитина має знати, чим мотивована конкретна оцінка її вчинку;

в) колективна оцінка поведінки, вчинків дитини. Використання її забезпечує єдність уявлень і поведінки дошкільника. Будь-які дії дитини мають у своїй основі певну мету, моральну спрямованість, а їх наслідки породжують почуття задоволення, впевненості у собі або сорому, невдоволення. При цьому слід враховувати, що дошкільникам притаманна висока емоційність, тому в оцінці їхніх вчинків необхідно виходити з того, які почуття намагається збудити педагог. Схвалені педагогами, однолітками моральні вчинки зумовлюють позитивні переживання дитини. Ще сильніше переживає дитина свої неправильні дії, невдачі, які отримали публічну оцінку. Це означає, що інструментом колективної оцінки слід послуговуватися обережно. Крім того, залучаючи дітей до оцінювання вчинків однолітків, вихователь не повинен ототожнювати оцінку вчинку з оцінкою особистості дитини (“Ти поганий”, “Ти хороший”). Водночас важливо наголосити на необхідності правильного способу поведінки, порадити, як можна досягти цього;

г) схвалення моральних учинків дитини. Дошкільникам властиве прагнення до особистісного вдосконалення, визнання їхньої поведінки достойною. Схвальна оцінка заохочує моральні вчинки, дає приклад для наслідування іншим дітям, забезпечує їхнє доброзичливе ставлення, формує основи колективної думки. Заслуговує на підтримку прагнення дітей не лише самим добре поводитись, а й вимагати відповідної поведінки від однолітків.

Далеко не всі діти однаково здатні до альтруїстичних учинків. За добру справу потрібно дякувати, не боятися виділяти дитину серед товаришів, а надто тоді, коли вона виявляє стійку гуманістичну спрямованість. Особливо актуальна усталеність моральних мотивів, яка є передумовою налаштованості дитини на добрі вчинки не лише тоді, коли її бачить і оцінює вихователь, а й за відсутності педагогічного контролю, і не тільки в дитячому садку;

ґ) заохочення дитини до моральних вчинків. Використання цього метода вимагає від вихователів і батьків великого педагогічного такту. Прагнення до моральної поведінки має бути підтримане, схвалене дорослим, однак щоразу це робити складно. Дитину треба підвести до усвідомлення, що така поведінка важлива, необхідна і корисна для неї, приємна для інших. Заохочення необхідні, якщо дитина вперше виявляє ініціативу в моральних учинках: поступається власними бажаннями, часом, дорогими для неї речами, іграшками на користь інших; поводиться морально стосовно того, хто її образив. При цьому дитина має розуміти заохочення не як обовґязкову підтримку її вчинків дорослими, а як увагу до її особистості. Чим старші діти, тим важливіше стимулювати самостійність їхнього морального вибору;

д) осуд недостойних учинків дитини. З огляду на особливості психічного розвитку дитини цей метод використовують рідко, оскільки він може заподіяти їй моральної шкоди, викликати негативне ставлення до особистості педагога. Дошкільник повинен знати, що певний тип його поведінки засмучує дорослого, а переживання має стимулювати виправлення помилки. Звертаючи увагу на неправильний учинок дитини, необхідно висловлювати впевненість у тому, що вона може вчинити інакше (“Мені прикро, що ти не поступився місцем дівчинці. Сподіваюсь, що наступного разу ти не забудеш про це”) [9, с.62].

Кожна конкретна педагогічна ситуація передбачає відповідний вибір методів впливу на моральну свідомість і моральну практику дитини, ефективність яких залежить від комплексного їх використання. За будь-якої форми взаємодії педагог повинен виявляти повагу до особистості дитини, впевненість у перспективах її розвитку, стимулювати процес самовиховання.

1.3 Сюжетно-рольва гра як засіб виховання моральних якостей старших дошкільників

Сюжетно-рольова гра старших дошкільників, як правило, колективна. Вона відрізняється більшою розмаїтістю тематики, складністю й розгорненням сюжетів. Діти відбивають в іграх події та ситуації, що далеко виходять за рамки їхнього особистого досвіду, прагнуть відтворити те, що відбувається в житті країни й усього людства - освоєння Північного полюса й Антарктиди, космічні польоти, боротьбу за мир.

Як правило, вони заздалегідь планують гру - домовляються між собою про тему гри, розподіляють ролі, підбирають потрібний ігровий матеріал. Сам же сюжет гри звичайно визначається в її ході за рахунок виконання кожним учасником своїх рольових дій, звернених до партнерів по грі, і їхніх відповідних дій.

Однак далеко не завжди дітям вдається (особливо при великій кількості учасників гри) послідовно розвертати складний сюжет. Нерідко задуми окремих дітей приходять в протиріччя або діти не розуміють змісту звернених до них рольових дій партнера. У цих випадках потрібне спеціальне обговорення подальшого ходу гри, нерідко - втручання дорослого.

В іграх, що мають розгорнутий сюжет, уже неможливо «буквально» виконувати кожну ігрову дію -- це тільки гальмує розвиток сюжету. Тому ігрові дії старших дошкільників звичайно виглядають скоріше натяком на виконання дії, чим реальним його виконанням. Вони здобувають умовний характер: їжа зображується одним змахом руки по напрямку до рота, лист -- проведенням рукою в повітрі над папером і т.п. Значна частина дій взагалі не виконується, а тільки позначається словесно («Вже поїли», «Їдемо, приїхали»). Оскільки для дітей найважливіше - передати рольові відносини, основного значення набувають словесні обіги від імені своєї ролі до інших учасників гри.

Все більшу увагу діти приділяють точному дотриманню правил, які накладає на кожного учасника гри виконувана їм роль. Відхилення від їхнього виконання відразу ж зауважується партнерами по грі й викликає їхній осуд.

Змінюється в старшому дошкільному віці й використання ігрового матеріалу. Оскільки ігрові дії виконуються здебільшого умовно, для них непотрібні предмети, з якими можна діяти, як зі справжніми. Значно більше привабливими для дітей стають аксесуари, що позначають роль (підзорна труба для капітана, безкозирка -- для матроса, сумка із червоним хрестом або білою шапочкою -- для лікаря, пилозахисні окуляри -- для мотоцикліста й т.п.).

Складний характер здобуває в старших дошкільників співвідношення рольових і реальних взаємин. У цьому віці вже, як правило, виділилися діти, що постійно є організаторами ігор. Вони звичайно одержують і головні ролі. Однак трапляється, що така дитина вибирає другорядну роль, але при цьому «веде» всю гру, визначаючи дії інших її учасників.

Організатори ігор звичайно мають авторитет серед однолітків. Їхні індивідуально-психологічні якості, методи керівництва іграми можуть вплинути на реальні взаємини дітей в іграх і через це - на загальний стиль спілкування дітей та їхню поведінку. Тому з боку вихователя потрібна особлива увага до таких дітей і, якщо необхідно, індивідуальна робота з ними.

Сюжетно-рольова гра як провідна діяльність дошкільника обумовлює найголовніші зміни в психологічних особливостях особистості дитини, яка, зображуючи в сюжеті моральні відносини між людьми, тим самим засвоює їх. Саме тому батьки та педагоги мають створювати спеціальні ігрові ситуації, в яких дитина буде відтворювати і закріплювати етичні уявлення. Таким чином, у грі з'являється елементи дидактичності, тобто виховальний елемент.

Зміст гри виступає як основний фактор для формування морального обличчя дитини. Відповідно, сюжетно-рольова гра не може виникнути, якщо дитина не знайома із взаєминами людей, яких вона зображає. Беручи на себе різні ролі, діти за рахунок зміни позицій можуть навчитися виділяти переживання інших людей. Тому у дітей підвищується прагнення поводитися морально. Але щоб такий етичний зміст дійсно став головним у поведінці дитини, він має бути включеним до виконання реальних завдань, у вирішенні яких дитина буде діяти від свого імені, а не з позиції ролі, яку вона виконує у грі. Зважаючи на це, у сюжетно-рольовій грі фахівці з дитячого розвитку виділяють два плани:

сюжетно-рольові відносини;

реальні відносини з приводу гри.

Сюжетно-рольові ігри застосовуються в педагогічному процесі та мають ціль, спрямовану на розвиток певних психічних процесів, здібностей. Однією з таких цілей може бути формування моральних якостей дитини, тобто розвиток у ній співчуття, ввічливості, чуйності. Дорослий організовує гру і направляє її, допомагає долати труднощі, оцінює дії дитини. Сюжетно-рольові ігри є осмисленою для дитини діяльністю, до якої вона охоче включається. Отриманий соціальний досвід стає її особистим надбанням, оскільки цей досвід можна застосувати і в інших умовах.

Етичний розвиток дитини, формування її моральних уявлень пов'язані з розвитком емоційної сфери дошкільника. Особливість моральної регуляції поведінки включає вимоги до людини самій оцінити свої дії і відповідним чином направляти свою поведінку. Почуття дітей найбільш інтенсивно розвиваються в старшому дошкільному віці. Моральні якості формуються у дітей в процесі взаємин їх з дорослими та однолітками. Саме тому батьки та педагоги використовують ситуації, в яких дитина може дати оцінку власним діям. Дорослі спонукають оцінювати вчинок, наприклад, такими фразами: «Кому ти допомагав сьогодні?», «Що ти робиш для того, щоб підняти мамі настрій?».

Але для того, щоб моральні звички стали нормою, важливо створити оптимальні умови для тренування дитини виявляти необхідні моральні якості. А моделювання людських взаємин в ігровій формі створює необхідність контакту з однолітками, в результаті чого виникає «Дитяче суспільство», яке є передумовою для розвитку моральності, адже для успішної взаємодії один з одним діти будують свої відносини на основі моральних норм.

Значення гри (зокрема сюжетно-рольової) неоціненне для морального формування особистості дошкільника, яке відбувається при виконанні правил в сюжетно-рольових відносинах і при спілкуванні з однолітками у реальних стосунках з приводу гри.

Суть процесу виховання моральних якостей полягає у взаємодії вихователя і дитини з метою прилучення її до моральних цінностей суспільства, формування морального досвіду, виховання морально-вольових якостей особистості, мотивів поведінки. Процес морального виховання - важливий компонент цілісного педагогічного процесу дитячого садка.

В організації процесу морального виховання необхідно враховувати характерні для віку дітей потреби та інтереси. Схильність дошкільників до засвоєння моральних якостей може лишитись нереалізованою, якщо дорослий не допоможе проникнути у зміст моральних якостей і не вкаже на конкретні способи їх виконання.

В вихованні моральних якостей провідне місце займають сюжетно-рольові ігри. Вони є дуже важливими для розвитку дитини, для її виховання як морального і відповідального члена людського суспільства, для подальшого розвитку дитини і формування навичок її поведінки у соціумі.

Сюжетно-рольові ігри, спрямовані на формування етичних уявлень дитини (зокрема вміння співчувати, бачити взаємозв'язок своєї поведінки з реакцією навколишніх і нести за нього відповідальність), є дуже важливими для розвитку дитини, для її виховання як морального і відповідального члена людського суспільства, для подальшого розвитку дитини і формування навичок її поведінки у соціумі.

Розділ 2. Експериментальне дослідження на виявлення рівня вихованості моральних якостей старших дошкільників