Соціально-педагогічна робота з профілактики насильства в дитячому середовищі

· соціально-правові, що включають в себе певні процедури і операції, які дозволяють привести процес життєдіяльності дитини відповідно до існуючих норм закону і права (юридичний і правовий захист інтересів дитини, правова просвіта, правовий контроль, правові санкції);

· соціально-економічні, які спрямовані на вирішення проблем матеріального благополуччя дитини, матеріальна підтримка і допомога, працевлаштування тощо);

· соціально-групові, що дозволяють соціальному працівникові і іншим спеціалістам вести роботу з соціальним оточенням дитини (сімейне консультування, корекція системи відношень в дитячому колективі, організація дитячих колективів, які орієнтовані на позитивну діяльність) [24, c. 28].

Соціальний працівник, який працює з дітьми, що зазнали насильства, в своїй роботі обов'язково використовує форми і методи з інших галузей знань і науки. Таким методом, насамперед, є соціально-педагогічна профілактика.

Соціально-педагогічна профілактика, в загальному значенні, - це науково обґрунтований і вчасно застосований вплив на вихованця з метою збереження їх функціонального стану, попередження можливих негативних процесів у їх життєдіяльності: це діяльність із попередження соціальної проблеми, соціального відхилення та нейтралізації причин, які їх породжують.

Ми керуємося принциповою програмною тезою про те, що профілактика - це активний поступальний процес створення умов і формування особистих якостей, які підтримують благополуччя. Такий процес покликаний сприяти: забезпеченню безпечного та підтримуючого середовища; доступу до інформації; допомозі у набутті позитивних і необхідних життєвих навичок.

Найбільш ефективними засобами є: забезпечення можливостями консультування; забезпечення доступу до спеціалізованих служб допомоги.

Сьогодні профілактична робота базується на таких основних принципах: довготривалість та непереривність; послідовність та систематичність; адресність; своєчасність; доступність; інтеграції в навчально-виховний процес; комплексність.

Система соціально-педагогічної профілактики насильства дітей - це поєднані у певній послідовності дії соціального працівника та інших фахівців, що включають в себе комплекс заходів первинної, вторинної і третинної профілактики насильства дітей.

До первинної соціальної профілактики насильства відноситься формування активного стилю життя, який забезпечує реалізацію прав, задоволення потреб та інтересів особистості. Профілактична робота тут носить інформаційний характер, оскільки спрямована на формування в особистості неприйняття та категоричну відмову від маніпуляції.

Первинна соціальна профілактика насильства серед дітей та учнівської молоді може бути проведена шляхом включення цієї проблеми в плани виховної роботи навчальних закладів як компонент профілактики негативних явищ в учнівському середовищі (проведення тематичних класних годин).

Первинна профілактика насильства щодо дітей - це сукупність заходів, спрямованих на запобігання розвитку чинників ризику виникнення насильства щодо дітей; формування у суспільстві ненасильницького світогляду, культури толерантності та чуйності (у т.ч. гендерної); неприйняття насильницької моделі виховання дітей та насильницьких стосунків між людьми загалом. Її інструментом можуть бути превентивні програми різного рівня, покликати розв'язувати такі завдання:

· розроблення та впровадження освітніх та просвітницьких програм з метою змінення соціальних та культурних моделей відповідальної ненасильницької поведінки чоловіків та жінок (дітей та дорослих); викорінення упереджень, звичаїв, інших практик, що ґрунтуються на ідеях меншовартості або зверхності, нетолерантності;

· широке впровадження програм підготовки молоді до сімейного життя; програм для молодого подружжя або тих, хто збирається до шлюбу; формування усвідомленого батьківства; підвищення батьківської компетенції; раннього розвитку дитини тощо;

· розроблення превентивних шкільних програм для позакласного виховання, спрямованих на формування у дітей ненасильницького світогляду;

· організація та проведення громадських акцій на національному та місцевих рівнях, спрямованих на формування ненасильницького світогляду серед населення, культури толерантності та чуйності (у т.ч. гендерної), культури миру (зокрема, акції «16 днів без насильства»)

· скорочення кількості (аж до повної ліквідації) зон підвищеного ризику (недостатньо освітлені або погано контрольовані зони); розташування зупинок громадського транспорту (автобус, метро, вокзали) в безпечних зонах; поліпшення патрулювання вулиць;

· створення та запровадження постійно діючих програм підвищення кваліфікації для всіх категорій фахівців (міліціонерів, лікарів, учителів, соціальних педагогів/працівників, психологів, суддів, працівників прокуратури та ін.), які працюють у сфері захисту дітей та попередження насильства, а також з дітьми, які зазнали насильства, та особами, які вчиняють насильство.

Вторинна соціальна профілактика насильства є груповою. Метою цього виду профілактики є зміна ризикованої малоадаптивної поведінки на адаптивну. У результаті цієї профілактики передбачається зміна ставлення особистості до себе та оточуючих, навчання навичкам поведінки в ситуаціях, які можуть призвести до насильства.

Вторинна соціальна профілактика насильства може проводитися шляхом розроблення та проведення тренінгів для дітей підліткового віку та учнівської молоді з проблем насильства.

Вторинна профілактика насильства щодо дітей - це сукупність заходів, спрямованих на раннє виявлення ситуацій підвищеного ризику виникнення насильства щодо дітей; виявлення, усунення та подолання чинників, які сприяють скоєнню насильства щодо дитини конкретними особами. Цей вид профілактики виконує такі основні завдання:

· розроблення та впровадження системи раннього виявлення ситуацій підвищеного ризику виникнення насильства щодо дитини;

· виявлення та нейтралізація чинників, які сприяють скоєнню насильства щодо дитини конкретними особами;

· підтримання сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, організування їх соціального супроводу;

· підвищення кваліфікації педагогів, вихователів, інших фахівців, які працюють в установах для дітей (інтернати, у т.ч. спеціалізовані, для дітей з вадами розвитку, будинки дитини, притулки, центри соціально-психологічної реабілітації, приймальники-розподільники для дітей, виховні колонії тощо), щодо збагачення арсеналу методів виховання дітей, які мають девіантну поведінку, психічні відхилення тощо, що забезпечують позитивний результат та унеможливлюють насильство над дитиною.

Третинна соціальна профілактика спрямована на інтегрування в соціальне середовище осіб, які потерпіли від насильства. Третинна профілактика передбачає виявлення причин та особливостей поведінки молодої особи, які призвели до виникнення проблеми. Тобто, як бачимо, цей вид профілактики проводиться на особистісному рівні. Важливо, щоб цю роботу вів фахівець психологічної служби школи.

Третинна профілактика насильства щодо дітей - сукупність заходів втручання після здійснення насильства щодо дитини, спрямованих на недопущення рецидиву, реабілітацію дитини, яка зазнала насильства, та роботу з агресором. Основні завдання цієї профілактики:

· кризове втручання та вилучення дитини із ситуації насильства;

· надання комплексної допомоги дитині, яка зазнала насильства, та її сім'ї;

· розроблення та забезпечення ефективного функціонування реабілітаційних програм для дітей, які зазнали насильства;

· розроблення та забезпечення ефективного функціонування реабілітаційних програм для осіб, які вчиняють насильство (насамперед - для батьків) з урахуванням їх статі, віку та інших особистісних характеристик [21, c. 143].

Таким чином, можна сказати, що соціально-педагогічна профілактика насильства щодо дітей - вид соціально-педагогічної діяльності, що здійснюється уповноваженими структурами, спрямований на: попередження, усунення та подолання чинників ризику виникнення насильства щодо дітей; раннє виявлення насильства; організування системи заходів, спрямованих на надання допомоги дитині, яка постраждала від насильства, а також на роботу з агресором, з метою недопущення повторних випадків насильства.

Одним із найважливіших напрямів профілактичної діяльності, спрямованої на протидію насильству в умовах навчального закладу, є просвітницька робота серед дітей та учнівської молоді.

Просвітницьку роботу проводять, як правило, фахівці психологічної служби навчального закладу (практичні психологи, соціальні педагоги) у взаємодії з адміністрацією та класними керівниками учнівських колективів.

Фахівці визначають такі основні форми просвітницької роботи щодо попередження насильства: лекційна робота; організація конкурсів, фестивалів, акцій; організація клубів з правових знань; лекторії (кіно, відео) правових знань; організація на базі навчального закладу консультативних пунктів, де всі учасники навчально-виховного процесу можуть отримати консультації практичного психолога, соціального педагога, юриста, де можна провести зустрічі з працівниками правоохоронних органів.

Слід зауважити, робота з роз'яснення та вивчення чинного законодавства, міжнародних актів проводиться з урахуванням вікових, індивідуальних особливостей дітей та учнівської молоді.

Колективні форми й методи навчально-виховної роботи (міні-лекції, бесіди, диспути, усні журнали, кінолекторії та ін.) охоплюють одночасно велику кількість підлітків та молоді, сприяють створенню їхнього позитивного настрою.

Проведення профілактичних заходів щодо насильства серед дітей та учнівської молоді сприяє формуванню правосвідомості та правової поведінки учнів, відповідальності за своє життя, розвиває активність, самостійність, творчість, створює умови для самореалізації особистості учня.

Одночасно робота з профілактики насильства повинна проводитися з педагогічними працівниками та батьківською громадськістю.

Для роботи з педагогічним колективом практичним психологам навчального закладу необхідно брати участь у роботі тематичних педагогічних нарад, на яких робити повідомлення про інноваційні технології навчально-виховного процесу, інтегрування в педагогічну практику останніх досягнень педагогіки та психології з питань навчання та виховання учнів різних вікових категорій, проводити психологічний супровід молодих вчителів, а також роботу з профілактики емоційного вигорання.

Робота з батьківською громадськістю щодо попередження насильства, передбачає використання як просвітницьких форм і методів роботи, так і практичних занять. Розглянемо основні форми роботи з батьками: батьківські збори, консультації, педагогічний консиліум, лекція, семінар.

За дотримання законодавства щодо захисту прав неповнолітніх у навчальному закладі відповідальність несе керівник навчального закладу. Тому в кожному навчальному закладі повинно бути проведено оцінювання службових приміщень (роздягальні, душові кабінки, туалетні кімнати) та шкільного подвір'я на предмет небезпеки (переглянути, у яких з них учні можуть бути ізольованими та травмованими).

З метою профілактики випадків насильства необхідно посилити контроль за чергуванням вчителів на перервах. Адже учні всіх вікових категорій не повинні залишатися без нагляду дорослих.

Варто також розробити внутрішньо-шкільний механізм взаємодії учасників навчально-виховного процесу з виявлення випадків жорстокого поводження з дітьми та реагування на них. Нижче ми пропонуємо алгоритм дій працівників навчального закладу освіти (розроблено С. Буровим - експертом з прав людини) у разі виявлення факту насильства над дитиною:

1. У випадках, коли ви маєте підозри жорстокого поводження з дитиною або є реальна загроза його вчинення (удома, з боку однолітків, інших працівників навчального закладу або інших осіб), ваші дії:

· Повідомити про це в усній чи письмовій формі адміністрацію навчального закладу.

· Самостійно письмово повідомити про це територіальний підрозділ служби у справах дітей за місцем проживання дитини.

· Самостійно повідомити про виявлений факт жорстокого поводження з дитиною кримінальну міліцію у справах дітей або будь-якого працівника органів внутрішніх справ.

2. У випадках, коли до вас звернулася дитина з усною скаргою щодо жорстокого поводження з нею, ваші дії:

· Оформити звернення дитини у письмовій формі та передати його до адміністрації навчального закладу;

· Оформити звернення дитини у письмовій формі та передати його до територіального підрозділу служби у справах дітей;

· Оформити звернення дитини у письмовій формі та передати його до органів внутрішніх справ;

· Повідомити про це в усній чи письмовій формі від свого імені вказані (перераховані) вище органи.

3. У випадках, коли ви стали свідком жорстокого поводження з дитиною, ваші дії:

· Якомога швидше повідомити про цей факт адміністрацію навчального закладу;

· Одночасно повідомити територіальний підрозділ служби у справах дітей та міліцію.

Соціальна реабілітація - комплекс заходів, спрямованих на відновлення людини в правах, соціальному статусі, на покращення її здоров'я, дієздатності. Цей процес спрямований також і на зміну соціального середовища, умов життєдіяльності, порушених чи обмежених з певних причин.

Здійснення соціальної реабілітації значно мірою залежить від дотримання її основних принципів: етапності, диференційованості, комплексності, спадковості, послідовності, безперервності у проведенні реабілітаційних заходів, доступності і переважної безоплатності [34, c. 14].

Виділяють такі основні принципи соціальної реабілітації:

· принцип врахування регіональних особливостей, соціокультурної та економічної ситуації в регіоні передбачає знання структури установ, кадрової ситуації з метою організації єдиного реабілітаційного простору;

· принцип партнерства (соціальний працівник, соціальний педагог, лікар, психолог - дитина) полягає в єдності всіх психолого-педагогічних і лікувально-реабілітаційних заходів через особистість дитини;

· принцип різнобічності передбачає комплекс різноманітних заходів з реалізації реабілітаційної програми. Виділяють такі сфери реабілітації: сімейну, освітню та інші. У зв'язку з цим стає очевидною роль взаємодія в реабілітаційній програмі таких спеціалістів, як психологи, педагоги, лікарі, соціологи та ін.;

· принцип взаємозв'язку психосоціальних, біологічних і педагогічних методів впливу підкреслює необхідність різнопланового розуміння особистості дитини, враховуючи її психологічні, фізіологічні та патофізіологічні якості;

· принцип поступовості передбачає поступовий перехід від одного реабілітаційного заходу до наступного у зв'язку з основними потребами на даний момент, у відповідності з віком, станом організму і психосоціальними особливостями особистості;

· принцип індивідуально-особистісного, гуманістичного підходу визначає адресний характер допомоги і передбачає врахування не тільки зони актуального, а й зони наступного розвитку дитини;

· принцип послідовності, комплексності, доступності, диференційованості.

Вчені виділяють такі види соціальної реабілітації:

· медична реабілітація передбачає комплекс заходів, які включають заходи спрямовані на відновлення чи компенсацію функцій організму, що були втрачені людиною. Держава забезпечує санаторно-курортне лікування, профілактику ускладнень протезування, фізіотерапію, забезпечення ліками безкоштовно або на пільгових умовах;

· соціально-середовищна реабілітація спрямована на забезпечення умов життєдіяльності технічними засобами реабілітації, які сприятимуть відновленню втраченого соціального статусу, громадських зв'язків тощо;

· професійно-трудова реабілітація - це заходи професійної орієнтації, навчання, які сприяють перекваліфікації, навчанню та працевлаштуванню осіб;

· психолого-педагогічна реабілітація - включає такі заходи, які допомагають людям адаптуватися у суспільстві, долати життєві кризи, складні психологічні стани (стреси, депресії тощо), продовжувати навчання, розширювати коло їх спілкування та взаємодії;

· соціально-педагогічна реабілітація - це діяльність спеціалістів, яка передбачає допомогу людини, перш за все, у набутті впевненості у собі, в своїх силах, у розумінні себе як повноцінного члена суспільства, в досягненні особистісної рівноваги [40, c. 149].

Етапи та зміст соціальної реабілітації дітей потерпілих від насильства:

1. Діагностичний. Одержання даних про дитину, яка знаходиться у несприятливих умовах, екстремальній ситуації. Діагностика особистості, умов, ситуації, оцінка ресурсів і прийняття рішення про: кризове втручання; взяття клієнта на соціальну реабілітацію (в притулку, денному центрі соціально-психологічної допомоги для дітей з функціональними обмеженнями, як патронаж на дому тощо); здійснення окремої роботи з членами сім'ї: колекційної, попереджувально-профілактичної, навчання самодопомозі.

2. Проективний. Пропозиція соціальних послуг клієнту чи членам його сім'ї, визначення мети, завдань, стратегії реабілітації, вироблення мети і завдань роботи (спільно з клієнтом, членами його сім'ї - по можливості спільно з усіма фахівцями, причетними до проблеми клієнта). Моделювання засобів, методів, прийомів соціальної роботи, передбачення можливих труднощів у реабілітації клієнта.

3. Організаторський. Залучення фахівців до здійснення соціальної реабілітації (укладення угод, формування групи фахівців з різних спеціальностей для надання допомоги в конкретному випадку). Організація взаємодії між суб'єктами соціальної роботи:

· на функціональному рівні (У відповідності до спільної мети, конкретних завдань діяльності, через поділ процесу спільної діяльності між виконавцями);

· на міжособистісному рівні між суб'єктами або між клієнтом і суб'єктами соціальної роботи: через нараду, конфлікти суперечки, дискусії як безпосередня трансформаційна взаємодія (спрямована на зміні в клієнті, мікро - та макросередовищі);

· на рівні організації: наявність організації (установи) для соціальної реабілітації, керівництва в особі одного з фахівців, наділеного особливими повноваженнями (відповідального за життя і здоров'я людини).

· у просторі: в одній установі чи кількох установ одночасно (як дружні клініки для молоді, реабілітаційних центрах, на дому) через створення єдиного соціалізую чого простору з безпосередніми особистими контактами між учасниками реабілітації, обміну між ними діями, інформацією;

· вироблення плану соціальної реабілітації з урахуванням думки клієнта, пропозицій фахівців, залучених до реабілітації;

4. Практично-діяльнісний - надання соціальних послуг клієнту на основі: кризового втручання в сім'ю і життя дитини, яка зазнала насильства, для відновлення її стану і соціального статусу; допомоги для самодопомоги потерпілим від насильства і членам їх сімей для підвищення соціального статусу жертви, подолання агресивності, гендерних стереотипів, самореалізації в позитивний бік тих, хто застосував насильство.

Оцінка ситуації і стану клієнта і прийняття рішення про завдання і зміст програми роботи з ними і членами його сім'ї.

Методи соціальної реабілітації досить різноманітні, що дає можливість досягти потрібного ефекту в цій дуже важливій і необхідній діяльності. Поряд з універсальними методами інформаційно-консультативної бесіди, психологічного тренінгу, спостереження у ході соціальної реабілітації активно використовуються і такі методи соціальної терапії, як рольові ігри, танцювальна терапія, казкотерапія та інші.

Отже, соціокультурними детермінантами насильства щодо підлітків є нерозуміння суспільством насильства як соціальної проблеми; неефективна превентивна політика держави; відсутність у суспільній свідомості чіткої оцінки фізичних покарань, психічних образ; демонстрація насильства через засоби масової інформації; недосконале законодавство.

Зазвичай насильство над дітьми класифікують за такими ознаками:

· у залежності від стратегії кривдника - явне та приховане (непряме);

· за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;

· за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;

· за місцем та оточенням: вдома - з боку родичів; у школі - збоку педагогів або дітей; на вулиці - з боку дітей або незнайомих дорослих.

Найпоширенішими є фізичне, сексуальне, емоційна образа і психологічне насильство, економічне насильство, жорстоке поводження з дітьми. Часто насильство виступає у поєднанні цих форм.

Соціально-педагогічні наслідки насильства дуже негативні: розвиваються страхи, знижується самооцінка, самоповага, почуття меншовартості тощо. До того ж, третина підлітків, які зазнали тих чи інших форм насильства, самі згодом проявляють його щодо однолітків чи менших за віком. Тому практичним психологом, соціальним педагогом та класними керівниками повинна проводитися робота з профілактики насильницької поведінки.

2. Дослідження особливостей соціально-педагогічної роботи з профілактики насильства в дитячому середовищі

2.1 Дослідження рівня проінформованості школярів щодо явища насильства

У опитуванні, яке проводилося з метою виявлення ступеня інформованості підлітків про права дитини, з'ясування думки учнів про те, що таке насильство, взяло участь 50 учнів віком від 9 до 17 років. Досягнення поставленої мети передбачало здобуття відповіді на питання: що саме вони розуміють під цим терміном. Однією з умов була відсутність всякої попередньої інформації з цієї проблеми з боку провідних служб.

На запитання анкети відповіді розподілилися таким чином:

· 76,5% учнів знають про існування Конвенції ООН про права дитини;

· 100% знають про свої права і хочуть дізнатися про те, як їх відстоювати;

· Джерелами, з яких учні дізнаються про них, виступають: преса 16%, школа 55%, батьки 18%, друзі 3,5%;

· З'ясовуючи думку учнів про те, що таке насильство, ми виявили, що більшість опитаних визначили насильство як «знущання» в різних формах: фізичне, психічне і так далі (48,8%). Багато учнів (32,0%) вважають насильством биття, різні сексуальні домагання, а також задоволення сексуальних потреб дорослих по відношенню до дітей насильством вважають 7,0% підлітків. 7,6% респондентів визначили, що насильство - це коли «дитину заставляють робити щось проти її волі», а 5% вважають насильством психічний тиск. Нас здивувало, що дуже незначна кількість підлітків пов'язує насильство із здирством (4,4%), вбивством (4,0%) і лише 2,4% опитаних - з жорстокістю. Примус до занять проституцією вважають насильством лише 1,6%.

· З 50 учасників опитування лише троє вважають насильством, якщо «батьки не люблять дитину» і лише 1 - якщо «вчителі не люблять учнів».

Друга анкета, була розроблена нами задля дослідження щодо проінформованості учнів щодо проблеми, яка проведена серед учнів Інгульської ЗШ І-ІІІ ст., віком від 9 до 17 років в кількості 49 осіб, з них: 9-11 років - 15 чол. (30,6%); 12-14 років - 21 чол. (42,9%); 15-17 років - 13 чол. (26,5%).

На запитання «Чи знаєш ти, що таке насильство?», учні відповіли так - 47 (95,9%); важко відповісти - 2 (4,1%).

30 учнів (61,2%) вважають проблему насильства серед дітей вважають актуальною; не вважають проблему актуальною - 9 (18,4%); важко дати відповідь - 10 (20,4%). Тобто, здебільшого учні вважають, що дана проблема є актуальною. Дані відображені в діаграмі №1 «Актуальність проблеми насильства серед дітей».

Діаграма 1. Актуальність проблеми насильства серед дітей

38 осіб (77,6%) вважають, що «Насильством є будь-яка дія однієї людини по відношенню до іншої, внаслідок якої завдається шкода фізичному або психічному здоров'ю», 7 (14,3%) - не погоджуються з цим твердженням, і 4 (8,1%) - не можуть дати конкретної відповіді.

Учні виокремлюють такі види насильства: фізичне, моральне, психологічне, сексуальне, економічне. 3 особи не змогли назвати жодного з видів насильства.

Серед зазначеного переліку варіантів форм насильства, учням необхідно було обрати ті, що відноситься на їх думку до насильства. Їх думки розподілилися наступним чином: побиття - 45 чол. (91,8%), сварки - 11 чол. (22,4%), образи - 29 чол. (59,2%), приниження - 35 чол. (71,4%), «навішування ярликів» - 14 чол. (28,6%), порівняння - 3 чол. (6,1%), позбавлення іншої людини їжі - 24 чол. (49%), псування майна іншої особи - 24 чол. (49%), ігнорування почуттів та потреб іншої людини - 19 чол. (38,8%), використання прізвиськ - 16 чол. (32,7%), сексуальні домагання - 44 чол. (89,8%), - та відображені в графіку №1 «Форми насильства».

Графік 1. Форми насильства

Нас дуже цікавило запитання «чи відбувалося щось подібне з тобою?» і результати нас здивували. Відповіді розподілилися наступним чином: так - 9 чол. (18,4%); ні - 37 чол. (75,5%); важко відповісти - 3 чол. (6,1%). Результати представлені в діаграмі №2 «Учні, що зазнають насильства»

Діаграма 2. Учні, що зазнають насильства

З тих учнів, що визнали насильство (9 осіб), відповідали на інші запитання. Їх відповіді відображені в наступних діаграмах та графіках.

Діаграма 3. Середовища, де відбувається насильство



Графік 2. Форми насильства, яких зазнають діти

На запитання «Хто найчастіше чинить насильство у школі?» відповіді учнів розподілилися наступним чином: твій ровесник - 5 чол. (10,2%); твої ровесники (кілька дітей разом) - 3 чол. (6,1%); старший учень - 10 чол. (20,4%); старші учні (кілька дітей разом) - 15 чол. (30,6%); ти сам - 3 чол. (6,1%); інше (хто саме) - 4 чол. (8,2%) (без вказання хто саме).

Результати представлені в графіку №3 «Хто найчастіше чинить насильство в школі».

Графік 3. Хто найчастіше чинить насильство в школі



Учні знають, що можуть звернутися по допомогу, щоб захиститися від насильства: до друзів - 19 чол. (38,8%); до батьків або інших родичів - 33 чол. (67,3%); до вчителів - 23 чол. (46,9%); до директора школи - 22 чол. (44,9%); до шкільного лікаря - 11 чол. (22,4%); до шкільного психолога - 31 чол. (63,3%); до шкільного соціального педагога - 31 чол. (63,3%).

Результати представлені в діаграмі №4 «Особи, що можуть захистити від насильства».

Діаграма 4. Особи, що можуть захистити від насильства

Учні стверджують, що їм в школі розповідають про те, як запобігти насильству і хто може допомогти. Така відповідна робота проводиться в школі у наступних формах: спеціальні уроки - 16 чол. (32,7%); класні години - 21 чол. (42,9%); виховні заходи - 27 чол. (55,1%); консультації психолога та соціального педагога - 28 чол. (57,1%).

Також, за результатами анкетування, можна зробити висновок, що здебільшого учні (44 особи (89,8%)) знають, що в Україні існують закони, які захищають дітей від насильства, 3 чол. (6,1%) - не знає, і 2 чол. (4,1%) - важко відповісти.

У третю анкету було включено 9 запитань, що стосуються проблеми насильства. Це були питання, за допомогою яких ми хотіли з*ясувати, чи стикалися учасники анкетування з насильством (чи були вони жертвами або спостерігачами) і, якщо «так», то які почуття вони переживали при цьому.

На питання анкети «Чи допускав хтось насильство по відношенню до тебе в школі?» позитивно відповіли 5 чоловік. При цьому на питання «Якого роду насильство ти випробував по відношенню до себе в школі?» відповіді розподілилися таким чином: фізичне - 2, психічне - 3. Ці цифри викликають тривогу і ще раз підтверджують думку фахівців, що останнім часом діти в школі не відчувають себе в безпеці.

На питання анкети чи «Випробовував ти жорстоке відношення з боку друзів, однолітків, однокласників, дорослих?» ствердно відповіли 7 опитаних і в той же час на наступне питання чи «Намагався ти себе захистити?» 36 осіб відповіли «так». Це може свідчити про те, що підлітки були або не зовсім відверті в своїх відповідях, або що насильство в середовищі однолітків сприймається ними як щось нормальне і звичайне.

При відповіді на питання анкети чи «Спостерігав ти насильство в сім*ї?» позитивно відповіли 4 чоловік, що, як нам здається, не може бути достовірним. Часто діти не хочуть говорити про те, що відбувається в сім*ї або не вважають те, що відбувається насильством. Це підтверджує відповідь на питання «По відношенню до кого воно було направлене?» до матері - 2 особи, до тебе - 1 особа, до тварин - 2 особи, тобто ці учні побічно підтвердили, що вони спостерігали в своїй сім*ї насильство.

При відповідях на питання, що стосуються відчуттів, що виникають, побачивши насильство, і про відношення до цієї проблеми, ми отримали наступні результати. 24 особи відповіли, що вони відносяться «з обуренням» до різних форм насильства, «байдуже» до цієї проблеми відносяться 9 учнів. При цьому опитувані переживають наступні почуття спостерігаючи жорстоке звернення: страх 36 осіб, жах 48 осіб, ненависть 33 особи, провину 8 осіб, злість 33 особи, сором 15 осіб, незахищеність 5 осіб, пригніченість 19 осіб, байдужість 4 особи. Деякі учні переживали одночасно декілька почуттів.

Із відповідей видно, що майже третина опитаних, відчуваючи ненависть і злість, за певних умов готові на прояв агресії у відповідь на насильство. В той же час більший половини з числа тих, що взяли участь в опитуванні, переживаючи такі почуття як страх, жах, незахищеність і пригніченість, можуть самі стати жертвою насильства. 5 учнів відповіли, що вони випробовували провину і сором. Дитина, що переживає ці почуття, як правило, не розповість про те, що сталося, кому-небудь, і в деяких випадках це може стати для неї серйозною психологічною проблемою.

Не випадково на питання анкети «Кому б ти міг розповісти про ситуацію, пов'язану з жорстоким зверненням?» 2 учнів відповіли - «нікому», 2 - «стороннім». В той же час варто відзначити, більшість опитаних на це питання відповіли «батькам» (37 осіб) і «друзям» (30 осіб). З фахівцями готові поділитися 45 учнів.

Майже половина опитаних (20 осіб) відповіли позитивно на питання чи «Ділилися з тобою друзі, однокласники, інші діти інформацією про перенесене насильство?». Як правило, ця інформація залишається серед підлітків.

Аналізуючи отримані результати можна зробити висновок, що підліткам досить часто доводиться стикатися з насильством як по відношенню до себе, так і по відношенню до інших людей. При цьому практично всі вони розуміють, що вживання насильства є недопустимим і викликає у них негативну реакцію.

Отже, можна зробити висновки, що учні що наші діти недостатньо обізнані про проблему насильства і сприймають деякі види його, як щось звичайне, само собою зрозуміле. В той же час, якщо більшість підлітків знайома з проблемою чисто теоретично, то за відповідями деяких з них можна передбачити, що частенько вони самі стикаються з жорстоким зверненням.

Використовуючи психолого-педагогічну літературу, ми розробили анкету, до якої увійшло 9 незавершених речень, що стосуються проблеми насильства. Школярам пропонувалося завершити речення так, як вони це розуміють. У анкетуванні, що проводилося анонімно, взяли участь 50 осіб. Результати, отримані з відповідей на перше речення «Насильство - це…», ми відобразили у графіку №4.

Результати відповідей на друге запитання анкети «Покарання - це…», продемонстровані в графіку №5.



Аналізуючи відповіді підлітків, можна відмітити, що більшість з них рахують покарання насильством. Але 26% дітей відносять покарання до виховних заходів.

«Мої батьки мене люблять, тому вони»: не б'ють мене (50%), не лають мене (13%), не знаю (9%), хочуть, аби я добре вчився (9%), виконують прохання (7%), купують речі (5%), дають гроші (5%), б*ють мене, лають мене (2%). Так говорили підлітки. Але ці цифри викликають тривогу, оскільки більшість дітей розцінюють любов батьків з позиції «б*ють - не б*ють», «лають - не лають».

«Коли я погано поводжуся, батьки говорять, що я…: «поганий» - 21%, «шкідливий» -17%, «неслухняний» - 15%, «повинен виправитися» - 13%, «буду покараний» - 13%, «дурень» - 8%, інші вислови, що принижують особу підлітка, - 13%.

30 учнів відповіли, що не чули поганих слів в свою адресу. Ці цифри можуть свідчити про те, що 40% школярів піддаються психічному насильству.

Список хороших слів, які підлітки чули про себе, виявився не меншим. Найпоширеніші слова: «розумний», «хороший», «красивий», «молодець».

А на закінчення багато підлітків писали такі фрази: «Я хочу, аби мене не били і не ображали», «Над дітьми не можна знущатися», «Я хочу, аби на нашому світі не було насильства», «Справжні батьки зроблять так, щоб їх діти були щасливі». Але 20% висловів були такого змісту: «Якщо батьки тебе б'ють і лають, то не просто так, а за погані справи», «Коли батьки б'ють, то потім ми ще скажемо їм «спасибі».

Аналізуючи отримані результати, можна зробити висновок, що школярам досить часто доводиться стикатися з насильством. При цьому більшість із них розуміють, що вживання насильства є недопустимим і викликає у них негативну реакцію. Фахівцям, що працюють з підлітками (соціальні педагоги, психологи), необхідно навчитися виявляти тих, хто став жертвою жорстокого звернення і надавати їм допомогу.

2.2 Характеристика соціальних проектів, спрямованих на профілактику насильства у дитячому середовищі

Профілактикою насильства в Україні займаються державні й недержавні організації, установи, фонди. Так, багато в цьому напрямі робить український фонд «Благополуччя дітей» (нова назва «Християнського дитячого фонду»), який працює в Україні з 1997 року і є однією із професійних громадських організацій, що діє у сфері громадського здоров'я. Організація широко відома на теренах України досвідом ефективного управління комплексними проектами по сприянню покращення громадського здоров'я. Коротко охарактеризуємо основні проекти й кампанії фонду, спрямовані на профілактику насильства серед підлітків.

4 грудня 2008 року Український Фонд «Благополуччя дітей» спільно з Міністерством України у справах сім'ї, дітей та молоді провів прес-конференцію з нагоди старту соціально-інформаційної кампанії «Побач. Почуй. Скажи». Ця кампанія впроваджується Фондом «Благополуччя дітей» у 14 регіонах України в рамках проекту «Дитинство без насильства - покращення системи захисту дітей у Східній Європі».

Мета кампанії - залучення громадськості у діяльність, спрямовану на подолання проблеми насильства над дітьми. Адже батьки, які жорстоко поводяться зі своєю дитиною, зазвичай це приховують. Тому рекламний плакат кампанії закликає усіх нас:

· «Побач. Ніхто не бачить моїх ран, синців і шрамів. Мої батьки не дозволяють мені їх показувати. Я знаю, що я сам у всьому винен, і мене за це покарано».

· «Почуй. Ніхто не чує, як я плачу. Мені заборонено говорити про те, як мені боляче, страшно та самотньо».

· «Скажи. Мені потрібна ваша допомога. Тільки ви зможете мене захистити».

В рамках кампанії здійснюється розповсюдження плакатів, буклетів, розміщення інформації на сітілайтах, проведення заходів та зустрічей між представниками місцевих громад, організацій, які допомагають дітям, які постраждали від насильства.

Мета проекту «Дитинство без насильства»: покращення системи захисту дітей у Східній Європі: привернути увагу спеціалістів до зміни процедур свідчення в судах та органах внутрішніх справ дитини, яка стала свідком або жертвою злочину.

Види діяльності: аналіз нормативно-правової бази щодо дотримання прав неповнолітніх при здійсненні допиту органами внутрішніх справ та суддями в Україні; проведення тренінгів для суддів місцевих загальних судів, призначених на посаду безстроково на тему «Роль судової системи у попередженні насильства в сім'ї та жорстокого поводження з дітьми»; проведення тренінгів для представників державних та неурядових організацій громади, які працюють із випадками насильства та жорстокого поводження з дітьми в сім'ї на тему «Попередження насильства у сім'ї та жорстокого поводження з дітьми: можливості мультидисциплінарної команди»; проведення локальних супервізій з метою аналізу та оцінки проведення допиту неповнолітніх свідків та роботи з випадками насильства над дітьми в сім'ї в Україні; видання та розповсюдження книги для дітей «Я йду до суду», яка допомагає спеціалісту або батькам підготувати дитину до ситуації свідчення в суді; видання та розповсюдження плакату «Дитина - свідок потребує особливої підтримки» адресований спеціалістам органів внутрішніх справ, суддям, адвокатам, працівникам прокуратури та інші фахівцям, які пов'язані із проведенням допиту дітей, з метою привернути увагу цієї групи фахівців до необхідності змінити існуючі процедури допиту неповнолітніх та зробити їх більш дружніми та менш травмуючими для дитини.

Міжнародний гуманітарний центр «Розрада» (центр практичної психології) було створено у 1994 році в рамках проекту «Психологічна підтримка сім'ї» під егідою Секретаріату ООН з Міжнародного року сім'ї.

Широковідомою є діяльність суспільного об'єднання по попередженню жорстокого поводження з дітьми «Діти - не для насильства» - незалежне, неурядове об'єднання, створене на основі вільного об'єднання громадян для здійснення спільної діяльності по попередженню жорстокого поводження з дітьми. Основна мета: сприяння реалізації права дітей на захист від всіх видів експлуатації, фізичного і психічного насильства, жорстокого, грубого або образливого звернення, сексуальної експлуатації і сексуальних збочень, у тому числі з боку батьків, осіб, що їх заміняють, і родичів.

Міжнародна програма «Захищений, сильний, вільний» - програма по запобіганню жорстокому поводженню з дітьми. Мета програми: переконати дітей в тому, що насильство є поганим способом вирішення проблем.

Мета програма «Я маю право на безпеку»: мінімізація випадків насильства над дітьми з боку незнайомців.

Мета програми «Право на щасливе дитинство і гідне життя»: освіта дітей, батьків і фахівців з прав дитяти. У програму входять: бесіди з прав дитяти з дітьми і підлітками; інтерактивні заняття з підлітками; творчі майстерні для дітей і підлітків «Права дитяти очима дітей»; інтерактивні заняття для фахівців з прав дитини; випуск інформаційних матеріалів з прав дитини.

Програма «Зупинимо естафету зла» має за мету покінчити з дитячою проституцією, дитячою порнографією і торгівлею дітьми з метою сексуальної експлуатації.

Тренінгову програму «Зміцнення сім'ї: виховання дітей в сучасних умовах» можна рекомендувати до впровадження у роботі з батьками спеціалістам навчальних закладів, працівникам соціальних служб. Запровадження навчання батьків є елементом профілактичної роботи з сім'ями з метою формування усвідомленого батьківства, попередження насилля, конфліктів у сім'ї між батьками та між батьками і дітьми, відмови від дітей тощо.

В розвинених країнах вже багато років використовується дієвий спосіб вирішення конфліктів - посередництво. Програма посередництва є ефективним способом вирішення спорів і в шкільній обстановці. Завдяки діяльності психолого-правового консультаційного пункту ДЕГО «Флора» така інноваційна методика з'явилась на теренах Кіровоградської області.

Кількість правопорушень серед учнів середніх шкіл за даними МВС України зросла на 35% за останнє десятиліття. Дисциплінарні методи виховання в школах та в сім'ї не допомагають, а за часту погіршує психологічний стан дітей. Дослідження, проведені «Флорою», показало, що майже 90% підлітків ставали жертвами агресивної поведінки однолітків, більш ніж 50% учнів зазнають психологічного та фізичного насилля в стінах рідної школи з боку вчителів, біля 60% - з боку батьків та близьких родичів.

Розуміючи всю серйозність цих вражаючих даних, ДЕГО «ФЛОРА», розпочала реалізацію проекту «Школа - простір вільний від насилля». На сьогодні, завдяки зусиллям організації в 10 школах області створено шкільні служби розв'язання конфліктів. Найбільш активно працюють: гімназія новітніх технологій, «НВО» «Гармонія» гімназія ім. Т. Шевченка, Великосеверинівська ЗОШ та ЗОШ №3 м. Знам'янки. Суть роботи цих центрів - використання програми медіації (посередництва) в складних конфліктних ситуаціях в школі та поза її межами. За участю третьої, незалежної сторони, конфліктуючи сторони шукають та, найголовніше, знаходять компромісні рішення які б влаштували обидві сторони та запобігли подальшим конфліктам та насиллю.

Створення служб медіації однолітків дозволить багатьом школам зробити суттєві зміни в шкільній атмосфері, загальній дисципліні й навіть у ставленні учнів до занять. «Насильство породжує насильство», тому, аби стати на заваді розповсюдженню цього руйнуючого процесу, ДЕГО «Флора» планує продовжувати розпочату діяльність.

Ми намагалися продемонструвати експериментальну перевірку особливостей соціально-педагогічної роботи з профілактики насильства в дитячому середовищі. Для цього, ми спробували діагностувати особливості розуміння школярами явища насильства, і у цьому нам допомогли розроблені власноруч опитувальники та анкети. Наші анкети були спрямовані на виявлення рівня проінформованості щодо проблематики насильства у дитячому середовищі.

Аналізуючи отримані результати, можна зробити висновок, що учням доводиться стикатися з насильством. При цьому більшість із них розуміють, що вживання насильства є недопустимим і викликає у них негативну реакцію.

Також, у ході роботи нами було розглянуто соціальні проекти, спрямовані на профілактику насильства у дитячому середовищі. Охарактеризувавши проекти, можна зробити висновок, що наша держава піклується про викорінення явища насильства з терен України.



3. Шляхи удосконалення профілактики насильства у дитячому середовищі

насильство дитина педагогічний

3.1 Рекомендації щодо організації роботи з попередження насильства

Законодавство України щороку поповнюється законами, що покликані захищати дітей від насильства та попереджувати його прояви в родині, у навчальних закладах, на вулицях.

Для багатьох дітей зіткнення з насильством відбувається в навчальних закладах, і це може спонукати їх самих до вчинення насильства. Вплив на суспільне сприйняття насильства в школах здійснює також і те, яку увагу приділяють засоби масової інформації екстремальним випадкам, що призводять до травмування або навіть до загибелі школярів. Разом з тим, загибель та серйозні поранення дітей внаслідок насильства значно рідше трапляються в школах, аніж удома чи за місцем проживання дитини.

У школі дитина частіше стикається з так званими малими формами насильства, які впливають на розвиток особистості. Сучасна педагогічна практика, попри всі проблеми, труднощі та недоліки, залишається основним інститутом соціалізації особистості, її становлення та розвитку.

Активне висвітлення проблеми насильства, зокрема в ЗМІ, дає змогу сформувати у суспільстві загальний підхід до розв'язання цієї проблеми. Цей факт підтверджує й те, що більшість опитаних педагогів (84%) згодні з прийнятим визначенням: «Насильством є будь-які дії однієї людини по відношенню до іншої, в результаті яких завдається школа фізичному або психічному здоров'ю».

Шкільні вчителі схильні реагувати на так звані тяжкі прояви насильства, тобто на те, що має фізичне або моральне підкріплення (такі форми, як побиття або позбавлення їжі), чи на ті, що важко переживаються самим педагогом як особистістю (наприклад, приниження та образи). Однак не слід забувати, що для особистості дитини, яка ще формується, величезне значення мають так звані «легкі» форми насильства, такі, як використання прізвиськ, ігнорування її почуттів і потреб, порівняння з іншими дітьми.

Позиція дітей щодо ідентифікації форм насильства несуттєво відрізняється від позиції педагогів.

Психологам та соціальним педагогам необхідно розглянути, які існують форми насильства:

1. Форми фізичного насилля: штовхання, копняки, запотиличники, викручування рук, кусання, дряпання, висмикування волосся, тягання за вуха, побиття за допомогою будь-яких речей; підставляння ноги, придушення тощо.

2. Форми психологічного насилля: прізвиська, образи, навішування ярликів, порівняння з іншими, підкреслення фізичних та психологічних «вад», ігнорування, бойкот, групове цькування, вживання ненормативної лексики тощо.

3. Форми сексуальної агресії серед дітей: дотики до інтимних частин тіла дитини, пропозиція статевого акту, імітування статевого акту відносно іншої дитини, акцентування уваги на статевих ознаках тощо.

Прикладами проявів нехтування потребами дитини є псування речей, відбирання їжі, насміхання над інтересами інших, неприйняття точки зору інших, відкидання тощо.

Відповідно до Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення, який затверджено спільним наказом Державного комітету України у справах сім*ї і молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 16.01.2004 №5/34/24/11:

Органи та заклади освіти здійснюють: приймання заяв та повідомлень про випадки жорстокого поводження з дітьми; терміново (протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій формі до служби у справах неповнолітніх, органів внутрішніх справ про випадок жорстокого поводження з дитиною чи реальну загрозу його вчинення; заходи щодо виявлення і припинення фактів жорстокого поводження з дітьми у навчальних закладах, притягують до дисциплінарної відповідальності співробітників, учнів та інших осіб, які допускають жорстоке поводження з дітьми; керівники навчальних закладів зобов'язують педагогічних працівників, зокрема практичних психологів, соціальних педагогів, класних керівників, проводити попереджувальну роботу з батьками з метою недопущення випадків жорстокого поводження з дітьми в сім'ях, а також відстежувати подібні випадки з оку інших учнів; практичні психологи, соціальні педагоги, класні керівники організовують роботу з батьками щодо роз'яснення наслідків жорстокого поводження з дітьми, а також з особами, що становлять найближче оточення дитини, яка постраждала від жорстокого поводження, або потерпає від реальної загрози його вчинення; у разі необхідності заклади освіти організовують надання невідкладної медичної, психологічної та інших видів допомоги дитині, яка постраждала внаслідок жорстокого поводження.

З метою реалізації відповідних напрямків роботи застосовуються проективні психологічні методики, ігри, психологічні тренінги, консультування тощо.

Основним завданням педагогічних працівників, які беруть участь у соціально-психологічній реабілітації є розвиток навичок соціального життя дитини та підтримка дитини в класі.

У навчальному закладі необхідно розробити план дій з профілактики насильства серед неповнолітніх та запровадити систему постійного відслідковування випадків насильства серед дітей та учнівської молоді, виявлення дітей-агресорів.

Фахівці психологічної служби повинні організувати системну роботу з вторинного та третинного видів профілактики з дітьми, що мають схильність до насильства. За необхідності залучати до цієї роботи фахівців Служби у справах дітей та правоохоронних органів.

Важливо не залишати поза увагою батьків таких дітей. Також потрібна робота з класними колективами, яка має плануватися і реалізовуватися згідно із загальною програмою надання соціально-педагогічної та психологічної допомоги дитині-агресору та дітям, які постраждали від його дій.

Робота психологічної служби навчального закладу з попередження насильства серед дітей та учнівської молоді повинна бути спрямована на: проведення заходів з профілактики негативних звичок, жорстокої та протиправної поведінки серед неповнолітніх; здійснення, спільно з центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, соціального інспектування сімей, у яких батьки схильні до недбалого ставлення до дітей; створення на базі навчальних закладів консультативних пунктів для учнів, батьків та вчителів, де можна отримати консультацію психолога, соціального педагога та юриста; проведення групових тренінгів та індивідуальної роботи з молоддю у наданні допомоги для вирішення особистих проблем; наповнення змістом з урахуванням останніх досягнень у педагогіці та психології просвітницької роботи (проведення виховних годин), спрямованої на корекцію та розвиток ціннісних орієнтацій учнів; активніше залучення батьків до профілактичної роботи з дітьми. Через батьків можна доносити до дітей інформацію про загальні способи попередження ситуацій насильства та наявні форми допомоги, яку дитина може отримати на базі школи. Це особливо стосується дітей молодшого віку (не слід дітям із вираженою агресивністю доручати керівництво однолітками чи молодшими дітьми - це може спровокувати прояви жорстокості); надання більшої уваги статево-рольовому вихованню дітей, зокрема через вираження особистісних симпатій.

Однією з можливих форм роботи, спрямованої на профілактику насильства у навчальному закладі, може бути шкільна медіація - вирішення конфліктних ситуацій примиренням сторін через знаходження оптимального варіанта подолання проблеми, що задовольняє обидві сторони, за взаємного бажання сторін знайти вихід із ситуації.

Діти, які стали жертвою насильства, потребують допомоги дорослих, тому педагогічні працівники можуть і повинні чітко донести до дитини, що «життя продовжується», звертаючись до наступних проблем: захист від повторного насильства; захист від сорому; нормалізація середовища.

Заходи щодо профілактики насильства спрямовані на попередження випадків різних видів насильства до дітей та зменшення негативних факторів та обставин по причині яких може трапитися насильство.

Роботу щодо профілактики насильства слід здійснювати за наступними орієнтовними напрямками. Наприклад, «Правовий всеобуч» для учнів і батьків, зокрема: ознайомлення батьків з нормативно-правовими актами, які регламентують батьківські обов'язки та відповідальність за їх невиконання; ознайомлення батьків та учнів про відповідальність за скоєння насильства стосовно дитини; проведення анонімного опитування серед учнів та їх батьків з метою визначення проблеми насильства; відстеження ситуації на ігрових майданчиках і місцях дитячого спілкування, в неблагополучних сім'ях; проведення засідань батьківського всеобучу з проблем сімейного виховання; проведення інструктажів для учнів щодо дій у випадках здійснення насильства.

Також, хочемо вам запропонувати 10 кроків уникнення шкільного насильства:

1. Використання опитувальника, щоб визначити проблему;

2. Розроблення чітких та зрозумілих стандартів поведінки;

3. Відкрите оголошення про них і послідовне впровадження;

4. Відстеження ситуації на ігрових майданчиках і місцях дитячого спілкування;

5. За можливістю встановлення у цих місцях відеокамери: агресори мають знати, що їх насильство завжди може бути доведено;

6. Надавання дітям можливості обговорювати насильство;

7. Неможливість недооцінювання навмисних образливих дій;

8. Забезпечення контактів між батьками жертви та образника;

9. Неодмінне втручання у випадки вияву насильства;

10. Забезпечення підтримки і захисту жертв.

Вибухи насильства мають руйнівний вплив на дитину.

Підбиваючи підсумок вищевикладеного, ми насамперед повинні пам'ятати головне - дитина поступово звикає до насильства і починає вважати його нормальним явищем. Як правило, у таких дітей низька самооцінка, вони недостатньо соціальні, тому у таких дітей набагато більше шансів опинитися серед наркоманів або злочинців.