Особливості логопедичної роботи з відновлення голосу у дітей-ринолаліків

Размещено на http://allbest.ru

ВСТУП

Серед природжених пороків розвитку одне із перших місць посідають незрощення верхньої губи, твердого та м'якого піднебіння. Частота такої патології складає 1 випадок на 600-700 новонароджених. Основний мовленнєвий дефект у таких дітей - відкрита органічна ринолалія [6].

Ринолалія - мовленнєве порушення, що виявляється в розладах артикуляції й фонації звуків мовлення. Для ринолалії характерні патологічні зміни резонування носової порожнини під час фонації, наслідком чого виникає назальність мовлення [15].

Перші роботи з ринолалії написані лікарями. Їх зусилля були спрямовані на повне оперативне відновлення піднебінного зводу, щоб новоутворена піднебінна завіса (м'яке піднебіння) була достатньо довгою й рухливою та могла б стикатись із задньою стінкою глотки, ізолюючи порожнину рота від носової. Вважалось, що досягнення цього ефекту забезпечить можливість довільного зімкнення проходу між носоглоткою й носом та створить передумови для усунення носового відтінку в мовленні чи повністю його подолає.

У 1864 році Б. Лангенбек присвятив спеціальний розділ своєї праці питанню нормалізації голосу та мовлення своїх пацієнтів. Доктор Макуен зазначив, що навчання дасть дітям і дорослим більше, ніж хірургічне лікування. На важливу роль логопедичної роботи з цією категорією дітей наголошували на початку ХХ сторіччя більшість видатних хірургів. Вони вважали, що виховання правильного мовлення після операції є важливішим від самої операції [21].

Н. І. Пирогов (1844), Н. В. Воронцовський (1875), П. Субботин (1894), М. І. Пайкін (1936) у своїх працях підіймали питання про оптимальні розміри піднебіння, які видозміняться під впливом оперативного втручання; які показники розмірів піднебіння сприяють найуспішнішій логотерапії при гугнявості.

Та попри успішні відкриття в галузі хірургії, нікому з них так і не вдалося досягти позитивних результатів у виправленні фонетичного оформлення мовлення. Адже сама по собі уранопластика не ліквідує назальності [15, 21, 25].

Проте безумовною аксіомою залишається потреба у вчасному хірургічному відновленні анатомо-фізіологічної спроможності артикуляційного апарату, що забезпечує умови для ефективнішого логопедичного впливу [30].

Ринолалія, обумовлена вродженим незрощенням губи та піднебінна, являє собою серйозну проблему для різних галузей медицини й логопедії. Вона є предметом уваги хірургів-стоматологів, ортодонтів, дитячих оториноларингологів, психоневрологів та логопедів. Своєчасний корекційний вплив при ринолалії створює сприятливі умови для розвитку цих дітей [12].

Зважаючи на значні досягнення медицини (скорочення строків хірургічного втручання, удосконалення тактики лікування, підвищення ефективності ортодонтичного впливу, вирішення проблем годування в ранньому віці), які практично забезпечують повний цикл лікування цієї категорії дітей, на жаль, доводиться констатувати значне відставання у вирішенні проблем мовленнєвої корекції і психолого-педагогічної реабілітації дітей із вродженою патологією піднебіння.

Проблема розвитку мовлення і мовленнєвої реабілітації дітей із вродженим незрощенням верхньої губи і піднебіння є надзвичайно актуальною в логопедії. Але у вітчизняній логопедичній науці стан дослідження проблеми мовленнєвого розвитку дітей з ВНВГП, на нашу думку, не відповідає сучасним вимогам і не враховує її значущості для всебічного і гармонійного розвитку такої дитини [20].

Виходячи з вищезазначеного, можна стверджувати, що проблема корекції мовленнєвих порушень, а зокрема, порушень голосоутворення, при різних формах ринолалії, є на даний час актуальною та недостатньо вивченою. Можна зауважити, що попри наявність значної кількості робіт та методичних розробок з вивчення та корекції даного мовленнєвого порушення, більшість із них не знайшла свого практичного застосування в логопедії, що призвело до появи суперечних рекомендацій з подолання ринолалії та ринофонії. Численним розробкам властиве орієнтування лише на один окремий аспект та особливості роботи з його корекції [13]. Це зумовлює відсутність систематичності, достатньої структурованості матеріалу.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, нами було обрано тему дослідження «Особливості логопедичної роботи з відновлення голосу у дітей-ринолаліків».

Мета роботи: на основі поглибленого аналізу логопедичної та психологічної літератури, навчально-методичних посібників та наукових статей, дослідити основні особливості методик логопедичної роботи з відновлення голосу у дітей-ринолаліків та провести їх порівняльну характеристику.

Об'єкт дослідження: особливості логопедичної роботи з відновлення голосу при ринолалії.

Предмет дослідження: методи та прийоми корекційної роботи з дітьми-ринолаліками.

Завдання:

1.На основі аналізу логопедичної літератури дослідити сутність, етіологію та особливості порушень різних сторін мовлення при ринолалії.

2.Визначити механізми порушення голосу при різних формах ринолалії.

3.Здійснити порівняльну характеристику різних підходів до організації логопедичної роботи з відновлення голосу у дітей-ринолаліків, окремих методів та прийомів корекційного впливу.

Методи дослідження: аналітико-синтетичний, дослідницько-пошуковий, порівняльний.

РОЗДІЛ І. Теоретичні аспекти вивчення ринолалії

1.1 Сутність ринолалії, її форми та причини виникнення

Ринолалія - (від грец. rhinos - ніс, lalia - мовлення) у перекладі означає мовлення в ніс або гугнявість, висвітлюючи тим самим лише одну сторону проявів даного розладу. В історії розвитку логопедичної науки ринолалію іменували також як механічна дислалія [24] та ринофонія (Зеєман). Проте від механічної дислалії ринолалію відрізняє, зокрема, порушення звуковимови не лише приголосних, а й голосних звуків, а ринофонія відображає тільки порушення процесу голосоутворення (наявність носового відтінку голосу) [6, 8].

У сучасній літературі найпоширенішим є визначення ринолалії як порушення тембру голосу і звуковимови, зумовлене анатомо-фізіологічними вадами артикуляційного апарату. В сукупності ці патологічні фактори призводять до порушення в дитини артикуляції й тональності вимови звуків. При тяжкому ступені вроджених порушень розвивається неспроможність вільних рухів м'язів язика, верхньої губи і м'якого піднебіння [21].

У класифікації мовленнєвих порушень Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) ринолалію примислюють до голосових розладів. Саме незбалансований резонанс провокує розвиток усіх інших патологічних змін фонетичної сторони мовлення. При вроджених незрощеннях піднебіння чи піднебінно-глотковій недостатності носова порожнина стає парним резонатором ротової. У відповідності до законів акустики частота коливань цього парного резонатора накладається на частоту коливань основного тону. В результаті значно змінюється акустичний спектр голосу. В ньому з'являються додаткові форманти назалізації. Носовий резонанс чи відкрита назалізація позбавляють голос дзвінкості й летючості. Голос стає монотонним, гугнявим, глухим. Під час фонації відбувається патологічна зміна резонування носової порожнини. При патологічному видиху струмінь повітря або направляється в ніс при вимові усіх звуків мовлення (відкрита ринолалія), або прохід в носову порожнину завжди закрито, навіть при вимові носових звуків (закрита ринолалія) [18].

Основні симптоми й ознаки ринолалії у дітей:

· гугнявість голосу;

· вимова більшості звуків «в ніс»;

· видимі дефекти м'якого піднебіння;

· відчуття постійної закладеності носа у дитини.

Причини виникнення вродженої ринолалії у більшості випадків (59%), на жаль, до сьогодні не підлягають з'ясуванню. У 30% спостерігаються спадкові причини ВНВГП, в 11% вирішальним чинником виникнення даних порушень стають захворювання матері у перші 2 місяці вагітності, в 4% вада розвитку спричинена стресовими ситуаціями (втрата близької людини, розлучення тощо) [21].

Усі фактори, які можуть спричинювати ВНВГП розподіляють на дві групи: екзогенні та ендогенні.

До екзогенних факторів належать:

· несприятливі екологічні умови;

· іонізуюча радіація;

· хімічні мутагени, включаючи фармакологічні препарати (використання в ранньому періоді вагітності антибіотиків, кортикальних стероїдів, гормональних препаратів, жарознижувальних засобів);

· шкідливі звички батьків (тютюнопаління, вживання алкоголю, наркотичних засобів);

· професії батьків, що характеризуються постійним контактом з різного роду хімічними речовинами.

Серед ендогенних можна виокремити:

· інфекційні захворювання матері під час перших двох місяців вагітності (вітряна віспа, кір, краснуха, інфекційний паротит; вірусні респіраторні інфекції; інклюзійні цитомегалії; протозойні інфекції (малярія, токсоплазмоз); вірус герпесу, гепатит, пієлонефрит тощо);

· хронічні захворювання вагітної, зокрема, хвороби серцево-судинної системи;

· ендокринні захворювання матері; гінекологічна патологія; недостатність або надлишок вітамінів та мінеральних речовин (особливо вітаміну А, фолієвої кислоти та цинку);

· вік батьків (жінок - 17-20 років, а також старше 35; чоловіків - віком 35-45 років і старше) [15, 21, 22, 25].

Механізм розвитку ринолалії достатньо складний. Комплекс факторів, що призводять до порушення мовленнєвої активності, включає в себе наступні стадії:

Вроджена аномалія розвитку мовленнєвого апарату;

У процесі формування мовленнєвих навичок це призводить до неправильного закріплення алгоритму рухів м'язів піднебіння й язика;

У віці 2-3 років у дитини формується своєрідна манера вимови звуків;

До 5 років може відбутись часткова атрофія м'язового апарату верхньої губи та м'якого піднебіння.

На останній стадії корекція ринолалії практично неможлива. Навіть за оперативного втручання мовлення дитини відновлюється лише у половині випадків [12].

При ринолалії механізм артикуляції, фонації й голосоутворення має суттєві відхилення від норми й обумовлений порушенням участі носового й рото-глоткового резонатора. При нормальній фонації під час вимови всіх звуків мовлення, окрім носових, у людини відбувається відокремлення носоглоткової й носової порожнин від глоткової й ротової. Ці порожнини розділяються піднебінно-глотковим зімкненням, що викликається скороченням м'язів м'якого піднебіння, бокових і задніх стінок глотки. Одночасно з рухом м'якого піднебіння при фонації відбувається потовщення задньої стінки глотки (валик Пассавана), котре сприяє контакту задньої поверхні м'якого піднебіння із задньою стінкою глотки.

Під час мовлення м'яке піднебіння безперервно опускається й підіймається на різну висоту в залежності від утворюваних звуків та темпу мовлення. Сила піднебінно-глоткового зімкнення залежить від того, які саме звуки вимовляються. Вона менше для голосних, ніж для приголосних. За нормальної вимови назальних звуків м, м', н, н' повітряний струмінь вільно проникає у простір носового резонатора [8, 13, 27].

В залежності від характеру ушкодження мовленнєвого апарату, характеру анатомічного дефекту й порушення функції піднебінно-глоткового зімкнення ринолалія проявляється у 3-х формах - відкрита, закрита і змішана. За етіологією вона може бути органічна та функціональна.

Відкрита ринолалія - це наскрізна розщелина між ротовою й носовою порожнинами. Дане порушення є більш розповсюдженим, ніж закрита ринолалія. Причина відкритої ринолалії - порушення бар'єра між ротовою й носовою порожнинами. Повітряний струмінь слабкий, під час мовлення проходить одночасно через рот і ніс, внаслідок чого змінюється тембр усіх звуків, виникає носовий резонанс при їх вимові. При цьому носові звуки характеризуються підвищеним носовим відтінком - гиперназалізацією.

Органічна відкрита ринолалія може бути вродженою (наслідок вроджених незрощень верхньої губи, твердого і м'якого піднебіння (ВНГП)). Види вроджених незрощень розрізняють за величиною, формою, протяжністю, розташуванню. Виділяють наскрізні та ізольовані незрощення, які у свою чергу, підрозділяють на односторонні та двосторонні (серед наскрізних) та повні, неповні та приховані (серед ізольованих).

Двосторонні незрощення зустрічаються значно рідше, ніж односторонні (1:3); частіше спостерігаються з лівого, ніж із правого боку (2:1). Страждають цим пороком переважно особи чоловічої, рідше - жіночої статі (приблизно 6:4).

За результатами дослідження А.Е. Гуцан (1980), ізольовані незрощення губи та піднебіння частіше бувають у чоловіків (68,6 % випадків).

Відповідно до даних Берлінського Гумбольд-Університету, типи незрощень розподіляються наступним чином:

Типи незрощень	Всього	Чоловіки	Жінки
Губа і щелепи	19%	58%	42%
Губа, щелепи, тверде і м'яке піднебіння	50%	63%	37%
Ізольоване незрощення м'якого піднебіння	30%	41%	59%
Інші рідкі форми	1%	45%	55%

Набута (наслідок травм, паралічів, парезів, рубців, пухлин даних органів).

Функціональна відкрита ринолалія - дефект мовлення, обумовлений частіше за все гіпокінезом м'якого піднебіння, його гіпофункцією без явних ознак органічного ушкодження, недостатнім підйомом при фонації (за частих захворювань носоглотки та слабкості нервових імпульсів чи загальної в'ялості м'язів), а також спричинений порушенням контролю над власним мовленням внаслідок зниженого слуху чи наслідування назального мовлення.

Функціональна відкрита ринолалія зустрічається рідше, ніж органічна. Найчастіше вона виникає у фізично ослаблених дітей зі зниженим м'язовим тонусом. [6, 15, 23, 25].

Закрита ринолалія виникає при зниженому фізіологічному носовому резонансі під час звуковимови. Мовний видих спрямований лише через рот при вимові всіх звуків. Найсильніше страждають носові звуки: м, мь, н, нь.

Органічна закрита ринолалія виникає внаслідок анатомічних змін у носовій чи носоглотковій порожнині. В цьому випадку необхідне хірургічне втручання, усунення причини непрохідності носової порожнини. Як правило, з усуненням цих причин носове дихання нормалізується і дефект зникає. Якщо ж покращення мовлення не відбувається, то в подальшому проводять ті самі логопедичні вправи, що й при функціональній закритій ринолалії.

В залежності від локалізації ураження анатомічних структур - порожнини носа чи носоглотки - М. Зеєман підрозділяє органічну закриту ринолалію на два види: передню закриту ринолалію - при непрохідності носових порожнин та задню закриту ринолалію - при зменшенні носоглоткової порожнини. Причинами передньої закритої ринолалії може бути хронічний нежить, що призводить до гіпертрофії слизової носа, розрощення в носовій порожнині (поліпи, пухлини), викривлення носової перетинки. Задня закрита ринолалія виникає через розрощення в носоглотці (великі аденоїдні розрощення, фіброми, носоглоткові поліпи, пухлини носоглотки).

При функціональній закритій ринолалії будь-яких органічних ушкоджень в носовій чи носоглотковій порожнині не відзначається. Спостерігається гіперфункція м'якого піднебіння, воно завжди підняте й перегороджує шлях повітряному струменеві до носової порожнини, і все повітря іде через рот. При функціональній закритій ринолалії тембр носових та голосних звуків може бути порушеним сильніше, ніж при органічній ринолалії. Частіше за все це порушення виникає в дітей із невротичними розладами. Причина полягає в ураженні центральної нервової системи, а не самого м'якого піднебіння. В деяких випадках функціональна закрита ринолалія зберігається як звична після видалення аденоїдів [21, 22, 24].

Змішана ринолалія - стан мовлення, що характеризується зниженим носовим резонансом при вимові носових звуків та наявністю назального тембру (назалізованого голосу). Виникає при комбінації факторів, які викликають відкриту та закриту ринолалії. Характер прояву мовленнєвого розладу залежить від переважного порушення. Причиною є поєднання непрохідності носа й недостатності піднебінно-глоткового контакту функціонального та органічного походження. Змішана ринолалія обумовлена проходженням повітря через ніс при патологічно звуженому носовому резонансі, в результаті чого страждає артикуляційна й акустична характеристика всіх мовних звуків, значно спотворюється тембр голосу. Найбільш типовими є поєднання вкороченого м'якого піднебіння, підслизового його розщеплення й аденоїдних розрощень, котрі в таких випадках слугують перешкодою для проходження повітря крізь носові ходи під час вимови оральних звуків [27, 28].

1.2 Психолого-педагогічна характеристика дитини-ринолаліка

Як і будь-який складний дефект розвитку, ринолалія стає першопричиною низки особливостей соматичного та психоневрологічного стану дитини.

Фізіологічна характеристика:

Наявність у дитини вроджених незрощень губ та піднебіння створюють несприятливі умови для її фізичного розвитку.

Чим ширший дефект, тим більших порушень зазнає дитячий організм в період свого розвитку. В анамнезі дітей, народжених із грубим дефектом піднебіння зазначається, що грудне вигодовування було неможливим. При спробах грудного вигодовування дитини із неповною розщелиною піднебіння молоко потрапляє до дихальних шляхів, дитина захлинається. Навіть під час прийому їжі через ложку чи піпетку ці діти давляться, у них з'являється кашель, зригування, блювота. Їжа потрапляє також до носоглотки, носової порожнини, застоюється там і викликає запальні процеси слизових оболонок, а також євстахієвих труб, що може призводити до зниження слуху (від найлегших ступенів до тяжкої туговухості або глухоти).

Неправильний розвиток верхньої щелепи призводить до викривлення зубного ряду, звуження піднебінного зводу. Часто різці вгинаються всередину чи пересуваються вглиб уздовж піднебіння, й зуби ростуть в середині піднебіння. Внаслідок поганого харчування молочні зуби у ринолаліків швидко руйнуються.

Діти із ВНВГП не можуть здійснювати смоктальні рухи. Тому вроджений смоктальний рефлекс пригноблюється. Випадання губних рухів послаблює розвиток усієї лицьової мускулатури.

У процесі порушеного розвитку лицьової мускулатури в дитини, навіть після операцій на губах (хейлопластики) виробляється достатньо своєрідна рухова діяльність м'язів губ, що є дуже послабленою на відміну від норми. В результаті збіднюється міміка дитини, і м'язи обличчя включаються до артикуляції.

Наявність піднебінного незрощення різко погіршує умови фізіологічного дихання дитини. У дитини-ринолаліка із вродженим незрощенням піднебіння вдихуване повітря потрапляє одразу до носо-ротової порожнини, так як хоани при повному незрощенні піднебіння з'єднані в один резервуар із ротом. При неповній розщелині довжина хоан сильно скорочується, і вдихуване повітря також не встигає нагріватись. В результаті вдихуване повітря охолоджує всю поверхню носо-ротових слизових оболонок, подразнює дихальні шляхи.

Діти із вродженим незрощенням від народження вимушені інстинктивно пристосовуватись до свого дефекту. Це пристосування виявляється своєрідним розташуванням язика в ротовій порожнині. Дитина чисто рефлекторно зсуває тіло язика назад, намагаючись тим самим звузити прохід до дихальних шляхів для запобігання надлишкового охолодження стінок глотки. Своєрідне положення язика в порожнині рота поступово стабілізується. Так у дітей з'являються автоматизми рухових дій із залученням кореня язика та інших лицьових м'язів, що в подальшому впливає на формування звуковимови.

Отже, в дітей із вродженим незрощенням піднебіння здійснення найважливіших життєво необхідних функцій (дихання, харчування) призводить до надмірного підняття кореня язика, яке успішно закріплюється і стає стабільним.

При стабільному положенні кореня язика кінчик його відтягується в середину ротової порожнини. Рух язика загальмовується. При такому положенні язика здійснення рухів, необхідних для артикуляції мовних звуків унеможливлюється або значно ускладнюється. Усвідомлюючи свій мовленнєвий дефект, діти намагаються знайти способи його компенсації. Іноді під час мовлення вони сильно втягують крила носа, через що до артикуляції залучаються інші лицьові м'язи. Мовлення дітей-ринолаліків видається спотвореним не лише на слух, а й зовні (через надлишок зайвих рухів м'язів обличчя.

Також спостерігається порушення функціонального мовленнєвого слуху, за якого хворі не помічають власних дефектів мовлення.

Таким чином, при ринолалії в дітей простежується порушення процесів прийому їжі, вироблення неправильного положення язика, виникнення нав'язливих рухів лицьової мускулатури, порушення фізіологічного дихання та навіть зниження слуху, що, звісно, несприятливо впливає на формування мовлення [8, 15].

Психоневрологічна характеристика:

У дітей-ринолаліків спостерігаються численні порушення психоневрологічного стану. Неврологічні порушення, різноманітна розсіяна неврологічна мікросимптоматика. Часто наявне мікроорганічне ураження головного мозку, ознаки раннього ураження й дисфункції центральної та вегетативної нервової системи: головні болі, зниження пам'яті; порушення сну; ністагми; порушення глибокої чутливості; слабко виражені геміпарези, переважно органів мовленнєвого апарату і відділів правої руки; оральна й артикуляційна апраксія; порушення дрібної моторики; загальномоторні недоліки (недостатність координації, точності рухів тощо); підвищена збудливість, гіперактивність, гіперкінетичний, гіпердинамічний синдроми, підвищення сухожильних рефлексів, нервові тики, не різко виражені вегетативні порушення; депресивні типи настрою, страхи, плаксивість, зниження мотивації. Більшість дітей не мають грубої органічної симптоматики, але в них відзначається лабільність настрою, слабкість активного гальмування. [6, 22]

При ринолалії мовлення розвивається із затримкою (перші слова з'являються ближче до двох років і значно пізніше) й має якісні особливості.

Імпресивне мовлення розвивається відносно нормально, а експресивне зазнає деяких змін.

у першу чергу слід зазначити крайню нерозбірливість мовлення.

При ринолалії ведучою ланкою виступає фонетико-фонематичне недорозвинення мовлення. Дитина не розпізнає на слух дефектів власного мовлення. А відсутність усвідомлення диференціації звуків на назальні й неназальні, глухі та дзвінкі, тверді та м'які, може перерости у складні порушення процесів письма [27].

Порушення мовлення як засобу комунікації ускладнює становище ринолаліків у колективі. Часто їх спілкування з колективом є одностороннім, а його результат травмує дітей. У них розвивається замкненість, сором'язливість, роздратованість. Їхня діяльність знаходиться у більш сприятливому стані, так як ці діти нерідко інтелектуально повноцінні (якщо ринолалія проявляється в чистому вигляді) [18, 19].

В окремих випадках через неприйняття колективом, у дитини-ринолаліка може розвинутись логофобія (боязнь мовлення) [23], що, у свою чергу, ще більше ускладнює розвиток вищих психічних функцій, особистісних рис та пізнавальних процесів.

Але за даними численних досліджень, абсолютна більшість дітей-ринолаліків має високий компенсаторний потенціал [17, 29]. І завдання логопедів - завчасно виявити проблему й розпочати систематичну працю з її подолання та/або корекції.

1.3 Особливості порушення голосу та інших сторін мовлення при різних формах ринолалії

При ринолалії, незалежно від її форми, спостерігається порушення фізіологічного та мовленнєвого дихання, звуковимови й артикуляції мовних звуків (як приголосних, так і голосних), а також патологічні зміни голосоутворення (ринофонія).

Усі ці порушення перебувають у стійкому взаємозв'язку та впливають одне на одне.

Мовленнєвий апарат складається з двох тісно пов'язаних між собою частин: центрального (регулювального) та периферичного (виконавчого) апаратів.

Центральний мовленнєвий апарат міститься в головному мозку і складається з: кори головного мозку (переважно лівої півкулі), підкоркових вузлів, провідних шляхів, ядер стовбура (в основному довгастого мозку) і нервів, що йдуть до дихальних, голосових і артикуляційних м'язів. Через систему черепно-мозкових нервів передаються нервові імпульси від центрального мовленнєвого апарату до периферичного, приводячи в рух мовленнєві органи. Проте шлях від центрального мовленнєвого апарату до периферичного - це лише частина механізму мовлення. Інша частина полягає у зворотному зв'язку від периферії до центру.

У разі ринолалії порушеною є діяльність саме верхньої частини периферичного мовленнєвого апарату, який, в свою чергу, складається із трьох відділів: дихального, голосоутворювального (голосового) й артикуляційного. [5, 21]

Розглянемо більш детально особливості порушень у кожному з цих відділів:

Особливості дихання:

Порушення взаємодії між артикуляційними і дихальними м'язами призводить до специфічних особливостей як фізіологічного, так і фонаційного (мовного) дихання. Для найбільш точного функціонування мовного апарату переважає наявність нижньореберного чи діафрагмального дихання. За такого типу дихання під час вдиху передня стінка живота підіймається і, поклавши руку на живіт, можна відчути рух ребер. Грудна клітка при цьому має залишатись нерухомою. При ринолалії фізіологічне дихання найчастіше виявляється поверхневим - грудним чи ключичним, коли під час вдиху напружуються грудні м'язи, до руху приходять ключиці та грудна клітина, а діафрагмальні м'язи не беруть необхідної участі у процесі утворення мовлення. Порушується співвідношення між вдихом та видихом. Життєва ємність легенів знижується, відстає у розвитку грудна клітка. Страждає направленість та плавність видиху. Наприклад, при спробі подмухати на ватну кульку («загнати м'яч у ворота») дитина із шумом дує носом.

Неможливість здійснення повноцінного вдиху й видиху призводить до порушення фонаційного дихання, тобто дихання під час мовлення. В нормі більшість звуків нашої мови вимовляються на ротовому видиху (за винятком носових звуків [м], [м`], [н], [н`]). Для цього необхідна повноцінна взаємодія м'якого піднебіння, бокових та задньої стінок глотки, яка забезпечує наявність довгого, цілеспрямованого повітряного струменя. У дітей із незрощеннями піднебіння під час видиху значний об'єм повітря перетікає в ніс, тривалість його різко вкорочується, внаслідок чого стає недоступним промовляння цілої фрази на одному видиху. [6, 14]

Особливості артикуляції:

Ослаблення розвитку всієї лицьової мускулатури, аномалії в будові й рухливості губ, своєрідне розташування язика в порожнині рота, надмірне підняття кореня язика, його гіпертрофія, витончений в'ялий кінчик язика, що не бере участі в утворенні звуків, порушення оральної чутливості ротової порожнини, менш широке відкривання рота при промовлянні звуків, розлади роботи м'язів, які здійснюють рухи м'якого піднебіння. Піднебіння пасивне, малорухливе й не виконує функції розділення ротової й носової порожнин.

Таким чином, дефекти піднебінного зводу при ринолалії обумовлюють неправильний м'язовий взаємозв'язок в усьому артикуляційному апараті, а також зміну взаємодії м'язів периферичного кінця мовнорухового аналізатора.

Дослідження останніх років свідчать, що структура мовного дефекту при ринолалії може ускладнитись моторною недостатністю м'язів артикуляційного апарату, обумовленою порушенням їх іннервації по типу спастичності, гіпотонії чи дистонії. Таким чином, можна говорити про наявність або власне дизартрії, або її стертої форми, залежно від ступеня виразності розладів м'язового тонусу [2, 15, 24].

Особливості фонетико-фонематичної та вимовної сторони мовлення:

Якщо розглядати ринолалію, керуючись психолого-педагогічною класифікацією, вона постає одним із найтяжчих мовленнєвих порушень, адже загальний мовленнєвий розвиток дітей з ринолалією (відкритою органічною її формою) відбувається вкрай нерівномірно. Так, при відкритій ринолалії може спостерігатися лише порушення фонетичної системи мови (ФНМ - фонетичне недорозвинення мовлення), фонетико-фонематичної сторони (ФФНМ - фонетико-фонематичне недорозвинення мовлення), порушення усієї мовленнєвої системи (ЗНМ - загальне недорозвинення мовлення).

При відкритій ринолалії сильно страждає розбірливість мовлення. Ротові звуки набувають назальності, найбільш помітно змінюється тембр голосних і та у, при артикуляції яких ротова порожнина найбільш звужена. Найменший назальний відтінок має голосний а, адже при його вимові ротова порожнина широко розкрита.

Помітно порушується тембр при вимові приголосних. При промовлянні шиплячих та фрикативних звуків додається хриплий призвук, що виникає в носовій порожнині. Проривні п, б, д, т, к звучать неясно, так як у ротовій порожнині не утворюється необхідного повітряного тиску внаслідок неповного перекриття носової порожнини. Повітряний струмінь в порожнині рота настільки слабкий, що є недостатнім для коливань кінчика язика, необхідних для утворення звука р.

Закрита ринолалія, як зазначалось вище, обумовлена вимовою усіх звуків із проходженням мовного видиху лише через рот. Найбільш страждає вимова носових звуків. При нормальній їх вимові носоглотковий затвор залишається відкритим, і повітря проникає прямо в носову порожнину. Якщо для назальних звуків носовий резонанс відсутній, вони звучать як ротові б, б' д, д'.

Така заміна звуків сильно спотворює понятійний апарат мовлення. Зустрічається часткове закриття проходу повітряного струменя через ніс. У цьому випадку звук м звучить як злиття звуків мб, а звук н - як нд.

У мовленні зникає протиставлення звуків за ознакою назальний - неназальний, що впливає на його розбірливість.

За даної форми ринолалії страждає також вимова голосних звуків, котрі позбавляються деяких тонових характеристик, через оглушення окремих тонів у носоглотковій та носовій порожнинах, що значно збіднює їх звучання. Вони змазані, мають мертвий неприродний відтінок. [8, 18, 20]

Через порушену звуковимову та недостатній артикуляційний досвід у дітей-ринолаліків може розвинутись комплекс вторинних дефектів:

· фонематичні порушення (дитина перестає відчувати на слух помилки у власному мовленні, а пізніше, втрачає здатність розрізняти звуки правильного мовлення, відокремлювати дзвінкі від глухих, назальні від неназальних тощо);

· порушення лексико-граматичної сторони мовлення (через важкість промовляння довгих фраз, викликану вадами дихання й артикуляції, дитина не набуває належних навичок побудови лексико-граматичних конструкцій, а фонетико-фонематичні недоліки заважають їй правильно розрізняти й використовувати близькі за звучанням слова та їх форми);

· порушення писемного мовлення (проблеми розрізнення звуків мовлення на слух переносяться на помилки в письмі, порушують процес диференціації графічних позначень (букв) при читанні; недоліки розвинення дрібної моторики рук ускладнюють процес опанування письмових навичок, вироблення почерку). [27]

Особливості голосоутворення:

Голосоутворювальний відділ складається з гортані і голосових зв'язок, які розміщені над нею. Власне процес утворення звуків реалізується за рахунок коливання видихуваного повітря, спричиненого постійним зімкненням та розімкненням голосових зв'язок, до якого призводять постійні зміни положення щитоподібного та черпалоподібних хрящів, які змінюють співвідношення їх (зв'язок) натягу. Основними характеристиками голосу є його сила, тембр та висота. Саме засобами голосу мовлення людей набуває емоційної забарвленості (логічних наголосів, інтонацій). [5, 7]

Своєрідність голосової функції в дітей із ринолалією, найперше, викликана порушеннями процесів вдиху та видиху, правильність яких є однією з основних умов здійснення голосових операцій. Голос ринолаліків слабкий, виснажуваний, тихий, приглушений, із вираженим носовим відтінком. Характерним є стиснене звучання, іноді сипле та хрипле. Тьмяний звук голосу збіднює природні інтонації, мелодику мовлення. Це створює додаткові труднощі при спілкуванні.

Основною голосовою характеристикою, яка страждає найбільше при вроджених незрощеннях піднебіння, є тембр. Часто голос буває охриплим, а при ларингоскопії виявляється гіперемія (переповнення кров'ю кровоносних судин) і гіпертрофія (збільшення об'єму) [23] голосових складок. Приблизно у 20% дітей із незрощеннями піднебіння наявні вузлики голосових складок. Це є компенсаторним наслідком підвищення активності гортані у випадку втрати сили голосу. [1, 10]

За даними І.І. Єрмакової, перші ознаки порушення тембру виникають у дитини в період лепету. Саме тоді, коли вона намагається артикулювати й промовляти свої перші звуки, стає помітним носовий відтінок голосу. Приблизно до семи років у дітей із ВНВГП з усіх голосових характеристик страждає лише тембр голосу у вигляді наявності гіперназалізації. У решті якостей голос не відрізняється від нормального. Після семи років голос починає погіршуватись: знижується сила, з'являється виснажливість, осиплість. Переривається розширення діапазону. [13]

Таким чином, можна зауважити на комплексності порушення процесів утворення звуків мовлення, які складають складну структуру первинного та вторинного дефектів у дітей із ринолалією.

РОЗДІЛ ІІ. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАКТИЧНИХ МЕТОДІВ КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ З ПОДОЛАННЯ ВАД МОВЛЕННЯ ПРИ РИНОЛАЛІЇ

2.1 Основні завдання логопедичної роботи з дітьми-ринолаліками

Будь-яка логопедична робота з дитиною, незалежно від характеру порушення, повинна починатись із ретельного обстеження стану її мовленнєвої діяльності на момент початку корекційних занять.

Метою обстеження є виявлення причини і характеру мовленнєвого порушення, його глибину, ступінь. Завданням обстеження є також з'ясування, які саме компоненти мовлення зазнали найбільших патологічних змін.

Окрім обстеження власне мовленнєвої діяльності, слід також проаналізувати стан її психологічного та соціального розвитку.

З усього вище сказаного виходить, що логопедичне обстеження дітей-ринолаліків повинне мати комплексний характер та підбиратись індивідуально в кожному конкретному випадку. [12, 17]

Обстеження дітей з ринолалією повинне будуватись на наступних принципах:

· принцип комплексності;

· принцип цілісного, систематичного вивчення;

· принцип цілеспрямованості обстеження;

· принцип порівняння;

· принцип динамічності;

· принцип індивідуального підходу до відповідного віку і можливостей дитини щодо навантаження;

· принцип наочності та емоційності обстеження;

Існують різні форми обстежень, проте всі вони повинні містити загальні відомості про дитину, її сім'ю, дані анамнезу із висновками різних фахівців, аналіз стану загальної та дрібної моторики, стану та активності мімічних та артикуляційних м'язів, власне мовленнєвий розвиток дитини (усіх сторін мовлення); а також дані щодо рівня психосоціального розвитку. Наведемо один із прикладів карток обстеження дитини з ринолалією (Додаток А).

За даними результатів обстеження логопед формулює основні завдання та алгоритм корекційної роботи.

Л.І. Вансовська у своїй праці «Усунення порушення мовлення при вроджених розщелинах піднебіння» [4] пропонує наступний алгоритм дій:

· активізація м'якого піднебіння та глоткових м'язів;

· розвиток діафрагмального мовленнєвого дихання;

· активізація мовленнєвої моторики;

· усунення назалізації голосних звуків;

· розвиток мовнослухових диференціювань;

· робота над сонорними звуками;

· автоматизація засвоєних навичок;

· робота над голосом, подолання ринофонії.

Більш детально завдання логопедичної роботи можна представити наступним чином:

1) нормалізація «ротового видиху», тобто вироблення довгого ротового ступеня при промовлянні усіх звуків мовлення, окрім носових;

2) вироблення правильної артикуляції всіх звуків мовлення;

3) усунення назального відтінку голосу;

4) виховання навичок диференціації звуків з метою попередження дефектів звукового аналізу;

5) нормалізація просодичної сторони мовлення;

6) автоматизація набутих навичок у вільному мовленнєвому спілкуванні.

Під час корекції звукової сторони мовлення засвоєння правильних навичок звуковимови проходить кілька етапів:

1. Перший - етап «домовленнєвих» вправ. Він включає в себе:

· Дихальні вправи;

· Артикуляційну гімнастику;

· Артикуляцію ізольованих звуків чи квазіартикуляцію (адже ізольоване промовляння звуків є нетиповим для мовленнєвої діяльності);

· Вправи зі складами.

2. Другий - етап диференціації звуків, тобто виховання фонематичних уявлень на основі рухових (кінестетичних) образів мовних звуків.

3. Третій - етап інтеграції, тобто навчання позиційним змінам звуків у зв'язному висловлюванні.

4. Четвертий - етап автоматизації, тобто перетворення правильної вимови на нормативну, настільки звичну, яка б не вимагала спеціального контролю з боку самої дитини і логопеда.

Усі етапи засвоєння звукової системи забезпечуються двома категоріями факторів:

1) Несвідомими (через вслухування та відтворення);

2) Свідомими (через засвоєння артикуляційних укладів та фонологічних ознак звуків.

Участь зазначених факторів у засвоєнні звукової системи різниться, в залежності від віку дитини та від етапу корекції. [27]

Вищезазначене свідчить про те, що логопедична робота з ринолаліками повинна бути послідовною та охоплювати усі без винятку аспекти мовленнєвої діяльності, які є необхідними для повноцінної правильності мовлення та які зазнають при ринолалії патологічних змін. Лише дотримання усіх принципів організації роботи можуть гарантувати її ефективність.

2.2 Аналіз класичних та новітніх методичних розробок в галузі корекційної роботи з подолання мовленнєвих порушень при різних формах ринолалії

Проблема надання ефективної допомоги особам, які страждають на ВНВГП вперше постала серед медиків ще в часи Античної Греції. Вже тоді лікарі намагались не лише подолати вроджені незрощення, а й осягнути механізми порушення голосу з метою вироблення правильної стратегії роботи з його відновлення. У другій половині ХІХ сторіччя медики дійшли одностайного висновку, що логопедична допомога при ринолалії є не тільки важливою, а й вирішальною в корекційній роботі, адже хірургічне втручання лише створює умови для подальшого розвитку, проте не зумовлює його.

Поступово, в ході медичного та педагогічного вивчення проблеми, сформувались два напрями педагогічної роботи з усунення вад мовлення при відкритій органічній ринолалії.

1. Німецький напрям. Його представники: Г.Гутцман (1924), В.А.Каретнікова (1927), М.Є.Хватцев (1931, 1959) та інші.

Це силовий напрям у корекційній роботі. Використовувані вправи носять напружений, силовий характер. Сильні подразники викликають початкову іррадіацію збудження, завдяки якій до комплексної діяльності нормальних мовнорухових органів залучаються органи дефектні (зокрема, м'яке піднебіння).

Передбачалось поєднання логопедичних знань із застосуванням електро- та вібромасажу. Найбільш відомий представник німецького напряму - професор Г. Гутцман. Він рекомендував проводити мовленнєві тренування із використанням обтюратора (спеціального протеза, що слугує штучним закриттям неприродних отворів ротової порожнини) [23] чи носового затискувача для утворення сильного тиску в ротовій порожнині, який сприяє підйому піднебінної занавіски догори.

В основі мовленнєвих вправ лежить використання голосу підвищеної гучності для збільшення іннервації всіх внутрішніх частин порожнини рота. Бейсс пропонував застосовувати акцентований шепіт. Фрешельс наполягав на використанні поштовхоподібного методу усунення дефекту мовлення.

Принципи німецької школи на базі власного досвіду були модифіковані М.Є.Хватцевым. Він рекомендував складний комплекс вправ для розвитку мовленнєвого апарату, велику кількість механічних прийомів роботи. Однак сам автор підкреслював складність та недостатню ефективність запропонованої методики. [8, 22]

2. Французький напрям базується на постановці правильного дихання й голосу (представник даного напряму С.Борель-Мезоні). Він заснований на фізіологічно природних, ненапружених, диференційованих мовленнєвих рухах, переважно дихальних. Цей напрям роботи умовно називають поблажливим.

Із певною модифікацією французький напрям розвивався в ряді робіт радянських дослідників (Ф.А.Рау, О.Ф.Рау, З.Г.Нелюбова, Т.Н.Воронцова, А.Г.Іпполітова). В їхніх працях зазначалась необхідність логопедичної допомоги при ринолалії як до, так і після операції.

У порівнянні з попередніми роботами Нелюбовою було запроваджено нові прийоми: масаж піднебінної занавіски, спеціальні вправи для м'якого піднебіння (позіхання, ковтання, покашлювання), постановка діафрагмального дихання, формування голосовидихуваного струменя, розвиток слухової уваги до власного мовлення. [21, 25]

Воронцовою [9] (1966) була проведена диференціація логопедичного впливу після уранопластики в дорослих хворих. Було виокремлено три групи хворих і показано специфіку роботи з ними. Використовуючи метод рентгенографії, Вона з'ясувала довжину м'якого піднебіння, його рухливість, характер змикання із задньою стінкою глотки. В результаті досліджень було встановлено, що неповна нормалізація мовлення досягається в тому випадку, коли відстань між м'яким піднебінням і глоткою більше 5-6 мм.

А.Г. Іпполітова [15] запропонувала методику логопедичної роботи в до- та післяопераційний періоди з виховання правильного мовлення. Ефективність даної методики була доведена в її практичній діяльності з великою кількістю дітей. На її думку, головною умовою в роботі є активізація здорових відділів мовленнєвого апарату. В основі методики - поєднання дихальних і артикуляційних вправ з використанням фізіологічної взаємодії м'язів мовленнєвого апарату.

М.Д. Дубов описує проблему, зосереджуючи основну увагу на пальцевому масажі, який проводиться в поперечному напрямі на межі твердого та м'якого піднебіння, забезпечуючи рефлекторне скорочення м'язів піднебіння і глотки. [6]

І.І. Єрмакова [13] запропонувала методику поетапної корекційної роботи із виправлення фонетичної сторони мовлення і голосу при ринолалії в дітей і підлітків. Вона наголошувала на важливості врахування вікових особливостей пацієнтів з розщелинами піднебіння, які мають розлади голосоутворення. Дана методика спрямована на корекцію звуковимови й голосу за допомогою ортофонічних вправ. Авторка особливо підкреслювала важливість доопераційного етапу, на якому слід запобігти закріпленню компенсаторних патологічних звичок і створити базу для розвитку нормального мовлення. Починати післяопераційну логопедичну роботу з усунення розладів мовлення авторка рекомендує через 15-20 днів. Робота після операції спрямована на те, щоб привчити дитину користуватись у процесі мовлення новими анатомічними умовами. Головною метою логопедичних занять стає розвиток повноцінного піднебінно-глоткового зімкнення.

Л.І. Вансовська [4] використала комплексний метод йоготерапії, в основу якого закладено принцип єдності й одночасного навчання мовленнєвому диханню, голосоутворенню й артикуляції. Основна увага тут приділена розвитку кінестетичних відчуттів, що дозволяють хворим відчути контрастність положень язика в різних позиціях і направленість видиху.

Однак, на відміну від Іпполітової, авторка пропонує починати усунення гіперназалізації не з традиційного звука «А», а з голосних переднього ряду - «И» та «Е».

Нестандартний корекційний метод - режим мовчання (промовляння голосних «про себе») у поєднанні із вокальними вправами запропонувала С.Л. Таптапова. Позитивність результатів його використання була доведена, проте даний метод роботи є ефективним лише при роботі із підлітками і дорослими, адже він вимагає сформованого рівня аналітичної слухової діяльності (сприйняття, уваги, диференціювання). [10, 11]

Т.В. Волосовець, присвячуючи свої праці проблемам раннього колекційного втручання, першою обґрунтувала методику логопедичної роботи з дітьми, які страждають на ВНГП, у віці від 1 до 3 років. Авторка вказує на вплив провідної діяльності віку на мовленнєвий розвиток і пропонує проводити корекційний вплив на дітей у процесі формування предметно-ігрової діяльності. Вона розробила диференційовану систему індивідуальних логопедичних занять із дитиною в домашніх умовах, у стаціонарі та у спеціальних групах дитячих освітніх установ. [7, 17]

Своєрідний підхід до корекції вимови приголосних звуків - використання механічного подразнення рефлексогенних зон для розвитку рухливості м'язів м'якого піднебіння, описала З.А. Репіна.

В західній літературі розгорнуто описані програми та технології корекційної роботи з подолання піднебінно-глоткової недостатності. Основний акцент у цих працях ставиться на порушеннях тембру голосу - відкритій назалізації, як на ведучому розладі. Саме порушення тембру надає змазаності та глухості всьому мовленню. Основні завдання корекційно-педагогічної роботи - нормалізація резонансу, розвиток природних голосових даних дітей, відновлення рухової функції гортані й виховання навичок правильного голосоведення. [1, 7]

Серед новітніх розробок в галузі корекції голосоутворення, артикуляційних вмінь та звуковимови, доречно виокремити запатентовану

розробку науково-практичного об'єднання медико-соціальної реабілітації дітей та підлітків із вродженою щелепно-лицьовою патологією і тяжкими порушеннями мовлення «Бонум» (Російська Федерація), автором якої є А.В. Доросинська. Суттю методики, яка дістала назву «Спосіб відновлення мовно- та голосоутворювальної функції у дітей з ринолалією» є комплексний вплив на м'язи мовноутворювального апарату - дихальні, фонаційні й артикуляційні - фонологоритмічних вправ. У ході реалізації даного методу їх межують із рухливими вправами і вправами на розвиток уваги, слуху, пам'яті. Усі вправи пов'язують єдиним ігровим сюжетом, проводят їх з допомогою функціональної іграшки та конкретного ігрового образу. Вправи виконуються в положенні дитини лежачи на животі і стоячи на четвереньках головою донизу. Спосіб Дозволяє прискорити процес реабілітації дітей із ринолaлією. [26]

Цікавим новітнім підходом у логопедичній роботі є також поєднання загальноприйнятих артикуляційних вправ із нетрадиційними для вдосконалення артикуляційної моторики. Користуючись надбаннями в галузі логопедичного масажу та артикуляційної гімнастики, вдале комбінування прийомів може активно сприяти швидшому засвоєнню й закріпленню дітьми-ринолаліками правильних положень органів артикуляційного апарату для вимови різних звуків мовлення. Наведемо деякі з таких вправ (Додаток Б). [3]

Сучасні вимоги до організації навчання, виховання й освіти дітей ставлять жорсткі завдання перед фахівцями щодо впровадження принципово нових технологій роботи. Одним з інноваційних методів роботи з дітьми із порушеннями мовлення, зокрема, дітьми-ринолаліками є використання комп'ютерних технологій в умовах спеціального навчання.

Основні функціональні можливості даної методики можна представити наступним чином:

· Комп'ютер як інформаційно-довідковий засіб;

· Пакет програмних засобів моделюючого типу;

· Комп'ютерна дидактична гра, що потребує індивідуальних і групових рішень;

· Пакет програм для перевірки і контролю знань дітей, рівня їх мислення (у вигляді тестів, хронологічних таблиць тощо);

· Як демонстраційний засіб під час вивчення нового матеріалу;

· Як модель комунікативної діяльності (модель «живого» діалогу, де дитина проходить шлях від комп'ютерної моделі комунікативної діяльності до реального «живого» спілкування);

· Пакет програмних засобів корекційного напряму (комп'ютерні програми, які мають у складі програмні модулі, завдяки яким виконується фізичний і логічний аналіз параметрів звуків, коли вони відображаються на екрані у вигляді графіків, кривих, інтерактивних анімацій тощо). [16]

Активне й належним чином організоване використання комп'ютерних технологій в педагогічній роботі з дітьми є важливим засобом запобігання виникненню вторинних дефектів вищих психічних функцій, гальмування розвитку пізнавальних процесів та комунікативної активності дітей.

Отже, розвиток методик логопедичної роботи з ринолаліками пройшов тернистий шлях і збагатився значною кількістю відмінних один від одного підходів до вирішення даної проблеми. На даний час продовжується активна пошуково-дослідницька діяльність та експериментальна апробація інноваційних методів, прийомів та технологій, які б відповідали наявному стану генезису проблеми, сучасним медико-психолого-педагоігчним та соціальним вимогам, і водночас були б найбільш ефективними в подоланні властивих ринолалії мовленнєвих порушень.

2.3 Порівняльна характеристика логопедичної роботи з відновлення голосу в дітей-ринолаліків

Як уже зазначалось, процес голосоутворення та голосоведіння при ринолалії порушується внаслідок анатомо-фізіологічної патології органів мовленнєвого апарату. Усі компоненти комплексу вад мовлення (дихальних, артикуляційних, фонаційних, вимовних) перебувають у тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. Тому при аналізі різних методик роботи з ринолаліками важко відокремлювати від загальної системи роботу, спрямовану саме на відновлення голосу; адже усі вправи, спрямовані на виховання правильного фізіологічного та мовленнєвого дихання, на формування правильної артикуляції голосних та приголосних звуків, а також вправи на розвиток загальної моторної активності, так чи інакше впливають і на розвиток голосоутворювальної функції.

Голосова терапія кінцевою метою має отримання дзвінкого «летючого» звучання голосу й закріплення його в самостійному мовленні дитини. Основна задача корекційної роботи в цьому напрямку - виховання правильного голосоведіння, активізація м'язів гортані, нормалізація ротоглоткового резонансу [1, 14].

У ході даного дослідження ми спробували здійснити порівняльну характеристику найпопулярніших в останні роки методик колекційного впливу, які використовуються в роботі з ринолаліками на теренах держав пострадянського простору (Система логопедичного впливу на дитину з ВНГП А. Іпполітової [15], Поетапна методика корекції розладів голосу в разі ринолалії І. Єрмакової [13] та Методика усунення вад мовлення при вроджених незрощеннях піднебіння Л. Вансовської [4]).

Спільні та відмінні риси розглядуваних методик виокремлюються та зазначаються щодо кожного з етапів роботи.

Отже, доречно почати з описання запропонованих авторками послідовностей дій:

Спільним для методик А. Іпполітової та І. Єрмакової є наголошення на необхідності логопедичної роботи на доопераційному етапі. Саме така організація роботи може сприяти запобіганню закріплення компенсаторних патологічних звичок й артикуляційної бази. Адже, на їх думку, мовленнєвий апарат дитини слід підготувати до вироблення правильних артикулем, можливість якого дасть операція, До того ж, як зазначали вони, період післяопераційного мовчання задля збереження фізіологічних його результатів, призводить до погіршення стану мовленнєвої активності, і роботу після операції слід починати заново.

Усі три авторки збігаються в переконанні, що основним завданням логопеда для подальшої роботи з постановки голосу і звуковимови є виховання правильного діафрагмального мовленнєвого дихання.

Завершальним етапом роботи з постановки правильної артикуляції та звуковимови у післяопераційний період усі вважають закріплення в дитини набутих навичок, тобто пристосування її мовленнєвого апарату до нових можливостей й інтеграцію їх у звичку, автоматизм.