Ефективність спрямовуючих факторів в адаптуванні підлітків у соціум в умовах загальноосвітньої школи

Прагнення самому в усьому розібратись сприяє формуванню моральних поглядів та переконань. Але не завжди це досить зрілі і вірні погляди. Часто можна зіштовхнутись з помилковими, незрілими переконаннями. В.А. Крутецький приводить такі висловлюванні дівчинки-дев'ятикласниці: “Я знаю, що таке впертість, і сама я надто вперта. Але боротись мені з цим надто важко. Якщо навіть я неправа, думаю: “Як же так? Невже чужа думка буде перемагати мою власну?” [26;с.13].

Прагнення до самостійності, однак, не виключає потреби в спілкуванні з дорослими. Така потреба старшого школяра навіть вище, ніж в інші вікові періоди. Вже молодші школярі тягнуться до однолітків, але їх дружні зв'язки багато в чому визначаються вчителями і батьками: їх очами діти часто дивляться на однокласників і товаришів. У підлітків на першому плані - однолітки.

В юнацтві картина значно змінюється. За даними одного дослідження, біля 2/3 старшокласників вказували на актуальність потреби в спілкуванні з дорослими.

Така потреба, мабуть, пояснюється тим, що в ранньому юнацтві у весь ріст стають проблеми самосвідомості і самовизначення, вирішити які самому буває надто складно. Ці проблеми живо обговорюються в колі однолітків. Але життєвий досвід малий у всіх. І тут на допомогу приходять дорослі. Одна з самих важливих потреб перехідного віку стає потреба у звільненні від контролю і опіки батьків, вчителів, старших взагалі, а також від встановлених ними правил і порядків. Як же з'являється ця вікова тенденція у відносинах старшокласників з найбільш визначними для них конкретних дорослими, які є не лише старшими за віком, але й повноважними представниками суспільства дорослих в цілому, - батьками і вчителями?

Немає практично жодного соціального чи психологічного аспекту поведінки юнаків, які б не залежали від їх сімейних стосунків в теперішньому або минулому. Хоча змінюється характер цієї залежності. Так, якщо в минулому шкільна успішність дитини і строк її навчання залежала головним чином від матеріального рівня сім'ї, зо зараз цей фактор менш впливовий. Проте велику роль відіграє рівень освіти батьків. Окрім освітнього рівня батьків, завдає значного впливу на долю юнаків стан сім'ї і характер взаємовідносин між її членами. Неблагоприємні сімейні умови характерні для переважної більшості так званих важких підлітків.

Значний вплив на особистість підлітків завдає стиль його взаємовідносин з батьками, який лише частково визначений їх соціальним станом. Існує декілька відносно автономних психологічних механізмів, через які батьки впливають на своїх дітей. По-перше, підкріплення: заохочуючи поведінку, яку дорослі вважають вірною, і наказують за порушення встановлених правил, батьки впроваджують в свідомість дитини певну систему норм, дотримання яких поступово стає для дитини звичкою і внутрішньою потребою. По-друге, ідентифікація: дитина імітує батьків, орієнтується на їх приклад, намагається стати такою же як вони. По-третє - розуміння: знаючи внутрішній світ дитини і чутливо відкликаючись на її проблеми, батьки тим самим формують її самосвідомість і комунікативні якості [27;с.7].

Найкращі взаємовідносини старшокласників з батьками складаються, як правило, тоді, коли батьки дотримуються демократичного стилю виховання. Цей стиль в більшому ступені сприяє вихованню самостійності, активності, ініціативи і соціальній відповідальності. Поведінка дитини спрямовується в цьому випадку послідовно, і поруч з цим гнучко і раціонально:

батьки завжди пояснюють мотиви свої вимог і заохочує їх обговорення підлітком;

влада використовується лишу по мірі необхідності;

в дитині цінується як слухняність, так і незалежність;

батьки встановлюють правила і твердо проводить їх в життя, але не вважають себе безгрішними;

вони прислуховуються до думки дитини, але не виходить лише з її бажань.

Крайні типи стосунків все рівно, чи йдуть вони в бік авторитарності, чи в бік ліберальної всетерплячості, дають негативні результати. Авторитарний стиль викликає в дітей відчуження від батьків, почуття свої незначності і небажаності в сім'ї.

Щоб зрозуміти відносини старшокласника з батьками, необхідно знати, як змінюються з віком функції цих стосунків і пов'язаних з ними уявлень. В очах дитини мати та батько виступають в декількох іпостасях:

як джерело емоційного тепла і підтримки, без яких дитина відчуває себе беззахисною і безпорадною;

як влада, директивна інстанція, розпорядник добробуту, покарань і заохочень;

як зразок, приклад для імітації, втілення мудрості та кращих людських якостей;

як старший друг і порадник, якому можна довіряти все.[27;с. 16].

Стосунки батьків і дітей асиметричні, нерівноправні, багато з батьків, звикнувши розпоряджуватись дітьми, хворобливо переживають послаблення своєї влади. Крім того, діють певні культурні заборони. Наприклад, у нас не звично обговорювати сексуальні проблеми з представниками інших вікових груп. Це робиться лише з однолітками. В результаті найважливіша сфера інтимних переживань підлітка із спілкування з батьками “викидається”. При опитуванні 402 пар молодих москвичів, які подали заяву про вступ у шлюб, 85% дівчат і 80% женихів відповіли, що ніколи не обговорювали з батьками проблеми шлюбу і сім'ї (з матерями - відповідно 35 і 63%). Надзвичайно важливі для перехідного віку і раннього юнацтва- “етапи статевого визрівання” і “інтимні стосунки” - займають останні місця в розмовах з батьками [34].

Ті ж труднощі, що і батьки, переживають вчителі. Робота вчителя ускладнилась, причому особливо складно мати справу зі старшокласниками. І не тому, що учні і вчителі стали гірше, а тому, що вимоги до тих і інших стали більш суперечливим.

Статус сучасного старшокласника в школі неоднозначний. З одного боку, стан старшого накладає на юнака додаткову відповідальність, перед ним ставляться більш складні задачі, з нього більше вимагають. З іншого боку, за своєю натурою, він цілком залежить від вчителів і шкільної адміністрації. Він зобов'язаний безперешкодно виконувати всі вимоги вчителів, не має права критикувати їх, учнівські організації функціонують під контролем і керівництвом класного керівника і шкільної адміністрації, и це керівництво часто переростає в особову опіку.

Внутрішня позиція старшокласника по відношенню до школи складається з його відношення до школи як до установи, до процесу навчання і знання, до вчителів, до співучнів. Молодший школяр і навіть підліток ще не розрізнюють цих моментів, вони просто “люблять” або “не люблять” школу. Установки старшокласника більш диференційовані. Його відношення до школи в цілому характеризується зростаючою свідомістю і одночасно поступовим “виростанням” зі школи.

Навчання - провідна діяльність старшокласника. Але мотиви навчання з віком змінюються. За даними Л.І. Божович, Н.Г. Морозової і Л.С. Славіної (1951), які стосується повоєнних років, в 1-2 класах дитина ще не усвідомлює самого змісту освіти і орієнтується, головним чином, на оцінку, за якою для неї стоїть певне відношення вчителя. В 3-7 класах освіта стає, насамперед, засобом завоювання престижу однолітків, завоювання репутації гарного учня. Для старшокласників все це вже менш важливо. Навчання, набуття знань стає тепер, насамперед засобом підготовки до майбутньої діяльності. Але далеко не у всіх.

Головна перешкода взаємопорозумінню вчителів і учнів - абсолютизація рольових стосунків. Вчитель, обтяжений турботою про навчальну успішність, не бачить за оцінками індивідуальності учня. Ідеальний учень в його розумінні - той, хто “завжди готовий співпрацювати із вчителем, прагне до знань, ніколи не порушує дисципліну на уроках.” В протиставлення образу школяра, ідеального у всіх відношеннях, існує інший: лінивий, пасивний чи неслухняний школяр, ворожо налаштований до школи і вчителів. Такий підопічний викликає у вчителя далеко не кращі очікування [4;с. 157].

Розкриваючись назустріч учню і отримуючи доступ в його внутрішній світ, вчитель тим самим розгортає межі і збагачує зміст власного “Я”. В цій взаємодії особистостей індивідуальність вчителя не менш істотна, ніж індивідуальність учня. Як писав в свій час К.Д. Ушинський, “в вихованні все має будуватись на особистості вихователя, тому що виховальна сила витікає лише з живого джерела людської особистості.”

1.2 Спрямовуюча роль педагогічного колективу школи у адаптуванні учнів до умов шкільного життя

Одним із провідних мікрофакторів адаптації дитини є інститути соціального виховання. Пріоритетне місце серед них належить школі. Школа - досить складний феномен. Тут стикаються та перегукуються найрізноманітніші сторони життя людини. Саме школу розглядають як провідний інститут соціального виховання.

В першу чергу, в загальноосвітні заклади дитина приходить як особистість, яка розвивається і фомування якої уже почалося в сім'ї, в групі однолітків, в найближчому мікросоціумі. Тому життя дитини в школі доцільно розглядати як органічну частину та продовження її адаптаційного процесу.

Досить часто процес адаптації особистості в умовах загальноосвітніх закладів супроводжується появою різноманітних соціально - психологічних проблем в дитячому та підлітковому середовищі, особливостей взаємодії учнівського та педагогічного колективів, різних труднощів підлітків, пов'язаних з усвідомленням та розумінням ними власного «Я» - образу. Все це викликає необхідність організації соціально - педагогічної роботи з вихованцями загальноосвітніх закладів, яку має здійснювати кваліфікований спеціаліст. Ним на сьогодні виступає соціальний педагог - фахівець відповідної кваліфікації, об'єктом діяльності котрого є діти та молодь, що потребують допомоги.

Функціональні обов'язки соціального педагога окреслені в листі МНО України від 02.08.2001 року «Про особливості діяльності практичних психологів (соціальних педагогів) загальноосвітніх навчальних закладів» [11;с.5]. Відповідно до цього листа перед соціальними педагогами ставляться такі професійні завдання:

формування гуманних стосунків між вихованцями, учнями та педагогами;

охорона та захист прав інтересів дітей;

вивчення особливостей особистості учня, соціальної ситуації розвитку та умов життєдіяльності;

вияв інтересів та потреб, проблем і труднощів дітей та підлітків;

створення атмосфери психологічного комфорту для учнів у навчальній та поза навчальній діяльності;

організація та координація різних видів поза навчальної діяльності дітей та підлітків;

робота з обдарованими дітьми та дітьми з творчими здібностями;

попередження конфліктів в учнівських колективах;

допомога старшокласникам у професійному самовизначенні;

орієнтація учнів на здоровий спосіб життя;

профілактика правопорушень серед неповнолітніх, робота з учнями «групи ризику»;

посередницька діяльність між вихованцями та адміністрацією, педагогами школи, батьками, різними соціальними інститутами;

взаємодія з педагогами, психологом, батьками або опікунами для надання допомоги учням;

попередження суїцидів неповнолітніх.

Види й стилі взаємодії педагога й дитини

Педагогічна діяльність, що спрямована на всебічний розвиток особистості дитини, буде ефективнішою, якщо будуватиметься з урахуванням особистостей єства і культури дитини та педагога.

У процесі педагогічної діяльності між педагогом і дитиною виника особливе спілкування, у якому учасники «намацують» свій погляд на світ. Завдання педагогічної діяльності в контексті діалогу культур педагога та дитини - з одного боку, зміцнити, розвинути способи мислення, позиції, картину світу, які притаманні дитині, з іншого - організувати взаємодію з культурою дорослої людини.

У дослідженнях А.В. Запорожця, П.Я. Гальперіна, Л.А. Венгера та інших досить повно визначено провідну роль педагога (дорослого) в організації процесу виховання та навчання дитини [1;с.45]. С.Л.Рубінштейн неодноразово підкреслював, що педагогічний процес формує особистість дитини тією мірою, якою педагог керує її активністю, а не підмінює її. Аналогічні висновки містяться в роботах В.С. Мерліна, Я.Стреляу, А.Б. Ніколаєвої, А.В. Петровського, Р. Бернса та інші.

Загальне завдання педагогічної діяльності в освітньому процесі полягає у створенні умов для гармонійного розвитку особистості, підготовці підростаючого покоління до праці й інших форм участі в житті суспільства. Реалізується це завдання шляхом організації особистісно розвивального середовища, керування різноманітними видами діяльності вихованців і побудови правильної взаємодії з дитиною.

У педагогічній науці виділяють 2 види взаємодії педагога й дитини: суб'єктно - об'єктний та суб'єктно - суб'єктний.

Суб'єктно - об'єктні взаємини. У педагогічній діяльності в ролі суб'єкта постає педагог, а в ролі об'єкта - учень.

Педагога як суб'єкта педагогічної діяльності характеризують цілепоклада- ння, активність, педагогічна самосвідомість, адекватність самооцінки й рівня домагань тощо. У цій ситуації учень є виконавцем вимог і завдань, що висуває до неї педагог. За умови розумних суб'єктно - об'єктних взаємин формуються та закріплюються позитивні якості школярів: ретельність, дисциплінованість, відповідальність; учень накопичує досвід здобуття знань, опановує систему, упорядкованість дій. Однак доки до діяльності дитину спонукатиме педагог доти пізнавальний розвиток школяра не буде ефективним. Ситуація, яка не передбачає ініціативності та обмежує самостійність, зазвичай формує негативні сторони особистості. Педагог «бачить» своїх вихованців досить односторонньо, в основному з погляду відповідності або невідповідності нормам поведінки й правилам діяльності, яку цей педагог організовує.

Суб'єктно - суб'єктні взаємини сприяють розвитку в дітей здатності до співпраці, ініціативності, творчості, уміння конструктивно розв'язувати конфлікти.

За умови таких взаємин у дитини активізуються розумові процеси, уява, знання; вона відбирає потрібні способи дії, апробує різноманітні вміння. Уся діяльність набуває значущості для учня, формуються активність і самостійність, які за стійкого зміцнення суб'єктної позиції можуть стати її особистісними якостями. Під час суб'єктно - суб'єктної взаємодії педагог розуміє своїх вихованців більш особистісно - така взаємодія називається особистісно орієнтованою.

Особистісно орієнтований педагог максимально сприяє розвитку здатності дитини усвідомлювати своє «Я» у зв'язках з іншими людьми і світом, осмислювати свої дії, передбачити їхні наслідки як для інших, так і для себе. Педагогічна діяльність за такої взаємодії має діалоговий характер. М. Бахтіна уважає, що «дитина тільки під час діалогу, починаючи взаємодію з іншим суб'єктом пізнає себе шляхом порівняння з іншим, шляхом зіставлення його вибору й вибору свого» [1;с. 75].

Стиль педагогічної діяльності зумовлюється характером взаємодії педагога та дитини. У вітчизняній науці дослідженню цієї проблеми присвячено роботи І.В. Страхова, Н.Д. Лєвітова, Є.А. Клімова, В.Е. Чудновського, В.І Моросанова та інших. Наприклад, А.К. Маркова диференціює демократичний, авторитарний і ліберальний стилі педагогічної діяльності й описує їх у такий спосіб.

За демократичного стилю педагогічної діяльності дитини розглядаться як рівноправний партнер у спілкуванні й пізнавальній діяльності. педагог залучає дитину до прийняття рішень, зважує на її думку, заохочує самостійність судження, ураховує не тільки успішність, але особистісні якості. методами впливу є спонукання до дії, порада, прохання. для педагогів, які відзначаються демократичним стилем взаємодії, характерні більша професійна стійкість, задоволеність своєю професією.

Як об'єкт педагогічного впливу, а не рівноправний партнер, дитина розглядається за авторитарного стилю. Педагог одноосібно ухвалює рішення, установлює суворий контроль за виконанням висунутих ним вимог, користується своїми правами. не зважаючи на ситуацію та думку дитини, не пояснює їй свої дії. Унаслідок цього дитина втрача активність або проявляє її тільки за умови провідної ролі педагога, має низьку самооцінку, є агресивною. головними методами впливу для такого стилю є наказ, повчання. Для педагога характерні низька задоволеність професією та професійна нестійкість.

За ліберального стилю педагог уникає прийняття рішень, передаючи ініціативу дітям або колегам; організовує та контролює діяльність дітей безсистемно; виявляє нерішучість і коливання.

Кожний із цих стилів взаємодії педагога з учнями, виявляючи ставлення до партнера у взаємодії, визнача її характер: від підпорядкування до партнерства й відсутність спрямованого впливу. Істотне значення має той факт, що кожний із цих стилів припускає домінування або монологічної, або діалогічної форм спілкування [1,с.22].

Педагог, що працює в школі повинен:

Усвідомлювати, що його учні різні за своїм темпераментом, характером.Тобто, здійснювати диференційований підхід в період адаптації дитини до нових умов.

Оволодівати основними ідеями гуманістичного виховання, розробляти і впроваджувати їх у різних видах дитячої діяльності.

З оптимізмом підходити до розв'язання певної проблеми.

Вміти ототожнювати себе з дітьми, усвідомлювати їхні запити, радощі, прикрощі.

Допомогти дитині збагатити соціальний досвід, надавати їм змогу діяти ініціативно, самостійно обирати для себе вид діяльності, вчити їх спілкуватися одне з одним, виконувати спільні завдання.

Вміти так організувати дитяче середовище, щоб кожна дитина відчувала «смак» успіху, довіри, безкорисливості, поступливості.

Забезпечувати позитивні емоційні переживання, відчуття психологічної захищеності.

Порівнювати характер змін, які відбуваються в поведінці дитни.

Запобігати психологічному дискомфорту дитини.

Прищеплювати охайність, дисциплінованість, вміння завершувати розпочату роботу тощо.

Створювати відповідні умови для збагачення уявлень свої вихованців про суспільство і стосунки в ньому для формування ціннісного ставлення до людей і до самих себе, усвідомлення власної неповторності і можливостей самовияву.

Володіти педагогічним тактом, вмінням бути справедливим, чесним, готовим допомогти своєму учневі, захистити його.

Володіти педагогічними здібностями (комунікативністю); перцептивними здібностями (емпатія, педагогічна інтуїція); емоційною стійкістю (здатністю опановувати себе, оптимістично прогнозувати свою роботу); рефлексивно - анатомічними здібностями (аналіз і оцінка власної діяльності, професіоналізму); креативними здібностями (здатність до творчості, висунення оригінальних ідей); експресивно - мовленнєвими здібностями (виразність міміки, жестів, рухів, артистичність); організаторськими здібностями; загальною культурою (духовні та естетичні потреби, культура поведінки, мови).

Звичайно, потрібно не забувати й про свій зовнішній вигляд, про усмішку на обличчі, про «відкритий» погляд - зоровий контакт, ласкаву і спокійну інтонацію при розмові з дитиною, тактильний контакт (погладжуваггя, обійми) та ін.[6,с.99].

Педагогічні методи вчителя, що сприяють збереженню нормального стану дитини в період адаптації:

Утримуватися від негативної оцінки вчинків дитини.

Хвалити новачків навіть за незначні вияви самостійності, за найменший успіх, чутливість до інших дітей, досягнення в продуктивних видах діяльності.

Зауваження слід висловлювати доброзичливим, спокійним тоном при цьому висловити впевненість в тому, що надалі дитина діятиме правильно.

Задовольняти потребу дитини в увазі, турботі, терпінні.

Формувати поетапно елементарні ігрові дії, навчальні навички.

Організовувати спільно з вихователем предметно - ігрову діяльність [6,с.103].

1.3 Спрямовуюча роль суспільних молодіжних об'єднань школи

Група робить визначений вплив на особистість, що входить у неї, так само й особистість не може не робити впливу на групу. Стосовно особистості група виконує ряд функцій: по-перше, прилучає їх до ідейних, моральних, естетичних і інших цінностей. цю функцію вона виконує остільки, оскільки є відкритою соціальною системою і свої цілі, задачі бере із суспільства. (Вона може виробляти їх і усередині і співвідносити із суспільними). Якщо розглядати особистість у співвідношенні з групою, то вона також представляється системою, відкритою стосовно даної діяльності. Особистість підтримує ідейні, моральні й інші ціності групи, що у свою чергу витягає їх із суспільства. Таким чином, у групі оформляється ідейний і морально - естетичний вигляд особистості.

По - друге, вплив групи на особистість, позначається у виховній і коригувальній функції. На перший погляд, здається, ніби сама людина, і тільки вона «коваль» власного характеру, тільки від неї залежить, чи буде вона наполеглива, смілива, чуйна, весела, добра. Безумовно, людина повинна формувати себе, і тим більше в неї повинне бути бажання бути кращою, більше цінною для суспільства. Але при всьому цьому група могутня сила. У своєму арсеналі вона містить такі засоби виховання, котрих немає в особистості: групова думка, переконання, роз'яснення, критика, змагання. Особливе значення набуває група в перевихованні індивіда. Вона раніше помічає відхилення в поведінці і психічному складі, чим сама особистість.

Проблема конформізму.Конформіз - підпорядкування думки особистості груповому, щоб уникнути конфлікту.

Вивчати конформізм почали американські дослідники. Психолог Еш провів такий експеримент. Групі із 8 чоловік було запропоновано порівняти довжину лінії з трьома нерівними її відрізками. Кожний випробуваний голосно повідомляв свою оцінку. Вся група, за винятком одного, попередньо зустрілася з експериментатором і вони домовилися, що будуть давати явно зрадливі оцінки про співвідношення ліній. Їхні помилки були значними від 1 до 4см. Той, хто не був посвячений у своєрідну змову, зіштовхнувся із суперечливою його досвіду думкою більшості. Становище склалося напружене: з одного боку, думка усіх,а з іншого боку - реальне сприйняття і власна думка члена групи. У залежності від властивостей особистості реакція непосвячених була різною: одні продовжували відстоювати свою думку засновану на сприйнятті, і ігнорувати думку інших, інші - виражали згоду з думкою більшості (або беззастережно, або погоджувалися зовнішньо, але в дійсності залишалися при своїй думці) [9;с.115 ].

На основі даного й інших аналогічних експериментів був зроблений висновок про те, що існують 2 варіанти ставлення особистості до групової думки: або незгода, відчуження, або повне прийняття його. Інакше кажучи, людина може бути конформістом або нонконформістом.Ніяких інших ставлень особистості до групової думки немає.

При цьому виявляється, що в групах, складених лише для експерименту і, таким чином, що не є колективами, дійсно спостерігалися конформісти і не конформісти. У колективі складається інша картина. Члени колективу за тих самих умов експерименту по - іншому ставляться до запропонованого завдання. Якщо зміст має важливе значення, якщо в ньому відбиваються колективні цінності, то особистість відстоює своє судження, незважаючи на протидію ззовні або більшість членів даного колективу. У цьому випадку вона йде на конфлікт (якщо він дійсно можливий у даній ситуації) із колективом. Така позиція особистості у колективі одержала найменування самовизначення особистості, моральної стійкості її. Саме цим відрізняється позиція особистості в дифузійній групі і в групі.

Вплив особистості на соціальну групу. Міра впливу особистості на колектив виражається в категоріях авторитету, керівництва, лідерства.

Авторитет - суспільне визнання особистості, оцінка колективом відповідностісуб'єктивних якостей людини об'єктивним вимогам діяльності.

Авторитетність насамперед залежить від особистих якостей людини. Великі знання, багатий життєвий досвід, вироблені уміння і навички - усе це виділяє людину серед інших. До думки такої людини прислухаються, до неї звертаються за порадою, допомогою. Авторитетну людину відрізняє безкорисливе прагнення йти на зустріч людям і за це їй вдячні люди. Таким чином, авторитет у своїй основі має особисті властивості. Водночас до нього причетні і навколишні люди, група, колектив. Вони підтримують і зміцнюють, а часом і скидають авторитет.Чим більше людей бачить цінність людини, її особистих якостей, чим у більшій кількості серйозних справ. Вона проявила себе, тим вищий і глибший авторитет, тим ширше її визнання, тим більший вплив виявляє вона на навколишніх.

Керівництво. Соціальна група як одиниця, як спільність людей зберігає свою цілісність не тільки в силу існування загальної цілі, але і завдяки наявності керівництва, що забезпечує узгодженість дій. У цій якості виражається вплив особистоств на групу, що вибирається або призначений керівник виконує ряд функцій:

висуває, формулює цілі, сприяє впровадженню їх у свідомість кожного члена групи;

розподіляє завдання і погоджує діяльність членів групи;

контролює хід і результат справи;

здійснює виховні функції;

5)установлює і підтримує зв'язок з іншими групами [9;с.125].

1.4 Вплив підлітків на процес та механізми адаптування їх однолітків

Робота психолога зі старшокласниками легша, ніж із підлітками, бо актуальна у підлітковому віці проблема мотивації навчання - відходить на 2 місце. Втрачають своє значення і багато інших проблем. Але їх заступають нові. Для десятикласників важливою стає соціально - психологічна адаптація до нового колективу. Сьогодні склад 10 класу змінюється: дехто переходить в гімназії, ліцей за профілем майбутньої професії. Дехто залишається у своєму класі, але до нього прибувають нові учні, тобто класний колектив змінюється, стає іншим.

Після 9 класу найчастіше залишаються учні, інтелектуальний рівень яких вищий за середній, але колишній відмінник може перетворитися на середнячка, а «твердий хорошист» на трієчника.

Батьки, наполягаючи на престижному навчанні, не розуміють, чому їхня дитина стає похмурою, млявою, розгубленою, або, навпаки: дратівливою, агресивною чи зухвалою, злою тощо.

Мова йде про те, що змінилися критерії оцінювання, втрата звичного статусу в групі, зміна самооцінки, ставлення до себе. Відбувається різка зміна у сфері само сприйняття і самоусвідомлення. Це призводить до розвитку механізмів захисту, неадекватної, неконструктивної поведінки, виникнення афектних реакцій, депресій тощо. Тобто, виникає проблема: соціально - психологічна дезадаптація, яка потребує уваги психолога і адекватних психокорекцій них заходів, частіше індивідуальних.

Друга проблема - установка на продовження мораторію дитинства. Багато батьків саме тому бажають, щоб їхня дитина перейшла до 10 класу. Вони перед завершенням освіти та вступом до вищого навчального закладу, «дозволяють» дитині «розслабитися»: провокують інтерес до всього, що не навчання і не робота - спорт: до спілкування (як у підлітків), досвід «дорослого життя» тощо. Це можна зрозуміти: цей досвід, не пов'язаний тільки з навчанням, має величезне значення для подальшого життя та розвитку 15-16 - річної людини. Але ця проблема має стати турботою вчителів та психологів [5;с.115].

Коли учень переходить із школи до ліцею, адаптація до нових умов набуває особливої значущості. Певна частина новачків мають проблеми пов'язані з прийняттям нової соціальної ситуації. Передусім це пов'язано із значним збільшенням інформаційного потоку, іншим рівнем вимог. До цього треба додати певну стресову ситуацію, в якій опиняється учень під час конкурсного відбору, а також своєрідної конкуренції між учнями, котрі здебільшого були лідерами в тих школах, де раніше навчалися. Також постає проблема професійного самовизначання, розширення соціальних зв'язків поза ліцеєм, що можуть вступати в суперечність з вимогами ліцею.

Важливість проблеми адаптації новачків до умов ліцейського життя усвідомлює весь педагогічний колектив. Саме тому для вчителів ліцею, кураторів - вихователі проводять серію методологічних семінарів, тренінгів з адаптаційних технологій.

Розв'язання проблеми ускладнюється тим, що в сучасній психологічній науці тільки розпочате детальне дослідження деяких аспектів адаптації, досконало цей процес ще не вивчений, нерозкритий повністю зміст дефініції «адаптація».

У теоретичних дослідженнях з психології склалося розуміння психічної адаптації як процесу побудови організму, що спрямований на збереження гомеостазу та пристосування до умов середовища. Для конкретної людини зміни в навколишньому природному чи соціальному середовищі створюють елемент новизни ситуації, що стає джерелом виникнення в індивіда орієнтовних проблем. Під впливом останніх формується мотивізація поведінки, яка має назву адаптивної. Мета і програма адаптивної поведінки вміщують аналіз інформації про зміни в навколишньому середовищі. Отже, психічна адаптація - це процес, який виникає як відповідь на новизну в оточенні, формування мотивації адаптивної поведінки людини, мети та програми її реалізації [11,с.15].

Веред українських та російських дослідників в останні роки процес адаптації вивчали Н.В. Вострокнутов, А.В. Грецов, О.Г.Мороз, В.Р. Цилєв, Т.С. Яценко та ін.. У працях цих учених зокрема зазначено, що процес адаптації - не пасивне пристосування до колективу,а творчий комунікативний процес, в якому люди, зустрічаючись із труднощами і пристосовуючись один до одного, виробляють нові способи взаємодії з різними елементами соціального середовища. Крім того,у процесі адаптації визначаються основні адаптаційні труднощі учнів - новачків у новому соціальному середовищі школи. Отже, адаптація в соціумі - це засвоєння особистістю соціального досвіду суспільства в цілому і досвіду того конкретного середовища, до якого людина належить.

Зазвичай необхідність адаптації виникає у зв'язку з кардинальною зміною діяльності людини та її соціального оточення. У подібну ситуацію потрапляють діти, які вперше переступили поріг ліцею: змінюється їхнє соціальне оточення (новий колектив, нові вчителі) і система діяльності (нова система знань, навчальна ситуація нового ступеня освіти). При вступі дитини до нового навчального закладу рівні адаптивності залежать від того, яку роль передбачає відігравати новачок у новому класі, які обставини привели його до іншого навчального закладу, як він пристосовується до основних параметрів психологічного клімату класу.

Адаптація передбачає насамперед розвиток умінь і навичок у сфері спілкування; встановлення гармонійних взаємин між учнями й учителями. Крім того, основними напрямами адаптації є:

формування уміння жити в суспільстві, співпрацювати;

розвиток терпимості до інших людей, інших поглядів;

розвиток здібностей до взаємопорозуміння;

формування відповідальності;

розвиток навичок спілкування;

формування вмінь розв'язувати життєві пробеми;

стимулювання пізнавальної активності ;

тренування навичок саморегуляції, розвиток стійкості до стресу;

формування почуття впевненості [8;с.35].

Товариство однолітків як фактор соціалізації

Одна з головних тенденцій перехідного віку - переорієнтація підлітків з батьків, вчителів і взагалі старших на однолітків, більш або менш рівних собі за статусом. Ця переорієнтація може відбуватись повільно і поступово, або різко і бурхливо, вона по - різному виражена в різних сферах діяльності, в яких престижність старших і однолітків, неоднакова, але така переорієнтація відбувається обов'язково.

Потреба в спілкуванні з однолітками, яких не можуть замінити батьки, виникає в дитини вже в 4-5 років (за деякими даними - навіть раніше) і з віком неухильно зростає. Відсутність товариства однолітків вже у дошкільників негативно проявляється на розвиткові комунікативних здібностей і самосвідомості особистості. Поведінка ж підлітка за самою суттю є колективно- груповою [23;с.21].

З однолітками старшокласники переважно бажають проводити своє дозвілля, їх ознайомлюють зі своїми думками. Про свої улюблені заняття учні розказують переважно товаришам і друзям, рідше - батькам і зовсім рідко - вчителям. Встановлено, що погляди класного колективу дуже цінують близько половини юнаків, а поглядами вчителя - лише третина.

Які ж психологічні функції товариства однолітків в юнацтві? По-перше, спілкування з однолітками дуже важливий специфічний канал інформації; по ньому підлітки узнають багато чого з необхідних речей, про які їм по тих чи інших причинах не розповідають дорослі. Наприклад, переважну частину інформації з питань статі підлітки отримують від однолітків, тому їх відсутність (відсутність товариств)може затримати психосексуальний розвиток або завдати йому хворобливого характеру, якщо немає інших джерел такої інформації.

По-друге, це специфічний вид діяльності і міжособових стосунків. Групова гра, а потім і інші види спільної діяльності випрацьовують в дитини необхідні навички соціальної взаємодії, вміння підкорятись колективній дисципліні і в той же час відстоювати свої права, співвідносити особисті інтереси з суспільними. Поза товариством однолітків, де взаємовідносини будуються принципово на рівних началах і статус потрібно заслужити і вміти підтримати, дитина не може випрацювати необхідних дорослому комунікативних якостей. Змагальність групових стосунків, якої немає в стосунках з батьками, також слугує цінною життєвою школою. За виразом французького письменника А. Моруа, [35] шкільні товариші - кращі вихователі, ніж батьки, бо вони безжалісні.

По-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Усвідомлювання групової належності, солідарності, товариської взаємодопомоги не лише полегшують підліткову автономізацію від дорослих, але й дає підлітку надзвичайно важливе для нього відчуття емоційного добробуту і стійкості. Чи зумів він заслужити повагу і любов рідних, товаришів, має вирішальне значення для юнацької самоповаги.

Зростання впливу однолітків з віком проявляється, насамперед, в тому, що зростає кількість часу, який проводиться старшокласником серед однолітків, в порівнянні з часом, який проводиться з батьками.

Норми і критерії, які прийняті в колі однолітків, стають більш важливими, ніж ті, які існують у старших. Врешті решт, росте потреба у визнанні з боку однолітків.

Але ставити в один ряд вплив старших і однолітків механічно, без урахування конкретних соціальних умов і сфери діяльності, неможна.

В психологічній і соціологічній літературі часто стверджується, що “товариство однолітків” або специфічна форма взаємодії і комунікації дітей і особливо юнацтва одного і того ж віку, є універсальним інститутом, існуючим не лише у всіх людських товариствах, але і в багатьох тварин. Це уявлення не зовсім вірне. Підліткові і юнацькі групи дійсно існують і в людей, і в тварин (приматів), але вони більшою частиною різновікові.

Саме різновіковість робить їх функціонально необхідними для передачі дітям деяких незакодованих генетичних аспектів поведінки і для забезпечення більш або менш гладкого включення підростаючого покоління в доросле життя. Такі групи об'єднують підлітків, рівних одне одному за своїм соціальним статусом, іншими

словами, недорослих, які перебувають в процесі дозрівання або соціалізації, але не обов'язково суворо за віком.

Зокрема, широко розповсюджені в старовинних товариствах і описані етнографічно чоловічі спілки і юнацькі групи (вікові групи, тайні товариства, холостяцтва, королівства шутів тощо) дуже часто пов'язані з задачами військового навчання.

Відділення хлопчиків - підлітків від дівчат переслідує мету виростити з них хороших вояків. Що ж стосується віково-однорідних груп, то вони, історично виникли лише в новий час (шкільний клас) і підтримуються організацією виховання і навчання за віковим принципом. Різновікові групи володіють і своєю психологічною специфікою. Ще А.С. Макаренко відмічав перевагу різновікових колективів з погляду більшого різноманіття соціальних ролей і людських стосунків. Експериментальні дослідження під керівництвом Л.І. Уманського[35] з різновіковими загонами в школах-інтернатах показали, що різновікові групи більш ефективні при розв'язанні цілого ряду колективних задач і підвищують рівень суспільної активності учнів. Причому, оптимальний діапазон різновіковості різний в залежності від виду діяльності.

“Товариство однолітків”, в рамках і під впливом якого формується особистість старшокласника, реально існує в двох істотно різних формах:

1) в формі організованих і прямо або не прямо направлених дорослими колективів;

2) в формі стихійно сформованих більш або менш дифузних груп спілкування, товариських компаній тощо.

Розділ 2. Критерії позитивної адаптації підлітків у соціум в умовах школи

2.1 Критерії оцінювання адаптованості учнів

Науковий експеримент я провів у Кагарлицькій загальноосвітній школі I-III ст. № 2 ім. В.П. Дашенка, у якій я і працюю.

Науковий експеримент проводився у формі анкетування. Анкета складалася із 5 вправ [30]:

Вправа № 1

Опишіть, яким ви себе уявляєте в майбутньому. Зробіть це в 2 етапи:

1) запишіть по пунктах те, що ви останнім часом включили в поняття свого «ідеального Я». Це може бути, наприклад, опис майбутньої професії, свого місця в суспільстві, рис характеру, уявних успіхів.

2) уявіть собі, що минуло 5,10,15 чи більше років. Хтось просить вашого приятеля чи керівника написати на вас характеристику (можливо, у зв'язку з переходом на нову роботу, появою у пресі статті про вас, зацікавленням вами з боку особи, думкою якої ви дорожите).

Характеристика має складатися із 2 частин:

який ви в даний час;

як ви досягли своїх успіхів.

Напишіть характеристику так, як ви б хотіли, щоб її було написано. Уявіть собі, що в майбутньому ви досягнете всього, до чого прагнете в даний момент. Дайте волю фантазії!

Вправа № 2

Для хлопців

Уявіть собі, що якийсь несміливий учень поставив вам запитання, на яке ви обіцяли дати відповідь наступного дня: « Що може не подобатися дівчині у поведінці хлопця?»

Візьміть до уваги можливість відповіді не якоїсь однієї дівчини, а різних дівчат.

Для дівчат

Дайте відповідь на таке запитання: «Що може не подобатися хлопцеві у поведінці дівчини?»

Якщо виявиться, що для вас велике значення мають додаткові уточнення (наприклад, час знайомства), займіть таку точку зору, яка, на вашу думку, найбільше відповідає даній ситуації.

Складіть якнайповніший перелік можливих різновидів поведінки, які можуть не подобатися представникові протилежної статі.

Вправа № 3

Спробуйте відповісти на запитання, які позитивні або негативні риси особистості формуються завдяки дружбі і спілкуванню з деякими типами людей.

які риси особистості формує

позитивні негативні

Дружба з чесними

Дружба з щирими

Дружба з лицемірами

Дружба з підлесниками

Вправа № 4

У буденній мові можна знайти чимало слів для визначення рис особистості. Складіть перелік таких слів, які спадуть вам на думку протягом 5 хв. Пишіть слова одне під одним у такій послідовності, в якій вони згадуватимуться, наприклад:

товариський

честолюбивий

працьовитий

ледачий

веселий і т.д.

Цей перелік знадобиться вам для наступної вправи.

Вправа № 5

1. Підкресліть у своєму переліку слова, які стосуються вашої особистості і які можна використати для вашої характеристики.

2. Перегляньте вміщений поруч перелік рис і виберіть з нього інші риси, що характеризують вашу особистість.

3. Ймовірно, що укладений таким чином перелік матиме понад 20 рис. Зменшіть цю кількість до 10, залишивши тільки те, що найбільше характеризує вас.

4. Повчальною може бути гра, яка полягає в перевірці, наприклад, того, чи зменшить ваш приятель перелік до тих самих 10 рис, що й ви. Його перелік буде, напевне, інший. Обговорення відмінностей у перелічених рисах може стати вихідною точкою для остаточної вашої характеристики. Перелік деяких (переважно побутових) рис особистості:

автократ веселий допитливий

агресивний вимогливий донощик сангвінік

альтруїст винахідливий дотепний сварливий

апатичний відважний дразливий святенник

аскет відвертий дурний симпатичний

атеїст відлюдькуватий егоїст скептик

бадьорий вірний своєму слову екстраверт скромний

балакучий впевнений у собі емоційний слабовільний

безвільний вразливий енергійний смутний

безкорисливий всебічний ентузіаст спокійний

безпощадний гордовитий еротоман старанний

безтурботний грубіян ерудит статечний

богатир дисциплінований естет стриманий

бунтівник діяльний жінкуватий сумлінний

буркотун довірливий жорстокий тактовний

бюрократ догматик заводій творчий

великодушний домосід загальмований тиран

наклепник наполегливий наркоман титан

націоналіст невротик нервовий товариський

неврастенік незалежний непокірний толерантний

непохитний непристосований нерозвинутий турботливий

несміливий нестриманий нетерплячий заздрісний

неук норовистий облудний заповзятливий

обмежений обиватель опортуніст зарозумілий

оптиміст патріот педант збудливий

передбачливий песиміст підлабузник здеморалізований

підтакувач плаксій поблажливий здібний

покірний полохливий понурий злий

Провів анкетування 22 учнів 11 - Б класу.

Відповідаючи на завдання першої вправи, учні в основному бачили своє «ідеальне Я» таким: професія улюблена і високооплачувана; місце у суспільстві вони займають чільне; риси характеру вольові, організаторські і обов'язково бачать себе ввічливими; уявні успіхи - це стати відомими, займати «круті» професії (менеджер, адвокат та ін.).

Відповідаючи на завдання другого пункту першої вправи, учні писали характеристики. Всі їхні характеристики підсумувавши, я виділив такі основні риси особистості, які вони приписують собі.

Більшість учнів уявляє себе у майбутньому відомими особистостями, які мають велику дружну сім'ю, хорошу і високооплачувану роботу, автомобіль і намагаються дотримуватися правил здорового способу життя. Переважна частина учнів хоче бути повністю матеріально забезпеченими. Про ввічливість і духовні цінності у характеристиці згадують рідко.

У другій вправі на запитання «Що може не подобатися хлопцеві у поведінці дівчини?» відповіді були такими: переслідування хлопців, зверхність дівчат, шкідливі звички, розбещеність і розпусний стиль життя.

На питання « Що може не подобатися дівчині у поведінці хлопця?» відповіді були майже тотожними.

У третій вправі на питання, які позитивні і негативні риси характеру формує дружба з деякими типами людей. Учні відповіли:

позитивні негативні

Дружба з чесними стаєш сам чесним відвертість не завжди доречна

Дружба з щирими стаєш сам щирим на щирість не завжди відповідають щирістю

Дружба з лицемірами ти знаєш, які це люди і можеш сам перебрати їхні якості більше не попадатимеш у їхні сіті

Дружба з підлесниками вони ні в чому тобі в будь - який момент не відповідають вони можуть тебе відвести

У четвертій вправі вони охарактеризовували себе за допогою таких слів (слова, які найчастіше траплялися):

добрий

веселий

відвертий

гордий

розумний

цікавий

У п'ятій вправі учні також охарактеризовувли себе за допомогою наведеного списку різних рис характер

Критеріями оцінювання адаптованості учнів я взяв впрви, у яких потрібно охарактеризувати своє Я, свій характер і своє життя. Тобто, критерієм оцінювання я взяв риси характеру особистості.

Розділ 3. Аналіз отриманих результатів у порівнянні з даними літератури та пропозиції щодо корегування адаптації підлітків в умовах школи

Аналіз літературних джерел вітчизняних і зарубіжних авторів свідчить про актуальність і перспективність проблеми адаптації старшокласників до навчального процесу при дії інформаційних стресів та вимагає подальшого вивчення фахівцями різних галузей. Найбільш типові психологічні проблеми адаптації старшокласників можна класифікувати на мотиваційні, раціональні та поведінкові. Основні симптоми психологічної дезадаптації проявляються у підвищенні показників емоційного збудження, тривожності, нейротизму; зниженні комунікабельності, емоційної стійкості, самоконтролю, соціальної сміливості; появі почуття неповноцінності у стосунках з оточуючими; зниженні успішності; скаргах на погане самопочуття, сон; втраті інтересу до навчання. Внаслідок цих проявів розвиваються: непродуктивні форми реагування; симптоми порушення поведінки; емоційні розлади різного ступеня. Основна причина дезадаптації полягає у неузгодженості між інтелектуальним, творчим, особистісним потенціалом старшокласника, з одного боку, і можливостями його реалізації з іншого.

Ще однією важливою причиною дезадаптаційної поведінки старшокласників до умов навчання, а також проблеми спілкування та уміння налагоджувати контакти в цілому. Адаптація може бути успішною і неуспішною. Успішна адаптація до умов навчання залежить від вибору певної стратегії навчальної діяльності і напрацювання операційних механізмів для її здійснення. Профілактику складнощів адаптаційного процесу доцільно було б проводити у випускних класах шкіл. Це міг би бути тренінг адаптаційної мобільності, спрямований на підвищення чутливості до змін, установки сприймати нові умови життя без стресу, здатності швидко змінювати свою поведінку. Раціональний режим праці та відпочинку старшокласників у концепції психологічного забезпечення психічного здоров'я створює оптимальні умови психологічної адаптації молоді до робочих навантажень і до цілого комплексу умов та особливостей навантажень навчальної діяльності, для попередження розумового та нервово-психічного перевантаження. Основна проблема дезадаптації старшокласників пов'язана з феноменом інформаційного стресу, який виникає внаслідок тривалої роботи мозку в умовах несприятливого поєднання трьох чинників, так званої тріади: необхідності обробки і засвоєння великого об'єму інформації, включаючи етап прийняття рішення; постійного дефіцит часу, відведеного на роботу мозку; високого рівня мотивації, що визначає високозначимість інформації, або, навпаки, в умовах тривалого дефіциту високозначимої інформації.Деякі аналізи проведених опитувань щодо оцінки інформаційних процесів свідчить про те, що навчальний процес викликає дезадаптацію у більшості старшокласників, у зв'язку з цим у них була виявлена схильність до інформаційних стресів та до неврозів, а рівень невротизації отримав високі показники у більшості опитаних. Більшість старшокласників відчули проблеми адаптації, що проявлялись у погіршенні фізичного та психічного стану, перепадах настрою і дратівливості, депресіях, погіршенні апетиту, постійному відчутті втоми, агресії, тривожності тощо. Найголовнішими чинниками, які викликають інформаційні стреси старшокласники визначили: велике навчальне навантаження; надмірну кількість інформації; емоційні перенапруження та нервові виснаження, великий обсяг навчального матеріалу та нестачу літератури і часу на його опрацювання; незбалансоване поєднання навчання і відпочинку тощо.

За результатами різних досліджень адаптації старшокласників виявлено, що показники адаптованості значно покращуються через півроку, а саме знижується рівень стресу та зростає рівень стресостійкості, покращується нервово-психічна адаптованість, покращується ступінь опору стресу, а також значно знижуються показники тривожності, фрустрації та агресивності.

У процесі здобуття освіти старшокласники відшліфовують своє мистецтво адаптації до умов навчання і взагалі до життя. Знижується тривожність, зростає відкритість у контактах, стабілізується емоційний стан. Результати різних досліджень свідчать про те що у більшості старшокласників період адаптації охоплює півроку [46].

3.1 Пропозиції щодо активізації роботи гуртків

Для активізації гуртків, на мою дуку, потрібно, в першу чергу виховувати дітей у школі. Впроваджувати моральне, естетичне, етичне, трудове та патріотичне виховання, щоб дитина повсякчас розвивалася і щоб в неї розвивалося відчуття краси. А відтак в дитини буде розвиватися працелюбність, відчуття краси і бажання робити гарні вчинки. Тоді в неї просто не вистачатиме часу на лінь, шкідливі звички та погані вчинки. Таким чином дитині стане цікаво зайатися на уроках гуртка.

Щоб активізувати гурток треба зробити його роботу цікавою. Тобто, підібрати саме такий вид діяльності, який подобатиметься учня. Потім, треба уміти розповісти про свій гурток так, щоб зацікавити оточуючих у його роботі.

Дозвіллєвій сфері на сучасному етапі відводиться важливе місце. Особлива цінність дозвілля полягає в тому, що воно може допомогти людині реалізувати все найкраще, що в ній потенційно закладене. Дозвіллєва діяльність може бути важливим підґрунтям для формування фундаментальних людських потреб. Завдяки формам дозвіллєвої активності можна підтримувати емоційне здоров'я, переборювати власні недоліки, формувати волю й характер. Дозвілля сприяє фізичному, духовному, соцільному та інтелектуальному розвитку людини, попередженню розумової відсталості та реабілітації розумово хворих дітей. Сае в години дозвілля особистість набуває ціннісних орієнтацій, знань, досвіду, залучається до системи нормативно - регулятивних установок, що склалися в суспільстві, досягнень вітчизняної і світової культури не лише за умов систематичного навчання, а й у процесі спілкування, відпочинку, розважально - ігрової діяльності за інтересами.

Специфіка педагогічного процесу в організації дозвілля полягає в інтеграції та виконанні його функцій: виховної, рекреаційної та розважально - ігрової, чим і зумовлюється потреба у спеціально підготовлених педагогічних кадрах, які могли б організувати продуктивне дозвілля учнівської молоді [46;с.5].

3.2 Пропозиції щодо активізації участі батьків та шкільного психолога у виховній роботі

Для покращення співпраці батьків і психолога, на мою думку, в першу чергу треба створювати батьківські комітети у кожному класі і загальношкільний комітет. Треба зробити такі умови, при яких батьки класу будуть взаємодіяти між собою і активно співпрацюватимуть з учителем. При таких обставинах учні стануть більш дружними, а це є запорукою кращого виховання і навчання.

Має бути написана програма за якою має працювати психолог і програма співпраці батьків і психолога. Має проводитись психологічна просвіта батьків, яка може здійснюватися за допомогою різних методів, як - от друкована інформація (стенди, «куточок для батьків» тощо), тобто все, що може зацікавити батьків. При складанні і оформленні такої літератури треба пам'ятати, що така інформація доступна і дітям, тому вона не має містити в собі інформацію, яка може зашкодити дитині.

Традиційними формами роботи шкільного психолога з батьками були і є:

психологічна просвіта батьків;

консультаційна робота.

Але для вдалого застосування цих видів робіт необхіднии виявляються також:

психодіагностична робота;

корекційно - відновлювальна та розвивальна робота.

Батьківські збори залишаються однією з найтрадиційніших та універсальних форм роботи педагогів з батьками, і останнім часом популярною стала участь психолога у проведенні як класних, так і загальношкільних батьківських зборів.

Загальношкільні батьківські збори проводяться, як правило, не більше двох разів на рік. Тематикою таких зборів найчастіше буває звіт роботи школи за визначений період часу і тому такі збори можна використовувати для демонстрації позитивного досвіду співпраці та виховання в родині.

Класні батьківські збори - це школа освіти батьків, вони повинні розширювати їхній педагогічнй та пихологічний світогляд, стимулювати бажання стати хорошими батьками. При проведенні або участі у батьківських зборах необхідно дотримуватися рекомендацій з проведення батьківських зборів: