Соціально-педагогічні умови формування відповідального ставлення до власного здоров’я у старших підлітків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна робота

за темою :

Соціально-педагогічні умови формування відповідального ставлення до власного здоров'я у старших підлітків

ПЛАН

ВСТУП

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ВЛАСНОГО ЗДОРОВ'Я У СТАРШИХ ПІДЛІТКІВ

1.1 Проблема формування відповідального ставлення до власного здоров'я у дітей як одна із найважливіших проблем сучасної школи

1.2 Завдання і складові здорового способу життя

1.3 Психофізіологічні особливості старших підлітків

1.4 Основні соціально-педагогічні умови формування відповідального ставлення до власного здоров'я у старших підлітків

Розділ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ТА ПЕРЕВІРКА

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ ФОРМУВАННЯ

ВІДПОВІДАЛЬНОГО СТАВЛЕННЯ УЧНІВ ДО ВЛАСНОГО

ЗДОРОВ'Я

2.1 Методика діагностичних досліджень старших підлітків

2.2 Програма формування відповідального ставлення до власного здоров'я старших підлітків

2.3 Опис результатів експериментального дослідження

2.4 Методичні рекомендації для педагогічних працівників та батьків щодо формування відповідального ставлення до власного здоров'я у старших підлітків

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ

здоров'я підліток відповідальний ставлення

ВСТУП

У сучасних умовах розвитку суспільства проблеми збереження, зміцнення і розвитку духовного, фізичного та психічного здоров'я громадян набули особливої актуальності. Життя і здоров'я людини є найвищою цінністю й одним із головних показників цивілізованості суспільства. Пріоритетність проблеми зумовлена різким погіршенням стану здоров'я молоді, від якої залежить майбутнє держави. За оцінкою фахівців, майже 90 % дітей мають відхилення у здоров'ї, а більш як 50 % - незадовільну фізичну підготовку. Значна частина захворювань учнівської молоді має дидактогенну природу, тобто викликана або спровокована безпосередньо умовами навчально-виховного процесу. У такій ситуації велику увагу потрібно приділяти саме створенню в навчальних закладах умов з виховання фізично, психічно і духовно здорової особистості.

Здоров'я школярів - це інтегральний показник їхнього фізичного, психічного і соціального благополуччя, гармонійності процесів росту та розвитку. Воно залежить від багатьох медико-біологічних та соціально-економічних факторів, але найбільше впливає на нього довкілля, умови життєвого та навчального середовища. З точки зору реформи сучасної системи освіти найважливішою детермінантою, яка визначає стан здоров'я учнів, є якість організації навчально-виховного процесу.

Реформа освіти, що здійснюється на сучасному етапі, передбачає більш ранній початок систематичного навчання дітей - із 6-річного віку - та перехід на 12-річний термін середньої освіти. У загальноосвітніх закладах докорінно змінюється сам навчально-виховний процес: у його організацію і структуру впроваджується навчання за модулями. Постійно збільшується обсяг інформаційного потоку, відбувається зростання інтенсивності навчання. При цьому навчально-виховний процес у сучасних освітніх закладах супроводжується значною психоемоційною напругою учнів і так званим «шкільним стресом».

На жаль, на фоні реформування системи освіти стан здоров'я школярів з кожним роком погіршується. Так, у середньому в Україні лише 10,0 % випускників шкіл можуть вважатися здоровими, 52,6 % - мають серйозні морфо-функціональні відхилення, а 36,0-40,0 % - страждають хронічними захворюваннями [59]. Як свідчать наукові дослідження, саме за останні роки збільшується кількість учнів з відхиленнями психоемоційного стану, порушеннями сну, підвищеною втомлюваністю, тривожністю, зниженою емоційною лабільністю, розумовою працездатністю [28, 41, 64].

Питанням збереження і зміцнення здоров'я учнівської молоді, формування культури здоров'я як цілісного якісного особистісного утворення присвячені численні праці вітчизняних і зарубіжних вчених: філософів та культурологів (В. Климова, І. Федь, Л. Сущенко та ін.); валеологів (І. Брехман, Є. Булич, Л. Жаліло, Л. Попова, С. Страшко та ін.); медиків (М. Амосов, Г. Апанасенко, В. Войтенко та ін.); педагогів (В. Алфімов, О. Дубограй, М. Гончаренко, В. Горащук, М. Гриньова, В. Оржеховська, С. Лебедченко та ін.); психологів (В. Ананьєв, А. Маслоу, С. Бондаренко, Ю. Орлов та ін.).

Багато уваги проблемам гармонійного розвитку особистості, зокрема фізичного, приділяли корифеї педагогічної науки Я. Коменський, Дж. Локк, А. Макаренко, В. Сухомлинський та ін. Вони вважали, що у виконанні складних завдань навчання, виховання і оздоровлення дітей важлива роль належить учителю. Так, В. О. Сухомлинський зауважував, що кожен учитель зобов'язаний знати анатомо-фізіологічні, психологічні особливості дітей різного віку, незалежно від того, який предмет він викладає: «Педагог не має права не знати, що діється з дитиною, чому вона нездорова, як стан її здоров'я позначається на її розумовому й моральному розвитку» [66, с. 46].

Виникнення ряду проблем у сфері освіти, характерних для сучасного суспільства, вимагає розробки нових технологій їх вирішення. Сучасна вітчизняна школа нагально потребує перевизначення своєї місії, докорінного перегляду методології, радикального оновлення підходів до формування здоров'язберігаючого освітнього середовища. Час вимагає від педагогіки переосмислення підходів до формування й розвитку особистості, пошуку нових шляхів до покращення здоров'я дітей як головного чинника їхнього гармонійного розвитку. У цьому контексті обґрунтування, розробка й експериментальна перевірка соціально-педагогічних умов формування відповідального ставлення учня до власного здоров'я набуває особливої актуальності.

Вивчення психолого-педагогічної літератури показало, що означена проблема не є новою.

Проте проблема формування відповідального ставлення до власного здоров'я у старших підлітків недостатньо розкрита в психолого-педагогічній літературі.

Таким чином, актуальність проблеми, недостатнє висвітлення її в психолого-педагогічній літературі, а також недоліки сучасної школи зумовили вибір теми дипломної роботи: “Соціально-педагогічні умови формування відповідального ставлення до власного здоров'я у старших підлітків”.

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ВЛАСНОГО ЗДОРОВ'Я У СТАРШИХ ПІДЛІТКІВ

1.1 Проблема формування відповідального ставлення до власного здоров'я у дітей як одна із найважливіших проблем сучасної школи

Людина ? вище творіння природи. Але для того, щоб насолоджуватись її скарбами, вона повинна відповідати щонайменше одній вимозі ? бути здоровою. Це аксіома, про яку ми в перебігу днів елементарно забуваємо.

Основною метою реформування освіти в Україні є забезпечення психолого-педагогічних умов для саморозвитку і самореалізації учня як суб'єкта освітнього процесу.

Актуальні проблеми охорони здоров'я дітей шкільного віку і підлітків привертають увагу фахівців різних галузей наукового пізнання. Так, до актуальних наукових проблем гігієни та санітарно-епідемічного благополуччя дітей в сучасних умовах звертаються Бєсєдіна А. А., Даниленко Г. М., Єременко Г. М., Полька Н. С., Сисоєнко Н. В. та ін. Виноградов В. В., Лаптєв А. П., Муравов І. В. розглядають фізичну культуру і спорт як основу здорового способу життя. Кон І. С., Максименко С. Д. велику увагу приділяють психологічним аспектам формування здорового способу життя. Гройсман А. Л., Матвєєв В. Ф., Трикутько О. П. наголошують на важливості профілактики шкідливих звичок в учнівському середовищі. Педагогічні умови й шляхи формування здоров'язберігаючого освітнього середовища розглядають Кривошеєва Г. С., Оржеховська В. М., Падалка О. С. та ін. Завидівська Н., Пуківська Л. важливим аспектом формування навичок здорового способу життя підлітків вважають професіоналізм вчителя. Бойченко Т. Є., Колонтій Н. М. проповідують культуру сімейного дозвілля, наголошуючи на значній ролі батьків у формуванні, збереженні і зміцненні здоров'я підлітків. Питанню здорового способу життя, як важливого чинника особистості, сучасному досвіду і методиці впровадження оздоровчої освіти та виховання дітей і молоді присвятили свої дослідження науковці: О. Д. Дубогай, С. І. Жупанін, В. І. Туташиновський та ін., які вважали, що поняття «здоровий спосіб життя» складається з трьох компонентів: фізичного, психічного і соціального.

У прагненні України до європейської та світової інтеграції виникає необхідність модернізації освітньої галузі з використанням найкращих вітчизняних та світових стандартів. Особливого значення в сьогоднішніх реаліях напруженого розвитку навчання набуває стан здоров'я підростаючого покоління. Сьогодні немає сумніву в тому, що поряд із генетичними, соціально-економічними, екологічними факторами знижують рівень здоров'я учнів і чинники шкільного життя.

Доведено, що інтенсифікація й екстенсифікація сучасного навчального процесу, ускладнення програм зі шкільних дисциплін, невідповідність методик і технологій навчання віковим та функціональним можливостям школярів, нераціональна організація навчально-виховного процесу (перевантаження навчальними матеріалами як на уроках, так і при виконанні домашніх завдань), велике сумарне добове навантаження на нервову систему негативно впливають на всі компоненти здоров'я учнів: уповільнюється розвиток; виснажуються адаптаційні резерви організму; у школярів відбувається зростання хронічних і так званих «шкільних» хвороб; з'являється втома; деформується мотиваційна сфера; обмежуються успіхи в навчанні; ускладнюється професійна підготовка майбутніх спеціалістів.

«Гімнастика, фізичні вправи, ходьба повинні надійно увійти в повсякденний побут кожного, хто хоче зберегти працездатність, здоров'я, повноцінне і радісне життя» [56, с. 15]. Цей стародавній вислів Гіппократа в наш вік проникнення у всі сфери діяльності науково-технічного прогресу стає вищою мірою актуальним. Адже так звані «хвороби цивілізації» тісно пов'язані з ігноруванням фізичної культури. Малорухомий спосіб життя, нераціональне харчування, куріння, алкоголь роблять організм людини беззахисним перед різного роду хворобами.

В групу «хвороб цивілізації» входять найбільш поширені і небезпечні хвороби серцево-судинної системи і обміну речовин ? атеросклероз, гіпертонічна хвороба, ожиріння, а також злоякісні пухлини, ендокринні розлади, алергічні ураження, нейропсихічні порушення. Однак ті хвороби, які відомі нам сьогодні, ? не останні, з якими зіткнулось людство. Змінюються умови життя, а з ними змінюються і фактори зовнішнього середовища, що складають загрозу здоров'ю. Вже сьогодні медики стикаються з новим класом хвороботворних збудників. І важко сказати, яких зусиль вимагатиме боротьба з хворобами, з якими зіткнуться наші потомки. Зрозуміло одне ? для успішної боротьби з ними людству знадобиться набагато більш високий рівень життєздатності організму, ніж той, який ми маємо і який вже сьогодні виявляється недостатнім. Досягти такого рівня життєздатності можна з допомогою таких безцінних стимуляторів захисних сил людини, як засоби фізичної культури і спорту, виховання здорового способу життя з раннього дитинства.

У суспільстві, побудованому на гуманістичних і демократичних засадах, здоров'я людини є вищою цінністю, найважливішим надбанням держави, а здоров'я дитини - в першу чергу. Це один з головних пріоритетів, основа і запорука прогресу суспільства і держави.

Здоров'я дітей і підлітків у будь-яких соціально-економічних і політичних ситуаціях є найактуальнішою проблемою і предметом першочергової важливості. Нація, що не дбає про здоров'я своїх дітей, приречена на вимирання. Дитяче здоров'я не може бути принесеним у жертву ? ні хворій економіці, ні руйнуванню моральних основ суспільства.

Серед завдань реформування освіти особливо актуальною є проблема забезпечення в школі умов для реалізації її оздоровчої функції. Це зумовлено як погіршенням стану здоров'я дітей (50 % ? функціональні відхилення в роботі різних систем організму; 26 % ? відхилення в роботі серцево-судинної системи; 17 % ? захворювання органів травлення; 10,2 % ? захворювання ендокринної системи), так і вимогами нормативно-директивних документів.

За статистичними даними, в Україні практично здоровими закінчують школу лише 5-7 % учнів. Більшість дітей, прийшовши до школи, вже мають певний діагноз, тому одним із головних завдань сучасної школи має бути підтримання та поліпшення здоров'я дітей. Для реалізації цього завдання в українській школі запроваджено вивчення курсу «Основи здоров'я» відповідно до програми, затвердженої Міністерством освіти і науки України, в якій передбачено розкриття основних методів і засобів формування здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичної, психічної, соціальної і духовної складових здоров'я [39].

Немає ніяких сумнівів: фізична культура і спорт для підлітка не тільки надзвичайно необхідні, але й значною мірою привабливі, оскільки дають йому можливість розвивати у собі різні якості, що цінуються його однолітками, дозволяють включитися в широке коло спілкування, вносять в його життя дух змагання, хорошого азарту.

Але ось який парадокс: незважаючи на все це, багато хто з наших підлітків не в дружбі з фізкультурою і спортом, вони нададуть перевагу перегляду по телебаченню нудного футбольного матчу тому, щоб поганяти м'яч самим… Це справедливо хвилює батьків, які спостерігають за тим, як з роками знижується рухова активність їх раніше таких непосидючих дітей.

Очевидно, відшукати якісь об'єктивні причини цього небажаного явища можна. Як правило, з кожним класом програма стає все складнішою, її засвоєння вимагає все більше сил і часу. Крім того, у підлітків помітно ширшою є потреба в різних позакласних заняттях: хто захоплено читає художню літературу, хто займається моделюванням і радіотехнікою, хто увесь свій вільний час присвячує комп'ютеру й Інтернету. У декого дозвілля заповнене заняттями музикою, участю в художній самодіяльності. Та й чи мало справ у допитливого юнацтва? А у добі всього лише 24 години, і часу на активний відпочинок залишається все менше.

Багато хто з батьків скаржиться, що підлітки дуже мало бувають на свіжому повітрі: «Раніше, бувало, додому не докличешся, а зараз - на вулицю не вигониш». Та й як вигониш? По-перше, діти вже не потребують постійної опіки і, як правило, самі вирішують, чим і коли їм займатись, по-друге, не дуже вони й прислухаються до порад дорослих і хотять до всього дійти «власним розумом». Нажаль, нерідко виявляється, що саме фізична культура приноситься в жертву всім іншим заняттям і захопленням.

За даними А. Г. Хрипкової, більше половини учнів займаються фізкультурою тільки на шкільних уроках. Але ж шкільні уроки, як вважають фізіологи і гігієністи, можуть забезпечити лише десяту частину необхідної норми рухової активності підлітків (навіть в тому випадку, коли вони проходять з хорошим навантаженням, коли всі здорові діти відвідують їх і коли їх з тих чи інших мотивів не заміняють уроками з інших предметів) [45].

Спостереження свідчать про те, що багато хто з підлітків не буває після школи на свіжому повітрі, що приблизно у кожного третього підлітка перерва між класними і домашніми заняттями не перевищує півтори години. На підготовку уроків у старших підлітків витрачається до 4 годин, причому майже три чверті школярів не влаштовують ніяких перерв для відпочинку.

Ну а той резерв вільного часу, який все ж таки є, - як він використовується? І він частіш за все віддається «сидячим» заняттям, насамперед комп'ютеру і телевізору. Переважна більшість підлітків проводить за комп'ютером і телевізором понад півтори години, а деякі (кожен десятий) - навіть більше трьох годин.

Неважко помітити, що при такому розподілі часу на заняття спортом, фізичною культурою його практично не залишається. А одні лише шкільні уроки фізкультури, як вже сказано, можуть компенсувати нестачу руху лише незначною мірою.

Наслідком «сидячого» життя можуть бути такі дефекти фізичного розвитку, як порушення осанки, слабкість опорно-рухового апарату, ожиріння. Відсутність постійного фізичного навантаження негативно впливає на розвиток серцево-судинної системи, серйозно знижує розумову працездатність, погіршує пам'ять. На це звернув увагу ще К. Д. Ушинський. Він писав: «Найважливішою умовою, що підвищує роботу пам'яті, є здоровий стан нервів, для чого необхідні фізичні вправи… Гімнастика, прогулянки на свіжому повітрі і взагалі все, що зміцнює нерви, має більше значення для здоров'я пам'яті, ніж різноманітні мнемонічні підстановки» [70, с. 138].

Питання про рухову активність, про її норму хвилює не тільки батьків, але й медиків, фізіологів, біологів. Хоча деякі рекомендовані показники можуть не співпадати, спрямування рекомендацій одне: необхідно створити умови для того, щоб рухова активність всіх наших підлітків була набагато вищою.

Пониженою добова рухова активність (гіпокінезія) вважається в тому випадку, якщо нестача рухів сягає 50 % і більше від норми. У випадках, коли дефіцит рухів незначний і короткочасний, виражених змін в організмі не спостерігається. При зниженні активності проти норми у 2-3 рази у дітей виявляється комплекс розладів, що впливають на обмінні процеси і працездатність організму, що росте, - це і є гіподинамія. При тривалому впливі вона може перейти у справжню хворобу. Вирішити цю проблему можна тільки систематичними, організованими заняттями [19].

В умовах науково-технічного прогресу, що висуває підвищені вимоги до фізіологічних, психічних, емоційних сфер життєдіяльності людського організму, фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі навчання, праці та відпочинку набувають чималого значення. В системі фізичного виховання вони повинні бути дієвим засобом підтримання розумової працездатності школярів, сприяти всебічному розвитку учнів, підготовці їх до життя, праці, захисту Батьківщини.

Однак це завдання не може бути вирішене існуючою системою фізичного виховання і спорту оскільки вона орієнтована на інші цілі ? розвиток рухових якостей, підготовку спортсменів тощо.

Необхідно поставити справу так, щоб кожна людина змолоду піклувалася про своє фізичне вдосконалення, володіла знаннями в галузі гігієни і медичної допомоги, вела здоровий спосіб життя. Реалізація цих настанов допоможе активізувати людський фактор, здатний здійснити прискорення соціально-економічного розвитку нашої країни, забезпечити всебічний прогрес суспільства. Таким чином, перед працівниками народної просвіти, перед всіма, хто причетний до справи виховання підростаючого покоління, стоїть завдання забезпечити подальше зростання масовості фізичної культури і спорту, постійно залучати до них школярів, удосконалювати форми і методи фізкультурно-оздоровчої роботи. Разом з тим діяльність педагога не повинна обмежуватись навчанням дітей лише знанням, навичкам й умінням, зазначеним у відповідних розділах програми. Особливу увагу педагоги повинні приділяти формуванню в учнів мотивів до здорового способу життя.

Останнім часом серед підлітків набуло значного поширення вживання алкогольних напоїв, куріння, вживання наркотичних речовин, що негативно позначається на їхньому здоров'ї, навчально-пізнавальній діяльності та поведінці, призводить до скоєння ними правопорушень і злочинів.

Протягом багатьох років перевага в навчанні надавалась вивченню «предметів», а не вихованню морального громадянського стану людини в сім'ї, школі. В результаті сформувалась атмосфера бездуховності і безкультур'я, моральної розпущеності, поширення серед підлітків куріння, п'янства, наркоманії та близької до неї токсикоманії. Причини цього явища складні, неоднозначні і тісно пов'язані з багатьма сімейно-психологічними, соціальними факторами, що формують особистість людини. Очевидно вживання наркотичних і токсичних речовин, як, до речі, і надмірне захоплення рок-музикою ? це симптом протиріч, з якими стикається незріла особистість у намаганнях подолати стресові життєві ситуації, у пошуках уваги до себе, емоційної та соціальної підтримки.

Молоді люди, які стали на шлях пияцтва або наркоманії, готові до асоціальних вчинків, мало зацікавлені у своєму суспільному престижі, вони нерідко виявляють негативізм до загальноприйнятих норм поведінки.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що вживання алкоголю, наркотиків, куріння учнівської молоді є явною ознакою ненормального розвитку їхньої особистості. Найголовнішими причинами цього є:

- некритичне ставлення оточення до алкоголю, куріння як допустимих елементів нашого життя;

- інтелектуально збідніла організація дозвілля старшокласників, яка замінюється примітивним проведенням вільного часу в «алкогольному середовищі» вуличної компанії;

- недостатнє використання засобів фізичної культури і спорту як протидії вживанню алкоголю, наркотиків, курінню;

- примітивні знання у переважної більшості школярів про шкідливість алкоголю, наркотиків, тютюну для організму людини і для її діяльності;

- недостатня сформованість у школярів потягу до навчання, до вдосконалення своєї особистості, що може протидіяти шкідливим звичкам.

Все це потребує розробки змісту виховання здорового способу життя учнів, шляхів його реалізації у процесі вивчення навчальних дисциплін і в позаурочній виховній роботі, створення в школі й сім'ї морально-психологічного клімату нетерпимості до вживання алкоголю, наркотиків, куріння. У навчально-виховний процес і в зміст окремих предметів потрібно систематично вводити елементи антиалкогольних і антинікотинових знань, формуючи адекватну громадську думку, створювати умови для позитивного самоствердження підлітків, домагатися виховання в учнів високого загальнокультурного рівня.

У сучасній школі, на жаль, все ще відчутна традиційна неувага до здоров'я, здорового способу життя і формування потреби бути здоровим. Критерії здоров'я або практично не беруться до уваги, або залишаються другорядними при оцінюванні якості і наслідків освіти. Незадовільні результати збереження фізичного і психічного здоров'я дітей свідчать про неефективність практичної роботи педагогів з формування гармонійної особистості.

Нажаль, лише уроків основ здоров'я для забезпечення оздоровчого впливу школи на дитину недостатньо. Тому кожен навчальний заклад має впроваджувати в навчальний процес власні концепції, а саме: збільшення рухової активності учнів під час уроків та в позаурочний час (години здоров'я, фізкультпаузи та фізкультхвилинки), організація позакласних заходів щодо формування навичок здорового способу життя (виховні години, спортивні свята тощо), робота спортивних секцій у школі тощо.

Таким чином, формування освіченої, фізично та соціально здорової творчої особистості є найактуальнішою проблемою сучасного суспільства. Серед традиційних цінностей українського народу завжди вагоме значення мали здоров'я та фізична досконалість. Національний ідеал здоров'я зумовлювався системою національних традицій. Однак сьогодні виховання у молодого покоління дбайливого ставлення до свого здоров'я можливе лише шляхом інтеграції знань про здоровий спосіб життя в базові дисципліни, а також виховання свідомого ставлення учнів до здорового способу життя.

Виховання відповідального ставлення підлітків до свого здоров'я - це шлях до фізичної, емоційної гармонії, що передбачає перегляд життєвих ціннісних пріоритетів, які забезпечать протистояння таким негативним явищам у суспільному житті, як наркоманія, алкоголізм, куріння, ранні статеві стосунки, венеричні хвороби, ВІЛ/СНІД, асоціальні вчинки. У цьому контексті обґрунтування, розробка й експериментальна перевірка соціально-педагогічних умов формування відповідального ставлення учня до власного здоров'я набуває особливої актуальності.

1.2 Завдання і складові здорового способу життя

Кожна людина хоче бути здоровою. Кожен мріє про повне, ідеальне здоров'я. Але що ж це таке - здоров'я? Чи існує чітке визначення цього стану? Якою є його норма?

Питання, що розуміти під нормою здоров'я людини не просте, воно хвилювало вчених протягом всієї історії медицини. Ще видатний лікар давнини Авіценна, відмічаючи всю складність і багатогранність процесів, що відбуваються в організмі, писав, що буває тіло, здорове безмежно; тіло здорове, але не безмежно; тіло не здорове, але не хворе; тіло в гарному стані, що швидко сприймає здоров'я; тіло, хворе на легкий недуг; зрештою, тіло, безмежно хворе [68].

Багато хто з сучасних дослідників оцінку стану здоров'я населення пов'язують з показниками смертності і причинами смерті. Такий підхід не зовсім правильний, він далеко не повно відображає істинний стан справ. Адже ряд хронічних захворювань, не будучи безпосередньою причиною смерті, тим не менш на тривалий період переводять здорових людей у групу хворих [76].

Інший критерій оцінки стану здоров'я - розрахунок очікуваної тривалості життя нового покоління, проведений з урахуванням демографічних закономірностей й особливостей захворюваності і смертності на рік народження даної групи населення. Однак і цей метод не точний, оскільки соціальний прогрес, успіхи медичної науки й охорони здоров'я можуть внести суттєві поправки у прогнози [52].

Ще один шлях до вирішення проблеми, здавалося б найбільш простий і логічний, йде «від зворотного». Все, що не хвороба, то здоров'я. Власне цим шляхом йшов великий вчений древності Гіппократ, який, формулюючи загальні уявлення про хворобу, намагався дослідити спочатку схожість і відмінність із здоровим станом. Але хвороба також поняття досить невловиме. Вона ще Гіппократом мислилась як непостійний патологічний стан, а в часі - організована послідовність. До того ж немає такої людини на землі, яка не була б схильна до того чи іншого недомагання [76].

Тоді виникає питання: а чи варто закликати дітей, підлітків берегти здоров'я змолоду, коли від них майже нічого не залежить: все вже визначено природою?

Якщо б на таку позицію встали лікарі, вони б давно опустили руки. Адже вони краще, ніж хто б то не було, усвідомлюють яка насправді величезна кількість об'єктивних і суб'єктивних факторів впливає на стан людського організму протягом всього життя. Це і побут, і клімат, і географічні особливості території, на якій людина проживає у різні періоди свого життя, і генетична схильність, і звичаї, звички населення, й умови праці, і, зрештою, фізіологічна реактивність організму й багато іншого.

Однак, лікарі борються за кожне людське життя, тому що знають не тільки про небезпеки, що підстерігають живий організм, але й про те, які величезні функціональні резерви він має. Не випадково І. П. Павлов писав, що людський організм є вищою мірою саморегульованою системою, яка сама себе спрямовує, підтримує, відновлює і навіть удосконалюється [51].

От тільки адаптаційні сили організму хоч і величезні, але не безмежні. І тому основний обов'язок людини, її обов'язок перед собою, перед близькими, перед суспільством і полягає в тому, щоб розумно й бережно ставитися до свого здоров'я. Потрібно самим активним чином боротися за те гармонійне злиття тіла і душі, коли все навкруги видається таким світлим, прекрасним, коли відчуваєш, що тобі все вдається, що тобі по силі будь-яка, навіть сама складна справа. По-житейському це і є здоров'я.

Приблизно в цьому ж напрямку йдуть спеціалісти в пошуках формулювання - що ж таке здоров'я.

Багато хто з сучасних дослідників вважає, що здоров'я - це максимальна продуктивність органів, що повною мірою зберегли свої функції, й оцінює його як стан організму, що забезпечує повнокровне виконання всіх життєвих функцій і форм діяльності людини [76].

У Великій медичній енциклопедії зазначено: «Здоров'я - природний стан організму, що характеризується його врівноваженістю з оточуючим середовищем та відсутністю будь-яких хворобливих проявів» [76, с. 13].

У Статуті Всесвітньої організації охорони здоров'я записано, що здоров'я - це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад [18].

Словом визначень здоров'ю знайдено чимало, але по суті вони однозначні. І стан здоров'я в цілому можна розглядати як процес збереження і розвитку психічних, фізіологічних і біологічних функцій організму, оптимальної працездатності і соціальної активності людини за максимальної тривалості її життя.

Для того, щоб зберегти здоров'я, необхідно розуміти, що є його джерелами. Базовими даними для підтримки та збереження здоров'я є:

- внутрішня і зовнішня гармонія;

- міцність духу;

- прагнення до життя та безперервного розвитку.

Сучасна філософія вчить: здоров'я - це не предмет власності, а процес, результат наших думок, дій, почуттів. Визнання людини найвищою цінністю на землі, гуманні відносини між педагогом та учнем - основа психологічного здоров'я дитини та її благополуччя [51].

Основні положення концепції психологічного здоров'я викладено у багатьох сучасних дослідженнях. Так, за Р. Баєвським, здоров'я - це можливість організму людини адаптуватися до змін навколишнього середовища на основі біологічної, психологічної та соціальної суті людини [6].

А. Катков зосереджує свою увагу на теоретичних і практичних методах формування психічного здоров'я через здоровий спосіб життя. Цей факт має особливе значення, оскільки ми вважаємо психічне здоров'я є основою здорового способу життя, а не навпаки. Вчений же довів, що через здоровий спосіб життя можна досягти психічної рівноваги [31].

Як зазначає Т. Бойченко, здоров'я - це багатомірний і цілісний феномен гармонійної життєдіяльності людини, що виражається через взаємоузгоджені стани, явища і процеси формування, зміцнення, збереження, споживання, відновлення, передачі фізичних, психічних, соціальних і духовних складових життя людини, суспільства в цілому [13].

Аналіз праць психологів і медиків із зазначених питань вказує на тісний взаємозв'язок гармонійного розвитку особистості та психологічного здоров'я.

Таким чином, актуальною проблемою сьогодення є збереження здоров'я громадян України. Право всіх громадян на збереження і зміцнення здоров'я записане у Законі України «Про освіту» (1999 р.). У ряді важливих урядових документів значну увагу приділено питанню формування здорового способу життя ? сукупності стійких форм життєдіяльності людини, що забезпечує її здоров'я та успішний життєвий шлях.

Останнім часом перед українським та й загалом перед світовим суспільством дуже гостро постала проблема здоров'я населення, особливо підростаючого покоління. Всесвітня організація охорони здоров'я розглядає цю проблему не як суто медичну, а як комплексну. Тому велика увага приділяється саме педагогічним заходам щодо формування здорового способу життя молоді та усвідомлення нею цінностей здоров'я.

Розв'язання цієї проблеми є одним із пріоритетних завдань нового етапу реформування освіти в Україні. Передусім йдеться про забезпечення та зміцнення здоров'я учнів, формування в них розуміння цінності здоров'я, здорового способу життя.

Немає потреби доводити слова К. Д. Ушинського, який писав, що фізична праця необхідна для розвитку і підтримання в тілі людини фізичних сил, здоров'я і фізичних здібностей. Але необхідність розумової праці для розвитку сил і здорового, нормального стану людського тіла не всі усвідомлюють чітко. За Ушинським, фізичне виховання - свідома діяльність. Такою її робить усвідомлення мети виховання, знання предмету виховання і правильний вибір засобів виховання з урахуванням вікових особливостей підлітків [70].

У праці «Керівництво фізичною освітою» П. Ф. Лесгафта обґрунтовується, що основна мета школи полягає в тому, щоб сприяти розвитку логічного мислення підлітка, допомогти зрозуміти йому мету фізичної освіти, навчити свідомо підходити до перевірки вироблених ним ідей і до свідомих занять фізичною культурою. Завдання освіти передбачають вироблення в особистості бажання до вдосконалення шляхом поступового наближення до ідеалу [55].

Видатний вчений, хірург Микола Михайлович Амосов так розшифровує поняття «здоровий спосіб життя» для молоді:

- насамперед - це інтенсивна робота. Для людського організму сприятливий лише режим напруження, а не розслаблення. Адже за законом тренування сили людського організму зростають, можливості збільшуються. В цьому плані великі надії він покладає на шкільну реформу, особливо у тій її частині, що стосується трудового виховання. Він вважає за абсолютно необхідне будь-якого підлітка незалежно від його обдарувань і захоплень навчити працювати і в полі, і за верстатом. Нехай у кожного будуть різні інтелектуальні і творчі можливості, але руки повинні бути однаково трудовими;

- другий фактор - вага. Товстий юнак, вгодована дівчина - це негарно і протиприродно. При цьому лише у одного процента товстих можна виявити вроджене порушення обміну речовин. Інші дев'яносто дев'ять - жертви власного апетиту. Засіб один - більше стриманості у їді;

- третя обов'язкова умова здоров'я - фізкультура.

Амосов вважає: не потрібно сподіватися на медицину. Вона непогано лікує багато які хвороби, але не може зробити людину здоровою. Більше того, вона навіть не може навчити людину стати здоровою. Щоб стати здоровим, потрібні власні зусилля, постійні і значні [42].

Існує такий стан, коли всі органи і системи функціонують нібито нормально, але на них впливають сильні додаткові навантаження, які, якщо їх не враховувати, легко можуть вивести організм із рівноваги.

Такі додаткові навантаження випадають на долю дорослих періодично. А от діти, й особливо підлітки, перебувають під їх впливом протягом тривалого часу. Адже по суті все, що відбувається з дітьми, - фізичний ріст, вікові кризи, статеве дозрівання і пов'язані з цим психологічні реакції - є величезним навантаженням. А якщо врахувати, що всі органи і системи юного організму ще досить ніжні, несформовані, можна уявити, які важкі наслідки за несприятливого збігу обставин можуть викликати ці навантаження. Ось чому від дорослих, батьків, учителів вимагається стільки упередженості, душевного бачення, терпимості, такту по відношенню до дітей. І звичайно, знань. Добре, коли батьки, педагоги володіють багатою інтуїцією, довіряють їй. Але необхідно і розуміти призначення окремих органів і тканин, знати їхні особливості і можливості. Адже володіючи такими знаннями, легше допомогти дитячому організму протистояти перевантаженням. Та й про те, як зробити дитину своїм союзником у цій боротьбі, також потрібно подумати. Чим раніше дитина дізнається (у доступній, зрозумілій формі) будову свого організму, чим глибше пізнає його можливості, тим легше вона буде налаштовуватись на здоровий спосіб життя.

Найшвидше і найефективніше кожна людина може вплинути на власне здоров'я дотримуючись правил здорового способу життя. З поміж них можна виділити такі:

- дбати про раціональний режим праці та відпочинку;

- систематично зміцнювати і загартовувати свій організм;

- займатися різними видами фізичної культури та спорту відповідно до індивідуальних здібностей;

- дотримуватися раціонального харчування;

- не курити і не вживати алкогольні напої.

Поняття «здоровий спосіб життя» ще у декларації Алма-Атинської Міжнародної конференції охорони здоров'я 1978 р. було визначено як «…все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров'я, все, що сприяє виконанню людиною всіх своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя - праці, відпочинку, побуту» [39].

Що ж саме ми маємо на увазі під поняттям «здоровий спосіб життя», якими є його складові? На нашу думку це насамперед фізичне здоров'я, що забезпечується дотриманням режиму дня, збалансованим харчуванням, доглядом за тілом, відмовою від шкідливих звичок, руховою активністю, дотриманням заходів попередження інфекційних захворювань.

Режим - основа гігієнічного способу життя. Він створює оптимальні умови для зміцнення здоров'я й підвищення працездатності. За правильного й чіткого дотримання режиму виробляється певний ритм діяльності всього організму. Це поліпшує його функціональні можливості й дозволяє найбільш ефективно виконувати різні види робіт. Крім того, виховуються організованість, воля, дисциплінованість. Відомо, якого великого значення надавали чіткому режиму видатні спортсмени, космонавти, полководці.

Всім відомі переваги режиму дня - раціонального чередування роботи і відпочинку. Пригадаємо слова І. П. Павлова: «Будь-яка жива працююча система, як і її окремі елементи, повинна відпочивати, відновлюватися» [45, с. 44].

В сучасних умовах значення раціонального добового режиму ще більше зростає, Швидкий темп життя, величезний потік інформації вимагають від людини високого рівня уваги, активності, працездатності. У зв'язку з цим необхідні і кращі умови для відпочинку й відновлення сил після напруженої діяльності. Особливо необхідний режим дня дітям.

Адже, зізнаємося, нерідко і шкільні заняття, і домашня підготовка до них забирають у підлітків так багато часу, що його взагалі не залишається (або залишається зовсім недостатньо) для того, щоб зайнятися улюбленою справою, побути на свіжому повітрі та ін. Підлітки часто нераціонально використовують денний час і намагаються економити час за рахунок сну.

У всіх медичних настановах зазначено, що підліток повинен спати 9, а доросла людина - 8 годин. Однак в житті стільки спати дорослим людям вдається нечасто, тривалість сну у них, як правило, менша. І підлітки рідко засинають раніше 23-ї год., а встають не пізніше 7-ї год. ранку. Тому батькам необхідно звернути увагу на гігієну сну.

Недосипання, відсутність відпочинку, одноманітність у заняттях - все це з дня на день, протягом всього навчального року. Чи варто дивуватися, що у підлітків виникає стійка перевтома - а звідси різке зниження працездатності. Підліток потрапляє в зачароване коло: він старається працювати ще більше, втомлюється ще більше, працює все гірше і гірше.

І справа не у спаді працездатності як такому. Все це може призвести до серйозних розладів здоров'я - з'являються головні болі, роздратованість, погіршується апетит, певною мірою пригнічується фізичний розвиток, відкривається дорога хворобам.

Щоб уникнути цього, дитина повинна в певний час прокидатися і лягати спати, виконувати ранкову гімнастику і загартовуючі процедури, снідати, обідати і вечеряти, займатися спортом, готувати уроки, відпочивати. У кожному окремому випадку режим розробляється з урахуванням індивідуальних особливостей дитини, конкретних умов її навчання, побуту тощо.

Основні гігієнічні положення, на основі яких розробляється режим дня:

- правильне чередування різних видів діяльності (навчання, відпочинок, тренування тощо);

- здійснення різних видів діяльності у чітко визначений час;

- достатній і повноцінний сон;

- дотримання правил особистої гігієни;

- регулярне і повноцінне харчування;

- систематичне загартовування;

- відмова від шкідливих звичок;

- використання різних форм рухової активності протягом дня (ранкова гімнастика, прогулянки, тренувальні заняття й ін.).

В додатку А наведено варіант режиму дня для підлітка 14-15 років.

Людина, як і будь-яка жива істота, має вроджену потребу у рухові. В залежності від того, чи задовольняється вона і як саме задовольняється, ця потреба може або розвиватися, або поступово згасати.

Рух - важливий природний стимул життєдіяльності організму, тренування різних його органів і систем. Завдяки рухам підвищується загальний життєвий тонус, зростає працездатність, людина краще переносить навантаження, більш стійка до хвороб. Справа в тому, що рух сам по собі потребує певного енергетичного забезпечення, а також узгодженої роботи різних органів і систем. Завдяки рухам розвивається здатність організму змінювати за необхідності рівень обмінних процесів, накопичувати «про запас» енергію і пластичні речовини. Рухи сприяють кращому утворенню білка.

Все це досить сприятливо позначається на загальному стані, самопочутті, зовнішньому вигляді і можливостях людини - силі, спритності, рухомості, витривалості. Саме тому достатня кількість рухів конче необхідна для нормального розвитку і здоров'я підлітка.

Хоча рух - вроджена потреба організму, своєчасний і правильний розвиток рухів дитини можливий лише за певних умов, він потребує цілеспрямованих зусиль, система яких отримала назву фізичного виховання.

Сутність фізичного виховання можна звести до трьох основних принципів:

по-перше, це регулярні вправи різних груп м'язів, суглобів і зв'язок - в результаті вони діють правильно й узгоджено;

по-друге, це певні навантаження, що тренують ті системи, які забезпечують рухи, - дихальну, серцево-судинну, поліпшуючи обмін речовин та енергії;

по-третє, коли підліток виконує певну кількість різнопланових вправ, коли він прагне (і в змозі) виконувати їх правильно і в завчасно наміченому обсязі, - тоді у нього, крім всього іншого, формуються такі важливі риси характеру, як наполегливість, рішучість, самовладання, здатність до самооцінки і самоконтролю; у нього виникає звичка, а пізніше і потреба чітко дотримуватись певних правил поведінки.

У повсякденному житті є чимало способів задоволення потреб дитини у рухах, починаючи з самого раннього дитинства. І до підліткового віку у цьому відношенні має бути створений певний «доробок».

Але у підлітків завдання фізичного виховання ускладнюються. Окрім закріплення всього досягнутого раніше, необхідно навчати підлітків основним видам рухів, які виконувались би в різних за складністю умовах (подолання смуги перешкод, ігри, змагання), дати основи спортивної техніки з лиж, ковзанів, легкої атлетики, ігор з м'ячем, а також закріпити звичку до систематичних занять фізичними вправами.

Осанка - це вміння без особливого напруження утримувати своє тіло, зберігаючи правильну позу у різних положеннях: сидячи, при ходьбі, під час ігор. Разом з тим осанкою називають і саму цю правильну позу. За правильної осанки голова і тулуб - на одній вертикальній лінії, плечі розвернуті, злегка опущені і знаходяться (праве і ліве) на одному рівні, лопатки зжаті, груди злегка випуклі, живіт втягнутий, вигини хребта виражені нормально, ноги випрямлені у колінних і тазостегнових суглобах.

Чому ж цінна правильна осанка? З двох основних причин: по-перше, всі внутрішні органи перебувають в найбільш зручних умовах; по-друге, рухи людини найбільш природні, економічні і результативні. Навпаки, неправильна осанка шкідлива для здоров'я, для працездатності, для зовнішнього вигляду. Наприклад, сутулість, впалі груди ускладнюють роботу серця і легенів, а це призводить до того, що організм не отримує достатньо кисню; звідси підвищена втомлюваність, роздратованість. Розслабленість м'язів живота призводить до зміщення органів черевної порожнини, атонії шлунка, застійних явищ у жовчному пухирі і кишечнику.

Сприятливий вплив на розвиток всіх органів і систем людського організму має спорт. У спортсменів гарна постава, у них краще розвивається серцево-судинна і дихальна система, збільшується маса м'язів. Спорт розвиває спритність, силу, витривалість, швидкість реакції, наполегливість, сміливість, почуття товариськості. Батьки і педагоги повинні допомогти обрати вид спорту, який відповідав би віку та індивідуальним особливостям дитини.

Найкращі види спорту для більшості учнів ? лижі, ковзани, плавання, легка атлетика, спортивна гімнастика та ін. Дітям дуже шкідлива вузька спортивна спеціалізація, слід поєднувати заняття різними видами спорту, дозувати час занять, щоб не було небажаних наслідків перевтоми, однобічного фізичного розвитку, викривлення постави тощо. Основним завданням будь-якої спортивної секції є всебічний розвиток дитини.

Одним з ефективних засобів зміцнення здоров'я є загартовування ? система заходів, що підвищує стійкість організму проти різних метеорологічних змін.

На різні зовнішні температурні зміни організм відповідає змінами кровообігу, насамперед, у шкірі, внаслідок чого змінюється його тепловіддача і теплопродукція, зберігається стала температура тіла. Але не завжди механізми тепловіддачі і теплопродукції включаються вчасно й ефективно, внаслідок чого може бути перегрівання або переохолодження організму. Щоб організм раціонально відповідав на температурні зміни зовнішнього середовища, потрібно тренувати ці процеси, чого можна досягти, цілеспрямовано впливаючи теплом і холодом на шкіру та слизові оболонки верхніх дихальних шляхів. Загартовування сприяє стійкості організму проти простудних захворювань. Крім того, загартовування дає також і неспецифічний ефект: підвищується загальний опір іншим захворюванням, у тому числі інфекційним, поліпшується розумова і фізична працездатність. При загартовуванні використовують такі природні фактори, як повітря, вода, сонячна радіація.

Загартовуючі процедури відомі досить добре. Насамперед це повітряні ванни. Підліткам можна порадити, щоб вони частіше бували на свіжому повітрі і легше одягалися.

Добре діє на підлітковий організм обтирання тіла водою. Починати його потрібно з температури води приблизно 28-30° і поступово знижувати її кожні 2-3 дні на градус. Обтирання потрібно робити тканиною чи губкою, починаючи його з верхньої частини тулуба; потім потрібно розтертися рушником, починаючи від кінцівок у напрямку серця, до появи приємного тепла. В подальшому можна перейти до обливання (чи прохолодного душу). Температура води при цьому має бути на 2-3° вище, ніж під час останніх обтирань, і через кожні 2-3 дні її можна понижати на градус, але не опускати нижче 17-15°.

Добре загартовує купання. Купатися дозволяється при температурі оточуючого повітря не нижче 24-25° і води не менше 20°. Тривалість перебування у воді не повинна перевищувати 10-15 хвилин; початкова тривалість повинна бути в межах 3 хвилин. Купатися слід через певний час (година-півтори) після прийому їжі; знаходячись у воді, потрібно увесь час активно рухатися. При появі ознак переохолодження потрібно одразу ж припинити купання й інтенсивно розтертися рушником до появи відчуття тепла [38].

Сприятливу загартовуючу дію має перебування на сонці (сонячні ванни). Загоряти можна також «попутно» - під час виконання різних робіт, ігор. Сонячні ванни починають з тривалості 5-10 хвилин. Голова при цьому повинна бути захищена від прямих сонячних променів. Загальна тривалість процедури може поступово сягати 40-60 хвилин і більше.

При цьому потрібна велика обережність з сонцем, щоб не отримати сонячний опік. При появі сонливості, головного болю, підвищеної роздратованості процедури загартовування потрібно на деякий час припинити.

Загартовуючись, слід обов'язково дотримуватись принципів систематичності, поступовості, послідовності, комплексності, урахування індивідуальних особливостей.

Під систематичністю розуміють проведення загартовуючих процедур постійно, незалежно від погодних умов. Краще закріпити їх у режимі дня.

Сила і тривалість загартовуючи процедур повинні зростати поступово. Так, поступово знижується температура повітряних ванн, водних процедур, збільшується тривалість їх проведення. При загартовуванні переходять від процедур, що справляють менший фізіологічний вплив, до більш дійових. У цьому полягає принцип послідовності. Наприклад, спочатку використовують такі процедури, як обтирання, ножні ванни, потім ? обливання, душ.

Ефективність загартовуючих процедур буде більшою, якщо їх поєднувати з фізичними вправами та спортивними іграми.

Зарядка допомагає організму швидко перейти від сну до бадьорості, виводить з пасивного стану, готує до подальшої активної діяльності: центральна нервова система налаштовується на робочий ритм, у підлітка підвищується працездатність, він почуває себе більш життєрадісним. Та й серцево-судинна система зарядкою краще включається у трудовий ритм: кров біжить швидше, до тканин надходить більше кисню і поживних речовин.

Робити зарядку потрібно щоденно, через 10-15 хвилин після підйому, у добре провітреному приміщенні, протягом 10-20 хвилин. Починати потрібно з найбільш легких вправ, поступово збільшуючи навантаження, слідкуючи за рівномірністю вдиху і видиху.

Потрібно періодично оновлювати комплекс вправ. Після зарядки не повинно бути ознак втоми, сильного почастішання пульсу. Серед вправ не повинно бути таких, що супроводжуються значним напруженням статичного і динамічного характеру, затриманням дихання.

Вправи можуть бути самими різноманітними: ходьба, потягування, наклони, обертання, повороти тулуба і кінцівок, підскоки, помірний біг тощо. Число повторів вправ для підлітків - 8-10. Приблизний комплекс вправ ранкової гімнастики для підлітків 14-15 років наведено в додатку Б.

Головне - регулярне виконання; з часом звичка робити зарядку стане потребою.

Невід'ємною частиною шкільного життя дитини є розумова праця. Якщо її організувати правильно, вона буде високопродуктивною, сприятиме фізичному та розумовому вдосконаленню людини, її психічному здоров'ю. Нераціонально організована праця, навпаки, малопродуктивна і призводить до погіршення здоров'я.

Є заходи, що сприяють поліпшенню розумової працездатності. Так, робоче місце має бути постійним. Стіл і стілець підбирають залежно від росту. Висота стільця має бути такою, щоб ноги спиралися повною стопою на підлогу чи підставку, утворюючи в тазостегновому й колінному суглобах прямі або трохи тупі кути. Обов'язково використовується для опори спинка стільця. Висоту стола підбирають таку, щоб сидячи на стільці, можна було тримати на столі передпліччя, не опускаючи корпуса тіла і не піднімаючи плечей.

Під час писання й читання найбільш доцільна поза з легким нахилом уперед. Під час бесіди (пояснення викладача) можлива «задня» поза, коли сидять, відкинувшись на спинку стільця.

Правильна посадка забезпечує нормальні умови для роботи зору, органів кровообігу, дихання, травлення, запобігає швидкому стомленню, сприяє збереженню правильної постави. Особливо треба стежити за правильною робочою позою учнів, щоб запобігти викривленням хребта, дефектам зору.

Розумовій праці сприяють достатньо провітрене приміщення, оптимальні умови мікроклімату, тиша, раціональна освітленість.

Інтенсивність розумової праці залежить від емоційного стану. Позитивні (але не надмірні) емоції сприятливо впливають на роботу, негативні ? навпаки. Тому дуже важливий добрий психологічний мікроклімат у колективі, доброзичливе ставлення учнів один до одного, позитивна словесна оцінка праці оточуючими, впевненість у корисності виконуваної роботи. Позитивні психологічні фактори мобілізують резерви працездатності.

Для того, щоб правильно організувати працю школяра, треба скласти для нього оптимальний режим дня, враховуючи вік, здоров'я, заняття в школі. При цьому враховують час приготування домашніх завдань, правильне чергування праці та відпочинку, достатній сон, раціональне харчування, перебування на свіжому повітрі.

Всім нам з дитинства добре відома істина, що чистота - запорука здоров'я. І кожна людина повинна дотримуватись її протягом усього свого життя ретельно доглядаючи своє тіло - шкіру, волосся, нігті, ротову порожнину.