Соціально-педагогічні умови формування відповідального ставлення до власного здоров’я у старших підлітків

Серед гігієнічних факторів, що сприяють зміцненню здоров'я й підвищенню працездатності підлітка, важливе місце належить харчуванню.

Харчування ? одна з основних фізіологічних потреб людини. Від нього залежить ріст і розвиток організму, його фізична і розумова працездатність, стійкість проти несприятливих факторів.

Організація раціонального харчування школярів сприяє нормальному фізичному і розумовому їх розвитку, зміцненню здоров'я, підвищенню працездатності та успішності в навчанні. Правильне харчування підвищує опір організму до інфекційних захворювань та інших несприятливих факторів навколишнього середовища.

Неправильне харчування спричинює різні захворювання і насамперед органів травлення. Тому дуже важливо додержувати кількісної та якісної збалансованості основних поживних речовин, раціонального режиму харчування, раціональної кулінарної обробки їжі, її різноманітності, санітарних правил зберігання харчових продуктів.

Режим харчування включає: кратність споживання їжі, кількісний та якісний розподіл споживання їжі протягом дня, час споживання, інтервали між прийняттям їжі, умови, за яких їжа споживається.

Для забезпечення всіх функцій організм повинен постійно одержувати необхідні поживні речовини у відповідній кількості (білки, жири, вуглеводи, вітаміни, мінеральні солі), які б відповідали енергетичним затратам (табл. 1.2.1).

Таблиця 1.2.1

Добова потреба основних харчових речовин для старших підлітків

Вік, стать	Енергетичні затрати, ккал	Білки, г	Жири, г	Вуглеводи, г
		всього	в т. ч. тваринні	всього	в т. ч. рослинні
14-17 хлопці дівчата	3000 2500	98 82	59 49	100 84	20 17	425 355

Велике значення має забезпечення харчування школярів необхідною кількістю вітамінів. Вони сприяють правильному росту і розвитку дітей, беруть участь у всіх обмінних процесах. Дитячий організм особливо чутливий до нестачі вітамінів, яка швидко викликає у них втому, дратівливість, діти втрачають апетит. У зв'язку з інтенсивним ростом і посиленим обміном речовин потреба дітей у вітамінах трохи вища, ніж у дорослих (табл. 1.2.2).

Таблиця 1.2.2

Добова потреба старших підлітків у вітамінах, г

Стать, вік	В і т а м і н и
	А	В1	В2	В12	РР	С
14-17 хлопці дівчата	1,5 1,5	1,9 1,7	2,5 2,2	2,2 1,9	21 18	80 70

Харчові продукти дають людині енергію, а також необхідні речовини для розвитку організму й регулювання обміну речовин. Раціональне харчування забезпечує правильний ріст і формування всіх органів і систем, зберігає здоров'я.

Їжа повинна відповідати певним гігієнічним вимогам і бути:

оптимальною у кількісному відношенні, тобто відповідати енергетичним затратам організму;

повноцінною у якісному відношенні, тобто включати в себе всі необхідні речовини в найбільш сприятливих пропорціях;

різноманітною і містити різні продукти тваринного і рослинного походження;

добре засвоюваною, мати приємний смак, запах і зовнішній вигляд [37].

Важливе значення мають збалансованість харчування, тобто оптимальні якісні і кількісні взаємозв'язки основних речовин (білки, жири, вуглеводи, вітаміни і мінеральні солі, а також фізіологічно сприятливі співвідношення важливих складових частин харчових речовин (амінокислоти, білки, крохмаль і цукри вуглеводів).

Таким чином, заняття фізичними вправами, загартовування, активний відпочинок і спорт вже сьогодні в масових експериментах довели свій високий оздоровчий потенціал. Вплив засобів фізичної культури і спорту можна (і потрібно!) використовувати в будь-якому віці, в будь-якому стані здоров'я і фізичної підготовленості ? завжди, коли ми прагнемо подолати хворобу, підвищити активність організму і зробити своє життя більш насиченим, творчим і довготривалим. Фізична культура і спорт ? фактори потужного і різнобічного соціально-біологічного впливу на організм. Однак в основі впливу фізичної культури і спорту на організм та особистість лежить оздоровча дія, що глибоко, на біологічному рівні підвищує життєздатність організму, стимулює його захисні можливості і соціальну активність людини.

Активний руховий режим, дотримання вимог особистої і суспільної гігієни, розумне використання сил природи, раціональне харчування, відмова від шкідливих звичок - все це надійні складові здорового способу життя, запорука бадьорого настрою, впевненості у собі. Усі ці випробувані засоби, а також знання про те, як саме вони впливають на організм людини, безсумнівно, допоможуть не тільки розвитку сили і витривалості, вправності і бистроти, високого рівня загартованості, але й певною мірою дозволять підлітку навчитися управляти своїм самопочуттям і настроєм.

Надзвичайно важливо, щоб свій організм людина пізнала з дитячих років й уміла завжди підтримувати його в належному порядку. Тоді при умілому використанні основних гігієнічних положень і правил, постійно орієнтуючись на об'єктивний барометр самопочуття, можна значною мірою підвищити оздоровчий ефект від фізкультурних і загартовуючих процедур.

Отже, ми можемо зробити висновок, що поняття «здоровий спосіб життя» інтегрує взаємозв'язок способу життя та здоров'я людини. Здоровий спосіб життя об'єднує всі умови, особистісні якості, процеси, тобто все, що допомагає нормальному функціонуванню людини в професійній, суспільній та побутовій сферах. Це визначення також виражає ставлення людини, орієнтир її діяльності щодо зміцнення та розвитку індивідуального і суспільного здоров'я. Здоров'я має бути найпершою потребою людини, але її задоволення має складний, зумовлений характер і не завжди призводить до потрібного результату.

Здоровий спосіб життя пов'язаний із особистісно-мотиваційною сферою людини, із соціальними, фізичними можливостями та здібностями. Для того, щоб підтримувати здоров'я на оптимальному рівні, тільки уникати факторів ризику (боротьба з алкоголізмом, тютюнопалінням, наркоманією, нераціональним харчуванням) недостатньо, треба розвивати тенденції, які працюють на формування здорового способу життя і містяться в різних факторах життя людини.

До основних принципів здорового способу життя належать:

соціальні: спосіб життя повинен бути естетичним, моральним, вольовим;

біологічні: спосіб життя має відповідати віковим особливостям, забезпеченим енергетично, зміцнюючим та ритмічним.

Реалізація цих принципів залежить від соціально-економічних заходів та формування моделей поведінки людини. Ведення здорового способу життя передбачає:

прагнення до фізичної досконалості;

досягнення душевної, психічної гармонії в житті;

забезпечення повноцінного харчування;

виключення з життя самодеструктивної поведінки;

дотримання правил особистої гігієни: очищення організму та його загартовування.

Таким чином, ми розглянули багато спроб видатних учених вибудувати завершену систему уявлень про здоров'я та здоровий спосіб життя. Але навіть переконливі моделі та еталони досліджень не в змозі включити багатоаспектність та комплексність цих понять.

Феноменологія здоров'я багатогранна. Вона зближує кордони тілесного та духовного, біологічного і соціального, індивідуального і глобального.

Культурно-історичні епохи по-різному визначають сутність здоров'я та здорового способу життя. Ми ж звернули увагу на ті її аспекти, які залишаються стабільними впродовж століть і мають надзвичайне значення для сьогодення, а саме:

- цілісність людської особистості виявляється, насамперед, у взаємозв'язку і взаємодії психічних і фізичних сил організму. Гармонія психофізичних сил підвищує резерви здоров'я;

- здоров'я має специфіку проявлятися на фізичному, психологічному та соціальному рівнях;

- спосіб життя у всі часи трактується як тип життєдіяльності людини, основними параметрами якого є праця, побут, суспільно-політична та культурна діяльність, різноманітні звички та поведінка. Якщо їх організація і зміст сприяють укріпленню здоров'я, то можна говорити про реалізацію здорового способу життя;

- здоровий спосіб життя розглядаємо як сукупність видів діяльності, які забезпечують оптимальну взаємодію індивіда з навколишнім середовищем;

- здоровий спосіб життя інтегрує взаємозв'язок здоров'я та способу життя, тісно пов'язаний з особистісно-мотиваційною сферою людини; соціальними, фізичними, психологічними можливостями та здібностями.

1.3 Психофізіологічні особливості старших підлітків

Підлітковий вік (від 10 до 15 років) - час бурхливого і багато в чому суперечливого розвитку, що змінює період порівняно спокійного росту і накопичення сил у молодших школярів. У цей час відбуваються значні зміни і в організмі, й у психіці дитини, що відіграють винятково важливу роль у формуванні особистості людини. Не випадково французький філософ Ж.-Ж. Руссо назвав підлітковий вік «другим народженням» [45].

Підлітковий вік - перехід від дитинства до юності - перший щабель дорослості. Звичайно, дев'ятикласник, який вступає у пору юності, багато в чому різниться від шестикласника, тому розрізняють молодших і старших підлітків. Однак відмінності між ними не виключають того загального, що характеризує підлітковий вік загалом.

Відриваючись від світу дитинства, підлітки поступово, крок за кроком, йдуть шляхом, що веде у світ дорослої людини. Саме тому підлітковий вік називають перехідним. Своєрідне становище підлітка у суспільстві (вже не дитина, але ще не дорослий) і породжує численні труднощі, з якими доводиться стикатися сім'ї і школі при вихованні дітей цього віку.

Вік підлітка - переломний. Організм дитини піддається глибокій перебудові, причому в досить швидкому темпі. Бурхливий фізичний розвиток супроводжується рядом суперечливих моментів. Подібні явища не повинні викликати особливого занепокоєння у батьків, однак знати їх і враховувати при організації життя підлітка необхідно. Велика увага повинна приділятися режиму праці, відпочинку і харчування, гігієні і фізичній культурі.

З початком статевого дозрівання змінюється загальний вигляд дитини, з'являються нові, раніше незнайомі їй відчуття, потяги, переживання, можливі різкі перепади настрою, не завжди зрозумілі навіть самому підлітку. До цього потрібно ставитися уважно, але спокійно. Потрібно пам'ятати, що процес статевого дозрівання починається і навіть завершується раніше, ніж людина, що росте, набуває духовної зрілості. Розрив між завершенням статевого дозрівання і настанням громадянської, соціальної зрілості - одне з основних протиріч підліткового віку.

Усвідомлюючи те нове, що з'являється в його житті, у ставленні до нього оточуючих, підліток все частіше замислюється про свої можливості, особливості, достоїнства і недоліки, про характер своїх взаємовідносин з товаришами і дорослими.

Одне з найбільш сильних бажань підлітка - «стати дорослим», що в його розумінні означає бути самостійним. Прагнення до самостійності видно у всьому: в навчанні, у праці, у виборі друзів, розподілі часу. Підліток хоче сам приймати важливі рішення, починає активно відстоювати свої погляди, думки, судження.

У сім'ях, де визнається право підлітка на певну самостійність, де своєчасно змінюється і ставлення до нього і характер вимог, він, як правило, розвивається і дорослішає нормально. Якщо ж прагнення підлітка стати дорослим оточуючими придушується дріб'язковою опікою, надмірною жорсткістю контролю, недовірою до його можливостей, він починає «завойовувати» самостійність досить різними способами і засобами, і насамперед такими, які, як правило, засуджуються. Підліток стає впертим, неслухняним, грубим. Нерозуміння між ним і дорослими росте, виникають конфлікти і взаємні образи.

Звичайно, розумне надання підлітку певної самостійності нічого спільного не має з його повною безконтрольністю і безнаглядністю. Підліток хоче бути дорослим, але далеко не завжди і не в усьому може ним бути. Йому необхідні постійна допомого, поради, дружнє керівництво дорослих.

Справедливо педагоги і психологи наполягають на тому, що від дорослих, які виховують дитину, залежить насамперед, як саме - благополучно загалом чи болісно, з небажаними відхиленнями - буде протікати її розвиток у підлітковому віці. Справедливо педагоги і психологи звертають нашу увагу на те, що характер взаємовідносин дорослих з підлітком, вимоги, які вони висувають, обстановка у сім'ї - все це створює певну атмосферу, у якій підлітку дихається легко або, навпаки, важко [73].

Разом з тим таким же справедливим буде твердження: правильно побудувати виховання, правильно побудувати взаємовідносини з підлітком досить важко, а часто просто неможливо, якщо не враховувати законів його фізіологічного розвитку, індивідуальні відтінки цього розвитку.

Вірно це, звичайно, для будь-якого віку. Для підліткового віку - тим більше: цей період своєю своєрідністю і темпом різко відрізняється від усіх інших етапів життя людини. З фізіологічної точки зору підлітковий період характеризується інтенсивним ростом, підвищеним обміном речовин, різким посиленням діяльності залоз внутрішньої секреції. Це період статевого дозрівання.

Дійсно, ніколи людина не росте так бурхливо, як у цьому віці (якщо не враховувати перші два роки життя). Довжина тіла збільшується на 5-8 см в рік! Дівчатка ростуть найбільш активно в 11-12 років (ріст у цей час може збільшуватись навіть на 10 см за рік), посилений ріст хлопчиків відмічається в 13-14 років. Характеристика «довгоногий підліток» є дуже точною - збільшення зросту йде в основному за рахунок росту кісток кінцівок.

Маса тіла також швидко зростає, але не так швидко, як росте скелет, тому-то для підлітків і характерний витягнутий, «нескладний» вигляд. Дівчата додають 4-8 кг на рік; хлопці - 7-8 кг на рік [20].

Перебудовується опорно-руховий апарат: зростає рівень окостеніння, наростає м'язова сила. Якщо у 8 років маса мускулатури складає близько чверті маси всього тіла, то до 15 років вона збільшується до третини. Але справа не тільки у масі - посилюється і судинна сітка м'язів, досягають повного розвитку чуттєві і рухові закінчення нервово-м'язового апарату.

Картина розвитку рухів підлітка суперечлива. Перебудова безслідно не проходить: спостерігається надлишок зайвих рухів, недостатня їх координованість, взагалі якась ніяковість, «валькуватість» підлітка. Разом з тим підлітковий вік - саме той вік, коли найбільш успішним може бути оволодіння технікою складних рухів. Підліток може досягти віртуозної техніки гри на музичних інструментах, оволодіти складними елементами спеціальних спортивних вправ, набути чималої майстерності у хореографії, оволодіти різноманітними трудовими діями. Деякі дослідники вважають, що люди, які не розвинули в себе необхідні рухові якості саме у підлітковому віці, протягом всього свого життя залишаються більш незграбними, ніж могли б бути [45].

У підлітка посилено розвиваються грудна клітка і дихальні м'язи. Ростуть легені, збільшується їх об'єм і поверхня, зростає життєва ємність. Число дихань за хвилину знижується у підліткові роки у два рази; інакше кажучи, підліток дихає рідше і глибше (хоча ритм дихання залишається ще більш частим у порівнянні з ритмом дихання дорослого). Остаточно формується тип дихання: у хлопчиків - черевний, у дівчаток - грудний. Тобто вся перебудова в діяльності органів дихання спрямована на те, щоб потреби організму, який швидко росте, у кисні були максимально задоволені.

Посилений ріст органів і тканин висуває свої особливі вимоги до серцево-судинної системи.

Серце у цей час росте дуже інтенсивно, об'єм його щорічно збільшується приблизно на чверть. Судини також ростуть, але темп їхнього росту відстає від темпу росту серця. Тому у підлітків часто підвищується кров'яний тиск: нагнітаюча сила серця зросла, але вона зустрічає опір з боку ще відносно вузьких кровоносних судин; інколи спостерігається так звана юнацька гіпертонія, вона носить тимчасовий характер, однак вимагає особливої обережності при дозуванні фізичного навантаження. Отже, тренуючи серце і судини підлітка (робота на свіжому повітрі, фізичні вправи), не потрібно забувати про небезпеку перевантажень. Несприятливо на серцево-судинній діяльності підлітка позначаються не тільки фізичні перевантаження, але й негативні емоції.

Змінюється стан нервової системи підлітка. Протягом попередніх років зростала провідна роль кори великих півкуль головного мозку. Кора все більше набувала здатності здійснювати гальмуючий вплив на підкіркові структури. Але в період статевого дозрівання знову спостерігається посилення підкіркової активності; у поведінці підлітків відмічається підвищена нервозність, нестриманість, нестійкість емоційних реакцій. Підкреслимо, що при правильному вихованні явища ці долаються самим підлітком, при неправильному - можуть стати основою усталених рис поведінки, як правило, небажаних. Так що розпусну поведінку тих чи інших підлітків пояснювати і виправдовувати особливостями розвитку нервової системи неможна - особливості не винні, їх просто не врахували вихователі. До 16-17 років гальмівна роль кори знову укріпиться - але це не приведе до автоматичного виправлення підлітка, який встиг стати «важким».

З іншого боку, відбувається подальший розвиток мозку, його вищих відділів - лобних областей кори. Це розширює можливості підлітка: зростає усвідомленість сприйняття, стає легше організувати довільність уваги.

Виняткової перебудови у підлітковому віці зазнають залози внутрішньої секреції. Під впливом гормонів - фізіологічно активних речовин, що виробляються залозами внутрішньої секреції, - відбувається бурхливий фізичний розвиток організму у підлітковому віці, під їхнім же впливом йде статеве дозрівання, остаточно формуються органи, притаманні одній чи іншій статі, а також вторинні статеві ознаки.

Звичайно, не гормони самі по собі управляють розвитком - мова йде про так звану нейроендокринну систему, до складу якої входять центральна нервова система і залози внутрішньої секреції.

Центральна нервова система - той вузол, до якого стікається і в якому опрацьовується різноманітна інформація про зовнішній світ, а також про те, що відбувається в самому організмі: як він розвивається, які його розміри і маса, як проходить обмін речовин, як розвиваються окремі органи і системи.

Отже, активність нейроендокринної системи в ході статевого дозрівання наростає від центру до периферії: першою проявляє себе центральна нервова система і лише через певний час настає час ендокринних залоз; ще пізніше відбуваються викликані ними зміни.

Це важливий момент: будь-яка система управління добре діє лише в тому випадку, якщо її центри одразу ж отримують звіт про те, як виконуються їх «команди». Отримуючи необхідні відомості про те, що відбулося, центри в змозі посилити чи приглушити власну активність. Якщо ж центри залишаються у «невіданні», їхня активність може виявитися більшою чи меншою, ніж потрібно. При цьому можливі різні відхилення у стані організму.

За нормальних умов між силою подразника і відповіддю на нього нервової системи існує певна залежність, що має вікові й індивідуальні особливості. У підлітковому віці ця залежність порушується, і пов'язано це з підвищеною збуджуваністю центральної нервової системи. Реакції і за силою, і за характером не відповідають подразникам, які їх викликали. І виходить, наприклад, що сильні і слабкі подразники можуть викликати однакову за силою відповідну реакцію. Може бути й по-іншому: сильні подразники взагалі не викликають відповіді, а на слабкі реакція є. Справа в тому, що нервова система тимчасово виявляється не здатною до відповіді на сильний подразник - він її приводить у стан гальмування; слабкий же подразник всього цього не викликає, і тому на нього реакція зберігається. Зрештою, може бути такий стан нервової системи, коли подразник взагалі викликає неочікувану, часто негативну реакцію.

Всі ці стани нервової системи виражаються в деяких особливостях поведінки підлітків.

У дівчаток більшою мірою виражені порушення емоційного плану - вони занадто образливі, можуть «ні з того, ні з сього» заплакати, у них постійно змінюється настрій. Хлопчики ж частіше стають більш шумними, їхні дії супроводжуються непотрібними рухами, часто не можуть спокійно всидіти на місці.

У старших підлітків зворотний зв'язок між нервовими центрами і статевими залозами стає більш ефективним. Результат - сприятливі зміни як у стані центральної нервової системи (він тепер більш врівноважений), так і в загальному самопочутті підлітка.

Статеві гормони впливають на всі клітини тіла без винятку, однак можна виділити два напрямки цього впливу. По-перше, під впливом статевих гормонів у хлопчиків і дівчаток починають розвиватися вторинні статеві ознаки; по-друге, статеві гормони особливим чином діють на нервові центри. Хоча центральна нервова система і є вищим регулюючим центром, але й на неї статеві гормони мають свій вплив.

Зростає інтерес підлітка до представників іншої статі, посилюється статевий потяг. Інформація сексуального характеру стає для підлітка значущою, важливою. Якщо вона раніше ніби проходила повз, просто як деяке стороннє знання, то тепер така інформація помічається, накопичується, порівнюється. Виникає своєрідна система уявлень.

У результаті всього цього змінюється стан, самопочуття, настрій підлітка. Старші підлітки менш дратівливі, ніж молодші, настрій у них частіше оптимістичний, на зміну невпевненості у своїх силах приходить підвищена, а нерідко і завищена їх оцінка. Для цього є і певні фізіологічні підстави. Як зазначалось вище, під впливом статевих гормонів росте маса м'язів, підвищується їх сила і працездатність. Більш впорядкований, врівноважений стан центральної нервової системи забезпечує більшу здатність до розумових і фізичних зусиль.

Якщо молодші підлітки потребують насамперед поблажливого режиму, з тим, щоб попередити різні перевантаження, якщо порушення ними дисципліни пов'язані з тим, що вони швидко втомлюються і легко впадають у роздратованість, то старшим підліткам насамперед потрібна правильна організація їхньої діяльності; дисципліну вони частіш за все порушують тому, що їх надмірна енергія не знаходить правильного виходу.

Окремо потрібно зупинитися на деяких особливостях психічного стану підлітків в період статевого дозрівання в цілому. Оцінювати його потрібно з урахуванням тих обставин, що підліток значною мірою втрачає колишні способи самоствердження і набуває нових, пов'язаних із статевою належністю, утверджуючись як хлопчик, як дівчинка. У зв'язку з цим відбувається переоцінка себе і оточуючих, в колишні поняття підліток починає вкладати новий смисл, багато-що бачить вже по-іншому. І в цей же період з ним відбуваються значні зовнішні зміни. При цьому важливо, що підлітки вже здатні досить зацікавлено ставитися до своєї зовнішності, а сенс змін, що відбуваються з ними, їм далеко не завжди зрозумілий, і далеко не завжди тому такі зміни видаються підліткам бажаними.

У цьому віці зовнішність стає одним із факторів самоствердження особистості; у підлітків нерідко виникає почуття своєрідного внутрішнього протесту проти змін, що відбуваються у зовнішності, тим більш що вони не завжди настільки сприятливі й не одразу можна побачити їх остаточний результат. Як зазначалось вище, підлітки деякий час бувають нескладними, незграбними, недостатньо координованими.

В окремих випадках протест проти цих змін може досягати болючої міри, виявляючись, наприклад, у нервовій анорексії (тобто у відмові від їжі).

Частіше вона спостерігається у дівчаток. В основі цього лежить, по-перше, значна вразливість дівчаток; по-друге, більший, як правило, обсяг знань їх про себе, більша увага до своєї зовнішності, самопочуття й відчуттів; по-третє, той факт, що статеве дозрівання у них починається раніше, ніж у хлопчиків, і тому вони не мають такої можливості для правильної оцінки цього явища, як хлопчики, у яких все відбувається на півтора-два роки пізніше і які набувають більш тверезих і правильних уявлень щодо статевого дозрівання хоча б тому, що спостерігають за змінами, які відбуваються з дівчатками.

Інколи дівчатка настільки чуттєві до будь-яких критичних зауважень щодо їхньої зовнішності, що нервова анорексія за відповідного складу особистості може розвитися буквально через дрібницю. Наприклад, це може бути зауваження про надмірну повноту. При анорексії спостерігається вперта відмова від їжі, і може настати реальне виснаження організму, різка втрата ваги. Однак випадки нервової анорексії не настільки часті. Значно частіше спостерігаються просто порушення настрою, неврози.

Однак невиправданим був би висновок про нібито принципову кризовість підліткового віку. Дійсно, для цього віку можуть бути характерними порушення самопочуття, настрою, різні відхилення у поведінці, однак оцінювати їх потрібно з урахуванням особливостей тих зрушень у фізіологічних системах, які змінюють характер реакції підлітка на оточуюче. Разом з тим значна вразливість підлітка, тимчасова фізична ослабленість його можуть інколи призвести до несприятливих явищ.

Отже потрібно пам'ятати, що в кінцевому підсумку все визначається особливостями середовища, в якому відбувається розвиток підлітка, особливостями його взаємовідносин з оточуючими. Ніяких конфліктів не виникає, якщо дорослі правильно розуміють природу змін, що відбуваються з підлітком, рахуються з ними.

Таким чином, знаючи фізіологічні процеси, що відбуваються в організмі підлітка, знаючи можливості хлопчика і дівчинки, знаючи об'єктивні труднощі, з якими дитині неухильно доводиться стикатися, - знаючи все це, можна робити обґрунтовані педагогічні кроки, можна висувати розумні вимоги до підлітка без ризику, що вони, ці вимоги, виявляться завищеними або, навпаки, заниженими (що в рівній мірі шкідливо).

1.4 Основні соціально-педагогічні умови формування відповідального ставлення до власного здоров'я у старших підлітків

Все частіше і частіше ми чуємо про здоровий спосіб життя по радіо і з екранів телевізорів, читаємо на сторінках газет і журналів. Чому ж стільки уваги приділяється цьому питанню? Причин доволі багато. Цілий ряд факторів несприятливо впливає на наше здоров'я: емоційні і фізичні перевантаження, гіподинамія, надлишкове і незбалансоване харчування, складна екологічна ситуація, що склалася в багатьох регіонах нашої країни, поширення шкідливих звичок, нераціональна організація побуту. Разом з тим існує багато можливостей ослабити несприятливі впливи, зберегти і зміцнити своє здоров'я.

Продумана система фізичного виховання, чітке дотримання норм гігієни важливі у будь-якому віці. Однак у переломні моменти розвитку, коли організм не живе «спокійним життям», свідоме ставлення до складнощів, які він відчуває, і постійне прагнення не поглиблювати ці складності, а навпаки, зробити їх менш помітними - все це набуває особливого значення. Усі ми хочемо, щоб внутрішній світ, духовний склад наших дітей, що дорослішають, був багатим і глибоким. Але по-справжньому це можливо лише тоді, коли «дух» і «тіло» перебувають у гармонії. Досягненню цієї мети і сприяють заходи фізичного виховання і гігієни у відповідності до завдань виховання особистості.

Виховання дбайливого ставлення до власного здоров'я, так само як і виховання моральних якостей, вмінь адаптуватися у соціумі слід починати з дитинства.

Фахівцям у сфері педагогіки відомо, що саме у молоді роки відбувається сприйняття певних норм і зразків поведінки, накопичення відповідних знань та вмінь, усвідомлення потреб та мотивів, визначення ціннісних орієнтацій, інтерес та уявлень. Саме у дитячому та підлітковому віці в людей формуються основні життєві норми, цінності та установки. Таким чином можна зробити висновок, що особлива педагогічна увага повинна приділятись формуванню здорового способу життя, починаючи з дошкільного та молодшого шкільного віку.

Про основні проблеми у цій сфері свідчать дані Міністерства освіти і науки України, які вказують на те, що різні порушення статури виявлено у більшості учнів шкіл, у багатьох спостерігались відхилення від норм у серцево-судинній системі, неврози. Багато учнів відстають у навчанні, основною причиною цього, на думку науковців, є погіршення стану здоров'я, слабкий фізичний розвиток, зниження імунітету до захворювань. Зокрема, було зроблено висновок, що стан здоров'я дітей та підлітків України поступово погіршувався протягом останніх 10-15 років і на цей час опинився на рівні, котрий у перспективі загрожує існуванню здорової нації [72].

Систематизувавши чинники, що впливають на погіршення здоров'я, підвищення захворюваності, інвалідності і смертності дітей та молоді України, можна виокремити такі найважливіші:

- відсутність педагогічної та соціальної діяльності щодо запобігання нещасним випадкам;

- незадовільний стан здоров'я вагітних і дівчаток - майбутніх матерів, поширення серед них гінекологічних захворювань;

- поширення гострих кишкових інфекцій з причин нехтування основними санітарно-гігієнічними нормами;

- зменшення можливостей природного фізичного розвитку і послаблення роботи з масового фізичного виховання;

- незадовільний стан статевого виховання, наслідком чого є небажана вагітність і венеричні хвороби;

- слабка ефективність традиційних методів протидії поширення ВІЛ/СНІДу і хімічних залежностей - тютюнової, алкогольної, наркотичної, токсикоманії.

Більшість чинників значною мірою пов'язані зі способом життя дітей і молоді, соціальними складовими вітчизняних реалій. Тому найбільш ефективним шляхом позитивного впливу буде використання засобів з арсеналу системи формування здорового способу життя у тих напрямках діяльності, що визначають наведенні чинники.

Аналіз сучасної наукової літератури дав можливість узагальнити причини, що негативно впливають на формування здорового способу життя молоді, зокрема такі:

- нездоровий, а нерідко й асоціальний спосіб життя батьків, відсутність родинного виховання;

- обмежені матеріальні можливості дітей, молоді і дорослих;

- недосконалість профілактичної роботи в системі охорони здоров'я;

- недосконалість навчально-виховної діяльності в системі освіти;

- нестача знань та інформації, що повинні надаватися з інших державних і суспільних структур - засобів масової інформації, позашкільних молодіжних осередків, соціальних служб для молоді, громадських організацій тощо [72, с. 207].

Таким чином, особливої актуальності сьогодні набуває проблема створення здорового способу життя. Причому йдеться не тільки про викорінення шкідливих звичок, виконання певних гігієнічних норм і правил: дотримання режиму праці і відпочинку, харчування, що визначають фізіологічне благополуччя організму. Здоровий спосіб життя - набагато більш ширше поняття, це сукупність всіх умов, які налаштовують людину на активну діяльність, дозволяють повністю реалізувати ті високі духовні якості, що завжди були притаманні нашому народу. Здоровий спосіб життя, крім того, впливає на формування нормального психологічного клімату у колективах, сприяє зміцненню товариських стосунків між людьми. Це, в свою чергу, допомагає кожній окремій людині вільніше переносити психоемоційні труднощі, легше долати стресові ситуації, що зустрічаються на її життєвому шляху.

Однак готовність до здорового способу життя не виникає сама собою, а формується у людини з ранніх років насамперед у сім'ї, в якій народилась і виховується людина. Любов, турбота, ніжність, увага окриляють підростаючу людину, всиляють у неї впевненість, оптимізм, духовну силу. Але так відбувається тільки тоді, коли дитина відчуває повну гармонію у сімейному світі, любов і взаєморозуміння у відносинах між дорослими. На це звертав увагу батьків ще А. С. Макаренко: «Істинна сутність виховної роботи полягає зовсім не у ваших розмовах з дитиною, не у безпосередньому впливі на дитину, а в організації вашої сім'ї, вашого особистого і громадського життя та в організації життя дитини. Виховна робота це насамперед робота організатора. У цій справі тому немає дрібниць» [76, с. 26].

Одне з головних завдань педагогів і батьків - формування у дітей такої якості, як особиста відповідальність. Без цієї якості не може бути справжнього трудівника, повноцінного громадянина, хорошого сім'янина. Адже якщо дитина навчиться будь-яку роботу виконувати відповідально, тобто обов'язково добре і до кінця, вона так само відповідально буде ставитися і до свого фізичного розвитку. По-справжньому розумна, освічена, відповідальна людина швидше зрозуміє, що не можна досягти мети в житті без доброго здоров'я, легше усвідомить як це здоров'я зберегти, накопичити. І в тих сім'ях (а таких прикладів чимало), де існує добре продумана, планомірна, комплексна система виховання, спостерігається гармонійний розвиток дітей, їх душі і тіла.

Усі, мабуть, чули або читали про незвичайну сім'ю Нікітіних, де знайдено розумний баланс у розвитку в дітей як розумової, так і фізичної активності, створено власну систему виховання своїх сімох дітей. З самого раннього віку малюки проходять добру школу загартовування - займаються різними спортивними вправами, привчаються бігати роздягнутими по холодній веранді, а пізніше босоніж по снігу. У цій сім'ї більшість дітей взагалі ні разу не пробували ліки, вони ростуть на рідкість міцними, здоровими, що, в свою чергу, сприяє їх прискореному інтелектуальному розвитку. Навчання молодшим дітям Нікітіних дається легко: один син закінчив школу в 13 років з відзнакою, а в 16 вступив до МДУ; наймолодша дівчинка у свої 12 років успішно навчалась у восьмому класі нарівні з 15-річними. Нікітіни вважають, що резерви мозку колосальні, але людина використовує лише їх мізерну частину. І для того, щоб змусити працювати решту, необхідно створювати певні випереджувальні умови. Для цього в домі має бути обстановка, що дає багате живлення для розуму, тобто постійні розумові вправи, діалоги з дорослими. Крім того, необхідно надавати дітям свободу в діяльності: ніяких примусових заходів щодо підготовки уроків, спортивних тренувань, відпочинку. Сила цієї сім'ї в тому, що дітей багато, вони рівняються один на одного, допомагають молодшим, слухаються старших, тобто живуть хоч і невеликим, але справжнім дружним колективом.

У таких сім'ях, як правило, панує атмосфера оптимізму, доброти, гарного, радісного настрою; у таких сім'ях немає місця для нудьги, апатії, неробства, що розслабляють як душу, так і тіло людини; тут дитині не загрожує небезпека потрапити у стресову ситуацію через батьківські сварки, грубість, неувагу, як не загрожує і надмірна ласка, пестування, що завдають скоріше шкоди, ніж користі. Тут не поспішають, відчувши легке недомагання, приймати ліки. У таких сім'ях дружно, весело, разом - і старші і молодші - налаштовуються на здоровий стиль життя [69].

Серед складних проблем сьогодення особливе місце посідає таке явище, як стрес. Часто батьки намагаються уберегти своє чадо від всього, що навіть злегка натякає на можливі хвилювання. І потрібно сказати, чинять невірно. Спроба відгородити дитину від усіх видів стресу може негативно позначитися на її здоров'ї. Адже емоції - це природна реакція організму на оточуючу реальність. Будь-яка емоційна активність супроводжується мобілізацією організму, у крові зростає вміст цукру, частішим стає дихання, пульс, що необхідно для м'язової діяльності, підвищується вміст адреналіну, що активізує енергетичні ресурси. Саме так організм відповідає на стрес незалежно від факторів, що його викликали.

У певних дозах, як підкреслюють сучасні вчені, емоційні навантаження необхідні, корисні для людини. Інша справа - коли систематично повторюються негативні переживання, коли стресові атаки виникають занадто часто і сильно: це виснажує організм, виводить з ладу його адаптивні механізми. А це вже звичайно на шкоду організму. Батькам і педагогам особливо важливо враховувати цей нюанс [21].

Однією із найбільш серйозних і небезпечних «хвороб цивілізації» є гіподинамія. Нестача рухової активності - проблема глобальна, що торкнулася не тільки нашої країни, але й всього людства. Гіподинамія - породження самого стилю сучасного життя, науково-технічного прогресу. Колись для того, щоб прогодуватися, елементарно вижити, далеким нашим предкам доводилось виконувати значний обсяг фізичної роботи - полювати, бігати, рятуючись від погоні, тощо. Саме життя ставило умови: щоб не вмерти, потрібно було рухатися! Зараз такої необхідності практично немає. Науково-технічна революція, механізація і автоматизація у побуті і на виробництві значною мірою полегшили фізичні навантаження, створивши таким чином протиріччя між тим, що закладено у природній організації людини, і тим, що «програмує» розвиток цивілізації. Відбувається свого роду зміщення, що перешкоджає гармонійному розвитку людини.

Особливо це небезпечно для дітей. Автомобіль, телевізор, комп'ютер, ліфт - все це обумовлює малорухомий спосіб життя. До того ж батьки самі, як кажуть, часто підливають масло у вогонь. Останнім часом в багатьох сім'ях домінує ідея інтелектуального розвитку дитини, коли батьки, стурбовані престижним майбутнім своїх нащадків, забувають про те, що дитині потрібні не тільки інтелектуальні, але й фізичні навантаження.

Багато хто з дорослих навіть не уявляє, яку велику небезпеку таїть у собі гіподинамія. Вона негативно впливає буквально на всі органи і системи організму, викликаючи порушення обміну речовин, послаблюючи імунітет.

Список подібних неприємностей можна було б продовжувати. Але найсумнішим є те, що гіподинамія не збирається складати зброю. Навпаки, судячи по всьому, вона готується наступати на нас все більш широким фронтом. Адже техніка, наука не стоять на місці, вони стрімко розвиваються, створюючи різноманітні матеріальні блага, і призводять до того, що повсякденне життя людини вимагає від неї все менших і менших фізичних зусиль.

Як же змінити свій стиль життя? Оголосити бій «хворобам цивілізації», зробити все можливе для мобілізації величезних резервів, закладених у людському організмі?

Фізичне виховання дітей здійснюється найбільш успішно, якщо між учителями і батьками існує тісний контакт. Часто вплив школи зводиться до контролю. Школа ж повинна виступати в ролі організатора сімейного виховання. Успішна взаємодія школи і сім'ї базується на повазі до батьківського авторитету.

Вивчаючи питання сімейного виховання, можна не раз переконатись, як по-різному батьки ставляться до фізичного удосконалення своїх дітей. Багато хто разом з дітьми проводить вільний час, намагається задовольнити рухову потребу дитини, бути учасниками її розваг. Інші батьки не виявляють належного інтересу до фізичного удосконалення своїх дітей, бажаючи бачити їх тільки хорошими учнями. Деякі ж батьки сподіваються, що всі питання фізичного виховання вирішить школа. Як правило, їм не вистачає часу для здійснення контролю і надання допомоги дитині у дотриманні режиму дня, рухового режиму. Якщо ж взяти до уваги, що надмірно люблячі мами піклуються про звільнення від уроків фізкультури сина чи дочки, то картина вимальовується зовсім безрадісна.

До цього можна додати, що часто батьки, на жаль, недоусвідомлюють, як непомітно, але невмолимо, згубно впливає на організм, що росте, надмірна кількість їжі. Ну, подумаєш, дитина з'їсть зайвий шматок хліба, ще одну цукерку, не одне, а одразу два морозива. Статистичні дані свідчать: число повних дітей продовжує зростати приблизно на 1 % на рік. Небезпечним є те, що такі діти в майбутньому стають хворими людьми, а тривалість їхнього життя скорочується на 5-20 років [34].

Для дитячого організму шкідлива як недостатня, так і надмірна калорійність їжі. За недостатньої калорійності раціону зменшується маса тіла, погіршується самопочуття, падає працездатність, знижуються захисні сили організму. Надмірна калорійність їжі веде до ожиріння, а це тягне за собою різні порушення у жировому і холестериновому обміні, підвищує ризик виникнення атеросклерозу. Помірність у їжі, відповідність калорійності їжі енергетичним затратам організму є важливим фактором здоров'я і довголіття.

Найзлішими ворогами здоров'я людини є шкідливі звички, до яких відносять куріння, вживання алкогольних напоїв, наркотичних засобів. Здійснюючи пагубний вплив на організм людини, вони помітно знижують його працездатність. Особливо негативно нікотин, алкоголь і наркотики діють на дитячий організм, а тому справедливо вважаються руйнівниками здоров'я дітей і підлітків. Вони несумісні з поняттям здорового способу життя.

У більшості випадків підліткові шкідливі звички пов'язані з несприятливим середовищем, причому вирішальну роль тут відіграє насамперед приклад батьків. Як свідчить статистика, часто такі біди, як алкоголізм, наркоманія беруть початок у сім'ї: від першої стопки, від люблячих батьків, які не побачили в ній нічого страшного, осудного, більше того, самі ж і піднесли її нащадку, не підозрюючи, як неочікувано скоро, невмолимо може нагрянути біда.

Вже одинадцяти-чотирнадцятирічні діти, наслідуючи дорослих, можуть пристраститися до цигарок, до спиртного. Підлітки намагаються у всьому наслідувати старших. До того ж у цю пору в них з'являються й інші мотиви. В організмі підлітка помітно посилюється гормональна активність, на її фоні відбувається різкий скачок росту і розвитку всіх систем і органів. Кардинально перебудовується психіка - у дітей з'являються власні погляди і переконання, їм дуже хочеться видаватися самостійними, незалежними. І часто випалена цигарка, спустошена пляшка видаються в 14-15 років символом дорослості, сили, мужності. Ось і з'являються в під'їздах, дворах компанії, де палять, розпивають спиртне, вживають наркотики.

У п'ятнадцяти-сімнадцятирічних школярів - свої труднощі. Перехід до самостійної діяльності, інтенсивне формування власних поглядів на життя, і як наслідок - переоцінка цінностей можуть викликати стресові ситуації, з якими людині, що тільки вступає в життя, впоратись буває важко. Звідси в окремих випадках - захоплення алкоголем, наркотиками. Ще одним приводом до випивання, вживання наркотиків може стати перевтома: алкогольні напої, наркотики використовуються для того, щоб «освіжитися», «відволіктися», «переключитися».

Все це завдає серйозної шкоди здоров'ю. А якщо до цього додати, що у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння людина втрачає над собою контроль і здатна до різних антисуспільних вчинків, то стає зрозумілим, що такі потворні явища, як алкоголь, наркотики несумісні з нормами і правилами нашого суспільства.

Таким чином, відсутність життєвого досвіду і ще нечітка спрямованість прагнень і переконань нерідко створюють для підлітка цілий ряд труднощів, що негативно позначаються на його здоров'ї. І тут необхідно допомогти молодій людині усвідомити свої величезні фізичні і духовні можливості.

Адже здоров'я не видається як виграш у лотереї. Для того, щоб мати його, потрібно насамперед зберігати нормальне функціонування всього організму. І не в зрілому віці, а набагато раніше. Учені довели, що фундамент здоров'я у людини формується як до народження, так і в період дитинства. А пізніше, у зрілому віці, зусилля витрачаються вже на те, щоб зберегти наявний потенціал здоров'я.

Ці завдання по-новому розставляють акценти насамперед в діяльності медиків. Не випадково ще великий російський хірург М. І. Пирогов сказав, що майбутнє належить медицині попереджувальній. А в наші дні профілактика захворювань взагалі стала головним стратегічним напрямом у медицині. Робота ця багатопланова і складна. По-перше, необхідно глибоко вивчити конкретні зв'язки хвороб людини із зовнішнім середовищем, з умовами і способом її життя. А по-друге, потрібно так змінити ці умови, увесь режим і стиль життя людини, щоб вони всебічно оберігали живий організм від хвороб [8].

Зусиллями одних медиків тут, очевидно, не обійтись. Добитися реальних успіхів можна лише у тому випадку, якщо на допомогу лікарям прийдуть вихователі, педагоги і насамперед - батьки.

Але чи можуть звичайні люди, які в переважній більшості своїй не мають до медицини ніякого відношення, створювати умови для здорового розвитку дітей?

Перш, ніж відповісти на це питання звернемося до історії древньої Спарти, пригадаємо, як виховувались у ній майбутні воїни. У рідній домівці, у колі сім'ї вони, ці майбутні воїни, перебували мало. З семи років хлопчиків переселяли у свого роду військові табори, де разом зі своїми ровесниками під керівництвом досвідчених, мудрих спартанців починали проходити сувору фізичну підготовку. Складні гімнастичні вправи, військові ігри, загартовування, проста, ненадмірна їжа, аскетичний побут - в таких умовах хлопчики, а пізніше вже юнаки, перебували довгі роки. І не було в ті часи більш витривалих, сильних, умілих воїнів, ніж у древній Спарті.

Багато що у спартанському стилі виховання як такому для нас неприйнятне. Упор лише на фізичний розвиток, раннє відлучення від сім'ї навряд чи будуть сприяти гармонійному формуванню підростаючого покоління.

Але не випадково спартанське виховання стало настільки широковідомим. Адже по суті, якщо відкинути крайнощі, спартанська держава створювала для юнацтва оптимальний здоровий спосіб життя, який, змолоду загартовуючи людський організм, якомога краще забезпечував нормальне функціонування й саморегуляцію всіх його систем, робив їх стійкими до всіх можливих перевантажень.

Сьогодні, коли так стрімко наростає темп життя, коли невмолимо множиться кількість зовнішніх подразників - шум, надмірний, перенасичений потік інформації, перенаселеність великих міст, коли цивілізація на кожному кроці готує для кожного з нас численні стресові ситуації, формування здорового способу життя, який мобілізовував би природні резерви людського організму, стає чи не найголовнішим, насущним загальним завданням.

І хто, як не батьки, педагоги, вихователі покликані взяти саму активну участь у вирішенні цієї проблеми! Хто, як не вони, може забезпечити для дітей раціональне харчування, залучити їх до спорту, уберегти від шкідливих звичок, навчити правилам гігієни і, головне - налаштувати самих дітей так, щоб вони і без підказок і нагадувань дорослих прагнули жити розумно, правильно, не на шкоду, а на користь своєму здоров'ю, щоб вони усвідомлювали те, що і сьогоднішнє і все їхнє майбутнє життя, вся їх професійна, суспільна, сімейна дієздатність будуть залежати від того наскільки вони здорові.

Отже, для збереження і зміцнення здоров'я людини, подовження її активного життя важлива роль належить профілактиці здорового способу життя. Особливістю такої профілактики є активне, свідоме ставлення до збереження свого здоров'я, а для цього потрібно, щоб кожна людина була обізнана з оздоровчими ефектами фізичної культури і спорту, з санітарною культурою, гігієною, насамперед особистою, додержувала гігієнічних правил, а також усвідомлювала масштаби негативного впливу на людський організм шкідливих звичок.

У складних процесах взаємодії людини із соціальним середовищем центральною проблемою є забезпечення умов для повноцінного соціального розвитку особистості, що насамперед передбачає формування відповідального ставлення як до власного здоров'я, так і до здоров'я інших людей. Під соціально-педагогічними умовами ми розуміємо сукупність зовнішніх обставин і внутрішньоособистісних мотивацій, що забезпечують досягнення поставленої мети.

Учені називають такі умови, спрямовані на самовдосконалення особистості:

- розвиток самосвідомості, світогляду;

- формування системи морально-психологічних настанов (воля, контроль, свідома саморегуляція, внутрішнє духовне життя);

- формування особистісних ідеалів і життєвих планів (А. В. Меренков);

- систематичність і послідовність роботи над собою (В. І. Войтко);

- домінантний розвиток морально-духовних функцій особистості (С. С. Пальчевський);

- наявність суперечностей між «Я»-ідеальним і «Я»-реальним (Є. Ільїн);

- розвиток уміння володіти собою, орієнтуватися в своїх думках, вчинках, діяльності (А. А. Гусейнов);

- забезпечення перспективи зростання особистості;

- формування відповідальності за свій розвиток, своє здоров'я (А. В. Меренков);

- нейтралізація негативних, підсилення ролі позитивних явищ;

- забезпечення активності особистості (І. А. Донцов).

Науково-теоретичне і методичне забезпечення процесу формування відповідального ставлення до власного здоров'я полягає у розробленні наукових положень, методичних рекомендацій для вчителів і батьків, організації курсів, гуртків, факультативів для учнів.

Формування потреби у відповідальному ставленні до власного здоров'я має ґрунтуватися на принципах особистісно орієнтованого підходу до навчання і виховання учнів. Цей підхід спрямований на саморозвиток особистості, він дає змогу підлітку реалізувати себе, дозволяє розвинути задатки кожного. І. Якиманська зазначає, що його сутність полягає у потребі формувати позитивну мотивацію до пізнавальної діяльності, самопізнання, самореалізації і самовдосконалення, у необхідності озброїти учнів механізмами адаптації, саморегуляції, самозахисту, самовиховання [44].

І. Д. Бех обґрунтував теорію особистісно орієнтованого підходу до виховання, що виявляється в допомозі дитині в пізнанні самої себе, у мотивації постійного самовдосконалення. На думку вченого, зробити процес виховання більш ефективним мають:

- формування у суб'єкта виховання здатності й бажання усвідомлювати себе особистістю. У виховному процесі потрібно створювати такі виховну ситуації, які сприяли б виникненню позитивних почуттів до себе;

- культивування у вихованця цінності іншої людини. Дитина повинна навчитися цінувати іншу людину, бути милосердною, доброю до інших;

- утвердження педагогом позитивної особистісної сутності вихованця як альтернатива аналізу, що викриває його недоліки. Дитина повинна знати свої позитивні і негативні риси, тобто вміти диференціювати свій образ;

- використання «ефекту генерації» у виховному процесі. Його необхідно спрямовувати на самостійне оволодіння знаннями, моральними нормами, правилами, вимогами. Адже самостійно здобуті знання залишаються надовго, набувають особистісного значення й емоційного забарвлення;

- культивування почуттєвого виховного впливу. Перші моральні переживання визначають подальшу поведінку людини, тому важливо, щоб дитина, вперше зробивши щось для власного самовдосконалення, відчула сильні позитивні емоції;

- відповідність образу «Я» вихованця його поведінці. Він повинен чітко усвідомлювати своє справжнє «Я», що ґрунтується на реальному досвіді, а не уявленнях про себе;

- ціннісно-смислова спрямованість предметної діяльності особистості;

- утвердження розвивальної самооцінки. Дитина повинна навчитися оцінювати себе і змагатися з собою. Джерелом самооцінки. як зазначає І. Д. Бех, має бути не порівняння себе з іншими, а з самим собою, тобто порівняння того, на що я раніше не був здатний, а сьогодні здатний, і чого бажаю в майбутньому [9].

В. М. Оржеховська доводить, що «найприйнятнішою для впровадження в навчальному закладі є така структура реалізації мотивів до здорового способу життя, культури здоров'я:

- одержання інформації про здоров'я й експрес-оцінка функціонального стану і рухових можливостей організму, діагностування з метою виявлення рівня фізичного, психічного, соціального й духовного здоров'я;