Особливості самооцінки молодших школярів з різним рівнем навчальних успіхів

Отримані в дослідженнях дані свідчать про те, що самооцінка молодшого школяра багато в чому залежить від оцінок вчителя [4], [69], [98], необ'єктивна, виявляє тенденцію до переоцінки [2], [31], [69], конкретна, ситуативна, має своїм змістом в основному оцінку результатів діяльності [98].

Вчителі, що відрізняються високою професійною майстерністю, прагнуть не лише змістовно оцінювати учнів (не просто поставити оцінку, важливо дати відповідні пояснення), не тільки навчити їх єдиним вимогам оцінки, але й донести свої позитивні очікування до кожного учня, створити позитивний емоційний фон при будь-якій, навіть низькій оцінці. Вони оцінюють лише конкретну роботу дитини, а не її особистість.

Від оцінки вчителя значною мірою залежить самопочуття школяра в класі. В учня з поганою успішністю можуть різко погіршитися стосунки з класом, при чому спостерігатиметься деформація поведінки. Деякі з слабовстигаючих учнів всіма силами тягнуться за іншими дітьми, будь-якою ціною намагаються привернути увагу, але більша частина невстигаючих займає пасивну позицію, відчуваючи самотність. Такі діти стають замкнутими, конфліктними, шукають спілкування поза школою.

Від оцінки вчителя залежить і ставлення товаришів. Однокласники ставляться до учня як до відмінника чи до двійочника. І це не дивно, адже для молодшого школяра навчальна праця - основний вид діяльності, результати якого не є байдужими для учня [64].

Психологи і педагоги спеціально вивчають вплив оцінки вчителя на учня. Одного разу було проведено дослідження, коли група учнів (кожен самостійно) виконувала навчальне завдання у присутності вчителя. До одних дітей вчитель постійно підходив, цікавився тим, що вони роблять, хвалив, заохочував, іншим же - робив лише зауваження у різкій формі, звертаючи увагу лише на допущені ними помилки. Деяких дітей вчитель взагалі залишив без уваг і ні до кого з них жодного разу не підійшов. Результати виявилися наступними: краще за всіх впоралися із завданням ті діти, яких вчитель підбадьорював і набагато гірше виконали завдання ті, яким вчитель псував настрій своїми зауваженнями. Абсолютно несподіваним виявилося те, що найнижчі результати вийшли не в тих, кому вчителя робив різкі зауваження, а у дітей, яких він взагалі не помічав, ніяк не оцінював. На практиці, організовуючи навчально-виховну роботу вчитель, звичайно, співвідносить досягнення дітей з їх розумовими здібностями і ставленням до навчання, не беручи до уваги самооцінку дитини, її власні уявлення про свої здібності. Однак, від цих уявлень залежить впевненість у своїх силах, ставлення до власних помилок і ряд інших моментів навчальної діяльності.

Як відзначає А.І.Ліпкіна в учня під час навчально-виховного процесу формується установка на оцінку своїх можливостей - одного з основних компонентів самооцінки. Так, А.І. Ліпкіна пише про необхідність «враховувати при аналізі просування дитини в навчанні не тільки його інтелектуальні якості та особливості засвоєння системи знань, а й ті складні опосередкування розумової роботи дитини, особистісні характеристики, які у концентрованій формі виражені в його самооцінці». Для успішності навчання і виховання важливо формувати в учнів адекватну оцінку своїх досягнень, зміцнювати їх віру у свої сили. Тільки така самооцінка може підтримувати прагнення працювати самостійно, творчо.

Оцінюючи знання, вчитель одночасно оцінює особу, її можливості і місце серед інших. Саме так сприймаються оцінки дітьми. Орієнтуючись на оцінки вчителя, діти самі ранжирують себе і своїх товаришів як відмінників, середніх, слабких, старанних або нестаранних і так далі. Можна виділити 3 групи дітей по мірі сформованості у них уявлень про себе:

1. В учбовій діяльності ці діти більше орієнтуються на знання про себе, ніж на оцінку дорослих і швидко набувають навиків самоконтролю

2. Група учнів, яка характеризується тим, що уявлення її членів про себе неадекватні і нестійкі. У них немає достатнього уміння виділяти істотні якості у себе, аналізувати свої вчинки. Лише у деяких ситуаціях діти цієї групи можуть оцінювати себе адекватно. Такі діти вимагають особливого керівництва по формуванню навиків самоконтролю.

3. Для дітей 3-ої групи характерне те, що їх уявлення про себе містять характеристики, дані ним іншими, особливо дорослими. У них немає прагнення заглянути у свій внутрішній світ, їх уявлення про себе нестійкі, самооцінка неадекватна. Недостатні знання про самого себе ведуть цих дітей до невміння орієнтуватися в учбовій діяльності, спиратися на свої об'єктивні можливості і сили.

Саме тому вчителю у роботі з молодшими школярами важливо враховувати їх оптимізм, здатність бачити в собі передусім добру, високу самооцінку. Щоб їх прагнення зберегти позитивний Я-образ, право на високу самооцінку не перетворилося на гальмо розвитку особистості, не стало джерелом необґрунтованих домагань, слід дбати про гармонію між тим, до чого вони прагнуть, на що претендують (оцінка, ставлення тощо), та їх реальними діями, тобто змістом і способом вияву активності в житті. За значного розходження між прагненнями молодшого школяра бути схожим на образ-взірець і його поведінкою, яка має егоїстичне спрямування, але недостатньо засуджується оточенням, у нього поступово формується ілюзорна, далека від об'єктивного уявлення про себе, значно завищена самооцінка. Вона провокує хибні способи його самоствердження серед однолітків, чинить опір педагогічним впливам, дезорієнтує його. Саме тому велике значення слід надавати формуванню правильної самооцінки дитини при підготовці її до школи, у процесі адаптації до систематичного навчання. Можливе підвищення самооцінки школяра, коли вона була занижена в результаті тривалих навчальних невдач шляхом цілеспрямованої зміни за допомогою педагога "соціальної позиції" учня в колективі класу [53, с.150-161].

Знання індивідуальних особливостей самооцінки молодших школярів є однією з найважливіших передумов ефективності педагогічного керування їхньою соціально значущою активністю в процесі навчання та виховання. Розвиток емоційно-ціннісного ставлення дитини до себе, результатом якого є певна самооцінка, відбувається через відображення нею реальних зв'язків з навколишнім світом, які існують лише завдяки активності особистості. При цьому важливо врахувати, що самооцінка як структурний компонент Я-образу дитини, певний ступінь її емоційно-ціннісного ставлення до себе є постійно діючим мотиваційним фактором у процесі життєдіяльності особистості. Тому, спрямовуючи активність учня, надаючи їй соціальної значущості, можна впливати не тільки на сферу його свідомості, а досягти гармонізації розвитку підростаючої особистості загалом.

У процесі формування в учнів початкових класів правильного самоусвідомлення важливо враховувати, що найкраще діти пізнають себе в діяльності, яку виконують. А для правильного розуміння себе, осягнення джерел свого успіху в навчанні їм необхідно навчитися бачити себе з боку. Тому вже в молодших класах рекомендується спрямовувати увагу дітей на те, як вони працюють, чи достатньо старанні й дисципліновані, чи не марнують свого часу, чи доцільні прийоми використовують для досягнення успіху.

Правильна самооцінка стимулює навчальну активність молодших школярів, їхнє прагнення поліпшувати досягнуті результати, бути на рівні вимог учителя. Внаслідок створення сприятливої моральної атмосфери у школі, чуйного і водночас вимогливого ставлення до дитини вчителів і батьків, позитивного досвіду школяра у навчальній діяльності у структурі його Я-образу закріплюються суспільно значущі властивості, зростає роль мотивації, спрямованої на підвищення рівня поваги до себе як суб'єкта навчання, встановлюється узгодженість між його домаганнями та можливостями. Завдяки цьому він сам починає змінювати зовнішні обставини свого розвитку. За позитивного спрямування дитячої активності це є тією психологічною основою становлення особистості, яка сприяє формуванню потреби у постійному самовдосконаленні. На формування правильного самоусвідомлення впливає також спільна діяльність, що дає змогу учневі відчути себе учасником суспільно корисної праці, порівнювати результати своїх старань з успіхами інших, усвідомити свій внесок у загальну справу. Працюючи в колективі, школяр бачить і розуміє, на що він здатний, осмислює не тільки наслідки своєї праці, а й себе в ній. Спільна діяльність формує в дитини уявлення про себе серед інших [95]. До кінця молодшого шкільного віку діти більше зважають на думку й оцінку однолітків. А «… напротязі середнього шкільного віку складається вже відносно стійка самооцінка й рівень домагань». Це породжує потреба бути не тільки на рівні вимог інших людей, але й на рівні власних вимог і власної самооцінки [16]. Д.Шеффер виділяє такі соціальні фактори, що впливають на самооцінку молодшого школяра: стилі виховання, сензитивність виховання в ранньому дитинстві впливає на те, яку модель «Я» - позитивну чи негативну - сконструює дитина. Крім того, молодші школярі з високою самоповагою мають, як правило, щирих батьків, які вміють підтримати дитину, прислухатися до її думки. Звичайно, повідомлення «Ти - хороша дитина, якій я довіряю приймати рішення» сприятиме підвищенню самооцінки, на відміну від більш байдужого або контролюючого стилів виховання [104, с. 634-635].

Діти з завищеною самооцінкою виховуються за принципом кумира сім'ї, в обстановці некритичності і досить рано усвідомлюють свою виключність. В сім'ях, де ростуть діти з високою, але не завищеною самооцінкою, увага до особистості дитини (інтереси, смаки, друзі) поєднується з достатньою вимогливістю. Тут не практикують принизливі покарання і охоче хвалять, коли дитина цього заслуговує. Діти з заниженою (не обов'язково дуже низькою) самооцінкою користуються вдома великою свободою. Але ця свобода, по суті,- безконтрольність, наслідок байдужості батьків до дітей і один до одного. Батьки таких дітей включаються в їх життя тоді, коли виникають навчальні проблеми: мало цікавляться їх захопленнями, друзями, переживаннями [24].

Вплив однолітків. Діти починають усвідомлювати відмінності між собою та іншими школярами, використовуючи соціальне порівняння - інформацію, яка допомагає їм зрозуміти краще чи гірше за однолітків вони справляються з різними видами діяльності. Наприклад, вони заглядають в письмові роботи один до одного і запитають: «Скільки в тебе помилок?» або використовують такі твердження, як «Я швидше за тебе», після перемоги в змаганні з ходьби. Вікова динаміка цього виду порівняння така: спочатку він стає все більш популярним, граючи важливу роль у формуванні самооцінки дитини, і, досягнувши свого піку, поступово використовується все рідше і рідше [104, с. 634-635].

У молодшому шкільному віці важливе значення має рівень домагань, який залежить від успіху дитини в навчальній діяльності, від становища в системі стосунків з однолітками. Для школярів, які добре вчаться, мають авторитет серед однолітків, характерний високий і водночас реалістичний, не завищений рівень домагань. Непоодинокими є випадки значних індивідуальних відхилень у самооцінці та рівні домагань молодших школярів, трапляється й істотна відмінність між самооцінкою учнів різних класів [50, с. 12-15].

А.Менчинька підкреслювала, що в навчальній діяльності кожного школяра самооцінка відіграє велику роль. Як один з «…важливих особистісних параметрів розумової діяльності, вона виконує функцію саморегуляції поведінки, за допомогою її визначається бажаність (або небажаність) якого-небудь учинку. Самооцінка у великій мірі впливає на ступінь успішності здійснюваної діяльності» [53, с.150].

Особлива значимість навчальної діяльності для формування самооцінки молодшого школяра обумовлена ??наступними моментами:

1) оскільки вона спрямована на зміну самого учня, в процесі її формування перед дитиною з необхідністю постає завдання визначення міри свого просування в предметі засвоєння, тобто завдання усвідомлення самого себе як суб'єкта присвоєння суспільно-історичного досвіду,

2) структура навчальної діяльності містить в собі компоненти, з одного боку, спрямовані на предмет засвоєння - навчальні завдання і навчальні дії, з іншого - на самого учня як суб'єкта діяльності - дії контролю і оцінки. Оволодіння цими діями також ставить перед школярем завдання аналізу власної діяльності та її оцінки [33, с. 91].

Тобто успішність навчання школярів та їхні уявлення про себе взаємопов'язані. Успіхи в навчанні сприяють розвитку самооцінки молодшого школяра, а самооцінка впливає на рівень успішності через механізми очікувань, домагань, мотивації та впевненості у своїх силах. Низька самооцінка підриває впевненість у своїх силах і формує низький рівень домагань і очікувань, а низька успішність знижує самооцінку. Становище таких учнів серед ровесників, як правило, буває проблематичним для них. Завдання вчителя полягає в залученні дітей із заниженою самооцінкою до різноманітних видів діяльності, що допоможе їм набути впевненості у власних силах.

Включення учнів у різні види діяльності (навчальну, суспільно корисну, виконання рольових функцій у класі тощо) має відбуватися на основі поступового ускладнення завдань і забезпечення їх доступності. Непосильні завдання та пов'язаний з ними неуспіх можуть завдати самооцінці дитини значної шкоди.

У відмінників і добре встигаючих дітей в основному формується завищена самооцінка. У невстигаючих і дуже слабких учнів систематичні невдачі та низькі оцінки знижують впевненість у собі. Їх самооцінка розвивається своєрідно. А.І.Ліпкіна, яка вивчала динаміку самооцінки молодших школярів, виявила таку тенденцію: спочатку діти не погоджуються з позицією відстаючого, прагнуть зберегти високу самооцінку. Якщо їм запропонувати оцінити свою роботу, більшість з них оцінить її вищим балом, ніж вона заслуговує. При цьому вони орієнтуються не стільки на досягнуте, скільки на бажане: «набридло отримувати двійки. Вчителька ніколи не ставить мені четвірку, тому я сам собі поставив чотири», «Я ж не гірший за всіх, у мене також можуть бути четвірки» [42, c.135].

Діти з високою самооцінкою задоволені своєю особистістю. Знаючи свої сильні сторони, вони здатні до визнання слабких (часто сподіваючись їх подолати) і мають позитивну установку відносно власних характеристик і вмінь [104, с. 631]. Такі учні, зазвичай, впевнено обирають завдання із запропонованих і відразу ж намагаються їх розв'язувати. Якщо їм це не вдається, то вони шукають причини невдачі в самому завданні: «Якесь незрозуміле завдання», «Напевно завдання неправильно складене». І потім переходять до виконання іншої важкої роботи. Крім того, вони почувають себе в класі впевненіше, сміливіше, активніше проявляють свої інтереси, здібності, ставлять перед собою вищу мету, ніж ті учні, у яких самооцінка занижена [49, с. 213].

Діти ж з низькою самоповагою бачать своє «я» у менш сприятливому світлі, надмірно концентруючись на своїх недоліках і не вміють скористатися власними гідностями [104, с. 631].

Діти, які невпевнені у своїх силах, з низьким рівнем домагань, зазвичай обирають легкі завдання. Вони не довіряють своїм силам і дають зовсім об'єктивне пояснення своїй самооцінці: «Я завжди одержую «3» по математиці, з важким завданням мені не впоратися», «Я вже за два диктанти одержав «двійки», де вже мені написати на «п'ятірку». Як показали дослідження Б.Г.Ананьева, А.І.Липкиної, Г.М.Гусєєвої та ін., низька самооцінка більшості молодших школярів -- прямий наслідок двох взаємозалежних причин.

Чуючи постійно, як його порівнюють із іншими, більш сильними учнями, відповіді й роботи яких набувають значення відомих еталонів у навчальній роботі, слабкий учень постійно переконується у своїй неповноцінності. Дуже швидко він приходять до песимістичного висновку про те, що йому ніколи таких гарних результатів не досягнути: «Де вже мені?.. Це завдання тільки Ася Владимирова, можливо, зуміє розв'язати».

Така низька самооцінка нерідко мимоволі культивується вчителем. Бувають такі безтактні педагоги, які використовують порівняння для докору дитини в його неспроможності, для виховання в ньому почуття неповноцінності, невір'я у свої сили. Це друга причина низької стійкої самооцінки слабкими учнями себе й своїх можливостей. Таким чином, школяр, який невстигає, не отримує допомоги й не спонукається до зусилля, яке необхідне для підвищення його успішності. Навпаки, його слабкі прагнення й боязкі спроби гальмуються двома обставинами: порівнянням самим учнем своїх скромних досягнень із успіхами більш сильних однокласників і низькою оцінкою вчителя. Природно, що інтерес і бажання вчитися зникає в дитини, знижуючи й без того його слабкі успіхи. Цей результат підсилює негативне відношення слабкого учня до навчальної роботи в класі та вдома й у свою чергу ще більше знижує рівень його досягнень, а разом з тим і рівень його домагань. [49, с. 213-214].

Дослідження, що проводилися А.І.Липкиной під керівництвом Н.А.Менчинской, показали, що неадекватна самооцінка (як завищена, так і занижена) негативно позначається на процесі, а також і на результаті навчальної діяльності [53, с.161]. Для самооцінки молодшого школяра властиві стійкість і недостатня адекватність. Це зумовлене особливістю його самосвідомості, яка полягає в тому, що Я-образ для нього невіддільний від соціально схвалюваних позитивних рис. Учень творить свій образ відповідно до соціальних уявлень про моральні, естетичні та фізичні якості людини. Його емоційно-ціннісне ставлення до себе пов'язане із впевненістю в тому, що він хороший. Переживання та усвідомлення школярем себе як такого, що заслуговує визнання навколишніх, спонукає його до подальшої активності.

Ще однією особливістю самооцінки учнів молодшого шкільного віку є її слабка диференційованість за змістом. Передусім це проявляється у перенесенні оцінки своєї навчальної діяльності на оцінку моральних чи інших якостей. Якщо в навчальних ситуаціях учень отримуватиме переважно негативний досвід, це може спричинити формування не тільки негативного уявлення про себе як про учня, а й негативну загальну самооцінку.

Для самооцінки молодших школярів властива також несамокритичність. Вони швидше помічають помилки та недоліки однолітків, ніж власні. За спостереженнями психологів, самоусвідомлення особистості, без якого неможливі самокритичність і самоконтроль як свідомі вольові процеси, відбувається опосередковано, через пізнання людей, які її оточують. Усвідомлення іншої людини дається порівняно легше, ніж себе. Тому процес самоусвідомлення особистості дещо відстає від здатності усвідомлювати інших. На ранніх етапах психічного розвитку дитини таке відставання досить помітне. Ця закономірність властива різним формам прояву самосвідомості, передусім самокритичності.

Уявлення дитини 7-річного віку про себе досить адекватно відображає й ціннісну сферу. Майже всі діти цього віку усвідомлюють свій вибір і цінність ставлення до себе навколишніх, спілкування, діяльності, реально практичного функціонування. Найнижчий рівень усвідомлення себе виявляють діти з цінністю реально-практичного функціонування (їм подобається допомагати комусь, виконувати доручення, чергувати тощо). Діти, що визначають своє Я через діяльність, різко завищують самооцінку. У дітей, що виділяють себе через сферу відносин, самооцінка є або заниженою, або (рідко) адекватною [54, с. 320-322].

Самооцінка дитини 7-річного віку може в одному виді діяльності відрізнятися від самооцінки в іншому. Молодший школяр може адекватно оцінювати свої успіхи в оволодінні грамотою, а успіхи в оволодінні арифметикою недооцінювати, або переоцінювати [104, с. 631].

Таким чином. дитяча оцінка себе та своїх вмінь є найбільш важливим аспектом «я», що виявляють вплив на всі аспекти поведінки дітей і їх психологічне благополуччя.

1.3 Методи дослідження самооцінки у молодших школярів

Існує ряд методик, які використовуються для визначення рівня самооцінки. Всі вони, незважаючи на удавану різноманітність, можуть бути легко і чітко класифіковані. Чисте» визначення самооцінки має на увазі всього два варіанти: або пряме перерахування випробуваним своїх якостей (методика М. Куна), або вибір із запропонованого списку тих рис, які відповідають йому більш за все з їх одночасним ранжуванням за значимістю та характерності для себе - методика Будассі З. А. або Фанталової Є. Б. (як підваріант -методика Дембо-Рубінштейна, що передбачає виставляння собі оцінки по кожній якості,). Методики, що базуються на самоописі себе піддослідним. Самоопис може бути як відкритим, явним (тест вільного самоопису «Хто Я» або «20 слів» М. Куна в модифікації А. М. Прихожан, тести вибору з пари особистісних властивостей), так і прихованим (проективні методики: «Незакінчені речення», «Малюнок неіснуючої тварини»).

Метод ЗА.Будассі заснований на уявленні про те, що статистичної нормою є закономірна розбіжність реальної та ідеальної Я-концепції. Варто нагадати, що в психології прийнято виділяти дві форми Я-концепції - реальну та ідеальну. Поняття «реальна» - це уявлення особистості про себе, про те, «яким я є». Ідеальна ж Я-концепція (ідеальне «Я») - це уявлення особистості про себе відповідно до бажань («яким би я хотів бути»). Неузгодженість між реальним та ідеальним Я може бути джерелом як серйозних внутрішньоособистісних конфліктів, так і саморозвитку особистості - багато що визначається мірою цієї неузгодженості, а також його внутрішньоособистісної інтерпретацією. Коли випробуваному пропонується проранжировать відібрані ним або інструктором 20 якостей спочатку «в ідеалі», а потім «у відповідності зі своїми якостями», по суті він надає свої ідеальну і реальну Я-концепції, різниця між якими і відповідає рівню самооцінки.

Ця методика дозволяє вирішити ще декілька дослідницьких і практичних завдань. снує декілька форм активності людини: спілкування, поведінка, діяльність, переживання. Особу можна розглядати і як суб'єкт самовдосконалення. Оскільки одночасне здійснення всіх цих форм активності проблематичне, то особа проявляє інтерес до однієї чи двох сфер свого життя. Дійсно, кожен спостерігав людей, які живуть "в світі людей", "в замкнутому світі", "в світі справ" і "в світі відчуттів". Відповідно, можна припустити, що при виконанні методики люди вибирають більше якостей в тій сфері, яка їх більше цікавить. Це і дозволяє дізнатися, в якій області лежать їх інтереси, їх переваги.

Можна отримати уявлення про ціннісні орієнтири якої-небудь групи, що відрізняється від інших за віком, статтю, професією: для цього потрібно підрахувати, скільки чоловік вибрало ту або іншу якість і з яким рангом значущості. Якщо це число перевести у відсотки, то відкривається цікава можливість порівнювати між собою групи по наданню переваги властивостей над особою, по ступеню важливості для неї окремих властивостей. Ранжування цих властивостей по кількості людей, що вибрали цю властивість, показує, яке місце належить йому в цілісній системі уявлень про особу.

Можна отримати уявлення про те, чим відрізняється кожна конкретна людина від інших людей по своїх ціннісних орієнтаціях. Для цього потрібно створити середній "портрет" ціннісних орієнтації групи, в яку вона входить. Потім потрібний якісний аналіз вибраних якостей і тих властивостей особи, які найчастіше зустрічаються в групі в цілому. Так, на тлі групових переваг, вдається виявити індивідуальні особливості.

Проте самооцінка, як і людська особистість, не формується в «вакуумі»: вона залежить від оцінки оточуючих, від особистісних установок. Як вже говорилося, самооцінка може бути адекватною і неадекватною (завищеною чи заниженою), при цьому навіть при усвідомленні власних недоліків і переваг (адекватної самооцінки) далеко не всі випробовувані погоджуються їх визнавати в тестуванні, що особливо характерно саме для молодшого шкільного віку [15]. Крім того, самооцінка дуже динамічна й може змінюватися не тільки в процесі дорослішання, зміни будь-яких життєвих обставин тощо, а й - особливо у молодших школярів і легко навіюваних людей - навіть залежно від висловлення своєї думки оточуючими, причому в дуже короткі терміни (при цьому така раптово змінена самооцінка може далі підтримуватися протягом досить тривалого терміну) [5].

Виходячи з вищесказаного, очевидним стає те, що однієї прямої методики для правильного виявлення самооцінки у молодших школярів недостатньо. Тому в психології застосовується цілий ряд пов'язаних між собою методик, прямо або побічно спрямованих на аналіз самооцінки особистості. В свому дослідженні ми скористалися методикою вивчення самооцінки - Т.В.Дембо-С.Я.Рубінштейна та Будасі [38, с. 111].

Методика вивчення самооцінки (автор: Дембо-Рубінштейн; адаптаціїя - А.М.Прихожан).

Призначення методики - виявлення особливостей і рівня самооцінки, діагностика часткових і загальної самооцінки Тамара Дембо (1902-1993; народилася в Баку, Росія, працювала в Німеччині, потім у США) - відома дослідниця в галузі психології, свого часу запропонувала використовувати цю методику. Сусанна Яківна Рубінштейн (1911 - 1990) - радянський психолог, модифікувала методику Дембо для дослідження самооцінки. Тест призначений для психологічної діагностики стану самооцінки по наступних параметрах: висота самооцінки (фон настрою), стійкість самооцінки (емоційна стійкість), ступінь реалістичності й/або адекватності самооцінки (при її підвищенні), ступінь критичності, вимогливості до себе (при зниженні самооцінки), ступінь задоволеності собою (по прямих і непрямих індикаторах), рівень оптимізму (по прямих і непрямих індикаторах), інтегрованість усвідомленого й неусвідомлюваного рівнів самооцінки, суперечливість/несуперечність показників самооцінки, зрілість/незрілість відношення до цінностей, наявність і характер компенсаторних механізмів, що беруть участь у формуванні «Концепції», характер і зміст проблем й їхніх компенсацій [26, c. 115].

Ця методика заснована на безпосередньому оцінюванні школярами ряду особистих якостей, таких як здоров'я, здібності, характер і так далі Обстежуваним пропонується на вертикальних лініях відзначити певними знаками рівень розвитку у них цих якостей (показник самооцінки) і рівень домагань, тобто рівень розвитку цих же якостей, який би задовольняв їх. Кожному випробовуваному пропонується бланк методики, що містить інструкцію і завдання.

Важливо:

· Полюс повинен бути представлений однією людиною (людиною в однині). Правильно: «На верхньому полюсі перебуває сама … людина» («людина» - однина). Неправильно: «На верхньому полюсі перебувають самі … люди» («люди» - множина).

· На шкалі повинна бути відзначена середина, у такий спосіб виходить три полюси (триполюсна шкала): максимальне, мінімальне й середнє значення ознаки.

· С.Я.Рубінштейн рекомендує чотири обов'язкові шкали: «здоров'я», «розум», «характер» й «щастя». П.В.Яньшин ввів ще дві обов'язкові шкали: «задоволеність собою» й «оптимізм».

У модифікованому варіанті А. М. Прихожан використовуються наступні шкали: здоров'я, розум (здатності), характер, авторитет в однолітків, уміння багато робити своїми руками (умілі руки), зовнішність, упевненість у собі.

Інші шкали можуть задаватися експериментатором або виявляються в ході бесіди з випробовуваним [22, c. 392-404].

Таким чином, для виявлення особливостей і рівня самооцінки, діагностики часткових і загальної самооцінки використовують методику «Дембо-Рубінштейн» за модифікацією А.М. Прихожан.

Обстежуваним роздають картки з даною методикою (див. дод. 1) та проводять інструктаж.

Інструкція. «Будь-яка людина оцінює свої здібності, можливості, характер і ін. Рівень розвитку кожної якості, сторони людської особи можна умовно змалювати вертикальною лінією, нижня точка якої символізуватиме найнижчий розвиток, а верхня -- найвище. Вам пропонуються сім таких ліній. Вони позначають:

1. здоров'я;

2. розум, здібності;

3. характер;

4. авторитет у однолітків;

5. уміння багато що робити своїми руками, умілі руки;

6. зовнішність;

7. упевненість в собі

На кожній лінії рисою (-) відзначте, як ви оцінюєте розвиток у себе цієї якості, сторони вашої особи в даний момент часу. Після цього хрестиком (х) відмітьте, при якому рівні розвитку цих якостей, сторін ви були б задоволені собою або відчули гордість за себе».

Випробовуваному видається бланк, на якому розміщено сім ліній, висота кожної -100 мм, з вказівкою верхньої, нижньої крапок і середини шкали. При цьому верхня і нижня крапки зображуються помітними рисами, середина -- ледве помітною крапкою.

Методика може проводитися як фронтально -- з цілим класом (або групою), так і індивідуально. При фронтальній роботі необхідно перевірити, як кожен учень заповнив першу шкалу. Треба переконатися, чи правильно застосовуються запропоновані значки, вислухати відповіді на питання. Після цього випробовуваний працює самостійно. Час, що відводиться на заповнення шкали разом з читанням інструкції, 10-12 хв.

Обробка проводиться по шести шкалах (перша, тренувальна - «здоров'я» - не враховується). Кожна відповідь виражається в балах. Як вже наголошувалося раніше, довжина кожної шкали 100мм, відповідно до цього відповіді школярів отримують кількісну характеристику (наприклад, 54мм = 54 балам).

1. По кожній з шести шкал необхідно визначити:

рівень домагань -- відстань в мм від нижньої точки шкали ("0") до знаку "х";

висоту самооцінки -- від "о" до знаку "--";

значення розбіжності між рівнем домагань і самооцінкою -- відстань від знаку "х" до знаку "-", якщо рівень домагань нижче самооцінки, він виражається негативним числом.

2. Розрахувати середню величину кожного показника рівня домагань і самооцінки по всіх шести шкалах.

Норму, реалістичний рівень домагань, характеризує результат від 60 до 89 балів. Оптимальний -- порівняно високий рівень -- від 75 до 89 балів, підтверджуючий оптимальне уявлення про свої можливості, що є важливим чинником особового розвитку. Результат від 90 до 100 балів зазвичай засвідчує нереалістичне, некритичне відношення дітей до власних можливостей. Результат менше 60 балів свідчить про занижений рівень домагань, він -- індикатор несприятливого розвитку особи.

Кількість балів від 45 до 74 ("середня" і "висока" самооцінка) засвідчують реалістичну (адекватну) самооцінку.

Кількість балів від 75 до 100 і вище свідчить про завищену самооцінку і вказує на певні відхилення у формуванні особи. Завищена самооцінка може підтверджувати особову незрілість, невміння правильно оцінити результати своєї діяльності, порівнювати себе з іншими; така самооцінка може вказувати на істотні спотворення у формуванні особи -- "закритості для досвіду", нечутливості до своїх помилок, невдачам, зауваженням і оцінкам тих, що оточують. Кількість балів нижче 45 вказує на занижену самооцінку (недооцінку себе) і свідчить про крайнє неблагополуччя в розвитку особи. Ці учні складають «групу ризику», їх, як правило, мало. За низькою самооцінкою можуть ховатися два абсолютно різних психологічних явища: справжня невпевненість в собі і "захисна", коли декларування (самому собі) власного невміння, відсутність здатності і тому подібного дозволяє не докладати жодних зусиль.

Параметр	Кількісна характеристика (бал)
	низький	середній	високий	Дуже високий
Рівень домагань	Менше 60	60-74	75-89	90-100
Рівень самооцінки	Менше 45	45-59	60-74	75-100



Методика «Знаходження кількісного виразу рівня самооцінки» (автор: С.А. Будассі). Методика дозволяє проводити кількісне дослідження самооцінки особи, тобто її вимір. У основі даної методики лежить спосіб ранжирування. В ній пропонується обрати 20 якостей особистості і проранжирувати їх відносно свого уявлення про ідеальне «Я» і «Я» реальне. Результатом обробки є співвідношення «Я» реального і «Я» ідеального, тобто наскільки людина відповідає своїм уявленням про ідеальну особистість.

Респондентам роздають картки з таблицею (див. дод. 2) і проводять інструктаж:

«Спочатку виберіть з перерахованих 20 слів найбільш неприємне для Вас. Поставте навпроти цього слова (у колонці «ідеал») цифру 1. Далі з решти 19 слів так само виберіть найбільш неприємну якість і поставте навпроти цього слова цифру 2. І так далі. Потім з цих же слів виберіть якість, найменш характерну для Вас. І поставте навпроти цієї якості у колонці «Реальне Я» цифру 1. Далі з решти 19 слів так само виберіть найменш характерну для Вас якість і поставте навпроти цього слова цифру 2. І так далі.»

Обробка результатів:

У колонці d записується різницю між даними колонок 1 і 2 (з більшого числа відніміть менше). У колонці d² ця різниця зводиться в квадрат. Після цього числа з колонки d² сумуються. Самооцінка визначається за формулою Спірмена (за коефіцієнтом кореляції рангів):

r = 1 - (6 У d²/(n³-n⁾)^,

де d - різниця номерів рангів, n - число розглянутих властивостей.

Але, враховуючи, що в даному варіанті методики n=20, то легше підрахувати по іншій формулі:



R=1-0.00075 ? d2

Інтерпретація даних:

Значення R будуть знаходитись в межах [-1;+1]. Якщо R знаходиться в межах [-1;0], то це свідчить про неприйняття себе, про занижену самооцінку.

Якщо R менше 0,3, то це свідчить про занижену самооцінку; 0,3-0,7 - адекватна самооцінка; 0,8 і більше - патологічно завищена самооцінка. Таким чином, чим ближче коефіцієнт до 1 (від 0.7 до 1), тим вище самооцінка, і навпаки. Про адекватну самооцінку свідчить коефіцієнт від 0,3 до 0,7.

Для збору соціальних даних про респондентів та визначенням соціального поля її підтримки ми скористувалися, структурованим інтерв'ю та опитувальником для дитини. Також для виявлення рівня навчальних успіхів дитини ми застосували метод експертної оцінки, де успішність дитини визначалася по середніх оцінках, які діти отримували в кінце навчального року. У ролі експертів вситупали вчителі, які викладають в початкових класаж школи: основний учитель,а також вчитель музики, фізкультури та англійської мови.



2. Особливості розвитку самооцінки дітей молодшого шкільного віку з різним рівнем навчальної успішності

2.1 Етапи дослідження та соціально психологічний опис вибірки в контексті значущих зв'язків

Дослідження передбачало наступну послідовність етапів:

1. Вибір методів дослідження.

2. Організація та проведення дослідження:

а) вивчення соціальних характеристик вибірки та встановлення рівня навчальної успішності школярів;

б) вивчення рівня домагань учнів;

в) вивчення самооцінки молодших школярів;

г) встановлення зв'язків між самооцінкою, рівнем домагань і успішністю навчання.

3. Аналіз отриманих результатів.

4. Обробка висновків та розробка рекомендацій.

I етап дослідження був спрямований на виявлення рівня успішності навчання дітей у 2-х, 3-х, 4-х класах. На II етапі ми зосередились на вивченні особливостей самооцінки дітей молодшого шкільного віку, відповідно до рівня їх навчальної успішності. III етап роботи був присвячений аналізу отриманих результатів щодо поставленої мети та завдань дослідження.

В ході дослідження використовувалися експертна оцінка, спостереження, структуроване інтерв'ю, анкета соціальної підтримки дитини і бесіда, отримані дані були проаналізовані методом математична статистика - кореляція методом Спірмена.

Експеримент проводився в Київській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №233. Для проведення експерименту були обрані 2, 3, 4 класи. В експерименті брали участь 45 осіб. Обрана вибірка була збалансована по соціальним характеристикам. Завдяки бесідам з вчителями було з'ясовано, що загалом діти проживають в матеріально забезпечених сім'ях з достатнім або середнім рівнем. Батьки роблять все можливе для того, щоб забезпечити власну дитину всім необхідним для її комфортного перебування як у школі, так і вдома. Деякі учнів мають свою власну кімнату, де панує теплота і затишок, а також створені всі необхідні умови для виконання домашніх завдань. Як тато, так і мама з любов'ю і повагою ставляться до своїх дітей, піклуються про них, цікавляться їхніми справами, шкільним життям. Усі сім'ї є повними, крім родини однієї учениці третього класу, яка живе лише з татом (див. рис 1).

Рис. 1. Склад сім'ї вибірки

Тобто 72% дітей живуть у повних сім'ях і лише 2% - в неповних. Більшість сімей респондентів живуть окремо від своїх прабатьків, але, незважаючи на це, як дідусі, так і бабусі дуже підтримують своїх дітей та онуків, тому відіграють надзвичайно важливу роль в житті учнів. Дуже часто доводилося чути від школярів, що саме бабусі допомагають їм виконувати домашні завдання та знаходити вихід в різних ситуаціях. Було виявлено, що всі діти є бажаними в родині. Переважно кожний молодший школяр із вибірки є другою дитиною в сім'ї за народженням (див. рис 2).



Рис. 2. Характеристика вибірки за народженням у сім'ї

Дана діаграма підтверджує, що більшість респондентів (80%) із вибірки є народженими в шлюбі другою дитиною по рахунку.

Аналіз результатів дослідження щодо оцінки респондентами власного самопочуття у школі (див. дод. 3) показав, що стан здоров'я молодших школярів дозволяє їм відвідувати навчальний заклад і працювати в колективі. Розвиток учнів відповідає їх віковим нормам і дозволяє опановувати навчальну програму (див. рис. 3).

Рис. 3. Характеристика вибірки за станом здоров'я

Тобто більшість респондентів із вибірки (67%) оцінюють своє здоров'я на високому рівні, адже вважають, що почувають себе чудово, тому перебуваючи в школі, здатні засвоювати знання та оволодівати новими вміннями та навичками.

Було надано велике значення соціальній ситуації розвитку кожної дитини і особливості підтримки учнів в системі значущих дорослих. Ми вирішили з'ясувати, хто зі старших є найбільш значущим для молодшого школяра і відіграє найбільшу роль у його житті. Для цього кожному з учнів було запропоновано заповнити анкету соціальної підтримки, яка спрямована на виявлення соціальної ситуації між дорослим і дитиною. Молодшим школярам пропонувалось вказати до кого зі старших учень звернеться в першу чергу якщо виникла якась проблема, необхідно вирішити певне завдання чи повідомити про власний успіх (див. дод. 4).

Результати дослідження (див. дод. 5, 6, 7) показали, що в кожному класі учні чекають на підтримку конкретно від певних дорослих. Так, для учнів 2-х та 3-х класів найбільш значущою особою серед старших є батьки протилежної статі, а для 4-го класу - батьки взагалі (див. рис. 4).

Рис. 4. Спрямованість орієнтацій дітей щодо підтримки старших (%)



Таким чином, результати дослідження показали, що в житті учнів 2-го класу найбільш важливу роль відіграють батьки протилежної статі, на другому місці серед важливих дорослих перебуває вчитель, друзі та прабатьки протилежної статі займають третє місце, а батьки взагалі, батьки своєї статі та прабатьки своєї статі перебувають на четвертому місці, на останньому місці знаходяться сіблінти.

Третьокласники найбільше віддають перевагу батькам протилежної статі, на другому місці знаходяться батьки своєї статі, третє місце займають батьки взагалі та сіблінти. Вчитель перебуває на четвертому місці, на п'ятому - розмістилися друзі, шосте - належить прабатькам протилежної статі, а на останньому - прабатьки своєї статі.

Учні четвертого класу найбільше голосів віддали за батьків в загальному, батьки своєї статі та батьки протилежної статі набрали однакову кількість балів та перебувають на другому місці, третє місце серед значущих старших займають друзі, четверте - сіблінти. Вчитель перемістився на п'яту позицію, а шосте місце розділили між собою прабатьки своєї статі та прабатьки протилежної статі.

Дана гістограма (див. рис. 4) підтверджує, що у житті молодшого школяра батьки продовжують відігравати важливу роль, але не менш авторитетнішим та впливовішим за них, особливо в 1-2-х класах, стає вчитель. Саме тому у другокласників вчитель перебуває на другому місці. Можна прослідкувати тенденцію до зростання ролі батьків (обох статей) в житті молодших школярів, особливо значущими вони стають для дітей у 4 класі. Важливість підтримки з боку вчителя, перебуваючи особливо на високому рівні в другокласників, з кожним наступним класом має тенденцію до спадання, що є підтвердженням того, що авторитет вчителя з кожним наступним класом стає все менш значущим для молодшого школяра. Є стрибкоподібною значущість та важливість підтримки з боку сіблінта, батьків своєї статі та друзів, які є особливо важливими в 2-х та 4-х класах і менш значущими в 3-ому класі, прабатьки відіграють найбільш важливу роль у житті другокласників, незначну - у 3-ому класі та більш значущу в четвертому. Прабатьки протилежної статі є дуже важливими для учнів 2-го класу, а в 3-ому та 4-ому класах їх значущість знаходиться на одному рівні, маючи тенденцію до спаду.

Було також проаналізувано показники результатів дослідження на розпорошення кількості виборів молодших школярів при виборі значущого старшого. Ми отримали такі результати:

Таблиця 2.1. Порівняльна таблиця спрямованості орієнтації дітей щодо вибору значущого старшого (%)

Кількість виборів	2 клас	3 клас	4 клас
Невизначеність	25	15,4	0
3 і більше виборів за одну особу	25	23,1	31,25
4 і більше виборів за одну особу	50	61,5	68,75

Таким чином, можемо прослідкувати, що учні в більшості обирають конкретну людину, оскільки в кожному з класів більшість респондентів віддали чотири і більше голосів саме за одну особу, якій схильні довіряти та очікують саме на її підтримку в певних ситуаціях (див. табл. 2.1).

Взагальному успішність класів перебуває на достатньому або високому рівнях, дорікань з боку вчителів на поведінку дітей не має. Серед учнів класу не виявлено дітей, у яких була б помічена делінквентна поведінка. На уроках більшість завжди намагаються бути активними, до кожного з навчальних предметів ставляться з цікавістю, навіть захопленням.

2.2 Вивчення особливостей розвитку навчальної діяльності дітей на початковій ланці навчання

Згідно попередніх наукових досліджень було встановлено, що самооцінка дитини молодшого шкільного віку формує позитивні тенденції щодо успішності навчання, що є новонаправленим процесом. Протягом молодшого шкільного віку спостерігається, що спочатку успішність навчання впливає на самооцінку, а потім самооцінка впливає на успішність навчання. Таким чином, інструментальна складова, яка представлена в навчальних уміннях та емоційне, яке переживається через почуття успіху та розвиток власної Я-концепції та самооцінки є взаємообумовленими процесами.

Спочатку ми приділили увагу вивченню об'єктивних показників успішності дітей, тобто рівень опанування знаннями, що визначається шкільною бальною оцінкою. Показниками успішності навчання ми обрали середню оцінку, згідно суми оцінок виставлених вчителем за минулий навчальний 2010-2011 рік, коли учні навчалися в 1-3-х класах. Нами були визначені рівні успішності дітей: низький, середній, достатній, високий, що співвідноситься із такими показниками, як: низький - 4-5,9 бали, середній - 6-7,9 балів, достатній - 8-9,9, високий - 10-11,9 (див. дод. 9, 10, 11). Порівнявши успішність навчання учнів 2-4 класів, ми отримали такі результати:

Таблиця 2.2. Порівняльна таблиця успішності навчання дітей 2-4-х класів (%)

Рівень успішності	2 клас	3 клас	4 клас
Високий	37,5	30,8	43,75
Достатній	31,25	53,8	50
Середній	31,25	0	6,25
Низький	0	15,4	0

Дана таблиця нам показує, що в 2-ому класі переважають учні з високим рівнем успішності в навчанні, а учні з низьким рівнем - взагалі відсутні. Це може вказувати на те, що діти з великим бажанням ідуть до школи та в 1-2-х класах із цікавістю оволодівають новими знаннями, адже навчальна діяльність - це щось нове для них, а діти, як відомо, завжди із задоволенням пізнають усе невідоме та нове, особливо якщо воно подається у цікавій формі.

У 3-ому класі спостерігається більшість учнів із достатнім рівнем навчальної успішності, а також ми бачимо, що з'явився відсоток дітей (15,4%), які мають і низьку успішність. Тобто можна зробити висновок, що в 3-ому класі в деяких учнів відмічається зниження мотивації до навчання.

Наразі у 4-ому класі переважають учні з достатнім рівнем навчання (50%), а з низьким - взагалі відсутні. Поясненням цьому може бути те, що 4-й клас є перехідним в середню школу, що несе зміну соціального статусу учня і тим самим може підвищувати навчальну мотивацію. Можливо, деяких учнів на це наштовхує думка про майбутнє, а інші ж - прагнуть отримувати позитивні оцінки лише під пильним наглядом батьків. Узагальнивши результати дослідження по динаміці навчальних успіхів учнів, можна сказати, що найбільша кількість учнів з високим рівнем успішності спостерігається у 4-ому класі (43,75%), а найменша - у 3-ому класі (30,8%). З низьким рівнем навчання найбільше дітей у 3 класі (15,4%), у 2-ому та 4-ому класах - взагалі відсутні.

Отримані результати дослідження можна представити у вигляді такого графіка (див. рис. 5):

Рис. 5. Успішність навчання учнів 2-4-х класів (%)

Графік дає нам можливість висловити припущення про те, що опанування учнями навчальною діяльністю має сходні тенденції на рівні 2-го та 4-го класів, що може свідчити про певний рівень опанування дітьми навчальними діями в даних класах початкової школи. В цих класах є тенденція до зростання рівня навчальних успіхів і кількість дітей, що мають високі показники рівня успішності подібна. Різниця полягає в тому, що кількість учнів на середньому рівні менше в 4-ому класі і більше - в 2-ому, а на достатньому рівні ситуація протилежна: більший відсоток четвертокласників знаходиться на достатньому рівні, ніж другокласників. Успішність дітей 3-го класу показує тенденцію розшарування на низький, достатній та високий рівні. Виявлені в нашому дослідженні особливості навчальної успішності впродовж початкової школи не є остаточними і потребують додаткового уточнення. Ми лише можемо засвідчити виявлені тенденції щодо динаміки успішності дітей в класах, які досліджували.

Також ми порівняли рівень успішності навчання учнів 3-4-х класів за предметами (див. дод. 12, 13). Як відомо, в першому класі навчальні досягнення учнів вчитель оцінює лише в словесній формі, при цьому не виставляючи балів з кожного предмета. Саме тому ми представляємо порівняння показників навчальної успішності за предметами та блоками лише учнів 3-х та 4-х класів, не презентуючи 2 класу.

Спочатку всі навчальні предмети ми об'єднали в декілька блоків. Так, українська мова, українська література та іноземна мова - це блок мова; художня технологія, образотворче мистецтво, трудове навчання - умілі руки; основи здоров'я, Я і Україна - соціальна компетенція; і окремо блок математика. Для кожного блоку було пораховано кількість успішних та неуспішних учнів. Успішні - це ті, що мають високі показники навчання, тобто 8 і більше балів, а неуспішні - 7 і нижче, хоча б з одного навчального предмету, що входить до групи (див. дод. 14). Потім зробили порівняння по кожному навчальному предмету. Отримані результати можна представити у вигляді такого графіка (див. рис. 6):

Рис. 6. Успішність навчання учнів 3-4-х класів за блоками (%)

Таким чином, по успішності навчання за блоками в 3-ому класі учні 100% успішні з соціальної компетенції, а в четвертокласники найбільше успішні з математики (81,25%) та блоку умілі руки (81,25%). Це можна пояснити тим, що молодші школярі дуже полюбляють читати і особливо багато уваги цьому приділяється в 1-3-х класах, а також учні з великим бажанням та задоволенням майструють власними руками, а крім того, в 4-ому класі, як ми бачимо, в більшості проявляється бажання пізнавати та вивчати точні науки. Низький рівень знань як в третьому, так і в четвертому класах учні мають з блоку мова.

Також ми можемо прослідкувати, що зання учнів з таких блоків як мова, математика, умілі руки мають тенденцію до зростання уже в наступному класі (в даному випадку це 4 клас), а з блоку соціальна компетенція - до спадання.

Порівнявши успішність навчання учнів 3-4-х класів за предметами, ми отримали результати (див. дод. 15), які можна представити у вигляді такої гістограми (див. рис 7):



Рис. 7. Успішність навчання за навчальними предметами учнів 3-4-х класів (%)

Проаналізувавши отримані показники успішності навчання молодших школярів за навчальними предметами, з'ясувалося, що в 3-ому класі діти 100% успішні з основ здоров'я та Я і України, а в 4-ому - образотворчого мистецтва, трудового навчання та основ здоров'я. На низькому рівні знаходиться успішність з іноземної мови як в третьокласників, так і в учнів 4-го класу. Таким чином, можна зробити висновок, що на початковій ланці навчання оволодіння знаннями з іноземної мови має суттєві проблеми, що може бути пов'язане з відсутністю практичного застосування набутих знань. Крім того, дана гістограма нам показує, що успіхи учнів з предметів: українська мова, українська література, іноземна мова, математика, художні технології, образотворче мистецтво, трудове навчання мають тенденцію до зростання, а з предмету Я і Україна - до спадання. Успіхи знань учнів з основ здоров'я взагалі не виявляють змін, постійно перебуваючи на високому рівні. Наше дослідження не передбачало детальніший аналіз виявлених показників, тому ми обмежились лише їх константацією.

Нами також було досліджено рівень домагань учнів 2-4-х класів за допомогою методики Дембо-Рубінштейна (див. дод. 16, 17, 18).

Ми порівняли показники рівня домагань учнів 2-4-х класів (див. дод. 19), результати яких можна представити у вигляді такої гістограми (див. рис. 8):

Рис. 8. Порівняння рівня домагань учнів 2-4 класів (%)

Таким чином, можна зробити висновок, що в кожному класі переважає дуже високий рівень домагань в молодших школярів, але найбільша кількість таких респондентів простежується в 2-ому та 4-ому класах. Поясненням цьому може бути те, що зі вступом до школи молодші школярі хочуть бути успішними у всьому, але з кожним наступним класом, у разі неуспіху або інших факторів, їхні домагання мають тенденцію до спадання. Стимулом до зростання рівня домагань учнів 4-го класу може бути перехід до середньої школи.

Порівняння рівня домагань учнів 2-х, 3-х та 4-х класів можна представити також у вигляді такого графіка (див. рис. 9):

Рис. 9. Порівняння рівня домагань учнів 2-4 класів (%)

Даний графік дає нам можливість простежити, що рівень домагань респондентів 2-х та 4-х класів співпадає, тому лінія 4-го класу на графіку перекриває 2-ий клас. Таким чином, у 2-ому та 4-ому класах виявлені подібні тенденції, адже домагання учнів даних класів перебувають на одному рівні. Поштовхом до дуже високих домагань може бути бажання учнів мати високі показники в навчальній діяльності.

Ми порівняли рівень успішності навчання учнів з їх рівнем домагань в 2-4-х класах (див. дод. 20, 21, 22). Отримані результати порівняння успішності учнів 2-го класу з їх рівнем домагань можна представити у вигляді такого графіка (див. рис. 10):