Формування навичок відповідального батьківства серед вихованців навчально-освітніх закладів

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ I. Відповідальне батьківство як актуальна проблема соціально-виховної роботи

1.1 Сутність феномену відповідального батьківства

1.2 Складові та компоненти відповідального батьківства

1.3 Напрям соціальної роботи з формування навичок відповідального батьківства

Розділ II. Технологія соціальної роботи з формування навичок відповідального батьківства в навчально-виховних закладах

2.1 Технологія соціальної терапії у профілактиці девіантних проявів батьківства

2.2 Технологія соціального консультування у формуванні навичок відповідального батьківства

2.3 Соціально - просвітницький тренінг як практична технологія формування навичок відповідального батьківства

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Стрімкі зміни, які відбуваються в сучасному світі, не можуть на впливати на життя пересічних жінок і чоловіків. З одного боку, вимоги часу диктують необхідність відходу від стереотипу, за яким жінка - домогосподиня та берегиня, а чоловік - здобувач та захисник, а з іншого боку - в суспільстві продовжують домінувати норми сімейних стосунків, за якими будь-які зміни вважаються порушенням традицій і навіть норм моралі.

Традиційне українське родинне виховання - це історично сформована, система поглядів, ідеалів та засобів батьківського впливу на дітей. Батько в українській сім'ї був її головою, годувальником, опорою й захисником. На ньому трималося сімейне господарство, від нього залежав матеріальний статок родини. Авторитет батька в українській родині був незаперечним. І коли на мати покладалась відповідальність за догляд та виховання дітей, батько формував у молодших членів сім'ї такі якості, як відповідальність, розуміння свого обов'язку, самостійність, уміння відстоювати власну гідність. Від батька до сина передавались навички господарювання, основи сімейного ремесла. Традиційні українські чесноти й норми християнської моралі пильно оберігають усталені родинні взаємини.

В сучасному світі жінкам і чоловікам доводиться долати існуючі стереотипи, адаптувати традиції сімейного життя і виховання дітей, до вимог часу.

Якість виховання, усвідомлене виконання батьківської ролі визначають стан суспільства, інституту родини і психологічне здоров'я особистості наступних поколінь. У наш час звичайними явищами стають малодітна родина, відхід від традиційного розподілу ролей і відповідальності в родині, збільшення кількості однодітних родин, фемінізація, ослаблення виховної ролі батьків, ріст бездоглядності, значне зниження стабільності родини, і інші актуальні явища в сфері родини та дитячо-батьківських відносин. Все це змушує звертати пильну увагу на дану сферу.

Практично кожна людина стає батьком або матір`ю, і якість виховання, сімейної взаємодії залежить від стану батьківства. З появою дитини в родині, чоловік і жінка свідомо або неусвідомлено здобувають нову роль - батьків. Прийняття батьківської ролі відбувається раз і назавжди. Біологічна здатність бути батьком або матір`ю не завжди збігається із психологічною готовністю до батьківства. Готовність до батьківства, усвідомлення себе родителем і способи реалізації батьківства в парі зі своїм чоловіком або дружиною формуються під впливом різних факторів.

Батьківство відіграє значну роль у житті конкретної особистості. Протягом всього життя батьки залишаються значимою фігурою для індивіда. Батьківство включає феномени материнства й батьківства, але не зводиться до їхньої простої сукупності. Однак при відносно активній розробці окремих проблем материнства (А.Я. Варга, Г.Г. Філіппова), батьківство є практично невивченим (І.С. Кон, В.А. Сухомлинский). Також необхідно відзначити й стосовно батьківства в цілому - у психології немає чіткого визначення батьківства, немає обґрунтування цього феномена із психологічної точки зору, за винятком дослідження етнографічного аспекту батьківства (І.С. Кон).

Родина є першим інститутом соціалізації дитини. Саме сімейне виховання є найбільш природним і відіграє визначальну роль у розвитку й формуванні особистості. На молодих батьків виявляється постійний тиск із боку авторитетних джерел: як необхідно доглядати за дитиною і як треба її виховувати. Вибираючи свій стиль поводження у взаємодії з дитиною, батьки виявляються в ситуації невизначеності й можуть відчувати непевність у собі, почуття провини і так далі. Все це визначає потребу в психологічному супроводі родини і сімейного виховання.

Психологічна робота з батьками - досить складний напрямок. Нерідко батьки не сумніваються у своїй компетентності, обвинувачуючи у випадку виникнення труднощів у дитячо-батьківських відносинах школу, суспільство. Часто батькам складно визнати помилковість своїх думок, почуттів, дій. На тлі цього усередині родини між батьком і матір'ю нерівномірно розподіляється виховна активність. У більшості випадків, вихованням, емоційним спілкуванням з дітьми займається мати, батько ж робить це «за настроєм». У підсумку, у родині не спостерігається системності впливів. Батьки для дитини рідко виступають єдиним цілим.

Проблема дослідження міститься у виявленні і вивченні компонентів, рівнів розвитку батьківства як інтегрального психологічного утворення особистості, особливостей статево-рольової ідентифікації у жінок та чоловіків в період народження дитини; визначенні психологічних факторів формування батьківства для розробки технології формування усвідомленого батьківства.

Актуальність даної проблеми і зумовила вибір теми курсової роботи: «Формування навичок відповідального батьківства серед вихованців навчально освітніх закладів».

Об'єкт дослідження - відповідальне батьківство.

Предмет - технології соціальної роботи з формування відповідального батьківства.

Мета дослідження - теоретично проаналізувати проблему формування усвідомленого батьківства як умови повноцінного розвитку дитини та визначити основні технології його формування в соціальній роботі.

В процесі дослідження були поставлені наступні завдання:

1. Визначити сутність та зміст, феномену відповідального батьківства.

2. Проаналізувати складові та компоненти відповідального батьківства.

3. Здійснити аналіз напрямів соціальної роботи з формування відповідального батьківства, а також визначити та проаналізувати основні технології формування відповідального батьківства.

В процесі дослідження використовувалися теоретичні методи дослідження такі, як вивчення психолого-педагогічної, демографічної, соціологічної літератури з проблеми дослідження, синтез та узагальнення.

Розділ I. Відповідальне батьківство як актуальна проблема соціально-виховної роботи

1.1 Сутність феномену відповідального батьківства

Батьківство є базовою життєвою місією, важливим станом та значною соціально-психологічною функцією кожної людини. Характер батьківства відображається на якості нащадків, стає гарантом особистого щастя людини та основою майбутнього суспільства, саме тому батьківство кожної людини повинно бути усвідомленим.

Відповідальне батьківство - одна з найбільш складних та малорозроблених областей сучасної науки. Актуальність її вивчення обумовлена протиріччями між гостротою демографічних проблем, які пов'язані з падінням народжуваності, великою кількістю сімей, що розпадаються, лавиноподібним збільшенням кількості дітей-сиріт при живих батьках, зі зростанням кількості випадків жорстокого ставлення до дитини та недостатньою розробленістю програм соціальної та психологічної допомоги молоді, яка є потенційними батьками [1, с. 38].

Сучасна молодь України має орієнтири, які все більше відходять від орієнтирів на створення сім'ї, заплановане народження та усвідомлене виховання дітей - отримання освіти, професійні та кар'єрні досягнення, соціальна незалежність, самостійно досягнуте соціальне становище, ось на що в першу чергу орієнтується сучасна молодь, не приділяючи своїй ролі, як майбутніх батьків, належної уваги. Як наслідок, вступаючи до шлюбу та народжуючи дитину молодь виявляється неготовою до виконання своєї нової соціальної ролі, виявляється неспроможною створити належні умови для повноцінного розвитку своєї дитини [1, с. 39].

Перш ніж перейти до розгляду сутності відповідального батьківства, для початку слід розглянути таке поняття, як „батьківство”, визначення якого у науковій літературі має різні варіанти. Батьківство, в першу чергу, це батьки, тобто - це батько й мати своїх дітей, які мають усі юридичні і моральні права та обов'язки щодо їх матеріального забезпечення та організації освіти й виховання [1, с. 39].

Поняття „батьківство” в науковій літературі практично не визначене, не дивлячись на активне використання цього терміну. В педагогічному словникові наводиться таке визначення поняття батьківство - це кровне споріднення батьків їх дитиною, яке визначається на основі документів про шлюб і свідоцтва про народження дитини та на добровільному визнанні себе батьками дитини, яка народилася поза шлюбом [1, с. 39].

З психологічної точки зору в своїй роботі „Психологическое сопровождение родительства” Р.В. Овчарова визначає батьківство як соціально-психологічний феномен, що являє собою сукупність знань, уявлень та переконань стосовно себе у батьківській ролі, які реалізуються у всіх проявах поведінкової складової батьківства. Також батьківство, як надіндивідуальне ціле повинно включати в себе такі складові, як: 1). подружня пара, яка вирішила дати початок новому життю, та 2) сама дитина. На думку дослідниці батьківство являє собою відносно самостійну підсистему в системі сім'ї. Це обумовлено тим, що основним критерієм для виділення батьківства з навколишнього середовища служить її цільове призначення - це народження та виховання дітей” [2, с. 5].

З позиції соціальної педагогіки особливий інтерес викликає визначення батьківства О. В. Безпалько, яка вважає, що батьківство слід розглядати як „процес забезпечення батьками (рідними чи прийомними) необхідних умов для повноцінного розвитку та навчання дітей” [3, с. 62]. Тобто, дане визначення розширює межі батьківства, конкретизуючи, що воно може бути як біологічним, так і прийомним. Аналізуючи основні компоненти батьківства, слід зауважити, що в період становлення батьківство є нестійкою структурою, яка проявляється у неузгодженості деяких компонентів між батьками, супроводжується періодично виникаючими конфліктними ситуаціями, відрізняється рухомістю структури [5, с. 52]. А розвинена форма батьківства, тобто усвідомлене батьківство, характеризується відносною стабільністю й реалізується в узгодженості між батьками про батьківство.

Термін „відповідальне батьківство” тільки-но починає входити у науковий словник, його зміст ще остаточно не визначений. За визначенням В. Кравця, відповідальне батьківство - „…це повне взяття на себе відповідальності за процес зачаття й народження здорових дітей” [5, с. 244]. І. В. Братусь вважає, що „усвідомлене батьківство може бути визначене як сукупність батьківських якостей, почуттів, знань та навичок, що стосуються виховання, розвитку дитини з метою забезпечення процесу формування здорової та зрілої особистості [4, с. 50].

На думку авторського колективу (О.В. Безпалько, І.Д. Звєрєвої, З.П. Кияниці, В.О. Кузьмінського) усвідомлене батьківство розглядається як соціально-психологічний феномен, що, базуючись на певній системі знань, умінь, навичок, почуттів, якостей, реалізується у відповідальній поведінці батьків, спрямованій на виховання і розвиток дитини, формування її гармонійної особистості [6 с.10].

Феномен відповідального батьківства, належить до ряду складних понять в психології особистості й соціальній психології. В педагогіці та психології дане поняття вивчається досить давно, і представлене цілою плеядою видатних вчених таких, як: А. Макаренко, В. Сухомлинський, К. Муздибаєв, В. Агеев, Г. Андреева та ін.

Сучасна дослідниця феномену батьківства Р. В. Овчарова у своїй роботі „Родительство как психологический феномен” говорить про те, що „батьківська відповідальність в своїй основі має дуальну природу - це відповідальність перед соціумом та відповідальність перед без особистісною природою (своєю совістю)”.

Л.І. Грядунова також приписує сімейну, батьківську відповідальність особистій соціальній відповідальності. Член сім'ї повинен нести відповідальність за інших окремих членів сім'ї (дружину, чоловіка, дітей) і за сім'ю в цілому. Тобто, народження дітей вимагає від батьків прийняття батьківської ролі - прийняття на себе відповідальності за долю дитини перед своєю совістю та суспільством.

Формування компоненту відповідальності повинне спиратися на орієнтацію батьків саме на внутрішню відповідальність перед власною совістю, а не перед суспільством по відношенню до власної дитини [7 с. 42].

1.2 Складові та компоненти відповідального батьківства

Батьківство - усвідомлення духовної єдності зі шлюбним партнером стосовно своїх або прийомних дітей, що представляє собою інтегральне психологічне утворення особистості, що включає сукупність ціннісних ориентаций родителя, установок й очікувань, батьківських почуттів, відносин і позицій, батьківської відповідальності й стилю виховання. Кожен компонент містить емоційні, когнітивні й поведінкові складові. Батьківство проявляється як на суб'єктивно-особистісному рівні, так і на надіндивідуальному рівні.

Зв`язок компонентів батьківства здійснюється через взаємозумовленість складових їх когнітивних, емоційних і поведінкових аспектів, які є психологічними формами прояву батьківства [8, с. 30].

Особливістю сімейних цінностей є те, що вони, по своїй суті, представляють сплав емоцій, почуттів, переконань і поведінкових проявів.

Когнітивна складова ціннісних ориентаций чоловіка й жінки характеризується тим, що інформація в ній перебуває на рівні переконань. Насамперед, це переконання в пріоритетності якихось цілей, типів і форм поведінки, а також переконання в пріоритетності якихось об'єктів у деякій ієрархії.

Емоційна складова реалізується в емоційному фарбуванні й оцінному відношенні спостережуваного явища. Саме емоційний аспект, що визначає переживання й почуття людини, показує значимість тієї або іншої цінності, є своєрідним маркером визначення пріоритетів.

Поведінкова складова може бути як раціональною, так і ірраціональною; головне в ній - спрямованість: на реалізацію ціннісної орієнтації, досягнення значимої мети, захист тієї або іншої суб'єктивної цінності й так далі.

Ціннісні орієнтації, на думку В. Н. Дружініна, об'єднують людей в сім'ю й створюють перспективі для її розвитку. Вони визначають мету народження та шляхи виховання дитини в сім'ї, а батьки впливають на формування ієрархії цінностей у дітей не тільки як емоційно близькі люди, але й як представники світу дорослих, з якими діти ідентифікують себе [8,с.32].

Дослідники, які вивчають сім'ю (Т. Алексєєнко, В. Дружинін, З. Зайцева, І. Кон, О. Кононко, В. Постовий, А. Співаковська, А. Єлізаров) виокремлюють поняття „схожість сімейних цінностей”, під яким розуміють соціально-психологічну якість, що відображає єдність поглядів, ставлення членів родини до загальнолюдських норм, правил, принципів формування, розвитку та функціонування сім'ї, як малої соціальної групи. Розглядаючи даний компонент в плані формування, важливо брати до уваги відносну стійкість цінностей як особистісного утворення. Проте, враховуючи провідну роль батьків у формуванні цінностей дитини (підростаючої особистості) необхідно робити акцент на усвідомленні та переживанні цінностей сім'ї в ході психологічної та соціально-педагогічної роботи з батьками, демонструвати передачу цінностей від покоління до покоління, сприяючи тим самим формуванню ціннісного компоненту.

Батьківські установки та сподівання друга складова феномену батьківства. На думку таких авторів, як І. В. Братусь, Т. Г. Веретенко та В. В. Молочного, „…батьківські установки - це погляд на свою роль батьками (батька або матері), який включає в тому числі, і репродуктивну установку, заснований на когнітивному та поведінковому компонентах” [4 с. 53].

За визначенням Р. В. Овчарової, батьківські установки є установками на цілі та засоби діяльності в області батьківства. О. Б. Насонова у своїх дослідженнях говорить про те, що батьківські установки визначають певну спрямованість у взаєминах з дітьми, забезпечують усталений характер виховної діяльності дорослих. Такі установки „є суб'єктивними орієнтаціями батьків на ті чи інші виховні цінності, на саму дитину як таку, готовність до взаємодіїз нею”. Формування та розвиток даного компоненту повинні торкатися, на наш погляд, перш за все корекції ідеальних і реальних образів дитини і батьків [7, с. 62].

Батьківські установки і сподівання є установками на мету й засоби діяльності в області батьківства.

Когнітивний аспект стосується знань і подань про репродуктивну норму суспільства, про розподіл батьківських ролей, а також включає реальний й ідеальний образ дитини.

Емоційний аспект являє собою сукупність поглядів, суджень, оцінок, а також домінуюче емоційне тло щодо реалізації батьківських установок й очікувань.

Поведінковий аспект батьківських установок і сподівань реалізується в репродуктивному поводженні, у взаєминах чоловіка й жінки, у батьківському відношенні, стилі сімейного виховання.

Формування й розвиток даного компонента повинен стосуватися на наш погляд, насамперед, корекції ідеальних і реальних образів дитини й батьків.

Батьківські установки й сподівання, а також сімейні цінності є основними для інших компонентів родительства й реалізуються в спрямованості особистості родителя й спрямованості його поведінки.

Батьківське ставлення - ще один компонент розвиненого батьківства. За визначенням О.Б. Насонової, батьківське ставлення - „це особливий феномен, який поєднує емоційні переживання та почуття, пов'язані з дитиною, поведінкові стереотипи, що появляються у спілкуванні та поводженні з нею, особливості її сприймання та розуміння” [9, с. 70].

Батьківське ставлення має прямий вплив на формування дитячої особистості, і цей вплив може носити як позитивний, так і негативний (амбівалентний) характер. У психолого-педагогічній літературі зустрічаються описи ставлення батьків до дітей, що визначають конкретні способи взаємодії з дітьми: прийняття - неприйняття дитини, взаємодія - уникнення контактів, визнання свободи дій - надмірна вимогливість, повага до прав кожного в сім'ї - надмірне обмеження свободи [9, с. 72].

Крім того, на нашу думку, слід наголосити на тому, що у ставленні батьків до дітей акумулюється вся система внутришньосімейних відносин, у них знаходять свій прояв особливості подружніх взаємин, стосунки дорослих зі своїми батьками, зовнішні соціальні зв'язки та ін.

Особлива увага в плані формування батьківського ставлення, на думку Р. Овчарової, повинна приділятися навичкам і формам спілкування батьків, аналізу взаємодії в сім'ї, розвитку пошани до особистості дитини. Крім того, розвиток і корекція батьківського ставлення повинні ґрунтуватися на усвідомленні сприйняття з погляду дитини того або іншого типу батьківського ставлення [10, с. 46].

Батьківське ставлення - відносно стійке явище, зміст якого включає амбівалентні елементи емоційно-ціннісного відношення й може змінюватися в певних межах. Батьківське ставлення реалізується, зокрема, у регулюванні емоційної дистанції. Зазвичай дистанціювання здійснюється неусвідомлено.

Когнітивна складова містить подання про різні способи й форми взаємодії з дитиною, знання й подання про цільовий аспект цих взаємин, а також переконання в пріоритетності тих напрямків взаємодії з дитиною, які реалізують батьки.

Емоційна складова включає оцінки й судження про різні типи батьківського відношення, а також домінуючий емоційний фон, що супроводжує поведінкові прояви батьківського відношення.

Поведінкова складова являє собою форми й способи підтримки контакту з дитиною, форми контролю, виховання взаєминами, шляхом визначення дистанції спілкування [10, с. 48].

Особлива увага в плані формування повинна приділятися навичкам і формам спілкування батьків, аналізу взаємодії в родині, розвитку поваги до особистості дитини. Крім того, розвиток і корекція батьківського відношення повинні ґрунтуватися на усвідомленні сприйняття з погляду дитини того або іншого типу батьківського ставлення.

Наступним компонентом батьківства є батьківські почуття - це особлива група почуттів, яка займає важливе місце в житті людини серед інших емоційних зв'язків, вони забарвлюють батьківське ставлення. Їхня специфіка полягає в тому, що турбота батьків про дітей необхідна для підтримання життя дитини. А потреба у батьківській любові є життєво необхідною для маленької дитини. Любов кожного з батьків - джерело та гарантія емоційного благополуччя людини, підтримки її психічного та фізичного здоров'я [2, с. 16].

Т.В. Кравченко та І.М. Трубавіна виділяють такі компоненти батьківської любові, як: прив'язаність (на рівні біологічних інстинктів); турбота про дитину (про її здоров'я, фізичне і духовне благополуччя); чуйність, доброзичливість, повага до дитини [11, с 17].

Цікавими для нашого дослідження є ідеї стосовно батьківської любові представника гуманістичної психології К. Роджерса. Він вважав, що батьківська любов має різні рівні - це любов-турбота про тілесне благополуччя дитини та любов-турбота стосовно її внутрішнього „Я”, до її здатності приймати індивідуальні рішення [12, с 48].

Формування компоненту батьківських почуттів, за Р. В. Овчаровою, повинне спиратися на розвиток уміння розуміти відчуття членів сім'ї, перш за все, дитини, і адекватно виражати свої відчуття, а також розвиток навичок рефлексії виконання батьківської ролі.

Батьківські почуття - особлива група почуттів, що займає особливе місце по значимості в житті людини серед інших емоційних зв'язків. Одне з основних почуттів, ? батьківська любов, ? джерело й гарантія емоційного благополуччя людини, підтримки фізичного й психічного здоров'я. Зміст батьківських почуттів може бути амбівалентним і суперечливим.

Когнітивна складова проявляється на двох рівнях:

· соціально-схальні знання і уявлення відносно того, які почуття мають відчувати батьки по відношенню до своїх дітей;

· знання і уявлення про той образ дитини (ідеальний або реальний), який визиває весь спектр батьківських почуттів.

Емоційна складова представлена всією гамою почуттів і домінуючим емоційним фоном, що супроводжує оцінку образу дитини і себе як родителя.

Поведінкова складова включає довірчість, емоційну близькість, турботу про дитину, афективні стереотипи контактування з дитиною. На наш погляд, поведінкова складова може бути як конгруентною, так і не конгруентною стосовно емоційної складової [10, с. 25].

Батьківські позиції - наступний компонент батьківства, який пов'язується з свідомо прийнятими, виробленими батьками поглядами та намірами стосовно дитини.

В психолого-педагогічній літературі описані різноманітні варіанти батьківських позицій, виокремимо деякі з них.

1. Симбіоз (черезмірна емоційна близькість), авторитарність, емоційне відтогнення (А. Варга).

2. Підтримка; пристосування до потреб дитини; формальне відчуття боргу за відсутності істинного інтересу до дитини; непослідовна поведінка (Н. В. Дружинін).

3. Авторитет любові, доброти, поваги. Авторитет пригнічення, відстані, педантизму, резонерства, підкупу (А. С. Макаренко).

4. Позиції-шаблони, які калічать дитячо-батьківські стосунки: запобігливий „миротворець”, „обвинувач”, обачливий „комп'ютер”, збитий з толку, „відволікаючийся” (О. Г. Сіляєва) [12, с. 86].

Позитивною моделлю батьківської позиції, на думку В. Сатіра, є глибока, або врівноважена поведінка батьків, де різноманітні прийоми використовуються не автоматично, а свідомо, з урахуванням наслідків своїх дій.

Формування батьківських позицій, на думку Р. В. Овчарової, повинне спиратися на усвідомлення та розвиток прогностичного аспекту форм взаємодії з дитиною з використанням різних батьківських позицій, а також корекції рівня домагань батьків по відношенню до дитини.

Батьківські позиції являють собою реальну спрямованість взаємодії з дитиною, в основі якої лежить свідома або несвідома оцінка дитини.

Когнітивна складова включає уявлення про реальний й ідеальний образ дитини, про позиції родителя, про свою батьківську позицію.

Емоційна складова являє собою домінуючий емоційний фон, судження й оцінки щодо реального образу дитини, своїх батьківських позицій і щодо взаємодії батьки - діти.

Поведінкова складова містить комунікативні позиції батьків, прогностичний аспект (планування) подальшої взаємодії з дитиною. З погляду Т.А Демидової, батьківські позиції реалізуються в поведінці батька й матері в тому або іншому типі виховання, тобто в тих або інших способах впливів і характері спілкування з дитиною.

Формування батьківських позицій повинно опиратися на усвідомлення й розвиток прогностичного аспекту форм взаємодії з дитиною з використанням різних батьківських позицій, а також корекції рівня домагань родителя стосовно дитини [12, с. 88].

Батьківська відповідальність у своїй основі має дуальну природу: це відповідальність перед соціумом і перед безособовою природою (своєю совістю).

Член родини може відповідати за інших окремих членів родини (дружину, чоловіка, дітей) і за родину в цілому. Роль лідера, глави родини припускає саме відповідальність за родину в цілому: і не просто за окремих близьких людей, а за соціальну групу як ціле.

Когнітивна складова включає уявлення про відповідальне й безвідповідальне поводження родителя, про розподіл відповідальності між чоловіком і дружиною в інших родинах й у своїй родині.

Емоційна складова стосується відношення до розподілу відповідальності в родині, емоційних переживань, пов'язаних із цим, і оцінка себе як родителя з погляду відповідальності.

Поведінкова складова стосується контролю своєї поведінки й подій, що відбуваються, характеризується займаною роллю в родині [10, с. 65].

Стиль сімейного виховання є виразником взаємодії перерахованих вище компонентів, його прояв найбільш очевидний. Стиль сімейного виховання більшою мірою, у порівнянні з іншими компонентами батьківства, детермінує особистісне становлення й розвиток дитини.

Він являє собою своєрідне поєднання перелічених вище структурних компонентів - ціннісних орієнтацій подружньої пари, батьківських установок та сподівань, батьківського ставлення, батьківських почуттів, батьківських позицій, батьківської відповідальності. Саме стиль батьківської поведінки впливає на формування особистості дитини, розвиток соціальних навичок [4, с. 23].

Когнітивна складова ґрунтується на батьківських установках й очікуваннях відносно образу дитини й ролі у вихованні людини. Також, ця складова включає загальні подання батьків про можливі способи взаємодії з дитиною й стилях виховання. Крім перерахованого вище, фундаментальною підставою когнітивної складової є цінності батьків, які детермінують не тільки дану складову стилю виховання, але й спрямованість особистості родителя, у тому числі й всю його поведінку.

Емоційну складову стилю сімейного виховання визначають батьківські почуття, емоційний фон в спілкуванні з дитиною, почуття до шлюбного партнера, відношення до розподілу відповідальності й ролей у родині. Оцінка себе як родителя, у цілому.

У поведінковій складовій реалізується виховний аспект форм і способів взаємодії з дитиною; надання дитині відносної волі; відносини залежності/незалежності; втручання у світ дитини; акцент на дитині й інші [10, с. 62].

1.3 Напрям соціальної роботи з формування навичок відповідального батьківства

Деформація соціальних і моральних цінностей, що відбувається в останні роки, значно вплинула на свідомість молоді щодо шлюбу і створення сім`ї зокрема. Сучасна молодь, з одного боку, досить рано починає статеве життя, яке буває частіше невпорядкованим, а з іншого, - психологічно не готова до створення сім`ї та відповідального батьківства. З огляду на це важливою проблемою сьогодення є формування відповідального ставлення до батьківства, від рівня і якості якого залежить здатність молоді повною мірою виконувати батьківські обов`язки, сприяти здоровому розвитку дитини в сім`ї, розвивати власну батьківську компетентність [13, с. 196].

Формування усвідомленого батьківства молоді - це цілеспрямована системна діяльність, яка передбачає створення спеціальних умов, що сприяють виробленню та удосконаленню когнітивної, емоційної та операційної складових батьківства, а також особистісної позиції молоді щодо майбутнього батьківства для створення сприятливих умов гармонійного розвитку дитини. Аналізуючи науково-практичну літературу, яка присвячена висвітленню соціально-педагогічної діяльності щодо формування в молоді усвідомленого батьківства, можна констатувати, що формування усвідомленого батьківства молоді здійснюється частіше за все в рамках окремих її складових, таких, як: статеве виховання; демографічне виховання; формування контрацептивної культури та підготовка до прокреативної діяльності; підготовка молоді до сімейного життя; підготовка молоді до виконання батьківських та материнських функцій.

Виконання сім`єю виховної ролі в сучасних умовах функціонування суспільства потребує пошуку шляхів підвищення у молоді відповідальності щодо ставлення до батьківства, тому що досить часто вагітність для молодих подружжів стає незапланованою подією, з одного боку, а з іншого - період очікування дитини спрямований на матеріальне забезпечення, при цьому подружжя не приділяє уваги змістовному наповненню батьківства (набуттю необхідних знань та вмінь, важливих для виконання батьківської ролі) [13, с.197].

Молода сім`я є одним з основних об`єктів соціально-педагогічної роботи. Соціально-педагогічна робота з молодою сім`єю характеризується як система взаємодії соціальних органів держави і суспільства та сім`ї, спрямована на поліпшення матеріально-побутових умов життєдіяльності сім`ї, розширення її можливостей у здійсненні прав і свобод, визначених міжнародними та державними документами, забезпечення повноцінного фізичного, морального і духовного розвитку всіх її членів, залучення до трудового, суспільно-творчого процесу. (ДОДАТОК А)

Одним із напрямів соціально-педагогічної роботи із молодою сім`єю є соціальна профілактична робота, яка „полягає у реалізації системи соціально-психологічних, медико-соціальних і правових заходів, спрямованих на усунення умов та причин виникнення проблем, а також системи заходів з профілактики сімейного неблагополуччя, конфліктів, розлучень, стресових станів; у формуванні відповідального батьківства, збереженні репродуктивного здоров`я молоді; в організації роботи щодо запобігання помилок, розрахунків у системі сімейного виховання [13, с.198]. Виходячи з цього, формування відповідального ставлення до батьківства у молодого подружжя можна також віднести до соціально-профілактичної роботи, тому що його зміст спрямований на формування відповідального ставлення до батьківства і включає, наприклад, опанування вміннями конструктивно вирішувати конфліктні ситуації, керувати своїм емоційним станом тощо. У зв`язку з цим формування відповідального ставлення до батьківства можна розглядати як соціально-профілактичну роботу, спрямовану на попередження таких негативних соціальних явищ, як девіантне материнство, раннє соціальне сирітство.

Формування відповідального ставлення до батьківства у молодого подружжя можна визначити як цілеспрямовану системну діяльність, яка передбачає створення спеціальних умов, що сприяють удосконаленню особистісної позиції щодо батьківства у молодого подружжя.

Формування відповідального ставлення до батьківства визначено як діяльність. Умови діяльності, за В. Козаковим, характеризуються як середовище та засоби, в яких, і за допомогою яких, виконуються ті чи інші дії та реалізується діяльність [14, с. 24].

Відповідно до цього створення умов формування відповідального ставлення до батьківства передбачає організацію середовища та використання засобів, які забезпечують більш ефективну реалізацію діяльності та досягнення її цілі - формування відповідального ставлення до батьківства у молодих подружжів.

Під соціально-педагогічними умовами формування відповідального ставлення до батьківства ми розуміємо сукупність певних обставин, що створюються в процесі соціально-педагогічної роботи та забезпечують сформованість особистісної позиції щодо батьківства через реалізацію засвоєних знань та вмінь.

Можна визначити чотири соціально-педагогічні умови, необхідні для формування відповідального ставлення до батьківства у молодих подружжів.

Перша умова передбачає взаємодію між фахівцями державних і громадських організацій, соціальних та медичних закладів у процесі формування відповідального ставлення до батьківства у представників молодих подружжів [15, с. 37].

Центральним у цій умові є поняття «взаємодія». Взаємодія характеризується як процес безпосереднього або опосередкованого впливу об`єктів (суб`єктів) один на одного, що породжує їхню взаємну обумовленість та зв`язок. У соціальній педагогіці поняття „взаємодія розглядається як встановлення зв`язків між діяльністю фахівців різного профілю, які беруть участь у роботі з клієнтом; формами такої взаємодії виступають взаємна інформація, узгодження, спільна діяльність, взаємодопомога, запит одного фахівця до іншого тощо [15, с. 37]. У даному понятті наголошується на встановленні зв`язків при взаємодії фахівців, тому воно найбільше відповідає сутності виділеної нами умови. Зв`язок визначається як „взаємообумовленість існування явищ та процесів, що розділені в просторі і в часі.

Цей зв`язок пов`язаний із передачею інформації, яка сприяє формуванню відповідального ставлення до батьківства у молодих подружжів. При цьому в „системі взаємодії необхідно бачити рівні, на кожному з яких побудована своя система відносин та тип взаємозв`язку. Взаємозв`язок може бути „…прямий та непрямий; формальний чи неформальний; функціональний або змістовий; навмисний чи ненавмисний та ін. [16, с. 43]. Важливість взаємодії між різними інституціями обумовлена тим, що функціонування кожного з них спрямоване на підтримку однієї зі сфер життя сім`ї, а об`єднання їхніх зусиль сприяє зміцненню інституту сім`ї, налагодженню між її членами атмосфери довіри, взаєморозуміння, розв`язання конфліктів, задоволення різноманітних потреб як окремої особистості, так і цілих родин.

Комплексний вплив фахівців різних інституцій на сім`ю посилює відчуття суспільної приналежності її членів, допомагає їм знайти можливості для самореалізації та посилює їхню відповідальність за власне життя в суспільстві.

Друга умова - урахування специфіки організації навчання молодих подружжів як дорослої категорії.

Виокремлення даної умови обумовлено віковими особливостями молодого подружжя, пов`язаними з їх фізіологічними та соціальними змінами (створення власної сім`ї, переїзд від батьків, народження дітей тощо), які впливають на формування відповідального ставлення до батьківства.

Згідно з тим, що відповідальне ставлення до батьківства було визначено як позиція особистості, ми проаналізували специфіку організації навчання молодих подружжів як дорослої категорії. Американський учений М. Ноулз виділив основні ідеї освіти дорослих, які передбачають: наявність нової мети освіти; зміщення акценту з викладання на навчання; розвиток безперервної освіти людини упродовж життя; нові технології навчання [17,с.63].

Третю соціально-педагогічну умову ми сформулювали як відповідність змісту програми формування сутнісним та структурним характеристикам відповідального ставлення до батьківства.

Розкриття цієї умови формування відповідального ставлення до батьківства в молодого подружжя включало розроблення програми формування відповідно до змісту відповідального ставлення до батьківства. Мета програми - формування відповідального ставлення до батьківства в молодих подружжів, що виявляється у прийнятті цінності батьківства через мотивацію до удосконалення знань та умінь, засвоєнні системи знань, формуванні позицій щодо відповідального ставлення до батьківства та опанування відповідними уміннями на основі глибоких знань. Основні напрями програми - виховання репродуктивних установок, морально-правове виховання, психолого-педагогічна підготовка, що відповідають змісту формування відповідального ставлення до батьківства [16, с. 43].

Четверта умова пов`язана із використанням інтерактивних форм та методів у процесі формування відповідального ставлення до батьківства в молодого подружжя. Реалізація основних напрямів формування відповідального ставлення до батьківства передбачала використання активних форм та методів навчання: відеолекторій, інформування, мозковий штурм, дискусія, тренінг, міні-лекція, групова бесіда, рольова гра, аукціон ідей родинної педагогіки, сімейна скринька, арт-терапія (ДОДАТОК Б). Про реалізацію цих форм та методів зазначено вище [16, с. 43].

Соціально-педагогічна робота з упровадження розроблених умов реалізується в три етапи:

підготовчий, спрямований на створення соціально-педагогічних умов, які впливають на процес формування відповідального ставлення до батьківства в молодого подружжя;

основний - формування знань та вмінь відповідального ставлення до батьківства в молодих подружжів;

завершальний, під час якого здійснюється оцінка результатів практичного впровадження розроблених умов [16, с. 55].

Отже, соціально-педагогічна робота з формування відповідального ставлення до батьківства у молодих подружжів передбачає діяльність із створення та реалізації соціально-педагогічних умов, що сприяють: встановленню взаємодії між фахівцями державних і громадських організацій, соціальних та медичних закладів, яка забезпечує комплексний інформаційно-практичний вплив на формування відповідального ставлення до батьківства у молодих подружжів; урахуванню специфіки організації навчання молодих подружжів; розробці програми формування відповідального ставлення до батьківства, метою якої є прийняття цінності батьківства через мотивацію до удосконалення знань та вмінь, засвоєння системи знань, формування позицій щодо відповідального ставлення до батьківства та опанування відповідними вміннями на основі глибоких знань; реалізації програми формування відповідального ставлення до батьківства шляхом використання інтерактивних форм та методів (тренінг, рольові ігри, арт-терапія, дискусії, метод проблемних ситуацій, відеолекторій тощо).

Аналіз чинників, які впливають на роботу з формування відповідального ставлення до батьківства у молодих подружжів дозволив виділити зовнішні та внутрішні чинники. До зовнішніх чинників належать: на макрорівні - соціальна політика держави, ЗМІ та культурні традиції суспільства; на мезорівні - соціальні інститути, що реалізують соціальну політику, серед яких соціальні служби для сім`ї, дітей та молоді, заклади охорони здоров`я, громадські організації, вищі навчальні заклади; на мікрорівні - фахівці, що реалізують діяльність з формування відповідального ставлення до батьківства у молодого подружжя: соціальний педагог, психолог, лікар, соціальний працівник, викладач; а також виховний вплив батьківської сім`ї. Вплив внутрішніх чинників обумовлений наступними елементами: потреба в дітях, репродуктивна установка, репродуктивні мотиви, індивідуально-особистісні властивості, цінності особистості та дітей, емоційна чуйність матері, ідентифікація чоловіка з роллю батька, рівень розвитку батьківських навичок та відповідальності.

Розділ ІІ. Технологія соціальної роботи з формування навичок відповідального батьківства в навчально-виховних закладах

соціальний виховний відповідальне батьківство

2.1 Технологія соціальної терапії у профілактиці девіантних проявів батьківства

Досить часто в педагогічній практиці та в психологічній роботі психологів закладів освіти виникає проблема девіантної поведінки. І хоча ця проблема не нова, способи її подолання різноманітні та мають тривалу історію, все ж універсального рецепту немає. Адже, як кожна життєва складність, чи навіть трагедія, - унікальна, так і підхід до людини, яка переживає цей стан - повинен бути індивідуальним.

Девіантна поведінка - це система вчинків особи або групи, які суперечать прийнятим у суспільстві правовим і моральним нормам. Основними формами девіантної поведінки вважають: адиктивну поведінку (вживання наркотичних речовин, алкоголю, інші залежності), делінквентність (протиправна поведінка), надмірну агресивність. До особливої форми девіантної поведінки відносять суїцидальну поведінку, яку слід розглядати як акт відчаю через втрату можливості керувати своїм життям, прагнення привернути увагу до своїх страждань [18, с. 21].

Слово "терапія" у перекладі з грецької значить "турбота, піклування, лікування". Догляд за дитиною, її виховання накладають на батьків додаткове навантаження, що може викликати психологічну втому та роздратованість, створювати конфліктні ситуації та навіть провокувати жорстоке, агресивне ставлення до дітей. Тому молодь, яка готується до батьківства та молоді батьки мають потребу у терапевтичній підтримці, а також у формуванні навичок регулювання почуттів, імпульсів, думок, стосунків та зняття психологічних симптомів, які викликають напруження.

Соціальна терапія - це комплекс рішень, процедур, заходів і дій, спрямованих на рішення соціальних проблем різного рівня організації. З цього визначення випливає, що соціальна терапія-це явище, яке можна розглядати і аналізувати на різних рівнях організації суспільства. Рівні соціальної організації будуть визначати цілі, завдання, можливості і методи, використовувані в процесі соціально-терапевтичного впливу на конкретний соціальний об'єкт. Виходячи з багаторівневої структуру суспільства, можна запропонувати наступну структуру соціально-терапевтичної діяльності як цілісного явища:

- макрорівень, передбачає вирішення проблем суспільства як єдиного об'єкта впливу;

- мезорівень, пов'язаний з вирішенням проблем конкретного соціального шару, групи, класу тощо;

- мікрорівень, на якому можливе вирішення проблем особистості, малих соціальних груп і окремих колективів [18, с. 23].

Сутність соціальної терапії як специфічної технології соціальної роботи полягає в тому, що в її основі лежить ідея "лікування", тобто досягнення максимально можливого рівня соціального здоров'я людини: досягнення передусім нормального функціонування та адаптації осіб з фізичною і психологічною патологією, а також стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя людей, неблагополучних у соціальному плані. Соціальна терапія вбирає в себе методики, що застосовуються в різних видах професійної діяльності: медицині, практичної психології і соціальної роботи. Соціально-терапевтична діяльність як частина професійної діяльності соціальних працівників може бути успішно організована і здійснена саме на мікрорівні її організації. Два інших рівня цієї діяльності є сферою реалізації соціальної політики. Процес соціальної терапії спрямований на вирішення найрізноманітніших завдань. Їх характер і зміст визначаються конкретною проблемою або групою проблем, що стоять перед суб'єктом і потребують свого вирішення [18, с. 24].

Соціальна терапія тісно зв'язана з психотерапією, яка використовує методи впливу на психіку. Відомі чотири основні моделі психотерапії:

1) психотерапія як метод лікування, тобто вплив на соматичний та психологічний стан клієнта (медична модель психотерапії);

2) психотерапія як метод маніпулювання, який носить характер інструменту та служить меті суспільного контролю (соціологічна модель);

3) психотерапія як метод, який призводить у дію процес навчання особистості (психологічна модель);

4) психотерапія як комплекс явищ, які виникають у ході взаємодії між людьми (філософська модель) [18, с. 24].

Одним з психотерапевтичних методів, який можна використовувати в соціальній роботі з формування відповідального батьківства є психодрама.

Психодрама - це метод групової психотерапії, де використовується рольова гра, під час якої створюються необхідні умови для спонтанного вираження індивідом почуттів, що пов'язані з важливими для нього проблемами. Формуючи усвідомлене батьківство за допомогою психодрами створюються умови для переосмислення молодими людьми власних проблем і перешкод у створенні благополучної сім'ї та народжені здорової дитини; розуміння причини конфліктів, які виникають у взаєминах; подолання неконструктивних поведінкових стереотипів і способів емоційної реакції на стресові ситуації, які можуть виникати у майбутньому батьківстві; формування адекватних прийомів батьківської поведінки. Під час участі у рольовій грі учасники моделюють складні, емоційно напружені (зокрема конфліктні) ситуацій взаємодії батьків і дітей, а також шлюбних партнерів між собою для відпрацювання стратегій подолання труднощів у вихованні дітей і зняття напруженості в сімейному спілкуванні. Рольова гра дає можливість змоделювати та програти різні стилі батьківської поведінки й відстежити доцільність та адекватність їхнього застосування в конкретних ситуаціях сімейної взаємодії [19, с.79].

Ще один метод соціальної терапії, який можна використовувати у формуванні усвідомленого батьківства молоді - арт-терапія. Даний метод соціальної терапії є ефективним засобом розвитку емоційно-ціннісного компоненту батьківства [20, с. 21].

Арт-терапія - це метод впливу на психоемоційний і фізичний стан людини за допомогою різних видів художнього та ужиткового мистецтва. Даний метод сприяє підвищенню адаптаційних здібностей молодих людей до майбутнього батьківства, надає можливість у процесі включення до різних видів художньо-мистецької діяльності (малюнок, ліплення, колаж, написання есе, статті для преси, сценарію театральної постанови) проявити й відрефлексувати, наявність "Я-образу” батьків, ідеального образу дитини та наявність вже сформованих батьківських якостей. Уживання арт-технології надає можливість проецирувати наявний психоемоційний стан молодої людини, образно виразити власне ставлення до батьківства (до сім'ї, до себе як матері або батька, до процесу взаємодії батьків і дітей), візуалізувати позитивний образ майбутнього батьківства. Участь у творчому процесі підвищує самооцінку молоді й адаптивні можливості до батьківства, стимулює суб'єктність, забезпечує релаксацію та зняття захисних бар'єрів [19, с.79].

Наступний методо, який використовується в технології соціальної терапії є терапія самовиховання.

Самовиховання - це активний процес формування людиною себе як особистості у відповідності до поставленої мети на основі соціально обумовлених уявлень про ідеал особистого "Я".

За допомогою терапії самовиховання, в рамках формування усвідомленого батьківства молоді, у молодих людей можна виробити стійке позитивне ставлення до батьківства як до життєвої цінності, формувати ідеальний образ "Я-батько" з метою допомогти молоді побачити перспективу власного батьківства, розвивати здібності самим визначати життєві цілі, удосконалювати свою чоловічу/жіночу індивідуальність у батьківстві.

У формуванні відповідального батьківства молоді метод самовиховання найбільш ефективний, якщо використовується на базі аутогенного тренування. У технологічному аспекті цей метод містить наступні прийоми:

1) самовивчення, самооцінка майбутніх батьків;

2) оцінка молоддю своєї особистості як шлюбних партнерів та батьків;

3) самоаналіз, виявлення індивідуальних "психологічних бар'єрів” до створення сім'ї та батьківства;

4) створення бажаного образу "Я-батька”;

5) формування індивідуальних формул намірів;

6) формування прийомів самопереконання, самозаохочення, самонавіювання;

7) сюжетна сенсорна репродукція поведінки "Я-образу” у різноманітних ситуаціях майбутнього батьківства;

8) "накладання” стереотипів "Я-образу” на реальну поведінку у процесі повсякденного життя та діяльності [18, с. 35].

2.2. Технологія соціального консультування у формуванні навичок відповідального батьківства

Сучасний стан соціально-економічного розвитку сучасного українського суспільства обумовив низку проблем у соціальних відносинах, зміну стереотипів життєдіяльності, невизначеність перспектив, зниження загальнокультурного рівня підростаючого покоління, дефіцит сприятливого соціального середовища для виховання дітей та молоді. Вирішення зазначених проблем потребують системного втручання в ці процеси соціальних педагогів, професійна діяльність яких реалізується у сфері допомоги людям. Соціально-педагогічна діяльність орієнтована на створення сприятливих умов соціалізації, сприяння всебічному розвитку особистості та задоволення її соціокультурних потреб, а також на допомогу особистості у вирішенні життєвих проблем та відновлення соціально схвалених способів життєдіяльності. Одним із провідних видів професійної діяльності соціального педагога є консультування.

Консультування - це технологія соціально-педагогічної роботи, яка полягає в дослідженні проблеми клієнта, находженні разом з ним позитивних шляхів її вирішення, наданні порад і рекомендацій щодо наявності для цього соціальних ресурсів [22, с.141].

На сьогодні поняття «консультування» не має єдиного трактування. Це пов'язано здебільшого з широким використанням термінів «консультація» і консультування» в різних галузях і сферах людської діяльності.

До перших галузей, за якими було офіційно закріплено право займатись консультативною практикою, належить психотерапія та психологія. Виникнення перших психотерапевтичних і психологічних шкіл обумовило автономізацію психотерапії. Психотерапію (як частину психіатрії) розглядають як систему лікувальних впливів на психіку і через психіку на організм людини; це специфічна ефективна форма впливу на психіку людини з метою забезпечення і збереження її здоров'я.

Слово «консультування» походить від лат. consultare, що означає радитись, піклуватися. В українській мові це слово означає порада, роз'яснення спеціаліста з будь-якого питання, бесіда з метою розширення і поглиблення знань.

На підставі аналізу наукових джерел встановлено, що консультування в соціально-педагогічній діяльності науковці визначають по-різному. Так, зокрема, Є. Холостова консультування в соціальній сфері визначає як кваліфіковану пораду, допомогу особам, які мають певні проблеми, спрямовану на відновлення й оптимізацію їхніх соціальних функцій з метою сприяння соціалізації особистості, вироблення соціальних норм спілкування [22, с. 142].

Т. Алєксєєнко вважає, що консультування - це «процес взаємодії між двома або кількома людьми, в ході якої певні знання консультанта використовуються для надання допомоги тим, хто отримує консультацію». Специфіка соціально-педагогічного консультування полягає в тому, що «консультант намагається поліпшити життєву ситуацію іншого, не керуючи ним і його потенційними діями і вчинками, а показуючи їх можливі наслідки, допомагаючи клієнту зробити самостійний правильний висновок на основі чітко усвідомлених причинно-наслідкових зв'язків» [24, c. 231].