Теоретичні основи виховної роботи майстра виробничого навчання

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Теоретичні основи виховної роботи майстра виробничого навчання

виховний потенціал дозвілля самоврядування

В умовах творення Української держави особливої актуальності набуває проблема виховання та самовиховання творчої особистості. Демократизація освіти, надання їй державно-національної спрямованості вимагають від викладачів, майстрів виробничого навчання, соціальних педагогів, психологів, створення такої моделі виховання людини, яка б дозволяла їй оптимально вирішувати складні питання життя, досягати вирішення поставленої мети. На сучасному етапі класний керівник, майстер виробничого навчання, використовують методи виховання не тільки як засіб подолання негативних тенденцій у розвитку особистості, але і як засіб формування позитивних властивостей і якостей. Використання для виховання і розвитку особистості ідеї особистісно зорієнтованого виховання, яке втілює демократичні, гуманістичні положення, є потребою часу.

Для успішного здійснення виховного процесу слід використовувати внутрішні умови навчального закладу, а саме:

максимальну реалізацію виховного потенціалу кожного навчального предмету;

здійснення Размещено на http://www.allbest.ru/

виховання відповідно до мети та завдання;

раціональне планування виховної діяльності всіх підрозділів;

цілеспрямована робота щодо підготовки класного керівника, майстра виробничого навчання, соціального педагога та психолога для проведення виховної діяльРазмещено на http://www.allbest.ru/

ності з учнями;

розвиток учнівського самоврядування.

Педагогічне керівництво виховною роботою має бути спрямованим на розвиток у вихованця свідомості, яка відповідає загальнолюдській моралі, формування та розвиток стійких моральних звичок, виховання волРазмещено на http://www.allbest.ru/

і та позитивних якостей характеру.

Основою виховного процесу є система стосунків, яка визначає взаємодію між майстром виробничого навчання і вихованцем. Виховання є вплив, дія з боку педагога на учня з метою організації життя дитини , але цю дію слід розуміти не як механічну або словесну, а як глибинну внутрішню роботу вихователя і вихованця, яка спричиняє активність обох сторін. Будуючи стосунки між вихователем і вихованцем на основі поваги, підтримки гідності учня, зацікавленості його особистістю, ми і намагаємося реалізовувати гуманізацію відносин, гуманізацію та демократизацію виховання в цілому.

До найбільш вагомих принципів виховної роботи в відносимо:

v - принцип гуманізації та демократизації виховного процесу, який передбачає рівноправність, але різнозобов'язаність учасників педагогічної взаємодії, їх взаємоповагу, що викликає у вихованців позитивну налаштованість, відкритість до сприймання громадянських цінностей: щирості, доброти, справедливості, доброзичливості, співчутливості, милосердя тощо;

v принцип самоактивності й саморегуляції, який сприяє розвитку у вихованця об'єктивних характеристик, формує здатність до самокритичності, до прийняття самостійних рішень, і формує громадянську позицію особистості, почуття відповідальності;

v принцип комплексної і міждисциплінарної інтегрованості передбачає встановлення в національному вихованні тісної взаємодії та поєднання навчального та виховного процесів, зусиль сім'ї, дитячих та молодіжних об'єднань, організацій;

v принцип культуровідповідності передбачає органічну єдність з історією та культурою народу, його мовою, народними традиціями та звичаями, що забезпечують наступність і спадкоємність поколінь;

v принцип інтеркультурності передбачає інтегрованість національної культури в контексті загальнодержавних. Європейських і світових цінностей, у загальнолюдську культуру;

v принцип гармонізації родинного і суспільного виховання полягає в об'єднанні і координації виховних зусиль усіх суспільних інституцій, організації педагогічного всеобучу батьків;

v принцип безперервності і наступності сприяє підготовці свідомої інтелігенції, оновленню і збагаченню інтелектуального геноциду нації, створенню необхідних умов для розвитку особистості, її мислення, загальної культури, пропагування здорового способу життя.

Основні напрями здійснення виховного процесу визначені Концепцією виховання дітей та молоді в національній системі освіти, Державною національною програмою “Освіта” ( Україна ХХІ століття ), Національною програмою патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства.

Виховні завдання майстра виробничого навчання доцільно визначити, виходячи з "Положення про майстра виробничого навчання" та Закону "Про професійну технічну освіту". Метою освіти, як зазначено в законі є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток талантів, розумових та фізичних здібностей виховання високих моральних якостей.

Майстер виробничого навчання як інші педагогічні працівники училища повинні враховувати, що виховний процес базується на принципах учнівського самоврядування, передбачає відносини взаємної довіри і поваги викладача майстра та учнів.

Виховна робота майстра має спрямовуватись до навчання підвищення рівня своїх знань, удосконалення навичок, оволодіння передовими методами праці. У ньому завжди є можливість показати учням значення їх загальноосвітньої підготовки. Необхідно залучати учнів не тільки до виробничого, а й до активного громадянського життя. Важливе виховне значення має їхня участь на заключній стадії навчання.

Необхідною умовою ефективності виховних зусиль майстра є його особистий приклад, ділова кваліфікація, глибоке знання справи, моральні якості, сувора вимогливість до себе, доброзичливе ставлення до учнів, тактовність, невимушеність поведінки.

Майстер повинен бути в очах учнів зразком витримки принциповості й справедливості. Його особистий приклад допомагає і в формуванні в учнів дбайливого ставлення до суспільної власності. Завдання полягає в тому, щоб зробити бережливість потрібного учня, невід'ємним компонентом його виробничої діяльності. Провідне місце в системі виховної роботи (здійснюваної майстром виробничого навчання), посідає індивідуального підходу до учнів. Сутність цього підходу в тому, що майстер визначає позитивні та негативні впливи під час навчально-виховної роботи зазначає кожен учень. Встановлюється шляхи усунення негативних впливів, допомагає учневі усвідомити допущені помилки і вказує як їх виправити, створює кожному учневі умови, що сприяють досягненню успіхів у навчанні і праці, виховує громадську колективу, домагається щоб вона позитивно впливає на кожного вихованця і проводить індивідуальну роботу з батьками учнів.

Щоб досягти успіху в навчально-виховній роботі слід враховувати вікові і індивідуальні особливості учнів, знайти їх інтереси, нахили і прагнення, здібності та звички, рівень знань і навичок, набутих раніше.

Основними напрямами виховної роботи в ліцеї є:

* патріотичне і громадянське виховання яке здійснюється з метою формування в учнівської молоді рис громадянина України, вироблення національного патріотизму, глибокого розуміння громадянського обов'язку, пошани до Конституції України, державних символів;

* правове виховання спрямоване не тільки на поінформованість учнів про міжнародні та державні акти, що гарантують і забезпечують права і свободи людини, але й на вироблення стійких навичок застосування цих законодавчих положень. З розповсюдженням таких злочинів проти особи, як торгівля дітьми, жінками, втягнення їх до сексбізнесу, набуті навички захисту власних прав можуть стати дієвим знаряддям у попередженні протиправних дій. Разом з тим, правове виховання має сприяти також попередженню протиправної поведінки молоді;

* трудове виховання, яке має важливе значення в умовах нових суспільних відносин і провідним завданням якого є соціалізація особистості, вироблення активної позиції у набутті трудових навичок. Усвідомлення необхідності вибору і здобуття професії;

* моральне виховання, мета заходів якого є у виробленні потреби поводити себе згідно з моральними нормами, прийнятими в суспільстві, наслідування кращого досвіду попередніх поколінь, традицій сім'ї, родини, народу з усвідомленням загальнолюдських пріоритетів;

* художньо-естетичне виховання передбачає ознайомлення учнів ліцею з народним мистецтвом, пісенним та поетичним фольклором, звичаями та традиціями українського народу та інших народів України. Велике значення в художньо-естетичному виховання має збереження і розвиток місцевих традицій народного мистецтва;

* екологічне виховання, завдання якого є формування в учнів усвідомлення того, що людина -- частина природи, почуття відповідальності за стан навколишнього середовища, виховання культури поведінки, формування практичних вмінь та навичок дбайливого ставлення до природних багатств. В умовах урбанізації екологічний стан в Україні потребує уваги не тільки з боку державної влади, але й кожного громадянина, в тому числі й учнів;

* фізичне виховання, має на меті утвердження принципів здорового способу життя, що впливає на загальне підвищення стану здоров'я українського суспільства та без якого повноцінний розвиток учнівської молоді неможливий. Цьому сприяє пропагування культу здорової особи на прикладах життя вітчизняних спортсменів, видатних діячів держави. У зв'язку із складною демографічною динамікою в Україні важливого значення набувають дії держави, спрямовані на збереження репродуктивного і фізичного здоров'я громадян України. Діяльність в цьому напрямі має бути спрямована на виконання відповідних актів уряду.

Згідно з рекомендаціями Обласного методичного центру кожен місяць має тематику та ключові справи. Так вересень мав лозунг: “Не споглядати і говорити, а вершити і творити. Проведення акції: “Кожен учень хоче знати, де свої таланти показати” - запис у гуртки художньої творчості: вокальний, хореографії та художнього слова, у спортивну секцію. По групах проведення гри: “Лідер”, “Вибори в групі”.

Загальноліцейні заходи були проведені такі:

* святкова лінійка, присвячена Дню знань;

* анкетування учнів з метою складання соціального паспорту груп та загалом, ліцею;

Аналіз стану виховної роботи в свідчить, що найбільш вживаними формами організації виховного процесу є:

* словесні (інформація, роз'яснення, зустрічі, збори, конференції, заочні екскурсії);

* практичні (екскурсії, походи, конкурси, Олімпіади, спартакіади);

* наочні ( творчі виставки, книжкові стенди, стінгазети).

Організація дозвілля учнів ліцею потребує певної системи і підбору тем для ознайомлення та обговорення, якими зацікавлені самі учні. З цією метою треба проводити опитування учнів, в розгляді яких питань вони мають потребу.

Виховна робота в ліцеї здійснюється загальними для навчально-виховної діяльності методами, а саме:

* методи інформації (візуально-слуховий, словесний, метод пошуків);

* сугестивні методи (від лат. навчаю, навіюю) (метод прикладу, авторитету);

* метод організації практичної діяльності, стимулювання та гальмування певної поведінки (громадська думка, заохочення, покарання).

Серед методів і форм виховання учнівської молоді пріоритетна роль належить активним методам, що базуються на демократичному стилі взаємодії.

До таких методів належать: ситуаційно-рольові ігри, метод відкритої трибуни, соціально-психологічні тренінги, інтелектуальні аукціони, “мозкові атаки”, метод аналізу соціальних ситуацій з моралістичним характером. Крім цих методів доцільно долучити і традиційні: бесіди, диспути, лекції, семінари, різні форми роботи з книжкою, періодичною пресою та інші.

2. Козацькі традиції та їх виховний вплив

Козацька доба приваблювала багатьох письменників, учених, дослідників, істориків, археологів, педагогів різних часів та народів, так як багатовіковий козацький визвольний рух зумовив унікальне явище не лише східнослов'янськоъ, а й світової культури - козацьку педагогіку.

Козацька педагогіка - частина народної педагогіки у вершинному її вияві, яка формувала в підростаючих поколіннях українців синівську вірність рідній землі, Батьківщині - незалежній Україні. Це народна виховна мудрість, що своєю головною метою ставила формування в сім'ї, школі і громадському житті образ козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю. Створена козаками педагогіка ввібрала в себе ідейно-моральний, емоційно-естетичний, психолого-педагогічний зміст богатирської епохи в житті наших пращурів періоду Відродження. Під могутнім захистом козацьких збройних сил в Україні існували різні типи навчальних закладів. Поряд з академіями, братськими, дяківськими, церковними, монастирськими школами, колегіумами працювали народні професійні школи мистецтв і ремесел (кобзарства, гончарства, бортництва та ін.) та козацькі, січові школи на території Січі.

Перша школа на Січі, відкрита у 1576 році, слугувала зразком для виникнення осередків освіти на всій території козацьких вольностей. Склад учнів визначався звичаями, що формувалися на Січі. Так, там заборонялося перебувати жінкам. Навіть отамани залишали свої сім'ї за межами Січі. За порушення цього порядку загрожувала смертна кара.

Січова школа існувала при церкві Святої Покрови, розташованої на території Запорізької Січі. Вона складалася з двох відділів: в одному вчилися ті юнаки, що готувались до паламарів і дияконів - у цьому відділі було завжди 30 учнів. Крім цього існував відділ молодиків, де вчилися сироти, хрещеники козацької старшини та інші діти ( їх було біля 50 ), яких навчали грамоті, співу та військовому ремеслу.

У козацькій педагогіці чільне місце посідає батько. Він - захисник сім'ї, роду, творець історії, державності, символ мужності, відваги, взірець для наслідування. Батько - перший учитель, який формує у своїх дітей лицарську честь і гідність, цілеспрямовано займається їх загартуванням, готує до подолання життєвих труднощів.

Козацька сім'я характеризується глибокими демократичними та духовними традиціями, рівноправністю чоловіка та жінки. Чоловік навіть у сімейному житті керувався лицарськими чеснотами. Материнське слово в сім'ї є не менш вагомим, ніж слово батька, вона виховувала дітей на козацькому фольклорі, вселяла в їхні душі любов до Батьківщини, віру в перемогу добра, надію на щасливе життя. Мати символізувала берегиню традицій свого народу.

Сімейні виховні традиції продовжували досвідчені козаки у школах. Так, Д. Яворницький поділив запорізькі школи на січові, монастирські та церковно-парафіяльні.

До січових шкіл хлопчиків приводили батьки. Головним учителем був ієромонах, який, крім прямих обов'язків наставника, піклувався про здоров'я хлопців, лікував хворих, хоронив померлих і про все детально розповідав кошовому отаману та прикордонному лікарю. У таких школах на високому рівні навчали музики, співу та інших мистецтв. При таких школах існував відділ співаків. З часом він виокремився в школу “вокальної музики та співу”. Тут вивчали також латину, піїтику, арифметику, риторику, геометрію, географію, астрономію, військову справу. Латину вивчали як мову міжнародних відносин, мову науки того часу. Користувались латиною і в полеміці, в боротьбі проти окатоличення. З 1754 по 1768 рр. існувала також Головна Січова школа, що за рівнем навчання прирівнювалась до кращих братських шкіл. У ній вивчали піїтику, риторику, математику, географію, астрономію, військову справу.

Монастирська школа існувала при Самарсько-Миколаївському монастирі і виникла 1576 р. Тут навчалась молодь під керівництвом ієромонаха грамоти, молитов, Закону Божого і письма.

Церковно-парафіяльні школи існували при приходських церквах і охоплювали запорізьких козаків, які жили в паланках по слободах, хуторах, зимівках. Деякі з таких шкіл культивували ще й вокальну музику та церковний спів. Подібні школи були на Січі та в паланках.

Особливої уваги заслуговують школи джур, які продовжували традиції сімейного виховання. Від наставників юні джури переймали військову науку, вчилися жити й перемагати в екстремальних умовах Джури жили в куренях із дорослими й одночасно вчилися у січових школах.

Почесне місце серед навчальних закладів займали полкові школи. Вони проіснували на території Лівобережної України аж до другої половини XVIII століття. Ці школи, як правило, розміщувалися у приміщеннях, які належали церквам. Іноді їх називали як церкву: Покровська, Успенська… Учні жили в будинку дяка і виконували різні господарські роботи. Методи навчання - обмежені. Дітей навчали рахувати, читати, писати. Виховання носило релігійний характер. Школи існували на кошти батьків.

Більшість учителів, які навчали козацьких дітей, уважно стежила за їхніми успіхами і коли помічала одарованих учнів, то рекомендувала їх для подальшого навчання в школах підвищеного типу.

Слід зазначити, що у всіх вищезгаданих навчальних закладах панував волелюбний дух козацтва. Особливе місце відводилось ідеям і засобам народної педагогіки, українознавства. Педагоги разом з вихованцями і батьками дотримувались народних обрядів, звичаїв, традицій. Тут реалізовувався принцип гармонійного виховання людини, оскільки одночасно із загальноосвітніми предметами багато уваги приділялося психофізичному вдосконаленню майбутніх козаків.

На Запорізькій Січі існувала специфічна система відбору в школу молодих людей, так званих молодиків. “Хто хотів би стати козаком - мусив наперед служити три роки в старого козака за джура. Джура виконував роботу різного типу: носити за козаком другу рушницю й потрібні клунки. Одразу, коли навчався від того козака володіти зброєю і набирав вправності в битвах, ставав правдивим козаком і діставав зброю: рушницю, шаблю, спис, лук і стріли.” Цілком ймовірно, що час перебування молодиків у Січовій школі суворо не регламентувався, а залежав, в першу чергу, від їх здібностей до військової та духовної науки. До школи приймалися хлопчики з 9 років. Підростаючи, вони ставали помічниками вчителя: підтримували в класі дисципліну, привчали молодших до самообслуговування. Методи навчання в школах були обмежені, хоча учителі і намагалися певною мірою унаочнювати навчальний процес, особливо під час вивчення азбуки, коли учитель, узявши руки в боки, зображував букву “Ф”, піднявши одну руку вверх, а другу опустивши вниз, - “Х”, опустивши руки і розставивши ноги - “Л” і т.д. Посібниками для навчання був Часослов і Псалтир, які в достатній кількості друкували Київська і Чернігівська друкарні, а також скорописна “Козацька читанка”. Перший розділ “Читанки” містить реєстр “Переяславських статей 1659 року”. Відомо, що в січових і козацьких школах перехід з одного класу в інший, від Букваря до Часослова, потім до Псалтиря і т.д, який супроводжувався народними дитячими забавами, іграми, різноманітними фізичними вправами. Дослідник С. Сірополко пише, що в цих школах хлопчиків учили “Богу добре молитися, на коні реп'яхом сидіти, шаблею рубати і відбиватися, з рушниці гострозоро стріляти й списом добре колоти”. . Важливе місце відводилося також формуванню в учнів умінь плавати, веслувати, керувати човном, переховуватися від ворога під водою… Усе це підносило дух учнів, давало їм наснагу, оптимізм, віру у свої сили, можливості. Як і бувале козацтво, молодь на свята у процесі ігор змагалася на силу, спритність і прудкість, винахідливість, точність попадання в ціль… Традиційними були змагання на конях ( скачки, перегони та ін.).

Школи в Запорізькій Січі існували на кошти батьків. За вивчення букваря батьки платили від 50 копійок до 1 карбованця, Часослова - до 5 карбованців. Дітей також навчали читати, писати, рахувати. У Лубенському і Чернігівському полках діти старшини і заможних козаків навчалися грамоти та військової справи у парафіяльних школах або при сотенних і полкових канцеляріях. Військову справу викладали досвідчені і випробувані в боях козаки. Вони носили звання ”військового служителя” і користувалися високим авторитетом. Ці школи забезпечували дітям лише початкові знання , які були доступними і задовольняли на той час скромні потреби трудового люду в освіті. Проте це було єдине джерело, де жевріла рідна мова, правда про історію свого краю, зберігалися і примножувалися народні звичаї, традиції. В той час, коли у школах Західної Європи того часу в системі педагогічних прийомів використовувалась звичайна різка, українське козацтво XVI-XVIII століття утвердило систему освіти на принципах гуманізму, демократизму й народності. В учнівському колективі утверджувались принципи самоврядування, що нагадувало козацьке. Учні обирали із свого складу двох отаманів: одного для старших, другого - для молодших .Якщо ті не виправдовували довір'я, після закінчення навчального року їх переобирали. У Запорізьких школах усі мали рівні права та обов'язки. Найвищими якостями вважалися патріотизм, готовність віддати життя за волю і свободу країни, чесність, самодисципліна, взаємодопомога. Існувало побратимство: хлопчики, що браталися, клялись один одному у вірності та дружбі, християнській любові до кінця життя. У духовному житті молоді козацькою педагогікою відводилась особлива роль лицарській честі і лицарській звитязі. Кожен молодий козак прагнув розвинути в собі ці шляхетні якості. Великий виховний вплив на дітей мали різноманітні види духовного мистецтва (декоративно-ужиткове, музичне, танцювальне, вишивання тощо) та фольклорне виховання (пісні, думи, легенди, перекази, балади, прислів'я, приказки тощо). Вони були пройняті вільнолюбним козацьким духом, пізнавально-виховним потенціалом національної символіки.

Українська козацька система виховання - глибоко самобутнє явище, аналогів якому не було в усьому світі. Вона мала кілька ступенів. Передусім - дошкільне родинне виховання, яке утверджувало високий статус батьківської і материнської козацької педагогіки. Другий ступінь козацького виховання можна назвати родинно-шкільним. Пізніше козаки, які прагнули знань, училися у вітчизняних колегіумах, у відомих університетах Європи, отримували підвищену і вищу освіту. Такі молоді люди, освічені і виховані на європейському рівні, часто очолювали національно-визвольний рух, брали активну участь у розбудові освіти, науки і культури України. У січових і козацьких школах, школах джур, а також по закінченні вищих навчальних закладів юнацтво отримувало систематичне фізичне, психофізичне, моральне, естетичне і трудове виховання, національно-патріотичну підготовку, спортивно-військовий вишкіл.

Звідси бачимо, що козацька духовність розвивалась на основі багатогранних національних традицій, християнської віри. Дослідники козацької духовності називають такі її складові: козацька ідеологія, філософія, мораль та етика, козацький світогляд, характер тощо.

Важливе місце в духовному житті молоді козацька педагогіка відводила неписаним законам, які складали кодекси лицарської честі та звитяги. Кодекс лицарської честі містив такі якості особистості:

Любов до батьків, до рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимстві, у ставленні до Батьківщини.

Готовність захищатРазмещено на http://www.allbest.ru/

и слабших, турбуватися про молодших, зокрема, про дітей.

Шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі.

Непохитна вірність ідеям, принципам народної моралі, духовності (правдивість і справедливість, працьовитість і скромність тощо).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави.

Турбота про розвиток національних традицій, звичаїв та обрядів, бережливе ставлення до природи, землі.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прагнення робити пожертвування на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів, пам'яток історії та культури.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму.

Уміння скрізь і всюди чинити благородно, шляхетно, виявляти лицарські чесноти.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Отже, у козацьку добу було створено систему української освіти та виховання, тісно пов'язану із свободолюбивим духом козацтва, побратимства, основою якої були принципи гуманізму, демократизму, народності, ідеї українознавства та української етнопедагогіки. Зараз ми є безпосередніми свідками того, що українські козацькі національні традиції відроджуються, оновлюються, відроджується національна свідомість, розвивається українська етнопедагогіка. Досить часто проводяться посвяти в козаки, тижні козацької слави, фестивалі, козацькі змагання. Адже наші козаки завжди підтримували прагнення до грамоти, освіти, надавали підтримку православним братствам та їх школам, обстоювали збереження в них національного, народного духу, православної віри, виховання патріотизму, любові до рідної землі, її народу, рідної мови, шанування народних, козацько-лицарських звичаїв, традицій, тобто здійснювали українознавчий напрям у навчанні та вихованні.

Педагогічна наука і практика високорозвинених країн світу переконливо доводять, що найраціональнішою школою є власна, національна, побудована на традиціях і звичаях етнопедагогіки, з урахуванням здобутків педагогічної думки в її історичному розвитку. Справжнє виховання є глибоко національним за суттю, змістом, характером та історичним покликанням. Нація - це насамперед система різноманітних природних, психічних, духовних, історично обумовлених ознак характеру, інтелекту, психології певної культурно-історичної спільності людей, яка формується протягом віків, і, які є складовою та невід'ємною частиною її самобутньої матеріальної та духовної культури.

У складний і суперечливий період сучасного державотворення система освіти України покликана відродити гуманістичні і демократичні традиції українського народу у справі навчання і виховання підростаючого покоління, які складалися упродовж віків.

Національне виховання передбачає формування громадянина як цілісної повноцінної індивідуальності, який високо цінує свою громадянську, національну та особисту гідність, совість і честь. Виховання-це насамперед засвоєння кожною особистістю культури рідного народу, його національного духу, способу життя та історико-культурної спадщини.

Ретроспективний аналіз джерел свідчить про певну етапність у дослідженнях козацької педагогіки залежно від соціально-політичних обставин. Перший етап вивчення традицій козацького виховання пов'язується з історичними етнографічними і фольклорними записами XIX-початку XX століття і знайшов своє відображення у працях відомих істориків П.Чубинського, М.Грушевського, Д Яворницького і ін.

З 1930-1990 років проблеми козацької педагогіки в Україні, за невеликим виключенням, практично не досліджувалися.

Наступний етап педагогічних досліджень пов'язаний із здобуттям Української суверенності. Дослідженням процесів становлення системи освіти запорізьких козаків та козацької педагогіки в цілому, присвячені наукові праці сучасних вчених, а саме: Б.Ф.Ведмедки, B.C.Задунайського, Є.Н.Приступи, В.Г.Кузя, Ю.Г.Руденка, О.Т.Губко, І.Ф.Федоренко, М.Г.Стельмаховича, Б.М.Ступарика і ін.

Велінням історії є творче відродження козацько-лицарського загартування підростаючих поколінь. Час відродження національних цінностей вимагає формування позитивних якостей громадянина держави на основі культу козацького лицарства.

Козацько-лицарські традиції є вищим здобутком українського національного життя, культури, державотворення і духовності. Пів тисячоліття соборність українського козацтва була гарантом єдності етнічних земель, цілісності України, а козацька педагогіка стала вершинним здобутком національної системи освіти і виховання. Творче відродження культурно-освітніх і виховних традицій козацької педагогіки - одна з невід'ємних і найважливіших граней становлення і зміцнення незалежності і державності України.

Козацька педагогіка - це унікальне явище, частина довершеної народної педагогіки, яка увібрала в себе народну виховну мудрість, ідейно-моральний, емоційно-естетичний та психолого-педагогічний зміст богатирської епохи життя наших пращурів періоду славетної Київської Русі. Головною метою вбачала формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою національною свідомістю і самосвідомістю.

Основні завдання козацької педагогіки- готувати фізично загартованих громадян, з міцним здоров'ям, мужніх воїнів-захисників рідного народу від чужоземного поневолення, виховувати у підростаючих поколінь український національний характер, світогляд, національні і загальнолюдські цінності: високі лицарські якості, пошану до старших, жінок, прагнення допомагати іншим, милосердя. Вони носили державницький характер - виховувати таких громадян, які б розвивали національну культуру, економіку та інші сфери життєдіяльності народу самостійної держави до світового рівня.

Провідною ідеєю козацтва була свобода і незалежність України, непорушність прав народу, народовладдя та суверенність. Педагогічна мудрість сприяла зміцненню національної системи освіти і виховання, яка у ці часи досягла апогею свого розвитку. Виникали перші українські вищі навчальні заклади (Острозька - 1576; Києво-Могилянська - 1615 академії), що стали не тільки важливими центрами розквіту української освіти, науки і культури, але й усіх східнослов'янських земель. Таким чином, гетьмани, полковники, сотники, кошові отамани мали можливість здобувати вищу освіту, вивчати народну і світову філософію, логіку, психологію, історію, впроваджувати в життя кращі світові здобутки[9;11].

У період Козацької доби та під могутнім захистом козацьких збройних сил в Україні були створені і успішно функціонували різні типи навчальних закладів. На території Січі, земель Війська Запорозького, на Гетьманщині поряд з академіями, братськими, дяківськими, церковними, монастирськими школами, колегіумами, народними професійними школами мистецтв і ремесел (гончарства, кобзарства, бортництва т ін.) працювали й козацькі січові школи, у яких основу системи виховання складали козацькі виховні традиції, втілювалися в життя провідні національні ідеї. Ці заклади відрізнялися волелюбним духом козацтва, активним впровадженням в життя народних традицій, звичаїв та обрядів, прагненням формувати духовно-моральні, розумові, естетичні, фізичні якості молоді.

Фізичному гарту запорожців сприяла верхова їзд, біг, плавання, боротьба, кулачні бої, спортивні ігри та змагання. Військова підготовка козаків передбачала розвиток фізичних якостей: сили, витривалості, спритності, швидкості, яка забезпечувалася постійним тренуванням у плаванні, веслуванні, фехтуванні, стрільбі та боротьбі, єдиноборстві, доланні дніпровських порогів.

Основу життя лицарства складала набожність, захист віри предків і православної церкви. Як зазначає Д.Яворницький, двічі на рік у мирний час, козаки вирушали пішки на прощу, ходили вклонятися святим місцям у Самарський, Києво-Печерський, Межигірський, Лебединський, Мошенський монастирі [11].

Розглядаючи козацьку педагогіку, необхідно відзначити особливості народної педагогіки українців,у котрій домінувала: шана до жінки-матері, яка підтримувала домашнє вогнище, народжувала дітей, піклувалася про їх виховання; шанобливе ставлення до старших; наслідування батьків у дотриманні здорового способу життя; тісний зв'язок з природою і ін. Важливу роль відігравали вікові традиції відповідальності батьків за долю дітей. Численні етнографічні дослідження свідчать, що піклування про дитину починалося з вибору подружньої пари: існувала заборона на кровний зв'язок між подружжям, вживання спиртних напоїв у перший місяць після одруження і ін. Існували психологічні, морально-етичні, оздоровчо-гігієнічні перестороги, що мали забезпечити здоров'я матері і дитини. У період вагітності жінка повинна оберігатися від негативних емоцій, поліпшено харчуватися, уникати негативних емоцій, фізичних і психічних перевантажень, лихих думок, плекаючи натомість у душі благородні почуття та світлі надії [6;8]. Культ здорового способу життя сприяв народженню та вихованню здорового покоління молоді. Найголовнішу роль у цьому відігравали віковічні традиції відповідальності батьків за виховання дітей. Народ здавна визнає істину, що батьки - головні природні вихователі, а найбільший виховний вплив має спосіб сімейного життя усіх членів родини. Про щастя материнства і батьківства йдеться у багатьох прислів'ях і приказках: "Діти- то Божа роса"; "Малі діти, то ясні зірочки, і світять, і радують в темну ніченьку"; "Діти як рожеві квіти"; "Без дітей тихо, а на старості лихо".

Козацька педагогіка дає самобутнє трактування статусу і ролі батька - це захисник сім'ї, роду, творець історії, державності. Образ батька - це символ предків, життя і совісті. Такий погляд зафіксований у народній мудрості, історичних фактах, художній літературі. Козацька сім'я відзначалася глибоким демократизмом, духовними традиціями. Керуючись лицарськими чеснотами, батько формував у сина твердість, витривалість, уміння долати життєві труднощі, характер, лицарські якості [1; 3; 8].

Важливе значення надавалось грі, як засобу сімейно-побутового виховання. Важко переоцінити величезну роль, яку відігравали народні ігри у фізичному і моральному вихованні дітей. Народна мудрість прагне прищепити через гру повагу до праці, звичаїв і традицій народу, привита трудові навички, нетерпимість до байдикування тощо. Розумно організована гра є дієвим методом фізичного, морального, естетичного, духовного і психічного розвитку малюка.

Козацькій педагогіці було притаманне родинно-шкільне виховання, як вияв глибокої єдності впливу на особистість найважливіших соціально-педагогічних факторів - сім'ї, школи, родинного оточення. Освіченості дітей сприяли народні знання з астрономії, медицини, кулінарії, естетики, мистецтва тощо. Різноманітні знання поширювали також мандрівні вчителі-дяки, філософи, артисти, кобзарі, лірники, майстри единоборств. Виховні функції козацької педагогіки реалізовувались в процесі діяльності чисельних козацьких об'єднань - побратимств, братств, товариств, гуртків та інших громад. В цьому зв'язку можна стверджувати, що формування особистості здійснювалось під впливом культурних, социально-економічних, етнографічних, моральних, естетичних факторов.

Таким чином, козацька педагогіка дбала про всебічний розвиток дітей та молоді, що було надійною основою подальшого козацького гарту. На значній території України існувала густа мережа козацьких шкіл, які носили загальноосвітній характер. Юні козачата оволодівали знаннями про отчий край, героїчну минувшину, події політичного і державного життя України.

Боплан зазначає: "...усі вони добре розвинені, їхня діяльність головним чином, спрямована на те, що їм корисне і необхідне у повсякденному житті... Вони дотепні й спритні, винахідливі і з широкою душею, не прагнуть великого багатства, а найбільше цінують волю, без якої жити не можуть .

Український народ ставився до козаків з великою повагою і любов'ю, які в його очах виростали до символу мужності, честі, людської і національної гідності. Поступово сформувався суспільний тип козака, кращі риси якого лягли в основу найкращих елементів становлення української нації. Право називатись козаком вважалось найпочеснішою відзнакою.

Слава козацтва і запорізького війська була така велика, що багато зарубіжних істориків порівнювали їх з найсильнішими і наймогутнішими народами світу. Так, француз Н. Де Бартеон пише: "Ці люди виросли у труді, як скіфи, загартовані всілякими злигоднями, як гуни, здатні до війни, як готи, засмаглі на сонці, як індійці, ...вони християни за своєю вірою". Західні автори ХУП - ХУШ ст. порівнювали Запорізьку Січ з уславленими містами-державами античності та рицарськими орденами Середньовіччя [1; 7].

У теперішній час відродження України постає нагальна потреба засвоєння молоддю народних традицій, осмислення їх в контексті національної культури. Лицарська духовність має відображатися, насамперед, у змісті освіти, спрямованої на пізнання козацьких ідей і традицій, цілісної, а не фрагментарної вибраної культурно-історичної, національно-духовної спадщини. Вже у перші роки незалежності України були відроджені організації "Січ" і "Молода Січ". На жаль, в умовах олігархічного режиму ці організації не стали масовими. Лише у 2001 році Президент України підписав Указ "Про національну програму відродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки". Закономірно, що нині активно відроджуються і діють громадські козацькі організації, які метою своєї діяльності вбачають виховання громадянина, патріота, гуманіста незалежної української держави, вивчення і поширення козацько-лицарського минулого народу, його традицій, звичаїв, культури та господарювання, формування здорової української нації.

Досліджуючи дану проблему, ми виходили з принципу історизму, який дозволив зробити цивілізований погляд на історію становлення і розвитку козацької педагогіки, як об'єктивний процес та розглядати її з точки зору виникнення, етапності розвитку, визначення місця в системі суспільних відносин та соціально-педагогічних процесів. Це дало змогу визначити світоглядну сутність і характер козацького виховання, роль традицій народної педагогіки у становленні козацької педагогіки.

Відродження ідейно-морального, соціально-педагогічного, історико-культурного змісту богатирської епохи і виховних традицій славнозвісного козацтва - необхідна умова відродження національної системи освіти та зміцнення незалежності України.

Використана література

1. Адамівський курінь “Молодої Січі” // Освіта. - 2002. - 6 листопада. - C. 6-7.

2. Афонович О. Школи в Запорізькій Січі // Українське слово. - 1996. - 14 листопада. - C. 13.

3. Бабишин С. Школи в Запорізькій Січі // Радянська школа. - 1991. - №6. - C. 83-85.

4. Бабишин С. Школа та освіта Давньої Русі. - К.: Вища Школа, 1972. - 240с. - С.88-100.

5. Біднов В. Школа та освіта на Україні / В кн: Українська культура: лекції за ред. Дмитра Анатоновича - К., 1993. - 367с. - С.40-72.

6. Гурова О. Українська козацька педагогіка про духовний розвиток особистості // Виховання і література. - 2001. - №1. - C. 51-58.

Сценарій на виховну годину

Тема: Проведення виховного заходу у навчальній групі

Мета: Навчити учнів цінувати добро і дарувати її іншим, досети вважливість цієї виховної роботи.

Виконання роботи

Тема виховної години: «Доброта».

Мета виховної години: Намагатися виховувати в підлітках доброт і розповісти, що можливість зробити світ трохи кращим знаходиться в кожному з нас.

Матеріально-технічне забезпечення виховної роботи:

- папір для відповідей на тести й малюнків, фломастери;

-магнітофон, диск Світлани Копилової «Притчи-2. Кисточка в Божьих руках», картини з фресками Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря».

Група, курс: 1 група

Майстер в/н: Слуквін О.П.

Првітння та оголошення теми:

1. Проведення тесту

2. Слово вчителя з елементами бесіди

3. Підведення підсумків тесту

4. Розповідь учителя з елементами бесіди

5. Розглядання фрески Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря» з обговоренням

6. Прослуховування пісні Світлани Копилової «Леонардо да Вінчі»з наступним обговоренням

7. Прослуховування пісні Світлани Копилової «Бабочка». Підсумкове слово вчителя.

8. Практичне завдання.

Підведення підсумків та побажання залишатися завжди добрими та щасливими.

Хід роботи

Проведення тесту

Перш ніж почати розмову по темі нашого заняття, я пропоную вам відповісти на запитання тесту.

1. У тебе є гроші. Міг(могла) би ти витратити все, що в тебе є, на подарунки друзям?

2. Приятель розповідає тобі про свої проблеми, але тебе це мало хвилює. Чи даси ти йому зрозуміти, що це тобі нецікаво?

3. Твій партнер дуже погано грає у якусь гру. Чи будеш ти йому піддаватися, щоб доставити приємне?

4. Чи часто ти говориш людям добрі слова?

5. Чи любиш злі жарти, розіграші?

6. Чи довго ти пам'ятаєш нанесені тобі образи?

7. Чи завжди ти не упускаєш можливості зробити яку-небудь добру справу?

8. Чи вважаєш ти, що якусь справу ти зробиш краще, ніж інші?

9. Чи кидаєш ти гру, коли починаєш програвати?

10. Якщо ти впевнений(а), що прав(а), чи слухаєш ти заперечення співрозмовників?

11. Чи охоче ти допомагаєш іншим?

12. Чи насміхаєшся ти над ким-небудь, щоб розвеселити компанію?

Слово вчителя з елементами бесід

Про результати тесту ми поговоримо пізніше, а зараз спробуємо визначити тему заняття. Ромен Ролан одного разу сказав: (краще заздалегідь написати на дошці) «… - це найпрекрасніша музика душі. Як би було чудово, якби вона звучала в кожному з нас». Що мав на увазі Ромен Ролан? Вставте пропущене слово в дане висловлення, і ви дізнаєтеся тему сьогоднішнього заняття. (Відповіді дітей)

Доброта - це і є тема заняття. Які ви знаєте слова, що визначають доброту

Яке їхнє значення?

- доброчесний: високоморальний, що проявляє чесноту, повний чесноти;

- добродушний: добрий і м'який по характеру, незлобивий;

- доброзичливий: бажаючий добра, готовий сприяти благополуччю інших;

- добронравний: одмінний гарною поведінкою, гарною вдачею;

- добропорядний: пристойний, гідний схвалення, порядний;

- добросердий: той, хто володіє добрим серцем, ласкавий, співчутливий. Як ви думаєте, якими якостями з перерахованих володіє по-справжньому добра людина? (Відповіді дітей)

Правильно, усіма. Чи багато ви зустрічали таких людей? А чи пам'ятаєте ви, які добрі справи ви зробили сьогодні, за минулий день, тиждень?

Підведення підсумків тесту

Давайте подивимося результати ваших тестів.

Так - 1-4, 7, 11 - 1 бал

Ні - 2, 5-6, 8-10, 12 - 1 бал.

8 і більш балів: ти люб'язний, доброзичливий, умієш поводитися з людьми; тільки одне побажання - будь щирим;

4-8 балів: твоя доброта має вибірковий характер: ти можеш бути добрим до одних людей і черствим стосовно інших;

0-4 бала: спілкування з тобою буває нелегким; тобі не вистачає доброзичливості до людей, відкритості серця.

Розповідь учителя з елементами бесіди

Фахівці стверджують, що добрі справи справляють на наше психофізіологічне здоров'я дуже великий позитивний вплив. Стан, у якому перебуває людина, охоплена поривами доброти, організм сприймає як позитивний стрес і виробляє величезну кількість захисних речовин, тому по-справжньому добрі люди рідше хворіють. Крім того, у стані «приступу добросердості» виробляються гормони, що активізують розумову діяльність і творчий потенціал.

А що відбувається з людиною, яка робить злі вчинки? (Відповіді дітей)

Відомий англійський письменник Оскар Уайльд у романі «Портрет Доріана Грея» описав історію надзвичайно гарного парубка з ясними блакитними очами й золотавими кучерями, портрет якого був відбитий одним художником.

На життєвому шляху йому зустрічається лорд Генрі, який вселяє парубкові, що єдині справжні цінності у світі - це насолода від виконання своїх усіляких бажань. Повіривши цьому, Доріан висловлює божевільну думку: нехай печатка пороків і страстей лягає не на його особу, а на портрет, нехай старіє образ на полотні, сам же Грей нехай завжди залишається юним і прекрасним. За виконання свого бажання Доріан продає душу дияволові, після чого виникає таємничий зв'язок юнака з портретом. Після жорстоких учинків Грея на полотні виникають риси жорстокості аж до слідів крові після вбивства. У міру того, як пристрасть до насолод спустошує й опоганює душу, спотворюється портрет, а обличчя Доріана як і раніше залишається юним і прекрасним.

Ідуть роки. Друзі й знайомі старіють, а Доріан як і раніше залишається молодим і гарним. Лише з портрета, який він ретельно приховує від усіх, на нього дивиться його душа, що гине, - уособлення пристрастей і пороків. Дориан падає усе нижче й нижче, тягнучи за собою своїх друзів, заражаючи і їх спрагою насолоди. Близький друг призиває його до покаяння, але Доріан відповідає: «Мені пізно молитися. Для мене це порожні слова».

Він повністю втрачає здатність любити й співчувати. Портрет з моторошним, огидним, виродливим обличчям гнобить його. І одного разу, не витримавши видовища своєї душі, Доріан Грей ударяє портрет ножем. Лунає страшний галас. Слуги, що вбігли, бачать портрет прекрасного юнака із золотим волоссям, а на підлозі - мертвого огидного старого з ножем у грудях.

Розглядання фрески Леонардо да Вінчі

«Таємна вечеря» з обговоренням

А зараз подивіться на цей фрагмент. Що ви можете сказати про Людину, зображену на ньому? Як ви думаєте, хто це? Який Він? (Відповіді дітей)

Це фрагмент фрески Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря». Сама фреска перебуває в Італії, у Мілані, у колишньому Домініканському монастирі.

Леонардо да Вінчі зобразив Ісуса Христа зі своїми апостолами під час останньої вечері, перед Його зрадництвом і стратою. На фресці художника відбитий момент, коли Ісус Христос повідомляє своїм учням, що один з них зрадить Його.

Прослуховування пісні Світлани Копилової «Леонардо да Вінчі» з наступним обговоренням

Я хочу вам запропонувати версію історії написання цієї фрески, викладену автором-виконавцем Світланою Копиловою. Пісня так і називається «Леонардо да Вінчі».

Питання:

Як ви думаєте, чи можливо це - написати з однієї людини й образ Христа, і образ Іуди? Чи може обличчя однієї людини бути прекрасним, і потворним? У якому випадку це можливо? (Якщо ми робимо добрі справи, риси нашого обличчя облагороджуються, а якщо злі - спотворюються. Від нас залежить наш внутрішній і зовнішній стан).

На підтвердження своєї думки про те, що все знаходиться в наших руках, я хочу запропонувати вам ще одну пісню Світлани Копилової «Бабочка».

Прослуховування пісні Світлани Копилової «Бабочка»

Підсумкове слово вчителя

Я хотіла б, щоб ви ніколи не забували про те, що стан вашої душі залежить тільки від вас.

Ты будешь ближними любим

И радость доброты познаешь

Не пожелав другим

Того, чего себе не пожелаешь.

Цей чотиривірш мовою Євангелія звучить так: «Возлюби ближнего как самого себя», тобто роби оточуючим людям тільки те, щоб хотів отримати від них. На цім правилі побудовані моральні закони всіх часів. Зникають одні народи, з'являються інші, а заповідь «Возлюби ближнего как самого себя» залишається актуальною завжди, особливо в наш такий убогий любов'ю один до одного вік. Я бажаю, щоб ваші душі були наповнені тільки любов'ю і добротою.

Практичне завдання

А тепер спробуйте зобразити доброту на папері. Якою б вона була, якби була матеріальна.

Размещено на Allbest.ru