Розвиток пізнавальних інтересів молодших школярів у роботі над фразеологізмами

Наприклад: байдики бити, ведмежа послуга, глек розбити, за ніс водити, кирпу гнути, ляси точити, моя хата з краю, стояти на смерть, вийти сухим із води, теревені правити та ін.

Легко помітити, що зміст таких зворотів не мотивується значеннями слів, які виступають їх компонентами, і навіть більше -- семантика окремого слова тут значно послаблюється, а іноді й зовсім зникає; деякі слова зустрічаються лише в подібних стійких зворотах, а поза ними вони не вживаються (байдики, теревені, ляси). Справді, що таке байдики і чому їх іноді б'ють (байдики бити)? Яке значення цих окремо взятих слів? Його немає. Але є єдине лексичне значення всього виразу: ледарювати -- не працювати. Або глек розбити -- посваритись.

У сучасній лінгвістиці звороти такого типу прийнято називати фразеологізмами, або фразеологічними зворотами.

Розділ науки про мову, що вивчає фразеологічні звороти, називається фразеологією (від грец. phrasis-- спосіб вираження, зворот і logos-- поняття, вчення). Фразеологією називається також сукупність (запас, фонд) фразеологічних зворотів певної мови [20, 172].

Фразеологізми, зрозуміла річ, з'явилися набагато давніше від науки, що їх вивчає.

Фразеологія -- порівняно молода лінгвістична дисципліна, основні поняття, обсяг проблематики та об'єкт вивчення якої ще остаточно не визначені. Це пояснюється передусім великою функціональною, семантичною і структурною різноманітністю тих одиниць, що сприймаються як стійкі сполуки слів.

Така специфіка об'єкта дослідження викликає труднощі у визначенні як місця фразеологічного рівня в ієрархії мовної структури, так і місця фразеології серед інших лінгвістичних дисциплін [70, 333].

Фразеологія займає особливе місце в системі кожної сучасної мови. На це впливає ряд факторів, як наприклад, за допомогою фразеологізмів відкриваються великі можливості передавати засобами мови всю багатогранність процесів, що мають місце у житті. Фразеологізми є важливим фактором функціональної ілюстративності відображуваних явищ, монокультурним джерелом їх висвітлення. Фразеологічні одиниці у своєму різновиді є свідченням не лише багатства мови, але і її еластичності, багатооб'ємності і точності. В усіх мовних стилях (не лише у художній літературі) фразеологізми знаходять широке застосування, хоч і в кожному випадку вони проявляються відповідно у певних різновидах.

Українська фразеологія -- це багатющий скарб і невичерпне джерело народної мудрості та культури, духовне багатство народу. Вона є органічною частиною нашої повсякденної мови і становить один з основних і невід'ємних складників її канви. Багатство фразеології -- одна з найвиразніших ознак загальнонародної культури. Важко переоцінити вагу фразеології у розкритті духовного життя народу, його філософії, передових суспільних поглядів, заповітних мрій, надій, дум, віри у ясне майбутнє.

Фразеологія відіграє велику роль у складному процесі людського мислення та світовідчування. Вона не тільки сприяє глибокому, змістовному відтворюванню та усвідомлюванню об'єктивної дійсності нашої доби, як і минулих часів, але й допомагає, дотепно, влучно, колоритно, образно, картинно донести до свідомості людей найскладніші проблеми буття, бо у фразеології знайшли відповідну естетичну оцінку мало не всі явища суспільного життя і побут народу. Вона є важливим джерелом для глибшого пізнання матеріального життя суспільства, поглядів та суспільної практики народу. Вона є найважливішим образним компонентом нашої мови, що постійно розвивається й збагачується, невпинно вдосконалюючи свою структуру та метафоричні засоби висловлювання [42, 27].

Розуміння суті фразеологізмів вимагає ознайомлення з питанням історії фразеології, етимології фразеологічних одиниць, врахування таких факторів, як національна особливість основи їх виникнення і формування, їх наявності в окремих мовах, мовних стилях, стилі письменника, автора, носія мови тощо. При розгляді фразеологічних зворотів, як одиниць, що виражають семантичну єдність, мусять бути враховані (так само, як і при розгляді слів) особливості стилю, в якому вони вживаються, їх естетична характеристика, а також психологічна атмосфера речення, уривку чи тексту, в якому використано такі одиниці. Фразеологічні звороти є скарбницею народної мудрості, невичерпним джерелом народних знань про життя людини і природи, що прийшли з давніх часів, передавалися з уст в уста, виражали думки і сподівання народу в різні часи тощо. Фразеологізми живуть для народу, служать його дальшому розвитку, його історії, культурі, науці.

Український народ протягом своєї довгої, багатовікової історїї створив багатющі скарби образного слова, численні ідіоми, влучні приказки, прислів'я

й інші фразеологізми різних типів. Значна частина їх має за собою давню кількавікову традицію, передається від покоління до покоління. Історія зберегла ці дорогоцінні перли народної мудрості, образно - поетичного вислову і для нас. Відзначимо, що кожне нове покоління вносить до них ті, чи інші зміни, створює нові фразеологізми, зумовлені практичною діяльністю народу.

Фразеологія української мови не тільки багата, а й дуже різноманітна, а джерела її воістину невичерпні. На жаль, до цього часу ці багатства мови народу ще далеко не всі зібрані, мало вивчені, значною мірою не систематизовані.

Український фразеологічний матеріал, як правило, майже до нашого часу включався у різні фольклорні та етнографічні збірники або в окремі збірники прислів'їв та приказок, укладені спеціалістами-філологами й шанувальниками народного слова. Крім того, фразеологія мала й має певне місце у загальномовних словниках [42, 14].

Фразеологічний фонд мови здавна привертав увагу багатьох вітчизняних мовознавців. Цінні для розвитку фразеологічної теорії спостереження знаходимо в працях М. Ломоносова, Ф. Буслаєва, О. Потебні,

І. Срезневського, П. Фортунатова, О. Шахматова та інших видатних учених.

Становленню фразеології як галузі лінгвістики, що поступово вичленовувалася із синтаксису, лексикології і стилістики, сприяло, з одного боку, ґрунтовне дослідження синтаксичної природи словосполучень (у працях О. Шахматова, П. Фортунатова тощо) і, з другого -- висвітлення у стилістико-семантичному плані стійких комплексів слів (III. Баллі, А. Сеше тощо).

Ідею про необхідність створення фразеології як самостійного розділу лінгвістичної науки в радянському мовознавстві обґрунтував ще в 20-х роках Є. Поливанов, який вважав, що цей розділ «займе відособлену і стійку позицію (подібно до фонетики, морфології тощо) у лінгвістичній літературі майбутнього, коли в послідовній постановці різноманітних проблем наша наука буде позбавлена випадкових прогалин» [69, 334].

У розвиток фразеологічної теорії зробили значний внесок В. Виноградов, Б. Ларін, С. Ожегов, О. Бабкін, О. Ахманова, М. Шанський, В. Архангельський, В. Жуков, О. Молотков, Л. Ройзензон та ін.

Об'єктами фразеологічних студій стали майже всі національні мови нашої країни та багато західноєвропейських мов. Вагомий внесок у розробку проблем фразеології сучасної української літературної мови зробили Л. Булаховський, І. Білодід, М. Жовтобрюх, В. Ващенко, І. Чередниченко, Л. Паламарчук, Г. Удовиченко, Ф. Медведєв, П. Горецький, І. Грицютенко, Л. Скрипник, Д. Баранник, А. Коваль, В. Коптілов, Л. Коломієць, І. Олійник, М. Сидоренко, Н. Москаленко, Н. Бабич, В. Калашник, В. Ужченко, О. Юрченко та інші, чий творчий доробок важко переоцінити.

Однак, незважаючи на публікації ряду важливих праць, досі ще недостатньо вивчені проблеми семантики, структури, становлення та історичного розвитку фразеології. До цього часу, наприклад, існує розбіжність у поглядах мовознавців на предмет фразеології, її обсяг. Ось чому саме від з'ясування таких понять, як зміст фразеологічної одиниці, характеристика її найважливіших диференційних ознак, тобто тих рис, які дозволяють нам фразеологізм називати фразеологізмом, залежить вивчення фразеології в цілому, а також окремих її аспектів. Відсутність чітких критеріїв у визначенні самої сутності фразеологічної одиниці негативно відбивається на укладанні фразеологічних словників [1, 5].

Зацікавлення фразеологічними зворотами, як теоретиками, так і практиками, ґрунтується на устремліннях до глибокого вивчення мовних явищ. Саме фразеологія є тим важливим компонентом мови, що відкриває необмежені можливості у вивченні мов методом їх зіставлення, де яскраво виявляються загальномовні й специфічні окремомовні риси. Це явище пояснює проблему фразеологічних запозичень, знаходження у мові власних та іншомовних еквівалентів, що сягають до загального лінгвістичного джерела. Одночасно аналіз їх відкриває шлях до виявлення залежностей характеру фразеологізмів від специфіки життя різних народів, способу їх мислення, інших особливостей.

Основними завданнями фразеології як лінгвістичної дисципліни є: вивчення визначальних розрізнювальних ознак, що в сукупності характеризують фразеологізми як окрему самостійну одиницю мови і відрізняють його від інших мовних одиниць; встановлення співвідношень між фразеологізмами та іншими лексичними і синтаксичними одиницями -- словами, вільними словосполученнями, реченнями; різноаспектна класифікація фразеологізмів (визначення семантичних, структурно-граматичних та інших типів); дослідження джерел поповнення і законів розвитку фразеології та ін. [20, 173].

У мовознавстві відомо понад 20 визначень фразеологічних одиниць, але жодне з них не знайшло загального визнання. Так, за визначенням

О. Ахманової, фразеологічна одиниця - це «словосполучення, семантична монолітність (цілісність номінацій) не залежить від структурної роздільності складових його елементів (виділення ознак предмета підпорядковане його цілісному позначенню), внаслідок чого воно функціонує в складі речення як еквівалент окремого слова». Незважаючи на конкретне визначення, дослідниця все ж оперує великою кількістю синонімів до терміна «ФО», а саме: автоматизовані фрази, автоматизований елемент, ідіоматизм, ідіоматичний вираз, ідіоматичне словосполучення, лексикалізоване словосполучення, неподільне словосполучення, неподільне сполучення слів, нерозкладне словосполучення, нерозкладне сполучення слів, стійкі звороти, фразеологічний зворот, фразеограма, фразеологема, фразеологізм, що вносить певну розмитість у науковий текст. І лише терміни «ідіома», «лексикалізоване дієслівне словосполучення», «фразеологічна єдність», «фразеологічна займенникова єдність», «фразеологічне сполучення» і «фразеологічне зрощення» являють собою різновиди ФО [4, 503].

Л. Скрипник під фразеологічною одиницею розуміє «лексико-граматичну єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, яка, маючи цілісне значення, відтворюється у мові за традицією, автоматично». До того ж вона чітко виділяє два великі розряди ФО: 1) стійкі фрази, що структурно співвідносяться з реченням; 2) фразеологічні звороти або фраземи, що співвідносні зі словосполученням [71, 81].

В. Медведєв убачає під фразеологізмами «стійкі відтворювані сполуки слів, що мають своєрідні, специфічні структурні властивості, якими вони відрізняються від звичайних вільних синтаксичних конструкцій, а також від окремих слів, що їх вивчає лексикологія». До фразеології він залучає всі ті сполуки слів, які є в людській пам'яті і відтворюються в готовому вигляді у процесі спілкування. Це - прислів'я, приказки, крилаті вислови, різні ідіоматичні словосполучення, мовні штампи, кліше, каламбури та інші структурні типи фразеологічних одиниць. Відповідно до цього характерними рисами будь-якого фразеологізму, на думку вченого, є «строго окреслена граматична єдність, сталість (при можливих часткових варіаціях словникового складу), відтворюваність постійно готової одиниці мовлення, узагальнене стале значення вислову, його більша або менша популярність і поширеність серед значної кількості мовців» [42, 8].

Укладачі «Словника лінгвістичних термінів» Д. Ганич та І. Олійник, зважаючи на різні тлумачення фразеологічних одиниць своїх попередників, особливо Л. Скрипник, подають таке визначення фразеологізмів: «Фразеологічні одиниці являють собою суперечливу єдність, де оформлений словокомплекс виражає певну змістову цілісність, що постає внаслідок метафоризації компонентів. Це лексико-граматична єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, але неподільна лексично, стійка у своєму складі й структурі, яка, маючи цілісне значення, відтворюється в мові» [23, 324].

Отже, наведені та інші існуючі в мовознавстві визначення фразеологічних одиниць свідчать про те, що учені виділяють різні їх ознаки, серед яких, зокрема, можна назвати: 1) семантична цілісність або семантична нерозкладність (В.Виноградов, В. Архангельський, В. Жуков, О. Молотков, М. Шанський, Л. Булаховський, М. Жовтобрюх, Ф.Медведєв, Г. Удовиченко); 2) метафоричність (Б. Ларін, О. Бабкін, О. Кунін, В. Жуков); 3) нарізнооформленість (В. Жуков, М. Шанський, О. Молотков, С. Гаврін, Л. Скрипник, Р. Попов); 3) відтворюваність (В. Виноградов, В. Архангельський, М. Шанський, С. Гаврін, В. Жуков, Ф. Медведєв, Л. Ройзензон, Л. Скрипник, В. Телія, Р. Попов); 5) наявність не менше двох повнозначних слів (С.Г. Гаврін, М. Шанський); 6) неперекладність іншими мовами (Л. Булаховський, О. Реформатський). Усі зазначені міркування свідчать про наміри лінгвістів виробити об'єктивні критерії визначення самого предмета фразеології і переконують ще раз в тому, що фразеологічні одиниці є надзвичайно складними і суперечливими утвореннями мови. Звичайно, ця складність і суперечливість не могла не позначитись на визначенні предмета фразеології і її обсягу. Кожна із вищезазначених точок зору про основні ознаки фразеологічної одиниці переконує перш за все в тому, що кожен із мовознавців зумів знайти і встановити такі ознаки, які дозволили йому відібрати й згрупувати стійкі вирази.

Фразеологічні одиниці мають свою форму і зміст. І розглядаючись як окремі самостійні одиниці мови, вони функціонують і протиставляються іншим мовним одиницям тільки в діалектичній єдності своєї форми і змісту. Фразеологізмам властиві свої диференційні ознаки: фразеологічне значення, компонентний склад, граматичні категорії, відтворюваність. Сукупність мовних одиниць, що характеризуються цими диференційними ознаками, становить предмет і обсяг фразеології як лінгвістичної дисципліни [1, 13].

Широкого визнання у мовознавстві здобула семантична класифікація, опрацьована В. В. Виноградовим. В основу його фразеологічної теорії покладено ступінь видозміни значення слова у різних синтаксичних і стилістичних умовах фразотворення.

В.В. Виноградов, поділяючи фразеологічні одиниці на три групи - зрощення, фразеологічні єдності і фрзеологічні сполучення - показав, що фразеологічні одиниці мають різний ступінь спаяності своїх компонентів, вперше так виразно протиставив їх вільним словосполученням, підкресливши, що вони відтворюються у мовленні як сталі одиниці, їм властиві внутрішні структурні ознаки. Саме цим, передусім, і пояснюється наявність чималої кількості фразеологічних висловів, що їх не можна строго віднести до того чи іншого типу за ступенем спаяності компонентів, та й до вільного сполучення вони не належать [42, 38].

Фразеологічні зрощення -- семантично неподільні фразеологічні одиниці, у яких цілісне значення невмотивоване, тобто не випливає із значень їх компонентів: бити багла (ледарювати); пекти раків (червоніти); дати кучми (побити); собаку з'їсти(набути досвіду); на руку ковінька (вигідно); як пить дати (обов'язково), ляси точити (вести пусту розмову), байдики бити (ледарювати), березової каші всипати (побити), скакати в гречку (порушувати шлюбну вірність), ряст топтати (жити, ходити), розбити горщик (глек) (посваритися), кури не клюють (багато), як кіт наплакав (мало), облизня піймати (зазнати поразки, невдачі), замилювати очі (обдурювати), перемивати (перетирати) кісточки (судити когось, розносити плітки про когось), півня пускати (вчинити пожежу), рукою подати (близько, поруч), свиню підкласти кому (завдати прикрощів комусь, діяти підступно), на ладан дихати (бути на грані смерті, загибелі), у сорочці родитися (бути щасливою людиною, мати в усьому удачу) та ін.[1, 43].

За визначенням В.В. Виноградова, фразеологічні зрощення являють собою «своєрідні складні синтаксичні слова». Компоненти фразеологічних зрощень нагадують морфеми у словах. Як і слова з невивідною основою, вони позбавлені внутрішньої форми. Лише глибоке етимологічне дослідження може допомогти розкрити механізм становлення фразеологічних зрощень і з'ясувати, чому саме ці слова-компоненти спонукали появу цілісного значення [30, 53].

Фразеологічні єдності теж цілісні за змістом, вони мають єдине неподільне значення, але це значення окремих слів, які утворюють сполучення з образним узагальненим значенням: п'ятами накивати, тримати язик за зубами, молоти язиком, губу копилити, повісити носа, гнути спину, ні пари з уст (мовчати), вивести на чисту воду (викрити), прикусити язика (замовкнути), тримати (держати) камінь за пазухою (таїти зло проти когось), кров з молоком (здоровий, вродливий), переливати з пустого в порожнє (вести безпредметні розмови), ні світ ні зоря (рано), п'ятами накивати (тікати), молоти (чесати) язиком (вести пусту розмову), танцювати під чиюсь дудку (виконувати чиїсь бажання, підкорятися комусь), морський вовк (старий, досвідчений моряк), без ножа різати кого (ставити кого-небудь у скрутне становище), сім п'ятниць на тиждень (про нестійку людину, що міняє свої погляди), носити сміття з хати (робити розголос про щось), жими руками жар загрібати (непорядно користуватися результатами чужої праці) та ін.

Фразеологічні єдності, як і зрощення, теж семантично неподільні і виражають цілісне значення, але на відміну від фразеологічних зрощень вони мають умотивоване значення. У своєму компонентному складі фразеологічні єдності вміщують такий елемент, який сприяє мотивації значення фразеологізм в цілому. Крім того, у фразеологічних єдностей граматичні стосунки між компонентами відносно легко розрізнити і можна звести до живих сучасних зв'язків. Образність значення, яка сприяє нерозкладності фразеологічного зрощення і фразеологічної єдності, не дозволяє заміни компонентів фразеологізму без втрати значення цілого, а значить і втрати виразу як мовної одиниці. У той же час фразеологічні єдності і зрощення можуть бути замінені іншими синонімічними фразеологізмами або словами. Завдяки такій їх властивості В. Виноградов вважає фразеологічні єдності і фразеологічні зрощення потенціальними еквівалентами слів [1, 45-47].

Третім типом фразеологічних одиниць є фразеологічні сполучення, до складу яких входять слова, що не втратили самостійності, проте мають обмежені зв'язки з іншими словами. Вони виявляють своє значення лише з певним, замкненим колом слів, наприклад: сміх розбирає, зло бере, охопив смуток, набратися лиха, порушити питання, винести подяку (скласти подяку), взяти в шори, порушити справу і т. ін. Фразеологічні сполучення становлять тип фраз, створюваних реалізацією зв'язаних значень слів, наприклад: справа честі, людина великого серця, скатертю дорога, розбити вщент, шкірити зуби, покласти голову, (не) спускати очей, звільнити з роботи, храм науки, добитися перемоги, добрі наміри, закінчити вчасно, було не було, брати верх, впадати в око, точка зору, бути не в дусі, наша взяла (бере), наш брат, не сходити з язика (з вуст), очей не показувати, очі залити і т. ін.

У наведених сполученнях слова зберігають своє самостійне лексичне значення, вони можуть бути замінені синонімами без зміни основного значення: охопив (огорнув) смуток (журба, нудьга...); набратися лиха (мороки, клопоту). Синтаксичні зв'язки у межах фразеологічних сполучень такі ж, як і в звичайних вільних словосполученнях, тобто узгоджені з нормами сучасної української мови. Проте фразеологічні сполучення, як і інші фразеологізми, у мовленні відтворюються за усталеною традицією як готові стійкі звороти [20, 174].

До цього розряду В. Виноградов залучає «фразові штампи, кліше, типові для різних літературних стилів, і літературні цитаті, і крилаті вислови, і народні прислів'я та приказки».

Класифікаційна схема В. Виноградова -- важливий етап у становленні фразеологічної теорії. Але в процесі вивчення фразеологічного фонду багатьох мов стали очевидними її вразливі місця, зокрема нечіткість критерію умотивованості значення, неможливість застосувати його до всіх одиниць, залучених до категорії фразеологічних єдностей тощо.

Зберігши три основні класи фразеологічних одиниць за схемою

В. Виноградова, М. Шанський виділив четвертий клас -- фразеологічні вирази, до яких належать такі стійкі в своєму складі і вживанні фразеологічні звороти, які не тільки є семантично подільними, але й складаються цілком із слів з вільним значенням (серйозно й надовго; Вовків боятися -- в ліс не ходити; Не все те золото, що блищить).

Характером зв'язків слів, що входять до їх складу, і загальним значенням фразеологічні вирази нічим не відрізняються від вільних словосполучень і речень. Специфікою їх є те, що вони не створюються мовцями, а відтворюються як готові структурні і значеннєві одиниці [86, 84].

Семантична класифікація фразеологічних одиниць у плані діахронії опрацьована Б. Ларіним.

У становленні переважної більшості фразеологічних одиниць вихідними є вільні звороти мови, повні за лексичним складом, нормальні за граматичною будовою і прямі за значенням.

Класифікація Б. Ларіна відбиває етапи розвитку і перебудови первісних вихідних словосполучень, вона включає:

а) перемінні словосполучення;

б) стійкі словосполучення, що відзначаються наявністю стереотипності, традиційності і метафоричного переосмислення, відходом від первісного значення;

в) ідіоми, які відзначаються у порівнянні з стійкими метафоричними словосполученнями більш деформованим, скороченим, далеким від первісного лексичним і граматичним складом і помітним послабленням тієї семантичної подільності, яка зумовлює метафоричність, тобто смислову двоплановість [38, 200].

Спробу систематизації стійких (фразеологічних) сполук у функціональному аспекті здійснив С. Гаврин.

Він виділяє шість основних типів:

1. Образно-виразні стійкі сполуки, до яких належать метафоричні одиниці (пустити червоного півня; гора народила мишу), сполуки з метафоричними компонентами (яблуко незгоди), сталі порівняння (берегти як зіницю ока), евфонізми (із грязі в князі), сталі гіперболи і літоти (гарматою не проб'єш; виїденого яйця не вартий), тавтологічні сполуки (свиня свинею; ливом лити), сполуки, що створюються на основі поетичного синтаксису (правда - добре, а щастя. -- краще).

Такі експресивно-емоційно забарвлені сполуки відзначаються певною художньою своєрідністю. Вони утворилися не тільки внаслідок звичайного добору слів, але і внаслідок вияву фантазії, гри уяви, що виражається у вдалому переносному вживанні слів, влучності зіставлення, порівняння тощо.

2. Еліптичні сполуки, що об'єднують усічені стійкі сполуки слів: рад не рад; хоч куди; ні пуху ні пера.

3. Термінологічні фразеологізми, що охоплюють складені терміни науки, техніки, мистецтва та ін.: заломлення променів; річ у собі; колінчастий вал; соціалістичний реалізм; культ особи.

4. Афористичні фразеологізми, що виражають узагальнюючі умовиводи: друзі пізнаються в біді; буття визначає свідомість.

5. Контекстологічні сполуки, які ототожнюються із стійкими утвореннями, що в класифікації В. Виноградова називаються фразеологічними сполученнями.

6. Ідіоми -- всі стійкі словосполуки, що втратили внутрішню форму: собаку з'їсти, була не була.

На думку С. Гаврина, такого роду систематизація розкриває природу творення стійких сполук, механізм формування фразеологічного складу мови. Крім того, вона одночасно вказує і на ті функції, які фразеологічний склад мови виконує в мовленні: образно-виразні сполуки виконують образно-виражальну і одночасно емоційно-експресивну функцію; еліптичні лаконізують мову; термінологічні забезпечують точність; сполуки з узагальнюючими умовиводами вносять у мовлення перлини народно-авторської думки; контекстологічна фразеологія виконує функцію полегшення конструювання мовлення [21, 76].

За структурою та граматичним складом фразеологізми досить різноманітні: одні з них за будовою становлять самостійні речення (рука руку миє, руки сверблять, у страху великі очі, громада -- великий чоловік), інші є окремими словосполученнями, що виступають у ролі членів речення: Усі на це дивились крізь пальці; Пішов козак світ за очі(Т. Шевченко). У більшості випадків фразеологізми компонуються за моделлю вільних словосполучень, тому-то вони співвідносні з тими чи тими частинами мови [20, 176].

Взявши за основу принцип співвіднесення семантики фразеологізму із значенням того чи іншого слова, можна встановити такі семантико-граматичні розряди фразеологічних одиниць:

а) іменні: біла ворона, кров з молоком, ахіллесова п'ята, бабине літо, кроко -дилячі сльози, ягоди одного поля, горобина ніч, собака на сіні, кум королю, велике цабе, мертва тиша, гордіїв вузол, вавілонське стовпотворіння, ні те ні се, сам не свій, перший сорт, ходяча енциклопедія, наш (ваш) брат, тугий на вухо, дев'ятий вал, всяка всячина і т. ін.

б) дієслівні: ляси точити, очі замилювати, байдики бити, перемивати кісточки, гайки підкрутити, дати дьору, бити чолом, намилити шию, брати за жабри, битися об заклад, прикусити язика, ляща дати, пекти раків, відкинути копита, топтати ряст, залити за шкуру сала, передати куті меду, вийти сухим із води, зуби скалити, наказав довго жити.

в) прислівникові: як в аптеці, під носом, до лампочки, ні світ ні зоря, за тридев'ять земель, від а до я, на край світу, як пить дати, море по коліна, рукою подати, до нових віників, хоч греблю гати, як кіт наплакав, день крізь день, з відкритим серцем, з гаком, з кутка в куток, з копита, рано чи пізно, раз та гаразд, як сніг на голову, через пень-колоду тощо.

Досить різноманітними є і структурні моделі ФО, серед яких можна виділити такі дві основні групи: ФО, модель яких співвідноситься зі словосполученням і фразеологізми, організовані за моделями речення [79, 35].

Групи ФО, співвіднесені за своєю структурою із словосполученнями:

1. Фразеологічні одиниці, структурою яких є «прикметник» і «іменник». Велику кількість фразеологічних одиниць становлять моделі із прикметника та іменника, де граматично панівним виступає іменник, а прикметник залежним, перебуваючи, як правило, в препозитивній позиції: авгітові стайні, ахіллесова п'ята, бабине літо, біла ворона, азбучна істина, гордіїв вузол, дамоклів меч, залізна завіса, вавілонське стовпотворіння, казанські сироти, крокодилячі сльози, китайський мур, блакитна кров, блудна вівця, горобина ніч, велике цабе, вовчий апетит, довгий язик, жива копійка, мертва тиша, лебедина пісня, кругова порука, медовий місяць, музейна річ, золотий вік, дантове пекло, троянський кінь, тернистий шлях і т. ін.

До фразеологічних одиниць моделі «прикметник + іменник» примикають фразеологізми, будовою яких є сполучення іменника із займенником та сполучення іменника з числівником: дев'ятий вал, наш (ваш) брат, всяка всячина, одинадцятим номером, одним духом, один чорт, один одинцем.

2. Фразеологічні одиниці, структурою яких є «іменник + родовий відмінок іменника». Фразеологічні одиниці цієї структури є субстантивними, оскільки за своїм значенням і за синтаксичними функціями вони співвідносні з іменниками: суєта суєт, сіль землі, пісня пісень, лаври першості, точка зору, алгебра революції, буква закону, камінь спотикання, корінь зла, козел відпущення, колесо фортуни (щастя) і т. д.

3. Фразеологічні одиниці, структурою яких є «іменник + прийменник + іменник». Структура цих фразеологізмів близька до попередніх, але вона в собі містить іменник і прийменниково-відмінкову форму іншого іменника. За значенням і синтаксичним функціонуванням ці фразеологічні одиниці також належать до іменних фразеологізмів: кров з молоком, мистецтво для мистецтва, притча во язицех, каліф на годину, нуль без палички, людина в футлярі, людина з характером, година в годину, горе з розуму, вітер у голові, йота в йоту, душа в душу, нога в ногу, карти в руки, більмо на оці, ходіння по муках, удар у спину, біг на місці, собака на сіні, путівка у життя і т. д.

Групу фразеологізмів цієї структури становлять: казка про білого бичка, буря в склянці води, майстер на всі руки, п'яте колесо до воза, вовк в овечій шкірі, десята вода на киселі та ін.

4. Фразеологічні одиниці, структурою яких є «прийменник + прикметник + іменник». Лексико-граматичне значення фразеологізмів цієї моделі і за своїм функціонуванням співвідноситься із прислівниками, а тому можуть бути охарактеризовані як адвербіальні, що мають постійний порядок розташування компонентів, наприклад: до гробової дошки, до нових віників, до білих мух, до останнього подиху, до переможного кінця, без задніх ніг, без зайвих слів, з великої літери, на босу ногу, на живу нитку, на перший погляд, по гарячих (свіжих) слідах, по щучому велінню, на сьомому небі, на широку ногу, серед білого дня, за трьома (сімома) замками, на швидку руку, з порожніми руками тощо.

5.Фразеологічні одиниці, структурою яких є прийменниково-відмінкова форма іменника + прийменниково-відмінкова форма іменника. Фразеологічне значення цих виразів та їх синтаксична роль співвідносні з прислівниками. Іменники, що становлять компонентний склад фразеологічних одиниць або тавтологічно повторюються, або протиставляються як антонімічні: від зорі до зорі, з ранку до вечора, з голови до ніг, з корабля на бал, від а до я, від дошки до дошки, з рук в руки, з уст в уста, з дня на день, від світання до смеркання, від краю до краю, від аза до буки, від аза до іжиці, від альфи до омеги, з року в рік і т. д.

6.Фразеологічні одиниці, структурою яких є «дієслово + іменник з прийменником або без нього». За своїми граматичними ознаками фразеологізми в основному є співвідносними із дієсловами і в реченні виконують роль присудка: байдики бити, ляси точити, пекти раків, заварити кашу, топтати ряст, дати дуба, відкинути копита, дерти носа, дати бобу, дати дьору, дати духу, пороти гарячку, гав ловити, вуха розвісити, вправляти мізки, вростати корінням, дихати вогнем, випускати кишки, веремію закрутити, брати за жабри, брати на кпи (кпини), чесати язиками, перемивати кісточки, воду варити та ін.

ФО, структурно організовані за моделями речення.

Серед фразеологічних одиниць цієї групи помітне місце займають фразеологізми, що за структурою відповідають двоскладному реченню: гедзь укусив кого, голова йде обертом (кругом) у кого, гора з плечей звалилася у кого, правда очі (у вічі) коле кому, очі на лоба вилізли кому, полуда на очі впала кому, лід рушив між ким, вітер у кишенях гуляє у кого, чорна кішка пробігла між ким, душа в п'яти пішла в кого, душа не на місці у кого, море по коліна (коліно) кому, ноги не несуть кого.

Другу групу фразеологічних одиниць становлять такі фразеологізми, будова яких співвідноситься з односкладними реченнями: хлібом не годуй кого; (живого) місця (сліду) не залишилося від кого, чого; від серця відлягло в кого; каші не звариш з ким; далеко не заїдеш на чому; калачами не заманиш кого; пальця в рот не клади кому; поминай як звали кого; на козі не під'їдеш до кого; у вухах дзвенить у кого,; від серця відлягло у кого; зварити кашу з ким, у чому.

Окреме місце належить вигуковим стійким виразам, що становлять здебільшого емоційно-оцінне значення і виступають у ролі слів-речень або входять до складу якогось речення. В основному це фразеологічні сполучення типу: Куди твоє діло! Тю на тебе! На тобі! Слава богу! Чорта з два! Ради бога! Ну й ну! Боже спаси! та ін.[1, 98-112].

Генетична класифікація, що передбачає групування фразеологічного матеріалу за джерелами походження, найбільш детально опрацьована в дослідженнях Л. Булаховського, який визначає такі групи: 1) прислів'я і приказки; 2) професіоналізми, що набули метафоричного вжитку; 3) усталені вислови з анекдотів, жартів і под.; 4) цитати й образи з «Старого» і «Нового» завітів; 5) численні ремінісценції античної старовини; 6) переклади поширених іншомовних висловів; 7) крилаті слова російських та іноземних письменників; 8) влучні фрази видатних людей.

Генетична класифікація надзвичайно корисна з погляду історичного вивчення фразеології кожної національної мови, на жаль, не може охопити всіх фразеологічних одиниць, бо далеко не завжди можна, навіть при спеціальних дослідженнях, точно встановити джерело виникнення того чи іншого вислову.

Розглянуті класифікаційні схеми кожна по-своєму допомагають з'ясувати природу фразеологічних одиниць, схарактеризувати особливості їх функціонування і еволюцію їх у мовній системі [70, 343].

Фразеологічне багатство мови можна поділити на ряд класів і підгруп в залежності від їх зовнішніх внутрішніх характеристик. На значеннєво - функціональному рівні фразеологічні звороти можна поділити на такі типи: приказки, прислів'я, крилаті вислови і складені терміни.

Про прислів'я та приказки протягом ряду століть написано чимало цінних праць. За цей час висловлено багато цікавих думок, але воднораз із цим з'явилася і численна кількість нових проблем, що потребує пильних, допитливих дослідників. Справжній науковий підхід до студіювання їх був намічений тільки в другій половині XIX століття. Початок цьому поклав

О. Потебня. Він прийшов до висновку, що прислів'я і приказки не є чимсь навіки застиглим. Багато з них за певних історичних умов зазнають і структурних і семантичних змін.

Незважаючи на значний вклад О. О. Потебні у вивчення прислів'їв і приказок, ще й досі є чимало суперечливих суджень, немає єдиної думки щодо їх походження і розвитку, повною мірою не розкрито їх структурно-семантичного характеру, ще мало досліджена їх стилістична роль у різних жанрах літератури тощо.

Прислів'я -- це виражений структурою речення народний вислів повчального змісту (буквального чи алегоричного плану), який формулює певну життєву закономірність або правило, що є широким узагальненням багатовікових спостережень народу, його суспільного досвіду.

Що ж являють собою прислів'я та приказки?

Прислів'я -- стислий і влучний, образний, здебільшого народний вислів, що стосується різноманітних явищ життя. Їх застосовують у мові для розкриття багатьох типових життєвих обставин і ситуацій.

Структурно -- це переважно двочленне речення, як правило, зримоване. Подаємо кілька прикладів на давні, традиційні і нового походження прислів'я.

Традиційні прислів'я: Вчи дитину не штурханцями, а добрими ділами та слівцями; добре роби -- добре й буде; кулик знає, куди чайка літає; за праве діло стій сміло. -

Новоутворені прислів'я: цвітуть наші діти, як ті пишні квіти; щастя в повітрі не в'ється --воно в борні достається.

Подані тут приклади на прислів'я, зокрема -- ті, що постали в нашій мові за революційної доби, переконливо стверджують, що прислів'ю властиві, як правило, не тільки глибокий зміст, а й художньо досконала форма. Воно є нерідко важливим засобом соціальної характеристики дійсності. Разом з тим прислів'я займає належне місце в системі фразеології. Як і інші типи фразеологізмів, прислів'я має своєрідний структурний і семантичний характер. Однією з характерних ознак прислів'їв є те, що вони зберігають у мові синтаксичну самостійність, являють собою закінчені самостійні речення, які відтворюються у готовому вигляді; вживаються не тільки у прямому, а й у переносному значенні, багатьом із них властива виразна метафоричність, мають алегоричну форму.

Прислів'я -- обов'язково граматично та інтонаційно оформлене судження і, як таке, співвідноситься не з словом, в основі якого лежить певне поняття, а з реченням [42, 51].

Судження у прислів'ї може мати характер ствердження (Скрипливе дерево довго живе; Де руки й охота, там спора робота) або заперечення (Немає науки без муки; Згаяного часу і конем не доженеш).

Прислів'я можуть формулювати пряму постійну закономірність (Згода будує, а незгода руйнує; Мир та лад -- великий клад; Радість красить, а печаль палить; Двічі молодим не бути) або зумовлену (Невесело на світі опити, коли нікого любити; Не купити ума, як нема; Не жаль плакати, коли є за чим), вони можуть також виливатися у форму поради, настанови, рекомендації, підказаних досвідом, певною життєвою закономірністю (Для приятеля нового не цурайся старого; Чого сам собі не зичиш, того й другому не жадай; Говори мало, слухай багато, а думай ще більше; Не всякому слуху вір) [70, 345].

Для них характерні різні фонетичні повтори, асонанс та ін. На особливу увагу заслуговує тут рима. Прислів'я, як і взагалі народна поетична мова, визначається виразною ритмічністю і здебільшого також зримованістю.

3вукова гармонія та інші художні властивості прислів'їв, як і майже всіх типів фразеологічних одиниць, посилюють духовне переживання людини, сприяють формуванню її різних видів вищих емоційних процесів -- соціальних, інтелектуальних, естетичних. Саме зміст фразеологізмів, їх ідейне і експресивне звучання є важливим естетичним чинником у формуванні індивідуальної і суспільної свідомості людини, її любові до нашої великої Батьківщини, до творчої праці. Отже, вивчаючи фразеологічні одиниці, не можна не зважати й на їх емоційний характер, бо справжнє шукання істини неможливе без людських емоцій [42, 52].

«Приказка, - визначає відома дослідниця М. Рибникова, - це зворот мови, вислів, елемент судження ».

Приказка «сама по собі є щось недомовлене: вона вимагає свого кінця і розвитку, іноді підмета, іноді присудка, іноді відповіді на запитання» [63, 17].

Приказка -- влучний, образний народний вислів. Зміст його, на відміну від прислів'їв, не має звичайно повчального характеру, їй, як правило, властива синтаксична незавершеність, часто вона являє собою вкорочене прислів'я.

У сучасній українській мові широко вживаються такі приказки: вивести на чисту воду; Як сніг на голову; мовчання -- знак згоди; надоїв як гірка редька; собаку з'їв та численна кількість подібних..

Прислів'я і приказка -- це певний жанр усної народної творчості; близькість їх між собою безсумнівна. Що ж до різниці між ними, то поки що вчені до кінця не визначили ще строгих і незаперечних рис відмінності, хоч і висловили щодо цього ряд думок [42, 52].

У спеціальній літературі робиться також спроба розмежувати прислів'я і приказки на основі їх змісту та пізнавального значення в практиці спілкування: прислів'я висловлюється про предмет взагалі, про предмет як логічний клас, а приказка завжди конкретна у вираженні окремого явища, вона висловлюється про окремий предмет, а тому в формі одиничного судження.

Цим визначається і різна роль прислів'я і приказки в художньому творі. Приказка звичайно тільки називає предмет, явище, факт, а прислів'я вживаються для того, щоб обґрунтувати зображуване явище, факт, довести правильність висловленої думки. Приказка в художньому творі, головним чином, є засіб показу; прислів'я -- засіб доказу, обґрунтування. Прислів'я виступає як висловлення повчальне, таке, що має пізнавальну цінність, виражає присуд, узагальнююче судження про дійсність, чого не мають, за незначним винятком, приказки.

Приказка (вона теж має структуру речення) за своїм змістом завжди однопланова. Класично правильна приказка передбачає тільки прямий смисл змісту висловлювання (Коса - дівоча краса) [70, 347].

Досить типовими моделями прислів'їв та приказок є прості непоширені речення, що складаються лише з головної пари, як-от: Очі -- міра, душа -- віра; Совість -- порука; Мова -- не полова; Спати -- не воювати та ін.

Енергійності висловлення надає опущення підмета {Продав-- загубив, купив -- найшов), присудка чи взагалі головної пари (До людей -- по розум, до матері -- по серце).

Поширеною конструкцією цих одиниць є сконденсовані безсполучникові складні речення типу: Знає кума -- знає півсела; Жениться -- переміниться; Не побігаєш -- не пообідаєш і под.

Художня виразність і емоційна наснага прислів'їв та приказок підсилюється такими стилістичними засобами, як ритмічність і римування окремих компонентів (Проти віку нема ліку; Який рід, такий плід; 3 краси не пити роси; До милування нема силування; Що з воза впало, те пропало; За наше жито та нас і бито), повтор однокореневих слів чи одноструктурних словосполучень (Біда біду перебуде: одна згине, десять буде; Собаці собача смерть) [70, 348].

Фразеологічні одиниці -- такі, як прислів'я, скажімо, -- тою чи іншою мірою відтворюють багатогранні явища життя. Але вони відображають їх по-різному: одні з них нещадно таврують людські вади гострим сарказмом або легкою, поміркованою іронією, другі -- надають виразові глибокого співчуття та жалю, треті -- подають добру пораду тощо, допомагаючи людині в її житті та боротьбі, наприклад:

1. Прислів'я заохочує, підтримує та підбадьорює людину: не святі горшки ліплять; вовків боятися -- в ліс не ходити; коли вже за щось взявсь -- веди до краю; чия відвага, того й перевага.

2. Прислів'я навчає та виховує людину: хліб не той, що в полі, а той, що в державній коморі; під лежачий камінь вода не підтече (не підійде); життя прожити -- не поле перейти; хліб-сіль їж, а правду ріж; умій жартувати, та знай, коли й перестати.

3. Прислів'я виражають іронічне, гумористичне та сатиричне ставлення суспільства до тих чи інших людських вад: прощай, розуме, я з горілкою зустрівся; а я панського роду, п'ю горілочку, як воду; як спить, так не їсть а як їсть, то не дрімає; і комар коня звалить, якщо ведмідь допоможе.

4. Прислів'я радить людині: сій добрим зерном і вчасно -- уродить рясно; не кидай слів на вітер; сиди до сивої коси, а за п'яничку не йди; їж поки рот свіж; вустоньки зав'януть, ні на що не глянуть; дев'ять разів мір, а раз утни; не обмежуйсь планом-- виростеш титаном; поли густо, то не буде пусґпо; одна рада добре, а дві ліпші; добра та рада, де щирая правда; де оком не доглянеш,

там калиткою доплатиш; не тоді коня сідлати, як уже треба сідати; добриво в полі -- врожай у коморі; працюй, як Озерний,-- будуть ниви в зерні.

5. Прислів'я застерігає людину: до часу глек воду носить.

6. Народ створив багато прислів'їв, що розвінчують зарозумілих, недотеп тощо: не кажи «гоп», поки не перескочиш; розуміється, як ведмідь на зорях; розбалакалася, як свиня з гускою [42, 54].

Прислів'я і приказки відзначаються великою різноманітністю граматичної організації, мають виразні художньо-стилістичні особливості.

Внаслідок багатовікового шліфування в усній мові народу прислів'я і приказки набули особливої завершеності форми, виняткової компактності, лапідарності.

Сталі словесні формули, що являють собою часто повторювані в писемному й усному мовленні влучні вислови видатних осіб -- письменників, філософів, учених, політичних діячів -- об'єднуються під назвою крилаті вислови. На відміну від прислів'їв і приказок та інших типів фразеологічних одиниць, що давно стали безіменними витворами, крилаті вислови зберігають більш чи менш прозоро зв'язок із першоджерелом виникнення (літературним чи конкретно історичним).

Ось кілька широко відомих крилатих висловів, уживаних у сучасній українській літературній мові: У ріднім краї навіть дим солодкий. (Гомер); Прийшов, побачив, переміг. (Юлій Цезар); Людина людині вовк.(Плавт); Золота середина. (Горацій); Золотий вік. (Гесіод); Факти -- уперта річ. (Е. Елліот); Час працює на нас. (В. Гладстон); Від великогодо смішного один крок. (Ж.-- ф. Сармонтель); Інші часи -- інші пісні.

(Н. Буало); Любовний трикутник. (Г. Ібсен); Хто бере -- усе той тратить; Хто дає--усе придбав. (Шота Руставелі); Ведмежа послуга. (І. Крилов); Видимий світові сміх і невидимі йому сльози. (М. Гоголь); А судді хто? (О. Грибоєдов); Герой нашого часу. (М. Лєрмонтов); Сидіти між двома стільцями. (М. Салтиков-Щедрін); Людина в, футлярі; Якби чого не сталося. (А. Чехов); Людина -- це звучить гордо. (М. Горький); Світ ловив мене, та не спіймав. (Г. Сковорода); Де згода в сімействі; Смерть одна розлучить нас. (С. Гулак -Артемовський); У нас нема зерна неправди за собою; Караюсь, мучуся, але не каюсь.(Т. Шевченко) Треба всюди, добрі люди, приятеля мати. (С. Руданський) та ін. [70, 351].

Серед утворень, які традиційно відносять до класу «крилатих», є кілька структурних груп:

а) Окремі слова узагальнено-метафоричиого вжитку, слова-символи, як-от: назви певних чимось визначних (часто за міфологічними уявленнями) географічних об'єктів (Аркадія, Едем, Олімп, Парнас, Голгофа, Мекка та ін.), у тому числі найменування населених пунктів, місцевостей, де відбувалися вирішальні бої чи якісь історично важливі події (Грюнвальд, Канни, Полтава, Сталінград, Холодний Яр), особові назви певних історичних, міфологічних і літературних персонажів із світової та вітчизняної класики (Крез, Колумб, Антей, Прометей, Геркулес, Герострат, Сатрап, Златоуст, Гамлет, Дон-Кіхот, Робінзон,

Держиморда, Плюшкін, Кирпа- Гнучкошеенко-в, Калитка, Стецько).

б) Словосполучення типу: мертві душі (за назвою твору М. В. Гоголя) -- люди, що втратили всяке значення; менший брат -- євангельський вислів -- людина (люди) не високого громадського становища, напр.: «З народною волею народилася і любов до меншого брата, народилося народолюбство» (П. Мирний).

в) Речення - прості чи складні, як-от: « Лиш той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив » (Л. Українка); « Нове життя нового прагне слова» (М. Рильський) та ін.

г) Структури ускладненого типу - розгорнуті цитати на зразок підкреслених у тексті: « Мені ще з молодих років пам'ятається один афоризм політичного діяча й письменника стародавнього Рима - Катона Старшого Марка Порція. Він говорив: « Життя людини подібне до заліза. Коли пускати його в діло - воно стирається, якщо не пускати, то його іржа з'їдає »(П. Тичина).

Багато яскравих, гранично виразних висловів, переходячи із мови в мову, нерідко стають здобутками багатьох чи майже всіх народів, тобто набувають справді міжнародного характеру, збагачують інтернаціональний фразеологічний фонд.

До крилатих висловів належать не тільки вирази відомих діячів науки та літератури, але й біблійні та євангельські вислови типу «кинути камінь»; «камінь спотикання»; «не лишити каменя на камені», «єгипетська робота», «не хлібом єдиним», «неопалима купина», «знамення часу», «співати Лазаря» тощо. Будь - який крилатий вислів, афоризм, прислів'я або ідіоматичний вираз мають елементи виразності [42, 65].

Серед словесних груп, нерозкладних за структурою і цілісних за значенням, звертають на себе увагу термінологічні словосполучення, поява яких зумовлена постійним розвитком різних галузей науки, техніки, мистецтва та ін.

Термінологічні словосполучення можуть мати двочленну, рідше-- тричленну і більше структуру: атомна енергія; регресивна асиміляція; масштаб цін; капітан першого рангу; старший сержант технічної служби.

Щодо приналежності складених термінів до фразеологічної системи мови у науковій літературі співіснує кілька поглядів. В. В. Виноградов вважає за цілком можливе залучати складені терміни до класу фразеологічних одиниць: «Окремо повинні бути розглянені цілісні словесні групи, що є термінами, тобто виступають у функції найменування,-- пише він.-- Пряме, логічно виправдане відношення терміна до позначуваного ним предмета чи поняття створює нерозривність фразової структури, робить відповідну словесну групу еквівалентом слова» [18, 358].

Підкреслюючи ознаку цільності номінації, яка панує над структурною окремістю, О. Ахманова вважає усі складені терміни і найменування також органічною частиною фразеології. Із суттєвими обмеженнями відносять складені терміни до фразеологічної системи С. Ожегов і Б. Ларін. На думку С. Ожегова, переважна більшість складених термінів являє собою вільні словосполучення, які з мовного погляду «зберігають усі ознаки відношень означення і означуваного, відношення роду і виду», наприклад, площа нагріву, температура топлення, усічений конус. Фразеологічними одиницями С. Ожегов вважає складені терміни лише типу коротке замикання, благородні метали, північне сяйво і под.

У складі фразеологічних фондів мови розглядає термінологічні словосполучення сучасна лексикографічна практика: і перекладні, і загальномовні тлумачні словники віддають належне цій категорії лінгвістичних одиниць, подаючи їх або разом із «класичними» фразеологічними одиницями або виділяючи їх в окрему спеціальну рубрику [51, 51].

За функціональними ознаками до фразеологічних зворотів близькі афоризми, сентенції, аксіоми тощо. Це види мовних висловів, що є важливими засобами вислову різних понять.

Афоризми (з грецьк. - визначення, вислів) - це короткі, влучні, оригінальні вислови або судження, що формуються в одному, двох або більше реченнях, авторами яких є переважно видатні представники літератури, мистецтва, науки, культури. Афоризми містять загальну філософську, моральну, етичну думку, є яскравими за звучанням, мають своєрідно піднесене стилістичне, зокрема риторичне, забарвлення. Часто будуються на синтезі і парадоксі: