Розвиток пізнавальних інтересів у молодших школярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Бориса Грінченка

Педагогічний Інститут

Кафедра Теорії та Історії Педагогіки

Курсова робота

на тему:

«Розвиток пізнавальних інтересів у молодших школярів»

Науковий керівник:

Матвійчук О.Є.

Виконав

Студент III курсу

ПОб 1-10-4.6з

Заяць І.В.

Київ - 2011 рік

Зміст

Вступ

I розділ: Теоретичні основи проблеми розвитку пізнавальних інтересів у молодших школярів

§1.1 Стан досліджуваної проблеми у вітчизняній та зарубіжній психолого-педагогічній літературі

§1.2 Молодші школярі як об'єкт дослідження педагогів та психологів

§1.3 Пізнавальні інтереси - важлива складова розвитку особистості у молодших школярів

Висновки до I розділу

II розділ: Педагогічні умови розвитку пізнавальних інтересів у молодших школярів

§2.1 Система роботи вчителів початкових класів

§2.2 Розвиток пізнавальних інтересів школярів в позаурочній діяльності

§2.3 Роль батьків у розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми Реформування загальної середньої освіти, Національна доктрина освіти України передбачають методологічну переорієнтацію процесу навчання, індивідуально-диференційований та особистісно орієнтований підхід до навчання та оцінювання навчальних досягнень учнів, тому обрана тема є актуальною.

Процес удосконалення системи освіти визначається багатьма аспектами, насамперед покращенням методичної підготовки вчителів, застосуванням ефективних методів навчання відповідно до вимог життя, забезпеченням школи сучасною навчальною літературою, технічними засобами навчання, методичною літературою, комп'ютерними класами.

Якість, ефективність навчання і виховання підростаючого покоління зумовлені всією вчительською діяльністю, у процесі якої має бути забезпечений високий рівень викладання будь-якого предмета.

У державних документах, які визначають зміст, характер і спрямованість реформи загальноосвітньої школи, чітко накреслено мету і завдання навчання та виховання в початковій ланці освіти:

· закласти основи всебічного розвитку дітей;

· забезпечити формування стійких навичок якісного читання, рахунку, грамотного письма, розвитку мовлення;

· виховувати любов до землі, батьків, до традицій українського;

· народу, до українського слова, до самостійного здобуття знань і суспільно корисної праці.

Серед багатьох проблем початкової школи нової структури однією з найбільш складних і актуальних є формування і удосконалення навчально-пізнавального інтересу школярів, який є фундаментом розвитку особистості молодшого школяра в цілому.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та практично апробувати формування у молодших школярів пізнавальних інтересів.

Завданнями нашого дослідження є:

1) Висвітлити погляди педагогів та психологів з даної проблеми.

2) Проаналізувати досвід роботи вчителя початкових класів із розвитку пізнавальних інтересів у молодших школярів.

3) Виявити складові системи роботи вчителя з розвитку пізнавальних інтересів у молодших школярів.

Об'єкт дослідження - розвиток пізнавальних інтересів у молодших школярів.

Предмет дослідження - система роботи вчителя, спрямованої на розвиток пізнавальних інтересів у молодших школярів.

Методи дослідження: теоретичні (аналіз літератури, історіографія), емпіричні (спостереження, метод інтерв'ю, тестування, анкетування).

Наукова і практична значущість: теоретично дослідили та практично апробували систему роботи вчителя щодо розвитку пізнавальних інтересів.

Структура роботи: робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Розділ I. Теоретичні основи проблеми розвитку пізнавальних інтересів у молодших школярів

§1.1 Стан досліджуваної проблеми у вітчизняній та зарубіжній психолого-педагогічній літературі

На сучасному етапі реформування освіти одне з головних завдань створення необхідних умов для повноцінного розвитку і самореалізації кожного громадянина України, як зазначалося на другому з'їзді працівників освіти. Це можливо здійснити, розробивши нові педагогічні технології, які б передбачали особливості психічного розвитку підростаючої особистості з урахуванням її індивідуальних відмінностей. У цьому ключі розгляду проблеми інноваційних підходів і оцінок потребують не лише загальні засади навчального процесу, а і його структурні компоненти, зокрема, процес учіння та форми і методи організації навчальної діяльності дитини. Відтак, запорукою ефективності навчальної діяльності й процесу учіння молодших школярів є результативність пізнавальної діяльності, від якої залежить цілеспрямованість розумової активності, розвиток інтелектуальної рефлексії та природжених задатків учнів тощо.

Л.В. Артемова справедливо зазначає: "Щоб навчання було легким і бажаним, важливо пропонувати такий зміст знань, який дитина на даному етапі розвитку своєї психіки може сприйняти найбільш оптимально - зацікавлено, з найменшими труднощами" [1, с.7]. Тобто важливим є вплив пізнавального інтересу на результативність навчання в початкових класах.

У психологічній і педагогічній літературі висвітлені результати спеціальних досліджень, в яких розкривається роль інтересу в навчально-виховному процесі (Н.М. Бібік, О.І. Киричук, Г.С.Костюк, Л.М. Проколієнко, О.Я. Савченко, Н.Ф.Скрипниченко, О.В.Скрипниченко та ін.) [2,3,4,5,6]. Всі автори надають винятково важливого значення інтересу до пізнання в процесі шкільного навчання. Аналіз цих досліджень свідчить про необхідність перегляду, уточнення та розширення наукових уявлень про визначальні фактори навчальної успішності учнів початкових класів. Виховання активного ставлення до знань, науки взагалі й до навчальної діяльності зокрема неможливе без розвитку допитливості, потягу до знань, інтересу до пізнання.

Суворі, категоричні вимоги, покарання, адміністративні заходи безсилі, якщо в дитини немає потреби навчатися, якщо пізнавальні діяльність для неї позбавлена життєвого змісту.

Оскільки інтерес зумовлює загальну тенденцію звертати увагу на певні об'єкти і явища навколишнього світу з метою їх пізнання або на виконання певного виду діяльності, то він впливає на всі без винятку психічні процеси, спрямовуючи їх у потрібне русло. Йдеться, насамперед, про увагу до об'єкта інтересу, яка з фізіологічного погляду пояснюється виникненням у корі великих півкуль головного мозку осередку оптимального збудження. Відомо, що в стані зацікавленості дитина все засвоює швидко й ґрунтовно. Розумова діяльність під впливом інтересу стає дедалі зосередженішою, з'являються роздуми, що спонукають певні дії [ 3, ст. 1].

Особливого значення це питання набуває в роботі з молодшими школярами, оскільки в дитини на шостому році життя формуються підпорядкованість мотивів та навички навчальної діяльності. Окрім того, молодший шкільний вік вважається перехідним, тому необхідне вивчення його специфічних ознак, зокрема, особливостей формування пізнавальної активності в дітей шостого року життя. Характеризуючи цей період, слід зазначити, що до шести років дитина досягає високого рівня розвитку самостійної діяльності, коло її пізнавальних інтересів розширюється. Поступово розвивається здатність аналізувати й узагальнювати предмети та явища. У пізнавальній діяльності особливого значення набувають наочно-образне й образне мислення, а також творча уява. Передумовою цьому слугує розвиток сприймання, який здійснюється за трьома основними напрямами: уявлення дітей про предмети, явища та їх властивості розширюються й поглиблюються відповідно до загальноприйнятих еталонів; способи використання предметів стають значно точнішими й доцільнішими; ознайомлення з предметами набуває систематизованості й послідовності. Таким чином, на початку шкільного дитинства зростає осмисленість сприймання. Розвиток сприймання та наочно-образного мислення забезпечує дитині розуміння властивостей предметів і різних зв'язків між ними.

Досліджуючи розвиток дітей молодшого шкільного віку, необхідно зазначити, що в шестилітньому віці найсуттєвіші зміни охоплюють різні психічні сфери. Новоутворення у сфері особистості за правильних умов виховання закономірно ведуть до позитивних зрушень у розвитку всіх психічних процесів: сприймання, пам'яті, уяви, мислення тощо. Ці процеси в молодших школярів набирають довільного характеру, збагачуються за змістом та вдосконалюються за своїми регулятивними функціями. Завдяки залученню молодших школярів до різних видів діяльності згідно з їх схильностями та інтересами, в них формується вибіркове оцінне ставлення до тих видів, у яких вони найшвидше досягнуть успіху, тобто до суб'єктивно значущих.

Якісна перебудова інтересів найінтенсивніше відбувається в періоди переходу дитини з одного етапу онтогенезу на інший. Зміна інтересів, їх якостей не нівелює певної стійкості найбільш значущих у кожному віковому періоді ознак, які продовжують розвиватися, інтегруватись в інші на вищому рівні. При цьому, за дослідженнями Н.М.Бібік, відбувається не тільки розширення і поглиблення інтересів, а й їх диференціація, яка виражається в появі комплексу домінуючих ознак. Встановлено, що інтерес обумовлює навчальну діяльність в цілому, сприяє самовдосконаленню учнів [2].

На нашу думку, в процесі підвищення ефективності навчальної діяльності молодших школярів, важливим є виявлення в них динаміки внутрішньофункціональної структури пізнавальної сфери та зміни в ній співвідношень домінуючих факторів, які зумовлюють успішність з навчальних предметів. Детального вивчення потребує пізнавальний аспект структури навчальної діяльності молодших школярів, якість становлення якого в цьому віці є основою їхнього подальшого розумового розвитку. Це можна наочно подати у вигляді схеми.

Модель становлення навчальної успішності

Для вивчення формування внутрішньо функціональної структури психологічних чинників навчальної успішності молодших школярів був здійснений аналіз пізнавальної сфери молодших школярів. Як результат, ми отримали дані, що свідчать про наявність процесу переструктурування психологічних чинників учнів від першого до третього класу, чим пояснюється деяке зниження інформативної ваги функцій і явищ у структурі цієї сфери дитини.

Водночас слід зазначити, що властивості уваги не втрачають значущості, зберігаючи свою рівновагу упродовж навчання учня в початкових класах. Фактор обсягу слухової пам'яті набуває вагомості в другому класі і зберігається надалі, а зорової - лише в третьому. Такі фактори як логічне мислення, моторна активність, сприймання інформаційних сигналів майже не змінюються в структурі пізнавальних чинників навчальної успішності упродовж трьох років періоду початкової освіти. Виявлені внутрішньо-функціональні зміни в структурі пізнавальної сфери молодшого школяра є основою динамічних змін у навчальній успішності учнів, перебудовуючи міні-структури процесу засвоєння предмета протягом всієї навчальної діяльності.

Таким чином, результати проведеного психолого-педагогічного аналізу вказують на те, що у формуванні успішності з музики молодших школярів головну роль відіграє розвиток обсягу уваги. Другу позицію за значущістю займають фактори стійкості та продуктивності уваги. Потужність впливу рівнів розвитку обсягів короткочасної слухової і зорової пам'яті помітні в першому і другому класах. А саме: в першому класі суттєве значення має рівень розвитку обсягу зорової пам'яті, а в другому - обсяг слухової пам'яті.

Також успішність молодших школярів з музики зумовлюється впливом різних факторів. У першому класі помітний вплив розвитку обсягу уваги, в другому - стійкість уваги, а в третьому класі підвищується активність розвитку слухової пам'яті.

Отже, можна зробити такі висновки:

* Розвиток психологічних чинників навчальної успішності, внутрішні функціональні зміни в структурі пізнавальної сфери учня, динаміка інформаційної ваги психічних функцій навчальної успішності молодших школярів залежать від ефективності розвитку їх пізнавальних інтересів.

* Стійкий пізнавальний інтерес - ознака готовності дитини до навчання в школі. Він є основою всієї навчально-виховної роботи з дітьми в період їх підготовки до школи. Знання сприяють виникненню, розширенню і поглибленню зацікавленості до дійсності. Важливо збуджувати пізнавальну активність учня, що виявляється в запитаннях, діях.

* Маючи сформовані пізнавальні інтереси, дитина успішно навчатиметься, в неї з'явиться зацікавленість до навчальної діяльності.

* У школі дитина поглиблює і розширює свої пізнавальні інтереси. У неї виникає бажання змістового і досконалого вивчення певних навчальних дисциплін, коли матеріал виходить за межі навчального. Такий інтерес має стійкий характер.

* Пізнавальна активність учня початкових класів виявляється в навчальній діяльності. Молодший школяр застосовує набуті в дошкільному дитинстві знання й активно діє, робить відповідні висновки, здатний виконувати складні розумові операції.

* Практичне використання встановлених закономірностей звузить коло пошуків психологічних причин невстигання школярів з навчальних предметів у початкових класах.

Оновлення змісту освіти веде до трансформації її технологій, надає їй особистісної сформованості.

Слово "технологія" грецького походження й означає "знання про майстерність". За визначенням, ЮНЕСКО, технологія - це "системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань із урахуванням технічних і людських ресурсів у їх взаємодії, що своїм завданням вважає оптимізацію форм освіти".

Найпростішою ланкою, з якої складається особистісно орієнтована технологія, є особистісно орієнтована педагогічна ситуація. Це така навчальна ситуація, потрапивши в яку, дитина має шукати сенс, пристосовувати її до своїх інтересів, вибрати творчий момент, дати критичну оцінку.

Ефективність навчання під час здійснення особистісно орієнтованого підходу визначається не обсягом знань, умінь і навичок, яких набула дитина, а мірою участі самої дитини у процесі здобуття цих знань.

У системі традиційних занять урок, побудований на особистісно орієнтованій взаємодії, є найсучаснішим і оптимальним у навчально-виховному процесі, тому що він передбачає врахування індивідуально визначеного підходу до кожного учасника, стимулює пізнавальну активність, визначає шлях до здобуття ґрунтовних знань, умінь і навичок.

§1.2 Молодші школяри як об'єкт дослідження педагогів та психологів

За сучасною класифікацією молодший шкільний вік охоплює період життя дитини від 6-7 до 10-11 років. Основою для визначення вікових меж цього періоду є час навчання дітей у початковій школі, зокрема нижня межа пов'язана з переходом до навчання як систематичної та цілеспрямованої діяльності. Найбільш характерною обставиною цього періоду є те, що дошкільник стає школярем. Цей період має величезні нові можливості для психічного та особистісного розвитку дитини.

Протягом молодшого шкільного віку відбувається подальший ріст і розвиток організму дитини. Кістково-м'язовий апарат молодших школярів відзначається гнучкістю, оскільки в ньому ще багато хрящової тканини. На це треба зважати, щоб запобігти можливому викривленню хребта, кистей рук, що негативно позначається на кровообігу, диханні й тим самим ослаблює організм дитини. Далі розвивається м'язова система молодших школярів. Збільшується маса всіх м'язів щодо маси тіла, що сприяє зростанню фізичної сили у дітей, підвищується здатність організму до відносно тривалої діяльності. Дрібні м'язи кисті руки розвиваються повільніше. Діти цього віку добре ходять і бігають, проте ще недосконало координують рухи, здійснювані дрібними м'язами. Першокласникові важко писати в межах рядка, координувати роботу руки, не роблячи зайвих рухів, які викликають швидку втому. Тому в 1 класі слід проводити фізхвилинки, які знімають напруження дрібних м'язів пальців і кисті. З часом школярі набувають здатності розподіляти навантаження на різні групи м'язів. Рухи їх стають більш координованими, точними, удосконалюється техніка письма. Діти цього віку дихають частіше, ніж дорослі. Для підтримання їхньої працездатності особливо важливо, щоб у класі було чисте повітря. Продовжується ріст серцевого м'яза. Артерії у школяра пропорційно дещо ширші, ніж у дорослого, і саме цим моделюється особливість артеріального тиску. Частота серцевих скорочень у молодшого школяра стійкіша, ніж у дитини дошкільного віку. Але під впливом різних рухів, позитивних і негативних емоцій вона швидко змінюється. Маса мозку першокласника наближається до маси мозку дорослої людини. Відбувається морфологічне дозрівання лобного відділу великих півкуль головного мозку, що створює можливості для цілеспрямованої довільної поведінки, планування і виконання програм дій. Зростає функціональне значення другої сигнальної системи, слово набуває узагальнюючого значення, як і у дорослої людини. У молодших школярів підвищується рухливість нервових процесів, що дає їм змогу швидко змінювати поведінку відповідно до вимог учителя. Спостерігається більша, ніж у дошкільнят, урівноваженість процесів збудження та гальмування, хоча перші переважають. Нервова система молодших школярів характеризується високою пластичністю, тобто здатністю фіксувати впливи середовища та готовністю реагувати на них. Зростає роль другої сигнальної системи в аналізі і синтезі вражень від зовнішнього світу, в утворенні тимчасових зв'язків, у виробленні нових дій та операцій, у формуванні динамічних стереотипів. У дітей добре розвинуті всі органи чуття, але деякі з них мають свої особливості. Зокрема, очі, завдяки пластичності кришталика, можуть швидко змінювати свою форму залежно від пози під час читання і письма. Якщо не враховувати цієї особливості органу зору молодших школярів і не виправляти їх постави, то це може призвести до підвищення очного тиску, до нечіткості зображень на сітківці й до короткозорості.

Початок шкільного навчання знаменує собою зміну всього способу життя дитини. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. По-перше, дитина починає виконувати суспільно-важливу діяльність, -- вона вчиться, і значущість цієї діяльності певним чином оцінюється оточенням. Перехід до шкільного життя пов'язаний, головним чином, зі зміною типу провідної діяльності з ігрової на навчальну. По-друге, шкільне життя вимагає систематичного та обов'язкового виконання низки правил, обов'язкових для всіх, котрим підпорядковується поведінка дитини в школі. Підпорядкування цим правилам вимагає від дитини вміння регулювати свою поведінку, висуває суттєві вимоги до довільності діяльності, вміння підпорядковувати її свідомо поставленим цілям. Таким чином, відбувається зміна провідної психічної саморегуляції від мимовільної до свідомо-вольової. По-третє, зміна соціальної ролі дитини, поява нових обов'язків накладає відбиток на стосунки з однолітками і вчителями. Усе життя в школі пов'язане з особистістю вчителя, а його позиція стосовно дитини відрізняється від позиції батьків чи вихователя дитячого садка. Стосунки з учителем складаються в процесі навчальної діяльності та є жорстко регламентованими організацією шкільного життя, більш діловими і стриманими. У зв'язку з цим для вчителя дуже важливо мати правильне уявлення про особистість учня в перші дні навчання та допомогти йому повноцінно включитися в нове життя.

Таким чином, перехід дитини з сім'ї та сімейного виховання в школу, в систему шкільного навчання і виховання -- важливий, складний і важкий процес за багатьма показниками.

У молодшому шкільному віці закріплюються і розвиваються далі ті основні людські характеристики пізнавальних процесів (сприймання, увага, пам'ять, уява, мислення і мова), необхідність яких пов'язана зі вступом до школи. З «натуральних» ці процеси наприкінці молодшого шкільного віку повинні стати «культурними», тобто перетворитись у вищі психічні функції, пов'язані з мовою, довільні та опосередковані (за Л.С. Виготським). Цьому сприяють основні види діяльності, якими переважно зайнята дитина цього віку у школі і вдома: навчання, спілкування, гра та праця.

Розглянемо, в чому полягають найважливіші зміни, які за період молодшого шкільного віку відбуваються зі сприйманням, увагою, пам'яттю, мовою і мисленням дитини.

Швидкий сенсорний розвиток дитини в дошкільному віці призводить до того, що молодший школяр має достатній рівень розвитку сприймання: у нього високий рівень гостроти зору, слуху, орієнтації на форму і колір предмета. Процес навчання ставить нові вимоги до сприймання школяра. У процесі засвоєння навчальної інформації необхідна довільність і усвідомлення перцептивної діяльності учнів, вони сприймають різні зразки, згідно з якими повинні діяти. Довільність і усвідомленість дій тісно взаємопов'язані і розвиваються одночасно. Спочатку дитину приваблює сам предмет і, в першу чергу, його зовнішні яскраві ознаки. Зосередитись і детально розглянути всі особливості предмета та виділити в ньому головне, суттєве діти ще не можуть. Ця особливість проявляється і в процесі навчальної діяльності. Робота вчителя завжди повинна бути спрямована на розвиток уміння учнів аналізувати, порівнювати властивості предметів, виділяти суттєве. Необхідно вчити дітей зосереджувати увагу на предметах навчальної діяльності незалежно від їх зовнішньої привабливості. Все це призводить до розвитку довільності, усвідомленості, а разом з тим і до іншої вибірковості сприймання -- вибірковості за змістом, а не за зовнішньою привабливістю. Вже наприкінці 1 класу школяр уміє сприймати предмети відповідно до потреб та інтересів, які виникають у процесі навчання, і свого попереднього досвіду. Вчитель продовжує вчити учнів «технології» сприймання, показує прийоми огляду чи прослуховування, порядок виявлення особливостей. Усе це стимулює подальший розвиток сприймання. З'являється спостереження як спеціальна діяльність, розвивається спостережливість як риса характеру.

Увага у молодшому шкільному віці стає довільною, але ще досить довго, особливо у 1-2 класах, сильною і конкурентною щодо неї залишається мимовільна увага. На початку навчання молодшого школяра приваблює лише зовнішній бік речей. Це заважає йому проникнути в їх сутність (подій, явищ), ускладнює самоконтроль за діяльністю. Формуванню довільної уваги сприяє чітка організація дій, якими дитина може керувати самостійно і при цьому постійно себе контролювати. Це може бути спеціально організована перевірка помилок, зроблених особисто або іншими школярами. Так поступово молодший школяр вчиться керуватись самостійно поставленою метою, тобто довільна увага стає провідною. Із розвитком довільної уваги розвивається мимовільна, яка пов'язана тепер не з яскравістю і зовнішньою привабливістю предмета, а з потребами та інтересами дитини, які виникають у ході навчальної діяльності. У молодшому шкільному віці розвиваються обсяг і стійкість, переключення і концентрація уваги. Однак і тут увага дитини ще зберігає певні ознаки «дитячості». Свої найбільш досконалі риси увага дітей виявляє лише тоді, коли предмет чи явище, що безпосередньо привернули увагу , особливо цікаві для них. Увага молодших школярів тісно пов'язана із значущістю для них навчального матеріалу. На початку навчання в школі увага ще досі нестійка. Зміцнюючи її, вчителю слід пам'ятати, що в 1 і 2 класах стійкість уваги вища при виконанні молодшими школярами зовнішніх дій і нижча - при виконанні розумових. Саме тому слід чергувати розумові завдання і завдання зі складання схем, рисунків, креслень. У молодших школярів слабо розвинений розподіл уваги. Особливо яскраво невміння розподіляти увагу проявляється під час написання диктантів, коли необхідно одночасно слухати, пригадувати правила, використовувати їх і писати. Але вже на час закінчення 2 класу спостерігаються помітні зрушення в удосконаленні цієї властивості, якщо вчитель на уроці, а батьки вдома так організують навчальну роботу, щоб діти вчилися контролювати свою діяльність і одночасно стежити за виконанням кількох дій. У молодших школярів недосконалою є і така важлива властивість уваги, як переключення. На початку навчання у них не сформовані навчальні вміння та навички, що й заважає швидко перейти від одного виду навчальних занять до іншого. Однак удосконалення навчальної діяльності вже на кінець 1-го і початок 2-го класу призводить до формування уміння переключатись з одного етапу уроку на інший, від однієї навчальної роботи до іншої. Усі ці особливості слід врахувати при організації навчання в початковій школі.

Молодший шкільний вік характеризується значними якісними змінами, що відбуваються у розвитку пам'яті дитини. Це, власне, сенситивний період розвитку пам'яті. Під впливом навчання у молодшого школяра формується логічна пам'ять, яка відіграє основну роль у засвоєнні знань. У цей період учні частіше вдаються до спеціальних прийомів запам'ятовування. Навчання дітей мнемічним діям повинно здійснюватися у два етапи. На першому з них діти повинні оволодіти мислительними операціями, які потрібні для запам'ятовування і відтворення матеріалу, а на другому -- навчитись користуватися ними як засобами запам'ятовування у різних ситуаціях. Активному розвитку пам'яті дітей у перші роки навчання сприяє розв'язання спеціальних мнемічних завдань, які виникають перед дітьми у відповідних видах діяльності. У молодшому шкільному віці значно підвищується здатність заучувати і відтворювати, зростає продуктивність запам'ятовування навчального матеріалу. В учнів 2-4 класів зростає міцність запам'ятовування. З віком у молодших школярів підвищується точність упізнавання запам'ятованих об'єктів. Розвитку пам'яті сприяє вивчення віршів, виконання завдань на спостереження, розповіді тощо. Основна лінія розвитку пам'яті молодших школярів полягає в зміні співвідношення мимовільного й довільного запам'ятовування, образної та словесно-логічної пам'яті. Відбувається інтенсивний розвиток довільної пам'яті, довільного запам'ятовування і відтворення. Розвиток довільної пам'яті не означає послаблення мимовільних видів запам'ятовування. Тому вчителеві необхідно використовувати обидва види пам'яті. Довільне запам'ятовування буває найбільш продуктивним тоді, коли матеріал, що запам'ятовується стає змістом активної діяльності школярів.

Основна тенденція у розвитку уяви молодших школярів полягає в переходах від переважно репродуктивних її форм до творчої переробки уявлень, від простого логічного їх комбінування до побудови нових образів. У молодшому шкільному віці зростає вимогливість дитини до витворів власної уяви, збільшується швидкість утворення образів фантазії. Розвиток уяви молодшого школяра залежить від роботи вчителя із збагачення системи тематичних уявлень на уроках. У результаті його постійних зусиль у розвитку уяви молодшого школяра відбуваються зміни: спочатку образи уяви в учнів розпливчасті, нечіткі, але згодом вони стають більш точними і чіткими; спочатку в образі відображаються тільки декілька ознак (переважно несуттєві), а до 3-4 класу кількість відображених ознак значно зростає (серед них переважають суттєві). Перетворення образів уяви спочатку незначне, а до 3-4 класу, коли учень отримує значно більше знань, образи стають більш узагальненими та яскравими, діти вже можуть змінити сюжетну лінію оповідання. На початку навчання для виникнення образу необхідна опора на конкретний предмет (наприклад, при читанні чи розповіді -- опора на малюнок), а далі розвивається опора на слово, оскільки саме воно дає школяреві можливість подумки створити новий образ. Завдяки розвитку у дитини здатності керувати своєю розумовою діяльністю уява стає все більше керованим процесом, а і її образи пов'язуються із задачами, які ставить перед молодшим школярем зміст навчальної діяльності. Усі названі особливості створюють основу для розвитку процесу творчої уяви, в якій велику роль відіграють спеціальні знання молодших школярів. Ці знання стають основою для розвитку цього виду уяви й процесу творчості у наступні вікові періоди життя школяра.

Мислення молодших школярів найчастіше характеризується як конкретно-образне. Але водночас у його структурі все більше зростає роль абстрактних компонентів. Під впливом навчання у мисленні молодших школярів змінюється співвідношення його образних і понятійних, конкретних і абстрактних компонентів. Процес навчання стимулює розвиток абстрактного мислення. Учні першого і частково другого класів застосовують переважно практично-дійовий та образно-мовленнєвий аналіз. У частини учнів другого і в більшості учнів третього та четвертого класів аналіз стає систематичним. Об'єктом аналізу є предмети, явища тощо. Рівень аналізу й синтезу у молодших школярів залежить не тільки від їхнього загального розвитку, а й від предметів, які є об'єктом цих дій. Аналіз і синтез поєднуються у порівнянні об'єктів. Порівняння молодших школярів також має свої особливості. Спочатку у порівнянні учні легко виділяють відмінності і важче - подібність. Далі поступово виділяється та порівнюється подібність. Процес порівняння вимагає систематичного і тривалого навчання школярів. Абстрагування молодшого школяра характеризується тим, що суттєвими ознаками вважаються зовнішні, яскраві. Діти легше абстрагують властивості предметів, ніж зв'язки і відношення. Узагальнення, особливо в 1 класі, характеризується усвідомленням тільки деяких ознак, оскільки школяр ще не може проникнути в сутність предмету. В учнів 2 класу удосконалюються способи узагальнення. Умовою успішного розвитку узагальнень є систематичне виконання завдань на групування й узагальнення наочних даних, а також словесно означених об'єктів. У молодшому шкільному віці відбувається усвідомлення дітьми власних мислительних операцій, що допомагає їм здійснювати самоконтроль у процесі пізнання. У процесі навчання розвиваються такі якості розуму, як самостійність, гнучкість, критичність та ін.

Перехід до шкільного навчання призводить до поглиблення і розширення змісту дитячого мислення, що виявляється в збагаченні змісту наявних і формуванні нових понять. Наукові поняття, які засвоює дитина в школі, відрізняються від життєвих уявлень перш за все тим, що дають наукову картину світу. Те, що дитина раніше сприймала переважно чуттєвим шляхом і фіксувала у своєму мисленні суто емпірично, -- як об'єкт із відомим набором ознак, -- тепер отримує наукове осмислення. З переходом до школи відбувається перехід від безпосередньо чуттєвого сприймання світу до «надчуттєвого», тобто вираженого в абстрактних поняттях. Цей перехід забезпечує включення дитини в більш широку соціальну мотивацію діяльності через формування у неї уміння вчитися. У навчальній діяльності дитина під керівництвом вчителя оперує науковими поняттями, засвоює їх. Результатом цього є зміни в особистості дитини, розвиток її здібностей, перш за все, здібності оперувати поняттями. У зв'язку з цим змінюється і вид мислення -- воно стає понятійним.

Таким чином, молодший шкільний вік -- вік інтенсивного психічного, насамперед, інтелектуального та особистісного розвитку. Новоутворення, що виникають у цей період (довільність, усвідомленість та опосередкованість психічних функцій та процесів, внутрішній план дій, усвідомлення особистісних змін), створюють передумови для переходу молодшого школяра у наступний віковий період.

Для того щоб успішно реалізувати особистісно орієнтоване навчання вчитель повинен добре знати особливості індивідуально-психологічного та вікового розвитку дитини. У процесі навчання важливо не тільки озброювати учнів певним запасом знань, способів дій, але й формувати у них критичне ставлення до своїх можливостей і успіхів, учити контролювати власні дії в навчально-пізнавальній діяльності.

§1.3 Пізнавальні інтереси - важлива складова розвитку особистості у молодших школярів

Інтерес є могутнім засобом успішного навчання й виховання, необхідною умовою досягнення позитивних результатів.

Розглянемо, як у психолого-педагогічній літературі розкривається природа інтересу, тобто його сутність, структура, взаємозв'язки з окремими компонентами навчального процесу.

Інтерес -- це вибіркове емоційно-пізнавальне ставлення особистості до предметів, явищ, подій навколишньої дійсності. Тут вступають в єдності об'єкт інтересу, що має захоплюючі, привабливі сторони, і суб'єкт, для якого ці сторони життєво важливі [73].

Іншими словами, уміння щось побачити, здивуватися, захопитися, захотіти негайно зрозуміти, що, чому і як відбувається, знайти в собі сили, щоб відшукати відповіді на ці запитання, не відступити перед труднощами, а отримавши відповідь, знову прагнути вперед, у незвідане -- все це , разом узяте, і є інтерес. Інтерес емоційний, він дарує радість творчості, радість пізнання, він міцно пов'язаний з гостротою сприймання навколишнього світу, увагою, пам'яттю, мисленням і волею. Інтерес ґрунтується на орієнтувально-дослідницькому рефлексі. І.П. Павлов вдало назвав його рефлексом «Що таке?».

Пізнавальний інтерес -- вид мотивів, форма прояву пізнавальних потреб, що виявляється в прагненні до пізнання об'єкта чи явища, оволодіння певним видом діяльності; має вибірковий характер; є найважливішим стимулом до навчання [73].

Динамічність, поступальний рух, перехід від явища до сутності, встановлення глибоких зв'язків, оволодіння закономірностями є характерними ознаками пізнавального інтересу.

З самого початку навчальної діяльності дітей значно змінюється спрямованість їхніх інтересів. Дослідження Л.І. Божович [12], М.Ф. Морозової [60], П.І. Размислова [69] та інших психологів показують, що наприкінці дошкільного періоду внаслідок освітньо-виховної роботи в дітей звичайно виникає нова вища потреба -- вчитися. У зв'язку з цим з'являється інтерес до школи, до навчання, до всього шкільного життя.

Вивчаючи пізнавальні інтереси молодших школярів, учені переконалися, що дитячі захоплення дуже різні. Зокрема, у дослідженнях Н.М. Бібік [8], Л.К. Нарочної [62] встановлено, що діти виявляють великий інтерес до предметів і явищ природи. Це видно із численних запитань, з якими вони звертаються до дорослих і вчителів. Так, виходячи із своїх знань про утворення різних предметів і пов'язуючи їх з явищами природи, учні запитують: «З чого Сонце зроблено? Хто зробив Сонце?» Дітей цікавить величина і склад нашої планети: «Чи велика Земля? Хто її зробив? З чого складається Земля?» Багато запитань пов'язано з бажанням розширити свої знання про воду: «Чому вода буває тепла і холодна? З чого вона? Звідки береться вода в річках?» Великий інтерес учні початкових класів виявляють до живих істот. Їх приваблює можливість набувати знання в процесі пізнавальної діяльності.

Характеризуючи особливості пізнавального інтересу, Г.І. Щукіна [86] визначає такі його істотні ознаки:

інтелектуальну спрямованість пошуку нового в об'єкті, прагнення ознайомитися з предметом ближче, пізнати його глибоко і всебічно;

усвідомлене ставлення людини до предмета свого інтересу і до завдання, що стоїть перед нею в пізнанні цього предмета;

емоційну забарвленість: інтерес завжди пов'язаний з бажанням щось дізнатися, радістю пошуку, гіркотою невдачі і торжеством відкриттів;

вияв у вольовій дії: інтерес спрямовує зусилля людини на відкриття нових сторін і ознак предмета.

У цій характеристиці привертає увагу емоційна забарвленість і дієвість інтересу, який стає значущим мотивом поведінки школярів.

Інтереси молодших школярів відзначаються такими характерними особливостями:

Ш наслідувальністю (випадковістю виникнення);

Ш непостійністю, короткочасністю легкою і безпричинною зміною;

Ш поверховістю (цікаві лише зовнішні факти, зокрема яскраві, незвичайні, заглиблюватися в суть -- непривабливо);

Ш близькістю власному життєвому досвіду;

Ш розкиданістю (учень цікавиться багатьма зовсім різними галузями знань, без усякого їх зв'язку; діти ставлять безліч запитань, далеко виходячи за межі навчального матеріалу);

Ш спрямованістю на найближчий результат (Розв'язав задачу чи ні? Скільки помилок зробив? Яку оцінку поставив учитель?) [27.].

Протягом першого року навчання діти починають дедалі більше цікавитися окремими предметами, явищами природи і подіями з життя людей. У школярів виникає безліч запитань, пов'язаних із змістом навчальних предметів і з різними подіями суспільного життя. Політ у космос, операція на серці, вибух у шахті -- усе викликає в дітей жвавий інтерес.

На основі інтересу до навчальної діяльності в дітей формуються спеціально пізнавальні інтереси, тобто потяг до пізнання нового в межах певного навчального предмета.

Дослідження Н.М. Бібік [8], Н.Г. Морозової [61], П.І. Розмислова [69], Г.І. Щукіної [84;85;86] та інших авторів показали, що пізнавальні інтереси у школярів виникають і закріплюються залежно від кількох умов. Зокрема:

1. Правильне співвідношення нового і вже відомого є істотною умовою виникнення пізнавального інтересу у дітей. Це означає, що школярі повинні мати якісь знання про явища природи, що спричинить глибший інтерес до предмета. Вчитель повинен уміти в старому, відомому показати новий зміст: ознаки, властивості, відношення з іншими об'єктами. Наприклад, інтерес до кита в дітей помітно зростає, коли вони дізнаються, що тварина важить в середньому 112 тонн; щоб його зрівноважити, треба на другу шальку терезів поставити 36 слонів. Серце кита важить 600-700 кілограмів, мозок -- 2,5 кілограма, а язик -- 3 тонни.

2. Можливість використати свою ініціативу, свою активність для творчого перетворення предмета підвищує інтерес учня до роботи.

3. Інтерес виникає і підтримується досягнутим успіхом діяльності.

4. Величезне значення для підвищення інтересу має відкриття для дітей практичного використання виучуваного матеріалу, його застосування в житті людей. Наприклад, діти з більшим інтересом починають вивчати трави, коли дізнаються про їх лікувальні властивості; кругообіг води в природі привертає увагу дітей і породжує багато запитань про посуху, зливи, грози і град тощо.

5. Інтерес дітей до навчального предмета зростає тоді, коли вони бачать, що вчитель -- це людина, захоплена своєю роботою і володіє майстерністю передавання знань дітям, вміє цікаво, повно, яскраво викладати навчальний матеріал.

6. Формуванню навчальних і пізнавальних інтересів значною мірою сприяє позакласна і позашкільна робота.

З другої половини першого року навчання дитини в школі в її життя входить художня книжка. Дитина не тільки слухає, як її читають дорослі, вона починає читати сама. І як тільки подолано труднощі в оволодінні технікою читання, діти починають дедалі більше захоплюватися новим для них видом діяльності. Читання розкриває перед дітьми безліч нових галузей життя природи і людей у їх сьогоднішньому, минулому і майбутньому. Дослідження Н.М. Житомирової, О. Хузе, Н.М. Свєтловської, Н.М. Дружиніної показують, що учнів 1-2 класів цікавлять, насамперед, сюжетний бік літературного твору, передусім дії людей або тварин, і випадки, які відбуваються з героями. У дітей виникає живий інтерес до книжки. Вже в початковій школі величезна роль у розвитку пізнавальних і навчальних інтересів належить науково-пізнавальним книгам, читаючи які діти дізнаються багато нового про людей минулого і сучасності, про тваринний і рослинний світ, техніку і т. ін.

Спірним є питання про те, як позначаються на пізнавальних інтересах маленького школяра, що формуються, зусилля, спричинені потребою розв'язати складні завдання. Деякі дослідники, зокрема П.І. Размислов, вважають, що молодших школярів цікавить легка справа, яка не потребує напруження. Складний зміст не викликає позитивного ставлення і бажання пізнати його глибше й повніше. Ці результати потребують уточнення. Вони розбігаються з даними, одержаними іншими дослідниками. Наприклад, М.Ф. Морозова [60] зазначає, що школярів не задовольняють уроки, побудовані на основі легких завдань. Навіть учні 1-2 класів (75-85 %) віддають явну перевагу складним (посильним) завданням. Легкі завдання, що не потребують розумового зусилля, породжують нудьгу і не приваблюють уваги. Спочатку інтерес учнів спрямовується на пізнання нових для них фактів, явищ. Потім дедалі більший інтерес виявляють школярі до тих різноманітних ознак явищ і, зокрема, їх взаємозалежностей та зв'язку, які учні розкривають, засвоюючи навчальний матеріал. Такий інтерес розвивається особливо тоді, коли вчитель залучає учнів до здійснення маленьких відкриттів.

Яскраво виявлена потреба молодших школярів в активній розумовій діяльності мобілізує їхній пізнавальний інтерес. Якщо зміст і організація повсякденної навчальної роботи школяра задовольняє цю потребу, інтерес до навчальної роботи підсилюється і зростає. Це чітко показали спеціальні дослідження учених Л.В. Занкова [34], Н.О. Менчинської [56], Г.О. Люблінської [53] та інших, а також досвід навчання молодших школярів за новими програмами.

Запорукою ефективності навчальної діяльності й процесу учіння молодших школярів є результативність пізнавальної діяльності, від якої залежить цілеспрямованість розумової активності, розвиток інтелектуальної рефлексії та природжених задатків учнів тощо. Л.В. Артемова справедливо зазначає: «Щоб навчання було легким і бажаним, важливо пропонувати такий зміст знань, який дитина на даному етапі розвитку своєї психіки може сприйняти найбільш оптимально - зацікавлено, з найменшими труднощами» [3]. Тобто важливим є вплив пізнавального інтересу на результативність навчання в початкових класах.

У психологічній і педагогічній літературі висвітлені результати спеціальних досліджень, в яких розкривається роль інтересу в навчально-виховному процесі (Н.М. Бібік [8], Г.С. Костюк [44]О.Я.Савченко[ 73], О.В. Скрипченко [76] та інші). Всі автори надають винятково важливого значення інтересу до пізнання в процесі шкільного навчання. Аналіз цих досліджень свідчить про необхідність перегляду, уточнення та розширення наукових уявлень про визначальні фактори навчальної успішності учнів початкових класів. Виховання активного ставлення до знань, науки, взагалі, й до навчальної діяльності, зокрема, неможливе без розвитку допитливості, потягу до знань, інтересу до пізнання. Суворі, категоричні вимоги, покарання, адміністративні заходи безсилі, якщо в дитини не має потреби навчатися, якщо пізнавальна діяльність для неї позбавлена життєвого змісту.

Оскільки інтерес зумовлює загальну тенденцію звертати увагу на певні об'єкти і явища навколишнього світу з метою їх пізнання або на виконання певного виду діяльності, то він впливає на всі без винятку психічні процеси, спрямовуючи їх у потрібне русло. Йдеться, насамперед, про увагу до об'єкта інтересу, яка з фізіологічного погляду пояснюється виникненням у корі великих півкуль головного мозку осередку оптимального збудження. Відомо, що в стані зацікавленості дитина все засвоює швидко. Розумова діяльність під впливом інтересу стає дедалі зосередженішою, з'являються роздуми, що спонукають певні дії.

Аналізуючи зміст пізнавальних інтересів та їх роль у навчально-виховному процесі, можна зробити такі висновки:

1. Ефективність навчання учнів значною мірою залежить від його мотивів. У системі мотивів учіння важливе місце посідають навчальні, зокрема пізнавальні, інтереси дітей. Від їх наявності залежить дієвість й інших мотивів учіння, які називають «соціальними мотивами» (почуття обов'язку, усвідомлення необхідності та життєвої важливості освіти тощо) Проте не завжди навчання спонукається інтересом учнів до нього як до діяльності, що негативно відбивається на якості засвоєння дітьми знань, умінь і навичок. Щоб запобігти цьому, треба спеціально вивчати навчальні пізнавальні інтереси учнів, фактори, що обумовлюють їх, та шляхи формування інтересу в процесі навчання.

2. Дослідження показали, що зміни у структурі та функції пізнавальних інтересів спричиняють перебудову всієї структури навчальних інтересів. Пізнавальні інтереси, на які насамперед впливає навчання, проходять складний шлях розвитку. Так, у 1-2 класах інтерес учнів до навчальних занять має переважно безпосередній характер. Він виявляється в зацікавленості учнів змістом навчальної діяльності, новизною об'єктів пізнання, можливістю спілкування з ровесниками. Навчальна діяльність приваблює дитину передусім як процес, що дає їй можливість виявити свою активність. У процесі виконання різних навчальних завдань інтерес до практичних занять на уроці поступово переходить у складні форми інтересу до розумової роботи, необхідної для їх виконання, і до самого змісту пізнавальної діяльності. В яскравій формі цей інтерес починає виявлятися в учнів 3-4 класів.

3. Дослідження показали, що формування пізнавального інтересу є і результатом, і необхідною умовою шкільного навчання. Не випадково інтерес образно порівнюють з каталізатором, який полегшує і прискорює розумові реакції, з ферментом, що дає змогу учням асимілювати основи наук. Інтереси змінюють психічний світ дитини. Інтерес до справи і пов'язаний з ним бадьорий і хороший настрій учня підвищує продуктивність його пізнавальної діяльності, рівень логічного мислення, полегшує розв'язання більш складних, ніж звичайно, навчальних завдань. І навпаки, відсутність інтересу, безперспективність знижує успішність роботи.

Висновки до I розділу

На сучасному етапі реформування освіти одне з головних завдань створення необхідних умов для повноцінного розвитку і самореалізації кожного громадянина України. Суворі, категоричні вимоги, покарання, адміністративні заходи безсилі, якщо в дитини немає потреби навчатися, якщо пізнавальні діяльність для неї позбавлена життєвого змісту. У системі традиційних занять урок, побудований на особистісно орієнтованій взаємодії, є найсучаснішим і оптимальним у навчально-виховному процесі, тому що він передбачає врахування індивідуально визначеного підходу до кожного учасника, стимулює пізнавальну активність, визначає шлях до здобуття ґрунтовних знань, умінь і навичок.

За сучасною класифікацією молодший шкільний вік охоплює період життя дитини від 6-7 до 10-11 років. Основою для визначення вікових меж цього періоду є час навчання дітей у початковій школі. У молодшому шкільному віці закріплюються і розвиваються далі ті основні людські характеристики пізнавальних процесів (сприймання, увага, пам'ять, уява, мислення і мова), необхідність яких пов'язана зі вступом до школи. Таким чином, молодший шкільний вік -- вік інтенсивного психічного, насамперед, інтелектуального та особистісного розвитку.

Інтерес -- це вибіркове емоційно-пізнавальне ставлення особистості до предметів, явищ, подій навколишньої дійсності. Пізнавальний інтерес -- вид мотивів, форма прояву пізнавальних потреб, що виявляється в прагненні до пізнання об'єкта чи явища, оволодіння певним видом діяльності; має вибірковий характер; є найважливішим стимулом до навчання. Динамічність, поступальний рух, перехід від явища до сутності, встановлення глибоких зв'язків, оволодіння закономірностями є характерними ознаками пізнавального інтересу. Формування пізнавального інтересу є і результатом, і необхідною умовою шкільного навчання.

II розділ: Педагогічні умови розвитку пізнавальних інтересів у молодших школярів

§2.1 Система роботи вчителів початкових класів

Навчання - основна форма розвитку пізнавальної активності молодших школярів. З одного боку, під час навчального процесу школярі здобувають нові знання, які розширюють їхній кругозір, і з другого боку - у процесі активної пізнавальної діяльності розвиваються навчальні можливості учня, завдяки яким він може самостійно і творчо не лише використовувати запас знань, а й шукати нове, задовольняючи свої потреби в пізнанні.

Головною умовою при цьому є розуміння дитиною змісту і значення виучуваного. Для цього вчитель повинне ставити перед собою чітку педагогічну мету: у чому переконати школярів, як розкрити значення даного питання сьогодні і з найближчою перспективою для них.

Дитині має бути зрозумілою мета завдання. І тоді вона зможе з інтересом виконувати дуже багато нецікавої, але потрібної роботи.

Чим молодший вік, тим цікавіші слід давати завдання. Найбільш цікавим є те, що максимально розвиває самостійність дитини, збуджує її думку.

Викладання повинно бути захоплюючим - таким є один з принципів методики сучасного уроку. Однак інтерес не має нічого спільного з розважальністю, яка не містить пізнавальної мети. Кожне заняття повинно мати пізнавальний характер і, одночасно, захоплювати як своїм змістом, так і способом викладу.

За роки навчання в школі в дітей виробляється звичка задовольнятися матеріалом підручника, а це недостатньо забезпечує розвиток пізнавальної діяльності та учнів. Матеріал підручника не може постійно стимулювати самостійну творчу діяльність дітей, осмислення ними певних явищ, оскільки не асоціюється ними з реальними життєвими враженнями. Потрібно вивчати навколишній світ, види трудової діяльності, явища суспільного життя, події, характерні для місця проживання дітей.

Саме тому, при вивченні рідної мови учнями третього класу, пропонується їм завдання на основі місцевого матеріалу, який сприяє розвитку пізнавальної активності у ході навчання.

Ось приклади таких завдань.

Тема 1. Звуки мови. Букви. Алфавіт.

1.Запишіть до перших десяти букв алфавіту імена людей, з якими ви особисто знайомі, або запам'ятали з оповідання, казки, кінофільму. (а - Алла, б - Богдан і т.д.).

2.Запишіть прізвища відомих людей нашого села, району або всієї держави які ви знаєте.

3.Запишіть в алфавітному порядку назви:

- рослин, що ростуть на городі, (в саду, на клумбі). Підкресліть букви, що позначають два звуки (я, ю, є, ї);

- тварин, які є у вас вдома, підкресліть слова з м'яким знаком;

- птахів нашої місцевості. Підкресліть слова з м'якими приголосними;

- транспорту, який є в селі і в районі.

Тема 2. Склади. Перенос слів.

1. Запишіть двоскладові слова - назви навчального приладдя. Поділіть рискою для переносу лише ті, в яких наголошений перший склад.

2. Пригадайте трискладові слова - назви предметів, які потрібні на уроках трудового навчання (малювання). Запишіть їх, поділіть для переносу.

3. Без яких предметів не можна обійтися при приготуванні їжі. Запишіть їх назви, поділіть для переносу.

Тема 3. Слова - назви предметів (Іменники)

1. Які овочі ви вирощуєте з мамою на городі? Напишіть лише ті назви які мають літеру?

2. Які дерева (кущі, квіти) ростуть у вашому саду?

3. Що ви можете купити в місцевому продуктовому магазині? Запишіть їх назви і поставте наголос.

4. Що продають в меблевому магазині. Запишіть назви і визначне кількість складів. Підкресліть слова, до яких можна поставити слово моя.

5. Які установи є на центральній вулиці нашого села. Запишіть їх назви, визначте кількість звуків.

6. Запишіть слова - назви овочів (фруктів, ягід) за першими буквами алфавіту (або на вибір_). (Наприклад, А - абрикос, аґрус, айва, алича, апельсин, ананас...). Які з них ростуть у нашій місцевості.

7. Вкажіть професії, назви яких мають букву с. Яка з них вам найбільше подобається. Складіть речення з цим словом.