Методична підготовка з легкої атлетики майбутніх учителів фізичної культури

Таблиця 3.2 Рівень методичної підготовленості студентів різних курсів

Курс	n	Рівень підготовленості у %	X ± m бали
		5	4	3	2	1
ІІ	40	-	4,7	74,4	20,9	-	3,33 ± 0,07
ІІІ	58	-	6,8	72,6	20,6	-	3,36 ± 0,06
ІV	34	4,5	21,2	54,5	19,8	-	3,74 ± 0,07

Як видно із отриманих даних, оволодіння знаннями й навичками з методики навчання легкоатлетичним видам у студентів неоднорідно і знаходиться на недостатньому рівні, не дивлячись на те, що вони вивчали дисципліну „Теорія і методика викладання легкої атлетики" в обсязі, передбаченим навчальним планом і програмою.

3.2 Методика засвоєння шкільних видів легкої атлетики

Головним завданням навчання у вищій школі є потреба застосування більш інтенсивних форм, методів організації та проведення навчально-виховного процесу студентів. Від цього буде залежати якість викладання легкої атлетики студентам, яка дасть змогу майбутнім учителям фізичної культури адаптуватися до особливих умов праці, а головне - цілеспрямовано застосувати набуті теоретико-методичні знання й правильно приймати рішення в практичній діяльності.

Основними напрямками активізації навчання студентів експериментальних груп стало: проведення частини практичних занять безпосередньо у загальноосвітніх або спортивних школах для виконання конкретних завдань; виконання практичних завдань, пов'язаних із виникненням і реалізацією конкретних ситуаційних завдань; самостійне вивчення літературних джерел за темою занять, в якому передбачено виконання творчої письмової роботи; самостійне написання основних документів планування; взаємоперевірка планів-конспектів, в яких необхідно було не тільки вказати помилку, але і дати свій варіант відповіді; обґрунтування запитань в окремих темах знаннями із суміжних дисциплін соціальних, медико-біологічних, психолого-педагогічних; перегляд і аналіз відеозаписів уроків провідних викладачів, учителів і тренерів (табл. 3.3).

На методичних заняттях набуті знання студентами на лекціях, уточнювалися, закріплювалися й засвоювалися нові, також здійснювалося їх трансформація у розумові методичні уміння. Особливо важливою тут була робота з виконання навчальних завдань колективно, групами, попарно. Завдання, як правило, несли у собі вирішення проблемних ситуацій, оптимальне розв'язування поставленої проблеми. Одну годину відводили методичній роботі, а іншу - контролю знань фронтальним способом за допомогою тестів.

Таблиця 3.3 Удосконалення методичної підготовленості студентів

Зміст роботи	Форма навчальної роботи	Форма контролю
Методика навчання техніки видів	Проблемні ситуації, проблемні завдання, ділові й рольові ігри, рейтингова система методичні картки	Комп'ютерне тестування, усна форма з оцінюванням внеску кожного учасника
Навчальна практика	Проектування, моделювання, планування	Усна форма оцінювання
Методична конференція	Проект уроку, урок в уроці, аналіз уроку	Колективне і групове оцінювання

Розробка методичної картки (додаток К) з організації, змісту (проблематиці) самостійної роботи, формам і термінам контролю за її ефективністю в навчальному процесі сприяло розвитку самостійної освітньої діяльності студентів. Зміст самостійної роботи складав: підбір та систематизацію засобів навчання техніки легкоатлетичних вправ; роботи над оволодінням технікою видів легкої атлетики та розвитком рухових здібностей; складання комплексів загальнопідготовчих та спеціальних вправ для підготовчої частини занять; виконання завдань, які спрямовані на виправлення помилок під час бігу, стрибків і метань; підготовки до практичних занять; вивчення основної й додаткової літератури, методичних розробок та інших методичних матеріалів; участь в організації та суддівстві змагань.

Для методичної картки пропонувалася тема і техніка виконання легкоатлетичної вправи (малюнки ООТ), також спеціальна література. Студенти самостійно заповнювали інші розділи картки, підбирали загальнорозвиваючі та спеціальні вправи, виявляли можливі помилки і способи їх виправлення. Реалізація такого методичного підходу показала, якщо на першому курсі студенти відчували труднощі у підборі необхідної літератури, то на старших - в інтерпретації педагогічних явищ і формалізації методичних узагальнень.

Ділові ігри, правила яких побудовані у відповідності з комплексною програмою фізичного виховання, і визначені умови уроку, дали можливість залучати до ігор студентів із різним рівнем знань. Під час проведення гри ми ставили два завдання: опанування методики навчання легкоатлетичного виду на уроці й формування поведінки учителя в педагогічній ситуації. Гра починалася з повідомлення її мети і завдань, знайомства з ходом гри, інструктажу студентів, розподілу на групи в 45 осіб, старших груп обирали самі студенти. Кожна група отримувала комплект зразка плану-графіка розподілу програмового матеріалу з фізичної культури VII-Х класів. План-графік заздалегідь розроблявся самими студентами. Друге завдання вирішувалось таким чином: кожна група отримувала картку, в якій була описана педагогічна ситуація і поданий набір можливих рішень. Після обговорення між собою, кожна команда відповідала. Спочатку один студент, а потім його відповідь доповнювали інші. Учасники інших груп могли задавати питання доповідачу. Після цього інша група починала свою відповідь і т.д.

Викладач стежив за правильністю відповідей, за дисципліною, давав правильну відповідь на питання, коли студенти помилялися. Допомагав студентам дійти до правильних висновків. Підсумовуючи гру, він також аналізував уміння студентів використовувати план-графік для вирішення завдань уроку, оцінював діяльність студентів на занятті.

Перед проведенням захисту „проекту уроку" нами подавалися вихідні параметри для проектування: зазначався посібник, за яким має проводитися заняття, вказувався тип уроку (навчальний, тренувальний, контрольний), визначався контингент учнів (сільської школи, гімназійний клас та ін.), подавалися індивідуальні особливості учнів, їх мотивація. Крім того, мікрогрупам студентів, які розробляли проекти уроків, надавали алгоритм підготовки занять: ознайомитися з програмами фізичної культури; вивчити зміст посібника; виділити основні поняття, з якими необхідно ознайомити учнів, і основні теоретичні відомості; сформувати основні завдання уроку; спроектувати діяльність учнів, яка дозволить їм вивчити головні поняття, набути уміння й навички, які необхідно засвоїти. Оцінювання проектів проводилася за такими критеріями: раціональна послідовність дій, що вивчалася у технологічній ланці, доцільність дії, якій навчають; діагностична мета уроку; забезпеченість учнів навчальними матеріалами і технічними засобами, наочними посібниками; оптимальність навантаження і різнобічна діяльності на уроці.

У процесі вивчення змісту методичного матеріалу на заняттях „урок в уроці", показувався фрагмент навчального заняття. Частина студентів виконували роль учнів. Один студент веде урок, а підготовку його здійснювали чотири-п'ять студентів. При цьому один студент готує наочне приладдя, другий підбирає навчальні завдання, третій - популярний матеріал, четвертий розробляє сценарій.

З метою методичної активізації діяльності студентів нами розроблена система організації й проведення аналізу якості практичного уроку. Для цього визначалися шість розділів, які включали в себе 57 питань. Запитання кожного розділу розміщені на окремих картках. Така картка студентові вручається перед початком уроку. Він знайомиться із змістом питань і повертає картку викладачеві. Потім після закінчення уроку він знову отримує свою картку й аналізує якість проведеного уроку. Перший розділ характеризує форму й зміст конспекту уроку. Другий - підготовку й організацію проведення уроку. Третій - методику проведення підготовчої частини уроку. Четвертий - методику проведення основної частини уроку. П'ятий - вимоги, які пред'являються викладачу. Шостий - підсумкова оцінка якості проведення уроку. Дана система підготовки, аналізу й оцінки проведення практичного уроку студентами в навчальному процесі дозволила не тільки значно підвищити активність студентів, але й рівень їх знань викладацької діяльності.

Елементи проблемного навчання, характерною рисою якого є фактор розвитку ситуації й необхідності послідовного прийняття низки рішень, ми включали з метою творчого оволодіння студентами професійними уміннями. Так педагогічні завдання передбачали створення під керівництвом викладача проблемної ситуації й активну самостійну діяльність майбутніх учителів для їх, вирішення. Ми намагались у всіх завданнях підкреслити зв'язок навчання з професійною діяльністю. Тому основною формою стали багатокомпонентні завдання, які складались з декількох різнорідних завдань. Пропонуємо приклади таких педагогічних завдань і професійних ситуацій:

1. Вам необхідно навчити учнів техніці стрибка в довжину з розбігу способом „зігнувши ноги". Які рухові здібності є найбільш важливими для виконання вправи? Підберіть підвідні вправи для стрибків у довжину.

2. Завдання уроку: ознайомити з технікою метання способом „з-за голови", закріпити техніку високого старту та бігу на 30 м, сприяти розвитку швидкісних і координаційних здібностей в іграх. Застосуйте ігровий метод, імітаційні вправи, образну мову.

3. Завдання уроку: удосконалити техніку стрибка у висоту способом „переступання", техніку метання способом „з-за спини через плече", сприяти розвитку силових здібностей комплексом фізичних вправ. Як оптимально треба організувати виконання вправ? Які чинники могли б примусити вас змінити побудову основної частини?

4. В яких випадках Ви цілий урок будете проводити рухливі ігри? Проведіть гру: а) для підготовчої частини уроку; б) для основної частини; в) для заключної частини уроку.

5. Учні вишикувані в колону по 4. Наступне завдання: ознайомити учнів з технікою метання „з-за голови" (на дальність). Чи потрібно учнів перешикувати? Які вправи передують виконанню метання? Виконайте завдання з групою.

Елементи рольових ігор використовували в тих випадках, коли пропонували майбутнім фахівцям давати відповіді на питання семінарських занять у формі бесіди з учнями, таким чином, намагаючись імітувати діяльність учителя на уроках.

Під час проходження програмного матеріалу з шкільних легкоатлетичних видів на практичних заняттях планується навчання одному або двом видам легкої атлетики і моделюється урок тривалістю 45 хвилин. Наступну частину -- відводили для вивчення теоретичного матеріалу, самопідготовці, контролю, розвитку рухових здібностей. Проводять заняття два викладачі, один із них керує роботою студентів по засвоєнню практичної частини програми, а інший - теоретичною підготовкою, виконує усне, письмове, тестове опитування з техніки та методики навчання легкоатлетичним вправам. При вивченні кожної нової теми студенти отримують завдання самостійно опрацювати її за літературними джерелами із складанням розгорнутого плану-конспекту. На початку кожного наступного заняття проводиться аналіз цього матеріалу з практичним навчанням студентів.

Оволодіння студентами програмним матеріалом є індивідуальним, що створює необхідні умови для реалізації здібностей. Починаючи з перших занять, ми залучали студентів до роботи спочатку в якості стажера-спостерігача, потім помічника викладача і аналітика, і лише після цього доручали самостійну роботу, завершуючи проведенням уроку в цілому. Студентам, які оволоділи програмним матеріалом і виконали домашнє завдання, дозволяється виступити у ролі стажера-помічника викладача.

Для ефективного навчання техніки видів легкої атлетики застосовувалися тренажерні пристрої, які дозволяли виправляти різні відхилення (внесення в руховий акт зайвих рухів; відхилення рухів за напрямком та амплітудою; не відповідність м'язових зусиль і зайва напруженість багатьох м'язових груп; порушення загального ритму рухів) на стадії формування рухових умінь. Такими тренажерними пристроями стали: для метання тенісного м'яча, гранати, ядра; пристрій для вивчення техніки стрибків у довжину й висоту з розбігу, пристрій для вивчення техніки штовхання ядра; пристрій для техніки низького старту; пристрої для навчання техніки рухів рук і ніг [7, 28, 192, 215].

У навчальний процес була впроваджена експериментальна програма з легкої атлетики, яка складалась з чотирьох підрозділів: теоретичного, методичного, технічного та фізичної підготовленості (додаток Л). У кожному підрозділі було виділено декілька основних нормативів змісту навчального матеріалу, кожен із яких оцінювався за рейтинговою шкалою. Наприкінці навчальних семестрів підбивалися підсумки -- визначалася сума балів при оцінюванні всіх підрозділів і визначався рейтинг рівня засвоєння навчального матеріалу (додаток Б). Для отримання заліку студент повинен набрати у кожному підрозділі не менше 6570% від максимальної кількості. Оцінка „5" за існуючою п'ятибальною шкалою отримують студенти, які набрали 90100% від максимально можливої кількості балів, „4" 80-89 %, „3" не нижче 65%.

Контроль навчально-методичного процесу також здійснювався в різних формах: опитування студентів (усне, письмове); виконання практичних завдань, оцінювання знань та реалізації їх у педагогічних діях (складання комплексних вправ, підбір рухливих ігор, підготовка бесіди, написання положення про змагання); групове опитування для повторення й закріплення матеріалу після завершення розділу програми; тестова форма, що передбачає оцінку за швидкість та точністю відповіді на питання типу „так" чи „ні" для визначення рівня розвитку знань за різними темами; експрес-опитування для оперативного контролю за короткий час (57 хв). На практичних заняттях оцінювалась техніка виконання вправи, пояснення, уміння організувати учнів, виявляти помилки і виправляти їх, використовувати різні методи навчання легкоатлетичних вправ, врахування вікових, статевих та індивідуальних особливостей учнів.

Правильно організований контроль рівня знань студентів з методичної підготовленості давав чітке уявлення про їх рівень, створював можливість вчасно ліквідовувати прогалини в знаннях і вміннях.

Аналізуючи результати контролю, викладач також бачив недоліки в своїй роботі і мав змогу вдосконалювати і змінювати методику викладання.

Показники методичної готовності майбутніх вчителів фізичного виховання з легкої атлетики у школі експериментальної і контрольної груп після експерименту, наведені у таблиці 3.4.

Як видно, що за всіма видами методичної діяльності студенти експериментальної групи мають кращі показники від студентів контрольної. У студентів другого курсу ІФК найбільша вірогідна різниця спостерігається за такими видами діяльності: підготовка і якість конспекту уроку, методика навчання техніки метання малого м'яча з розбігу, бігу на короткі дистанції, стрибка у висоту „переступанням" з розбігу, стрибка у довжину „зігнувши ноги" з розбігу (p ? 0,05). На другому курсі - методика навчання техніки бігу на середні дистанції і кросового бігу, метання гранати з розбігу й підготовка і якість конспекту уроку (p ? 0,05).

Таблиця 3.4 Показники методичної підготовленості студентів після експерименту, бали

	Зміст навчального матеріалу	Інститут фізичної культури
		контрольна група	експер-на група	t	p
II	Проведення підготовчої частини уроку	3,26 ± 0,08	4,21 ± 0,09	8,00	< 0,05
	Підготовка і якість конспекту уроку	3,00 ± 0,09	4,44 ± 0,10	10,65	< 0,05
	Методика навчання техніки бігу на короткі дистанції	3,40 ± 0,07	4,51 ± 0,08	9,88	< 0,05
	Методика навчання техніки стрибка у висоту "переступанням"	3,07 ± 0,09	4,19 ± 0,10	8,50	< 0,05
	Методика навчання техніки стрибка в довжину "зігнувши ноги"	3,19 ± 0,09	4,21 ± 0,09	8,22	< 0,05
	Методика навчання техніки метання малого м'яча	2,86 ± 0,09	4,02 ± 0,09	9,26	< 0,05
	Методика навчання техніки естафетного бігу	3,33 ± 0,08	4,16 ± 0,08	7,33	< 0,05
	Навчально-методична робота в школі	3,79 ± 0,09	4,53 ± 0,08	6,46	< 0,05
III	Проведення уроку в цілому для учнів середніх класів	3,26 ± 0,07	4,05 ± 0,08	7,02	< 0,05
	Підготовка і якість конспекту уроку	3,29 ± 0,09	4,29 ± 0,11	7,02	< 0,05
	Методика навчання техніки метання гранати	3,00 ± 0,08	4,03 ± 0,10	7,75	< 0,05
	Методика навчання техніки штовхання ядра	2,77 ± 0,08	3,61 ± 0,10	6,63	< 0,05
	Методика навчання техніки бігу на середні дистанції	3,14 ± 0,07	4,39 ± 0,10	9,86	< 0,05
	Методика навчання техніки кросового бігу	3,00 ± 0,09	4,13 ± 0,11	7,75	< 0,05
	Навчально-методична робота в школі	4,23 ± 0,11	4,76 ± 0,07	4,07	< 0,05
IV	Проведення уроку в цілому для учнів старших класів	3,43 ± 0,11	4,03 ± 0,04	5,05	< 0,05
	Підготовка і якість конспекту уроку	3,70 ± 0,09	4,41 ± 0,11	5,21	< 0,05
	Методика навчання техніки потрійного стрибка	3,16 ± 0,09	4,00 ± 0,12	5,57	< 0,05
	Навчально-методична робота в школі	4,35 ± 0,08	4,62 ± 0,09	2,24	< 0,05

На четвертому курсі, методика навчання техніки потрійного стрибка та підготовка і якість конспекту уроку (Р ? 0,05).

Середній бал виконання основних видів методичної діяльності вірогідно вищий у студентів експериментальних груп (p ? 0,05). У процесі навчання, студентами експериментальної групи, широко використовували аналіз педагогічних завдань, ситуацій, проблем навчання і виховання, пошук оптимальних механізмів діяльності, активні методи навчання. Особлива увага надавалася самостійній роботі студентів, підсумки якої обговорювали спільно на семінарах, конференціях, диспутах тощо. Такий підхід допомагає сформувати позитивні мотиви, які стимулюють самостійну діяльність, спонукує студентів до свідомої, зацікавленої, творчої роботи. Результати наших досліджень свідчать про те, що ефективність самостійної пізнавальної діяльності студентів залежить від послідовного керівництва з боку викладача, так і контролю.

Менша різниця показників вірогідності між студентами контрольної та експериментальної груп виявлена у студентів другого курсу ІФК під час проведення підготовчої частини уроку, методики навчання техніки естафетного бігу і навчально-методичної роботи в школі (p ? 0,05). У студентів третього курсу: з методики навчання техніки штовхання ядра, проведення уроку в цілому для учнів середніх класів, навчально-методична робота в школі (p ? 0,05). У студентів четвертого курсу: з проведення уроку в цілому для учнів старших класів, навчально-методична робота в школі (p ? 0,05).

Отримані під час експерименту результати дають підставу вважати, що значне поліпшення росту показників методичних умінь студентів в експериментальних групах у порівнянні з контрольними були досягнуті за допомогою використання проблемних ситуацій і завдань, ділових і рольових ігор, розробкою проектів уроків, моделювання і планування проведення уроків, які відбивають підготовленість студентів до самостійної професійно-педагогічної діяльності.

3.3 Порівняльна характеристика експериментального вивчення легкої атлетики

Спосіб організації навчальної роботи студентів є особливим фактором спільної діяльності і передбачає необхідність раціонального використання зусиль студентів і викладачів. У центрі системи навчання знаходиться студент і це визначає всю діяльність викладача, провідна роль якого в системі сучасної технології полягає у підготовці й управлінні цим процесом. При цьому скеровуюча функція викладача полягає в організації засобів навчання (змісту й методів), реального втілення плану, постійного спостереження за ходом навчального процесу і його результатами, регулярній корекції обраних засобів навчання у відповідності з поставленими цілями професійної підготовки спеціаліста.

Зміст підготовки вчителів фізичного виховання у вищих навчальних закладах подається у типових навчальних планах і програмах, формується у відповідності з вимогами кваліфікаційної характеристики з конкретної педагогічної спеціальності. Разом із тим, зміст базової професійної освіти вчителів постійно змінюється відповідно до науково-технічного, соціального і духовного прогресу.

Експериментальна робота передбачає широке використання традиційних форм навчання у вищих закладах освіти. Водночас кожна з них має виконувати чітко визначені завдання, спрямовані на формування у студентів готовності до професійної діяльності.

На практичних заняттях формуються елементи педагогічної майстерності майбутніх фахівців фізичного виховання, навчаючи техніки виконання легкоатлетичних вправ, постійно звертається увага на методику навчання, способи виправлення помилок, організацію студентів, активізацію їх діяльності.

Важливе значення для формування професійної готовності студентів має навчальна практика. Саме тут студенти засвоюють важливі елементи педагогічної техніки, методики групових технологій і проведення уроку фізичної культури.

Переваги групових технологій (колективна, групова, у парах змінного складу) перед іншими ми вбачаємо у взаємному збагаченні майбутніх фахівців. У групі є можливість обміну інформацією, аналізу, вибору відповідних способів дій, спільного вирішення поставлених завдань.

Технологія викладання вимагає необхідність раціонального використання зусиль студентів і викладачів. У системі професійної освіти повинно бути особисто орієнтований підхід, в якому особистість студента є в центрі уваги педагога, щоб традиційна парадигма освіти (викладач студент посібник) була рішуче замінена новою парадигмою (посібник студент викладач).

Запровадження нових інформаційних технологій навчання надає можливість вирішувати різноманітні завдання: надання знань, контроль за ходом їх засвоєння, демонстрація ілюстративного матеріалу як у статиці, так і у динаміці; зіставлення біомеханічних характеристик еталону рухової дії і дії, яку виконує учень, вказівок подальшого навчання у залежності від виявленого розходження з еталоном; зберігання показників фізичної підготовленості і проведення її аналізу, ведення документації і обробка результатів змагань, зберігання інформації, документів планування, картотек рухливих ігор, списків літератури, навчаючих і контролюючих програм.

Змістовна сторона програм повинна бути орієнтовна на вимоги Державного освітнього стандарту. Організаційно-методична сторона вимагає особливого структурування навчального матеріалу, поділу його на блоки (цикли), кожен із яких забезпечений системою питань і завдань для самостійної індивідуальної роботи, а також підсумковими тестами для самоперевірки якості засвоєння. Даний підхід, на нашу думку, дозволяє досягти необхідного рівня оволодіння загальнопедагогічними знаннями й уміннями, буде сприяти розвитку професійного спрямування особистості студента.

Порівняльна характеристика контрольної та експериментальної групи з методичної готовності студентів після експерименту наведено в таблиці 3.5.

Таблиця 3.5 Порівняльна характеристика показників контрольних та експериментальних груп якості методичної підготовленості, бали

Курс	Зміст методичного матеріалу	Групи	Інститут фізичної культури СумДПУ ім. А.С. Макаренка
			до експер-ту	після експер-ту	t	р
II	Проведення підготовчої частини уроку	К	3,23 ± 0,07	3,26 ± 0,08	0,27	> 0,05
		Е	3,21 ± 0,06	4,21 ± 0,09	9,44	<0,05
	Підготовка і якість конспекту уроку	К	3,05 ± 0,08	3,00 ± 0,09	0,41	> 0,05
		Е	3,21 ± 0,09	4,44 ± 0,10	8,90	<0,05
	Методика навчання техніки бігу на короткі дистанції	К	3,49 ± 0,08	3,40 ± 0,07	0,83	> 0,05
		Е	3,47 ± 0,10	4,51 ± 0,08	7,86	<0,05
	Методика навчання техніки стрибка у висоту "переступанням"	К	3,16 ± 0,09	3,07 ± 0,09	0,69	> 0,05
		Е	3,35 ± 0,09	4,19 ± 0,10	6,28	<0,05
	Методика навчання техніки стрибка у довжину "зігнувши ноги"	К	3,21 ± 0,09	3,19 ± 0,09	0,15	> 0,05
		Е	3,35 ± 0,09	4,21 ± 0,09	7,05	<0,05
	Методика навчання техніки метання малого м'яча	К	3,00 ± 0,09	2,86 ± 0,09	1,13	> 0,05
		Е	2,95 ± 0,08	4,02 ± 0,09	8,76	<0,05
	Методика навчання техніки естафетного бігу	К	3,42 ± 0,10	3,33 ± 0,08	0,72	> 0,05
		Е	3,42 ± 0,10	4,16 ± 0,08	5,73	<0,05
	Навчально-методична робота в школі	К	3,91 ± 0,07	3,79 ± 0,09	1,06	> 0,05
		Е	3,84 ± 0,09	4,53 ± 0,08	5,73	<0,05
III	Проведення уроку в цілому для учнів середніх класів	К	3,34 ± 0,08	3,26 ± 0,07	0,72	> 0,05
		Е	3,42 ± 0,08	4,05 ± 0,08	5,38	<0,05
	Підготовка і якість конспекту уроку	К	3,23 ± 0,07	3,29 ± 0,09	0,52	> 0,05
		Е	3,37 ± 0,08	4,29 ± 0,11	6,70	<0,05
	Методика навчання техніки метання гранати	К	3,11± 0,08	3,00± 0,08	0,95	> 0,05
		Е	3,26± 0,09	4,03 ± 0,10	5,62	<0,05
	Методика навчання техніки штовхання ядра	К	2,80 ± 0,08	2,77 ± 0,08	0,26	> 0,05
		Е	2,92 ± 0,09	3,61 ± 0,10	5,31	<0,05
	Методика навчання техніки бігу на середні дистанції	К	3,26 ± 0,09	3,14 ± 0,07	1,00	> 0,05
		Е	3,29 ± 0,07	4,39 ± 0,10	8,60	<0,05
	Методика навчання техніки кросового бігу	К	3,17 ± 0,12	3,00 ± 0,09	1,12	> 0,05
		Е	3,26 ± 0,13	4,13 ± 0,11	4,93	<0,05
	Навчально-методична робота в школі	К	4,46 ± 0,09	4,23 ± 0,11	1,64	> 0,05
		Е	4,21 ± 0,11	4,76 ± 0,07	4,30	<0,05
IV	Проведення уроку в цілому для учнів старших класів	К	3,49 ± 0,11	3,43 ± 0,11	0,38	> 0,05
		Е	3,66 ± 0,12	4,03 ± 0,04	2,86	< 0,05
	Підготовка і якість конспекту уроку	К	3,68 ± 0,08	3,70 ± 0,09	0,17	> 0,05
		Е	3,79 ± 0,08	4,41 ± 0,11	4,75	<0,05
	Методика навчання техніки потрійного стрибка	К	3,27± 0,09	3,16± 0,09	0,85	> 0,05
		Е	3,48± 0,12	4,00 ± 0,12	3,09	<0,05
	Навчально-методична робота в школі	К	4,30 ± 0,08	4,35 ± 0,08	0,45	> 0,05
		Е	4,28 ± 0,08	4,62 ± 0,09	2,75	<0,05

Так, студенти експериментальної групи другого курсу ІФК досягли покращення з підготовки і якості конспекту уроку на 38,31%, проведення підготовчої частини уроку на 31,15% і методики навчання техніки метання малого м'яча з розбігу на 36,27%, p 0,05). Менше зростання відбулося з методики навчання техніки бігу на короткі дистанції на 29,97%, стрибка в довжину „зігнувши ноги" на 25,67%, стрибка у висоту „переступанням" на 25,07%, естафетного бігу на 21,63% та навчально-методичної роботи в школі на 17,96%, p 0,05. Лише з проведення підготовчої частини уроку відбулося незначне зростання у студентів контрольної групи на 0,92% при p 0,05.

Якість знань у студентів експериментальної групи третього курсу ІФК, значно зросла з методики навчання техніки бігу на середні дистанції (33,43%) і кросового бігу (26,68%), штовхання ядра (23,63%), метання гранати з розбігу (23,61%), підготовки і якості конспекту уроку (27,29% і p 0,05). Дещо менший ріст зафіксовано з проведення уроку в цілому для учнів середніх класів (18,42%) та навчально-методичної роботи в школі (13,06%, p 0,05). У студентів контрольної групи приріст результатів відбувся лише з підготовки і якості конспекту уроку (1,85% і p 0,05).

На 16,35% відбувся ріст результатів у студентів експериментальної групи четвертого курсу ІФК з підготовки і якості конспекту уроку (p 0,05). Якість знань із методики навчання техніки потрійного стрибка й проведення уроку в цілому для учнів старших класів зросли у студентів відповідно на 14,94% і 10,10% при p 0,01. На 7,94% зросла якість навчально-методичної роботи в школі (p 0,05).

У студентів контрольної групи зростання якості знань відбулося із проведення уроку в цілому для учнів старших класів (1,74%), підготовки і якості конспекту уроку (0,54%), навчально-методичної роботи в школі (1,16% і p 0,05).

Таким чином, результати дослідження показують, що студенти експериментальної групи всіх курсів мають вірогідно вищий рівень методичної готовності, ніж контрольної. Це свідчить про ефективність розробленої експериментальних методик й можливість їх впровадження у підготовку майбутніх учителів фізичної культури.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. Аналіз науково-методичної літератури засвідчив, що порівняння навчальних програм з дисципліни „Теорія і методика викладання легкої атлетики", котрі використовуються у вищих педагогічних навчальних закладах IIIIV рівнів акредитації, показало, що на вивчення шкільних легкоатлетичних видів недостатньо відводиться часу (від загальної кількості годин): на лекції 13,9%, семінарські заняття 7,8% і методичні заняття 3,1%. На практичні заняття передбачено 70,2%, на вивчення окремого виду 5%. Для формування професійних знань, умінь і практичних навичок майбутніх вчителів фізичної культури необхідно передбачати той факт, що даний обсяг знань є актуальним для програми загальноосвітніх навчальних закладів „Основи здоров'я і фізична культура", також дозволяє надати теоретико-методичні знання, сформувати практичні вміння виконувати і оцінювати засвоєння техніки легкоатлетичних вправ, діагностувати рівень розвитку фізичної підготовленості та ефективно використовувати засоби фізичного виховання.

2. У процесі дослідження встановлено, що загальний рівень методичної підготовленості студентів другого курсу СумДПУ становить у середньому

3,33 0,07 бали, третього курсу 3,36 0,06 бали і четвертого курсу

3,74 0,07 бали, як видно результати не відповідають cучасним вимогам до високого рівня підготовки вчителя фізичної культури.

3. Експериментальна програма оптимізації засвоєння шкільних легкоатлетичних видів характеризується системою зміни методів викладання, що включає сучасні форми, методи й засоби навчання (проблемні ситуації, проблемні завдання, ділові й рольові ігри, моделювання, проект уроку, урок в уроці, аналіз уроку, рейтингова система), які спрямовані на особистісно-орієнтований розвиток студентів, формування їхньої професійної самосвідомості і педагогічного мислення.

4. Аналіз експериментальних груп після експерименту показав, що запропонована методика засвоєння шкільних легкоатлетичних видів вплинула на формування:

- знань з методики навчання техніки бігу на короткі дистанції, бігу на середні дистанції, кросового бігу, стрибка у довжину способом „зігнувши ноги" відповідно (від 1,01 до 1,08 балів), (p 0,05);

- на реалізацію усіх компонентів навчально-методичної роботи в школі;

- навичок проведення уроків для школярів різного віку.

Загалом оцінки за методичну підготовленість студентів експериментальних групах вищі, ніж у контрольних. Так методична підготовленість студентів усіх курсів ІФК контрольних груп оцінена на

3,44 ± 0,09 бала, а експериментальних груп 4,24 ± 0,09 бала (p ? 0,05).

5. Перевірка рівня засвоєння методичних знань та умінь засвідчує, що запропонована експериментальна методика у звичайних умовах педагогічної практики в школі показала її ефективність. Узагальнюючі оцінки за проведення різних форм навчальної діяльності в школі у студентів експериментальних груп (за всіма контрольними вимірами одиниць аналізу підрахунку) значно вищі й достовірніші (p 0,05), ніж у контрольних (p 0,05).

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Доцільною активно-пізнавальною діяльністю студентів з методики засвоєння шкільних легкоатлетичних видів є: проведення частини практичних занять безпосередньо у загальноосвітніх або спортивних школах для виконання конкретних завдань; виконання практичних завдань пов'язаних із виникненням і реалізацією конкретних ситуаційних завдань; самостійне вивчення літературних джерел за темою занять, в якому передбачено виконання творчої письмової роботи; самостійне написання основних документів планування; взаємоперевірка планів-конспектів, в яких необхідно було не тільки вказати помилку, але і дати свій варіант відповіді; обґрунтування запитань в окремих темах знаннями із суміжних дисциплін - соціальних, медико-біологічних, психолого-педагогічних; перегляд і аналіз відеозаписів уроків провідних викладачів, учителів і тренерів, та проведення методичних конференцій (проект уроку, урок в уроці, аналіз якості уроку).

Рекомендований зміст самостійної роботи складає: підбір та систематизація засобів навчання техніки легкоатлетичних вправ; робота над оволодінням технікою видів легкої атлетики та рухових здібностей; підбір комплексів загальнопідготовчих та спеціальних вправ для підготовчої частини занять; виконання завдань, які спрямовані на виправлення помилок під час бігу, стрибків і метань; підготовку до практичних занять; вивчення основної й додаткової літератури, методичних розробок та інших методичних матеріалів; участь в організації та суддівстві змагань.

Розвитку самостійної освітньої діяльності студентів сприяє також розробка методичних карток, де пропонується тема і техніка виконання легкоатлетичної вправи (малюнки ООТ), а також спеціальна література. Студенти самостійно доповнюють інші розділи картки, підбирають загальнорозвиваючі та спеціальні вправи, виявляють можливі помилки і способи їх виправлення.

Для проведення захисту проекту уроку, студентам задаються вихідні параметри для проектування: зазначається посібник, вказується тип уроку, визначається контингент учнів, подаються індивідуальні особливості учнів, їх мотивація. Крім того, мікрогрупам студентів, які розробляють проекти уроків, надається алгоритм підготовки занять: ознайомитися з програмами фізичної культури; вивчити зміст посібника; виділити основні поняття, з якими необхідно ознайомити учнів, і основні теоретичні відомості; сформувати основні завдання уроку; спроектувати діяльність учнів, яка дозволить їм вивчити головні поняття, набути уміння й навички, які необхідно засвоїти.

На практичних заняттях, під час проходження програмного матеріалу з шкільних легкоатлетичних видів, планується навчання одному або двом видам легкої атлетики і моделюється урок тривалістю 45 хвилин. Наступна частина для вивчення теоретичного матеріалу, самопідготовці, контролю, розвитку рухових здібностей. Проводять заняття два викладачі, один із них керує роботою студентів по засвоєнню практичної частини програми, а інший - теоретичною підготовкою, виконує усне, письмове, тестове опитування з техніки та методики навчання легкоатлетичним вправам. При вивченні кожної нової теми студенти отримують завдання самостійно опрацювати її за літературними джерелами із складанням розгорнутого плану-конспекту. На початку наступного заняття проводиться аналіз цього матеріалу з практичним навчанням студентів.

Контроль навчально-методичного процесу також здійснювався в різних формах: опитування студентів (усне, письмове); виконання практичних завдань, оцінювання знань та реалізації їх у педагогічних діях (складання комплексних вправ, підбір рухливих ігор, підготовка бесіди, написання положення про змагання); групове опитування для повторення й закріплення матеріалу після засвоєння розділу програми; тестова форма, що передбачає оцінку за швидкість та точністю відповіді на питання типу „так" чи „ні" для визначення рівня розвитку знань за різними темами; експрес-опитування для оперативного контролю за короткий час (57 хв). На практичних заняттях оцінювалась техніка виконання вправи, пояснення, уміння організувати учнів, виявляти помилки і виправляти їх, використовувати різні методи навчання легкоатлетичних вправ, врахування вікових, статевих та індивідуальних особливостей учнів.

ДОДАТОК А

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ З МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ ШКІЛЬНИХ ВИДІВ

Біг на короткі дистанції

1. Навчання бігу на короткі дистанції вивчається у такій послідовності:

а) біг по дистанції; біг по повороту; низький старт і розгін, фінішування, біг по дистанції у цілому;

б) біг по повороту, біг по дистанції, низький старт, фінішування;

в) низький старт, стартовий розгін, фінішування; біг по дистанції.

2. Типовими помилками при бігу на дистанції є:

а) низький рівень фізичної підготовки, нерівномірне зростання швидкості кроків, скутість рухів;

б) надмірне випрямлення тулуба, постановка ступні з п'ятки, не відповідність рухів рук і ніг; коливання тулуба;

в) не повне випрямлення ноги при відштовхуванні, великий або малий нахил тулуба, недостатнє піднімання стегна махової ноги.

3. Основні засоби навчання бігу на дистанції:

а) біг стрибками з ноги на ногу, багатоскоки;

б) біг вільним маховим кроком, біг із прискоренням, зміною темпу на дистанціях 20-150м;

в) багаторазовий біг із ставленням ноги на передню частину ступні на дистанції 20-60м.

4. Навчання учнів техніки бігу з низького старту слід розпочати після:

а) засвоєння спеціально-бігових вправ легкоатлета;

б) умінню вільно бігти з максимальною швидкістю;

в) уміння переходити від максимального бігу до вільного, не зменшуючи швидкості.

5. Після старту слід закінчувати дистанцію:

а) на лінії фінішу;б) до лінії фінішу; в) після лінії фінішу.

6. На початку вивчення низького старту, вправи доцільно виконувати:

а) у парах;

б) індивідуально;

в) групами.

7. Прискорити фініш бігун може:

а) стрибковоподібно;

б) нахиленням тулуба на останніх кроках;

в) падінням на фінішну стрічку.

8. Стартові колодки в бігові на 200 і 400 м розташовують:

а) по внутрішньому краю доріжки;

б) на середині;

в) по зовнішньому краю доріжки.

9. Вирішальним у виконанні старту є:

а) швидкість відштовхування бігуна від стартових колодок;

б) стартовий розгін;

в) способи виконання низького старту.

10. За командою "Увага" бігун таз підіймає:

а) трохи нижче рівня плечей;

б) значно вище плечей;

в) трохи вище рівня плечей.

Стрибок у висоту способом "переступанням" із розбігу

1. Техніка стрибка вивчається у такій послідовності:

а) розбіг; відштовхування; перехід через планку; приземлення;

б) відштовхування; розбіг у поєднанні з відштовхуванням, рухи в польоті; стрибки в цілому;

в) стрибки в цілому, розбіг, відштовхування, перехід через планку, приземлення.

2. Розбіг виконується під кутом:

а) 15-20;б) 35- 45;в) 70-75.

3. Відштовхування виконується:

а) дальньою ногою від планки;

б) ближньою ногою до планки;

в) не має значення.

4. Довжина розбігу стрибуна залежить від:

а) рівня розвитку швидкості та "вибухової" сили ніг стрибуна;

б) антропометричних даних стрибуна;

в) підготовленості стрибуна відштовхуватися на більш високій швидкості.

5. Максимальну швидкість розбігу необхідно досягти:

а) на останньому кроці в момент ставлення поштовхової ноги на місце відштовхування;

б) на передостанньому кроці;

в) на третьому кроці від місця відштовхування.

6. Який біговий крок, найдовший під час розбігу перед відштовхуванням?

а) останній крок;

б) передостанній крок;

в) 3-4 кроки від місця відштовхування.

7. Перехід через планку починають вивчати вправою:

а) приземленням на махову ногу;

б) перенесення махової ноги через планку;

в) переступанням через планку, стоячи боком у повільному й швидкому темпі.

8. Приземлення здійснюється:

а) на поштовхову ногу;

б) на махову ногу;

в) на обидві ноги.

9. Нога при відштовхуванні ставиться:

а) через п'яту на всю ступню;

б) із виділеним упором на п'яту;

в) "загрібаючим" рухом згори-вниз на всю стопу.

10. При вивченні техніки відштовхування найдоцільніше використовувати такі вправи:

а) діставання високо підвішених предметів рукою, головою, маховою ногою;

б) стрибки вверх у поєднанні з маховим рухом;

в) постановка поштовхової ноги на місце відштовхування "руки в замах".

Естафетний біг

1. Естафетний біг вивчається в такій послідовності:

а) старт, передача естафетної палиці, передача естафети на максимальній швидкості, естафетний біг у цілому;

б) передача естафетної палиці на місці, в ходьбі, бігові, із старту, передачі на максимальній швидкості;

в) естафетний біг у цілому, передача естафетної палиці.

2. В естафетному бігу найчастіше використовують передачу палиці:

а) зверху;б) знизу;в) перекладанням із руки в руку.

3. Раціональна передача естафетної палиці відбувається:

а) в обмеженій зоні;б) на початку 20 - метрової зони;

в) за 3-4 метри до закінчення зони передачі.

4. Бігуни на І і IV етапах пробігають:

а) 90 м;б) 100 м;в) 110 м.

5. Бігуни на ІІ і ІІІ етапах пробігають:

а) 120 м;б) 110 м;в) 100 м.

6. Коли бігун на І етапі тримає палицю в правій руці, бігуни ІІ і IV етапів, мають стати:

а) ближче до внутрішнього краю доріжки;

б) по середині доріжки;

в) ближче до зовнішнього краю доріжки.

7. Бігун, який приймає естафетну палицю, приймає положення:

а) низького старту;б) високого старту;

в) старту з опорою на одну руку.

8. Передачу естафетної палиці виконують:

а) знизу-вперед-уверх;

б) уперед-уверх;

в) знизу-вперед.

9. Спортсмен знаходиться на ІІ, ІІІ, IV етапах естафетного бігу 4х100 м:

а) тільки в зоні передачі;

б) за 10 метрів до зони передачі;

в) посередині зони передачі.

10. Під час передачі естафетної палиці швидкість бігунів повинна:

а) більша в того, що приймає;

б) більша в того, що передає;

в) однакова в обох.

Стрибок у довжину способом "зігнувши ноги" із розбігу

1. Вивчення техніки стрибка у довжину способом "зігнувши ноги" відбувається у такій послідовності:

а) приземлення, розбіг, відштовхування, політ;

б) відштовхування, розбіг з відштовхуванням, приземлення, стрибок у цілому;

в) розбіг, відштовхування, політ, приземлення.

2. Для набуття горизонтальної швидкості доцільно виконувати варіант розбігу:

а) швидке прискорення з початку розбігу, збереження набутої швидкості і плавне підвищення її на останніх 4-6 кроках перед відштовхуванням;

б) поступове наростання швидкості зі значним прискоренням на останній третині розбігу;

в) плавне наростання швидкості, утримання її впродовж усього розбігу з подальшим переходом на вільний біг за 4 кроки до відштовхування.

3. Поштовхова нога ставиться на брусок при правильному відштовхуванні:

а) із передньої частини стопи;

б) на всю стопу;

в) із п'ятки швидким перекатом на всю стопу.

4. Напередодні відштовхування найдовшим біговим кроком є:

а) останній; б) передостанній;

в) третій до місця відштовхування.

5. Найбільш ефективним приземленням буде коли стрибун:

а) нахилить тулуб уперед-вниз якомога ближче до ніг;

б) підніме ноги угору, одночасно нахиляючи тулуб трохи вперед;

в) тулуб нахилить назад.

6. У фазі польоту стрибун виконує рухи руками й ногами для:

а) збільшення результату стрибка;

б) збільшення горизонтальної або вертикальної швидкості;

в) збереження рівноваги тіла й підготовки до приземлення.

7. Передумовою успіху в стрибках у довжину є:

а) уміння попадати на місце відштовхування;

б) уміння приземлятися;

в) уміння підтримувати постійну довжину бігового кроку.

8. Початківцям рекомендують виконувати стрибок у довжину з:

а) повного розбігу;

б) короткого розбігу;

в) середнього розбігу.

9. При поєднанні розбігу з відштовхуванням основним засобом будуть:

а) стрибки з місця;

б) стрибки у кроці з різних видів розбігу;

в) стрибки з короткого й середнього розбігу.

10. Імітацію техніки виконання "у кроці" доцільно виконувати:

а) на місці;

б) у висі на кільцях;

в) на низьких брусах.

11. Ефективне стартове виконання розбігу в стрибках починають:

а) з місця; б) з ходьби;в) із підбігу.

Метання м'яча з розбігу

1. Техніка метання м'яча вивчається за такою послідовністю:

а) тримання м'яча і фінальне зусилля в поєднанні з кидком; кидкові кроки в поєднанні з випуском м'яча; цільному кидковому руху з розгону;

б) цільному кидковому руху з розбігу; кидкові кроки в поєднанні з випуском м'яча; тримання м'яча і фінальне зусилля в поєднанні з кидком;

в) кидкові кроки в поєднанні з випуском м'яча, тримання м'яча і фінальне зусилля в поєднанні з випуском м'яча; цільному кидковому руху з розбігу.

2. Для удосконалення техніки метання м'яча з розбігу доцільно використовувати:

а) тенісні м'ячі;б) камінці;в) набивні м'ячі (1 кг).

3. Перед виконанням схресного кроку рука з м'ячем відведена:

а) униз;б) над плечем;в) прямо назад.

4. При виконанні попередньої частини розбігу права рука з м'ячем зігнута над плечем, а ліва:

а) працює у такт руху;

б) вільно опущена вниз;

в) витягнута прямо-вперед.

5. Виконання схресного кидкового кроку:

а) утворює найбільш вигідне положення перед фінальним зусиллям;

б) прискорює розбіг;

в) забезпечує повний замах руки з м'ячем.

6. Попередню й заключну частини розбігу розділяють:

а) визначеною постійною лінією;

б) контрольною умовною позначкою;

в) іншими позначками.

7. При виконанні фінального зусилля починає рух:

а) рука, що тримає м'яч;

б) ліве плече;

в) таз одночасно з коліном і стопою правої ноги.

8. Навчання техніки фінального зусилля починається з:

а) метання з короткого розбігу;

б) метання з місця;

в) імітація й метання зі схресного кроку.

9. Найчастіше у фінальній частині розбігу виконують:

а) 2 кроки;б) 4 кроки;в) 6 кроків.

10. В заключній частині розбігу рука з м'ячем відводиться:

а) на першому кидковому кроці;

б) 3-4 кидковому кроці;

в) на останньому кроці перед фінальним зусиллям.

Кросовий біг

1. Кросовий біг виконують:

а) на доріжці стадіону;

б) біг на шосе;

в) на пересіченій місцевості.

2. Біг на кросових дистанціях починається:

а) високого старту;

б) низького старту;

в) немає значення.

3. При бігові по твердому ґрунті потрібно:

а) збільшувати частоту кроку;

б) збільшувати довжину кроку;

в) зменшувати довжину кроку.

4. При бігу по піску, м'якому ґрунті, болотистій місцевості ногу ставлять:

а) із п'ятки;

б) на всю ступню;

в) на передню частину ступні.

5. Під час бігу на гору тулуб нахиляють уперед і:

а) збільшують довжину кроків;

б) збільшують частоту кроків;

в) зменшують частоту кроків.

6. У кросі спортсмени долають високі перешкоди:

а) бар'єрним кроком;

б) спираючись на них рукою і різнойменною ногою;

в) наступаючи однією ногою.

7. Найкраще короткі підйоми потрібно долати:

а) на різній швидкості;

б) на максимальній швидкості;

в) у повільному темпі.

8. При доланні тривалих підйомів:

а) збільшують швидкість;

б) зменшують швидкість;

в) переходять на ходьбу.

9. При доланні незначних перешкод спортсмен при приземленні:

а) відхиляє тулуб назад;

б) нахиляє тулуб уперед;

в) тримає тулуб вертикально.

10. Особливості техніки кросового бігу вивчають після:

а) засвоєння техніки бігу на середні й довгі дистанції;

б) засвоєння стрибків у висоту й довжину;

в) засвоєння бар'єрного бігу й бігу з перешкодами.

Штовхання ядра

1. Штовхання ядра вивчається у такій послідовності:

а) штовхання ядра зі скоку; штовхання вперед угору з місця; тримання ядра; фінальне зусилля;

б) тримання ядра; штовхання вперед-угору; фінальне зусилля; штовхання ядра зі скоку;

в) фінальне зусилля; штовхання ядра зі скоку; тримання ядра; штовхання з місця.

2. Найбільш розповсюджений спосіб тримання ядра:

а) на всій долоні;

б) на середніх фалангах пальців;

в) високо на дистальних фалангах пальців.

3. Рух правою ногою при відштовхуванні на початку скоку виконується:

а) через усю ступню;

б) ковзанням через п'яту;

в) ковзанням через п'яту або носок.

4. Найбільш правильна робота правої ноги при виконанні фінального зусилля:

а) права нога тільки розгинається;

б) права нога повертається до того моменту, коли центр ваги метальника не буде винесений попереду правої стопи, а тоді розгинається;

в) права нога здійснює обертально-піднімальну роботу вперед-угору.

5. Рух тулуба у фазі фінального зусилля починається з повертанням:

а) голови вліво;

б) плечового поясу;

в) таза відносно вертикальної вісі тіла.

6. Раціональне штовхання ядра відбувається за рахунок:

а) із використанням силових можливостей усього тіла, у тому числі й ніг;

б) із використанням сили тієї ж руки й тулуба;

в) у більшій мірі тільки рукою, що тримає ядро.

7. Вузька постановка ніг у фінальному положенні:

а) збільшує шлях прикладання сили до ядра;

б) приводить до неспівпадання сили тиску правої ноги на опору з напрямком сили, прикладеної до ядра, а також до зменшення шляху прикладання сили до ядра;

в) збільшує шлях прикладання сили до ядра у фінальному зусиллі.

8. При штовханні ядра з фінального зусилля спортсмен приймає вихідне положення:

а) боком до сегмента;

б) спиною до сегмента;

в) не має значення.

9. Рука з ядром відривається від шиї, із силою робить поштовх:

а) уперед;б) уверх;в) уперед-уверх.

10. Штовхання ядра у фінальній частині відбувається у такій послідовності:

а) штовхання рукою-ноги-тулуб;

б) тулуб-ноги-штовхання рукою;

в) ноги-тулуб-штовхання рукою.

Біг на середні і довгі дистанції

1. Біг на середні й довгі дистанції вивчають у наступній послідовності:

а) високий старт і прискорення, біг по дистанції, повороту, фінішування;

б) біг по дистанції, повороту, високий старт і стартове прискорення, фінішування;

в) фінішування, високий старт і прискорення, біг по дистанції й повороту.

2. У бігу на середні й довгі дистанції застосовується:

а) низький старт;б) високий старт;в) старт із ходу.

3. При бігу поштовхова нога має:

а) згинатися в колінному суглобі;

б) повністю бути випрямлена;

в) відштовхуватися від опори.

4. При виконанні бігу учні мають дихати:

а) ротом;б) носом;в)носом і ротом одночасно.

5. Нога має активно ставитися на доріжку:

а) на всю стопу;б) передньою частиною;

в) зовнішньою частиною стопи.

6. Головною умовою правильного фінішування є:

а) стрибок на фініш;б) піднімання рук угору;

в) пробігання лінії фінішу на швидкості.

7. При бігові на повороті, стопа правої ноги ставиться:

а) на зовнішній край стопи;

б) на внутрішній край стопи;

в) на всю стопу.

8. На стартові в бігові на середні й довгі дистанції подаються команди:

а) "На старт", "Увага", "Руш";

б) "На старт", "Руш";

в) "Увага", "Руш".

9. Підвищення швидкості бігу на дистанції відбувається завдяки:

а) збільшенню довжини кроку;

б) збільшенню частоти кроку;

в) збільшенню частоти кроків із збереженням їх довжини.

10. Бігун "включає" максимально можливу швидкість:

а) на початку дистанції;

б) при виході на останній прямій;

в) на останньому колі.

Метання гранати

1. Техніка метання гранати вивчається у наступній послідовності:

а) фінальне зусилля в поєднанні з кидком; кидкові кроки з випуском гранати з руки; цілісному кидковому руху з руки; цілісному кидковому руху з розбігу;

б) цілісному кидковому руху з розбігу, кидкові кроки з випуском гранати з руки; фінальному зусиллі в поєднанні з кидком;

в) кидкові кроки з випуском гранати з руки, фінального зусилля в поєднанні з кидком, кидок у цілому.

2. При попаданні лівою ногою на контрольну позначку метальник має робити:

а) замах;

б) кидкові кроки і відвести руку із гранатою;

в) збільшити швидкість.

3. Раціональний спосіб тримати гранату:

а) коли всі пальці руки тримають ручку гранати;

б) чотири пальці тримають ручку, а мізинець зігнутий і впирається в кінець ручки ;

в) не має значення.

4. Зв'язуючим елементом між розбігом і фінальним зусиллям є:

а) кидковий крок;б) схресний крок.

5. При метанні найчастіше застосовують відведення гранати:

а) прямо назад;б) уперед-вниз-назад;

в) назад-вниз.

6. Після випуску гранати метальник виконує гальмування стрибком:

а) на ліву ногу;б) на праву ногу;в) із лівої на праву.

7. Метання гранати виконується під кутом:

а) 40-42;б) 28-42;в) 45-47.

8. Виконання фінального зусилля починається з випрямленням правої ноги, повертаючи її:

а) носком на зовні;

б) носком у середину;

в) носком уперед.

9. Якою ногою потрібно попасти на контрольну позначку, якщо граната в правій руці:

а) правою;б) лівою;в) не має значення.

10. Швидкість руху гранати в метанні збільшується поступово з різким "вибухом":

а) на початку;б) на середині; в) у кінці

Потрійний стрибок

1. Техніку виконання потрійного стрибка вивчають із:

а) ритму розбігу і стрибок в цілому; відштовхування в "скоку", "кроці"; поєднання "кроку" і "стрибка"; потрійний стрибок із місця; короткого розбігу;

б) відштовхування у "скоку", "кроці"; поєднання "скоку" і "стрибка"; поєднання "скоку" і "кроку"; потрібний стрибок із місця і короткого розбігу; ритм розбігу й стрибок у цілому;

в) потрійний стрибок із місця і короткого розбігу; відштовхування у "скоку", "кроці"; поєднання "скоку" і "кроку", "кроку" і "стрибка"; стрибок у цілому.

2. Рухами яких ланок тіла супроводжується відштовхування:

а) активною постановкою і швидким розгинанням поштовхової ноги;

б) активним рухом рук і тулуба угору;

в) постановкою поштовхової ноги на брусок під себе, активним рухом махової ноги і рук із випрямленням тулуба.