Диференційовані завдання до окремого блоку можуть бути укладені вчителем самостійно, або "запозичені" з навчальних посібників чи методичної літератури, та узгоджені з рівнями навченості. Бажано також залучати до підбору та укладання диференційованих завдань учнів. Такий методичний прийом не тільки зменшує обсяг роботи вчителя, а й дає змогу учням об'єктивно оцінити обсяг та рівень власних знань, намітити перспективи подальшого вивчення біології.

Якщо під час виконання завдань копіювального та алгоритмічного видів учні, які сумлінно підготувались до заняття, не відчувають ніяких складностей, то під час розв'язування завдань евристичного та творчого видів навіть “найсильніші” школярі потребують допомоги вчителя. Це пов'язано з тим, що більшість учнів, навіть маючи достатньо великий обсяг знань з предмету, не володіють навичками навчальної продуктивної діяльності. Тому вчитель має ознайомити учнів з методикою розв'язування завдань продуктивного характеру. З цією метою вчитель спочатку самостійно вирішує завдання евристичного та творчого видів, розкриваючи всі етапи розв'язку: бачення проблеми, висунення гіпотези, знаходження шляхів рішення проблеми, співставлення результатів з гіпотезою, у разі необхідності здійснення повторного пошуку. Потім вчитель може запропонувати учням разом з ним розв'язати інше навчальне завдання. Бажано організувати пошук учнів таким чином, щоб вони отримали результат за умов мінімальної допомоги з боку вчителя. Коментоване виконання завдань евристичного та творчого видів дозволяє сформувати навички продуктивної навчальної діяльності у більшості учнів.

До умов ефективного застосування диференційованих завдань відносять: 1) укладання завдань відповідно до мети й задач навчання, змісту інтегрованого блоку; 2) формування достатнього фонду навчальних завдань; 3) врахування як індивідуально-типових так і індивідуальних характеристик учнів у ході підбору диференційованих завдань; 4) використання завдань різних видів з метою формування різноманітних навчальних якостей учнів; 5) добровільність вибору учнем виду завдання.

2.3 Методичні рекомендації щодо підвищення ефективності здійснення диференціації навчання на уроках біології

Педагог має визначити, знати, враховувати індивідуальні особливості своїх учнів, їхній фізичний розвиток, темперамент, характер, волю, мислення, почуття, інтереси, щоб спираючись на позитивне, усувати негативне в їхній діяльності і поведінці. Тільки за цієї умови можливе виховання цілісної, гармонійно розвиненої індивідуальності та повноцінної особистості.

Значущість і потреба диференційованого підходу в шкільній практиці не викликає сумніву. Але при спробі впровадити диференційований підхід у реальних класах і з реальними учнями у вчителя можуть виникнути такі труднощі, як небажання використовувати індивідуальний та диференційований підхід до навчання, незнання індивідуальних особливостей кожного учня, застосування диференційованого підходу до кожного учня не на практиці, а в теоретичному вигляді. Труднощі можуть усвідомлювати тільки вчителі, чутливі до психологічних нюансів педагогічних подій. Багато вчителів працюють, навіть не помічаючи цих труднощів. Проте це не означає, що ігнорування проблеми автоматично призводить до її розв'язання. Неусвідомлення вчителем тонкощів організації відповідних напрямів роботи створює нові, побічні проблеми, які нерідко розв'язуються неоптимальним шляхом.

Важливою методичною рекомендацією для молодого спеціаліста є те, що в практичній роботі учителю на уроці дуже важко орієнтуватись на різні фактори, практично він не може організувати роботу одночасно більш ніж з 2-3 групами. Отже, щоб була можливість управлінь діяльністю в цих групах, клас не може бути розбитий більше ніж на 2-3 групи. Для такої розбивки потрібен один, але найбільш важливий критерій. Таким критерієм може бути рівень розвитку мислення. В багатьох методичних роботах питання індивідуалізації розв'язується в плані попередження помилок і засвоєння змісту. Цього недостатньо. Необхідно організовувати індивідуальний підхід так, щоб він не просто забезпечував засвоєння знань, але й сприяв розвитку учнів. Ця думка точно сформульована О.О. Кирсановим: "... одна з принципових вимог до навчальної діяльності - не пристосування навчання до рівня підготовленості учня шляхом зниження об'єктив труднощів, а систематичне, послідовне, цілеспрямоване розширення і потенціальних можливостей до об'єктивних вимог".

Загалом можна сказати, що для організації індивідуального підходу учителю необхідно мати уявлення про особливості розумової діяльності рівних груп учнів, про шляхи розвитку мислення, уміти оцінювати рівень розвитку учнів, уміти здійснювати допомогу різної міри, якщо учні натрапляють на труднощі, володіти формами організації індивідуального підходу з урахуванням необхідності розвитку мислення.

А для успішного проведення диференційованого навчання вчителю необхідно:

· вивчити індивідуальні особливості та навчальні можливості учнів;

· визначити критерії об'єднання учнів у групи;

· використовувати й удосконалювати здібності і навички учнів у груповій та індивідуальній роботі;

· систематично й об'єктивно аналізувати роботу учнів;

· планувати діяльність учнів з формування в них навичок самостійної діяльності і вміння керувати власним навчальним процесом;

· відмовлятися від малоефективних прийомів організації навчання, заміняючи їх раціональнішими за даних умов;

· здійснювати постійний зворотний зв'язок на уроці;

· вміло використовувати засоби заохочення тощо.

ВИСНОВОК

Отже, навчально-виховний процес, що враховує індивідуально-типологічні особливості учнів, називають диференційованим, а навчання за таких умов - диференційованим навчанням. Диференційоване навчання логічно витікає із необхідності врахування індивідуальних особливостей учнів, причому ефективна навчальна система повинна не тільки враховувати особистісні й інтелектуальні якості кожної дитини, а й вводити їх у таке психолого-педагогічне поле, в якому вони розвиваються. Тому індивідуальні особливості учнів, їхні природні задатки і здібності є тими психологічними опорами в організації навчання, які й визначають характер його освітнього і процесуального компонентів.

Сучасна школа повинна організувати всю роботу учнів так, щоб створити максимальні умови для виявлення їхніх індивідуальних здібностей і нахилів, для всебічного розвитку. Розв'язанню цього завдання значною мірою сприяє індивідуалізація навчання, яка проявляється у його диференціації. Особливістю диференційованого навчання є постійне врахування вчителем тривалості і специфіки того напруження, якого потребує для школяра виконання завдання.

Диференційоване навчання - давно відомий і ефективний засіб здійснення індивідуального підходу до організації навчальної діяльності. Воно забезпечує: відновлення та відтворення необхідних логічних зв'язків попереднього матеріалу з новим; визначення шляхів ліквідації прогалин у знаннях учнів; осмислення і формування логічних мисленнєвих операцій; активізацію пізнавальних процесів та формування позитивної учбової мотивації в спеціально створених умовах.

Створенням спеціальних умов для школярів забезпечується успішне розв'язання запропонованих завдань. Сильні учні мають змогу самостійно підвищити рівень знань; слабкі діти на основі використання спеціальних дидактичних матеріалів виконують посильні завдання, що сприяє оволодінню ними прийомами пізнавальної діяльності, підвищенню інтересу до навчання і, таким чином, усі школярі засвоюють необхідний мінімум програмових знань та розвивають свої здібності і задатки.

Успішне здійснення диференційованого навчання можливе за умов, коли вчитель: уміє передбачити труднощі, що можуть виникнути в дітей під час засвоєння матеріалу; враховує загальну готовність школярів до наступної діяльності, тобто рівень сформованих знань, здатність самостійно працювати, ставлення до роботи; систематично і цілеспрямовано використовує диференційовані навчання індивідуального та групового характеру; проводить перспективний аналіз (для чого плануються завдання, чому їх треба використати на цьому етапі уроку, як продовжити роботу на наступних заняттях), - причому одноразове, епізодичне використання диференційованих завдань не забезпечить істотних змін у знаннях і розвитку дітей. Це здатний зробити лише систематичний диференційований підхід.

У допомозі при засвоєнні знань учнями на відповідному їм рівні є різнорівневі завдання. Це є також допомогою вчителю при організації роботи на уроці. Ці завдання він може розробляти керуючись навчальною програмою та вимогами до компетенцій учнів відповідного класу.

Система диференційованих навчальних завдань будується за принципом поступового зростання складності, сприяє загальному розвитку учнів та мають завдання трьох рівнів, які відповідають розробленим в рекомендаціям відповідно складності, трудності і ступеня проблемності, а також відомим в дидактиці рівням засвоєння знань і способів дій.

Важливо також педагогу пам'ятати, що він має визначити, знати, ураховувати не тільки індивідуальні особливості своїх учнів, їхній фізичний розвиток, а й темперамент, характер, волю, мислення, почуття, інтереси, щоб спираючись на позитивне, усувати негативне їхній діяльності і поведінці. Тільки за цієї умови можливе виховання цілісної, гармонійно розвиненої індивідуальності та повноцінної особистості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Акимова Н.О., Козлова Т.Н. Индивидуальность учащегося и индивидуальный подход// Знание. - 1998. - № 3. - С. 11-13.

2. Богданова О.К. Сучасні форми і методи викладання біології в школі. - Харків: Основа, 2003. - 80 с.

3. Бордовская Н.В., Реан А.А. Педагогика. - СПб.: Питер, 2001. - 304 с.

4. Борисова Н.В. Интеллектуальный тренинг на уроках биологии. - Чебоксары: Клио, 2000. - 118 с.

5. Братанки О. Реалізація диференційованого навчання в умовах комбінованого уроку// Рідна школа. - 2000. - №11. - С. 49-52.

6. Бутузов И.Т. Дифференцированное обучение - важное дидактическое средство эффективного обучения школьников. - М.: Педагогика, 1998. - 200 с.

7. Використання активних та інтерактивних технологій навчання на уроках біології. Методичні рекомендації. Біологія// Шкільний світ. - 2006. - № 3. - С. 15-17.

8. Володько В.М. Індивідуалізація і диференціація навчання і виховання// Гуманітарні науки. - 2002. - №4. - С. 54-65.

9. Дорофеев Г.В. Дифференциация в обучении биологии// Биология в школе. - 1999. - №4. - С. 14-16.

10. Дубинчук О.С. Диференційоване навчання: сподівання, реалії, проблеми// Поч. шк. - 1994. - № 6. - С. 10-14.

11. Заперченко Н. Диференційований підхід до навчання// Поч. шк. - 2000. - №5. - С. 10-12.

12. Зверев И.Д. Воспитание учащихся в процессе обучения биологии. - М.: Наука, 2004. - 247 с.

13. Зверев И.Д., Мягкова А.Н. Общая методика преподавания биологии в средней школе. -- М.: Просвещение, 1995. - 319 с.

14. Зема Л.И. Роль проблемного обучения в активизации познавательной деятельности школьников на уроках биологии. - М.: Наука, 1999. - 196 с.

15. Калинова Г.С., Мягкова А.Н. Методика обучения биологии. - М.: Просвещение, 1995. - 311 с.

16. Калягин Ю.М. Профильная дифференциация обучения биологии// Биология в школе. - 1999. - № 4. - С. 21-23.

17. Конюшко В.С. Как подготовить урок биологии. - Минск: Нар. освита, 1998. - 229 с.

18. Корсакова О. Про технологію диференційованого навчання// Рід. шк. - 2001. - №9. - С. 44-48.

19. Кравець Н.П. Організація роботи груп учнів в умовах внутрішньокласного диференційованого навчання// Поч. шк. - 1997. - №5-6. - С. 49-51.

20. Кубрак В.І. Організація і керівництво диференційованим навчанням// Поч. шк. - 2001. - №4. - С. 52-55.

21. Лакоценина Т.П., Алимова Е.Е., Оганезова Л.М. Современный урок. Альтернативные уроки. - Ростов н/Д: Учитель, 2007. - 240 с.

22. Максимова В.Н., Конева Т.Е., Гольнева Д.П. Современный урок биологии. - М.: Просвещение, 1995. - 241 с.

23. Монахов В.М., Орлов В.А., Фирсов В.В. Проблема дифференциации обучения в средней школе. - М., 1999. - 309 с.

24. Мороз І.В. Загальна методика навчання біології. ? К.: Либідь, 2006. - 214 с.

25. Муртазин Г.М. Активные формы и методы обучения биологии. - М.: Просвещение, 1999. - 133 с.

26. Мягкова А.Н. Организация учебной деятельности школьников на уроках биологии. - М.: Наука, 1999. - 192 с.

27. Перевозный А.В. Педагогические основы дифференциации современного образования. - Мн.: Академия последипломного образования, 1998. - 211 с.

28. Покровская С.Е. Дифференциация обучение учащихся в средних общеобразовательных школах. - Мн.: Беларуская наука, 2002. - 127 с.

29. Руснак Т. Технологія навчання біології. Теорія та практика. Біологія// Шкільний світ. - 2006. - № 15. - С. 11-13.

30. Степанюк А. Шляхи оновлення змісту шкільної біологічної освіти// Біологія і хімія в школі. - 2002. - №2. - С. 43-46.

31. Сухова Т.С. Урок биологии. Технологии развивающего обучения. - М: Вентана-Граф, 2001. - 110 с.

32. Талдонова Л. Обґрунтування сучасних моделей навчальної диференціації// Наук. записки ТДПУ. Сер: Педагогіка. - 2000. - №6. - С. 10-15.

33. Терещук Г. Теоретичні засади методичної системи індивідуалізованого навчання// Трудова підготовка в закладах освіти. - 2005. - №1. - С. 3-5.

34. Тягур Р.С. Ефективність системи диференційованого навчання// Поч. шк. - 1998. - №11-12. - С. 25-39.

35. Унт И. Индивидуализация и дифференциация обучения. - М.: Педагогика, 1990. - 192 с.

36. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти - К.: Академія, 2000. - 544 с.

37. Фруктова Я.С. Диференціація навчання біології в школі// Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Становлення особистості вчителя біології в процесі вищої педагогічної освіти”. - К.: УДЕНЦ, 1999, Ч.3. - С. 79-80.

38. Яковлева Є.В. Уроки біології: Методичний посібник для вчителів біології. -- Запоріжжя: Просвіта, 1999. - 279 с.

Додаток

Завдання по темі «Кишковопорожнинні»

I рівень

1. Розташуйте в правильній послідовності стадії статевого розмноження гідри прісноводої.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

2. Який процес зображений на малюнку? Опишіть цей процес.

3. Внесіть в таблицю відповідні номери з колонки I «Представники» і букви з колонки II «Ознаки».

II рівень

1. Одним з 12 подвигів, що прославили великого героя Др.Греції Геракла, була перемога над міфічним чудовиськом - гідрою, у якої на місці однієї відрубаної голови виростає дві нові. Поясніть, на якій підставі невеликий прісноводий поліп одержав назву «гідра».

2. З якими найпростішими схожі статеві клітини гідри? Який висновок можна зробити на підставі цього?

3. Великий бар'єрний риф Австралії - найгроміздкіша споруда, зведена тваринами: завдовжки 2300 км, вширшки місцями до 150 км і глибиною до 2 км. Які тварини і як його побудували?

4. Намалюйте схему променевої симетрії тіла гідри. Поясніть, яке значення в житті гідри має така симетрія?

5. Знайдіть відповідність між назвою покоління в циклі розвитку і характерними особливостям будови.

III рівень

1. Чому нервова система вільноживучих кишковопорожнинних більш розвинена, ніж у приліплених форм?

2. Підпишіть назви клітин і їх функції. Виходячи з виконуваної функції клітини, визначте в якому шарі вона розташовується.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

3. У полярної (арктичної) медузи, або ціанеї, багато щупалець з жалкими клітинами, опіки яких небезпечні не тільки для риб, але і для інших морських тварин. Проте мальки тріски, знаходячись під парасолькою медузи, відчувають себе в безпеці. Чому? Поясніть це явище?

4. Порівняйте багатоклітинну рослину з багатоклітинною твариною (гідрою). Поясніть, по яких ознаках гідра відноситься до царства тварин.

5. Доведіть, що корал, медуза і гідра відносяться до одного типу тварин.

Размещено на Allbest.ru