Крім того, семінар-гра вносить у процес навчання певні позитивні моменти: підвищення інтересу до навчання на тлі позитивних емоцій і відповідно результативність навчання; розвиток у студентів творчого самостійного мислення, активізацію пізнавальної діяльності, формування творчих навичок та вмінь нестандартного розв'язання певних професійних проблем; удосконалення навичок професійного спілкування.

Викладачами ВНЗ розроблено також інші різновиди нетрадиційних семінарів: семінар запитань і відповідей; семінар - розгорнута бесіда: передбачає попередню підготовку студентів з визначених завдань; семінар - колективне читання: студенти зачитують тексти, коментуючи їх зміст з позицій розвитку сучасної науки; семінар, що передбачає усні відповіді студентів з подальшим їх обговоренням; семінар, що передбачає обговорення й оцінювання письмових рефератів студентів; семінар-розв'язання проблемних завдань: проводять на основі створення проблемних ситуацій, виокремлення проблемних завдань і праці над їх розв'язанням; семінар-«мозковий штурм»: студенти завчасно ознайомлюються з важливими проблемними завданнями, які потребують розв'язання; під час семінару вносять конкретні пропозиції щодо розв'язання проблеми. Усі пропозиції записують, систематизують і визначають найдоцільніші.

Важливу роль у формуванні професійної зрілості студентів відіграють дослідницькі семінари, що є вищою сходинкою навчальної діяльності. Вони спрямовані на формування у студентів навичок та вмінь проведення наукових досліджень, під час вивчення певних спецкурсів для аналізу актуальних теоретичних і практичних проблем. Цей вид семінару має багато різновидів. Найпоширеніші серед них: семінар-дослідження з підготовкою і заслуховуванням певних доповідей чи рефератів; семінар з використанням окремих аспектів методики організаційно-діяльної гри, який вважається дієвим способом загального розвитку, формування методологічного мислення, вироблення навичок та вмінь продуктивної розумової діяльності; панорамний семінар, який допомагає поглянути на тему, розглянуту на лекційному занятті «з усіх боків», систематизувати, поглибити, узагальнити отримані знання, з можливістю висловлювання власних думок, суб'єктивної думки з обговорюваних питань; позиційний семінар передбачає глибоку теоретичну підготовку до нього студентів з виробленням своєї позиції з обговорюваної теми. Студенти об'єднуються в групи, де члени однієї групи дотримуються і відстоюють свою позицію з проблемного питання. Такий вид семінару передбачає обмін ідеями, думками, залучення всіх студентів групи до дебатів; технологічний семінар, який має на увазі вироблення індивідуально прийнятої моделі навчання із застосуванням інтерактивних технологій навчання, з обговоренням ефективних форм організації діяльності викладача і студентів на інтерактивних заняттях.

Цікавий процес підготовки і проведення підсумкового (синтетичного) семінару. За три тижні до семінару студентів знайомлять з провідною його проблемою, ставлять перед ними попередні дидактичні завдання, ознайомлюють їх з літературою і джерелами до теми. Для раціональної організації та систематизації інформації студенти ділять сторінку зошита на чотири колонки. У першій записують головну думку лекцій викладача, у другій і третій - самостійно здобутий матеріал, у четвертій - власні думки та коментарі до прочитаного. Цю колонку заповнюють і безпосередньо під час семінару. Викладач проводить індивідуальні добровільні консультації у формі ненав'язливих співбесід у неформальній обстановці.

Семінари виконують багатогранну роль: стимулюють регулярне вивчення студентами першоджерел та іншої літератури, а також уважне ставлення до лекційного курсу; закріплюють знання, отримані студентами під час прослуховування лекції і самостійної роботи над літературою; розширюють коло знань завдяки виступам товаришів і викладача на занятті; дають можливість студентам перевірити правильність раніше отриманих знань, виокремити в них найбільш важливе, істотне; сприяють перетворенню знань на тверді особисті переконання, розсіюють сумніви, які могли виникнути на лекціях і під час вивчення літератури, що особливо добре досягається внаслідок зіткнення думок, дискусії; прищеплюють навички самостійного мислення, усного виступу з теоретичних питань, відточують думку, привчають студентів вільно оперувати термінологією, основними поняттями і категоріями; надають можливість викладачеві систематично контролювати рівень самостійної роботи студентів над першоджерелами, іншим навчальним матеріалом, міру їхньої уважності на лекціях; дають змогу вивчити думки, інтереси студентів, слугують засобом контролю викладача не лише за роботою студентів, а й за своєю власною як лектора і керівника семінару, консультанта тощо.

Значне місце в системі підготовки фахівців посідають практичні заняття. Головне їх завдання - закріплення, переведення у довготривалу пам'ять теоретичних знань, формування навичок і вмінь з тієї чи тієї навчальної дисципліни, оволодіння апаратом наукових досліджень.

Практичне заняття - форма навчального заняття, під час якого науково- педагогічний працівник організовує для студентів аналіз окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує навички і вміння їх практичного застосування завдяки індивідуальному виконанню відповідно сформульованих завдань.

Від усіх навчальних занять практичні відрізняються своєю спрямованістю на навчання студентів застосовувати отримані знання й уміння в нових навчальних ситуаціях. На основі раніше отриманих знань і сформованих умінь на практичних заняттях студенти розв'язують пізнавальні задачі, представляють результати своєї творчої діяльності чи освоюють більш складні пізнавальні вміння вивчення певного предмета. Саме тому, що ці форми як сприяють активізації пізнавальної діяльності, так і відкривають можливості для самореалізації студентів у навчанні, більшість викладачів вважає їх такими, шо розвивають пізнавальний інтерес.

Практичні заняття, незалежно від їх конкретних особливостей, значною мірою забезпечують відпрацювання навичок та вмінь схвалення практичних рішень у реальних умовах професійної діяльності, що мають у своїй основі теоретичний характер. Цю форму занять проводять у лабораторіях або аудиторіях, обладнаних необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою.

Структура практичного заняття: попередній контроль знань, навичок і вмінь студентів; формулювання загальної проблеми та її обговорення за участю студентів; розв'язування завдань та їх обговорення; розв'язування контрольних завдань, їх перевірка й оцінювання. Оцінки за окремі практичні заняття враховують, виставляючи підсумкову оцінку з відповідної навчальної дисципліни.

У процесі проведення практичних занять використовують різні методи навчання. Оскільки головне завдання цього виду навчальної роботи - формування навичок і вмінь, то основними мають бути різноманітні вправи: підготовчі, пробні, за зразком, тренувальні, творчі, практичні, графічні, усні, письмові, професійні, технічні тощо. Необхідно йти більш доцільним та ефективним шляхом: науково-педагогічний працівник має чітко визначити завдання, ознайомити студентів з методами самостійної діяльності, допомогти їм усвідомити алгоритм дій. І далі необхідно організувати самостійну роботу кожного студента.

Упродовж останнього десятиріччя завдяки незгасаючій творчій ініціативі викладачів у навчальній практиці поширилися так звані нетрадиційні практичні заняття. Їх різновидів розроблено дуже багато. Щоб встановити характерні риси нетрадиційних занять, визначимо, а в чому ж полягає традиційність звичайних занять. Кожне традиційне заняття складається з елементів, які можна знайти якщо і не в усіх заняттях, то принаймні у більшості з них. Скажімо, у більшості типових практичних занять є: організація студентів до роботи на практичному занятті; перевірка домашнього завдання; мотивація; актуалізація опорних знань; організація закріплення нового матеріалу, осмислення матеріалу; організація домашнього завдання. Варіюючи тривалість одного або декількох з цих елементів за рахунок інших та змінюючи їх порядок навіть незначною мірою, ми отримаємо різні типи звичайних занять. Звичайного не тільки з погляду елементів занять і їх порядку, а й звичайного з погляду їх тривалості, з погляду загальноприйнятого виконання цих елементів, їх середньої тривалості тощо.

Пошуки творчих викладачів покликали до життя нетрадиційні види практичних занять, відмінні від планових. Такі заняття можуть мати колективну та індивідуальну форми, їх результати обговорюються колективно в групі (складаються спільні плани, конспекти, таблиці). Серед них:

· практичні заняття з показом фрагментів занять, побудованих на застосуванні різних видів інтерактивних технологій навчання; аналіз фрагментів інтерактивних занять, виявлення методичних позитивних і негативних боків проведеного фрагмента інтерактивного заняття;

· об'єднання студентів у тимчасові творчі групи для виконання загального навчального проекту;

· практичні заняття із застосуванням імітаційних, симуляційних ігор, рольових ігор, програвання сценок, застосування ігор-драматизацій тощо;

· вирішення психолого-педагогічних завдань з розбором реальних педагогічних ситуацій, що виникають в освітньому процесі;

· практичні заняття з вирішенням педагогічних ситуацій, пов'язаних з організацією, веденням інтерактивного спілкування на заняттях, підтримання високої активності студентів під час нетрадиційного заняття;

· застосування психологічних тренінгів на оволодіння студентами рефлексивними уміннями, комунікативними вміннями, уміннями з організації продуктивної взаємодії студентів в освітньому процесі.

Можна також виділити такі варіанти проведення нетрадиційних практичних занять: практичне заняття - ділова гра; практичне заняття - прес- конференція; практичне заняття - «КВК»: практичне заняття - змагання; практичне заняття - консиліуми; практичне заняття - винахід тощо. Для них характерні: максимальна щільність, насиченість різними видами пізнавальної діяльності; запровадження самостійної діяльності студентів; використання програмованого і проблемного навчання; здійснення міжпредметних зв'язків; усунення перевантаженості студентів.

Крім того, практичне заняття, що має на меті закріплення засвоєних знань, може проводитися з використанням інших різноманітних методів активізації навчально-пізнавальної діяльності, таких, як інтелектуальна розминка і сократична бесіда, їх використовують під час проведення будь-яких занять.

Інтелектуальна розминка. Цей прийом можна застосовувати з метою привести студентів в активний «стартовий» стан за допомогою актуалізації їхніх знань, обміну думками, опрацювання загальної позиції та формування мотивації до навчально-пізнавальної діяльності. Водночас викладач має можливість з'ясувати рівень підготовленості студентів до розв'язання певних теоретичних і практичних проблем та набуття знань.

Інтелектуальна розминка проводиться у швидкому темпі у формі експрес- опитування: педагог звертається до студентів із запитаннями, на які вони повинні дати коротку, але конкретну і змістовну відповідь. На проведення цього дидактичного заходу відводиться 10-15 хвилин. Розминка може передувати практично будь-яким груповим заняттям.

Дидактична цінність методу полягає в тому, що він сприяє повторенню у швидкому темпі досить великого за обсягом і глибиною навчального матеріалу, дає можливість здійснити контроль за перебігом та ефективністю навчальних занять, допомагає актуалізувати знання студентів і формує позитивне ставлення до навчально-пізнавальної діяльності.

Сократична бесіда. Цей метод спрямований на формування навичок та вмінь творчого мислення, він дає змогу виявити певні прогалини в знаннях студентів, підвищує інтерес до професійної діяльності чи певного навчального предмета, сприяє активному набуттю знань, формує навички творчого мислення і самостійної роботи, розвиває критичне мислення та вміння аргументовано відстоювати власну думку, вчить полемізувати.

Сократична бесіда здійснюється шляхом постановки педагогом перед студентами певних запитань у чіткій логічній послідовності. Вона передбачає ґрунтовну підготовку студентів до заняття, але викладач так формулює запитання, що вони повинні давати не готові відповіді, а аналізувати певні факти й явища, водночас висловлюючи власні погляди. Викладач, критично оцінюючи відповіді студентів, вміло спрямовує бесіду в потрібне русло, заохочує студентів до нестандартного ставлення до проблеми та активної участі в бесіді, розвиває навички дослідницької діяльності.

Широко застосовуються й інші прийоми активізації навчальної діяльності студентів під час лекційних і семінарських (практичних) занять: «побіжне обговорення»; «знайти опонента»; «гумористичний початок»; «широка орієнтація у проблемі»; «використання опорного конспекту»; семінар «чиста сторінка» тощо.

Позитивне ставлення в студентів викликають прийоми індивідуального впливу, до яких можна віднести: натяк; удавану недовіру; удавану заборону; схвалення і похвалу; довіру; стимулювання часом тощо.

Неодмінною умовою застосування вищезгаданих методів і прийомів є широка творчість та ініціатива викладача, що забезпечує нестандартне проведення занять. Грамотне і гармонійне використання нетрадиційних форм навчальних занять у ВНЗ дає можливість не лише сформувати у студентів необхідні в їхній професійній діяльності знання, уміння, навички, а й розвинути у них здатність до активного мислення і висловлення власної позиції, навчити спілкування і культури ведення дискусії, створити і стимулювати інтерес до подальшої пізнавальної діяльності [2; 10].

Отже, модернізація традиційних і застосування нетрадиційних форм навчання в роботі викладачів ВНЗ зі студентами сприяє:

1. Організації суб'єкт-суб'єктного інтерактивного освітнього середовища у Вузі з можливістю подальшої проекції таких взаємин у своїй психолого- педагогічній практиці майбутнього психолога.

2. Особистісно-орієнтованому процесу навчання.

3. Створенню комфортних умов навчання.

4. Демократичному стилю керівництва освітнім процесом.

5. Підвищенню ефективності занять; отримані знання будуть міцно і легко засвоєні студентами.

6. Формуванню внутрішньої мотивації в навчанні.

7. Розвитку комунікативних вмінь та навичок студентів.

8. Рефлексії, що стане необхідним компонентом навчальної діяльності та реального життя студентів.

9. Збору й аналізу досвіду застосування нетрадиційних форм майбутніми викладачами в навчальному процесі, набуттю знань, умінь, навичок з організації, проведення нетрадиційних занять.

10. Засвоєнню структури та методики організації, проведення нетрадиційних занять.

11. Придбанню досвіду оцінювання, контролю роботи тих, кто навчається на нетрадиційних заняттях. Аналізуються способи оцінювання, контролю, що застосовуються на нетрадиційних заняттях; розвиваються навички самоконтролю і самооцінки навчальної діяльності.

12. Розвитку аналітичних здібностей студентів, критичного мислення, навичок планування, проектування, толерантного ставлення до інших людей, різних точок зору тощо.

13. Націленості орієнтації студента на особистісний та професійний розвиток, саморозвиток, самореалізацію.

14. Більшому розкриттю викладача перед студентами, зростанню його авторитету у студентському середовищі.

Зрозуміло, що тільки від самого викладача залежить, які форми і методи роботи обрати під час проведення начальних занять. Це певною мірою залежить і від досвідченості викладача, і від рівня його методичної підготовленості, іноді, навіть від сміливості, адже не так уже і просто відійти від усталених, випробуваних шляхів і спробувати щось нове. Безумовно, обираючи нетрадиційні форми навчальних занять, викладач обов'язково повинен зважити: чи готові до такої діяльності студенти? Що робити, якщо під час самого заняття з'ясується, що є відхилення від заздалегідь запланованого? Неабияке значення має і психологічна готовність студентів до сприймання і застосування нетрадиційних форм навчання. Однак це не означає, що слід взагалі відмовитися від випробовування інновацій.

Отже, розглянуті форми занять є нетрадиційними для сучасної системи освіти у вищих навчальних закладах. Застосування нетрадиційних форм навчання відповідає вимогам освіти ХХІ століття, сприяє підвищенню ефективності засвоєння знань, збереженню інтересу до навчальної дисципліни, а також формуванню професійних умінь та навичок майбутніх фахівців.

Важливі напрями професійної діяльності майбутнього психолога - педагогічний та просвітницький. Майбутня педагогічна діяльність потребує від майбутніх психологів знання: змісту психологічної освіти і просвітництва; основних тенденцій та перспектив розвитку вищої освіти в Україні; теоретичних і методологічних аспектів педагогіки вищої школи; організаційних форм і методів навчання у вищій школі; мети, завдань, функцій та структури навчального предмета; особливостей методики викладання.

Студенти повинні вміти: планувати вивчення курсів психологічних дисциплін за відповідними типовими програмами вузів; застосовувати провідні форми організації навчальної роботи зі студентами; орієнтуватися у проблемах методики викладання психології у ВНЗ; проводити лекції, семінарські та практичні заняття.

Проте, як виявилося під час проходження студентами асистентської практики, не всі студенти виявилися готовими до застосування нетрадиційних форм навчання у подальшій професійно-педагогічній діяльності.

Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження визначив два ключових підходи в описі змісту поняття «готовність до діяльності»: функціональний та особистісний. Прихильниками функціонального підходу є: Г. Гагаєва, Е. Кузьмін, Н. Левітів, В. Мясищев, Л. Нерсесян, В. Пушкін, О. Пуні, Д. Узнадзе, В. Ядов та інші, які характеризували готовність як певний психічний стан. Прихильниками особистісного підходу є: М. Д'яченко, І. Зимова, Л. Кандибовіч, В. Крутецький, А. Ліненко, Р. Пенькова, Л. Разборова, В. Сластьонін, В. Ширинський та інші. Вони під готовністю розуміли особистісне утворення, що забезпечує ефективність, високу результативність професійної діяльності.

К. Платонов провідне місце у формуванні готовності до діяльності відводить набуттю знань, умінь і навичок у відповідній галузі, набуття індивідом досвіду. В. Сластьонін, К. Дурай-Новакова та інші вважають готовність до виконання діяльності не вродженою якістю особистості, ці якості набуваються індивідом у процесі спеціальної підготовки [13].

Ми розглядаємо готовність до застосування нетрадиційних форм навчання з позицій особистісно-діяльнісного підходу, оскільки, по-перше, студенти повинні мати цілісне уявлення про педагогічну діяльність, її функції, обов'язки. Оскільки опанувати ці технології і використовувати їх у подальшій своїй професійній роботі можна лише в діяльності, знаючи суть нетрадиційних форм навчання, особливості організації таких занять, специфіки вибудовування стосунків на них між учасниками освітнього процесу тощо. По-друге, студент повинен прагнути пізнати особистість кожного учасника навчання, забезпечити гармонійний розвиток усіх учасників навчального процесу.

Проблему готовності до професійної діяльності широко висвітлено в спеціальній психолого-педагогічній літературі, вітчизняні та зарубіжні вчені виділяють у структурі готовності до педагогічної діяльності різні компоненти, оскільки структура відрізняється складністю, багатоаспектністю. У структурі готовності майбутніх психологів до застосування нетрадиційних форм навчання у подальшій професійно-педагогічній діяльності нами було виділено такі компоненти: когнітивний; мотиваційний; операційний.

3. Формування готовності майбутніх психологів до використання нетрадиційних форм навчання в подальшій професійно-педагогічній діяльності

З метою визначення рівнів готовності майбутніх психологів до застосування нетрадиційних форм навчання у подальшій професійно-педагогічній діяльності було розроблено критерії готовності: володіння педагогічними, методичними, теоретичними і практичними знаннями з нетрадиційних форм навчання та їх використання в навчальному процесі; професійна спрямованість майбутніх психологів на застосування нетрадиційних форм навчання, сформованість мотивів, потреб у їх використанні, орієнтованість на цілі застосування нетрадиційних форм навчання (розвиток особистості кожної дитини); сформованість педагогічних та методичних умінь, навичок у майбутніх психологів із застосування нетрадиційних форм навчання; знання власних потенційних можливостей під час застосування нетрадиційних форм навчання в навчальному процесі; уміння створювати індивідуальну особистісно-орієнтовану методику проведення занять з використанням нетрадиційних форм навчання.

Ми виділили три рівні готовності майбутніх психологів до використання нетрадиційних форм навчання у подальшій професійно-педагогічній діяльності: високий, середній, низький.

Майбутні психологи з високим рівнем готовності до використання нетрадиційних форм навчання у подальшій професійно-педагогічній діяльності характеризуються повним розкриттям змісту, особливостей застосування і методики організації нетрадиційних форм навчання, високим рівнем загально педагогічних та окремо методичних умінь студентів з використання нетрадиційних форм навчання (здатністю підібрати найбільш ефективну форму навчання в кожній конкретній освітній ситуації, грамотно вибудувати мету заняття, спрогнозувати очікуваний результат, чітко визначити зміст та етапи організації роботи). Відрізняються сформованістю цілей, мотивів, потреб застосування нетрадиційних форм навчання, постійним прагненням до професійного розвитку, самовдосконалення, прагненням до цілеспрямованого і систематичного оволодіння нетрадиційними формами навчання.

Робота студентів з оволодіння знаннями, вміннями та навичками застосування нетрадиційних форм навчання в подальшій професійно- педагогічній діяльності відрізняється цілеспрямованістю і систематичністю.

Майбутні психологи з середнім рівнем готовності до використання нетрадиційних форм навчання у подальшій професійно-педагогічній діяльності характеризуються частковим знанням і розумінням основних понять нетрадиційних форм навчання, частковим знанням психолого-педагогічної літератури з цієї теми. Знання не приведені у систему, відзначається їх поверховість. Застосування елементів нетрадиційних форм навчання є епізодичним. Студенти добре уміють ставити мету, прогнозувати очікуваний результат, визначати зміст роботи, однак не здатні чітко послідовно виконувати всі етапи застосування нетрадиційних форм навчання. Відрізняються частковим усвідомленням цілей, мотивів, потреб у використанні нетрадиційних форм навчання в навчальному процесі. Наміри і прагнення з оволодіння нетрадиційними формами навчання мають стихійний характер.

Оволодіння відповідними знаннями, вміннями та навичками здійснюється не цілеспрямовано, без свідомого напряму, за необхідності, частіше з примусу або вимоги з боку викладача.

Майбутні психологи з низьким рівнем готовності до використання нетрадиційних форм навчання у подальшій професійно-педагогічній діяльності характеризуються незнанням особливостей нетрадиційних форм навчання, відсутністю знань методики організації та проведення нетрадиційних занять, недостатнім рівнем умінь моделювання, проектування, організації, проведення нетрадиційних навчальних занять, невмінням перенести набуті навички роботи з нетрадиційними формами навчання на предметно-методичний рівень. Відрізняються нерозумінням цілей, мотивів, потреб, особливостей використання нетрадиційних форм навчання, відсутністю потреби у власному розвитку і самовдосконаленні, повною відсутністю намірів і прагнень оволодіння нетрадиційними формами навчання.

Студент частіше нейтральний, виконує роль стороннього спостерігача без власного прагнення до оволодіння відповідними знаннями, вміннями та навичками.

Стан підготовки майбутніх психологів до застосування нетрадиційних форм навчання у подальшій професійно-педагогічній діяльності

У процесі емпіричного дослідження готовності майбутніх психологів до використання нетрадиційних форм навчання у подальшій професійно- педагогічній діяльності ми використали такі методики: анкета, спрямована на визначення ступеня використання майбутніми психологами нетрадиційних форм навчання (розроблена автором); методика «Мотивація навчання у ВНЗ» (автор - Т. Ільїна); анкета, спрямована на виявлення стану сформованості потреб, мотивів майбутньої професійної діяльності (розроблена автором); методика «Діагностика здатності до саморозвитку» (автор - В. Семіченко); методика «Діагностика орієнтованості майбутніх психологів на навчально-дисциплінарну або особистісну модель взаємодії з учасниками освітнього процесу (автор - В. Маралов).

Загальний рівень готовності майбутніх психологів до використання нетрадиційних форм навчання у подальшій професійно-педагогічній діяльності визначався за рівнями розвитку окремих компонентів: когнітивного, мотиваційного, операційного. При цьому високий рівень розвитку готовності до використання нетрадиційних форм навчання констатувався в разі високого рівня розвитку всіх компонентів, низький рівень визначався в разі низького рівня розвитку всіх компонентів, всі інші результати було віднесено до середнього рівня розвитку готовності до використання нетрадиційних форм навчання.

Для аналізу когнітивного компонента готовності майбутніх психологів до використання нетрадиційних форм навчання у подальшій професійно- педагогічній діяльності було використано анкету, розроблену автором. Аналіз результатів анкетування студентів під час проходження асистентської практики для встановлення ступеня використання майбутніми психологами нетрадиційних занять свідчить про необхідність оволодіння ними нетрадиційними формами навчання.

Аналіз відповідей показав, що лише 16,1% студентів використовували нетрадиційні форми навчання для проведення занять під час проходження асистентської практики. 54,8% студентів (здебільшого студенти молодших курсів), взагалі, нічого не чули про нетрадиційні форми навчання. Студенти старших курсів і магістранти позначили, що чули про нетрадиційні форми навчання, переважно на лекціях, меншою мірою - на практичних заняттях. Деякі зіткнулися з поняттям «нетрадиційні форми навчання» тільки під час проходження ними асистентської практики.

Результати аналізу анкет свідчать, що ніхто зі студентів 1 курсу не зміг дати визначення цього поняття, їхні знання полягали тільки в тому, що це якісь нові технології навчання, спрямовані на підвищення ефективності навчального процесу. Багато студентів 2 курсу вказали, що нічого не чули про інтерактивні технології навчання. Студенти 3 і 4 курсів спробували дати роз'яснення: «Це щось нове, якісь нововведення, які передбачають активність студентів», «Це такі технології, де обов'язковою умовою є наявність зворотного зв'язку між викладачем і студентами», «Можливо, це поняття означає навчання, яке має в собі інформацію від викладача, при цьому студенти вносять у процес навчання щось нове», «Це нові, модернізовані і більш ефективні методи навчання», «Це якісь нововведення у навчанні, але нам практично нічого про них не розповідали, це нетрадиційні способи навчання» тощо. На 5 курсі студенти також намагалися дати роз'яснення поняття «нетрадиційні форми навчання». Вони писали, що це сучасні, нові технології навчання, що підвищують ефективність процесу навчання, спрямовані на активізацію пізнавальної діяльності студентів. Магістри пояснювали поняття «нетрадиційні форми навчання» так: «Це нестандартні форми проведення навчальних занять, у процесі яких матеріал дається студентам не в готовому вигляді, а вони спільно з викладачем приходять до вирішення питань», «Передбачають нетрадиційні форми навчання: проблемні лекції, навчальні диспути, ділові ігри, дискусії, тренінги тощо. Передбачають суб'єкт- суб'єктні взаємини між викладачем і студентами». Більшість студентів вказали, що нетрадиційні форми навчання належать до інноваційних технологій.

Отже, 57,4% студентів не змогли дати визначення поняття «нетрадиційні форми навчання», решта спробували дати роз'яснення, проте ніхто не зміг дати повного грамотного визначення поняття, їхні знання обмежувалися тим, що це якісь нові технології навчання, спрямовані на підвищення ефективності навчального процесу. 81,7% студентів зауважили, що не знайомі з науковою психолого-педагогічною літературою, яка б розкривала проблему використання нетрадиційних форм навчання. 18,3% студентів (переважно магістранти) вказали, що читали, знайомилися з літературою, яка характеризує нетрадиційні форми з метою підготовки до занять з дисципліни «Методика викладання психології у вищій школі», написання контрольної роботи з цієї дисципліни, для виступу. 88,3% студентів вказали на недостатнє відображення проблем упровадження нетрадиційних форм навчання в психолого-педагогічній літературі, відзначали, що широко відображено теоретичний бік питання, але недостатньо - практичний бік застосування нетрадиційних форм навчання у ВНЗ. 11,7% студентів, взагалі, не цікавилися цією проблемою. 84,8% студентів вважають за необхідне збільшення обсягу пропонованого матеріалу про нетрадиційні форми навчання у навчальному процесі під час вивчення педагогіки, педагогіки вищої школи, методики викладання психології.

Для аналізу мотиваційного компонента готовності майбутніх психологів до застосування нетрадиційних форм навчання у подальшій професійно-педагогічній діяльності одними з критеріїв було визначено: мотивацію навчання і мотивацію вибору професії.

За результатами тестування за методикою «Мотивація навчання у ВНЗ» автора Т. Ільїної, видно, що у студентів 1 курсу середній показник коефіцієнта мотивації навчання за шкалою «придбання знань», який відображає прагнення студентів до набуття знань, допитливості, становить 8,12 балів, у студентів 2 курсу показник падає до 6,87, а на 3 курсі - до 5,952, але до 4 курсу підвищується до 8,075, на 5 курсі становить 7,35 балів; у магістрів - 8,333 бал, при можливому максимумі - 12,6 балів.

За шкалою «оволодіння професією», результати якої відображають прагнення студентів до оволодіння професійними знаннями та вміннями, професійно важливими якостями, середній показник коефіцієнта мотивації коливається від 6,14 на 1 курсі, до 5,95 - на 2 курсі, на 3, 4 курсах показник залишається незмінним і дорівнює 6,0. Незначне зростання середнього показника коефіцієнта мотивації за шкалою «оволодіння професією» спостерігається лише у магістрів і становить 7,11 балів (при можливому максимумі - 10 балів). Високим є середній показник коефіцієнта мотивації за шкалою «отримання диплома», який відображає прагнення студентів отримати диплом за формального засвоєння знань, прагнення до пошуку обхідних шляхів під час складання іспитів і заліків і коливається від 7,791 до 6,944 з можливих 10 балів.

За допомогою авторської анкети, спрямованої на виявлення стану сформованості потреб, мотивів майбутньої професійної діяльності, ми виявили, що у студентів 3, 4, 5 курсів і магістрів відзначається досить високий рівень бажання працювати надалі з обраної спеціальності. Переважній більшості студентів (76,2%) подобається обрана професія психолога, вони відзначають корисність професії для суспільства, вважають її творчою, що вимагає постійного розширення кругозору, поповнення знань. 3,8% студентів вказали на низьку зарплату шкільних психологів та викладачів психології у співвідношенні з величезними витратами фізичних і моральних сил, які потрібні для виконання цієї професійної діяльності. «Ця професія подобалася мені б більше, якби кожен другий поза університетом не говорив, що я вибрала для себе погану професію». 20,0% скаржаться на те, шо професія вимагає величезної відповідальності, великого навантаження. Не приваблює у цій професії і робота з документацією. 66,9% студентів висловили бажання надалі працювати за обраною спеціальністю (психологом, викладачем психології). У них відзначається прагнення до придбання, використання, передачі нових знань. 12,3% досліджених відзначили, що помилилися у виборі професії. 20,8 студентів, які обрали відповідь «частково», вказали на низьку оплату праці, на велику відповідальність перед клієнтами; вказали на необхідність чималих витрат нервової системи; зауважили, що «… знання, отримані в університеті, частково застаріли, як викладачі, ми не володіємо сучасною методикою викладання, сучасними технологіями навчання». 75,4% студентів відзначили необхідність збільшення обсягу теоретичних знань з педагогіки, методик викладання; необхідність знайомства студентів з новими технологіями і нетрадиційними формами навчання, з новими прийомами роботи. Студенти також вказали на малий обсяг практичних умінь, набутих у ВНЗ, на брак досвіду. Висловили бажання збільшити кількість годин, що відводяться на асистентську практику, збільшення обсягу практичних занять з дисциплін педагогічного циклу.

Більшість студентів (76,9%) вказали на середній та низький рівні професійно-педагогічної підготовки, отриманий у ВНЗ, недостатність отриманих практичних умінь, навичок. «Підготовка не відповідає сучасним вимогам». «Не всі предмети висвітлено на належному рівні, деякі потрібні дисципліни взагалі відсутні». Загалом, студентам бракує теоретичних знань з методик викладання різних дисциплін, турбує їх невміння грамотно використовувати отримані знання під час проходження асистентської практики. 79,2% студентів висловили думку про необхідність внесення змін до процесу підготовки майбутніх психологів (до навчального плану, навчальної програми, навчальних дисциплін) до професійно- педагогічної діяльності. Студенти вказали на необхідність збільшення годин, що відводяться на асистентську практику; збільшення годин на вивчення методики викладання психології тощо, збільшити частку практичних та семінарських занять з методики викладання дисциплін. Студенти вказали на необхідність більш глибокого вивчення інноваційних технологій навчання, зокрема нетрадиційних форм навчання. «Технології навчання, методи навчання потрібно не тільки вивчати, їх треба вміти застосувати».

Результати анкетування свідчать, що серед мотивів студенти майже не вказували на потребу у професійному зростанні їх як майбутніх викладачів психології, на необхідність особистісного розвитку.

Аналіз операційного компонента готовності майбутніх психологів до використання нетрадиційних форм навчання ми здійснили, використовуючи методику В. Семіченко. Ми продіагностували здатність майбутніх психологів (студентів 1-5 курсів, магістрів) до саморозвитку і визначили, що у 71% студентів відзначається рівень активного саморозвитку і цей показник поступово зростає, і до 4 курсу становить 65,22%.

Оскільки після закінчення 4 курсу група студентів, пройшовши конкурсний відбір, були зараховані до магістратури, на 5 курсі спостерігається значне зниження показників здатності студентів до активного саморозвитку (зниження показників з 65,22% на 4 курсі до 38,64% на 5 курсі) та підвищення показників з 34,78% на 4 курсі до 61,36% на 5 курсі з категорії «відсутня сформована система саморозвитку, орієнтація на розвиток істотно залежить від умов», у магістрів відзначено високі показники здатності студентів до активного саморозвитку (77,78%) і досить низькі показники категорії «відсутня сформована система саморозвитку, орієнтація на розвиток істотно залежить від умов» (22,22%). Нами розглянуто фактори, що сприяють і перешкоджають навчанню, розвитку, саморозвитку майбутніх психологів у ВНЗ. Серед перешкоджаючих факторів студенти найчастіше вказували: брак часу; нецікаве викладання дисциплін, одноманітні форми, методи роботи, технології навчання; суб'єкт-об'єктні стосунки між викладачами ВНЗ та студентами. Серед факторів, які б могли сприяти,

студенти називали: комфортні умови навчання; суб'єкт-суб'єктні стосунки між викладачами ВНЗ та студентами; новизна діяльності, можливість експериментування; заняття самоосвітою; цікаве викладання дисциплін, застосування різноманітних форм, методів, технологій навчання.

Таким чином, більша частина студентів не задоволені своєю педагогічною підготовкою і змінили б процес підготовки майбутніх психологів до подальшої професійно-педагогічної діяльності. Це підтверджують отримані високий і середній показники коефіцієнта мотивації за шкалою «отримання диплома», та низький і середній показники коефіцієнта за шкалами «придбання знань» і «оволодіння професією».

Отже, можна зробити висновок, що більша частина майбутніх психологів, що брали участь у дослідженні, не задоволені обсягом знань, отриманих у ВНЗ, з проблеми використання нетрадиційних форм навчання і не володіють вміннями і навичками використання нетрадиційних форм навчання.

Спираючись на отримані дані, ми розподілили всіх досліджуваних студентів на три групи відповідно до рівня готовності до використання нетрадиційних форм навчання у подальшій професійно-педагогічній діяльності.

Результати експериментального дослідження показали, що в умовах традиційного навчання, при традиційній організації навчально-виховного процесу в університеті, застосуванні стандартних цілей, завдань, методів навчання, змісту навчання, технологій навчання тощо, показники готовності майбутніх психологів до використання нетрадиційних форм навчання у професійно-педагогічній діяльності є невисокими.

Низький рівень готовності відзначено у переважної більшості досліджуваних (64,3% студентів), середній рівень готовності зафіксовано у 31,4% студентів, високий рівень готовності виявлено у 4,3% студентів. Констатувальний експеримент нашого дослідження свідчить, що рівень готовності майбутніх психологів до застосування нетрадиційних форм навчання у професійно-педагогічній діяльності не відповідає сучасним вимогам, цілям і завданням професійної підготовки майбутніх психологів. Отже, традиційне навчання у ВНЗ, з його традиційними, стандартними формами, методами, засобами, змістом, цілями, завданнями навчання не сприяє формуванню готовності майбутніх психологів до застосування нетрадиційних форм навчання у професійно-педагогічній діяльності. Тому необхідно внести зміни в навчально- методичні комплекси дисциплін циклу професійно-орієнтованої підготовки, збагатити їх програми темами, що розкривають поняття «нетрадиційні форми навчання», озброюють знаннями про їх ознаки, види, особливості організації роботи при їх застосуванні, особливості побудови нетрадиційного заняття, специфіку організації діяльності студентів на таких заняттях, особливості діяльності викладача, особливості створення суб'єкт-суб'єктного освітнього середовища, створення комфортних умов навчання, організації активної взаємодії студентів на занятті, різних форм взаємонавчання.

Формування готовності майбутніх психологів до використання нетрадиційних форм навчання в подальшій професійно-педагогічній діяльності

· завдання, мету, зміст, форми організації діяльності, процес викладання дисциплін циклу професійно-орієнтованої підготовки буде націлено на застосування нетрадиційних форм навчання, створення суб'єкт-суб'єктного освітнього середовища, спрямованого на розвиток особистості студентів;

· навчальний процес у системі післядипломної освіти буде мобільним, динамічним; доцільною є організація навчального процесу в очно-дистанційній формі, що дасть змогу врахувати індивідуальні особливості та навчально- пізнавальні можливості студентів;

· у процесі освоєння дисциплін циклу професійно-орієнтованої підготовки надавати студентам інформацію про весь поліваріантний комплекс нетрадиційних форм навчання, їх ознаки, класифікації, особливості організації роботи на нетрадиційних заняттях, з виділенням порівняльної характеристики освітніх процесів, що протікають при традиційному навчанні та під час навчання, заснованого на застосуванні нетрадиційних форм. Це допоможе студентам усвідомити важливість і необхідність оволодіння нетрадиційними формами навчання та їх застосування в подальшій професійній діяльності;

· внести до навчального плану професійно-педагогічної підготовки майбутніх психологів оновлені робочу навчальну програму з дисципліни

«Методика викладання психології у вищій школі» і «Програму асистентської (педагогічної) практики для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр», розроблені з урахуванням засад особистісно-орієнтованої підготовки психологів у системі післядипломної педагогічної освіти;

· у процесі проведення лекційних, практичних, семінарських, лабораторних занять, консультацій, асистентської (педагогічної) практики, організації самостійної роботи студентів формувати в них потреби в оволодінні знаннями і відповідними вміннями та навичками зі створення комфортних умов навчання, створення суб'єкт-суб'єктних стосунків у навчальному процесі, атмосфери співтворчості, співпраці, взаємної підтримки, доброзичливості;

· під час проходження студентами асистентської (педагогічної) практики зорієнтувати її цілі та мотиви на розвиток особистості студентів, на створення суб'єкт-суб'єктних стосунків, комфортних умов для навчання у навчальному процесі. Ввести в план асистентської (педагогічної) практики аналітичні завдання, аналіз педагогічних ситуацій, пов'язаних із застосуванням нетрадиційних форм навчання, підготовку, організацію та проведення нетрадиційних занять;

· стимулювати пізнавальну активність студентів у психолого- педагогічних, окремих методичних питаннях, пов'язаних із застосуванням нетрадиційних форм навчання, у навчальній, науково-дослідній, практичній, самостійній діяльності студентів, під час написання ними курсових, бакалаврських, магістерських робіт;

· сформувати у студентів внутрішню необхідність у постійному професійному розвитку, самовдосконаленні, потребі оволодіння інноваційними технологіями навчання, нарощування педагогічної майстерності, застосування нетрадиційних форм навчання, збагачення обсягу знань, вдосконалення умінь і навичок використання різних видів нетрадиційних форм навчання.

Розгляньмо риси освітнього процесу у ВНЗ, заснованого на застосуванні нетрадиційних форм навчання. Порівняймо традиційне викладання і викладання, засноване на застосуванні нетрадиційних форм навчання в процесі професійно- орієнтованої підготовки майбутнього психолога [2; 19].

Ми вважаємо, що процес викладання дисциплін циклу професійно- орієнтованої підготовки необхідно націлити на застосування різних видів нетрадиційних форм навчання, створення суб'єкт-суб'єктного освітнього середовища, спрямованого на розвиток особистості кожного студента, з перенесенням акцентів у цілях, завданні, змісті, формах організації діяльності, методах, засобах, технологіях навчання на формування готовності майбутніх психологів до застосування нетрадиційних форм навчання у подальшій професійно-педагогічній діяльності.

Стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій дає змогу модернізувати та підвищити ефективність навчання, технологізувати його. Завдяки інтеграції інформаційно-комунікаційних технологій у навчальний процес з'явилися передумови впровадження й розвитку очно-дистанційного навчання, яке допомагає забезпечити необхідний рівень підготовки майбутніх психологів.

Ми вважаємо, що очно-дистанційне навчання у вищій школі допомагає забезпечувати високий рівень інтерактивності навчання, що є одним з показників якості цієї системи. Інтерактивність в очно-дистанційному навчанні зумовлює необхідність особистісно орієнтованого підходу до тих, хто навчається, у процесі навчання. Очно-дистанційне навчання трактується як цілеспрямований процес взаємодії між собою всіх суб'єктів навчання на всіх етапах підготовки, який базується на використанні широкого спектра нетрадиційних форм і засобів навчання та реалізується в певній дидактичній системі.

Очно-дистанційне навчання реалізується здебільшого за технологіями дистанційного навчання через мережу Інтернету. Технології очно-дистанційного навчання складаються з педагогічних технологій, інформаційно-комунікаційних технологій та технологій дистанційного навчання.

Педагогічні технології очно-дистанційного навчання - це технології опосередкованого активного спілкування викладачів зі студентами з використанням Інтернету та методології індивідуальної роботи студентів з структурованим навчальним матеріалом, поданим у електронному вигляді.

Характерними рисами очно-дистанційного навчання є гнучкість, модульність, паралельність, економічність, технологічність, соціальна рівність, нова роль викладача.

Перевагами очно-дистанційного навчання є такі: відсутність обов'язкових жорстких меж, що регламентують навчальний процес; самостійна організація часу, відведеного на навчання; можливість навчання в зручний час; необмежений доступ до дидактичних матеріалів; зручний контакт з викладачем; можливість використовувати особистісно-орієнтований підхід на всіх етапах навчання.

Проте слід визначити і недоліки очно-дистанційного навчання: відсутність безпосереднього контакту з викладачем під час дистанційного періоду; необхідність самодисципліни та самоорганізації студентів; не завжди якісний доступ до Інтернету; необхідність розробки дидактичних матеріалів в електронному вигляді.

На нашу думку, інтеграція очної та дистанційної форм навчання у післядипломній освіті дасть змогу скористатися перевагами та компенсувати недоліки дистанційного навчання.

Отже, модель очно-дистанційної форми навчання майбутніх психологів передбачає роботу зі студентами на очних сесіях та в дистанційному форматі і потребує належного навчально-методичного забезпечення структурованим навчально-дидактичним матеріалом. Проблема впровадження очно-дистанційної форми навчання в систему освіти України є актуальною і зумовлює проведення певних практичних досліджень у цьому напрямі.

Орієнтація педагогічної (асистентської) практики студентів на застосування нетрадиційних форм навчання

Педагогічна (асистентська) практика є невід'ємною частиною підготовки студентів-психологів до майбутньої практичної діяльності. Це пошукова робота студентів, яка передбачає удосконалення професійних умінь і навичок на основі ознайомлення з викладацькою функцією, спрямована як на закріплення та поглиблення теоретичних знань з методики викладання у вищій школі, так і на усвідомлення труднощів і специфіки педагогічної діяльності. Вона забезпечує глибше засвоєння змісту навчальної дисципліни і дає змогу втілити набуті студентами знання, вміння та навички для опрацювання теоретичних і практичних питань під час підготовки та здійснення викладацької діяльності.

Педагогічна (асистентська) практика допомагає студентам перевірити рівень оволодіння ними теоретичними знаннями, сприяє формуванню та розвитку професійно значущих умінь і навичок, розкриттю індивідуальних, творчих можливостей кожного студента, допомагає студентам усвідомити роль навчальної діяльності та готує їх до виконання функцій викладача, здатного науково проектувати навчальний процес, застосовувати ефективні методи навчання і різні інноваційні технології форми навчання.

Основна мета педагогічної (асистентської) практики полягає в усвідомленні майбутніми психологами сутності й особливостей викладацької діяльності у вищій школі; підготовці кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та запровадження наукових та інформаційних технологій, інноваційного характеру навчально-виховної діяльності, індивідуалізації навчання та виховання; набутті й удосконаленні умінь і навичок, необхідних для успішного викладання у вищій школі; формуванні потреби систематичного поповнення знань та їх творчого застосування в практичній діяльності.

Завдання педагогічної (асистентської) практики: закріплення теоретичних знань, здобутих під час навчання; ознайомлення студентів з особливостями організації навчально-виховного процесу у ВНЗ; оволодіння студентами сучасними методами і формами організації викладацької діяльності, розвиток і закріплення вмінь і навичок самостійної викладацької діяльності; формування загально педагогічних та окремих методичних умінь і навичок із застосування нетрадиційних форм навчання, здатностей підбору найбільш ефективної нетрадиційної форми навчання в кожній конкретній освітній ситуації; вивчення форм і методів методичної роботи в процесі викладання психологічних дисциплін; проектування власної викладацької діяльності, виявлення особистісних та професійних якостей майбутнього психолога-викладача і розвиток дидактичних умінь; формування відповідального ставлення до ролі викладача вузу, професійного вміння схвалювати самостійні рішення в певних соціальних умовах; напрацювання вмінь самоаналізу педагогічної майстерності, прагнення вдосконалювати педагогічну майстерність на основі систематичної цілеспрямованої роботи з науковою літературою, вивчення передового педагогічного досвіду.

Педагогічна (асистентська) практика має характер: комплексності і передбачає різні види діяльності студентів на кожному етапі її проходження; ускладнення - види діяльності ускладнюються, виконання практичних завдань вимагає глибших теоретичних знань, досвіду; безперервності - характер завдань вимагає послідовності вивчення проблем і глибшого аналізу на кожному етапі; творчості - розвиваються дослідницькі здібності, створюються умови для творчого осмислення педагогічного процесу.