Дипломна робота присвячена дослідженню проблем спрямованості особистості соціального педагога. У зв'язку з падінням останнім часом педагогічної діяльності зростає необхідність дослідження цього явища.

Актуальність обраної нами теми полягає в тім, що при надходженні у ВУЗ не враховується той комплекс психологічних феноменів, що визначає успішність навчання, формування стійкої професійної спрямованості кожного студента. Необхідний індивідуальний підхід, а так само максимальне використання всього арсеналу профорієнтаційних можливостей учбово-педагогічного процесу, створення й впровадження педагогічних технологій, орієнтованих не тільки на підвищення рівня знань студентів, але й на розвиток професійного самовизначення, тобто діяльністно-значеннєвої єдності в майбутніх соціальних фахівців.

Професія педагога - одна з найважливіших у сучасному світі. Від його зусиль залежить майбутнє людської цивілізації. Професійний педагог - це єдина людина, що більшу частину свого часу займається вихованням і навчанням дітей. Якщо процес навчання дітей учителем припиниться, то неминуче наступить криза. Нові покоління через відсутність конкретних знань не зможуть підтримувати культурний, економічний і соціальний прогрес. Без сумніву, суспільство не підготовлених морально й професійно.

Актуальність проблеми підсилюється коли розмова йде питань психологічної адаптації студентів у нових соціально-економічних умовах і нових системах утворення (психологічної, профорієнтаційної), а також вивчення особистісних процесів, пов'язаних із проблемою формування професійного самовизначення. До числа таких проблем ставиться й психологічне вивчення процесу формування й розвитку професійної спрямованості особистості на тім етапі професійного самовизначення, коли вибір напрямку професійного розвитку вже зроблений, на етапі навчання у ВУЗі.

Об'єкт дослідження: професійна спрямованість особистості соціального педагога.

Предмет дослідження: психологічні компоненти професійної спрямованості соціального педагога.

Виходячи з вище викладеного була сформульована гіпотеза дослідження: припускаємо, що професійна спрямованість на професію соціального педагога має складний багаторівневий характер і визначається свідомістю вибору.

Для досягнення мети й підтвердження гіпотези необхідно вирішити наступні завдання:

Виявлення професійно значимих якостей соціальних педагогів (теоретичний аналіз).

Дослідження індивідуальних психологічних характеристик соціальних педагогів, що визначають професійно значимі якості.

Виявлення взаємозв'язку психологічних аспектів діяльності й професійно значимих якостей соціального педагога.

Теоретичне значення й новизна дослідження обумовлена тим, що в сучасній літературі в достатній мері описані ті якості особистості, якими повинен володіти майбутній або вже працюючий соціальний педагог, але не досліджені ті якості, які забезпечують схильність до даної професії.

Розділ 1. Теоретичні передумови дослідження спрямованості особистості

Вибір професії, або професійне самовизначення основа самоствердження людини в суспільстві, одне з головних рішень у житті.

Існують різні варіанти визначення поняття "вибору професії", однак всі вони містять думка, що професійне самовизначення являє собою вибір, здійснюваний у результаті аналізу внутрішніх ресурсів суб'єкта й співвіднесення їх з вимогами професії. Зміст визначення висвітлює двобічність явищ вибору професії: з одного боку, той, хто вибирає (суб'єкт вибору), з іншого боку - те, що вибирають (об'єкт вибору). І суб'єкт і об'єкт мають величезний вибір характеристик, чим пояснюється неоднозначність явища вибору професії.

Вибір професії - це не одномірний акт, а процес, що складається з ряду етапів, тривалість яких залежить від зовнішніх умов і індивідуальних особливостей суб'єкта вибору професії.

У психологічній літературі немає єдиного погляду на те, як формується вибір професії, і які фактори впливають на цей процес. По цьому питанню існує ряд точок зору, у захист кожної з яких приводяться переконливі аргументи. Безсумнівно, це пояснюється складністю процесу професійного самовизначення й двобічністю самої ситуації вибору професії.

Ряд дослідників [35, 68] дотримується розповсюдженої точки зору на вибір професії як на вибір діяльності. У цьому випадку предметами дослідження виступають, з одного боку, характеристики людини як суб'єкта діяльності, а з іншого боку - характер, зміст, види діяльності і її об'єкт. Професійне самовизначення розуміється тут як процес розвиток суб'єкта праці. Отже, вибір професії зроблений правильно, якщо психофізіологічні дані особистості будуть відповідати вимогам професії, трудової діяльності [1,2]. Однак, цей погляд недооцінює активного початку особистості що вибирає.

У контексті розуміння вибору професії як вибору діяльності поширена також точка зору, що основною детермінантою правильного вибору є професійний інтерес або професійна спрямованість [17, 49]. Безсумнівно, цей підхід більше продуктивний, так як затверджує активність самого суб'єкта вибору професії.

Існує ще один погляд на підхід до вибору професії як до одному з найважливіших подій у цілісному життєвизначенні людини. Вибір професії пов'язаний з минулим досвідом особистості, і процес професійного самовизначення простирається в далеко в майбутнє, беручи участь у формуванні загального образа "Я", визначаючи в остаточному підсумку плин життя. Цей підхід вимагає обліку широкого спектра факторів, що впливають на вибір професії, крім того, він дозволяє зробити акцент на тимчасовому аспекті - на минулому досвіді особистості й на її поданнях про майбутнє. Як факторів вибору професії повинні бути враховані життєві плани особистості в інших областях, наприклад в особистому житті [28, 14, 62, 26].

Якщо процес самовизначення становить основний зміст розвитку особистості в роки ранньої юності, то формування професійної спрямованості утворить основний зміст самовизначення. Відповідно очевидно, що перша необхідна умова формування професійної спрямованості складається у виникненні вибірково-позитивного відношення людини до професії або до окремої її сторони. Мова йде про виникнення суб'єктивного відношення, а не про ті об'єктивні зв'язки, які можуть мати місце між людиною й професією (у тому числі її відбиття в мистецтві, літературі, змісті навчального програмного матеріалу й т.п.). Зародження суб'єктивного відношення, зрозуміло, визначається сформованими об'єктивними відносинами. Однак останні можуть не придбати особистісної значимості або викликати вибірково-негативне відношення до окремих сторін діяльності [62]. Передісторія виникнення професійної спрямованості, у самому загальному виді, як показано в Л.І. Божевіч обумовлена вже сформованими до даного часу якостями особистості, її поглядами, прагненнями, переживаннями й т.п.[10].

Вказівка на вибірково-позитивне відношення людини до професії не розкриває, однак, психологічного змісту його професійної спрямованості. Поняття "відношення до професії" саме по собі психологічно беззмістовно, оскільки відбиває лише напрямок нашої активності й указує на її об'єкт. В основі позитивного положення кількох людей до однієї й тій же професії можуть лежати різні потреби й прагнення. Тільки шляхом аналізу системи мотивів, що лежать в основі суб'єктивного відношення, можна судити про його реальний психологічний зміст.

У понятті професійна спрямованість можна виділити окремі сторони, що виражають її змістовну й динамічну характеристики [62]. До першого відносять повноту й рівень спрямованості, до другого - її інтенсивність, тривалість і стійкість. Повнота й рівень спрямованості несе змістовно-особистісну характеристику професійної спрямованості й значною мірою містить її формально-динамічні особливості. Під повнотою професійної спрямованості розуміється коло (розмаїтість) мотивів переваги професії. Виборче відношення до професії найчастіше починається з виникнення приватних мотивів, пов'язаних з окремими сторонами змісту певної діяльності, або процесом тривалості, або з якими-небудь зовнішніми атрибутами професії. За певних умов значимими для людини можуть стати багато пов'язані із професією фактори: її творчі можливості, перспективи професійного росту, престиж професії, її суспільна значимість, матеріальні, гігієнічні й інші умови праці, його відповідність звичкам, особливостям характеру й т.п. Це свідчить про те, що професійна спрямованість ґрунтується на широкому колі потреб, інтересів, ідеалів, установок людини. Ніж повніше професійна спрямованість, тим більше багатобічний зміст має для людини вибір даного виду діяльності, тим різнобічне задоволення, одержуване від реалізації даного наміру.

Таким чином, одна з форм розвитку професійної спрямованості складається в збагаченні її мотивів: окремого мотиву до усе більше розповсюджуючоїся системи мотивів. Професійна спрямованість великої групи людей може включати ті самі мотиви й все-таки бути різної. Це обумовлено тим, що система мотивів завжди припускає їхню певну організацію, структуру. Ті самі мотиви можуть бути різним образом організовані, перебувати в різних відносинах супідрядності. І, що особливо важливо, різними можуть бути провідні мотиви.

Звичайно мотиви, що лежать в основі професійної спрямованості, неоднорідні по походженню, характеру зв'язку із професією. У цьому плані правомірне виділення, по-перше, групи мотивів, що виражають потребу в тім, що становить основний зміст професії [62]. Інша група мотивів пов'язана з відбиттям деяких особливостей професії в суспільній свідомості (мотиви престижу, суспільної значимості професії) [11]. Очевидно, що зв'язок індивідуальної свідомості із професією здобуває в цьому випадку більше опосередкований характер. Третя група мотивів виражає раніше сформовані потреби особистості, актуалізовані при взаємодії із професією (мотиви саморозкриття й самоствердження, матеріальні потреби, особливості характеру, звичок і т.п.) [9,51]. Четверту групу становлять мотиви особливості, що виражають, самосвідомості особистості в умовах взаємодії із професією (переконаність у власній придатності, у володінні досить творчим потенціалом, у тім , що намічуваний шлях і є "моє покликання" і т.п. ) [59,24]. Мотиви, відносимі до п'ятої групи, виражають зацікавленість людини від зовнішніх, об'єктивно несуттєвих атрибутах професії. Нерідко саме ці мотиви породжують прагнення до окремого "романтичним" професіям.

Дана класифікація [62], побудована по ознаці походження мотиву, імовірно, може бути продовжена. Істотне розходження зазначених груп мотивів складається в їхньому неоднаковому відношенні до об'єктивного змісту професійної діяльності. Мотиви, віднесені до першої групи, роблять близькими й непотрібними людині найбільш істотне в даній діяльності, те, у чому складається її об'єктивне призначення. Інші групи мотивів не зв'язані настільки тісно з основним змістом діяльності. Вони кристалізують потребу не стільки у своїй діяльності, скільки в різних, пов'язаних з нею обставинах. Безсумнівно, що зазначені групи мотивів нерівноцінні за значенням для розвитку особистості в умовах даної діяльності. Як відзначав П.А. Шавір: "Мотив, органічний пов'язаний зі змістом або процесом діяльності , забезпечує та безустанна увага до неї, ту захопленість, що приводить до розвитку відповідних здатностей. Цей мотив спонукує людину оцінювати себе, свої знання, своє вміння й моральні якості у світлі вимог даної діяльності. Тим самим цей мотив є найважливішою психологічною передумовою самовиховання." [62, с. 29]

Таким чином, психологічно виправданим і педагогічно доцільним розрізняти мотиви, органічно пов'язані зі змістом здійсненної діяльності (прямі мотиви й побічні мотиви [62]). У першому випадку людин трудиться заради тієї справи, яким зайнятий. Саме виникнення прямих мотивів є свідчення того, що дана діяльність здобуває безпосередню особисту значимість для людини.

До числа прямих мотивів трудової діяльності відносять свідомість свого боргу, переживання суспільної значимості своєї праці. Керуючись у процесі нецікавої для нього роботи почуттям боргу, людина не пристосовується до зовнішніх вимог, а засвоює їх. Почуття боргу не є побічним мотивом, тому що воно глибоко пов'язане з виконаною діяльністю, головним чином з її результативною стороною. Якщо людина побуждається до діяльності побічними мотивами, внутрішньо не пов'язаними з її змістом або результатом, то не можна сказати, що він трудиться заради тієї справи, яким зайнятий. Він пристосовується до зовнішніх вимог, але не засвоює їх. Він побуждається до праці на основі потреб і почуттів, які не зобов'язані своїм розвитком даної діяльності (наприклад, матеріальна зацікавленість, честолюбство й т.п.).

Для того щоб у процесі праці стимулювався розвиток людини, розкриття й розширення його творчих сил, необхідно, щоб центральними для людини були мотиви, внутрішньо пов'язані зі змістом здійсненної праці, а при відсутності інтересу до процесу праці - мотиви боргу й суспільної необхідності. У зв'язку із цим, організувати практичну діяльність студентів відповідно до виниклими до них здатностями, необхідно домагатися, щоб притягальною й спонукальною силою ставала для студентів основний зміст здійсненної діяльності, те, що становить її об'єктивний зміст, а не побічні супутньої даної діяльності обставини.

Не можна недооцінювати ролі й інших груп мотивів. Однак їхня значимість у структурі професійної спрямованості залежить від того, чи доповнюють вони мотив, що відповідає об'єктивному змісту професії, або "конкурують" з ним. У випадках, коли провідне положення займає мотив, що ставиться до другого - п'ятої групам, рівень професійної спрямованості в більшому або меншому ступені знижується. У ній виявляється ослабленої її серцевина - захопленість самим змістом праці. У мотивації професійного вибору повинна існувати основа (свого роду "психологічний атлас") мотиваційних факторів трудової діяльності, що охоплює всі можливі аспекти індивідуальної життєдіяльності, здатні визначити зміст мотивації професійного вибору, як універсальні, так і специфічні цілі різних форм професійної праці.

Ґрунтуючись на викладених міркуваннях, під рівнем професійної спрямованості розуміється ступінь відповідності провідного мотиву переваги професії (отже, особистісного змісту) об'єктивному змісту професії. При високому рівні спрямованості близьким і потрібним людині є найбільш істотне в даній діяльності, те, у чому складається її об'єктивне призначення. При низькому рівні спрямованості провідний мотив виражає потреба не стільки в діяльності, скільки в різних, пов'язаних з нею обставинах. Основний показник рівня - змістовність і глибина професійного інтересу з урахуванням його положення в системі мотивів, що утворять професійну спрямованість. Очевидно, що без досить високого рівня професійної спрямованості неможливо оптимальна взаємодія між людиною й працею, що обирають їм. Тільки при цьому умові можна прогнозувати успішний розвиток творчих і моральних сил особистості в процесі праці.

Таблиця 1.1 Ієрархічна класифікація мотиваційних факторів трудової діяльності [16].

Таким чином, оптимальний розвиток професійної спрямованості, основний зміст цього процесу знаходять у підвищенні її рівня [62]. Було б невірно розуміти відношення до професії односторонньо, тільки як прояв активності, вибірковості з боку людини. У дійсності тут має місце взаємодія, оскільки професія також впливає на суб'єкта. Цей вплив характеризується тим, які почуття, образи, думки, виникають у свідомості під впливом професії й, що особливо істотно, тими об'єктивними вимогами, які професія пред'являє до людини. До числа останніх ставляться, по-перше, вимоги, пропоновані деякими професіями до окремих психофізичних особливостей людини [55].

По-друге, об'єктивними можна назвати й вимоги якісним об'єктивностям протікання психічних процесів, тобто до загальних і спеціальних здатностей. У міру подальшого розвитку диференціальної психофізіології знання про відповідність природної основи людини вимоги окремих професій будуть підвищуватися. Вирішальне значення, однак, має й та обставина, що поглиблення цих знань, сприяючи виключенню "невідповідних варіантів", збереже в силі подання про широкий діапазон можливостей оптимального розвитку професійної спрямованості. У цьому плані характерний наступний висновок "психологам нашого часу необхідно об'єднати вже намічені 30- 40 років тому підходи до формування придатності ( мається на увазі психотренування - розвитком вправа професійно важливих якостей) з новим підходом, що вважається з людиною насамперед як з особистістю. Сприятлива мотивація становить найважливішу умову формування придатності" [15, с.34 - 35 ]. У дослідженнях, присвячених психологічним аспектам професійної орієнтації, даний теза не зустрічає заперечень. Однак значення сприятливої мотивації оцінюється звичайно в сумарному, узагальненому виді, як вибірково-позитивне відношення особистості до професії. У тих же дослідженнях (переважно соціально-психологічного характеру), у яких з'ясовуються мотиви такого відношення, питання про рівень професійної спрямованості, його залежності від певної групи мотивів не стає. Тим часом, подібно тому як диференціюється значення здатностей для діяльності, повинна бути диференційована й мотиваційна сторона професійного самовизначення.[18] З погляду вимоги професії, інтересів її подальшого розвитку, продуктивності праці її представників не байдуже, який саме мотив буде переважним. Було вже відзначене те особливе значення для наступної діяльності, яке має мотив органічно пов'язаний з її змістом. Перевага даного мотиву є разом з тим і суб'єктивною передумовою досягнення задоволеності своєю працею.[62]

Високий рівень професійної спрямованості - це та якісна особливість структури мотивів особистості, що виражає єдність інтересів і особистості в системі професійного самовизначення. Підвищення рівня професійної спрямованості утворить основний зміст її розвитку. "Вибір професії можна вважати виправданим лише в тому випадку, якщо є надія, що активність особистості приведе до такому взаємовідношенню між особистістю й працею, при якому буде успішно відбуватися подальший розвиток творчих і моральних сил людини. Однією з основних умов прогнозування такого розвитку особистості є високий рівень професійної спрямованості."[62, с. 49] Відповідність провідного мотиву основному змісту обирає профессии, що, не єдина передумова можливості знайти в цій діяльності своє покликання. Багато чого буде залежати й від характерологічних особливостей особистості, і від якісної своєрідності й рівня розвитку її здатностей. Однак у цьому взаємозв'язку професійної спрямованості, чорт характеру й здатностей провідна роль переважному мотиву. Відсутність досить глибокої професійної спрямованості в студентів не виключає можливості її формування в період навчання в інституті. Однак завдання полягає в тім, щоб вибір професії виявлявся логічним наслідком поступового підвищення рівня професійної спрямованості, тобто формування в процесі навчання діяльнісно-значеннєвої єдності - збігу цінністно-смислового (формування життєвих змістів) і предметно-діючого (вибір адекватної змісту діяльності) аспектів діяльності.

1.2 Поняття педагогічної спрямованості