Проблема естетичного розвитку особистості дітей дошкільного та молодшого шкільного віку у творчій спадщині В.О. Сухомлинського

Неабиякого значення надавав педагог художньому пізнанню природи. Вважаючи мистецтво образною філософією природи, В.О.Сухомлинський тонко підводить дітей до розуміння краси навколишнього світу через осягнення її художнього образу. Діти слухають музику природи; співають чарівні народні пісні, які відкривають перед ними красу світу; імпровізують на сопілці, наслідуючи голоси природних стихій, - і все це напрочуд збагачує об'єктивний образ природи, що народжується в їхній свідомості.

Отже, працюючи в "Школі радості" педагог зробив висновок, що поетична творчість починається з бачення краси. Краса природи загострює сприймання, пробуджує творчу думку, наповнює слово індивідуальними переживаннями. Василь Олександрович тисячу раз переконувався в тому, що без поетичного, естетичного струменю неможливий повноцінний розумовий розвиток дитини, наголошував на тому, що вже в роки дитинства кожен має вчитися відкривати красу природи, щоб «духовне життя дитини і природа немовби поєднувались інтелектуальними, естетичними, творчими нитками. Важливо, щоб джерелом думки й почуттів було пізнання явищ природи, її краси» [58, с.557].

Природа стає могутньою виховною силою, підкреслював В.О.Сухомлинський, тільки при постійній взаємодії з нею людини. Причому вихователь має потурбуватися, щоб, пізнаючи природу, дитина переконувалася в своїй величі. Близьке спілкування з природою викликає почуття краси, бережливого і дбайливого ставлення до неї. А буває це насамперед тоді, коли людина своєю працею поліпшує навколишнє середовище.

Взаємодія з природою в Павлиській середній школі була поставлена на предметну основу, не обмежувалась спостереженнями і розповідями, залучала дітей до конкретних справ по збереженню та примноженню природних багатств. На голому, випаленому сонцем схилі, учні розбили сад для людей, в іншому місці заклали виноградник, боролися з засухою, не відступали перед руйнівними силами природи. Шкільна ділянка у В.О.Сухомлинського була царством зелені та квітів, серед якого особливо виділялась алея троянд, які вирощували самі діти. У школі був девіз: все що пов'язано з життям людини, повинно бути красивим, і вважалося обов'язком для кожного учня вирощування квітів та доглядати за ними. Це приваблювало дітей, ставало для них творчістю, звичкою і потребою. В такій систематичній регулярній праці виховувалося уміння все робити самостійно.

У своїй багаторічній педагогічній практиці Василь Олександрович намагався апелювати до системи естетичного виховання своїх учнів засобами природи, живого світу в ній, різних видів і жанрів мистецтва, різних видів продуктивної праці для формування чуттєвого світу. Природа та її поетичне оспівування в художніх творах, на його думку, відіграє помітну роль в емоційно-естетичному розвитку дітей, який живиться образами, безпосередньо взятими із зовнішнього світу. Він закликав учителів ретельно готувати дітей до сприймання краси природи, розширювати коло їхніх знань і досвіду. Естетичне виховання в ранньому дитинстві, на думку педагога, є не тільки засобом формування відношення до дійсності, а й водночас засобом морального, розумового виховання. Відчуття краси природи, оточуючих людей, речей створює у дитини особливий психічний стан, викликає безпосередній інтерес до життя загострює пам'ять, мислення.

В.О.Сухомлинський вважав, що естетичне освоєння природи не означає переробку того раціонального типу мислення, що набувається дітьми у процесі навчання природничих дисциплін, а передбачає інший шлях пізнання навколишнього світу. Це - шлях живого споглядання, межування, емоційного відчуття краси і довершеності природи.

Отже В.О.Сухомлинський побудував струнку педагогічну систему, концентрами якої стали людина і природа. Суспільне виховання, на його думку, не повинно відокремлювати дитину від навколишнього середовища, а, навпаки, зобов'язане максимально враховувати особливості її розвитку як природної істоти. Природа у В.О.Сухомлинського - не просто фон для успішного навчання і виховання дітей, не лише допоміжний засіб впливу на емоційно-вольову сферу виховання, а первородне джерело життя, основа радості людського буття. Цілісний підхід В.О.Сухомлинського до природи як естетичного засобу, є плідним і в наш час.

Аналіз творчої спадщини В.О.Сухомлинського дає можливість стверджувати, що він намагався, щоб дітей оточував не тільки світ природи, а й світ праці, творчості. Адже краса людини найяскравіше розкривається в праці. Одним із важливих виховних завдань сучасної школи Сухомлинський вбачав в тому, щоб творча праця самих дітей розвивала, поглиблювала благородні устремління до красивого, до насолоди естетичними цінностями.

Василь Олександрович був переконаний в тому, що єдність праці й естетичного виховання досягається тим, що людина, пізнаючи світ працею, створює красу, утверджуючи цим у собі почуття краси праці, творчості, пізнання. Він дбав про те, щоб кожен підліток знаходив у праці багатий, радісний світ особистого естетичного життя. З його ініціативи кожен учень початкових класів на своїх присадибних ділянках саджав Яблуню Матері, Яблуню Батька, Яблуню Бабусі. Створювали Сади троянд - ці куточки були для дітей ще одним віконцем, через яке відкривається естетичний світ людини. Педагог дбав про те щоб у дитячі роки праця облагороджувала почуття його вихованців, відкривала перед ними красу навколишнього світу.

Естетико-педагогічні ідеї В.О.Сухомлинського ніколи не мали лише споглядальний характер. Ставленню до природи, яке виховував педагог у дітей, була притаманна дійова спрямованість, що матеріалізувалась у конкретних вчинках. В.О.Сухомлинський вважав це необхідним "олюдненням речей". Логічно і просто пояснює він цей феномен: деревце, що виросло з посадженого рукою дитини жолудя, стає для неї найдорожчим деревом у світі [66, с.544]. Педагог розробив цікаві форми творчої праці дітей у природі. Можна вважати показовим те, що його турбував не лише процес праці, а й мотиви, якими вона освячена. Перевагу він безумовно віддавав морально-етичній мотивації, що народжувало яскраві нестандартні форми виховної роботи.

На нашу думку, в досвіді В.О.Сухомлинського представляє інтерес використання свят як засобу активного залучення дошкільників та молодших школярів до краси людини, її праці і неповторної краси природи. Зокрема, оригінальний підхід В.О.Сухомлинського до організації свят в природі, на наш погляд, полягає в тому, що вони були спрямовані на розвиток у дітей здатності дорожити живим і прекрасним. Так, у Павлиській школі була добра традиція відзначати Свято птахів. Проводилось воно тоді, коли прилітали ластівки, і було святом найменших вихованців. Діти випускали на волю птахів, яких підібрали взимку напівзамерзлими і виходили потім у пташиній лікарні. Крім того, діти дарували в цей день один одному голубів. Не менш цікаво проходило і Свято квітів, яке проводилось наприкінці травня, на осіннє свято - наприкінці вересня. Кожен учень приносив кілька квіток, вирощених на грядці або зібраних у лісі, в полі, показуючи своє вміння в складанні букета. Після занять школярі заходили до товаришів подивитися їхні клумби, кімнатні квіти, а гурток юних квітникарів у цей день влаштовував огляд кращих кущів троянд, клумб. До школи приходили батьки, кожен за бажанням брав собі в теплиці або на грядці розсаду квітів. Цими традиціями В.О.Сухомлинський виховував добрі почуття, моральні й естетичні, поглиблював стосунки дружби і товаришування, виховував любов і дбайливе ставлення до природи, що позитивно впливало на естетичний розвиток вихованців.

Ідея єднання праці і краси яскраво виступає в трудових святах Першого Снопа, Першого Хліба, на яких молодші діти брали участь у ролі спостерігачів. Разом з тим, глибокі емоційні враження від цих свят залишали слід в емоційній пам'яті майбутніх школярів, пробуджували цікавість до шкільного життя. Заслуговує на увагу традиційне Свято Матері. В цей день діти дарували матерям подарунки, зроблені або вирощені своїми руками: квіти, малюнки тощо.

Крім подорожей в природу в «Школі радості» організовувалися подорожі у світ праці - до колгоспного зерносховища, на тваринницьку ферму, до умільців-майстрів машинно-тракторної станції. Під час таких подорожей дітей надихало, захоплювало не тільки те, що пов'язане з красою природи, а й те, що становить саму суть людини - служіння суспільству, людям. Зі своїми вихованцями він так організовував виховну роботу, що їхня трудова діяльність була водночас і естетичною діяльністю. Василь Олександрович робив все для того, щоб естетика життя стала передусім красою праці в усій її різноманітності, багатогранності. Він зауважував: «Повага до самого себе неможлива, немислима без переживання краси того, що робиш - краси процесу праці. Сплав цих почуттів і майстерності - це, за моїм глибоким переконанням, і є те, що прийнято називати творчістю, творчим ставленням до праці» [58, с.319].

Особливе місце відводив В.О.Сухомлинський дитячій творчій праці як фактору естетичного виховання. З врахуванням віку дітей він розробив комплекс естетично насиченої праці для дітей - це участі, в створенні куточків краси в школі і дома; вирощування квітів, художня праця по створенню оточуючого естетичного середовища в школі, кімнаті казки. Своєю практичною діяльністю В.О.Сухомлинський довів, що праця в ім'я створення краси облагороджує дитяче серце, попереджує байдужість; займаючись такою працею, діти стають добрішими, чутливішими.

Дошкільний та молодший шкільний вік сприятливий для естетичного розвитку. Емоційна чутливість, безпосередність вияву почуттів, підвищена вразливість створюють психологічні та педагогічні передумови необхідні для розвитку музичного сприймання у дітей. Здатність музичного сприйняття формується у процесі активної діяльності, охоплюючи всю сферу естетичної свідомості. Сприйняття набуває творчого характеру в тих випадках, коли музика дістає емоційний відгук у дітей.

З огляду на сказане та розглядаючи питання засобів естетичного розвитку дітей, В.О.Сухомлинський важливу роль надавав музиці, тому що її виключна емоційна насиченість, діючи на людину, доторкується до всіх сторін духовного життя. Закладені в музичному творі виховні можливості можуть повністю реалізуватися тільки тоді, коли дитина вивчає музику активно та з розумінням, а тому треба, насамперед, навчати, слухати та сприймати її. Розгляд процесу музичного виховання у спадщині В.О.Сухомлинського як складного пізнавального акту, виділення в ньому емоційного та пізнавального аспектів, за безперечною перевагою емоційного, викликає значний інтерес. Мається на увазі дві сторони пізнання, які тісно взаємопов'язані та доповнюють одна одну. Важливе завдання, яке педагог повинен ставити під час слухання музики - це визначення емоційної реакції на мелодію і водночас навчання дітей розуміти музику в усій її красі та неповторності. Розглядаючи емоційне ставлення до музики, В.О.Сухомлинський виділяє саме естетичне єство музичного змісту, бо за його твердженням саме емоції є основним засобом здобуття естетичного змісту музичних образів. Таким чином, Василь Олександрович ще раз наголошує на ролі музичного мистецтва у пробудженні естетичних відчуттів, у розвитку емоційної культури підростаючого покоління.

У своїй педагогічній діяльності В.О.Сухомлинський завжди пов'язував музику /в широкому та багатогранному розумінні / з життям. Найважливіше завдання під час сприйняття музичних творів, стверджував педагог, є надання можливості відчути, що «джерелом краси музики є краса навколишнього світу» [67, с.13].

Василь Олександрович дуже часто пропонував своїм вихованцям мандрівки у «світ краси». Мета цього засобу полягала у створенні певних умов для сприймання неповторної краси навколишнього світу: «Кожна людина освоює і красу природи, і музичну мелодію, і слово. І це освоєння залежить від її активної діяльності, під якою ми розуміємо працю і творення, думку і почуття, які сприймають, створюють і оцінюють красу. Чим більше в природі предметів, олюднених емоційним сприйманням, пережитих як краса навколишнього світу, тим більше краси бачить людина навколо себе, тим більше хвилює, зворушує її краса - і створена іншими людьми, і первозданна, нерукотворна" [61, с.378].

Його вихованці слухали перш за все музику садів, полів, спочатку учились сприймати, переживати красу оточуючого, переходили від слухання музики лісу до слухання музичних творів. В "Школі радості" малюки під час прогулянок з задоволенням прислухались до бджолиної арфи, дзижчання джмеля, щебетання пташок, гуркотіння грому. Це дало можливість дітям з більшою зацікавленістю слухати серйозні твори, зокрема, твори Баха, Чайковського, Бетховена. Вони слухали їх серед природи і створювали в своїй уяві картини боротьби між добром і злом, і саме в ці хвилини у них пробуджувалось бажання зробити щось хороше, красиве, фантастичне. Тут відбувалось органічне поєднання природи і музики, адже музику педагог вважав джерелом збагачення емоційної пам'яті. Не буде перебільшенням сказати, що використання "музики природи" як засобу виховного впливу - педагогічна знахідки В.О.Сухомлинського, одне з важливих положень його педагогічної системи.

Нами простежено, як у його творах "краса природи і музика життя" розкриваються за допомогою системи педагогічного впливу:

а) організація спостереження за народженням і розквітом краси (спостереження за забарвленням листя в різні пори року, за лісом у різні години доби, цвітінням садів тощо);

б) пошук куточків краси і хвилин краси, які залишають в серцях дітей незабутні враження;

в) розвиток в учнів емоційної пам'яті - пам'яті на сприймання прекрасного;

г) естетичне бачення і переживання краси передбачають високий рівень культури відчуттів і сприймань, що досягається систематичними вправами органів чуттів.

Процес музичного виховання В.О.Сухомлинський тісно пов'язував із вихованням почуттів, емоційним світом школярів. Він вважав, що виховання емоцій є не вузьким завданням, а єством усього виховного процесу, становлення морального обличчя людини.

Аналіз теоретичної спадщини праць В.О.Сухомлинського свідчить, що він був глибоко переконаний в тому, що краса музики - могутнє джерело думки. Під впливом музики в уяві дитини народжуються яскраві образи, оживляється думка, "Без музичного виховання неможливий повноцінний розумовий розвиток дитини. Першоджерелом музики є не тільки навколишній світ, а й сама людина, її духовний світ, мислення, мова" [67, с.66]. Педагог наголошував, що музика, як і природа, казка - виховує дитину, олюднює почуття. Музична мелодія - це мова людських почуттів.

Вражає те, що, використовуючи досить скромні музичні засоби, В.О.Сухомлинський в роботі з дітьми досягав такого естетичного різня, якого не завжди досягають великі музиканти - виконавці з підготовленими слухачами. У цьому виявилась творча обдарованість вченого, вміння оцінити всю глибину та естетичну цінність найскромнішої невеличкої п'єси, народної пісні чи творів світового музичного мистецтва.

Усі висловлювання педагога про музичне виховання дітей молодшого шкільного віку пронизує думка про те, що дитина цього віку - "піддатливий матеріал" для виховання.

Активної діяльності потребує і сприймання творів мистецтва. Ця діяльність полягає в естетичній оцінці, у глибокому переживанні якостей, що має предмет сприймання сам по собі. Чутливість сприймання мови музики, розуміння її залежить від того, як у дитинстві сприймались музичні твори. В.О.Сухомлинський склав власну програму слухання музичних творів, яким на уроці відводилась більша половина часу. Спочатку діти вчилися розуміти музичну мелодію, потім слухали прості п'єси, але кожному твору передувала бесіда, завдяки якій у дітей з'являлись уявлення про картину чи переживання, передані специфічними засобами музики.

Багато уваги приділяв В.О.Сухомлинський творчості учнів у галузі музичного мистецтва. Він наголошував: "Створювати нові музичні твори можуть лише окремі люди, але розуміти мову музики, користуватися скарбами музики в духовному спілкуванні під силу всім" [61, с.385]. На його думку творчість дитини виявляється у тому, що він намагався кожного учня своєї школи прилучити до гри на музичному інструменті, до участі в хорі, де якраз і проявляється музична творчість дітей.

В естетичному вихованні і, зокрема в музичному, Василь Олександрович надавав особливого значення важливим психолого-педагогічним настановам, якими вихователю слід керуватися, залучаючи дітей до світу прекрасного. Він говорив: "Для мене головною була настанова на виховання здатності емоційно ставитися до краси і потреби у враженнях естетичного характеру" [67, с.63]. Важливу мету всієї системи виховання він вбачав у тому, щоб школа навчила людину жити в світі прекрасного, щоб людина не могла жити без краси, щоб краса світу творила красу в ній самій.

Вся педагогічна система В.О.Сухомлинського пов'язана з народною педагогікою, національною системою виховання. Традиції Павлиської середньої школи відображають духовні та історичні традиції народу. Педагог на практиці поєднав наукову педагогіку з народною, без цього діалектичного зв'язку він не мислив систему виховання.

Значне місце у змісті естетичного розвитку дітей займала народна пісня, як жанр фольклору та виховний засіб народної педагогіки. "Народні пісні для дітей це перші й найяскравіші сторінки для читання мови почуттів..."- наголошував педагог [58, с.555]. Разом з дітьми Василь Олександрович слухав чудові народні пісні, і в кожній пісні намагався відкрити їм велике емоційне багатство, її дух і зміст. Прагнув, щоб кожна прослухана пісня пробуджувала естетичні почуття, давала емоційний поштовх для розуміння її підтексту. Тим самим, вважав В.О.Сухомлинський, забезпечується комплексний вплив на інтелектуальну та емоційну сферу дитини, підвищується якість розумового морального, естетичного виховання учнів. Підтвердження цьому ми знаходимо в його працях "Серце віддаю дітям", "Павлиська середня школа", "Народження громадянина", "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості", в яких зазначається, що "мелодія і слово рідної пісні - це могутня виховна сила" [67, с. 189].

Вихованці В.О.Сухомлинського співали і слухали такі зразки українського музичного фольклору, котрі увійшли до скарбниці світової художньої культури, а саме: "Ой на горі та й женці жнуть", "Подоляночка", "Дивлюсь я на небо" та інші.

Навчаючи дітей слухати музику природи, В.О.Сухомлинський тим самим наближував їх розуміння і сприймання прекрасного в музичному мистецтві і відкривав перед своїми вихованцями красу людини. Діти вчились помічати те, що раніше здавалось звичайним. Педагог вбачав у народній музиці той найбільш сприятливий фон, на якому виникає духовна єдність вихователя і вихованців. Слухаючи народні мелодії, проникаючи в глибини народної творчості, осмислюючи красу народної музики, вчитель і учень здатні краще зрозуміти один одного. На думку Василя Олександровича, саме музика несе в собі глибокий зміст переживань та естетичних почуттів, - музика виховує душу, олюднює емоції, відкриває в дитячому серці джерело людських почуттів.

Особливу роль у естетичному розвитку дітей дошкільного та молодшого шкільного віку та формуванні творчої особистості В.О.Сухомлинський відводив народній казці. Він зазначав, що складена серед природи дитяча казка є цілим духовним світом, який визначає зміст і спрямованість думок, почуттів, переживань. Казку педагог розглядав як сприятливий ґрунт для формування естетичної чутливості дітей, для розвитку їх мислення, фантазії, мови. "Казка - це, образно кажучи, світлий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки й мови" [67, с.33].

Своєю багаторічною працею він довів, що казка розвиває мову і мислення сильніше, ніж будь який інший засіб, тому, що казкові образи яскраво емоційно забарвлені, слово казки живе в дитячій свідомості. На думку вченого, казка сприяє активному росту духовного життя дитини, його почуттів, фантазії. Вона невід'ємна від краси, сприяє розвиткові естетичних почуттів, без яких неможливе благородство душі, щира чуйність до людського нещастя, горя, страждань. Завдяки казці, дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем. "Казка - це зернина, з якої проростає паросток емоційних станів і ситуацій" [47, с.515], це "активна естетична творчість, що захоплює всі сфери духовного життя дитини - її розум, почуття, уяву, волю".

Надаючи великого значення естетичному оточенню, в якому діти повинні слухати і складати казки, педагог створив Кімнату казки, де кожний наочний посібник, кожна картинка загострює сприймання художнього слова, викликає у дітей інтерес. Василь Олександрович наголошував, що чим цікавіше казка і чим незвичайніша обстановки, в якій перебувають діти, тим сильніша гра дитячої уяви, тим несподіваніші образи створюють малюки. Він не тільки сам створював відповідну обстановку, а й підключав до посильної праці своїх вихованців, намагався, щоб праця в Кімнаті казки приносила дітям естетичну насолоду, викликала позитивні емоції.

Багаторічний досвід роботи дав можливість вченому-педагогу зробити висновок, що від життєвої емоційної школи, від глибини співпереживання радощів і прикрощів інших людей залежить і сприймання дітьми художніх творів. Художній твір виховує емоційну й моральну культуру тільки тоді, коли зерна цієї культури сіються в юну душу тонкими емоційно-моральними відносинами [58, с.528]. На його думку, через художні образи діти збагачують свої почуття, емоції, пізнають різноманітність навколишнього світу. Одночасно відбувається їхній загальний мовленнєвий розвиток. Правильне опрацювання художнього твору сприяє єдності морального, розумового, естетичного виховання дітей і кожної особистості, зокрема. Тому так важливо вчити дітей сприймати твори художньої літератури через активну естетичну діяльність.

Звертаючись до духовної спадщини талановитого педагога, вченого, письменника, ми знаходимо у ній науково обґрунтовану концепцію читання у молодшому шкільному віці. Дитячі читання В.О.Сухомлинський розглядав у нерозривному поєднанні з іншими найважливішими засобами виховання і розвитку: книжка і природа, книжка і праця, книжка й інші види мистецтва, книжка і літературна творчість. Наголошуючи на неоціненному значенні книги у духовному розвитку дитини В.О.Сухомлинський звертав увагу насамперед на формування у молодших школярів уміння читати. Причому вміння читати він розглядав у широкому смислі цього поняття. І найперше - вміння бачити в тексті художнього твору його глибокий зміст, який культурою епохи, історією, духовним досвідом письменника; здатність читача самостійно засвоювати з прочитаного найкраще і найцінніше, що виробило людство протягом століть. Для цього дитина має бути чутливою до змісту краси слова, до його найтонших відтінків. Прилучення молодших школярів до емоційно насиченого творчого читання здійснювалось у ході колективного читання і художніх розповідей.

Аналіз архівних документів свідчить про те, що В.О.Сухомлинський приділяв велику увагу підбору дитячих книжок для читання у молодшому шкільному віці. В основу комплектування книжок для його шкільної бібліотеки були покладені такі критерії: художня література, зміст якої утверджує найважливіші загальнолюдські цінності, відображає національну і світову історію, духовну й матеріальну культуру, мистецтво. Педагог наголошував на тому, що потрібно насамперед враховувати індивідуальність дитини, тільки тоді можна знайти саме ту книжку, яка торкнеться найпотаємніших струн її душі, і можна зрозуміти, що саме вона не залишить дитину байдужою. Це неодмінно повинна бути високохудожня література.

Так вченим було створено "Золоту бібліотеку дитинства", куди увійшли найцінніші книжки. Бібліотека для молодших школярів мала 4 відділи: до першого входили класичні твори вітчизняної та зарубіжної літератури; до другої - різні за тематикою оповідання сучасних письменників; до третього - казки, вірші, байки, які призначались лише для позакласного читання. Дитина вибирала їх самостійно; до четвертого відділу - подана у доступній формі давньогрецька міфологія. Зміст усіх розділів був покликаний розвивати в дітей уяву, спостережливість, світогляд, виховувати почуття прекрасного. Василь Олександрович наполегливо проводив думку про незмінну роль художньої літератури в пізнанні життя, вона дає широкий досвід, сприяє розвитку інтелекту, розвиває в ній не тільки відчуття краси, а й розуміння життя.

Завданням виховання високих моральних, естетичних, гуманістичних почуттів дитини присвячена і прекрасна літературна творчість В.О.Сухомлинського, безпосередньо адресована юним читачам. Його книжки "Гаряча квітка", "Казки Школи під Голубим небом", "Чиста криниця" містять величезний потенціал духовних цінностей, які збагачують дитину, розкривають перед нею красу рідного слова, навчають людяності і мудрості.

Безцінним скарбом є написані В.О.Сухомлинським оповідання і казки, які несуть в собі великий емоційно-естетичний заряд. Педагог розповідав дітям казки про красу пшеничного поля і лагідні промінці сонця, червону троянду, лісові розмови дерев і кущів, про квітку сонця та пахучі яблука, про волошки та конвалію. Емоційно-образні оповідання та казки Василя Олександровича зворушують дітей емоційністю слова, несуть неабияке глибоке естетичне навантаження. У нього є цілий ряд оповідань, казок для дітей, цінність яких, на нашу думку, полягає в тому, що вони примушують дітей замислитись про те, що краса відкривається тільки уважній, мудрій, добрій людині. Ця думка розкривається педагогом в казках "Весняний вітер", "Два метелики", "Флейта і вітер" та інші. Так, в оповіданні "Пурпурова квітка" Василь Олександрович у доступній для дітей формі розкриває красу троянди в найдрібніших її деталях: "Серед ночі народилась Квітка троянди. Розпрямились ніжні пурпурові пелюстки. Народилася нова квітка.... На пурпурове тло впала краплина роси, здригнулася і теж стала пурпуровою, заграла переливами пурпурових барв..." [44, с.19]. Отже, читаючи його оповідання, казки, в яких використані порівняння, метафори, алегоричні образи, діти самі вчаться порівнювати, аналізувати, спостерігати, робити висновки.

Разом з дітьми-шестирічками створював педагог книжки-картинки. Ця необхідність виникла із-за відсутності хороших книжок для найменших. Адже діти цього віку мислять образно, намальовані картинки дозволяють їм сприймати твір емоційно, краще запам'ятовувати. Спостерігаючи за вихованцями в "Школі радості", а потім за учнями початкових класів, Василя Олександровича турбувало те, що діти дуже часто читають невиразно, їхнє читання рідко має емоційне забарвлення, і зробив висновок, що читання збагачує життя дітей лише при умові, коли воно торкається найпотаємніших куточків їхніх сердець [67, с.84].

Аналіз педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського показав, що від краси природи та слова він переходить до ролі образотворчого мистецтва в розвитку естетичного сприймання. Розглядання дітьми картин, на думку педагога - це теж складний засіб емоційно-естетичного впливу, як і музика.

Складним засобом емоційно естетичного впливу на дітей є споглядання картин, пояснюється це тим, що, «конкретність, образність мислення в дитячі роки утруднює розкриття перед вихованцями узагальнюючого змісту образотворчого мистецтва» [58, с.544].

Успішна реалізація естетико-виховних можливостей творів образотворчого мистецтва залежить від створення сприятливих умов для їх повноцінного сприймання. В.О.Сухомлинський завжди дотримувався думки про необхідність навчання дітей за допомогою досконалих наочно - методичних посібників. Адже демонстрація якісних поліграфічних репродукцій допомагає дітям зосередитися на художньому творі, послідовно й уважно його розглянути.

При розгляданні картин найбільш міцним з посеред інших методів є порівняння. Застосування цього методу допомагає навчити дітей самостійно розрізняти види, жанри, техніку образотворчого мистецтва; відчувати відмінність репродукцій від оригіналів, підробок від високохудожніх творів. Застосування цього методу виявляється дуже доречним тоді, коли дитині ще важко висловити своє особисте ставлення.

Під час розгляду картин В.О.Сухомлинський виділяв дві сторони: зовнішню - передачу та сприйняття конкретних образів, внутрішню - світ людських почуттів, які передаються від художника до дитини. Конкретне мислення дитини дозволяє побачити зовнішню особливість художнього твору. Емоційний стан художника та його твору дуже складний для розуміння дітей. Для глибокого, усвідомленого сприйняття в Павлиській школі застосовувався метод повторного сприйняття контрастних творів. Повторне сприйняття художнього твору дозволяло на основі нових знань, нових надбань в сфері соціального досвіду, довгого процесу осмислення раніше побаченого, яскравіше сприймати образи, художню цінність твору, передати свої почуття при сприйманні побаченого.

Думка В.О.Сухомлинського про те, що повторне розглядання картин збагачує, розвиває емоційну пам'ять, виховує те, що можна назвати загостреністю сприйняття краси [58, с.588], цілком підтверджувалася практичним досвідом учителів Павлиської школи.

Для того, щоб діти зуміли емоційно сприймати твори мистецтва, отримувати від нього естетичну насолоду, педагог розпочинав роботу з "азбуки живопису", якою є безпосереднє спостереження природи. Адже саме в природі дитина має пройти тривалу "школу почуттів" [58, с.557]. Після таких спостережень діти по-іншому сприймають зміст картини, і це є новою "сходинкою емоційного розвитку". Як наслідок таких подорожей в Павлиській школі учні початкових класів створювали свої маленькі "картинні галереї", зберігали репродукції картин.

Під впливом почуттів задоволення і радощів, що виникли в контакті з мистецтвом, зростає напруженість і активність психічних процесів. Контакти з мистецтвом привчають до спостережень, збагачують уяву, розвивають пам'ять і мислення, впливають на формування поглядів і волю дітей. Але емоційний вплив у формуванні духовної культури дитини можуть забезпечити лише вдало підібрані засоби виховання.

Вагоме місце в естетичному розвитку особистості Василь Олександрович відводив художньому слову, в якому вбачав могутній засіб виховання "витончених почуттів". Він наголошував, що в роки дитинства найважливіше виховне завдання полягає в тому, щоб слово, з його багатогранною, радісною красою стало невичерпним джерелом і засобом пізнання прекрасного. Разом з своїми вихованцями В.О.Сухомлинський подорожував до "джерел рідного слова". Він йшов зустрічати ранкову зорю, слухати пісню жайворонка й бриніння бджіл, щоб проникнути в найбагатший, доступний дитині світ - світ слова. Педагог не уявляв повноцінного естетичного, емоційного й морального виховання дітей без таких подорожей. Він радив своїм колегам: "Слово - це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним - велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її. Тож оволодіймо цим різцем так, щоб з-під наших рук виходила тільки краса!" [64, с.167]. В.О.Сухомлинський називав поетичне слово еліксиром для дитячого мозку, повітрям для крил думки". В своїй праці "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості" він наголошував на тому, що поетичне слово - це прекрасна школа емоційного життя, в якій діти осягають мову почуттів.

Аналіз праць В.О.Сухомлинського свідчить, що певне місце в своїй роботі він відводив творчості дітей, вважав, що образи, сприйняті і водночас створені дітьми, несуть в собі емоційне забарвлення. Емоційна насиченість сприйняття - духовний заряд дитячої творчості. Педагог був глибоко переконаний, що без емоційного піднесення неможливий нормальний розвиток клітин дитячого мозку. Спостерігаючи протягом багатьох років розумову працю старших дошкільників та учнів початкових класів, він переконався, що в період великого емоційного піднесення думка дитини стає особливо ясною, а запам'ятовування відбувається найінтенсивніше. Думки дітей невід'ємні від почуттів і переживань. Емоційна насиченість процесу навчання, особливе сприймання навколишнього світу, - це вимога, що висувається законами дитячого мислення.

Своєю практичною роботою над розвитком дитячої творчості він довів, що самостійна творчість допомагає дитині відкрити красу навколишнього світу. Правильність цього висновку В.О.Сухомлинського підтверджують образні зразки розповідей і казок, які склали самі вихованці педагога: хвилі грають в жовтому морі пшениці, на високій тополі шепоче листя та ін. Яскраві епітети, вдалі метафори, які просліджуються в розповідях та дитячих казках свідчать про те, що педагог зумів пробудити в свідомості своїх вихованців глибоку сприйнятливість до краси оточуючого світу, розвинув здатність їх творчості. Самостійні твори дошкільників виступають в досвіді В.О.Сухомлинського першим кроком емоційного пізнання дітьми краси навколишнього світу. З цією метою в школі організовувались ранки та свята дитячої казки (див. додаток А).

Одним із засобів естетичного розвитку дітей молодшого віку в педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського була гра. Видатні педагоги, філософи, психологи минулого та сучасності визначали гру, як один із важливих видів діяльності дитини. Зокрема, А.С.Макаренко стверджував, що дитяча організація повинна бути "насичена грою". Дитячий вік має потребу в грі, і її треба задовольняти. Як дитина грає, так вона буде й працювати. Гра, за висловом А.С.Макаренка, - це норма життя [121, с.489]. Гра для дитини - це діяльність, як робота, служба для дорослого. А.С.Макаренко дає такі поради педагогам:

* добра гра - добра робота;

* в грі дитина не повинна бути пасивною;

* в грі повинні бути присутніми творчість, радість, естетика.

Продовжуючи ідеї А.С.Макаренка про особливу роль гри саме в молодшому віці, В.О.Сухомлинський вбачав у грі "величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять про навколишній світ" [67, с.95]. На його думку, саме в грі розкривається перед дітьми світ, творчі можливості особистості, без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку.

Для В.О.Сухомлинського гра була складовою частиною естетичного розвитку дітей, адже гра - починається там, де краса. Гра має бути присутньою і в трудовій діяльності, і в навчанні. Він писав, що оскільки праця маленької дитини немислима без естетичного начала, то, отже, й трудова діяльність у молодшому віці тісно пов'язана з грою" [67, с.96]. Поєднуючи її з навчанням, вчений застерігав педагогів від того, що заміняти навчання грою не можна, але і не можна «відгородити стіною» навчання від гри.

Добре знаючи вікові особливості дошкільників, Василь Олександрович радив вчителям уважно ставитись до дитячої гри, так як для дітей гра - це найсерйозніша справа, саме в грі діти краще засвоюють матеріал. З цією метою В.О.Сухомлинський створював у навчально-виховному процесі ігрові ситуації, уміло застосовував демократичний стиль керівництва грою, залучав дітей до творчості, фантазії. Завдяки іграм, створеним педагогом, діти набували життєвого досвіду, духовно зростали.

В системі роботи "Школи радості" було правилом залучення дітей до ігрової діяльності. Діти складали казки про росинку, сріблясті павутинки та пурпурові намистинки, кричали, бігали, гралися. Уроки мислення в Куточку Мрії будили натхнення, радість творчості у дітей. Такі ігри стимулювали пізнавальні інтереси дітей, розвивали їх духовно, естетично.

Шестилітки перед навчальним роком місяць жили в Саду здоров'я, спали в куренях, харчувалися в їдальні, купалися в ставку, зустрічали ранішню зорю, робили зарядку, посильно працювали. Створення педагогом ігрової атмосфери сприяло взаємовідносинам єдності, духовності, здоров'я, краси, саме тут реалізувалась педагогіка співдружності.

В практиці роботи Павлиської школи широко використовувалися народні дитячі ігри. Залучення дітей до інсценізації та драматизації народних ігор, використання народних іграшок /воза з кіньми, пташок, дитячих меблів, овець, кози з козенятами, героїв народних казок/ - все це формувало у вихованців захоплення художнім досвідом предків, любов до національного, українського. На думку вченого, гра допомагає дітям сформувати правильні уявлення про добро і зло, красу, людську гідність, честь і безчестя.

Активно використовуючи походи, екскурсії, змагання та народні ігри з хороводами, піснями та танцями, В.О.Сухомлинський зміцнював дитячий колектив, формував моральні якості вихованців, їх національну свідомість. Створення виховуючих ситуацій, позитивних взаємовідносин - все це було умовою формування в колективі дисципліни, обов'язку, відповідальності, організованості та порядку, викликало позитивні емоції.

Нашим дослідження встановлено, що В.О.Сухомлинський теоретично осмислюючи педагогічний досвід зробив важливий висновок про те, що для естетичного виховання особистості потрібна цілісна система різноманітних педагогічних впливів, а не окремі засоби, так як кожний із них має свою специфіку, по-різному впливає на розвиток дитини. Він виявив необхідність та важливість вирішення проблеми гармонії педагогічних впливів.

Талановитий педагог в нових умовах розвитку та становлення школи на практиці вирішував проблему дії на особистість цілого комплексу засобів, які забезпечують вплив краси на інтелектуальну та емоційну сферу учнів, вироблення умінь та навичок втілення прекрасного в життя. Відстоюючи принцип всестороннього естетичного виховання, педагог проводив основну лінію у вирішенні даної проблеми - у виховному процесі все життя та діяльність дитини повинно давати матеріал для естетичних переживань. Тільки при такій умові, за його справедливим твердженням, краса може увійти в коло інтересів дитини, в її думки, вчинки, прагнення.

Висновки вченого про широкий спектр кожного педагогічного засобу, його значимість, необхідність всього комплексу впливів в їх діалектичній єдності та взаємообумовленності, цілої системи засобів в її постійному розвитку є вагомим внеском в теорію і практику естетичного виховання.

Отже, аналіз спадщини В.О.Сухомлинського показав, що ефективність естетичного виховання він розглядав у прямій залежності від умілого підбору і використання естетичних засобів, від того, як педагог уявляє собі їх систему, уміє враховувати їх специфіку. У своїй педагогічній творчості В.О.Сухомлинський проявив глибоке розуміння діалектики педагогічного процесу причинно-наслідкових зв'язків у ньому, взаємозалежності і взаємопроникнення усіх сторін, елементів, складників виховання - його завдань, змісту, форм організації, засобів, методів, прийомів. Якщо, доводив він, у цілісній системі педагогічного діяння знехтувати хоча б одну якусь ланку, органічна єдність цієї системи порушується. Педагог зазначав, що у вихованні всебічно розвиненої особистості немає нічого другорядного, все важливе і якщо щось упущено, або зроблено неправильно, то руйнуються основи гармонії, якою є всебічний розвиток як єдине ціле.

2.2 Взаємозв'язок естетичного розвитку особистості дітей з основними напрямками виховання в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського

Вивчення праць В.О.Сухомлинського показує, що для нього була характерна впевненість в тому, що тільки злиття розуму і красивого дає високоморальне; без ідеї краси, не можна відкрити перед людиною велич життя і її власну людську велич. Він був впевнений, що повноцінний розумовий розвиток дитини неможливий без естетичного - ставлення до знань, навчання. При сприйнятті краси оточуючого світу пробуджується творча думка дитини. Відповідно цим закономірностям і були створені відомі всім "уроки мислення серед природи". Не менш могутнім джерелом думки вважав В.О.Сухомлинський музику, яка пробуджує енергію думки навіть у інертних дітей. На його думку, розуміння естетичних критеріїв допомагає дитині глибше проникнути в причинно-наслідкові зв'язки між явищами дійсності. Особливо велике значення для розвитку розуму має ідеал прекрасного в художній літературі, зокрема, в ліричній поезії. Педагог звертав увагу на те, що почуття краси художнього образу, краси слова поглиблює думку, розвиває здібності виражати словом найтонші відтінки почуттів, адже від того, наскільки розвинене розуміння змісту словесного художнього образу, у вирішальній мірі залежить любов до поезії (див. додаток Б).

Тісно поєднуючи естетичне виховання з трудовим Василь Олександрович намагався, щоб його вихованці в усьому вбачали красу, одержували естетичну насолоду. На його думку, краса облагороджує тільки тоді, коли людина працює, створюючи хліб для життя й красу для того, щоб не було життя тільки заради хліба. Виховний ідеал педагога полягає в тому, «щоб людина працювала не тільки заради хліба, а й для радості, щоб добрі почуття, що виникають від споглядання красивого, надихали на працю в ім'я щастя людей» [74, с.411]. В.О.Сухомлинський все робив для того, щоб праця в Палиській школі переходила в естетичну діяльність.

Справжнє естетичне виховання засобами природи за В.О.Сухомлинським залежить не від пасивного милування красою, воно здійснюється в єдності з трудовим вихованням. Краса природи розкривається в усьому своєму розмаїті тільки у праці, а безтурботність, пуста розвага не дають тієї справжньої насолоди, яку можна відчувати після активної діяльності.

Крім проблем примноження та збереження природи В.О.Сухомлинський не упускав аспект естетичного мотиву під час трудової діяльності, через розвиток яких педагог залучав дітей до активної практичної діяльності, спрямованої на естетичне оформлення навколишньої природної обстановки, вчив їх турбуватися про гармонію довкілля. Діти Павлиської школи любили не лише високопродуктивну працю, а й красиву. З цього приводу він писав, "що створення нових природних багатств та естетичної навколишньої обстановки стало улюбленою працею вихованців" [30]. Діти любили працю, в процесі якої створювалося щось гарне, незвичайне. До такої діяльності В.О.Сухомлинський відносив як колективні, так і індивідуальні форми діяльності, а саме: розбивка клумб, вирощування та розведення квітів, тощо. Варто відзначити, що виховання естетичної культури зобов'язує дитину бачити й сприймати естетичну сторону дійсності, вміти будувати своє життя "за законами краси".

Заслуга Василя Олександровича полягає в тому, що він на конкретних прикладах довів, що кожне трудове доручення, кожна колективна фізична праця має носити в собі естетичні засади, щоб діти отримували естетичну насолоду від результатів своєї праці, щоб естетичне почуття краси праці закріплювалися конкретними вчинками учнів, щоб учні були впевнені в тому, що жити красиво - це значить працювати, працювати не для похвали, а з метою почуття органічної потреби в праці.

Як свідчать архівні документи в Павлиській школі вважалось важливим правилом виховної роботи наступне: праця дитини повинна не тільки приносити практичну користь, а й водночас бути і естетичною творчістю, художнім пізнанням дійсності; чим яскравіше елемент естетичної творчості в суспільно-корисній праці, тим глибше поєднуються естетична оцінка речей з результатом праці [10, с.33]. Педагоги поряд з вимогами технології в процесі роботи на навчально-дослідницькій ділянці, в шкільній теплиці, в кабінеті живої природи, в майстернях перед дітьми ставили і вимоги краси. Будь-яке доручення, яке ставили перед дітьми в школі, мало свою естетичну мету. Прикладом цьому є те, як діти молодшого віку вирощували розсаду капусти в теплиці, намагаючись дати для городу не тільки хорошу розсаду, а й з красивими, високими стеблами. Цим самим педагоги довели, що чим глибша естетична насолода від процесу праці, тим більше у дітей виникає бажання працювати.

В.О.Сухомлинський вважав, що виховна цінність праці досягається лише тоді, коли із наближенням до її закінчення інтерес до одержання результатів не слабшає, а дедалі більше посилюється, а його спостереження переконують у тому, що процес підготовки до виконання праці протягом тривалого періоду має бути серйозним, вдумливим. Якщо дитина протягом кількох років доглядає за деревами, спостерігає за змінами які відбуваються з деревами, бачать, як на очах розпускаються бруньки, з'являються гілки, якщо праця пов'язується із спостереженням навколишньої дійсності, то вона, свідомо прагнутиме до поставленої мета. Праця учнів набуває творчого характеру, а творчість і є тією першопричиною, яка приносить людям естетичну насолоду. Участь в охороні природи, її перетворенні має одночасно і практичний, і естетичний характер.

Взаємозв'язок естетичного та морального виховання і розвитку обумовлений тим, що етичне і естетичне уявлення зв'язані з позитивними та негативними хвилюваннями. Адже естетичне почуття як специфічне переживання, що викликається у дитини сприйняттям естетичної своєрідності оточуючої дійсності: краси і потворності, величного й огидного, трагічного і комічного, у суспільних відносинах, поведінці людей, мистецтві, явищах навколишньої дійсності тісно пов'язане з моральним і поряд з ним є найбільш високим духовним почуттям людини. Радість, яка виникає у дітей при сприйнятті краси, схожа на почуття гордості при сприйнятті морального вчинку. Виховна сила мистецтва полягає в тому, що вона примушує дитину глибоко переживати різноманітні почуття радості, суму, любові, ненависті і це, певним чином, відноситься до подібних явищ в реальному житті. Велике виховне значення всіх видів мистецтва полягає в формуванні основ патріотизму: діти проймаються любов'ю до рідної природи, Батьківщини, рідного краю, міста, пишаються результатами праці своїх батьків.

Як майстер педагогічної справи В.О.Сухомлинський уміло показав поєднання естетичного виховання з моральним та патріотичним. Через всю його педагогічну спадщину червоною ниткою проходить думка про те, що краса рідної землі, захоплення усім дорогим, незрівнянним, найтонші риси навколишнього світу, і є першим джерелом патріотичної свідомості. Адже педагог був переконаний в тому, що чим яскравіше відкрилося дитині щось дороге для її душі, тим глибше переживає вона власну гідність" [74, с. 169].

Естетичне формування патріотизму В.О.Сухомлинський вбачав у естетичному пізнанні своєї країни: "Любов до Батьківщини починається із захоплення красою того, що бачить перед собою дитина, чим вона милується, в що кладе частку своєї душі" [67, с.256]. На його думку надзвичайно важливо, щоб діти розуміли рідну державу як землю батьків та дідів. Він стверджував: "Захоплення красою землі, де жили діди і прадіди, де нам судилося прожити життя, повторити себе в дітях, постаріти і піти в землю, яка народила нас, - це найважливіше емоційне джерело любові до Батьківщини. У світі є країни, де природа яскравіша від наших полів і лугів, та радісна краса повинна стати для наших дітей найдорожчою" [67, с. 256]. З цією метою педагог організовував ігри учнів по орієнтуванню на місцевості, намічав "шкільні стежки", організовував дальні походи та поїздки. Особливу увагу В.О.Сухомлинський надавав походам тому, що вважав: для того, щоб повніше відчути красу рідної землі, цю землю по можливості треба пройти ногами. Педагог закликав, щоб походи були цікавими, наповненими естетичними враженнями та проводились тоді, коли діти готові сприймати, відчувати рідні місця.

В практиці роботи Павлиської школи велике місце займали форми і методи роботи, спрямовані на формування моральної краси людини, стенд "Людська краса" з оповіданнями про життя людей, пропаганда книг про морально красивих людей, вправи про морально красиві вчинки.

Застерігаючи проти небезпеки виховання у дітей споживацького підходу до краси, інфантильно-байдужого ставлення до явищ дійсності В.О.Сухомлинський поєднував проблему естетичного й морального у єдине ціле, а естетичні почуття школярів пов'язував з їх поведінкою у повсякденному житті. З цього приводу він стверджував, що «добро викликає радісну схвильованість, захоплення, намагання наслідувати моральній красі: зло пробуджує обурення, непримиренність, приплив духовних сил для боротьби за правду та справедливість [67, с.213].