Вплив дисфункціональної сім’ї на розвиток особистості молодшого школяра

4

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи проблеми соціальної підтримки дітей молодшої школи з дисфункціональних сімей

1.1 Характеристика дисфункціональної (проблемної) сім'ї

1.2 Види дисфункціональних сімей та їх ознаки

1.3 Соціальна ситуація розвитку молодшого школяра

Розділ 2. Дослідження впливу дисфункціональної сім'ї на розвиток особистості молодшого школяра

2.1 Дослідження впливу дисфункціональної сім'ї на розвиток особистості, навчання та виховання молодшого школяра

2.2 Програма соціально-педагогічної підтримки дітей молодшої школи з дисфункціональних сімей

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

дисфункціональна сім'я виховання школяр

ВСТУП

Актуальність дослідження.

Основною метою державної сімейної політики є забезпечення правових, економічних та соціальних умов для функціонування і зміцнення сім'ї, формування відповідального ставлення батьків до виховання дітей. Сьогодні, як ніколи, інститут сім'ї переживає глибоку кризу. Нова філософія, нові вимоги сучасного життя, працюючі матері, розлучення і половинчасті сім'ї, насильство і пропаганда сексуальної розбещеності, економічні стреси, наркотики і алкоголізм - все це далеко не кращим чином впливає на сім'ю та підростаюче покоління. І недарма з'явилися в нашому лексиконі такі слова, як дисфункції та дисфункціональні сім'ї.

Актуальною стала проблема поширення дисфункцій у родині. Вони негативно позначаються на формуванні особистості дитини. Діти з дисфункціональних родин мають більше підстав для збільшення кількості важковиховуваних, неповнолітніх правопорушників, дітей із шкідливими залежностями.

Сім`я - первинний осередок у житті людини, це своєрідна модель суспільства, де відтворюються суспільні стосунки: соціальні, соціокультурні, національні, політичні, економічні. Саме родина дає уявлення дитині про життєві цінності та цілі, про те, що потрібно знати і як потрібно діяти. « Діти завжди є ніби відбитком щирих, найчастіше схованих від людей сімейних відносин» [41, с. 382].

Але сьогодні сім'я втрачає свої потенційні можливості у вихованні дітей. Актуальною постала проблема неблагополучних сімей. За даними демографів збільшується чисельність розлучень, неповних та дисфункціональних сімей. Сім'ї, які не можуть забезпечити необхідного розвитку виховання й навчання дитини потребують професійної допомоги з боку соціального педагога. Специфіка діяльності соціального педагога спрямована не тільки на розв'язання сімейних проблем, але й на зміцнення, розвиток, відновлення внутрішнього потенціалу сім'ї для виконання її суспільно значущих функцій.

Аналіз останніх досліджень по даній темі показує, що загальні проблеми сімейного виховання глибоко вивчали видатні вітчизняні педагоги: А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський. Особливе значення має унікальний досвід реабілітації дітей з девіантною поведінкою, апробований у педагогічній практиці українським педагогом А. С. Макаренко. У працях К. Е. Ігошева, Г. М. Міньковського, В. Г. Постового розглянуті питання, пов'язані з виховною функцією сім'ї, використання різноманітних форм і методів сімейного виховання, взаємодії сім'ї і школи. Психологічні механізми формування готовності виконання батьками своїх функцій та обов'язків розкрито в творах І. В. Гребеннікова, А. В. Добрович, Г. М. Лактіоновою. А. В. Мудрик розкриває важливість виконання функції родиною, вказує дисфункції серед неблагополучних сімей. В. Г. Головатий та А. В. Калініна пропонують ряд практичних вправ для вирішення проблем, що існують в дисфункціональній сім'ї. Л. С. Алєксєва, М. І. Буянов, А. Й. Капська висвітлюють види соціальної допомоги та соціальної підтримки неблагополучним сім'ям.

Якщо говорити про теоретичні означення поняття «дисфункціональні сім'ї», то існує багато різних трактувань. Необхідність об'єктивного визначення цього явища у контексті сімейного виховання дасть змогу, якщо і не профілактики, то визначення теоретичного та практичного ознайомлення майбутніх працівників соціальної сфери з цим питанням.

Слід зазначити, що на сьогодні накопичено досвід організації сімейного дозвілля і відпочинку, консультування з проблем сім'ї, виховання дітей, але недостатньо розроблено технологій та методик роботи з дисфункціональною сім'єю.

Отже, враховуючи актуальність даної проблеми, темою нашого дослідження обрано «Cоціальна підтримка дітей молодшої школи з дисфункціональний сімей».

Мета дослідження - дослідити вплив дисфункціональної сім'ї на розвиток особистості, навчання та виховання молодшого школяра та розробити програму соціально-педагогічної підтримки дітей молодшої школи з дисфункціональних сімей.

Завдання дослідження:

Визначити поняття дисфункціональної сім'ї, охарактеризувати її види та ознаки.

Дослідити деструктивний вплив дисфункціональної сім'ї на особистісний розвиток молодшого школяра.

Розробити програму соціально-педагогічної підтримки дітей молодшої школи з дисфункціональних сімей.

Об'єкт дослідження -дисфункціональна сім'я.

Предмет дослідження - форми та методи соціально-педагогічної підтримки дітей молодшої школи з дисфункціональних сімей.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що були проаналізовані поняття «дисфункція», «дисфункціональна сім'я», здійснено порівняльний аналіз процесу спілкування в дисфункціональній та функціонально спроможній сім'ях, охарактеризовані ознаки, види дисфункціональних сімей та негативні впливи дисфункціональної сім'ї на особистість молодшого школяра.

Методи: у дослідженні використано метод опитування, глибинного інтерв'ю, метод спостереження, метод статусного переміщення, наочні методи, методи спілкування, синтезу, також для виконання поставлених завдань дослідження ми використали аналіз психолого-педагогічних, методичних, соціологічних джерел,.

Експерементальна база дослідження: дослідження проводилося у Житомирській ЗОШ № 28.

Практичне значення дослідження: розроблено програму соціальної підтримки молодшого школяра з дисфункціональних сімей.

Апробація роботи. Результати дослідження опубліковані у збірнику науково-методичних праць: Соціальна підтримка дітей молодшої школи з дисфункціональних сімей // Актуальні проблеми соціальної сфери: [збірник наукових робіт викладачів і студентів] / за заг. ред. Н.П. Павлик. - Житомир : Видавництво Житомирського державного університету імені Івана Франка, 2013. - С. 110 - 112.

Структура роботи. Бакалаврська робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел (51 найменування). Робота викладена на 53 сторінках друкованого тексту та 14 сторінках додатків.

Розділ 1. Теоретичні основи проблеми соціальної підтримки дітей молодшої школи з дисфункціональних сімей

1.1 Характеристика дисфункціональної (проблемної) сім'ї

Cім`я - це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв`язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного, економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Сім`я завжди виступає моделлю конкретного історичного періоду розвитку суспільства, відображає його економічні, моральні, духовні суперечності. Отже, сучасні економічні перетворення, демографічні проблеми, криза в політиці, культурі - все це відбивається на життєдіяльності сучасної сімї, при цьому поглиблюється її дезорганізація.

Сім'я як соціальний інститут перебуває у стані гострої кризи, що, звичайно, негативно впливає на виконання нею основних функцій, тобто на життєдіяльність сім'ї: матеріально-економічне забезпечення, житлово-побутові умови. Це, в свою чергу, створює певний морально-психологічний клімат, який впливає не духовність сім'ї, виховання дітей, організацію вільного часу членів сім'ї [33, с. 212].

З розвитком суспільства проходять зміни структури сім'ї та взаємовідносин між окремими її членами: зменшення стабільності, малодітність, послаблення традиційної ролі батька, трудова зайнятість жінок тощо, що певним чином змінюють взаємини між батьками та дітьми у родинах [40, с. 291].

Сім'я - найважливіший інститут соціалізації підростаючих поколінь. Вона є персональним середовищем життя і розвитку дітей, підлітків, юнаків, якість якої визначається переліком параметрів конкретної сім'ї, а саме:

Демографічний - структура сім'ї (велика, включаючи інших родичів, або нуклеарна, що включає лише батьків і дітей; повна або неповна; мало-або багатодітна).

Соціально-культурний - освітній рівень батьків, їх участь в житті суспільства.

Соціально-економічний - майнові характеристики і зайнятість батьків на роботі.

Техніко-гігієнічний - умови проживання, обладнаність житла, особливості способу життя.

Сучасна сім'я дуже істотно відрізняється від сім'ї минулих часів не тільки іншою економічною функцією, але і що для нас ще важливіше - корінною зміною своїх емоційно-психологічних функцій. Відносини дітей і батьків протягом останніх десятиліть змінюються, стаючи все більш емоційно-психологічними , тобто обумовленими глибиною їх прихильності один до одного, бо для все більшої кількості людей саме діти стають однією з головних цінностей життя.

Стосунки дітей і батьків стали більш проблематичними. Діти рано набувають високого статусу у сім'ї. Діти нерідко мають більш високий рівень освіти, вони мають можливість проводити більшу частину вільного часу поза сім'єю. Вони наповнюють його заняттями, прийнятими серед однолітків, і далеко не завжди дбають про схвалення їх проведення часу батьками. Авторитет батьківської влади сьогодні часто не спрацьовує - на зміну йому повинен приходити авторитет особистості батьків.

Розглянемо соціалізуючи функції родини:

По-перше, сім'я забезпечує фізичний і емоційний розвиток людини. У дитинстві і в ранньому дитинстві сім'я відіграє визначальну роль, яка не може бути компенсована іншими інститутами соціалізації. У дитячому, молодшому шкільному та підлітковому віках її вплив залишається провідним, але перестає бути єдиним. Потім роль цієї функції зменшується.

По-друге, сім'я впливає на формування психологічної статі дитини. Завдяки цій функції дитина засвоює атрибути приписуваної їй статі: набір особистісних характеристик, особливості емоційних реакцій, різні установки, смаки, поведінкові зразки, пов'язані з маскулінністю (чоловічими властивостями) або фемінінність (жіночими властивостями). Суттєву роль у цьому процесі сім'я продовжує відігравати і на подальших вікових етапах, допомагаючи або заважаючи формуванню психологічного статі підлітка, юнака.

По-третє, сім'я виконує провідну роль у розумовому розвитку дитини (американський дослідник Блум виявив, що відмінність в коефіцієнті розумового розвитку дітей, що виросли в благополучних і неблагополучних сім'ях, доходить до двадцяти балів), а також впливає на ставлення дітей, підлітків і юнаків до навчанні і багато в чому визначає її успішність. На всіх етапах соціалізації освітній рівень сім'ї, інтереси її членів позначаються на інтелектуальному розвитку людини, на тому, які пласти культури він засвоює, на прагненні до продовження освіти і до самоосвіти.

По-четверте, сім'я має важливе значення в оволодінні людиною соціальними нормами, а коли йдеться про норми, що визначають виконання їм сімейних ролей, вплив сім'ї стає кардинальним. Зокрема, дослідження показують, що вибір дружини і характер спілкування в сім'ї детерміновані атмосферою і взаєминами в батьківській сім'ї. Батьки, які самі в дитинстві пережили недолік уваги або яким не вдалося успішно вирішити в сім'ї свої дитячі конфлікти або проблеми, пов'язані із статевим дозріванням, як правило, не здатні встановити зі своєю дитиною тісний емоційний зв'язок.

По-п'яте, в сім'ї формуються фундаментальні ціннісні орієнтації людини, які проявляються в соціальних і міжетнічних відносинах, а також визначають його стиль життя, сфери і рівень домагань, життєві устремління, плани і способи їх досягнення.

По-шосте, сім'я відіграє велику роль в процесі соціального розвитку людини в зв'язку з тим, що її схвалення, підтримка, байдужість або засудження позначаються на домагання людини, допомагають йому або заважають шукати виходи в складних ситуаціях, адаптуватися до нових обставин його життя, встояти в мінливих соціальних умовах. Цінності та атмосфера сім'ї визначають і те, наскільки вона стає середовищем саморозвитку і ареною самореалізації її членів, можливі аспекти і способи того й іншого[18, с. 91-94]

Основними функціями сім`ї є :

- економічна (заробляння та витрата грошей, складання сімейного бюджету, розподіл коштів тощо);

- репродуктивна (планування сім'ї, народження дітей);

- функція турботи про дім (підтримка порядку в дому, дотримання гігієнічних та санітарних норм, ремонтування будинку);

- терапевтична функція (прив'язаність, взаємопідтримка, взаєморозуміння);

- духовна (морально-етичні, естетичні цінності, релігійні погляди тощо);

- функція соціалізуюча (соціальні вміння та навички, освіта, професія);

- рекреативна (відновлення після роботи, відпочинок, хобі, відпустка);

- функція турботи про власне здоров'я (здоровий спосіб життя, профілактика захворювань, лікування) [38, с. 6].

Реалізуючи свої функції, сім'я задовольняє окремі найважливіші природні потреби людини, а з іншого боку, дає змогу людині досягнути цілей у спілкуванні, особистісному та духовному зростанні. При цьому з розвитком сім'ї цілі закономірно змінюються у відповідності до нових соціальних умов. Найважливішою особливістю сімейних функцій є їхня комплексність, заснована на взаємодії родичів. Кожна потреба, яка задовольняється сім'єю, може бути реалізована і без її участі, але тільки в сім'ї ці потреби можуть бути задоволені комплексно і оптимально. Виховна функція сім'ї - одна з її основних. На виховання дітей у сім'ї впливає характер стосунків між батьками і дітьми, іншими членами сім'ї, ставлення батьків до праці, їх інтереси, ціннісні орієнтації, загальний і культурний рівень тощо. На формування характеру дитини, її ставлення до оточуючого середовища має вплив стан моральної, емоційно-психологічної та трудової атмосфери сім'ї, життєвий і професійний рівень батьків, їх уміння спілкуватися з дітьми та один з одним. Негативні соціально-економічні процеси впливають на можливості реалізації виховної функції сучасної сім'ї. Відбувається обмеження матеріальних умов повноцінного функціонування сім'ї, погіршення загального стану здоров'я населення, звуження сімейного спілкування (за рахунок надання пріоритету телебаченню, комп'ютеру), обмеження можливостей повноцінного сімейного відпочинку, зміни ієрархії цінностей суспільства та окремих особистостей тощо. Тому сім'ї поділяють на:

- нормально функціонуючі сім'ї - такі, які відповідально й диференційовано виконують усі функції, внаслідок чого задовольняється потреба у зростанні й змінах як сім'ї в цілому, так і кожного її члена;

- дисфункціональні сім'ї - такі, в яких виконання функцій порушується, внаслідок чого у подружній, батьківській, матеріально-побутовій та інших сферах життєдіяльності не досягаються цілі родичів і суспільства в цілому. В основі порушення функцій сім'ї можуть лежати найрізноманітніші фактори: дисгармонія в інтимних стосунках, психологічна несумісність подружжя, відсутність навичок й низька культура спілкування, погані умови життя і т. ін.

Дисфункції сім'ї визначають за такими вимірами:

фізично - матеріальне неблагополуччя сім'ї;

афективним - порушення емоційних стосунків у сім'ї;

раціональним (інтелектуальним) - відсутність спільного змістовного дозвілля;

соціальним (культурним) - неблагополуччя у сфері внутрішніх та зовнішніх комунікацій сім'ї;

духовним (ідеологічним) - неблагополуччя у сфері духовного і морального здоров'я [9, с. 7-9].

Як і інші соціальні інститути, сім'я має проблеми у виконанні своїх функцій.

Невиконання, неналежне виконання, недостатність ресурсів для виконання функцій сім'єю - це дисфункції сім 'ї.

У дисфункціональній сім'ї порушується як ендолокальний (спрямований на внутрішню взаємодію), так і екзолокальний (спрямований на зовнішню взаємодію) механізм існування, тобто руйнується система цінностей, яка визначає зв' язки між членами сім' ї та суспільством.

Серед основних чинників дисфункцій сім'ї розрізняють:

постійні конфлікти та несприятливий психологічний клімат;

відсутність одного з батьків;

аморальна чи асоціальна поведінка батьків;

низький рівень матеріального забезпечення сім'ї;

відсутність у батьків педагогічних навичок та знань;

несприятливі психологічні риси батьків (агресивність, внутрішня конфліктність та ін.) [8, с. 166].

Таким чином, дисфункціональні сім'ї - це сім'ї, в яких щось порушується, і вони поступово стають повною протилежністю щасливим родинам, де члени сім'ї мають між собою теплі, наповнені любов'ю відносини. Норман Райт порівнює дисфункціональну сім'ю з літаком, який збився з курсу. Яким би малим не було відхилення літака від правильного курсу, воно неминуче призведе до того, що літак (за відсутності корекцій), буде мати невірний курс. Якщо перенести це порівняння на категорію малої соціальної групи, то виявимо певні тотожності. На початку спільного шляху подружжя мріють, що пунктом їх прибуття буде щаслива сім'я, де всі члени люблять один одного і дорожать одне одним. Але маленькі непорозуміння, непомітно вплітаючись в тканину відносин, мають здатність відтіснити сім'ю з взятого ними курсу і, в кінцевому підсумку, подружжя може знайти себе в зовсім іншому пункті прибуття - в родині, де панує недовіра, критика й ворожнеча.

Цікаво відзначити, що в категорію дисфункціональних сімей можуть потрапити не лише сім'ї алкоголіків, як прийнято вважати багатьма. Сара Мартін, описуючи дисфункціональну сім'ю, перераховує можливі варіанти або сім'ї з групи ризику: шлюбний союз, де один з дорослих страждає хронічною хворобою або депресією, або є психічно хворим; сім'ї, в яких один з батьків гине, а інший не може впоратися з горем і повноцінно піклуватися про дітей; ті сімейні союзи, де здійснюється фізичне або сексуальне насильство або мало місце самогубство; сім'ї, в яких дитина усиновлена, але повністю не прийнята, а також сім'ї, де суворо дотримуються релігійних норм (див. Табл. 1.1.).

Таблиця 1.1

Характеристика дисфункціональної та функціональної сім`ї

Дисфункціональна сім`я	Характеристики	Функціональна сім`я
Наповнена засудженням, звинуваченнями, критикою.	Атмосфера	Не наповнена критикою, осудом.
Планка вимог дуже висока, суворі правила, що призводить до низької самооцінки і почуття провини.	Сприйняття	Члени сім'ї сприймаються такими, які вони є: дітям дозволено бути дітьми і дорослим також - самими собою.
Відсутність турботи або надмірна опіка; рідкісні підбадьорення, часті образи: вербальні, фізичні, психологічні, сексуальні.	Турбота і схвалення	Постійний прояв турботи про кожного члена сім'ї і вираз схвалення через слова, ставлення, дії.
Негласна заборона говорити про свої проблеми або проблеми сім'ї в родині та поза нею; відсутність відкритості, фрази з подвійним змістом, де слова говорять одне, а приховані емоції та інтонації - інше; спілкування «трикутником» - через посередника: «скажи своїй мамі ...».	Спілкування	Відкрите і пряме; страхи, проблеми, невдачі, розчарування можна розділити з членами сім'ї і бути впевненим, що тебе не відкинуть; радості і прикрості одного важливі для всіх; відчуття розуміння і прийняття.
Сувора залежність слабкого від сильного; відсутність вибору для дитини в середовищі сім'ї.	Залежність	Здорова залежність; діти виховуються так, щоб змогли самостійно робити правильні вибори.
Рідко або по зобов'язанню (приїзд родичів, похорони, весілля і т.д.); часто закінчується скандалом або сваркою; трудоголізм та відсутність заходів для радості.	Спільне проведення часу	Сімейні традиції спільних зустрічей; час, проведений разом приносить радість, його чекають з нетерпінням; планований спільний відпочинок.
Придушення своїх емоцій (особливо слабкими), вираз тих емоцій, які є придатними в цій ситуації, а не тих, які людина відчуває; за негативні почуття одного члена сім'ї розраховуються інші - більш залежні, за принципом: «Якщо мені погано, всім буде погано ». Гумор часто використовується з метою когось принизити чи образити.	Емоції. Гумор	Члени сім'ї говорять про те, що відчувають, до почуттів кожного ставляться з повагою; потрапив в біду - можеш розраховувати на співпереживання і допомогу, тому принцип: «Одному погано - всім погано» спрацьовує тут зовсім по-іншому. Гумор використовується для радості.

Отже, ми виокремили основні функції сім'ї для оптимального розвитку, навчання та виховання дитини, дали визначення дисфункціональної родини, охарактеризували поширені дисфункції та категорії сімей, що ризикують отримати даний статус. Порівняльний аналіз процесу спілкування в дисфункціональній та функціональній сім'ях дає змогу виокремити негативні чинники у взаємовідносинах батьків та дітей молодших школярів. Саме на них має звертати увагу соціальний педагог при здійсненні соціально-педагогічної підтримки такої родини.

1.2 Види дисфункціональних сімей та їх ознаки

За класифікацією Т.А Стефановської до дисфункціональних сімей відносяться: конфліктна, аморальна, педагогічно неспроможна, асоціальна сім'ї. Розглянемо кожну ж них [6,с. 58-63].

Конфліктна сім'я -- це сім'я, у якій відносини батьків носять конфліктний характер, причому один конфлікт нашаровується на інший. Це супроводжується брутальністю, скандалами; почуття любові, поваги руйнуються; діти ростуть дратівливими, неврівноваженими, часто злими, не вміють ладити з людьми. У цих сім'ях батькам, як правило, не до дітей. Конфлікти примушують батьків зосередити свою увагу на врегулюванні власних стосунків, послаблюють емоційні та інтелектуальні контакти батьків з дітьми. Часом діти стають зброєю в руках конфліктуючих батьків. Вони швидко пристосовується до ситуації, що склалася, і починають використовувати стан у сім'ї з вигодою для себе, з віком все більше віддаляючись від батьків. Напружена психологічна атмосфера в сім'ї штовхає дитину на вулицю, де вона часто входить до груп із асоціальною спрямованістю.

Такі сім'ї в психолого-педагогічній літературі ще мають назву "вулканічної сім'ї".

Аморальна сім'я. У ній батьки конфліктують не тільки один з одним, але і з нормами поведінки в цілому, із загальноприйнятим способом життя. Діти з таких родин мають потребу в симпатіях з боку інших, але завойовувати їх вони не вміють, найчастіше саме з них поповнюються ряди правопорушників. Ця сім'я характеризується відкиданням усяких моральних та етичних норм. Конфліктну та аморальну сім'ю об'єднує той факт, що положення в них дітей залежить від внутрішньо-сімейних стосунків, а виховний фактор набуває значення другорядного.

У таких сім'ях діти стають безпритульними, напівголодними, відстають у розвитку, стають жертвами наруги як з боку батьків, так і інших громадян того ж соціального прошарку. Робота соціального педагога з цими сім'ями повинна вестися у тісному контакті з правоохоронними органами, а також органами опіки й піклування.

Педагогічно неспроможна сім'я характеризується тим, що батьки мають низький рівень педагогічної культури. Вони свідомо налаштовують дітей проти вчителів, школи. Діти з таких родин найчастіше не сприйнятливі до педагогічного впливу вчителів, знаходяться на низькому освітньому і виховному рівні. У закладах освіти їх відносять до «важковиховуваних» або дітей «групи ризику». Така сім'я свідомо або мимоволі налаштовує дитину на непокору суспільним нормам та вимогам, на конфронтацію зі світом. Існує декілька різновидів сімей, такого типу:

сім'ї, де діти звільнені від будь-яких обов'язків перед сім'єю й виступають по відношенню до неї як споживачі. У них формується стійке прагнення за будь-яку ціну задовольнити свої бажання, відсутня звичка до самообмеження;

сім'ї з авторитарним стилем сімейного виховання, який виражається в надмірній опіці, обмеженій самостійності дітей, у вимозі батьків неухильного виконання їхніх розпоряджень. Часом ці вимоги набирають форми грубого придушення думки дитини, приниження її гідності, частих покарань. У них формуються такі негативні риси як брехливість, замкненість, жорстокість у відношенні до слабких, загравання перед сильними;

сім'ї з педагогічною пасивністю батьків, яка викликана надмірною зайнятістю на роботі. Свою любов до дітей батьки виражають дорогими подарунками, як компенсацією за відсутність уваги до дітей. Діти не отримають належної уваги, на цьому фоні може проявлятися негативна поведінка.

зовнішньо спокійна сім'я. У родині помітне відчуження подружжя, почуття їхньої незадоволеності. За "благополучним фасадом" приховуються їхні тривалі негативні почуття один до одного. Нерідко наступають приступи поганого настрою, туги, депресії. Подружжя мало розмовляє одне з одним. У таких сім'ях "неочікувано" для оточуючих виростають "важкі" діти;

сім'я-санаторій - характерний приклад сімейної дисгармонії, коли один з членів сім'ї або дитина примушує близьких усе більше і більше оточувати себе увагою;

сім'я - «третій-зайвий» - батьківство у ній сприймається як перешкода подружньому щастю. Процес виховання відбувається час від часу; у дітей виховується невпевненість у собі, розвивається комплекс неповноцінності.

сім'я- «маскарад» характеризується неузгодженістю життєвих цілей і планів подружжя, вимог та оцінок. Дитина прагне підлаштуватися під кожного з батьків і ще більше втрачає життєві орієнтири.

Асоціальна сім'я. Її члени мають негативну спрямованість до цінностей, ідей, інтересів суспільства. Зовні вони демонструють гармонію відносин, згуртованість. Діти, як правило, недоброзичливо відносяться до товаришів, принижують їх, скептично відносяться до інтересів навколишніх, до колективу; сприймають навички противоправної поведінки та поведінки з відхиленнями.

Різновидами таких сімей є:

Сім'я-театр - у ній створюються специфічний театралізований спосіб життя. Зберігається видимість благополуччя та близькості. Дітям часто дається "модне" виховання. Усе це призводить до послаблення самоконтролю та втрати зовнішньої дисципліни, знижує рівень життєвої захищеності дитини.

Сім'я з кумиром -- у ній дитина єдине, що скріплює подружні стосунки. Піклування про дитину є єдиною силою, що здатна утримати подружжя від розриву стосунків. Бажання оберегти дитину від життєвих труднощів призводять до обмеження її самостійності.

Отже, саме ситуація в родині визначає ступінь розвитку і соціалізації дитини, її поведінку в різних видах діяльності. Неблагополучна сім'я характеризується низьким статусом у суспільстві, зниженими адаптативними можливостями, що значно послаблює виконання покладених на неї функцій.

Виділяють сім факторів, що впливають на функціональну систему сім'ї, і які визначаються як критерії сімейного неблагополуччя:

структурні дефекти сім'ї;

дефекти виховних позицій;

дефекти матеріально-побутового характеру;

дефекти соціально значущих особистісних якостей батьків;

дефекти соціально значущих особистісних якостей дітей;

дефекти подружніх взаємин;

дефекти стабільності шлюбу.

За даними критеріями соціальний педагог може визначити характер дисфунцій сім'ї. Саме це дасть можливість йому спрогнозувати й спланувати свою діяльність щодо подолання проблем і труднощів у процесі соціалізації дитини [4, с. 26-35].

Сімейне неблагополуччя негативно позначається на формуванні особистості дитини. Дитяче виховання в умовах негативного емоційно-психологічного сімейного мікроклімату визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом, замкненістю, конфліктністю, впертістю, неадекватною самооцінкою (завищеною чи заниженою), озлобленістю, невпевненістю у своїх силах, недисциплінованістю, втечами з дому, бродяжництвом та ін. [33, с. 165].

Якщо говорити про сімейні відносини, то головна відповідальність все ж покладається на батьків - адже саме вони роблять сім'ю функціональною або дисфункціональною, саме вони формують теплий і доброзичливий клімат в сім'ї і ставлення до дитини, яке впливає на її самооцінку, на її здатність долати невдачі як всередині, так і поза сім'єю. Розглянемо, які ролі зазвичай програмуються в дисфункціональній родині [9, 158].

Перш за все, потрібно підкреслити, що в дисфункциональній родині існує не однакова любов батьків до дітей. Відношення до дітей варіативне, є улюбленці, є аутсайдери. В залежності від цього, дитина або приймає роль, приписувану йому батьками, або займає в цій складній системі відносин не зайняту ще нішу. Кожен з подружжя також бере на себе певну роль, відповідно до якої діє багато років, якщо не все життя. Найбільш поширені ролі, які беруть на себе діти і батьки наступні:

Батькова принцеса або мамин синочок. Хоча на перший погляд, ця роль здається невинною, в результаті вона приносить шкоду дитині і робить її вразливою у майбутньому. У багатьох сім'ях, де практикується така модель поведінки, дитина протиставляється іншим дітям, їй більше дозволяється і більше пробачається. Ця прихована функція накладає певний відбиток на дитину: звикаючи бути залежною від більш сильного і бути використовуваним ним, в майбутньому вона має велику ймовірність стати жертвою емоційного або фізичного насильства [12, с. 29-30].

Святий. Від дитини очікується, що він стане видимим втіленням духовності родини. Беручи на себе нав'язану батьками роль, дитина може певний час виправдовувати їх очікування, йдучи в розріз зі своїми бажаннями, вона буде носити маску, але рано чи пізно латентні гнів, розчарування і незадоволення відобразяться на соціальній ситуації розвитку.

Герой. Дитина, яка досягає значних успіхів в школі і потім в обраній нею кар'єрі, часто з причини прихованої потреби догоджати іншим або через бажання приховати справжній стан справ у сім'ї. Часто ці діти стають самотніми, тому мають тенденцію критикувати інших, постійно виконувати примхи референтних осіб і приховувати свої справжні почуття, щоб не виявити свої слабкості. Іноді такі герої, слідуючи виконанню статусної ролі, стають повною протилежністю своєї особистості.

Миротворець. Намагається за будь-яку ціну нейтралізувати конфлікти в родині і згладжувати гострі кути у відносинах між членами сім'ї. Для того, щоб досягти миру, дитина готова пробачати непристойну поведінку когось з родини, закривати на це очі або навіть захищати його перед іншими. Головна слабкість полягає в тому, що дитина не готова приймати рішучі дії, щоб вирішити основну проблему.

Працівник. Виконує цю роль зазвичай бере на себе виконання більшої частини обов'язків по догляду за дітьми.

Уникає спілкування. Цей член сім'ї обирає шлях найменшого опору: у відповідь на сімейні проблеми він просто зникає. Дитина віддаляється, стає непомітною для батьків, малозначимою та самотньою. Найчастіше вона виростає зі звичкою тікати від проблем.

Критик. Той, хто вічно знаходить винних. Його зауваження повні сарказму. Зазвичай він все бачить в похмурому світлі і за все винить інших, не себе. Немає потреби говорити про те, що з цією людиною важко жити, і ця тенденція - поганий багаж, який дитина може взяти з собою у доросле життя.

Клоун. Члени сім'ї звикають до ролі, яку відіграє один з них, але вони рідко бувають здатні за його жартами і дотепами розгледіти те, що в дійсності його турбує. Таким чином, клоуни звикають не говорити відкрито про свої почуття і проблеми, бути не прийнятими всерйоз і компенсувати залученими до себе увагою свою нездатність чи невміння проявитися в інших видах діяльності.

Маніпулятор. Особа, яка маніпулює іншими для того, щоб на-гора досягти бажаного. Вона знає, яким чином примусити кожного робити те, що потрібно. Найбільш майстерному маніпулятору вдається, здійснюючи свої плани, використовувати інших так, що вони про це можуть і не розуміти. Маніпулятор контролює всю сім'ю і його девіз: «мета виправдовує засоби».

Необхідно чітко розуміти, чому навіть ті ролі, які здаються позитивними (наприклад, миротворець, святий, клоун, герой, працівник та ін), є негативними в дисфункціональній сім`і. Справа в тому, що крім негативних моментів, зазначених вище, у неблагополучній сім'ї ці ролі виступають апріорі нав'язаними дитині. Дитина приймає роль «для того, щоб вижити в ненормальних умовах сім'ї такого типу» [16, с. 267].

Найсумніше, що приносить із собою дисфункціональна сім'я - те, що діти стають заручниками свого минулого, яке дуже часто буде визначати їхню поведінку. Їм важко, коли дорослими вони організовують свої сім'ї, звільнитися від тих ролей, які вони взяли на себе в батьківській сім'ї. Сформована в дитинстві співзалежність диктує їм ті ж правила гри, навіть, коли змінюється сценарій. Відносини та емоційна атмосфера рідного дому продовжують переслідувати їх і приносяться ними в нову сім'ю. Невміння об'єктивно зважувати ситуацію і вирішувати проблеми правильними методами, відсутність навичок виражати свої емоції без шкоди для інших, звичка перетворювати непорозуміння в сварки і негативно реагувати на нові або протилежні думки; емоційна відстороненість - все це далеко не кращим чином впливає на їхні стосунки з оточуючими і близькими людьми.

Також можна говорити про те, що успішність соціальної роботи з молодою сім'єю забезпечується завдяки врахуванню типу сім'ї. Адже кожна сім'я, яка належить до того чи іншого типу, має свої типові особливості, а отже потребує різних видів соціальної допомоги, застосування певних форм і методів роботи. Слід зазначити, що у науковій літературі типологія сімей достатньою мірою не розроблена, не визначені основні ознаки, які мають бути покладені в основу визначення типології сімей. Проте визначення типів сімей необхідне для практичної діяльності закладів освіти, соціальних служб для молоді.

1.3 Соціальна ситуація розвитку молодшого школяра

Початок шкільного навчання знаменує собою зміну способу життя дитини. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. Перехід до шкільного життя пов'язаний зі зміною провідної діяльності з ігрової на навчальну. Дитина починає усвідомлювати, що вона виконує суспільно важливу діяльність -- навчається -- і значущість цієї діяльності оцінюють люди, які оточують її. Якщо гра дошкільника була необов'язковою і батьки могли будь-коли її припинити, з різних причин вважаючи, що дитині вже досить гратися, то навчання є обов'язковою діяльністю, до якої дорослі ставляться з особливою повагою [23, с. 323].

Навчальна діяльність має яскраво виражену суспільну значущість і ставить дитину в нову позицію стосовно дорослих і однолітків, змінює її самооцінку, перебудовує взаємини в сім'ї. З цього приводу Д. Ельконін зазначав: «саме тому, що навчальна діяльність є суспільною за своїм змістом (у ній відбувається засвоєння усіх надбань культури та науки, нагромаджених людством), суспільною за своїм сенсом (вона є суспільно значущою і суспільно оцінюючою), суспільною за своїм виконанням (виконується відповідно до суспільно вироблених норм), вона є провідною у молодшому шкільному віці, тобто у період її формування» [23, с. 335].

У молодшому шкільному віці відбувається зміна провідної психічної саморегуляції від мимовільної до свідомо-вольової. Шкільне життя вимагає систематичного та обов'язкового виконання дитиною багатьох правил. Вона повинна вчасно приходити в школу, дотримуватися правил шкільного життя, виконувати завдання на уроці та вдома, долати труднощі в навчальній роботі тощо. Дотримання цих правил вимагає вміння регулювати свою поведінку, підпорядковувати довільну діяльність свідомо поставленим цілям.

Зміна соціальної ролі дитини, поява нових обов'язків позначається на стосунках з однолітками і вчителями. Спочатку вона захоплена тільки навчанням, мало вступає в контакт з однолітками і певний час відчуває себе чужою, хоч ще недавно у дитячому садку постійно спілкувалася з ними. Стосунки молодших школярів з однолітками регламентовані переважно нормами «дорослої» моралі, тобто успішністю у навчанні, виконанням вимог дорослих. Характерною ознакою взаємин молодших школярів є те, що їхня дружба заснована, як правило, на спільності зовнішніх життєвих обставин і випадкових інтересів (сидять за однією партою, живуть в одному будинку, в одному мікрорайоні тощо) [19, с. 311].

Життя в школі пов'язане з особистістю вчителя. Його позиція стосовно дитини відрізняється від позиції батьків чи вихователя з дитячого садка, який певною мірою перебирав на себе функції батьків. Стосунки школяра з учителем складаються тільки в процесі навчальної діяльності, є жорстко регламентованими організацією шкільного життя, а відповідно -- більш діловими і стриманішими. У зв'язку з цим дуже важливими для педагога є знання особливостей дошкільника, щоб уже в перші дні навчання допомогти йому повноцінно включитися в нове життя.

Працюючи з дисфункціональною сім`єю, соціальний педагог повинен пояснювати батькам важливість цих змін, і часто виступає авторитетною особистістю для молодшого школяра в ролі вчителя [20, с. 5].

Становлення і розвиток особистості у молодшому шкільному віці охоплює такі фази, як адаптація (пристосування до нових соціальних умов), індивідуалізація (вияв своїх індивідуальних можливостей і особливостей) та інтеграція (включення у групу ровесників), адже школяр потрапляє в зовсім нову для нього групу однокласників.

Розглянемо вплив батьків на успіхи у навчанні дітей. Науковці виділяють виділив три ознаки у поведінці тих батьків, у яких діти мають позитивні результати у навчанні:

Батьки мають реальне уявлення про поточні досягнення своїх дітей. Такі батьки допомагають дітям розвивати упевненість у собі, заохочують до виконання відповідних віку завдань у школі і вдома.

Ставлення батьків до дітей відрізняється теплотою і любов'ю. Вони використовують методи контролю і підтримки дисципліни, характерні скоріше для авторитарного, ніж демократичного стилю. Діти знають межі дозволеного, але при цьому почувають себе у безпеці і знають, що вони бажані і любимі.

Батьки постійно спілкуються з дітьми, читають їм книги, уважно вислуховують дітей, розмовляють з ними, підтримують інтерес до пізнання [35, с. 203].

Дисфункціональна родина по-різному впливає на навчальні успіхи молодших школярів. У тих випадках, коли батьки не звертають уваги на навчання, успіхи молодшого школяра, не ведуть спільних бесід, під час яких дитина могли б розповісти про свої переживання, не має постійної підтримки, в дитини виникає постійна емоційна напруга, депресія, невротична тривога. Все це у більшості випадків негативно відбивається і на її емоційному стані, розумовому розвитку, на успіхах у навчанні. У дисфункціональній родині часто спостерігається низький рівень самоповаги і відносно слабке почуття родинної єдності і солідарності. Все це створює несприятливі соціально-психологічні умови для успішного навчання дитини [37, с. 20].

Якщо говорити про місце дитини в системі суспільних відносин, можна зазначити, що дитина, починаючи відвідувати початкову школу, психологічно переходить в нову систему соціальних відносин. Сім`я починає виконувати функцію контролю щодо дитини у зв'язку з необхідністю вчитися в школі, виконувати домашні завдання, заново організовувати режим дня. Суворість вимог до дитини, навіть в самій доброзичливій формі, покладає відповідальність на батьків у контексті подальших відносин у родині. Необхідні утримання від ситуативних імпульсивних бажань і обов'язкова самоорганізація створюють спочатку у дитини почуття самотності, відчуженості себе від близьких - адже вона повинна нести відповідальність за своє нове життя. Починається важкий період випробування дитини не лише необхідністю ходити в школу, бути дисциплінованою (правильно поводитися в класі, бути уважним під час уроку, до розумових операцій, які треба здійснювати при виконанні завдань вчителя і ін), але і необхідністю організації свого дня вдома , в сім'ї.

Зміна ігрової діяльності в навчальну викликає у дитини почуття покинутості рідними і високу сенситивність до відношення з боку членів сім'ї, тому в цей час дитині небхідна батьківська допомога, але якщо розглядати це питання в парадигмі дисфункціональної родини, то можна стверджувати, що в умовах «вакуумності» проблем - молодший школяр не отримує такої підтримки [24, с. 210].

У функціональній сім`ї дорослі стурбовані навчальними проблемами дитини. Саме вдома намагаються організувати правильне ставлення до навчальної діяльності - відношення взятої на себе відповідальності. Батьки спеціально беруть відпустку у вересні, щоб допомогти дитині увійти в навчальну діяльність і визначити його самопочуття і успіхи на багато років вперед. Організовується робоче місце (стіл, стілець, полиці, лампа, годинник та ін), ведуться бесіди про необхідність правильно спланувати свій час, щоб добре вчитися і встигати грати, гуляти, займатися іншими приємними або обов'язковими справами. Деякі батьки практично вчать організовувати робочий час для занять. Так, в одній родині дітям для виконання домашніх завдань виділяють певні години, тим самим контролюючи їх діяльність. Заведений будильник ставиться перед дитиною на столі. Таким чином дитину досить швидко привчають контролювати себе під час роботи і не відволікатися на сторонні фактори.

Найголовніше, що може дати сім'я молодшому школяру, - навчити його утримуватися від розваг під час навчання, вміння керуватися вольовими зусиллями [42, с. 55].

Сім'я, члени якої усвідомлюють свої обов'язки і виконують покладені на них виховні, комунікативні функції, допомагає дитині засвоїти пропоновані вимоги навчальної діяльності та прийняти ці вимоги як необхідне.

Успіхи дитини в засвоєнні норм життя в нових умовах формують у неї потребу у визнанні не тільки в колишніх формах відносин, але і в навчальній діяльності. Характер адаптації до умов життя в молодшому шкільному віці і відношення до дитини з боку сім`ї, визначають розвиток її почуття особистості. Дитина відчуває зміни соціального статусу і в сім'ї та всередині сімейних відносин знаходить нове місце: це статус учня - відповідальної людини, з нею радяться, її думку враховують [2, с. 23].

У молодшому шкільному віці відбувається перебудова відносин дитини з людьми. Тільки в надрах колективного життя виникає індивідуальне поводження. Початок навчальної діяльності по-новому визначає ставлення дитини з дорослими і однолітками. Реально є дві сфери соціальних відносин: «дитина-дорослий» і «дитина-діти». Ці сфери взаємодіють один з одним через ієрархічні зв'язки.

У сфері «дитина-дорослий» крім відносин «дитина-батьки» виникають нові відносини «дитина-вчитель», що піднімають дитину на рівень суспільних вимог до його поведінки. Вчитель допомагає дитині дотримуватись нормативних вимог з більшою визначеністю, ніж в родині, - адже в первинних умовах спілкування дитині важко виділити себе і досить точно оцінити характер своєї поведінки. Тільки вчитель, неухильно висуваючи вимоги до дитини, оцінюючи її поведінку, створює умови для соціалізуючої поведінки дитини, стандартизації в системі соціального простору - обов'язків та прав. У початковій школі діти приймають нові умови, запропоновані їм вчителем, і намагаються неухильно слідувати правилам.

Вчитель стає для дитини фігурою, що визначає його психологічний стан не тільки в класі, але й на рівні спілкування з однокласниками, його вплив простягається і на стосунки в сім'ї.

Сім'я у відношенні до дитини стає центром навчальної діяльності, що позначається на відносинах дитини з учителем та однокласниками. У зміст традиційного спілкування з дитиною в родині повинні включатися всі події її шкільного життя.

Також, у період, коли дитина починає ходити до школи, нова соціальна ситуація, в яку вона потрапляє, приводить до того, що усталений в сім'ї стиль спілкування з дитиною набуває нових рис. Авторитарний стиль, який передбачає жорстке керівництво, придушення ініціативи і примусу, знаходити собі виправдання в необхідності підпорядкувати дитину шкільній дисципліні. Крик і фізичні покарання є типовою формою, яка виявляє владу дорослого над дитиною. При цьому не виключається любов до дитини, яка може виражатися досить експресивно. У таких сім'ях виростають або невпевнені в собі, невротизовані люди, або агресивні і авторитарні - схожі на своїх батьків. У школі ці риси особистості проявляються вже у стосунках з однолітками. Так, наприклад ліберально-потуральний стиль передбачає спілкування з дитиною на основі принципу вседозволеності. Така дитина не знає інших стосунків, крім утвердження себе через вимоги "Дай!", "Мені!", "Хочу!", капризи, демонстровані образи тощо. Потуральність призводить до того, що вона не може розвиватися в соціально зрілу особистість. Тут відсутнє головне, що необхідно для правильного соціального розвитку дитини, - розуміння слова "потрібно". У такій сім'ї формується незадоволений оточуючими людьми егоїст, який не вміє вступати в нормальні взаємостосунки з іншими людьми, - він конфліктний і неслухняний. У школі дитина з такої сім'ї приречена на невдачу в спілкуванні - адже її не привчили поступатися, підпорядковувати свої бажання спільним цілям, а її соціальний егоцентризм не дає можливості нормально оволодівати соціальним простором людських стосунків. Одним з варіантів ліберально-потурального стилю в сім'ї є гіперопіка. Стиль гіперопіки з самого початку позбавляє дитину самостійності в фізичному, психічному і соціальному розвитку. В цьому випадку сім'я повністю фіксує свою увагу на дитині: через можливу загрозу нещасного випадку або тяжкої хвороби; через прагнення компенсувати свої невдачі майбутніми успіхами дитини; через оцінки своєї дитини як вундеркінда тощо. У такій сім'ї батьки розчиняються в дитині, присвячують їй все своє життя. Добровільне жертвоприношення невротизує батьків, вони починають сподіватися на вдячність своєї дитини в майбутньому, не бачачи вдячності нині, страждають, не розуміючи, що виховують інфантильну, невпевнену в собі, також невротичну людину, повністю позбавлену самостійності. Така дитина постійно прислуховується до своїх відчуттів: чи не болить що-небудь? Зменшено-ласкаві назви частин свого тіла ще довго залишаться в її лексиконі і будуть викликати іронічне ставлення однолітків. А інфантильна і залежна поведінка позбавить її можливості спілкуватися з ними на рівних. Вона займе підлеглу позицію, знайшовши собі покровителя серед однокласників [10,с. 22].

Ціннісне ставлення до дитини з високою рефлексією і відповідальністю за неї - найефективніший демократичний стиль виховання. Дитині висловлюють любов і доброзичливість, з нею граються і розмовляють на теми, що її цікавлять. Вона знає, що таке "потрібно", і вміє дисциплінувати себе. У такій сім'ї росте повноцінна людина з почуттям власної гідності і відповідальності за близьких. У школі дитина з такої сім'ї швидко набуває самостійності, вона вміє будувати стосунки з однокласниками, зберігаючи почуття власної гідності і знає, що таке дисципліна.

Перелічені стилі спілкування в сім'ї при всіх відмінностях мають спільну рису - батьки небайдужі до своїх дітей. Вони люблять своїх дітей, а стиль виховання часто є спадкоємним, що передається в сім'ї з покоління в покоління. Лише сім'я, що має здатність до рефлексії на особливості дитини, свідомо шукає найефективніший стиль її індивідуального виховання.

Аналіз стилів виховання буде неповним, якщо не назвати ще один стиль, який зовсім неспрямований на виховання, але дуже часто зустрічається в дисфункціональній сім`ї: відчужений стиль стосунків. Він передбачає глибоку байдужість дорослих до особистості дитини. У такій сім'ї батьки або "не бачать" своєї дитини, або активно уникають спілкування з нею і тримають її на відстані (психологічна дистанція). Незацікавленість батьків розвитком і внутрішнім життям дитини роблять її самотньою, нещасною. Пізніше у неї виникає відчужене ставлення до людей або агресивність. У школі дитина виявляє невпевненість у собі, невротичність, вона відчуває труднощі у взаємостосунках з однолітками [40, с. 193].

Стиль сімейних взаємин, звичайно, визначає стиль виховання дитини. Серйозна соціальна проблема - агресивні відносини в дисфункціональній родині, коли агресія спрямована на кожного її члена. Серед причин жорстокості вирізняють: психічну неврівноваженість дорослих; їх загальна незадоволеність життям, сімейними відносинами, службовим статусом; відсутність взаємної любові між подружжям, їх алкоголізація і наркотизація; просто безкультур'я; зради. Взаємні бійки, побиття матері, побиття дитини - ось основний фон життя такої сім'ї. Внутрішня сімейна агресія тягне за собою формування агресивного типу особистості дитини. Вона привчається забезпечувати собі місце під сонцем нецензурною лайкою, кулаками, агресивними нападами, садистськими витівками. Така дитина не вміє пристосуватися до нормативних вимог, не бажає підкорятися правилам поведінки в громадських місцях і в школі. Вже в шість-сім років вона провокує вчителя, прагне довести його до крайнього стану обурення своєю поведінкою, а сам у запалі може кричати лайливі слова, кататися по підлозі, нападати на своїх однокласників.

У класі дитина з дисфункціональної сім'ї не вміє знайти собі місце. Часто вона відстає у розвитку, не може налаштувати себе на навчання - їй важко, незрозуміло, нецікаво [32, с. 166].

Одним з основних об'єктів соціальної роботи виступають молода сім'я та сім'ї, які мають проблеми у сімейному вихованні, сім'ї, які за особливостями своєї життєдіяльності потребують соціальної підтримки, допомоги, реабілітації. В контексті дипломної роботи - це дисфункціональні сім`ї. Соціальна робота з такими сім'ями полягає у забезпеченні соціальної профілактики сімейного неблагополуччя, здійсненні системи заходів, спрямованих на запобігання аморальної, протиправної поведінки дітей, наданні соціальної допомоги та послуг з метою реалізації програми роботи з дитсфункціональною сім'єю; наданні допомоги батькам у розв'язанні складних питань сімейного виховання; здійсненні соціальних послуг.

Соціальна підтримка -- має на меті надання різноманітних соціальних послуг сім'ї в умовах конкретного суспільства, конкретної ситуації. Ці послуги сприятимуть формуванню у сім'ї нормальної життєдіяльності. Соціальні послуги можуть мати інформаційний, консультативний характер, метою їх є надання психолого-педагогічної, правової, соціально-медичної, матеріальної підтримки сім'ям. Завдання полягає у тому, щоб допомогти сім'ї в цілому і кожному з її членів справитися з повсякденними життєвими труднощами, проблемами. Тобто кожна людина і сім'я в цілому мусить продіагностувати проблеми, які з'явилися, і самостійно вирішити їх. У разі потреби здійснюється їх корекція.

Соціальний педагог виступає посередником між сім'єю, державою, громадськими організаціями та законодавчими органами. Соціальні послуги, спрямовані на допомогу створення й поліпшення умов життєдіяльності сім'ї, можливостей її самореалізації, на захист її прав та інтересів. Це, насамперед, роз'яснення про пільги, що надаються дітям з неблагополучних сімей і сімей групи ризику, їх батькам, формування їхньої правосвідомості, відповідального ставлення батьків до батьківських обов'язків, надання різних видів соціальних послуг дітям. Соціальної допомоги потребують також сім'ї, які мають проблеми у вихованні дитини з будь-яких причин, проблеми у сімейних взаємовідносинах або у стосунках із суспільством, в організації життєдіяльності сім'ї, а також сім'ї соціального ризику з несприятливими умовами існування. Такі сім'ї потребують різних видів допомоги: з питань планування сім'ї, виховання та догляду за дітьми, адаптації до зміни зовнішніх умов, розробки індивідуальних сімейних стратегій, організації вільного часу молодої сім'ї, налагодження сімейного побуту й господарства, удосконалення взаємостосунків у сім'ї тощо.