Особлива роль у формуванні особистості хлопчика або дівчинки належать гендерним установкам. Гендерні установки у взаємодії із ціннісними орієнтаціями як відомо зумовлюють характер засвоєння гендерних ролей. Гендерна роль виступає не лише як механізм формування уявлень особистості про себе як представлення певної статі, але й є способом фіксації на суб'єктивному рівні цінностей між статевих взаємин. Статево-рольові цінності орієнтації, як складова самосвідомості та основа гендерних установок безпосередньо впливає на когнітивну, афективну і регулятивно-поведінкову сфери конкретного індивіда. Тому формування належного ціннісного підґрунтя гендерних установок щодо власної та протилежної статі є важливим завданням виховання особистості молодшого школяра.

Отже, значущість молодшого шкільного віку для формування гендеру у структурі особистості спонукає дослідити психологічні чинники даного процесу, конкретизувати виховний ресурс сім'ї, школи в оптимізації статевого виховання дитини.

Актуальність і недостатня вивченість проблеми гендерного розвитку особистості молодшого школяра зумовили вибір теми дипломної роботи "Формування гендерних установок у дітей молодшого шкільного віку”.

Об'єктом дослідження є процес статевої соціалізації особистості.

Предметом дослідження - психолого-педагогічні чинники та вікові особливості засвоєння гендерних установок молодшими школярами.

Мета роботи - систематизувати та узагальнити психологічні фактори гендерної соціалізації та перевірити їхній вплив на формування гендерних установок дитини 6-10 р. в експериментальних умовах.

Завдання дослідження:

У контексті завдань нашої роботи необхідно проаналізувати наукові погляди на співвідношення понять "стать”, "гендер”, "соціалізація” та їхньої взаємодії у процесі онтогенетичного розвитку.

Як відомо, соціалізація особистості - це акумулювання нею у процесі життя і діяльності досвіду соціального розвитку і поведінки, нагромадженого людством, який передається за посередністю виховання й суспільства. До найбільш поширених визначень соціалізації, на думку українського дослідника Л.Е. Орбан-Лембрик, належить таке: "соціалізація - це процес входження індивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в певному суспільстві" [26, 90].

Отже, в основі психологічного розуміння соціалізації особистості (в т. ч. молодшого школяра) лежить характеристика соціально-психологічного типу особистості як специфічного утворення, продукту соціально-психологічного відображення соціального життя, соціальних відносин. Щодо статевої соціалізації, то йдеться про входження у суспільство і активну взаємодію із соціумом чоловіків і жінок. Цей процес розпочинається ще у дитинстві і передбачає підготовку включення хлопчиків та дівчаток у соціальне життя шляхом активного засвоєння його норм, цінностей, установок, ролей та ідеалів.

Відходячи із тлумачення статевої соціалізації як результату засвоєння людиною умов соціального життя та активного відтворення нею соціального досвіду, Л.Е. Орбан-Лембрик, С.Л. Лембрик пропонують розглядати її як типовий та одиничний процеси. Перший визначається соціальними умовами, залежить від класових, етнічних, культурних та інших відмінностей, пов'язаний із формуванням типових для певної спільноти стереотипів поведінки. Другий як одиничний процес передбачає індивідуалізацію особистості у контексті вироблення нею власної чоловічої чи жіночої лінії поведінки, набуття особистого життєвого досвіду. [20 134-143]. Загалом фактори статевої соціалізації особистості поділяються на 3 групи: мікрофактори, мезофактори та макрофактори. До основних позасімейних агентів (факторів), в т. ч. інститутів статевої соціалізації особистості у цій структурі, належать насамперед школа, товариства однолітків, засоби масової комунікації, реклама, "значущі інші" (сусіди, учителі, друзі, кумири), етнос, регіональні умови, країна, держава, культура тощо (Див. додаток 1). Соціалізація кожної особистості (в т. ч. молодшого школяра) здійснюється за допомогою механізмів соціалізації та з використанням адекватних засобів (Див. додаток 2).

Зокрема, гендер - поняття, яке використовується в соціальних науках для відображення соціокультурного аспекту статевої приналежності людини; насамперед це - соціальна організація статевих відмінностей та культурологічна характеристика поведінки відповідно до статі. В англійській мові поняття гендер має два тлумачення: секс (sех) - "стать" гендер - "соціостать". Секс і гендер знаходяться на різних полюсах в житті людини. Стать є стартовою позицією, з нею людина народжується, вона детермінована біологічними факторами: гормональним статусом, особливостями перебігу біохімічних процесів, генетичними відмінностями, анатомією. Гендер - конструкція іншого полюсу. Це своєрідний підсумок соціалізації людини в суспільстві в відповідності з її статевою приналежністю [45, 166].

Як відомо, складові культури - це цінності, моральні норми, звичаї. закони поведінки, що поділяються засвоюються людиною і передаються з покоління в покоління за допомогою механізму соціалізації мови чи іншого засобу комунікації. Тому сучасні вчені (Ш. Берн [40], І. Кон [55, 57], та ін.) вважають кросс-культурні дослідження статі важливими саме тому, що на межі міжкультурних відмінностей з'ясовується, які риси гендера складають його біологічну характеристику, а які - культурну. Іншими словами, якщо конкретна гендерна відмінність спостерігається в культурах, які сильно відрізняються в інших аспектах, можна припустити, що у цієї відмінності є й біологічна основа, а тому вона має універсальну сутність.

Отже, гендер (як і стать) має й біологічне коріння. Хоча прихильники соціального конструктивізму (А. Фіске, Н. Брем, З. Кассін та ін.) наполягають на тому, що культурні фактори впливають навіть на інтерпретацію фактів біології. Наприклад, з часів античності і до кінця VII століття культурна модель була одностатевою і єдиною статтю вважалась чоловіча, одна з форм якої мала жіночі, а друга - чоловічі анатомічні статеві органи. Тобто, "обидві" були лише двома різними формами чоловічої статі, але одна із них визнавалася більш розвиненою. Однак упродовж XVII століття утверджується погляд про наявність більш чіткої диференціації чоловіків і жінок як представників двох різних статей [55.75].

Більшість людей анатомічно відповідають чоловічій чи жіночій статі, однак картина ускладнюється при спробі вивчити їх сприйняття себе як чоловіків і жінок або як носіїв ознак маскулінності чи фемінності. Людські істоти володіють чітким внутрішнім відчуттям своєї приналежності до чоловічої чи жіночої статі або посідають проміжну кросс-гендерну позицію. Гендерна ідентичність - це часткове, внутрішнє сприйняття своєї статі, суб'єктивне осмислення переживання статевої ролі, своєрідна єдність статевого самоусвідомлення та поведінки". Водночас люди демонструють навколишнім, наскільки вони по відношенню до суспільства посідають чоловічу, жіночу чи кросс-гендерну позицію (своїми висловлюваннями на цю тему, прагненнями до сексуальної привабливості, поведінки тощо). У енциклопедичному словнику зазначається, що статева роль - це публічний вияв людиною ототожнення зі статтю, статевої ідентичності. Поведінка, яка реалізує ці нормативні очікування або орієнтована на них, називається статево-рольовою [74.223].

Таким чином, параметри, за якими люди оцінюють і сприймають свою гендерну роль, частково є фізичними, а частково - соціокультурними. Маскулінні і фемінні елементи наявні в кожній людині, навіть якщо її домінуюча ідентичність більш схильна до того чи іншого типу. Тому відмінності в поведінці між чоловіками і жінками носять здебільшого кількісний характер.

Науковий доробок, присвячений кросс-культурним дослідженням гендера (Див.: [40]; [4]; [6]; [16]; [11]), наштовхує на думку про те, що існує чотири аспекти гендерної етики (універсальні аспекти суспільства), в яких збігаються різноманітні за іншими показниками культури:

розподіл праці за статевою якістю (гендерні ролі);

переконання або стереотипи, пов'язані із відмінностями між жінками й чоловіками;

диференціальна соціалізація хлопчиків і дівчаток;

4) менша влада і більш низький статус жінки [40, 240].

Історично склалося так, що майже в кожній культурі жінки і чоловіки

виконували різну роботу, в цілому світі робочі місця поділені за статевою ознакою. Риси характеру, які суспільство традиційно приписує чоловікам, вважаються більш цінними, ніж стереотипні жіночі якості. В зв'язку з цим певна частина жінок навіть почувають себе неповноцінними істотами у порівнянні з чоловіками. А відтак витоки нерівності статей слід шукати в історичному розподілі праці між чоловіком та жінкою, який у процесі виникнення парної сім'ї закріпив за сильною статтю функції захисника, годувальника, а за жінкою - виховну опікувальну роль. Звідси і традиційний розподіл статевих ролей: чоловік - лідер, організатор і спрямовуюча сила в сім'ї та суспільстві, жінка - виконавець і послужниця, берегиня сімейного вогнища, чий простір обмежується відомим німецьким висловом: "Kirche, Кuche, Кіndег - церква, кухня, дати" [5, 95].

Статево-типізовані установки, що домінують у сучасному українському соціумі, теж орієнтовані на традиційній розподіл статевих ролей. На побутовому рівні цей традиційний розподіл виглядає досить невинним. Так, у пісні "Скажи, за що ти нас покинув?" жінка у розпачі благає: "Не залишай мене, коханий!". Отже, тільки чоловік, на думку автора, може принести справжнє щастя жінці. Проте в часи трансформації статево-рольових установок чи варто поширювати таку установку, що зводить позицію жінки до пасивного очікування долі, яка може усміхнутися тільки в образі чоловіка? Прийняти позицію в підпорядкуванні свого Я іншій статі означає породити пасивно-залежну особистість, нездатну до самоствердження в будь-якій сфері людського існування.

Статеві стереотипи - важливий соціально-психологічний механізм, що створює установку на те, якими мають бути чоловіки і жінки, - це усталені, стійкі форми сприйняття й оцінки особистісних якостей та поведінки чоловіків і жінок. Загалом зміст стереотипізованих уявлень про чоловіків та жінок у тому чи іншому суспільстві певною мірою відбиває його психологію. Статеві стереотипи мають складну структуру і поєднують у собі щонайменше чотири компоненти - особистісні якості, які вважають чоловічими або жіночими, типові для статі види діяльності, статево-співвідносні професії та соціальні ролі, а також оцінку зовнішніх даних. Статеві стереотипи є своєрідною вказівкою обом статям на їхнє призначення у суспільстві. Замислимося, чому так мало змінюються стереотипні уявлення про чоловіків та жінок не тільки протягом людського життя, а й кількох поколінь. З одного боку, саме ця стійкість, неприйнятність корекції полегшує процес ідентифікації зі статевими ролями, дає відчуття причетності до певної статевої категорії, починаючи з дитинства. З іншого люди сліпо слідують цим приписам та шаблонам попри те, що їх ігнорування могло б змінити їхнє життя на краще. Адже основу статевих стереотипів становлять нічим невмотивовані упередження, перебільшення та неадекватні очікування, які базуються на спрощеному розумінні соціальних явищ, на уявній очевидності певних норм поведінки.

Прийняті у суспільстві гендерні норми і стереотипи певною мірою визначають психологічні якості, обирання видів діяльності, професії людьми (заохочуючи одні і негативно оцінюючи інші) залежно від статевої приналежності індивіда. За гендерним підходом, бути чоловіком або жінкою означає не стільки володіння певними природними якостями, скільки виконання тієї чи іншої гендерної ролі. А відтак поняття "фемінність” і "маскулінність" вживаються у гендерних дослідженнях насамперед для позначення культурно-символічного змісту "жіночого” і "чоловічого”, а поняття "стать" - як комплекс біологічних характеристик, за якими людство поділяється на чоловіків та жінок.

Вагомий науковий доробок в царині кросс-культурних досліджень

відмінностей психологічних рис чоловіків і жінок запропонований зарубіжними психологами Д. Вільямсом і Д. Бест в їхній праці "Вимірювання стереотипів, пов'язаних з статтю: дослідження тридцятьох народів" [40, 244]. Вони виявили таку закономірність: в країнах, де інтенсивно розвивається економіка і збільшується кількість працюючих жінок, гендерно-рольова ідеологія стає більш ліберальною.

Таким чином, гендерні стереотипи виникають на основі гендерних ролей, виступають як норми для жінок і чоловіків і є моделями для гендерно-рольової соціалізації.

Проблематику гендерних відмінностей досліджувала також науковець Е. Іглі [63, 175], яка у своїй монографії "Міжстатеві відмінності в соціальній поведінці" запропонувала теорію, що описує механізм взаємодії культури і біології у їх виникненні (Див.: рис.1.1).

Рис. 1.1 Соціально-рольова теорія гендерних відмінностей в соціальній поведінці.

Різні впливи, в тому числі дитячий досвід і біологічні фактори, наштовхують дітей як майбутніх чоловіків і жінок на вибір різних ролей. Власне, очікування, навички і переконання, пов'язані з цими різними ролями, і впливають на їхню подальшу поведінку як чоловіків і жінок.

В цілому світі люди зважають один на одного для задоволення фізичних і соціальних потреб, а також для того, щоб отримати інформацію, необхідну для розуміння соціуму. А тому не дивно, що як тільки діти усвідомлюють (адекватно віку) важливість і сутність гендера в їх культурі, то відповідно моделюють і свою статево-рольову поведінку. До речі, в багатьох культурах і нині дотримуються обряду ініціації дітей і підлітків, що підкреслює глибинно-історичне значення статевої соціалізації для суспільства незалежно від того, що це за суспільство, на якій півкулі знаходиться.

У контексті завдань нашого дослідження доцільно проаналізувати наукові підходи до статевої соціалізації дітей в умовах української етнокультури. Так, дослідники Т.В. Говорун, О.І. Забужко, О.М. Шарган підкреслюють, що українська етнокультура розкриває глибинні архетипічні уявлення про фертильність, чуттєвість, зближення, сутність парування та продовження роду. У свідомості українців стать є половинним буттям, а смисл сімейного життя українці вбачають не лише у пошуку іншої половини, але й у гармонійному спілкуванні з нею (Див.: [4]; [5]; [6]; [13]).

У статевій свідомості українців відсутні ригідні стереотипи щодо маскулінності-фемінності, дихотомічність яких притаманна більшості етносів. Адже витоками маскулінності українського жіноцтва від давніх до нинішніх часів є як освіченість, дієвість, рішучість княгині Ольги або нашої сучасниці Ю. Тимошенко, так і ідеї незалежності та вольностей, що особливо поширилися з часів Запорізької Січі. Як підкреслюють етнографи та історики, українська духовна традиція виробила своєрідний код характеру українки: розум, доброта, мужність та гідність.

Тому феміністичний рух в Україні боротьбу жінок за рівні права з чоловіками розглядає лише як часткове завдання, підпорядковане вищій меті: вивести жінку з позиції жертви, утвердити її права на рівні з чоловіком, можливості розвинути навички самостійного життєвого вибору.

Колективна підсвідомість українців містить чимало інших статево-рольових настанов, пов'язаних з національною історією та культурою. На різних щаблях підсвідомого домінуючого гендерною рисою українців є пошана до жінки та її волі, партнерство статей, індивідуалізація характерів позастатевою належністю, взаємна довіра і ніжність. Тим більше, що зараз набуває обертів поширення нового типу сім'ї та подружніх стосунків - партнерських, егалітарних, які ще іноді називають біархатними (від лат. bі - подвоєння та грецьк. орхn - влада) [31, 4].

Гендерна рівність і культурне різнобарв'я можуть інколи викликати протиріччя одне з другим при їхньому зіткненні, але повага культурного різноманіття не потребує безумовного прийняття всіх культурних звичаїв. Основу гармонійності кросс-культурної узгодженості складають передусім універсальні цінності: гендерна і рольова рівність. А відтак, постає проблема створення умов для саморозвитку підлітка у процесі статевого виховання незалежно від статі. При цьому слід враховувати, що дівчинка і хлопчик мають різні статеві можливості для самореалізації в сучасному суспільстві. А дія гендерних стереотипів робить цю різницю ще вагомішою.

Для аналізу гендерних підходів у психології доцільно в загальних рисах розглянути основи теорії гендеру. Перша з них - теорія соціального конструювання гендеру, або розуміння гендеру як соціальної конструкції. Розуміння того, що дихотомія статей змодельована і продовжує моделювання культурою, є ключовим положенням даної теорії, яке ставить під сумнів правомірність сучасного стану речей, який проголошує стать онтологічною категорією, а тим самим виправдовує і надання різних можливостей для розвитку чоловіків і жінок. З цих позицій дається визначення гендеру як " організованої моделі соціальних стосунків між чоловіками і жінками, що конструюється основними інститутами суспільства". Виділяють два постулати такого підходу:

1) гендер конструюється шляхом соціалізації, розподілу праці, системою гендерних ролей, сім'єю, засобами масової інформації;

2) гендер формується і самими індивідами - на рівні їх свідомості (тобто гендерної ідентифікації), прийняття заданих суспільством норм і підлаштування під них (в одязі, зовнішності, манері поведінки тощо). Робити гендер - означає створювати такі відмінності між хлопчиками і дівчатками, чоловіками і жінками, які не є природними, сутнісними чи біологічними.

Індивід засвоює певні правила поведінки та установки, які суспільство вважає відповідними до їх гендерних ролей, у процесі соціалізації. Твердження про те. що саме суспільство формує ті чи інші стилі буття чоловіків і жінок, дуже точно і лапідарно виражене Сімоною де Бовуар: " Тобто, в суспільстві існують певні структури, які спонукають людей дотримуватися тих чи інших соціостатевих ролей " [16].

Друга теорія - розуміння гендеру як мережі, структури чи процесу, тобто гендеру як стратифікаційної категорії в сукупності інших стратифікаційних категорій, розгляд гендеру в шерегу таких стратифікаційних категорій, як клас, раса, вік.

Третя теорія - розуміння гендеру як культурної метафори, за якою чоловіче і жіноче на онтологічному і гносеологічному рівнях існують як елементи культурно-символічних рядів: чоловіче - раціональне, духовне, божественне, культурне: жіноче - чуттєве, тілесне, гріховне, природне. Чоловіче, чи те. що ототожнюється з ним. вважається позитивним, значущим і домінуючим, а жіноче - негативним, вторинним, субординованим.

Нерідко під гендером розуміють просто проблему соціального статусу жінки чи чоловіка ("гендерних ролей"). При такому розумінні гендерна проблема виступає не як основна, а стоїть в ряду інших, більш чи менш важливих.

Є інша постановка проблеми, згідно з якою гендер - це так звана "соціальна стать", тобто система взаємин між чоловіками і жінками, створена через соціальні зв'язки (на відміну від природних взаємин). Таке розуміння забезпечене розглядом гендерних досліджень передовсім і здебільшого в соціології. Гендер стає тут категорією соціологічною, а гендерний розгляд розуміють як щось таке, що має відношення до питань соціального функціонування суспільства. Ця точка зору змістовніша, ніж просто міркування про статус статей, оскільки гендерні відносини тут можна представити як основні.

Розуміння гендеру лише як статусу статей чи "соціальної статі" часто викликає труднощі, оскільки призводить до опозиції між тілом, як біологічною категорією, і гендером як сутністю, яка за своєю природою соціальна. При такому розумінні гендерна, соціальна сторона виявляється врешті-решт привілейованою, а тіло нейтралізованим. А це веде до соціального конструктивізму.

На основі аналізу наукової літератури також можна виділити два основних типи гендерних установок особистості патріархатні і феміністські. Для патріархатних установок характерні наступні особливості:

1) переконання, що в суспільних і сімейних відносинах має існувати жорсткий розподіл чоловічих і жіночих ролей;

2) погляд, згідно з яким чоловікові належить провідна, активна роль у сім'ї і суспільстві, а жінці - підпорядкована, пасивна: 3) переконання, що життєві цінності жінок і чоловіків різні: сім'я і кохання - основні цінності для жінок; справа, робота, самореалізація поза сім'єю - цінності чоловіків: 4) віддання переваги сімейним відносинам, в яких чоловік є главою сім'ї, вносить основний вклад в бюджет сім'ї;

5) приписування жінці в якості головної її ролі в суспільстві - ролі матері, тобто поведінки, пов'язаної з народженням і вихованням дітей: 6) осуд поведінки жінки, в якої домінують орієнтації на самореалізацію поза сім'єю, на кар'єру, професійні досягнення: 7) уявлення про те. що патріархатна модель суспільства природна, зумовлена біологічними відмінностями статей;

8) засудження рівних прав жінки і чоловіка [Див.: 16].

Феміністські установки свідомості включають в себе такі аспекти:

1) засудження використання біологічних статевих відмінностей для впровадження жорстко закріпленого, підпорядкованого становища жінки в сім'ї і суспільстві;

2) несприйняття існування в сім'ї і суспільстві строго закріплених чоловічих і жіночих ролей;

3) засудження розподілу сфер суспільного життя на чоловічі і жіночі;

4) переконання, що жінки і чоловіки в сучасному суспільстві мають не однакові можливості для самореалізації в різних сферах, і такий стан визнається несправедливими;

5) прийняття образу жінки (тендерного Ідеалу), головними рисами якого є енергійність, активність, впевненість у собі, прагнення до свободи і незалежності, діяльність у різних сферах суспільного життя;

6) погляд, відповідно до якого для жінки високу цінність мають професійні досягнення,. кар'єра, розкриття власних можливостей і здібностей, прагнення до самореалізації;

7) віддання переваги сімейним відносинам, які не зобов'язують жінку всю себе віддавати турботі про інших;

8) погляд на виховання дітей, за яким суспільство повинно максимально прагнути до рівної участі батьків і матерів у житті дитини;

9) осуд ставлення до жінки як суб'єкту сексуального пригнічення;

10) несприйняття подвійних стандартів у суспільній моралі в оцінці поведінки чоловіків і жінок у різних сферах життя;

11) переконання в необхідності глибокого усвідомлення жінками свого підпорядкованого становища, бажання змін у суспільній ролі жінки і розуміння важливості практичних дій у цьому напрямку [16, 56-57].

Отже, гендерна рівність - рівна оцінка суспільством подібності й відмінності між жінками і чоловіками, різних соціальних ролей, які вони виконують; це рівне соціальне становище жінок і чоловіків, яке створюється за допомогою надання їм рівних умов для реалізації прав і творчого потенціалу особистості, здійснення спеціальних заходів для компенсації історичних і соціальних упущень, що заважають статям займати рівні позиції. Рівність статейне означає їх уподібнення один одному чи ідентичність, так само як і те. що ця рівність не повинна встановлювати в якості норми такі умови і спосіб життя, які властиві одній статі. Принцип рівності включає в себе і право на відмінності, яке передбачає обов'язковість врахування характерних для жінок і чоловіків відмінних рис, пов'язаних з належністю до того чи іншого соціального класу, політичними поглядами, релігією, етнічною належністю, расою чи сексуальною орієнтацією. Положення про соціальне рівноправ'я чоловіків і жінок не повинно ігнорувати факти наявних біологічних і психологічних відмінностей і заперечувати доцільність їх врахування у розподілі ролей у суспільному й професійному житті суспільства.

Гендерну несправедливість, утвердження переваги однієї статі над іншою, обґрунтовування соціальної нерівності жінок і чоловіків називають сексизмом. За своїми ідеологічними функціями в стосунках між статями сексизм аналогічний расизму в стосунках між расами та етносами. Він проявляється на всіх рівнях організації гендерних відносин. На макросоціальному рівні сексизм може закріплятися політикою держави, законодавством, що регулює різні аспекти організації та оплати праці, питання підтримки материнства тощо. На рівні міжгрупових взаємин сексизм проявляється в механізмах сприйняття представників різної статі, приписування їм певних рис характеру, здібностей, інтересів, зовнішності, розподілу сімейних ролей тощо. Невідповідність гендерним стереотипам оцінюється негативно, як представниками протилежної статі, так і членами своєї.

На індивідуально-особистісному рівні сексизм проявляється в негативній самооцінці поведінки і життєдіяльності суб'єкта, коли вона не відповідає гендерним стереотипам (придушення, зовнішнє і внутрішнє).

Гендерний стереотип - це спрощений, стійкий, емоційно забарвлений образ поведінки і рис характеру чоловіків чи жінок. Стереотипи проявляються в усіх сферах життя людини: самосвідомості, міжособистісному спілкуванні, міжгруповій взаємодії, гендерні стереотипи часом набагато сильніші від расових. У сучасному світі в суспільній свідомості і практиках взаємодії гендерні стереотипи розглядаються як "істинні" і часто, трансформувавшись у цінності, формують нормативні образи "істинної" фемінінності, маскулінності. Таким чином, існуюча норма поведінки перетворюється на припис. Гендерні стереотипи визначають статусні характеристики чоловіків і жінок, закріпляючи домінуюче становище чоловіків і дискримінаційні практики щодо жінок [16, 59].

Кравець В.П. [16] виділяє декілька груп гендерних стереотипів. До першої він відносить стереотипи маскулінності-фемінінності. Стереотипному уявленню маскулінності приписуються "активно-творчі"' характеристики, інструментальні риси особистості, як-от: активність, домінантність, впевненість у собі, агресивність, логічне мислення, здатність до лідерства. Фемінінність. навпаки, розглядається як "пасивно-репродуктивне начало", що проявляється в експресивних особистісних характеристиках: залежності, турботливості, низькій самооцінці, емоційності. Маскулінні характеристики зазвичай протиставляються фемінінним, розглядаються як протилежні, взаємодоповнюючі. Стереотип перший - явно завищена оцінка всього того, що стосується чоловічої статі. В основі цього стереотипу лежить здатність чоловіка активно змінювати, перетворювати оточуючий світ. Статева сила, потенція і продуктивність визначає обличчя культури, тому-то чоловіча стать і виглядає ціннішою.

Стереотип другий - це подвійний стандарт статевої моралі з переважним забезпеченням свободи знову ж таки для чоловіків. Чоловіча стать активніша і цінніша - отже. їй і більше свободи в шлюбно-сімейних стосунках. По суті - ця свобода не що інше, як схвалення полігамних орієнтацій чоловічої статі.

Стереотип третій - диференціація мужності і жіночності у сексуальній поведінці і статевій самосвідомості. Визначаючи відмінність статей, культура вбачає сенс цієї відмінності не лише у відтворенні людини, але й у забезпеченні суто людських потреб-насолодах і коханні. Притяжіння і взаємодоповнення різних начал, властивостей, характерів, смаків - ось що криється за фасадом статі.

Стереотип четвертий ставить більш жорсткі вимоги до формування статевої ідентифікації чоловіків, причому передовсім з боку саме чоловічого оточення конкретного індивіда. Це - зворотній бік високої цінності чоловічої статі і визнання за нею активного начала.

Стереотип п'ятий стосується проституції як транскультурного явища в умовах різних культур. Полігамні потяги чоловіків значною мірою задовольняються завдяки проституції.

Друга група гендерних стереотипів включає уявлення про розподіл сімейних і професійних ролей між чоловіками і жінками. Для жінки найзначущою соціальною роллю вважається роль домогосподарки, матері. Жінці приписується перебування у приватній сфері життя - дім, народження дітей, на неї покладається відповідальність за взаємини в сім'ї. Чоловікам приписується активність у громадському житті, професійний успіх, відповідальність за забезпечення сім'ї.

Третя група гендерних стереотипів визначається специфікою змісту праці. Відповідно до традиційних уявлень вважається, що жіноча праця мас носити виконавський, обслуговуючий характер, бути частиною експресивної сфери діяльності. Жінки найчастіше працюють у сфері торгівлі, охорони здоров'я, освіти. Для чоловіків можлива творча і керівна робота, їх праця визначається в інструментальній сфері діяльності. Основні стереотипні погляди на жінку в патріархальному суспільстві можна сформулювати так:

жінка не повинна бути розумною (розум жінки полягає в то му, щоб приховувати його від чоловіка):

у жінки існує особливе жіноче щастя (аби вдома з дітьми і чоловіком все було добре):

жінка повинна підлаштовуватися під чоловіка, забезпечувати його спокій і комфорт (що і як треба зробити, щоб чоловік був задоволений);

жінка повинна терпіти і зберігати важкі для неї стосунки (тобто миритися з насиллям стосовно неї і дітей, заради яких часто і декларується збереження сім'ї);

жінка повинна мати обов'язковий набір психологічних якостей (добра, ніжна, слухняна, залежна, м'яка, слабка тощо);

жінка повинна бути красивою, доглянутою (при цьому існує експлуатація жіночого образу в рекламі модного одягу, косметики та інших товарів), щоб добре влаштуватися в житті, тобто вдало одружитися;

жінці дозволяється відкрита емоційна реакція і навіть прояв вербальної агресивності, капризність. Вважається, наприклад, що чоловік повинен бути витриманим, врівноваженим, безпристрасним у взаєминах з іншими людьми. Жінка ж може дозволити собі каприз, а коли її образять, вона може і поплакати. Більша емоційність жінок є одним з стійких гендерних стереотипів.

жінка повинна бути молодою і необтяжена дітьми, щоб успішно просуватися в кар'єрі [16, 60-61].

Гендерні стереотипи виступають своєрідними генеральними угодами про взаємодію "чоловічого" і "жіночого". Позитивним у дії гендерних стереотипів є підтримка міжособистісного і міжгрупового взаєморозуміння і співпраці.

Культурні стереотипи, повинні бути одночасно ригідні й гнучкі, щоб, з одного боку, забезпечувати стійкість уявлень, з другого - не зупиняти розвиток суспільства. Негативним у дії гендерних стереотипів є те. що вони можуть негативно впливати на самореалізацію чоловіків і жінок, виступати бар'єром у розвитку індивідуальності, особливо тих якостей, які не відповідають певному статево-рольовому стереотипу. Так для особи чоловічої статі просльозитися - значить порушити норму мужності. В результаті у хлопчиків може розвинутися фемінофобія, тобто страх перед проявом у себе жіночності. В дорослих чоловіків поява цього страху може бути зумовлена уявленнями про те, що гомосексуалізм властивий чоловікам з рисами жіночності. Тому чоловіки з вираженим традиційним підходом до чоловічої ролі можуть вважати, що якщо чоловік не повинен бути емоційним, то немає чого вдосконалювати експресивні здібності і здатність розуміти емоції інших.

Інший негативний ефект статевих стереотипів - це різна інтерпретація та оцінка однієї й тієї ж події, залежно від того, до якої статі належить учасник цієї події. Це наочно проявляється у сприйнятті дорослими дітей різної статі. Цей ефект гендерних стереотипів проявляється і в тому, що з одиничного випадку робляться великі узагальнення. Варто, наприклад, жінці-водію порушити правила дорожнього руху, як чоловіки відразу узагальнюють: "Я ж казав, що жінки не вміють керувати авто".

Гендерний стереотип закріплення соціальних ролей за певною статтю впливає на виникнення гендерних конфліктів і на інтраіндивідуальному рівні. Ці рольові конфлікти називаються внутрішньоособистісними і викликаються суперечливими уявленнями, мотивами моделями поведінки.

На макрорівні гендерний конфлікт - це конфлікт інтересів, тобто боротьба жінок як соціальної групи за вищий статус у суспільстві. Немає сьогодні балансу між "публічними" сферами життя, де домінують чоловіки, і "приватними" сферами, де "панують" жінки. Материнство, як і раніше, використовується в якості основного аргументу для закріплення за жінками основної відповідальності за дім, сім'ю та їх усунення від прийняття важливих рішень в економіці і політиці. В результаті основні чоловічі цитаделі - міжнародна дипломатія, питання озброєння, ринок цінних паперів, розподіл державного бюджету - залишаються неприступними для жінок. В ситуації гендерного соціального конфлікту усвідомлення жінками їх нижчого порівняно з чоловіками статусу в суспільстві і незгода з таким порядком речей може проявитися в активізації жіночих рухів за свої права (перша і друга хвиля фемінізму).

На рівні міжособистісних відносин гендерні конфлікти найрозповсюдженіші в сімейній і професійній сферах, при цьому вони викликаються потребою перерозподілу традиційних жіночих і чоловічих ролей. Зазвичай, чоловіки мають установки на традиційний тип сімейних відносин у побуті (дружина виконує більший обсяг домашніх робіт, а якщо чоловік їй і допомагає, то лише виконанням традиційних видів "чоловічої роботи"). Жінки найчастіше схиляються до егалітарного типу розподілу ролей у сім'ї, за якого сімейні обов'язки поділяються порівну між чоловіком і дружиною, або розподіляються залежно від ситуації: основну частину домашніх справ бере на себе той член сім'ї, в якого більше вільного часу.

Отже, гендерні конфлікти викликаються суперечностями між нормативними уявленнями про риси особистості та особливості поведінки жінок і чоловіків і неможливістю чи небажанням особистості і групи людей відповідати цим уявленням - вимогам. Найяскравішим проявом зіткнення традиційних нормативних вимог до рольової поведінки жінок і реальної ситуації їх життєдіяльності служить феномен, який в соціально-психологічній літературі описаний як "рольовий конфлікт працюючої жінки". Цей особистісний конфлікт між ролями частіше виникає у жінок, орієнтованих на свою сім'ю, але вимушених працювати поза домом, тобто статево-типізованих жінок. Рольовий конфлікт працюючої жінки розглядається як комплекс суб"єктивних негативних переживань, що виникає у жінки при оцінці нею того, як вона справляється з суміщенням ролей у професійній і сімейній сферах. Деструктивним показником рольового конфлікту є почуття провини, яке народжується з моделі сприйняття жінкою своїх ролей.

Ще одним типом гендерного внутрішньоособистісного конфлікту є конфлікт страху успіху. Успіх викликає в жінки тривогу, поза як асоціюється з небажаними наслідками - втратою жіночності, втратою значущих відносин і соціальним відторгненням. Тому розумні дівчата воліють здаватися дурнішими та інфантильнішими від хлопців, щоб не бути "нежіночними".

Вираженим деструктивним показником рольового конфлікту з почуття провини, яке народжується з моделі оцінки жінкою якості виконання своїх ролей. Часто це пов'язано з синдромом супержінки: мати в житті все (одруження, діти, кар'єра) і чудово виконувати пов'язані з цим обов'язки. Почуття вини характеризується високою стійкістю і численними проявами. Поведінка, викликана почуттям провини, є компенсаційною, вона стимулюється глибокою потребою виправдання, що щось зроблено недобре, і це необхідно виправити.

Ймовірність внутрішньоособистісних гендерних конфліктів зростає, якщо людина, всупереч своїм бажанням і потребам, дотримується соціокультурних приписів ("Чоловіки так не поводяться". "Не жіноча це справа") і підпорядковує свої індивідуальні прояви поведінки традиційним нормативним моделям жіночої і чоловічої ролі.

М. Франк і Б. Кармен (1980) [Див.: 16] встановили, що діти, які поводяться строго відповідно до вимог їх статевої ролі, часто відрізняються нижчим інтелектом і меншими творчими здібностями. Тому Дж. Плек (1981) вважає, що виконання ролі мужності має не лише позитивні сторони, але й негативні. Більше того, коли ситуація вимагає прояву "жіночих" якостей і дій, у чоловіка, що строго дотримується чоловічої ролі, може виникнути чоловічий гендерно-рольовий стрес чи, за О'Нілом - гендерно-ролевий конфлікт, характерними ознаками якого є:

1. Обмеження емоційності - труднощі у виразі своїх емоцій чи заперечення права інших на їх вираження.

2. Гомофобія - побоювання гомосексуалів.

3. Потреба контролювати людей і ситуації, проявляти владу.

4. Обмеження сексуальної поведінки і демонстрації прив'язаності.

5. Нав'язливе прагнення до змагальності й успіху.

б. Проблеми з фізичним здоров'ям, що виникають через неправильний спосіб життя.

1.2 Вікова динаміка становлення психологічної статі дитини