Особливості проведення занять з образотворчого мистецтва в учнів першого класу

Гумка - інструмент, який використовується не тільки для виправлення помилково нанесених або допоміжних ліній, виконаних графітним олівцем, але й для висвітлення відповідної частини зафарбованої поверхні зображення. Дітям краще за все слід пропонувати гумку середньої м'якості і, бажано, у формі трикутника або ромба. При виправленні помилок їм необхідно пояснити найбільш зручний підхід до здійснення рухів руки - рухи здійснюються від себе, тримаючи іншою рукою папір у нижній його частині. Хоча використовувати прийом витирання зображеного треба дуже обережно, щоб не привчати дітей до «систематичного тертя».

Кольорові ручки (фломастери) в діяльності дітей використовуються здебільшого для виконання лінійного зображення. Перевага цього інструмента, в порівнянні з кольоровим олівцем, полягає в тому, що він залишає на папері насичену, соковиту лінію, не потребуючи для цього відповідних фізичних зусиль. Але робота в техніці кольорової ручки вимагає від дитини певної розвиненості координування дій ока та руки, оскільки виправлення припущених помилок у цьому випадку практично неможливе. Тому зазначена техніка може бути запропонована при наявності у них відповідного досвіду, набутого в техніці олівця.

Гуаш - фарби компактні, непрозорі, бо у більшості випадків до основного пігмента додають білила. При висиханні вони набувають матової оксамитовості.

Гуаш зручна в роботі, особливо на перших етапах оволодіння образотворчою діяльністю, оскільки дає можливість при необхідності здійснювати виправлення. Шар фарби середньої товщини сохне від хвилин до 3 годин залежно від вологості повітря. Слід уникати насиченого нанесення шару фарби, оскільки зображення буде тріскатися і осипатися.

Акварель, як і гуаш, відносять до груп клейових, лесировочних фарб, оскільки зв'язуючим компонентом пігменту служить природний[ прозорий клей - гуміарабік і декстрин, який легко розчиняється водою. Акварель - єдиний вид фарб, який відзначається своєю прозорістю, чистотою та яскравістю кольору. Але акварельний живопис є одним з найскладніших видів техніки. Він потребує тривалої практики, необхідної для придбання не тільки суто технічних умінь та навичок, й почуття гармонійного володіння кольором. У практиці дітей молодшого шкільного віку принципової різниці між технічними прийомами роботи гуашшю та аквареллю не існує, проте доцільне ознайомлення їх із особливостями роботи фарбами починається з гуаші, використовуючи для цього деякі переваги цієї техніки. [24] Вважається, що методично доцільно використовувати у першому класі лише гуаш.

Пензлі як інструмент, що використовується в техніці акварелі та гуаші, розділяються за формою на круглі й плоскі. Крім того, існують класифікації пензлів за якістю (залежно від ворсу - щетинисті, колонкові, та ін.) і за розміром (тонкі, середні, товсті).

Найбільш поширеними прийомами роботи гуашшю і аквареллю у практичній діяльності дітей вважають такі: мазок - прийом, який застосовується для нанесення мазка-відбитку, виконаного боковою частиною ворса. При цьому форма і величина мазка залежать від форми й розміру пензля. Кінцевою частиною ворса виконують мазок-крапку, мазок-штрих. мазок-лінію. Заливка - прийом, яким наносять рівний кольоровий тон або декілька тонів, що плавно поєднуються один з одним. Для нанесення кольорового шару на поверхню паперу, перш за все, готують у необхідній кількості рідку кольорову суміш. Папір розміщають під нахилом. Насиченим сумішшю ворсом у верхній частині зображення легким рухом носять мазок. Гострим кінцем ворса поправляють не зафарбовані місця. повторюють зазначені дії доти, поки необхідна площина не буде покрита кольоровим шаром.

Досить поширеним є прийом роботи по-сухому, при цьому один фарбуючий шар наносять на інший, дотримуючись правил роботи з гуашшю. У шкільній практиці використовують і роботу торцем пензля для створення об'ємних зображень на площині. Техніка нескладна і дуже цікава: щетинний пензлик з набраною фарбою утримується перпендикулярно до поверхні паперу, мазки наносяться швидко і точково. Використовують і змішані техніки.

Урокам графічної та колористичної грамоти відводиться значна кількість годин у першому класі. В більшості це уроки тематичного малювання, тобто зображення умовно відноситься до сюжетного. Виконуючи програмні завдання на уроках з тематичного малювання, учні вчаться реалістично передавати на малюнку свої враження від спостережуваної дійсності чи прочитаного літературного твору, прослуханої музики. Особливістю цієї образотворчої діяльності є творче, виразне і грамотне виконання малюнка на тему чи ілюстрації.

Чуйно підходячи до графічного вирішення учнями теми, вчитель повинен виховувати в них віру в свої сили і намагатися зберегти їхню індивідуальність у творчій роботі. Підтримуючи творче начало у виборі змісту теми, його розкритті, сміливості задуму і виконання, в разі потреби учням слід підказувати посильні сюжети для вирішення певної теми. Збереження виразності дитячого малюнка полягає в яскравій передачі характеристики образів персонажів, їхнього зв'язку з усіма елементами композиції, зорової гармонії різноманітних форм і кольорового вирішення.

Грамотне виконання тематичного малюнка передбачає його чітке компонування, правильне зображення форми, пропорцій та кольору образів композиції, передачу елементарних просторових явищ (зменшення предметів з віддаленням від глядача, «нагороджування» одних предметів іншими тощо).

Слід пам'ятати, що поняття простору розвивається у дітей дуже повільно й індивідуально, тому треба допомагати учням зрозуміти значення предметної площини на папері, навчитися свідомо розміщувати предмети на цій площині (предмети, які знаходяться ближче до спостерігача, розміщувати на предметній площині нижче, а віддалені - вище; більш віддалені предмети зображувати не лише меншими, а й не дуже чіткими, іншими в кольорі та ін.). Ці закони лінійної та повітряної перспектив учитель пояснює учням протягом усього часу навчання малювання. Нескладно пояснити плановість простору при спостережені у природі чи розглядаючи репродукції картин художників. Аналіз спостережуваного, чи репродукцій допоможе учням краще зрозуміти величину та форму предметів, що розміщені «ближче» і «далі», елементарні явища перспективи, їх колористичність.

Щоб дітям було легше малювати звірів або інших персонажів казок, оповідань, учителеві треба підготувати іграшки та малюнки цих звірів, тематичні ілюстрації, виконані професійними художниками і дітьми цього ж віку. Показ їх треба завжди супроводжувати аналізом твору, незалежно від того, візьмуть діти для графічного вирішення теми ці персонажі чи ні. Це сприятиме розвитку образної уяви учнів.

Для успішного виконання теми бажано, щоб деякі компоненти композиції (дерева, хату, тин тощо) вчитель малював на класній дошці, даючи відповідні пояснення. Це дуже зацікавлює учнів, особливо коли це казкова тема. Треба, щоб учні сміливо, з захопленням і вільно приступали до виконання композиції. Вчитель повинен дати можливість учням організувати свої дитячі враження від побаченого, прочитаного чи почутого, подбати, щоб діти повністю віддалися творчій праці.

Стежачи за самостійним виконанням учнями тематичного завдання, учитель своєчасними порадами запобігає помилкам тих, хто швидко «усе вже намалював». Типові помилки учнів учитель узагальнює й пояснює всьому класові. Такими загальними помилками у композиції можуть бути неправильні перспективні зображення дерев, дороги, будинків тощо. Деяким учням учитель допомагає знайти глибше вирішення теми, іншим вказує на неправильне в малюнку, радить намалювати нові деталі, щоб розкрити тему тощо. Учителеві потрібно звернути увагу на те, щоб усі учні творчо працювали. Чим більше учень захопиться роботою, тим менше він звертатиметься до вчителя за допомогою. Краще, якщо вчитель не виправляє помилок у малюнку учня, а допомагає йому самому побачити і зрозуміти свої помилки, підказує, як їх виправити. Після закінчення роботи олівцем учні з дозволу вчителя починають малювати фарбами, або олівцями. Вчитель нагадує, як користуватися кольоровими олівцями, фарбами і пензлем, пояснює, як закінчити роботу в кольорі. Завдання учні повинні завершити до закінчення уроку. Закінчені малюнки вчитель аналізує разом з учнями, допомагає їм помітити свої помилки, ставлячи відповідні запитання. Таке обговорення привчає дітей уважніше виконувати тематичні завдання і не повторювати помилок, формує у них вміння оцінювати власні роботи та роботи однокласників.

Бажано щоб найкращі учнівські роботи експонувалися на шкільній виставці, це стимулює учнів до творчості. Такі виставки дають змогу учням порівнювати свої малюнки з малюнками товаришів, сміливіше і більш творчо працювати в майбутньому над тематичними малюнками й ілюстраціями до літературних творів.

Слід згадати, що досить велика кількість графічних та колористичних робіт виконується без попереднього начерку. В цьому випадку є доцільним виконання так званих підготовчих вправ: у повітрі, на окремому листку паперу. Аналогічно вивчаються і деякі художні техніки (наприклад монотипія).

Особливе місце серед тематичних робіт займають так звані аплікація, витинанка, силует. Ці художні техніки є жанрами декоративно-прикладного мистецтва. У першому класі учні ознайомлюються з елементарними прийомами вирізання, рваною аплікацією. Іноді ці техніки поєднуються із зображенням на площині, наприклад: тематична композиція «Подарунок для мами»(стебла квітів зображені гуашевими фарбами, а квіти апліковані).

Бачимо, що методика роботи на уроках колористичної та графічної грамоти має багато спільного та дозволяє дітям засвоїти основні правила та прийоми роботи художніми матеріалами, художні техніки, формує композиційні уміння, відчуття простору, розвиває уяву дітей.

2.2 Методи та прийоми роботи на уроках ліплення та декоративно-прикладного мистецтва

Декоративний малюнок як складова частина декоративно-прикладного мистецтва призначений, разом з іншими виразними засобами цього виду образотворчого мистецтва, задовольняти естетичні потреби людей. До специфічних видів декору відносяться зображення сюжетів, символів і орнаменту. Саме ці особливості декоративного малювання вивчаються у першому класі початкової школи (Див. дод. 3)

Сюжетне зображення - це композиція, нанесена на поверхню предмета (скринька, ваза, глечик чи ін..), яка відтворює певне явище, подію, конкретну людину або річ.

Символічне зображення - умовний знак, прикмета, відтворення умовного образу, який позначає ту чи іншу ідею, поняття (герби, емблеми, знаки тощо). Здавна основним видом і оздоблення виробів декоративно-прикладного мистецтва був орнамент - візерунок, побудований на ритмічно організованому сполученні зображувальних елементів, виконаних засобами живопису, опалювання, різьби, інтарсії, графіки тощо. Загальні стилістичні ознаки орнаментального мистецтва визначаються особливостями образотворчої культури народу, мають певну сталість протягом того чи іншого історичного періоду і характеризуються яскраво вираженим національний колоритом. У кожному окремому випадку властивості орнаменту залежать також від призначення, форми та матеріалу тієї речі, яку він оздоблює.

За закономірностями побудови частіше за все визначають три широко розповсюджених різновиди орнаменту: замкнені орнаменти, орнаментальні стрічки та сітчасті орнаменти. Замкненим орнаментом називають візерунок, згрупований у замкнених формах - колі, квадраті, прямокутнику. Ним оздоблюють поверхню предмета або головні його частини, відтворюючи динамічне напруження форми чи її спокій. Таким орнаментом оздоблюють тарілки, блюда, підноси, хустки, скатерки, стіни, підлоги, стелі, скриньки тощо.

Залежно від зображувальних завдань, створення, наприклад, враження обмеженої площини, візерунок наносять на краї тієї чи іншої форми та кути; і, навпаки, для поширення площини візерунок наносять по середині, привертаючи тим самим увагу до неї. Для посилення цілісності тієї чи іншої речі заповнюють візерунком як середину площини, так і її краї. За принципами замкненого орнаменту будуються й символічні композиції - емблеми, герби, знаки.

Орнаментальною стрічкою називають візерунок, декоративні елементи якого створюють ритмічний ряд з відкритим двостороннім рухом, який вписується у стрічку. Існують симетричні орнаментальні стрічки, що будуються уздовж або упоперек вісі симетрії. Відповідно до цього, вони використовуються для посилення враження рівноваги, статики Асиметричні орнаментальні стрічки, які будуються за принципом вільних ритмічних повторів, використовуються для посилення враження руху. Орнаментальними стрічками оздоблюють деталі одягу, посуд, інтер'єри приміщень тощо.

Сітчастим орнаментом називають візерунок, елементи якого розміщені по всій поверхні. Він використовується для оформлення одягу. інтер'єру приміщень тощо.

За образотворчим началом розрізняють орнаменти: рослинні, геометричні й тератологічні (від грецького «teras» - чудовисько) - стилізоване зображення казкових звірів, птахів, переплетень рослинних і тваринних мотивів: іноді цей орнамент називають зооморфним (від грецького «zoon» - тварина + «morphe» - форма),

Малюнок або візерунок, який прикрашає той чи інший виріб декоративно-прикладного мистецтва, незалежно від свого змісту, повинен відповідати таким вимогам: сполучатися із цілим, укладатися в його межах, відповідати пропорціям, додержуватися відповідних розчленувань, ритмічної упорядкованості та призначенню. Завдяки зазначеному, він набуває змістовності, декоративної виразності композиційно-пластичне будови.

Знайомство з творами декоративного мистецтва та оволодіння декоративним малюванням як діяльністю починається з дошкільною дитинства. Твори зазначеного виду образотворчого мистецтва приваблюють увагу дітей своєю барвистістю, прилучають до скарбниць національної культури, виховують естетичний смак.

Успішність оволодіння дітьми декоративним малюванням вимагає вирішення таких завдань:

o збагачувати уявлення про особливості народного та декоративно-прикладного мистецтва, численне призначення його виробів, різноманіття засобів оздоблення їх зовнішнього вигляду; виховувати інтерес до зазначеного виду образотворчого мистецтва; на його кращих зразках виховувати естетичний смак:

o стимулювати бажання щодо оволодіння декоративним малюванням, спонукати до естетичного оздоблення інтер'єру групової кімнати, речей побуту;

o розвивати здібності: зорової оцінки форми виробу декоративно-прикладного мистецтва та елементів, що прикрашають його зовнішній вигляд; почуття кольору, ритму, симетрії, композиції;

o формувати знання: про призначення, зміст, зображувальну мову

o та виразні засоби декоративного малюнка; фарбуючі матеріали, інструменти та технічні прийоми зображення типових дія того чи іншого напрямку елементів орнаменту; раціональну послідовність організації зображувального процесу при створенні типових за побудовою декоративних композицій;

o формувати вміння та навички: координування дій ока та руки;

o розвиненості руки: володіння технічними прийомами зображення елементів орнаменту, відповідної складності для того чи

o іншого віку дітей та стадії оволодіння діяльністю. [ 24 , 113 ]

Перше знайомство дітей з особливостями декоративного малювання здійснюється в середній групі дитячого садка. Збагачення уявлень про призначення декоративною малюнка, виховання естетичного ставлення до виробів декоративно-прикладного мистецтва продовжується у школі та відбувається на підставі порівняльних характеристик зовнішнього вигляду різноманітних предметів побуту, зразків національного одягу, оформлення фасадів та інтер'єрів житлових та громадських споруд та ін. Рішенню цих завдань сприяють екскурсії в краєзнавчий музей, відвідування виставок творів відповідного змісту, бесіди та розповіді з ілюструванням зразків народного та декоративно-прикладного мистецтва і оволодіння безпосередньо виконавською творчою діяльністю з декоративного малювання.

У процесі обстеження тих чи інших зразків декоративно-прикладного мистецтва слід звернути увагу дітей на особливості елементів візерунка, спрощення їх форми в порівнянні з реальним предметом; супідрядність залежно від виконуваної функції - головні та другорядні; засоби їх виділення - розміром, кольором і місцем на площині: порядок композиційної організації - ритм, побудований на строгій метричній основі, симетрія. Перші завдання, що пропонуються дітям на цьому етапі, спрямовані на створення орнаментальних стрічок, присвячених рослинним мотивам. Декоративними елементами візерунка можуть бути: різноманітне листя, квіти, фрукти, овочі, ягоди, колосся пшениці та інше Використанню зазначених елементів передує вивчення дітьми засобів їх стилізації в українському декоративному мистецтві.

Під час виконання цих завдань діти засвоюють принципові підходи до композиційної організації елементів візерунка - ритмічні повтори однакових за зовнішніми ознаками елементів; чергування різних за формою, розміром або кольором елементів візерунка, з урахуванням структурних варіантів чергування - через один, через два і т. д.; симетрична побудова композиції візерунка від вісі симетрії, розміщеної упоперек або уздовж стрічки.

Ускладнення завдань з декоративного малювання полягає в побудові замкнених орнаментів на площинах круглої, квадратної та прямокутної форм. В уявленні дітей запропоновані площини бажано конкретизувати за призначенням: блюдце, тарілка, піднос, рушник, скатерка та інше.

За змістом запропоновані орнаменти можуть бути присвячені рослинним мотивам, але з більш конкретизованою тематикою і використанням відповідних за змістом і кольором декоративних елементів візерунка, наприклад: осінній, зимовий, весняний, літній мотиви або присвячений одному якомусь предмету - ромашці, ялинці тощо.

Знайомство дітей з раціональними підходами до організації зображувального процесу полягає у повідомленні найбільш зручної поетапності побудови орнаменту, наприклад: у стрічковому орнаменті, в якому елементи візерунка розмішуються за принципом ритму повторів, краше починати виконання завдання зліва направо або зверху вниз, по-перше, тому що контролюється якість їх розміщення, по-друге, зображення не буде пошкоджене рукою: при чергуванні елементів візерунка зручніше спочатку розмістити елементи одного якогось кольору, а потім приступити до відтворення другорядних елементів, У симетричних композиціях краще починати зображення орнаменту з центрального елемента, а потім - відповідно ліва або верхня половини, права або нижня.

При створенні замкнених орнаментів процес зображення починається із заповнення центральної частини площини (якщо за задумом в наявності декоративний елемент), а потім - її краї у тій же послідовності, що й у стрічковому орнаменті (у площин квадратної або прямокутної форми заповнюються кути, а потім - краї).

Для виконання завдань з декоративного малювання використовуються різноманітні фарбуючі матеріали та інструменти: кольорові олівці, якщо декоративні елементи візерунка дрібні гуаш пензлі круглі різних розмірів, тампони для зображення однакових за формою, розміром та кольором декоративних елементів: щільний папір або картон. При необхідності використовується кольоровий папір, попередньо наклеєний на щільну основу (папір або картон)

Наступне ускладнення завдань декоративного малювання полягає у формуванні в дітей уявлень про зображувальні та виразні особливості найбільш поширених в Україні його стильових напрямків і використанні найбільш посильних з них у практичній діяльності. Крім того, дітям надається можливість оздоблювати предмети, різноманітні за при значенням та конструктивною будовою. Так. у діяльності дітей удосконалюються й збагачуються не тільки рослинні мотиви, але й використовуються образи тварин, птахів, риб, людини, що, у свою чергу, дає можливість відтворювати у візерунках персонажі улюблених казок, мультиплікаційних фільмів та інше. Успішному використанню зазначених елементів сприяє те, що в предметному та сюжетному малюванні діти здебільшого оволодівають засобами сприймання і відтворення об'єктів, які значною мірою стилізовані за формою. Разом з тим, використання зазначених об'єктів у декоративному малюванні ставить перед необхідністю врахування специфічних для цього виду образотворчого мистецтва стильових умовностей і вимог . до структурної побудови композиції - сполучення окремих елементів візерунка між собою та з цілим, супідрядність другорядних елементів головному, додержання відповідних розчленувань об'єкта, вдало знайдений масштаб зображення, ритмічна організація елементів на строгій метричній основі та інші. Із зазначеними особливостями декоративного малювання діти в доступній формі знайомляться під час сприймання творів народного і професійного декоративно-прикладного мистецтва, а також безпосередньо в ході виконання практичних завдань.

Ознайомлення дітей у доступній формі з творами народних майстрів і свого краю, а також із зображувально-виразними достоїнствами декоративно-прикладного мистецтва різних регіонів України дає змогу сформувати в них не тільки певні уявлення про масштабність за призначенням і стильове різноманіття декоративного малювання, але й залучити до національної культури, успішно вирішувати завдання морального та естетичного виховання.

Ускладнення практичних завдань декоративного малювання полягає в успадкуванні дітьми окремих, найбільш характерних для того чи іншого напрямку засобів виразності відтворення орнаментів. Наприклад: сприятливою умовою для вирішення цих завдань на даному етапі служать українські мальовки. Дітей приваблює в них казкова виразність силуету, пластичність форм та контрастна декоративність кольору, міцний зв'язок візерунка з аркушем паперу і, нарешті, різноманітність х використання: для оздоблення керамічного посуду, деталей одягу, внутрішнього й зовнішнього оформлення будівель народної архітектури тощо.

Не менш важлива якість для використання українських мальовок у навчально-виховному процесі полягає в її порівняно спрощеній техніці. Для їх відтворення використовуються знайомі дітям матеріали: гуаш, темпера. Всі розмалювання виконуються відразу, без підготовчої роботи олівцем. Найбільш поширеними технічними прийомами, то створюють відповідне стильове звучання, є: мазок від себе, мазок на себе, перехідний мазок та інші, доступні оволодінню дітьми цього віку. Прийомом «мазок від себе» малюють широкий з поступовим звуженням елемент; «мазком на себе», навпаки, досягають вузького з послідовним поширенням елемента; «перехідним мазком» надається можливість відразу передати багатокольорове зображення елемента (для цього у відповідній послідовності набирають на пензель 2-3 кольори і одним мазком залишають пляму необхідної форми з поступовим переходом одного кольору в інший).

Накопичені уявлення про призначення декоративного малювання і різноманіття його відтворення дають можливість використовувати ті чи інші варіанти оздоблення об'єктів або їх деталей у предметному та сюжетному малюванні, ліпленні.

Ліплення розглядається як один з основних різновидів скульптурної техніки, пов'язаної з обробкою м'якого матеріалу - спеціальних сортів глини, пластиліну, воску, прісного тіста. У практиці школи ліплення визначається як самостійний вид образотворчої діяльності, спрямований на пізнання та відтворення предметного світу в пластичних формах. За змістом і зовнішніми характеристиками виразності результатів воно, здебільшого, може бути уподібнене скульптурі малих форм та народно-художнім промислам. У процесі зазначеної діяльності діти виготовляють як предмети побуту, головним чином посуд, так і відтворюють образи фруктів, овочів, ягід, тварин, птахів, людини тощо. Крім того, ця продукція може мати вигляд як окремих предметів, так і нескладних натюрмортів, сюжетних композицій. За стилем відтворення образів вони, здебільшого, можуть бути віднесеними до декоративного мистецтва, але із специфічними проявами дитячої діяльності.

Виразними засобами ліплення є малюнок та лінія. Малюнок у широкому розумінні елемента образотворчої мови відтворення форми, обсяжного і просторового моделювання, пластики та динаміки об'єкта - стосовно діяльності дітей характеризується значним узагальненням зазначених зовнішніх ознак реального об'єкта. Тобто у даному випадку має місце декоративне стилізування реальних ознак, більш вільного їх тлумачення. Відтворення предметі в реального світу в такому вигляді обумовлено особливостями розвитку сприймання і рівнем накопиченого дітьми досвіду в зазначеній діяльності. Лінія як обмеження силуету об'єкта обумовлена, здебільшого, формами, які відтворюють діти на тому чи іншому етапі оволодіння ліпленням. Так, початкова діяльність дітей характеризується конструктивною побудовою загальної форми об'єкта, тобто послідовним приєднанням однієї деталі до іншої. У більшості випадків вони мають форму кулі, овалу та циліндра, у зв'язку з чим переважають криві та прямі лінії, які обмежують силуети відповідних деталей.

Діти шестирічного віку, відтворюючи той чи інший образ із цілого куска глини або пластиліну, сполучають лінії різних конфігурацій, що дають їм змогу узагальнити силует єдиною складною лінією. У практичній діяльності дітей має місце як монохромна так і поліхромна декоративна скульптура. Монохромна скульптура обмежується природним кольором глини. Спеціальна термічна обробка готового виробу надає йому жовто-оранжевих відтінків. Поліхромності скульптурні вироби набувають за допомогою різнокольорового пластиліну або відповідним фарбуванням деталей чи їх розмальовуванням орнаментом.

Композиція окремих образів, які виконуються дітьми цього віку, відрізняється найпростішим відтворенням відповідних рухів, жестів, пози. Зазначені прояви композиційної виразності мають місце і при створенні нескладних скульптурних сюжетів, в яких діти, крім того, намагаються вичленити головний об'єкт контрастністю величини та місцем його розташування, здебільшого, в центрі.

Матеріали та устаткування для ліплення. Найбільш зручними матеріалами, якими користуються діти при створенні побутових або скульптурних виробів, визнані глина та пластилін.

Глина - м'який пластичний матеріал, який здатний набувати різних форм, а при висиханні - зберігати їх. Для ліплення використовують здебільшого глину зеленого або сірого відтінків, у міру жирну і піддатливу до роботи. До роботи глину готують таким чином: підсушену глину розбивають на дрібні шматочки, насипають їх у пластмасове відро шарами, заливаючи злегка кожний шар водою: через день зливають зайву воду, а глину старанно розмішують руками до отримання однорідної маси. Якщо вона не липне до рук, це означає, що глина придатна до роботи. В інших випадках при необхідності або додають води, або глиняного порошку. Приготовлену глину накривають вологою ганчіркою і зберігають у прохолодному місці.

Пластилін - штучна пластична маса, яку готують з глини, воску, сала та інших добавок. Він м'який і піддатливий, довго не висихає, завжди готовий до ліплення однокольорових або багатокольорових виробів; виліплені вироби не деформуються і не тріскаються. Але його стан залежить від температури: при високій температурі він розм'якшується, при низькій - твердіє. Для роботи з дітьми пластилін менш зручний матеріал, ніж глина: він твердіший за глину, липне до рік і погано відмивається. Крім того, яскравий колір іноді відволікає увагу дітей від роботи над формою. Тому глина вважається основним і найкращим пластичним матеріалом.

Усі ліпні роботи виконуються кистю руки. Злагоджені рухи пальців і долонь можуть здійснити будь-яке завдання. Разом із тим для обробки поверхні виробу та відтворення деяких його деталей використовують стеку, інструмент, виготовлений із міцних сортів дерев, металу або кістки, який має вигляд прямої чи скошеної лопатки, ланцета тощо.

До комплексу устаткування для ліплення, крім стеки, відносять: станок з обертаючим колом, обертаюче коло для демонстрування моделей, дошки для ліплення, печатки для оздоблення поверхні ліпних робіт, блюдце для води, ганчірка, фарби, пензель, муфельна піч для обпалювання виробу.

Технічні прийоми ліплення. У процесі оволодіння ліпленням діти засвоюють найпростіші технічні прийоми: скатування, розкачування, сплющування, прищипування, відтягування, вдавлювання, загладжування та інші. Виготовлення виробів здійснюється дітьми двома засобами: конструктивним та скульптурним.

Для виконання виробу конструктивним засобом цілий кусок глини с початку ділять на декілька кусків, відповідно кількості та пропорційного співвідношення деталей, починаючи із найбільшої. Кожну деталь того чи іншого виробу готують окремо, а потім послідовно приєднують одну до одної.

Скульптурний засіб полягає у наданні цілому шматку глини необхідної форми. Цим засобом користуються як при виготовленні простих, так і складних за формою виробів. Хоча робота з цілого шматка не є характерною для шести річок, але застосовувати цей спосіб ліплення також доцільно.

Мотивом в оволодінні ліпленням, як і всіма іншими видами образотворчої діяльності, є прагнення дітей до пізнання реальної дійсності та відтворення своїх вражень у конкретній продукції. Зацікавленість цим видом діяльності підсилюється можливістю виготовлення виробів, які набувають не тільки пізнавального та естетичного значення, але й певною мірою можуть бути використаними в ігровій діяльності, що у свою чергу дає підставу зрозуміти мету дітей, спрямовану на постійне удосконалення своєї майстерності.

Здібності до ліплення за своїм змістом і функціональним призначенням співпадають із діяльністю малювання - забезпечення орієнтування в зовнішніх ознаках натури та виборі оптимальних засобів їх відтворення.

Зміст спеціальних знань поєднує в собі усвідомлення дітьми основ зображувальної мови ліплення реалістичного та декоративного напрямків, властивостей та зображувальних можливостей глини й пластиліну; сукупності технічних прийомів ліплення та спеціального устаткування, логічної послідовності здійснення процесу ліплення.

Уміння та навички - це координування дій ока та рук, розвиненість («умілість») рук, злагодженість дій пальців та долонь, володіння технічними засобами роботи з глиною та пластиліном долонями, пальцями й за допомогою стеки та інших спеціальних пристосувань.

Перше знайомство із зображувальними можливостями ліплення здійснюється в дошкільному віці. Як і в малюванні, навчальний процес носить здебільшого ігровий характер. Вихователь створює ситуацію, яка за своїм змістом спонукає дітей виконати найпростіші дії з глиною (наприклад, «пригостити» того чи іншого персонажа цукерками, горішками, млинцями, печивом тощо). У контексті виконання цих завдань діти знайомляться з властивостями глини (її можна роз'єднувати і поєднувати, змінювати форму) і першими прийомами роботи з нею (розкачування шматочка глини у циліндричну форму, скатування кульки, сплющування диску).

На першому етапі оволодіння діяльністю дітям пропонують завдання двох видів складності. Зміст перших завдань полягає у виготовленні об'єкта однієї певної форми: циліндричної, кулеподібної чи дископодібної. Крім того, особливістю цих завдань є те. що кожне з них передбачає виготовлення декількох екземплярів виробів. У таких умовах з'являється можливість закріпити дітям той чи інший технічний прийом.

У змісті завдань іншого виду складності пропонується виготовити об'єкти, які включають себе поєднання двох знайомих раніше форм (наприклад, циліндр і куля-брязкальце, циліндр і диск-гриб тощо) або декілька однорідних форм.

Зміст другого етапу оволодіння ліпленням полягає, перш за все, у закріпленні набутих раніше уявлень про своєрідність зазначеної діяльності, властивості глини та прийоми роботи з нею.

За складністю образотворчих завдань програмний зміст цього періоду розподіляються на два етапи. Перший етап спрямований на обстеження і відтворення поодиноких форм циліндра, кулі, диска. Крім технічних прийомів, за допомогою яких діти досягають їх відтворення, вони знайомляться ще й з нескладними засобами оздоблення виготовленої продукції (наприклад, за допомогою стеки нанести на поверхню «печива» візерунок). Ускладнення завдань другого етапу полягає втому, що дітям пропонують для обстеження і відтворення об'єкти, які вміщують у собі декілька деталей, що відрізняються одна від одної пропорційним співвідношенням розмірів або форм. При обстеженні таких об'єктів вони визначають відповідні форми деталей, їх положення у просторі (зверху, знизу, справа, зліва, посередині) та пропорційні співвідношення (більші, менші, однакові).

Формування та активізація здібностей зорової оцінки здійснюється не тільки під час обстеження того чи іншого об'єкта, алей при виконанні підготовчої до ліплення роботи (наприклад, розподілення із цілого шматка глини на відповідні за кількістю та пропорційним співвідношенням частини), а також вибору із сформованої сукупності уявлень тих технічних прийомів, які відповідають потребам поставленого завдання.

Технічні прийоми роботи з глиною ускладнюються тим, що крім долонь, якими діти досягали виготовлення необхідних форм (розкачування, скачування), для здійснення деяких технічних операцій підключаються і рухи пальців (наприклад, прийом прищипування).

Ознайомлення дітей з раціональною організацією процесу ліплення включає засвоєння логічної послідовності виконання завдань, яка складається в найбільш типових ситуаціях, наприклад: попередня підготовка необхідного для роботи устаткування - глина, дощечка, блюдечко з водою, ганчірка, стека тощо; розподіл цілого шматка глини на відповідні за кількістю та пропорційним співвідношенням частини, визначення послідовності виконання необхідних деталей та їх приєднання одна до одної; дотримування гігієнічних вимог у процесі роботи та інше.

При подальшому навчанні ліпленню діти виготовляють як різноманітні предмети, так і нескладні сюжети. Крім того, разом із виконанням навчальних завдань дітям пропонують завдання творчого характеру.

Таким чином, за тематикою, складністю і засобами виконання (навчальний, творчий) образотворчі завдання ліплення цілком співпадають із завданням оволодіння на цьому етапі малюванням і деякою мірою, аплікацією.

Побудова програмного змісту за принципом поєднання навчальних і творчих завдань в усіх видах образотворчої діяльності, якими оволодівають діти на кожному етапі, забезпечує якісне їх рішення. Як і в малюванні, діти на першому етапі обстежують і відтворюють засобами ліплення об'єкти, форма яких незначною мірою відрізняється від геометричних фігур. Сприятливим до нього змістом служать предмети побуту (в основному нескладні варіанти посуду), фрукти, овочі, ягоди та інше. У процесі обстеження них предметів діти знаходять подібні та відмінні зовнішні ознаки, збагачують уявлення про різноманіття предметного світу та його індивідуальні особливості.

Рішення зазначених завдань ставить перед необхідністю удосконалення та збагачення комплексу технічних прийомів роботи з матеріалом. Так, для відтворення об'єктів овальної, овоїдної (яйцевидної), а також конусоподібної форми. Діти повинні оволодіти декількома послідовими операціями, які в процесі розкачування відзначаються різним операціями: натискуванням на матеріал, досягати необхідного обсягу, тобто грудку глини спочатку перетворити в кулю, а потім в овал, овоїд чи конус. Крім того, збільшується кількість маніпуляцій з матеріалом, які виконуються пальцями - вдавлювання, відтягування, згладжування, защипування великим та вказівним пальцями. Ускладнення завдань полягає у відтворенні образів, які поєднують у собі декілька різних за формою та величиною деталей, наприклад, стилізованих птахів, звірів, людей тощо. Як і на попередньому етапі, діти

відтворюють ці образи конструктивним засобом, тобто спочатку створюється окремо кожна деталь, а потім послідовно і приєднуються одна до одної. Завершується цей етап оволодіння ліпленням відтворенням нескладних сюжетів.

В основу змісту сюжетних композицій покладене поєднання за смислом образів, які відтворювалися на першому та другому етапах (наприклад, кошик з фруктами, зайчик з морквою, їжачок з яблуком, котик біля блюдця, квочка з курчатком, рибалка з вудочкою та відерцем тощо). Крім того, на цьому етапі застосовується досвід, набутий у декоративному малюванні, наприклад, при оздобленні деталей посуду, одягу та ін.

Принципово новими для цього періоду оволодіння ліпленням є обстеження складних об'єктів та відтворення їх форми скульптурним способом, тобто за аналогією до завдань з малювання, спрямованих на відтворення форми об'єктів єдиною контурною лінією; силуетної аплікації. Як зразок таких об'єктів можуть бути використані варіанти народного мистецтва, що відтворюють образи птахів, риб, звірів, людини та ін..

Привабливість об'єктів цього змісту полягає в тому, що після оздоблення яскравим візерунком і обпалювання в муфельних печах ці вироби можуть бути використані як іграшки або прикраси кімнати. На жаль, для середньо статичної школи, використання печей неможливе.

Крім виготовлення окремих предметів, діти створюють поліхромні сюжетні композиції, використовуючи для нього кольоровий пластилін або гуаш, якщо вироби були виконані з глини. Змістом цих сюжетних композицій можуть служити цікаві епізоди з повсякденного життя, персонажі улюблених казок, телевізійних фільмів тощо.

2.3 Використання бесід про мистецтво та творчість художників

Найменша кількість годин у початкових класах відводиться урокам-бесідам. Ці уроки, крім пізнавальної функції стимулюють розвиток емоційності дитини, а також «... збагачують душу дитини, оберігаючи її ... від поганого впливу, і дають її світлу радість»[22, 14]. С. Коновець поділяє їх на ознайомлення з мистецькими творами, уроки вивчення творчості художників,(Див. дод. 4) уроки сприймання та оцінювання творів образотворчого мистецтва, та рекомендує змінити структуру та зміст процесу вивчення мистецьких творів, а саме: ознайомлення, сприйняття та оцінювання. Ознайомлення з творами мистецтва задовольняє пізнавально-інформаційні потреби, формує уявлення про місце та значення образотворчого мистецтва в житті людини, суспільства, його види та жанри, напрямки та стилі. Головною метою цього виду діяльності, є оволодіння навичками оцінювання, тобто уявою, аналізом та образним мисленням. На жаль, вивчення творів мистецтва здійснюється епізодично, а до сприймання та оцінювання їх доцільно залучати учнів уже з першого класу. Адже використання творів образотворчого мистецтва з метою естетичного виховання дітей сприяє розв'язанню таких навчально-виховних завдань:

а) прилучення до зразків високої духовної культури минулого й сучасного;

б) стимулювання й розвиток творчих здібностей у двох напрямках:

- стосовно творів мистецтва, тобто індивідуально-творчий підхід до переживання, розуміння та пізнання,

- усвідомлення естетичної потреби у творчому самовираженні як у формі інтерпретації творів, так і в способах самостійної творчості в царині образотворчості;

в) формування емоційно-оцінних орієнтацій в світі мистецтва;

г) розвиток елементів естетичної свідомості

На сьогодні актуальною є ідея аналізу-інтерпритації та оцінювання творів учнями, на відміну від традиційного аналізу зображення вчителем з одночасним висловлення його думки щодо зображальної та емоційної характеристики твору. Це забезпечить дитині пошук у творах мистецтва особистісно значимих для неї моментів, дозволить проявити ініціативу, активність, креативність, критичність мислення, самостійність. Дані якості є необхідними для прояву особистісного ставлення до зображеного чи побаченого. Уроки образотворчого мистецтва, на яких вивчаються художні твори національного чи світового мистецтва, сьогодні розглядають не як пасивне оволодіння учнями певного обсягу інформації, а як «... підвищення якості впливу мистецьких творів на естетичне виховання школярів» [23: 7]. Основні компоненти цього виду діяльності - ознайомлення, сприйняття та оцінювання. На думку С. Коновець саме така послідовність дозволить залучити дітей до співпраці з учителем та забезпечить активне ставлення до того що вивчається. Ознайомлення з творами образотворчого мистецтва перш за все спрямоване на задоволення пізнавально-інформаційних потреб дитини. Одночасно формуються уявлення про місце та роль мистецтва у житті людини, його суспільне значення, про сфери діяльності художників, а також усе різномаїття видів та жанрів, стилів образного мистецтва, можливість використання мистецьких творів у різноманітних сферах людського життя. Завдяки вивченню творів українського мистецтва у дітей формуються не лише естетичні ідеали, але й патріотичні, моральні.

Сприймання та оцінювання творів мистецтва повинно відбуватися у формі діалогу. Це новий стиль співробітництва, який здатен породити новий стиль мислення. Вступаючи у діалог школярі навчаються висловлювати свою думку, знаходити спільне та відмінне у баченні твору мистецтва. Така робота над картинами доцільна починаючи з першого класу. Саме у цьому віці дітям досить часто важко словесно обґрунтувати свій емоційний стан, розуміння побаченого та власне ставлення до нього, важко висловити почуття, викликані твором мистецтва. Тобто іcнyє конфлікт між почуттями та умінням виражати своє ставлення словесно. Т. Копцева говорить про те, що «... якоюсь мiрою усунути існуюче протиріччя допоможе ситуація пошуку та вибору адекватної до їхнього сприйняття відповіді з переліку запропонованих (іноді альтернативних) відповідей на поставлене вчителем запитання»[23, 51]. Автором описані згруповані питання для процесу діалогу: назва (придумай назву твору); головна думка (завдання автора, що хотів сказати автор цим твором); настрій (який настрій викликає цей твір), які почуття; оцінка (подобається, не подобається і чому). Цей же діалог можна провести і в іншому ключі: настрій (контрасти, співставлення); акценти (від цілого до деталей та навпаки); інтонація автора (порівняльний аналіз з музичними чи поетичними творами); ідея автора (порівняння позиції художника та учня щодо твору мистецтва) [23, 50-51].

При проведенні діалогу між вчителем та учнем «... можна виділити два види питань - «навідний» та «завідний» (заводящий)»[там само, 49]. Перший тип запитань передбачає ту відповідь, яку хоче почути вчитель, другий передбачає пошук відповіді, невідомої ні тому хто запитує, ні тому хто відповідає. Розглядаючи творчу роботу над картинами Т. Копцева пропонує наступні варіанти співпраці:

- не спішити оголошувати дітям назву картини, оскільки це може створити установку на щось конкретне. Дати можливість школярам самим придумати назву, це допоможе дітям відчути інтонацію картини чи пластику скульптури та виразити її у назві;

- щоб обмежити вплив на думку іншого, і в той же час створити атмосферу зацікавлення необхідно дати дітям можливість дати відповідь вчителеві пошепки;

- в процесі сприйняття створювати проблемні ситуації, коли думки та почуття дитини загострюються при зіткненні з безглуздим, несподіваним - це стимулюватиме у дітях бажання висловити свої думки та відчуття;

- посилити стан переживання художньо-образної форми твору, розкрити її виразність може демонстрування контрастних по настрою робіт одного художника, це сприятиме динамічності сприйняття;

- такого ж ефекту можна добитися використовуючи твори художників різних епох та манер виконання на одну і ту ж тематику;

- доцільним є використання прийому порівняння «живого твору» та його слайдового зображення [там же, 53-54].

Ми бачимо, що такий стиль роботи виключить пасивне та незацікавлене спостереження, активізує процес сприйняття, забезпечить реалізацію виховних можливостей у плані формування естетичного смаку шляхом використання творів образотворчого мистецтв, допоможе дітям навчитися сприймати і словесно виражати свою оцінку, допоможе сформувати здатність естетичного бачення.

Серед тем, запропонованих для вивчення образотворчого мистецтва є такі, розкрити які можливо лише за допомогою картин, репродукцій, діафільмів чи слайдів («Яка буває графіка», «По снігу на оленях» та ін.). Робота вчителя на такому уроці повинна бути побудована таким чином, щоб діти не лише ознайомилися з виразністю певного виду мистецтва, стилем художника, але й емоційно змогли пережити їх, спробувати уявити «що там за кадром», обґрунтувати своє судження (на відповідному віковому та індивідуальному рівні) відносно кольорової гами, композиційного центру, сюжету картини в загальному. Зробити це учні зможуть лише тоді, коли матимуть необхідні знання, володітимуть термінами та навичками сприйняття та оцінювання.

Уроки-бесіди у чистому вигляді для дітей шестирічного віку як правило не проводяться, але робота з творами мистецтва відбувається на кожному уроці (методисти рекомендують використовував 3-4 репродукції, оскільки більшу кількість дітям шестирічного віку важко сприймати)за описаною вище методикою.

Висновки

Навчання дітей шестирічного віку потребує врахування важливих психологічних закономірностей їх розвитку. Інтелектуальна сфера дитини цього віку потребує систематичного навчання. У школу приходить дитина, не лише фізично готова до навчання, але й психологічно. Фізична підготовка характеризується добре сформованою руховою сферою, гнучкістю, витривалістю, спритністю та ін.. Під час навчання у школі фона продовжує розвиватися, набуваючи ще й інших якостей. Щодо психологічної готовності, то її компонентами є інтелектуальна, особистісна та вольова готовність.

Соціально-психологічна адаптація є процесом активного пристосування до нових умов. Співвідношення з середовищем до якого необхідно пристосуватися досить складне, оскільки не лише середовище впливає на особистість, але й вона сама змінює соціально-психологічну ситуацію. Для дітей шестирічного віку схарактеризовано три рівні адаптації до школи: високий, середній, низький. Останні дві групи дітей потребують допомоги вчителя та батьків. Цьому сприяють: адекватна самооцінка власного становища, правильні методи виховання у сім'ї, відсутність у ній конфліктних ситуацій, позитивний статус дитини серед однолітків, навчально-ігрова діяльність, відсутність авторитарних методів керівництва навчально-виховною діяльністю школярів.

Шестирічна дитина має у своєму репертуарі усі основні види людської діяльності - спілкування, гра, трудова діяльність, навчальна та ін.. основною дошкільною діяльністю є гра. Особливістю цього періоду її життя є зміна провідної діяльності, тобто гра поступово переходить у навчання. Важливе місце у житті дитини відводиться художній діяльності, особливо образотворчості.

Шестирічна дитина захоплюється різними іграми: рольовими, рухливими, дидактичними. Завдяки грі вона розвивається розумово, емоційно, фізично.

Метою художнього виховання засобами образотворчого мистецтва є розвиток у дітей високих естетичних ідеалів на основі особистісно-ціннісного ставлення до реального світу та творів мистецтва, здатності до сприймання, розуміння і створення художніх образів, формування потреб і здібностей до творчої самореалізації у процесі художнього осмислення світу. Завданнями уроків образотворчого мистецтва є: формування емоційно-почуттєвої сфери дитини, вміння споглядати, сприймати та відтворювати побачене, почуте у власних роботах; набуття графічних знань, умінь та навичок, які забезпечать розуміння мови образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, естетичне ставлення до мистецтва та навколишнього світу.

Уроки образотворчого мистецтва - основний засіб отримання знань про мистецтво та культуру, розвитку творчих здібностей дитини, її естетичного світогляду. У початковій школі вони мають чітку градацію: урок малювання з натури, урок тематичного малювання, уроки-ліплення, уроки декоративно-прикладного мистецтва, уроки-бесіди. Для учнів шестирічного віку малювання з натури та уроки-бесіди у «чистому вигляді» не проводяться. Це пов'язано з їхніми психологічними особливостями. Окрім вищеназваних уроків, для розвитку уяви та фантазії дітей доцільно прилучати їх до конструювання. Вміння конструювати формуються на заняттях з паперопластики, в позаурочній діяльності.

Позакласна робота з образотворчого мистецтва налічує значну кількість різнопланових занять: гуртки, виставки, ранки та ін.. На жаль, у гуртках займається незначна кількість дітей шестирічного віку. Особливість гурткової роботи полягає у поглибленому вивченні образотворчого мистецтва, що забезпечує учням більш конкретні знання про мистецтво та красу навколишнього світу, дозволяє реалізувати власні творчі здібності, розвинути їх графічні, колористичні, композиційні уміння та навики.

Знання про мистецтво, художні техніки, відчуття кольору, зорове сприйняття, композиційна культура, художні здібності формуються у процесі практичної діяльності учнів. У першому класі діти отримують первинне уявлення про видовий поділ образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, знайомляться з основними та похідними кольорами, з хроматичною та ахроматичною гамою, вивчають розбіл та затемнення кольору тощо. Основною лінією програми є «Колір та форма», тобто діти повинні засвоїти, що все, що нас оточує має форму, колір і за допомогою різноманітних матеріалів це можна зобразити на листку паперу.

На уроках графічної та колористичної грамоти діти виконують предметні та сюжетні малюнки використовуючи різноманітні художні матеріали та техніки. Метою цих уроків є збагачення емоційно-почуттєвої сфери, дитини; розширення знань про видовий та жанровий поділ мистецтва, мову малюнка, тобто можливості вираження форми через колір, лінію, крапку, пляму; формування колористичних та композиційних умінь, умінь та навичок координувати дії ока та руки,збагачення естетичного досвіду.

Уроки декоративного малювання сприяють засвоєнню знань про основні виразні засоби жанрів декоративно-прикладного мистецтва таких як: стилізація, метр, ритм тощо, дають уявлення дітям про культуру народу, культурні традиції різних регіонів України. Уроки ліплення дають змогу усвідомити обсяжність пластичних форм, співвідношення частин та цілого, композиційні прив'язки скульптурних форм, в загальному скульптуру, як вид образотворчого мистецтва.

Важливими для формування знань про мистецтво, його виразні засоби, творчість майстрів, розвитку умінь сприймати, відчувати, виражати власну думку(оцінювати) є бесіди про мистецтво та робота над мистецькими творами. Співпраця вчителя та учнів, діалог - сприятиме вирішенню програмових вимог щодо умінь, знань та навичок, які повинні набути діти у процесі вивчення образотворчого мистецтва.