Формування культури поведінки молодших школярів засобами навчальних дисциплін та народної педагогіки

Завдання культури поведінки учнів початкових класів. Методи формування культури поведінки молодших школярів. Потенціал навчальних дисциплін у вихованні культури поведінки молодших школярів. Використання народної педагогіки у вихованні культури поведінки.

Рубрика Педагогика
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 11.08.2014
Размер файла 163,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Содержание

  • Вступ
  • Розділ І. Теоретичні питання культури поведінки молодших школярів
  • 1.1 Зміст та завдання культури поведінки учнів початкових класів
  • 1.2 Методи формування культури поведінки молодших школярів
  • Розділ ІІ. Практичне дослідження кульури поведінки молодших школярів
  • 2.1 Особливості виховання культури поведінки молодших школярів
  • 2.2 Потенціал навчальних дисциплін у вихованні культури поведінки молодших школярів
  • 2.3 Використання народної педагогіки у вихованні культури поведінки молодших школярів
  • Висновки
  • Список використаної літератури
  • Додатки

Вступ

В умовах сучасного суспільства, коли у нашому житті з'являються такі негативні явища, як девальвація моральних цінностей, низький рівень культури населення, постає проблема виховання культури поведінки. Недаремно питання виховання культури поведінки виходить на одне з перших місць у системі виховання майбутнього громадянина незалежної української держави. Це також зазначено в законі України "Про освіту": "Метою освіти є … виховання високих моральних якостей, формування культури поведінки громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу…" [72, с.4].

Культура поведінки молодших школярів розглядається складовою частиною морального виховання, що розглядається як важлива соціальна, педагогічна і психологічна проблема, від успішного розв'язання якої залежить розвиток у підростаючого покоління високих моральних якостей, глибокої інтелігенції і справжнього духовного багатства.

Над цією проблемою працювали такі педагоги, як В. Білоусова, А. Богданова, В. Горєва, А. Макаренко, В. Мацулевич, В. Сухомлинський, І. Харламов та ін.

Багатоаспектність навчально-виховного процесу вимагає постійних резервів щодо застосування нових форм і методів формування культури поведінки молодших школярів. Неадекватна оцінка можливостей різних форм і методів морального виховання та неналежне їх використання у виховному процесі початкової школи значно збіднює моральну вихованість молодших школярів.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та практично показати досвід виховання культури поведінки учнів в початковій школі.

Об'єкт дослідження - культура поведінки молодших школярів.

культура поведінка школяр виховання

Предмет дослідження - теорія та практика виховання культури поведінки молодших школярів.

Завдання:

- розкрити сутність та поняття "Культура поведінки молодших школярів";

- визначити зміст, основні завдання та методи формування культури поведінки;

- розкрити досвід формування культури поведінки молодших школярів засобами навчальних дисциплін та засобами народної педагогіки.

Методи дослідження:

- аналіз, синтез, класифікація науково-педагогічної та психологічної літератури;

- вивчення шкільної документації;

- вивчення та аналіз передового педагогічного досвіду.

Розділ І. Теоретичні питання культури поведінки молодших школярів

1.1 Зміст та завдання культури поведінки учнів початкових класів

Велике значення вихованню культури поведінки в розвитку та формуванні особистості усвідомлювалось в педагогіці ще з давніх давен. Багато видатних педагогів минулого підкреслювали, що підготовка доброзичливої людини не може зводитися тільки до її освіти і розумового розвитку, і на перший план у вихованні висували культурне формування особистості.

Виховання культури поведінки слід розглядати як важливу соціальну, педагогічну й психологічну проблему, від успішного розв'язання якої залежить розвиток у підростаючого покоління високих моральних якостей, глибокої інтелігентності й справжнього духовного багатства.

Поняття "культура поведінки" можна визначити як сукупність корисних для суспільства постійних форм повсякденної поведінки у побуті, у спілкуванні, в різноманітних видах діяльності. Культура поведінки не зводиться до формального дотримання етикету. Вона тісно пов'язана з моральними почуттями та, в свою чергу підкріплює їх [59, с.6].

Культура поведінки - це сукупність форм повсякденної поведінки людини, в яких знаходить зовнішнє вираження, моральні та естетичні норми цієї поведінки [1, с.134].

Це сприйняті способи спілкування, звернення до навколишнього світу, а також певні манери. У культурної людини знання етичних принципів, моральних норм суспільства, перетворюються у внутрішні переконання [58, с.30].

Психологічна наука під культурою поведінки розуміє сукупність зовнішніх виявів особи, які адекватні її внутрішньому змісту, тобто її внутрішнім моральним властивостям. Вона являє собою динамічний стереотип, який формується під впливом зовнішніх умов життя людини [34, с.117].

Визначають такі завдання виховання культури поведінки:

- вироблення вмінь і навичок культурно-розумової праці, здатність робити все точно й акуратно, тримати в належному порядку робоче місце, навчальні посібники, приладдя;

- виховання моральних почуттів і на їх основі вироблення навичок і звичок моральної поведінки, які б стали потребою і реалізувалися б у будь-якій ситуації та умовах;

- виховання основ трудової культури, формування прагнення сумлінно і відповідально працювати, бережливе ставлення до результатів праці та до людей праці;

- формування розуміння прекрасного, любові до нього, виховання естетичних почуттів, потреби і здатності створювати прекрасне.

У змісті культури поведінки молодших школярів можна умовно виділити наступні компоненти:

- культура діяльності;

- культура спілкування;

- культурно-гігієнічні навички та звички.

Культура діяльності проявляється у поведінці дитини на уроках, заняттях, іграх, під час виконання трудових доручень.

Формувати у дитини культуру діяльності - означає виховувати в нього вміння тримати у порядку своє робоче місце, звичку доводити до кінця розпочату справу, бережливо відноситися до іграшок, речей, книг тощо.

Завдання культури поведінки молодших школярів розглядається як складова частина морального виховання. Виховання культури поведінки передбачає формування в учнів системи моральних уявлень, розвиток моральних почуттів, вироблення правильних оцінок і ставлень, якими діти зможуть керуватися в житті. Про моральний розвиток особистості свідчать такі якості, як висока свідомість громадянського обов'язку, колективізм і товариська взаємодопомога; гуманні стосунки і взаємна повага між людьми, свідома дисципліна й культура поведінки, чесність і правдивість, моральна чистота; простота і скромність у громадському й особистому житті, взаємна повага у сім'ї тощо.

Діти у середньому, а особливо у молодшому шкільному віці повинні навчитися готувати все необхідне до уроку. Важливий показник культури діяльності - природна тяга до цікавих, змістовних занять, вміння дорожити часом.

Для визначення досягнутого у вихованні культури трудової діяльності можна виховувати таки показники, як вміння та бажання дитини працювати, цікавість до праці, яку виконує, розуміння її мети та суспільного смислу; активність, самостійність; прояв вольових зусиль в досяганні потрібного результату; взаємодопомогу в колективній праці.

Провідним у вихованні культури поведінки є вироблення культури спілкування. Моральну основу спілкування становить ввічливість.

Ввічливість - це моральна якість, що виражається у постійному шанобливому ставленні до оточуючих… вона споріднена з такими якостями як люб'язність, делікатність, доброзичливість, уважність [63, с.15].

Для ввічливої людини повага до інших людей стає повсякденною нормою поведінки, звичним способом ставлення до кожного. Ця повага виявляється у дотриманні правил поведінки і пристойності.

Важливим завданням при вихованні культури спілкування є формування у школярів ввічливості, а також таких моральних якостей, як коректність, чемність, люб'язність, уважність, чуйність, делікатність. Всі ці риси особи тісно пов'язані між собою.

У системі роботи з виховання культури спілкування значне місце займає формування тактовності. Тактовність - це почуття міри, вміння особи поводитися, дотримуючись відповідних норм. Тактовність виявляється в умінні не переходити певної межі в офіційних і особистих стосунках.

Багато правил етикету передбачають тактовну поведінку. Наприклад, тактовність виключає підслуховування чужих розмов, читання без дозволу чужих листів і написів на фотографіях, висміювання фізичних вад людей, надмірний вияв симпатії або неприязні, своїх почуттів та ін.

Важливими рисами культурної людини є скромність і простота, їх наявність робить спілкування з людиною приємним і легким. Скромна людина не може поводитися розв'язно, вульгарно, у її вчинках відсутні театральність і позерство. Скромність вимагає самокритичного й вимогливого ставлення до себе, до своєї поведінки.

Правила етикету передбачають закріплення вимог скромності й простоти у певних формах поведінки, згідно з якими не слід переоцінювати себе, підкреслювати свої заслуги і здібності, нав'язувати іншим свої погляди, думки, смак. Вони вимагають завжди поводитися природно, не лицемірити, у будь-яких обставинах залишатися самим собою. Вміння поводитися скромно за будь-яких обставин - риса, яку треба розвивати з дитинства. Вона є свідченням змістовності й багатого внутрішнього світу людини, її вміння володіти собою.

Сучасна наука розглядає спілкування як універсальну норму творення та функціонування духовного розвитку людства. Одне із можливих визначень спілкування таке: це діяльність творення суспільності життя у певному соціальному просторі; це обмін інформацією, досвідом діяльності та її наслідками [40, с.5].

Виховання культури спілкування школярів неможливе без формування у них точності та відповідальності. Ці якості характеризують культурну, ввічливу людину, яка вміє берегти свій і чужий час, не кидати слів і обіцянок на вітер, не підводити своєю неточністю або безвідповідальністю себе й товаришів. Точність і відповідальність необхідні у всьому: в роботі й навчанні, у виконанні громадських доручень та домашніх обов'язків.

Культура спілкування між людьми регламентується правилами культурної поведінки, які роз'яснюють, що вважається пристойним, красивим і доцільним у поведінці людей, які вимоги ставить суспільство перед громадянами нашої країни. Навчати дітей осмислено дотримуватись цих правил залежно від ситуації, місця і часу - важливе завдання, що стоїть перед школою і сім'єю.

Культура спілкування обов'язково має на увазі культу мови.О. Горький вважав турботу про чистоту мови важливим знаряддям боротьби за загальну культуру людства [59, с.6-7]. Один із аспектів цього широкого питання - виховання культури мовного спілкування. Слово, сказане людині, може окрилити її, а може зіпсувати їй настрій на цілий день, стати причиною тяжких переживань. До того ж по мові часто судять про вихованість особи, про її розвиток, грамотність, начитаність.

У молодшому шкільному віці необхідно прищеплювати дітям звичку постійно вживати слова ввічливості: дякую, вибачте, будьте ласкаві, прошу і т. ін. Слід також вести непримиренну боротьбу з трафаретними, шаблонними виразами, із словами-паразитами, що засмічують і збіднюють мову, особливо з лихослів'ям.

Культура мовлення передбачає не лише красу та багатство мови, а й правильну вимову, інтонацію, відповідний тон. Різкий, підвищений тон, невиразні інтонації є виявом низької культури, недостатнього виховання.

Ставлення до людей у процесі спілкування виявляється не тільки в словах, а й жестах, міміці, манері стояти, сидіти, тримати руки тощо. Поза, рух, жести й міміка можуть свідчити про вихованість, внутрішню дисциплінованість, коректність або, навпаки, про розв'язність, розхлябаність, відсутність культури. Крім того, жест, міміка, хода відіграють значну роль у зовнішній привабливості особи. Як правило, людину прикрашає зібраність, яка відчувається у манері триматися, пружна, легка хода, пряма постава, привітний, усміхнений вираз обличчя.

Нерідко образливими, непристойними можуть бути не тільки слова, а й жести та міміка. Ось чому виховання культури поведінки передбачає формування культури жестів і рухів, роз'яснення того, які рухи, пози, жести, міміка вважаються непристойними, некрасивими.

Поряд із загальними правилами культурної поведінки у нашій країні вироблено ряд правил, адресованих безпосередньо школярам. Це типові правила для учнів. Педагоги мають постійно турбуватися про те, щоб ці правила стали нормою поведінки кожного школяра.

Водночас із формуванням у дітей звички повсякчасно дотримуватися правил для учнів необхідно поступово привчати їх до осмисленого виконання правил поведінки у громадських місцях, на лоні природи, на вулиці та у транспорті, вдома і в гостях, тобто скрізь, де відбувається спілкування людей.

При організації вчителем виховних заходів поведінка, питання та відповіді дітей у значній мірі регламентовані завданнями, змістом матеріалу та формами організації дітей. Зрозуміло, що культура спілкування їх в таких процесах формується швидше та легше. Але не менш важливо виховувати культуру спілкування в повсякденному житті, в різних видах їх самостійної діяльності. З іншого боку, оволодівання культурою мовлення сприяє активному спілкуванні дітей один з одним, в значній мірі запобігає між ними конфліктів [59, с.7].

Важливою характеристикою вихованості людини є культура її зовнішнього вигляду. У це поняття входить культурно-гігієнічні навички та звички, привабливість та естетика зовнішнього вигляду, одягу, взуття. Діти повинні розуміти, що в дотриманні цих правил проявляється повага до оточуючих, що кожній дитині не приємно торкатися брудної руки або дивитися на неохайний одяг. А. Чехов писав: "В людині повинно бути все не: прекрасне: і обличчя, і одежа, і душа, і думки" [81, с.124]. Неохайна людина, яка не вміє слідкувати за собою, своєю зовнішністю, поступками, як правило, недбало відноситься до власної роботи.

І справді, перше враження про культурне обличчя особи складається на основі її зовнішнього вигляду. Чистота тіла, волосся, одягу й взуття, хороший смак, що виявляється в умінні елегантно одягатися, краса і охайність зачіски - все це характеризує культурний рівень людини, свідчить про її вихованість.

Сім'я і школа, проводячи роботу по розвитку в дітей культури зовнішнього вигляду, повинні значну увагу приділяти формуванню у них розуміння, що зовнішня привабливість ґрунтується на внутрішній культурі, її основу становлять духовне багатство та моральна досконалість особи.

Важливе значення має також вироблення у молодших школярів правильних уявлень про ідеал людської краси та естетичні критерії суспільства. Згідно з цими критеріями, ідеалом людської краси є гармонійна єдність багатого внутрішнього світу і привабливого зовнішнього вигляду.

При відсутності належної педагогічної роботи в цьому напрямі у школярів нерідко виробляються вульгарні, міщанські уподобання, викривлені, низькопробні смаки. Вони починають бездумно наслідувати зарубіжну моду, сутність якої часто зумовлюється політичними або комерційними інтересами ділків капіталістичного світу.

Тому питання естетичної оцінки зовнішності людини та моди не можна пускати на самоплив. Вони мають посісти належне місце у системі роботи по вихованню культури поведінки взагалі й культури зовнішнього вигляду зокрема.

Враховуючи природний потяг дітей, підлітків і юнаків до краси, слід цілеспрямовано навчати їх мистецтва бути по-справжньому красивими. Педагоги мають приділяти значну увагу розвитку в учнів уміння виглядати елегантно й сучасно, зберігати своєрідність, неповторність, проявляти почуття міри в усьому - одязі, зачісці, жестикуляції, міміці.

Учні мають усвідомити, що людині не слід зневажати моду, але водночас не потрібно й переоцінювати її значення. Бездумне, некритичне копіювання модних зразків без урахування своєї індивідуальності, особливостей зовнішності й віку позбавляє людину оригінальності та власного стилю, а нерідко робить вульгарною. Як писав Л.В. Петров у книзі "Мода як суспільне явище", "…надзвичайно важливим для індивіда нашого часу є вміння правильно виявити себе, тобто з різноманітного потоку моди, явища загального, вибрати елементи, що відображають індивідуальне. Людина, яка одягнена за загальною модою, ніяк не одягнена. Вона упакована" [59, с.75].

Ще однією характерною рисою справді культурної людини є охайність та постійне дотримання санітарно-гігієнічних вимог. Вироблення у школярів санітарно-гігієнічних звичок, формування у них розуміння, що індивідуальна гігієна має не тільки особисте, а й велике соціальне значення, - важливий напрям у роботі по вихованню культури поведінки дітей.

Учням слід поступово розкривати моральний та естетичний смисл особистої гігієни, виробляти у них нетерпиме ставлення до неохайності й антисанітарії. Формування санітарно-гігієнічної культури школярів тісно пов'язане з загальним моральним розвитком дітей і є важливою складовою системи роботи по моральному вихованню підростаючого покоління.

Вчителя та батьки повинні постійно пам'ятати, що прищепленні в дитинстві навички, в тому числі культурно-гігієнічні, приносять людині велику користь протягом всього її подальшого життя.

Культура і вихованість особи також проявляються в побуті. Формування культури побуту є невід'ємною складовою частиною виховання культури поведінки.

Побут, за визначенням філософів, являє собою ту сферу життєдіяльності людини, де задовольняються її насущні потреби - як матеріальні, так і духовні. Тому при вихованні культури побуту головну увагу необхідно звертати на формування розумних потреб особи, вироблення у неї правильного ставлення до речового середовища.

Важливо також виробляти у школярів правильні критерії естетичної оцінки речей, предметів і явищ навколишнього життя, формувати смак, прищеплювати навички поведінки за столом, у кафе, їдальнях, у гостях та при прийомі гостей, при виборі і врученні подарунків. Істотне значення має і розвиток уявлення про культуру домашньої праці та організацію вільного часу, про гігієну й естетичне впорядкування житла тощо.

Виховання культури побуту школярів насамперед відбувається у сім'ї, серед близьких і рідних. Якщо в сім'ї панує атмосфера взаємної поваги і любові, довір'я й доброзичливості, готовності прийти на допомогу знайомим і друзям, атмосфера високих естетичних ідеалів і доброго смаку, то ніякі моралізування не потрібні. Здоровий моральний клімат сім'ї, весь уклад її життя, сама обстановка, що оточує дитину, добрий приклад батьків - все це відіграє надзвичайно важливу роль у вихованні культури поведінки. Саме тому вчителі мають проводити роботу з батьками по прищепленню їм самим правил етикету та усвідомленню необхідності їх дотримання.

Культура побуту починається з уміння школяра поводитися вдома. Це вміння прищеплюється насамперед батьками. Здебільшого ефект досягається не повчаннями, а прикладом дорослих, їх власною поведінкою. Небагато варті вимоги батька з пошаною ставитися до матері та бабусі, коли сам він дозволяє собі стосовно них окрики, грубість, неуважність.

В кожній сім'ї її дорослими членами повинні бути вироблені щодо дітей єдині вимоги. До них належать: повага до батьків і слухняність, участь у домашній праці, виконання обов'язків, які закріплені за дітьми, шанобливе ставлення до батька і матері, дідуся й бабусі, піклування про молодших братів та сестер тощо.

Сім'я відіграє значну роль і в формуванні культури організації вільного часу. Вільний час є багатство особи, яке використовується нею для розвитку своїх сутнісних сил. Важливим завданням школи є підвищення культури дозвілля в сім'ї, прищеплення дітям уміння правильно й змістовно організовувати свій вільний час. Необхідно виховувати в учнів та їх батьків інтерес до літератури і мистецтва, бажання відвідувати театри, музеї, картинні галереї тощо. Важливо, щоб батьки усвідомили, що в розвитку захоплень і інтересів дітей істотну роль відіграє їх особистий приклад. Батьки мають практикувати сімейні заняття спортом, туризмом, садівництвом, квітникарством, філателією, сімейні читання вголос, колективний перегляд телепередач та ін. Такі захоплення наповнюють вільний час корисними справами і глибоким змістом, допомагають розширенню загальної культури людини.

Культура побуту насамперед передбачає чистоту, охайність. До цього слід привчати школярів. Кожна річ повинна мати своє місце. Житло має бути завжди чисто прибране, провітрене. Робочий куточок учня, іграшки малюків слід тримати в порядку. До наведення чистоти необхідно постійно залучати дітей, закріпляти за ними певні ділянки роботи, ускладнювати її в міру змужніння школярів.

У системі роботи по вихованню культури побуту істотну роль відіграє прищеплення учням уміння правильно поводитися за столом, у гостях, бути привітними господарями. Батьки і вчителі мають навчати дітей, як правильно користуватися ножем, виделкою та серветкою, як брати хліб, їсти подані страви, правильно сидіти за столом, як сервірувати стіл, яких вимог гігієни дотримуватись.

З раннього віку діти повинні засвоїти, що їсти слід охайно, без будь-яких звуків, не капризувати за столом, встаючи з-за столу, дякувати. Школярі мають поступово оволодівати правилами столового етикету і постійно дотримуватися їх, вчитися вести застільну бесіду.

Культура побуту включає також уміння вибирати і дарувати подарунки. Цей звичай також може мати вплив на розвиток в учнів уважності, чуйності, доброти. Діти повинні усвідомити, що подарунок - це прояв уваги до людини, бажання зробити їй приємне, принести радість. І зовсім неправильно думати, що подарунок повинен бути коштовним. Будь-яка пам'ятна річ, виготовлена руками школяра, буде найдорожчою і для батьків, і для друзів, і для вчителів. Слід також формувати у дітей усвідомлення, що подарунок має бути безкорисливим і даруватися від щирого серця. Бажання і вміння безкорисливо дарувати подарунки слід виховувати з дитинства.

Культура поведінки в багатьох випадках тісно пов'язана і з нормами моральності. Воно припускає ціле направлене формування моральних уявлень, на основі яких в учнів початкових класів складаються елементарні моральні уявлення та поняття, формування основи морального виховання. Так, основою багатьох конкретних правил ввічливості, уважності, такту, точності лежить моральний принцип нашого суспільства: гуманність, колективізм, дружба, товариство, відповідальність за свої вчинки і поведінку. Дитина поступово починає усвідомлювати й оцінювати необхідність виконання правил з погляду моральності.

Видатний вітчизняний педагог К. Ушинський найбільш повно і яскраво характеризував роль морального виховання у розвитку особистості. Він писав: "Звичайно, освіта розуму і збагачення його пізнанням багато принесе користі, але…, я ніяк не вважаю, що ботанічні чи зоологічні знання… змогли б зробити гоголівського городничого чесним службовцем, і абсолютно впевнений, що якби Павло Іванович Чичиков був би посвяченим у всі таємниці органічної хімії чи політичної економії, він залишився б тим же, дуже шкідливим для суспільства пройдисвітом.

Ні, одного розуму і тільки знань ще недостатньо для викорінення в нас того морального почуття, того суспільного цементу, який іноді згідно з нашим здоровим глуздом, а, часом і всупереч ним, зв'язує людей в правдиве, дружнє суспільство" [31, с.266-275].

У словнику з філософії поняття моральності еквівалентне поняттю мораль. "Мораль (лат. mores-нравы) - норми, принципи, правила поведінки людей, а також людська поведінка (мотиви вчинків, результати діяльності), відчуття, думки, в яких виражається нормативна регуляція стосунків людей один з одним і суспільним цілим (колективом, класом, народом, суспільством)" [38, с. 191-192].

В. Даль тлумачив слово мораль як "моральне вчення, правила для волі, совісті людини" [9, с.345]. Він вважав, що моральний - протилежний тілесному, плотському. Добродійний, доброзвичайний, совісний, погоджений із законами правди, з гідністю людини, з боргом чесного і чистого серцем громадянина" [28, с.558].

З роками розуміння моральності змінилося. У С. Ожегова ми бачимо: "Моральність - це внутрішні, духовні якості, якими керується людина, моральні норми, правила поведінка, які визначаються цими якостями" [56, с.414].

Митці різних століть трактували поняття моральності по-різному. Ще в древній Греції в працях Аристотеля про етичну людину говорилося: "Морально прекрасною називають людину досконалої гідності. Адже про моральну красу говорять з приводу доброчесності: етично прекрасним звуть справедливого, мужнього, розсудливого і такого, що взагалі володіє всіма доброчесностями людини" [2, с.360].

У науковій літературі вказується, що мораль з'явилася на зорі розвитку суспільства. Визначальну роль в її виникненні зіграла трудова діяльність людей. Без взаємодопомоги людина не зуміла би вистояти в боротьбі з природою. Мораль виступає як регулятор взаємин людей.

Як відомо, мораль розглядається у широкому і вузькому значенні. Термін використовується у вузькому значенні, коли враховуються інтереси лише своєї сім'ї, школи, жителів населеного пункту. У загальному, тобто широкому аспекті, мораль - це ідеї, принципи й закономірності, ціннісні орієнтації гуманних, демократичних відносин, які в конкретних умовах реалізуються у системі постійно вдосконалених норм, процедур і правил діяльності та поведінки в інтересах усіх. Найвищий рівень моралі там, де впроваджуються й удосконалюються гуманні відносини, повага і любов до людини, доброта, свобода, рівність, верховенство народної культури, красивого у житті.

Мораль - це система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах Ідеали, принципи та закони моралі створюються і живуть віками в кожного народу, в кожному регіоні; в правилах і нормах поведінки вони конкретизуються, а у взаємовідносинах постійно вдосконалюються [24, с.11].

У повсякденному житті вихованість особи оцінюється за різними ознаками і властивостями (залежно від їх цінності). Найчастіше її визначають рівнем володіння нормами і правилами поведінки, що традиційно склалися. У народних оцінках вихованість передусім оцінюється гуманізмом, здійсненими добрими справами та вчинками. Тому в етнопедагогіці завданням морального виховання завжди були:

виховання доброти, чуйності, готовності прийти на допомогу будь-якій людині у біді, здатність співчувати, виховувати внутрішню потребу жити та діяти за принципами загальнолюдської моралі;

послідовно прилучати дітей і підлітків до моральних норм суспільства;

формувати позитивний моральний досвід самих дітей;

спрямовувати їх свідомість, почуття, поведінку на оволодіння і реалізацію моралі суспільства;

формувати моральне обличчя особистості, члена суспільства [27, с.268].

Моральне виховання - це виховна діяльність школи, сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності [79, с.249]. Результати морального виховання характеризуються такими поняттями: моральність, моральна свідомість, моральні переконання, моральні почуття, моральні звички і моральна спрямованість.

Моральність - охоплює моральні погляди, переконання, почуття, стосунки, поведінку людей.

Моральна свідомість школяра - одна із сторін суспільної свідомості, її суб'єктивно-ідеальна форма, яка у вигляді уявлень і понять відображує реальні відношення і регулює моральну сторону його діяльності.

Моральні переконання - це пережиті та узагальнюючі моральні принципи, норми. Вони формуються в процесі активного і вольового оволодіння всім багатством моральної культури і стають керівництвом до дії особистості [79, с.250].

Моральні почуття виражають запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості. У результаті формування почуття в системі морального виховання з'являється емоційне відношення до того, що раніше було байдужим.

Моральні звички - це корисні для суспільства, стійкі форми поведінки, які стають потребою людини і здійснюються в будь-яких ситуаціях і умовах [79, с.250].

Моральна спрямованість - це стійка суспільна позиція особистості, що складається в результаті світоглядної основи, домінуючих мотивів поведінки і проявляється як властивість особистості в різних умовах [74, стор.250].

Психолого-педагогічний аспект змісту морального виховання включає:

а) розвиток в учнів моральної свідомості (формування потреб мотиваційної сфери і озброєння знаннями суті, норм і правил моральної поведінки);

б) вироблення і розвиток моральних почуттів;

в) формування і закріплення стійких моральних вмінь, навичок і звичок;

г) закріплення і постійний розвиток волі та позитивних рис характеру [31, с.271].

Моральне виховання учнів (залежно від їх вікових особливостей) здійснюється шляхом поступового поглибленого розуміння змісту моральних норм і вимог та оволодіння більш складними формами поведінки.

Метою морального виховання є формування особистості, а саме: формування моральної свідомості, моральних почуттів і поведінки, таких найважливіших моральних якостей особистості, як патріотизм, колективізм, гуманізм, товариську взаємодопомогу, чесність і правдивість, відповідальне ставлення до праці і свідома дисципліна, простота і скромність у громадському й особистому житті, взаємна повагу в сім'ї тощо. Моральне виховання є складною психологічною властивістю особистості. Вона характеризується глибиною моральних почуттів і переживань, єдністю слова і діла, дотриманням норм і принципів моралі. У ній інтегрується як внутрішня культура, так і зовнішня, або інакше - культура поведінки.

У початковій школі діти повинні засвоїти досить великий обсяг знань про основні правила культурної поведінки і привчитися усвідомлено виконувати їх. Конкретних правил пристойності і поведінки багато, познайомити школярів із усіма важко, так навряд чи це потрібно. У житті завжди може створитися така ситуація, у якій діти виявилися вперше. Тому дуже важливо учити школярів не тільки правилам поведінки, але й одночасно умінню діяти в зв'язку з духом правил знаходити правильний спосіб поведінки в новій обстановці на основі уже відомих правил. Ця задача складна, і щоб успішно дозволити її, необхідно наступне. У роботі з дітьми треба вчити їхньому виконанню правил поведінки в різних ситуаціях, з якими найчастіше вони зустрічаються: у школі, на вулиці, у громадських місцях. При цьому конкретні правила обов'язково будуть повторюватися. Це необхідно для того, щоб дитина навчилася виконувати те саме правило в різних умовах. Варто пам'ятати, що для молодшого школяра перенос знань з однієї ситуації в іншу не завжди простий. Наприклад, дитина знає, що в школі треба здороватися з усіма дорослими, а не тільки зі своєю вчителькою. Навіть першокласник досить швидко опановує цим правилом. У школі він завжди вітається з усіма вчителями і з батьками. А от за межами школи, на вулиці дитина може не виконувати це правило. І зовсім не по злому наміру чи у безпам'ятності. Просто він не знає, що, зустрівши на вулиці, у магазині, у кіно знайомого (вчителя, мати чи тата свого товариша й ін.), треба з ним обов'язково привітатися. Чи інший приклад. Діти навчилися поступатися місцем старшим у трамваї, автобусі, тролейбусі тощо. Вони роблять це охоче, без нагадувань. Але от прийшла бабуся в школу. Учень сидить, а бабуся стоїть, іноді ще розмовляє з учнем. І він не здогадається запропонувати їй сісти. Хлопчик привчений поступатися місцем літнім тільки в транспорті.

Отже, поняття "культура поведінки" можна визначити як сукупність корисних для суспільства постійних форм повсякденної поведінки у побуті, у спілкуванні, в різноманітних видах діяльності. Культура поведінки не зводиться до формального дотримання етикету. Вона тісно пов'язана з моральними почуттями та, в свою чергу підкріплює їх. У змісті культури поведінки молодших школярів можна умовно виділити наступні компоненти: культура діяльності; культура спілкування; культурно-гігієнічні навички та звички. Завдання культури поведінки молодших школярів розглядається як складова частина морального виховання. Виховання культури поведінки передбачає формування в учнів системи моральних уявлень, розвиток моральних почуттів, вироблення правильних оцінок і ставлень, якими діти зможуть керуватися в житті. Про моральний розвиток особистості свідчать такі якості, як висока свідомість громадянського обов'язку, колективізм і товариська взаємодопомога; гуманні стосунки і взаємна повага між людьми, свідома дисципліна й культура поведінки, чесність і правдивість, моральна чистота; простота і скромність у громадському й особистому житті, взаємна повага у сім'ї тощо.

1.2 Методи формування культури поведінки молодших школярів

У вітчизняній системі освіти особлива увага приділяється вихованню культури поведінки підростаючого покоління.

Молодший шкільний вік - особливий етап у формуванні ставлення людини до оточуючого світу. Саме в цей час формується спрямованість особистості - громадська, колективістська чи, навпаки, егоїстична, індивідуалістська. Цей вік особливо сприятливий для формування основ культури поведінки: молодші школярі вже здатні сприймати вимоги до своєї поведінки, вони піддатливі зовнішньому впливові, схильні до наслідування, вірять учителю, коли він говорить їм про необхідність виконання моральних норм. В ці роки дитина отримує знання про навколишній світ, у неї починає формуватися певне ставлення до людей, до праці, виробляються навички і звички правильної поведінки, складається характер.

Цілеспрямована, систематична робота з виховання навичок і звичок культурної поведінки починається зі вступу дітей до школи. Саме в початкових класах закладаються основи акуратності й охайності, увічливості, точності, прищеплюються гарні манери, уміння культурно поводитися в школі, будинку, на вулиці й у громадських місцях. Якщо елементарні норми культурної поведінки не прищеплені дітям з раннього віку, то пізніше приходиться заповнювати цей пробіл і нерідко проводити більш важку роботу перевиховувати школярів, у яких укоренилися негативні звички. Відсутність елементарних звичок у дітей утрудняє роботу над вихованням у них більш тонких і складних проявів культурної поведінки: такту, делікатності, невимушеності, добірності манер і тощо.

Культура поведінки має тісний зв'язок із внутрішньою культурою людини, вимогами естетики, із загальноприйнятими тенденціями і звичаями. Внутрішня культура багато в чому визначає зовнішню поведінку людини, але і зовнішня сторона поведінки впливає на внутрішню культуру - змушує людину бути витриманим, внутрішньо зібраним, уміти володіти собою [10, с.58].

Недбалість у зовнішньому вигляді, брутальність, неуважність, безтактність поступово формують відповідні негативні якості особистості. Тому з раннього віку необхідно озброїти дітей знанням правил культури поведінки, звичками їхнього виконання.

Важливою умовою успішного формування культури поведінки учнів молодших класів є продумана система у виховній діяльності вчителя. Безсистемність призводить до того, що увага дітей нерідко акцентується на другорядному, а найважливіші правила залишаються поза увагою учнів і не засвоюється ними. Відомо, що знання та навички, які подаються без необхідного логічного зв'язку й нерегулярно, не закріплюються і надзвичайно швидко втрачаються.

Слід зауважити, що успіх у вихованні культури поведінки багато в чому залежить від правильного вибору методів роботи з дітьми. Головними із них є:

- методи формування моральної поведінки;

- методи формування моральної свідомості;

- методи стимулювання почуттів та ставлення дитини.

Методи морального виховання визначаються його метою, змістом, а також віковими можливостями. [64, с.172].

Основні функції методів формування моральної поведінки - формування досвіду суспільної поведінки ти суспільних відносин дітей. До цієї групи можна віднести привчання до норм суспільної поведінки, вправи, організації різноманітної діяльності дітей (гра, навчання, праця) та керівництво нею.

Виховання поведінки у дітей починається як привчання - практичної виробки у дітей визначених вмінь, навичок та звичок. Привчання широко використовується у моральному вихованні дітей вже з раннього дитинства. Наприклад, дітей привчають до режиму сну, до форм та правилам спілкування, діяльності. Головний результат - формування вмінь та навичок поведінки. Повторюючись щодня, ці вміння та навички перетворюються у звичайні засоби культурної поведінки.

У початковій школі застосовують метод привчання дітей з першого класу привчають до нових правил та нормам суспільної поведінки до нового характеру відносин з вчителями та однолітками.

Привчання - це спеціально організована дорослими ситуація для багатьох вправ в тих чи інших формах поведінки [64, с.173].

Для того, щоб привчання було ефективним, використовуються у комплексі наступні прийоми:

- вказівка, що робити;

- визначення результату - що за чим;

- показ та роз'яснення або тільки пояснення способу дій або способу поведінки (багато різноманітних дій у послідовності);

- повторення (організація вправ);

- контроль та оцінка.

Важливим засобом привчання молодших школярів до культури поведінки є вправи, що включаються в повсякденне життя дитини і проводяться в процесі систематичних занять. Зміст вправ і їхня форма залежать від характеру правила, що відпрацьовується. Так, наприклад, можливі заняття, де вчитель показує, як треба поводитися в тій чи іншій ситуації: як запросити товариша в гості, як поводитися за столом, як виконувати правила ввічливості. На цьому ж занятті діти повторюють дії вчителя, вчаться виконувати правильно. А потім ці вправи включаються в різноманітну діяльність школярів. Діти їдуть у театр, йдуть на день народження до товариша. Тут вони повинні самостійно, без безпосереднього контролю з боку дорослих, діяти відповідно до відомих їм правил. Учитель спостерігає за поведінкою дітей, він відзначає ті пробіли і помилки, що діти роблять, і те гарне, правильне в їхніх учинках, на що можна обпертися в подальшій роботі.

Першорядне місце у системі роботи з виховання культури поведінки займає вироблення в учнів навичок і звичок культури спілкування з людьми, поведінки у сім'ї, на вулиці та у громадських місцях. При цьому важливе значення має виховання культури мови, прищеплення способів правильної поведінки за столом, у кіно та театрі, на вулиці, у транспорті, правил поведінки з старшими і малюками, з старими і хворими, з сусідами по квартирі та з членами сім'ї.

Потреба оволодівати навичками культурної поведінки виникає у дітей під впливом цікавих для них форм організації навчання, введення в практичні заняття елементів гри і театралізації. Так, наочніше і дохідливіше показати зразки позитивних або негативних дій можна за допомогою інсценівок оповідань, віршів і казок.

Ефективним засобом закріплення набутих етичних умінь і навичок є сюжетно-рольова гра. Вона відрізняється від інсценівки насамперед відсутністю готового сценарію, опису дій і вчинків героїв. Учасникам гри пропонується ситуація, яка потребує від них відповідно до обраної ролі (гостя, господаря, пасажира, покупця) самостійно обрати способи поведінки та будувати взаємини з партнерами по грі на основі засвоєних правил етикету.

Ситуації для гри можуть бути простими, коли учні повинні відтворити лише окремі, елементарні навички культурної поведінки. Це так звані рольові ігри - ілюстрації конкретних правил етикету. Наведемо приклад.

Біля дверей школи - хлопчик і дівчинка (або вчитель та учень). Завдання: показати, як правильно пройти у двері (або як за цих же умов зайти в трамвай чи автобус і вийти із нього). Можна запропонувати вихованцям продемонструвати поводження в таких, наприклад, ситуаціях: Як знайомлять друзів зі своїми батьками (хлопчика чи дівчинку)? Як ввічливо звернутися до вчителя (товариша), коли він у цей час розмовляє з іншою людиною?

Знання правил етикету підказує учням вибір відповідної поведінки в заданій ситуації. Ці модельовані ситуації повинні бути максимально конкретними, наближеними до реальних, типовими, бо штучність, надуманість їх викликає у школярів скептичне ставлення, що знижує ефективність виховної роботи.

Сюжетно-рольові ігри доцільно проводити в класі або з класними паралелями у формі конкурсів, залучаючи максимальну кількість учасників. Для того, щоб краще закріпити у вихованців навички культурної поведінки за столом, додержання правил гостинності, можна організувати в класі святкове чаювання, приурочивши його, наприклад, до днів народження кількох учнів. Готуючись до такого свята, учні вправляються в умінні підібрати, виготовити подарунки власними руками (малюнок, сувенір з підручного матеріалу), скласти вірш тощо. Така організація гри не тільки створює умови для тренування культурних навичок, а й викликає радісні переживання, сприяє емоційному засвоєнню правил ввічливості.

Основана функція методів формування моральної свідомості - формування моральних уявлень, понять моральної культури та на їх основі переконань.

Моральна свідомість визначається як "…відображення в свідомості людний принципів моральності, тобто норм поведінки, які регулюють ставлення людей один до одного й до суспільства" [54, c.130].

Своєрідною особливістю процесу засвоєння моральних знань молодшими школярами є те, що поняттєва форма мислення в дошкільників до початку шкільного навчання ще не сформована. Саме на період навчання у початковій школі припадає перший етап активного оволодіння істотними ознаками понять, відбувається перехід від моральних уявлень до моральних понять [22, с.223]. Засвоєння школярами цих понять має стати спеціальним завданням виховного впливу з перших днів їх перебування в школі.

Переконання розглядається у педагогіці як метод педагогічного впливу на свідомість, почуття та волю дітей з метою формування та закріплення в них рис характеру та поведінки. За допомогою переконання вчитель формує у дітей моральні уявлення та поняття культурної поведінки, керуючись якими діти виробляють правильні судження, оціночні відносини між вчинками людей, оволодівають моральними нормами та нормами культури поведінки у побуті, суспільстві, в своєму колективі, у сім'ї. Метод переконання реалізується в різних формах:

- роз'яснення;

- навіювання;

- етичні бесіди;

- диспути тощо [57, с.174].

У системі роботи учителя велике значення має метод роз'яснення дітям етичних норм, зв'язаних із правилами культури поведінки. Методи роз'яснення різні: розповідь учителя, обговорення фактів шкільного життя, бесіда за прочитаним твором, стенди з культури поведінки. Головна задача етичної освіти - формувати моральні представлення і поняття про доброзичливість, справедливість, гуманність, дружбу, товариство й ін. При роз'ясненні правил культури поведінки необхідно звернути увагу дітей на мотиви вчинків і їхнього наслідку для інших людей. Тоді правило виступає не як випадкова і необґрунтована вимога, а як розумна необхідність, очевидна для молодших школярів.

Роз'яснення застосовують з відповідністю із віковими особливостями дітей. Вже у процесі формування у дітей молодшого шкільного віку елементарних норм моральних уявлень та нормах та правилах культурної поведінки застосовується роз'яснення. Вчитель не тільки повідомляє дітям правила культури поведінки, але й роз'яснює значення кожного правила, а також необхідність обов'язкового його дотримання. Поступово у дитини формується уявлення по суспільні значущості її поведінки. При роз'ясненні вчитель користується також вказівкою: він розкриває, що треба робити та як потрібно поступати у тій чи іншій ситуації.

Роз'яснення використовується вчителем у процесі морального виховання культури поведінки, особливо у 1 класі, коли діти опиняються у новій обстановці. Роз'ясненням необхідно супроводжувати введення нових правил, вимог, щоб попередити їх порушення. Роз'яснення використовується при засудженні негативних дій, вчинків дітей і при схваленні, заохочення, викликаючи у дітей позитивні хвилювання та почуття. При роз'ясненні застосовуються демонстрація способів та зразків дій та відносин, якими діти повинні оволодіти. Особливо це важливо у молодшому шкільному віці. Роз'яснення, вказівка, демонстрація формують у дітей свідомість своєї поведінки, упевненість у тому, що поступати треба саме так, а не інакше [57, с.175].

У роботі з дітьми молодшого шкільного віку особливе значення має наочність. Тому вчитель, готуючись до проведення роботи з прищеплення учням правил ввічливості, велику увагу має приділяти добору відповідного ілюстративного матеріалу - картин, карикатур, малюнків, діафільмів, кіно фрагментів тощо.

Ефективний прийом роз'яснення дітям правил культурного поведінки - використання літературних творів (розповідей, віршів, байок). При цьому доцільно обговорювати з дітьми і зразки правильного поведінки і негативні вчинки. У роботі з дітьми треба широко використовувати гумор. Важливо показати дітям, у смішному виді героїв добутків, що чи не вміють не хочуть виконувати правила культурного поведінки. І в такий спосіб викликати в хлопців бажання не. бути схожими на них. Прекрасним матеріалом для цієї роботи є вірші А. Барто "Любочка", "Сонечка", "У театрі", "Чому зайнятий телефон", С. Міхалкова "Одна рима", "Прогулянка" і ін. Ці вірші можна прочитати в обличчях, поставити по них невеликі інсценівки. Випливає, однак, підкреслити, що вчитель повинний дуже тактовно використовувати сміх як засіб виховання. Не слід безпосередньо зв'язувати погані вчинки героїв віршів з поведінкою хлопців даного класу, висміювати їх. Якщо такі аналогії проводяться і робиться це прямо, то діти не намагаються виправити свою поведінку, а ображаються, замикаються в собі, а іноді починають робити все на зло вчителю. Бесіда, зокрема евристична, сприяє активізації розумової діяльності дітей, змушує їх замислитися над моральними проблемами, вчить правильно оцінювати моральні вчинки людей.

Навіювання використовується на всіх етапах вікового розвитку дитини. Особливу значущість цей метод має у дошкільному та молодшому шкільному віці. Враженість дітей цього віку робить їх піддатливих до навіювання.

Використання навіювання повинно основуватися на повазі до особистості дитини, на глибокій вірі в її сили та можливості. В них всиляють впевненість у тому, що вони можуть бути сміливішими, добрішими, що вони у змозі використовувати вимоги, які пред'являє ім. вчитель, суспільство та колектив. Їм радять, що потрібно робити та як не потрібно поступати, щоб заслужити повагу товаришів та дорослих. Окремих дітей шляхом навіювання застережуть до зазнайства, егоїзму, хвастовства.

Ефективність застосування цього методу залежить від того, наскільки вчитель запирається на життєвий досвід дитини.

Роз'яснення та навіювання тісно пов'язані із привчання до культурної поведінки, із вправами в позитивних моральних поступках.

Це дає можливість виховувати стійкі навички та звички моральної поведінки, формування усвідомленість ат осмисленість всіх дій, відношень.

Специфічними методом формування моральної свідомості є етична бесіда вчителя з дітьми.

Етична бесіда - це метод систематичного й послідовного обговорення знань, що передбачає участь обох сторін6 вчителя та учня. Етична бесіда називається тому, що її предметом найчастіше стають моральні, етичні проблеми [53, с.7].

Функція етичної бесіди - моральний вплив на поведінку дітей з метою формування та розвитку суспільних моральних уявлень, на основі котрих виховується переконливість. Велике значення для дітей має етична бесіда і для розвитку у дітей вміння правильно оцінювати своє ставлення до поступків товаришів і до свої особистих вимог суспільної моралі.

Відповідаючи на питання, поставлені вчителем, учні доповнюють один одного, висловлюють різні думки, ґрунтуючись на власному (нехай невеликому й обмеженому) досвіді. Саме в бесіді розкривається розуміння дітьми тих чи інших правил. Висловлення учнів дозволяють педагогу судити про те, що вже добре відомо дітям, а які правила їм малознайомі чи незнайомі зовсім. Вислухавши дітей, педагог підбиває підсумок бесіді, формулює правила поведінки, зупиняється на помилкових висловленнях.

У процесі підготовки до етичної бесіди важливе значення має завчасне продумування запитань і можливих відповідей на них. Запитання мають спрямовувати учня на аналіз наведених фактів та явищ, на їх зіставлення й порівняння, на виявлення причинних зв'язків і залежностей, на обґрунтування власних суджень та висновків. Нові знання, які здобувають школярі під час бесіди, повинні логічно пов'язуватись з попередньо засвоєними і ґрунтуватися на них. Тому поставлені запитання мають викликати необхідність пригадати попередній матеріал, зіставити його з новим, виявити спільне та відмінне у нових поняттях і явищах.

При вихованні культури поведінки можна використовувати етичні бесіди на теми: "Добро в нашому житті", "З чого складається ввічливість?", "Ввічливих і лагідних шанують скрізь", "Яку людину можна назвати сердечною" "Чому необхідно дотримуватися норм і правил культурної поведінки?" тощо.

Акцентуючи увагу учнів на позитивних якостях культури поведінки (ввічливість, доброзичливість, сердечність тощо), правилах такого поводження, вчителеві необхідно не лишати поза увагою і протилежні за моральним спрямуванням прояви та дії людей. А саме - брутальність, хамство, злість, зухвалість тощо. Прикладів виявлення учнів як позитивних, так і негативних якостей у різноманітних ситуаціях шкільного життя можна навести чимало. Завдання педагога - привертати увагу дітей до подібних ситуацій, спонукати їх до аналізу, визначати їх аморальний характер. Саме ця робота сприяє усвідомленню дитиною своєї поведінки і дій, що є необхідною умовою формування суспільно корисних навичок і звичок, моральних норм поведінки.

Доцільно разом із учнями провести етичну бесіду "Чому треба остерігатися хамів?", зосередивши увагу школярів на таких питаннях:

1. Кого називають хамами?

2. Чи були ви свідками проявів хамства?

3. Чи шкодять хами своєю поведінкою іншим людям?

4. Як захистити себе від хамства?

5. Дайте свої поради: "Як подолати хамство?".

Бесіда може виконувати різні дидактичні функції. В одних випадках вона готує учнів до сприйняття нового матеріалу, в інших - створює умови для використання засвоєних знань у нових ситуаціях або сприяє формуванню нових понять [82, с.53].

Ефективність етичних бесід залежить від дотримання низки важливих умов:

1. Важливо, щоб; бесіда мала проблемний характер, передбачала рiзноманітнiсть. поглядів, ідей, думок.

2. He можна допускати,, щоб етична бесiдa розвивалася за заздалегідь складеним сценарієм із заучуванням готових або підкaзаних дорослими вiдповiдей. Потрібно дати дітям можливiсть говорити те, що вони дyмають, учити їx з повагою ставитися до: думок інших, терпляче й аргyментовано виpобляти правильну очку зору.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.