Розвиток комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів при вивченні частин мови у 3 класі

Дослідження стану засвоєння молодшими школярами частин мови у практиці шкільного навчання. Обґрунтування психолого-педагогічних та методичних передумов формування у молодших школярів умінь використовувати частини мови в усному і писемному мовленні.

Рубрика Педагогика
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 23.10.2009
Размер файла 134,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

У процесі вивчення цієї частини мови здійснюється формування поняття предметності на прикладах іменників, які означають опредмечені якості, дії, вивчаються правила вживання іменників у прямому і переносному значеннях. Також третьокласники вивчають рід іменників: чоловічий, жіночий, середній. У них формується уміння віднести слово до одного з родів, а також уміння змінювання іменників за числами (однина і множина).

Проводиться практичне ознайомлення з відмінками іменника (назви відмінків, відмінкові питання). Проводиться спостереження за змінюванням іменників за відмінками і спостереження за влучним уживанням іменників-синонімів, іменників-антонімів у тексті, розмірковування про їх роль, вибір з даних слів тих, що найбільше відповідають меті й типу висловлювання. Учні виконують вправи на заміну в тексті недоречних лексичних повторів.

Результатом засвоєння теми «Іменник»» у 3 класі є уявлення про іменник як частину мови; впізнавання в тексті і самостійний добір іменників; вміння ставити питання до іменників, що належать до різних родів; побудова сполучення іменників з іншими словами, використовуючи для зв'язку закінчення і прийменники; розрізнення іменників - назв істот і неістот, вміння правильно ставити до них питання. Також третьокласник розрізнює власні і загальні іменники, добирає відповідні приклади; вживає в письмових текстах власні іменники з великою буквою; відносить до іменників за поставленим питанням (що?) опредмечені якості, дії (зелень, добро, плавання, напис); розрізнює і пояснює в процесі навчальної роботи іменники в прямому і переносному значеннях; визначає рід іменників, ставить питання і відносить іменник до одного з родів; змінює іменники за числами; визначає число іменників; знає назви відмінків і відмінкові питання; змінює іменники різних родів за відмінка ми з орієнтуванням на зразок, навчальну таблицю;
добирає найуживаніші (1-3) синоніми та антонім до заданих іменників; вживає синоніми і антоніми в усних і письмових висловлюваннях; бере участь в удосконаленні навчальних і власних текстів за допомогою синонімів.

Наведемо зразки вправ на формування загального поняття про іменник (див. додаток А).

1. Вправа «Хто? Що?».

Учитель показує предметні малюнки із зображенням людей, тварин, речей, рослин і т. ін. У відповідь учні, сигналізують картками «Хто?» «Що?»

2. Вправа Хто більше?».

Клас поділяться на дві команди. Перша команда придумує іменники, які містять один склад із трьох звуків, один з них - м'який приголосний, відповідають на питання що? Друга команда добирає такі ж за звукоскладною будовою іменники, але відповідати вини мають на питання хто? (Що? - ліс, йод, лід, ніс, рік, дім. Хто? - дід, віл кіт, рись).

3. Вправа «Істота чи неістота».

На магнітофонній стрічці записані іменник. (Україна, кобра, українка, хліб, базіка, кобзар, байкар, спів, хлібороб, будівельник, співачка, будова, аптека, шахта, аптекар).

Учні слухають запис, на кожний іменник сигналізують картками «Хто?» «Що?» або «Істота» «Неістота».

На вивчення теми «Прикметник» навчальна програма у 3 класі відводить 12 год. При цьому формується загальне поняття (питання, значення, роль у реченні), встановлюється зв'язок прикметників з іменниками за допомогою питань від іменника до прикметника. Вивчаються правила вживання прикметників у прямому і переносному значеннях, а також прикметники-синоніми, прикметники-антоніми, формулюються правила використання їх у зв'язних висловлюваннях

Здійснюється спостереження за влучним вживанням прикметників у тексті, зокрема в описах, розмірковування над тим, з якою метою вони дібрані автором. Також учні спостерігають за вживанням прикметників у загадках, вибирають з-поміж поданих прикметників ті, що найточніше характеризують персонажів, події, явища.

Учні також вивчають змінювання прикметників за родами у сполученні з іменниками, родові закінчення прикметників: - ий, -ій, - а, - я, - е, -є. Здійснюють розпізнавання форм прикметників за родовими закінченнями та іменниками, від яких залежать прикметники, вивчають змінювання прикметників за числами у сполученні з іменниками

Результатом засвоєння теми «Прикметник»» у 3 класі є уявлення про прикметник як частину мови; впізнавання прикметників в реченні і тексті; вміння пояснити пряме і переносне значення прикметників у процесі виконання навчальних вправ; пояснити роль прикметників у мові і мовленні; побудова сполучення прикметників з іменниками; встановлення між ними граматичного зв'язку за допомогою питань (нове пальто - пальто (яке?) нове, у новому пальті - у пальті (якому?) новому). Також третьокласник пояснює прикметники у прямому і переносному значеннях; добирає до поданих прикметників 1-3 синоніми та антонім; використовує їх в усному і писемному мовленні, зокрема в описах; бере участь у колективних навчальних вправах з удосконалення речень, текстів шляхом додавання (добору) прикметників до іменників; складає прості загадки про предмети за допомогою прикметників, що характеризують предмети-відгадки; змінює прикметники за родами; визначає рід прикметників за закінченням, поставленим питанням; за родом іменників, з якими вони зв'язані; змінює прикметники за числами у сполученні з іменниками; вводить їх у речення.

Наведемо зразки вправ на формування загального поняття про прикметник (див. додаток Б).

1. Відгадати загадки.

На дошці запис: Маю платя …., …., …. віти, …. кору, стан … …. Як я звуся, діти?

Учитель читає запис, значення слова стан і пропонує відгадки, що це. Потім на місці крапок вписує слова зелененьке, гнучкі, ніжні вітри, тоненький. Учні читають загадку і відгадують її. (Маю плаття зелененьке, гнучкі, ніжні віти, білу кору, стан тоненький. Як я звуся, діти? (Береза)).

ѕ Які слова допомагають вам згадатись, що це берізка? До якої частини мови належить ці слова.

2. Вправа «Який? Яка? Яке?».

Вчитель називає слово, яке відповідає на питання хто? або що? Гравці записують і добирають до нього та записують слова, які є назвами ознак, відповідають на питання який? яка? яке?

Наприклад: дуб старий, високий, гіллястий, товстий, зелений … скільки слів запише гравець - стільки дістає очок.

Знімається по два бали за неправильну відповідь.

3. Вправа «Хто більше?».

Дається завдання дібрати якнайбільше прикметників, які відповідають на питання який? І в корені слова мають ненаголошений голосний (-е) чи (-и), який перевіряється наголосом. Перший варіант: добираються слова з ненаголошеними (-е), а другий з ненаголошеними (-и). (Медовий, веселий, весняний, зелений, високий, широкий, глибокий).

На дошці запис: «Вовк сірий. Лис рудий. Зебра смугаста».

ѕ Запишіть за моделями:

Який? Хто? Яка? Хто?

ѕ Назвіть прикметники. На які питання вони відповідають? Що означає? З якими словами зв'язані прикметники?

ѕ Назвіть іменники. На які питання вони відповідають?

На дошці запис: «(Що?) порічки (які?) білі, червоні.

(Що?) смородина (яка?) чорна».

ѕ Якого кольору бувають порічки? А смородина?

ѕ Назвіть прикметники. На які питання вони відповідають? Що означають? З якими словами зв'язані прикметники?

ѕ Побудуйте і запишіть розповідне речення з однорідними частинами речення за моделлю.

На вивчення дієслова навчальна програма відводить 17 год. При цьому формується загальне поняття про цю частину мови (питання, роль у реченні), виявляється зв'язок дієслова з іменником у реченні. Вивчаються дієслова-синоніми, дієслова-антоніми, виявляються особливості вживання дієслів у
переносному значенні. Відбувається спостереження за влучним добором
дієслів автором тексту для змалювання подій, явищ, здійснюється вибір із
даних дієслів тих, що найвиразніше передають думку, відповідають меті й типу висловлювання. Також учні 3 класу проводять удосконалення висловлювань шляхом добору дієслівних синонімів.

Третьокласники вивчають і час дієслова, змінювання дієслів за часами,
проводять розпізнавання часових форм дієслів у тексті, ознайомлюються із специфікою використання дієслів у зв'язних висловлюваннях. Також вони вивчають правило написання не з дієсловами, умови використання дієслів з не в монологічному та діалогічному мовленні.

Результатом засвоєння теми «Дієслово»» у 3 класі є уявлення про дієслово як частину мови; впізнавання дієслова в реченні, тексті, постановка до них питань; пояснення їх значення в мові і мовленні; в'язок з іменниками; добір до поданого дієслова 1-3 синоніми, антонім. Також третьокласник пояснює в навчальній роботі дієслова, вжиті в переносному значенні; бере участь у колективних навчальних вправах з удосконалення текстів шляхом добору дієслів-синонімів; розрізнює часові форми дієслова; ставить питання до дієслів різних часових форм; змінює дієслова за часами у формах доконаного і недоконаного виду (без уживання термінів) за допомогою питань що робить? що зробить? що робив? що зробив?; розпізнає часові форми дієслів у тексті; вживає дієслова з не в усному і писемному мовленні, в різних ситуаціях спілкування (в суперечках, дискусіях, застереженнях, виправдовуваннях, порадах, повчаннях).

За сучасними програмами з української мови третьокласники, поряд із засвоєнням основних лексико-граматичних ознак дієслова, спостерігають за функціонуванням цієї частини мови у різних текстах, вчаться доцільно використовувати дієслова у мовленні. Пропонуємо вправи, завдяки яким учні засвоюватимуть належні відомості про дієслово, збагачуватимуть словниковий запас дієсловами, привчатимуться використовувати такі мовні засоби, які найбільшою мірою відповідали б меті висловлювання.

Використовуючи ці вправи поряд з тими, що в підручнику, вчитель має змогу диференціювати, урізноманітнити та пожвавити процес засвоєння знань, викликати в учнів інтерес до оволодіння рідною мовою. Крім того, пропонований дидактичний матеріал допоможе класоводові організувати вивчення теми «Дієслово» так, як і орієнтує програма, - з опорою на текст. Покажемо це на прикладах.

Спостерігаючи за функціональною роллю дієслів у текстах, школярі мають усвідомити, що в художніх текстах (віршах, оповіданнях, загадках, прислів'ях) дієслова допомагають емоційно, образно описати картини природи або ж розповісти про якісь події.

Наведемо зразки вправ з вивчення дієслова (див. додаток В), зокрема на спостереження за роллю дієслів у текстах, різних за стилістичними ознаками.

1. Вправа «Значення дієслова».

ѕ Прочитай. Скажи, який це опис - художній чи науковий, чому?

ѕ Спиши. Підкресли у тексті дієслова. Що вони означають?

ѕ Яку пору року допомагають описати авторові?

Тануть сніги, біжать гомінливі струмки. Видзвонюють краплинами бурульки. Повертаються з вирію птахи. В синяву неба глянули сині проліски.

Стрепенулась береза. Вся її кора прогрілась. Кожна гілочка соком наливається. Сонечко зимовий сон геть прогнало.

До тепла і сонця потяглись комахи й рослини. Ось-ось буйно розквітнуть садки. Весна! Весна! (За Г. Демченко).

У наступній вправі з допомогою вчителя учні мають дійти висновку, що у загадках дієслова можуть досить точно, змістовно характеризувати предмети. За дієсловами можна пізнати той чи інший предмет, дізнатися про його властивості.

2. Вправа «Відгадай загадку».

ѕ Прочитай. Відгадай загадку.

ѕ За допомогою яких слів вдалося з'ясувати, про що в ній говориться?

Хоч буваю часто битий,

Але зовсім не сердитий,

Я стрибаю, веселюся

Чи вгадаєте, як звуся? (Н. Деркач)

Учитель зосереджує увагу дітей на словах стрибаю, веселюся. Пропонує поставити до них питання, визначити, яку роль виконують дієслова у загадках.

Закріпленню відомостей про роль дієслів у художньому мовленні підпорядковані й наступні вправи:

3. Вправа «Слова, які передають думку автора».

ѕ Прочитай вірш. Про яку пору року розповідається у ньому?

Холодно зараз в лісах і лугах,-

Все потонуло в глибоких снігах.

Бігають зайчики, мерзнуть, тремтять,

Затишок хочуть собі відшукать

(О. Олесь, Над колискою)

ѕ Постав питання до виділених слів. Скажи, яку думку автора вони допомагають передати.

Реалізуючи настанови програми, вчитель має добирати стилістично виразні тексти, постійно звертаючи увагу учнів на те, що такі дієслова допомагають образніше передати висловлювану думку. Слід наголосити також на тому, використовуються вони у художніх текстах. Для наукових та ділових текстів вживання дієслів із переносним значенням не властиве, оскільки, може призвести до двозначності або просто до нерозуміння змісту.

Особливої уваги потребує робота над дієсловами-синонімами та дієсловами-антонімами. Вчитель має розвивати у дітей вміння практично користуватися дієслівною синонімікою, враховувати смислові, емоційно-експресивні та стилістичні відтінки дієслів. Робота з синонімами є одним із засобів підвищення ефективності засвоєння мови в цілому. Зокрема, збагачення словникового запасу дітей дієсловами-синонімами починається зі спостереження за функціонуванням їх у текстах, з'ясування їх значення.

Третьокласники мають також ознайомитися з неозначеною формою дієслова, причому класовод добирає такі дидактичні вправи, які б ілюстрували функціонування цих дієслів у прислів'ях, загадках та ділових текстах - інструкціях, правилах, порадах. Розглядаючи й аналізуючи загадки, зосереджуємо увагу школярів на здатності інфінітиву виконувати живописну функцію: характеризувати предмети, досить точно, емоційно називати дії. При аналізі ж ділових текстів акцентуємо увагу на здатності дієслів цієї форми описувати дійові процеси. Доцільно звернути увагу й на те, що, використовуючи неозначену форму, можна передати ту чи іншу думку більш категорично.

Таким чином, пропоновані види вправ, на нашу думку, повинні дати можливість учителеві більш цілеспрямовано організувати засвоєння знань з теми «Частини мови», зорієнтувати школярів доцільно використовувати вивчені частини мови у своїх стилістично диференційованих висловлюваннях, формувати комунікативні уміння учнів початкових класів загалом.

2.2 Організація змісту експериментального дослідження

Експериментальне дослідження особливостей формування комунікативно-мовленнєвих умінь при вивченні частин мови в початкових класах мало теоретико-експериментальний характер і проводилося у два етапи. На першому (теоретичному) етапі (2006-2007 навчальний рік) була визначена галузь і проблема дослідження, вивчалася педагогічна і методична література з даного питання, досвід роботи вчителів початкових класів, формулювалися гіпотеза і завдання дослідження.

Експериментальний етап дослідження (2007-2008 навчальний рік) був спрямований на визначення ефективності запропонованої системи роботи із формування комунікативно-мовленнєвих умінь при вивченні частин мови в початкових класах.

Експериментальне навчання за пропонованими нами науковими та методичними положеннями здійснювалося на формуючому та перевірялось на теоретико-узагальнюючому етапах дослідження, де основна увага була звернена на аналіз та узагальнення результатів експерименту, оформлення дипломної роботи і з'ясування подальших перспектив даної системи роботи. Експериментальним дослідженням були охоплені учні 3-х класів: 21 учень експериментального і 19 учнів контрольного класів Осташівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Зборівського району Тернопільської області.

При визначенні й формуванні системи експериментальних завдань ми враховували, що теоретичних відомостей учні початкових класів отримують мало (це програмовий матеріал наступних класів), а частини мови вивчають на основі практичних вправ у зв'язку з засвоєнням знань за програмою 1-4 класів з української мови. Тому формування комунікативно-мовленнєвих умінь при вивченні частин мови в початкових класах пов'язувалася з усією системою навчання дітей у школі.

Також у процесі проведення експериментального дослідження ми враховували, що вивчення частин мови в початкових класах у початковій школі насамперед спрямоване на формування комунікативно-мовленнєвих умінь, а саме: збагачення активного і пасивного словника учнів, розвиток зв'язного мовлення, вироблення навичок свідомого оволодіння новими словами, уточнення значення і сфери вживання відомих слів, що позначають предмет, явище. Щоб успішно розв'язати ці завдання, вчитель повинен сам добре знати комунікативну систему мови і ті процеси, які в ній відбуваються.

Формування комунікативно-мовленнєвих умінь при вивченні частин мови в початкових класах відбувалася у процесі поступової подачі знань у процесі ознайомлення учнів з іменником, дієсловом, прикметником.

Одним із головних завдань початкового навчання української мови при вивченні іменника є розвиток умінь розрізняти предмет і слово, що його називає. Це відбувається в ході виконання різноманітних вправ із підручника та дібраних учителем спеціально. Виконуючи їх, учні спостерігають за граматичними ознаками іменника, вчаться ставити питання до слів, що означають назви конкретних речей, рослин (що?) та слів, що означають назви людей і тварин (хто?). В ході такої роботи діти привчаються уважно спостерігати, свідомо встановлюють відповідні зв'язки:

- між предметом і словом, що його називає;

- між словом і питанням, на яке відповідає.

Оперуючи терміном «іменник», діти ознайомлюються з деякими його граматичними ознаками: має рід, змінюється за числами та відмінками. Так учні від логічного поняття предметності переходять до усвідомлення граматичних ознак іменника. Осмислюючи різницю між власними і загальними назвами, навчаючись розрізняти іменники чоловічого, жіночого і середнього роду, усвідомлюючи здатність їх змінюватися за числами, відмінками і роль закінчення як засобу оформлення цих змін, школярі поглиблюють знання про іменник як частину мови.

Ми враховували, що до кінця 3 класу в молодших школярів має сформуватися розуміння іменника як частини мови, правопис відмінкових закінчень. Тут простежується взаємозв'язок: робота над граматичними ознаками (з урахуванням лексичного значення) створює основу теоретичних знань для свідомого формування орфографічних навичок. При виробленні навичок відмінювання постійно поглиблюються знання про рід, число та відмінок іменника.

При визначенні відмінка іменника спираємось на вже вироблені у молодших школярів уміння:

- встановлювати зв'язок слів у реченні;

- знаходити слово, з яким пов'язаний іменник у реченні за змістом;

- ставити питання від слова до слова.

На базі цього формується уміння співвідносити питання, за допомогою якого іменник пов'язується з іншими словами у словосполученні, з питанням відповідного відмінка.

Таким чином учні цілеспрямовано готуються до свідомого сприйняття в наступних класах матеріалу про відміни іменників на основі зв'язку знань про рід і відмінок, будову іменника, зокрема закінчення.

Поняття «іменник» поступово наповнюється новими ознаками. У кінці 3 класу визначення іменника можна дати у такому вигляді: називає предмет; відповідає на питання хто?, або що?; має рід (чоловічий, жіночий, середній); змінюється за числами; змінюється за відмінками. Звичайно, немає потреби давати таке громіздке визначення. Проте ускладнюється граматичний розбір, що потребує з'ясування і використання у певній системі всіх ознак іменника як частини мови.

Поняття «число» засвоюється дітьми на реальній, предметній основі: у житті вони зустрічають один або декілька предметів. У зв'язку з цим уявлення про число сформоване ще в дошкільному віці, адже практично діти вміють користуватися формати однини і множини іменників (лялька - ляльки, яблуко - яблука).

У процесі роботи над числом іменників учитель формував уміння:

1) розрізняти іменники в однині і множині за значенням та закінченням;

2) утворювати форму множини від найбільш уживаних форм однини і навпаки;

3) правильно вживати числові форми іменників у мовленні.

Робота над вивченням числа іменників проходила у такій послідовності. Спочатку вчитель організовував спостереження за словами, які називають один і кілька предметів, і порівняння цих слів. Пропонує, наприклад, такі слова: парта - парти, хлопець - хлопці, лінія - лінії, море - моря. Вчитель допомагає дітям з'ясувати, скільки предметів називають іменники першої колонки, а скільки - другої. Внаслідок узагальнення діти неодмінно зроблять висновок про те, що, коли іменник називає один предмет, він уживається в однині, а коли більше предметів - у множині. Оскільки учні при визначенні числа звертають увагу лише на смисловий бік поняття (один - багато), слід зорієнтувати їх на врахування формального показника однини і множини - закінчення (книга - книги, ліс - ліси).

Граматичне поняття роду іменників формувалося на основі використання пояснювально-ілюстративного методу. Опрацьовуючи тему «Рід іменників», учитель показував дітям, що:

· іменники бувають трьох родів: чоловічого, жіночого ї середнього;

· щоб визначити рід іменників, слід поставити їх у формі однини;

· рід деяких іменників слід запам'ятати (собака - ч. р.).

Важливо під час формування поняття роду показати учням, що визначити рід іменників можна тільки тоді, коли вони вжиті в однині. З цією метою вчитель може запропонувати дітям визначити рід іменників у такому, наприклад, реченні: До годівниці прилітають горобці і синиці. Учні переконуються, що відомий їм прийом визначення роду (підстановка слів він, вона, воно) до слів горобці і синиці не допомагає. Тоді вчитель пропонує інший варіант речення: До годівниці прилетіли горобець і синиця. Так учні повинні дійти висновку, що визначити рід іменника можна тільки за формою однини.

Вивчаючи відмінювання іменників, слід розкрити учням суть категорії відмінка - здатність виражати за допомогою закінчення та в окремих випадках прийменників синтаксичні зв'язки між словами.

Особливістю засвоєння відмінків є те, що воно базується на вмінні учнів бачити зв'язки слів у реченні. Ось чому роботу над вивченням відмінків можна починати лише після того, як діти навчаться виділяти з речення слова, пов'язані між собою граматично і за смислом, тобто словосполучення. Вже на початковому етапі вивчення відмінювання іменників діти, ще не знаючи відмінків, знайомляться з різними формами слова. Спостереження за зміною закінчень у словах залежно від інших слів дає змогу учням усвідомити роль закінчення в мовленні.

Починати вивчення відмінювання іменників доцільно в аналізу записаного на дошці тексту, в якому слово хліб уживається в усіх відмінках.

Учитель керує спостереженням учнів у ході такої бесіди:

Хліб - усьому голова, - так віддавна в народі казали,

Тож і не дивно, що люди без хліба вмирали.

Хлібові шану, як рідним батькам, віддавали,

Пісню про хліб на весіллі й обжинках співали,

З хлібом і сіллю гостей дорогих зустрічали,

В хлібові силу й могутність народу вбачали.

- Прочитайте текст. Скажіть, яке слово повторюється в кожному реченні. (Слово хліб.)

- На яке питання це слово відповідає? (Що?)

- Що сказано про хліб у другому реченні? (Без хліба вмирали.)

- На яке питання відповідає це слово? (Без чого?)

- Випишіть форми слова хліб з першого й другого речення і скажіть, чим вони відрізняються? (У другому слові з'явилось закінчення - а.)

- Чому не можна, щоб у другому реченні слово хліб було вжите в одній і тій самій формі, що й у першому? (Не буде зв'язку між словами.)

Аналогічно проводиться робота з наступними реченнями. Після такої підготовчої роботи цілком логічним буде питання: для чого потрібна зміна закінчень в іменниках? (Для зв'язку з іншими словами.) Що відповідає кожній зміні закінчення? (Запитання до іменника.)

Зміна запитання, як правило, приводить до зміни закінчень у словах. Подальше усвідомлення цієї закономірності відбувається при роботі над деформованими текстами. Побудова речень із безсистемно поданих слів неодмінно змусить дітей поставити логічні запитання, а мовленнєвий досвід підкаже вибір правильної форми. Отже, ще до вивчення теми «Відмінки іменників» учні мають змогу зрозуміти взаємозв'язок питання і форми слова-відповіді.

На наступному етапі вивчення відмінювання іменників, актуалізуючи знання дітей про зміну слів за питаннями, вчитель знайомить школярів із назвами відмінків. Вивчення відмінювання іменника слід пов'язати з виробленням уміння розрізняти відмінки.

У процесі вивчення прикметника ми враховували, що підготовка до усвідомлення поняття «прикметник» починається ще з періоду навчання грамоти. Тут відбувається спостереження за лексичним значенням прикметника і знайомство з питаннями, на які він відповідає. Учням слід було показати, що ознаки предметів існують у житті, а слова лише називають їх, що один і той же предмет може, мати кілька ознак - ознаку кольору, смаку, розміру, призначення: яблуко - велике, достигле, кругле, червоне, солодке.

Одночасно з вирішенням цього завдання вчитель знайомить дітей із постановкою відповідних питань: олівець (який?) червоний, ялинка (яка?) зелена, плаття (яке?) нове.

Роботу над розмежуванням ознаки предмета і слова, що її називає, можна здійснити, наприклад, так: учитель демонструє перед учнями чорно-біле зображення якогось предмета (кульки, м'яча, олівця або чогось іншого) і просить сказати, який предмет вони бачать за розміром, кольором і матеріалом. Звичайно, діти не можуть виконати прохання вчителя, бо малюнок не дає для цього підстав. Далі відбувається бесіда:

· Чому ви не можете назвати ознаки предмета? (Не бачимо їх.)

А що ви тепер можете сказати про нього? (Учитель демонструє предмет у натурі, а діти характеризують його. При цьому вчитель користується питаннями, наприклад: за кольором кулька яка? і под.)

А якщо я скажу, що на малюнку зображена синя кулька, яку фарбу ви візьмете, щоб її розмалювати? (Синю.)

Що вам це підказало? (Слово «синя».)

Отже, для чого нам потрібно слово «синя»? (Щоб назвати колір.)

З чого зроблена наша кулька? (З гуми.)

Отже, яка вона? (Гумова.)

У такий спосіб учні визначають і інші можливості ознаки предмета й переконуються, що ознака, властива предмету, закріплюється у слові.

Також ми враховували, що учні повинні усвідомити роль прикметника у реченні. З цією метою вчитель організовує спостереження за двома реченнями чи невеликими текстами, які відрізняються наявністю або відсутністю в них прикметників (описи предметів чи природи). Внаслідок спостереження учні роблять висновок: точність, яскравість опису забезпечуються вживанням прикметників.

Важливо показати дітям залежність прикметника від іменника. Це можна зробити при виконанні такого, припустімо, завдання:

· Доповніть подані словосполучення прикметником широкий:

Їхали степом (яким?)…. Були в степу (яком у?)…. Бачили степ (який?)

· Що відбувається з прикметником при зміні іменника, з яким прикметник пов'язаний?

Подальша робота над засвоєнням загального значення прикметника здійснювалася шляхом збагачення словника учнів якісними, відносними і присвійними прикметниками (без уживання термінів), спостереження за прямим і переносним значенням прикметників, добору потрібних синонімів і вибору з ряду синонімів точного слова.

Під час вивчення прикметника слід показати учням, що на відміну від іменника прикметник змінюється за родами і що рід прикметника зумовлюється родом іменника, разом з яким прикметник утворює словосполучення. З цією метою вчитель може організувати спостереження за словосполученнями, у яких іменники поєднуються з одним і тим же прикметником. Як один із варіантів такої роботи може бути, наприклад, демонстрація малюнків, на яких зображені червона стрічка, червоне яблуко. Учні повинні записати назви предметів та їх ознак, визначити рід іменників і відповідно прикметників, виділити закінчення в них.

Для того щоб показати, що у множині прикметники за родами не змінюються, можна запропонувати дітям дописати закінчення прикметників у таких словосполученнях: червон стрічки, червон яблука. Учням неважко помітити, що у множині прикметник має одну й ту ж форму, а отже, за родами не змінюється.

Також учні вчаться практично змінювати прикметники разом з іменниками за зразком «один - багато». Така підготовча робота створює ґрунт для розуміння того, що число прикметника не самостійна, а повністю залежна від іменника категорія. Розділити за принципом «один - багато» можна тільки предмети, а не ознаки, ознака ж приписується одному предметові (прикметник в однині) або групі предметів (прикметник у множині). Щоб діти усвідомили цю особливість числа прикметників, учитель може провести таку, наприклад, роботу: демонструється два малюнки (на одному з них зображена одна червона троянда, на другому - кілька троянд такого ж кольору). Діти одержують завдання утворити за кожним із малюнків словосполучення, до складу яких входять іменник і прикметник - назва кольору. Так діти приходять до висновку, що однина / множина іменників зумовлена кількістю предметів, а однина / множина прикметників визначається не кількістю ознак, а числом іменника, від якого прикметник залежить.

Знайомлячись із відмінюванням прикметників, учні повинні усвідомити, що відмінок прикметника визначається за відмінком іменника. Показати це можна на таблиці відмінкових закінчень прикметників чоловічого й середнього родів і відмінкових закінчень прикметників жіночого роду. Робота з таблицями дасть учням змогу простежити за тим, як змінюються прикметники за відмінками, і запам'ятати відмінкові питання прикметника. Учні помітять, що відмінкові закінчення іменника і зв'язаного з ним прикметника різні, визначити відмінок прикметника можна за відмінком іменника, відмінкове закінчення прикметника збігається із закінченням питання, на яке він відповідає (який? - зелений, якого? зеленого).

Формування граматичного поняття «числівник» (без називання терміна) починається з виявлення в цій частині мови таких її ознак, як лексичне значення (називає точно визначену кількість предметів) і питання, на яке відповідає. З цією метою вчитель пропонує порівняти два речення і сказати, чим вони відрізняються: Півники горох молотили і Два півники горох молотили. Учням неважко помітити, що ці речення відрізняються словом два. Учитель вдається до евристичної бесіди:

Чи можете ви сказати, скільки півників виконували дію в першому реченні? А в другому?

Отже, з якого метою вжите слово два? (Щоб показати, скільки було дійових осіб.)

На яке питання відповідає слово два? (Скільки?)

Що називає? (Кількість предметів.)

Отже, що ви дізналися про слово два? (Що воно називає кількість предметів і відповідає на питання скільки?)

Давайте подивимось, чи є ще в нашій мові слова з такими ж ознаками. Для цього прочитайте віршик І. Неходи:

Це - матрьошка.

Зимно їй.

Десять вдяганок на ній:

П'ять спідниць, і п'ять хусток,

І смушевий кожушок

Хто правильно зумів порахувати, скільки вдяганок було на матрьошці? (Одинадцять.)

Під час вивчення числівника було важливо показати учням, що у своєму мовленні вони можуть користуватися і синонімічними (збірними) числівниками. З цією метою дітям пропонується для спостереження два речення: Три хлопчики з нашого класу поїхали на екскурсію і Троє хлопчиків з нашого класу поїхали на екскурсію. Учні мають переконатися, що слова три і троє належать до числівників, бо мають одне й те ж значення і відповідають на одне й те ж питання.

У ході подальшої роботи над засвоєнням граматичного поняття «числівник» в учнів мають розширитися знання про цю частину мови. Слід сказати, що числівники можуть відповідати і на питання котрий? або який по порядку? Для цього слід запропонувати школярам визначити числівники в тексті, який містить, крім інших, порядкові числівники.

Наприклад:

Вийшли з лісу ведмежата,

Заходились жито жати:

Запряглося в жатку троє,

До в'язання стало двоє,

Шосте між дубками косить,

Сьоме воду всім підносить. (В. Ладижець)

Визначаючи вжиті в цьому вірші числівники, учні неодмінно зустрінуться з проблемою: куди віднести слова шосте і сьоме, які, хоч і мають певне кількісне значення, однак не відповідають на питання скільки? До них треба поставити питання яке? Вчитель повинен запропонувати й інше питання котре?, яке буде орієнтиром у визначенні порядкових числівників і розрізненні їх і прикметників.

Формуючи в учнів початкових класів загальне поняття про дієслово, учитель показує дітям, що:

· дієслова - це слова, що називають дію;

· дієслова відповідають на питання що робить? що зробить?

Для того щоб учні наочно уявили, що дієслова називають дію, можна запропонувати їм пригадати дії, які вони виконують, наприклад, під час фізкультхвилинки. Учитель записує названі дітьми дієслова на дошці і просить пояснити, чим схожі ці слова? (Називають дію.) Термін «дієслово» повідомляє учитель.

Наявність значної кількості граматичних категорій дієслова зумовлює поступове засвоєння дітьми питань, на які відповідає ця частина мови. Якщо в період навчання грамоти учні усвідомлюють необхідність постановки до слів - назв дій питань що робить? що роблять?, які допомагають розпізнавати дієслова серед інших слів, то пізніше вони знайомляться з питаннями, які готують їх до усвідомлення категорій часу і виду.

Звичайно, учні початкових класів ще не можуть розібратися в смислових і формальних особливостях видів дієслова, хоча практично вони майже правильно володіють видовими значеннями і формами цього класу слів. Загальне поняття про дієслово розширюється і поглиблюється внаслідок організації спостереження за дієсловами становлення (червоніти, біліти) і стану (спати, хворіти). У цьому плані корисно організувати словотворчу роботу: утворити дієслова від прикметників (зелений - зеленіти) або іменників (вечеря - вечеряти).

Під час вивчення дієслова систематично проводиться робота над усвідомленням учнями смислового значення дієслів, їх точним уживанням. З цією метою слід організувати спостереження учнів за використанням у мові дієслів-синонімів і дієслів-антонімів, а також за вживанням дієслів у прямому й переносному значенні.

Учні порівнюють дієслова в утворених реченнях і узагальнюють наслідки своїх спостережень: дієслова змінюються за числами. Якщо дієслово називає дію одного виконавця, то воно стоїть в однині, якщо ж передає дії двох чи більшої кількості виконавців, то стоїть у множині. Так досягається встановлення учнями зв'язку між питанням, на яке відповідає дієслово, формою числа, в якому воно вжите, і закінченням. Наприклад: що робить? танцює (однина), що роблять? танцюють (множина).

У подальшій роботі над вивченням часових форм дієслова учитель вдається до завдань, під час виконання яких діти вправляються в розпізнаванні числа дієслів (аналіз текстів, складання речень). Школярі навчаються також змінювати число дієслів у залежності від питання: що робили? - співали, що робив? - співав.

Підготовча робота до вивчення часів дієслова починається ще в 2 класі, коли діти вчаться ставити до дієслів ряд питань, серед яких: що робить? що роблять? що робив? що зробив? що буде робити? На наступних етапах вивчення часів дієслова головним орієнтиром визначення кожного з часів служить саме питання, а не смисл часової форми.

Різницю у значенні часових форм дієслова учні усвідомлюють на простих прикладах. Як варіант такої роботи вчитель може організувати спостереження за однією з дій учнів на уроці. Класу пропонується таблиця:

Теперішній час

Минулий час

Майбутній час

Що робить?

Що робив?

Що буде робити?

Учитель запитує в дітей, що робить їхній товариш, викликаний до дошки? (Пише.) Дієслово пише учні записують у першу колонку таблиці. Що робив його попередник? (Писав.) Що буде робити наступний викликаний учень? (Буде писати.) Діти відносять дієслова писав, буде писати у відповідні колонки таблиці. Так учні засвоюють поняття «теперішній», «минулий», «майбутній» часи дієслова.

Наступна робота над формуванням граматичного поняття «час дієслова» спрямовується на закріплення одержаних знань. Цьому сприяє виконання школярами різних вправ, наприклад, таких, як відшукування в текстах дієслів різного часу, доповнення речень дієсловами, вжитими в різних часових формах (Діти відпочивають у літньому таборі Минулого року діти відпочивали в літньому таборі Наступного року діти відпочиватимуть у літньому таборі), заміна часових форм у реченні чи тексті, щоб було видно, що дія вже відбулася (Настане осінь, Настала осінь).

Свідоме засвоєння учнями часових форм готує ґрунт для наступного вивчення особових закінчень дієслів.

Вивчення неозначеної форми дієслова передбачає усвідомлення учнями того, що ця форма не має часу, числа, особи і роду. Показати це можна на зіставленні двох текстів, в одному з яких дієслова стоять в особовій формі, а в другому - в неозначеній:

Я обгорну книгу в папір. Треба обгорнути книгу в папір.

Я ніколи не беру її немитими руками. Не можна брати її немитими руками.

Не читаю книгу під час їжі. Не варто читати книгу під час їжі.

Не пишу і не малюю на її сторінках. Не слід писати і малювати на її сторінках.

Визначаючи основні граматичні категорії вжитих у текстах дієслів, учні переконуються, що дієслова другого тексту не змінюються за часами і особами.

Вивчення теми «Дієслово» дає великі можливості для одночасної роботи над будовою слова і розвитком усного і писемного мовлення учнів.

Формування граматичного поняття «прислівник» (без називання терміна) починається з виявлення в цій частині мови трьох ознак: питання, на які відповідає прислівник, його незмінність і зв'язок з дієсловами. З цією метою вчитель організовує спостереження дітей за лексико-граматичними ознаками слів тихесенький і тихесенько у таких, наприклад, реченнях: Тихесенький вечір на землю спадає (В. Самійленко) і Тихесенько вітер вів (Т. Шевченко). Учні виписують словосполучення з цими словами і визначають, якою частиною мови вони є.

Якщо приналежність слова тихесенький до розряду прикметників учням встановити легко, то визначення слова тихесенько як частини мови викликає у них певні труднощі. Виникає питання: Якою ж частиною мови є слово тихесенько? Так створюється проблемна ситуація. Вихід з неї буде знайдено в ході евристичної бесіди:

У чому схожість і відмінність слів тихесенький і тихесенько? (Обидва слова називають ознаку, але відповідають на різні питання: який? - тихесенький, як? - тихесенько.)

З якими словами пов'язані ці слова у виписаних вами словосполученнях? (Вечір, віє.)

Які ознаки показують ці слова? ' (Ознаку предмета і дії.)

Що станеться із словом тихесенький, коли змінити слово вечір? А із словом тихесенько, якщо змінити слово віє? (Слово тихесенький змінюється, а тихесенько - ні.)

Отже, роблять учні висновок, існують слова, які показують ознаку дії і є незмінними. У ході подальшої роботи розширюється уявлення дітей про прислівник. Внаслідок виділення прислівників у тексті чи окремих реченнях учні усвідомлюють, що прислівники відповідають ще й на питання де? куди? коли?

Закріплення одержаних відомостей про прислівник відбувається під час виконання учнями різних тренувальних вправ, таких як:

виписування з тексту дієслів з прислівниками (на які питання відповідають виписані прислівники?);

утворення від іменників однокореневих прикметників, а потім прислівників (усію складіть з ними речення чи словосполучення);

замініть однокореневими прислівниками слова, подані в дужках (веселий, радісний) і под.

Виконання різноманітних лексичних вправ сприяє не тільки розвиткові мовлення дітей, а й закріпленню в них навичок у розпізнаванні і правильному написанні прислівників.

Наступним етапом експериментального дослідження стало визначення його результатів.

2.3 Перевірка експериментального дослідження

Метою педагогічного експерименту було виявлення ефективності використання пропонованих вправ та завдань при вивченні частин мови у початкових класах. Якість сформованих знань, умінь і навичок учнів експериментального класу порівнювалася із відповідними навичками і вміннями учнів контрольного класу. Виявлення ефективності дослідження пов'язувалося із діагностикою відповідного рівня мовно-мовленнєвих навичок та лексичних умінь, сформованих із допомогою пропонованих вправ, завдань та видів роботи.

У процесі вивчення іменників ми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класів таких умінь:

1) відносити до іменників слова з абстрактним значенням, які відповідають на питання що?

2) добирати до поданого іменника 2-3 синоніми, антонім;

3) розкривати значення (2-3) багатозначного іменника;

4) вводити багатозначний іменник в словосполучення, речення (у процесі виконання навчальних вправ);

5) визначати рід і число іменників;

6) змінювати іменники за числами і відмінками;

7) визначати початкову форму іменника (називний відмінок однини);

8) змінювати в процесі словозміни іменників приголосні [г], [к], [х] перед і на м'які [з'], [ц'], [с']; голосний [і] на [о], [є];

9) відображати ці звукові явища на письмі (нога - нозі, яблуко - в яблуці, рух - у русі); (піч - печі, ніч - ночі, ночей);

10) вживати у процесі виконання навчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на - а закінчення - и, -і (стіни, пісні, межі, кручі, груші); в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м'який приголосний та [ж], [ч], [ш] закінчення - ею (землею, межею, кручею, тишею); - ем (конем, ножем, мечем, споришем), закінчення -єю в іменниках жіночого роду на -ія (лінія - лінією); закінчення -єм в іменниках чоловічого роду на [й] (гай - гаєм);

11) перевіряти за словником закінчення в родовому і орудному відмінках іменників на - ар, - яр (вівчарем, слюсарем, школярем, але маляром, столяром);

12) використовувати в мовленні паралельні форми іменників чоловічого роду - назв істот у давальному і місцевому відмінках однини (братові і брату, батькові і батьку, Василеві і Василю);

13) вживати: подвоєні букви на позначення м'яких приголосних перед закінченням - ю в орудному відмінку іменників жіночого роду з основою на приголосний (тінню, молоддю); апостроф перед закінченням - ю в іменниках з основою на [б], [п], [в], [м], [ф] (любов'ю, Об'ю, верф'ю); в іменнику мати (матір'ю); не вживати подвоєння в іменниках зі збігом приголосних в основі (якістю, повістю);

14) користуватися навчальною таблицею відмінювання іменників у множині у процесі виконання вправ на практичне засвоєння відмінкових закінчень іменників, вживання прийменників з іменниками в окремих відмінках;

15) вживати літературні форми закінчень - ах (-ях) іменників у місцевому відмінку множини (по вікнах, по полях, на морях, по ночах, на горах).

У процесі вивчення прикметників ми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класів таких умінь:

1) відносити до прикметників слова, що означають різні ознаки предметів;

2) добирати до поданого прикметника 2-3 синоніми, антонім;

3) пояснювати і вживати в мовленні прикметники в прямому і переносному значеннях у художніх і науково-популярних текстах;

4) змінювати прикметники за числами і в однині за родами;

5) визначати рід і число прикметника за родом зв'язаного з ним іменника та за характерним закінченням;

6) користуватися таблицею відмінювання прикметників, поданою в підручнику, у процесі виконання навчальних вправ на практичне засвоєння відмінкових закінчень прикметників;

7) зіставляти і розрізнювати відмінкові закінчення прикметників з орієнтацією на твердий і м'який приголосний основи;

8) визначати в процесі виконання навчальних вправ відмінки прикметників за відмінками іменників (на основі встановлення зв'язку слів у реченні);

9) будувати, поширювати прості речення однорідними членами речення, вираженими прикметниками;

10) дотримуватися правил вимови і написання прикметників на - ський, - цький, - зький;

11) вживати букву ь для позначення м'якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників (синьої, давнього, братньою, літньому, у могутньому);

12) правильно вимовляти і позначати на письмі форми прикметників жіночого роду у давальному і місцевому відмінках (зимовій, холодній, хорошій), дотримуватися м'якої і пом'якшеної вимови кінцевих приголосних основи прикметників у називному відмінку множини (хороші, далекі).

У процесі вивчення дієслів ми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класів таких умінь:

1) відносити до дієслів слова, що означають різні дії;

2) пояснювати лексичні значення дієслів;

3) добирати дієслова до груп різного лексичними значеннями (руху, праці, спілкування, сприймання, явищ природи тощо);

4) добирати до поданого дієслова 2-3 синоніми, антонім;

5) пояснювати пряме і переносне значення дієслів, 2-3 значення багатозначного дієслова, вводячи їх у словосполучення, речення, зв'язні висловлювання;

6) будувати речення з однорідними присудками, вираженими дієсловами, за ілюстраціями, мовленнєвими ситуаціями, графічними моделями;

7) використовувати дієслова в навчальних вправах, у текстах розповідного та описового типу;

8) добирати з-поміж поданих дієслів те, що найбільше відповідає мовленнєвій ситуації;

9) уникати одноманітності у використанні дієслів із значенням руху, мовлення та ін.;

10) впізнавати на слух та в письмових текстах неозначену форму дієслова;

11) добирати неозначену форму до дієслів, поданих в інших формах;

12) використовувати неозначену форму у побудові навчальних текстів-інструкцій, порад;

13) визначати час дієслова у реченнях, тексті;

14) змінювати дієслова за особами і числами в теперішньому і майбутньому часі за зразком (таблицею);

15) вживати ці дієслівні форми в реченнях і зв'язних висловлюваннях;

16) переконструйовувати навчальні тексти шляхом заміни дієслівних форм одну одною відповідно до поставленого завдання;

17) визначати дієслова, які належать до І і II дієвідміни з опорою на закінчення в 3-й особі множини;

18) використовувати навчальну таблицю для визначення особи дієслів теперішнього і майбутнього часу, їх закінчень у різних особових формах;

19) змінювати дієслова минулого часу за родами з опорою на навчальну таблицю та за зразком;

20) ставити дієслова минулого часу в потрібну родову форму за питанням що робив? (-ла, - до), що зробив? (-ла, - ло);

21) дотримуватися літературної вимови і правопису дієслів на - ся;

22) утворювати і пояснювати (за зразком) значення дієслів на - ся; вживає їх у побудові речень, у зв'язному мовленні.

У процесі вивчення прислівників ми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класів таких умінь:

1) розрізняти серед поданих слів прислівники, знати їх основну граматичну ознаку - незмінюваність;

2) ставити до прислівників питання;

3) зв'язувати прислівники з дієсловами в словосполучення;

4) вводити прислівники у речення;

5) поширювати речення найуживанішими прислівниками;

6) добирати до поданого прислівника синоніми й антонім;

7) будувати речення з однорідними прислівниками;

8) пояснювати значення прислівників у тексті;

9) вибирати з-поміж поданих прислівник, який найбільше відповідає змісту речення, тексту.

Метою педагогічного експерименту було виявлення ефективності використання пропонованих вправ та завдань для реалізації принципу наступності при вивченні частин мови у початкових класах. Якість сформованих знань, умінь і навичок учнів експериментального класу порівнювалася із відповідними навичками і вміннями учнів контрольного класу. Відповідно до даних типів умінь ми побудували систему контрольних завдань, спрямованих на визначення особливостей реалізації принципу наступності при вивченні частин мови у початкових класах.

За сформованістю даних умінь визначено три рівні реалізації принципу наступності при вивченні частин мови у початкових класах:

1. Високий - учень правильно вживає частини мови в усному і письмовому мовленні, не допускає тавтології, усвідомлює та практично використовує функції частин мови у мовленні, здійснює аналітико-синтетичну діяльність під час роботи з частинами мови, самостійно і точно вживає засвоєні слова у власному мовленні, розуміє смисл слів, не припускається помилок у їх вживанні, а якщо й припускається, то тут же самостійно їх виправляє.

2. Середній - на відміну від учня з високим рівнем розвитку даних умінь, припускається двох-трьох помилок при опрацюванні частин мови у невеликому тексті і виправляє допущені помилки або самостійно, після деяких роздумів, або після вказівки вчителя. Не досить самостійно використовує різні частини мови у власному мовленні, його знання потребують доповнення і уточнення.

3. Низький - учень при використанні засвоєних частин мови у невеликому тексті помиляється більше трьох разів, не в змозі самостійно виправити свої помилки, а також неправильно усвідомлює функції частин мови у мові і мовленні. Знання учня з проблем частин мови потребують активізації та збагачення. Учень не здатний виправити помилки навіть з допомогою педагога.

Як показали результати експерименту, відповідні уміння і навички, сформовані на основі використання певних вправ і завдань у процесі реалізації принципу наступності при вивченні частин мови, краще розвинені в учнів експериментального класу, ніж в контрольного. Дані результати представлені у таблицях 1-3.

Таблиця 1. Сформованість умінь усвідомлювати функції іменника як частини мови в учнів контрольного та експериментального класів

№ п/п

УМІННЯ

Експериментальний клас

Контрольний клас

1

відносити до іменників слова з абстрактним значенням, які відповідають на питання що?

78%

76%

2

добирати до поданого іменника 2-3 синоніми, антонім

81%

82%

3

розкривати значення (2-3) багатозначного іменника

79%

78%

4

вводити багатозначний іменник в словосполучення, речення (у процесі виконання навчальних вправ)

83%


Подобные документы

  • Теоретичні основи комунікативно-мовленнєвої діяльності молодших школярів, її особливості. Комунікативно-мовленнєві уміння і навички на уроках української мови. Ефективність формування комунікативно-мовленнєвих умінь у контексті сучасної методики.

    дипломная работа [259,0 K], добавлен 24.09.2009

  • Загальна характеристика особистості дітей молодшого шкільного віку, стан засвоєння ними частин мови у процесі навчання. Удосконалення мовленнєвого розвитку учнів початкової школи; методика використання частин мови як засобу формування культури мовлення.

    курсовая работа [76,5 K], добавлен 27.11.2012

  • Теорія і практика, психолого-педагогічні та методологічні основи, шляхи формування комунікативних умінь і навичок молодших школярів. Організація та зміст експериментального дослідження ефективності формування умінь і навичок учнів на уроках рідної мови.

    дипломная работа [93,9 K], добавлен 27.09.2009

  • Методи, прийоми формування соціокультурної компетенції молодших школярів на уроках української мови. Розвиток комунікативно-мовленнєвих умінь і навичок на уроках української мови засобами виконання соціальних ролей, формування соціокультурної компетенції.

    курсовая работа [134,0 K], добавлен 25.02.2015

  • Психолого-педагогічні засади та основні напрямки розвитку мовлення молодших школярів. Причини мовленнєвих помилок учнів початкових класів та їх аналіз. Граматичний лад мовлення молодших школярів та його характеристика. Процес вивчення частин мови.

    курсовая работа [39,1 K], добавлен 23.07.2009

  • Формування мовленнєвої комунікації, мотивація спілкування. Обгрунтування дидактичних умов формування комунікативно-мовленнєвих умінь. Організація та проведення інформативних бесід як форма формування комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів.

    курсовая работа [61,7 K], добавлен 17.09.2010

  • Психолінгвістичні підходи до процесу формування у молодших школярів мовленнєвих умінь і навичок. Джерела збагачення словникового запасу учнів. Організація системи уроків з української мови і розвиток зв'язного мовлення в умовах диференційованого навчання.

    дипломная работа [163,2 K], добавлен 02.08.2012

  • Мовленнєвий розвиток молодших школярів. Формування комунікативних умінь в учнів початкових класів. Система завдань для формування мовленнєвих умінь і навичок з розвитку зв’язного мовлення. Методика формування комунікативних умінь на уроках рідної мови.

    дипломная работа [124,8 K], добавлен 12.11.2009

  • Комунікативно-орієнтоване навчання та його принципи. Психологічні основи навчання іноземних мов. Визначення показників первісного рівня якості знань на уроках англійської мови. Експериментальна перевірка впливу засобів формування комунікативних умінь.

    курсовая работа [338,8 K], добавлен 18.12.2014

  • Проблема формування комунікативно-мовленнєвих умінь у системі початкового навчання. Основна задача школи - вироблення в учнів навичок практичного володіння українською мовою. Розвиток мовлення учнів у процесі вивчення частин мови як опорних тем.

    реферат [24,1 K], добавлен 27.09.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.