Структурно Станція складалася з двох відділень: Калузького та Московського. У Калузькому досліджували соціально-педагогічний процес у сільській місцевості, загальне та відмінне в соціальному вихованні залежно від оточуючого середовища. Саме тут апробувалася на практиці модель школи, яка виконувала функції організатора, контролера та регулятора впливу соціального середовища на дитину. Вивчалися педагогічно організовані та стихійні впливи для того, щоб, ґрунтуючись на позитивних виховних впливах, цілеспрямовано боротися з негативними. Центральним закладом цього відділення була школа-колонія "Бадьоре життя", крім того, до складу входили: школа 2-го ступеня в селищі Угодський завод, 14 шкіл 1-го ступеня, педагогічна виставка і фундаментальна бібліотека.

Московське відділення - район Мар'їної Рощі, де не було широкої мережі виховних закладів, лише Центральний дитячий садок, Перша трудова школа, проте проводилася значна наукова та пропагандистська робота, працювали шкільна та дошкільна педагогічні виставки, відділ педагогічної майстерності, педагогічна бібліотека з відділом іноземної літератури, педагогічний технікум. Головне завдання - дослідження школи як центру виховання в соціальному середовищі. До того ж, виховання розглядалося як організація різноманітних видів трудової, інтелектуальної, громадської, естетичної, ігрової діяльності, спрямованої на зміну навколишнього середовища в сприятливому для соціалістичного суспільства напрямі.

Сутність методу соціального виховання Станції викладено в статті "Школа і будування життя" (1925): "Що стосується методу, то думка про спільну роботу з організованими дітьми з практичних життєвих питань і спільна робота з масою населення з найширших питань оздоровлення дитячого життя, з одного боку, та культури побуту - з іншого, дають величезний поштовх до опанування могутніх засобів виховання" [25:с.292]. Теоретичні узагальнення зроблені С.Т. Шацьким саме на підставі широкого та багатолітнього досвіду практичної роботи з організації соціального розвитку дітей у соціальному середовищі та вивчення тогочасної європейської практики соціального виховання, подорожуючи найрозвинутішими в педагогічному сенсі країнами. Погоджуємося з науковцями [12], що Станіслав Теофілович був єдиним з педагогів 20-х рр. ХХ ст., який намагався обґрунтувати, систематизувати процес соціального розвитку особистості, виокремив серед соціальних факторів соціально-економічні, соціально-культурні та соціально-побутові чинники.

Школа розглядалася ним як:

1) навчальний заклад, де здобувають глибокі та широкі знання для використання їх у суспільно-корисній діяльності;

2) виховний центр територіальної громади, який координував і гармонізував впливи родини, вулиці, селища;

3) просвітницький осередок, провідник виховного впливу партії на напівпролетарські та непролетарські прошарки населення, що підвищує культуру місцевого населення, поліпшує побут, створює сприятливі умови для досягнення мети соціалістичного виховання [12].

Отже, він сприймав школу як засіб педагогізації соціального середовища, до того ж не лише через педагогічний колектив, але й через соціально-розвинутих учнів. Саме С.Т. Шацький увів до наукового обігу поняття "педагогізація середовища" - педагогічна орієнтація соціуму.

Педагогізація середовища означала для Станіслава Теофіловича:

1) розробку теорії та методики взаємодії школи з іншими виховними закладами, вивчення й використання виховних можливостей соціального середовища в цілому;

2) усвідомлене насичення, збагачення соціального середовища виховним потенціалом. У теоретичному обгрунтуванні своєї соціально-педагогічної системи С.Т. Шацький виходив з того, що виховання поділяється на два процеси:

1) малий - у стінах школи;

2) великий - вплив родини, однолітків, дорослих тощо. Займатися вихованням лише в стінах школи прирікати його на невдачу, оскільки виховні цілі, які не підтримуються самим життям, або ж одразу відкидатимуться вихованцями, або сприятимуть вихованню "дволиких Янусів" [22].

Перший вітчизняний соціальний педагог наполягав: "Ми маємо поступово привчатися до ширшого погляду на педагогічну справу. Робота це масова, і завданням нашим є організація масових зусиль виховувати дітей, підлітків, молодь". Виховувати в цьому розумінні для нього означало "створювати в певному середовищі сприятливі умови для дітей, які черпають і мотиви, і матеріали для роботи з цього ж середовища. Не можна говорити про педагогічний процес, який відбувається лише в спеціальних шкільних будівлях" [22, с.296-297]. Проте школі відводилася роль керівника соціальним вихованням дітей на місцях: "Порятунок у тому, щоб школа з "навчального закладу" перетворилася на дитячий центр… Школа має стати частиною життя, … що діє у сфері культури буття дитячого щохвилини в процесі своєї роботи" [14: с.85]. Оригінальна концепція "школи життя" С.Т. Шацького будувалася на підході "вирощування" людини, основуючись на традиціях, звичаях, нормах мікросередовища, використовуючи цінне із культури сім'ї, дитячих неформальних груп, громадських організацій.

Викладене вище свідчить, що на початку XX ст. вітчизняна соціально-педагогічна теорія і практика не відставали від зарубіжної, зокрема німецької, основу якої в середині ХІХ ст. заклав П. Наторп. На Всеросійському педологічному з'їзді Станція С.Т. Шацького була

визнана еталоном виховної роботи в країні. Проте вона мала і міжнародне визнання. Відвідавши Станцію наприкінці 20-х рр., американський філософ та педагог Д. Дьюї, за свідченням З. Малькової, дав їй таку оцінку: "Уперше в історії я побачив не окрему школу, а цілу

освітню систему, офіційно організовану на принципі зв'язку школи із

суспільством і середовищем. Те, що я побачив у колонії Шацького, не

має аналогів у світі. Учні залучені до справжньої діяльності з удосконалення навколишнього соціального середовища: вони поліпшують санітарні умови, беруть участь у ліквідації неписемності, навчають селян, як підвищувати врожаї тощо. Російські школярі організовані демократичніше, ніж наші" [9: с.98]. Незважаючи на це, 1932 р. Перша дослідна станція Наркомпросу була реорганізована. Радянській країні, що набувала адміністративно-командного спрямування, не потрібні були вивчення соціального середовища, "школа життя" С.Т. Шацького, яка формувала вищий рівень соціальності людини, навички вдосконалення соціуму на демократичних засадах, гармонізації між поколінних та між групових стосунків.

Таким чином, Станіслав Теофілович Шацький є основоположником вітчизняної соціальної педагогіки, який вплинув на становлення і розвиток практики соціально-педагогічної діяльності з дітьми та дорослими за місцем проживання. Першим у вітчизняній педагогіці він розпочав педагогізувати дозвілля дітей міської бідноти, створюючи сприятливі соціокультурні умови для їхнього соціального розвитку поза традиційними соціальними інститутами - родиною і школою, намагаючись, як свого часу Й. Песталоцці, прискорити соціальну динаміку країни через "підтягування" до її загальнокультурного рівня незаможних верств населення. Ще за дожовтневих часів через практичну виховну діяльність він усвідомив і довів соціально-педагогічний принцип, обґрунтований швейцарським педагогом Й. Песталоцці, який підкреслював, що якість соціального розвитку людини, групи залежить від інтенсивності їх залучення до активного та відповідального вдосконалення навколишнього соціального середовища. Отже, необхідно не створювати сприятливі умови в соціумі для соціалізації особистості (розвиває споживацтво), а долучати людину до процесу створення цих умов для себе, що забезпечить гармонійний соціальний розвиток і соціального суб'єкта, і соціуму. У післяжовтневий період він з успіхом (на відміну від Р. Оуена у Великий Британії та США) здійснив соціально-педагогічний експеримент з інтеграції і реалізації виховного потенціалу на районному рівні (Калузький район), де центром соціально-виховного процесу була школа. Саме тут він продемонстрував на практиці позитивний перетворювальний вплив соціально-педагогічних технологій на прискорення культурної динаміки цілого району. Причому через реалізацію того самого соціально-педагогічного принципу, коли школярі були не лише об'єктом, але й суб'єктом цього процесу.

Однак не менш важливим є і теоретичний внесок Станіслава Теофіловича в розбудову вітчизняної соціальної педагогіки як науки:

1) введення терміна й обґрунтування теорії педагогізації соціального середовища;

2) розробка й апробація соціально-педагогічної моделі школи як "школи-життя";

3) доведення значення суб'єктної ролі школярів у процесі їх соціалізації, а також соціального розвитку дорослих;

4) систематизація соціокультурних чинників, що безпосередньо впливають на соціально-педагогічні процеси, та доведення зворотного впливу соціально-педагогічних технологій на культурний розвиток соціального середовища;

5) теоретичне вдосконалення процесу виховання як загальносоціального явища, не обмеженого рамками певних соціальних інститутів та закладів.

Саме на ці й інші теоретико-практичні положення С.Т. Щацького має спиратися сучасний соціальний педагог у розбудові соціальної педагогіки інформаційного суспільства.

Подальшим напрямом наукового дослідження цієї проблеми є творча трансформація наукового доробку С.Т. Шацького відповідно до соціокультурних змін у соціальному вихованні інформаційного суспільства.

30 жовтня 1934 р. він помер. Після смерті його ім'я було надовго забуто. Інтерес до його праць відновився лише у 60-тих роках.

Висновок