Рухливі ігри в дошкільному навчальному закладі

На думку вченого Е.С. Вільчковського - проведення рухливих ігор з дітьми різних вікових груп має свою специфіку, яка залежить від анатомо-фізіологічних і психологічних особливостей дошкільнят.

Для дітей І та ІІ молодших груп підбирають ігри з нескладним змістом. Правил небагато - одне, два; ролей також.

Діти цього віку особливо емоційно сприймають образи гри. Тому, стимулюючи правильне виконання рухів, враховують саме цю властивість їхньої психіки.

Тривалість гри для дітей першої молодшої групи становить у середньому 5 - 7 хв з повторенням кожної з них 3 - 4 рази. У дітей другої молодшої групи відповідно 6 - 8, кількість повторень 3 - 5.

У середній групі діти починають цікавитися результатами своїх дій. Збільшення рухових умінь дає змогу поводити різноманітні ігри з метанням, стрибками, лазінням.

Протягом року зміст ігор, рухові завдання, правила і взаємодії дітей поступово ускладнюються.

Загальна тривалість рухливої гри дошкільнят цієї групи 8 - 10 хв, кількість повторень 3 - 5 раз. У старшій групі використовуються складні рухи і правила. У цьому віці велике значення мають ігри із застосуванням різноманітних предметів (м'ячів, обручів, скакалок).

Важливий момент у керівництві грою - дозування рухів, особливо в іграх з бігом. Лазінням, стрибками. Загальна тривалість рухливої гри 10 - 12 хв.

2. Керівництво рухливими іграми в різних вікових групах

У молодших групах вихователь обов`язково є учасником гри, виконуючі головну роль. Наприкінці ІІ-молодшої та на початку середньої груп теж бере участь у грі, але в ролі ведучого лише один раз, коли ця гра розучується. Участь вихователя у грі інколи підсилює її емоційну насиченість та привабливість, посилює інтерес до неї у дітей.

Вихователь стежить за виконанням дітьми вимог гри, за якістю виконання рухових дії. Він має так керувати грою, щоб у ній закріплювались та удосконалювались вміння та навички з основних рухів. Не можна допускати у грі порушень вимоги до виконання того чи іншого основного руху.

Вихователь стежить у процесі гри, щоб діти діяли відповідно до поставлених рухових завдань. Часто вихователі планують у грі з ловлею закріпити навички бігу з вивертанням. Проте не звертають уваги, що діти просто біжать по прямій з одного кінця залу чи майданчика в інший, тікають від того, хто ловить. Вихователю варто звернути увагу дітей на те, що однією з умов є використання у грі саме бігу з вивертанням, попередньо ознайомивши їх з цими прийомами.

Недоцільно дитину, яку піймали, вилучати з гри на одне програвання, як це часто ми можемо спостерігати у практиці роботи. Адже вона і так бігає повільно, тому й була піймана, а ми ще садимо її на стільчик, забираючи можливість повправлятись. Головне завдання для вихователя - це забезпечити активну участь дітей у грі. Надання дитині можливість активно рухатися приведе до позитивних зрушень в її руховій підготовленості.

Хід рухливої гри слід спрямувати таким чином, щоб це сприяло розвиткові позитивних якостей, створювати ситуації взаємодопомоги. Вихователь проводить виховну роботу, заохочує активних, старанних дітей, хто виконує правила. У паузах між програваннями робити вказівки, висловлює пропозиції, залучає до цього дітей. Підбадьорює тих дітей, яких піймали.

Наприкінці гри підбивають підсумки. Насамперед слід відзначити тих, хто правильно виконував правила гри та рухові дії, виявляв спритність, виручав однолітків, умів домовитися і розв`язати конфліктні ситуації. Аналізуючи рухову діяльність дітей, визначити, чому деяких дітей вовк так жодного разу і не спіймав.

2.1 Керівництво вихователя ходом рухливої гри

У ході гри вихователь керує діяльністю всієї групи і окремих дітей. Жвавий інтерес вихователя до гри. що відбивається в тоні його реплік, у міміці обличчя, передається учасникам гри і викликає у них радісний настрій. Участь вихователя в самій грі залежить від її змісту і підготовленості групи. В молодшій групі, особливо групі триліток, вихователь звичайно бере участь у грі бере на себе роль ведучого. В середній і старшій групах вихователь бере участь у тих іграх, в яких є ходьба по колу. Дітям важко регулювати в русі правильність кола, і допомога вихователя в цьому русі бажана. Коли ж у цих іграх діти і розбігаються врозтіч, вихователь відходить убік. У середній і старшій групах вихователь бере участь у грі і тоді, коли від кількості дітей залежить весь хід гри (наприклад, у грі "Знайди собі пару", де потрібна непарна кількість учасників).

Вихователь у процесі гри дає дітям вказівки щодо правильності рухів і дій. Вказівка - це зауваження, що стосується якоїсь однієї сторони рухової діяльності дітей або їх поведінки. Вказівка повинна мати характер лаконічної репліки, якщо вона дається в ході гри і стосується одного-двох вихованців. Наприклад, у грі "Ведмідь і бджоли" вихователь помітив, що деякі діти-"бджоли" не злазять з драбини, а сплигують. Вихователь зауважує їм, не спиняючи гри: "Ніно, Валю, бджоли спочатку вилазять з дупла, а вже потім летять на луку".

В паузі між повтореннями гри вказівки можуть мати більш докладний характер і стосуватись кількох дітей чи навіть усієї групи. Скажімо, в паузі гри "Вудочка" вихователь зауважує: "Саша, Вітя та інші діти неправильно граються, вони підходять дуже близько і заважають мені пересувати вудочку. Треба підстрибувати на одному місці".

Добиваючись правильності виконання рухів дітьми в іграх, вихователь, проте, не повинен зловживати дуже довгими вказівками про правильність рухів Іноді можна спостерігати, як вихователі, перериваючи гру, наполегливо добиваються від кількох дітей правильності руху, тоді як більшість нетерпляче чекає продовження гри. Якщо майже вся група не діятиме, діти можуть втратити інтерес до гри і через це не дістануть достатнього фізичного навантаження.

Очевидно, в такому разі потрібно передбачити індивідуальну роботу вихователя з дітьми або спростити саму гру.

Вказівки вихователя під час гри мають бути спрямовані і на виконання дітьми правил. ІЦоб привчити молодших дошкільників виконувати правила гри, вихователь повинен частіше користуватись заохочуваннями, похвалою.

"Квочка покликала, і всі курчата підбігли до неї", каже вихователь, побачивши, як усі діти вийшли на поклик "квочки" з "гнізда". Якщо малюка спіймали в грі, вихователь одразу ж знову вводить його в гру, кажучи: "Не попадайся більше". Звичайно, в середній і старшій групах ставлять більші вимоги до поведінки вихованців і виконання ними всіх правил.

Природно, що за одну гру не можна навчити всю групу додержувати всіх правил. Привчати до цього слід поступово і систематично, використовуючи прийом нагадування правил або приклад, заохочування, а іноді й вимогу. Щоб піднести відповідальність дошкільників за їх дії, в іграх середньої і старшої груп спійманих дітей вводять у гру не зразу, а тільки, при черговій зміні ведучого. Не можна карати дитину за невиконання правил позбавленням її права брати участь у грі. Це віддаляє вихованця від впливу колективу, налаштовує його проти вихователя.

Виховання у дітей активності, бажання бути спритним, не попадатись ведучому, прагнути виграти не одна з істотних сторін керівництва ходом гри.

Буває так, що гра проходить, на перший погляд, за всіма правилами і діти діють, строго додержуючи сигналів, але разом з тим відчувається, що деякі учасники прагнуть піддатись ведучому. Наприклад, у грі "Совонька" вихователь спостерігає, що діти - "метелики", "жучки" завмирають точно за сигналом, та як тільки "сова" наближається до когось з них, той якимсь рухом драпне привернути до себе її увагу. Як пояснюють це багато хто з досвідчених вихователів, причиною такого явища буває нерозуміння дитиною суті гри. Тому дуже важливо у вказівках по ходу гри і після її закінчення, коли підбиваються підсумки, регулярно роз'ясняти, що в грі треба бути спритним, витриманим, кмітливим:

"Сова вночі добре бачить, але метелики і жучки так притаїлись, що вона їх і не помітила. Отакими треба бути!"

Треба ще врахувати, що діти іноді порушують правила гри через забудьковість. І тут дуже добре діє прийом, коли в перерві вихователь пропонує комусь з дітей пригадати правило гри. Корисно також питати у дітей, чи всі правильно грали. Дошкільники майже завжди підмічають недоліки в додержанні правил. Те, чого вони не помітили, додає вихователь.

У ході гри вихователь стежить за тим, щоб активними були всі діти. Тих, хто добре виконує рухи й додержує правил, треба заохочувати призначенням на роль ведучого. Під час гри вихователь змінює ведучих. Зміна ведучого проводиться залежно від характеру його дій. В іграх з безперервним бігом, наприклад, у "Повитках", ведучого слід змінювати кожного разу; в іграх більш спокійних його можна змінювати через два-три рази.

Уваги вихователя потребують діти, які не проявляють достатньої спритності в грі. Помітивши, що деякі з учасників гри починають стомлюватись, вихователь пропонує їм більш спокійні ролі. Інші діти через стан свого здоров'я потребують до себе індивідуальною підходу. Таким дітям вихователь може зменшити розмір перешкоди в грі (наприклад, опустити стрічку нижче в грі "Хто краще зніме стрічку") та ін.

Закінчуючи гру, вихователь підводить її підсумки.

Якщо гра проводиться на заняттях гімнастикою і рухливими іграми, то про її результати вихователь розповідає в загальних підсумках заняття. На прогулянці підсумок гри підводиться періодично. В підсумку дається оцінка діяльності всієї групи у вигляді висновку позитивного характеру ("Діти грались добре") та індивідуальні оцінки кожному учасникові гри.

Оцінку гри треба пов'язувати з програмним змістом. Так, у грі "Два морози" з програмним змістом - закріпляти навички бігу з вивертуванням, виховувати взаємну виручку - потрібно в оцінці вказати якраз на тих дітей, які ні разу не були "замороженими", а також на тих, що виручали своїх "заморожених" товаришів. Вихователь називає учасників гри, які з помилками виконували рухи або порушували правила гри, а в середній і старшій групах аналізує причини цих порушень.

Гра на прогулянці закінчується по-різному: пропозицією вихователя дітям погратись самим або погратись з тим приладдям, яке використовувалось у грі. На заняттях гру звичайно завершують організованим переходом до наступних вправ або виходом на прогулянку.

Дітей треба обов'язково залучати до прибирання використаного в грі приладдя.

2.2 Регулювання навантаження учасників гри

Є показники в стані дітей, які свідчать про те, що навантаження на учасників гри перевищило допустимі межі: поява рясного поту, прискорене дихання, серцебиття, покашлювання, деавтоматизація навичок добре засвоєних рухів тощо. Такий стан виникає, якщо в грі давався надто швидкий темп рухів, або коли паузи після безперервного бігу чи підстрибування були недостатні для того, щоб діти добре відпочили і відновили свою працездатність. Перевтому може викликати і надто довга тривалість гри.

Регулюючи темп рухів у грі, треба враховувати, що він повинен узгоджуватись з такою життєво важливою функцією, як дихання.У. дошкільників дихання відносно поверхневе, і помірний темп рухів є найсприятливішим для глибоких вдихів і видихів. Ось чому дуже швидкі рухи в іграх дошкільників недопустимі.

Рекомендується безперервний біг або підстрибування в іграх дозувати приблизно в таких розмірах:

біг: у молодшій групі - 6-8 сек., у середній - 15 - 20 сек., у старшій 25 - 30 сек.;

то стримування: в молодшій групі - 4--6 раз, у середній - 8-10 раз, у старшій - 10 - 14 раз.

Загальна тривалість ігор допускається: до 5 - 6 хв. у молодшій групі, 6 - 8 хв. у середній і 8 - 10 хв. - у старшій групі і регулюється залежно від певних умов. Так, узимку, коли ДІТЯІМ заважає рухатись зимовий одяг і взуття, доводиться трохи зменшувати навантаження або робити давши перерви. Влітку, коли температура повітря досить висока, також треба зменшувати навантаження в грі або переносити її на прохолодніший час дня. В заняттях гімнастикою і рухливими іграми можна використати не одну, а дві-три гри, але при умові, що новою буде лише одна з них, а решта знайомі дітям.

Різноманітна щодо свого характеру діяльність в іграх сприяє підтриманню бадьорого стану у дітей, тому слід включати в одне заняття ігри з різними рухами: одна гра, наприклад, відзначається більшою рухливістю і включає біг з ЛОВІННЯІМ, в іншій, навпаки, є спокійна ходьба.

Таким чином, організуючи в іграх на занятті різну за характером діяльність дітей, вихователь тим самим теж регулює навантаження на учасників ігор. На них впливає також новизна гри, достатня кількість ігрового приладдя, різної бутафорії. Ці фактори і в першу чергу впливають на увагу й емоції, а потім і на загальний стан дитини.

Часте використовування нових ігор, надмір у них різного приладдя, масок стомлює і надто збуджує дітей. Чим вони молодші віком, тим більше слід повторювати з ними знайомі ігри, щоб діти добре засвоїли їх і полюбили.

2.3 Підготовка вихователя і дітей до гри

Перед вихователем, коли він організовує і проводить гру, стоять такі головні завдання: навчити дітей рухових навичок і вмінь, розвивати у них позитивні риси характеру, виховувати правильну поведінку. Ті вихователі, які сумлінно ставляться до своєї роботи, добре розуміють, що до рухливих ігор треба готуватись так само уважно, як і до занять, бо якщо рухливі ігри проводити без ретельної підготовки, то годі чекати від них позитивних наслідків.

Підготовка вихователя включає три моменти: методичну підготовку самого себе до рухливої гри, підготовку потрібної обстановки і приладдя і, нарешті, підготовку до гри дітей. Розглянемо ці моменти кожний окремо. До змісту методичної підготовки вихователя входить опрацювання методичної літератури, планування гри, уміння продемонструвати ті рухи, що їх вимагає програма і яких вихователь навчатиме дітей. Цими рухами вихователь повинен володіти бездоганно.

Для того щоб правильно розв'язувати завдання фізичного виховання дошкільників, вихователь повинен добре знати вікові особливості своїх вихованців. Неодмінною частиною підготовки вихователя є знання ним дошкільної педагогіки і спеціальних методик дошкільного виховання.

У підготовці до рухливої гри вихователь повинен вивчати методичну літературу, в якій розкривалися б правила підбору, методика проведення і планування рухливих ігор для різних вікових груп. Необізнаність із спеціальною літературою спричиняється до істотних недоліків у роботі з розвитку рухів дітей.

Аналіз планування і досвіду роботи вихователів у деяких дитячих садках нашої республіки показує, що в результаті слабкої методичної підготовленості вихователів допускаються пави і помилки в плануванні і проведенні рухливих ігор. Серед цих помилок слід особливо наголосити на тому, що не всі ігри, рекомендовані "Програмно-методичними вказівками", використовуються, за. те впроваджуються такі, які не відповідають підготовленості даної групи дошкільників. Часто з дітьми проводять ігри, в яких переважають ходьба і біг, менше з підстрибуваннями і метанням і майже не використовують ігор з елементами рівноваги, лазіння і пролізання.

Деякі вихователі не продумують питання про те, як вони проводитимуть ту чи іншу гру, не показують певних рухів навіть тоді, коли діти погано їх засвоїли. Такі вихователі. вважають своїм єдиним обов'язком дати дітям можливість порухатись, не дбаючи про правильність рухів у іграх; добиваючись лише зовнішнього додержання вихованнями правил, вони не вникають у дрібні порушення, хоч ці порушення також можуть свідчити про неправильні взаємини між учасниками гри.

Вивчення спеціальної літератури озброює вихователя знаннями про правильний підбір, методику проведення ігор і про те, як треба підходити до дітей. Спираючись на ці знання, вихователь планує рухливі ігри для кожної вікової групи тільки на основі "Програмно-методичних вказівок".

Зважаючи на підготовленість дітей, умови роботи дитячого садка і клімату даної місцевості, вихователь планує ігри відповідно до їх наростаючої трудності, але так, щоб у них періодично повторювались усі види рухів. В основному документі планування - календарному плані вихователя плануються ігри окремо для занять гімнастикою і рухливими іграми, для прогулянки та для ранкової гімнастики.

Для занять гімнастикою і рухливими іграми вихователь передбачає в своєму плані нові і вже знайомі ігри; у відповідності з програмним змістом на прогулянку або для ранкової гімнастики в середній і старшій групах здебільшого плануються знайомі ігри. В молодшій групі, де використовуються ігри з рухами, з якими діти обізнані з життя, нові ігри вихователь одразу планує для прогулянки.

Вихователь повинен пам'ятати, що однією з найважливіших умов підготовки до гри є врахування підготовленості дітей та вибір, відповідно до пори року і стану погоди, дитячого одягу і взуття.

Під підготовкою дітей до гри слід розуміти наявність у них потрібних рухових навичок і вмінь, відомостей про навколишній світ, організованості. Як ми вже зазначали, якщо в гру включається складний щодо координації рух, краще його розучити напередодні з дітьми у фізичній вправі. Наприклад, у грі "Передача м'яча" учасники, стоячи в колі, передають товаришеві м'яч певним способом, а саме: той, хто передає, вдержує м'яч між долонями зверху і знизу, а той, хто приймає, бере його так само між долонями, але з боків. Досвід підтверджує, що ця гра проходить краще, якщо рух передавання заздалегідь розучений з вихованцями. Саме попереднє розучування руху і становитиме підготовку дітей до наміченої планом гри.

Велике значення має і психологічна готовність дітей до гри. Психологічна готовність створюється не тільки під час оволодіння рухом, а й у процесі пізнання дітьми навколишнього світу і викликання у них інтересу до гри.

Перед початком гри вихователь перевіряє, як одягнені діти. Поки ще нереально ставити питання про спеціальний одяг дітей - учасників рухливих ігор. Проте цілком своєчасно рішуче добиватись раціоналізації дитячого одягу. Він має бути таким, щоб не заважав дітям рухатись. Щодо цього велику роль можуть відіграти батьки, і вихователі повинні роз'яснювати батькам, який саме одяг потрібний для дитини в певну пору року. В усякому разі дитячий одяг має бути по змозі полегшений. Так, узимку під час рухливої гри треба запропонувати дітям скинути рукавички і підняти вуха в ушанці, а восени зняти - з шиї шарфик, якщо на пальті або курточці є верхній гудзик. Якщо восени чи весною надворі тепло, не можна допускати, щоб дітей кутали, бо вони, граючись, можуть перегрітись, що в подальшому може призвести до захворювання. Влітку найкращий одяг для ігор бавовняний. Якщо взимку температура повітря в приміщенні становить + 14, +16, то доцільно, щоб учасники гри були одягнені у фланелевий або трикотажний одяг і без шерстяних кофточок. Щодо взуття, то в приміщенні потрібні тапочки, а на майданчику, залежно від сезону, - звичайне взуття.

Систематичний контроль вихователя за одягом і взуттям дітей у підготовці до гри розвиває у них прагнення самим готуватись до гри.

На закінчення слід ще сказати, що вихователь, готуючись до проведення гри, повинен подбати про створення в приміщенні чи на майданчику гігієнічної обстановки та про підготовку певного місця і приладдя.

2.4 Підготовка місця гри та ігрового приладдя

Успішне проведення рухливої гри значно залежить від попередньої підготовки приміщення, ігрового приладдя, потрібного для даної гри, та розмічення майданчика.

Проводити гру в гігієнічній обстановці дуже важливо, бо коли діти виконують рухи, у них поглиблюється дихання, а отже зростає кількість повітря, яке вони вдихають. Гігієнічність обстановки забезпечується попереднім провітрюванням приміщення та вологим прибиранням його. Майданчик для ігор має бути рівний і добре утрамбований. Щоб улітку чи ранньої осені на майданчику не було пилу, його поливають водою за 1-2 години до виходу дітей на прогулянку. Взимку майданчик регулярно очищають від снігу і злегка посипають піском.

Як у приміщенні, так і на майданчику потрібно мати вільне від будь-яких предметів місце для гри.

У деяких іграх використовують обладнання і дрібне приладдя дуги, обручі, прапорці, шнур, шапочки для вовка чи квочки тощо. Вихователь повинен заздалегідь перевірити справність цього приладдя, щоб уникнути непорозумінь під час гри, коли виявиться несправність того чи іншого приладу.

Підготувавши приміщення (майданчик) та потрібне приладдя, вихователь розкладає його перед початком гри на такому місці, звідки перший-ліпший предмет можна взяти без затримки і негайно використати в грі. М'ячі, якщо їх зберігають у сітках, слід перед грою звідти вийняти, бо тонкі сітки легко сплутуються і можуть затримати вихователя під час гри. Прапорці треба розкласти по одному, в ряд, щоб учасники могли швидко їх розібрати. Довгий шнур слід заздалегідь змотати в клубок: учасникам гри буде легко розкласти його по межі "дому".

Залучення дітей до підготовки приладдя завжди бажане. Часто саме такий прийом дозволяє привернути увагу вихованців до наступної гри. Використовуючи допомогу дітей, вихователь окремим з них доручає принести певний вид приладдя або відлічувати потрібну кількість предметів. Діти можуть допомагати розкладувати ігрове приладдя так, як того вимагають умови гри, наприклад: розставити по кутках кімнати або майданчика прапорці на підставках для гри "Чия ланка швидше збереться", викласти межі "нірки" для зайців.

У деяких іграх потрібно стільки приладів, скільки є учасників, тоді відлічує їх сам педагог.

Підготовка багатьох ігор включає розмічення кімнати чи майданчика.

Буває так. що треба розмітити за умовами гри межі "дому" або "нірку" для зайця, "рів" для вовка тощо. Звичайно, креслити крейдою підлогу кімнати або залу, щоб розмітити місця для гри. значило б подати дітям поганий приклад. Краще примітити рисунок паркету або дошки, що чимось виділяється, позначити місця для учасників гри прапорцями на підставках.

Можна орієнтувати дітей на конкретні предмети: "дупло сови біля піаніно", "барліг ведмедів там, де стілець" та ін. На майданчику краще застосовувати розмічання крейдою; можна також намічати межу і за допомогою гострої палички, але таку лінію діти швидко затоптують. Позначити межу "дому", "нірки" можна природним матеріалом, наприклад, посипати тонкою струминою піску або викладати межу з дрібних камінців, у чому діти візьмуть участь з великим задоволенням.

У молодшій групі не можна позначати шнуром межу "дому", куди тікають діти від ловця. Малюки погано орієнтуються під час бігу і можуть упасти, зачепившись за шнур.

До розмічання майданчика треба обов'язково залучати вихованців середньої і старшої груп, допомагаючи їм справитися з завданням, якщо у них виникне якась затримка.

2.5 Збір дітей для гри

Якщо гра включається в заняття гімнастикою і рухливими іграми, а також у комплекс ранкової гімнастики, то там збір дітей не набуває самостійного значення. В цих заходах відбувається організований перехід від попередньої фізичної вправи до гри. Інша справа на прогулянці. Гуляючи, діти розташовуються по всьому майданчику, захоплюються іграми за власним вибором, і тому завжди виникає потреба зібрати вихованців на майданчику.

Існує кілька найбільш характерних і вживаних у дитячих садках прийомів збору дітей для гри. Використання того чи іншого прийому залежить від того, з якими дітьми і їв якій частині прогулянки проводиться гра. Вихованців молодшої групи найчастіше збирає для гри сам вихователь, скликаючи їх. У середній і старшій групах, крім цього, застосовують ще інші прийоми. Якщо група менше піддається організації, можна домовитись ще в роздягальні, щоб діти, вийшовши на майданчик, нікуди не розходились. Проводячи гру в середині прогулянки, вихователь збирає всіх її учасників за допомогою одного з них. Якщо діти під час прогулянки розходяться по великому майданчику (наприклад, у сільських дитячих садках) або коли близько майданчика пролягає гомінка вулиця, можна сигнали збору подавати за допомогою дзвоника чи бубна, домовившись про це з вихованцями ще до виходу на прогулянку.

У старшій групі іноді вносять елемент змагання у швидкий збір для гри. Для цього заздалегідь розподіляють дітей на дві-три групки і домовляються, за яким сигналом вони мають зібратись у визначеному заздалегідь місці, а потім відзначають перед усіма ту групку, яка зібралась швидше від інших. Цей прийом, звичайно, вносить різноманітність у роботу, але якщо його застосовувати дуже часто, він швидко втрачає свій вплив на учасників гри.

Не рекомендується затягувати збір дітей на гру, щоб у них не охолонув інтерес до неї. Проводити збір треба за 1 - 2 хвилини, не більше. З досвіду вже відомо, що коли систематично проводити рухливі ігри на прогулянці, діти досить швидко збираються.

У молодшій групі, поки діти не звикли гратись спільно, можна проводити ігри з неповним складом. Поступово вихователь добивається залучення всіх дітей до групової гри. Для цього він застосовує різні прийоми. Наприклад, можна почати гру з неповною групою і уважно стежити за рештою вихованців. Після початку гри вони можуть через деякий короткий час зацікавитись і підійти до тих, хто бере участь у грі. Треба використати цей інтерес і одразу. включити їх у гру, не фіксуючи уваги на їх запізненні. Малоорганізовану дитину вихователь, коли гра відбувається в колі, може поставити коло себе. Дітям, які не виявляють інтересу, доручається в грі принести якесь приладдя або виконати роль ведучого, якщо, звичайно, вихователь знає, що дитина справиться з цією роллю добре. Якщо в цьому є хоч найменший сумнів, такого доручення давати не можна.

У середній і старшій групах ще настирливіше треба добиватись залучення дітей до групових ігор. Проте і в цих групах вихователь має діяти не формально, а застосовувати прийоми залучення дітей до гри, обов'язково зважаючи на їх індивідуальні особливості Деякі діти іноді лінуються гратись, прагнучи більше посидіти на лавці, або, захоплюючись якоюсь іншою діяльністю, що їм припала до смаку, вперто відмовляються від участі в груповій грі. Вихователь повинен знати причини такого ставлення, і в цьому йому має допомогти знання дітей. Якщо дитина, наприклад, умисно ухиляється від участі в грі, доречно настійним тоном зажадати її участі. А з дітьми, що легко стомлюються, новачками, які не звикли до спільних ігор, можна застосовувати деякий час ігри невеликими групами, дати новим вихованцям змогу звикнути до великого колективу.

Добиваючись залучення всіх дітей до спільних ігор, вихователь періодично проводить ігри і невеликими групами Діти 5 - 6 років люблять збиратись по двоє-четверо і гратись; такі ігри вони можуть організовувати і самі.

Зібравши дітей, вихователь розміщає їх на майданчику так, щоб усім було зручно слухати його пояснення гри, яку він має проводити. Якщо є місця для сидіння, краще, звичайно, дітей посадити, бо від стояння на місці вони швидко стомлюються, починають ворушитись, позирати вбік, а часто і пустувати, не слухаючи пояснень вихователя.

Якщо ігри починаються з кола, доцільно спочатку поставити вихованців у коло, а вже потім роз'ясняти зміст гри.

На майданчику дітей можна розміщати півколом або в "домі", звідки вони починатимуть гру. Вихователь, в свою чергу, повинен правильно вибрати для себе місце, звідки він пояснюватиме гру і звідки всі діти добре його чутимуть і бачитимуть.

Якщо діти перебувають у "домі" на одному кінці майданчика, вихователь, пояснюючи гру, стає напроти "дому". Якщо ж гра відбувається в колі, то віл стає в коло разом з дітьми. Не можна ставати в центр кола, бо тоді частина учасників гри опиниться за спиною вихователя.

Організацію дітей до гри закінчено, починається дія. Тепер хід гри залежить цілком від якості керівництва нею з боку вихователя.

2.6 Вимоги до керівництва вихователя грою

До вихователя в керівництві грою ставляться певні методичні вимоги, додержання яких забезпечить успішне її проведення.

1. Вихователь повинен спрямовувати рухливу гру на виховання у дітей позитивних якостей: дружби, товариської підтримки, чесності, сміливості, витримки. Для нього вихователь має наполегливо добиватись виконання дітьми в ході гри правил.

Наприклад, у грі "Хитра лисиця" є правило: "лисиця" виявляє себе лише після того, як діти тричі спитають: "Хитра лисице, де ти^?". При цьому "лисиця" вибігає в центр кола і лише тоді починає ловити. В одному випадку в такій грі хлопчик, якого призначили бути "лисицею", не вийшов на середин кола, а одразу почав квачити дітей, що не встигли ще розбігтися з кола. Звичайно, хлопчик поквачив багатьох з них. Але тут самі його товариші виявили, що "лисиця" порушила правило.

Коли гра закінчилась, вихователь назвав кращим ведучим не цього хлопчика, а іншого, який грав чесно, за правилами, хоч і поквачив менше дітей, ніж той, хто нехтував правилами. Така оцінка вихователя знайшла одностайну підтримку всієї групи.

2. Керівництво грою має сприяти виявленню самостійності й ініціативи в її учасників. Для цього треба у всіх групах проводити не тільки ігри, заплановані вихователем, а й ігри, в які бажають гратись самі діти. Корисно іноді вносити в хід гри зміни з ініціативи їх учасників. Так, у грі "Чия ланка швидше збереться" вихователь використав музичний супровід і регулював за його допомогою ритм ходьби дітей тоді, коли вони розходились по всій кімнаті. Гру повторили, і знову вихователь застосував музичний супровід, причому помітив, що дітям не подобається обмеження їх рухів музикою вони просто хотіли побігати. Саме з таким проханням ("дозвольте побігати") і звернулась до вихователя одна дівчинка. Дозволивши дітям побігати перед шикуванням у ланки, вихователь відповідно змінив темп музики на швидкий. Гра одразу ж помітно пожвавішала, і діти тепер нічого не мали проти музичного супроводу.

Щоб розвивати у дошкільників ініціативу, корисно іноді доручати кому-небудь з них вибір ведучого. Наприклад, після того як гру було проведено з тим ведучим, якого призначив вихователь, цій дитині пропонують самій вибрати наступного ведучого.

3. Керівництво вихователя повинно забезпечувати в грі закріплення і вдосконалення рухових навичок у дітей. Не може викликати задоволення така гра, в якій учасники, захоплюючись емоціональною стороною, не правильно виконують рухи. Наведемо приклади. Наслідуючи в грі "зайчиків", дошкільники повинні підстрибувати на обох ногах одночасно: зображаючи "мисливців", вони роблять повний замах рукою при метанні м'яча; граючи роль "бджіл", діти мають вилазити з дупла дерева, тобто злазити, а не зстрибувати з драбини і т.д.

Добиваючись правильного виконання дітьми рухів, вихователь, проте, не повинен спиняти гру, щоб виправити помилки в рухах. Зауваження про помилки в русі треба робити по ходу гри або в паузі між її повтореннями.

4. Дуже важливою стороною керівництва грою є врахування вихователем вікових та індивідуальних особливостей дошкільників.

Вихователеві доводиться завжди мислено зважувати вплив на дітей методичних прийомів проведення гри перед тим, як їх застосувати. У грі не повинно були надто багато галасу, багато приладдя, а також різких сигналів - усе це стомлює нервову систему дошкільників.

У кожній групі зустрічаються діти з властивостями, які потребують особливої уваги вихователя: з ослабленим здоров'ям наслідком недавно перенесеної хвороби; з негативними рисами в поведінці себелюбством, бажанням завжди, у всіх іграх, бути на перших ролях або, навпаки, з боязкістю, невмінням активно діяти в колективі. Відповідним повинно бути і керівництво вихователя. Він стежить за тим, щоб діти з ослабленим здоров'ям не рухались багато в грі, поступово залучає до ролі ведучого всіх дітей, а не тільки найздібніших з них. Особливості застосування рухливих ігор у педагогічному процесі

Під час вибору рухливих ігор враховуються певні вимоги:

1. Ігри добираються відповідно до педагогічних завдань. Вихователь керується програмою виховання дітей дошкільного віку, де наводяться приклади типових ігор, визначено переважаючий рух у цілій грі. Варто чітко визначати, які вміння і навички в цілій грі закріплюються, які фізичні якості розвиваються, яка виховна мета реалізується.

2. Під час вибору рухливої гри зважають на рухову підготовленість дітей, їх руховий досвід, інтереси та уподобання. Зміст гри має бути доступний дітям, відповідати їхнім інтересам, нагадувати цікаві явища навколишнього життя. Крім цього, рухи, які діти виконуватимуть у грі, мають бути добре засвоєні. Не рекомендується добирати ігри, у які входять недостатньо знайомі рухи, адже діти, захопившись сюжетом гри, не стежать за правильністю виконання рухових дій. Під час вибору гри для самостійно-рухової діяльності потрібно зважати на бажання дітей, стать, уподобання, досягнення дітей у руховій сфері;

3. Під час вибору рухливої гри враховуються її місце у режимі дня. Рухливі ігри проводяться на ранковій, денній та вечірній прогулянках.

Для ранкової гімнастики можна інколи добирати ігри малої рухливості.

Для фізкультхвилинок добираються ігри середньої рухливості, це можуть бути хороводні ігри, з римованим текстом.

Для фізкультпауз - ігри малої, середньої та великої рухливості.

На заняттях з фізичної культури рухливі ігри можна використовувати на початку заняття у вступній частині - це ігри, які містять рухові дії для розвитку уваги, організованості та навичок з перешикування. В основній частині - ігри великої рухливості з максимальним навантаженням на дітей з основним рухом, що не був запланованим на занятті. У прикінцевій частині - малорухливі ігри.

Рухливі ігри використовуються для планування фізкультурних свят, розваг, пішохідних переходів.

2.7 Пояснення і показ дій

У деяких випадках пояснення гри вихователі починають з прийому нагадування, за допомогою якого можна піднести інтерес вихованців до наступної гри. Такий прийом застосовується особливо тоді, коли сама назва гри, сказана вихователем, не викликає у дітей емоційного піднесення. Ось приклад застосування такого прийому пояснення гри.

Вихователь повідомив дітям назву нової гри "Совонька". Помітивши, що на цю назву хлопчики й дівчатка ніяк не реагують, він нагадує, їм про совоньку на полюванні. "Пригадайте це оповідання", каже вихователь і тут-таки ставить навідні запитання: "А хто з вас згадав, коли сова спить?", "А коли вона вилітає на полювання?". Таке пов'язування образу наступної гри з персонажем знайомого дітям оповідання стимулює роботу дитячої уяви, викликає певні уявлення про цей образ і підносить емоціональний стан учасників гри.

У молодшій групі, де кругозір дітей порівняно невеликий, дуже корисно починати пояснення ігор з нагадування знань, що їх діти дістали в процесі спостережень над навколишнім життям. Так, перед тим як Проводити гру "Горобчики і автомобіль", вихователь нагадує дітям, що під час минулої прогулянки по вулицях міста вони бачили горобчиків:

Горобчики пострибували на доріжці, дзьобали зернятка, а коли ви підійшли до них ближче, горобчики розправили крильця, злетіли на дерево і розсілись там на гілках.

Діти, згадавши про цей випадок, який трапився з ними під час прогулянки, почали посміхатись, їх обличчя відбили інтерес і увагу, що їх вихователь використав для дальшого пояснення гри.

Іноді для посилення інтересу дітей до наступної гри корисно прочитати відповідний вірш. Наприклад, до згаданої вже гри "Горобчики і автомобіль" можна прочитати знайомий дітям вірш Г. Бойка "Прилітайте під вікно":

Сніг-сніжок! Сніг-сніжок!

На снігу сліди пташок.

Це горобчики стрибали,

Мабуть, їстоньки шукали.

Та поживи, бач, нема

Замела усе зима...

Ой ви, пташки куцохвості,

Наші друзі, наші гості,

Прилітайте під вікно -

Є в кормушці вам пшоно.

Якщо проводиться знайома вихованцям гра, інтерес до неї можна активізувати за допомогою нагадувань. Так, перед проведенням знайомої дітям гри "Рибалки і рибки" вихователь, не називаючи її, каже:

Сьогодні я піду ловити рибу. І невід у мене є, - показує при цьому мотузку з тягарцем у вигляді мішечка з піском, та ось помічника мені потрібно вибрати хорошого, такого, який умів би невід швидко підхоплювати. Зараз виберу собі поміж вами саме такого помічника.

Коли вихователь виголошував останні слова, деякі діти почали посміхатись напевне, вони вже здогадались, про яку саме гру йдеться. Тоді вихователь ставить пряме запитання: "А хто мені скаже, в яку пру ми гратимемось?"

Діставши правильну відповідь, вихователь продовжує пояснювати зміст гри. Уміння привернути увагу вихованців до іграшки, яку буде використано в наміченій грі, також підмостіть їх зацікавленість, особливо в молодшій групі.

До пояснення гри "Мій дзвінкий, веселий м'яч" у молодшій групі вихователь ударив м'ячем об підлогу перед дітьми, які сиділи на стільцях.

Подивіться, діти, як високо підстрибує м'яч, сказав вихователь. Послухайте уважно віршик про м'яч:

Мій дзвінкий, веселий м'яч,

Ти куди помчав навскач⁹

Білий, жовтий, голубий,

Зупинися, друже мій!

Далі, кинувши м'яч в бік від дітей так, щоб він котився, відскакуючи від підлоги, вихователь пояснив: "Ось як м'яч пустився вскач! Піди, Валю, дожени м'яч і принеси його мені".

Одержавши від дитини м'яч, вихователь назвав гру і потім пояснив її. Використання загадок і картинок також підносить інтерес до ігор. А виникнення інтересу до наступної гри вже створює сприятливий грунт для сприйняття дітьми пояснення вихователя.

За допомогою пояснення вихователь у дохідливій, зрозумілій формі передає дітям відомості про гру. Тому пояснення має бути образним, послідовним і лаконічним, тобто без зайвих деталей; тоді діти добре засвоюють зміст поясненої вихователем гри.

Не кажучи вже про те, що мова вихователя має бути грамотною (це є непорушний закон для кожного, хто хоче виховувати дітей), вій повинен пожвавлювати пояснення зміненням інтонації, сили голосу, але так, щоб це відповідало змістові пояснюваного. Так, у поясненні гри "Миші і кіт" вихователь, говорячи про те, що "мишки вибігають з нірок тоді, коли кіт спить", вимовив ці слова тихим, вкрадливим голосом, а потім голосно вигукнув: "А коли кіт прокинеться, мишки швидко тікають у нірки^"

Дитяча увага була захоплена таким виразним поясненням.

Пояснення, виголошене монотонним голосом, скоромовкою або перенасичене повторенням подробиць, діти засвоюють погано. Нерідко саме через таке пояснення вони порушують правила гри. Щодо змісту поясненя нової гри. то воно може включати приблизно таке: їі назву, розподіл ролей; вказівки на те де перебувають діти на початку гри, дії учасників у ході гри; сигнали на початок дій; правила гри.

Відомий спеціаліст в галузі фізичного виховання дошкільників Г.І. Бикова описує в одній із своїх праць вдалий приклад пояснення вихователем гри, який можна брати як взірець. Наводимо це пояснення гри "Горобчики і кіт".

"Діти, будемо гратися в гру "Горобчики і кіт". Кіт сидітиме ось тут, вихователька показала на місце в одній стороні майданчика, і грітиметься на сонечку". Потім вона окреслила велике коло: "Тут, за колом, будуть горобчики. Котом буде Поля. Полю, займи своє місце! Горобчики, станьте за колом!".

Хлопчики і дівчатка зайняли свої місця. Вихователька продовжувала: "У колі насипано багато зернят. Горобчики влітають у коло, щоб подзьобати зернятка, а потім вилітають з нього. Кіт спить. Але як тільки я скажу "кіт прокинувся", всі горобчики вилітають швидше за коло, а кіт їх ловить. Ловити можна тільки тих горобчиків, які не встигли "вилетіти" за коло.

Якщо гра добре знайома дітям, пояснення її скорочується, насамперед за рахунок сюжету. Але навіть у знайомій грі абсолютно обов'язково назвати гру, розподілити ролі, нагадати правила. Щоб нагадати знайомі правила, краще активізувати самих дітей. Роблять це за допомогою прямого запитання "Коли лисиця починає ловити дітей?" або навідного: "А що робить лисиця після того, як діти тричі спитають її: "Хитра лисице, де ти?"

Пояснення може підкріплятись і іншим методичним прийомом проведення гри показом рухів (дії) в грі. Показом вихователь створює у дітей уявлення про рухи і дії в певній грі. Показ може бути двояким.

В іграх, де дії учасників відбуваються в індивідуальному порядку, начебто незалежно одна від одної (наприклад, в іграх типу "Ведмідь у бору"), треба показати дію одного учасника.

Коли ж в іграх є узгодженість рухів (наприклад, гра "Ловіння метеликів"), слід показувати дії групці учасників (у грі "Ловіння меіеликів" дії дітей, які зображують "сачок" і "метелика").

Показ має бути чітким, демонструвати головне, викликати у вихованців бажання наслідувати йото. Але показ в іграх не є таким обов'язковим, як пояснення. Цей прийом потрібно застосовувати лише в тих іграх, в яких діти виконуватимуть незнайомий або погано засвоєний рух (дію). До показу залучають і самих дітей, якщо вони добре засвоїли потрібний рух. Наприклад, у грі "Зайці і вовк" вихователь, прагнучи звернути увагу дітей на те, що зайці вистрибують з нірки легко, нечутно, пропонує одному з хлопчиків "Васю, покажи, як зайці вистрибують з нірки, щоб вовк їх не почув".

Іноді в ході гри вихователь встановлює, що багато дітей виконують рух з помилками, хоч цей рух їм добре відомий. Часто таке явище спостерігається в іграх "Вовк у рові" та "Жаби і чапля". Замість того щоб перестрибувати через "рів" або виплигувати з "болота", діти просто переступають через перешкоду. В принципі в таких випадках можливий повторний показ того самого руху в паузі між повтореннями гри. Але щоб не охолодити інтерес дітей до гри, не слід витрачати на показ багато часу.

Методичні прийоми пояснення й показу гри можуть супроводити гру або передувати їй. У молодшій групі якраз пояснення й показ найчастіше відбуваються у ході гри. Наприклад, пояснюючи і показуючи гру "Квочка і курчата", вихователь спочатку називає її, розподіляє ролі і пропонує "курчатам" присісти в гнізді. Потім, узявши на себе роль "квочки", вихователь кличе курчат: "Ко-ко-ко-ко". "Курчата" йдуть слідом за "квочкою" на лужок. "Курчата шукають зернятка", каже вихователь і, відвівши прямі руки трохи назад, наче крильця у курчати, пересувається по залу. Діти наслідують рухи вихователя. "Курчата скубуть травку", присідає вихователь на одному місці, опустивши руки, а за ним те саме роблять хлопчики й дівчатка. Раптом вихователь) голосно вигукує. "Дощ пішов, біжіть, курчата, в гніздо^!" і разом з усіма учасниками гри біжить до "гнізда".