Рухливі ігри в дошкільному навчальному закладі

У середній і старшій групах, як правило, пояснення і показ роблять до початку гри. Це має позитивне значення для розвитку в дітей самостійності й здатності виконувати рухи і дії за уявою.

2.8 Розподіл ролей між учасниками гри

Призначення дітей на певні ролі в грі з одним з важливих методичних прийомів піднесення їх активності та виховання у них ініціативи. Тому основним правилом у розподілу ролей є поступове залучення всіх дітей на активні ролі в грі. Ролі розподіляють під час пояснення гри.

Найактивнішою в грі є роль ведучого. Призначаючи ведучим якогось хлопчика чи дівчинку, вихователь зважає на їх індивідуальні якості її особливості. Так, якщо гра нова, краще першою призначити на цю роль ту дитину, яка через свої особливості краще, справиться з роллю ведучого і виконуватиме її так, щоб гра одразу припала всім дітям до вподоби. Це, звичайно, зовсім не значить, що першими ведучими будуть обов'язково найздібніші, найрозумніші з вихованців. Наведемо такий приклад.

У старшій групі одного дитячого садка хлопчик на ім'я Вася чудово влучав м'ячем у ціль, умів швидко й точно прицілюватись. хоч, коли брати загальну активність і розумові здібності, то тут інші діти багато в чому його випереджали. Але вихователь, проводячи вперше в цій групі гру "Квач з м'ячем", призначив першим квачем саме Васю. В ході гри хлопчик влучно цілився, і гра набула дуже динамічного характеру, одразу сподобавшись усім її учасникам. І коли гра закінчилась, діти попросили вихователя продовжити її.

У практиці дістали поширення кілька прийомів призначення ведучих.

Подамо найпоширеніші.

Призначення ведучого вихователем. Цінність цього прийому полягає в тому, що він дозволяє регулювати залучення дітей на роль ведучого; його систематично практикують вихователі в усіх вікових групах дитячих садків. Проте цей прийом перешкоджає використовувати дитячу самодіяльність у виборі ведучого Тому треба суміщати прийом призначення з іншими прийомами.

Призначення ведучого дітьми. Цей прийом частіше застосовують у середній і старшій групах, і його можна використати в грі, наприклад, так: викликавши дитину, вихователь пропонує їй, щоб вона сама призначила ведучого.

Прийом цей хороший тим, що навчає дітей самостійно проводити гру. Але вихователь повинен пам'ятати, що іноді той чи інший хлопчик (дівчинка) виходить з мізкувань особистої симпатії і може призначати ведучим свого товариша, а більшість дітей залишатиметься осторонь виконання активних ролей.

Тому вихователь повинен регулювати прийом вибору ведучого за допомогою вихованця, певним чином. Для цього він пропонує підняти руки тим дітям, які ще не були ведучими, і дозволяє одному з них обрати ведучого серед цих дітей.

Не рекомендується питати дітей, хто з них хоче бути ведучим, бо всі почнуть галасувати: "Я, я, я'".

Призначення ведучого за допомогою лічилочки, тобто добре римованого вірша. Цей прийом можна частіше застосовувати в іграх на прогулянці, де час не такий обмежений, ніж на заняттях гімнастикою і рухливими іграми. Лічилочка допомагає краще організувати дітей для початку гри.

Як лічилочку звичайно використовують будь-який добре римований вірш:

Вийшли

миші

із щілини.

Дивляться,

котра година.

Раз,

Два,

Три,

Чотири -

миші смикають за гирі.

Пролунав жахливий дзвін.

миші врозтіч -

до щілин.

Прийом лічилочки добрий тим, що він посилює ігровий момент, але водночас вносить елемент випадковості в призначення ведучого. Може трапитись, що одна й та сама дитина в результаті застосування лічилочки може два, а то й три рази бути обраною на роль ведучого. На цей випадок вихователь повинен мати в запасі інший добре римований вірш, щоб не допустити повторного призначення ведучим одного й того самого вихованця.

У молодшій групі вихователь, застосувавши лічилочку для піднесення інтересу дітей до гри, показує її сам, а в середній і старшій групах самі діти. Але вихователь повинен простежити за тим. щоб діти вимовляли слова злито, разом, не допускаючи скандування по складах.

Призначення ведучого "стрілочкою". Найбільший успіх цей прийом має в іграх молодшої групи. Малюкам дуже подобається, коли вихователь, заплющивши очі, випрямленою рукою, "наче стрілочкою", проводить уздовж дітей і. нарешті, зупиняє її на комусь, хто й буде "котом" або "автомобілем". Позитивні якості й недоліки цього прийому такі самі, як і попереднього

Розподіл ролей в іграх має на увазі не тільки призначення ведучого, а й залучення дітей на інші ролі в певній грі.

В іграх середньої і старшої груп, крім ведучого, всі інші учасники можуть виконувати різні ролі. Наприклад, у грі "Карасі і щука", крім ролі щуки, діти виконують інші ролі, зображуючи "карасів" і "кам'янці" на березі ставка.

Якщо в грі всі учасники поділяються на підгрупи відповідно до розподілу ролей, то треба передбачити розподіл дітей залежно до їх сил так, щоб кожна підгрупа була приблизно рівною по силі і щоб у кожній було однаково хлопчиків і дівчаток.

Організація та методика проведення рухливих ігор з дітьми молодшого дошкільного віку

Для дітей першої та другої молодших груп підбираються ігри з нескладним змістом. Правил у цих іграх небагато - одне, два. Невелика й кількість ролей. Важливо також враховувати й те, що в цьому віці дитина погано володіє своїми рухами: часто втрачає рівновагу, падає, докладає багато зусиль під час виконання фізичних вправ. Тому ігри добираються з обов'язковим чергуванням руху й відпочинку.

Спочатку ведучим має бути вихователь. Він регулює рухи дітей, щоб вони занадто не збуджувались і не втомлювалися. Цікаво проведена вихователем роль ведучого створює бадьору, емоційну атмосферу, сприяє залученню всіх вихованців до гри, активізує їхні дії. Поступово, коли діти молодшої групи засвоять правила гри та звикнуть до організованих дій, їх можна залучити й до виконання ролі ведучого.

У своїй науково обгрунтованій методиці проведення рухливих ігор педагог А.І. Бикова пропонує умовно виділити три періоди в плануванні та організації рухливих ігор з дітьми молодшого дошкільного віку.

Завдання першого періоду (вересень - жовтень) - привчати малят гратись разом, використовуючи різноманітні іграшки, м'ячі, обручі. Водночас можна починати проводити й колективні ігри, об'єднуючи 10 - 12 дітей. Ігри добирають прості за змістом і характером рухів. Діти виконують цікаві та нескладні завдання: підбігти до вихователя, наздогнати м'яч, знайти предмет та ін. У цих іграх кожна дитина діє в своєму темпі. Її рухи ще не пов'язані з рухами інших дітей. Після одного - двох повторень вони повністю оволодівають правилами гри.

Наступний період триває з листопада по квітень. Він охоплює пізню осінь, зиму і ранню весну. Завдання вихователя в цей період - підвищити активність дошкільнят, привчати їх пристосовуватися до сезонних явищ. Тому в цей час добираються ігри, у яких діти можуть рухатись без особливих труднощів навіть у теплому одязі. Це ігри з бігом і ходьбою по всьому майданчику, з катанням м'ячів, кульок, і проводяться вони в приміщенні. Рухливі ігри, що їх організовує вихователь у цей період, поступово ускладнюю.

У літній період (травень - серпень) легкий одяг дітей і рівень їхньої підготовки дають змогу використовувати різноманітні рухи (підлізання, стрибки, ловіння). Завдання вихователя в цей період - збагатити руховий досвід дошкільнят, удосконалити набуті ними рухові навички. Уводячи нові ігри, а розучені раніше проводяться в ускладненому варіанті.

Діти цього віку особливо емоційно сприймають образи гри. Тому, стимулюючи правильне виконання рухів, враховуються саме цю властивість їхньої психіки. Наприклад, радять пострибати, як зайчики, пройти тихо, як мишка або котик. Нестійка поведінка й швидка збуджуваність дошкільнят потребують від вихователя спокійного, бадьорого тону. Гру треба проводити жваво і весело.

Тривалість гри для дітей першої молодшої групи становить у середньому 5 - 7 хв з повторенням кожної з них 3 - 4 рази. У дітей другої молодшої відповідно 6 - 8, кількість повторень 3 - 5.

2.9 Організація та методика проведення рухливих ігор з дітьми середньої групи

У середній групі діти починають цікавитися результатами своїх дій: точно влучати м'ячем у ціль, перестрибувати через "струмок"; пролізати в обруч, не торкнувшись його. Збільшення рухових умінь дає змогу проводити різноманітні ігри з метанням, стрибками, лазінням.

Протягом року зміст ігор, рухові завдання, правила і взаємодії дітей поступово ускладнюються. Якщо гра становить певні труднощі, її краще проводити з меншою кількістю учасників.

Надмірна рухливість дітей цього віку та їхнє невміння раціонально використовувати свої сили вимагають особливого підходу в дозуванні ігор. Вихователь стежить, щоб рухи чергувалися з короткочасним відпочинком. Навіть коротка пауза дає змогу дітям відновити свої сили і заспокоїтися після бігу або стрибків. У цей час діти обмінюються враженнями. Загальна тривалість рухливої гри дошкільнят середньої групи 8 - 10 хв, кількість повторень 3 - 5 раз.

2.10 Організація та методика проведення рухливих ігор з дітьми старшого дошкільного віку

У дітей старшої групи руховий досвід багатший порівняно з малятами 3-4 років, і це дає можливість ширше використовувати в іграх більш складніші рухи. Наприклад, біг зі зміною напряму, кидання та ловіння м'яча, стрибки - але доповнені різними атрибутами, предметами та прискореніші.

З великою зацікавленістю діти грають у ігри, в яких передбачається розподіл на підгрупи (команди). У іграх "Не спізнюйся", "Чия ланка швидше збереться" та ін. вони привчаються в інтересах своєї команди добиватися перемоги, виявляти рішучість, спритність, витримку.

Вихователь підбирає ігри відповідно до мети, яку поставив формування певних рухових навичок, виховання витримки, сміливості, організованості. Визначення й конкретизація загальної мети запобігають випадковості у доборі ігор. Одна й та сама мета може ставитися в різних іграх. Наприклад, рухові навички у метанні в ціль удосконалюються в іграх "Мисливці і зайці", "Влучити в обруч", але конкретизуються у вигляді різних зрозумілих і цікавих завдань. У грі "Влучити в обруч" пропонується влучити м'ячем у нерухому горизонтальну ціль, а у грі "Мисливці і зайці" - у ціль, що рухається. По суті, удосконалюється одна й та сама рухова навичка, але умови виконання різні.

Успіх гри значною мірою визначається правильною організацією дітей. Перед тим як пояснювати нову гру, слід повторити з дітьми найскладніші для них рухи. Важливий момент у керівництві грою - дозування рухів, особливо в іграх з бігом, лазінням, стрибками. Тривалість безперервного бігу зі швидкістю вище середньої для дошкільнят цієї групи становить 30 - 35 с за одне повторення гри. Кількість повторень залежить від її змісту, але не повинна перевищувати 4 - 5 раз. Між повтореннями - короткі паузи для відпочинку. Дуже важливо регулювати навантаження в рухливих іграх узимку, коли одяг утруднює рухи. Потрібно стежити, щоб діти не перегрівались і не втомлювалися. Загальна тривалість рухливої гри 10 - 12 хв.

2.11 Організація та керівництво рухливою грою

Рухливі ігри мають багато переваг перед гімнастичними вправами і незамінні для рухового розвитку дитини. Розглянемо їхні особливості:

Емоційна насиченість надає рухливим іграм привабливості, мобілізує зусилля дитини, дарує їй радість і задоволення. Емоційне піднесення зростає завдяки наявності в іграх елементів несподіванки та змагання.

Характер рухової діяльності в більшості ігор забезпечує роботу значної маси великих м'язів (біг, стрибки, кидання), що відповідає особливостям рухового апарата дошкільняти.

Різноманітність рухів - заміна під час гри одних видів іншими (діти бігають або тихо підкрадаються, присідають, нахиляються вперед або зупиняються) - запобігає швидкому стомлюванню.

Можливість саморегулювання темпу, енергії та тривалості рухів (за бізаням і відповідно до потребі можна або пришвидшити чи сповільнити біг, або зробити перерву й присісти) робить гру привабливою, рухи легше виконуються.

Можливість для проявів особистої ініціативи дітей (попри готовий зміст гри й окреслювань правилами довільних рухів є достатній простір для власних пропозицій) активізує рухову творчість.

Наявність передумов для розвитку ряду психічних якостей - колективізму, дисциплінованості, сміливості, винахідливості тощо - сприяє моральному становленню дитячої особистості.

Рухливі ігри стимулюють розумовий розвиток дитини, регулюючи й поглиблюючи її уявлення про довкілля, розвиваючи увагу, пам'ять, спостережливість. За їхньою допомогою можна виховувати моральні якості: сміливість, рішучість, чесність, почуття товариськості. Вони допомагають також педагогові виховувати в дошкільнят естетичні почуття. Динамічність, чіткість, плавність рухів, чіткі шикування (у пари, колони, коло),різні фігури, образи, словесний супровід тішать малих, учать їх розуміти красу.

Отже, рухлива гра є потребою здорової дитини, дарує їй радість і втіху, розвиває здатність усвідомлювати свої дії та вчинки, сприяє формуванню внутрішнього ставлення до того, що її оточує. Тобто рухлива гра є для дітей своєрідною формою пізнання світу, задовольняючи їхні пізнавальні, соціальні, моральні й естетичні потреби.

Але рухливі ігри будуть чудовим виховним засобом лише за умови, якщо буде забезпечено правильне керівництво з боку вихователя. Ця вимога зумовлюється своєрідним характером такої рухової діяльності дітей.

Найпоширеніші серед дошкільнят два види рухливих ігор - сюжетні та несюжетні (ігрові вправи). В основу сюжетно-рольових ігор покладено життєвий досвід дитини, її уявлення про навколишній світ (дії людей, птахів, тварин тощо). Для ігрових вправ характерна конкретність рухових завдань відповідно до вікових особливостей та фізичної підготовки дітей. До несюжетних ігор належать, зокрема, рухливі ігри з елементами змагань (індивідуальні або групові). Деякі ігри цієї підгрупи проводяться без розподілу гравців на команди - тоді кожна дитина намагається виконати завдання якомога краще, граючи за себе.

У дошкільному закладі ігровою діяльністю керує педагог. Його роль залежить від характеру самої гри і від сезону, від кількісного та вікового складу групи, від поведінки учасників, їхнього фізичного стану та рівня рухового розвитку.

Плануючи ту чи іншу гру, вихователь має знати, які саме навички та якості він хоче в ній розвинути або закріпити: в одній грі переважає біг, в іншій - метання, одна потребує витримки, інша - спритності тощо.

Діти полюбляють рухливі ігри й охоче грають у них, однак не завжди збираються на гру швидко й організовано. Тому дуже важливо правильно зібрати дітей для проведення рухливих ігор, бо їм буває важко полишити улюблену іграшку чи захопливу творчу гру. Насамперед треба вдало вибрати час, і особливо це стосується ігор на повітрі. Рухливу гру можна проводити на початку, в середині й наприкінці прогулянки залежно від того, яке заняття їй передувало і який її загальний характер. Якщо перед цим були спокійні заняття, то гру можна організовувати на початку, а якщо малі захопилися цікавою грою, не слід уривати їх - краще зібрати для рухів уже наприкінці прогулянки. Часом буває так, що трудовий процес або творча гра швидко закінчується, і дітям важко знайти собі іншу справу чи забаву. В такому разі можна програти з ними в рухливу гру відразу ж після цього. Малят подеколи доводиться збирати не один раз, тому що вони не можуть довго зосереджуватися на чомусь одному й часто не знають, що робити далі. Ось тут на допомогу приходить вихователь і проводить з ними нескладну рухливу гру.

Збирати малих на гру слід не довше ніж 1-2 хвилини. Довготривалий збір послаблює інтерес і дезорієнтує дітей.

Перед проведенням гри необхідно зацікавити нею дошкільнят - це допоможе їм краще засвоїти правила, чіткіше виконувати рухи, створить емоційне піднесення. Посилити інтерес до гри можна, скажімо, ставлячи дітям запитання або використовуючи іграшки, картинки, казки або вірші на відповідну тему, загадки. Коли малі зберуться, вихователь повідомляє назву гри, розповідає її зміст (стоячи так, щоб усі його бачили). Викладає зміст гри й пояснює правила чітко, лаконічно. Ось приклад. Під час гри "Хитра лисиця" дівчинка, яка виконувала роль Лисиці, довго не відгукувалася на запитання дітей: "Хитра Лисице, де ти?" Виявилося, що вихователь, пояснюючи гру, сказав дітям: "Лисиця повинна стояти і мовчати, тому що вона хитра". Але до якого саме моменту вона має мовчати, забув чказати, тож дитина-Лисиця слухняно й мовчала.

Важливе значення має також інтонація: слово вихователя, відповідно інтоноване, набуває особливої ваги й особливого змісту. Тож педагог під час проведення рухливої гри має бути жвавим, але водночас спокійним.

Складні ігри не слід пояснювати відразу - пояснення можна чергувати з розподілом ролей між гравцями, з показом деяких рухів, які можуть виявитися заскладними для дошкільнят. Вихователь сам показує потрібні рухи або вибирає для цього когось із дітей.

Суттєвою умовою при формуванні рухових навичок є попереднє подання руху - словесне або наочне. Не слід зловживати під час гри вказівками і поправками щодо точності й правильності виконання, бо це лише забирає радість від гри, зменшує її емоційність. У середній та старшій групах навчання рухів проводиться здебільшого на заняттях з фізичної культури, а в рухливих іграх закріплюються набуті навички. В молодшій групі розвиток рухів здійснюється загалом у процесі рухливих ігор. Проте якщо малята ще недостатньо оволоділи якимось рухом, не можна закріплювати у грі неправильно сформовані навички. Так, якщо у грі "Ведмідь і бджоли" деякі діти, лазячи, не змінюють ноги, а приставляють одну до одної, вихователь звертає увагу на помилку, зазначає, як треба лазити, пропонує подивитися на товариша, який робить рух правильно, а потім продовжує гру.

Під час гри педагог спостерігає поведінку всієї групи й окремих дітей. Своїм жвавим інтересом підтримує в малих радісний настрій, заохочує прояви винахідливості, рішучості, спритності, ініціативи. Водночас він стежить за тим, щоб діти не перевтомлювалися. Повторюємо: участь дорослого у грі залежить від характеру самої гри, від складу групи й ігрової поведінки дошкільнят. Що менший вік дітей, то активнішим має бути вихователь. У молодшій групі він грає разом з дітьми або виконує головну роль і водночас керує грою, подає сигнали, стежить за дотриманням правил. У середній, а особливо у старшій групі педагог лише спочатку виконує головну роль, а потім передає її дітям. Вихованці старшої групи поступово привчаються самостійно проводити гру у великому гурті.

Розподіляючи дітей для гри, вихователь об'єднує слабших і тих, что не вміє виконувати вправи, із сильнішими (особливо в тих іграх, де є елемент змагання); хлопчиків - з дівчатками. Під час гри стежить, щоб діти не були тривалий час не залучені, оскільки в них може зникнути інтерес і вони не одержать достатнього фізичного навантаження.

Особливої уваги потребує виконання гравцями правил рухливої гри. Ці правила мають відповідати вікові дітей (що молодші - то простіші правила) й сприяти форсуванню позитивних якостей. Тому не слід вводити у гру правила, які спонукають дошкільнят зумисне програвати. Скажімо, коли передбачається, що впійманий стає ведучим, тоді малі починають піддаватися. Невдалою є також установка в разі програшу потанцювати, розповісти вірша чи заспівати. Малим цікаво виконувати такі завдання, от вони й намагаються програти. З погляду виховання неправомірним є правило, за яким діти, які програли, мають вийти з гри. Їм слід дати змогу повправлятись у тому, що не вдається, виправити свою помилку, тож їхній вихід з гри можливий лише на короткий строк.

Важливий момент при проведенні гри - розподіл ролей. Обирати дітей на відповідальні ролі можна в різний спосіб: Вихователь сам доручає дитині яку-небудь роль; виділяє її за допомогою лічилки; або дитина, яка виконує роль ведучого, обирає собі заступника.

Не варто користуватися лічилкою з довгим текстом. Для цього краще брати коротенькі віршики зі зрозумілим змістом. До того ж потрібно стежити, щоб діти не розбивати слова на склади, а вичленовували текст так, щоб на кожного гравця припадало ціле слово.

Обираючи дитину на ту чи іншу роль, слід ураховувати її індивідуальні можливості, тому не завжди доцільно користуватися лічилкою або надавати право вибору самим дітям. Адже досить часто від успішного розподілу ролей залежить успіх гри. Наприклад, якщо на роль мисливця оберуть сором'язливу дитину, яка не здатна показати відповідний рух, гра втратить свій сенс. Але не варто також постійно доручати відповідальні й цікаві ролі одним і тим самим дітям. В одних це може розвинути хвалькуватість, в інших - невпевненість в собі. Добираючи дошкільнятам доступні ролі, можна активізувати малоактивних дітей, регулювати неврівноважених і стежити за неухильним виконанням ними правил.

Тривалість рухливої гри залежить від її характеру, умов проведення та складу гравців. Важливо закінчити гру своєчасно: передчасне закінчення гри так само небажане, як і її затягування.

Вихователь має визначити оптимальний момент закінчення гри. Тільки-но в дітей з'являються перші ознаки втоми (неуважність, порушення правил, неточність виконання рухів, недостатня активність у досягненні мети, зниження інтересу, збільшення частоти дихання), гру слід завершувати. Якщо ж вона не має чітко визначеного скінчення, можна попередити про це так: "Граємо доти, доки не зміниться ведучий". Але таке закінчення не має бути несподіваним для гравців - їх треба підготувати до цього. Непередбачений кінець може викликати в дітей негативну реакцію.

Визначення результату гри має велике виховне значення. Кожна дитина хоче його знати. Малі бігають, намагаються не потрапляти до "лап" хитрої лисиці - скількох же їй не вдасться упіймати? Мисливці цілять у зайців вихователі недооцінюють дитячого інтересу до підсумків гри, й вона закінчується одноосібним наказом: "Досить, стомилися". Таким суб'єктивним рішенням дорослий знижує інтерес дошкільнят до гри, й це треба мати на увазі. Закінчити гру можна по-різному, та головне - діти мають вочевидь побачити з дітьми середньої та старшої груп коротеньку бесіду про неї: чи добре пройшла гра, чи сподобалася вона, як діти виконували вправи, правила, хто придумав щось цікаве. Це привчає дошкільнят свідоміше ставитися до своїх дій, оцінювати власні вчинки і вчинки товаришів.

Підбиваючи підсумки гри, доцільно, коли є змога, проаналізувати її, зазначаючи допущені гравцями технічні помилки. Аналізуючи сюжетну рухливу гру, корисно звернути увагу дітей на вдалій невдалі моменти в розвиткові сюжету, відзначити тих, хто добре виконував свою роль. (Але не слід проводити такі бесіди часто, бо вони можуть набриднути дітям, перетворитися на шаблон).

Педагог може посеред гри вдатися до такого прийому: непомітно відійти, даючи дітям змогу погратися самим і закінчити її на власний розсуд. Деякі рухливі ігри переходять у самостійну дитячу ігрову творчість: частина гравців виходить, а частина продовжує розгортати свої ігри, користуючись попереднім сюжетом та оформленням. Часом після закінчення гри вихователь пропонує дітям полічити впійманих лисицею або вовком. Малі самі з'ясовують, хто упіймав найбільше, хто не був упійманим жодного разу. От, водночас, і вправа з лічби. На завершення зазначимо: провести рухливу гру досить складно: тут важать не лише вік і особливості дітей, безпосередні умови, а й їхній настрій, а також майстерність вихователя.

2.12 Характеристика та методика проведення рухливих ігор за характером рухової діяльності

Вітчизняні та зарубіжні спеціалісти вважають, що рухливі ігри є найбільш адекватною формою занять фізичними вправами й сприяють підвищенню рухової активності дітей (Е.С. Вільчковський, А.Я. Вольчинський, Г.В. Воробей, В.І. Левкін, М. Колеман, П. Скін, Х.А. Хофман, І. Тріго Аза та інші).

Систематизація рухливих ігор за характером рухливої діяльності за своїм змістом спрямована для підвищення фізичної працездатності, на розвиток фізичних якостей, для покращення рухової підготовленості та набуття життєво необхідних навичок і вмінь. Разом з тим при виборі рухливих ігор враховуються інтерес учнів до тих, які відповідають анатомо-фізіологічним можливостям організму дитини та їх психологічному сприйманню.

Висновок