Дизайн-освіта майбутнього вчителя трудового навчання

Констатуючи існування інтересу до питань повноцінного освоєння дизайну в системі шкільної художньої освіти, зазначимо, що у цій сфері існує ряд нерозроблених проблем. Немає повної ясності в загальних питаннях: яке місце і роль повинен відігравати дизайн в художньому вихованні? В чому специфіка дизайну? В якому об'ємі цей вид художньої діяльності повинен бути представлений в шкільній програмі? Осмислення загальних питань, теоретичне узагальнення практики дасть можливість розробки ефективної методики, вирішення педагогічних аспектів проблеми на рівні школи, учителя. Насамперед з'ясуємо, що ж таке дизайн?

Дизайн - це якісно новий тип діяльності, який інтегрує технічну та гуманітарну культуру на проектній основі і направлений на організацію гармонійного предметного середовища. Дизайн сьогодні пронизує фактично всі сфери життя розвинутих країн. Він став неодмінним компонентом масової та елітарної культур, і його вважають творчістю майбутнього. І не випадково в систему освіти цих країн в останні десятиліття активно вводиться проблематика проектної культури. Педагоги небезпідставно вважають, що пасивне споживання породжує пасивного споживача, який не вміє оволодіти всім багатством символічного та інструментального змісту оточуючого предметного світу". В контексті розбудови незалежної держави нагальною стає проблема розвитку проектної культури та врахування цієї реалії при розбудові системи вітчизняної освіти. Які ж чинники впливають на розв'язання цієї проблеми? Спробуємо назвати головні. По-перше, це стан вітчизняного дизайну, який відстає від світового і не займає належне місце в системі художньої культури, як це є в розвинутих країнах, по-друге, в дизайн-освіті, зокрема її складовій ланці - шкільній системі художньої освіти, існують проблеми, які не сприяють повноцінному використанню виховних можливостей дизайну. Розглянемо детальніше другий чинник. Науковці вважають, що для реалізації ідеї проектної культури в сфері освіти необхідні певні умови, серед яких найважливішими є безперервність культури, достатня "критична маса" носіїв проектної культури, налагоджена система комунікацій для вільного розповсюдження проектної культури. Важливим фактором розвитку дизайнерської культури є координація та успішне функціонування різних ланок дизайн-освіти на різних освітніх рівнях. Необхідно зауважити, що повноцінному знайомству учнівської молоді з художньо-проектною діяльністю не сприяє сучасний стан предмету "Образотворче мистецтво" та "Трудове навчання". [5]

Так склалося історично, що українському шкільництву була нав'язана система художнього виховання, яка характерна утилітарно-технічним підходом до масових занять мистецтвом та відірваністю від культурно-історичних традицій. Тобто на протязі десятиліть у школі молодь отримувала однобоку та досить бідну в художньому-відношенні систему освіти та підготовки до життя. Що прикро, були виховані покоління громадян з прихильно-поблажливим ставленням до занять мистецтвом, які вважають нормальним існуючий стан. Як результат - в системі шкільної освіти предмету "Образотворче мистецтво" та "Трудове навчання" була відведена другорядна роль. Певні обнадійливі зміни в цьому питанні намітилися в кінці 80-х - початку 90-х років. З'явилися нові шкільні програми, в які був введений національний зміст, передбачено більш широке знайомство учнів з різними видами художньої діяльності, зокрема художньо-проектною. Одночасно до цієї проблеми була привернута увага громадськості, з'явився ряд публікацій. Проте успіхи були незначними. На тлі економічної скрути та деформацій в суспільному житті все виразніше простежується проблема цілісності художньої свідомості підростаючого покоління, відірваності естетичних ідеалів молоді від офіційної культури. В таких умовах проявляється підвищений інтерес до виховання засобами мистецтва, оскільки воно неодноразово доводило "свою творчу могутність і велич тоді, коли осягало всі сфери реального життя й людської свідомості". Тому сьогодні актуальним стає саме досягнення єдності естетичного, розумового, морального, суспільно-політичного, фізичного розвитку школярів.

Педагогічно доцільне вивчення дизайну дасть можливість наблизитися до вирішення проблеми перетворення предметів образотворче мистецтво та трудове навчання з "рудиментів сучасної освіти" в його головне завдання, завдання розширення контактності людини, її діалогу з навколишнім світом, з минулим і теперішнім в ім'я майбутнього. В школі учнів частіше знайомлять з мистецтвом минулого, в меншій мірі сучасному. Але якщо ми ставимо перед художньою освітою завдання забезпечення націотворчої функції, то у навчанні повинен бути присутній прогностичний елемент, тобто знайомство з напрямами художньої діяльності, які в більшій мірі виражають цю ідею. Саме дизайн, вводячи в художню сферу новий досвід, здійснюючи переоцінку цінностей, ставлячи нові проблеми дозволяє вирішити це питання. Він дає змогу розкрити складну взаємодію мистецтва, техніки, формувати естетичне ставлення до дійсності. Проектна діяльність володіє здатністю направляти естетичні прагнення, здібності дітей в оточуючу їх реальність. Повноцінне включення матеріалу про дизайн дає можливість гармонійно поєднати різні види художньої діяльності, що є важливим, оскільки, як відзначають науковці, в розвитку здібностей зображальна, декоративна та конструктивна діяльність незамінні разом. Інтегративний характер дизайнерської діяльності, комплексний підхід до розв'язання проблем повноцінного знайомства учнівської молоді з проектною культурою дозволяють забезпечити зв'язок як між різними видами художньої діяльності, так і між різними дисциплінами. Розвиток науки і техніки, глибокі зміни в життєвому середовищі, проблеми екології, збереження культурної спадщини обумовлюють об'єктивну необхідність певного рівня дизайнерської освіченості. Вона стає важливим аспектом взаємодії "людина - оточуюче середовище", оскільки споживач, формуючи його, орієнтується на свої потреби і смаки. Таким чином освіченість в галузі дизайну стала сьогодні необхідним елементом культури людини. Безперечно, знайомство з проектною культурою повинно проходити в учнівському віці, на стадії формування естетичних потреб та смаків. Розробляючи систему виховання школярів засобами дизайну, важливо врахувати зарубіжний досвід, зокрема Японії, для якого характерним є виховання почуттів дитини, виховання відчуття спілкування на рівні людини і річ, людина і оточення, Великобританії, де ставлять завдання "створення оточення, що дає індивіду можливість відкривати дещо в собі самому, проявляти свої задатки, усвідомлюючи значимість власних і чужих ідей, впевнитися у можливості здійснювати вплив на оточення". [22]

Вивчення досвіду включення дизайну в систему шкільної освіти, аналіз літератури з цієї проблеми показують, що існують різні підходи до вирішення цього питання. Умовно можна виділити три основні напрями:

- включення певного матеріалу про дизайн в програму образотворчого мистецтва та трудового навчання;

- вивчення цілісного курсу дизайну як окремого предмета (можливо факультативно) додатково до існуючих дисциплін;

- заміна уроків образотворчого мистецтва, праці дисциплінами, які дозволяють комплексно освоювати дизайнерську діяльність.

У рамках першого напрямку знайомство з дизайном відбувається як на рівні включення в програму окремих тем, так і виділення окремого блоку художньо-проектної діяльності (школи з поглибленим вивченням образотворчого мистецтва).

Зважаючи на малу кількість годин, що виділяється на вивчення цього виду мистецтва, доцільним є об'єднання дизайну та архітектури в єдиний блок художньо-проектної діяльності, бо, доповнюючи один одного, вони дають можливість розкрити специфіку цієї діяльності та забезпечити систематичність, послідовність та, комплексність вивчення матеріалу. Другий напрям відкриває більше можливостей для успішного вивчення учнями специфіки дизайнерської діяльності. Більша кількість годин дозволяє вибудувати на шкільному рівні систему освоєння цього виду мистецтва. Третій напрям має профорієнтаційний характер і є по суті довузівською підготовкою дизайнерських кадрів. Організація таких спеціалізованих шкіл (класів) вимагає відповідної бази і рівня викладачів. Тому їх створення доцільне при навчальних закладах дизайнерського профілю або при патронаті творчої спілки. [18]

У сучасній художній педагогіці не вироблено єдиної точки зору з питань змісту методів викладання дизайну в школі. Результати аналізу літератури, практики, а також шкільних програм свідчать, що сьогодні існують дві тенденції в освоєнні художньо-проектної діяльності. В першій залучення до дизайну відбувається переважно через теоретичне закріплення знань, візуальне ознайомлення з прикладами естетичного освоєння оточуючого середовища. Практичний досвід, в основному, приходиться на позаурочну, позашкільну роботу в гуртках, студіях та ін. У другій - теоретичний та практичний матеріал взаємно доповнюють один одного і представляють собою самостійний розділ в програмі. Ми вважаємо, що сучасним вимогам в більшій мірі відповідає другий напрям. Разом з тим виникає завдання визначення оптимального співвідношення теоретичної і практичної діяльності з освоєнням цього виду мистецтва в конкретному віці.

Розв'язання проблеми удосконалення вивчення дизайну в школі ми бачимо в зміні змісту та методів навчання на основі врахування специфіки художньо-проектної діяльності, вікових особливостей його опанування, оптимального співвідношення теоретичної та практичної діяльності. Це дозволить на нашу думку вибудувати систему естетичного виховання учнів засобами цього виду мистецтва. Система повинна передбачати послідовний ввід школяра у світ дизайну: від пізнання мови до вивчення сучасного стану цього виду мистецтва, осмисленого відношення до художньо організованого предметного середовища, від формування елементарних умінь зображати конкретні об'єкти до понять про художньо-проектну діяльність та посильних практичних навичок. [18]

Для виявлення специфіки освоєння учнями дизайну і динаміки формування у них навичок художньо-проектної діяльності важливо вивчити особливості залучення до цього виду мистецтва школярів різного віку. Виявлення вікових етапів опанування дизайну і визначення ступеня доступності, привабливості тих чи інших форм його вивчення, відповідності цього матеріалу психофізіологічним та інтелектуальним можливостям учнів різного віку дозволить простежити формування понять про цей вид мистецтва, починаючи з першого класу школи, та обгрунтувати найбільш оптимальні методи його освоєння. На основі виділення ведучих сензитивних типів діяльності, вивчених у психології та педагогіці (Б. Ананьєв, Л. Виготський, А. Леонтьєв) і ведучих типів художньої діяльності (Б. Юсов), ми розглянули питання схильності учнівської молоді до освоєння дизайну. Умовно можна виділити чотири вікові етапи, кожен з яких характеризується своїми особливостями. Психолого-педагогічні дослідження показують, що у процесі розумового розвитку учня тісно взаємодіють три основні форми мислення: наочно-дійова, наочно-образна і логічна. Залежно від віку кожна з цих форм мислення може переважати, і в зв'язку з цим пізнавальний процес набуває відповідного характеру.

У молодшому шкільному віці переважає наочно-дійове мислення, яке на кінець цього етапу переходить у наочно-образне. Молодші школярі особливий інтерес виявляють до навколишніх речей, до їх будови й активно включаються в роботу з художніми матеріалами, які дають змогу "діяти", тобто розфарбовувати, різати, ліпити, конструювати. У зв'язку з цим художня діяльність дітей повинна спрямовуватись на розширення знань дитини про форму предметів, просторові співвідношення між явищами, оволодіння практичними навичками. Заняття з дизайну привчають молодших школярів до бачення світу у просторовому, функціональному аспекті, що відповідає інтересам самих дітей і завданням їхнього подальшого розвитку. Виходячи із сказаного, ми розглядаємо ознайомлення учнів 1-4 класів з художньо-проектною діяльністю як перший етап опанування цього виду мистецтва. Домінуючим елементом на цьому етапі виступають знайомство з об'єктами, створеними в процесі дизайнерської творчості, розвиток умінь їх зображати, створення нескладних об'ємних форм з паперу, пластиліну. При цьому треба уникати (в умовах школи) ускладнених завдань, бо в молодших школярів елементи малюнка та конструктивності ще недостатньо пов'язані, розвинуті й не зумовлюють процес створення форми. Разом з тим, перший етап є необхідним, оскільки дає можливість глибше освоювати дизайнерську діяльність в підлітковому віці. Вивчення дизайну учнями 5-7 класів школи має свою специфіку, зумовлену переходом до вищих ступенів сприйняття і мислення, зміною співвідношення між наочно-образним і абстрактним мисленням на користь останнього. Наочно-образні компоненти мислення при цьому не зникають, вони зберігаються й розвиваються, продовжуючи відігравати істотну роль у загальній структурі мислення. У молодших підлітків зростає структурна цілісність сприйняття (вміння мислено оперувати образом у просторі, правильно оцінити й передати в малюнку чи макеті об'єм. У цьому віці завершується дозрівання психофізіологічної бази занять образотворчим мистецтвом. Багато які функціональні показники діяльності (робота очей, здатність до сприйняття кольору, простору та інших аспектів видимого світу) набувають цілком дорослих форм. Стають доступними й викликають активний Інтерес технічні аспекти художнього процесу. Особливістю вивчення дизайну на другому етапі(5-7 класи) полягає в тому, що основою занять є різноманітні практичні роботи, які дають змогу розкрити художньо-образні аспекти цього виду творчості, його технічну сторону, цьому найбільше сприяють завдання на виконання об'ємних композицій. У цей період школярі освоюють специфіку художньо-проектної діяльності, спрямованої на пластичне та конструктивне узагальнення форми, вичленовування в ній того найхарактернішого, що формує в підлітків творче, образне сприйняття предметно-просторового середовища, відчуття форми, конструктивне мислення. При цьому ускладнення технічних аспектів завдань не повинне знижувати художній рівень, створювати вузли підвищеної трудності. [23]

На наступному етапі (8-9 класи спеціалізованих шкіл, шкіл з поглибленим вивченням образотворчого мистецтва) вивчення дизайну може стати провідною діяльністю, оскільки учні цього віку готові до повноцінного освоєння художньо-проектної діяльності. У 8-9 класах зростає значення теоретичного матеріалу, а практична діяльність розвивається в напрямі ускладнення технології та активного освоєння дизайнерської творчості. Завдання повинні бути направленими на розвиток у школярів здібності до проектування, формування дизайнерського мислення, зокрема таких його складових як відчуття доцільності, раціональності, відчуття стилю. Якщо в 5-7 класах освоєння художньо-проектної діяльності виходило на рівень проектування об'єкту, речі, вписаної в середовище, то на третьому етапі - на рівень художньої організації самого середовища.

Головним напрямом прилучення учнів до дизайну в 10-11 класах школи є професійна орієнтація. Слід відзначити, що коли на попередніх етапах учні не набули навичок з художньо-проектної діяльності, то в організації практичної роботи зі старшокласниками можуть виникати труднощі. Учні старших класів критично ставляться до власної творчості і це часто приводить їх до розуміння невідповідності своїх можливостей вимогам, що ставляться до творів мистецтва. Керівництво процесом залучення старшокласників до художньо-проектної діяльності повинне враховувати інтерес школярів до теоретичного матеріалу. Проте обмеження в процесі визначення дизайну тільки сприйняттям, ознайомлення з теорією є недостатнім для повноцінного опанування цього виду мистецтва. Для формування початкових професійних навичок у старшокласників необхідні спеціалізовані курси (теоретичні і практичні) і що для освоєння проектної майстерності практичний курс повинен складатися з чотирьох частин: "вправ, спрямованих на розвиток художньо-образного мислення, творчої уяви і фантазіях, здатності до асоціації; вправ на закріплення вивчених способів композиції і формування уявлень учнів про роль цих засобів у образному устрої авторського твору; вправ, спрямованих на розвиток просторового мислення, навичок моделювання тривимірних об'єктів, оволодіння матеріалом; завдань, спрямованих на засвоєння простих методів проектування нескладних за пунктуацією і конструкцією виробів, оволодіння основами конструктивно-пластичного аналізу форми, розвиток здібності конструювання об'ємів і форм у гармонійній єдності та цілісному пластичному сприйнятті, навчання основ професійної проектної графіки".

Використання широкого арсеналу форм і методів знайомства школярів з художньо-проектною діяльністю можливе в умовах позашкільної роботи, зокрема студій. В таких умовах педагог може в більшій мірі проявити свою індивідуальність, авторську методику, врахувати інтереси школяра. Характерною рисою студійної роботи є гнучкість, відхід від шаблону. У знайомстві з цим видом мистецтва перевага може надаватися різним напрямам художньо-проектної діяльності: артдизайну, промисловому, архітектурному дизайну, етнодизайну, дизайну одягу та ін. Для порівняння японські спеціалісти з дитячої художньо-проектної творчості, виділяють три основні напрями: декораційний дизайн, інформаційний дизайн та дизайн речей, причому важливішим з цих напрямів вважається дизайн речей. Націленість методик розвитку дитячої художньо-проектної творчості в Японії "формулюється своєрідною тріадою: серце - голова - руки, тобто сфери почуттів, інтелекту і майстерності". [22]

Специфіка студійної роботи дає можливість для індивідуального розвитку творчих здібностей школярів. Активному освоєнню матеріалу, творчій самореалізації учнів буде сприяти дотримання методичних принципів; широке охоплення об'єктів для творчості; розкриття індивідуальних здібностей учнів; рух від знань до творчої діяльності; використання різноманітних матеріалів, в тому числі нетрадиційних, недорогих. На жаль, у вітчизняній практиці спостерігалися лише поодинокі спроби окремих ентузіастів організувати студії дитячої художньо-проектної творчості. Для вирішення цього питання необхідна підтримка та допомога Спілки дизайнерів України. Сьогодні у сфері підготовки дизайнерів-педагогів існує багато проблем, зокрема покращення матеріально-технічної бази та дизайнерсько-інструментального забезпечення навчального процесу. Для підготовки фахівців у цій галузі актуальним є завдання забезпечення випереджуючого розвитку освіти з тим, щоб вона була авангардом проектної культури, а не відстаючою її ланкою.

Реалізація виховних можливостей дизайну в умовах роботи з учнівською молоддю та раннє визначення професійних нахилів у цій сфері можливі при наявності цілісної системи, яка передбачає різні рівні освоєння цього виду мистецтва. Перший рівень - це знайомство з мовою художньо-проектної діяльності. Другий рівень - поглиблення уявлень про художньо-проектну діяльність, розвиток здібностей у цій галузі, формування важливих складових дизайнерського мислення: відчуття доцільності, раціональності, відчуття стилю, розкриття творчих нахилів учнів у галузі дизайну в умовах гурткової роботи, шкіл з поглибленим вивченням образотворчого мистецтва. Для третього рівня характерним є залучення учнівської молоді до художньо-проектної творчості, формування образного мислення, початкових професійних навичок в умовах спеціалізованих шкіл, студій. Третій рівень відповідно включає в себе показники перших двох і відзначається розвинутим сприйняттям, осмисленим відношенням до художньо-проектної діяльності, вмінням виявити виражальні засоби цього виду мистецтва та їх можливості, здатністю до дизайнерської творчості та прагненням до поглиблення знань та умінь у цій сфері. Система, яка забезпечить цілеспрямоване та педагогічне доцільне залучення учнів до художньо-проектної діяльності на різних рівнях, на наш погляд, буде сприяти стійкій динаміці пізнавальної активності та виявленню здібностей до цього виду мистецтва на ранній стадії.

В сучасних умовах розвиток дизайну та професійна діяльність в цій галузі знаходиться у прямій залежності від загального рівня духовної та матеріальної культури суспільства, відповідно кожного її члена. Це обумовлює об'єктивну необхідність певного рівня освіченості в галузі цього виду мистецтва. Залучення до дизайну учнівської молоді, крім сприяння виявленню та розвитку вроджених здібностей буде допомагати наближенню шкільного навчання до життя, загальної культури, творчої активності, виховання працелюбності, прагнення творити за законами краси в будь-якій сфері діяльності. Організація повноцінного, педагогічно доцільного ознайомлення школярів з художньо-проектною діяльністю, посильної дитячої дизайнерської творчості є значним резервом для підвищення рівня дизайнерської освіти. [18]

Є очевидним, що вивчення дизайну активізує інтерес учнів до всіх інших навчальних предметів. Наприклад, при вирішенні навчальної задачі в жанрі інженерного дизайну, учню знадобляться знання із області фізики або хімії, і навіть ті, які він не проходив. Але він сам їх знайде, якщо потрібно, або звернеться до вчителів. Також і інші предмети можуть надзвичайно органічно включатись у комплексне формування не абстрактної гармонійно розвиненої особистості, а конкретної особистості дизайнера - людини проектної культури. Вся справа у розставлені акцентів між дисциплінами.

Із загальноосвітніх гуманітарних дисциплін особливо близькі до програми дизайнерської освіти література, іноземна мова, історія, основи держави і права. Безпосереднім союзником дизайнерської освіти може стати література, при умові, якщо вона буде більш детально знайомити учнів з пам'ятниками словесності і з основами літературознавства. В цьому випадку вона допоможе проникнути в сутність художніх витворів, виховати активне критичне відношення до них і, може, взагалі захопить дітей чарівністю художньої творчості, спонукає до творіння, а це і є пряма ціль дизайнерської освіти.

Особлива розмова про історичні дисципліни. До теперішнього часу в загальноосвітній школі історія викладалась у вигляді політичної історії, яка трактувалась як історія класової боротьби. Звичайно, знання про зміни суспільно-економічних формацій, про політичний рух, війни , повстання і тому подібне потрібні сучасній освіченій людині. Але традиційні курси історії мають один недолік - майже повне ігнорування історії культури, включаючи історію всіх без вийнятку мистецтв, техніки, науки, історію такого могутнього пласту людської свідомості, як релігія. [18]

Програмою дизайн-освіти пропонується, як вже відзначалось, курс історії матеріальної культури, яка об'єднує історію техніки і історію декоративно-прикладних мистецтв, а також історію наук, як фундаменту технічної цивілізації.

Також дизайн активно взаємодіє з такими загальноосвітніми дисциплінами, як математика, фізика, хімія. Безсумнівно, що всі розділи фізики, особливо механіка, оптика, знання про теплоту і електрику становлять основу професійних знань майбутнього інженера-дизайнера. Більше того, поглиблене вивчення цих розділів є необхідним для переходу до вивчення в технічних вузах таких дисциплін, як теоретична механіка і опір матеріалів, термодинаміка, електротехніка та ін. У формуванні майбутнього дизайнера чи інженера, який спеціалізується в області дизайну, хімія відіграє меншу роль. Але зрозуміло, що без знань хімічних законів неможливо, наприклад, зрозуміти властивості автомобільного палива і спроектувати ходову частину автомобіля, освоїти нові матеріали і т.д. Для дизайнерів хімія - не тільки шлях до матеріалознавства, але і шлях до освоєння всезагальної структурності світу - феномену, що є дуже важливим у формуванні специфічного дизайнерського світосприйняття, і бажано саме так трактувати цей предмет. На знаннях анатомії і фізіології людини базується антропологічна орієнтація дизайн-діяльності, а в цілому і одної з практичних гілок дизайну - ергономіки. Принципове значення для підготовки сучасного дизайнера має математика. Шкільний курс математики - основа для вивчення вузівського курсу майбутніх інженерів-дизайнерів. Разом із курсом інформатики і обчислювальної техніки він утворює фундамент переходу до освоєння систем комп'ютерного проектування.

Таким чином, дизайнерська освіта в умовах школи повинна об'єднувати всі навчальні предмети, правда для реалізації цієї ролі, звичайно ж, потрібні чималі зусилля зі сторони всього педагогічного колективу. Потрібні хороші вчителі, особливо дисциплін дизайн-циклу, навчальні програми і навчальні посібники. Важливе значення в цьому процесі має і середовище, в якому здійснюється дизайнерська освіта.

2.2 Декоративно-ужиткове мистецтво та дизайн на уроках трудового навчання як засіб творчого розвитку учнів

Студенти педагогічних вузів, майбутні вчителі трудового навчання повинні усвідомлювати величезне значення вивчення декоративно-ужиткового мистецтва та основ дизайну на уроках праці, роль яких полягає в розвитку художньої спостережливості, зорової пам'яті, виховання широкої художньо-естетичної культури і художнього смаку, спостереження оточуючої дійсності і творчого її перетворення, творчої ініціативи. Разом з тим, художня творчість є не лише унікальним засобом передачі виразності і краси, але й наділена багатогранним духовним змістом естетичного пізнання, осмислення, творення прекрасного і піднесеного в житті та мистецтві. Цей зміст несе в собі значний потенціал естетико-виховного впливу.

На перший погляд здається, що трудове навчання, в основі якого лежать практичні заняття з обробки найпоширеніших матеріалів: металу, деревини, тканин та харчових продуктів, за своєю культурологічною насиченістю не може жодною мірою суперечити із багатьма іншими предметами. Насправді ж, воно має величезні потенційні можливості культурного і мистецького розвитку школярів, хоч на практиці ці можливості реалізуються далеко на повністю.

Світ декоративних образів, яскравих кольорів, простих і доступних творів декоративно-прикладного мистецтва захоплює дітей, викликає насолоду, одухотворяє їх, підносить до стану натхнення, створюючи тим самим психологічний комфорт. Подальше глибоке спілкування зі світом прекрасного активізує емоції, викликає до життя творчу уяву, стимулює фантазію, пробуджує духовне відчуття, формує елементи образного мислення. Нагромаджений емоційний досвід пробуджує в людині художника з високою культурою і гамою відчуттів, веде до удосконалення інтелекту. [17]

Художня праця включає учня в творчу діяльність, яка стимулює формування стійкого інтересу до праці, формує естетичне розуміння навколишнього середовища, надає можливість набуття спеціальних художніх вмінь та навичок, розвиває власні особистісні якості.

Через творчу працю, яка дає максимальну можливість розкрити всі сторони людської особистості, йдуть найактивніші процеси творчої матеріалізації духу, самовиявлення і самоствердження людини. Трудові процеси, які лежать в основі майстерності, викликають до дії уяву, фантазію, без яких не існує емоційної культури людини, формують цінні риси характеру: почуття власної гідності, цілеспрямованість, наполегливість у подоланні труднощів, вміння створювати чудові вироби.

Щоб визначити ті додаткові можливості, які створює трудове навчання для занять учнів мистецтвом та вивченням основ дизайну необхідно врахувати, що предметами декоративно-ужиткового мистецтва які вивчаються на уроках є речі, призначені для практичного використання, їх декоративність визначається формою речі, матеріалом, з якого вона виготовлена, а також художньою обробкою і оздобленням: розписом, різьбленням, нанесенням рельєфу, покриттям лаком тощо. Це означає, що початковим етапом роботи є матеріальне творення предмета шляхом ліплення (глина), вирізання, виточування, випилювання, збивання, склеювання, зварювання (метал, деревина), ткання, в'язання, розкроювання, вишивання (тканини, волокнисті матеріали) тощо. [17]

Вже на цьому початковому етапі творення проявляються дві складові частини декору - формоутворення і текстура матеріалу. Ясна річ, що той, хто зовсім не знайомий з властивостями і технологією обробки дерева, металу, тканини чи іншого матеріалу або ж не має відповідних інструментів і обладнання, той не може перейти до завершальних етапів декорування. Умови шкільних майстерень, ті теоретичні знання (з основ техніки, матеріалознавства і принципів конструювання) та практичні вміння (виконання ескізів, володіння інструментами, правильне чергування технологічних операцій), які складають зміст трудового навчання, повністю або частково вирішують ці проблеми.

Таким чином, трудове навчання здатне забезпечити технічну сторону занять народними ремеслами чи декоративно-ужитковим мистецтвом, причому, без додаткових матеріальних витрат.

Цей, на перший погляд, чисто зовнішній зв'язок трудового навчання і мистецького розвитку школярів не є випадковим або штучним, він відбиває об'єктивну генетичну взаємодію праці й народного мистецтва, на яку вказують всі дослідники історії культури. Десятки тисяч років тому людська культура зароджувалася саме на основі трудової діяльності й була синкретичною, тобто нерозділеною. Мистецтво в ті часи не тільки не поділялося на види, але навіть не відокремлювалося від виробничої діяльності людини, було одним із її складових елементів, тісно перепліталося з віруванням і обрядами.

Праця відіграла величезну роль у розвитку мистецтва, бо вона не лише вдосконалювала органи відчуття: зір, слух, тактильні рецептори, але й формувала тіло людини, на володінні яким ґрунтуються, так звані, музичні співи, танці, театральні дії тощо) та технічні (живопис, скульптура, декоративно-ужиткове мистецтво) види мистецтва. [14]

В свою чергу, виправлення різних видів мистецтва також вдосконалювало можливості людського організму, сприяло його переходу на нові щаблі трудової майстерності. Взаємопідсилення трудової та мистецької діяльності відіграло важливу роль у історичному розвитку людини як біологічного виду й члена суспільства. Подібне поєднання праці й мистецтва має високу результативність і в процесі розвитку кожної сучасної дитини.

Л.С.Виготський писав: "Існує дуже поширена думка, що творчість є справою обраних, і що тільки той, хто обдарований особливим талантом, повинен його розвивати в собі і може вважитися здатним до творчості. Це положення не є правильним... Якщо розуміти творчість у її істинному психологічному розумінні, як творення нового, легко прийти до висновку, що творчість є справою кожного більшою чи меншою мірою, вона ж є оптимальним і постійним супутником дитячого розвитку. Основний закон дитячої творчості полягає в тому, що її діяльність слід бачити не в результаті, не в продукті творчості, але у самому процесі. Важливо не те, що створюють, важливо те, що вони діють, творять, вправляються в творчій уяві і її втіленням".

Організація занять декоративно-ужитковим мистецтвом та ознайомлення з основами дизайну на уроках праці багато в чому вирішує дану проблему, адже вправлятися в декоруванні предметами на доступному рівні, тут може кожен учень. Оскільки діти почувають себе більш розкуто, легше переживають невдачі, і в кінцевому результаті це позитивно впливає на їх творчий розвиток.

Взаємодія трудового навчання і культурно-мистецької діяльності - не дорога з одностороннім рухом, у, великому виграші тут залишається і сам навчальний предмет. В чому ж це проявляється?

ІУ

Ід

По-перше, завдяки урізноманітненню практичної діяльності школярів, забезпечується помітне розширення поопераційного складу їх трудових умінь, вдосконалюються психомоторні функції дитячого організму. По-друге, засвоєні учнями на заняттях мистецтвом принципи поєднання функціональних і декоративних якостей речей, переносяться на всі види їх діяльності: виготовляючи в подальшому навіть суто технічні об'єкти, школярі не забувають про основи художнього конструювання, докладають всіх зусиль до того, щоб ці вироби виглядали естетично-досконалими. По-третє, заняття багатьма видами декоративно-ужиткового мистецтва з фізіологічної точки зору є доступним як для хлопчиків, так і для дівчаток, що знімає багато проблем в організації уроків праці у мало комплектних сільських школах. По-четверте, на основі залучення школярів до народного мистецтва і національної культури підвищується статус трудового навчання як шкільного предмета, він приєднується до реалізації державної комплексної програми естетичного виховання. На цьому фоні простіше буде організувати відсіч необґрунтованим звинуваченням трудового навчання і школи в цілому у технократичних збоченнях, забезпечити стабільність навчальних планів і програм.

Ведення занять народними ремеслами та декоративно-ужитковим мистецтвом дозволить вирішити ще одну актуальну проблему. Сьогодні, в зв'язку із значним погіршенням матеріально-технічного постачання шкіл, багато вчителів скаржаться на скрутне становище з забезпеченням занять із трудового навчання необхідними матеріалами: деревиною, металом тощо. Перехід до художньої обробки матеріалів значно скорочує потребу в них з двох причин. Перша полягає в тому, що призначені для художньої обробки вироби з металу, дерева чи тканини (скриньки, декоративні панно, хусточки тощо), здебільшого мають невеликі розміри і розраховані на малу витрат матеріалів, друга пов'язана з тим, що ручна технологія оздоблення є досить трудомісткою і не вимагає постійної зміни об'єктів праці.

Крім того, продуманий синтез красивого й корисного в практичній діяльності школярів позитивно впливав на їх мотиваційну сферу, підвищує зацікавленість практичними роботами, збуджує інтерес до народної культури, а на цій основі - й до таких предметів, як історія, народознавство, рідна мова й література, географія та інших. Таким чином, можливості трудового навчання у прилученні школярів до надбань національної культури є багатими і своєрідними, бо воно є тим рідкісним предметом, який перекидає місток між матеріальною і духовною культурою суспільства. Заняття різноманітними видами народних ремесел і декоративно-ужиткового мистецтва є органічною формою, поєднанням пізнавальної і продуктивної мистецької діяльності дітей.

Ір

Зараз прийшла пора для рішучих змін в шкільній справі. Загальнодержавна програма "Освіта" проголосила організацію занять народними промислами і декоративно-ужитковим мистецтвом одним із найважливіших завдань шкільного курсу трудового навчання.

3. Мистецтвознавчо-педагогічний аспект дизайну в системі вищої освіти

3.1 Зв'язок дисциплін інженерно-технологічного спрямування і дизайну

На протязі всього періоду формування освітньої системи щодо підготовки фахівців з дизайну, починаючи з 19 сторіччя, існували різні підходи до розуміння змісту і обсягів навчання студентів інженерно-технологічним дисциплінам. Вже із самого початку розробки теорії і методики дизайну проблеми матеріалу і технології виробництва тих чи інших виробів, дизайн , який має виконувати фахівець з дизайну конкретної спеціалізації наприклад, "промисловий дизайн", "дизайн середовища", "графічний дизайн", поставало питання оптимальної співпраці дизайнерів і конструкторів та виробників.

Дизайнер повинен в основному циклі фундаментальних і професійних дисциплін здобути відповідні знання та уміння (при вивченні інженерно-технічних дисциплін) в межах чіткого розуміння процесу конструюванні проектування, основ технологічної обробки матеріалів, прикладної механіки, декоративно захисних покриттів, нарисної геометрії, основ організації виробництва і ще деяких дисциплін. [4]

Це, очевидно, базові інженерно-технологічні заняття для будь-якої спеціалізації зі спеціальності "дизайн".

Ми можемо сформулювати три принципи дизайнерської освіти:

- перший - виходить з того, що студенти будуть працювати в різноманітних галузях промисловості, і самі повинні бути інженерами;

- другий - їхня особлива роль при створенні машин буде складатися з турботи про зовнішній вигляд, вигоді в спілкуванні та легкістю експлуатації;

- третій - від них чекають творчого відношення до своєї роботи, і це вимагає соціальної відповідальності, що рівна відповідальності архітектора, що формує оточення, в якому ми живемо.

Найбільш гострим моментом в цьому є те, що дизайнер повинен бути інженером. В минулому, коли успіх дизайну був результатом діяльності театральних художників, живописців і графіків за освітою, про це намагались не говорити. Але сьогодні при ускладненні дизайнерських задач, якщо дизайнер не буде враховувати технологію створення машин, це загрожує йому стати лише стилізатором. Задача дизайнера полягає в тому, щоб створити предмет - незалежно від того, чи то простий паропотяг, чи складна обчислювальна машина, - що відповідає фізичним, соціальним і естетичним вимогам користувача. Треба, щоб на основі теоретичних знань студент відпрацьовував в майстернях ВУЗу професійну майстерність роботи з відповідними матеріалами (деревом, металом, тканинами, керамікою, барвниками, а сьогодні можна додати, з пластмасами, технікою фотографії, комп'ютерною візуалізацією) в свою чергу, володіючи уявою про сучасні виробництва, студент в реальних умовах повинен пройти в цикл співпраці з конструкторами і виробниками щодо створення нової продукції і таке інше. Робота дизайнера неможлива без глибокого розуміння можливостей природних матеріалів, оволодіння тонкощами технології обробки. [8]

Необхідно усвідомлювати, що більшість ВУЗів спирається на свій досвід, матеріальні можливості викладачів, як особистостей, що можуть достатньо професійно впроваджувати те чи інше бачення щодо зміст рівня і оптимального обсягу інженерно-технічних дисциплін з конкретної спеціалізації спеціальності "дизайн".

Ще в середині 19 сторіччя видатний німецький архітектор і теоретик дизайну Готфрід Земпер вперше спробував дати всебічний художній аналіз всієї сучасної йому культурі. Для цього він вирішив послідовно розібрати ті витвори мистецтва та вироби промисловості, які були показані на Всесвітній виставці. Одночасно він почав виступати з багаточисленними лекціями та статтями, присвяченими історії матеріальної культури, яку роздивлявся під кутом зору мистецтва, художньої творчості. А кілька років потому, вже в кінці 50-х років 19 сторіччя , він практично закінчив свою головну працю - книгу "Стиль в технічних і тектонічних мистецтвах", яка нараховує приблизно півтори тисячі сторінок. Головні теоретичні положення Г.Земпера, які, як показав час, склали цілий етап в історії естетики, склалися і були висловлені ним в самій середині 19 сторіччя. Вони сформувались під впливом досить певних причин. Це був час, коли було необхідно відшукати нові взаємозв'язки між художньою творчістю, естетичним усвідомленням світу і стрімким розвитком технічного прогресу (головним чином, на прикладі архітектури і художньої промисловості). Саме питання зв'язку естетики і техніки було чітко сформульоване в середині 19 сторіччя, починаючи з Г. Земпера. І в цьому його історична заслуга. Справа в тому, що поняття "мистецтво", "художня творчість" ще в 18 сторіччі ніколи не вживались по відношенню до проектування рядових помешкань, праці ремісників - створенню одягу або побутових речей. Ніякого художнього створіння форми тут бути мовби не могло - відповідність форми призначенню і функціям речі просто малась на думці. І тільки тоді, коли з перемогою технічної революції, яка проходила наприкінці XVIII - початку XIX сторіччя ця невідповідність форми стала явною, почалися розмови про активне втручання художника у вигляд повсякденного предметного світу, що оточує людину. Необхідно брати до уваги, що як фахівець Г.Земпер був всебічно освіченою людиною. Він був діяльним і різностороннім художником. Йому належать більше сотні будівель в різних містах світу - Дрездені, Парижі, Лондоні, Відні і навіть Ріо-де-Жанейро. Його перші архітектурні проекти відносяться до 1825, а останні - до 1876 року , так що свої заняття архітектурою він не переривав протягом всього життя. [23]

Крім того, Г.Земпер багато працював в галузі скульптури та декоративно-прикладного мистецтва, великі розписи в суспільних будівлях. В цілому ряді музеїв зберігаються колекції його малюнків. Якщо добавити до цього всього, що Г.Земпер був вельми освіченим інженером і навіть читав деякий час курс по металотехніці, можна уявити собі широту його поглядів та захоплень - від техніки і архітектури до театру та живопису, проблеми яких були йому близькі, як людині, що спорудила багато театральних будівель та музеїв. Це дозволило йому сказати нове слово і в теорії мистецтва, виступити в якості дослідника зв'язку між художньою та матеріальною культурою. В 1825 році Г.Земпер закінчив освіту як архітектор (диплом в нього був по спеціальності інженерне та воєнне будівництво). Разом з тим він займається математикою, аматорською археологією. Г.Земпер в своїх теоретичних роботах з матеріальної культури неодноразово відзначає взаємозв'язок естетичних, функціональних, технологічних аспектів з конкретними матеріалами (наприклад, кераміка, камінь, меблі і т. ін.).

Прикладом органічного зв'язку естетичних поглядів з відчуттям матеріалу, глибоким проникненням в технологічну суть виробничих процесів є видатний фінський дизайнер , скульптор, видатний зодчий Алвар Аалто. Його перші значні будівлі - бібліотека в Виборзі (1927-35 р.), санаторій в Пайміо (1929-33). З ними пов'язаний початок експериментів Аалто з освітленням, якому він придавав велике значення. Для цих будівель він створу перші зразки меблів ( знамените крісло "Пайміо"). В них видно вплив трубчастих меблів М. Бройєра, та Аалто пропонує свій матеріал (гнута фанера) і своє рішення. Меблі Аалто експонувались на щорічній Виставці прикладних мистецтв і ремесел в Хельсінкі (1930) і на його особистій виставці в Лондоні (1933). Мету своєї творчості Аалто формулював як "створювання простих, доброякісних, неприкрашених речей ,які би з находились в гармонії з людиною і органічно служили їй". Меблі, світильники, вази, дверні ручки та інші речі, виготовлені по проектам Аалто, свідчать про те, що він ніколи не відступав від цих принципів. Єдність архітектурного та дизайнерського мислення, відношення до дизайну як до сфери проектування, найбільш близької до людини, розуміння як функціональних сторін потреб людини, так і їх художньої, індивідуальної, культурної суті визначили новаторський характер творчості Аалто на всіх стадіях його розвитку. Архітектуру Аалто відрізняють пластичність, зв'язок з природнім оточенням, вільне співвідношення внутрішнього та зовнішнього простору, а його дизайн - використання природних матеріалів, найбільш пристосованих до людини, прагнення досягти максимальної зручності, легкості, міцності виробів, цим обумовлена і довготривала робота Аалто над технологією обробки деревини. Всі "аксесуари" архітектури: меблі, освітлювальна арматура і т.д. - належать конкретним будівлям, активно беруть участь в складанні композиції їх інтер'єрів та екстер'єрів. Та багато з них здобули і самостійне існування: відтворюються нині в десятках тисяч екземплярів для обладнання житлових та громадських будівель. Найбільш значний вклад Аалто в дизайн пов'язаний з меблями, кращі зразки яких витримали іспит часом.

Виразним прикладом акцентного врахування технічних знань, досягнень науково-технічного прогресу в дизайнерський освіті та в дизайнерському проектуванні є творча діяльність Томаса Мальдонадо - італійського теоретика дизайну, педагога та публіциста. Найбільш повно погляди Мальдонадо на можливості та методи дизайну були виражені в період, коли він був ректором Ульмської школи (1964-66р.). Як педагог, Мальдонадо велику увагу приділяє поєднанню в дизайні науково-технічного прогресу та естетики. Разом з тим він спробував виявити особливості дизайну, як громадського явища, активної соціальної сили, яка впливає на свідомість людей та на організацію навколишнього середовища. Для того, щоб впливати на життя , дизайнери повинні, насамперед, використовувати можливості великої індустрії, збільшувати задачі дизайну. Звідки випливає і тактика дизайнерської діяльності: зіштовхуючись з потребами конкуренції і іншими особливостями виробництва, дизайнер повинен засвоїти всі інструменти дії на них - прагматичні, комерційні, естетичні - і примусити їх служити головній культурно-гуманістичній меті.

Мальдонадо ввів і розвинув принцип системного підходу в дизайні, дослідив зв'язок дизайну і науки в контексті теорії інформації, експериментальної естетики, теорії діяльності. Він розробив теорію рівнів складності проектованих виробів - від чашки до гелікоптерів та ЕОМ. В практичній роботі дизайнера Мальдонадо вважав необхідним використовувати такі математичні дисципліни, як теорія з'єднань (в галузі агрегатування станків з уніфікованих вузлів та координації модульних розмірів), групова теорія (теорія симетрії та управляючих мереж), теорія кривих (математична теорія переходів та перетворень), геометрія багатогранників (конструювання правильних та неправильних форм), топологія (метричне та аметричне будування об'єктів) і т.д. Йому належить вклад в розвиток теорії "структурної комплексності", в рамках якої окремі технічні об'єкти розглядаються як системи , які складаються з підсистем, а ті, в свою чергу, з елементів. Розробка системного підходу залишилася незавершеною і була перервана в зв'язку з кризою Вищої школи формотворення в Ульмі.

Як дизайнер - практик, Мальдонадо відомий проектами в галузі дизайн-графіки, і особливо в розробці візуальних символів для електроніки. В якості керівника багатьох студентських і дипломних робіт він приймав участь в проектуванні тракторів малої потужності, приборів, електронного обладнання. Його стиль відрізняється жорстко-геометричними формами, чіткою проробкою графічних деталей і вишуканою сухістю.

Ще декілька слів щодо продуктивності інженерно-технічних знань та умінь в творчому процесі дизайнера. Помітною фігурою в світовому дизайні є Реймонд Лоуї, який мав технічну освіту. Лоуї - американський дизайнер, публіцист, один з засновників професійного дизайнерського руху в США. З 1926 року він проектував для промислових компаній Англії та США. В 1929 році створив новий варіант відомої копіювальної машини "Гастенер", 1934р. - програму оформлення холодильника "Колдспот" для фірми "Сірс енд Робек", яка вважається класичним приклад роботи дизайнера в галузі побутових виробів. Багато уваги приділяв промисловій графіці для фірм "Пенсільванія рейлроуд", "Кока-кола", "Лакі страйк", "Шелл". З великих дизайнерських програм кінця 30-х років виділяється проект локомотивів для Пенсільванської залізної дороги. Виконував проекти для Управління з досліджень космічного простору та космічних станцій "Шаттл".

Творчість Лоуї - приклад поєднання художнього та інженерного конструювання. Лоуї відрізняє бездоганна графіка, тонке почуття матеріалу, легкість єдиної стилістичної проробки деталей. Він розробив особисті принципи національного стайлінга, тісно зв'язав його з комерційною рекламою. Лоуї вважав, що тільки авторитетний і досягший успіху дизайнер може звернути увагу публіки та ринку збуту до проектованого виробу, зробити його комерційно вигідним. Сам Лоуї здобув відомість, яка може бути порівняна з відомістю кінозірки.

Пояснюючи особливості сучасного дизайну, Лоуї підкреслював, що в ньому органічно поєднані праця художника, інженера, економіста, фахівця з маркетингу. В дизайні треба особливу увагу звертати на психологію споживання, тому що вироби можуть бути добре спроектовані, вироблені, мати розумну ціну - і не продаватися.

Попит виникає лише тоді, коли покупці вважають, що вироби їм дійсно потрібні. Лоуї ввів в професіональну термінологію поняття "МАYА" (в перекладі воно розшифровується, як "максимально нове та доступне для покупця"), яким він виміряв успіх справжнього дизайну. На його погляд, дизайнер - сучасний суспільний діяч особливого типу, мета діяльності якого - помічати погане, відкидати його і поліпшений виріб продавати. Творчість Лоуї протягом багатьох років сприймалась як символ дизайну.

Лоуї був одним з тих, хто створив аеродинамічний стиль в американському дизайні. Цей стиль виразно. Цей стиль виразно відображав загальний поступ до прогресу - по аналогії з розвитком авіації, автомобілебудуванням, кораблебудуванням.

Отже можна визначити певний перелік вимог та знань, якими повинен володіти дизайнер:

1. Досконало розумітися на технічних кресленнях і на всьому процесі конструювання та проектування .

2. Має володіти знаннями щодо матеріалів, декоративно захисних покриттів.

3. Повинен знати всі сучасні технології, високі технології.

4. Має знати технології ремісничого мистецтва з відповідними матеріалами.

5. Повинен володіти знаннями щодо охорони праці і безпеки життєдіяльності.

6. Повинен володіти основами прикладної механіки, опору матеріалів.

7. Має володіти необхідними знаннями щодо планування виробництва.

8. Має володіти основами ергономіки.

Як бачимо, ці знання базуються на вивченні інженерно-технічних дисциплін. Треба чітко усвідомлювати, що знання та уміння з інженерно-технічних дисциплін дозволяють дизайнеру впевнено себе почувати, володіти ситуацією і бути ефективним у взаємодіях з виробництвом і проектантами, орієнтуючись на свої фахові знання та уміння, культурний рівень, екологічну свідомість, професійну концепцію, і головне на всебічне врахування людського чинника.

Проблеми дизайнерської освіти в Україні набувають навіть не стільки академічний, скільки практичний інтерес: вони впритул стикаються з пошуками тих конкретних засобів, котрі б дозволили в стислі терміни досягти економічних зрушень.

Від інженерної діяльності в техніці і художньої в мистецтві дизайн, як проектна діяльність відрізняється тим, що дизайнер із самого початку повинен бути зорієнтований на єдину морфологію матеріально-предметного світу, на створення в ній різноманітних просторовочасових форм і структур, користуючись усіма засобами, нагромадженими людством в цій області, рівно ж як і існуючими в природі. [8]

Сьогодні дизайн-школи повинні стати не тільки центром професіоналізму, не тільки генераторами нових ідей і методів проектування, але також, і це напевно, найбільш головне, піонерами кардинальних зрушень в самій педагогіці. Педагогічний досвід дизайну є не що інше, як спроба перебороти традиційну концепцію навчання для придбання нових знань, вмінь та навичок, необхідних для вирішення принципово нових задач, що не мають в минулому будь-яких аналогів і прототипів.

3.2 Культурно-естетичне значення дизайну одягу для підготовки майбутніх педагогів