Удосконалення контролю за навчальним процесом старших дошкільників в ДНЗ, як складової управлінської діяльності керівника

суб'єкт життєдіяльності (дошкільник як активний діяч, здатний проявляти свій потенціал, покладатися на власний досвід, довіряти своїм можливостям, брати на себе відповідальність, ціннісно ставитися до довкілля та власного "Я"; не лише орієнтуватися в нових умовах життя, а й активно на них впливати, елементарно самовизначатися);

вік (диференціація понять календарний, біологічний, психологічний і соціальний вік; значення для організації виховної та навчальної діяльності стабільних і кризових періодів розвитку дошкільника; характеристика психологічного віку як триєдиного утворення, складовими якого є соціальна ситуація розвитку, провідна діяльність та особистісні новоутворення);

цінність (визнання потребово-мотиваційної сфери як провідної, пріоритетної для навчально-виховного процесу в ранньому онтогенезі; посилення уваги до сфери інтересів, переваг, смислів, намірів, планів дитини, системи її ціннісних орієнтацій; надання дошкільникові права на самостійний вибір, прийняття власних рішень, на помилку);

мета і результат педагогічної діяльності (актуалізація потреби узгодження того, до чого прагне педагог, з критерієм оцінки кінцевого результату діяльності дитини. Мета особистісно-орієнтованої моделі дошкільної освіти -- гармонійно та всебічно розвинена, життєво компетентна (у вікових межах) дитина, здатна ціннісно ставитися до природи, предметного світу, людей, що її оточують, та до самої себе; результат -- свідома, здатна до елементарних форм відповідального самовизначення особа, з адекватним вікові базисом особистісної культури);

норма (з нею пов'язана процедура контролю та оцінювання параметрів розвитку дошкільника й ефективності діяльності педагога. Ми диференціюємо поняття норма розвитку та розвиток як норма. Якщо під особистісно-орієнтованою моделлю дошкільної освіти розуміти освіту розвивальну, ціннісно-нормативну в сенсі бажаної, нормальної, то слід чітко визначитися з тим, що таке нормальність. Норма не є характеристикою середньостатистичного рівня розвитку в дитини певної здібності або системи ЗУНів. Це радше вказівка на ймовірність вищих за наявні в даний момент досягнення дитини певного віку. Поняття норма розвитку є культуро- та особистісно зумовленим. У певному сенсі сам процес розвитку є нормою і цінністю. Отже, норма -- це не те середнє, що є, а те краще, що можливе в конкретному віці для конкретної дитини за відповідних умов.

Головною особливістю управління навчальним закладом, на відміну від інших видів соціального управління, є його спрямованість на створення педагогічних умов для розвитку учнів. У концентрованому вигляді ці умови виявляються у створенні, підтриманні функціонування і розвитку навчально-виховного процесу як цілісної системи, що забезпечує реалізацію цілей навчального закладу.

Сутністю управлінської діяльності зі створення педагогічних умов для роботи навчального закладу є модифікація, перенесення положень педагогіки, психології, передового досвіду в практику роботи навчального закладу [39, с. 40-41].

Управління навчальним закладом - це складна структура, що включає духовні та матеріальні процеси. Основним компонентом начального закладу, як соціальної системи, є людина. Але, крім людей, для нормального його функціонування необхідні різноманітні речі, технічні об'єкти, яких згодом стає все більше. Ці матеріальні об'єкти можуть бути розглянуті, як самостійні елементи навчального закладу як системного утворення.

Управління навчальним закладом - це управління насамперед людьми і стосунками між ними, але й управління речами.

Управління навчальним закладом у своїй структурі має дві основні підсистеми - керуючу і керовану. Як керована підсистема виступають навчально-виховний процес, і, як уже зазначалося, люди і речові об'єкти. Керуюча підсистема включає ряд посадових осіб і колегіальних органів, діяльність яких спрямована на організацію та регулювання навчально-виховного процесу з метою одержання його оптимальних результатів.

Цього результату досягають за допомогою системи впливів на педагогів, зайнятих у навчально-виховному процесі. Наслідком цих впливів стає упорядкування, узгодження і з'єднання різноманітних елементів цього процесу.

Ефективність діяльності керуючої підсистеми істотною мірою визначається її відповідністю керованій системі. Ця відповідальність виявляється через: відповідність цілей навчально-виховного процесу і цілей управління; відповідність змісту навчально-виховного процесу і змісту управлінської діяльності суб'єктів управління; відповідність цілей і особливостей навчально-виховного процесу й організаційної структури управління [39, c. 43-44].

Р.Х. Шакуров визначає основні цілі управління: 1) організувати навчально-виховний процес і задовольнити таким чином інтереси учнів; 2) задовольнити особисті потреби й інтереси працівників навчального закладу. Для реалізації цих цілей використовується багаторівнева система функцій управління.

Першу групу цих функцій становлять цільові - виробнича та соціальна. Виробнича передбачає організацію навчально-виховного процесу. Соціальна функція орієнтована на задоволення інтересів педагогів та інших працівників.

Друга група функцій - це соціально-психологічні функції. Серед них виділяють: організацію педагогічного колективу, його активізацію, згуртування, удосконалення, розвиток у ньому самоврядування.

Третю групу функцій утворюють операційні. До них автор відносить планування (прийняття рішень), інструктування і контроль.

Головними, на думку Р.Х. Шакурова, є цільові функції, на другому «поверсі» знаходяться соціально-психологічні функції, а їм підпорядковані операційні.

Одним з зважливих завдань управління навчальним закладом є створення кадрових умов для навчального закладу. Одним із формальних показників наявності кадрових умов є відповідальність складу працівників навчального закладу штатному розкладу, наповненість усіх вакансій.

Надзвичайно важливо для нормального функціонування навчального закладу є створення відповідних психологічних умов. Головне місце серед цих умов займає сприятливий психологічний клімат, який можна розглядати, як мету і результат управлінської діяльності, ціннісно-орієнтаційну єдність членів педагогічного колективу.

Значення формування структури управління полягає в «організаційному закріпленні конкретних функцій за кожною ланкою управління, необхідних для нормального функціонування всієї системи, що виражається в закріпленні стосунків управління на всіх рівнях».

Створення в ДНЗ організаційних умов передбачає забезпечення організаційного порядку, під яким в управлінській літературі розуміють забезпечення стійкої структури стосунків, системи постійно чинних норм і правил.

Під час вирішення завдання створення організаційного порядку поєднуються два види умов діяльності ДНЗ - організаційні та правові. Це відбувається у зв'язку з тим, що організаційний порядок тримається як на фундаменті на законах, правових нормах, але водночас не ототожнюється цілком із ними.

Одним із механізмів встановлення організаційного порядку є прийняття управлінських рішень [39, c. 59].

Для правового забезпечення управління навчальним закладом використовується вся система законодавства: державне, господарське, фінансове, трудове, кримінальне право.

Створення матеріально-фінансових умов для нормальної роботи ДНЗ є також одним із найважливіших завдань керівника ДНЗ. Його зусилля мають бути спрямовані, з одного боку, на збереження матеріальної бази навчального закладу, а з іншого - на її розвиток відповідно до нових завдань, що виникають перед ДНЗ.

2.2 Інновації в управлінні навчально-виховним процесом ДНЗ

Нині особливо актуальна потреба в інноваційному управлінні навчальним закладом. Таке управління дає змогу підтримувати конкурентоспроможність нашої освіти, зміцнювати національну безпеку держави, суспільства й особистості.

Ми стоїмо на порозі інформаційної цивілізації, де наукові знання та інформація загалом подвоюються і потроюються фактично щороку. Це означає, що людина і суспільство щорічно мають справу з новими знаннями і виробничими технологіями, інструментами і матеріалами, новими вимогами до якості виробничої діяльності, новими регулятивними нормативами і механізмами, засобами передачі інформації, зрештою, з новим соціальним і культурним середовищем, в якому розгортається суспільна й індивідуальна діяльність. Школа, яку ми тепер маємо, це школа середини минулого століття, мета: підготувати кадри для аграрно-індустріального розвитку тодішньої держави. Із цим завданням у минулому школа досить успішно впоралася. Нині ситуація у світі кардинально змінилася. Лідирують країни, які обрали інноваційний шлях розвитку, заснований на сучасних економічних знаннях. Революція в освіті відбувається у двох напрямах: використання потенційних можливостей людського розуму й інформатизація освітнього процесу. У цьому суть інноваційної політики освіти і держави загалом. У національній доктрині розвитку освіти акцентується увага на розробці своєрідних моделей управління освітою, що давали б змогу залучати до управління громадян, фахівців, зробити його гнучким, більш демократичним, державно-громадським [34, с. 15]. Тому вкрай необхідно виробити універсальний алгоритм адаптації до даної ситуації. Таким алгоритмом повинно стати модернізоване управління. Необхідно навчити людину оперативно, системно та послідовно опановувати нові знання, інформацію в міру їх перманентного накопичення і розвитку, тобто забезпечити освіту впродовж життя, яка повинна стати способом і стилем суспільно-індивідуального буття людини в інформаційному суспільстві.

Проблема управління є проблемою загальнонауковою, оскільки це предмет досліджень багатьох наук: менеджменту, економіки, соціології, юриспруденції, психології. У широкому розумінні поняття «управління» визначають як елемент, функцію організованих систем, різних за природою, (біологічних, соціальних, технічних), що забезпечують збереження їх відповідної структури, підтримують режим діяльності та реалізацію їх програм. У контексті управління навчальними закладами такий феномен розглядають через методи і діяльність із забезпечення вимог якості освіти. Саме цим зумовлене в педагогіці виникнення нового напряму -- педагогічної інноватики, яка стала соціальною галуззю наукового пізнання, що характеризується певним змістом, принципами, тенденціями та закономірностями розвитку. Педагогічні інновації -- це результат творчого пошуку оригінальних, нестандартних вирішень різноманітних педагогічних проблем. За педагогічними інноваціями виникли нові навчальні технології, оригінальні виховні ідеї, форми та методи навчання і виховання, освітні моделі і, як наслідок, нестандартні підходи до управління.

Складність, багатоаспектність і взаємозалежність управлінських проблем у період розбудови школи потребують нових ідей і підходів, що розвивають перспективи пошуку оптимальних інновацій управлінської діяльності [36, c. 120].

Менеджмент освіти як наука є молодою галуззю в системі знань людини, що випливає із загальних принципів менеджменту (Тейлор, Фойолі, Друкера) в 50-ті роки 20 століття в США. Це була спроба відокремити, синтезувати менеджмент освіти, опираючись на закономірності розвитку освітнього простору, принципів та функцій освіти необхідних для ефективної реалізації освітніх цілей та завдань навчальних закладів. Стрімкість розвитку соціальних змін, техніко-технологічних змін, інформаційних, економічних та інших напрямків розвитку суспільства, посилює вимогу до створення ефективних систем управління освітою загалом і навчальних закладів в тому числі. Особливості освітнього менеджменту полягає в синхронізації ефективних форм та методів управління освітою НЗ де є важливими складовими управлінська діяльність керівника, особливості об`єктів управління та врахування всіх соціальних чинників. Дана синхронізація системи управління є гнучкою і постійно змінюється, в основному в результаті змін зовнішнього середовища, що висуває нові вимоги до змісту діяльності НЗ. Такі як: організація платних послуг, глибоке діагностування кожної дитини(учня), ефективну дію технології навчання та виховання на задоволення психо-фізичних особливостей особистості, маркетинг та інше. Все це приводить до доповнення, зміни змісту діяльності, що в свою чергу змінює систему управління. Такі зміни та доповнення потребують наукового обґрунтування, адаптації та практичної реалізації в практику діяльності НЗ, що і є інноваційним процесом, виходячи з цього контроль як основна функція керівника також потребує певних змін та удосконалення. Широта та глибина психолого-педагогічних процесів, що відбуваються в НЗ вимагає значного удосконалення системи контролю, що є важливою складовою з реалізації покладених на НЗ завдань [35, c. 38].

Контроль є важливою функцією управління. Керівник повинен уміти шляхи розвитку ДНЗ, ставити мету на майбутнє. Це можливе тільки під час оперативного отримання та аналізу інформації про соціально-педагогічну та демографічну ситуацію в мікрорайоні, а також про роботу працівників ДНЗ.

Контроль застосовується під час відстеження об'єкту, що перебуває в стані стабільного функціонування.

За визначенням багатьох фахівців, контроль - це функція управління, що спрямована на інформування про стан об'єкту; використовується для запобігання негативним результатам; процедура регулярна, систематична та своєчасна.

Метою контролю є діагностування, надання інформації про стан об'єкту; стимулювання творчої активності, опередження негативних тенденцій.

Формою звітування є довідка, наказ.

Змістом контролю є відстеження об'єкту в рівноважному стані; використання державних програм; перевірка виконання нормативних актів.

Умови організації контролю: генералізація, інтеграція, гуманізація, індивідуалізація, диференціація, плановість, системність, дієвість.

1. Умова генералізації передбачає визначення основних кардинальних напрямків діяльності підсистеми, що в першу черу зазнає контролю.

2. Умова інтеграції припускає поєднання зусиль педагогічного та батьківського колективу у здійсненні внутрішнього контролю за умови пріоритетного права керівника ДНЗ на координацію цього контролю.

3. Умова гуманізації всієї системи взаємин у колективі вимагає в процесі контролю встановлення між суб'єктом і об'єктом стосунків, які ґрунтується на взаєморозумінні та співробітництві.

Нижче наводимо класифікацію організаційних форм управління освітнім процесом у дошкільному закладі [14, c. 28]

За метою діяльності	Регулювальна форма-узгодження дій усіх управлінських ланцюжків, зміни в планах , графіках, документах, мережах занять тощо. Діагностична форма-безпосередньо випливає з необхідності вивчення стану діяльності педагога. З'ясовуються позитивні та негативні тенденції, причини їх появи тощо. Коригувальна форма-передбачає оперативні зміни у структурі діяльності педагога,в його підходах до вибору засобів вирішення освітніх завдань: змісту, методів, прийомів роботи з дітьми тощо. Прогностична форма-прогнозування результатів навчання дітей, можливих помилок, визначення мети діяльності.
За змістом діяльності	Тематична форма-вивчення стану викладання окремої методики навчання; перевірка обсягу знань, умінь і навичок із окремої важливої теми або розділу програми. Аналізується діяльність одного педагога (плани, заняття, повсякденна діяльність, робота з батьками тощо). Проблемна форма-вивчення роботи декількох педагогів щодо реалізації проблеми (методичної теми), над якою працює педагогічний колектив дошкільного закладу. Фронтальна форма-вивчення системи роботи одного вчителя або колективного досвіду педагогів, які працюють в одній віковій групі (виконання вимог освітньої програми.
За об'єктом діяльності	Персональна форма-вивчення роботи одного педагога: рівень педмайстерності, засвоєння дітьми знань, умінь і навичок тощо (доцільно використовувати під час підготовки атестаційних справ). Групова форма-розглядається один розділ програми ( або питання до педради) у всіх вікових групах, з'ясовуються можливості вивчення, аналізу та узагальнення ППД. Предметна форма-спрямована на вивчення стану освітньої групи педагогів, які працюють в одній віковій групі ( один розділ програми - між предметні зв'язки ). Предметно-групова-вивчення стану роботи декількох педагогів з одного розділу програми ( паралельні групи ) з метою з'ясування раціональності використаних методів і прийомів педагогів тощо.
За обсягом діяльності	Короткочасна форма-пов'язана із з'ясуванням виконання педагогом плану (перспективного або календарного), вивчення ступеня досягнення мети заняття. Повна форма-багатоаспектний підхід до аналізу освітнього процесу у віковій групі дітей. Комплексна форма-всебічний аналіз діяльності педагога на занятті або повсякденній роботі з дітьми. Аспектна форма - всебічне та глибоке вивчення одного питання освітнього процесу (програми) в одного або декількох педагогів.
За інтенсивністю діяльності	Епізодична форма - констатація фактів (разовий контроль), педагогічний аналіз відсутній, не виключено застосування адміністративного впливу. Вибіркова форма - за заздалегідь складеним графіком відвідування занять, заходів (за проханням педагога, «відкриті» заходи, підготовка до педради, тощо). Цілісна форма - за необхідністю вивчення системи роботи: педагогів над темою, розділом; керівників гуртків, секцій тощо.

Однією з інноваційних складових контролю є система моніторингу та контролінгу.

Контролінг - це напрям практичної діяльності на підприємстві, який полягає в забезпеченні максимально ефективної реалізації всіх функцій управління. Актуальність його полягає в тому, що поставлена на достатньому рівні система контролінгу допомагає своєчасно та правильно оцінювати становище, що склалося на підприємстві, швидко реагувати на сформовані фактори зовнішнього середовища. Це дає можливість здійснювати планування дій і прогнозування основних показників діяльності підприємства, що підвищує ефективність його роботи.

В основу організації контролінгу можуть бути покладені різні концепції управління, зміст та пріоритети яких істотно відрізняються. Основними серед них є концепції, орієнтовані: 1) на систему обліку. Дана концепція передбачає переорієнтацію системи обліку із минулого на майбутнє, створення на базі облікових даних інформаційної системи підтримки управлінських рішень, пов'язаних із плануванням та контролем діяльності підприємства; 2) на управлінську інформаційну систему. Базується на створенні та впровадженні загальної інформаційної системи управління підприємством; 3) на систему управління з акцентом на планування та контроль або з акцентом на координацію

Контролінг - це нова концепція управління в рамках сучасного менеджменту. Однією з основних передумов його виникнення та швидкого розповсюдження була необхідність об'єднання воєдино різноманітних аспектів управління діяльністю в організаційних системах. Контролінг забезпечує інтегроване управління підприємством, тобто управління "під єдиним кутом зору", що стає можливим завдяки наявній широкій методичній та інструментальній базі.

Контролінг в сучасному розумінні постає як провідна функція менеджменту, він будує взаємозв'язки між іншими окремими функціями - плануванням, координуванням, контролем, обліком та аналізом.

Мета контролінгу - правильна оцінка господарських ситуацій для прийняття вивірених управлінських рішень.

Контролер турбується про те, щоб кожен міг контролювати себе самостійно в аспекті додержання доведених керівництвом цілей.

Перш за все така оцінка відбувається з точки зору своєчасного та якісного виконання менеджерами та іншими співробітниками своїх завдань, виходячи із стратегічного та оперативного планів розвитку ДНЗ.

Основну відмінність між загальною системою управління та інноваційною системою управління освіти вчені вбачають у тому, що остання полягає у встановленні та використанні всіма суб'єктами освіти пріоритетів якості: якості умов, якості процесу та якості результатів цього процесу.

У дослідженнях, присвячених проблемі управління освітою сучасні вчені (О. В. Пирогов, В. П. Панасюк, А. Г. Соколов, Ю. К. Чернова, В. В. Щипанов та ін.) [13, c. 11] спираються на досвід управління якістю, що існує в галузі матеріального виробництва і представлений у вигляді міжнародних стандартів серії ISO 9000. За змістом міжнародні стандарти якості мають широкий спектр застосування. Насамперед вони передбачають деталізоване документування оперативних прийомів роботи та методів управління, які загалом спрямовані на забезпечення вимог і очікувань споживачів. У міжнародних стандартах не регламентуються критерії інновацій: у них лише визначено основні позиції управління, реалізація яких сприятиме забезпеченню якості. Серед них: визнання якості як еволюційного шляху розвитку; опора на програми, де зведено всі сфери діяльності виробництва зі змістом змін, термінами, ресурсами; залучення до реалізації програми зацікавлених фахівців на основі співробітництва; перенесення об'єкта управління на програму (а не на виконавців); забезпечення умов для підтримки процесу безперервної освіти. Тобто «інновації» визнають лише у випадку досягнення якісного результату.

Отже, теоретично і політично ми підготовлені до інновацій. Прийняття доктрини і низки заходів щодо її реалізації не вирішують усіх освітянських питань. Проблема залишається надзвичайно складною, суперечливою і потребує інтелектуальної і практичної уваги. Створені останнім часом заклади освіти нового типу, як їх прийнято називати, не мають, на жаль, удосконаленої нормативної бази для свого функціонування.

На думку С. В. Марікяна, інновації, які мають особливе значення для реформації освіти, стали своєрідною «педагогічною модою», через ефект соціальної дифузії (який неодмінно супроводжує це явище в педагогічній дійсності) мають тенденцію до втрати своєї суті [5, c. 68]. Необхідне теоретичне забезпечення змістовної причини процесу. Інша актуальна проблема -- неадекватність існуючих систем управлінського супроводження та управлінської культури тому потенціалу й особливостям його реалізації, що прихований в інноваціях як механізм розвитку освітянських і педагогічних систем.

Безперервна освіта має розгортатись через розв'язання низки протиріч, які характеризують нинішній стан нашого суспільства, тенденції і перспективи його розвитку. Ідеться про:

* необхідність поступового переведення освіти у відкриту систему, нерозробленість відповідних механізмів конструктивної адаптації освітньої системи до змін оточення;

* підсилення внутрішніх процесів самоорганізації і саморегулювання у розвитку керованих об'єктів у освіті та відсутність знань і умінь для врахування цих процесів під час організації зовнішніх управлінських впливів із боку керуючих підсистем (адаптація до реалій);

* поява нестабільних умов функціонування системи освіти і відсутність умінь у керівників та педагогічних працівників приймати рішення в ситуації невизначеності;

* необхідність підвищення якості професійної діяльності керівників, працівників та установ освіти й відсутність чітких критеріїв їх оцінювання;

* необхідність підсилення цілеспрямованості управління загальною середньою освітою через узгодження основної мети з потребами і можливостями кожного суб'єкта діяльності та з реальними обставинами і відсутність технологій, які б забезпечували взаємну адаптацію у відносинах керуючої, керованої підсистем та суб'єктів освітньої діяльності;

* потреба активізації природних механізмів самоорганізації та саморозвитку людини й відсутність технологій відповідної взаємодії учасників управлінського процесу.

Проблема пошуку форм організації освітньої діяльності, які б забезпечували позитивний результат, завжди хвилювала педагогів. Свого часу Ян Амос Коменський намагався так організувати навчання, щоб воно здійснювалося за єдиним законом людської природи. Чимало послідовників великого педагога також намагалися довести процес навчання до стану якісно працюючого механізму. Проте більш ніж трьохсотрічна історія розвитку педагогіки доводить, що ідеального механізму під назвою “освітній процес” не створено, і, мабуть, його створити неможливо, адже існує різноманітність завдань, багатоваріантність умов і засобів освітнього процесу, неоднозначність прояву закономірностей засвоєння змісту освіти в залежності від індивідуальних особливостей дітей тощо.

Кожен творчий педагог завжди шукає ті форми організації освітнього процесу, які є ефективними саме для тих дітей, із якими він працює зараз. Безперечно, цей пошук сприяє розробці, апробації та впровадженню у практику роботи інноваційних технологій, які, на нашу думку, і є гвинтиками у досить складному механізмі, який носить назву “освітній процес”. Надбання світового педагогічного досвіду, досягнення вітчизняної науки, а також досвід поколінь є підґрунтям інноваційної діяльності педагога.

На сучасному етапі розвитку суспільства в Україні функціонують різні типи дошкільних навчальних закладів, ефективне вирішення пріоритетних завдань розвитку, навчання та виховання дітей в яких неможливе без пошуку оптимальних форм організації освітнього процесу, використання перспективного педагогічного досвіду, а також здійснення інноваційної діяльності.

Розглянемо більш докладно тлумачення терміна “інновація”.

Слова “інновація”, “інноваційний” походять від англійського - “innovation”, що означає нововведення, новина, новаторство.

Філософське розуміння змісту інновацій полягає у створенні нового продукту діяльності людини, що має суспільну значущість та характеризується двома ознаками: перетворенням явищ, речей, процесів або інших образів; новизною, оригінальністю продукту діяльності.

Педагогіка трактує інновації як результат творчого пошуку оригінальних, нестандартних рішень різноманітних педагогічних проблем, прямим продуктом якого можуть бути нові навчальні технології, оригінальні виховні ідеї, форми та методи виховання, нестандартні підходи в управлінні освітнім процесом. Побічним продуктом педагогічних інновацій є зростання майстерності педагога, рівня його культури, мислення, світогляду тощо.

Не менш поширеним є тлумачення інноваційних процесів як комплексної діяльності щодо створення, засвоєння, використання та розповсюдження нововведень, яка допомагає перевести систему освіти із режиму функціонування в режим розвитку. Основними ознаками інноваційної діяльності у цьому випадку будуть наявність нормативно-правової бази, організаційна забезпеченість, актуальність, відповідність новітнім досягненням науки, творча новизна, наявність методичної розробки ідеї, керованість й активність.

Досить часто інновації (інноваційні процеси) в педагогіці визначаються як цілеспрямоване внесення прогресивних змін в освітню практику шляхом створення, засвоєння та розповсюдження новоутворень. За Дж. Боткіним, головна відмінність інноваційної освіти від традиційної полягає в такому розвитку всього потенціалу особистості, що робить її готовою до будь-якого, навіть непередбаченого майбутнього.

Різноманітність підходів до визначення інновацій обумовлює і наявність кількох класифікацій інноваційних процесів. Розглянемо лише одну з них, запропоновану Л.І. Даниленко [9, с. 9]. Всі інновації, за їх глобальністю, науковець розподіляє на дві великі групи: масштабні і локальні.

Результати наукових досліджень надали Л.І. Даниленко змогу дійти висновку, що масштабна (освітня) інновація характеризується нововведеннями в галузі психолого-педагогічних, соціально-економічних та науково-виробничих досліджень, спрямована на покращення освітнього процесу, що виражається в удосконалених чи нових системах (дидактична, виховна, управлінська); складових освітнього процесу (зміст, форми, методи, засоби, результати); технологіях (психолого-педагогічні, науково-виробничі, соціально-економічні).

Прикладами масштабних (освітніх) інновацій є теорія розвивального навчання Л.В. Занкова, теорія навчальної діяльності Д.Б. Ельконіна, В.В. Давидова, теорія поетапного формування розумових дій П.Я. Гальперіна, Н.Ф. Тализіної, теорія проблемного навчання, Вальфдорська педагогіка тощо.

Локальна (педагогічна) інновація є складовою масштабної (освітньої) інновації і характеризується новим чи вдосконаленим змістом, формою, методом, засобом, технологією педагогічного процесу.

Результатом здійснення педагогічних інновацій є поява суттєво оновлених чи нових навчальних планів і програм; технологій (дидактичних, виховних, управлінських); форм, методів, засобів навчання, виховання й управління [9, с.10].

До локальних (педагогічних) інновацій належать: методика, розроблена М. Монтессорі, рекомендації А. Бєлкіна, щодо створення ситуацій успіху, методика роботи з мовленнєво-пасивними дітьми дошкільного віку К.Л. Крутій тощо.

Розробку, розповсюдження та застосування інновацій забезпечує інноваційна діяльність освітнього закладу, як одна з форм інвестиційної діяльності, спрямованої на вдосконалення й оновлення системи освіти.

На рівні дошкільного навчального закладу інноваційна діяльність передбачає застосування інновацій (зміни всередині системи), експериментальну перевірку результативності і можливості використання інновацій в інших дошкільних навчальних закладах.

Визначимо основні завдання інноваційної діяльності дошкільних навчальних закладів, найголовнішими серед них є такі:

апробація вітчизняних і світових освітніх і педагогічних інновацій;

апробація інновацій, розроблених у ході експериментальної роботи регіонального рівня;

розробка й експериментальна перевірка продуктивності й можливості застосування освітніх і педагогічних інновацій;

застосування освітніх і педагогічних інновацій.

Пріоритетними завданнями педагогічних колективів дошкільних навчальних закладів, які здійснюють інноваційну діяльність, є:

вивчення освітніх інновацій, визнаних ефективними вітчизняною та світовою педагогічною наукою, а також ефективність їх впровадження в інших дошкільних навчальних закладах;

моніторинг ефективності впровадження інновацій, розроблених педагогічними колективами дошкільних навчальних закладів;

створення бази даних щодо впровадження освітніх і педагогічних інновацій у дошкільних навчальних закладах;

розроблення методичних рекомендацій щодо організації роботи дошкільних навчальних закладів, які здійснюють інноваційну діяльність.

Визначимо основні етапи інноваційної діяльності дошкільного навчального закладу:

виявлення інноваційної ініціативи;

створення інновації:

розробка, експертиза й апробація інноваційного освітнього проекту;

одержання експериментальних результатів;

апробація одержаних експериментальних результатів;

надання експертної оцінки інновації;

розповсюдження й освоєння інновації;

збереження інновації [22, с. 27 - 28].

Складовою інноваційної діяльності є оцінювання її ефективності, новизни, оригінальності. Саме тому виникає питання про наявність критеріїв, за якими це можливо здійснити.

Глибокому вивченню цієї актуальної проблеми присвятили свої наукові дослідження такі відомі педагоги і психологи, як-от: Л. Буркова, Л. Карамушка, Л. Квіртія, Л.Колесникова, І. Підласий, О. Пісарєва, В. Полянський, Т.Семенюк, Ю. Швалб, В.Ясвін та ін.

Аналіз наявних критеріїв оцінювання інноваційних освітніх проектів дав змогу науковцям (Колесникова Л., Семенюк Т., Ясвін В. та ін.) дійти висновку, що вони носять організаційно-педагогічний, нормативний характер, не враховують потенційних можливостей саморозвитку й самооновлення самого закладу освіти. В одних випадках критерії ототожнюються з показниками, в інших - з правилами, за якими проводиться оцінювання.

Перш ніж визначитися з правилами добору критеріїв, звернемося до тлумачення терміна “критерій”, який означає “мірило оцінки, судження” [8].

Користуючись таким визначенням, під критерієм слід розуміти мірило оцінювання визнаних параметрів, які описуються певними показниками. Параметри характеризують суттєві ознаки, певні властивості педагогічного явища або процесу, а показники - визначають змістове наповнення відповідних параметрів.

Отже, критерії оцінювання, параметри і показники будь-якого педагогічного процесу власне і є системою оцінювання педагогічних явищ, процесів, їх складових, в тому числі освітнього інноваційного проекту. Наводимо систему критеріїв оцінювання інноваційної діяльності закладів освіти як середовища, в якому відбувається розвиток особистості дитини, розроблену А. Каташовим:

можливості освітнього середовища щодо забезпечення полікультурного розвитку підростаючого покоління;

динаміка розвитку інтелекту особистості за період перебування в даному середовищі;

наповненість освітнього середовища духовним змістом;

створення умов для самореалізації особистості у творчій діяльності;

спроможність середовища задовольнити весь комплекс потреб дитини й сформувати в неї систему соціальних і духовних цінностей, що забезпечать успішну адаптацію до сучасної соціокультурної ситуації;

рівень естетизації освітнього середовища, естетична виразність;

здатність середовища до саморозвитку й самооновлення, ефективність використання наявних освітніх ресурсів [27, c. 28].

Згідно з означеними критеріями, А. Каташовим було розроблено діагностування окремих компонентів освітнього середовища, визначено основні вимоги до інноваційного освітнього проекту, розроблено карту оцінки ефективності освітнього середовища, основними параметрами в якій є:

результативність діяльності закладу освіти (рівень знань і загальнокультурного розвитку дітей; ступінь привабливості освітнього закладу й освітніх послуг; ступінь засвоєння педагогами нових технологій, програм, методик; взаємодія з іншими ланками освіти);

комфортність (естетика середовища; санітарно-гігієнічні, матеріально-технічні умови; фізіологічне обґрунтування режиму роботи; гнучкість формування груп; наявність ситуації вибору змісту, форм освіти; соціально-психологічний мікроклімат);

забезпеченість навчальної діяльності (навчально-матеріальне обладнання закладу освіти; рівень нормативно-правової та організаційно-функціональної забезпеченості; характеристика кадрового потенціалу; рівень і характер управлінської діяльності).

Досить перспективною є система оцінювання освітньої інноваційної діяльності, що запропонована О.Поповою. Ця система складається з чотирьох блоків [20, c. 14]. Докладно розглянемо зміст кожного з них.

Блок 1. Матеріально-фінансові резерви нововведень. Передбачено врахування таких показників:

просторові можливості для розгортання інноваційних процесів (наявність приміщень, особливості двору освітнього закладу тощо);

інвентарна оснащеність (культурне, спортивне, інформаційне, навчальне обладнання тощо);

фінансові ресурси (грошові кошти, які заклад може використати для впровадження нововведення).

Блок 2. Особистісний. Охоплює такі параметри:

особливості педагогічного колективу (професійна спрямованість на інноваційну діяльність; творчий потенціал авторитетних у колективі педагогів; професійно-демографічні характеристики педагогічного колективу; узгодженість інтересів різних педагогічних груп у колективі; наявність доброзичливого психологічного клімату);

особливості дитячого колективу (рівень інтелектуального розвитку; загальнокультурний рівень; наявність потенційних чи реалізованих здібностей; соціальний статус батьків, рівень їхньої освіченості тощо);

особистісні характеристики керівників інноваційних педагогічних процесів у масштабах освітнього закладу (статус; інноваційна спрямованість діяльності; підготовленість до управління інноваційними процесами; минулий інноваційний досвід; організаторські здібності та вміння).

Блок 3. Інноваційність середовища, з яким взаємодіє заклад освіти. Охоплює такі показники:

наявність в оточенні закладу культурних, освітніх і спортивних закладів тощо;

культурний рівень батьків, кількість соціально незахищених родин;

ставлення до нововведення важливих для закладу „людей середовища”, передусім батьків і представників органів управління освітою.

Блок 4. Особливості власне закладу як організації. Характеризується такими показниками:

особливості цілей, їх орієнтація на розвиток закладу як освітньої системи;

специфіка оргструктури і комунікацій (внутрішніх і зовнішніх).

Іншу систему оцінювання інноваційної діяльності було запропоновано співробітниками лабораторії впровадження педагогічних інновацій Інституту педагогіки АПН України [1].

Науковці лабораторії дійшли висновку, що кожну освітню чи педагогічну інновацію можна розглядати й оцінювати за трьома аспектами, а саме: мотиваційним, змістовим та операційним.

На думку розробників, мотиваційний аспект є показником задоволення запитів і потреб суб'єктів інноваційної діяльності в освітньому закладі.

Змістовий - цілісності змісту, форм і методів розвитку, навчання і виховання підростаючого покоління, а також послідовності змісту та мобільності форм розвитку, навчання і виховання дітей.

Операційний аспект необхідний для оцінювання якості реалізації проекту інноваційної діяльності.

Кожен із означених аспектів має свої параметри.

Параметри мотиваційного аспекту - новизна, актуальність, можливість реалізації; змістового - перспективність, цілісність, мобільність; операційного - результативність, надійність, економічність. У свою чергу, кожен з параметрів містить три показники, що вимірюються оцінками: високою, середньою або низькою.

Безперечно, використання означених систем критеріїв є можливим під час оцінювання інноваційної діяльності дошкільних навчальних закладів.

Отже, моніторинг результативності впровадження інновацій у практику роботи дошкільних навчальних закладів потребує: аналізу всіх її структурних компонентів на основі комплексу показників і критеріїв ефективності функціонування тієї чи іншої освітньої системи; визначення інноваційного потенціалу дошкільного навчального закладу; з'ясування чинників, за рахунок яких одержуються позитивні (негативні) результати, а саме: за рахунок власне інноваційного потенціалу нововведення або за рахунок інших чинників.

Слід зазначити, що результатом інноваційної діяльності дошкільного навчального закладу є:

інноваційний продукт - результат науково-дослідницької розробки;

інноваційна продукція - нові конкурентоздатні освітні послуги.

Відомо, що одним із напрямів інноваційної діяльності освітнього закладу є розробка, апробація та впровадження педагогічних технологій.

Розглянемо більш докладно тлумачення терміна “технологія”.

Технологія (від грецького techne - мистецтво, майстерність, уміння і логія - наука) - сукупність прийомів і способів одержання, обробки та переробки сировини, матеріалів.

Педагогічна технологія - це “не просто дослідження у сфері використання технічних засобів навчання або комп'ютерів; це дослідження, яке проводиться з метою виявлення принципів і розробки прийомів оптимізації освітнього процесу шляхом аналізу факторів, які підвищують освітню ефективність, конструювання і застосування прийомів і матеріалів, а також оцінювання методів, які застосовуються” [7, c. 54-55].

Отже, під педагогічною технологією слід розуміти набір операцій щодо конструювання, формування та контролю знань, умінь, навичок і стосунків відповідно до висунутої мети [15, с.15-16].

Так, до педагогічних технологій належать: підготовка руки дитини дошкільного віку до письма (автори Богуш А.М., Крутій К.Л., Маковецька Н.В.); планування освітньої роботи з дітьми дошкільного віку (автор Крутій К.Л.); планування освітньої роботи з дітьми раннього віку (автор Дорошенко З.П.); розвиток творчих здібностей дошкільників (автор Шульга Л.М.); ознайомлення дітей дошкільного віку з природою Космосу (автор Каплуновська О.М.) тощо.

2.3 Шляхи реалізації Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти щодо організації навчально-виховного процесу», яким передбачено обов`язковість здобуття дітьми старшого дошкільного віку дошкільної освіти

Дошкільний вік - значний період дитинства. У порівнянні з періодом раннього віку соціальні та духовні потреби дитини різко посилюються. Підсумок розвитку дітей дошкільного віку - сформована готовність їх до життя, до навчання в школі.

В результаті численних психолого-педагогічних досліджень, що проводилися в нашій країні і за кордоном, було встановлено, що успіх шкільного навчання багато в чому визначається своєчасним і повноцінним розвитком дитини-дошкільника за трьома напрямками, взаємопов'язаними між собою. А саме: соціально-особистісного, пізнавального та естетичного. Сім'я - перша соціальна спільність, яка закладає основи особистісних якостей дитини. У сім'ї вона набуває початковий досвід спілкування. Тут у неї виникає відчуття довіри до навколишнього світу, до близьких людей, а вже на цьому ґрунті з'являються цікавість, допитливість, пізнавальна активність і багато інших особистісних якостей. З надходженням в дитячий садок сфера соціального життя дитини розширюється. У неї включаються нові люди, дорослі і діти, яких вона раніше не знала і які становлять іншу спільність, ніж родина. Виникає необхідність враховувати особливості людей, з якими доводиться спілкуватися, застосовувати різну стратегію поведінки.

Проблема обов'язковості дошкільної освіти п'ятирічок насправді непроста. При цьому доцільно розглянути її з різних боків. Перший пов'язаний із самою проблемою та потребує тлумачення трьох понять - обов'язковість, дошкільна освіта, п'ятирічні діти; другий - акцентє увагу на таких аспектах - реакції, ризики, сподівання.

Почнемо з першого блоку. Чимало людей сприйняли рішення Верховної Ради України про освіту дітей, яким виповнилося п'ять років, як примусове охоплення всіх без вийнятку малюків цього віку дитячими садками. Але ж відомо, що будь-який примус продукує супротив, незгоду, викликає невгамовне сприйняття пропозицій. Спробуємо подивитися на проблему обов'язковості під іншим кутом зору з метою пом'якшення її сприйняття.

По-перше, зазначимо, що 93,5% дітей шостого року життя в Україні охоплені дошкільною освітою. Отже, лише 6,5% п'ятирічних дітей не відвідують дошкільні заклади. Це, зокрема, малюки, батьки яких хочуть віддати їх до дитячого садка, стоять у черзі (таких бльшість), але їх не приймають, бо немає місць, та діти (їх менша частина), батьки яких надають перевагу сімейному вихованню, маючи для цього відповідні можливості (організаційні, фінансові, матеріальні). По суті, аспект «примусовості» може розглядатися лише щодо останньої категорії сімей. При цьому слід наголосити на тому, що, згідно Закону «Про дошкільну освіту» (Стаття 9 п.5), дитина може здобувати освіту не лише у дошкільних закладах, а й у сім'ї.

По-друге, майже 10 років тому, готуючи Закон «Про дошкільну освіту», МОН України вже ставило питання про обов'язковість освіти п'ятирічних дітей, що було продиктоване прагненням збезпечити рівні можливості, однаковий старт усім дітям шостого року життя напередодні їхнього вступу до школи. Проте воно не знайшло тоді належної підтримки, насамперед фінансової.

По-третє, треба правильно розуміти термін «дошкільна освіта» п'ятирічок. На жаль, і сьогодні час від часу зміст поняття освіта трактується лише через призму навчання. Таким чином, вміння дитини лічити, читати, писати із засобів перетворюється на мету дошкільної освіти. Якщо існує прагнення підтримувати орієнтовний підхід до освіти, то слід опікуватися, щоб вона не лише «озброювала» п'ятирічну дитину предметними знаннями, а передусім сприяла її особистісному зростанню, формуванню основ життєвої компетентності, вихованню елементарних реалістичних уявлень про світ та саму себе, оптимістичного світобачення, прищеплення навичок практичного життя.

26 серпня 2010 року під головуванням Президента України відбулось засідання Громадської гуманітарної ради, на розгляд якої було винесено питання про сучасний стан та перспективи розвитку освіти. Президент констатував, що сьогодні Україна значно відстає в охопленні дітей дошкільними навчальними закладами - лише 56% охоплення дітей проти майже 100% в країнах Європи, що неприпустимо! Слід обов'язково активізувати роботу щодо відновлення діяльності дитячих закладів, які тимчасово не працюють з різних причин. У цьому мають взяти участь Кабінет Міністрів, відповідальні особи з Адміністрації Президента, попрацювавши разом з регіонами, головами ОДА. На рівні кожного регіону має бути звіт - як ця робота виконується, які плани, і що ми матимемо найближчим часом.

Особливо наголосив Віктор Янукович на необхідності організації якісної дошкільної освіти у сільській місцевості, адже охоплення дітей такою освітою в селах лишається неприпустимо низьким і становить лише 33%. Кожний десятий заклад практично не працює.

Концепція Державної цільової програми розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року №17-21-р. містить наступні положення.

Для розв'язання проблеми недостатнього охоплення дітей дошкільною освітою необхідно створити належні умови для функціонування, збереження та розширення мережі дошкільних навчальних закладів, оновити зміст дошкільної освіти відповідно до суспільних потреб, потреб інноваційного розвитку науки, впровадити сучасні засоби розвитку, навчання та виховання; забезпечити підготовку і видання навчально-методичної літератури; удосконалити механізм моніторингу якості дошкільної освіти, забезпечити підготовку та підвищення кваліфікації педагогічних працівників дошкільних навчальних закладів.

Нижче наводимо запропоновані даною Концепцією шляхи вирішення вищенаведеної проблеми:

збереження, розширення та підтримка мережі дошкільних навчальних закладів різних типів та форм власності, зокрема закладів з інклюзивними групами;

дотримання вимог законодавства в частині створення умов для здобуття високоякісної дошкільної освіти дітьми п'ятирічного віку;

розширення мережі дошкільних навчальних закладів, що проводять діяльність за одним чи кількома пріоритетними напрямами (художньо-естетичний, фізкультурно-оздоровчий, музичний, гуманітарний тощо);

впровадження сучасних освітніх технологій, зокрема забезпечення комп'ютеризації дошкільних навчальних закладів, підключення до Інтернету;

підвищення рівня науково-методичного забезпечення дошкільної освіти, створення інформаційно-методичних комплектів (електронні посібники, віртуальні лабораторії, електронні бази, освітні портали тощо) та створення умов до їх використання у системі дошкільної освіти;

здійснення моніторингу якості дошкільної освіти;

формування у дітей та їхніх батьків культури здорового способу життя;

налагодження вітчизняного виробництва, навчально-методичного, ігрового обладнання і дидактичних засобів навчання і забезпечення ними дошкільних навчальних закладів;

модернізація змісту психолого-педагогічної, методичної, практичної підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів;

створення при МОН Міжвідомчої ради з питань дошкільної освіти з метою координації діяльності всіх структур системи дошкільної освіти;

утворення окремих підрозділів з питань дошкільної освіти в обласних, міських (районних) управліннях (відділах) освіти;

підвищення ефективності роботи з батьками (створення ресурсних центрів професійного консультування, енциклопедій для батьків);

розроблення та запровадження медіа-освіти, створення інформаційних освітніх програм, зокрема «Електронна пошта для батьків» тощо.

Дані заходи планується виконати протягом 2011-2017 років.

Виконання програми розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року сприятиме:

забезпеченню захисту конституційних прав дітей дошкільного віку і державних гарантій щодо здобуття високоякісної дошкільної освіти;

створенню умов для здобуття дітьми п'ятирічного віку обов'язкової дошкільної освіти;

збереженню та розширенню мережі дошкільних навчальних закладів різних типів та форм власності;

поліпшенню якості дошкільної освіти;

забезпеченню особистісного зростання кожної дитини з урахуванням її нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, збереженню та зміцненню здоров'я дітей;

зміцненню навчально-методичної та матеріально-технічної бази дошкільних навчальних закладів;

модернізації системи підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів;

проведенню наукових досліджень у галузі дошкільної освіти, що сприятиме розвитку особистості дитини у подальшому її житті та забезпечить розвиток інноваційної економіки на основі інтеграції освітньої, наукової та виробничої діяльності;

розширенню форм роботи з батьками.

Вважається, що саме довкілля закладає в дитині основу її подальшого життєвого старту. Сильний старт - це початок успішної освітньої кар'єри в Фінляндії, Франції, США, Швеції, Нідерландах та інших передових країнах. Прийшов час і нам подолати стереотипне ставлення до дошкільної освіти і надати їй гідне місце в системі неперервного навчання.

У багатьох країнах світу діти дошкільного віку обов'язково перебувають у дитячих колективах. В Ізраїлі, наприклад, усі діти обов'язково відвідують старшу групу в дитячому садку; у Франції у 1975 році прийнято Закон про школу, який передбачає заходи щодо наступності між дитячим садком і школою, діє єдина обов'язкова програма; навчання у материнських школах і класах здійснює один педагог; у Японії функціонують однорічні заклади для повноцінної підготовки до школи.

6 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти щодо організації начально-виховного процесу», яким передбачено обов'язковість здобуття дітьми старшого дошкільного віку дошкільної освіти. І це забезпечить на рівні держави реалізацію права кожної дитини на доступність і безоплатність дошкільної освіти, повноцінний фізичний, інтелектуальний, моральний, естетичний і соціальний її розвиток.

Це вчасне, виважене рішення. Воно було схвально прийняте батьками, адже їм потрібна упевненість, що їхні діти отримують повноцінний розвиток, що для цього будуть створені належні умови. Дуже важливо, що родини мають можливість вибору форм здобуття дітьми дошкільної освіти.

І на останок можливо визначити деякі з основних шляхів реалізації Закону України про організацію навчання дітей старшого дошкільного віку:

Сприяти розвитку та вдосконаленню різних способів пізнання відповідно до вікових можливостей та індивідуальних темпів розвитку дитини.

Цілеспрямовано розвивати пізнавальні процеси за допомогою спеціальних дидактичних ігор та вправ. Максимально використовувати розумові операції в процесі пізнання світу.

Диференціювати наявні уявлення про природу і соціальному світі за допомогою різних класифікацій (природа: жива - нежива; жива природа: рослини і тварини; рослини: дикорослі та культурні; тварини: дикі і домашні; діяльність людини: пізнавальна, трудова, художня та ін.) Вправляти в умінні по-різному класифікувати світ природи і світ людини.