Вплив глобалізації на систему вищої освіти

Глобальні тенденції у світовій системі освіти. Структура системи світової вищої освіти. Значення європейських інтеграційних процесів. Глобальний процес інтеграції до європейського освітнього простору. Синтез науки через створення найбільших технополісів.

Рубрика Педагогика
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 10.02.2013
Размер файла 26,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив глобалізації на систему вищої освіти

Вступ

На сучасному етапі питання глобалізації постає дуже гостро, як об'єктивна необхідність сучасного життя. Тому воно широко і з різних боків висвітлюється журналістами, аналітиками, вченими, які працюють у різних напрямках. Зрозуміло, що як у періодичних, так і в книжкових навчальних і популярних виданнях постійно з'являється нова інформація щодо цієї теми. Але найбільший обсяг її, звичайно, знаходиться у мережі Інтернет. З цього велетенського потоку інформації ми намагалися висвітити у рефераті саме ті моменти, що зацікавили нас, що дають змогу структурувати знання про вплив глобалізації на сучасну систему вищої освіти і розкривають сутність цього процесу.

Світ сьогодні з'єднаний турботою про виховання громадянина всієї планети. Інтенсивно розвивається міжнародний освітній простір. Тому світова спільнота прагне створення глобальної стратегії утворення людини незалежно від місця його мешкання і освітнього рівня. У наш час прогнозують тенденції розвитку світового освітнього простору, виділяють типи регіонів за ознакою взаємодії освітніх систем і їх реагування на інтеграційні процеси. Усі країни об'єднує розуміння того, що сучасна освіта повинна стати міжнародною. Тобто університетська освіта набуває рис полікультурної освіти. Вона розвиває здатність оцінювати явища з позиції іншої людини, різних культур, іншої соціально-економічної формації. При цьому в університеті не тільки зберігається дух свободи наукової творчості, але і змістовно збагачуються всі учбові курси. Створюється полікультурне середовище, що припускає свободу культурного самовизначення майбутнього фахівця і збагачення його особи [1].

У світі спостерігається прагнення до інтеграції різних типів вищих навчальних закладів (під егідою класичного університету) у науково-освітні мегаполіси континентального, міжрегіонального і державного значення. У різних країнах відзначається об'єднання університетів з промисловими комплексами. Так формується база для наукових досліджень і підготовки унікальних фахівців для сучасних фірм і підприємств [1].

1. Глобальні тенденції у світовій системі освіти

Світовий освітній простір об'єднує національні освітні системи різного типу і рівня, що значно розрізняються за філософськими і культурними традиціями, рівнем цілей і задач, своїм якісним станом. Тому слід говорити про сучасний світовий освітній простір як про єдиний організм за наявності в кожній освітній системі глобальних тенденцій і збереження різноманітності, що формується.

В світовій системі освіти кінця XX - початку ХХІ століття виділяють певні глобальні тенденції:

1) прагнення до демократичної системи освіти, тобто доступність освіти всьому населенню країни і спадкоємність його ступенів і рівнів, надання автономності і самостійності навчальним закладам;

2) забезпечення права на освіту всім охочим (можливість і рівні шанси для кожної людини здобути освіту в навчальному закладі будь-якого типу, незалежно від національної і расової приналежності);

3) значний вплив соціально-економічних чинників на отримання освіти (культурно-освітня монополія окремих етнічних меншин, платні форми навчання, прояв шовінізму і расизму);

4) збільшення спектру учбово-організаційних заходів, направлених як на задоволення різносторонніх інтересів, так і на розвиток здібностей вчитися;

5) розростання ринку освітніх послуг;

6) розширення мережі вищої освіти і зміна соціального складу студентства (стає більш демократичним);

7) у сфері управління освітою пошук компромісу між жорсткою централізацією і повною автономією;

8) освіта стає пріоритетним об'єктом фінансування в розвинених країнах світу;

9) постійне оновлення і коректування шкільних і вузівських освітніх програм;

10) відхід від орієнтації на «середнього учня», підвищений інтерес до обдарованих дітей і молодих людей, до особливостей розкриття і розвитку їх здібностей в процесі і засобами освіти;

11) пошук додаткових ресурсів для освіти дітей з відхиленнями в розвитку, дітей-інвалідів [2].

2. Структура системи світової вищої освіти

Світова освіта поліструктурна: для неї характерні просторова (територіальна) і організаційна структури.

У рішенні проблем світової освіти важливого значення набувають крупні міжнародні проекти і програми, оскільки вони з необхідністю припускають участь різних освітніх систем.

До крупних міжнародних проектів відносяться:

* ЕРАЗМУС, мета якого полягає в тому, щоб забезпечити мобільність студентів європейської Поради (наприклад, в рамках програми до 10% студентів повинні пройти навчання у вузі іншої європейської країни);

* ЛІНГВА - це програма підвищення ефективності вивчення іноземних мов, починаючи з молодших класів;

* ЕВРИКА, задача, якого полягає в тому, щоб здійснювати координацію досліджень з країнами Східної Європи;

* ЕСПРІТ - проект, що припускає об'єднання зусиль європейських університетів, НДІ, комп'ютерних фірм у створенні нових інформаційних технологій;

* ЄЇПДАС - це програма в області вдосконалення планування і управління освітою в арабських країнах;

* ТЕМПУС є загальноєвропейською програмою, орієнтованою на розвиток мобільності університетської освіти;

* ІРИС - це система проектів, направлена на розширення можливостей професійної освіти жінок.

З'являються нові організаційні структури інтернаціональної властивості: міжнародні і відкриті університети.

Поліструктурність світової освіти дозволяє здійснити аналіз метаблоків, макрорегіонів і стану освіти в окремих країнах.

У світі виділяють типи регіонів за ознакою взаємного зближення і взаємодії освітніх систем (А.П. Ліферов) [2].

Перший тип складають регіони, які виступають генераторами інтеграційних процесів. Найяскравішим прикладом такого регіону може служити Західна Європа. Ідея єдності стала стрижнем всіх освітніх реформ 1990-х років в західноєвропейських країнах. Прагнення до затвердження «європейської ідентичності» і «громадянськості» підкріплено цілим рядом європейських проектів в таких областях освіти і культури, як популяризація національних літератур, розширення навчання іноземним мовам, збільшення мережі бібліотек, проект «Європейське місто культури».

Значення європейських інтеграційних процесів не вичерпується територією однієї Західної Європи. Досвід і імпульси інтернаціоналізації позитивно позначаються на пливі взаємодії національних освітніх систем в інших частинах миру.

До першого типу регіонів можна також віднести США і Канаду, але їх інтеграційні зусилля у сфері освіти реалізуються в іншій ситуації.

В світі формується новий, Азіатсько-тихоокеанський регіон (АТР) - генератор інтеграційних процесів.

В нього входять наступні країни: Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур і Гонконг, а також Малайзія, Таїланд, Філіппіни і Індонезія. Для всіх цих країн характерна стратегія підвищених вимог до якості навчання і підготовки кадрів.

В основі «азіатського економічного дива» країн АТР лежить ряд чинників. Один з вирішальних чинників полягає у фінансовому пріоритеті освіти.

В більшості країн АТР сформувалася розвинена система вищої освіти. Наприклад, в Корейській Республіці близько 1/3 всіх випускників середньої школи вступають до університетів. Понад 30% тайванських школярів також йдуть вчитися до університетів (для порівняння: в Німеччині - 18%, Італії - 26%, Великобританії-7%). Нині кожний третій іноземний студент в світі походить з країн АТР. До завершення XX століття освітній потенціал даного регіону достатньо зріс. Японія має найвищу частку вчених ступенів серед країн світу - 68%, для порівняння - 25% в США. Республіка Корея займає перше місце в світі з розрахунку на душу населення по числу осіб, що одержали ступені доктора наук [2].

Державні витрати на освіту в розвинених країнах складають близько 950 млрд. доларів США на рік.

До другого типу відносяться регіони, позитивно реагуючі на інтеграційні процеси. В першу чергу це країни Латинської Америки.

Як в процесі історії, так і в даний час Латинська Америка опиняється в зоні дії інтеграційних імпульсів з боку США і Західної Європи. Географічно це утілилося в участі цього регіону в інтеграційних процесах Західної півкулі на загальноамериканському, регіональному і суперрегіональному рівнях і включенні країн Латинської Америки до реалізації ряду міжнародних проектів з країнами Європи.

Країни Латинської Америки розглядають зв'язки з Європою як засіб ослаблення економічної і політичної залежності від США, а також як можливість захистити від тотальної північноамериканської дії культуротворчий процес, що розвивається, головними елементами якого залишаються європейські культурні традиції і залишкові елементи автохтонних індіанських культур. В порівнянні з іншими країнами, що розвиваються, для даного регіону характерний більш високий рівень елементів інфраструктури освіти. Наприклад, випуск книг з розрахунку на один мільйон жителів в 2-4 рази вищій за середній показник для країн, що розвиваються. Число викладачів всіх ступенів освіти в 1,5 рази вище за середньосвітовий рівень і практично дорівнює показнику для групи розвинених країн. Спостерігається поступове скорочення неписьменності, розповсюдження початкової освіти, розвиток системи вищої освіти. Проте розвиток освіти має, переважно екстенсивний, свого роду «масифікаційний» характер [2].

Латинська Америка реалізує програму під назвою «Основний проект ЮНЕСКО з освіти для країн Латинської Америки і Карибського басейну». На субрегіональному рівні інтеграційні процеси охоплюють групи країн, для яких певною мірою характерні територіальна, історична і культурна спільність: «Андська група», «група Контадора», «група Ріо», «група трьох» - Мексика, Колумбія, Венесуела. Процеси даного рівня змістовно направлені на координацію зусиль у розробці загальних стандартів шкільної і вузівської освіти, якість підготовки фахівців, запобігання «витоку розуму». Проект «Загального ринку знань» латиноамериканських держав реалізується на регіональному рівні. Для його координації створений відповідний орган - Нарада міністрів освіти, засідання якої проходять в різних країнах [2].

Загальноамериканський рівень розвитку інтеграції освіти знаходиться в процесі зародження і багато в чому визначатиметься задачами економічного простору Західної півкулі, що знаходиться у процесі формування, і подоланням політико-культурної експансії з боку США. Всі сучасні моделі латиноамериканської освіти є прототипами американських або їх модифікаціями. Серед латиноамериканських країн Бразилія і Аргентина вже давно орієнтуються на американську модель освіти. Мексика і Коста-Ріка шукають інші шляхи розвитку освітньої системи, спираючись на тісний контакт з Європою. Мережа «відкритих» університетів, що розвивається, також сприяє зменшенню впливу США. Такі університети діють при університеті м. Бразиліа, Національному автономному університеті Мексики, при університетах Коста-Ріки та Колумбії. Латиноамериканські держави (особливо Мексика і Чилі) в питаннях освіти і культури розвивають співпрацю з Японією і країнами Азіатсько-тихоокеанського регіону.

Державні витрати на освіту в країнах Латинської Америки і держав Карибського басейну в середньому складають близько 50 млрд. доларів на рік [2].

До третього типу відносяться ті регіони, що інертні до інтеграції освітніх процесів.

До цієї групи входить велика частина країн Африки на південь від Сахари (окрім ЮАР), ряд держав Південної і Південно-Східної Азії, невеликі острівні держави басейнів Тихого і Атлантичного океанів. Тривалість шкільного навчання в цілій низці африканських країн нижче мінімального - 4 роки. В даних регіонах переважає безграмотне населення. Наприклад, близько 140 мільйонів африканців, що проживають на південь від Сахари, залишаються неписьменними. Найнижча тривалість шкільного навчання в Нігерії - 2,1 роки потім в Буркина-Фасо - 2,4 роки, в Гвінеї - 2,7 роки, в Джібуті - 3,4 роки. За даними ЮНЕСКО, в початкових школах таких країн, як Нігерія або Гвінея, підручники є тільки у 30% дітей. Матеріальна база освіти надзвичайно низка. Співвідношення «учень - учитель» (середня кількість тих, хто навчається, відносно одного вчителя) в країнах цього регіону є одним з найвищих в світі. Наприклад, в Бурунді цей показник рівний 49, в Кенії - 39, в Намібії - 38; при середньосвітовому показнику - 16, а в розвинених країнах світу - 23 [2].

В даних регіонах немає передумов для формування життєздатних національних систем вищої освіти. Реальну можливість підтримки зв'язків країн даного регіону зі світовою науковою і освітньою спільнотою бачать у напрямі студентів на навчання за кордон. В таких країнах, як Буркина-Фасо, Мозамбік, Руанда, число студентів з розрахунку на 100000 жителів коливається від 16 до 60 чоловік. Для порівняння: в Республіці Корея - близько 4000, Лівані - більше 3000, Аргентині - 3300, Венесуелі - близько 3000, США - близько 6000. Між півднем і північчю Африки спостерігається гігантський розрив в якісному рівні освіти. В країнах Африки (на південь від Сахари) державні витрати на освіту в середньому складають близько 9 млрд. доларів США на рік [2].

Виділяються регіони, в яких з ряду економічних, політичних, соціальних причин порушується послідовність освітніх і інтеграційних процесів. До таких регіонів відносяться арабські країни, Східна Європа і країни колишнього СРСР.

В арабських країнах спостерігається прагнення до виділення чотирьох субрегіонів, які тяжіють до внутрішньої інтеграції, включаючи і сферу освіти. Це регіони Магріба (включаючи Лівію), Близького Сходу (Єгипет, Ірак, Сірія, Ліван, Йорданія), Персидської затоки (Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Катар, Оман, Бахрейн), країни узбережжя Червоного моря і Мавританія. В цих країнах спостерігається крайня нерівномірність в процесі розвитку середнього і вищого ступеня освіти. В Єгипті, Судані, Маврітанії, Алжирі зосереджено 2/3 безграмотного населення арабського миру. В арабських країнах державні витрати на освіту складали приблизно 25 млрд. доларів в рік (за даними початку 1990-х років).

Значна частка всього міжнародного студентського обміну доводиться на Європу [2].

3. Глобальний процес інтеграції до європейського освітнього простору

У Європі відбувається глобальний процес інтеграції освітньої системи.

Фактичним початком реформування і гармонізації освітніх систем європейських країн з'явилася Сумісна заява ряду європейських міністрів освіти про зону європейської вищої освіти, підписана в Болонії 18-19 червня 1999 р. В цій Заяві міністри освіти оголосили про свої наміри ініціювати масштабну реформу інтернаціоналізації освіти, результати якої очікуються після 2010 року [4].

Ще раніше в Сорбоні 25 травня 1998 року міністри, що представляли Великобританію, Німеччину, Францію і Італію виробили і підписали Сумісну декларацію про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти, в якій було схвалено створення загальної європейської системи освіти, націленої на поліпшення зовнішнього визнання, полегшення мобільності вчаться і на розширення можливостей їх працевлаштування [4].

Ця ідея і була встановлена в основу Болонської декларації, яка, у свою чергу, визначила конкретні напрями зі створення єдиної гармонізованої системи освіти в країнах європейського співтовариства і виробила основні критерії, яким має відповідати дана система.

Сумісна заява міністрів утворення європейських країн в Болонії стала початком так званого «Болонського процесу» в європейській системі освіти. Протягом декількох років до Болонської декларації приєдналися 40 країн Європи [4].

Основна мета Болонського процесу створити єдину загальноєвропейську систему освіти, сильну, конкурентоспроможну, таку, що відповідатиме вимогам забезпечення економічної потужності Об'єднаної Європи.

Проте для повноцінної участі в «Болонському клубі» нашій країні, відповідно до рішення конференції, належить в 2003-2010 рр. прийняти ряд заходів з модернізації освіти, зокрема:

· Ввести зіставні із загальноєвропейськими системи багаторівневої вищої освіти (бакалавр - магістр);

· Ввести так звану кредитну систему обліку об'єму дисциплін, що вивчаються (замість нині вживаних у нас навчальних годин);

· Створити відповідну вимогам європейського співтовариства державну систему контролю якості і атестації (акредитації) освітніх програм і вузів;

· Упровадити у вузах внутрішні системи і механізми контролю якості навчального процесу з участю студентів, викладачів і зовнішніх експертів;

· Ввести прийняту в Європі форму додатку до диплома про вищу освіту [3].

Разом з тим, участь в Болонському процесі означатиме для нашої країни наступні переваги:

· визнаватимуться і зараховуватимуться студентам (на основі «залікових кредитів») курси прослуханих дисциплін в будь-якому університеті будь-якої країни - учасниці «Болонського клубу»;

· на основі впровадження загальноєвропейських вимог до освітніх програм і процедур, критеріям атестації і акредитації вузів буде підвищена якість вітчизняної вищої освіти;

· розшириться академічна мобільність студентів і викладачів, значно зростуть можливості студентів прослуховувати, у тому числі на основі технологій дистанційного навчання, курси тих чи інших дисциплін в будь-якому з університетів - учасників Болонського процесу;

· у результаті буде забезпечено визнання дипломів про вищу освіту для університетів всіх країн - учасниць Болонського процесу [3].

Входження України до Болонського процесу слід розглядати в контексті національних інтересів України, розвитку зовнішньополітичного курсу країни, направленого на співпрацю і інтеграцію з Європою.

4. Технополіси

Для педагогічних систем розвинених країн характерна тенденція синтезу науки, освіти і виробництва через створення найбільших технополісів.

Технополіси вражають своїми масштабами, науковим, освітнім і технічним потенціалом. У формуванні таких технопарків ведуча роль належить вищим навчальним закладам. Наприклад, в Японії 2/3 всіх наукових кадрів країни (близько 80 дослідницьких і навчальних закладів), де навчаються сотні тисяч студентів з 50 країн світу, зосереджено в такому центрі, об'єднуючому в собі як фірми, так і вищі учбові заклади і НДІ, в яких проводяться фундаментальні і прикладні дослідження. На базі ряду університетів на півдні Франції зосереджений крупний науковий потенціал - «Дорога високої технології».

Формуванню єдиного світового освітнього простору сприяє розвиток дистанційних форм навчання. Системи дистанційного навчання засновані на використовуванні комп'ютерної мережі і супутникового зв'язку. Вони дозволяють вирішувати освітні задачі в масштабах цілих континентів. Так реалізується проект єдиного європейського освітнього середовища. Шведський Балтійський університет, що об'єднує більш ніж 50 університетів десяти країн балтійського регіону, служить прикладом використовування дистанційних методів. В США в програмі дистанційного навчання беруть участь більше 1,2 мільйони студентів. В світі функціонують глобальні системи дистанційного навчання: «глобальний лекційний зал», «Університет миру», «Міжнародний електронний університет», забезпечуючи обмін інформацією в оперативному режимі. Саме у зв'язку з розвитком методів дистанційного навчання світова освіта одержала один з могутніх інструментів формування свого єдиного простору. Тепер воно здатне залучати безліч країн в інтеграційні процеси у сфері освіти і підготовки фахівців вирівнювати якісний стан складових світового освітнього простору.

5. Тенденції, характерні для вищої освіти

Для світової освіти характерні такі вельми важливі тенденції:

Перша тенденція - це повсюдна орієнтація більшості країн на перехід від елітної освіти до високоякісної освіти для всіх.

Друга тенденція полягає в поглибленні міждержавної співпраці в області освіти. Активність розвитку даного процесу залежить від потенціалу національної системи освіти і від рівних умов партнерства держав і окремих учасників.

Третя тенденція припускає істотне збільшення в світовому утворенні гуманітарної складової в цілому, а також за рахунок введення нових орієнтованих на людину наукових і навчальних дисциплін: політології, психології, соціології, культурології, екології, ергономіки, економіки.

Ще однією важливою тенденцією в розвитку світової освіти є значне розповсюдження нововведень при збереженні національних традицій і національної ідентичності країн і регіонів, що склалися. Тому простір стає полікультурним і соціально-орієнтованим на розвиток людини і цивілізації в цілому, більш відкритим для формування міжнародного освітнього середовища, наднаціональним по характеру знань і залученню людини до світових цінностей.

Разом з вищезазначеними моментами в світовій освіті набирає силу «ринковий» і суто «діловий» підхід.

ЮНЕСКО здійснює організаційне регулювання процесу розвитку світового освітнього простору. Дана організація розробляє для всіх країн міжнародно-правові акти як глобального, так і регіонального характеру. Активно сприяючи розвитку інтеграційних процесів у сфері освіти, нормотвірна діяльність ЮНЕСКО орієнтована на:

* створення умов для розширення співпраці народів в області освіти, науки і культури;

* забезпечення загальної пошани законності і прав людини;

* залучення більшого числа країн до процесу підготовки правових основ для міжнародної інтеграції у сфері освіти;

* дослідження стану освіти в світі, включаючи окремі регіони і країни; прогнозування найефективніших шляхів розвитку і інтеграції;

* пропаганду прийнятих конвенцій і рекомендацій;

* збір і систематизацію звітів держав про стан освіти на кожний рік.

Звіти ЮНЕСКО публікуються як спеціальні видання. Наприклад, «Конвенція про боротьбу з дискримінацією в області освіти» (1960 рік), «Конвенція про права дитини» (1989 рік), «Конвенція про технічну і професійну освіту» (1989 рік), «Конвенція про визнання учбових курсів, дипломів, свідоцтв, вчених ступенів для районів Середземномор'я, арабських держав, Африки, Латинської Америки, Азіатсько-Тихоокеанського регіону» (1970 рік), «Рекомендації про положення вчителів» (1966 рік), «Рекомендації про розвиток освіти дорослих» (1976 рік). ЮНЕСКО підтверджує міжнародну значущість освіти як найважливішої складової економічного, соціального і культурного розвитку сучасного суспільства. Міжнародні правові акти ЮНЕСКО глобалізують сучасну освіту, виводячи на рівень першорядних задач: виховання людей у дусі миру, демократії і гуманізму, пошани прав людини, культурних цінностей і традицій інших народів, збереження навколишнього середовища.

До теперішнього часу в світі склалися наступні освітні моделі.

Американська модель: молодша середня школа - середня школа - старша середня школа - коледж дворічний - коледж чотирирічний в структурі університету, а далі магістрат, аспірантура.

Французька модель: єдиний коледж - технологічний, професійний і загальноосвітній ліцей - університет, магістрат, аспірантура.

Німецька модель: загальна школа - реальне училище, гімназія і основна школа - інститут і університет, аспірантура.

Англійська модель: з'єднана школа - граматична і сучасна школа-коледж - університет, магістрат, аспірантура.

Російська модель: загальноосвітня школа - повна середня школа, гімназія і ліцей-коледж - інститут, університет і академія - аспірантура - докторантура.

Література

1. Бордовская., Н.В. Реан А.А. Педагогика. Учебник для вузов - СПб: Издательство «Питер», 2000. - 304 с. - (Серия «Учебник нового века»)

освіта вищий інтеграційний європейський

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Специфіка освіти як соціального інституту. Болонський процес та реформування вищої освіти в Україні: ризики та перспективи. Якість освіти як мета реформування в контексті демократизації освітнього простору. Розширення масштабів підготовки спеціалістів.

    дипломная работа [814,9 K], добавлен 23.10.2011

  • Експертна оцінка освіти Італії на рівнях дошкільної, шкільної і вищої системи освіти. Напрями вдосконалення і розвитку системи освіти Італії: негативні і позитивні тенденції. Вплив і значення розвитку італійської освіти для освіти України.

    реферат [14,3 K], добавлен 10.02.2011

  • Болонський процес - процес перебудови вищої освіти, який є складовою історичного розвитку Європейського Союзу. Введення у навчання системи переведення і накопичення кредитів. Гармонізація системи європейської вищої освіти. Реформування освіти України.

    контрольная работа [99,7 K], добавлен 16.02.2011

  • Концептуальні основи і державні пріоритети розвитку освіти в Україні. Основні шляхи і реалізація програми реформування системи освіти. Приєднання України до Болонського процесу та участь у формуванні Загальноєвропейського простору вищої освіти.

    реферат [18,0 K], добавлен 18.01.2011

  • Питання забезпечення фінансування вищої освіти США. Наявні проблеми у сфері фінансування і доступності вищої освіти. Пропозиції щодо реформування системи фінансування вищої освіти США. Фінансова доступність вищих навчальних закладів для їх студентів.

    статья [23,7 K], добавлен 27.08.2017

  • Підвищення вимог до рівня освітньої та фахової підготовки людини у зв'язку з науково-технічною та інформаційною революцією. Тенденції розвитку зарубіжної вищої освіти, історичні витоки ступеневої освіти. Особливості національних систем вищої освіти.

    курсовая работа [35,5 K], добавлен 25.10.2011

  • Характеристика системи вищої освіти в Іспанії. Вступ до іспанських університетів. Можливість отримання іспанського гранту для громадян України. Характеристика університетської вищої освіти в Італії. Сап'єнца - один з найбільших університетів Європи.

    курсовая работа [65,6 K], добавлен 22.12.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.