Формування екологічної культури молодших школярів у сучасній початковій школі

- сприйняття навколишнього середовища як цілісності. Це положення є найважливішим, оскільки сприяє усвідомленню учнями функціональної структури навколишнього середовища, яка за своїми законами впорядковує розмаїття явищ чи об'єктів, котрі є її складовими, а також забезпечує організуюче та детермінуюче сприйняття окремих елементів навколишнього середовища, як цілісності [60];

- усвідомлення учнями елементів навколишнього середовища в соціальному аспекті. Це положення сприяє усвідомленню учнями соціального досвіду взаємодії суспільства чи окремих його членів з об'єктами навколишнього середовища, яке в продовж подальшого життя переважно є визначальним у сприйнятті та усвідомленні особистістю навколишнього середовища. Провідним фактором тут є наявність досвіду чи вивчення історії своєї громади і навіть окремо взятої родини.

Отже, з всієї сукупності перерахованих положень суб'єктивного ставлення учнів до природи особливого значення набувають саме ті, котрі, на думку І.Д.Беха, безпосередньо пов'язані з задоволенням певних конкретних потреб особистості і відповідно на певному етапі онтогенезу є для неї значущими [10]. Тим самим ми можемо зробити висновок, що формування суб'єктивного ставлення особистості до природи є основою подальшого суб'єктивного усвідомлення нею навколишнього середовища, як сукупності явищ і об'єктів у їх єдності і взаємозалежності. Суб'єктивне ставлення особистості до природи у цьому контексті ми розглядаємо як серцевину її суб'єктивного світу, де реальні й об'єктивні стосунки з природою обумовлюють сутність, кількісні і якісні показники її потреб і через процеси їх задоволення впливають на всю поведінку особистості [10].

Враховуючи останнє, нами визначено та охарактеризовано етапи формування суб'єктивного ставлення особистості до природи, а саме: перший - накопичення елементарного досвіду та знань взаємодії з навколишнім світом, усвідомлення місця свого «Я» в ньому; другий - визначення сукупності і характеру власних потреб; третій - визначення об'єктів або явищ природного чи соціально-природного характеру, які за переконанням особистості мають задовольнити її потреби; четвертий - визначення об'єктивних зв'язків між об'єктами природи і потребами особистості та можливих шляхів їх задоволення; п'ятий - аналіз результатів власної діяльності в навколишньому середовищі та визначення подальшої перспективи взаємодії з його об'єктами.

Відтак, сутність поняття «суб'єктивне ставлення особистості до навколишнього середовища», стосовно проблеми нашого дослідження, окреслює сукупність процесів і дій, спрямованих на усвідомлення нею змісту і характеру взаємозв'язків своїх власних потреб з об'єктами та явищами довкілля, які у процесі психолого-педагогічного впливу є визначальними у формуванні норм екологічно доцільної поведінки і діяльності особистості в навколишньому середовищі. Як результат, це має забезпечити усвідомлення особистістю того, що її «суб'єктивний життєвий простір» не повинен виходити за межі «об'єктивного життєвого простору», тим самим будь-яка діяльність у довкіллі має підпорядковуватись нормам моралі і екологічної етики. Цей висновок підтверджується думкою О.М.Леонтьєва про те, що «істинна, а не формальна характеристика психічного розвитку дитини не може бути відділеною від розвитку його реального ставлення до світу, а отже від змісту його відношення і потреб» [47].

Схожої думки дотримується В.В.Червонецький, який висловлює припущення про те, що оскільки ставлення до природи матеріалізується в активних формах вияву особистості, правомірно постає питання про її відповідальність за їх наслідки [60]. Тим самим інтеріоризація здобутих учнями знань з проблем навколишнього середовища і трансформації їх в особисті переконання є одним з провідних чинників формування суб'єктивного ставлення особистості до навколишнього середовища і як основи формування її екологічної вихованості.

Тоді необхідним є визначення й характеристика основних параметрів суб'єктивного ставлення особистості до навколишнього середовища, які розподілено нами на дві групи. Перша група - це кількісно-змістові параметри:

1. Змістовно-просторовий - у змісті яких об'єктів і характері явищ природи реалізується сутність і широта потреб особистості.

Сутність цього параметру полягає в тому, що він дозволяє визначити зміст і широту суб'єктивного ставлення особистості до окремих об'єктів і явищ (незначна широта суб'єктивного ставлення) або ж природи в цілому (значний рівень широти).

2. Змістовно-динамічний - наскільки інтенсивно особистість пов'язує сутність своїх потреб з об'єктами і явищами природи та наскільки вони є значущими для неї.

Цей параметр нами застосовувався для визначення ступеня інтенсивності суб'єктивного ставлення особистості до природи. Просте споглядання учнем краси природних об'єктів (низький ступінь інтенсивності), їх досконале вивчення (середній ступінь інтенсивності) і досконале вивчення, особиста участь в їх охороні, як особливо значущих для особистості об'єктів (високий ступінь інтенсивності). Активне світосприйняття, на якому акцентує увагу І.Д.Бех, має набувати у самосвідомості вихованця особистісного смислу, інакше воно втрачає моральну цінність. Тому завдання вихователя, продовжує він далі, сформувати людину зі стійким прагненням до діяльності і діяльності свідомої, творчої, а не пасивного спостерігача [75].

3. Змістовно-рівневий - у змісті якої діяльності і впродовж якого часового інтервалу та на якому рівні проявляється суб'єктивне ставлення особистості до природи.

Сутність цього параметру полягала у визначенні ступеня ефективності змісту індивідуальної навчально-виховної діяльності учнів та оптимального часу, затраченого на її виконання. Він перебуває у прямій залежності від рівнів (низький, середній та високий) прояву суб'єктивного ставлення особистості до природи. Людина, стверджує Ю.К. Бабанський, як продукт соціального середовища змінюється в залежності від змін соціальних умов життя. У цьому плані особистість людини відображає також історичні особливості соціальних умов її життя... За умови корінних змін соціальних умов змінюється і весь духовний світ людини [47].

4. Аналітико-процесуальний - у якому обсязі особистість усвідомлює власну діяльність у навколишньому середовищі та аналізує ефективність цієї діяльності з задоволення власних потреб.

Цей параметр дозволив нам у процесі експериментального дослідження визначити індивідуальний рівень можливої діяльності учнів різних вікових груп у природі. А саме: низький - природа та її об'єкти учня не цікавлять, участі в її охороні він не бере; середній - бере участь у роботі гуртка природоохоронного профілю, але активності в роботі з охорони довкілля не виявляє; високий - бере активну участь у роботі різних природоохоронних гуртків та масових заходах, проявляє високу активність у цій діяльності; обсяги можливої діяльності учнів різних вікових груп в природі, а саме: незначний - проблемами охорони природи не опікується, хоча добросовісно доглядає за власними домашніми тваринами; середній - бере активну участь в охороні природи, але тільки під опікою педагога чи товаришів; значний - самостійно здійснює природоохоронну діяльність та залучає до неї своїх ровесників і батьків. Здобуті експериментальні дані в свою чергу підтвердили тенденцію прямої залежності обсягів екологічно доцільної діяльності особистості в довкіллі і ступеня сформованості аналітико-процесуального аспекту суб'єктивного ставлення особистості до навколишнього середовища. Розвиток у школярів критичного ставлення до результатів власної діяльності в природі, зауважує В.В. Червонецький, сприяє формуванню в їх свідомості навичок здійснення постійного аналізу власної поведінки у довкіллі, що значно посилює їх особисте відчуття відповідальності за стан довкілля [10].

Аналіз експериментальних даних дозволяє зробити висновки, що формування у школярів психологічних установок щодо власної причетності і відповідальності за стан довкілля, саме на місцевому і регіональному рівнях, завжди викликає значні емоційні переживання, тому ефективність формування таких почуттів і, як результат - мотиваційна спрямованість їхньої природоохоронної діяльності надзвичайно висока. Відповідальна людина, зазначає А.Трант (США), завжди контролює свої дії в навколишньому середовищі, тим самим забезпечує збереження екологічних умов не лише свого власного існування чи тварин та рослин, що її оточують, але й опікується охороною природних ландшафтів як цілісного угруповання [75].

5. Стійкості - наскільки стійке суб'єктивне ставлення особистості до навколишнього середовища.

Цьому параметру ми відводимо особливо важливе значення, оскільки саме він дає змогу охарактеризувати суб'єктивне ставлення особистості до природи не в якийсь конкретний момент, а у цілому, як уже стабільно сформовану і функціонуючу в її свідомості та діяльності якість. Саме ця ознака є однією з складових кінцевої мети екологічної освіти і виховання учнів у сучасної школи - формування стійких екологічних знань, цінностей, переконань та практичних умінь, які в свою чергу є основними елементами екологічної вихованості особистості. Відтак, стверджує І.Д.Бех, у свідомості дитини формується стійке уявлення, що певні моральні вимоги - це спосіб розв'язання тих чи інших її практичних завдань [12].

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що параметри широти, інтенсивності, усвідомленості, стійкості, значущості та аналізу ступеня суб'єктивного ставлення особистості до природи є базовими параметрами, оскільки саме ці параметри задають певним чином кількісні характеристики «суб'єктивного життєвого простору» особистості. І чим більший цей «суб'єктивний життєвий простір», роблять висновок російські психологи С.Д.Дерябо і В.А.Ясвін, тим значніша роль належить йому в житті людини зокрема і суспільства в цілому [47].

Отже, широта, інтенсивність, усвідомленість, стійкість, значущість розкриває кількісні характеристики суб'єктивного ставлення особистості до природи у їх взаємозв'язку і логічній цілісності.

1.3 Система екологічного виховання у сучасній початковій школі

В екологічному вихованні особливого значення набувають предмети природничо-географічного циклу. Біологія і географія розкривають дітям світ рослин, тварин, середовище, що їх оточує. Фізика і хімія дають комплекс політехнічних знань, наукові засади і принципи сучасного виробництва. Історія, правознавство показують неприпустимість варварського ставлення до природи. Предмети естетичного циклу розкривають естетичну сутність природи, її неповторну красу, вплив на людину. Важливу роль у формуванні екологічної свідомості відіграє залучення учнів до природоохоронної діяльності: шкільні лісництва, садівництво, робота в мисливських господарствах та ін.; робота санітарних загонів захисту довкілля, які виявляють ступінь забруднення повітря, води, зон відпочинку; загонів для боротьби з браконьєрами (діють при лісництвах і рибгоспах); групи швидкої допомоги звірам і птахам у зимовий період; кутки природи в школах, будинках школярів. З природоохоронною роботою пов'язана туристично-краєзнавча робота з дітьми, спрямована на прищеплення їм навичок правильної поведінки в місцях відпочинку, в лісах і на річках та ін.

На сьогоднішній день екологічне виховання у початкових класах не обмежується формуванням у дітей уявлень про природу та її компоненти. Зміст екологічного виховання складає «система взаємопов'язаних понять, засвоєння учнями кожного з яких потребує спеціальної методичної підготовки вчителя» [1]. Уроки природознавства, читання, рідної мови і т. ін. покликані виховувати у школярів екологічну культуру та формувати навички природоохоронної діяльності. Особлива увага приділяється вихованню в учнів відповідальності за збереження навколишнього середовища як важливого фактора існування людини.

Перед сучасною початковою школою гостро стоїть питання про таку організацію навчально-виховного процесу, який був би більш особистісно-орієнтованим на екологічну підготовку школярів, їхній цілісний і гармонійний розвиток та особисте зростання.

Водночас практика свідчить, що вчитель не завжди використовує можливості навчальних занять для екологічного виховання, формування екологічної культури учнів, їхньої самостійності, ініціативи у природоохоронній діяльності.

Значно кращі успіхи у навчанні досягаються там, де процес навчання і виховання у процесі учбової діяльності будується на основі проблемно-пошукової діяльності молодших школярів. Серцевиною проблемного уроку є «взаємодія вчителя і учнів, коли між ними розвиваються діалогічні взаємостосунки під час вирішення екологічних проблем. При цьому є важливим не тільки вміння вчителя створювати проблемну ситуацію, а й здатність організувати обговорення і розв'язання її разом з учнями» [79]. Основний зміст технології проблемного навчання має становити методика застосування проблемних ситуацій екологічної спрямованості на різних етапах уроку.

Уроки природознавства, читання, образотворчого мистецтва у початковій школі - це ідеальний матеріал для створення проблемних ситуацій екологічного спрямування. Саме на цих уроках у дітей виникає дуже багато питань: «Чому?», «Як?», «Звідки?». Вчитель разом з дітьми може розв'язувати проблемні ситуації всіма можливими шляхами:

- через проблемне викладання знань учителем;

- через організацію частково-пошукової діяльності;

- через організацію дослідницької діяльності шляхом спостереження екологічних проблем у природі, запропонованих учителем чи виявлених за результатами самостійного дослідження [4]. Важливе значення в екологічному вихованні учнів початкових класів має наочний матеріал, який допомагає заохочувати дітей до праці та викликає позитивні емоції. Адже зацікавленість, впевненість у своїх силах, задоволення - усе це могутній стимул до праці [5]. Без інтересу, подиву, радості неможливе успішне навчання в початкових класах. Тому вчителям початкових класів, щоб зацікавити дітей, доводиться до кожної теми добирати додатковий матеріал, який не завжди легко відшукати.

Реалізація в навчальній роботі засад екологічного виховання учнів робить уроки більш цікавими, змістовними. А «участь учнів в екологічному русі забезпечує більш високу їхню пізнавальну активність і глибоку ґрунтовність набутих знань» [30]. Через екологічну роботу програмовий матеріал з основ наук органічно пов'язується на уроках з місцевим життям, духовними набутками рідної сторони.

За змістом екологічної роботи учні виконують завдання державних, наукових, громадських організацій, державних, народних і шкільних музеїв; здійснюють громадсько-корисну роботу з охорони природи у своїй місцевості, вивчають і пропагують природоохоронні традиції свого народу. Зокрема, цікавим видом дослідницької роботи молодших школярів «на замовлення» може бути вивчення ними малих річок і водойм свого краю, ярів та балок, котрі ускладнюють сільськогосподарське виробництво [5]. Учні можуть вивчити стан забруднення водних ресурсів краю, склад риб і тварин, птахів у місцевих водоймах; вести щоденні спостереження за погодою; досліджувати водні джерела та спостерігати за їх станом.

Досвід засвідчує, що досить результативно зарекомендували себе в навчально-виховній роботі такі методи, як повідомлення вчителем екологічного матеріалу, інформування й доповіді учнів, самостійна робота школярів з літературою природоохоронного спрямування та іншими місцевими матеріалами на уроці, використання схем, діаграм таблиць, карт, фотодокументів, різного ілюстративного матеріалу, щоденників свідків подій [66]. Основними ж формами природоохоронної роботи в структурі шкільного життя учнів можуть бути громадсько-корисна робота; шкільні екскурсії, туристичні походи, краєзнавчі експедиції; оформлення екологічних виставок на основі зібраних матеріалів, створення куточків і музеїв охорони природи у школах [59].

Популяризації знань і відомостей про рідний край слугує влаштування у кожній школі різноманітних виставок. Можна широко показати результативність екологічно спрямованої пошуково-дослідницької та пізнавальної активності учнів на терені рідного краю через карти походів, гербарії, колекції мінералів, щоденники, записи (протоколи) бесід з людьми, сценарії народних свят, обрядів, експонати до природоохоронних експозицій і т. ін. Такі виставки мають дуже високий пізнавальний, навчальний, виховний потенціал і для учнів, і для вчителів, а разом з тим збагачують методичний арсенал педагогів щодо ефективного природничого навчання й екологічного виховання [12].

Заслуговує на підтримку практика підготовки, за ініціативою місцевих освітянських управлінських структур, насичених природоохоронним матеріалом посібників з природознавства та інших навчальних дисциплін. Перш ніж разом з учнями приступити до екологічної роботи, вчителі уважно аналізують програму, зіставляють її зміст із підручником. Це допомагає виділити основні завдання вивчення предмета за класами (здійснювати наступність і перспективність у формуванні основних понять курсу: контролювати знання й уміння школярів, добирати додатковий матеріал, використовувати міжпредметні зв'язки) [50].

Як показує практика, «використання екологічного принципу при вивченні навчальних дисциплін забезпечує тісний зв'язок шкільного навчання з життям, дає можливість краще зрозуміти явища природи, їх взаємозв'язки, залучає дітей до активної участі в охороні природи» [1].

Використання наочності на уроках у процесі ознайомлення молодших школярів з основами природоохоронної діяльності відіграє переважно допоміжну роль, однак у деяких випадках певний навчальний матеріал (наприклад, явища, предмети такий характер, що без унаочнення правильне уявлення про новий об'єкт взагалі неможливе) [57]. Тому вчителі збирають й упорядковують додатковий матеріал для уроків. Це тематичні папки: «Польові роботи», «Рідкісні звірі й птахи України», «Тварини лісів нашої місцевості», «Лікарські рослини нашого краю». Розробляють також для опитування і спостереження пам'ятки, картки з усіх тем курсу.

Вивчаючи тему «Форми поверхні Землі: рівнини, яри, гори», передові педагоги проводять екскурсії в природу. Для цього вибирають місце, яке найкраще показує специфіку поверхні. При вивченні розділу «Використання і охорона природи людиною» ознайомлюють дітей із заказниками, заповідниками області [7].

Природа - джерело здоров'я і радості, неоціненне багатство. Вчити бачити красу рідно природи, виховувати бережливе ставлення де неї потрібно починати з раннього дитинства, і цьому сприяють екскурсії [3]. На екскурсіях поряд з навчальною і розвивальною метою передбачається посильна суспільно-корисна праця дітей. Наприклад: огородження мурашників, підгодовування птахів, виготовлення гербаріїв тощо.

Результати цілеспрямованих досліджень свідчать про те, що екологічне виховання у процесі навчальної діяльності в початковій школі проводиться епізодично, без детально розробленої методики. Проте слід враховувати, що успішність процесу екологічного виховання засобами навчальної діяльності визначається сукупністю взаємопов'язаних дидактичних умов, що забезпечують ефективне використання екологічно спрямованого матеріалу у початкових класах, а саме:

¦ у процесі добору екологічно спрямованого матеріалу необхідно дотримуватись критеріїв: науковості, доступності, поліфункціональності, емоційної насиченості та особистісної значущості для учнів початкових класів;

¦ використання природоохоронних відомостей має здійснюватися систематично та цілеспрямовано;

¦ під час розробки методики використання екологічно спрямованого матеріалу у навчальній діяльності необхідно враховувати пізнавальні особливості молодших школярів, специфіку навчальних предметів й опиратися на пізнавальну активність учнів [2].

Вихідною умовою, що забезпечує ефективне використання екологічно спрямованого матеріалу на уроках у початкових класах, є добір його змісту за сукупністю названих критеріїв. Згідно з ними, цей матеріал, який учитель планує використати на уроці, має бути науково достовірним, перевіреним за кількома джерелами; доступним для розуміння його молодшими школярами, не переобтяженим зайвою, занадто детальною інформацією; співвідноситись із основним програмовим матеріалом, не затіняючи головного, а навпаки, надаючи йому конкретності та виразності; емоційно насиченим, спрямованим на формування в учнів емоційно-позитивного ставлення до рідної природи, праці людей, до всього живого.

У процесі добору змісту екологічно спрямованого матеріалу важливим критерієм є також його особистісна значущість для учнів. Реалізація цієї вимоги, як показали результати експериментального дослідження й аналіз передового педагогічного досвіду [15], забезпечується кількома шляхами: залученням учнів до добору даного матеріалу для уроку (за умови різних способів педагогічної підтримки -- залежно від індивідуальних особливостей школярів). Так, учні можуть робити (за власним вибором) невеликі повідомлення про охорону місцевих рослин, тварин; добирати ілюстрації, виготовляти малюнки. Ще один шлях -- «вільний вибір учнями відповідних об'єктів для спостережень з наступним обговоренням у класі їх результатів» [27]; «врахування учителем змісту і обсягу пізнавальних інтересів учнів» [2].

Систематичність використання екологічно спрямованого матеріалу забезпечується його регулярним застосуванням на багатьох уроках з різних предметів: природознавство, рідна мова, ознайомлення з навколишнім, читання, образотворче мистецтво і т. ін.). Причому, природоохоронні відомості, що опрацьовуються, мають бути не уривчасті й розрізнені, а впорядковані в певну, логічно побудовану, завершену систему. Тобто, починаючи навчальний рік, учитель має чітко визначити обсяг екологічних знань та вмінь, який необхідно засвоїти учням [1].

Цілеспрямованість процесу використання екологічно спрямованого матеріалу означає підпорядкування його меті уроку (навчальній, виховній, розвивальній). При цьому потрібно виходити із багатофункціональності екологічних відомостей, зумовленої специфікою їх змісту та різноплановим пізнавально-виховним навантаженням [66]. Так, екологічно спрямований матеріал, залучений до уроку, може використовуватися для ілюстрації та конкретизації основного програмового матеріалу; актуалізації знань учнів, чуттєвого досвіду; збудження інтересу учнів до нової теми; перевірки міцності та усвідомленості знань та вмінь учнів; закріплення та поглиблення вивченого матеріалу: розвитку самостійності учнів; підвищення їх активності; зв'язку навчання з життям.

Поряд із навчальною екологічно спрямований матеріал пропонує виховну та розвивальну функції, тобто він «сприяє вихованню в учнів любові до рідного краю, відповідального, гуманного ставлення до природи та праці людей. Розвивальна функція цього матеріалу полягає в стимулюванні та розвитку навальних психічних процесів учнів, їх мовлення, спостережливості» [22].

Використання екологічно спрямованого матеріалу на уроці залежить також від віку учнів і ступеня їх обізнаності з ним. У 1 класі основна роль у цьому процесі надається вчителю. Він добирає матеріал, сам його розповідає, зачитує цікаві відомості, показує ілюстрації. Чим дорослішими стають діти, тим активнішою має бути їхня природоохоронна діяльність. Учитель може доручати дітям 2-4 класів добирати цікавий матеріал до теми, що буде вивчатися, і виступати з короткими повідомленнями в класі.

Для того, щоб сформувати в учнів правильне уявлення про той чи інший екологічний об'єкт, учителю необхідно поряд із словесним описом його використовувати наочні посібники. Це можуть бути гербарії рідкісних рослин різних природних угруповань (лісу, луки, поля), колекції корисних копалин, що добувають у цій місцевості, зразки місцевих ґрунтів, діапозитиви із зображенням місцевих тварин, рослин, краєвидів тощо. Доцільність такої діяльності обумовлюється також і перевагою конкретно-образного мислення молодших школярів. Добираючи зміст матеріалу та розробляючи методики його використання, необхідно враховувати і таку особливість уваги учнів початкових класів, як її мимовільний характер. Саме тому все нове, яскраве, що опрацьовується на уроці, зразу ж привертає до себе увагу учнів [38].

Організовуючи засвоєння екологічно спрямованого матеріалу, можна використовувати різноманітні методи та прийоми навчання. До них належать: розповідь учителя про природу та її охорону, бесіда, побудована на природоохоронній основі, читання відповідної літератури, спостереження над об'єктами рідної природи, яке проводять молодші школярі; сприймання ілюстративного та натурального наочного матеріалу [50].

Вибравши способи опрацювання екологічно спрямованого матеріалу, вчитель має продумати і його місце в структурі уроку. Природоохоронний матеріал можна успішно використовувати на різних етапах уроку [49]. Найчастіше це робиться, як показали результати експериментального дослідження, в процесі викладу основного програмового матеріалу для конкретизації та ілюстрації окремих його положень Наприклад, сформувавши поняття «дерева», «кущі», «трави» (З клас, предмет «Природознавство»), вчитель просить учнів пригадати назви відомих їм дерев, кущів трав'янистих рослин, які потребують охорони. Відповіді учнів учитель доповнює цікавими відомостями про способи охорони рослини та супроводжує їх показом гербарію, малюнків, ілюстрацій [6].

Перевіряючи домашнє завдання, теж можна спиратися на екологічно спрямований матеріал, завдяки чому цей етап уроку виконуватиме не лише контрольну, а й виховну функцію, стимулюючи цим самим увагу й активність учнів. Наприклад, перевіряючи матеріал за темою «Річка» (З клас, природознавство), вчитель може запропонувати учневі розповісти про охорону річок на основі місцевої річки (намалювати на дошці схему, показати її на карті) [4].

Таке наповнення змісту навчально-виховного процесу в початковій школі екологічно спрямованим матеріалом забезпечує не лише міцне й осмислене засвоєння знань і розширення кругозору учнів, а й сприяє формуванню їх елементарних морально-естетичних уявлень та розвитку екологічного світогляду.

До форм екологічного виховання відносять спеціальні уроки, екологічні бесіди, відверті розмови, диспути, лекції, тематичні вечори, зустрічі свят народного календаря, благодійні заходи, створення альманахів з історії родоводу, вечорниці та інші [39, с.19].

Природоохоронна діяльність здійснюється у таких формах: шкільні лісництва, садівництва, мисливські господарства, зелені і голубі патрулі, санітарні загони захисту довкілля, групи «швидкої допомоги» звірам і птахам, натуралістичні гуртки, клуби, наукові товариства, екологічні експедиції та екскурсії, екологічні стежки та інших.

Аналіз сучасного стану екологічної освіти і виховання учнів дозволяє зробити висновок про непоодинокі спроби розробки та застосування форм організації вивчення та охорони природи в межах навчально-виховного процесу.

Більшість традиційних практичних форм, які застосовуються в позаурочний час (робота на навчально-дослідній ділянці, елементи польових практикумів, екскурсії, лабораторно-практичні роботи, спостереження у куточку живої природи і теплиці) мають епізодичний характер. У зв'язку з цим вони переважно обмежені в часі і тому не в змозі задовольнити у повному обсязі вирішення сучасних завдань екологічної освіти і виховання учнів [5].

Ми можемо зробити висновок, що сутнісні характеристики цих форм, структура, їх місце і частота застосування у навчально-виховному процесі не мають чіткого наукового обґрунтування.

Розглянемо систематизацію традиційних форм організації екологічної освіти і виховання учнів за такими основними ознаками: змістом і педагогічною ефективністю у розвитку інтелекту, творчих здібностей особистості; теоретичним і практичним значенням у вивченні та охороні природи; місцем та частотою застосування у навчально-виховному процесі; географічними межами та часовим інтервалом здійснення.

Кожна з форм екологічної освіти і виховання характеризується своєю індивідуальною структурою, принципами упорядкування її елементів, сукупністю як тотожних, так і відмінних ознак.

За дидактичною метою форми екологічної освіти і виховання учнів у позаурочний час можна класифікувати таким чином [59]:

-- теоретичного навчання (факультатив, лекція, конференція, конгрес, симпозіум, кінолекторій);

-- комбінованого навчання (семінар, конференція, колоквіум, олімпіада, консультація та домашня робота);

-- навчально-практичні (спостереження, лабораторно-практична робота, експеримент, практикум, дослідницька діяльність, рольові ігри, прес-конференції, домашні завдання, екскурсія, похід, експедиція, екологічний моніторинг).

У логічній єдності з означеними навчальними формами і як їх діалектичний розвиток у сучасному навчально-виховному процесі визначається окрема самостійна група форм [47]:

-- масової роботи (конкурси, виставки, свята, ранки, операції та рухи;

-- конкретної природоохоронної роботи («зелені» і «голубі» патрулі, екологічні і лісові дозори, сигнальні пости, трудові десанти, створення екологічних стежин, шкільні лісництва, проекти чи програми з охорони як окремих об'єктів довкілля, так і біоценозів чи екосистем у цілому).

Окрему групу складають форми екологічної освіти і виховання, які забезпечують необмежені, порівняно з іншими формами, можливості для організації навчально-пізнавальної і дослідницької діяльності та конкретної природоохоронної роботи учнів саме у довкіллі [67]:

-- активні форми («Екологічний майданчик», «Ентомологічний мікро заказник», «Програма охорони прісних водойм України», «Екологічний табір-експедиція» тощо).

Таким чином, бачимо що форми екологічної освіти і виховання учнів у позаурочний час органічно поєднується в загальну систему навчально-виховної роботи як одна з її складових, що несе в собі певне дидактичне навантаження.

Розділ 2. Практика забезпечення екологічного виховання молодших школярів у сучасних умовах

2.1 Система формування екологічної культури на уроках у початкових класах

Ціннісне ставлення до природи в початковій школі формується у процесі екологічного виховання і виявляється у таких ознаках: усвідомленні функцій природи в житті людини, самоцінності природи; почутті особистої причетності до збереження природних багатств, відповідальності за них; здатності особистості гармонійно співіснувати з природою; поводитися компетентно, екологічно безпечно; критичній оцінці споживацько-утилітарного ставлення до природи, яке призводить до порушення природної рівноваги, появи екологічної кризи; вмінні протистояти проявам такого ставлення доступними способами; активній участі у практичних природоохоронних заходах: здійсненні природоохоронної діяльності з власної ініціативи; посильному екологічному просвітництві. Ціннісне ставлення до природи і сформована на його основі екологічна культура є обов'язковою умовою сталого розвитку суспільства, узгодження економічних, екологічних і соціальних чинників розвитку.

Ставлення вихованців до природи має специфічні вікові особливості. Молодшому шкільному віку властиве непрагматичне ставлення, що ґрунтується на суб'єктифікації, коли природні об'єкти стають «значущими іншими»; посилюються мотиви спілкування з природою.

Аналіз педагогічної літератури, присвяченої екологічному вихованню молодших школярів, практики роботи початкових шкіл показав, що проблема методів екологічного виховання, як і проблема методів навчання і виховання в цілому, у дидактиці і теорії виховання залишається недостатньо розробленою. Тому доцільно проаналізувати особливості використання основних методів екологічного виховання у процесі навчальної діяльності молодших школярів.

За основу реалізації змісту такого виховання ми використали класифікацію методів І. Лернера і М. Скаткіна [79, с.312-313]. В рамках цієї класифікації слід використовувати всі запропоновані в науці і практиці методи екологічного виховання, із застосуванням засобів народних традицій ставлення до природи.

Так, у рамках пояснювально-ілюстративного методу можна повідомляти учням інформацію про навколишнє середовище і народні традиції ставлення до природи за допомогою усного слова (розповідь пояснення), друкованого слова (підручник, додаткова література), наочних посібників (картин, схем, натуральних природних об'єктів), практичного показу способів діяльності у природі (догляд за рослинами на пришкільній ділянці, догляд за тваринами у живому куточку тощо). При цьому діти слухають, дивляться, читають, спостерігають, співвідносять нову інформацію про природні об'єкти з раніше засвоєною і запам'ятовують. Користуючись цим методом, доводимо до свідомості учнів зміст, суть і значення народних традицій ставлення до природи.

Для формування в учнів навичок і вмінь, а водночас і для досягнення другого рівня засвоєння знань, вчителю необхідно спрямовувати діяльність школярів на неодноразове відтворення здобутих раніше знань про народні традиції ставлення до природи (репродуктивний метод) [47, с.223]. Приміром, вчитель називає народні прикмети про пори року, а учні пригадують подібні, вивчені раніше.

У рамках методу проблемного викладу вчитель може ставити перед учнями проблему, сам її вирішувати, але при цьому показувати шлях вирішення в його суперечностях, розкривати хід думки [53, с.199]. Цей метод дає можливість учителю показати учням зразки наукового знання природи, наукового вирішення проблем взаємозв'язку між неживою і живою природою, а учням - стежити за ходом думки, логікою доказу і засвоювати знання про цілісність природи.

Безпосереднім результатом проблемного викладу буде засвоєння способу і логіки вирішення даної проблеми або даного типу проблем, але ще без уміння застосовувати їх самостійно.

Наприклад, за допомогою цього методу вчитель може пояснити учням другого класу на уроці «Нежива і жива природа» суть таких народних прикмет: «Ластівки літають низько - перед дощем», «Риби вискакують з води і ловлять комах - на дощ». Вчитель ставить перед учнями проблему: чому птахи перед дощем спускаються нижче до землі, а риби вискакують із води?

Проблемний виклад учителю доцільно будувати на науковому матеріалі: перед дощем значно підвищується вологість повітря, крила комах зволожуються, стають важкими, і вони спускаються нижче до землі. Комахами живляться птахи і риби. Тому перед дощем птахи літають низько над землею, а риби вискакують із води, щоб зловити комах. Таким чином, учитель переконує учнів у цілісності природи.

У рамках частково-пошукового, або евристичного методу вчитель може спрямувати діяльність школярів на самостійне виконання окремих кроків до пошуку знань про природні об'єкти [41, с.238]. Наприклад, за допомогою цього методу у третьому класі на уроці «Підсумки спостережень за неживою і живою природою та працею людей (весняний сезон)» вчитель може розібрати з учнями прислів'я: «Квітень - з водою, травень - з травою». Передусім учителю слід звертатися до спостережень самих учнів, до вже набутих знань, життєвого досвіду. Діти мають висловлювати свої судження: чому ж, коли у квітні багато вологи, то у травні виростають розкішні трави. Усі відповіді учнів учитель має узагальнити і зробити висновок про взаємозв'язки у природі, про залежність росту і розвитку рослин від атмосферних опадів.

Застосовуючи дослідницький метод, необхідно враховувати його основну мету - навчити учнів самостійно пізнавати природу [16, с.96]. Доцільно пропонувати такі завдання, які б забезпечували творче застосування основних знань про природу при вивченні курсу «Я і Україна», оволодіння рисами творчої діяльності, поступове зростання складності природознавчих проблем. Природно, що в навчальному процесі дослідницькі завдання потребують тривалого часу. Тому цей метод рекомендуємо вчителям використовувати переважно в позакласній роботі.

Можна запропонувати таку класифікацію методів екологічного виховання молодших школярів на уроках «Я і Україна»:

1. Пояснювально-ілюстративні: бесіда, пояснення, розповідь.

2. Репродуктивні: завдання екологічного змісту; спостереження за сезонними змінами у природі; опорні схеми; варіативні завдання.

3. Проблемного викладу: пояснення, спостереження, бесіда.

4. Частково-пошукові: загадки, ребуси, кросворди, вікторини, цікаві вправи, фенологічні спостереження, опорні схеми.

5. Дослідницькі: спостереження за сезонними мінами у природі, перевірка народних прикмет про взаємозв'язки в природі шляхом спостережень проблемні завдання [75, с.39-40].

Розрізнення окремих методів екологічного виховання має важливе значення для розуміння і організації різних видів діяльності учнів. Проте це не означає, що в реальному навчальному процесі ці методи необхідно відокремлювати один від одного, навпаки, їх доцільно реалізовувати в поєднанні, паралельно один одному.

Важливо підкреслити, що протягом уроку методи екологічного виховання необхідно змінювати, чергувати залежно від змісту, мети вивчення теми, рівня підготовки учнів. Для прикладу наведемо фрагмент уроку (див додаток А).

Аналіз передового педагогічного досвіду, представленого у публікаціях, дав змогу виокремити окремі підходи до формування екологічної культури молодших школярів. Їх можна умовно назвати «теоретичним» і «практичним».

Теоретичний підхід «виявляється в методичних розробках формування екологічних знань та екологічної свідомості» [32, с.32]; практичний - «спрямовує увагу на особливості формування екологічних умінь та виявляється в екскурсіях, іграх та інших прийомах екологічного виховання» [56, с.39].

Проаналізуємо основні аспекти цих підходів до екологічного виховання молодших школярів у їхніх конкретних виявах.

Робота за всіма напрямками виховання чуйності до природи у молодших школярів вдало поєднується у грі. Значення гри для виховання у молодших школярів естетичної чуйності до природи визначається можливостями гри у розвитку чуттєвої сфери дитини. Так, прийняття ігрової ролі потребує занурення в уявну ситуацію, використання чуттєвого досвіду.

Наприклад, прийняття ролі якоїсь тварини спирається на ознайомлення з її зовнішнім виглядом, особливостями поведінки, звучанням голосу, умовами життя. За відсутності таких знань школяр, прийнявши роль, змушений буде звернути увагу на ті властивості, на які раніше не зважав, але які мають суттєве значення для вирішення ігрової задачі. Таким чином, гра сприяє розвитку у молодших школярів уміння розрізняти зовнішні виразні властивості природи [17, с.41].

Якщо пропонується роль мало знайомого об'єкта, спостереження за яким неможливе найближчим часом, школяр творчо переробляє отриману, а також наявну в чуттєвому досвіді інформацію. Подібна творча праця сприяє народженню образів, які дещо відрізняються від реальних об'єктів і є інтуїтивним відкриттям нового, незнаного в природі. Так збагачується чуттєвий досвід школяра.

Реальні стосунки, що складаються між гравцями, викликають переживання реальних почуттів, потребу в розумінні станів іншої людини чи об'єкта природи вияв співчутливих реакцій у взаєминах з іншим. Під час гри почуття, які виникли на основі спілкування з іншими людьми, сприйняття художніх образів, об'єктів і явищ природи, часто переводяться в певну дію. Подібна дія може виступати як вияв естетичної чуйності, а також як засіб її формування [17, с.42]. Проте значний потенціал гри в еколого-естетичному вихованні молодших школярів може реалізуватися лише за відповідної спрямованості роботи педагога. Ефективність використання гри з метою виховання у молодших школярів естетичної чуйності до природи залежить також від системи подачі ігрового матеріалу.

Для успішного екологічного виховання молодших школярів необхідно вичленити екологічний потенціал кожного навчального предмета. Основну роль при цьому слід відвести природознавству, під час вивчення якого необхідно закласти наукову основу природоохоронної діяльності дітей.

Уже в початкових класах слід підвести дітей до думки, що людина - невід'ємна складова частина природи, що вона, розвиваючись та задовольняючи свої потреби, впливає на навколишнє середовище. Причому, цей вплив може бути як позитивним, так і негативним. Доцільно на уроках природознавства навести приклади і показати, що в результаті безвідповідального ставлення до природи знищено ліси на значних територіях, суттєво скоротилася чисельність багатьох тварин, птахів і рослин, деякі - навіть повністю зникли [54, с.66].

Оскільки для молодших школярів найдоступнішим є емоційно-естетичне сприйняття природного середовища, то педагогу необхідно знайти способи злиття емоційних почуттів у ставленні до природи з пізнавальними завданнями щодо її вивчення і практичними діями з охорони [68, с.32].

Вивчаючи фізичні, хімічні, біологічні закони, явища і процеси, сучасне промислове і сільськогосподарське виробництво, учні отримують знання про допустиме антропогенне навантаження на навколишнє середовище і, як наслідок, про можливі зміни в ньому [7, с.22]. Головне в цьому - зрозуміти, що суспільство, отримуючи від природи речовину, енергію, інформацію, наносить їй шкоду. Саме тому вплив людської діяльності на природу не повинен перевищувати певну межу, оскільки за нею в природі наступають незворотні зміни, що згодом призводять до екологічних катастроф.

Дуже активною формою організації природоохоронної діяльності учнів 1-4 класів є екскурсії, під час яких у них формуються позитивні установлення, навички спостережливості, орієнтації у позитивних і негативних явищах в природному середовищі, емоційно-естетичного сприйняття відповідальності за її стан. Під час сезонних екскурсій у природу, акцентуючи увагу дітей на характерних ознаках кожної пори року, доцільно формувати почуття прекрасного, любов до рідного краю, навички грамотної поведінки в природі, оцінки позитивних і негативних дій людей стосовно навколишнього середовища [15, с.8-9].

Ідея оптимізації взаємовідносин людського суспільства і природи може бути дуже вдало розкрита на конкретному матеріалі під час вивчення природничих дисциплін. Природничі науки створюють необхідну теоретичну базу для розвитку в учнів загальної цілісної картини світу з єдністю і різноманітністю зв'язків між живою і неживою природою [44]. Вивчаючи фізичні, хімічні, біологічні закони, явища і процеси, сучасне промислове і сільськогосподарське виробництво, учні отримують знання про допустиме антропогенне навантаження на навколишнє середовище і, як наслідок, про можливі зміни в ньому.

Головне в цьому - зрозуміти, що суспільство, отримуючи від природи речовину, енергію, інформацію, наносить їй шкоду. Саме тому вплив людської діяльності на природу не повинен перевищувати певну межу, оскільки за нею в природі наступають незворотні зміни, що згодом призводять до екологічних катастроф.

З позиції оптимізації взаємодії суспільства і природи, в школі слід вивчати основи виробництва: раціональне використання природних ресурсів як мінерального, так і біологічного походження (добування, зберігання, перевезення), принципи соціальне нешкідливих технологій, роботу технічних комплексів і систем щодо захисту середовища від забруднення [67, с.39].

Природнича освіта повинна бути спрямована на «осмислення процесу «гуманізація техніки», переходу від ідеалу підкорювача природи, який всі сили природи ставить собі на службу, до нового ідеалу людини, яка хоче зберегти біологічну рівновагу, розуміючи, що вона є частиною природи, і їхнє майбутнє взаємопов'язане і взаємозалежне» [56, с.46]. Такий підхід потребує не тільки засвоєння навичок ефективної виробничої діяльності, є й виховання почуття відповідальності за її наслідки. У зв'язку з цим потрібно говорити про засвоєння учнями екологічної культури виробництва.

Екологічні знання природничого циклу дають знання про захист довкілля від забруднення промисловими і побутовими відходами. Забруднення атмосфери сьогодні - один із найважливіших факторів, що обмежують життя і діяльність людини.

Загроза забруднення стає катастрофічною тоді, коли промислові відходи, потрапляючи в навколишнє середовище, взаємодіють з компонентами біосфери та акумулюються в її системі, змінюючи хімічний склад і фізичний стан атмосфери, ґрунту та води. Людина, як біологічний об'єкт, при цьому потерпає від негативного впливу навколишнього середовища погіршується стан здоров'я, зменшується ефективність виробничої діяльності, зростає смертність. Школа покликана формувати в молодого покоління систему якостей ощадливих господарів. У ставленні до природи, знайомити учнів на практиці з елементами екологічної освіти і культури.

Формування екологічної культури школярів здійснюється як у навчальному процесі, так і у позакласній діяльності. Педагогічною наукою визначені основні принципи екологічного виховання учнів і формування їх екологічної культури. До них належать:

¦ принцип міждисциплінарного підходу, що вимагає точного визначення місця і ролі кожного предмета в загальній системі екологічної освіти; взаємне погодження змісту, форм і методів роботи; логіку розвитку провідних ідей і понять, їх постійне вивчення і поглиблення;

¦ принцип систематичності і безперервності вивчення екологічного матеріалу, що реалізується за умови урахування ступенів навчання (початкової, базової, повної загальної середньої освіти), вікових та індивідуальних особливостей учнів;

¦ принцип єдності інтелектуального і емоційно-вольового компонентів у вивченні і поліпшенні учнями навколишнього середовища;

¦ принцип взаємозв'язку глобального, національного і регіонального розкриття екологічних проблем у навчальному процесі [59, с.39-40].

У позакласній роботі екологічне виховання здійснюється за напрямами:

¦ озеленення населених пунктів і внутрішнє озеленення школи;

¦ лісорозведення і охорона лісів;

¦ боротьба з ерозією ґрунтів;

¦ охорона водоймищ і рибних запасів;

¦ охорона і приваблювання птахів;

¦ відновлення ареалів лікарських рослин;

¦ турбота про збереження великих та малих річок, очищення джерел та ін. [69, с.40].

Сформованість понять та уявлень про довкілля визначається наступними чинниками:

- усвідомлення краси природи як унікального явища та її функцій в житті людини;

- пізнавального інтересу до природи;

- необхідності гармонійного співіснування людини та природи, відповідального ставлення до неї;

- дбайливого ставлення до природи в традиціях українського народу;

- ставлення до рослин та тварин на засадах білетики.

Тематичний зміст виховної діяльності можна змалювати наступним чином.

1 клас

«Чистий клас». «Збережемо чистим довкілля». «Екологічна стежка». «Збережемо красу природи. Зелені друзі мого краю». «Перші весняні квіти». «Зустріч пернатих друзів». «Ми за них відповідаємо». «Тварини - не іграшки». Туристська прогулянка «До чистих джерел». «Рослини моєї вулиці». «Природа в загадках, прислів'ях, приказках та віршах». «Екологія в загадках». «Контурна карта виховної еколого-натуралістичної роботи».

2 клас

«Віч-на-віч з природою». «Чисте джерело». «Чиста криниця». «Збережемо красу природи». «Екологічна стежка в різні пори року» (вулицею міста, села). «Чорнобиль - рана України». «Первоцвіти просять захисту». «Наш квітник - найкращий». «Дивовижні звірі Марії Приймаченко». «Якби тварини вміли говорити». Рухливі ігри з елементами техніки туризму. Вікторина-гра «Що покласти в рюкзак для мандрівок». «Боляче буває всім» (ставлення до тварин). «Тварини моєї місцевості». «Контурна карта виховної еколого-натуралістичної роботи».

3 клас

«Чисте подвір'я». «Подорож лісовою стежкою». «Збережемо красу природи». «Заповідні місця мого краю». «Подарунки осені». «Казковий фруктово-овочевий бал». «Посаджу дерево». «На квіти осені чарівні подивись». «Я не ображу рідної землі». Одноденна туристська прогулянка «У поході друзі». «Чорнобиль не має минулого часу». «Ти відповідальний за тих, кого приручив». «Таємниці Катерини Білокур». «Тварини взимку потребують твоєї допомоги». «Різдво в гості прийшло». «Контурна карта виховної еколого-натуралістичної роботи».

4 клас

«Стань природі другом, будь природі сином». «Себе я бачу в дзеркалі природи». «Тече річка невеличка». «Чисте довкілля». «Збережемо красу природи». «Знай, люби, бережи». «Збережемо природу рідного краю». Туристська гра-естафета «Долаємо перешкоди». «В усі пори року прекрасна земля». «Екологічною стежкою до лісу (гаю, поля)». «Жива і нежива природа». «Нагодуй птахів (тварин)». «Контурна карта виховної еколого-натуралістичної роботи».

Природоохоронна діяльність здійснюється у таких формах: шкільні лісництва, садівництва, мисливські господарства, зелені і голубі патрулі, санітарні загони захисту довкілля, групи «швидкої допомоги» звірам і птахам, натуралістичні гуртки, клуби, наукові товариства, екологічні експедиції та екскурсії, екологічні стежки та інших.

Підвищенню ефективності екологічного виховання сприяє його тісний зв'язок з традиційним народним вихованням любові до природи. Народна виховна мудрість з колиски плекала в кожній дитині відчуття гармонії природи і людини. Природа постійно одухотворювалась в її свідомості як Матір-Берегиня, а Сонце, Земля та Вода були «святими» [64, с.24]. Дітей змалку привчали висаджувати і дбайливо доглядати городні та зернові культури, кущі, дерева, бережливо ставитись до птахів, диких звірів, комах та плазунів, розуміти природу як живий всеохоплюючий організм, що живе за власними законами, яких ніколи не можна порушувати.

2.2 Пошук шляхів вдосконалення системи формування екологічної культури молодших школярів

Щоб розглянути педагогічну проблему з різних сторін, ми зробили не лише теоретичний аналіз історичного та передового педагогічного досвіду екологічного виховання, а й узагальнили практику роботи вчителів сучасної початкової школи.

Ці ж прийоми роботи ми пропонуємо використовувати на уроках та в позакласній діяльності для покращення процесу формування екологічної культури молодших школярів.

Розробки вчителів в даній проблемі йдуть у трьох напрямах.

Перший напрям. Створюється повністю новий курс, що не вливається в природознавство. З цієї точки зору цікавий досвід Л.Н. Єрдакова. Він відзначає, що в даний час існує багато літератури для пізнання екології. Сюди можна віднести будь-яку дитячу книгу, де в цікавій формі описане життя тварин. Такими є і частина казок, де діють персонажі з світу тварин, а крім того, не порушуються екологічні правила «Вовк може з'їсти Бабусю і Червону Шапочку, але, мабуть, не стане їсти солоний огірок або пити чай з варенням» [23, c.7].

Також відомі багато екологічних казок, створених Б. Заходером. До числа екологічних можна віднести і розповіді В. Біанки. Можуть бути корисними і деякі російські та українські народні казки, якщо в них є ланцюг перетворень: яйце - в гусеницю, гусениця - в лялечку, та - в метелика. В деяких казках у цікавій формі подаються ілюстрації фрагментів ланцюгів живлення, елементи складних природних взаємодій типу «хижак - жертва».