Виховання відношення до природи

Формування відношення до природи в педагогічній теорії та шкільній практиці як соціально-педагогічна проблема. Методичні основи формування ціннісного ставлення до природи в учнів основної школи. Використання екскурсії як атрибуту екологічного виховання.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 08.04.2019
Размер файла 134,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Разом з тим, науковець виокремлює наступні задачі в процесі розвитку екологічного мислення [44, с.28-29]:

1. аналіз екологічного мислення методом виявлення особливостей сприйняття навколишнього середовища,

2. виявлення мотивації екологічної поведінки, що розкриває причини вчинків людей з точки зору відповідального відношення до природи;

3. аналіз психологічних наслідків екологічної кризи,

4. розробка психологічних основ екологічної пропаганди.

Слід підкреслити, що перед тим, як визначати шляхи формування ціннісного ставлення до природи у учнів основної школи, на нашу думку, потрібно, насамперед, розглянути більш детально існуючі суб'єктивні типи ставлень до навколишнього середовища. За результатами експериментальних досліджень, проведених у 1995 році Ясвіним В.А., в залежності від соціально-вікових груп, виділяються такі типи ставлень до природи:

- об'єктно-прагматичне (природа сприймається як джерело матеріальних цінностей або постачальник ресурсів);

- суб'єктно-прагматичне (природні об'єкти сприймаються суб'єктивно в певній якості партнерської взаємодії);

- об'єктно-естетичне (орієнтація на перцептивно-чуттєве, естетичне ставлення до природи);

- суб'єктно-естетичне (пов'язується зі здатністю емоційно пізнавати природне середовище, відчувати до нього симпатію та емпатію);

- об'єктно-пізнавальне (характеризується домінуванням когнітивного компоненту у відношенні до природи);

- суб'єктно-пізнавальне (направлене на вивчення природи при осмисленні цінності та унікальності кожного природного об'єкта);

- об'єктно-практичне (передбачає наявність практичного компоненту, при якому природа сприймається як засіб задоволення власних потреб);

- суб'єктно-практичне (орієнтовано на практичні дії людини по відношенню до навколишнього середовища, при цьому природа виступає як повноправний партнер);

- об'єктно-охоронне (природа сприймається як власність всього людства, в тому числі майбутніх поколінь, в інтересах якого, власне, передбачається охоронна діяльність по відношенню до природи);

- суб'єктно-етичне (природа сприймається з точки зору естетичної краси, незалежно від користі ресурсів, вона перетворюється на партнера людини);

Таким чином, як ми бачимо з вищенаведеної градації типів, педагогічний розвиток суб'єктно-етичного типу відношення до природи може розглядатися в якості головної мети екологічної освіченості кожної особистості.

Заслуговує на увагу функціональна модель формування ціннісного ставлення до природи в учнів старших класів сільської загальноосвітньої школи, запропонована С. Скрипник [39, с.15-20]. Складовою цієї моделі є: учень, учитель, мета і зміст функціонування моделі та принципи, форми, засоби й методи. Ці структурні компоненти виконують організаційну, конструктивну, гностичну, функціональну, комунікативну та проектну функції. Відповідно до моделі, з домінуючого ставлення до природи виділено принципові рівні у структурі особистості:

а) егоцентричний,

б) групоцентричний,

в) гуманістичний,

г) духовний (есхатологічний) [39, c.16-17].

Ставлення людини до навколишнього середовища враховується з перших років її навчання в школі. Від того як і чому її навчають, залежить, чи сформується в неї бережливе, уважне ставлення до природи як до джерела матеріальних і духовних благ, чи ж виробиться споживацьке ставлення, без турботи про майбутнє.

У середній школі екологічна освіта носить міжпредметний характер і розглядається під кутом зору специфіки змісту багатьох предметів: географії, біології, хімії та інших. Важливе значення мають роботи на місцевості з оцінювання впливу людини на довкілля. На їх основі у школярів виробляється звичка правильно і критично оцінювати свою поведінку та дії інших людей у природі, вибирати лінію поведінки, яка відповідає законам співіснування природи й суспільства.

Крім того, в екологічному вихованні поряд з моральним важливу роль відіграє й естетичне виховання. Побачити прекрасне в природі, житті й діяльності людей, правильно зрозуміти красу праці людини з освоєння довкілля допомагає читання географічних і художніх описів, виконання творчих робіт з літератури й мови. Велике значення має вивчення пам'яток історії, культури, народних традицій та звичаїв.

Необхідно зазначити, що форми екологічного виховання реалізуються через систему методів екологічного виховання. Серед різноманіття методів екологічного виховання молодших школярів заслуговують на особливу увагу методи, обґрунтовані й впроваджені російськими дослідниками С. Дерябо та В. Ясвіним. Отже, цими методами є: екологічна лабілізація (від лат. labilis - нестійкість) - недоцільність традиційних технологій екологічної діяльності; екологічна асоціація (від лат. associatio - поєднання) - встановлення зв'язку між природними образами, художня репрезентація природних об'єктів (від англ. representatoin - представляти) - відображення природних об'єктів у творах мистецтва; екологічна ідентифікація (від лат. identificare - ототожнення) - порівняння людини з певним природним об'єктом; екологічна експектація (від англ. expectation - чекання) - психологічне навіювання на зустріч з природою; екологічна емпатія (від гр. empatheia - співчуття) - співчуття природному об'єктові; екологічної рефлексії (від лат. reflexio - відбиття) - погляд на свої екологічні дії збоку; екологічна ритуалізація (від англ. ritual - обряд) - організація екологічних обрядів; екологічна турбота.

Метод екологічної ідентифікації передбачає зміну ролей - своєрідне перевтілення: школяр виконує функцію природного об'єкта і його середовища. Цей метод застосовують на уроках читання, коли ролі природних об'єктів (тварин, рослин, птахів) розподілені між школярами, а також під час проведення свят, вистав, конкурсів з екологічної тематики. Цей метод сприяє “входженню” у розуміння стану, проблем навколишнього природного середовища, психологічному пережиттю через уявлення особистості про певний природний об'єкт.

Метод екологічної емпатії полягає у педагогічній актуалізації співпереживання, співчуття особистістю стану природного об'єкта через перенесення особистістю власних станів на природні об'єкти і навпаки. Метод екологічної емпатії передбачає використання запитань, які стимулюють появу емпатії до живого: “Який настрій у…”, “Які почуття в…”, “Чи болить рослину або тварину? ” тощо.

Метод екологічної рефлексії полягає у педагогічній актуалізації аналізу школярем своїх дій і вчинків, спрямованих на світ природи, з погляду їх екологічної доцільності (“Що було коли б коли люди не поливали рослини, не доглядали за тваринами, деревами? ” тощо). Цей метод сприяє усвідомленому ціннісному ставленню до навколишнього середовища, привчає до самоаналізу своїх вчинків та відповідальної екологічної діяльності.

Метод екологічних асоціацій полягає у педагогічній актуалізації асоціативних зв'язків між різними психічними образами у контексті розглядуваних проблем. Важливо не тільки виявити асоціативні образи, а й “розкрити змістовий, смисловий компонент кожної асоціації, з'ясувати, чому саме цей образ вибраний, які якості, властивості або характеристики виявилися об'єднуючими (загальними) при виборі цієї асоціації. Відповіді на такі питання допомагають виявити смисловий аспект сприйняття, особливості емоційного ставлення до кодованого об'єкту, що сприяє і більш об'єктивній інтерпретації одержуваних результатів.

Метод екологічної лабіалізації полягає в цілеспрямованому колекційному впливі на певні взаємозв'язки в цілісній картині світу особистості, з огляду на що виникає психологічний дискомфорт, який зумовлений усвідомленням неефективності особистої екологічної діяльності. Лабілізаційні прийоми можуть бути дуже різними. Це може бути екскурсія на забруднені водойми річок, у захаращені парки та сквери тощо. Цей метод використовується свідомо для підвищення мотивації учасників навчального процесу на виконання екологічної діяльності. Лабілізація буває різного рівня інтенсивності і може породжувати різні почуття: тривоги, сорому, провини, розчарування, агресії, невпевненості, безпорадності тощо. Відчути і перебороти лабіалізацію допомагає створена педагогом атмосфера доброти, доброзичливості, довіри, безпеки.

Метод екологічно-емоційного впливу спрямований на розвиток етичних взаємин і почуттів, формування в особистості екологічно прийнятних стереотипів поведінки й діяльності в навколишньому природному середовищі. Цей метод є цілком завершеною технологією для формування і розвитку в молодших школярів почуття поваги до природи і розкриття її універсальної цінності для свого здоров'я. Він передбачає чуттєве сприйняття реального навколишнього природного середовища у процесі його дослідження чи спостереження за окремими природними об'єктами чи явищами, завдяки чому відбувається позитивний вплив об'єкта на психофізичний стан людини.

Метод екологічної експектації передбачає педагогічну актуалізацію емоційно насичених очікувань майбутніх контактів школярів з природою. Цей метод дозволяє стимулювати суб'єктифікацію природних об'єктів ще до безпосереднього контакту з ними. Педагог заздалегідь готує дітей до зустрічі з природними об'єктами. Наприклад, перед екскурсією в зоопарк педагог знайомить молодших школярів з тваринами, їхнім поширенням на землі, значенням тощо.

Метод ритуалізації екологічної діяльності полягає в педагогічному застосуванні ритуалів і традицій, пов'язаних з діяльністю, спрямованою на світ природи. Важливими умовами реалізації цього методу є наявність відповідної символіки (емблема, прапор, девіз, нагороди), ієрархії (звання і привілеї), статуту. Значний потенціал щодо реалізації цього методу зосереджено в традиціях та звичаях українського народу (розкопування джерел і криниць, екологічні та природоохоронні толоки, сезонні свята і пов'язані з ними ритуали тощо). Цей метод сприяє мотивації і структуруванню діяльність учнів засобом організації екологічних клубів, об'єднань, рухів тощо.

Метод екологічної турботи передбачає педагогічну актуалізацію екологічної активності особистості, спрямованої на надання допомоги і сприяння захисту і розвитку природних об'єктів. Метод направлений на вияви співучасті, підтримки, опіки природних об'єктів, що спонукає школярів до підвищення своєї екологічної компетентності - до оволодіння необхідними знаннями, уміннями і навичками. Адже для того, щоб надати кваліфіковану допомогу будь-якому природному об'єкту, слід знати і вміти, що і як потрібно зробити. Прикладами застосування цього методу є діяльність гуртка юних натуралістів, догляд за тваринами, рослинами тощо.

Метод художньої репрезентації природних об'єктів і явищ - актуалізація уявлення про довкілля за допомогою художніх образів. Використання вчителем поезії, класичних літературних творів, музичних творів, живопису, графіки, зразків декоративно-ужиткового мистецтва значно розширює можливості екологічного виховання молодших школярів.

Що стосується шляхів формування ставлення до природи, то найбільш продуктивними формами, спрямованими на засвоєння учнями екологічних знань, є:

- екскурсії,

- дидактичні ігри,

- робота з науково-популярними джерелами,

- опорними схемами та таблицями;

- евристичні бесіди,

- відеоподорожі.

Безперечно, для розвитку мотиваційно-ціннісної сфери особистості учнів ефективними є такі форми і методи роботи, як

1. метод екологічної емпатії;

2. насичення навчального матеріалу фактами, стимулюючими етичне ставлення учнів до природних об'єктів;

3. обговорення результатів діагностики суб'єктивного ставлення учнів до природи та його корекція;

4. еколого-психологічний тренінг, тематика якого спрямована на розвиток в учнів емпатії до природних об'єктів, відчуття відповідальності за їх життя. Як засіб в екологічному вихованні використовуються структурні вправи тренінгу, які добираються вчителем відповідно до специфіки аудиторії та інформаційної наповнюваності заняття. Розрізняють два варіанти тренінгових вправ згідно з їх спрямованістю:

1) психо-емоційний тренінг співпереживання та самоусвідомлення причетності до природи;

2) психо-емоційний груповий тренінг актуалізації готовності до розв'язання екологічних проблем.

Для створення певного емоційного настрою на уроках, поряд з інформацією наукового характеру, є доцільним використання літературних творів, творів образотворчого мистецтва та музики.

Для організації практичної екологічно спрямованої діяльності учнів використовувати такі форми роботи:

- практичні,

- лабораторні роботи,

- екологічний практикум,

- екологічні акції,

- творчі завдання,

- ділові ігри,

- екскурсії.

Слід підкреслити, що екскурсії сприяють прояву активності школярів у вирішенні локальних екологічних проблем, а також позитивно впливають на екологізацію учнів основної школи.

До шляхів формування ставлення до природи також відносяться форми і засоби екологічного виховання в умовах класно-урочної системи:

· інтегрально-пошукові групові та рольові ігри - тип екологічних ігор, що базується на проектуванні соціального змісту екологічної діяльності. Їх специфікою виступає ототожнення людиною себе з іншими живими істотами або природними об'єктами;

· творча “терапія” - відображення людиною довкілля та почуттів, викликаних ним, засобами мистецтва;

· мозковий штурм - форма колективної роботи, яка характеризується спільною спрямованістю мислення на розробку ідей та підходів для вирішення певної проблеми, але не їх оцінку;

· імітаційне моделювання - прогнозування і демонстрація природних процесів та фрагментів екологічної реальності шляхом перетворення створеної моделі через особистісну включеність у неї [33, с.36-37].

Як правило, у структурі уроку педагогічні засоби та форми екологічного виховання використовуються на етапах засвоєння нового матеріалу та під час закріплення. Запропоновані форми та засоби можуть бути введені у вступну бесіду у вигляді мозкового штурму з подальшою дискусією, що забезпечує учням відчуття причетності до проблем, на яких наголошує вчитель, а також при закріпленні навчального матеріалу у формі своєрідного тренінгу та інших оригінальних прийомів. Важливим засобом екологічного виховання є творча “терапія” в процесі вивчення або закріплення навчального матеріалу. Це, перш за все, шлях від особистої до колективної творчості учня, яка допомагає не тільки розкрити саму суть явища, що вивчається, але й “розкритися" самому в цьому явищі.

При вивченні екології в загальноосвітній школі вчителі, насамперед, повинні розробити єдину систему, яка б об'єднувала класну і позакласну навчально-виховну роботу [41, 180-205]. Класна робота передбачає проведення уроків, лабораторно-практичних, семінарських і факультативних занять. Проведення уроків повинно здійснюватися за навчальною програмою, згідно з якою координується програма факультативних занять. Для того, щоб викликати в учнів інтерес до навчання, часто треба відступити від традиційних форм та освоїти нові форми і методи, які орієнтуються на об'єднання зусиль учнів, розвиток навиків спільної пізнавальної і практичної діяльності.

Не секрет, що все більшої популярності набувають групові методи (моделі) навчання, у яких реалізуються інтерактивні технології. О. Пометун, Л. Пироженко розподіляють інтерактивні технології навчання на 4 групи залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів:

· інтерактивні технології кооперативного навчання;

· інтерактивні технології колективно-групового навчання;

· технології ситуативного моделювання;

· технології опрацювання дискусійних питань.

Інтерактивна технологія навчання не залишає поза увагою жодного учня і дає можливість брати участь у колективному взаємодоповнюючому процесі навчального пізнання. Перед кожним учнем стоїть конкретне завдання, від виконання якого залежить успіх цілої групи. Досвід застосування таких моделей свідчить про значне підвищення ефективності навчання і виховання, узгодження дій, активізацію взаємодопомоги. Такі методи навчання вимагають, насамперед, додаткової глибокої та ґрунтовної підготовчої роботи вчителя. При плануванні інтерактивних уроків (урок-гра, урок-дискусія, урок-КВК, урок-творчий проект) вчитель складає сценарій заняття, обдумує тематику, підбирає певну інформацію і надає її учням, обирає методи проведення уроку, дає інструкції щодо виконання завдань, проводить консультації тощо.

Як показує аналіз наукових джерел, у системі екологічного виховання виділяють такі основні напрямки:

1. Політичний. Його важливим методологічним принципом є положення про відповідність пануючих в суспільстві відносин між людьми та пануючого в ньому ставлення до природи, що випливає з основного закону соціальної екології. Цей напрямок сприяє формуванню екологічної свідомості та екологічної культури та наукового підходу до оцінки як конкретних екологічних проблем в різних соціально-політичних системах, так і характеру самих цих систем. Безсумнівно, оптимальні форми взаємовідносин суспільства та природи можуть складатись лише в суспільстві, яке культивує повагу до індивіда, його гідності та невід'ємних прав, де основний економічний закон передбачає турботу і про людину, і про природу, де знайдено механізм узгодження між цілями індивіда та суспільства, суспільним виробництвом і оточуючим середовищем. Цей напрямок тісно пов'язаний з патріотичним вихованням, оскільки любов до природи, крім глобальних аспектів повинна мати і конкретне наповнення.

2. Природничо-науковий. В його основі лежить наукове розуміння нерозривної єдності суспільства та природи. Суспільство нерозривно пов'язане з природою як своїм походженням, так і існуванням. У соціальному плані суспільство пов'язане з природою за допомогою виробництва, без якого воно не може існувати. Природа створює потенційні умови для задоволення людиною своїх матеріальних та духовних потреб. Реалізуються ж ці потреби лише шляхом доцільної діяльності. В процесі виробництва людина створює власні потоки речовини та енергії, які дезорганізовують існуючі в природі і відшліфовані мільярдами років цикли енергетичного і речовинного обміну. Тим самим відбувається порушення дії механізмів самовідтворення основних якісних параметрів біосфери, тих об'єктивних умов, які забезпечують існування людини як біологічної істоти. Ці порушення породжуються обмеженістю наявних знань про закономірності розвитку природи, невмінням враховувати всі можливі наслідки людської діяльності. Вивчення закономірностей, за якими протікають процеси енергетичного та речовинного обміну в оточуючому природному середовищі, і узгодження з ними виробничої діяльності є однією з найголовніших умов запобігання глобальній екологічній катастрофі. Людина повинна не знищувати складні механізми функціонування, саморегулювання та самовідтворення природи, а цілеспрямовано перетворювати її в своїх інтересах із врахуванням об'єктивних закономірностей.

3. Правовий. Екологічні знання, переростаючи в переконання та дії, повинні тісно поєднуватись з активною участю індивіда в дотриманні ним самим та оточуючими норм природоохоронного законодавства, в яких повинні бути відбиті загальносуспільні інтереси. Держава як головний механізм регулювання та узгодження загальних інтересів індивіда та суспільства у їх взаємовідносинах з природою має виключне право не лише на створення екологічного законодавства, а й примусові дії щодо індивідів чи їх груп, направлені на дотримання цих законів. Цей напрямок тісно пов'язаний з формуванням екологічної відповідальності, і не лише правової, а й моральної.

4. Морально-естетичний. Сучасна екологічна ситуація вимагає від людства нової моральної орієнтації у відносинах з природою, перегляду певних норм поведінки людини в оточуючому природному середовищі. В суспільствах, що знаходяться на індустріальному щаблі розвитку, мораль орієнтує природокористувачів на хижацьку експлуатацію природних ресурсів, на забезпечення потреб членів суспільства не рахуючись з екологічними наслідками виробничої діяльності. При переході до індустріальної стадії розвитку, коли відбувається якісний стрибок в продуктивних силах, формування екологічного імперативу, який повинен стати нормою морального регулювання конкретних способів освоєння природи, є однією з найбільш нагальних вимог. У морально-естетичному напрямку екологічного виховання розглядається і проблема ставлення до природи як абсолюту краси, відповідальності за її збереження перед нинішнім та майбутніми поколіннями.

5. Світоглядний. Екологічне виховання не може бути ефективним, не формуючи відповідним чином основ світогляду. Для того, щоб індивід міг дійсним чином взяти участь у ліквідації загрози екологічної кризи, щоб це стало його внутрішньою потребою, необхідна його здатність дати науково обґрунтовані відповіді на питання про сутність світу, природи, людини, про цілі та межі людського пізнання та перетворення оточуючого природного світу, про сенс людського буття. У цьому напрямку відбувається формування системи екологічних цінностей та пріоритетів індивідів і суспільства. Більш наочно основні напрямки екологічного напрямку виховання учнів основної школи, а також форми та засоби екологічного виховання представлені в Додатку А.

За даними наукових досліджень підвищенню ефективності сприяє вміння використовувати засоби екологічного виховання. До них, насамперед, необхідно віднести:

· сім'ю, в якій відбувається первинна соціалізація індивіда, формуються основні риси особистості, тип світосприйняття;

· засоби масової інформації, що впливають на масову свідомість суспільства, дають актуальну екологічну інформацію, первинну інтерпретацію подій чи прийнятих рішень і тим самим формують громадську думку;

· неспеціалізовану освіту всіх щаблів - від дитячих садків до вищих навчальних закладів - де при викладанні практично всіх навчальних дисциплін повинна бути природоохоронна тематика, повинні формуватися основи знань природничих, технічних та соціальних знань, важливих в соціально-екологічному відношенні;

· спеціалізовану освіту, спрямовану на формування кадрів спеціалістів, що професійно займатимуться питаннями, пов'язаними з проблемами оптимізації та гармонізації взаємодії в системі "суспільство-природа";

· систему екологічного законодавства, покликану вказувати на загальні орієнтири держави як виразника суспільних інтересів у галузі використання природних ресурсів, охорони природи, збереження придатного для життя і здоров'я людини природного середовища;

· карно-наглядову систему держави, завданням якої є формування переконання, що будь-які правопорушення в галузі природокористування та дотримання екологічних прав громадян будуть відповідно оцінені державою.

Важливо, що організація навчально-виховного процесу відносно екологічного виховання учнів основної школи орієнтована на розвиток:

ь афективної сфери діяльності (здатність відчувати, співпереживати, емоційно реагувати);

ь когнітивного мислення (самостійність мислення, вироблення активної життєвої позиції, самостійність у здобутті наукових знань про світ);

ь дієвої сфери особистості (оволодіння учнями різноманітними способами творчої діяльної)

При цьому виділяється три основні підходи до процесу формування ціннісного ставлення до природи під час навчально-виховної роботи:

1. Створення особливого простору навчальної та позакласної діяльності, в якому учень здійснює суб'єктивне відкриття екологічних законів, явищ, закономірностей, засвоює механізм здобуття нових знань. Учень має можливості творчої участі у процесі оволодіння новими екологічними знаннями, формування пізнавальних інтересів і творчого екологічного мислення.

2. Ігровий підхід - це створення особливого простору навчальної діяльності, в якому учень готується до вирішення життєво важливих проблем і реальних складнощів, "переживаючи" ці ситуації й способи їх розв'язання в навчальному процесі.

3. Стратегічний підхід - це створення особливого простору навчальної діяльності в якому учень вчиться самостійно аналізувати екологічні ситуації, визначати своє місце в житті, висловлювати власну точку зору, готується до свідомого вибору професії, проектує своє майбутнє шляхом вибору стратегії.

Відомо, що ціннісне ставлення до природи виявляться у таких ознаках:

усвідомлення функцій природи в житті людини, самоцінності природи; - почуття особистої причетності до збереження природних багатств, відповідальності за них;

здатність особистості гармонійно співіснувати з природою;

поводитися компетентно, екологічно безпечно;

критична оцінка споживацько-утилітарного ставлення до природи, яке призводить до порушення природної рівноваги, появи екологічної кризи;

вміння протистояти проявам такого ставлення доступними способами;

активна участь у практичних природоохоронних заходах;

здійснення природоохоронної діяльності з власної ініціативи; - посилене екологічне просвітництво.

Ціннісне ставлення до природи і сформована на його основі екологічна культура є обов'язковою умовою сталого розвитку суспільства. Узгодження економічних, екологічних і соціальних чинників розвитку учнів основної школи в навчальних закладах реалізується завдяки:

створенню екологічних гуртків, об'єднань, товариств охорони природи, екологічним агітбригадам, екологічним таборам;

проведенню науково-дослідної та пошукової роботи;

проведенню виховної роботи екологічного спрямування;

проведенню масових форм природоохоронної роботи, в тому числі і практичного спрямування, щодо озеленення, благоустрою території навчального закладу.

Згідно з сучасними вимогами, ще в початковій школі спрямовують світогляд учнів на цілісність і тісний взаємозв'язок рослинного і тваринного світу між собою та компонентами і явищами неживої природи та поглиблюють цю роботу в середніх та старших касах.

Спланувавши тематику екскурсій, прогулянок, дозвілля, відпочинку, вчитель може зорганізувати учнів не тільки на вивчення і засвоєння теоретичних інформацій, а й на виконання доступних їхньому вікові практичних природоохоронних завдань. Такими, наприклад, можуть бути:

- догляд за зеленими насадженнями на території навчального закладу та квітами в приміщенні, підгодівля зимуючих птахів,

- виготовлення й розвішування штучних гніздівель,

- догляд за класним /шкільним/ куточком живої природи.

Велика роль у формуванні знань і навичок з екології досягається навчальними закладами безпосередньо через залучення учнів до гурткової роботи еколого-натуралістичного спрямування та участі в різноманітних заходах як форми організації позашкільної освіти. Мережа гуртків екологічного спрямування має важливе значення для формування екологічного світогляду підростаючого покоління [20, с.33-35].

Основними показниками екологічної культури визначають знання загальних закономірностей розвитку природи і суспільства, розуміння взаємозв'язку їх існування і того, що природа склала першооснову становлення й еволюції людства, визначення соціальної зумовленості взаємовідносин людини і природи, подолання споживацького ставлення до природи як джерела матеріальних вигод, уміння передбачити наслідки впливу діяльності людини на біосферу Землі, підпорядкування своєї діяльності вимогам раціонального природокористування, вміння зберегти сприятливі природні умови і конкретну працю.

Фундамент екологічної культури закладається в дитинстві. І тут першочергова роль належить сім'ї. Особливе місце у формуванні екологічного світогляду відводиться загальноосвітній середній школі. Вивчення в школі природничих наук формує основи екологічних знань та наукові засади природокористування. Природоохоронні знання необхідні для вдосконалення самого навчально-виховного процесу, формування цілісної картини світу. Екологічна освіта і виховання в школах мають реалізуватися неперервно і послідовно, комплексно і на міжпредметній основі, формувати певні переконання відповідно до набутих знань, а також практичні навички й активну життєву позицію щодо збереження природи. Тому зміст природоохоронної освіти повинен включати систему знань про особливості природи і взаємовідносини суспільства і природи, вміння і навички з її вивчення, збереження і відтворення. Визначальне і вагоме місце в системі екологічної освіти і навчання займають юнацькі та молодіжні громадські природоохоронні організації та об'єднання [28, с.7-13].

Отже, формування ціннісного ставлення до природи у учнів основної школи виховання - це психолого-педагогічний процес, спрямований на розвиток у учнів екологічних знань та наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони, збереження і примноження природних ресурсів.

2.2 Використання екскурсії як невід`ємного атрибуту екологічного виховання учнів основної школи

Як відомо, на основі природознавчого, екологічного, народознавчого виховання розробляються та впроваджуються нові навчально-виховні моделі, форми, які ґрунтуються на надбаннях української та світової науки еколого-натуралістичного спрямування, на традиціях та звичаях українського народу [5, с.36-38].

Основними формами екологічного виховання учнів основної школи стають:

1. екологічні маршрути,

2. екскурсії,

3. походи в природу,

4. робота по озелененню вулиць, скверів, парків,

5. прибирання територій освітніх установ.

Це сприяє розвитку екологічних знань, набуттю екологічних умінь і навичок, вихованню екологічної культури і дбайливого ставлення учнів до природи рідного краю. Такі форми роботи дозволяють учням глибше ознайомитися з природою рідного краю, рослинним і тваринним світом, побачити навколишню красу і дають можливість поділитися своїми враженнями.

Слід відмітити, що традиційні форми навчання є також досить ефективними для екологічного виховання учнів. Це передусім бесіди, диспути, лекції, зустрічі за круглим столом, батьківські конференції, огляди-конкурси, шкільні олімпіади, що проводяться на базах кращих загальноосвітніх шкіл і додаткових освітніх установ за участю учителів, батьків, викладачів вишів з екології.

В процесі виховання варто дотримуватися позиції про те, що людина і суспільство мають фундаментально змінити своє ставлення до природи та її ресурсів. Учні мають бути націлені на усвідомлення цінності природи; непорушної єдності людського життя і природного середовища; важливості не лише природоохоронних знань, а передусім екологічної діяльності, поліпшенні і підтриманні балансу природного середовища.

Більш детальніше зупинимося на такій формі екологічного виховання як екскурсія. На думку науковців, особливе місце в організації екологічного виховання молодших школярів належить саме екскурсіям. В процесі проведення екскурсій завдяки безпосередньому спостереженню об'єктів пізнання створюються найкращі умови для розв'язання освітніх, виховних і розвивальних завдань екологічної освіти, для набуття дитиною особистісно-значущого досвіду природоохоронної діяльності. На важливості екскурсій у природу наголошував ще К. Ушинський; учений зазначав, що місцева природа має такий вплив на формування особистості, який може зрівнятися лише з впливом педагога.

Екологічна екскурсія - це одна з форм формування екологічної свідомості учня, яка впливає на розвиток особистої відповідальності за стан збереження природної рівноваги навколишнього середовища, вироблення екологічно грамотної поведінки в природі, засвоєння етичних норм у ставленні до об'єктів природи. Екскурсії з учнями загальноосвітніх навчальних закладів можуть вирішувати різні завдання і мати різноманітні форми проведення, але завжди спільними для них є загальні науково-теоретичні засади організації.

За переконанням фахівців, у процесі підготовки до екскурсії потрібно окреслити методики її проведення. Під час проведення екскурсії варто враховувати: час проведення екскурсії, вікові особливості екскурсантів, ступінь інформованості екскурсантів та мету проведення екскурсії.

Разом з тим виділяють ряд принципів, застосування яких при організації проведення екскурсії дає можливість організатору екскурсії досягти визначеної мети.

1. Науковий підхід. Зрозуміти особливості предметів і явищ природи можна лише за умов вивчення їх у безпосередніх взаємозв'язках і на основі узагальнень. Тільки врахування діалектичних процесів у природі, в тому числі і в житті живих організмів, дає змогу зрозуміти явища, що відбуваються у природі. Глобальною залежністю у природі є залежність організмів від умов існування. Вивчення мінливості окремих груп живих організмів (різноманіття та принципи пристосування) в багатьох випадках доступно безпосередньому сприйманню учнів.

2. Виховна направленість. Екскурсії мають широкі можливості для виховання у школярів дбайливого відношення до природи та створюють умови для надбання досвіду прийняття екологічних рішень на основі отриманих знань: як і де прокласти тропу, влаштувати зупинку, як ходити по лугу та в лісі, як ставитися до їх живих мешканців, як поводити себе в природі.

3. Краєзнавча направленість. Краєзнавчий принцип по формуванню екологічної культури школярів є провідним. Екологічне краєзнавство дає матеріал для обговорення різних життєвих ситуацій у природному середовищі і дозволяє виховувати підростаюче покоління не в традиції якомога більше брати від природи, а в притаманному українському народові гармонійному співіснуванні з природою, раціональному використанні та відтворенні її ресурсів.

4. Активізація пізнавальної діяльності. Використання під час екологічних екскурсій системи пізнавальних завдань дає можливість спрямувати діяльність дітей так, щоб через самостійні відкриття, розв'язання проблемних завдань, різноманітні дії з природними об'єктами учні оволодівали новими знаннями, уміннями, навичками. При цьому завдання можуть бути найрізноманітніші: облік птахів, спостереження за поведінкою зимових зграй синиць (а весною і восени - інших представників орнітофауни), облік рослинності, слідів життєдіяльності тварин, загальний опис маршруту.

5. Широке застосування методу спостереження. Часто школярі помічають лише зовнішні, часто несуттєві для характеристики явища ознаки, тому треба учити їх бачити найбільше важливі суттєві риси, що характеризують предмет або явище. Для цього насамперед слід організувати спостереження школярів за певним конкретним природним явищем або об'єктом. Спостереження за неживою природою треба поєднувати зі спостереженнями за змінами в рослинному і тваринному світі, а також звернути увагу на тісний природний взаємозв'язок між живою і неживою природою.

6. Розвиток естетичних почуттів. У житті людини прекрасне завжди виступає як могутній духовний стимул. Якщо у шкільному віці закласти розуміння краси і добра, воно завжди залишиться назавжди. Для формування емоційно-позитивного ставлення дітей починати знайомство з об'єктом природи потрібно з його естетичних особливостей. Якщо дитина любитиме світ природи, який її оточує, у неї ніколи не підніметься рука, щоб зруйнувати його і позбавити краси.

7. Можливість залучення до безпосередньої природоохоронної діяльності.

Саме на екскурсії діти на практиці вчаться проводити природоохоронну роботу, вчаться правилам поведінки на природі. Проведення таких видів природоохоронної роботи, як розчищення дна джерел та лісових струмочків, спасіння мальків риб і пуголовок жаб із висихаючи водойм, відродження місць старих вогнищ, лікування старих дерев, обладнання огорожі біля лісових мурашників та інше допомагає дітям формувати активну позицію у природоохоронній діяльності.

Для того, щоб екологічна екскурсія була ефективнішою, вона має відповідати наступним критеріям:

1. доступності,

2. науковості,

3. екологічності.

Треба розуміти, що екскурсія має виховний ефект тільки за умови коли вона не є випадковою і є складовою частиною навчального плану та перманентного процесу навчання.

Разом з тим, до екологічної екскурсії висувають ряд основних вимог:

- екскурсія є складовою навчальних занять, а не прогулянкою;

- перед проведенням екскурсії потрібно попередньо скласти план, визначити тему екскурсії, місце проведення та цілі;

- необхідно чітко дотримуватися теми заняття та не відступати від наміченої теми екскурсії,

- під час екскурсії розповідати необхідно лише про те, що можливо продемонструвати;

- потрібно уникати довгих пояснень,

- корисно долучати екскурсантів (учнів) до активної дослідницької роботи, не залишати їм роль слухачів,

- слід уникати специфічної термінології, яку учні не спроможні запам'ятати,

- корисно зосереджувати увагу учнів на потрібному об'єкті,

- своєчасно зупиняти хід екскурсії, якщо відчувається втома екскурсантів,

- закріплювати матеріал у свідомості учнів на наступних уроках.

Потрібно додати, що ефективність екологічної екскурсії досягається при виконанні таких вимог:

1. Заздалегідь визначити тему екскурсії, визначити маршрут та план її проведення. Треба відбирати для показу тільки ті об'єкти, які мають безпосереднє відношення до теми.

2. При проведенні екскурсії треба уникати довгих пояснень, не можна відволікатися на випадкові питання.

3. Розповідати на екскурсії тільки про ті об'єкти, які можна показати. Не слід перевантажувати пам'ять екскурсантів багатьма назвами - вони їх забудуть.

4. Не бажано залишати учасників екскурсії пасивними слухачами. Краще залучити їх до активної роботи за спостереженнями за природними об'єктами і явищами.

5. Щоб направити роботу дітей по напрацьованому плану, завдання краще давати письмово (у формі нескладних питань або карток для запису визначених певних спостережень).

У кінці екскурсії в підсумковій бесіді необхідно підвести учнів до певних висновків. По дорозі в школу можна задати низку цікавих запитань, провести вправи з елементами гри (визначення напряму, відстані, висоти дерев; пізнавання видів рослин і тварин, перерахування їх характерних ознак, умов життя і тому подібне). Закінчувати екскурсію найкраще після повернення до школи, де кожен загін здає спорядження і матеріали спостережень у куточок природи. Після відповідної обробки експонати можна оформити у вигляді виставки.

Щоб навчити учня правильно вести себе на природі, потрібна роз'яснювальна виховна робота, яка покликана формувати дбайливе ставлення до усього живого, а також дотримуватися правил поведінки в природному середовищі, уміння поводитися зі знаряддями праці (молотком, сокирою, лопатою тощо). Учителеві важливо роз'яснювати школярам необхідність певного самообмеження своїх потреб при спілкуванні з природою; слід постійно наголошувати на тому, що дари природи є загальним надбанням. Потрібно підвести дітей до розуміння того, що природа довірливо відкриває свої комори не для безоглядного споживання, а для досягнення розуміння її законів, що ставлення людини до природи має служити мірилом його культури. Щоб будь-яка зустріч з природою несла радість відкриттів і відчуття краси рідних просторів, необхідно не лише підкреслювати економічне і практичне значення природи, але й акцентувати увагу на її пізнавальній і естетичній цінності.

Необхідно навчати виражати своє ставлення до тих або інших подій, запропонувати власну модель поведінки. Адже показником ефективності екологічної освіти і виховання є не лише знання, але й участь школярів в поліпшенні природного середовища своєї місцевості. Практична діяльність у сфері охорони природи може бути різноманітною за своїм змістом залежно від місцевих умов, але має бути спрямована на поліпшення довкілля.

Отже, формування у учнів основної школи екологічної свідомості неможливо уявити без застосування методу екологічних екскурсій. Комплексне застосування засадних принципів при організації екологічних екскурсій допоможуть створити умови для виховання екологічно освіченої людини, яка відчує себе частинкою природи, побачить її красу, полюбить все живе.

Висновки

Отже, підсумовуючи, можна констатувати, що формування ставлення до природи - це, насамперед, показник рівня екологічної освіти кожної людини. З іншого боку, екологічна освіта - це неперервний процес засвоєння цінностей і понять, які спрямовані на формування умінь і стосунків, необхідних для осмислення і оцінки взаємозв'язків між людьми, їхньою культурою і навколишнім середовищем.

В даній дипломній роботі нами були виконані наступні завдання:

1. розглянуті теоретичні основи формування ставлення до природи, а саме:

- з'ясована сутність поняття "екологічна освіта", "відповідальне ставлення", "екологічна компетентність";

- в межах аналізу теоретичних основ формування ставлення до природи з'ясовано чинники набуття у учнів основної школи навичок екологічної компетентності;

- визначили компоненти та критерії екологічного виховання;

- довели, що здоровий спосіб життя є складовою частиною екологічної культури особистості, формою прояву її відповідальності за ставлення до власного організму як високоорганізованої біологічної системи, здатної до саморегуляції та адаптації.

2. проаналізовані соціально-педагогічні умови формування ставлення до природи;

Зокрема, виявлено, що у системі підготовки молодого покоління до раціонального природокористування, відповідальному відношенню до природних ресурсів важливе місце належить школі, яку можна розглядати як початковий ступінь збагачення людини знаннями про природне і соціальне оточення, знайомства його з цілісною картиною світу і формування науково-обгрунтованого, етичного і естетичного відношення до світу.

3. з`ясовані шляхи формування ставлення до природи учнів основної школи, які залежать від єдності наступних задач:

а) освітніх - формування системи знань про екологічні проблеми сучасності і шляхи їхнього дозволу;

б) виховних - формування мотивів, потреб і звичок екологічно доцільного поводження і діяльності, здорового способу життя;

в) розвивальних - розвиток системи інтелектуальних і практичних умінь по вивченню, оцінці стану і поліпшенню навколишнього середовища своєї місцевості; розвиток прагнення до активної діяльності по охороні навколишнього середовища: інтелектуального (здатності до аналізу екологічних ситуацій), емоційного (відношення до природи як до універсальної цінності), морального (волі і наполегливості, відповідальності);

4. визначені форми та засоби екологічного виховання учнів основної школи. Зокрема, доведено, що найбільш продуктивними формами, спрямованими на засвоєння учнями екологічних знань, є:

- екскурсії,

- дидактичні ігри,

- робота з науково-популярними джерелами,

- опорними схемами та таблицями;

- евристичні бесіди,

- відео подорожі;

5. розроблені методичні рекомендації щодо екологічного виховання учнів основної школи, які б сприяли підвищенню рівня ціннісного ставлення до природи. Серед них: створення екологічних гуртків, об'єднань, товариств охорони природи, екологічним агітбригадам, екологічним таборам; проведення науково-дослідної та пошукової роботи; проведення виховної роботи екологічного спрямування; проведення масових форм природоохоронної роботи, в тому числі і практичного спрямування, щодо озеленення, благоустрою території навчального закладу; використання екологічних екскурсій як головної умови для виховання екологічно освіченої людини, яка відчує себе частиною природи.

Список використаних джерел

1. Баландин Р.К. Природа и цивилизация / Р.К. Баландин, Л.Г. Бондарев. - М.: Мысль, 1988. - 235 с.

2. Бондаренко В.Д. Культура общения с природой / В.Д. Бондаренко. - М.: Агропромиздат, 1987. - 174 с.

3. Борисенко Л.М., Ніколаєвська Р.М. Проектування, розробка та реалізація проекту - програми розвитку освітнього закладу // ВГ "Основа". - 2008. - травень (№ 13 (205). - С.12 - 31.

4. Букин А.П. В дружбе с людьми и природой: книга для учителя /А.П. Букин. - М.: Просвещение, 1991. - 159 с.

5. Вербицький В.В. Розвиток позашкільної еколого-натуралістичної освіти в Україні (1925 - 2000 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. пед. наук: 13.00.01 “Загальна педагогіка та історія педагогіки” / В.В. Вербицький. - Київ, 2004. - 48 с.

6. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник, - К,: Вид, центр "Академія", - 2011. - 576 с.

7. Гончаренко С.У. Методологічні характеристики педагогічних досліджень /Вісник Академія педагогічних наук України - 1993 - С.11-13.

8. Голубев И.Р. Окружающая середа и ее охрана: [кн. для учителя] / И.Р. Голубев, Ю.В. Новиков. - М.: Просвещение, 1985. - 191 с.

9. 9. Гладков Н.А. Охрана природи: [учеб. Пособ. для студ. биол. спец. пед. ин-тов] / Н.А. Гладков, А.В. Михеев, В.М. Галушин. - М.: Просвещение, 1975. - 299 с.

10. 10. Грицан М. Сучасна екологічна освіта: передумови, принципи, завдання / М. Грицан, М. Курик // Дошкільне виховання. - 2001. - № 10. - С.6-7.

11. 11. Дерябо С.Д. Экологическая педагогика и психология / С.Д. Дерябо, В.А. Ясвин. - Ростов-на-Дону.: “Феникс”, 1996 - 480 с.

12. 12. Дьомін В.О. Вступ до екологічної політики/ Нац. Ун-т "Києво - Могилянська академія". - К.,-2000.

13. 13. Зайченко І.В. Педагогіка: [навч. посіб.] / І.В. Зайченко. - Чернігів, 2003. - 528 с.

14. 14. Екологічна політика держави: якій їй бути? // Урядовий кур'єр,-1998,9 червня - с.48-50.

15. 15. Иванов И.П. Энциклопедия коллективных творческих дел /И.П. Иванов. - М.: Просвещение, 1989. - 400 с.

16. 16. Іщенко Л. Наступність в екологічному вихованні // Поч. школа. - 1998. - №9. - С.31-34.

17. 17. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання / С.Г. Карпенчук. - К.: Вища шк., 1997. - 388 с.

18. 18. Киселев А.И. Что препятствует осознанию экологической угрозы? / А.И. Киселев // Социально-гуманитарные знания. - 2007. - № 4. - С.291-299.

19. 19. Киселев Н.Н. Мировоззрение и экология / Киселев Н.Н. - К.: Наукова думка, 1990. - 218-320 с.

20. 20. Ковальчук Т.В. Завдання, форми і методи екологічного виховання / Т.В. Ковальчук // Вісник Львівського університету. Серія географічна. - Львів, 2003. - Вип.29. - Част.2. - С.33 - 42.

21. 21. Колонькова О. Застосування тренінгів у екологічному вихованні старшокласників / О. Колонькова // Шкіл. світ. - 2002. - Листопад (№ 41). - С.4.

22. 22. Концепція екологічної освіти в Україні (Рішення колегії Міністерства освіти і науки України від 20.12.2001 № 13/6-19) // Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, - К.: МАУП, 2000. - 238 с.

23. 23. Крисоченко В.С. Екологічна культура. - К.: Заповіт, 1996. - С.13-23, 216-251.

24. 24. Кузьмінський А.І. Педагогіка: [підручник] / А.І. Кузьмінський, В.Л. Омеляненко - К.: Знання, 2007. - 447 с.

25. 25. Лисенко Н.В. Практична екологія для дітей / Н.В. Лисенко. - Івано-Франківськ, 1999. - 299 с.

26. 26. Лук'янова Л.Б. Екологічна компетентність майбутніх фахівців: навч.-метод. посібник / Лук'янова Л.Б., Гуренкова О.В. - Київ - Ніжин: ПП Лисенко, 2008. - 243 с.

27. 27. Магрламова К.Г. Виховання в учнів ціннісного ставлення до природи як складової природоохоронної роботи в основній школі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: 13.00.07/К.Г. Магрламова; Уман. держ. пед. ун-т ім.П. Тичини. - Умань, 2011. - 20 с.

28. 28. Марченко Н.І., Круглова Ю.В., Лазаренко Н.А. Методичний проект "Нове покоління" // ВГ "Основа". - 2008. - травень (№ 14 (206). - С.7-13.

29. 29. Макаренко А.С. Твори: В 7 т. - К.: Рад. школа, 1954. - Т.4: Книга для батьків. - С.11-332.

30. 30. Наволокова Н.П. Енциклопедія педагогічних технологій та інновацій. - Х.: ВГ "Основа", 2009. - С.18 - 93.

31. 31. Николаева С.Н. Методика экологического воспитания детей /С.Н. Николаева. - М.: Академия, 1999. - 200 с.

32. 32. Пестушко В.Ю., Уварова Г. Є. Методичний посібник учителя, - Х. Основа 2008. - С.15-16.

33. 33. Писарчук Є.А., Кухта А.М. Екологічне виховання учнів. - К.: Радянська школа, 1990. - 86 с Довгань Г.Д. Дидактичні матеріали до уроків географії 7 кл. - Х.: Ранок: Веста, 2008. - С.36-37.

34. 34. Підласий І.П. Як підготувати ефективний урок / І.П. Підласий. - К.: Рад. шк., 1989. - 230 с.

35. 35. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка: [навчальний посібник] / Т.І. Поніманська. - К.: Академ-видав, 2004. - 456 с.

36. 36. Про виховання дітей та молоді: Закон України [Проект] // Світ виховання. - 2004. - № 3. - С.7 - 20.

37. 37. Руснак Т.М. Форми і методи екологічного виховання в школі // 2003. - № 28. - С.8 - 35.

38. 38. Савін М.В. Педагогіка. - К.: Вища школа. - 1980. - 311с.

39. 39. Скрипник С.В. Формування ціннісного ставлення до природи в учнів старших класів сільської загальноосвітньої школи: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: 13.00.07/С.В. Скрипник; Миколаїв. держ. ун-т ім. В.О. Сухомлинського. - Миколаїв, 2010. - 20 с.

40. 40. Сухомлинський В.О. Як виховати справжнього громадянина / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори: [В 5 т. - Т.2.] - К.: Рад. шк., 1989, - 295 с.

41. 41. Трубник І.В. Формування у дітей шкільного віку екологічно мотивованої поведінки/ Збірник наукових праць /2005. - С. 205.

42. 42. Федоренко О.І. Основи екології: [підручник] / О.І. Федоренко, О.І. Бондар, А.В. Кудін. - К.: Знання, 2006. - 543 с.

43. 43. Хилько М.І. Екологічна безпека України: у запитаннях та відповідях / М.І. Хилько, В.І. Кушерець. - К.: Знання України, 2006. - 144 с 44. Ясвин В.А. Психология отношения к природе. - М.: Смысл, 2000. - 456 с.

44. 45. Ясинська А. Психолого-педагогічні умови організації екологічного виховання старших школярів // Рідна школа - 2001. - №3 С.13-15

45. 46. Яришева Н.Ф. Методика ознайомлення дітей з природою: [навч. посіб.] / Н.Ф. Яришева. - К.: "Вища школа", 1993. - 234 с.

Додаток А

1). Форми та засоби екологічного виховання.

Екскурсії.

Дидактичні ігри.

Відеоподорожі.

Робота з науково-популярними джерелами.

Опорні схеми та таблиці.

Евристичні бесіди.

2). Основні напрямки екологічного виховання учнів основної школи.

1. Політичний.

2. Природничо-науковий.

3. Правовий.

4. Морально-естетичний.

5. Сітоглядний.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.