Виховання відношення до природи

Формування відношення до природи в педагогічній теорії та шкільній практиці як соціально-педагогічна проблема. Методичні основи формування ціннісного ставлення до природи в учнів основної школи. Використання екскурсії як атрибуту екологічного виховання.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 08.04.2019
Размер файла 134,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Формування відношення до природи в педагогічній теорії та шкільній практиці
  • 1.1 Теоретичні основи формування ставлення до природи
  • 1.2 Виховання ставлення до природи, як соціально-педагогічна проблема
  • Розділ 2. Методичні основи формування ціннісного ставлення до природи в учнів основної школи
  • 2.1 Шляхи формування ставлення до природи учнів основної школи
  • 2.2 Використання екскурсії як невід`ємного атрибуту екологічного виховання учнів основної школи
  • Висновки
  • Список використаних джерел
  • Додаток А

Вступ

Актуальність дослідження. Одним із важливих факторів всебічного та гармонійного розвитку суспільства є стан природного середовища. Воно є необхідним компонентом формування ціннісного ставлення до природи учнів основної школи, є важливим засобом отримання об'єктивних знань про природу. В цьому сенсі головною задачею педагога є вміння певним чином організувати екологічне та розвинене середовище для учнів, розробити оптимальні плани занять з ними, виховати ціннісне відношення до природи.

Слід зауважити, що проблема формування ціннісного відношення до природи у учнів основної школи є досить актуальною на сучасному етапі розвитку шкільної освіти. На сьогоднішній день недостатньо уваги приділяється умовам формування відповідального ставлення учнів до природи, формування у учнів розуміння щодо раціонального природокористування, застосування здобутих знань на практиці. Сучасний стан екосистеми потребує формування нових досліджень в сфері забезпечення організаційно - педагогічних умов щодо виховання майбутнього покоління, пошук нових методик формування екологічної свідомості.

Варто зазначити, що в найважливіших міжнародних і державних документах останніх років, які присвячені проблемам навколишнього середовища і гармонійного розвитку людства, велика увага приділяється екологічній культурі і свідомості, інформованості людей про екологічну ситуацію в світі, регіоні, на місці проживання, їх обізнаності з можливими шляхами вирішення різних екологічних проблем, з концептуальними підходами до збереження біосфери і цивілізації.

Cучасні актуальні проблеми взаємостосунків суспільства і природи висувають невідкладні завдання, одне з яких - виховання молодого покоління, здатного гармонійно співіснувати з природою, раціонально використовувати і відтворювати її багатства, психологічно готового оберігати природу. Це, в свою чергу, вимагає переорієнтування екологічного виховання на можливість здійснювати випереджувальну підготовку людини до переходу на стратегію сталого розвитку.

Отже, суспільство потребує наявність компетентної особистості, яка на основі самостійного критичного мислення і відповідальності буде готовою і не лише визначати екологічні проблеми, знаходити раціональні шляхи вирішення їх, а й попереджати їх виникнення.

Таким чином, ідея розвитку екологічної компетентності учнів є однією із ключових ідей реформування освіти, необхідність якої історично передбачена у вигляді змін традицій, кругозору, стилю мислення та поведінки людей, які утворюють сучасний соціум. Вона пов'язана з готовністю і здатністю молоді нести особисту відповідальність як за власне благополуччя, так і за суспільне.

З вищенаведеного можна зробити висновок, що екологічне виховання набуває пріоритетної ролі в освіті загалом та у навчально-виховному процесі загальноосвітніх шкіл, що робить тему нашого дослідження актуальним.

Метою дослідження є комплексне дослідження педагогічних методик та експериментальна перевірка умов формування ціннісного відношення до природи у учнів основної школи.

Отже, ставимо перед собою наступні завдання:

1. розглянути теоретичні основи формування ставлення до природи;

2. проаналізувати соціально-педагогічні умови формування ставлення до природи;

3. з`ясувати шляхи формування ставлення до природи учнів основної школи;

5. визначити форми та засоби екологічного виховання учнів основної школи;

6. розробити методичні рекомендації щодо екологічного виховання учнів основної школи.

екологічне виховання природа ціннісне ставлення

Об`єкт дослідження - процес формування ціннісного ставлення до природи у учнів основної школи.

Предмет - педагогічні умови та методика формування у учнів основної школи ціннісного ставлення до природи.

У роботі застосовуються такі загальнонаукові методи дослідження як

- методи системного аналізу,

- статистичний метод,

- аналіз наукової літератури,

- спостереження,

- абстрагування,

- узагальнення.

Теоретично-інформаційну базу дослідження складають праці таких науковців, як О. Духновича, К. Ушинського, В. Сухомлинського, Л. Виготського, О. Лазурського, В. Мясищева, С. Рубінштейна Л. Артемової, Н. Ветлугіної, Е. Залкінд, С. Жупаніна, І. Комарової, Н. Лисенко, Г. Сухорукової, Г. Тарасенко, Н. Яришевої та інших.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що основні положення і одержані емпіричні результати можуть бути використані в науково-дослідній сфері, а також у педагогічній та шкільній практиці вчителями та учнями.

Структура роботи визначена логікою його дослідження та складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (46 джерел), додатків. Повний обсяг дипломної роботи складає 56 сторінок.

Розділ 1. Формування відношення до природи в педагогічній теорії та шкільній практиці

1.1 Теоретичні основи формування ставлення до природи

Формування ставлення до природи - це, насамперед, показник рівня екологічної освіти кожної людини. З іншого боку, екологічна освіта - це неперервний процес засвоєння цінностей і понять, які спрямовані на формування умінь і стосунків, які необхідні для осмислення і оцінки взаємозв'язків між людьми, а також з їхньою культурою і навколишнім середовищем. Екологічна освіченість передбачає наявність навичок та вмінь приймати екологічно доцільні рішення і має на меті засвоєння відповідних правил поведінки в навколишньому середовищі. При цьому визначення "відповідальне ставлення" є базовим при визначенні процесу екологічного виховання та формування екологічної свідомості. Зокрема, проблемою формування відповідального ставлення до природи, взаємодії людини з природою займалися ще філософи давніх країн Греції, такі як Платон, Ксенофонт, Аристотель, Гален, Демосфен, Демокрит, Діоген і Піфагор. Мислителі стародавнього світу вважали, що людина та її бажання пізнати саму себе, а також з`ясувати власне ставлення до природи є динамікою розвитку людського суспільства й природи [1, с.48-57].

На думку вчених, екологічна освіта здатна впливати на усвідомлення власної причетності до екологічних проблем, врахування у професійній, суспільній і побутовій діяльностях наслідків впливу на довкілля й таким чином спрямована на формування екологічно компетентної особистості. Як правило, у психолого-педагогічній літературі екологічну компетентність пов'язують із набуттям учнями:

а) відповідного багажу знать про оточуюче середовище;

б) практичних вмінь користатися набутими знаннями для вирішення екологічних проблем;

в) навичок передбачати поведінку та вміти її корегувати у професійній сфері й побуті;

г) комунікативних потреб по відношенню до природи з активною особистісною участю у процесах її збереження [26, с.18 - 23].

Великого значення мають думки та праці вітчизняних вчених, таких як А.С. Макаренко, К.Д. Ушинський, Ж-Ж Руссо, В.О. Сухомлинський, А.С. Макаренко розглядав теоретичні та практичні аспекти відповідального ставлення до природи [29, с.64-68].

На думку науковців, головною умовою успішного формування у учнів екологічної культури є вміння поєднання навчального матеріалу екологічного змісту із практичною діяльністю учнів у природному середовищі [36, с.7-20].

Як відомо, фундаментом ціннісного відношення до природи є відповідальність як одна з основних моральних якостей індивіда. Формування основ світорозуміння, практичної взаємодії та відповідального ставлення до природи відбувається саме в шкільному віці. Тому саме в цей період дуже важливо формувати компетентність щодо використання природних ресурсів та відповідального до них відношення.

Варто зазначити, що пошук шляхів гармонійної взаємодії суспільства і природи приводить до інтенсивного процесу екологізації загальної культури людства, і як наслідок, - до формування теорії і практики виховання бережливого ставлення до природи. Подальше дослідження цієї проблеми, проведене педагогами, дозволило виділити новий аспект виховання - екологічний [13, с.25-26].

Екологічне виховання - це, перш за все, метод впливу на свідомість особистості, на її погляди та уявлення. Але будь-яке виховання, в тому числі екологічне, повинне ґрунтуватися на освіті, насамперед екологічній. Метою екологічної освіти є формування фізичного та психічного, духовного здоров'я людини і всього суспільства. Проте освіта сама по собі не гарантує захисту від нерозумного, а то і злочинного ставлення до природи, а отже, і до людей. В цьому розумінні, саме свідомість людини є в деякій мірі безпекою країни, запорукою подальшого існування життя на планеті. Екологічна освіта охоплює сферу знань, умінь і навичок, необхідних для дбайливого відношення до природного середовища. Екологічна освіта тісно пов'язана з екологічним вихованням [19, с.215-218].

Перебуваючи у тісному взаємозв'язку з природним середовищем, індивід поступово отримує освітні та виховні завдання [43, с.65-68]:

1. поглибити і розширити екологічні знання;

2. прищепити початкові екологічні навики і уміння - поведінкові, пізнавальні;

3. розвинути пізнавальну, творчу, суспільну активність школярів в ході екологічної діяльності;

4. сформувати (виховати) відчуття дбайливого відношення до природи.

Як відомо, у загальноосвітній середній школі процес виховання умовно розділений на три етапи. Перший - вивчення в 1-3 класах складових частин природи, сезонних змін і їх причин, загальних понять про використання природних ресурсів. У цьому віці важливо навчити дітей мислити екологічно грамотно - це головне завдання вчителя, вихователя. Людина - складова частина природи, і як вона відноситься до неї, так і природа ставиться до людини. Згадаймо вислів К. Маркса у середині XIX ст. - природа жорстоко мстить людині за всі її промахи, помилки. Другий етап - учні 4-9 класів вивчають історію суспільства, що відображає основні етапи використання природи людиною для її потреб. У цьому віковому періоді важливі факультативні курси з екології, історії її розвитку, сучасного стану охорони природи. Але цього недостатньо. Необхідно ставити питання про постійний курс екології й охорони природи в середній школі як постійних навчальних предметів, які треба починати з 8 класу, коли формується свідоме відношення до довкілля. Третій - в 9-12 класах здобуваються основи діалектичного підходу до розуміння єдності суспільства і природи, їхньої взаємозалежності. Аналіз навчальних програм з 1924 р. показав, що зміст екологічного аспекту виховання і навчання значною мірою залежить від фактичного відношення суспільства до природи, від матеріальних умов і потреб людини. Здоровий спосіб життя є вирішальним у зміні споживацького ставлення людини до природи. Бо саме він враховує екологічний підхід, змінює свідомість особистості, сприяє формуванню в неї відповідального ставлення до свого здоров'я і навколишнього середовища.

Серед компонентів екологічної освіти важливу роль відіграє розуміння залежностей здоров'я окремої людини, всього людства від стану навколишнього середовища та розвинута потреба здорового способу життя, яка є одним з найважливіших критеріїв ефективності екологічної освіти і виховання. Тому здоровий спосіб життя є складовою частиною екологічної культури особистості, що є формою прояву її відповідальності за ставлення до власного організму як високоорганізованої біологічної системи, здатної до саморегуляції та адаптації. Виконання правил збереження та зміцнення здоров'я дозволяє людині швидше адаптуватися до несприятливих умов довкілля. Тобто, здоровий спосіб життя містить у собі елементи екологічної культури.

Найважливіша мета екологічної освіти і одне з пріоритетних завдань освіти для сталого розвитку - це розвиток екологічної культури особистості.

Екологічна культура є невід'ємною складовою системи національного та громадського виховання підростаючого покоління. Вміння відчувати красу природи і бажання її захищати - важливі риси сучасної екологічно грамотної людини. Виховати таку людину - мета школи.

Ефективним засобом формування екологічної культури є екологізація шкільної освіти, яка передбачає включення екологічних аспектів, що пов'язані з основним матеріалом, до складу практично всіх навчальних дисциплін. У основу процесу екологізації повинні бути покладені дидактичні, психологічні, етичні та методичні принципи [42, с.340-344].

До теоретичних основ формування ставлення до природи, на нашу думку, також слід віднести обговорення екологічних проблем на уроках природничо-географічного циклу. Так, наприклад, фізика і хімія формують комплекс політехнічних знань, наукові засади і принципи сучасного виробництва. Історія, правознавство показують неприпустимість варварського ставлення до природи. Предмети естетичного циклу розкривають естетичну сутність природи, її неповторну красу, вплив на людину. Важливу роль у формуванні екологічної свідомості відіграє залучення учнів до природоохоронної діяльності (шкільні лісництва, садівництво, робота в мисливських господарствах та ін.), робота санітарних загонів захисту довкілля (виявляють ступінь забруднення повітря, води, зон відпочинку), загонів для боротьби з браконьєрами (діють при лісництвах і рибгоспах), груп швидкої допомоги звірам і птахам у зимовий період; куточки природи. З природоохоронною роботою пов'язана туристично-краєзнавча робота, спрямована на прищеплення навичок правильної поведінки в місцях відпочинку, в лісах. Чільне місце в екологічній освіті та вихованні належить курсу біології, до змісту якого входять теоретичні і рефлексивні основи організації правильної взаємодії людини з природою, довкіллям [40, c.270-275].

Проте слід зауважити, що зміст підручників з біології, географії, хімії містить фрагментарні екологічні знання, що не сприяє формуванню в учнів системи екологічних знань. Аналіз підручників, зокрема методичних апаратів підручників, засвідчив невелику кількість одноманітних запитань і завдань екологічного характеру. Це гальмує екологізацію шкільного курсу біології.

Задачею шкільного курсу природничо-наукових дисциплін є перш за все формування діалектико-матеріалістичних поглядів на природу і на взаємодію суспільства і природи; оволодіння знаннями і уміннями, школярами, для раціонального використовування природних ресурсів і охорони навколишнього середовища, оцінки природної і господарської обстановки в своїй місцевості, виховання норм і правил поведінки в природі.

Чітко виражена екологічна спрямованість нового курсу, яка в наші дні іменується традиційною, створила у вчителів певне місцезнаходження його в екологічній освіті, на досягнення його цілі в однонаочній моделі, що виявилися малоефективними. Основні причини малоефективності криються в тому, що кінцева мета екологічної освіти - відповідальне відношення до навколишнього середовища - складна комплексна освіта, і у зв'язку з цим, один учбовий предмет, що формує в основному природно-наукові знання по біологічній екології, справиться з формуванням багатогранного відношення молодших школярів до природного і соціального середовища не може. На порядок денний постало питання про залучення інших шкільних предметів в процес екологічної освіти. Виникла ідея багатопредметної моделі, в якій кожен учбовий предмет розкриває свій аспект взаємин людини з навколишнім середовищем. Поки ж використання між наочного змісту і форми навчання носить в основному стихійний характер, що багато в чому визначає якість навчання і виховання молодших школярів.

Сучасні тенденції розвитку виховання бережливого ставлення до природи в практиці показують, що оптимальні можливості для становлення екологічної культури молодших школярів представляє змішана модель, при якій всі учбові предмети зберігають свої специфічні учбово-виховні цілі.

Таким чином, типологія моделей в руслі екологізації пройшла певний шлях становлення: від однонаочної - до змішаної. Проте пошук в цьому напрямі продовжується дотепер. Екологічна освіта з її спрямованістю на виховання відповідального відношення до навколишнього середовища повинно стати стрижнем і обов'язковою складовою частиною загальноосвітньої підготовки учнів [16, с.31-34].

Потрібно наголосити, що одним їх найважливіших принципів виховання ціннісного ставлення до природи вважається принцип безперервності. Ретроспективний аналіз екологічного виховання поєднувався з вивченням сучасної педагогічної практики, з досвідченою апробацією різноманітних форм екологічного виховання, даними досвіду експертів, що дозволило не тільки оцінити стан, але і виявити об'єктивні тенденції розвитку екологічного виховання школярів [6, с.240-245]:

- цілеспрямовано координується діяльність шкіл, організацій по охороні, раціональному використанню і вивченню навколишнього середовища;

- класно-урочні заняття поєднуються з позаурочною діяльністю учнів в природному середовищі;

- разом з розвитком традиційних використовуються нові форми екологічної освіти і виховання: кінолекторії по охороні природи, ролеві і ситуаційні ігри, загальношкільні ради з охорони природи, екологічні практикуми;

- у виховання бережливого ставлення до природи і утворенні учнів виникає значність засобів масової інформації (друк, радіо, телебачення), цей процес стає педагогічно урівноваженим.

Отже, зміст екологічної освіти комплексний. Вона включає ряд ідеологічних, наукових, етично-естетичних, правових, особово-світоглядних і практичних аспектів. Для їх реалізації в шкільному курсі природничо-наукових дисциплін склалися більш сприятливі умови, ніж в інших предметах. Останнє пояснюється перш за все тим, що цілі і задачі природно-наукової і екологічної освіти тісно взаємозв'язані між собою і доповнюють один одного. Формування екологічної свідомості і поведінки учнів загальноосвітньої школі здійснюється на основі міжпредметного підходу, коли відповідна інформація включена до змісту різних навчальних предметів, насамперед, природничого циклу і географії.

Проте, екологічний зміст розподіляється за роками навчання. Великий вплив здійснюється на екологічну свідомість підлітка через телебачення, Інтернет, журнали тощо. Але у цьому випадку часто постає проблема достовірності інформації, особливо в інтернет-джерелах, які мало хто контролює. Корисними та доступними джерелами екологічної інформації є різні пізнавальні книги (енциклопедії, словники, підручники, посібники тощо), які можна придбати або взяти почитати в бібліотеці.

Вирішити проблему екологічного виховання значно складніше, ніж удосконалити систему екологічної освіти. Якщо екологічна освіта людини визначається сукупністю її знань про особливості взаємодії суспільства з природою, то екологічне виховання має набагато складніший зміст. Воно, крім екологічних знань, охоплює широкий спектр найрізноманітніших людських якостей і характеристик, певний світогляд і світосприйняття, моральні, правові, екологічні, соціальні принципи та норми. Тому воно не може бути окремо від естетичної, моральної, правової освіти та виховання [6, c. 201-203].

Важливою ланкою системи екологічної освіти та виховання є позашкільні освітньо-виховні заклади. Позашкільне екологічне навчання проводиться в еколого-натуралістичних центрах, Палацах дітей та юнацтва, Будинках дитячої творчості, станціях юних натуралістів. У цих закладах пропонують більш різноманітні форми екологічної освіти і виховання, ніж у школі. Однак, в програмах позашкільної освіти і виховання все ж таки мало уваги приділяється проблемам вичерпності природних ресурсів, використання води, пошуку альтернативних джерел енергії; проблемам збору, сортування, складання та утилізації сміття; перенаселення та голоду на планеті; проблемам, пов'язаним з втручанням за допомогою методів генної інженерії у природні генотипи рослин і тварин, виробництвом продуктів з генетично модифікованих організмів; проблемами екології міста тощо.

Крім того, такі натуралістичні центри відвідуються окремими дітьми, які мають відповідний інтерес до природничих дисциплін. Отже, позашкільна екологічна (скоріше біологічна) освіта є вибірковою, подекуди елітарною, немасовою.

На основі провідних дидактичних принципів і аналізу інтересів і схильностей школярів були розроблені різні форми екологічного виховання. Їх можна класифікувати на а) масові, би) групові, в) індивідуальні [6, с.25-28].

До масових форм відноситься робота учнів по впорядкуванню і озелененню приміщень і території школи, масові природоохоронні компанії і свята; конференції; екологічні фестивалі, ролеві ігри, роботи на пришкільній ділянці.

До групових - клубні, секційні заняття юних друзів природи; факультативи по охороні природи і основам екології; кінолекторії; екскурсії; туристичні походи по вивченню природи; екологічний практикум. Індивідуальні форми припускають діяльність доповідей учнів по підготовці, бесід, лекцій, спостереження за тваринами і рослинами; виготовлення виробів, фотографування, малювання, ліплення.

Основними критеріями ефективності масових форм є широка участь школярів в природоохоронній діяльності, дисципліна і порядок, ступінь активності. Їх можна виявити шляхом систематичних спостережень, накопичення матеріалу. Критерій ефективності групових форм виховання бережливого ставлення до природи є, перш за все, стабільність складу клубу, гуртка, секції, досягнення колективних успіхів. Свідомість і відчуття причетності до справ такого колективу, навіть якщо особисті результати скромні, примушує всіх членів зберігати вірність йому довгі роки. Про ефективність індивідуальних форм виховання бережливого ставлення до природи свідчить підвищення інтересу до природознавства учнів, до вивчення і охороні природи, а також цілеспрямоване використання знань і умінь природоохоронної діяльності. Визначені також умови розвитку взаємозв'язку школи, сім'ї і громадськості, направлені на досягнення мети екологічного виховання.

Для успіху необхідне виконання наступних умов [38, с.240-245]:

- планування всіх ланок системи на основі планів спільної роботи, яка забезпечує правильну розстановку сил, послідовність, ритмічність і стійкість компонентів всіх ланок з школою і між собою;

- організація діяльності всіх ланок загальної системи управління екологічним вихованням, створення передумов для їх правильного функціонування;

- регулярна і наперед підготовлена інформація про діяльність кожної ланки і обмін інформацією між ними;

- контроль, виявлення недоліків і слабких сторін в роботі, внесення коректив в її програму;

- вивчення ефективності роботи кожної ланки, підбиття загальних підсумків, аналіз результатів, їх обговорення із залученням громадськості.

Були визначені основні етапи перетворення і взаємодії з природою у виховному процесі. На підготовчому етапі вчитель вивчає відносини, що склалися в присутньому життєвому досвіді, між школярем і природою (об'єктивні зв'язки з середовищем) і відношення школярів до її явищ (суб'єктивні зв'язки). Розробляються привабливі для учнів способи ознайомлення, що індивідуалізувалися і групові, з природними визначними пам'ятками. Вчитель прагне глибше пов'язати їх із зоною найближчого розвитку індивідуальних схильностей і здібностей. Початковий етап побудови виховного процесу характеризується перш за все залученням учнів в наочно-перетворюючу діяльність серед природи. Цілі етапу - привчання школярів до розумного природокористування, праці, заощадження природних ресурсів, засвоєння практичного досвіду відносин до природного середовища. Участь в діяльності, особливо коли вона здійснюється в колективних формах, виявляє здатність зважати на товаришів, надавати їм допомогу, поєднувати ділові і особисті інтереси, орієнтуватися на правила поведінки серед природи. На другому етапі побудови виховного процесу ведучої стала учбова діяльність школярів. Не будучи включеною безпосередньо в працю, охорону природи, вона допомогла систематизувати враження про природу і особисту діяльність, відкрила можливість з'єднати практику взаємодії з природою і освітою [43, с.13-15].

Таким чином, особливим етапом в побудові виховного процесу є цілеспрямоване формування особистості школяра.

Отже, з вищенаведеного можна зробити висновок про те, що практична реалізація завдань і мети екологічної освіти у сучасних навчальних закладах будується на засадах: комплексного розкриття проблем охорони природи; взаємозв'язку теоретичних знань з практичною діяльністю учнів у цій сфері; включення екологічних аспектів у структуру предметних, спеціальних узагальнюючих тем та інтегрованих курсів, які розкривають взаємодію суспільства і природи; поєднання аудиторних занять з безпосереднім спілкуванням з природою (екскурсії, трудові екологічні практикуми, польові табори тощо); використання проблемних методів навчання (рольові ігри, екологічні клуби та ін.); поєднання класної та позакласної природоохоронної роботи.

Метою екологічного виховання є:

· вироблення екологічного стилю мислення і поведінки через формування екологічної культури учня, навичок безпечного поводження з речовинами в побуті та на виробництві;

· виховання особистості, яка усвідомлює власну відповідальність перед суспільством за збереження життя на Землі;

· формування екологічної культури, зміцнення духовного і фізичного здоров'я кожної окремої людини,

· розвиток умінь встановлювати грамотні стосунки з природою на основі поваги до життя як найвищої цінності та всього живого як унікальної частини біосфери;

· оволодіння технікою прийняття рішень, вільного вибору і дій у різних сферах життя;

· формування емоційно-ціннісного ставлення до природи, до себе, до людей, до загальнолюдських духовних цінностей.

Реалізація проблеми відбувається на різних структурних рівнях уроку, але обов'язковою умовою її здійснення є індивідуальний підхід у навчанні, добре організований зворотній зв'язок "учитель - учень", творчість і високий професіоналізм вчителя, доброзичлива психологічна атмосфера під час навчально-виховного процесу.

Освітні і виховні завдання:

• формувати розуміння сучасних екологічних проблем України й світу, усвідомлення їх важливості, актуальності і універсальності (зв'язку локальних з регіональними і глобальними);

• відроджувати кращі традиції українського народу, мешканців села у взаємовідносинах з довкіллям, виховувати любов до рідної природи;

• долати споживацьке ставлення до природи;

• розвивати особисту відповідальність за стан довкілля на місцевому, регіональному, національному і глобальному рівнях, вміння прогнозувати особисту діяльність і діяльність інших людей;

• розвивати уміння приймати відповідальні рішення щодо проблем навколишнього середовища, оволодіння нормами екологічно грамотної поведінки;

• виховувати глибоку повагу до власного здоров'я та вироблення навичок його збереження.

Результатом набуття екологічної компетентності підростаючим поколінням є усвідомлення первинності законів природи по відношенню до соціальних законів, розуміння взаємної залежності та впливу суспільства і природи, власної відповідальності за екологічні проблеми не лише свого регіону проживання, а й світу загалом. У сучасних умовах розвитку суспільного життя і загрози екологічної кризи надзвичайно важливим є набуття учнями екологічної компетентності, адже від рівня сформованості у них вказаної компетентності в найближчому майбутньому буде залежати стан довкілля. При цьому головна роль у процесі набуття учнями екологічної компетентності належить саме школі, адже саме в цей віковий період відбувається становлення основ екологічної компетентності й екологічної культури, цілісного світогляду, що є складовими інтелектуальної сфери підлітка. У цей віковий період у школярів формується система переконань, що здійснюють вплив на потреби і прагнення людини. Діти набувають уміння аргументувати свої судження, доводити істинність чи помилковість окремих положень, робити висновки й узагальнення, розвивається критичність мислення. Усе це впливає на становлення особистості підлітка, вироблення свого власного стилю поведінки у взаємовідносинах з природою.

Таким чином, екологічна компетентність учнів основної школи виявляється в систематичному прийнятті рішень щодо врахування екологічних наслідків власної діяльності, що чинить певний вплив на довкілля. Основою екологічної компетентності є екологічні знання, досвід практичної діяльності в довкіллі. Набуті екологічні знання є власним надбанням особистості та формуються під впливом екологічної інформації.

1.2 Виховання ставлення до природи, як соціально-педагогічна проблема

Гострота сучасних екологічних проблем висунула перед педагогічною теорією і шкільною практикою завдання виховання молодого покоління у дусі дбайливого, відповідального відношення до природу, здатного вирішувати питання раціонального природокористування, захисту і відновлення природних багатств. Щоб ці вимоги перетворилися на норму поведінки кожної людини, необхідно з дитячих років цілеспрямовано виховувати відчуття відповідальності за стан навколишнього середовища.

Не секрет, що з розвитком технологічного процесу, нових механізмів і роботизованої техніки люди забули про те, що не всемогутні, хоч і здаються собі такими. Надмірне використання ресурсів планети призводить до її виснаження, надмірні викиди відходів в воду, повітря і землю забруднюють середовище нашого проживання, роблять його непридатним для життя. В цьому сенсі можемо говорити, що на сьогоднішній день ставлення людини до природи не є ціннісним, а є недбалим та негативним. Таке відношення, в свою чергу, провокує появу нових природних катаклізмів з боку планети таких, як глобальне потепління, виверження вулканів, цунамі і землетруси, бурі та урагани. Негативне ставлення до природи призводить до катастрофічного зменшення кількості фауни та флори, тому якомога швидше потрібно переосмислити своє споживче відношення до оточуючого середовища та вжити заходів щодо усунення майбутніх негативних наслідків, що породжує таке недбале ставлення.

Нові педагогічні засади щодо формування ціннісного ставлення людини до природи, спроби обґрунтування Всесвіту (природи) як сфери етики заклали підвалини розуміння природи як вищої планетарної цінності. Тобто, і людина, і природа в ціннісному аспекті є тотожними величинами. Традиційний підхід, насамперед, базується на ідеях антропоцентризму, сутність якого розкривається передусім у таких світоглядних принципах:

1. Найвищою цінністю є людина. Усе інше у довкіллі цінне настільки, наскільки корисне людині. Довкілля - це власність людини, і вона може розпоряджатись ним на власний розсуд.

2. Світ має ієрархічну будову. Вершину ієрархії займає людина, середину - речі, створені людиною, фундамент - об'єкти природи, які, своєю чергою, упорядковуються залежно від корисності для людини.

3. Метою взаємодії з довколишнім середовищем є використання його для задоволення тих або інших потреб людини, для отримання нею “корисного продукту”. Природа - це об'єкт дії людини, а не самодостатній суб'єкт.

4. Розвиток довкілля повинен підкорюватися розвиткові людства [11, с.358].

Екологічна культура виступає регулятором людської діяльності. Вона є за своєю суттю своєрідним “кодексом поведінки”, що лежить в основі екологічної діяльності та екологічної поведінки. За змістом її слід розглядати як сукупність знань, норм, стереотипів та правил поведінки людини в навколишньому середовищі [43, c.115-117].

Формування екологічної культури в процесі розвитку особистості проходить у декілька етапів. Загальновідомими є чотири таких етапи:

перший етап сфокусований на навчанні дітей бачити і розуміти красу довкілля;

на другому етапі завдання ускладнюються - важливо не тільки сформувати в молодших школярів потребу спостереження, але й бережливого ставлення до природи, потребу охороняти і збагачувати її;

на третьому етапі учні мають усвідомити, що природа і людина взаємопов'язані, вони впливають одне на одного, причому цей вплив двобічний, у якому не повинно бути домінування однієї зі сторін. Четвертий етап передбачає становлення екологічної відповідальності як основної риси особистості на основі системних знань про екологічні проблеми сучасності і можливості шляхи розвитку сучасної цивілізації і довкілля.

У межах екологічної культури виділяють три складові цього поняття: екологічні знання, екологічні переконання та екологічну діяльність.

Взаємодія цих трьох компонентів (освітянського, світоглядного і дієвого) визначає формування екологічної культури особистості учня. Екологічні знання в початковій школі формуються на основі емоційно-естетичного сприйняття природного середовища. Педагогу необхідно знати способи “поєднання” емоційних почуттів у ставленні до природи з пізнавальними завданнями щодо її вивчення і практичними діями з охорони природи.

У системі підготовки молодого покоління до раціонального природокористування, відповідальному відношенню до природних ресурсів важливе місце належить школі, яку можна розглядати як початковий ступінь збагачення людини знаннями про природне і соціальне оточення, знайомства його з цілісною картиною світу і формування науково-обгрунтованого, етичного і естетичного відношення до світу. Жива природа завжди признавалася в педагогіці одним з найважливіших чинників освіти і виховання молодших школярів. Спілкуючись з нею, вивчаючи її об'єкти і явища, діти молодшого шкільного віку поступово осягають світ, в якому живуть: відкривають дивовижне різноманіття рослинного і тваринного світу, усвідомлюють роль природи в житті людини, цінність її пізнання, переживають етично-естетичні почуття і переживання, спонукаючи їх піклується про збереження і примноження природних багатств. Основу для становлення і розвитку відповідального відношення до природи, формування екологічної культури молодших школярів складає зміст учбових предметів початкової школи, які несуть деяку інформацію про життя природи, про взаємодію людини (суспільства) з природою, про її ціннісні властивості. Наприклад, зміст предметів гуманітарно-естетичного циклу (мова, літературне читання, музика, образотворче мистецтво) дозволяє збагачувати запас сенсорно-гармонійних вражень молодших школярів, сприяє розвитку його оцінних думок, повноцінному спілкуванню з природою, грамотній поведінці в ній. Загальновідомо, що витвори мистецтва також, як і реальна природа в її багатообразних проявах фарб, форм, звуків, ароматів служить важливим засобом пізнання навколишнього світу, джерелом знань про природне оточення і етично-естетичних відчуттів.

Процес екологічного виховання повинен проходити поступово, крок за кроком, передбачаючи можливість вибору змісту, засобів і форм дії з метою формування таких основних категорій, як свідомість, культура, відповідальність, поведінка. Розвиток особистості залежить від послідовності формування цих категорій в різних видах діяльності (навчанні, грі, праці), становлення яких може забезпечити перетворення цих компонентів у внутрішні якості особистості школяра.

Будь-який процес виховання не буде успішним, якщо в його основу не будуть покладені психологічні особливості особистості. Для екологічного виховання молодших школярів це надзвичайно важливо. Методологічним принципом екологічної психопедагогіки є чітка відповідність педагогічного процесу екологічної освіти психологічному процесу формування екологічної свідомості. Психологічний процес формування екологічної свідомості та переконань носить певною мірою ланцюговий характер, ланками цього ланцюга є інтереси - потреби - мотиви - установки [11, с.57-59]. У школярів молодшого шкільного віку сприймання світу базується на основі відчуттів, які не завжди є усвідомленими, але ступінь усвідомлення залежатиме від того, як педагог зуміє направити (координувати) ці почуття, зважаючи на темперамент, віковий фактор. Саме вік учнів визначає форми та методи педагогічної діяльності. У процесі екологічного виховання чуттєві сприйняття природи привносять особистісний смисл в отримані екологічні знання, що сприяє стимулюванню активної екологодоцільної діяльності школярів. На наступних етапах процесу екологічного виховання педагогічна діяльність має бути спрямована на виявлення та формування інтересів, потреб і мотивів учнів. Названі психологічні категорії взаємопов'язані і взаємодіють у процесі розвитку особистості школяра.

Уроки трудового навчання сприяють розширенню знань природних матеріалів учнів про практичне значення, в житті людини, різноманітності його трудової діяльності, про роль праці в життя людини і суспільства, сприяють формуванню умінь і навиків грамотного спілкування з об'єктами природи, економного використання природних ресурсів.

Зміст природознавства забезпечує природну основу розуміння молодшими школярами необхідності охорони природи, оскільки в цьому курсі приділяється особлива увага формуванню конкретних знань про живу природу.

Зв'язок між живою і неживою природою полягає в тому, що повітря, вода, тепло, світло, мінеральні солі є умовами необхідності для життя живих організмів. Зв'язок цей виражається в пристосуванні живих істот до середовища незаселеного. Між живою і неживою природою існують у зв'язку і зворотного характеру, коли живі організми роблять вплив на навколишнє, неживе середовище. Дуже цікаві зв'язки між тваринами і рослинами. Також велике значення мають зв'язки між людиною і природою. Вони виявляються, перш за все, в тій багатообразній ролі, яку природа грає в матеріальному і духовному житті людини. Цільові установки навчальних предметів початкової школи обумовлюють необхідність сумісного використання їх для виховання молодших школярів у дусі любові і дбайливого відношення до природи. На основі змісту всіх учбових предметів формуються провідні ідеї і поняття, що становлять ядро екологічної освіти і виховання в початковій школі. На основі накопичення фактичних знань, що отримуються з різних предметів, молодші школярі підводяться до думки (ідеї), що природа - середовище і необхідна умова життя людини: у природі він відпочиває, насолоджується красою природних об'єктів і явища, займається спортом, трудиться; з неї він отримує повітря, воду, сировину для виготовлення продуктів харчування, одяг і т.д. Не менш важливою для учнів основної школи є ідея про те, що праця людини - умова використання і охорони природних багатств рідного краю. Виховання працьовитості школярів, відповідального відношення до використання і примноження природних багатств може виразитися в наступних справах учнів початкової школи: дотриманні культури поведінки в природі, вивченні і оцінки стану природного оточення, деяких елементах планування по впорядкуванню найближчого природного оточення (озеленення), виконанні посильних трудових операцій по догляду за рослинами, їх захисту.

Від успішного здійснення екологічної освіти, формування нового екологічного мислення великою мірою залежить майбутній стан природного середовища. Отже, екологічне виховання - це психолого-педагогічний процес, спрямований на засвоєння людиною наукових основ природокористування, формування відповідних переконань і практичних навичок, вироблення певних ціннісних орієнтацій, активної життєвої позиції в галузі охорони природи. Із викладеного вище випливає, що екологічна освіта й виховання покликані забезпечити підростаюче покоління науковими знаннями про взаємозв'язок природи і суспільства, допомогти зрозуміти багатогранне значення природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема. Ціль екологічного виховання - формування відповідального відношення до навколишнього середовища, що будується на базі екологічної свідомості. Це припускає дотримання моральних і правових принципів природокористування, активну діяльність по вивченню й охороні природи своєї місцевості. Ціль екологічного виховання досягається в міру вирішення в єдності наступних задач:

1. освітніх - формування системи знань про екологічні проблеми сучасності і шляхи їхнього дозволу;

2. виховних - формування мотивів, потреб і звичок екологічно доцільного поводження і діяльності, здорового способу життя;

3. розвивальних - розвиток системи інтелектуальних і практичних умінь по вивченню, оцінці стану і поліпшенню навколишнього середовища своєї місцевості; розвиток прагнення до активної діяльності по охороні навколишнього середовища: інтелектуального (здатності до аналізу екологічних ситуацій), емоційного (відношення до природи як до універсальної цінності), морального (волі і наполегливості, відповідальності).

Для успішного формування екологічної культури учнів велике значення має робота, що проводиться в цьому напрямі в молодших класах. Адже тут виховуються основні риси характеру особи і спілкування з природою відіграє першорядну роль. Дитячі враження закарбовуються в пам'яті назавжди. Прищеплення любові до природи, високоморального ставлення до її багатств - це проблема не лише естетичного та етичного збагачення особи, а й формування патріотизму. Успішне здійснення екологічної освіти і виховання учнів великою мірою залежить від дотримання ряду педагогічних умов. Так, одні науковці вважають, що головною умовою ефективного вироблення екологічної культури є вміле поєднання навчального матеріалу відповідного змісту із практичною діяльністю школярів у природному середовищі. Інші наголошують на необхідності систематичного підходу до екологічного навчання та виховання, які передбачають поєднання знань - переконань - готовності до діяльності - безпосередньої діяльності у природі.

У психологічній і педагогічній літературі обґрунтовані загальні положення щодо процесу сприймання й засвоєння учнями знань, виховання дітей певного віку. Відома на різних етапах свого життя школярів по різному усвідомлюють і сприймають навколишнє. Тому для досягнення позитивних результатів в екологічній освіті й вихованні важливо брати до уваги як вікові, так і індивідуальні особливості, риси характеру, ставлення до навчання, його мотивацію, потреби й здібності кожного школяра.

Враховуючи ці умови, вчитель зможе забезпечити свідоме й повноцінне сприйняття дитиною навчального матеріалу економічного змісту, виробивши у неї правильне ставлення до навколишнього середовища. Учень оволодіває певною сумою екологічних знань, засвоює відповідні норми поведінки та ціннісні орієнтації, набуває практичних умінь та навичок щодо охорони природного середовища у процесі навчання, гри, суспільно-корисної праці. Визначення педагогічних умов екологічного навчання і виховання було зроблено на основі теоретичних даних з наукових джерел, узагальнення передового педагогічного досвіду (при цьому враховувались всі форми і види діяльності школярів, здійснювалося ретельне вивчення можливостей творів дитячої літератури з даної проблеми. Найважливішими з цих умов є, зокрема, такі [17, с.45-56]:

врахування вікових, індивідуально-психологічних особливостей школярів, їх пізнавальних можливостей у процесі екологічної освіти та виховання;

вибір оптимальних форм, методів і прийомів екологічного навчання й виховання засобами дитячої пізнавальної книги;

організація безпосередньої діяльності учнів по охороні та поліпшенню природного середовища своєї місцевості під час навчання і суспільно-корисної праці;

забезпечення комплексного підходу до вивчення природи з використанням між предметних зв'язків;

забезпечення вчителем впливу на вихованців власним прикладом бережливого, дбайливого ставлення до навколишнього середовища.

Успіх екологічного виховання великою мірою залежить від врахування ряду педагогічних вимог. У вчених-педагогів поки що не склалося єдиної думки в питанні, які саме умови сприяють ефективному засвоєнню учнями екологічних знань та вихованню їх на основі екологічної культури. На їхню думку, головною умовою успішного формування в учнів екологічної культури є вміння поєднання навчального матеріалу екологічного змісту із практичною діяльністю школярів у природному середовищі. Вважається, що це сприяє розвитку екологічної свідомості дітей, їх винахідницьких здібностей, а також стимулює до прагнення покращення екологічної ситуації. Для кращого усвідомлення екологічних знань існує дуже багато різних видів діяльності у школі та в позашкільний час.

Разом з тим, важливою умовою успішного формування екологічної культури є практична діяльність. Бо саме в ній виявляються і закріплюються ті позитивні якості особи, які визначають потяг до життя в гармонії з природою. Спільно з дорослими, учні беруть активну участь у благоустрої населених пунктів, майданчиків, парків, скверів і вулиць. Тобто, вони творять красу. А це має велике значення для вироблення в учнів екологічної культури. Поряд із цим формування екологічної культури школярів повинно стати складовою всієї системи навчання. А це можливо за умови, якщо вчителі, під час занять з будь-якого предмета регулярно повідомлятимуть учням відомостей про закони і принципи взаємодії природи, формувати навички поведінки у навколишньому середовищі, вчити давати оцінку тим чи іншим природним явищам.

Спираючись на наукові основи концепції виховання в школі загалом та учнів основної школи зокрема, педагогічна наука стоїть перед завданням цільового і ціннісного оновлення виховного процесу, необхідністю конструювання нових моделей дії на свідомість і чуттєву сферу школярів відповідно до гуманістичних цінностей нашого суспільства. Саме на таких підходах має будуватися концепція екологічного виховання учнів основної школи, яку слід розглядати як динамічну систему.

Отже, виховання бережливого ставлення до природи - це психолого-педагогічний процес, спрямований на формування у учнів екологічних знань та наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони, збереження і примноження природних ресурсів.

Розділ 2. Методичні основи формування ціннісного ставлення до природи в учнів основної школи

2.1 Шляхи формування ставлення до природи учнів основної школи

На сучасному етапі складних та динамічних відносин суспільства з навколишнім середовищем ціннісне ставлення до природи повинно складати невід'ємну частину загального досвіду кожного громадянина нашої держави. Адже, сформований екологічний досвід не дається з народження, удосконалення важливої якості сучасної людини продовжується все життя. Філософське осмислення ситуації показує, що ключ до вирішення проблеми - в підвищенні рівня екологічної культури суспільства, обмеженні потягу до матеріального надлишку, що формувався тисячоліттями, вдосконаленні людських якостей, розвитку і заохоченні духовного, в його гармонійному поєднанні з матеріальним в кожній окремій особі. І це переводить проблему подолання кризи в галузь освіти.

Саме вона покликана виростити екологічно культурну людину, яка зможе добровільно і усвідомлено прийняти спосіб життя в рамках екологічного активу суспільства, реалізувати такі зразки діяльності і поведінки, які б підтримували стабільність природних біогеохімічних циклів і соціальних процесів. У зв'язку з цим однією з важливіших проблем сучасної освіти, і перш за все природничо-наукової, є виховання у учнів основної школи ціннісного ставлення до природи, утвердження в їх свідомості природи як універсальної цінності для життя людини і його рівноправного партнера, необхідності поважного, дбайливого, ставлення до неї.

Проблеми, пов'язані з формуванням ціннісного ставлення до природи як складової природоохоронної роботи в основній школі, розглядає К. Магрламова [27, с.2-18], зазначаючи, що поняття ціннісне ставлення “включає норму (поведінка) і бажане (ідеал) й розглядається як суспільна форма оцінювання особистістю об'єктів і явищ навколишньої дійсності й прийнятні види взаємодії з нею, які мають суб'єктно-індивідуальні виявлення і вироблені людством у процесі історичного розвитку”. На основі згаданого трактування авторка розглядає виховання в учнів ціннісного ставлення до природи як цілеспрямований усвідомлений процес формування особистості, діяльність якої виявляється у моральних і етичних принципах екологічно доцільної поведінки щодо розв'язання екологічних проблем. Зміст екологічного виховання учнів у навчально-виховному процесі основної школи науковець пропонує розглядати за такими складовими: онтологічною, яка забезпечує формування комплексу екологічних знань, умінь і навичок пізнання законів і закономірностей функціонування довкілля; оцінювальною, яка формує певну систему ідеалів, цінностей і переконань у ставленні особистості до природи; спрямовуючою, яка розкриває сутність екологічно доцільної поведінки і діяльності особистості у довкіллі [27, c.15-16].

Варто сказати, що на сьогоднішній день системна діяльність в галузі охорони природи роботи своїм змістом забезпечує педагогічну цілісність процесу екологічного виховання. Така робота є дієвим моментом комплексного впливу на учнів, забезпечуючи поєднання їхньої пошукової активності з громадсько-корисною діяльністю, всебічне осмислення змісту і навчально-виховної віддачі планованої роботи. При цьому пізнавальний пошуковий інтерес виступає як рушійна сила духовного розвитку учнів основної школи, стимулює їхню активність у навчальній, трудовій і громадській роботі. Однак, незважаючи на позитивну динаміку загального формування ціннісного ставлення до природи, існують деякі проблеми та задачі в галузі екологічного виховання, які потребують своєчасного вирішення.

Так, наприклад, один із засновників наукового напрямку "Екологічна психологія освіти" та автор загальноосвітніх програм для школярів Ясвін В.А. у своїй науковій праці, присвяченій психології екологічного мислення, виділяє такі проблеми екологічного виховання:

1. аналіз розвитку екологічного мислення в процесі соціогенезу,

2. розробка типології екологічного виховання,

3. аналіз розвитку екологічного мислення в процесі онтогенезу,

4. вивчення механізмів розвитку та функціонування екологічного мислення,

5. аналіз індивідуальної та групової специфіки екологічного мислення,

6. розробка принципів та методів діагностики екологічного мислення,

7. дослідження психологічних функцій, які здатний виконувати взаємозв'язок людини з природою.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.