Особливості роботи соціального педагога з "дітьми вулиці"

Фахівці схильні бачити причину розпаду родини в непідготовленості чоловіка і жінки до сімейного життя, небажанні відмовлятися від своїх звичок, хобі.

В результаті виходить, що майже кожна третя молода родина є неповною - складається тільки з одного із батьків - як правило, мами з дитиною [34, с.56].

Аналіз різних наукових джерел і даних статистики свідчить, що зараз сім'ї все частіше «дробляться»: бабусі і дідусі проживають окремо, а отже - менше беруть участь у вихованні онуків. Крім того, втрачаються і колишні традиції багатодітності. За останнє десятиліття кількість багатодітних родин зменшилося втроє. Більшість чоловіків та жінок самі регулюють кількість і час народження дітей. Це і є однією з причин нинішньої демографічної кризи.

На зменшенні народжуваності позначається і те, що в шлюб у нас стали вступати в більш пізньому віці (дівчата - після 26 років, а чоловіки - до 30 років). Тільки кожна четверта молода родина не відкладає на потім народження дитини. Експерти думають, що в нинішньої молоді ослаблені материнські і батьківські мотивації в поведінці, а також з'являються конкуруючі з дітьми потреби, наприклад, бажання більш повної особистісної і професійної реалізації [52, с.84].

Коли ж діти все-таки народжуються, то більше половини родин змушені переборювати матеріальні труднощі. Адже Україна як і раніше відноситься до країн з дуже високим показником розшарування населення за рівнем добробуту. Середній рівень забезпеченості десяти найбагатших домогосподарств у шість разів вище, ніж десяти самих бідних. Найбільш незахищеними є сім'ї, в яких більше однієї дитини у віці до трьох років. Як правило, де більше дітей - там і більше бідності. Зокрема, серед родин, у яких більше п'яти дітей, украй бідних - 80%. У середньому одна сім'я може витратити на статті, пов'язані з вихованням дитини, тільки 2% від загальних витрат родини. Зрозуміло, що це позначається на якості виховання дітей і виникають проблеми бездоглядності і безпритульності.

У процесі трудової зайнятості, матеріальні проблеми можуть компенсуватися, однак під впливом зовнішніх та інших причин можуть зумовити постійні сімейні конфлікти, що відбиваються на психічному стані дитини.

З такими сім'ями робота проводиться шляхом індивідуальних бесід, групової або індивідуальної психотерапії, ігрової терапії, зокрема терапії «скульптурна група», «сімейна угода» та інші.

У підході соціальних педагогів до надання допомоги сім'ї є визначена пасивна роль самої сім'ї. Соціальний педагог не може змусити, може дати тільки рекомендацію - це наше правило.

Досить часто соціально-педагогічна допомога сім'ї ґрунтується на принципі «допомога для самодопомоги». Основною її метою є виявлення ресурсів для подолання кризи всередині сім'ї. Відповідальність за реалізацію послуги несе сама сім'я [41, с.34].

Розглянемо головні принципи роботи з сім`єю:

- індивідуальний підхід,

- зосередження уваги на клієнті,

- готовність сім'ї приймати допомогу соціальних педагогів-працівників, лікарів, психологів, педагогів,

- системний підхід до вирішення проблем у сім'ї.

Соціально-педагогічна робота припускає співробітництво з усіма членами родини.

Одним з поширених методів роботи соціального педагога з сім'єю є метод «сімейної конференції», суть якого полягає в обговоренні сімейних проблем.

Індивідуальна робота полягає у проведенні корекції проблем у сім'ї окремо з кожним членом сім'ї.

При груповій роботі члени сім'ї налагоджують контакти між собою, з іншим людьми [30, с.282].

На основі аналізу соціально-педагогічної літератури ми виділяємо такі фази надання допомоги сім'ї:

1. Фаза встановлення контакту і знайомства - у цей час з'ясовуються взаємні очікування і визначаються цілі роботи.

2. Фаза соціально-психологічної діагностики - в цій фазі вивчаються проблеми сім'ї.

3. Фаза інтервенції - є головною робочою фазою надання допомоги. У ході роботи можуть коректуватися і мінятися не тільки методи, а й мета.

4. Фаза згортання роботи - коли в сім'ї все налагоджується.

5. Фаза додаткового курорства - служба надає допомогу, коли вона не потрібна.

Якщо сім'я досягла запланованих цілей, ставиться питання про завершення роботи.

Допомога надається клієнту в тому випадку, коли він усвідомлює її необхідність і робить усе, що потрібно для досягнення результатів. В іншому разі робота з клієнтом припиняється.

Соціально-педагогічна робота, як правило, проводиться 2-3 рази і здійснюється вдома. Але доцільно є переносити роботу в офісні приміщення служби.

Окремо ми наголошуємо на необхідності забезпечення якості послуг, що надаються. Для забезпечення якості соціальної допомоги необхідне обговорення ходу і результатів соціальної роботи (допомоги) членам сім'ї й оцінка роботи. Під час спільних обговорень з сім'єю перевіряються і встановлюються загальні і особисті цілі, а також необхідні кроки для їх досягнення [57, с.328].

Важливою є робота окремих фахівців з сім'ями, в яких постійні зміни вимагають регулярних обговорень у колективі з метою обміну професійним знаннями. Це дає можливість критично сприймати власну роботу, а також оцінювати процеси, що відбуваються в сім'ї.

Забезпеченню якості роботи соціального педагога з сім'єю служить:

а) складання планів роботи з сім'єю кожні півроку,

б) регулярні і поточні звіти по роботі,

в) щоквартальні координаційні й оцінюючі бесіди з працівниками відділів сім'ї і молоді.

Важливим завданням в організації системної діяльності соціального педагога є профілактична робота. Однією з форм профілактики виходу дітей на вулицю є вулична соціальна робота. Досить широкою вона зараз стала в Україні.

Вулична соціальна робота з'явилася у 20-х роках минулого століття в США. За допомогою цієї форми дослідники-спеціалісти прагнули попередити криміналізацію підлітків з бідних сімей [26, с.167].

Як і класична соціальна робота з підлітками, відкрита або з окремими групами, вулична соціальна робота може задовольняти підлітків, які потребують турботи (допомоги). Зрозуміло, що якщо робота з підлітками, як це було в минулому, буде складатися лише з роботи в молодіжних центрах і клубах, то більшість підлітків залишиться неохопленою.

Вулична соціальна робота це - одна із можливостей доповнити «стандартну» роботу з підлітками. Такий вид роботи застосовується протягом тривалого часу, коли запропоновані заходи (пропозиції) не приймаються так званими «проблемними підлітками», що призводить до ускладнень (труднощів) в їхньому соціальному оточенні між ними та іншими верствами населення [2, с.123].

Вулична соціальна робота здійснюється в неформальних місцях зустрічей підлітків, де вони почувають себе безпечніше і впевненіше. Підхід до підлітків стає доступнішим уже за рахунок того, що з ними контактують на їхній власній території, і поріг страху, притаманний багатьом підліткам у стаціонарних закладах, тут відсутній.

Як свідчить аналіз різних наукових джерел і практичної роботи з молоддю, вулична соціальна робота не може замінити класичні форми соціальної роботи з підлітками.

Зрозуміло, що вуличну роботу можуть організовувати спеціально підготовлені люди, причому незалежно від статі. Досконале знання прав і законів, молодіжної педагогіки є обов'язковими. Також важливими є такі критерії, як життєвий досвід, самобезпека, моральні переконання, співчуття і людське взаєморозуміння [42, с.34].

Отже, очевидним є факт, у кожному випадку підлітків необхідно по-справжньому сприймати і поважати (при цьому не враховувати їхні вчинки), коли бажаєш стати вуличним соціальним працівником [4, с.65].

Зовсім не підходять люди, в яких немає певних моральних переконань, котрі вважають, що на цій роботі зможуть самореалізуватися, або думають, що отримають зручну роботу, оскільки вуличний соціальний працівник не має чітко визначеного робочого часу.

Велике значення має самодисципліна, тому що вуличний соціальний працівник досить рідко працює під безпосереднім контролем керівної особи.

Окрім цього, він стає для підлітка через деякий час батьком, матір'ю, братом, сестрою, другом, учителем, консультантом та ще багато ким, і все це в одній особі. При цьому відомо, якою складною може бути навіть одна з цих ролей [9, с.20].

Вуличний соціальний працівник, звичайно, не завжди знає готову відповідь на кожне запитання і рішення кожної проблеми. Але він повинен знати, де можна знайти відповідь, і як може допомогти підлітку вирішити його проблеми. Тому важливим є створення мережі і співпраця з уже існуючими спеціальними сферами надання послуг і закладами в кожній із цих сфер, оскільки необхідним є обмін досвідом з колегами [15, с.90].

Так, ми встановили, що за кожні шість місяців вуличні соціальні працівники складають звіт, який містить кількісні і якісні показники в роботі, а також додається перспективний план (програма).

Про використання фінансів також складається та подається звіт. Цей звіт (навіть якщо його іноді неприємно робити) слугує, по-перше, для контролю, по-друге, для самоконтролю, тобто рефлексії своєї роботи. Важливими є заходи з підвищення кваліфікації працівників та участь у супервізії.

Окремо зупинимось на аналізі застосування вуличної соціальної роботи.

Робота з підлітками, готовими до насилля, і тими, хто являє загрозу у плані насилля, складається, найперше, з виявлення підлітків у місцях їхньої дислокації. Отримується інформація про структури через спостереження, групові та індивідуальні бесіди, в ході яких надається перша конкретна допомога в індивідуальних випадках.

За рахунок проведення цілеспрямованих заходів з організації вільного часу як, наприклад, спільне приготування їжі, відвідання басейну, спортивних майданчиків тощо досягається кращий підхід до кожного члена групи. Багато підлітків через особисті проблеми проявляють негативізм. Спільно з підлітками ведеться робота над розв'язанням цих проблем. Якщо у підлітка стане менше проблем, його поведінка зміниться по відношенню до інших у позитивний бік [26, с.164].

Взаємозв'язок з органами влади, школами, міліцією і церквою відіграє дуже важливу роль в організації вуличної роботи, як і постійна участь у гуртках, що створюються з різних інститутів по роботі підлітками і об'єднаннями в тому чи іншому населеному пункті. За рахунок названих зв'язків та поточної інформації, спільної для всіх, є можливість до вже існуючих заходів в більшій мірі залучити підлітків, яких консультуємо, або ж при потребі створити умови для проведення нових заходів.

Метою вуличної соціальної роботи є розробка і реалізація, спільно з підлітком, вільної від насилля стратегії дій (поведінки). Передумовою для цього, перш за все, є підвищення впевненості у собі і самооцінки. Щоб цього досягти, створюються ситуації, в яких підліток може пізнати свої сильні сторони і довести їх [16, с.145].

Яскравим є приклад практичної роботи з попередження насилля (насильських дій) за рахунок переміщення конфлікту, розбіжностей на рівень бесіди. Наприклад, група з 40-50 підлітків віком від 14 до 20 років зустрічалась кожного вечора на своєму традиційному місці або безпосередньо біля житлових будівель. Ситуація загрожувала погіршенню відносин підлітків з жильцями будівлі та працівниками розміщених у ній офісах. Для розв'язання назріваючого конфлікту спільно з працівниками будівельно-житлової компанії, працівником офісу, представниками житлового будинку - жильцями, підлітками і вуличними соціальними працівниками був призначений перший спільний термін (час зустрічі) для бесіди. Причому мова йшла не про повтор незадоволення і докорів по відношенню один до одного, а про спільну розробку вирішення цієї проблеми [54, с.45].

Протягом двох наступних зборів вирішили, що буде створене захищене місце для зустрічей на території цього району. Витрати на це взяло на себе будівельне об'єднання. У підлітків і жителів цілого району, які переймалися цією проблемою ступінь агресивності в поведінці знизився вже на фазі планування.

Завдяки спільній роботі всіх учасників ситуації, вона була позитивно вирішена з початку будівництва нового місця зібрання. Цей приклад демонструє, як за допомогою цілеспрямованого втручання можна запобігти насильницьким конфліктам [8, с.2].

Головною умовою вуличної роботи є створення можливості користання послугами фахівців. Допомога включає не лише підтримуючі бесіди, але й надання приміщення, в якому клієнти можуть відпочити, пережити важкий час чи провести вільний [24, с.45].

До основних форм вуличної соціальної роботи відносять: ігротеки, дискотеки, вуличний театр, консультування, надання інформації в пункті соціальної підтримки [26, с.86].

У роботі з «дітьми вулиці» працівники консультпункту надають доступну інформацію, наприклад, про вплив психотропних речовин. Але, коли наказати підлітку «не вживай алкоголь», він зробить навпаки, тому до всього потрібно підходити адекватно і з переконанням.

Як вважають фахівці, з підлітками потрібно вести розмову по діловому спокійно, вся ця робота спрямована на те, щоб підліток сам дійшов до правильного вибору.

Основними завданнями соціальних педагогів є: виявлення та налагодження контакту, привернення їхньої уваги, надання інформації про шляхи збереження здоров'я, сприяння усвідомленню і прийняттю однолітками з вулиці позитивних стереотипів соціальної поведінки, виконання посередницької допомоги у встановленні контактів з дорослими та іншими соціальними інститутами, спроможними надати допомогу, допомога в захисті від будь-якого насильства, надання первинної медичної допомоги, надання мінімальних соціальних послуг (доставка їжі) [29, с. 278].

Ми проаналізували змістове наповнення організації вуличної роботи. Так, нами встановлено, що діти і підлітки беруть активну участь у різних цікавих заняттях, тренінгах, вправах.

Для прикладу можна запропонувати кілька різних форм роботи з дітьми вулиці.

Бесіди: «Чому люди вживають алкоголь і наркотики ?», «Вікові особливості підлітків «.

Мозковий штурм: «Роль сім'ї у розвитку алкогольної залежності».

Рольові ігри: «Умій сказати - ні !», «Життя з хворобою».

Вправи: «Шприц», «Лінія життя» та інші.

Індивідуальна робота вуличного соціального працівника з клієнтом є тривалою. Групова робота - це робота за допомогою якої можна побачити не тільки проблеми кожного члена, але й можливості їхнього вирішення [24, с.45-56].

Саме тому вуличному соціальному працівнику важливо мати можливість скористатися приміщенням для групової роботи. Група додає додатковий досвід проведення вільного часу, участі в масових заходах.

Вулична робота дає більший ефект тоді, коли вона використовує наявний соціальний потенціал мікрорайону, міста, села. При цьому як партнерів варто розглядати не тільки функціонуючі установи (школу, секції, підприємства та інше), але й найближче оточення молодих людей: батьків, ровесників, друзів.

Завдання вуличних соціальних працівників щодо партнерів за місцем проживання полягає в тому, щоб не тільки використовувати їхні ресурси, але й розвивати їх.

Перебування дитини на вулиці призводить до того, що дитина набирає там різних хвороб, у тому числі й інфекційних. У результаті цього діти вулиці є незахищеними. Також велику тривогу викликають захворювання дітей, які передаються статевим шляхом, але часто діти піддаються сексуальному насильству [26, с.87].

Завданнями соціального педагога є відправлення дитини на обстеження до медичної установи, в притулок і запобігання подальшому розвитку хвороби у середовищі безпритульних дітей.

Немає сумніву в тому, що дорослі, котрі працюють з такими дітьми, повинні володіти базовими медичними знаннями та навичками щодо надання першої невідкладної допомоги. Це питання можна вирішити, якщо організувати заняття з працівниками соціальних служб у дитячих лікарнях або медичних коледжах.

Важливо, що вулична робота здійснюється на тій стадії, коли молода людина ще не усвідомлює своїх проблем або усвідомила, але соромиться до когось звернутися за допомогою. Тобто вулична соціальна робота дозволяє розв'язувати проблеми молоді на ранніх стадіях їх існування [11, с.67].

2.2 Експериментальне дослідження проблеми та рекомендації щодо удосконалення роботи з «дітьми вулиці»

З метою вивчення реального стану проблеми, а також визначення причин, що сприяють виникненню соціального явища «діти вулиці», ми провели експериментальне дослідження, яким охопили 40 учнів 6-9-их класів середньої загальноосвітньої школи № 22 м. Луцька та 20 дітей різного віку з Крупівського навчально-реабілітаційного центру для дітей із вадами зору.

У своєму дослідженні ми виходили з того, що оскільки проблема «дітей вулиці» походить з сімейного середовища, то доцільною і найбільш важливою є профілактика даного явища. Тому ми вирішили визначити розуміння школярами, хто такі діти вулиці, чи хотіли вони коли-небудь втікти з дому і чому та ін.

У своєму дослідженні ми застосовували анкету, спостереження, бесіди, вивчення документів школярів, тестування.

Анкета (від фр. еnquetе - «розслідування») - це упорядкований набір питань та висловлювань, що оформлений у вигляді опитувального бланку. Питання анкети - це звернене до респондента висловлювання, яке націлене на отримання від нього інформації за темою дослідження[4, с.57].

Незважаючи на домінуючу у масовій свідомості думку про те, що складання анкети є справою не дуже складною, ця процедура потребує не тільки значних інтелектуальних зусиль, але й високого рівня професіоналізму дослідника.

Зміст анкети визначається метою та завданнями дослідження, висунутими гіпотезами. У анкеті не повинно бути «випадкових питань», тобто таких, що не сприяють розв'язанню дослідницьких завдань чи не виконують якихось інших функцій, зокрема, включення респондента у ситуацію опитування (вступні питання), перевірки наданої інформації (контрольні питання) і т.д.

За допомогою питань анкети, точніше, відповідей респондентів на ці питання, вимірюються ті чи інші сторони об'єкта дослідження.

Отже, анкета у нашому дослідженні складається з 16 питань (додаток Б). Метою анкетування було визначити чи є у класі діти, схильні до виходу на вулицю; а також визначити причини, які призводять дітей до виходу на вулицю чи причини, які можуть призвести; дізнатися чи всі учні знають про таке явище як «діти вулиці» і як вони його оцінюють.

Під час анкетування виявилося, що багато з школярів не знають, хто такі «діти вулиці». Так, 20% опитаних учнів ніколи не чули про це явище або не знали про що йде мова, 5% опитаних ( анонімно) написали, що тікали з дому через сварки батьків.

Про одного учня написали школярі, що він обікрав когось, утік, а потім повернувся.

30% опитаних учнів написали про конфлікти в сім'ї сусідів, які постійно відбуваються, і при цьому діти часто плачуть.

5% учнів написали що в них у сім`ях є конфлікти через часті п'янки батька.

10% опитаних учнів написали типу такого: « я б утік, якби була серйозна причина, нічого страшного побути трохи на вулиці, може батьки пожаліють мене».

30% опитаних школярів знають, що це за явище, але тікати з дому ніколи не збираються.

Ніхто з учнів не написав, що він конфліктний.

Щодо порад, то 5 учнів написало однаково: менше сваритися, поважати думки інших людей, менше звертати увагу на проблеми.

Інші написали деякі поради щодо профілактики конфлікту. Наприклад, 2 учні написали, що проблема не є актуальною, але знайшлося 10 учнів, які написали, що проблема є актуальною і потребує негайного вирішення.

Результати відповідей школярів ми згрупували і подали в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Відповіді учнів школи

не знають, хто такі «діти вулиці»	тікали з дому через сварки батьків	знають про конфлікти в сім'ї сусідів	в їхніх сім'ях є конфлікти	я б утік, якби була серйозна причина	тікати з дому ніколи не збираються
20%	5%	30%	5%	10%	30%

Подані відповіді подамо на діаграмі (Рис.2.1)

Рис.2.1 Розподіл відповідей учнів школи

Також ми проводили таке ж дослідження з «дітьми вулиці», які перебувають в притулку для неповнолітніх.

Дітей під час анкетування було 20.

Ми не казали цим дітям, що ми знаємо, що вони були на вулиці, зазначивши, що з усіма проводимо це анкетування.

Отже, 50% дітей сказали, що їм було добре на вулиці і повернулися б іще туди.

10% дітей сказали, що причиною їх виходу на вулицю, був батько -алкоголік, який постійно бив маму і дітей.

Ще 10% дітей відмовилися віповідати на питання, 30% опитаних сказали, що причиною виходу на вулицю були конфлікти з батьками.

Відповіді дітей ми подали в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Відповіді дітей з притулку

Повернулись би ще на вулицю	причиною їх виходу був батько алкоголік, який постійно їх бив	відмовилися віповідати	причиною виходу на вулицю були конфлікти з батьками
50%	10%	10%	30%

Дані опитування зобразили на рис.2.2. у вигляді діаграми

Рис.2.2 Розподіл відповідей дітей з центру

Отже ми зробили висновок що більший ризик вийти на вулицю є у дітей, які вже були, оскільки вони відчули свободу і не хочуть бути під контролем.

Наступним кроком у нашому дослідженні було проведення тренінгу в центрі для дітей з вадами зору. В тренінгу брали участь двадцять дітей - 10 хлопчиків і 10 дівчаток віком від 8 до 16 років.

Тренінг походить від англ. “to train” - навчати, виховувати. Тренінг - дуже захоплюючий процес, це, передусім, навчання, яке спирається на досвід людини, а також передбачає, що учасники тренінгу, крім отримання нової інформації, мають змогу одразу ж використати її на практиці, виробляючи нові навички. Тренінгова форма навчання розвиває здатність людини до пошуку нових знань, до творчості[42, с.55].

У широкому значенні тренінг - це пізнання себе і навколишнього світу;

Тренінг як форма навчання та виховання характеризується такими основними ознаками:

1) Підвищена активність учасників;

2) Ігровий характер;

3) Навчально-виховна спрямованість;

4) Систематична рефлексія;

5) Групова форма проведення.

Перелічені ознаки одночасно є також і стратегічними принципами організації та проведення тренінгу.

Загальний принцип активності передбачає інтенсивну участь у тренінговому процесі всіх його учасників [38, с.13].

Для тренінгу як методу навчання й виховання характерний принцип новизни, що передбачає використання різноманітних та оригінальних завдань і вправ, регулярну зміну безпосередніх партнерів, програвання різних ролей, потрапляння в неординарні ситуації тощо. Ці заходи стимулюють пізнавальний інтерес, підтримують необхідний емоційний тонус учасників, перешкоджають появі монотонності й утоми та сприяють проявам активності.

Істотною перевагою цієї методики є те, що вона дає унікальну можливість вивчити складні або емоційно значущі питання в безпечній обстановці тренінгу, а не в реальному житті з його ризиком і загрозами [15, с.64].

Отже, ефективність тренінгу має оцінюватись як через суб'єктивний, так і через об'єктивний показники. Об'єктивний чинник - це результат тренінгу, адекватний до його цілей і завдань. Суб'єктивний - задоволеність учасників тренінгу. Зауважимо, що йдеться про задоволеність як самим процесом, так і результатами тренінгу.

Тренінг називається «Твоє життя - твій вибір».

Мета: формування активного усвідомлення вихованцями притулку широкого кола своїх можливостей, своєї активної позиції в їх реалізації; виховання в дітей усвідомлення взаємозв'язку в житті наших можливостей і наших здібностей; навчання визначати власні духовні цінності та вплив духовних цінностей на життя.

Обладнання: невелика свічка, яка б символізувала життя; сині та рожеві папірці за кількістю дітей; клей; два аркуші ватману; фломастери; кольорові олівці; кольоровий папір; ножиці; клейкий папір; надувні кульки (за кількістю дітей).

Вступне слово соціального педагога.

Друзі! Сьогодні ми поговоримо про наше з вами життя, наші здібності та можливості й вибір, який нам доводиться робити в житті.

Життя... Воно прекрасне. І творить його людина. Але життя прожити - не поле перейти. Щасливий той, хто лічить зорі в небі. Щасливий тому, що має свою зорю, яка світить йому все життя.

Мені хочеться згадати відомі слова В.Маяковського «...Послухайте, якщо зірки запалюють, значить це комусь потрібно». Так, справді потрібно. Піднесіть, будь ласка, руку, хто ніколи не бачив зоряного неба?

Таких серед нас немає. І, мабуть, не знайдеться жодної людини, яка б не любила дивитися на зоряне небо. Існує повір'я, що коли народжується людина, у небі спалахує зірка. Також, вдивляючись у високе зоряне небо, ви, можливо, намагаєтесь відшукати там себе, інколи навіть не усвідомлюючи, що зі своїм народженням кожен отримує безцінний дар - життя.

Вправа «Символ життя»

-Уявіть, що ця запалена свічка - наше життя. Потримайте її в своїхруках, передайте тому, хто поруч з вами. Проаналізуйте свої відчуття.

Запитання для обговорення:

- Що ви відчули, коли тримали свічку в своїх руках?

- Чи хотілося вам її віддати?

- Чи виникав страх, що свічка згасне?

(По закінченні вправи бажано зробити висновок: «Коли свічка знаходилася у ваших руках, лише ви вирішували, вона горітиме чи згасне. Так само вирішувати тільки вам, яким буде ваше життя».)

Вправа «Коло асоціацій»

(На дошці прикріплюють плакат, на якому зображено голубе небо, сонце, квіти, веселка, граються діти та ін.) і підпис - життя.

- Скажіть, які асоціації виникають у вас зі словом «життя»? Ви будете висловлювати свої думки, а я запишу це на променях нашого сонця. (Пропозиції можуть бути такі: добро, любов, діти.)

Висновок: звідси випливає, що життя дуже багатогранне, це - яскравий світ, але для кожного він особистий та особливий.

Вправа «Символ життя»

Сьогодні ми вже використали один символ життя - це свічка, яка горить. Я пропоную вам зробити або зобразити свій символ.

Ви зараз об'єднаєтесь у дві команди: ті, що витягли рожеві папірці, підходять до правого столу, а ті, що витягли сині папірці, - до столу, що стоїть ліворуч. Вам дається 10 хвилин для того, щоб ви командами продумали й створили свої символи життя. Виконавши завдання, один представник з кожної команди має презентувати роботу команди.

В додатку В запропонували інші завдання та вправи для дітей.

Враження дітей були тільки позитивними. Так, як по завершенню тренінгу висловлювались усі діти, то з їх слів - тренінг сподобався всім, але з проведеного заняття було зрозуміло, що далеко не всі усвідомлюють сутність поняття життя, його цінність і роль свого «я» в житті.

Насторожує той факт, що 10% опитаних неповнолітніх відносяться до життя зовсім байдуже, їм все одно, що буде з ними в майбутньому.

Коли діти виконували вправу «Коло асоціації», то з 20-ти опитаних 5% сказали, що життя це смерть, 30% - радість, 20% - сюрпризи, 30% - мука, 15% - щастя.

Отже, як бачимо чотирьом дітям вкрай потрібна допомога в усвідомленні думки, що життя прекрасне, але без перешкод не обійтися.

Результати тверджень дітей ми подали в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3

Відповіді дітей з притулку щодо сутності життя

Життя- це смерть	Життя-це радість	Життя - це сюрпризи	Життя - це мука	Життя - це щастя
5%	30%	20%	30%	15%

Для більшого унаочнення результатів відповідей дітей ми їх зобразили на діаграмі рис.2.3.

Рис. 2.3. Розподіл відповідей дітей у центрі

Коли всі діти висловлювали свої враження від тренінгу, то всі вони засвоїли для себе щось нове. Одні стверджували, що ніколи не захоплювались веселкою після дощу, інші не бачили, як виблискує роса на квітці, треті казали, що взагалі не думали, що стільки красивого навколо них. Але один хлопчик сказав: нічого в житті в мене не має, хоча тренінг йому сподобався, йому було радісно, що він бра у ньому участь.

З проведеного заняття ми зрозуміли, що з дитиною потрібно працювати.

Отже, щоб надавати соціальну допомогу клієнтам, соціальні педагоги повинні мати комплексну теоретичну підготовку і практичні уміння й навички, що дозволяють їм вільно відчувати себе в середовищі дітей і підлітків, вміти розібратися у великій кількості варіантів відповідей на поставлені запитання, вміти виконувати практичну роботу, а також володіти методами по наданні соціальної допомоги.

Для соціальних педагогів можна прописати єдине правило - вся його робота має бути спрямована на особистість дитини, іншими словами, головним принципом організації роботи з дітьми, підлітками має бути дитиноцентризм.

У роботі з дітьми різних категорій, а також з їхніми сім'ями потрібно бути цілеспрямованим і впевненим у своїх діях і володіти певною базою даних про них, а також усвідомлено знати і вміти застосовувати правила поведінки з цими дітьми. Потрібно пам'ятати, що «діти вулиці» - це особливі діти, зазвичай з травмованою психікою, певними акцентуаціями характеру, підвищеним рівнем тривожності і т.п.

Ми визначили причини виходу дітей на вулицю, більше дізналися про них, довели дієвість певних методик у роботі з дітьми.

З бесіди з педагогами, старшокласниками, батьками та вихователями й іншими працівниками у ми зробили висновок, що справді на даний час в Україні проблема соціально-педагогічної діяльності з «дітьми вулиці» є досить актуальною. І це пов'язане, насамперед, з проблемами в сім'ї, в шкільному колективі, в позашкільних закладах.

В сім'ях не вистачає достатніх коштів для сім'ї, низьке матеріальне забезпечення, в результаті чого виникають сімейні конфлікти у сім'ї , які найболючіше відображаються на дітях. Діти не витримують постійних сварок і тікають в спокійне місце - на вулицю. Але ці діти не розуміють того, що вони собі спричинюють ще більші проблеми, тому, що на вулиці вони не живуть, а виживають (під мостам, в підвалах, в каналізаційних люках і навіть на смітниках).

Не менш важливою причиною виникнення дитячої безпритульності є також зловживання батьками спиртними напоями, низький культурний і духовний рівень у сім'ях, байдужість до виховання дітей (інколи навіть через надмірну зайнятість роботою).

Саме на усунення названих причин і виявлення інших факторів виникнення соціального явища «дітей вулиці», на допомога цим дітям і має бути спрямова діяльність соціального педагога.

На основі аналізу теоретичних наукових джерел і результатів дослідно-експериментальної частини дипломного дослідження ми пропонуємо деякі методичні рекомендації соціальним педагогам щодо їхньої роботи з «дітьми вулиці».

1. Насамперед необхідно соціальному педагогу встановити контакт з дитиною або ж підлітком, поцікавитись, що найбільше в даний час турбує його. З цією метою уважно вислухайте підлітка. Ви маєте переконати дитину, що вона вам небайдужа, що ви дійсно хочете допомогти і зрозуміти. Головне, не перебивайте дитячі міркування, судження, зауваження, якщо вони навіть недоречні. Дайте дитині можливість виговоритись.

2. Пропонуйте свою підтримку і допомогу. Постарайтеся переконати що цей несприятливий для дитини час обов'язково пройде. В спілкуванні з підлітком використовуйте слова і речення, які будуть сприяти встановленню контакту, наприклад, розумію, звичайно, відчуваю. Важливо навести переконливі приклади з реального життя або ж з якоїсь книги чи кінофільму. В розмові з підлітком дайте йому зрозуміти, що він унікальна особистість, що він уміє і може щось робити так, як ніхто.

Будьте віртими у розмові з дитиною. Дивіться в очі дитини. Прагніть торкнутись її лагідно рукою, щоб дитина відчула ваше тепло і ласку, щирість ваших слів, щоб вона вам повірила.

3. Пам'ятайте, що недооцінка є гіршою, ніж переоцінка дитини. Дитина мусить повірити в свої сили, в своє те позитивне, що в неї є. Вся діяльність підлітків і дітей має бути результативною та зорієнтованою на успіх.

4. Тривожних дітей потрібно постійно підбадьорювати, зацікавити їх в чомусь, хвалити наперед. Спілкуючись з імпульсивними підлітками зацікавлюйте їх у всіх випадках, коли вони прагнуть стриматися. Добре залучати імпульсивних підлітків до роботи в групі, надаючи їм роль лідера.

В роботі з агресивними підлітками, бажано вивчати їх інтереси і нахили. Давати доручення, які потребують рішучості.

Найголовніше, спирайтесь на позитивні якості підлітків в роботі з ними.

Якщо ж щось вас насторожило в поведінці підлітка, то звертайтесь до інших спеціалістів-психологів, психотерапевтів.



ВИСНОВКИ

Досліджуючи проблему роботи соціального педагога з дітьми вулиці», ми працювали за чітко визначеними завданнями.

Так, насамперед ми з'ясували, що проблема дитячої безпритульності та бездоглядності не нова для України. Вона є надзвичайно актуальною і складною, причому соціальне явище «дітей вулиці» є поширеним не лише в Україні, але й в інших країнах.

На основі аналізу соціально-педагогічних джерел, статистичних даних ми визначили поняття і суть даної проблеми і встановили, що «дітьми вулиці» можуть бути різні категорії дітей, а не тільки діти з малозабезпечених сімей. Так, на думку вітчизняних учених, безпритульність є відображенням політико-економічного й культурного стану суспільства, закономірним наслідком криз перехідного етапу розвитку країни.

До «дітей вулиці» в Україні відносять такі групи неповнолітніх:

- безпритульні діти - діти, які не мають постійного місця проживання в зв'язку з втратою батьків, асоціальними формами поведінки дорослих у сім'ї, та діти, яких вигнали з дому батьки;

- бездоглядні діти - діти, які мають певне місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці в результаті матеріальної неспроможності опікунів (родичів, бабусь, дідусів); психічних розладів батьків; байдужого ставлення останніх до виховання дітей;

- діти-втікачі із виховних установ - діти, що зазнали психологічного, фізичного та сексуального насильства в закладах інтернатного тину та притулках;

- діти-втікачі з зовні благополучних сімей - діти з високим рівнем конфліктності, патохарактерологічними особливостями, відхиленнями у психічному та особистісному розвитку;

- діти, що за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці - діти, позбавлені систематичного батьківського піклування; аутсайдери шкільних колективів; діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, схильні до безцільного проведення часу.

У процесі дипломного дослідження ми також вивчили причини, через які діти втікають з дому. Основими з них є такі: погіршення матеріального становища значної частини населення; збільшення незайнятих дітей і підлітків; економічна експлуатація дорослими дитини ( залучення дітей до крадіжок, шахрайства тощо), послабленням відповідальності батьків за утримання і виховання дітей, загострення розбіжностей і конфліктів між батьками і дітьми, послаблення роботи щодо організації дозвілля дітей за місцем їх проживання і навчання, негативні тенденції у засобах масової інформації, девальвація духовних цінностей у виховному процесі.

Досліджуючи проблему, ми визначили специфічні особливості роботи соціального педагога з «дітьми вулиці». Нами наголошено, що під час роботи з дитиною необхідно враховувати особисту думку дитини, оскільки вона має свободу вибору. Крім того, дитина повинна мати можливість обирати місце проживання. Якщо вона не хоче повертатися в сім'ю, але згодна залишитися в притулку, її неможна змушувати повертатися додому, навіть, якщо на цьому наполягають батьки. Якщо дитина не хоче жити в одному інтернаті, але погоджується на інший, то це потрібно врахувати.

Ми визначили основні завдання соціального педагога по роботі з «дітьми вулиці», відзначили їх складність: профілактика можливого виходу на вулицю, створення соціальних, психолого-педагогічних умов для повернення з вулиці, сприяння закріпленню дитини за соціальним інститутом.

У процесі дослідження ми наголосили, що соціальний педагог має бути добре підготовлений до роботи з «дітьми вулиці». Він повинен мати глибокі й системні знання з фундаментальних психологічних і соціально-педагогічних дисциплін, творчо володіти різними виховними, діагностичними методами, методиками впливу на особистість, мати навички міжособистісного спілкування, вести діалог, дискусію, що дасть змогу йому розібратися у великій кількості варіантів відповідей на поставлені запитання, вміти виконувати конкретну практичну роботу, надавати всім потребуючим допомогу і підтримувати клієнта.

Соціальний педагог має вміти працювати з сім'єю, адже саме в сім'ї, як нами було з'ясовано, лежить першопричина виходу дитини на вулицю.

Соціальний педагог для дітей є «швидкою допомогою», він бере на себе відповідальність за її долю, підтримуючи у складних ситуаціях, він намагається ввести дитину у новий світ і цим світом може бути притулок, орієнтований на те, щоб повернути дитину до сім'ї.

Соціальний педагог має насамперед здійснювати профілактичну роботу, адже краще попередити це соціальне зло, ніж його потім усувати.

Дослідно-експериментальна частина роботи полягала в експериментальному підтвердженні актуальності проблеми, визначенні причин виникнення соціального явища «дітей вулиці», а також перевірці дієвості форм і методів роботи з «дітьми вулиці».

Аналіз експериментальних даних, зокрема анкетування учнів середньої загальноосвітньої школи та вихованців притулку засвідчила актуальність досліджуваної проблеми і підтвердив охарактеризовані нами причини виникнення дитячої безпритульності.

Проведений тренінг з вихованцями притулку також підтвердив наше припущення про те, що діти прагнуть до спілкування з ровесниками та старшими товаришами, хочуть, щоб повірили в їхні сили, щоб побачили в них щось позитивне і вселили їм віру в їхнє майбутнє.

Прикро, що є діти, які вважають життя смертю, не бачать красивого навколо себе, не розуміють, що таке щастя. Саме це й визначає специфіку роботи соціального педагога.

Ми запропонували також деякі методичні поради соціальним педагогам щодо їхньої роботи з «дітьми вулиці».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агаркова Н. Законодавче забезпечення соціально-правового захисту дітей (2002-2005рр.)К.: ?2007.?№2.? С.9-12.

2. Антінків Ю., Балим Л., Волинець Л./ Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 1999 р.): Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування -- К.: Укр. ін-т соц. досліджень, 2000.-76 с.

3. Акстман К; Толстоухова С. Надання допомоги ”дітям вулиці” та соціальне незахищенним дітям та молоді. Інформаційно-методичний збірник. -- Ліга соціальних працівників України, Інтернаціональний Союз Німеччини, 2003-80с.

4. Безпалько О. Психолого-педагогічні аспекти роботи з «Дітьми вулиці».- К.: 2000.-186с.

5. Болтівець С. Дитяча безпритульність набула характеру епідемії // Директор школи.- 2001.-№18.-С.1-2.

6. Волинець Л. Права дитини в Україні: проблеми та перспективи. - К.: Логос, 2000.-74с.

7. Волинець А., Комарова Н., Іванова І.Б. Соціальне сирітство в Україні.- К.: 2001.-250с

8. Вищинська Л. «Діти вулиці»:портрет зблизька// Київський вісник.- 1997.-25 грудня.-С.3.

9. Володимирська Г. Діти асфальту: [Дитячий бізнес] // Дзеркало тижня.-2000.- №9.- 20 с.

10. Волинець Л., Комарова Н., Іванова І. Соціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та аналіз існуючої в Україні системи утримання і виховання.- К.: 1998.- 200 с.

11. Гончар Т. Заняття психолога з підлітками - К.:Вид. дім. «Шкіл. Світ»., 2006.- 120 с.

12. Гордєєва А. Сутність педагогічної реабілітації // Народное образование-2003.-№7.-176 с.

13. Городня О. Безпритульність дітей як соціальний феномен.// Українське слово.- 1997.-25 грудня.- С.3-4.

14. Громадська думка: Дослідження, аналіз, висновки.- К.: ДЦССМ,- 2003.- 85 с.

15. Гончаренко Т. заняття з підлітками. К.: -2006.-120с.

16. Главник О., Комарова Н. “Діти вулиці”: хто вони і як їм допомогти? - К.: Главник, 2006.-112с.

17. Долгова В. Безпритульним є де подітися. «Україна молода»№28.-14 лютого 2007.-С.1-8.

18. «Діти групи ризику: психолого-правові та соціальні аспекти діяльності».-К.: Київська міська держ. Адмін., 2001.-191 с.

19. Декларарація ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р.

20. Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2002 року.- К.: Держ. Ін-т проблеми сім`ї та молоді. 2003.- 232 с.

21. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист: Частина 1.- К.:АТ Видавництво “Столиця”, 1998.-248 с.

22. Державна доповідь про становище дітей в Україні: соціальний захист дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування.- К.: 2000. 138 с.

23. Дети Улицы «Что нужна знать для успешного управления проектом» - СПІМНОПЕ. Великобританія. ЮНІСЕФ, 1998.-87 с.

24. ЗінченкоА. -»Діти вулиці».- Мет. Рек. По роботі з «Дітьми вулиці.- УДЦССМ-1999.-88с.

25. Зверева И. Дети в кризисных ситуациях: профилактика негативных явлений и социально-психологическая помощь.- К.: Наук. світ 2001.- 167 с.

26. Закон України про «Охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ.

27. Зайцевська Т. Вулична робота з «Дітьми вулиці» - У.:1999.- 267 с.

28. Закон України про «Охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року №2402-ІІ.

29. Звєрєва І. Соціальна робота. -К.: 1997.-289 с.

30. Корнійчук Л. дім краще від вулиці. К.: 2007.- 20 с.

31. Капська А. Соціальна робота: Навч. Посіб.- К.: Центр. Навч. Літератури, 2004.- 352 с.

32. Кондратьєв М. Підросток в замкнутом кругу общение.-М.:1997.-256 с.

33. Конституція України. Прийнята на 5 сесії Верховної ради України 28 червня 1996 року, стаття 52.

34. Конвенція ООН про Права дитини. 128 с.

35. Комарова Н., Бевз Т., Волинець. Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо соціального супроводу прийомних сімей.- К.: 1999.-78 с.

36. Кошиль В. Комарова Н. «Діти вулиці» - К.:ТОВ «АВЕГА», 2002.-52 с.

37. Лагідний Д. “Діти вулиць” і під`їздів: Де бере початок дитяча бездоглядність? // Українська газета.- 2002.- 12 вересня.- C.2.

38. Лукашов С., Зайцевська Т. Соціальна допомога дітям на вулиці.- ЮНІСЕФ.-У.: 2003.- 200 с.

39. Максимова М. Я і мої друзі. К.: 2001.-№2.-33 с.

40. Мостова Т. Безпритульні діти // Освіта України.-2006.-1 жовтня.- С.6.

41. Мустаева Ф. Социально-педагогическая виктимология // Мустаева Ф. Основи социальной педагогики.- М.: 2004.- 265-287 с.

42. Надання допомоги «дітям вулиці» та соціально-незахищеним дітям. Ін форм.-метод. Збірник.- Випуск3-4.-К.:Ліга соц. прац. України, інтернац. Союз Німеччини, 2005.- 300с.

43. Ничипор І.. Дітям потрібні люди які будуть їх помічати. К.:2008.-С.23.

44. Новик С. «Дитина на вулиці”: Стаття. К.:2003.- С.34.

Новик С. «Хто на вулиці» / Інтерв`ю з пос. м. Києва.-2008.- С.2.

45. Панська А.”Організація і технологія соціальної роботи з дітьми вулиці”.-К.: Інтернац. Союз. Ліга соц. Прац. України, - 2008.-134с.

46.Пєша І. Соціальний захист дітей позбавлених батьківського піклування.- К.: 2008.-236с.

47.Полтавець В. Соціальна робота в Україні.- К.: Видавничий дім КМ Академія, 2000.-236 с.

48. Притулки для неповнолітніх: статус та особливості роботи.- К.:2008.-123с.

49. Проблеми бездоглядності та безпритульності дітей: Тематична держ. Доповідь про становище дітей в Україні. К.:- 2004.- 240с.

50. Рябина Л. Реабилитация: Педагогика риска, заботы // 1 сентября.-2010.- 12 мая.- C.6.

51. Рисенко С. Словник психологічних термінів.- К.: Держслужба,2006.-260с.

53. Толстоухова С. Надання допомоги «дітям вулиці». Інф.-мет. Збірник.-К.: 2003.-63 с.

54. Толстоухова С., Пінчук І. «Психолого-педагогічні аспекти роботи з «дітьми вулиці».- К.: УДЦССМ. - 2009.-84с.

55. Толстоухова С. Надання допомоги підліткам, які потрапили на вулицю.К.: Акстман.-2003.-90с.

56. Указ Президента України «Про держ. програму запоб. дит. безпритульності» на 2003-2005 рік.

57. Указ Президента України «Про затвердження заходів щодо профілактики безпритульності дітей» від 18 березня 1999 року №200/98.

58. Управління правової роботи. Соціальний захист дітей позб. Батьк. Опіки. Ів.-Фр.-2008.-С.1-9.

59. Шахрай В. Технології соціальної роботи.: Навч. посібник.-К.:Центр. навч. Літератури,2006.-464с.

60. Шипицький Л. Дети социального риска. / СПб»Речь».- 2003.-144 с.

61. Шумакова Л. Науково-методичні коментарі до робіт із «дітьми вулиці», що перебувають у притулку. К.: 2001.-№3.-51 с.

62. Филипенко І. Діти вулиці проблема нашого часу.- К.: 18 червня 2006. С.30.



ДОДАТОК А

Генограма як соціально-педагогічна допомога для вирішення задач в сімейних проблемах

Методи і можливості вирішення проблем

У кризовому втручанні або у вирішенні проблем існують різні можливості розпізнавання причин і порушень у міжлюдських стосунках. Це може значно полегшити вибір соціально-педагогічної допомоги.

У кожному випадку комунікації між клієнтом і соціальним працівником, який вирішує проблему, намагаються створити певні довірливі стосунки для досягнення цілі. Цей метод може залучати як клієнта, так і його оточення. Це означає, що аналіз ситуації може бути складений разом із клієнтом, так само він може бути інтегративно проведений разом з найбільш близькою людиною клієнта. У такий спосіб можливо більш краще охопити дзеркальне зображення різних поглядів, думок і відносин у їхньому розумінні. Бесіди, центровані на клієнтові, діагностичний спосіб для характеризування особистості (експлорація) і проведення генограми є в соціальній роботі найбільш розповсюдженими методами у вирішення ситуацій і проблем.

Ведення бесіди, спрямованої на клієнта

У кризовому втручанні перша бесіда проходить наодинці з клієнтом, якщо він або потерпілий, або шукає допомогу. Але може бути й таке, що декілька потерпілих водночас просять про допомогу у вирішенні їхніх проблем.

За рахунок емпатії (повночуттєвого розуміння), конгруенції (дійсності) і визначення цінностей оцінює соціальний працівник стан проблеми і особистості клієнта, щоб разом з ним знайти необхідну допомогу для ії подолання.

У довірливій атмосфері соціальний працівник створює необхідний рівень комунікації з клієнтом для подальших процесів, щоб визначити, чи необхідні тривалий соціально-педагогічний супровід і допомога. Ведення бесіди, спрямоване на клієнта, і супровід практикується так само й у наступній соціальній роботі на основі взаємодовірливих стосунків.

Особливо вуличні соціальні працівники, консультанти з наркологічних проблем і вихователі у практично працюють у спрямуванні на клієнта та на основні довірливих стосунків. У соціально-педагогічному індивідуальному супроводі це створює базу для інтегрування інших можливостей, також залучення сім'ї до спільного вирішення проблеми за планом систематичної роботи.

Генограма як сімейна карта

Генограма створилася як сімейне дерево за Мері Боуен і показує у простій структурі членів сім'ї їхні відносини і поводження шляхом застосування простих і зрозумілих символів.

Сімейна карта легко розпізнається усіма, хто бере участь у соціально-педагогічному процесі і відповідає темі консультації, щоб у команді дійти індивідуального соціально-педагогічного висновку. У такий спосіб не проводиться постійне опитування клієнта, оскільки сімейна карта подає інформацію про дальніх родичів та їхні життєві стосунки.

Генограма може бути створена одним чи декількома шукаючими допомоги разом із соціальним працівником і модератором. її застосування, особливо в галузі допомоги дітям і молоді, а також при наданні допомоги сім'ї, є важливим висловленням можливості для вирішення проблеми і подальшого вибору допомоги.

В Німеччині на практиці вона застосовується дуже часто при кризовому втручанні, наприклад, під час узяття під догляд згідно із Законом про допомогу дітям і молоді.

За допомогою сімейної карти можливий усебічний вибір необхідної допомоги [49, с.3.].

ДОДАТОК Б

Анкета

Метою анкетування було визначити чи є у класі діти, схильні до виходу дитини на вулицю. А також - визначити причини, які призвели до виходу на вулицю, чи можуть призвести, дізнатися чи всі учні знають про таке явище як «Діти вулиці».

1. Ваше ім'я

2. Чи чули Ви про явище «діти вулиці»?

3. Хто вони?

4. Чому діти тікають з дому?

5. Які причини втечі з дому?

6. Чи була у Вас колись думка втекти з дому?

7. Як Ви ставитесь до сварок в сім'ї?

8. Чи бачили Ви подібні ситуації?

9. Чи знаєте Ви когось, що тікав з дому?

10. Чи перестане сім'я сваритися, коли їх дитина втече?

11. Як поводитися з дитиною, коли вона уже тікала з дому?

12. Чи конфліктна Ви людина?

13. Які Ви знаєте міри застереження даної проблеми?

14. Чи є проблема актуальною в даний час?

15. Хто в цьому винен (втечі дитини з дому)?

16. Ваші поради, рекомендації щодо профілактики уникнення втечі дитини з дому?

ДОДАТОК В

них грошей, тобто засобу, за який можна купити певний товар. Через хвилину перед кожним постане вибір: витратити чи заощадити свої папірці, тобто себе самого, частину себе. На продаж будуть виставлені різноманітні «товари» по парі. Правила гри не дозволяють купити обидва товари одночасно, тільки щось одне або нічого. Зрозуміло, що коли закінчаться ваші папірці, вже нічого не можна буде купити.

Всі покупки можна робити лише тоді, коли «товари» пропонуються на продаж. Не можна повернутися до попередньої пари, якщо на продаж уже виставлено наступну пару. (Пропонується «товар», який написаний на окремих аркушах. Ціна кожного товару вказується в кількості папірців, які треба віддати за нього покупцю.)

1)

- чудова квартира (1 папірець);

- новий автомобіль на вибір (1 папірець);

2)

- повністю оплачена поїздка на канікули (терміном на один місяць) у будь-яку країну світу разом з другом (2 папірці);

- повна гарантія того, що людина, з якою тобі хотілося б одружитися просто сьогодні, обов'язково одружиться з тобою в недалекому майбутньому (2 папірці);

3)

- стати найпопулярнішою людиною серед своїх товаришів терміномна два роки (1 папірець);

- мати одного справжнього друга (2 папірці);

4)

- закінчити престижний університет (2 папірці);

- заснувати прибуткову компанію (2 папірці);

5)

- мати здорову сім'ю (3 папірці);

- здобути всесвітню славу (3 папірці);

(Після завершення вибору з цієї пари оголосити: тим, хто обрав сім 'ю, повертають 2 папірці назад як винагороду.)

- можливість змінити якусь одну рису зовнішності (1 папірець);

- відчуття задоволення протягом усього життя (2 папірці);

7)

- п'ять років безмежної фізичної насолоди (2 папірці);

- любов та повага людей, що є для тебе найдорожчими (2 папірці);

(Ті, хто обрав п 'ять років насолоди, повинні додатково сплатити один папірець (за певні речі ми маємо платити більше, ніж здається спочатку).)

8)

- чиста совість (2 папірці);

- здатність досягти успіху у тій сфері, де найбільше цього прагнеш (2 папірці);

9)

- створити диво для того, кого любиш (2 папірці);

- можливість прожити заново (або повторити) одну дію з власного життя (2 папірці);

10)

- сім додаткових років життя (3 папірці);

- безболісна смерть, коли настане час (3 папірці).

Наші торги завершені, роздивіться ще раз свої покупки і скажіть:

- Яка покупка подобається вам понад усе?

- Чи шкодуєте ви, що не зробили якусь покупку?

- Чи хотілося б вам поміняти деякі правила гри?

Після обговорення соціальний педагог робить висновок: правила гри можна змінити, але життя - це не гра. Не можна повторити вже зроблений вибір чи скасувати прийняте у минулому рішення. Не можна охопити абсолютно все чи скористатися кожною можливістю. Не можна передбачити, які можливості будуть у вас через тиждень або рік. Вам завжди бракуватиме часу, варіантів вибору, грошей, можливостей тощо. Ви повинні будете платити за кожен свій вибір у житті - і часто ця плата буде перевищувати ваші сподівання.