Фізичне виховання

Джерела та етапи виникнення теорії та методики фізичного виховання як науки і навчального предмету. Рухові якості людини. Основи методики розвитку швидкості, сили, витривалості та гнучкості. Соціально-політичні і правові аспекти олімпійського спорту.

Рубрика Педагогика
Вид курс лекций
Язык украинский
Дата добавления 24.09.2012
Размер файла 177,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

v сила м'язів, їх еластичність, що здійснюють рухи у суглобі.

v збільшення температури і кровотоку у м'язах.

v врівноважений стан психіки, емоційний підйом.

Негативно впливають на прояв гнучкості наступні чинники:

v низький рівень фізичної підготовленості;

v низька температура навколишнього середовища і особливо тіла;

v значна фізична втома;

v підвищений тонус м'язів;

v надмірне збудження, або стан психічної депресії.

Вікова динаміка розвитку гнучкості.

В цілому гнучкість природно зростає до 14-15-річного віку. Але у різних суглобах вона має різну динаміку розвитку. Так рухливість у дрібних суглобах розвивається скоріше ніж у масивних. Амплітуда рухів у кулястих суглобах гетерохронно зростає до 13-річного віку, а в 16-17-річному віці починає прогресивно погіршуватись. Рухливість суглобів хребта має дещо іншу динаміку. У дівчат вона зростає до 14, а у хлопців - до 15 років. У дівчат та жінок рухливість у суглобах приблизно на 10% вища, ніж у хлопців та чоловіків. У похилому віці гнучкість у жінок та чоловіків практично не відрізняється.

Засоби розвитку гнучкості можна поділити на три різновиди:

v силові вправи,

v вправи на розслаблення м'язів;

v вправи на розтягування м'язів, зв'язок і сухожиль.

Силові вправи. Позитивно впливають на розвиток гнучкості у роботі з фізично слабо підготовленими людьми, та у випадку коли у якомусь суглобі велика різниця між рівнем прояву пасивної і активної гнучкості. Найбільш ефективні такі силові вправи та режими їх виконання, що сприяють вдосконаленню внутрішньом'язової та міжм'язової координації і не призводять до значного зростання м'язової маси. Силові вправи доцільно поєднувати з виконанням вправ у довільному розслабленні відповідних м'язів та вправ на розтягування цих же м'язів. Таке поєднання позитивно впливає як на розвиток сили, так і на розвиток гнучкості.

Вправи на розслаблення м'язів. Фізичні вправи, що застосовують для розвитку здатності до довільного розслаблення м'язів, поділяють на сім груп.

Довільне швидке напруження з наступним якомога більшим, швидким і повним розслабленням цих же м'язів.

Вільне погойдування руками у плечових, ліктьових та променево-зап'ясткових суглобах за рахунок незначного згинання та поштовхоподібного розгинання в кульшових і колінних суглобах.

Вільне погойдування ноги в кульшовому, колінному та гомілково-стопному суглобах за рахунок незначного згинання та поштовхоподібного розгинання в кульшовому та колінному суглобах опорної ноги.

Хлистоподібні рухи розслабленими руками за рахунок різких поворотів тулуба.

Потрушування руками, ногами та тулубом.

Розслаблені "падіння" рук, ніг (в положенні лежачи на м'якому маті) та тулуба.

Комбіновані вправи.

Вправи на розтягування поділяють на три групи:

v активні,

v пасивні

v комбіновані вправи.

Кожна із зазначених груп у свою чергу поділяється на підгрупи.

Активні вправи. Їх сутність полягає в тому, що рухи у суглобах здійснюються внаслідок довільного напруження та скорочення м'язів-антогоністів та інших м'яких тканин. За характером виконання активні вправи поділяють на три різновиди:

v повільні рухи,

v пружні рухи,

v махові рухи.

Ці вправи можна виконувати як без обтяжень, так і з додатковими обтяженнями. Махові рухи - це рухи кінцівками, що розпочинаються за рахунок напруження м'язів і продовжують за інерцією. Вони виконуються по типу руху маятника, або по типу кругових рухів з амплітудою, що поступово зростає.

Пасивні вправи. Їх сутність полягає у тому, що переміщення ланок тіла одна відносно іншої відбувається не за рахунок долаючої роботи м'язів відповідного суглоба, а під впливом зовнішніх сил. Істотно, що в пасивних рухах можна досягти значно більшої амплітуди ніж в активних. Але перенос пасивної гнучкості на активну досить обмежений. Більша пасивна рухливість є лише передумовою для розвитку активної гнучкості за допомогою активних та комбінованих вправ.

Комбіновані вправи. Їх сутність полягає у поєднанні в одній вправі активної та пасивної фаз, динамічного та статичного режимів роботи м'язів.

2. Методика розвитку гнучкості.

Тренувальний процес з розвитку гнучкості слід поділяти на два етапи:

1 - етап збільшення амплітуди рухів у суглобах до оптимальної величини;

2 - етап збереження рухливості у суглобах на досягнутому рівні.

У руховій діяльності людини проявляється переважно активна гнучкість. Але функціональною передумовою її розвитку є достатній рівень розвитку пасивної гнучкості. Тому на початку занять з розвитку гнучкості перевагу слід надавати засобам розвитку пасивної гнучкості, а з досягненням необхідного її рівня акцент переносити на розвиток активної гнучкості. При цьому слід враховувати, що активна гнучкість розвивається у 1,5-2,0 рази повільніше ніж пасивна. Звідси і співвідношення засобів розвитку активної та пасивної гнучкості повинно бути адекватним.

Перш ніж виконувати вправи з розтягування м'язів, зв'язок і сухожиль, необхідно добре розігріти організм за допомогою загально розвиваючих вправ. Це сприяє покращенню еластичності м'яких тканин опорно-рухового апарату і, як наслідок, збільшенню рухливості на 8-12%. Необхідно також ретельно розім'яти м'язи, що будуть піддаватися розтягуванню. Це сприяє збільшенню кровотоку в них і, як наслідок, еластичності. Упродовж всього заняття з розвитку гнучкості необхідно підтримувати організм у розігрітому стані. При температурі навколишнього середовища нижчій за 18-20С заняття необхідно проводити в теплому еластичному костюмі.

Вправи на розтягування виконують стандартно-інтервальним або комбінованим методами.

Тривалість вправи. Оптимальна тривалість окремої вправи може коливатися від 15-20 с до кількох хвилин.

Тривалість вправ залежить також від віку і статі людини. Дорослі люди повинні виконувати у 1,5-2,0 рази більшу кількість вправ ніж діти та підлітки. У свою чергу в роботі з жінками тривалість вправ може бути на 10-15% меншою ніж у чоловіків того ж віку.

Індивідуальним критерієм визначення тривалості конкретної вправи буде зменшення амплітуди при повторних рухах внаслідок втоми.

Інтенсивність вправи. При виконанні вправ на розтягування амплітуду рухів збільшують поступово. При цьому у кожному наступному повторенні стараються досягти більшої амплітуди, або принаймні зберегти її.

В пасивних вправах з додатковими обтяженнями величина інтенсивності регулюється їх масою.

Тривалість інтервалів відпочинку між вправами і між серіями вправ може коливатися в широкому діапазоні - від 10-20 с до кількох хвилин. Вона залежить від характеру вправ, їх тривалості та рівня підготовленості людини.

Характер відпочинку. Короткочасні інтервали відпочинку (10-20 с) доцільно проводити пасивно. Більш тривалі паузи слід заповнювати повільною ходьбою, вправами на розслаблення. Позитивно впливає на відновлення еластичності м'язів тепло, легкий масаж.

Контроль за розвитком гнучкості.

Контроль за розвитком гнучкості при проведенні наукових досліджень здійснюють за допомогою спеціальних приладів (гоніометри, гоніографи тощо), що дозволяють визначити амплітуду пасивних та активних рухів у певному суглобі в кутових градусах. В спортивній практиці більш розповсюджені контрольні вправи. Так, загальний рівень гнучкості опорно-рухового апарату можна оцінити за результатами виконання трьох контрольних вправ, що вимагають великої рухливості у найбільш масивних суглобах: суглоби хребта, кульшові та плечові суглоби.

Нахил вперед із вихідного положення - стійка на підвищеній опорі ноги разом, руки вниз.

"Викрут” з гімнастичною палицею із вихідного положення гімнастична палиця хватом двох рук зверху вперед-вниз. Дугами вперед-вгору перенести палицю через голову назад-за спину-вниз. Руки в ліктьових суглобах не згинати. Вправа виконується спочатку з широким хватом рук, а потім поступово хват звужується до мінімально можливого. Рівень рухливості у плечових суглобах оцінюється по відстані між великими пальцями лівої і правої рук у цьому хваті.

"Міст” із вихідного положення - лежачи на спині, ноги зігнуті в колінах, руки долонями на опору на рівні плечей. Встати в положення "міст”. Переступанням ніг досягти найменшої відстані між руками та ногами і якомога більше прогнутися. Оцінка рівня розвитку гнучкості в суглобах хребта, кульшових та плечових суглобах здійснюється за відстанню між п'ятками та руками, а також між найвищою точкою хребта та опорою.

3. Загальна характеристика спритності.

Спритність - це складна комплексна рухова якість людини, яка може бути визначена, як її здатність швидко оволодівати складнокоординаційними руховими діями, точно виконувати їх відповідно до вимог техніки і перебудовувати свою діяльність в залежності від ситуації, що склалась.

Чинники, що зумовлюють спритність:

v рухова пам'ять;

v ефективна внутрішньом'язова і міжм'язова координація;

v адаптаційні можливості різних аналізаторів;

v здатність людини свідомо сприймати і контролювати рухові завдання,

v формувати план і спосіб виконання рухів.

Викладене свідчить, що головною складовою спритності є координаційні здібності людини. У координаційних здібностях виділяють відносно самостійні види:

v здатність оцінювати і регулювати просторові, просторово-часові, динамічні параметри рухів;

v здатність зберігати стійку рівновагу;

v здатність відчувати і засвоювати ритм;

v здатність довільно розслабляти м'язи;

v здатність узгоджувати рухи в руховій дії.

4. Методика розвитку спритності.

Комплексно удосконалюючи спритність, використовують різні методичні прийоми, серед яких відзначимо:

v виконання вправи з різних незвичайних вихідних положень і закінчення такими ж кінцевими положеннями;

v виконання вправи в обидва боки, обома руками і ногами в різних умовах;

v зміну темпу, швидкості і амплітуди рухових дій;

v варіювання просторових меж виконання вправи;

v виконання додаткових рухів;

v щойно засвоєну вправу виконують у різних комбінаціях з раніше вивченими.

При цьому застосовують такі параметри навантаження:

v складність рухових дій учнів коливається в межах від 40 до 70% від максимального рівня;

v інтенсивність роботи у початківців відносно невисока;

v тривалість окремої вправи становить від 10 до 120 с., або до появи втоми;

v кількість повторень окремої вправи при нетривалій роботі (до 5 с.) може бути від 6 до 10-12 разів;

v тривалість активного або пасивного відпочинку між вправами - 1-2 хв.

Спритність як комплексна якість розвивається у дошкільному, молодшому шкільному та підлітковому віці.

Контроль та оцінка розвитку спритності здійснюється за допомогою виконання дозованого комплексу різноманітних вправ, складених у певній послідовності - своєрідної смуги перешкод, подолання якої вимагає прояву швидкості, відчуття ритму, вміння орієнтуватись у складних ситуаціях, здатності керувати динамічними і кінематичними характеристиками рухів, підтримувати рівновагу тощо. За часом виконання такого завдання дається оцінка спритності.

Тема: Бистрість як рухова якість людини. Основи методики розвитку бистрості

План.

Загальна характеристика бистрості.

Методика розвитку бистрості.

Література

Основна:

1. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 1. - Тернопіль: Богдан, 2001. - 272 с.

2. Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей: Навч. посібник. - Львів: Штабар, 1997. - 208 с.

3. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры: Учебник для ин-тов физ. культуры. - Москва: ФиС, 1991. - 543 с.

Додаткова:

1. Зациорский В.М. Физические качества спортсмена. Изб. 2. - Москва: ФиС, 1970. - 200 с.

2. Келлер В.С. Деятельность спортсменов в вариативных конфликтных ситуациях. - К.: Здоров'я, 1977. - 183 с.

1. Бистрість як рухова якість людини

Бистрість - це здатність людини до термінового реагування на подразники та до високої швидкості рухів, що виконуються при відсутності значного зовнішнього опору.

Численними дослідженнями встановлено, що бистрість є комплексною руховою якістю, яка проявляється через:

1) бистрість рухових реакцій;

2) бистрість виконання необтяжених поодиноких рухів;

3) частоту (темп) необтяжених рухів;

4) швидкий початок рухів, що у спортивній практиці називають різкістю.

А зараз детальніше зупинимось на кожному пункті.

1) Рухова реакція - це здатність людини відповідати окремими рухами або руховими діями на різноманітні подразники.

Розрізняють різні реакції:

Проста рухова реакція людини - це її здатність якомога швидше відповісти заздалегідь відомою руховою дією на заздалегідь відомий подразник (сигнал). Класичним прикладом простої реакції є старт у бігу, плаванні тощо.

Складні реагування залежать від оперативності точної оцінки ситуації, вибору оптимального рухового рішення та швидкості його реалізації.

В екстремальних умовах рухової діяльності найчастіше зустрічаються реакції на об'єкт, що рухається (РОР), та реакції вибору адекватної рухової дії на певні подразники (РВ).

Реакція людини на об'єкт, що рухається. Це її здатність якнайшвидше і точніше реагувати на нестандартні переміщення певного об'єкта (об'єктів) в умовах дефіциту часу та простору.

В основі реагування на об'єкт, що рухається, лежить уміння постійно утримувати його в полі зору, оцінювати просторові і часові параметри переміщення об'єкта та швидко підбирати адекватні відповіді.

Реакція вибору - це здатність людини якнайшвидше і точніше добирати адекватні відповіді на різноманітні подразники в умовах дефіциту часу та простору.

2) Бистрість поодиноких рухів. Прості необтяжені рухи (одиночний удар у боксі, укол у фехтуванні, метання, стрибки) вимагають максимального прояву бистрості. У складніших за координацією рухах бистрість їх виконання залежить від удосконалення міжм'язової координації.

3) Частота (темп) не обтяжених рухів виключно важливе значення має у циклічних рухових діях (спринт) та при швидкому повторенні ациклічних рухів (серія ударів у боксі).

4) Швидкий початок руху (різкість) залежить від прояву вибухової сили і має значення для ефективності швидкісно-силових вправ, зростання бистрості початку рухів.

Чинники, що зумовлюють прояв бистрості:

1-й чинник - рухливість нервових процесів. Збудливість рухових центрів лімітує переважно швидкість реагувань та поодиноких рухів, лабільність нервових процесів - частоту рухів. Надто висока частота рухів може викликати небажану швидкісну напруженість, тому швидкісні вправи необхідно виконувати з варіативною частотою рухів.

Найсприятливіші передумови для вдосконалення рухливості нервових процесів складаються у дитячому віці (до 12-13 років);

2-й чинник - це рівень розвитку швидкої та вибухової сили. У процесі виконання швидких рухових дій приходиться долати значний опір, тому швидкість у цілісній руховій діяльності залежить від рівня швидкої та вибухової сили. Наприклад, швидкість бігу залежить від частоти і довжини кроків, а останні, в свою чергу, - від сили і швидкості відштовхування та амплітуди рухів ніг. Високий рівень вибухової сили сприяє покращенню здатності до швидкого початку рухів;

3-й чинник - це рівень розвитку гнучкості. Еластичність опорно-рухового апарату є необхідною умовою виконання вправ з великою амплітудою і меншої витрати енергії. Тому вправи на розтягування та розслаблення м'язів повинні бути складовою частиною тренування, спрямованого на вдосконалення бистрості;

4-й чинник - це інтенсивність вольових зусиль. З метою підвищення емоційного фону тренувань та мобілізації вольових зусиль доцільно широко використовувати ігровий та змагальний методи.

Засоби вдосконалення бистроті

Для комплексного розвитку рухових реакцій у поєднанні з іншими проявами бистрості найефективнішими є рухливі і спортивні ігри за спрощеними правилами та на менших, відносно стандартних, майданчиках. Хороший ефект дає також виконання циклічних вправ з миттєвою зміною темпу, напрямку, виду руху тощо, за командою.

Для розвитку бистрості виконання ациклічних поодиноких рухових дій застосовують циклічні вправи, рухливі і спортивні ігри. При цьому виконувати їх необхідно з варіативною швидкістю та в варіативних умовах, а полегшення й ускладнення не повинні призводити до порушення структури вправи.

Для розвитку бистрості циклічних вправ використовують такі засоби:

рухливі і спортивні ігри на майданчиках, менших, ніж стандартні, естафети;

біг, плавання, інші циклічні рухові дії з гандикапом;

імітації рухів руками, ногами циклічних рухових дій з максимальною і варіативною частотою у різних вихідних положеннях (стоячи, лежачи, сидячи) та у повній координації з максимальною і варіативною частотою;

виконання циклічних рухових дій з прискоренням;

виконання циклічних вправ зі старту, без команди і за командою, та з варіативною швидкістю в межах 70-100 % від індивідуального максимуму в конкретній вправі;

вправи з миттєвою зміною темпу, довжини кроку та напрямку пересування (за командою і самостійно);

швидкісні вправи в полегшених і ускладнених умовах, які не призводять до порушень структури рухової дії.

2. Методика вдосконалення бистрості

Враховуючи, що елементарні прояви бистрості як фізичної якості відносно незалежні одна від одної, то розвивати їх варто окремо. Тому нами будуть розглядатись окремо методики вдосконалення всіх компонентів бистрості як комплексної рухової якості.

1. Методика вдосконалення бистрості рухових реакцій

Методика розвитку простої реакції: невелика тривалість роботи, створення дефіциту часу, повний відпочинок.

Вправи на вдосконалення бистрості складних реакцій доцільно виконувати на початку основної частини кожного конкретного заняття.

2. Методика вдосконалення бистрості циклічних рухів

Тренувальні завдання виконують методами інтервальної та комбінованої вправи, ігровим та змагальним методами.

Інтенсивність вправи - 70-100 % індивідуальної максимально можливої швидкості в звичайних умовах і - 110-120 % в полегшених (біг з гори); на початкових етапах - 70-90 %.

Кількість повторень вправ визначається можливістю підтримувати задану бистрість при оптимальній тривалості інтервалів відпочинку. Щоб уникнути зниження працездатності, тренувальні завдання з граничною інтенсивністю виконують серіями (2-3 для нетренованих на початковому етапі швидкісної підготовки і 4-6 для тренованих).

У тренуванні дітей та підлітків проводять 1-2 заняття з розвитку бистрості на тиждень. В інші дні тренувальні заняття повинні носити комплексний характер.

3. Методика удосконалення бистрості ациклічних рухових дій

Інтенсивність вправ 70-100 % від максимально можливої бистрості. Темп виконання вправи повільний. Після кожного повторення вправи розслабляють м'язи, що брали участь у роботі.

Додаткові орієнтири, ігровий та змагальний методи допомагають мобілізувати вольові зусилля учнів.

Кількість повторень в одному підході лімітується часом, протягом якого учень здатний виконувати завдання з максимальною бистрістю і складає в середньому 5-10. В серії виконують 2-4 підходи.

Відпочинок за тривалістю і характером - такий самий, що й у тренуванні бистрості циклічних рухових дій.

Тема: Соціальні функції спорту

План.

1. Загальна характеристика функцій спорту.

2. Загальні функції спорту.

3. Специфічні функції спорту.

1. Загальна характеристика функцій спорту

Спорт являє собою складне багатофункціональне явище, що має вплив на різні сторони життя людини. Спорт є дієвим засобом у боротьбі за мир та прогрес, розвитку дружніх стосунків між різними країнами та народами. Цьому сприяє Олімпійський рух, що є важливішим чинником міжнародного спортивного життя. В суспільстві спорт є загальною потребою, за допомогою спорту вирішуються важливі соціальні проблеми: підтримання соціально-біологічної активності людини, підвищення її морально-психологічної та професійної підготовленості до сучасних видів трудової діяльності, боротьба з несприятливим впливом на людину стресових ситуацій в побуті та на виробництві тощо.

Спорт - значуще суспільне явище, що тісно пов`язане з різними сферами людської діяльності. Тому функції спорту характеризуються великою різноманітністю та багатоплановістю.

Функції спорту - це об`єктивно притаманні йому властивості впливати на людину та людські стосунки, задовільняти та розвивати певні потреби особистості та суспільства. Функції спорту реалізуються не самі по собі, а через активну діяльність людини, спрямовану на використання відповідних цінностей. Тобто, коли людина долучається до спорту, вона відчуває його вплив. Реалізація функцій спорту відбувається не лише по відношенню до спортсменів. Спорт має свій вплив на усіх членів суспільства, хто має будь-яке відношення до спорту (тренери, вболівальники, журналісти, лікарі та ін.)

Різні форми функціонування спорту у суспільстві (спорт базовий та спорт самодіяльний, олімпійський та професійний спорт) виконують в більшій чи меншій мірі різні соціальні функції.

Функції спорту можна розділити на загальні та специфічні. Загальні функції спорту - це такі функції, що частково реалізуються спортом. А крім спорту реалізуються іншими видами діяльності.

Специфічні функції спорту - це функції, що вирішуються в суспільстві переважно за рахунок спорту і лише частково притаманні іншим видам діяльності.

До загальних функцій спорту відносять оздоровчу, виховну, освітню, видовищну, рекламну, комунікативну та комерційну функції. До специфічних функцій спорту належать змагальна, гедоністична, нормативна, престижна, прикладна функції та функція " відволікання ”.

2. Загальні функції спорту

Оздоровча функція - грунтується на забезпеченні за рахунок спорту необхідного для нормального існування організму рівня рухової активності.

Розвиток людини здійснюється під впливом як генетичних факторів, так і під впливом середовища, виховання. Спорт вдосконалює генетичну природу людини за допомогою педагогічних та біологічних впливів. Фізично нормальний стан людини, що може бути порушений через недостатню чи обмежену фізичну діяльність, є базою для повноцінної життєдіяльності. Це і визначає виключну важливість оздоровчої функції спорту. Вона пов`язана з використанням спорту як ефективного засобу оздоровлення, захисту від несприятливих впливів навколишнього середовища, боротьби з різким зменшенням рівня рухової активності в трудовій діяльності та побуті. Це проявляється в позитивному впливі спорту на стан та функціональні можливості життєво важливих органів та систем організму людини, в ефективності спорту як засобу активного відпочинку після напруженої праці. Спорт забезпечує оптимальний рівень розвитку фізичних якостей, досконале володіння руховими навичками. В порівнянні з іншими видами діяльності, спорт пред`являє найвищі вимоги до функціональних систем організму та в найбільшій мірі сприяє їх розвиткові. Але, слід зауважити, що позитивна реалізація оздоровчої функції можлива лише при оптимальному рівні навантаження.

Таким чином, оздоровча функція спорту полягає у зміцненні здоров`я і підвищенні опірності організму до несприятливих впливів навколишнього середовища за рахунок раціонально організованої рухової активності. Спорт дозволяє подолати вади розвитку, усунути недоліки у фізичному стані та здобути такий стан організму, що дасть можливість максимально себе реалізувати у суспільстві.

Виховна функція полягає у формуванні морально-етичних цінностей демократичного суспільства.

Заняття спортом - педагогічний процес, що включає навчання, розвиток і виховання. Спорт є потужним засобом виховання. Він вимагає цілеспрямованості, наполегливості, волі, працелюбства, сміливості та ін. Спорт є складним видом діяльності, де досягнення успіху залежить від багатьох чинників. Яке велике б у сучасному спорті не було б значення природної обдарованості, вона не призведе до видатних досягнень, якщо в спортсмена немає високої мотивації та прагнень. Досягнення у спорті мають велике соціальне значення, своїм результатом спортсмен захищає честь клубу, міста, країни, що сприяє вихованню патріотизму, формуванню почуття гідності до своєї країни.

Велике виховне значення мають притаманні спортові правила чесної гри ("fair play”), норми спортивної етики та поведінки. Націленість спортивної діяльності на досягнення максимального результату в командних змаганнях сприяють розвиткові взаємоповаги, почуття дружби та колективізму.

Реалізація виховної функції спорту грунтується на тісному взаємозв`язку між спортом та іншими видами виховання: естетичним, розумовим, моральним, трудовим.

Важливу роль в реалізації виховної функції відіграють самовиховання, самодисципліна, самооцінка, необхідні для ефективної спортивної діяльності.

Освітня функція. Заняття спортом - педагогічний процес, що включає навчання, розвиток і виховання.

В процесі занять спортом вивчається техніка та тактика обраного виду спорту, правила змагань, засоби і методи підготовки, засвоюється інформація стосовно особливостей харчування та відновлення, вивчається історія спорту, досягнення видатних спортсменів, розвиток окремих видів спорту в різних країнах. Освітня функція спорту реалізується не тільки для спортсменів. Усі, хто залучений до спортивної діяльності у будь-якій ролі, відчувають реалізацію цієї функції. Глядачі і вболівальники завдяки спорту дізнаються про можливості людини, про рівень розвитку окремих видів спорту в різних країнах, а з ним і про рівень самих країн.

Сучасний спорт характеризується високим рівнем інтелектуалізації, що викликана як розвитком науково-технічного прогресу, так і розвитком самого спорту. Сучасна система тренування, керівництво спортом, неможливі без наукових знань, використання досягнень сучасних наукових технологій. Тільки широко освічені спортсмен і тренер здатні досягти успіху, правильно організувати, контролювати та аналізувати свою діяльність. Відомо, що процес засвоєння будь-якого, а особливо складного руху нерозривно пов`язаний з активною розумовою працею, весь процес підготовки спортсмена потребує активної розумової діяльності.

Видовищна функція - полягає у задоволенні за допомогою спорту потреб суспільства у розвагах. Спорт з давніх часів був популярний як видовище. Саме це забезпечило його потужний розвиток протягом усієї історії людства. Саме реалізація видовищної функції сприяє розширенню спортивної аудиторії, кількості людей, які займаються спортом чи просто, в той чи інший спосіб долучені до цього виду діяльності. Це, в свою чергу, впливає на подальше зростання популярності спорту.

Ефективність реалізації цієї функції грунтується на доступності спорту як видовища для будь-яких верств суспільства. Цьому також сприяє наявність великої кількості видів спорту, що забезпечує різноманітність спортивного видовища. Унікальність спортивного видовища полягає в тому, що його результат важко передбачити, інтрига змагальної боротьби захоплює глядачів.

Участь у спортивному видовищі можна розглядати як особливий вид реалізації потреби в специфічній діяльності, в процесі якої є можливість проявити свою особистість. Під час видовища його учасники розкривають, стверджують і формують себе. Спортивне видовище, що пов`язане із інтенсивними переживаннями, має на глядачів складний вплив. З одного боку, спортивні змагання являють собою діяльність, мета якої абсолютно зрозуміла. З іншого боку, в процесі змагань певне значення має випадок, непередбачуваний поворот ходу подій, швидко змінні дії спортсменів, що не може не наповнювати діяльність глядача, вболівальника своєрідним психологічним змістом. Спортивні видовища є важливим чинником впливу на групову психологію. Вони активно впливають на колективний настрій, суспільні інтереси, виступають засобом мотивації діяльності. Добре організовані, яскраві спортивні видовища здатні залучити людей до масового спорту. Спортивні видовища мають великий емоційний вплив. Видовищність безпосередньо пов`язана з популярністю того чи іншого виду спорту та впливає на його розвиток. На теперішньому етапі розвитку спорту це підтверджується пріоритетним розвитком більш видовищних видів спорту, змінами правил змагань в окремих видах спорту з метою підвищення їх видовищності.

Чинниками видовищності є естетичні цінності самого спорту (власне структура і зміст змагальної діяльності, наприклад в таких видах спорту як художня та спортивна гімнастика, фігурне катання, акробатика, синхронне плавання та ін., безкомпромісна змагальна боротьба, високий рівень психічної напруги, високий рівень спортивних результатів,). В цьому плані реакції глядачів і вболівальників можна розділити на наступні групи:

Ті, які не цікавляться естетичною стороною спорту (вирішальне значення має лише результат змагань).

Ті, які отримують естетичне задоволення від спостереження за змаганнями, але ця потреба проявляється випадково.

Ті, які прагнуть отримати від спортивного видовища в першу чергу естетичного задоволення.

В процесі спортивного видовища виникають та задовільняються естетичні потреби, причому, головним предметом естетичної оцінки є людина з її складними рухами, а також усе спортивне середовище (мікроклімат змагань, спортивні споруди, обладнання, атрибутика тощо).

Слід підкреслити, що видовищна функція спорту реалізується не лише в процесі спортивних змагань. Яскравим видовищем є церемонії відкриття та закриття змагань, різноманітні показові виступи, що є постійним атрибутом сучасної організації спортивних змагань різного рангу та масштабності.

Рекламна функція - полягає у популяризації різноманітних товарів, моди, послуг, способу життя. Спорт, як один з найпопулярніших, соціальнозначущих видів діяльності об`єктивно має можливості виконувати цю функцію у суспільстві. Такі потужні корпорації, як "Кока-кола”, "Дженерал моторс”, "Кодак”, "Самсунг" та багато інших використовують спорт для реклами своїх товарів. Одночасно, спорт може виконувати рекламні функції по відношенню до самого себе. Так, успішні виступи команд сприяють популяризації спорту, залученню нових молодих спортсменів, вболівальників, збільшенню уваги з боку засобів масової інформації.

Комунікативна функція - полягає в зближенні та об`єднанні людей. В процесі спортивної діяльності людина включається в надзвичайно велику кількість соціальних контактів та видів стосунків. В сфері спорту представлені різноманітні види спілкування, причому спілкування з людьми може виступати одним з мотивів заняття спортом. Спілкування в спорті полягає в змісті тих стосунків, в які вступають спортсмени: з суспільством в цілому, з тренерами, з організаторами, керівниками, іншими спортсменами, шанувальниками спорту. Змістом цих взаємовідносин може бути суперництво і дружба, конкуренція і повага. Сукупність цих стосунків є визначною ланкою формуючого впливу спорту на особистість. Спорт сприяє об`єднанню людей у відповідні організації на підставі спільності інтересів та практичної діяльності.

Комерційна функція - реалізується у можливості отримувати прибуток за рахунок спорту. Комерційний характер спорту закладено в його природі. Протягом усієї історії розвитку цього виду діяльності спорт більшою чи меншою мірою використовувався з метою отримання прибутку чи винагороди: це і коштовні призи переможцям давньогрецьких олімпіад, і прибуток кулачних бійців чи акробатів у середньовіччі, і заробітна плата сучасних спортсменів-професіоналів. Видовище, що створюється під час спортивних змагань, є предметом продажу.

Теперішній етап розвитку спорту неможливий без реалізації цієї функції. Навіть ідеї чистого олімпізму, аматорства, змінилися відповідно до сучасних тенденцій розвитку спорту та економічної ситуації. Витрати на підготовку спортсменів, на організацію та проведення змагань є дуже великими. Комерціалізація спорту сьогодні є чи не головною передумовою його існування.

3. Специфічні функції спорту

Змагальна функція спорту. Специфіка спорту як виду діяльності визначається наявністю змагальної діяльності. Саме змагання, що спрямовані на досягнення спортивного результату є генетичною особливістю спорту. Але, аналіз історії розвитку суспільства свідчить про те, що змагальна діяльність є передумовою прогресу людства, рушійною силою його розвитку. Змагальна діяльність притаманна людині від народження і є ізоморфною для різних видів її життєдіяльності. Яким би видом діяльності не займалася людина, щоб вона не робила, вона завжди прагне бути кращою. Спорт - це модель функціонування суспільства, це ще одна можливість реалізувати потребу людини позмагатися, співставити свої сили і можливості з силами і можливостями іншої людини.

В спорті змагальна функція реалізується не лише в процесі змагальної боротьби. Змагання в спорті відбуваються на різних рівнях:

змагання методик підготовки, тренувальних підходів, спортивних шкіл, ефективних засобів та методів тренування;

змагання на рівні матеріально-технічного забезпечення, виготовлення нового обладнання, інвентаря, спортивної форми (екіпіровки), спортивного взуття, снарядів тощо;

змагання на рівні науково-методичного забезпечення, обгрунтування нових методик та програм підготовки;

змагання на рівні медико-біологічного забезпечення, обгрунтування та апробація нових засобів відновлення та стимулювання працездатності спортсменів;

змагання спортивних товариств, регіонів, країн.

Гедоністична функція - полягає у використанні спорту як засобу отримання задоволення від спортивних занять. В широкому розумінні задоволення від занять спортом приносить досягнення високих спортивних результатів, адже спортивний результат має велике соціальне значення. Його досягнення приносить спортсменові надзвичайне моральне задоволення, позитивний емоційний стан, новий соціальний статус, матеріальне забезпечення тощо. Все це є винагородою за роки наполегливої праці, обмежень, страждань при виконанні щоденних об`ємних та високоінтенсивних навантажень.

В вузькому розумінні реалізація гедоністичної функції полягає в отриманні відчуття м`язового задоволення в процесі заняття спортом. Задоволення від спорту може бути пов`язане із позитивними відчуттями, емоціями, що переживають вболівальники в результаті перемоги улюбленої команди, внаслідок отримання естетичного задоволення від змагальної боротьби, при спостереженнями за надзвичайними спортивними досягненнями тощо.

Нормативна функція - проявляється в тому, що спорт є полігоном, на якому створюються та досліджуються моделі всесторонньо розвинутої людини. Спорт виявляє резервні можливості людського організму. Тренувальні навантаження сучасного спорту, специфічні умови змагальної діяльності є стресовими, екстремальними умовами діяльності людини. Вони пред`являють надзвичайно високі вимоги до рівня розвитку фізичних якостей спортсмена (сили, бистрості, витривалості, гнучкості, спритності) та психологічних властивостей його організму (концентрація уваги, швидкість сприйняття та обробки інформації та ін.).

Спорт формує в свідомості суспільства думку про необхідний рівень фізичного розвитку людини. Велике значення спортивного результату в реалізації нормативної функції спорту. Рівень розвитку організму людини встановлюється не стільки науковими дослідженнями, скільки видами діяльності з екстремальними умовами, в тому числі і спортом.А. Хілл (Нобелівський лауреат) говорив, що "Найбільша кількість зконцентрованих фізіологічних даних міститься не в книгах з фізіології, а в світових спортивних рекордах”.

Реалізація нормативної функції пов`язана також із визначенням оптимального рівня фізичних навантажень різного характеру. Важливим аспектом реалізації цієї функції є встановлення розрядних нормативів, що опосередковано дає можливість співставлення досягнень спортсменів в різних видах спорту.

Престижна функція - грунтується на суспільному значенні спортивного результату. Престижна функція спорту по-різному виявляється в спорті масовому та в спорті вищих досягнень. Для масового спорту реалізація престижної функції полягає у:

гармонійному розвитку особистості;

можливості займатися тим чи іншим популярним видом спорту;

дещо вищому, порівняно з іншими, рівні розвитку;

отриманні іншого, порівняно з людьми, які не займаються спортом, соціального статусу тощо.

В спорті вищих досягнень реалізація престижної функції полягає у суспільному самоутвердженні національного, державного, світового характеру. Слід зазначити, що спорт дає можливість отримати соціальне визнання значно вищого рівня ніж більшість інших видів діяльності. Престижна функція спорту є одним з чинників, що надає результатам спортивної діяльності політичного характеру. Вона робить спорт важливим засобом масового виховання, спонукає до безперервного вдосконалення системи спортивної підготовки, забезпечує швидкий розвиток науки про спорт, використання в спорті сучасних досягнень науково-технічного прогресу.

Дана функція проявляється, наприклад, в підвищенні престижу підприємства, навчального закладу чи іншої установи, де добре розвинутий спорт. Широко відомі приклади підвищення престижу окремих держав завдяки спортивних досягнень.

Прикладна функція - проявляється в підготовці людини до різних умов життя та ефективної діяльності. Як у спорті вищих досягнень, так і в масовому спорті ця функція реалізується повною мірою. Жоден інший вид діяльності не здатен так всесторонньо підготувати людину до найрізноманітніших умов життя, створити умови для всебічної адаптації. Укріплення здоров`я, розвиток фізичних якостей, вдосконалення координації рухів, швидкості реагувань, що забезпечуються внаслідок систематичних занять спортом, дають можливість людині реалізувати себе у будь-якому виді діяльності. Крім того, прикладність спорту полягає у наданні можливості знизити загальний рівень емоційної та психічної напруги в процесі як безпосередніх занять спортом, так і в процесі спостереження за різноманітними спортивними подіями. Спорт дає змогу людині переключитися на інший вид діяльності, засоби спорту є ефективними в сенсі активного відпочинку, що, в свою чергу, сприяє запобіганню стресів.

Актуальним аспектом прикладної функції спорту є виховання конкурентноспроможності - надзвичайно важливої в сучасному суспільстві риси характеру, яка дозволяє досягти успіху в будь-якій сфері.

Функція "відволікання” грунтується на високій емоційності змагальної боротьби, престижності спортивного результату, граничному напруженні сил під час змагань, наявності азарту та інтриги. Спорт - це видовище, що захоплює глядача, дає можливість виходу емоцій (як позитивних, так і негативних), що, в свою чергу, відволікає від повсякденних проблем. Розвиток спорту, організація та проведення масових спортивних заходів є засобами державного керівництва. Конфлікти, що супроводжують спортивні змагання, є свідченням їх високої емоційності. Їх важко, а й іноді і неможливо попередити, але вони могли би бути соціальними конфліктами, що мають значно більші негативні наслідки.

Тема: Соціально-політичні і правові аспекти олімпійського спорту

План.

Єдність олімпійського руху - головне завдання МОК

Діяльність МОК в останні роки

Боротьба з апартеїдом в спорті

Боротьба із застосуванням допінгу в спорті

Проблеми організації й проведення Олімпійських ігор

1. Єдність олімпійського руху - головне завдання МОК

Сучасний ОС давно вже вийшов за рамки інтересів певної групи людей і організацій, зацікавлених тільки у розвитку спорту. Учасниками олімпійського руху є сьогодні дуже різні категорії осіб - державні й політичні діячі, представники різноманітних комерційних структур, спортивних федерацій, національних і регіональних обєднань олімпійського спорту та інші. Їх діяльність призвела до того, що в останні роки система ОС притерпіла значних змін, які торкнулися його соціально-економічних, організаційних, правових, політичних аспектів.

1. Єдність олімпійського руху - головне завдання МОК

За минулі 10-15 років у міжнародному олімпійському русі відбулися серйозні процеси і зміни, які вплинули на його спрямованість і на характер ОІ. Це, насамперед, бойкот Національними олімпійськими комітетами ряду країн ОІ 1976, 1980, 1984 років, активізація процесу комерціалізації і професіоналізації спорту, допуску до ОІ професіональних спортсменів у ряді видів спорту, різке загострення проблеми допінгу, процес ранньої спеціалізації в окремих видах спорту, розведення по роках проведення ОІ і зимових ОІ, розширення їх програм і збільшення кількості медалей.

Отже, цими проблемами й визначаються напрямки діяльності МОК на сучасному етапі розвитку ОР.

У 80-90 роки сформувалась принципово нова - активна позиція МОК. Якщо раніше ця організація прагнула забезпечити самостійність і авторитет міжнародного спортивного руху шляхом ізоляції його від зовнішнього світу і боротьби за збереження олімпійських традицій, то роки перебування на посаді президента МОК Х.А. Самаранча відрізняються прагненням поєднати ОС з політичними, економічними та іншими процесами, які відбуваються в світі.

Це виявилося в активізації і раціоналізації співпраці МОК не тільки з різними міжнародними і регіональними спортивними обєднаннями, але і з державними і політичними діячами різних країн у підвищенні інтенсивності взаємодії НОКів з урядами своїх країн, що сприяло суттєвому зростанню авторитету спорту і підвищенню його ролі у суспільстві, сприяло розвитку матеріальної бази спорту.

У той же час слід відзначити і активну позицію МОК по відношенню до збереження О. Руху, підвищення його авторитету і незалежності від держав.

Заслуговує визнання цілеспрямована, послідовна діяльність МОК, обумовлена складними політичними проблемами, які виникали у 80-х роках у звязку з підготовкою і проведенням ОІ у Москві (1980), Лос-Анджелесі (1984) і Сеулі (1988). Прицьому вдалося не тільки запобігти кризису Олімпійського руху, але суттєво підняти його авторитет на міжнародній арені.

По відношенню до НОКів, які бойкотували Ігри в Сеулі, МОК прийняв санкції, позбавивши їх фінансової підтримки на протязі поточного чотирьохріччя (Куба, КНДР, Ефіопія).

За останні роки міжнародному олімпійському руху вдалося створити навколо спроб бойкоту Ігор атмосферу крайньої непопулярності і одночасно забезпечити навколо Олімпіад такі обставини, які б не давали приводи до бойкоту.

2. Діяльність МОК в останні роки

1985-1986 р. р. стали поворотними у відношенні МОКу до комерційного використання олімпійської символіки і ОІ.

З метою пошуку нових джерел фінансування і недопущення однобічної фінансової залежності від телебачення МОК склав у 1985 році комерційну угоду з рекламною фірмою "Інтернешнл спорт, енд лєжер" (ІСЛ), розгорнувши міжнародну олімпійську комерційно-спонсорську програму під назвою ТОП.

У лютому 1985 р. виконком МОК несподівано для багатьох прийняв рішення про допуск професійних спортсменів до ОІ 1988 р. у змаганнях з футболу, тенісу і хокею, яке викликало у світі бурну реакцію.

В жовтні 1986 року в Лозані відбулася 91 сесія МОК. Вона увійшла в історію олімпійського руху рішеннями про допуск професіоналів до Ігор, а також рішенням про зміну термінів проведення зимових і літніх ОІ після 1992р.

Безумовно, рішення МОК про розведення часу проведення Ігор ОЛімпіади та зимових ОІ має свої позитивні моменти. Воно дозволяє НОКам зняти напруженість в їх роботі, повязану з підготовкою і відправкою команд на ОІ двічі на рік, а зимові ігри вийшли з "тіні” літніх і до них привернулося більше уваги.

93-тю сесію МОК, яка відбулася у канадському місті Калгарі напередодні зимових Ігор 1988 р., можна назвати антидопінговою. Х.А. Самаранч зажадав, щоб всі МСФ і НОК посилили заходи боротьби з допіногм. Керівники МОК вирішили не тільки застосовувати санкції до порушників, але й вести розяснювальну та виховну роботу серед спортсменів.

Учасники 96-ї сесії МОК у 1990 р. одностайно схвалили текст нової Олімпійської Хартії, робота над якою велася біля вісьми років.

98-а сесія МОК в Альбервіллі підтвердила намір МОКу брати у учасників ОІ при допінг-контролі аналіз крові.

До основних напрямів діяльності МОК в останні роки слід віднести наступні:

використання спорту і ОІ в політичних цілях;

виявлення націоналістичних настроїв під час проведення найкрупніших міжнародних змагань, і, насамперед. ОІ;

наявність расової дискримінації у спорті;

використання окремими спортсменами заборонених препаратів і стимуляторів з метою підвищення рівня спортивних результатів;

складання програми Ігор;

залучення бізнесу у спорт і ОІ, надання їм рекламно-комерційних і розважаьних функцій;

допуск професіональних спортсменів на ОІ і втілення атрибутів професійного спорту в олімпійський рух - професіоналізація спорту і Ігор;

демократизація МОК і міжнародного олімпійського руху

необ”єктивність суддівства олімпійських та інших міжнародних змагань та інше.

3. Боротьба з апартеїдом в спорті

На протязі багатьох років державною політикою у Південно-Африканській Республіці був апартеїд - -""оздільний розвиток” расових і національних груп, які населяли цю країну.

Проблема апартеїду в спорті ПАР має давню історію. Вже на початку ХХ століття вся система спорту в цій країні знаходилась під контролем білої меншості. Її спортивні федерації, створені тільки для "білих”, були визнані більшістю міжнародних федерацій.

У 50-ті роках на державному рівні у ПАР були визначені основні принципи розвитку спортивного руху в країні:

спортивний рух білого і кольорового населення ПАР організується роздільно, а міжрасові змагання в межах країни заборонені;

спортивні організації кольорового населення ПАР повинні бути позбавлені можливості отримати міжнародне визнання, кольорові спортсмени не можуть нарівні з білими брати участь у найкрупніших міжнародних змаганнях.

З отриманням африканськими країнами незалежності політика апартеїду почала викликати шалений протест не тільки в країнах Африки, але й в усьому світі. Першим реальним кроком у боротьбі з апартеїдом у спорті стало виключення у 1956 році Південно-африканської федерації настільного тенісу з Міжнародної федації настільного тенісу. У 1961 р. ФІФА вилучила із своїх рядів Південно-африканську футбольну федерацію.

У зв? язку з тим, що представники корінного населення цієї країни були позбавлені можливості брати участь в ОІ, МОК позбавив ПАР права брати участь в ОІ 1964 і 1968 р. р., а в 1970 р. зовсім виключив НОК ПАР з олімпійського руху.

Ситуація, що склалася в спорті у ПАР в 70-х роках, примусила Генеральну Ассамблею ООН 14 грудня 1977 р. прийняти Міжнародну декларацію проти апартеїда в спорті.

Виконання резолюцій ООН міжнародними спортивними організаціями і країнами поступово привели до ізоляції ПАР на міжнародній арені.

Спроби ПАР вийти з ізоляції у сфері спорту не залишалися поза увагою і викликали бурну реакцію світової ромадськості.

Дії режиму ПАР, деяких МСФ, окрмих спортсменів і тренерів, які підтримували спортивні контакти з ПАР, вимусили Генеральну Асамблею ООН 10 грудня 1985 р. прийняти і відкрити для підписання й ратифікації Міжнародну конвенцію проти апартеїду в спорті, в якій відмічалося:

апартеїд є злочином, порушенням принципу міжнародного права, цілей і принципів Статуту ООН;

апартеїд й надалі існує в спорті й суспільстві в цілому в ПАР, а так звані реформи не призвели до будь-яких суттєвих змін;

необхідно забезпечити безумовну підтримку олімпійського принципу недопущення будь-якої дискримінації на базв расової, релігійної або політичної належності, єдиним критерієм повинні бути спортивні показникі;

необхідно забезпечити міжнародну узгодженість в області ізоляції расистського режиму ПАР у сфері міжнародного спорту.

Комісія ООН проти апартеїду в спорті протягом 1988-1991 р. р. провела велику роботу, скеровану на недопущення спортивних контактів з ПАР.

Демократичні процеси, які почалися в ПАР наприкінці 80-х років і були розвинені у 90-ті роки, дозволили президенту МОК Х.А. Самаранчу висловити припущення про можливість участі спортсменів ПАР в Іграх ХХУ Олімпіади в Барселоні. МОК висунув цілий ряд умов, виконання яких могло дозволити відновити ПАР в олімпійському русі.

Діяльність ООН з боротьби проти апартеїду і підтримані світовою громадкістю постійні зусилля МОК, МСФ і НОК більшості країн сприяли суттєвим змінам ситуації в ПАР.

97-а сесія МОК у літку 1991 р. у Бірмінгемі, після доповіді комісії "Апартеїд і олімпізм” довірила прийняття рішення про відновлення НОК ПАР виконкому і президенту МОК, які допустили спортсменів ПАР до ОІ 1992 р. в Барселоні.

Боротьба із застосуванням допінгу в спорті

Розповсюдження допінгу в сучасному спорті вищих досягнень перетворилося у гостру проблему, відсунувши на другий план всі інші протиріччя і складності спорту.

Постійно зростаюче політичне й економічне значення спортивних перемог, нескінченний ріст спортивних рекордів, гостре суперництво у міжнародних змаганнях, надмірні тренувальні й змагальні навантаження сучасного спорту - все це стало причиною того, що в останні роки помітно інтенсифікувався пошук шляхів підвищення спортивної майстерності та їх змагальної діяльності. Це спонукало спеціалістів не тільки до вдосконалення системи відбору й підготовки талантів, техніки й тактики видів спорту, зміцненню матеріальної бази і організаційних основ спортивної підготовки, але і до пошуків усякого роду незаконних можливостей для досягнення переваги у змаганнях. Серед цих шляхів найбільш ефективним виявилося застосування стимулюючих препаратів.

Слово "допінг” уперше було застосовано по відношенню до спортсменів, які користувалися стимуляторами, у 1865 році під час змагань з плавання в Амстердамі. З того часу воно закріпилося у сфері спорту.

Перша смерть від допінгу була зафіксована у 1886 р. на змаганнях з велоспорту.

Вже на початку ХХ століття застосування різних стимулюючих препаратів на ОІ отримало досить широке розповсюдження. Спеціалісти вважають. Що багато з олімпійських чемпіонів початку двадцятого сторіччя не змогли б зараз пройти допінг-контроль.

Трагічний випадок з датським велосипедистом К. Енсеном, який загинув в результаті застосування амфетаміну на змаганнях Римської Олімпіади (1960) спонукав МОК створити медичну комісію і розпочати боротьбу з допінгом. Перші проби на застосування стимуляторів були взяті у 1964 р. в Токіо, і в 1968 р. на зимових та літніх ОІ медична комісія МОК вперше провела широкий антидопінговий контроль, який пройшли 753 спортсмени.

У 70-80-х роках особливе розповсюдження отримали анаболічні стероїди, коли було доказано, що вони є ефективним засобом відновлення. Це співпало з тенденцією різкої інтенсифікації тренувального процесу у більшості видів спорту. Методи виявлення прийому анаболічних стероїдів були розроблені до середини 70-х років у Великобританії.

На початку 80-х років медична комісія МОК стикнулася з проблемою застосування спортсменами бета-блокаторів і діуретичних засобів, які сприяли зниженню маси тіла й виведенню слідів допінгових препаратів. Після Олімпіади 1984 р. речовини, що відносилися до цих груп були включені у склад заборонених препаратів.

Особливу складність уявляє собою проблема контролю на кров? яний допінг (переливання донорської або власної крові), який поширився у 70-80-х роках у видах спорту, пов'язаних з проявом витривалості до тривалої роботи. Експериментально доведено, застосування кров'яного допінгу дозволяє набагато підвищити зміст гемоглобіну, який у свою чергу сприяє суттєвому підвищенню максимального використання кисню й витривалості до тривалої роботи.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.