Фізичне виховання молодших школярів у напрямку родина-школа

Узагальнення матеріалів діагностичного вивчення провідних педагогічних проблем дозволяє стверджувати, що до типових відносяться такі:

- батьки не мають чіткої стратегії виховання дитини;

- недооцінюють стан молодшого шкільного віку в становленні особистості;

- не завжди адекватно розуміють його самоцінності та унікальності;

- недостатньо обізнані з педагогічними засадами виконання виховної функції через обмежені знання вікової педагогіки, психології та фізіології.

Ознакою нинішнього часу є те, що в системі стимулюючих засобів сімейного виховання недостатня орієнтація на формування здорового способу життя, завдання якого є виховання потреб в здоров'ї. Відомо, що основи здоров'я закладаються в ранньому дитинстві, а у шкільні роки дитина повинна стати міцною, сильнішою, витривалішою.

Водночас (за твердження О. Дубогай, О. Козленко) більшість показників здоров'я дітей України характеризуються негативними тенденціями. Вступаючи до школи переважна більшість дітей вже має порушення здоров'я. За даним МОЗ, у 1 -4 класах більш - менш гармонійно розвинуті (у фізичному відношенні) тільки 65% дітей. Медичне обстеження дітей і підлітків у віці 6 - 8 років показало, що 36% з них має низький рівень фізичного здоров'я, 56,5% - нижче середнього і середній тільки 7,5% - вище середнього і високий. Статистично підтверджено і загально визнано науковцями (Е.Вільченовський, О. Дубогай, С. Корнієнко), що сучасна людина випробовує величезні психоемоційні перевантаження і нестачу рухової активності ще з раннього дитинства, а в результаті суспільство має хворе покоління. Відзначимо, що ще М. Пирогов, лікар, педагог і суспільний діяч, стверджував, що вихованню треба надати більш великого життєвого значення, ніж навчанню.

Сучасна школа, змістивши акценти і розширивши навчальні завдання, в ущерб вихованню і здоров'ю, тим самим створила умови не тільки для руйнуючих але й формуючих пороків. Особливо тривожить високий рівень захворюваності дітей молодшого шкільного віку. Соціально - педагогічний досвід переконує, що немає більшої цінності для людини, ніж здоров'я, а воно починається з сім'ї. Такого висновку дійшла ВООЗ на основі численних досліджень. Досвід підтвердив, що сім'я відіграє вирішальну роль у закріпленні знань з основ здорового способу життя та переходу їх у стійкі переконання, вироблення навичок та вмінь. Тому збереження й укріплення здоров'я дітей розглядається як справа державної ваги, як спільне завдання суспільства, школи, родини і самої дитини, бо «Здобути і зберегти здоров'я може лише сама людина» - твердить один із засновників руху за здоровий спосіб життя в Україні М. Амосов.

Важливу роль у розв'язанні цих завдань цих завдань має відношення батьків до знань фізичною культурою. З точки зору фізичного фізіології ряд вивчених (Т. Кузнєцова, П. Пласкуньєв, В. Шахненко) визначає відношення як домінантний стереотип коркової діяльності. Вони підкреслюють, що психічне відношення людини - це набуті тимчасові умовно - рефлекторні зв'язки, які мають тісний взаємозв'язок з безумовними рефлексами, але які перейшли до другої сигнальної системи. Відношення, засноване на індивідуальному особистому досвіді люди, реалізується в системах вищих вторинносигнальних процесах (мисленні, уяві, пам'яті, емоціях і т. д.).Вони, і лежачі в їх основні нервово - фізіологічні утворення невід'ємно зв'язані з свідомістю і волею людини і в значній мірі визначаються і регулюють його поведінку і діяльність.

В процесі виховання у батьків обов'язково виступають дві його важливі і тісно зв'язані між собою сторони: пізнання дійсності в процесі виховання і відношення до неї. І якщо процес пізнання складає головний зміст освіти батьків, то формування відношення до дійсності - основу виховання дітей. Суб'єктивне відношення батьків до фізичної культури і до занять фізичними вправами і спортом дітей визначається як детермінант їх культурної активності в сім'ї і важливу умову, що вивчає і оптимізує фізкультурно-спортивну діяльність їх дітей (О. Дубогай).

Своє вираження фізична культура знаходить і в потребі рухової активності, і в особливостях взаємовідношення людей, і в оцінці впливу фізичної культури на організм, і в специфічній спрямованості рухової діяльності, як однієї з сторін особистого життя людини, і в оцінці подій спортивного життя як в нашій країні, так і за кордоном. Все це і характеризує багатогранність і складність даної проблеми.

Так, В. Жолдак встановив, що місце фізичної культури і спорту в бюджеті вільного часу сім'ї, визначається головним чином відношення до цього людей. Це відношення регулюється ціннісними орієнтаціями і має двоякий характер. Вербальне відношення, що притаманне більшості людей, не відповідає реальному, тобто такому, яке б виражалося б в активній фізкультурно-спортивній діяльності. Звідси необхідність формування такого рівня відношення, яке виражалося б в активних заняттях фізичною культурою.

Особливу увагу заслуговують питання, що стосуються ставленням батьків до привиття інтересу і звичок до занять фізичною культурою і спортом як основного фактору зміцнення здоров'я дітей. За обраним висловлюванням А. Макаренка, «батьки повинні оснастити спортивну дорогу своїх дітей».

В теперішній час, як показало наше дослідження, вклад сім'ї у фізичне виховання дітей недостатній. Багато що пояснюється, на думку дослідників, недооцінкою значимості фізичних вправ, недостатньою інформацією батьків про значення занять фізичною культурою, недостатнім знайомством з нормами і законами гігієни, низьким рівнем роботи школи і сім'ї. Виховання школярів потрібно розпочати з виховання батьків (О. Дубогай, С. Корнієнко).

Саме ця обставина була врахована у Національній програмі «Діти України», де вказується на необхідність підвищення ролі відповідальності сім'ї за збереження і зміцнення здоров'я дитини.

Соціально - педагогічна характеристика сучасної сім'ї показує, що на стан виховання дітей у родині впливають різні чинники. Виховний процес відбувається не тільки в ній, а й поза нею. Він тісно пов'язаний з усіма сферами життєдіяльності людини і на різних рівнях взаємодії та інтеграції створює різні умови для становлення особистості. Якою вона буде - турбота не тільки батьків, а й суспільства в цілому.

З огляду на наведене постає потреба уточнити або повністю змінити концептуальні позиції щодо виховання дітей у сучасній українській сім'ї. З урахування сучасного стану соціально - педагогічних умов виховання дітей у сім'ї, організації підвищення педагогічної культури батьків інститутом проблем АПН України та Інститутом змісту і методів навчання Міністерства освіти України розроблено програму й тематичний план «Сім'ї і діти», базовою основою яких стали завдання, визначені Законодавством У країни про сім'ю і шлюб та про освіту, Державні Національні програми «Освіта» («Україна ХХІ ст.»), «Планування сім'ї» та «Діти України». Методологічні засади програмування педагогічної культури батьків подано у концепції «Сім'я і родинне виховання», розробленій науковими співробітниками лабораторії сімейного виховання Інституту проблем виховання АПН України (В. Постовий, П. Щербань, Т. Алексвєнко, О. Докуріна, Н. Стрельнікова).

Родинна педагогіка розглядається в цій концепції як систем галузевих культур, об'єктивних соціально - економічних умов, психологічних особливостей кожного народу, що в сукупності визначають його менталітет, який характеризується оригінальністю складу інтелекту, мислення, спрямованістю розуму і дій.

Спираючись на вищезазначені позиції ми виходимо з того, що у вихованні поколінь важко переоцінити сьогодні значення родинної педагогіки, яка еволюційним шляхом виробила оригінальні форми й методи впливу на особистість дитини. Родинна педагогіка розглядає виховання дитини як певну взаємодію переважно батьків і конкретних умов, що впливають на формування й соціальне становлення особистості. Велика значущість родини, в плані нашого дослідження зумовлена особливостями її впливу - безперервністю, постійністю, тим, що вона виховує не тільки за допомогою прямих виховних впливів, а й на морально - чуттєвому і навіть інтуїтивному рівні, що забезпечують високу ефективність досягнутих результатів та їх довго тривалість.

1.3 Організація і методика дослідження

При організації дослідження ми керувалися вимогами, які докладно висвітлені в спеціальній літературі[]. Ці вимоги насамперед полягають у виборі об'єкта, предмета дослідження і проведені експерименту, як найвищого засобу наукового пізнання.

Обстеженням були охоплені: ЗОШ №7 м. Тернопіль і Литвинівська ЗОШ І - ІІІ ст. Врахувався також кращий досвід учителів - практиків України, опублікований у науково - методичній літературі, який містить цікаві підходи щодо розв'язання і вдосконалення проблем фізичного виховання молодших школярів у взаємодії сім'ї і школи.

Метою нашого дослідження було: розробити зміст і ефективні шляхи взаємодії родини і школи, які б максимально сприяли результативній співпраці родини і школи в організації фізкультурно - оздоровчої діяльності молодших школярів.

Дослідження проводилось у три етапи.

На першому констатуючому ми здійснили аналіз психолого-педагогічної і методичної літератури з даної проблеми, узагальнити досвіт родинно - шкільного фізичного виховання дітей, а саме: проаналізувати календарно - тематичні плани виховної роботи з батьківською громадськістю вчителів початкових класів; тематику метод об'єднань і педагогічних семінарів з фізичного виховання; тематику педагогічних семінарів з фізичного виховання; тематику педагогічних лекторіїв, консультативних пунктів для батьків; провели бесіду з учнями і членами їх родини.

Другий формуючий етап був спрямований на розробку змісту і шляхів педагогічної взаємодії родини і школи в напрямку визначення, був спрямований на розробку змісту і шляхів педагогічної взаємодії родини і школи в напрямку визначення умов їх оптимального застосування. Для дослідно - експериментальної роботи був визначений експереметальний 3_А клас ЗОШ №7 м. Тернополя, що нараховував 29 учнів, старший вчитель О. Шкатлупа, а в якості контрольного 3 - В цієї ж школи в якому 23 учні, вчитель С. Корнак.

Проведення формуючого експерименту (з фіксацією констатуючого і підсумкового зрізів) дало можливість довести ефективність запропонованих нами змісту, форм і методів взаємодії родини і школи у фізичному вихованні молодших школярів.

На третьому підсумковому етапі - аналізувалися та узагальнювались одержані в процесі дослідно-експериментальної роботи результати досліджень, які знайшли своє втілення у розроблених нами методичних матеріалах, оформлялися на науково - практичній студентській конференції.

Для розв'язання поставлених нами завдань ми застосували таку методику, а саме:

1. Аналіз і узагальнення наукового - методичної літератури та нормативної документації. Цей метод використовувався на всіх етапах досліджень з метою обробки і аналізу даних літератури.

2. Теоретичний аналіз і синтез і синтез ми застосовували на етапі визначення мети, предмету, завдань дослідження, уточнення функціональної ролі взаємодії родини і школи у фізичному вихованні молодших школярів, та при обробці даних результатів проведеного експерименту.

У роботі були використані такі методи досліджень:

1. Педагогічний експеримент.

2. Опитування (бесіда, анкетування, інтерв'ювання).

3. Педагогічне спостереження.

4. Педагогічне тестування.

5. Аналіз шкільної документації.

6. Узагальнення незалежних характеристик.

7. Антропометричні вимірювання.

8. Статистичний аналіз експериментальних даних.

Педагогічний експеримент проводився у відповідності до загальноприйнятих норм та поставлених завдань.

Метод анкетування використовувався з метою отримання інформації з окремих проблем дослідження.

Метод спостереження був використаний для контролю педагогічних явищ і процесів, що досліджувались у природних умовах.

Педагогічне тестування було застосоване для визначення рівня фізичної підготовленості школярів за допомогою таких контрольних вправ (див. Додаток Г):

* швидкість (біг 30 м)

* гнучкість (нахил тулуба вперед з положенням сидячи);

* спритність (човниковий біг 4х9);

* сила (кількість згинання і розгинання рук в упорі лежачи на підлозі);

* витривалість (біг на 1000 м);

* швидкістю - силові якості (стрибок в довжину з місця).

Результати тестувань заносились у індивідуальну карточку учня.

Аналіз шкільної документації використовувався на діагностичному етапі, для отримання інформації про стан проблеми, що вивчається в змогу узагальнити відомості щодо дійсного стану організації фізкультурно-оздоровчої діяльності молодшого школяра в школі і в родині.

Метод оцінки компетентних суддів (класоводи, вчителі фізкультури, шкільні медпрацівники, члени родини, організатори виховної роботи в школі) застосовувався для достовірності і об'єктивності отриманих результатів дослідження.

Астрометричні вимірювання проводились у певній послідовності.

· Ріст визначали за допомогою ростоміра. Обстежуваного ставили спиною до стінки з ростоміром так, щоб він торкався стінки трьома точками: п'ятами, сідницями і лопатками. Голову учень тримав прямо, щоб козелок вуха був на одній прямій із зовнішнім кутом ока. Планшетку опускали до верхівки голови.

· Зважували школяра без верхнього одягу за допомогою медичної ваги. Вагу визначали в кілограмах та грамах.

· Для визначення ЧСС - обстежуваного садили на стільці і в стані спокою підраховували частоту пульсу за хвилину на променевій артерії в ділянці променево-зап'ясткового суглоба. Кількість ударів порівнювали з нормативними скороченнями серця дитини певного віку.

Фізичними навантаженнями для обстеження слугували 20 присідань протягом 30 секунд. Після цього визначали відсоток збільшення ЧСС від вихідного рівня. Збільшення ЧСС до 25% свідчило про відмінний стан серцево-судинної системи школяра; 25 - 50% - добрий; 51 - 79% - задовільний; більше 80% - незадовільний.

· Відстань між плечовими точками спереду виміряли за допомогою товстого циркуля, між антропометричними точками акроміни. Виміри фіксувались у сантиметрах.

· Відстань між плечовими точками виміряли за допомогою сантиметрової стрічки між антропометричними точками акром іонами. Виміри фіксувались у сантиметрах.

Відстань від 7-го шийного хребця до нижнього кута лівої (правої лопатки) виміряли за допомогою сантиметрової стрічки від виступу особливого відростка до нижнього кута лопатки.

Обов'язкові для усіх школярів фізичної культури лише на 11 - 13% компенсують необхідний добовий обсяг рухів (А. Перляков, 1989; Г. Васильков, 1990). До того ж вони не формуються у школярів звички до систематичних занять фізичними вправами, не дають достатніх знань у галузі фізичної культури (А. Комар, 1993; М. Шиян, 1996).

Результати дослідження, проведених у загальноосвітніх школах України (А. Дубогай, 1991; М. Головатий, 1995; Л. Смирнов), переконливо свідчать, що наші школярі страждають від недостатньої рухової активності. Наслідком гіпертензії є так звана хронічна шкільна втома. У дітей погіршується зір, знижується кількість еритроцитів у крові, сповільнюється ріст, помітно знижується розумова працездатність (Г. Пастушенко, 1996).

Встановлено, що хворобливі зміни у стані здоров'я школярів викликані не лише навчальним перевантаженням, а й організацією їхнього вільного часу. Однією з причин різноманітних відхилень у фізичному розвитку і стані здоров'я є недостатня рухова активність, обсяг якої з кожним роком зменшуються.

На констатуючому етапі експерименту нами проведено анкетування 124 школярів, аналіз відповідей про організацію вільного часу учнів показав, що більшість дітей (35,2%) віддає перевагу перегляду телепередач, 22,3% - комп'ютерними іграм, 18,2% - читанню книг, тобто тим видам діяльності, які несприятливо впливають на організм, викликаючи систематичну напругу.

Результати досліджень показали, що обсяг рухової активності у 65,1% опитаних дітей складає 4-5 голини на тиждень і є недостатнім для дітей молодшого шкільного віку. Для підтримки на належному рівні всіх фізичних якостей необхідно 5-6 годин на тиждень, а для їхнього розвитку - 8-10 годин на тиждень.

Разом з тим, школа не в змозі самостійно забезпечити необхідну рухову активність молодших школярів, тому виникає проблема фізичного виховання у сім'ї. Соціологічне дослідження, проведене серед батьків учнів молодшого шкільного віку, дало такі наслідки. Більшість опитаних батьків (80,3%) визнають провідну роль сім'ї у збереженні, зміцненні здоров'я фізичного розвитку дітей. Далі вказують на школу та органи охорони здоров'я.

У процесі дослідно-експериментальної роботи враховувалась, що сім'я, родина є вищим людським феноменом, суспільною інституцією виховання. Тому для дитини, що формується сім'я не може бути першоосновою. Педагогічна цінність цього фактору вбачається перш за все в тому, що кожна людина унікальна індивідуальність, і саме сім'я у спромозі її благовійно оберігати, розвивати, сприймати її як святість.

Набутий емпіричний матеріал дозволяє стверджувати, що ознакою нинішнього часу є те, що в системі стимулюючих засобів сімейно - родинного виховання відчутною є недостатня орієнтація на орієнтацію фізкультурно-оздоровчої діяльності в умовах сім'ї.

Між тим передовий досвід підтверджує, що сім'я відіграє вирішальну роль закріпленні знань з основ здорового способу життя та переходу її у стійке переконання, вироблення вмінь та навичок.

Експериментальна робота переконує, що особистий приклад батьків - це найкращий засіб залучення дітей до систематичних занять фізкультурою. Це визначає 76,9% респондентів, одночасно 8,8% - не погоджується з цим твердженням. У числі опитаних батьків 10,9% систематично займається фізичною культурою, 28,1% нерегулярно, 45,6% займається фізичною культурою і 9,4% респондентів не займається фізичною культурою.

Дослідження показало, що ставлення до фізичної культури та спорту значно за ставлення до фізичної культури та спорту значно залежить від інвентарю, який є сім'ях. Аналіз відповідей показав, що практично в усіх сім'ях є спортивний інвентар. Виняток складають лише 4,51% опитаних сімей. Найчастіше зустрічається такий інвентар лижі (60,6%), ковзани (50,06%), гантелі (56,06%), велосипед (65,15%), ракетки для гри в теніс (63,63%), інвентар для гри в бадмінтон (69,69%). Дещо менш розповсюджений такий спортивний інвентар: штанга (22, 73%), тир (28,18%), туристичні спорядження (16,66%), м'ячі (81,18%). Не менш, розповсюдженні тренажери (3,03%), перекладена (3,03%), експандери (1,51%), скейти (1,51%).

Цікавим є той факт, що у сім'ях, де батьки мають вищу освіту, кількість інвентарю значно більша й різноманітніша. Наприклад, у чоловіків із середньою освітою кількість інвентарю знаходиться в межах 6 найменувань, тоді як із вищою освітою - 14.

Отже, кількість спортивного інвентарю в сім'ях достатня та різноманітна. Лише мізерний відсоток батьків не купує дітям спортивне обладнання, за даними анкетування можна зробити висновок, що за належної організації в сім'ї є умови для самостійних занять фізичними вправами.

У зв'язку з цим ми розробили для батьків педагогічні поради щодо організації і використання домашнього фізкультурного майданчика, як фізкультурно-оздоровчого засобу для фізичного вдосконалення дитини див. Додаток 9).

При свідомому та активному сприянні батьків заняття фізичними вправами можуть перерости у природну потребу кожної дитини. Разом з тим батьки повинні це усвідомити. Тут велика роль відводиться школі, яка усіма доступними їй засобами повинна переконати батьків, що майбутнє щастя, здоров'я, життєдіяльність та життєстійкість дітей багато в чому залежить від їх повноцінного фізичного розвитку і фізичного виховання.

Загальновідомо, що головна роль в системі національного в цілому фізичного виховання зокрема, належить школі і родині, де в поєднанні виховного впливу на учнів вони органічно взаємопов'язані шкільною позакласною і позашкільною роботою, тобто об'єднанні спільною діяльністю. Спільна означає «та, що здійснюється з ким - несуть». Діяльність - це «заняття, праця»[]. Відповідно, спільна діяльність означає взаємодію, що спрямовану на гармонійне виховання особистості дитини.

2. Засоби фізичного розвитку дітей молодшого шкільного віку в системі сім'я - родина школа

2.1 Зміст і шляхи взаємодії родини та школи в організації фізкультурно-оздоровчої діяльності молодших школярів

Для того щоб підвищити рівень рухової активності молодшого школяра в умовах школи, ми у своєму дослідженні використовували такі форми, як: комплекс дитячих спортивних змагань «Старти здоров'я», веселі рухові перерви, фізкультхвилинки.

Дослідно - експериментальна робота переконує, що проведення в школі І ступеня такі заходи за участю сім'ї - родини забезпечує формування у батьків активної мотивації для досягнення фізичної досконалості дитини на кожному віковому етапі її розвитку, а у дітей почуття відповідальності за результатами своєї фізичної підготовленості і, як наслідок, систематичні заняття дітей фізичною культурою і спортом ставали бажаними і схвалювались родинами.

Отримані в результаті дослідження дані свідчать про те, що дитячі спортивні змагання «Старти здоров'я», в зв'язку з участю в них всіх учнів класу відрізняються від інших видів спортивних змагань своєю доступністю, спортивно - ігровим характером, а також комплексним впливом на фізичне, інтелектуальне, естетичне і моральне виховання школярів.

Окрім того в процесі підготовки до змагань і участі в них створюються сприятливі умови щодо формування ділових взаємовідносин у системі «родина - вчитель - учень» з метою зміцнення здоров'я дітей, що опирається на активну участь батьків не лише в оцінюванні фізичних потреб і можливостей своєї дитини, але й у конкретній цілеспрямованій корекції стану організму дитини засобами фізичної культури та зближенню дітей з батьками.

У нашому дослідженні вкінці навчального семестру підсумкові змагання проводить у вигляді матчевих зустрічей у відповідності з розробленою ними програмою, яка включала: мету, місце проведення та учасників і програму змагань.

Специфічною особливістю розробленої нами програми «Старти здоров'я» стало включення в систему традиційних учнівських змагань серії естафет «Моя спортивна родина». Їх суть полягала в тому, що змагаючись родинами діти отримували велике емоційне задоволення від співучасті у змаганнях дорослих, і що особливо найавторітетніших і душею близькими їм людей, а члени родини - активно долучались до шкільної фізкультурно-оздоровчої роботи, мали побачити фізичний стан своєї дитини у порівнянні з однолітками та зробити для себе необхідні висновки.

Окрім того, як засвідчила експериментальна робота, це сприяло залученню членів родини учня до участі в організації спортивно - оздоровчої роботи з респондентів у цьому зв'язку одержані нами у процесі інтерв'ювання запитання «Чи сподобались Вам «Старти здоров'я?».

Андрійко О. - ІІІ кл., Литвинівська ЗОШ І-ІІІ ст: «Я дуже тішуся, що став переможцем, бо мої щоденні тренування на домашньому спортивному майданчику не доречні. А ще цю перемогу поділив зі мною мій дідусь, з яким ми щоденно займаємось фізкультурою»

Мар'яна С. - ІІІ кл., Литвинівська ЗОШ І-ІІІ ст., «Я дуже старалася, але не змогла перемогти у зустрічній естафеті, тому не полінюся тепер вранці бігати з старшим братом».

Назар Я. - ІІІ кл., Литвинівська ЗОШ І-ІІІ ст., «Я дуже радів коли проходило змагання у родинних естафетах. Дуже приємно коли поряд є мама і тато. Вони в мене дуже гарні і спортивні. Тому наша сім'я стала переможницею!»

Хід і результати формуючого експерименту показали, що досить результативними в цьому плані є систематичне використання протягом навчального дня школяра фізкультхвилинок, динамічних пауз, рухливих «веселих перерв». Організація цілеспрямованого активного відпочинку дітей протягом дня є актуальною проблемою початкової школи сьогодення, оскільки цей вид відпочинку школярів недооцінюється як педагогами, так і членами родин учнів. Так, із 80 опитаних нами батьків тільки 20 надають значення фізкультурним паузам під час виконання дітьми домашніх завдань, 38 - рідко звертають на це увагу і 42 - рахують їх зайвими, пояснюючи це тим, що дітям не вистачає часу для «бігання» і після виконання уроків.

Вивчивши досвід роботи кращих вчителів початкових класів ЗОШ №7 м. Тернополя С. Корпак і С. Шкарлупа ми розробили комплекс фізкультхвилинок для молодших школярів, які вони можуть виконувати (див додаток).

Дослідження засвідчило, наскільки важливо, щоб вправи були прості за формою, цікаві за змістом, знайомі дітям і зручніші для виконання на обмеженій площі. Тривалість комплексу вправ 2-3 хвилини. Темп повільний і середній, вихідні положення - сидячи за партою або стоячи біля парти. Стимулом для заохочення може служити перехідний прапорець, яким нагороджується той ряд, що найкраще справився із завданням. Як наприклад, наведено один із застосованих нами комплексів у зв'язку із завданням дослідження.

Станем струнко! Руки в боки!

Пострибаєм, як сороки, стрибки

Як сороки - білони,

Стрибу - стрибу, скоки - скоки! стрибки

Пані горді і неквапні, ходьба на місці

По болоту ходять чаплі,

А над ними комарі

Політали у горі, помахали руками, як крилами

Жабенята пострибали: стрибки

Ква - ква - ква, ква - ква - ква

Щоб спочила голова.

У процесі застосування експериментальної технології, ми дійшли до висновку, що перерви між уроками мають у собі вагомий потенціал для формування у молодших школярів потреби у заняттях фізичними вправами - важливої передумови фізичного розвитку дитини. Це зумовлено:

· по-перше, перебування на відкритому повітрі, бо як показали дослідження фізіологів і гігієністів [М. Амосов, А. Борисенко], рухливі ігри в спортзалі, коридорі не відновлюють так розумову працездатність, як активний відпочинок на відкритому повітрі. Тому відпочинок має проводитись саме на відкритому повітрі. Окрім того, перебування на відкритому повітрі сприяє поглибленню дихання через шкіру, що підвищує вміст в організмі кисню. Останнє тонізує діяльність усього організму. Також перебування на відкритому повітрі є дієвим засобом загартування, профілактикою ультрафіолетової нестачі та гіпокенезії. Цікавою щодо цього є думка лікаря і філософа І тисячоліття н.е. Абу Алі Інб - Сіни(Авіценни). Зокрема він писав, що для багатьох хвороб потрібно використовувати свіже повітря, яке оздоровлює так, як жодні ліки;

· по-друге є природною, а отже, привабливою для дитини зміною видів діяльності. Відомо, що після розумової праці для молодших школярів найкращим засобом відпочинку є вправи, рухливі ігри, гра в футбол, волейбол, катання на велосипеді, самокаті, скейти, лижах, ковзанах, санчатах, фізична праця на свіжому повітрі. Це сприяє зняттю втоми, відновленню розумової працездатності. Проте цей факт слід віднести не лише на рахунок активних форм відпочинку;

· по-третє, ігрова діяльність і відпочинок за власним вибором дитини, без примусу, а з прагненням до самодіяльності (самостійності, активності), приносять приємні відчуття. Науковці довели [В. Сухомлинський, О. Зубалій], що задоволення результатами своєї діяльності викликає емоції, які знімають втому і суттєво сприяють зміцненню здоров'я. Від того, як учень проводить свій вільний час, вважає лікар М. Коростельов[], значною мірою залежить його здоров'я, психічне та фізичне самопочуття;

· по-четверте, основою життєдіяльності людського організму є робота м'язів і психіки, як засіб реагування на ситуацію і як запорука тривалої працездатності, а звідси здоров'я дитини значною мірою залежить від вмілого чергування фізичної та розумової діяльності. Тому перерви між уроками і виконанням домашніх завдань робляться для відпочинку, а не для підготовки до наступного уроку. Досвід переконує, що кращою підготовкою молодших школярів до уроку є активний відпочинок на перерві;

· по-п'яте, фізкультурно-оздоровча діяльність у позаурочний час сприяє забезпеченню необхідного рухового режиму.

В дослідженні нами були використана широко відома практикам методика О. Дубогай щодо з'ясування динаміки змін у фізичному стані учнів під впливом динамічних, веселих шкільних перерв з музично - ритмічним супроводом. Зазначимо, що одержані при цьому дані в основному перегукуються із узагальненням автора методики.

У своєму дослідженні ми керувались судженнями науковці[] про те, що родини і школи на етапі сьогодення треба розглядати як реалізацію зв'язків і відносин державної установи та малої групи, головна мета якої - соціалізація дитини. Її основа - взаємозв'язок загального і специфічного у виховній діяльності: кожна із сторін, що бере участь у взаємодії своїми засобами допомагає іншій найповноцінніше реалізувати її функції, збагачувати виховний потенціал іншого суб'єкта виховання.

Аналіз літератури дозволяє нам дійти висновку, що взаємодія родини школи у фізичному вихованні дітей є передумовою функціонування системи фізичного виховання школярів, яка передбачає єдність дій спрямованих на здійснення фізичного виховання учнів і виражається в наступності, підтримці та закріпленні всього тог, що відноситься до проблем здоров'я і фізичного розвитку школярів.

З огляду на завдання нашого дослідження було проведене анкетування батьків і учителів для того, щоб вивірити факт у розв'язанні питань фізичного виховання молодших школярів (див. додаток анкети).

Аналіз опитування засвідчив з одного боку про недостатній рівень взаємодії родини і школи у фізичному вихованні сучасного школяра, а з другого, про нагальну потребу родини у співпраці з школою, наявність у неї суттєвих забруднень у розв'язанні локальних проблем стимулювання фізкультурно-оздоровчої діяльності дітей задля покращення їх фізичного стану. Це спонукало нас до визначення таких форм роботи з батьківською громад кістю, як: педагогічна школа для батьків, батьківські збори та родинні виховні заходи фізкультурно-оздоровчого спрямування (див. додаток).

При цьому вважається за доцільне наголосити, по-перше, на тому, що процесуальні особливості взаємин школи і родини відрізняються новизною, неординарністю, гнучкістю.

Отже, створюючи педагогічну школу для батьків учнів експериментальних класів, ми переслідували (поряд з іншими) й таку двоєдину тему: допомогти родинному оточенню дитини осмислити молодшого школяра до власного здоров'я в контексті найбільш вагомих особистісних якостей і забезпечити поетапне, безперервне набуття батьками системи необхідних і достатніх знань, умінь і навичок сімейного виховання дітей взагалі, і їх фізичного розвитку, зокрема.

Експериментальна робота показала, що планування педагогічної школи батьків доцільно узгодити з концепти кою запитів відповідного контингенту слухачів, задля чого практикувалось систематичне попереднє анкетування батьків, що дало можливість визначити педагогічно доцільний зміст і обсяг матеріалу занять, обрати оптимальні методи і ефективні форми занять.

Додамо, що дбаючи про реалізацію дослідницьких завдань, в програму школи для батьків було закладено блок - «Результати, що прогнозуються».

Запропонована нами тематика педагогічної школи для батьків відзначалась гнучкістю. На певних етапах функціонування цієї школи вносились корективи у відповідальності до рівня педагогічної освіченості батьків, бажання батьківської аудиторії, актуальних завдань, які вирішувала родина і школа на даному етапі. Заняття педагогічної школи проводилися у чітко визначений час (перший або останній четвер кожного не канікулярного місяця). У змісті занять особливий акцент було зроблено на надання знань з етнопедагогіки як живого джерела, яке здатне задовільними прагнення батьків здобути знання з фізичного виховання дітей у українських сім'ях, перевірені досвідом багатьох поколінь, наприклад: « Ми і наші діти: із скарбниці родинної педагогіки», « Здоров'я формується з дитинства «.

Успішному прощенню занять з батьками сприяли виставки педагогічної літератури, дитячих малюнків і виробів на спортивну тематику, папки - пересувки, рукописні журнали « Сім'я і школа», перед перегляд кінофільмів, концентри дитячої самодіяльності з спортивними виступами, тематичні виступи батьків із досвіду фізичного виховання дітей у сім'ї.

Після опрацювання кожної теми батькам пропонувалось література для домашнього читання, що, як свідчить практика, сприяло глибшому осмисленню матеріалу, спонукало до спільної діяльності з дітьми. Крім того, тематика занять педагогічної школи була максимально наближена до тематики по класних батьківських зборів і родинних виховних заходів. Це давало можливість класоводам неодноразово повертатись до тієї самої теми, щоб на матеріалі життєдіяльності конкретного колективу навчати батьків необхідних методів, прийомів і засобів успішного фізичного виховання дітей у сім'ї.

Необхідно зазначити таке: педагогічна школа для батьків «Родинні обереги здоров'я дитини» не підмінювала традиційної, найбільш визнаної форми співпраці класовода з батьківською громадою - батьківські збори. Навпаки, саме систематичний курс педагогічно доцільних знань про виховання дітей в умовах сім'ї, який забезпечується у вигляді складника нормативних батьківських зборів, виступає своєрідною базою для «вирівнювання» стартових виховних можливостей батьків. У нашому дослідженні як за змістом, так і за формою батьківські збори виступали уроками родинного виховання. Апробована система заходів у цьому плані дозволяє стверджувати, що планувати роботу потрібно так, щоб у свідомості батьків педагогічні знання і вміння були приведені в певну систему, і батьки (ніби переходячи з учнями з класу в клас) засвоювали системний курс необхідних знань про своєрідність виховання дітей в умовах сім'ї.

Якщо, наприклад, батьки першокласників на заняттях педагогічної школи теоретично ознайомились з особливостями фізичного розвитку дітей молодшого шкільного віку, їх урахуванням в сімейно - родинному вихованні, або своєрідністю організації активного літнього відпочинку школяра, то на класних батьківських зборах шляхом обговорення ситуації із життя класу, через безпосередні практичні поради, педагогічний коментар конкретної реальної дійсності; розв'язування педагогічних задач, організацію дискусій і інше сприяв, щоб батьки набули практичних умінь і навичок організації виховання власної дитини в умовах сім'ї - родини.

Дослідження довело, що збори не проходять на належному рівні і їх ефективність знижується, якщо батьки є пасивними слухачами.

Водночас під час експерименту ми дійшли висновку, що важливо дбати про урізноманітнювання форм проведення зборів (бесіди, диспути, практикуми, семінари, усні журнали, круглі столи тощо), дотримання культури у спілкуванні з батьками. Схилятись до розмови «тоном поради», як необхідної умови співпраці, співтворчості, співдружності у попередженні помилок і усуненні вад. «Давайте порадимось…», «На мою думку, в даному випадку варто поступити ось так…», «А ви як думаєте?», «А що би ви порадили?» - подібний стиль спілкування виникає у батьків бажання бути активними учасниками процесу виховання, стимулює їх педагогічне мислення.

Дослідження засвідчило, що вчасно і вдало проведені збори активізують батьків, сприяють усвідомленню особистої відповідальності за виховання у дітей потреби у фізичному самовдосконаленні.

Надзвичайно плідним у нашій експериментальній роботі стало залучення родини до активізації фізкультурно-оздоровчої діяльності молодших школярів через проведення родинних виховних заходів.

При цьому значна увага приділяється не тільки тактовному «перетворенню» батьків із пасивних спостерігачів у учасників піднесення валеологічної культури власної дитини, а й визначенню актуальних потреб, інтересів і вподобань кожної сім'ї щодо «завтрашньої радості» фізично вдосконаленої своєї дитини, важливості її здатності до фізичного самовдосконалення. З - поміж інших в експерименті ставилось завдання - сприяти дозвіллю батьків і дітей, забезпечувати спадкоємністю поколінь, реально впливати на розвиток українських звичаїв та традиції, формувати класну родину.

Дослідження показало, що ефективність проведення родинного виховного заходу залежить також від чітко визначеної дати і місця проведення, яким можуть бути спортивний зал або майданчик, ігрова або власна кімната. Методично доцільно яскраво і тематично оформити місце проведення, продумано розмістити учасників щоб не було під час ігор і змагань, подбати про спортивний інвентар, місце для ігор, бо загальновідомо, що успіх проведення будь - якого виховного заходу, в тому числі і фізкультурно-оздоровчого, залежить від педагогічно доцільної зміни видів діяльності.

Сценарій родинного виховного заходу [] має бути лаконічним, послідовним, емоційно - насиченим і відображати ту багатогранну роботу школи і родини, яка була проведена упродовж підготовчого періоду.

Зазначимо, що матеріалом для написання сценарію служили історичні факти з розвитку фізичної культури і спорту, етнопедагогічні надбання, які розкривають особливості фізичного виховання українського народу, рухливі і малорухливі ігри, конкурси, естафети, змагання, тематичні вірші, пісні, легенди, оповідання, бувальщини, загадки прислів'я, приказки, усмішки, магнітофонні записи, відеокасети з посиланням на першоджерела та авторів, римовані тексти (девізи, речівки, кричали, лічилки тощо), які добре сприймаються молодшими школярами і збагачують емоційне тло заходу.

Враховуючи, в якій мірі вдалося досягнути поставленої мети, зорієнтувати обговорення проведеного родинного заходу можна за поданою схемою.

Опорна схема аналізу фізкультурно - оздоровчого спрямування родинного виховного заходу

1. Актуальність, доцільність заходу.

2. Відповідність меті.

3. Своєчасність проведення заходу (чи є він елементом загальної системи).

4. Система підготовчих заходів.

5. Відповідність змісту даного заходу програмним завданням фізкультурно-оздоровчої роботи з молодшими школярами і формі його проведення.

6. Насиченість заходу корисною інформацією, емоційними моментами та загально - ігровими формами.

7. Культура проведення заходу: чіткість, послідовність запланованих дій, своєчасність зміни рухових завдань, організаторські вміння ведучих.

8. Ступінь участь і роль батьків в організації і проведенні заходу.

9. Задоволеність школярів проведеним заходом

10. Оцінка якості та результатів заходу, його прогностичної спроможності.

Дослідження показало, що ефективність запропонованої і апробованої нами програми родинних виховних заходів можна досягнути за умови врахування навчально-виховних завдань початкової ланки освіти, статутних вимог щодо співпраці школи і сім'ї, вікових особливостей дітей та результатів діагностики наявних виховних можливостей родинного оточення.

2.2 Результати дослідно-експериментальної роботи

За концепцією фізичного виховання у системі освіти в Україні затвердженою колегією Міністерства освіти України (Протокол №7/6 - 18 від 23 квітня 1997 року) одним з провідних критеріїв ефективності фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку є рівень їх фізичного розвитку і фізичної підготовленості. Тому результативність запропонованого змісту і провідних шляхів взаємодії родини і школи з фізичного виховання молодших школярів, ми виміряли результати річного (вересень - травень) тестування учнів на предмет визначення їх фізичного розвитку і фізичної підготовленості. Проілюструємо це на прикладі експериментального 4- А і контрольного 4_Б класів Тернопільської ЗОШ №17 (див табл. 3.9, 3.10 і рис 3.9).

Таблиця 3.9. Динаміка показників фізичного розвитку і функціонального стану учнів експериментального і контрольного класів

Показники фізичного розвитку	Приріст показників фізичного розвитку (у%)
	Експериментальний клас	Контрольний клас
	Хлопчики	Дівчатка	Хлопчики	Дівчатка
Довжина тіла	4,3	4,6	3,8	4,1
Маса тіла	2,3	2,5	3,3	3,7
Параметри грудної клітки	4,3	4,1	3,8	3,7
ЧСС	- 3,6	3,2	Без змін	Без змін
Сила кистьової динамометрії	4,1	3,5	2,7	2,6

Зауважимо, що одержані нами результати відповідають середньо віково-статевим даним [див. додаток]. Проведений нами зріз показників фізичного розвитку і функціонального стану школярів на кінцевому етапі формуючого експерименту показав, що зріст у дітей експериментального класу збільшився в середньому у хлопчиків на 4,3%, у дівчаток на 4, 6%. В контрольному класі приріст становить відповідно 3,8% і 4, 1%. При цьому зафіксовано, що у дівчаток обох класів показники росту дещо вищі аніж у хлопчиків. Порівняння маси тіла школярів у експериментальному і контрольному класах підтверджують цей висновок. Так, в експериментальному класі маса тіла у школярів збільшилась всього на 2, 5%, а в контрольному у 1,5 рази більше, що свідчить про схильність дітей до повноти і можливості протидії їй засобами фізичного виховання.

Відчутні зміни відбулися і в функціональних можливостях організму молодших школярів. Зменшення числа частоти серцевих скорочень на 3, 45 у школярів експериментальному класу в кінці навчального року відображає позитивну реакцію функціонального стану учнів на фізичні навантаження. У той же час у школярів контрольної групи змін ЧСС не виявлено.

В експериментальному класі покращились також показники кистьової динометрії. Приріст сили кисті складає в середньому 4,3%, що забезпечило всім учням експериментальному класу (100%) виконання даного нормативу. Серед хлопчиків контрольного класу приріст сили кисті склав 2,6% і менше 64% учнів виконали цей норматив.

Аналіз результатів річного тестування в період завершення формуючого експерименту виявив значні зрушення у школярів експериментальному класу і у показниках фізичної підготовленості. Рівень фізичної підготовленості учнів експериментального і контрольного класів ми аналізували за кількістю дітей, які виконали нормативні вимоги державних тестів на 5 балів, що дорівнювали оцінці «відмінно» (див. табл. 3.10).

Таблиця 3.10. Показники фізичної підготовленості учнів експериментального і контрольного класів

Тести 5 балів	Статеві Ознаки	Результати річного семестру (у%)
		Експериментальний клас	Контрольний клас
		Початок року (вересень)	Кінець року (квітень)	Початок року (вересень)	Кінець року (квітень)
у1. Біг 30 м	Хлопчики Дівчатка	32,0 25,0	66,5 50,5	21,5 20,5	43,0 40,2
2. Згинання і розгинання рук в упорі лежачи на підлозі	Хлопчики Дівчатка	52,5 28,5	92,0 65,3	43,8 22,5	52,0 25,0
3. Стрибок у довжину з місця	Хлопчики Дівчатка	29,6 27,0	78,5 75,3	28,5 26,0	45,2 42,0
4. Біг 100 м	Хлопчики Дівчатка	59,0 56,0	99,1 90,0	45,1 41,0	65,0 58,0
5. Нахил тулуба вперед з положення сидячи	Хлопчики Дівчатка	41,03 52,1	45,0 100,0	37,2 42,5	58,2 65,0

Показники усіх видів тестових випробувань (див. табл. 3.10) значно вищі в учнів експериментального класу.

Аналіз результатів тестування в кінці року засвідчив суттєві зрушення швидкісно-силових якостей у школярів експериментального класу. Так на 5 балів у бігові на 30 м в кінці року виконали норматив 63% учнів експериментального класу при 28,55 на початку року. Приріст становив 35,5%. У контрольному класі цей показник дорівнював 41,6%(приріст 20,6%).

За результатами згинання і розгинання рук в упорі оцінку 5 балів отримали 78,6% учнів експериментального класу, а число учнів контрольного класу, що виконали цей норматив на оцінку «відмінно», - на половину менше. Відповідно приріст в експериментальному класі становив 40,5%, а в контрольному 33,1%.

Вихідний рівень підготовленості учнів у стрибку в довжину з місця на початку року як у експериментальному, так і в контрольному класах був низьким і дорівнював 28,3% і 27,2%. Це пояснюється тим, як виявило дослідження, що в домашніх умовах даному виду вправ приділялась недостатня увага. Після проведеної нами бесіди з членами родини про важливість таких вправ для фізичної підготовленості дитини, до кінця року число дітей експериментального класу, які справились з даним нормативом на відмінно, склало 76,9% (приріст - 48,6%), а в контрольному 43,6% (приріст - 19,9%).

Співставивши результати бігу на 100 м, ми зафіксували, що рівень фізичної підготовленості на витривалість теж значно вищий у школярів експериментального класу. На 5 балів тест виконали 94,5% (приріст -37,0%) учнів експериментального класу в той час як у контрольному класі 5 балів набрали тільки 61,55 9 приріст -18,0%).

Тест на гнучкість (нахил тулуба в перед з положення сидячи) до кінця року на «відмінно» виконали 100% дівчаток експериментального класу, а усі діти цього класу -97,2% (приріст - 50,5%), у порівнянні з контрольним - 61,5% (приріст -39,8).

Значно вищи у експериментальному класі порівняно з контрольним був початковий і кінцевий результати тестування на спритність (човниковий біг 9х4), а саме: на початку року 47,8% і 24,4%; вкінці - 76,9% і 35,5%. Приріст на кінець року в експериментальному класі становив 29,1%, в контрольному 10,9%.

Отже, порівняльний аналіз результатів річного тестування (вересень - травень) учні експериментального і контрольного класів свідчить про значне покращення фізичного розвитку і фізичної підготовленості учнів експериментального класу.

Загальні висновки

1. Актуальність проблеми, якій присвячене наше дипломне дослідження, обумовлена орієнтацією вихованих технологій цивілізованих країн світу та української народної педагогіки на людину «як міру усіх речей», а відтак на визначення спроможностей системи освіти забезпечити належне фізичне вдосконалення молодого покоління, збереження і примноження його здоров'я як найвищої цінності особистості.

Тому в сучасних умовах удосконалення всієї загальноосвітньої системи, особливе місце займає проблема взаємодії родини і школи у відродження національного виховання загалом та фізичного зокрема. Різні рівні її розв'язання знаходяться в зоні активного наукового пошуку дослідників, про що свідчить наявність ємного фактичного матеріалу. Так дослідниками доведено, що:

- традиційна шкільна система фізичного виховання молодших школярів потребує удосконалення;

- фізична культура ще не стала складовою загальної культури кожної родини;

- недостатньо сформоване у молодших школярів розуміння того, що про власне здоров'я необхідно піклуватися самому;

Це створює об'єктивні передумови дослідження процесу фізичного виховання молодших школярів у взаємодії школи з родиною, як двох основних соціальних інститутів виховання.

2. Констатуючий експеримент виявив, що найвідчутнішими вадами традиційного виховання в школі, зокрема, фізичного, є його недооцінка і недостатня особистісна зорієнтованість низька прогностична спроможність родинно - шкільного виховання і як наслідок несвідоме безвідповідальне ставлення більшості дітей і їх родин до фізичного стану здоров'я. Тому експериментальна частина роботи була спрямована на саме удосконалення змісту і основних шляхів взаємодії родини і школи з організації фізкультурно - оздоровчої діяльності молодших школярів:

- основними критеріями означеної особистостісної якості виступають потреба у самовдосконаленні через фізкультурно - оздоровчу діяльність, ставлення особистості до фізичної культури, її схильність до самопізнання;

- рівень сформованості в учнів початкових класів свідомого ставлення до свого здоров'я: вихідний, низький, середній та високий. При цьому, як у сільських, так і у міських школярів переважає низький рівень свідомого ставлення до свого здоров'я (70%); при цьому суттєвої різниці у ставленні учнів експепериментальних і контрольних класів не зафіксовано (наприклад, середній рівень властивий 24,2% експериментальних і 25,5% контрольних класів).

3. Школа відіграє значну роль у закріпленні знань з основ фізичного виховання та переходу їх у стійкі переконання, вироблення вмінь та навичок фізичного вдосконалення і самовдосконалення.

Але здебільшого ці функції притаманні родині. Саме цій інституції властиві: природність виховного впливу, стійке і постійне прагнення усіх генетично близьких дитині людей поділитися своїм роками виваженими досвідом стосовно певних життєвих ситуацій, актуальних проблем і потреб дитини. На конкретних життєвих прикладах, «забарвлених» незвичністю життєвого буття минулих поколінь дитина краще сприймає духовні цінності, в тому числі переваги здорового способу життя.

4. У дослідженні виявленні своєрідні виховні родинні засоби фізичного виховання (приклад вплетений у генофонд роду, переконання на фоні душевної єдності спостереження індивідуально своєрідної ситуації її розвитку) та специфічні шляхи школи в означеному напрямку (організація стимулювання, педагогічна корекція фізкультурно - оздоровчої діяльності) поєднання яких дозволило коректувати педагогічну сутність феномену «взаємодії родини і школи» у процесі фізичного виховання учнів. Вона полягає у співтворчості, у співдружності цих інституцій виховання, компетентному взаємо доповненні їх педагогічних зусиль:

а) педагогічна просвіта, яка націлена на підтримку в дитини необхідності у фізкультурно-оздоровчій діяльності;

б) позитивне спілкування в підсистемах «учень - дорослий», «учень - учень» на основі спільної оздоровчо-спортивної діяльності;

в) досвід фізичного самовдосконалення накопичений учнем через наслідування позитивного прикладу родинного оточення. Апробація розробленої педагогічної технології взаємодії родини і школи у цілеспрямованому впливі на виховання відповідального ставлення учнів до власного здоров'я засвідчила, що необхідним і достатніми умовами школярами відповідальності за зміцнення власного здоров'я і формування на цій основі потреби і вмінь фізичного самовдосконалення4

г) організація змістових і емоційно насичених фізкультурно-оздоровчих заходів з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів.

5. Провідними формами взаємодії родини і школи І ступеня у фізичному вдосконаленні учнів виступають «Старти здоров'я», педагогічно спрямовані фізкультхвилинки і динамічні паузи, веселі рухливі перерви, педагогічна школа для батьків, тематичні батьківські збори, родинні виховні заходи.

6. Основними умовами ефективності запропонованого змісту, взаємодії родини і школи у фізичному вихованні є6

- установленість результатів педагогічних зусиль в означеному плані і перш за все - забезпечені позитивної динаміки формування здоровя в учнів;

7. Ефективність запропонованого змісту і провідних шляхів взаємодії родини і школи у фізичному вихованні молодших школярів підтверджується.

Список літератури

1. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб./О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. - К.: Просвіта, 2001. - 416

2. Воликова Т.В. Учитель и семья. - М.: Просвещение, 1979.- 127 с.