Трудове виховання дітей молодшого шкільного віку в сім’ї

Трудове виховання молодших школярів в умовах сім’ї в теорії педагогіки і психології. Перехід дитини з дошкільного в молодший шкільний вік і трудове виховання. Праця і її роль у всебічному розвитку особистості. Взаємозв’язок гри та трудового виховання.

Рубрика Педагогика
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 23.09.2013
Размер файла 1,7 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський державний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка

Факультет початкового навчання

Кафедра естетичного виховання

Дипломна (бакалаврська) робота

Трудове виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї

Спеціальність Початкова освіта

Студент: Кириєнко Ю.М.

Науковий керівник: Першин С. О.

Чернігів-2009

Зміст

Вступ

Розділ 1. Трудове виховання молодших школярів в умовах сім'ї в теорії педагогіки і психології

1.1 Історичний аспект проблеми трудового виховання в сім'ї

1.2 Сутність та завдання трудового виховання в сім'ї

1.3 Взаємозв'язок гри та трудового виховання

1.4 Праця і її роль у всебічному розвитку особистості

1.5 Перехід дитини з дошкільного в молодший шкільний вік і трудове виховання

Розділ 2. Стан проблеми трудового виховання в сім'ї

2.1 Аналіз результатів анкетування учнів щодо трудового виховання в сім'ї

2.2 Методичні рекомендації батькам щодо трудового виховання дитини в сім'ї

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Людина перетворює світ за допомогою праці -- фізичної, інтелектуальної діяльності, спрямованої на задоволення матеріальних і духовних потреб людини. Праця виконує практичну (створення матеріальних, духовних цінностей, соціально-побутових умов життя і діяльності людини), розвивальну (розвиток особистості в процесі активного включення людини у трудовий процес) і виховну (формування суспільно і особистісно цінних якостей людини, її морально-естетичного ставлення до життя і діяльності) функції. Виховна функція праці реалізується в процесі трудового виховання дітей.

Трудове виховання -- цілеспрямований процес формування у дітей трудових навичок і вмінь, поваги до праці дорослих, звички до трудової діяльності, емоційного ставлення до результатів праці.

Його завдання полягає у формуванні в дітей стійких переконань, що праця є життєвою необхідністю. Трудове виховання дітей передбачає привчання їх до самообслуговування, елементарних трудових дій, ручної і господарської праці. Навіть найпростіший результат трудових зусиль дитини (вимитий посуд, прибрана кімната тощо) сприяє самоусвідомленню дитини, надає їй впевненості у собі, прагнення випробувати себе у нових видах діяльності.

Отже, правильне виховання можливе лише за умови використання різноманітних видів трудової діяльності дитини. Праця завжди була основою людського буття і була основою для створення благополуччя людського життя та культури. Соціальна значимість трудових навичок майбутнього громадянина і зумовила вибір теми нашої роботи: «Трудове виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї».

Дипломна робота складається з 2-х розділів, висновків, списку використаної літератури, що нараховує 56 примірників, додатків. Робота містить фотоматеріали.

Об'єктом дослідження є процес виховання дітей у сім'ї.

Предметом дослідження виступають особливості процесу трудового виховання школярів у сім'ї.

Гіпотезою нашого дослідження є припущення про те, що без відповідних навичок трудової діяльності, які формуються у дитини в результаті виховного впливу сім'ї, не можна сподіватись на позитивний результат в майбутньому житті і виростити соціально-зрілу особистість.

Також визначені критерії рівня сформованості трудового виховання молодших школярів, якими можуть виступати такі ознаки:

Ш Поява певного ставлення до різноманітних видів і форм трудової діяльності;

Ш Бажання досягти мети трудової діяльності;

Ш Емоційне сприймання як трудової діяльності, так і трудових результатів.

Ці критерії диференціюються за трирівневими показниками:

Ш Активне (позитивне) сприймання;

Ш Пасивне (негативне) сприймання;

Ш Індиферентне сприймання.

Зміст роботи викладено на 63 сторінках друкованого тексту.

Розділ 1. Трудове виховання молодших школярів в умовах сім'ї в теорії педагогіки і психології

1.1 Історичний аспект проблеми трудового виховання в сім'ї

За всієї багатоманітності національних культур одним із найважливіших спільних для них чинників є цінність праці як засобу існування людини в світі та засобу виховання підростаючих поколінь. Споконвічно перші заповіді та настанови дітям стосувалися саме підготовки до майбутньої трудової діяльності. Вже на етапі патріархальної родової общини з'являється потреба у вихованні як спеціальній діяльності, спрямованій на підготовку до здобування засобів для виживання.

Трудове виховання притаманне всім історичним формаціям, воно є найдавнішою формою виховання. Вже античні мислителі наголошували на необхідності виховання людини самостійної, здатної до життєвого самовизначення. Водночас класовий характер освіти і виховання не передбачав використання фізичної праці у школах. Діти рабів у школах не виховувалися; виховання відбувалося у праці нарівні з дорослими.

До проблеми виховання дітей у процесі праці зверталися автори перших утопічних систем оновлення суспільства шляхом виховання. Зокрема, Т. Мор рекомендував маленьких дітей знайомити з працею людей і спонукати їх до посильної участі в трудових процесах.

На думку Ж.-Ж. Руссо, дитину, яка фізично зміцніла і навчилася самостійно орієнтуватися в навколишньому середовищі, слід залучати до фізичної праці. Оволодіння трудовими навичками -- необхідна умова забезпечення молодій людині власного кусня хліба, а відтак -- незалежності і свободи.

Послідовник Руссо Й.-Г. Песталоцці не лише теоретично, а й практично доклав багато зусиль до того, щоб, поєднавши навчання з фізичною працею, виховувати дітей для чесного життя. Він вперше в історії педагогіки пов'язав мотивацію праці з природою дитини, обґрунтував роль праці як частини педагогічної системи. Песталоцці наголошував, що завдяки поєднанню навчання і фізичної праці діти виходять у життя морально загартованими, здатними до самостійного визначення.

Значна кількість теорій трудового виховання виникає із розвитком буржуазії. Засновник філантропізму німецький педагог Й. Базедов вважав за необхідне вводити у школах заняття праці, диференціюючи їх відповідно до соціального становища сімей учнів.

Особливу увагу питанням трудового виховання приділяв Георг Кершенштейнер (1854--1932), автор проекту німецької трудової школи, який пов'язував виховання громадянина з оволодінням професією. Він запропонував створювати, крім народних, додаткові школи, які мали забезпечувати професійно-технічне навчання і формувати навички виконання громадянських обов'язків.

Ідея праці як засобу всебічного розвитку людини розроблена в педагогічній теорії К. Ушинського. Їй присвячена спеціальна робота -- «Праця у її психологічному та виховному значенні», в якій обґрунтована необхідність «вільної праці» для розвитку почуття людської гідності. Людина, відірвана від праці, на думку Ушинського, втрачає кращі якості особистості, а батьки, оберігаючи своїх дітей від праці, розбещують і роблять їх нещасними.

Дитяча праця, на думку С. Русової, є основою виховання. Зокрема, ручна праця повинна забезпечити творчу активність дітей, задоволення від результату. А старші дошкільники здатні до усвідомлення соціальної значущості праці. Це сприяє вихованню відповідальності, почуття обов'язку.

Проблемі трудового виховання дітей в сім'ї багато уваги приділяв видатний педагог А. С. Макаренко. В статті “Виховання в труді” він детально аналізує зміст і значення трудового виховання в сім'ї: “Перше, про що мають пам'ятати батьки, це наступне. Ваша дитина буде членом трудового колективу, отже її значення в цьому суспільстві буде залежати від того, наскільки вона буде здатна приймати участь в суспільній праці, наскільки буде підготована до цього. А від цього буде залежати і її благоустрій, і матеріальний рівень її життя”.

На важливості трудового виховання як засобу всебічного розвитку дитини наголошувалося на з'їздах народних вчителів. У 1919 р. на першому з'їзді було визначено види дитячої праці і вимоги до її організації. Другий з'їзд (1921) звернув увагу на зв'язок праці і гри. На основі його рішень у центральному дитячому садку Першої дослідної станції з дошкільного виховання, яка була експериментальним майданчиком для досліджень проблем дошкільної освіти, було введено самообслуговуючу, ручну та суспільну працю, необхідну для всіх (в саду, на городі тощо).

У 20--30-ті роки теоретики і практики дискутували питання про те, що є головним у вихованні дитини: праця чи гра. У процесі дискусій дійшли висновку, що ці види діяльності дитини не повинні протиставлятися один одному: граючи, дитина трудиться, а працюючи, грається. Відтак у 50--60-ті рр. питання трудового виховання були відображені і в програмних документах, і в наукових дослідженнях.

Сучасні українські дослідники проблеми трудового виховання (3. Борисова, В. Павленчик, Г. Бєлєнька, М. Машовець) вивчають питання виховного значення праці дітей молодшого шкільного віку.

До актуальних проблем трудового виховання в нових соціально-економічних умовах належать: виховання у дітей основ економічної грамотності, здатності сприймати і використовувати економічну інформацію; відбір видів праці, які найбільше цікавлять дітей у зв'язку з модернізацією економіки; підвищення педагогічної компетенції батьків у питаннях організації дитячої праці в умовах родинного виховання.

Отже, в усі часи педагоги різних народів світу переймалися питанням трудового виховання молодших поколінь, про що і свідчить різноманітність і велика кількість праць, залишених нам у спадок.

1.2 Сутність та завдання трудового виховання в сім'ї

З перших днів від народження дитини батьки виношують сподівання, що вона виросте гармонійною особистістю, успішним спеціалістом, продовжить їх справу чи реалізує здібності і вміння у самостійно обраній сфері діяльності, намагаючись виховати її цілеспрямованою, працелюбною, здатною долати труднощі на шляху до мети.

Трудове виховання дітей покликане забезпечити вирішення таких завдань:

1. Сформувати соціальні мотивації (потреби, інтереси, почуття обов'язку і відповідальності), позитивно-емоційного ціннісного ставлення до праці як до форми буття і способу самореалізації людини.

2. Надати систему знань, необхідних для трудової діяльності, вибору майбутньої професії, соціального і життєвого самовизначення.

3. Створити умови для набуття досвіду суспільно корисної виробничої діяльності, для використання теоретичних знань на практиці, здатності до творчості.

Вирішення цих завдань відбувається у процесі загальноосвітньої підготовки, трудового навчання, різноманітної за змістом і формою трудової діяльності, і що важливо, в умовах сім'ї.

Для того, щоб праця стала засобом виховання, вона повинна бути змістовною, мати особистісну і суспільно корисну значущість, чітку організацію. Процес праці слід будувати на моральних засадах (мета, процес, результат). Моральна сутність її виявляється не лише в бажанні трудитися, діяти творчо, домагатися значущого для себе та інших результату, а й у колективному характері трудової діяльності, що вимагає узгодження мети і дій її учасників, взаєморозуміння і допомоги.

З огляду на особливості розвитку дітей молодшого та середнього шкільного віку виокремлюють завдання трудового виховання, пов'язані з формуванням і розвитком мотиваційної сфери, навичок трудової діяльності, становленням особистості. У реальній педагогічній практиці воно покликане забезпечити:

1. Виховання інтересу до праці дорослих, бережливого ставлення до їх результатів, поваги до людини-трудівника. Праця є особливим видом діяльності, спрямованим на створення суспільно значущих результатів. Ознайомлюючись із працею дорослих, дитина бачить трудовий процес, його конкретні результати, пізнає їх роль у задоволенні потреб людини. Оскільки дитина від природи схильна до наслідування, все цікаве її приваблює, батьки мають широкі можливості для спрямування її вільної діяльності, ініціювання певних емоцій, прагнень. Від педагогів та батьків залежить усвідомлення дітьми того, що праця потребує фізичних і вольових зусиль, терпіння.

Спираючись на емоції дітей, бажання брати участь у житті і діяльності дорослих, батьки разом із вчителем роз'яснюють, що саме працею дорослих створені всі блага, які їх оточують, наголошуючи, що сенс праці полягає у створенні необхідних для людини благ і розвитку самої людини (інтелекту, умінь, сили, цілеспрямованості, волі). Якщо праця не зорієнтована на конкретний результат, не створює необхідних суспільству, людям цінностей, то вона і не має суспільного значення. Бажано, щоб дитина пізнавала це на конкретних життєвих прикладах. Такі старання матері та батька сприяють формуванню позитивного ставлення дитини до праці дорослих, людини-працівника, майстра своєї справи, розумінню суспільно значущих мотивів праці, усвідомленому прилученню до трудової діяльності.

2. Формування навичок трудової діяльності. Уже в дошкільному віці діти намагаються наслідувати працю дорослих. Вже тоді слід допомогти їм усвідомити, що процес має певну послідовність операцій, потребує відповідних старань і вмінь. З часом діти починають розуміти, що перед тим, як приступити до праці, треба знати її мету, уявити її процес і результат, підібрати необхідні засоби (речі, комплекс речей, якими людина діє на предмети праці) і предмети праці (сировина, матеріали тощо), щоб здійснювати цілеспрямовані трудові дії, взаємодіяти з іншими людьми.

Спершу діти мають опанувати прості трудові уміння (розстібати і застібати ґудзики, розставляти хлібниці на столи, поливати рослини), а згодом -- цілісні трудові процеси (накрити стіл до сніданку чи обіду, випрасувати білизну ляльки, прибрати в куточку природи тощо). Оволодіння трудовими навичками розширює можливості дітей щодо участі у простих трудових процесах вдома, дитячому садку, виховує самостійність, ініціативу, впевненість у своїх силах.

Постійна участь у різних видах праці формує вміння і звичку працювати регулярно, переборювати труднощі, виховує організованість, самостійність, вольові якості особистості.

Організовуючи трудову діяльність дітей, батьки мають бути особливо уважними до їх індивідуальних особливостей, сприяти виробленню індивідуального стилю трудової діяльності, оволодінню своєрідними прийомами роботи. Це забезпечить максимальне використання цінних особливостей характеру дитини, її ставлення до праці, компенсує те, що перешкоджає успіху в роботі.

3. Виховання особистості дитини у процесі її трудової діяльності. Ця група завдань передбачає виховання таких характерних рис людини, як відповідальність, самостійність, цілеспрямованість, ініціатива й витримка. Без них неможливе формування основ працелюбства (звички до трудових зусиль, готовності брати участь у трудовій діяльності, вміння доводити розпочату справу до завершення). Батьки і педагоги мають зважати на вікові особливості організму дитини, психіки молодшого школяра. В цей період діти швидко втомлюються від одноманітної, складної роботи. Тому дорослі повинні регулювати обсяг і тривалість конкретних робіт, чергуючи елементи статичного й динамічного навантаження. Оптимізація трудових зусиль дитини вбереже її від розчарувань, непомірної втоми, що є важливими передумовами її позитивного ставлення до праці взагалі.

Розвиток особистості дитини обумовлений такими особливостями праці:

ь результативність, яка сприяє вихованню цілеспрямованості, звички доводити почату справу до кінця, адже планування майбутнього результату, необхідність виконання запланованого, можливість використання результату спонукають дитину серйозно ставитися до роботи;

ь творчий характер, що розвиває налаштованість дитини на пошук, удосконалення своєї праці і себе у праці; немає нетворчої праці, оскільки за будь-яких обставин дитина має змогу зробити щось по-новому, не так, як завжди, знайти нові форми взаємодії з однолітками.

Таким чином трудове виховання дітей спрямоване на особистісний розвиток дитини і залежить від фізичного, морального, розумового розвитку, а конкретні його завдання і форми організації трудової діяльності дітей зумовлені як виховними можливостями праці, так і віковими особливостями дитини.

Феномен праці діти відкривають для себе, спостерігаючи за тим, як працюють дорослі. Це породжує у них бажання наслідувати старших, брати участь у їхній діяльності.

Із працею дорослих діти знайомляться у процесі демонстрації різних видів праці, пояснення їх значення (спеціально організовані спостереження, бесіди, екскурсії), а також під час безпосередньої організації спільної діяльності дорослих і дітей. Діти залюбки допомагають дорослим, переймаються їх настроєм, наслідують їх вчинки, набуваючи конкретних знань і уявлень про працю, розвиваючи допитливість, інтерес до діяльності дорослих, проймаючись повагою до людей праці та результатів їх старань. Водночас дорослі мають змогу впливати на поведінку дітей -- викликати у них прагнення до праці, досягнення конкретного її результату.

Під час ознайомлення дітей з працею дорослих їхню увагу зосереджують на простих трудових діях, спрямованість яких зрозуміла для них (праця матері та батька, лікаря, кухаря). Батьки повинні максимально використовувати приклад трудової поведінки працівників дитячого садка або школи. Однак лише спостереження не достатньо, оскільки дітям важко усвідомити зв'язок праці дорослих із власною поведінкою. Тому необхідно залучати їх до трудового процесу, використовуючи посильні доручення й елементарне співробітництво. Так, під час прибирання старша сестра або мати може доручити дитині принести в поливальниці води, протерти пил тощо. При цьому слід враховувати можливості для самостійної діяльності дитини, у процесі якої вона починає якомога точніше наслідувати працю дорослих.

Відчутно впливає на формування у дітей прагнення працювати емоційне ставлення дорослого до виконуваної роботи. З раннього віку дитина повинна бачити приклад раціонально організованої праці, оволодівати культурою праці, вмінням ставити мету (спочатку з допомогою дорослого, потім -- самостійно), планувати і організовувати роботу, використовувати обладнання, послідовно здійснювати раціональні трудові дії, підтримувати порядок на робочому місці тощо.

Виховна ефективність ознайомлення з працею дорослих залежить від ефективності процесу спостереження, від того, на які аспекти праці дорослих спрямована увага дітей. Самі вони зацікавлюються передусім зовнішніми виявами процесу праці: послідовністю операцій, предметами, знаряддям праці тощо.

Тому потрібно спрямовувати їх на те, як людина ставиться до роботи, як здійснюється взаємодопомога у колективній праці. Дітей молодшого шкільного віку підводять до усвідомлення того, якою є людина-трудівник, для чого вона працює, як ставиться до своїх трудових обов'язків. Тобто одночасно зі знаннями про особливості праці діти отримують уявлення про ставлення до неї, про моральні якості тих, хто працює.

За визнанням психологів, педагогів, раціональною є така послідовність ознайомлення дітей з працею дорослих:

1) накопичення фактів про процес праці, перетворення предмета праці, результати праці, створенню уявлення про її значущість;

2) формування уявлень про людину праці, її ставлення до праці;

3) формування уявлень про колективний характер трудової діяльності.

Дітям молодшого шкільного віку вже доступне розуміння суспільної значущості праці дорослих, способів досягнення її результатів. Вони виявляють цікавість до праці поза межами школи. Під час спостереження за працею дорослих батькам слід звертати увагу дітей на їхню організованість, узгодженість дій, відповідальність та ін. У цьому віці розширюються можливості для виховання трудових навичок і вмінь. Діти оволодівають навичками самообслуговування, самостійно виконують елементарні обов'язки.

Організовуючи спільну діяльність, важливо враховувати форми співробітництва, які залежать від конкретного змісту роботи і віку дітей, а також від того, скільки дорослих і хто саме бере у цьому співробітництві участь. Чим молодші діти, тим більшу участь у співробітництві мають виявляти дорослі, спрямовуючи, організовуючи працю дітей. У спільній діяльності з дітьми батьки мають ширші можливості рівноправно працювати разом з ними, виконувати трудомістку роботу, яка вимагає складних умінь і навичок. Доцільною у ній є участь старших братів та сестер, інших членів родини. Педагогічно ефективне поєднання активності дорослих і дітей у спільній роботі сприяє перейманню досвіду старших, набуттю навичок, необхідних у майбутній самостійній роботі.

Ознайомленню дітей із працею дорослих сприяють спостереження та екскурсії. Для молодших школярів з цією метою у школі організовують екскурсії по школі, походи за її межі (до магазину, перукарні, бібліотеки тощо). Добираючи види праці для спостереження, необхідно враховувати їх виховну цінність, доступність змісту для розуміння, ймовірність виникнення у дітей бажання наслідувати трудову поведінку дорослих. Ефективними є повторні спостереження з батьками, які забезпечують формування чітких знань про результати і значущість праці. Набуті під час спостережень, екскурсій знання й уявлення потребують наступного уточнення і систематизації. З цією метою батькам необхідно проводити з дітьми узагальнюючі бесіди («Хто якою працею займається у школі», «Як ми допомагаємо нашій вчительці», «Що робить кухар» тощо).

З метою закріплення і уточнення знань про різні види праці використовуються також дидактичні ігри: «Кому що потрібно для роботи», «Відгадай, що ми робимо» (відтворення трудових дій) та ін.

Різноманітні особливості праці дорослих відкривають дітям художні твори різних жанрів (літератури, кіно, живопису, фольклору тощо) [див. додаток], завдяки яким вони пізнають не лише її зовнішні вияви, а й внутрішню суть, мотиваційну сферу, психологічні наслідки. Втім, читання та обговорення художніх творів в сім'ї активізує емоційну сферу дітей, спонукає їх до співпереживання з тими, хто працює, за досягнення результату, переконує, що навіть у найскладніших умовах цілеспрямована і працьовита людина зможе досягти своєї мети. Пережиті емоції зумовлюють конкретизацію знань про сутність праці, вимоги, які вона пред'являє людині, і про те, як праця впливає на розвиток, суспільне визнання особистості. Усе це формує основи внутрішньої готовності дитини до трудової діяльності в майбутньому.

Праця є творчим видом людської діяльності, що потребує від людини не тільки спеціальних знань і умінь, дотримання технологічної дисципліни, а й здатності оперативно приймати рішення у нестандартних ситуаціях, постійно вдосконалювати процес праці та створюваний нею продукт. Навіть у дошкільному віці вона є різноманітною за змістом, передбачає використання різноманітних потенцій дитини. Основними видами дитячої праці є самообслуговування, господарсько-побутова праця, праця в природі, ручна (художня) праця. Всі вони мають певні можливості для вирішення виховних завдань.

Самообслуговування. Виховне його значення полягає у спрямованості на задоволення повсякденних особистих потреб дитини (умивання, одягання, роздягання, прибирання ліжка та ін.). У процесі самообслуговування вона привчається до порядку й організованої поведінки, оволодіває всіма компонентами трудової діяльності. У неї поступово формується вміння бачити результат праці, встановлювати зв'язок між метою, трудовими діями і кінцевим результатом. Дитина стає самостійною, починає усвідомлювати, що праця є першою умовою виховання вільної і незалежної особистості. Якщо в старшому дошкільному віці за допомогою самообслуговування виховують у дітей самостійність, здатність до переборення труднощів, формують трудові навички, то у молодшому шкільному віці воно стає звичним для дітей. Роботу із самообслуговування дитина має виконувати як щоденну та обов'язкову. Значну частину уваги батьків вимагає чіткість організації життя дітей в родині, наявність відповідних побутових умов, що є передумовою своєчасності, постійності, систематичності, належної якості самообслуговування дітей.

Господарсько-побутова праця. Метою господарсько-побутової праці є підтримання чистоти і порядку в будинку або квартирі, на інших територіях життєдіяльності дитини, допомога дорослим в організації режимних процесів тощо. У молодшому шкільному віці батькам доцільно привчати дітей виконувати прості трудові дії з близьким у часі результатом (допомагати сестрі накривати на стіл; матері -- у приготуванні їжі, після обіду -- прибирати зі стола посуд).

Батькам необхідно наполегливо і терпляче формувати у дітей інтерес і бажання виконувати завдання дорослих охоче, старанно, якісно. Зміст праці може ускладнюватись за рахунок збільшення кількості або деталізації процесів. Передусім дорослі мають допомогти дитині з'ясувати мету роботи, послідовність трудових дій (раціонально підготувати робоче місце, правильно виконувати посильні трудові дії з досягненням кінцевого результату, навести порядок на робочому місці, уміти працювати вдвох-утрьох).

У молодшому шкільному віці діти починають розуміти працю як потрібну і серйозну справу, а інтерес до трудового процесу поєднувати з інтересом до його результатів. Значно складнішими стають для них трудові завдання, праця все більше відокремлюється від гри, а епізодичні трудові доручення набувають для них значущості постійних обов'язків. Перед дорослими відкриваються можливості для реалізації завдань виховання позитивних взаємин (працювати дружно, узгоджено, допомагати один одному), формування працелюбства, самостійності, активності та ін.

Організовуючи господарсько-побутову працю, батьки можуть використовувати різноманітні методичні прийоми: показ виконання кожної елементарної дії та послідовності дій, супроводжуваний детальними поясненнями; безпосередню допомогу у виконанні трудових дій; особистий приклад; постійне нагадування про послідовність дій; використання дидактичних ігор та прийомів, створення ігрових ситуацій; заохочення з урахуванням індивідуальних особливостей і можливостей дитини; оцінку результатів виконаної роботи, аналіз конкретних суспільно значущих вчинків тощо.

Але у шкільному віці поступово згасає інтерес до того виду праці, який стає звичним, повсякденним. Тому для відновлення інтересу до неї слід збагачувати її елементами новизни.

Праця в природі. Особливість її полягає в тому, що діти мають справу не з предметами, а з об'єктами живої природи -- працюють у куточку природи в школі, на городі з усією родиною, у квітнику, доглядають за тваринами. Основним її виховним завданням є вироблення у дітей інтересу, дбайливого ставлення до живої природи, формування вмінь і навичок з догляду за рослинами і тваринами, вміння правильно користуватися знаряддями праці.

Праця в природі є доступним дітям видом продуктивної трудової діяльності. Кінцева мета (виростити квіти, овочі тощо), її результати конкретні та зрозумілі, однак їх неможливо швидко досягти. Віддаленість результату вимагає від дитини тривалих фізичних і розумових зусиль, повсякденної клопіткої роботи, терпіння. Як правило, більшість дітей охоче працює з живими об'єктами, радо доглядає за ними, пізнаючи світ живої природи, розкриваючи свої нові можливості, виховуючи в собі дбайливе ставлення до всього живого. Однак у них ще мало досвіду, умінь, тому дорослі мають разом із дітьми виробити чіткі правила їх поведінки і діяльності у природі.

Ручна (художня) праця. Функціональною її метою для дітей є виготовлення виробів з паперу, картону, тканини: іграшок-саморобок, вітальних листівок, ялинкових прикрас, персонажів і декорацій лялькового театру, букетів із засушених рослин, килимків для ляльок, серветок тощо. Виготовлення подарунків рідним і друзям справляє великий вплив на моральну свідомість дитини (привчає виявляти увагу до оточуючих, працювати заради того, щоб зробити їм приємне). Така праця розвиває уяву, спостережливість, художнє мислення, естетичне чуття, конструктивні здібності, моторні навички дітей, формує корисні практичні навички, збагачує знаннями про властивості різних матеріалів. Її результати здебільшого викликають позитивні емоції, захоплення дорослих, що посилює ефект самопізнання, самоусвідомлення, самоствердження дитини, збуджують у ній здорове честолюбство. Нерідко вже з дошкільного віку дитина починає усвідомлювати свої здібності, талант, виношувати мрію на все життя.

Таким чином, для того, щоб реалізувати всі завдання трудового виховання, батьки повинні включати дитину в різноманітні види праці - самообслуговуюча праця, господарсько-побутова, праця в природі, художня праця.

трудовий виховання школяр сім'я

1.3 Взаємозв'язок гри та трудового виховання

Гра має важливе значення в житті дитини, має те ж значення, яке у дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, такою багато в чому вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається насамперед у грі. І вся історія окремої людини як діяча і працівника може бути представлена в розвитку гри і в поступовому переході її в роботу. Цей перехід здійснюється дуже повільно. У наймолодшому віці дитина переважно грає, її робочі функції дуже незначні і не виходять за межі найпростішого самообслуговування: вона починає самостійно їсти, вкриватися ковдрою, надягати штанці. Але навіть в цю роботу вона ще вносить багато гри. У добре організованій сім'ї ці робочі функції поступово ускладнюються, дитині доручається все більш складна робота, спочатку виключно в цілях самообслуговування, потім і така робота, яка має значення для всієї сім'ї. Але гра в цей час складає головне заняття дитини, найбільш її захоплює, цікавить. У шкільному віці робота вже займає дуже важливе місце, вона пов'язана з серйознішою відповідальністю, з більш серйозними уявленнями про майбутнє життя дитини, це вже робота такого сорту, яка близько стоїть до суспільної діяльності. Але і в цей час дитина ще дуже багато грає, любить гру, їй навіть доводиться переживати досить складні колізії, коли гра здається настільки симпатичнішою за роботу, що хочеться відкласти роботу і пограти. Якщо такі колізії відбуваються, це означає, що виховання дитини у грі і в робочих функціях відбувається неправильно, що батьки допустили якісь перегини. Звідси вже видно, яке важливе значення має керівництво грою дитини. У житті ми зустрічаємо багато дорослих людей, що давно закінчили школу, у яких любов до гри переважає над любов'ю до роботи. Сюди потрібно віднести всіх людей, які дуже активно женуться за задоволеннями, які забувають про роботу заради хорошої, веселої компанії. До цього сорту людей потрібно віднести і тих, які позують, величаються, брешуть без жодної мети. Вони принесли з дитинства в доросле життя ігрові установки, у них ці установки не були правильно перетворені в робочі установки, - це означає, що вони погано виховані, і це погане виховання відбувалося переважно в неправильно організованій грі.

Все сказане зовсім не означає, що потрібно якомога раніше відволікати дитину від гри і переводити на робочі зусилля і на робочу турботу. Такий переклад не принесе користі, він буде насильством над дитиною, він викличе у неї огиду до роботи і підсилить прагнення до гри. Виховання майбутнього діяча повинне полягати не в усуненні гри, а в такій організації її, коли гра залишається грою, але в грі виховуються якості майбутнього працівника і громадянина.

Для того, щоб керувати грою дитини і виховувати її у грі, батьки повинні добре усвідомити питання про те, що таке гра у житті дитини і чим вона відрізняється від роботи. В іншому випадку вони не зможуть керувати дитиною і губитимуться у кожному окремому випадку.

Перш за все потрібно сказати, що між грою і роботою немає такої великої різниці, як багато хто думає. А. С. Макаренко з цього приводу у своїй праці «Книга для батьків» зазначав: «Хороша гра схожа на хорошу роботу, погана гра схожа на погану роботу. Ця схожість дуже велика, можна прямо сказати: погана робота більше схожа на погану гру, ніж на хорошу роботу.»

У кожній хорошій грі є перш за все робоче зусилля та зусилля думки, Якщо ви купите дитині заводну мишку, будете цілий день заводити її і пускати, а дитина буде цілий день дивитися на цю мишку і радіти, -- в цій грі не буде нічого хорошого. Дитина в цій грі залишається пасивною, вся її участь полягає в тому, що вона витріщається. Якщо ваша дитина займатиметься тільки такими іграми, з неї і виросте пасивна людина, що звикла витріщатися на чужу роботу, позбавлена радості самостійно зробленої роботи і не звична творити в роботі нове, не звична долати труднощі. Гра без зусилля, гра без активної діяльності -- завжди погана гра. Як бачите, в цьому гра дуже схожа на роботу.

Гра дарує дитині радість. Це буде або радість творчості, або радість перемоги, або радість естетична -- радість якості. Таку ж радість приносить і хороша робота. І тут повна схожість.

Деякі думають, що робота відрізняється від гри тим, що в роботі є відповідальність, а в грі її немає. Це неправильно: у грі є така ж велика відповідальність, як і в роботі, - звичайно, в грі хорошій, правильній. Чим же все-таки відрізняється гра від роботи? Ця відмінність лежить тільки в одному: робота є участю людини в суспільному виробництві або в керівництві цим виробництвом, в створенні матеріальних, культурних, інакше кажучи, соціальних цінностей. Гра не переслідує таких цілей, до суспільних цілей вона не має прямого відношення, але має до них відношення непряме: вона привчає людину до тих фізичних і психічних зусиль, які необхідні для роботи.

Тепер вже зрозуміло, що ми повинні зажадати від батьків в справі керівництва дитячою грою. Перше -- це стежити, щоб гра не робилася єдиним прагненням дитини, щоб не відволікала її цілком від суспільних цілей. Друге -- щоб в грі виховувалися ті психічні і фізичні навики, які необхідні для роботи.

Перша мета досягається поступовим залученням дитини в область праці, яка поволі, але неухильно приходить на зміну грі. Друга мета досягається правильним керівництвом самою грою: вибором гри, допомогою дитині у грі. Доводиться дуже часто спостерігати неправильні дії батьків в справі керівництва грою. А. С. Макаренко виділяв три види неправильного керівництва дитячою грою. Деякі батьки просто не цікавляться грою своїх дітей і думають, що діти і самі знають, як краще грати. У таких батьків діти грають, як хочуть і коли хочуть, самі вибирають собі іграшки і самі організують гру. Інші батьки багато уваги приділяють грі, навіть дуже багато, весь час втручаються в гру дітей, показують, розповідають, дають ігрові завдання, часто вирішують їх раніше, ніж вирішить дитина, і радіють. У таких батьків дитині нічого не залишається, як слухатися батьків і наслідувати їх; тут, по суті, грають більше батьки, ніж дитина. Якщо у таких батьків дитина що-небудь будує і в неї виникають питання, батько або мати сідає поряд з ним і говорить:

-- Ти не так робиш, дивися, як треба робити. Якщо дитина вирізує щось з паперу, батько або мати якийсь час дивиться на її зусилля, а потім відбирає у неї ножиці і говорить:

-- Давай я тобі виріжу. Бачиш, як добре вийшло?

Дитина дивиться і бачить, що у батька вийшло дійсно краще. Вона протягує батькові другий листок паперу і просить ще щось вирізати, і батько охоче це робить, задоволений своїми успіхами. У таких батьків діти повторюють тільки те, що роблять батьки, вони не звикають долати складності, самостійно домагатись підвищення якості і дуже рано звикають до думки, що тільки дорослі все уміють робити добре. У таких дітей розвивається невпевненість в своїх силах, страх перед невдачею.

Треті батьки вважають, що найголовніше полягає в кількості іграшок. Вони витрачають великі гроші на іграшки, закидають дітей найрізноманітнішими іграшками і гордяться цим. Дитячий куточок у таких батьків схожий на іграшковий магазин. Такі батьки якраз дуже люблять механічні хитрі іграшки і заповнюють ними життя своєї дитини. Діти у таких батьків в кращому разі стають колекціонерами іграшок, а у гіршому разі -- найбільш частому -- без всякого інтересу переходять від іграшки до іграшки, грають без захоплення, псують і ламають іграшки і вимагають нових.

Правильне керівництво грою вимагає від батьків вдумливішого і обережнішого відношення до гри дітей.

Дитяча гра проходить декілька стадій розвитку, і в кожній стадії потрібен особливий метод керівництва. Перша стадія -- це час кімнатної гри, час іграшки. Вона починає переходити в другу стадію у віці пяти-шести років. Перша стадія характеризується тим, що дитина вважає за краще гратись одній, рідко допускає участь одного, двох товаришів. У ці роки дитина любить грати своїми іграшками і неохоче грає іграшками чужими. У цій стадії якраз розвиваються особисті здібності дитини. Не потрібно боятися, що, граючись сама, дитина виросте егоїстичною, потрібно надати їй можливість грати наодинці, але потрібно стежити, щоб ця перша стадія не затягнулася, щоб вона вчасно перейшла в другу стадію. У першій стадії дитина не здатна грати в групі, вона часто свариться з товаришами, не уміє знайти з ними колективний інтерес. Потрібно дати їй свободу в цій індивідуальній грі, не потрібно нав'язувати компаньйонів, тому що таке нав'язування призводить тільки до руйнування ігрового настрою, до звички нервуватись і сваритись. Можна стверджувати: чим краще дитина грає в молодшому віці на самоті, тим кращим товаришем вона буде надалі. У цьому віці дитина відрізняється великою агресивністю, в певному сенсі вона - «власник». По можливості не потрібно давати дитині вправлятися в цій агресивності і в розвитку «власницьких» спонук. Якщо дитина грає одна, вона розвиває свої здібності: уяву, конструктивні навички, прийоми матеріальної організації. Це корисно для неї. Знаходження дитини в групі не позбавляє її агресивності, себелюбства.

У дітей по-різному відбувається перехід від самотньої гри групової і поступово переростає у бажання до товаришування. Треба допомогти дитині зробити цей досить важкий перехід. Потрібно, щоб розширення кола товаришів відбувалося в найбільш сприятливих умовах. Зазвичай цей перехід відбувається у вигляді підвищення інтересу дитини до рухливих ігор на свіжому повітрі, до ігор у дворі. А. С. Макаренко вважав найбільш вигідним таке положення, коли в групі дітей у дворі є один більш старший, який має загальний авторитет і виступає як організатор більш молодих.

Друга стадія дитячої гри важча у керівництві, оскільки в цій стадії діти вже не грають на очах у батьків, а виходять на ширшу суспільну арену. Друга стадія продовжується до 11 --12 років, захоплюючи частину шкільного часу.

Школа приносить більш широке коло товаришів, різноманітних інтересів, проте вона приносить готову, чіткішу організацію, більш визначений і точний режим і, найголовніше, допомогу кваліфікованих педагогів. У другій стадії дитина виступає вже як член суспільства, але суспільства ще дитячого, такого, що не володіє ні строгою дисципліною, ні суспільним контролем. Школа приносить і те і інше, школа і є формою переходу до третьої стадії гри.

На цій третій стадії дитина вже виступає як член колективу, при цьому колективу не тільки ігрового, але і ділового, учбового. Тому гра в цьому віці приймає строгіші колективні форми і поступово стає грою спортивною, тобто пов'язаної з певною фізкультурною метою, правилами, а найголовніше -- з поняттями колективного інтересу і колективної дисципліни.

На всіх трьох стадіях розвитку гри вплив батьків має величезне значення. Звичайно, на першому місці по значенню цього впливу потрібно поставити першу стадію, коли дитина не є ще членом іншого колективу, окрім сімейного, коли, окрім батьків, часто і немає інших керівників. Але і на інших стадіях вплив батьків може бути дуже великим і корисним.

У першій стадії матеріальним центром гри є іграшка. Іграшки бувають наступних типів:

ь Іграшка готова, механічна або проста. Це -- різні автомобілі, пароплави, конячки, ляльки, мишки ін.

ь Іграшка напівготова, що вимагає від дитини деякої доробки: різні картинки з питаннями, картинки розрізні, кубики, ящики-конструктори, розбірні моделі.

ь Іграшка-матеріал: глина, пісок, шматки картону, слюди, дерева, паперу, рослини, дріт, цвяхи.

У кожного з цих типів є свої плюси та мінуси. Готова іграшка хороша тим, що вона знайомить дитину з складними ідеями і речами, вона підводить дитину до питань техніки і складного людського господарства. Тому така іграшка викликає ширшу діяльність уяви. Паровоз в руках хлопчика настроює його уяву на певний транспортний лад, кінь викликає уявлення про життя тварини, турботу про годування і використання. Батьки і повинні стежити, щоб ці хороші сторони такої іграшки дійсно були помітні для дитини, щоб вона не захоплювалась тільки однією стороною іграшки, її механічністю і легкістю для гри. І особливо важливо домагатись, щоб дитина не гордилася тим, що ось тато або мама купили для нього таку хитру іграшку, та ще не одну, а багато, а у інших дітей немає таких хороших іграшок. Взагалі ці механічні іграшки корисні тільки тоді, коли дитина дійсно з ними грає, а не тільки береже для того, щоб похвалитися перед сусідами, і грає при цьому, не просто спостерігаючи рух іграшки, а організовуючи цей рух в якому-небудь складному підприємстві. Автомобілі повинні що-небудь перевозити, ляльки повинні і спати, і не спати, одягатися і роздягатися, ходити в гості і здійснювати яку-небудь корисну роботу в іграшковому царстві. Для дитячої фантазії в цих іграшках полягає великий простір, і чим ширше і серйозніше розгортається ця фантазія з такими іграшками, тим краще. Якщо ведмедик просто перекидається з місця на місце, якщо його тільки потрошать, це дуже погано. Але якщо ведмедик живе у визначеному місці, спеціально для його життя обладнаному, якщо він когось лякає або з кимось дружить, це вже добре.

Другий тип іграшки хороший тим, що тут ставиться перед дитиною яке-небудь завдання -- звичайно таке, яке потрібно вирішити з відомою напругою, яку сама дитина ніколи б поставити не могла. У розв'язанні цих завдань вже потрібна помітна дисципліна мислення, потрібна логіка, поняття про законне відношення частин, а не просто вільна фантазія. А недолік цих іграшок в тому, що завдання ці завжди одні і ті ж, одноманітні і набридають своїми повтореннями.

Іграшки третього сорту -- різні матеріали -- представляють найдешевший і найкорисніший ігровий елемент. Ці іграшки найближче стоять до нормальної людської діяльності: з матеріалів людина створює цінності і культуру. Якщо дитина уміє грати з такими іграшками, це означає, що у неї вже є висока культура гри і зароджується висока культура діяльності. У іграшці-матеріалі є багато хорошого реалізму; але в той же час є простір і для фантазії, не простої уяви, а великої творчої робочої фантазії. Якщо є шматочки скла або слюди, з них можна зробити вікна, а для цього потрібно придумати рами, отже, постає питання про будівництво хатинки. Якщо є глина і стебла рослин, виникає питання про створення саду.

Який тип іграшок найкращий? А. С Макаренко пропонував комбінувати всі три типи, але у жодному випадку не в надмірній кількості. Якщо у хлопчика або дівчинки є одна-дві механічні іграшки, не потрібно купувати більше. Додайте до цього яку-небудь розбірну іграшку і більше додайте всяких матеріалів, і ось вже іграшкове царство організовано. Не потрібно, щоб у дитини було все, щоб у неї розбігалися очі, щоб вона губилась у великій кількості іграшок. Дайте їй небагато, але намагайтеся, щоб з цього «небагато» дитина змогла організувати гру. А потім спостерігайте за нею, прислухайтеся непомітно до її гри, постарайтеся, щоб вона самостійно відчула який-небудь певний недолік і захотіла його поповнити. Якщо ви купили дитині маленьку конячку і вона захопилась завданням перевезення, природно, що у неї відчуватиметься недолік в підводі або екіпажі. Не поспішайте купувати дитині цю підводу. Постарайтеся, щоб вона сама її зробила з будь-яких коробок, котушок або картону. Якщо вона таку підводу зробить, чудово -- мета досягнута. Але якщо їй потрібно багато підвод і саморобних вже не вистачає, не потрібно, щоб дитина обов'язково зробила і другу підводу, другу можна і купити. Найголовніше в цій дитячій грі домогтися наступного:

1. Щоб дитина дійсно грала, складала, будувала, комбінувала.

2. Щоб не кидалась від одного завдання до іншого, не закінчивши першого, щоб доводила свою діяльність до кінця.

3. Щоб в кожній іграшці бачила визначену, потрібну для майбутнього цінність, зберігала її, берегла. У іграшковому царстві завжди повинен бути повний порядок, повинне проводитися прибирання. Іграшки не повинні ламатися, а у разі поломок повинен проводитися ремонт; якщо він важкий, то за допомогою батьків.

Особливу увагу повинні звернути батьки на відношення дитини до іграшки. Дитина не повинна ламати іграшку, повинна любити її, але не повинна і нескінченно страждати, якщо іграшка зіпсувалась або зламалась. Ця мета буде досягнута, якщо дитина дійсно звикла вважати себе хорошим господарем, якщо вона не боїться окремих потреб у іграшці і відчуває себе в силах виправити біду. Завданням батька і матері є завжди прийти на допомогу дитині в подібних випадках, підтримати її, довести, що людська винахідливість і праця завжди можуть виправити положення. Виходячи з цього, батькам рекомендується завжди вживати заходи щодо ремонтування поламаної іграшки, ніколи не викидати її завчасно. В процесі самої гри батьки повинні по можливості надати дитині повну свободу дій, але тільки до тієї хвилини, поки гра йде правильно. Якщо дитині важко в якому-небудь положенні, якщо гра пішла дуже просто, нецікаво, потрібно допомогти дитині: підказати, поставити яке-небудь цікаве питання, додати який-небудь новий, цікавий матеріал, іноді навіть і пограти з нею.

Такі загальні форми методу на першій стадії гри.

На другій стадії від батьків потрібна перш за все увага. Ваша дитина вийшла в двір, потрапила в групу хлопчиків. Ви повинні уважно вивчити, що це за хлопчики. Ваша дівчинка тягнеться до подруг у дворі, ви повинні добре знати цих дівчаток. Ви повинні знати, чим захоплюються діти, що оточують вашу дитину, чого у них не вистачає, що поганого є в їхніх іграх. Буває дуже часто, що увага і ініціатива одного батька або однієї матері допомагають змінити на краще життя цілої групи дітей в тому або іншому місці. Ви відмітили, що діти взимку спускаються, як з гори, із сміттєвої купи, що обледеніла. Змовтеся з іншими батьками, а якщо не домовитесь, то і самі допоможіть хлоп'ятам насипати гору. Зробіть разом із своїм сином прості дерев'яні санки, і ви побачите, і у інших хлоп'ят з'явиться що-небудь подібне. У цій стадії гри надзвичайно важливим і корисним буде спілкування батьків між собою, на жаль, дуже незначне серед батьків. Буває, що кожен батько незадоволений життям дітей у дворі, але не поговорить з іншим батьком, не придумають вони разом що-небудь для поліпшення цього життя, а тим часом ця зовсім не така важка справа, і кожному вона під силу. На цій стадії діти вже організовуються в деяку подібність колективу, буде дуже корисно, якщо і їх батьки так само організовано керуватимуть ними.

Дуже часто буває на цій стадії, що діти сваряться, б'ються, скаржаться один на одного. Батьки поступають помилково, якщо негайно приймають сторону свого сина або дочки і самі вплутуються в сварку з батьком або матір'ю кривдника. Якщо ваша дитина прийшла в сльозах, якщо він скривджений, якщо він страждає і вже озлоблений, не поспішайте сваритись і кидатися в атаку на кривдника і на його батьків. Перш за все розпитаєте спокійно вашого сина або вашу дівчинку, постарайтеся уявити собі точну картину подій. Рідко буває, що винна яка-небудь одна сторона. Напевно, і ваша дитина в чому-небудь погарячкувала; розтлумачте їй, що в грі не завжди потрібно бути непоступливим, що потрібно по можливості, шукати мирні виходи з конфліктів. Намагайтеся примирити вашу дитину з супротивником, запросіть його в гості, поговоріть з ним, познайомтеся з його батьками, з'ясуйте ситуацію до кінця. У цій справі найголовніше полягає в тому, що ви не повинні вже бачити перед собою тільки вашу дитину, ви повинні бачити перед собою всю групу дітей і виховувати її разом з іншими батьками. Тільки у такому разі ви принесете найбільшу користь і вашій дитині. Ваша дитина відмітить, що ви «не захоплюєтеся сімейним патріотизмом, що ви здійснюєте суспільну роботу, і бачитиме в цьому приклад для своєї поведінки» ( А. С. Макаренко). Немає нічого гіршого, ніж гаряча агресивність батька або матері по відношенню до сім'ї сусідів; така поведінка якраз і виховує злісність характеру у дитини, підозрілість, дикий і сліпий сімейний егоїзм.

На третій стадії керівництво грою вже не знаходиться у руках батьків, воно передане шкільній або спортивній організації, але у батьків залишаються великі можливості для правильного впливу на характер дитини. По-перше, потрібно уважно стежити, щоб захоплення спортом не приймало характеру всепоглинаючої пристрасті, потрібно указувати дитині і на інші сторони діяльності. По-друге, потрібно викликати у хлопчика або дівчинки гордість не тільки своїм особистим успіхом, головним же чином гордість успіхом команди або організації, також стримувати хвастливість, виховувати пошану до сили супротивника, звертати увагу на організованість, тренування, дисципліну в команді. Потрібно, нарешті, добиватися спокійного ставлення до своїх успіхів і невдач. І на цій стадії буде дуже добре, якщо батьки ближче познайомляться з товаришами по команді сина або доньки.

І на всіх трьох стадіях батьки повинні уважно спостерігати, щоб гра не поглинала все духовне життя дитини, щоб паралельно розвивалися і трудові навики.

«У грі на всіх трьох стадіях ви повинні виховувати прагнення до цінніших задоволень, а не просто задоволення, виховувати мужнє подолання труднощів, уяву і розмах думки. А на другій і третій стадіях треба мати на увазі, що ваша дитина вступила в суспільство, і тепер від неї потрібне вже не тільки уміння гратись, але і уміння правильно ставитись до людей, працювати, робити корисні і потрібні для суспільства речі» ( А. С. Макаренко).

Підсумовуючи вище сказане, можна стверджувати, що гра має важливе значення в житті людини, вона є підготовкою до праці і повинна поступово замінюватися працею. Батьки часто не звертають достатньої уваги на ігрову діяльність дітей, «віддають» дитину самій собі, або оточують її гру зайвою турботою і зайвими іграшками. Дорослі повинні використовувати різні методи на різних стадіях гри, але завжди повинні надавати дитині можливість для самодіяльності і розвитку її здібностей, не відмовляючи в той же час в допомозі дитині у важких випадках. На другій і третій стадіях потрібно вже керувати не стільки грою, скільки ставленням дитини до інших людей і до всього колективу.


Подобные документы

  • Трудове виховання школярів як соціально-педагогічна проблема. Діагностика трудової вихованості сільських школярів. Педагогічні умови удосконалення трудового виховання сільських школярів. Форми і методи організації трудового виховання сільських школярів.

    курсовая работа [52,2 K], добавлен 15.05.2008

  • Історія розвитку трудового виховання у системі дошкільної педагогіки. Ознайомлення дітей з працею дорослих. Стан проблеми на сучасному етапі. Ключові поняття теми "Трудове виховання дошкільників". Бесіда з батьками "Як привчати дошкільника до праці".

    курсовая работа [44,7 K], добавлен 24.02.2012

  • Особливості взаємодії школи і сім’ї з виховання дитини. Способи організації морального виховання у процесі навчальної діяльності. Розробка авторської програми взаємозв’язку сім’ї і школи щодо покращення морального виховання дітей молодшого шкільного віку.

    курсовая работа [49,8 K], добавлен 23.01.2015

  • Методи виховання дітей у сім'ї, їх напрями та еволюція з найдавніших часів до сьогодні. Гра як найбільш доступний і цікавий вид діяльності для дитини, її значення в становленні особистості. Методи трудового виховання. Народна педагогіка про виховання.

    контрольная работа [32,7 K], добавлен 18.10.2010

  • Поняття про трудове виховання. Зміст, завдання та принципи трудового виховання в сучасній педагогічній науці. Ушинський про значення праці у вихованні людини. Спеціальне навчання самоконтролю, самооцінці і самокорекції власної трудової діяльності.

    курсовая работа [36,8 K], добавлен 13.10.2012

  • Психолого-педагогічні основи правового виховання молодших школярів, його сутність і завдання. Шляхи, умови та засоби формування правової поведінки учнів молодшого шкільного віку. Розробка експериментальної методики правового виховання молодших школярів.

    дипломная работа [90,4 K], добавлен 07.08.2009

  • Сімейне виховання як соціально-педагогічна проблема. Видатні педагоги про роль сім'ї у вихованні дітей. Обґрунтування ролі сім'ї у вихованні дітей молодшого шкільного віку. Оцінка вагомості внеску сімейного виховання в становлення людини як особистості.

    курсовая работа [97,9 K], добавлен 31.01.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.