Взаємозв'язок емпіричного і теоретичного рівня пізнання географічних дисциплін

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Реферат

для складання кандидатського іспиту з філософії

на тему:

«Взаємозв'язок емпіричного і теоретичного рівня пізнання географічних дисциплін»

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичний рівень наукового знання з географії в контексті загальнонаукової методології

1.1 Суть та структура теоретичних знань географічної науки

1.2 Структура теоретичного дослідження з географії

1.3 Методологічний база географічних дисциплін та її місце в загальній науковій методології

Розділ 2. Емпіричний та емпірико-теоретичний рівні наукового пізнання в географічній науці

2.1 Суть та значення емпіризму у географії

2.2 Структура емпіричного дослідження

2.3 Співвідношення між теоретичним та емпіричним рівнями досліджень

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку географії нові теоретичні знання можна отримати не стільки узагальненням емпіричних матеріалів, а скільки за рахунок зміни основ пізнання, використанням нових концепцій, методів і підходів, як географічних, так і інших наук. Це призводить до диференціації географічних наук та сприяє подальшому розвитку їх методологічної бази. Вивчення даних питань можна здійснити за допомогою філософії та методології науки, оскільки «філософсько-методологічна орієнтація дослідника значною мірою визначає спосіб узагальнення емпіричного спеціального матеріалу, формулювання важливих вихідних положень, категорій, принципів, законів і закономірностей» [7, с. 15].

Слід зазначити, що географія перестала бути суто емпіричною наукою, тому особливо актуальною є проблема формування та удосконалення методологічних засад побудови географічної теорії. Хоча є значна кількість публікацій із зазначених питань, але окремі аспекти співвідношення емпіричного і теоретичного рівня пізнання в географічних дисциплінах вивчені недостатньо. Ще більшою мірою це стосується суспільної географії, яка «…є наукою про територіальну організацію і комплексно-пропорційний розвиток матеріально-речовинних і духовних компонентів діяльності людини» [7, с.42]. Тому актуальність проблеми, її недостатня вивченість зумовили вибір теми реферату.

В загальнометодологічному плані проблема теоретизації географічної науки та становлення наукової теорії, зв'язку наукової теорії із світоглядом, стилем наукового мислення широко обговорена у філософській та географічній літературі, даній проблемі присвячено значну кількість статей, монографій, збірників. Значний внесок у вирішення проблем розробки філософських та методологічних питань географічних наук висвітлена в працях Алаєва Э.Б., Лямина В.С., Мороза С.А., Ниммик С.Я., Пістуна М.Д., Поросенкова Ю.В., Поросенкової Н.І., Руденка О.В., Саушкина Ю.Г., Стьопіна В.С., Топчієва О.Г., Шаблія О.І., Анучина В.А., Арманда А.Д., Бунге В., Герасимова И.П., Гохмана В.М., Григорьева А.А., Мересте У.И., Мукитанова Н.К. та багатьох інших науковців. Їх праці присвячені проблемам формуванню методологічних основ побудови географічної теорії, проблемі об'єкта і предмета вивчення, проблемі специфіки географічних явищ, проблемі співвідношення теоретичного і емпіричного в географії, проблеми синтезу географічних наук.

Об'єктом дослідження реферату є теоретичний та емпіричний рівні географічного пізнання в контексті загальнонаукової методології, а предметом - співвідношення різних рівнів пізнання географічної науки в їх філософському розумінні.

Основною метою даної роботи є аналіз співвідношення теоретичного та емпіричного рівнів пізнання географічних дисциплін та визначення на цій основі структур теоретичного та емпіричного рівнів дослідження в географії. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

1) розглянути суть та структура теоретичних знань географічної науки та визначити структуру теоретичного дослідження з географії;

2) проаналізувати методологічну базу географічних дисциплін;

3) ознайомитись із суттю та значенням емпіризму у географії та визначити структуру емпіричного дослідження;

4) визначити особливості співвідношення між теоретичним та емпіричним рівнями досліджень.

Виконання завдань по досягненню мети дослідження дасть можливість чіткіше сформулювати уяву про особливості перетворення емпіричних географічних знань в теоретичні та формування на цій основі теоретико-методологічної бази географічних наук.

Основними методами дослідження використаними при написанні роботи є аналіз наукових праці по темі дослідження, а також системний підхід, який включає системний аналіз і синтез, методи порівняння, абстрагування та логічного узагальнення.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ РІВЕНЬ НАУКОВОГО ЗНАННЯ З ГЕОГРАФІЇ В КОНТЕКСТІ ЗАГАЛЬНОНАУКОВОЇ МЕТОДОЛОГІЇ

1.1 Суть та структура теоретичних знань географічної науки

Основою розвитку географії як і будь-якої іншої науки виступає теорія, що «… є головною, типовою і найскладнішою формою знань, яка відтворює сутність об'єктивної дійсності за допомогою власних логічних конструкцій» [7, с. 7]. Розвинуті теоретичні знання дають можливість проводити наукові дослідження та застосовувати їх результати в практичній діяльності.

Теорію (з грец. theoria - спостереження, дослідження) можна розглядати, як найрозвинутішу форму «…наукового знання, яка дає цілісне, системне відображення закономірних та сутнісних зв'язків певної сфери дійсності» [9, с. 573], або як «…достовірне знання, систему логічних понять і уявлень про загальні, сутнісні й необхідні внутрішні зв'язки певної предметної галузі знань» [7, с. 573].

Тому теорія найбільш адекватно відображає об'єктивну дійсність шляхом створення логічної системи достовірних знань та формування понятійно-термінологічного апарату предметної галузі дослідження. Рівень розробки понятійно-термінологічного апарату свідчить про теоретичний рівень науки. Що стосується географії, зокрема суспільної географії, то її термінологія згідно з Алаєвим Е.Б. потребує впорядкування та систематизації, оскільки відзначається багатозначністю, складними та громіздкими термінами, відсутністю еквівалентів в термінології інших мов, тощо [1, с. 8-12].

Таким чином, в основі теорії науки можна виділити взаємопов'язану систему абстрактних об'єктів, які визначають специфіку даної науки. Стьопін В.С. дану систему назвав «фундаментальною теоретичною схемою». Вихідні ознаки її абстрактних об'єктів та відносин завжди характеризують найбільш суттєві риси теорії предметної галузі. Фундаментальну теоретичну схему можна розглядати в якості досить абстрактної моделі взаємодій, що вивчаються в теорії, та вона виявляє структурні особливості таких взаємовідносин, фіксуючи в пізнані їх суттєві характеристики [13, с. 110-111].

Виходячи із зазначеного можна розрізнити особливості теоретичного та емпіричного знання географії, які дасть змогу провести межу між теоретичне та емпіричне в системі наукового дослідження (див. табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Загальні особливості теоретичного та емпіричного рівня знань в системі географічних наук*

Особливості теоретичного знання за Пістуном М.Д.	Особливості емпіричного знання в географії на думку автора
Завжди має загальний і необхідний характер, оскільки містить відомості про структуру об'єкта вивчення	Носить «чуттєвий», дослідний характер
Є достовірним, тобто істинність його логічно доведена і перевірена суспільною практикою	Достовірність емпіричних даних перевіряється теоретичними розробками і навпаки
Завжди є системним, тобто цілісним, логічно зумовленим	Емпіричні знання представлені як опис чуттєвого досвіду та результатів проведених досліджень
Отримують його переважно за допомогою наукових методів дослідження	Одержують переважно з використанням дослідних даних, за допомогою яких уточняється та конкретизується теоретична система
Повинно мати практичне значення	Практично втілюються ті теоретичні ідеї доцільність яких перевірена емпіричним шляхом

*узагальнено автором з використанням [7, с. 7-8]

Теоретичне знання з географії можна розглядати як складну та багатогранну систему, що має свою структуру. Основними елементами теорії виступають наукові терміни і категорії, принципи і постулати, на основі яких розроблені окремі концепції, парадигми, закони і закономірності (як достовірні, так і гіпотетичні).

В структурі теоретичного рівня пізнання можна виділити два підрівні, перший з яких формує часткові теоретичні моделі і закони, які виступають в якості теорії, що відносяться до досить обмеженої частини явищ; другий - складає розвиток наукової теорії, що включає часткові теоретичні закони в якості наслідків, виведених із фундаментальних законів теорії. Складовою частиною теоретичного знання на кожному з цих підрівнів є теоретична модель та сформульований відносно неї теоретичний закон. Елементами теоретичної моделі є абстрактні об'єкти (теоретичні конструкції), які знаходяться в чітко визначених зв'язках та взаємовідносинах між собою. Теоретичні закони безпосередньо формулюються відносно теоретичних моделей [14, с. 180-182].

Можна виділити два підходи до розуміння форм підвищення теоретичності географічного знання: виділення теоретичної частини науки в окрему дисципліну і створення теоретичного рівня географічних знань в межах окремих дисциплін. Зокрема Ю. Г. Саушкін пропонував виділити як окрему науку в системі географічних наук теоретичну географію, метою якої є виявлення найбільш загальних законів та побудови просторово часових систем і структур [11, с. 148]. Слід зазначити, що поняття простір («простір і час») необхідно розуміти як філософську категорію, а «географія може лише інтерпретувати це загальнонаукове поняття відповідно до специфіки галузі матеріального світу, що вивчається нею» [1, с. 98].

Таким чином, теоретичний рівень наукового пізнання визначається єдністю теоретичного знання і теоретичної діяльності. Можна виділити два основні рівні наукового знання географічної науки: теоретичний та емпіричний. Теоретичний рівень включає філософію, світоглядну методологію і загальну теорію географії та її складових частин. Сутнісною частиною наукового дослідження є аналіз діалектики теоретичного та інших рівнів наукових знань, насамперед емпіричного. Постійні протиріччя між цими рівнями є одним з рушійних чинників розвитку науки.

1.2 Структура теоретичного дослідження з географії

Теоретичне рівень дослідження, на відміну від емпіричного, відображає суть об'єктивної дійсності, яка вивчається за допомогою розроблення логічних конструкцій. Якщо емпіричне дослідження безпосередньо спрямоване на реальні об'єкти, дані спостережень та експериментів, то теоретичне вивчає дійсність опосередковано. Географія, як і будь-яка інша наука завжди потребує спостереження явищ дійсності та експериментального її дослідження.

Теоретичний рівень географічного дослідження починається після побудови логічних конструкцій, які в науковому дослідженні відіграють роль ідеалізованих об'єктів. Теоретична модель лише опосередковано зумовлена емпіризмом, але її виникнення неможливе без розвитку емпіричної науки.

Отже, теоретична модель об'єкту дослідження проявляється у формалізованій (знаково-символічній) формі і не виступає реальним предметом. За допомогою логічних методів дослідження та розумового експерименту встановлюються загальні, істотні та необхідні зв'язки між елементами об'єкту дослідження, які відображаються за допомогою теоретичних законів та закономірностей, що є основою теорії даного галузі знань. Формування даних теоретичних моделей дає змогу розробити теоретичну систему дослідження. Хоча на теоретичному рівні науки і відсутня пряма взаємозалежність між змістом наукового знання та дослідними даними, проте на даному рівні активніше розвивається понятійно-термінологічний апарати даної предметної галузі знань (географії), що визначає більш активну та спрямовуючу особливість теоретичних досліджень на противагу емпіричним.

На початковому етапі розвитку науки можливе одержання теоретичних знань без використання емпіричних відомостей про довкілля, тобто шляхом уявного експерименту. Але подальший розвиток теорії вимагає постійне використання дослідних даних одержаних емпіричним шляхом, що дасть можливість конкретизувати та визначити шляхи практичного застосування теоретичних розробок.

Таким чином, теоретичне та емпіричне знання є однаково необхідними та пов'язаними між собою напрямами в науковому дослідженні. Подальший розвиток науки в значній мірі залежить від протиріччя між даними науковими напрямами, оскільки емпіричне дослідження стосується природи самих понять.

Все сформульоване у даному підрозділі підтверджує правильність існування п'яти основних етапів теоретичного дослідження сформульованих відповідно до загальної принципової схему теоретичного дослідження з суспільної географії, запропонованої Пістуном М. Д. [7, с. 13], яку можна використати і для інших географічних дисциплін та яка включає:

- вибір і обґрунтування абстрактного об'єкта суспільно-географічного вивчення;

- вивчення особливостей суспільно-географічних відношень (зв'язків) і процесів;

- визначення нових понять, їх термінів і категорій;

- обґрунтування концепцій (гіпотетичних чи достовірних), а потім відповідних законів і закономірностей;

- розробку конструктивних аспектів дослідження (прогнозу, планування, конструювання).

Саме таке розуміння теоретичного рівня географічного дослідження дозволить успішно розвинути всі основні напрями наукової діяльності - від пізнавальний до конструктивного.

1.3 Методологічний база географічних дисциплін та її місце в загальній науковій методології

емпіричний теоретичний пізнання географічний

Важливим елементом теоретичної діяльності є методологія дослідження, тобто науково обґрунтований підхід до вирішення основних теоретичних питань науки, який можна назвати методологічним підходом.

Розвиток теорії географії пов'язаний з переосмисленням ролі людини в природі, що призводить до виникнення методологічних проблем географічної науки та зумовлює необхідність вдосконалення методології дослідження. Це значною мірою пов'язано із розумінням місця людини в природі, оскільки людина є складовою частиною природи і одночасно основною рушійною силою виробництва.

Таким чином, термін "методологія" визначає науково обґрунтовані принципи, форми та методи науково-пізнавальної діяльності, тобто характеризує процес отримання наукового знання і в «…широкому філософському розумінні термін "методологія" означає світогляд ученого, а у вузькому - сукупність методів і засобів дослідження, що застосовуються в даній галузі знань» [7, с. 14].

Отже, методологію географічної науки як «вчення про принципи побудови, форми і способи науково-пізнавальної діяльності» [15, с. 29] можна вважати перехідною ланкою між філософією та географією.

Існують різноманітні підходи до визначення структури методології науки.

За З. Є. Дзенісом розрізняють наступні методологічні рівні наукового пізнання [3]:

- загальна наукова методологія (базується на філософії та логіці);

- загальнонаукова методологія (використовує загальні для різних наук концепції та підходи);

- методологія споріднених груп наук;

- методологія конкретних наук (конкретно-наукова методологія);

- часткова методологія (методологія окремих дисциплін напрямків науки).

І. В. Блауберг і Е. Г. Юдін визначили чотири рівні методологічного знання [2]:

- філософська методологія, що вивчає загальні принципи пізнання і категоріальний устрій науки загалом;

- загальнонаукові принципи і форми дослідження;

- конкретно наукова методологія, тобто сукупність принципів, методів, прийомів та процедур дослідження, що застосовуються в певній спеціальній галузі знань, зокрема в суспільній географії;

- методика і техніка досліджень.

С.А. Мороз виділив три рівні методології [5]:

- філософська методологія;

- загальнонаукові принципи, підходи і форми пізнання;

- конкретно-наукова методологія.

Досить важливим завданням при дослідженні теоретичного розвитку географічної науки є визначення взаємовпливу методологічних рівнів, оскільки кожен процес наукового дослідження включає: суб'єкт, об'єкт, предмет, методи, підхід, засоби пізнання, результати дослідження, практичне використання цих результатів та кожне наукове дослідження проходить в три етапи: 1) описовий (дескриптивний) - узагальнення та систематизацію матеріалів дослідження (класифікація, типізація, районування тощо); 2) інтерпретивний - пояснення досліджуваного явища в процесі розвитку, його аналіз та прогнозування; 3) конструктивний - визначення оптимальних цілей і рекомендацій для управління географічними процесами.

На основі системного аналізу та синтезу досліджень з географії можна виділити наступні методологічні принципи географії: принцип системності дослідження географічних об'єктів на різних рівнях функціонування; принцип територіальності, що передбачає територіальну організацію елементів географічного об'єкту дослідження; принцип комплексно-пропорційного розвитку та перспективності географічних об'єктів; принцип картографування географічних процесів та явищ; принцип історизму та інші принципи.

Таким чином, можна вважати, що узагальнення та аналіз емпіричного географічного матеріалу і формування на цій основі наукових положень, категорій, принципів, законів та закономірностей географічної науки значною мірою залежить від філософсько-методологічної орієнтації дослідника яка продовжує базуватися на принципах матеріалістичної діалектики, що значною мірою залишається основою методологічного знання географічних наук.

Можна виділити декілька методологічних проблем географії: проблема географічного простору і часу, взаємодії природи і людини, теоретизації географії та географічних законів, співвідношення теоретичного та емпіричного в географічному пізнанні та інші проблеми, які значною мірою пов'язані з якісними змінами географічної науки та тенденціями обґрунтування її як фундаментальної теоретичної науки.

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНИЙ ТА ЕМПІРИКО-ТЕОРЕТИЧНИЙ РІВНІ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ В ГЕОГРАФІЧНІЙ НАУЦІ

2.1 Суть та значення емпіризму у географії

На відміну від теоретичного емпіричний рівень пізнання в географії дає уяву та забезпечує збір інформації про окремі географічні об'єкти, їх особливості та взаємозв'язки між ними. За його допомогою на основі характеристик окремих об'єктів дослідження можна встановити їх типові особливості та ознаки, тобто на основі визначення конкретних даних встановлюються загальні характеристики об'єктів дослідження. Таким чином за допомогою чуттєвого сприйняття та спостережень за об'єктом дослідження формуються знання про його суть та особливості.

Емпіризм слід розуміти як «…філософський напрям, який основою пізнання вважає чуттєвий досвід (емпірію)» [9, с. 563]. Прихильники даного напрямку дослідження визначають чуттєвий досвід джерелом знань і вважають, що зміст знань може бути представлений як опис цього досвіду або зведений до нього.

Характерною ознакою емпіричних об'єктів дослідження є взаємодія об'єктивних та суб'єктивних аспектів, оскільки об'єкт дослідження представляє реальну дійсність і сприймається чуттєво, водночас достовірність дослідження значною мірою залежить від рівня розвитку методології науки та особистого сприйняття дослідником об'єктивної дійсності.

Досить часто об'єктом емпіричного дослідження виступають не лише реально існуючі об'єкти (готові до безпосереднього сприйняття), а й в тій чи іншій мірі ідеалізовані елементи реальності (їх існування певною мірою залежить від використаного дослідником підходу та від його бачення об'єктивної дійсності).

До емпіричних досліджень слід відносити «… ті форми пізнавальної діяльності, методи прийоми, способи пізнання, а також форми фіксації, вираження і закріплення знань, які є змістом практики чи її безпосереднім результатом» [5, с. 150]. У географічній науці найчастіше використовуються такі способи емпіричних досліджень, як спостереження, експеримент та вимірювання. Проведення емпіричних досліджень дає змогу отримати первинну наукової інформації про географічний об'єкт дослідження з використанням технічних засобів спостереження, вимірювання, фіксації та збереження інформації.

Серед основних напрямків емпіричного географічного дослідження варто виділити порівняльний аналіз об'єкт дослідження, їх типізацію, класифікацію, групування, систематизування, районування та картографування. На емпіричному рівні пізнання класифікація об'єктів дослідження проводиться, як правило, на основі використання «зовнішніх» якостей об'єкту дослідження без відображення їх «внутрішньої» сутності. Емпіричні закони, що узагальнюють окремі особливості об'єкту дослідження, не повною мірою відповідають вимогам загальності та необхідності.

2.2 Структура емпіричного дослідження

Емпіричний, як і теоретичний рівень дослідження має досить складну систему організації, яка включає особливі рівні знань та методи їх одержання. За своєю внутрішньою структурою емпіричний рівень пізнання поділяється на власне спостереження та експеримент, що проводиться з метою отримання емпіричних даних, та комплекс пізнавальні засобів встановлення емпіричних залежностей і фактів.

За Морозом С. А. «наукове спостереження є цілеспрямованим і організованим сприйняттям предметів і явищ об'єктивної дійсності, на які при цьому істотно впливає дослідник» [5, с. 150]. При проведенні наукового спостереження не лише фіксуються окремі факти але й здійснюється їх відбір та аналіз відповідно до існуючих теоретичних концепцій, що певною мірою зменшує суб'єктивний вплив дослідника на процес спостереження.

В географічних дослідженнях досить часто застосовуються опосередковані спостереження, їх особливістю є те, що дані про окремі процеси та явища можна одержуються за допомогою аналізу та систематизації їх відношень та зв'язків із уже дослідженими процесами та явищами. Ефективність даних досліджень значною мірою залежить від рівня розвитку теорії даної предметної галузі знань.

Виходячи із зазначеного можна сформулювати функції емпіричного спостереження (див. рис. 2.1).

Рис. 2.1 Функції наукового спостереження (розроблено автором з використанням [5, с. 152])

Емпіричні спостереження обов'язково систематизуються і підготовлюються для проведення узагальнень та аналізу. Слід зазначити, що географічне спостереження передбачає не просто споглядання явищ та процесів дійсності, але й їх фіксацію. Дані спостережень фіксуються в протоколах спостережень, анкетах (соціологічні опитування), журналах та інших формах фіксації результатів спостереження. З розвитком науки відбувається спрощення процесу спостереження і зведення його до реєстрації фактів та заміна вимірюванням (отримання кількісних даних та про об'єкт дослідження), але в науках про Землю характерна формалізація та формалізація процесу спостереження, що зумовлено складністю та неоднозначністю об'єктів дослідження.

Спостереження можуть бути як систематичні так і випадкові. Наукові спостереження завжди цілеспрямовані і проводяться як систематичні. Що стосується випадкових спостережень, до для дослідження їх недостатньо і для отримання практичних результатів необхідний їх перехід в систематичні.

Фіксація результатів спостережень з використанням понятійно-термінологічного апарату даної науки та існуючих систем позначень в методологічному розумінні є описом, пізнавальна функція якого «… полягає у виділенні, виокремленні та розрізнені на певному рівні досліджень окремих систем, їх підсистем та елементів відповідно до змісту конкретного наукового завдання» [5, с. 152].

Таким чином, опис використовується на завершальному етапі емпіричного пізнання та виступає передумовою наукового пояснення як процесу теоретичного пізнання.

Одним із видів емпіричного дослідження є експеримент, який традиційно розглядають наряду із спостереженням, оскільки в процесі проведення експерименту здійснюється спостереження та фіксація отриманих результатів. Характерною відмінною ознакою спостереження та експерименту є те, що при проведенні експерименту обов'язково використовуються певні матеріальні засоби впливу на об'єкт або створюються певні умови його функціонування.

Отже, експеримент - це емпіричний метод дослідження, спрямований на вивчення дійсності шляхом впливу на об'єкт дослідження спеціальними матеріальними засобами (прилади та інструменти) в умовах заданих і врахованих суб'єктом пізнання. Тому доцільно розглянути особливості експерименту як практичної діяльності, що дає можливість виявити зв'язки та особливості об'єкту пізнання.

Стьопін В.С. [14, с. 165] розглядає предметну структуру експериментальної практики в двох аспектах:

- як взаємодію об'єктів, що відбуваються за природними законами;

- як штучну, організовану людиною дію.

В свою чергу науковий експеримент використовується в двох цілях, по-перше, для емпіричної перевірки теоретичних концепцій та гіпотез, по-друге, для отримання емпіричної інформації для перевірки окремих припущень.

Таким чином, не лише процесі експерименту, але і в процесі наукового спостереження природа надана спостерігачу не у формі спостереження, а у формі практики. Дослідник завжди виділяє (або створює штучно) окремий набір об'єктів, фіксуючи кожен із них за чітко визначеними ознаками, і використовуючи їх в якості засобів експерименту та спостереження.

Предметна структура систематичного спостереження та експериментальної діяльності характеризується переходом від вихідного стану об'єкту спостереження до кінцевого стану після взаємодії об'єкту із засобами спостереження. Чітка фіксація структури спостережень дає можливість конкретизувати ті особливості об'єкту які стосуються теми дослідження.

Кінцевою метою проведення спостережень та експерименту можна вважати пошук найбільш суттєвих зв'язків об'єкту дослідження та визначення на цій основі прогнозних показників та перспективи розвитку об'єкту дослідження. Тому предметом дослідження необхідно вважати суттєві зв'язки та відносини предметних об'єктів. На емпіричному рівні пізнання такі зв'язки вивчаються по їх проявах в ефектах, що безпосередньо спостерігаються.

Перехід від даних спостереження до емпіричних залежностей та наукових фактів полягає у виокремленні випадкових та несуттєвих даних і отримання достовірних даних про об'єкт вивчення.

За Стьопіном В.С. [14, с. 177-178] отримання емпіричних фактів здійснюється щонайменше в два етапи:

- раціональне опрацювання даних спостережень і пошук в них стійкого, інваріантного змісту;

- для встановлення емпіричного факту обґрунтовується інваріантний зміст отриманих в процесі спостережень даних із використанням в процесі обґрунтування раніше отриманих теоретичних знань.

Таким чином, основною формування об'єктивних емпіричних знань є використання в емпіричних дослідженнях теоретичних матеріалів та розробок, оскільки якість проведення емпіричного дослідження значною мірою залежить від рівня розвитку теоретичних знань.

2.3 Співвідношення між теоретичним та емпіричним рівнями досліджень

Досить важливою методологічною проблемою наукового пізнання є проблема співвідношення рівнів дослідження у процесі пізнання. Отримання нових знань значною мірою пов'язано із практичною діяльністю людини, в процесі якої людина постійно стикається з новими особливостями буття. Пізнання цих особливостей необхідно для удосконалення практичної діяльності та рівня життя людини. Але емпіричний рівень пізнання висвітлює переважно зовнішні сторони об'єктів дослідження, більш глибоке дослідження їх суті можливе на теоретичному рівні пізнання.

Одержання нових знань значною мірою залежить від практичної діяльності людини, оскільки без неї «… неможливо знайти жодних нових явищ, їх властивостей і зв'язків. Залежність пізнання від практичної діяльності людей буває різною. В одних випадках пізнання безпосередньо пов'язане з практичною діяльністю і переплітається з нею. В інших випадках пізнання пов'язане з практичною діяльністю через узагальнення цієї діяльності на основі різних логічних форм. Характер зв'язку пізнання з практичною діяльністю й обумовлює в підсумку розходження в рівнях пізнання, тобто розходження пізнавальних задач, розв'язуваних на тому чи іншому рівні, розходження методів і результатів пізнання. Безпосередній зв'язок пізнання з практичною діяльністю лежить в основі стихійно-емпіричного пізнання.» [10, с. 104].

Система наукових знань кожної дисципліни має складну структуру і поєднує різноманітні рівні знань, що можуть бути віднесені, як до теоретичного так і до емпіричного рівня організації процесу дослідження (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Порівняльний аналіз теоретичного та емпіричного рівня дослідження*

Ознака	Теоретичний рівень	Емпіричний рівень
Особливості засобів дослідження	Відсутня безпосередня практична взаємодія з об'єктом дослідження	Базується на безпосередній практичній взаємодії дослідника з об'єктом дослідження
	Застосування емпіричних термінів, як особливих абстракцій, що виділяють в дійсності деякий набір властивостей і відносин речей.	Використання теоретичних термінів, змістом яких є теоретичні (ідеалізовані, абстрактні) об'єкти.
Методи дослідницької діяльності	В якості методів дослідження використовується реальний експеримент та реальне спостереження, а також методи емпіричного опису.	Застосовуються особливі методи: ідеалізація (побудова ідеалізованих об'єктів); уявний експеримент з ідеалізованими об'єктами, що замінію реальний експеримент з реальними об'єктами; особливі методи побудови теорії (індуктивний, дедуктивний, аксіоматичний); методи логічного та історичного дослідження та інші.
Специфіка предмету дослідження	Емпіричне дослідження орієнтується на вивчення явищ і залежностей між ними. Сутнісні зв'язки не виділяються в чистому вигляді, а проявляються в явищах.	Відбувається виділення сутнісних зв'язків у чистому вигляді. Сутність об'єкта являє собою взаємодію ряду законів, яким підпорядковується даний об'єкт.
	Емпіричне пізнання може виявити дію об'єктивного закону, але воно фіксує цю дію, як правило, формі емпіричної залежності, яка є результатом індуктивного узагальнення досвіду і являє собою ймовірнісно-достовірне знання. Тобто, емпіричне дослідження вивчає явища і їх кореляції; в цих кореляціях, у відношеннях між явищами воно може вловити дію закону.	В результаті теоретичного дослідження об'єкту можливе одержання наукового закону як достовірного знання.

*узагальнено з використанням [14, с. 158-163]

Таким чином, емпіричний та теоретичні рівні пізнання можна розрізнити за предметом, засобами та методами дослідження. Емпіричний рівень пізнання найчастіше намагається провести класифікацію об'єктів дослідження на онові узагальнення даних отриманих дослідним шляхом. Теоретичні ж дослідження відображають об'єктивні закони отримані за допомогою логічних методів з використанням теоретичних посилань. Слід зазначити, що дані рівні дуже тісно взаємопов'язані, оскільки без емпіричних даних немає теоретичних узагальнень і, навпаки, без теоретичних розробок неможливі емпіричні дослідження.

Окремі вченні, зокрема Клотієвський А.М., крім теоретичного та емпіричного рівнів наукового пізнання виділяє емпірико-теоретичний, який сформувався на стику цих рівнів і містить в собі елементи як теоретичного так і емпіричного, оскільки в реальному дослідження досить важко провести межу між емпіричним та теоретичним (це можливо при значному абстрагуванні та виокремленні окремих елементів дослідження в чистому вигляді).

Отже, можна дійти висновку, що існує певна емпірико-теоретична система пізнання, що логічно поєднує діалектично протилежні рівні наукового пізнання: емпіричний та теоретичний, між якими «… існує глибокий діалектичний зв'язок, що відбиває схожість і відміну між одиничним і загальним, між явищем та сутністю. Без емпіричних даних немає теоретичних узагальнень, так само як без теоретичного підмурку неможливе цілеспрямоване накопичення емпіричної інформації» [4, с. 157].

На сучасному етапі розвитку географічна наука не має розвинутої на достатньому рівні власної методологічної бази та чітко сформульованих наукових законів, що повною характеризують сутнісні особливості об'єктів пізнання та взаємозв'язків між ними. Тому досить важливим теоретичним завданням розвитку географічних знань є виявлення та узагальнення конкретно-наукових (зокрема суспільно-географічних, фізико-географічних тощо) законів, логічне узагальнення та формалізація принципів (правил) наукового дослідження з географії, вдосконалення емпіричних висновків та узагальнень, що сприятиму формування основи для проведення власне теоретичних досліджень географічних процесів та явищ.

ВИСНОВКИ

Наукове знання і сам процес його отримання характеризується системністю та структурністю. Перш за все в структурі наукового знання прийнято виділяти емпіричний та теоретичний рівні (деякі дослідники окремо виділяють емпірико-теоретичний рівень). А сукупність дослідницьких процедур, що сприяють отриманню знань на цих двох рівнях, відповідно поділяються на емпіричний та теоретичний етапи наукового дослідження.

Є декілька підстав для виділення емпіричного та теоретичного етапів наукового дослідження. По перше, ці два етапи розрізняються за гносеологічною спрямованістю дослідження (закономірностями процесу пізнання); по друге, за характером і типом отриманих знань; по третє, за методами та формами отримання знань; по четверте, за пізнавальними функціями та за рядом інших ознак.

За гносеологічною спрямованістю емпіричний та теоретичні рівні пізнання розрізняються тим, що на емпіричному рівні пізнання спрямоване на вивчення явищ та зовнішніх (поверхневих) зв'язків між ними, без заглиблення в сутнісні зв'язки та відношення, а на теоретичному етапі пізнання головним гносеологічним завданням є розкриття причин та сутнісних зв'язків між явищами.

На цьому й базуються відмінності в пізнавальних функціях, що реалізуються на даних етапах пізнання. Головним пізнавальним завданням емпіричного етапу є опис процесів та явищ, а на теоретичному етапі - їх наукове пояснення. Як результат, на різних етапах пізнання отримуємо різні наукові результати. Основною формою знання отриманого на емпіричному рівні є науковий факт та емпіричні узагальнення; на теоретичному рівні - наукові закони, принципи, концепції, що розкривають суть об'єктів дослідження.

Основними емпіричними методами дослідження є спостереження, експеримент, вимірювання та індуктивне узагальнення; на теоретичному рівні пізнання використовується системний підхід, аналіз і синтез, ідеалізація, індуктивний та дедуктивний методи, аналогія, гіпотеза та інші методи дослідження.

В філософському розумінні різниця між емпіричним та теоретичним також проявляється у різних співвідношеннях чуттєвих та раціональних складових пізнавальної діяльності. Слід зазначити, що чуттєве пізнання проявляється у відчутті, сприйнятті та уявленнях, а раціональне - у здатності до понятійного мислення, судження та узагальнення.

Відомо, що на емпіричному етапі дослідження широко застосовується метод спостереження, який базується на чуттєвих пізнавальних властивостях, але його результати фіксуються з використанням раціональних форм пізнання і, навпаки, на теоретичному рівні пізнання переважає раціональна складова, оскільки переважно використовується здатність до абстрактного, але будь-яке поняття асоціюється з певною сукупністю сприйняття, уявленням та унаочненням, в яких присутні чуттєві компоненти.

Виходячи із зазначеного можна дійти висновку, що незважаючи на значні відмінності між рівнями наукового пізнання чіткої межі між емпіричним та теоретичним не існує. Емпіричні дослідження, хоч і орієнтуються на пізнання та фіксацію процесів та явищ, постійно виходять на сутнісний рівень, а теоретичні дослідження підтверджують правильність своїх результатів емпіричним. Експеримент, як метод емпіричного пізнання, завжди носить теоретичний зміст, а будь-яка абстрактна теорія завжди має емпіричне пояснення. Незважаючи на нечітку межу між даними рівнями дослідження, їх виділення дає можливість конкретизувати уявлення про структуру наукового пізнання та відіграє виключне значення в методології науки.

Що стосується географії, то вона перестала бути суто емпіричною наукою, оскільки на сучасному етапі розвитку географії нові теоретичні знання можна отримати не лише шляхом узагальнення емпіричних матеріалів, а й за рахунок зміни основ пізнання, використанням нових концепцій, методів і підходів, як географічних, так і інших наук. Це призводить до подальшому розвитку методологічної бази географічних дисциплін. Вивчення даних питань можливе за допомогою філософії та методології науки.

Виділяються два основні рівні наукового знання географічної науки: теоретичний та емпіричний (окремі вченні виділяють третій - емпірико-теоретичний).

Теоретичний рівень наукового пізнання визначається єдністю теоретичного знання і теоретичної діяльності та в географічних науках включає філософію, світоглядну методологію і загальну теорію географії та її складові частин. Сутнісною частиною наукового дослідження є аналіз діалектики теоретичного та інших рівнів наукових знань, насамперед емпіричного. Постійні протиріччя між цими рівнями є одним з рушійних чинників розвитку науки.

Теоретичне рівень дослідження відрізняється від емпіричного відображенням суті об'єктивної дійсності за допомогою розроблення логічних конструкцій. Якщо емпіричне дослідження безпосередньо спрямоване на реальні об'єкти, дані спостережень та експериментів, то теоретичне вивчає дійсність опосередковано. Географія, як і будь-яка інша наука завжди потребує спостереження явищ дійсності та експериментального її дослідження.

Емпіричний рівень пізнання в географії дає уяву та забезпечує збір інформації про окремі географічні об'єкти, їх особливості та взаємозв'язки між ними. За його допомогою на основі характеристик окремих об'єктів дослідження встановлюються типові особливості та ознаки цих об'єктів, тобто на основі визначення конкретних даних встановлюються загальні характеристики об'єктів дослідження. Тобто за допомогою чуттєвого сприйняття та спостережень за об'єктом дослідження формуються знання про його суть і особливості та накопичується наукова інформація для подальших теоретичних розробок, що в сою чергу сприяє підсиленню теоретичної бази для подальших емпіричних досліджень.

Досить важливою методологічних проблем наукового пізнання є проблема співвідношення рівнів дослідження у процесі пізнання. Отримання нових знань значною мірою пов'язано із практичною діяльністю людини, в процесі якої людина постійно стикається з новими особливостями буття. Пізнання цих особливостей необхідно для удосконалення практичної діяльності та рівня життя людини. Але емпіричний рівень пізнання висвітлює переважно зовнішні сторони об'єктів дослідження, більш глибоке дослідження їх суті можливе на теоретичному рівні пізнання.

Отже, існує певна емпірико-теоретична система пізнання, що логічно поєднує діалектично протилежні рівні наукового пізнання: емпіричний та теоретичний, між якими виникає взаємозв'язок, оскільки без емпіричного неможливе теоретичне узагальнень і, навпаки, без теоретичних розробок неможливе отримання емпіричних даних.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алаев Э.Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь / Э. Б. Алаев. - М.: Мысль, 1983. - 350 с.

2. Блауберг І.В. Становлення і сутність системного підходу / Блауберг І. В., Юдін Е. Г. - М.: Наука, 1973.

3. Дзенис З.Е. Методология и методика социально-экономических исследований / З. Е. Дзенис. - Рига: Зинатне,1980. - 258 с.

4. Лямин В.С. География и общество. Философские и социологические проблемы географии / В. С. Лямин. - М.: Мысль, 1978. - С. 15-54, 157.

5. Мороз С.А. Методологія географічної науки: навч. посібник / Мороз С. А., Онопрiєнко В. I., Бортник С. Ю. - К.: Заповiт, 1997. - 333с.

6. Ныммик С.Я. О методологии социально-экономической географии / С. Я. Ныммик // Вопросы географии. - М.: Мысль, 1980. - №115. С. 24-31.

7. Пістун М.Д. Основи теорії суспільної географії: навч. посібник для студ. геогр. фак. ун-тів / М.Д. Пістун. - К.: Вища школа, 1996. - 231 с.

8. Поросенков Ю.В. История и методология географии / Поросенков Ю. В., Поросенкова Н. И. - Воронеж, 1991. - 224 с.

9. Причепій Є.М. Філософія: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Причепій Є. М., Черній А. М., Гвоздецький В. Д., Чекаль Л. А. - К., 2001. - С. 527-575.

10. Руденко О.В. Про спреціфіку стихійно-емпіричного пізнання // Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського ф-ту-2006”. Матеріали доповідей та виступів. - Частина 2. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2006 - С.104-105.

11. Саушкин Ю.Г. История и методология географической науки / Ю. Г. Саушкин. - М.: Мысль, 1973. - С. 3-46, 79-91, 148.

12. Степин В.С. Методология / В. С. Степин. // Знание - сила. - 1980. - № 10.

13. Степин В.С. Теоретическое знание / В. С. Степин. - М., 2000. - С.99-184.

14. Степин В.С. Философия науки. Общие проблемы: учебник для аспирантов и соискателей ученой степени кандидата наук / В. С. Степин. - М.: Гардарики, 2006. - 384с.

15. Топчієв О.Г. Суспільно-географічні дослідження: методологія, методи, методики: навч. посібник для студ. географічних спеціальностей вищ. навч. закладів / О.Г. Топчієв. - Одеса: Астропринт, 2005. - 632с.

16. Шаблій О.І. Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії / О. І. Шаблій. - Львів: Львівський національний університет ім. І.Франка, 2001. - 744с.

Размещено на Allbest.ru