Дедукція як метод наукового пізнання економічної науки
Дедукція як метод для дослідження різноманітних явищ. Застосування у навчанні та в економіці. Користь методу Шерлока Холмса. Аналіз за допомогою дедукції. Розділово-категоричні та умовні умовиводи, дилеми. Дедукція та індукція в навчальному процесі.
| Рубрика | Философия |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 29.05.2013 |
| Размер файла | 117,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
Реферат на тему:
"Декукція як метод наукового пізнання економічної науки"
Виконав:
студент I курсу
відділення МЕВ
Фан Куанг
Викладач:
професор Кредісов А.І.
Київ - 2013 р.
Зміст
Вступ
Розділ І. Дедукція як метод для дослідження різноманітних явищ
1. Розділово-категоричні умовиводи
2. Умовні умовиводи
3. Дилеми
Розділ ІІ. Застосування у навчанні та в економіці
Розділ ІІІ. Метод Шерлок Холмса та користь цього методу
Висновок
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Метод (від гр. "metodos"- шлях до чого-небудь) - це спосіб дослідження, спосіб вивчення, засіб для відкриття істини. В економіці використовуються різноманітні методи, форми і способи наукового пізнання.
Питання про методи економічної теорії - це питання про те, як, яким чином вивчаються економічні явища і процеси. Необхідно розрізняти дві групи методів: загальні і локальні.
Загальні методи виражають наявність загальних підходів до наукового освоєння економічної дійсності в цілому, дають загальну філософсько-методологічну базу, світоглядний, методологічний стержень дослідження економіки. Ці методи можна визначити і як методологічні підходи, і як напрями економічної методології.
Вже перші розгорнуті наукові системи економіки, які з'явились у XVIIІ-ХІХ століттях, спирались на ту або іншу філософську основу. Так, економічна система А.Сміта, яка реалізована в його "Багатстві народів", багато в чому базувалась на принципах філософа-емпірика Дж.Локка; економічна система Д.Рікардо, втілена в його "Початках політичної економії", мала помітний зв'язок з висновками філософа-раціоналіста Б.Спінози; економічна система К.Маркса, представлена в його "Капіталі", явно мала своєю методологічною основою вчення філософа-діалектика Г.Гегеля.
Тісний зв'язок філософського і економічного аспектів, що знайшов свій вираз у загальних методах економічної теорії, проявляв себе на всіх етапах розвитку економічної науки.
Локальні методи представляють собою конкретні інструменти, прийоми, засоби з допомогою яких досліджуються ті чи інші сторони і аспекти економічної системи. Серед них необхідно виділити як специфічні методи, які пов'язані з тою чи іншою методологією, так і універсальні методи, які можуть використовуватись при реалізації будь-якої методології. До останніх відносяться: аналіз і синтез, наукова абстракція, індукція і дедукція і т.д.
Метою даної роботи «Декукція як метод наукового пізнання економічної науки» є:
· Визначити сутність дедуктивного методу
· Дати порівняння цього методу з індукцією
· Як використовується цей метод у різних сферах наук
· Як аналізувати за допомогою дедукції
· Як розвивати дедукцію
· Дедукція Шерлока Холмса
В економічному дослідженні потрібно виходити з аналізу фактів, емпіричних даних, застосовуючи при цьому спеціальні методи дослідження, формулювати принципи,закономірності,теорії,необхідні для розробки правильної економічної політики, для розв'язання нагальних економічних потреб суспільства.У цій роботі я намагаюсь дати правильне визначення дедуктивного методу .
Розділ І. Дедукція як метод для дослідження різноманітних явищ
Дедумкція -- процес виведення висновку, що гарантовано слідує, якщо вихідні припущення істинні то висновок на їх підставі є чинним . Висновок повинен базуватись винятково на основі попередньо наведених доказів та не повинен містити нової інформації про предмет що досліджується. Дедукція була вперше описана у працях давньогрецьких філософів, таких як Арістотель. Процес виведення дедуктивно вірний тоді і лише тоді, коли з точки зору логіки за умови вірності вихідних припущень висновки також вірні; або, логічно неможливі хибні висновки за вірних припущень.[2]
Дедукція -- метод наукового пізнання, з допомогою якого, виходячи з більш загальних положень, одержують менш загальні, часткові, а то й одиничні. Завдяки дедукції одержують достовірне знання, тому дедуктивними часто називають необхідні умовиводи. Творцем дедуктивного методу вважають Арістотеля. Бекон та Мілль негативно ставилися як до дедуктивного умовиводу, вважаючи його другорядним методом, так і загалом до дедукції.
Істрорія розвитку. Основи дедуктивної логіки були закладені ще в працях давньогрецьких філософів і математиків. Тут можна назвати такі славні імена, як імена Піфагора і Платона, Аристотеля і Евкліда. Вважається, що Піфагор одним з перших став міркувати в стилі докази того чи іншого твердження, а не простого її проголошення. В роботах Парменіда, Платона і Аристотеля склалися уявлення про основні закони правильного мислення. Давньогрецький філософ Парменід вперше висловив ту чудову думку, що в основі справді наукового мислення лежить якесь незмінне начало ("єдине"), яке продовжує зберігатися незмінним, як би не змінювалася точка зору мислителя. Платон порівнює єдине зі світлом думки, який продовжує перебувати незмінним, поки є сама думка. У більш суворої і конкретній формі ця ідея отримує своє вираження у формулюванні основних законів логіки в Аристотеля. Аристотель вважається по праву засновником логіки як дедуктивної науки. Він вперше систематизує основні прийоми правильного мислення, узагальнюючи досягнення сучасних йому давньогрецьких математиків. У роботах Евкліда застосування цих прийомів і законів до математичних наук досягає найвищого рівня, який стає ідеалом дедуктивного мислення на століття і тисячоліття в європейській культурі. Пізніше формулювання дедуктивної логіки все більш вигострюються, деталізуються у стоїків, в середньовічної схоластики. Але цей час практично не додає нічого принципово нового до ситуації в Аристотеля і Евкліда системі дедуктивного методу. І лише з виникненням нової науки в 16-17 століттях знову починається переосмислення і розвиток античної спадщини. Французький філософ і математик Рене Декарт висуває поняття змінної, формулює ідею і правила дедуктивного методу як загального методу розв'язання рівнянь - суджень, що містять змінні. Декарт підкреслює значення очевидності (L-статусу) посилок і правил виводу в дедуктивних умовиводах. Німецький філософ Готфрід Лейбніц висуває ідею універсального дедуктивного методу, на основі якого мислителі були б в змозі припинити безплідні суперечки і перейти до суворого обчисленню істинності чи хибності висунутих ними положень. У роботах німецького філософа Іммануїла Канта проголошується задум побудови деякої "трансцендентальної дедукції", здатної виходити за межі законів формальної логіки. Нарешті, наприкінці 19 століття в роботах англійського вченого Джорджа Буля суворо формулюється ідея логічної змінної і логічних рівнянь, поступово оформляється нова структура, складова алгебру думки і отримала назву "булевої алгебри" на ім'я свого першовідкривача. У 20-му столітті дедуктивна логіка стає розділом математики і починає називатися "математичною логікою". Основні ідеї та методи дедуктивного підходу одержують зовсім суворе вираз засобами мови математики. З цього часу починається бурхливий ріст математичної логіки як нового напряму математичного знання, що отримав назву "метаматематика". Такий бурхливий і успішний розвиток дедуктивної логіки призвело до формулювання поняття формальної дедуктивної (аксіоматичної) системи, до розгляду структури якої ми нижче коротко і звернемося. Дедуктивна система - це область мислення і мови, у високому ступені оброблена засобами дедуктивної логіки і отримує у зв'язку з цим певний закінчений і організований вид.
Початком (посилками) дедукції є аксіоми, постулати або просто гіпотези, що мають характер загальних тверджень ("загальне"), а кінцем - наслідки з посилок,теореми ("приватне"). Якщо посилки дедукції істинні, то правдиві та її наслідки. Дедукція - основний засіб докази. Протилежно індукції
Гіпотетично-дедуктивний метод -- метод наукового дослідження, який полягає у висуненні гіпотез про причини досліджуваних явищ і виведенні висновків з цих гіпотез шляхом дедукції. Якщо одержані наслідки відповідають усім фактам, що дані у гіпотезі, то ця гіпотеза вважається достовірним знанням. Гіпотетично-дедуктивний метод -- важлива складова методології науки. Метод добре працює разом з іншими методами. Дослідники застерігають від його абсолютизації. Гіпотетично-дедуктивний метод відноситься до групи особливих методів, які можуть використовуватися не тільки для одержання нового знання, але й для побудови нових теорій. Гіпотетично-дедуктивний метод- це своєрідний різновид аксіоматичного методу, коли в природознавстві в ролі аксіом виступають фундаментальні закони природи (як принципи), чи природничо-наукові гіпотези. Але на відміну від аксіом математики і логіки гіпотези з арсеналу природознавства мають потребу в емпіричному підтвердженні. Як вважають деякі історики науки, гіпотетично-дедуктивний метод застосовував ще Г.Галілей при дослідженні вільного падіння тіл і формулюванні відповідного закону.
Головні риси гіпотетично-дедуктивного методу: 1. Для пояснення явищ висувається твердження А. Звичайно це узагальнення емпіричних даних, тобто дані виводяться з А, але А з них не виводиться -- можуть бути інші узагальнення. 2. З А виводяться наслідки. Якщо А -- безпосередньо перевіряємо, то гіпотетико-дедуктивний метод не потрібний. Чим більше наслідків виведено з А, тим розвинутіша гіпотеза. 3. Нехай Е -- наслідок з А, і експеримент показав, що Е -- хибне. Тоді А може вважатися хибним на підставі правила модус толленс. На цьому заснована процедура фальсифікації. У науці звичайно хибний наслідок не веде до негайного відмовлення від гіпотези, а сприяє її удосконалюванню. До того ж наслідок часто виводиться з багатьох взаємозалежних гіпотез і встановлення хибності однієї з них складніше.
Даний метод полягає у висуванні гіпотез про причини досліджуваних явищ і у виведенні з цих гіпотез висновків шляхом дедукції. Якщо одержані результати відповідають усім фактам, даним у гіпотезі, то ця гіпотеза визнається достовірним знанням. Гіпотетично-дедуктивний метод дає змогу перевірити будь-яку наукову гіпотезу в складі гіпотетично-дедуктивної теорії. Щоб краще уявити сутність гіпотетично-дедуктивного методу, розглянемо його структуру. Першим його етапом є знайомство з емпіричним матеріалом, який необхідно пояснити за допомогою вже діючих у науці законів та теорій. Якщо таких законів і теорій немає, вчений переходить до другого етапу: висування різних пояснювальних припущень про причини та закономірності досліджуваних явищ. Третій етап -- визначення ступеня серйозності припущення та відбору із множини припущень найбільш імовірного. На цьому етапі гіпотеза перевіряється насамперед на логічну несуперечливість, особливо коли вона має складну структуру і розгортається в систему припущень, перевіряється на сумісність з фундаментальними інтерпретаторськими принципами даної науки. Проте в розвитку науки бувають такі періоди, коли вчений схильний ігнорувати деякі фундаментальні принципи своєї науки ? так звані революційні періоди в розвитку науки, коли відбувається докорінний злам фундаментальних понять та принципів. У таких випадках, заперечуючи один або кілька принципів, учений має узгоджувати припущення з іншими фундаментальними принципами науки. Це і є умовою серйозності та вагомості висунутої гіпотези.На четвертому етапі відбувається розгортання висунутого припущення та дедуктивне виведення з нього положень, які підлягають емпіричній перевірці. На п'ятому етапі проводиться експериментальна перевірка виведених із гіпотези наслідків. Гіпотеза отримує емпіричне підтвердження або заперечується в результаті експериментальної перевірки. Проте емпіричне підтвердження результатів гіпотези ще не гарантує її істинності, а заперечення одного з них ще не свідчить про хибність її в цілому. Знайомство із загальною структурою гіпотетично-дедуктивного методу дає змогу визначити його як складний комплексний метод пізнання, що містить у собі всю багатоманітність методів та форм наукового пізнання і спрямований на відкриття та формулювання законів, принципів, теорій. Використання гіпотетично-дедуктивного методу в суспільних науках, які переважно належать до описових, на відміну від природничих наук, пов'язане з певними труднощами, оскільки в них не відокремлені найважливіші узагальнення і факти з багатьох інших, другорядних, а основні гіпотези не відділені від похідних гіпотез; не виявлені логічні відношення між окремими групами гіпотез. Різновидом гіпотетично-дедуктивного методу можна вважати математичну гіпотезу, яку використовують як важливий евристичний засіб для відкриття закономірностей. Як правило, гіпотезами тут виступають певні рівняння, що становлять собою модифікації співвідношень, раніше відомих і перевірених. Змінюючи ці співвідношення, складають нове рівняння, що виражає гіпотезу, яка стосується ще не досліджених явищ. Так, М. Борн і В. Гейзенберг взяли за основу канонічні рівняння класичної механіки, але замість чисел увели в них матриці, побудувавши в такий спосіб матричний варіант квантової механіки. У процесі наукового дослідження найважче завдання полягає у відкритті й формулюванні принципів і гіпотез, які є основою для всіх подальших висновків. Гіпотетично-дедуктивний метод відіграє в цьому процесі допоміжну роль, оскільки з його допомогою не висуваються нові гіпотези, а тільки перевіряються наслідки, які з них випливають. Орієнтуючись на ці наслідки, можна контролювати процес. В історії методології науки ідея гіпотетично-дедуктивного методу виникає як антитеза, з одного боку, дедуктивно-раціоналістичної концепції науки, а з іншого боку, емпірико-індуктивістського уявлення про формування наукового знання. У цьому протиставленні раціоналістському апріоризму і емпіристського індуктивізму формулювання ідеї гіпотетично-дедуктивного методу у вигляді концепції т.зв. зворотної дедукції зустрічається вже у англійського філософа і історика науки У.Уевелла в сер. 19 ст. Гіпотетично-дедуктивний метод підкреслює відкритий характер теоретичного знання по відношенню до досвіду, необхідність емпіричного обгрунтування і перевірки як обов'язкової умови плідного функціонування і розвитку науки. Разом з тим гіпотетично-дедуктивний метод охоплює суттєві риси реальної практики наукового дослідження, що припускає висування теоретичних гіпотетичних конструкцій, що далеко виходять за межі емпіричних даних, і подальшу їх конкретизацію, уточнення, вдосконалення в процесі зіставлення з емпіричними даними. Подібна практика наукового дослідження, витоки якої можна простежити починаючи з античності, отримує свій розвиток в теоретичному природознавстві Нового часу, перш за все в механіці, а згодом у фізиці («парадигмальний» приклад -- формування молекулярно-кінетичної моделі «ідеального газу», вживаної для дослідження реальних газів). При цьому висунення наукових тверджень досить високого ступеня спільності як теоретичних гіпотез в контексті цілісної теорії. Відповідно і емпіричне обгрунтування і перевірка цих тверджень у дусі гіпотетично-дедуктивного методу проводиться не ізольовано для кожного окремого твердження, а як узгодження системи теоретичних тверджень з емпіричним базисом теорії. Здійснення вихідної ідеї гіпотетично-дедуктивного методу в рамках такої цілісної теоретичної системи, що співвідносить з емпіричним базисом, дозволяє говорити про гіпотетично-дедуктивну модель наукового знання. Уявлення про гіпотетично-дедуктивний метод в єдності з гіпотетично-дедуктивною теорією в рамках гіпотетично-дедуктивної моделі істотно модифікує саму ідею гіпотетично-дедуктивного методу. Емпіричним даним відповідає (або не відповідає) тут не окрема гіпотеза, а весь комплекс посилок і тверджень, що фіксують гіпотетично прийняту теоретичну модель. І встановлення цієї відповідності або невідповідності носить характер не емпіричної перевірки (як у випадку припущення, скажімо, «всі люди в даній будівлі розуміють українську мову»), а лише логічної узгодженості, несуперечності системи теоретичних посилок, емпірично перевіряються наслідки, при умові прийнятої емпіричної інтерпретації теорії. При цьому позитивна ситуація узгодження не зумовлює однозначного прийняття даної теоретичної конструкції, оскільки можуть бути інші концепції, які отримують подібне «підтвердження». Звідси виникає проблема критеріїв вибору серед «підтверджених» концепцій, зокрема критеріїв їх простоти, особливо т.зв. динамічної простоти в досить тривалому історичному періоді їх існування, розвитком ідеї якої є критерій т.зв. прогресивного і регресивного зрушення проблем. Негативна ж ситуація неузгодженості системи теоретичних припущень, у свою чергу, не тягне за собою відмови від теоретичної концепції, оскільки вона може бути подолана за рахунок перегляду будь-якого компонента системи. Завдяки цьому виникає методологічна проблема критеріїв ефективності, конструктивності подібного роду переглядів і усунення небажаних «спеціальних» допущень і «конвенціоналістских вивертів». Зберігаючи вихідну установку на рух «зверху» від гіпотетичної конструкції до емпіричних даних, сучасна концепція гіпотетично-дедуктивного методу в міру свого розвитку далеко відходить від уявлень про радикальну емпіричної можливості перевірки в дусі примітивного фальсифікаціонізму і долає разом з тим неправомірне протиставлення контексту відкриття і контексту виправдання, властиве «стандартній концепції науки» прихильників логічного позитивізму.
1. Розділово-категоричні умовиводи
Умовиводи, в яких одна з передумов є розділовим судженням, а друга збігається з одним із членів диз'юнктивного судження (1) або заперечує всі крім одного (2). У висновку, відповідно, заперечуються всі члени, крім зазначеного у другій передумові (1), або затверджується пропущений член (2).
Форми правильних модусів розділово-категоричних висновків
1. Утверждающе-який заперечує модус (лат. modus ponendo-tollens):
(Тут потрібно строго розділову судження). Тобто: перша посилка: або A, або B, або C ..., друга посилка: B; висновок (висновок): отже, не A, не C ....
2. Отріцающе-який стверджує модус (лат. modus tollendo-ponens):
.
Тобто: перша посилка: A або B або C ..., друга посилка: не A, не C ...; висновок (висновок): отже, B.
2. Умовні умовиводи
Умовиводи, посилки і висновки яких - умовні судження.
· Контрапозиции:
.
Тобто: посилка: якщо A, то B; висновок: отже, якщо не B, то не A.
· Складна контрапозиции:
.
Тобто: посилка: якщо A і B, то C; висновок: отже, якщо A і не C, то не B.
· Транзитивність:
.
Тобто: перша посилка: якщо A, то B, друга посилка: якщо B, то C; висновок: отже, якщо A, то C.
3. Дилеми
Особливий вид умовиводів з двох умовних суджень і одного розділового.
Види правильних дилем:
· конструктивні:
(Тобто: перша посилка: якщо A, то C, друга посилка: якщо B, то C, а третина посилка: A або B; висновок: отже, C);
(Складна)
(Тобто: перша посилка: якщо A, то B, друга посилка: якщо C, то D, а третина посилка: A або C; висновок: отже, B або D);
· деструктивні:
(Тобто: перша посилка: якщо A, то B, друга посилка: якщо A, то C, а третина посилка: не B або не C; висновок: отже, не A);
(Складна)
(Тобто: перша посилка: якщо A, то B, друга посилка: якщо C, то D, а третина посилка: не B або не D; висновок: отже, не A або не C).
Загальна схема організації дедуктивних систем (теорій) включає:
1) вихідний базис, тобто сукупність вихідних термінів і тверджень;
2) використовувані логічні засоби (правила виводу і визначення);
3) сукупність тверджень (пропозицій), одержуваних з (1) шляхом застосування (2). При дослідженні таких теорій аналізу піддаються стосунки між окремими їх компонентами, абстрагованими від генезису і розвитку знання. Тому їх доцільно розглядати як своєрідні формалізовані мови, к-які можна аналізувати або в синтаксичному (коли вивчається співвідношення між які входять у мову знаками і виразами поза обліком їх внеяеикового значення), або в семантичному (коли взаємини знаків і виразів системи розглядають з т. зр . їх значення) аспектах.
Дедуктивні системи підрозділяються на аксіоматичні (Аксіоматичний метод) і конструктивні (Конструктивний метод). Д. м.-при використанні його в знанні, заснованому на досвіді та експерименті, виступає як гіпотетико-дедуктивний метод. Аналіз дедуктивного способу побудови наукового знання почався вже в античній філософії (Платон,. Аристотель, Евклід, стоїки.), Багато місця займав у філософії нового часу (Декарт, Паскаль, Спіноза, Лейбніц я ін), але повно і чітко принципи дедуктивної організація знання були сформульовані лише наприкінці 19-початку 20 в. (При цьому широко використовувався апарат математичної логіки). Аж до початку 20 в. Д. м. застосовувався в-осн. у сфері математики і логіки. У 20 в. широкого поширення набули спроби дедуктивного (зокрема, аксіоматичного) побудови також багатьох нематематичних дисциплін - окремих розділів фізики, біології, лінгвістики, соціології та ін
Розділ ІІ. Застосування у навчанні та в економіці
дедукція економіка індукція умовивід
Дедукція та індукція в навчальному процесі
Як у будь-яких процесах пізнання (наукового або повсякденного), так і в процесі навчання дедукція та індукція взаємопов'язані. Ф. Енгельс писав: "Індукція і дедукція пов'язані між собою настільки ж необхідним чином, як синтез і аналіз. Замість того щоб односторонньо звеличувати одну з них до небес за рахунок іншої, треба намагатися застосовувати кожну на своєму місці, а цього можна домогтися лише в тому випадку, якщо не випускати з виду їх зв'язок між собою, їх взаємне доповнення один одного "'.
Дедуктивний метод полягає в тому, що вчитель сам формулює загальне судження, що виражає якесь правило, закон, теорему і т. д., а потім застосовує його, тобто ілюструє приватними прикладами, випадками, фактами, подіями і т. д . З'єднання дедукції та індукції в процесі навчання приводить до двох способів пояснення матеріалу:
1) індуктивно-дедуктивного способу, коли пояснення "починається з індукції і переходить потім у дедукцію (можливо, при значному перевазі індукції)",
2) дедуктивно-індуктивному способі, коли "повідомлення учням нового здійснюється самим учителем у вигляді готового, сформульованого їм правила або положення з подальшими коментарями" '.
К. Д. Ушинський високо цінував застосування індукції при вивченні граматики. На спеціально підібраних прикладах він розвивав у дітей вміння помічати закономірності мови і робити самостійні узагальнення, формулювати правила, що мало величезне значення в розвитку мислення молодших школярів. Дедукцію Ушинський цінував не менш індукції і велику роль у навчанні мови відводив подальшим вправам, спрямованим на відшукання самими учнями прикладів на щойно сформульоване правило. Ці ж прийоми використовуються не тільки на уроках рідної мови, а й на уроках математики, історії, фізики та ін Відомий методист А. В. Текучев, узагальнивши дані експериментальної перевірки застосування цих двох способів вивчення матеріалу, зробив висновок про те, що в роботі над темою "Однорідні члени пропозиції" (загальне поняття, спілки при однорідних членах, узагальнюючі слова) обидва способи можуть бути використані з однаковим успіхом; вивчення ж правил постановки розділових знаків при однорідних членах переважніше проводити дедуктивно-індуктивним способом '.Відповідна методика викладання шкільного предмета рекомендує вчителям більш конкретне використання цих методів у роботі над окремими темами навчальної шкільної програми.
У математиці є багато прихильників як індуктивного, так і дедуктивного методу. "На перших етапах навчання треба віддавати перевагу індуктивному методу, поступово готуючи і використовуючи дедуктивний підхід" 2, бо індуктивні методи викладу матеріалу, при яких відбувається послідовне узагальнення понять, сприяють більш активному засвоєнню матеріалу. Л. Д. Кудрявцев констатує:
"В останні роки спостерігається прагнення замінювати по можливості індуктивний підхід дедуктивним, доцільність цього часто видається сумнівною" 3.
У математиці використовуються різні види індукції: повна, неповна і математична. Застосування математичної індукції покажемо на наступному прикладі. Треба визначити суму п перших непарних чисел:
1 + 3 + 5 + 7 + ... + (2n - 1).
Позначивши цю суму через S (n), покладемо п = 1, 2, 3. 4, 5; тоді будемо мати:
S (1) = 1,
S (2) = 1 +3 = 4,
S (3) = 1 +3 +5 = 9,
S (4) = 1 +3 +5 +7 = 16,
S (5) = 1 + 3 + 5 + 7 + 9 = 25.
Ми спостерігаємо цікаву закономірність: при п = 1, 2, 3, 4, 5 сума n послідовних парних чисел дорівнює п2. Але висновок за аналогією, що це має місце при будь-якому п, зробити не можна, бо воно може виявитися помилковим. Застосуємо метод математичної індукції, тобто припустимо, що для якогось числа п наша формула вірна, і спробуємо довести, що тоді вона вірна і для наступного числа п + 1.Отже, ми вважаємо, що S (n) = 1 + 3 + 5 + ... + (2 n - 1) = n 2. Обчислимо
S (п +1) = 1 +3 +5 + ... + (2 n -1) + (2 n +1).
Але за припущенням, сума п перших доданків дорівнює п2, отже,
S (n + 1) = n 2 + (2 п + 1) = (n + I) 2.
Отже, припустивши, що S (п) = n 2, ми довели, що S (n + 1) = (n + 1) 2. Але вище ми перевірили, що ця формула вірна для п = 1,2, 3, 4, 5, отже, вона буде вірна і для п = 6, і для п = 7 і т. д. Формула вважається доведеною для будь-якого числа доданків . Цей метод докази називається методом математичної індукції.
Цим же методом доводиться, що сума перших n натуральних чисел, тобто 1 +2 +3 +4 +5 + ... + n,позначена S1, (n), дорівнює
n-(n +1)
Умовиводи діляться на логічно необхідні і імовірнісні (правдоподібні). Деякі види неповної індукції дають лише імовірнісні (або правдоподібні) ув'язнення.
У математичному мисленні присутні не тільки логічні міркування, але і математична інтуїція, фантазія і почуття гармонії, що дозволяють передбачати хід розв'язання задачі або доведення теореми. Однак, як пише Л. Д. Кудрявцев, тут "інтуїтивні міркування і правдоподібні міркування віддаються на суд холодного розуму для їх вивчення, доведення або спростування"; істинність судження доводиться »не перевіркою його на ряді прикладів, що не проведенням ряду експериментів, що не має для математики доказової сили, а чисто логічним шляхом, за законами формальної логіки ". У ході навчання математики передбачається, що "використання знань, математичного апарату, інтуїції, почуття гармонії, фантазії, вміння думати, логіки, експерименту відбувається не послідовно по етапах - все це взаємодіє між собою протягом усього процесу" '. В результаті цієї взаємодії в учнів вузів і середніх навчальних закладів формується, виховується математична культура.
Отже, єдність дедукції та індукції як у навчанні, так і в науковій творчості своєрідно і яскраво виявляється в математиці - науці, що значно відрізняється від природних і від суспільних наук як за методами докази, так і за методикою передачі знань учням.
Вище ми наводили типи і приклади скорочених умовиводів (категоричного силогізму, умовних, розділових та ін.) Учні в ході навчання математики набувають здатність до згортання процесу математичного міркування під час вирішення завдань знайомого типу - про це писали ще відомі російські методисти С. І. Шохор-Троцький (в 191 б м.) і Ф. А. Ерн (в 1915 р. ). Вони відзначали, що "при багаторазовому рішенні однотипних завдань учнями окремі етапи розумового процесу скорочуються і перестають усвідомлюватися, але, коли потрібно, учень може повернутися до повного розгорнутого міркування" '. Методисти-математики П. А. Шеварев і Н. А. Менчинська на початку 40-х років також встановили (відповідно на алгебраїчному і арифметичному матеріалі), що "поряд з розгорнутими висновками у розумовій діяльності школярів при вирішенні завдань займають певне місце і згорнуті умовиводи , коли учень не усвідомлює правила, загального положення, відповідно до якого він фактично діє ... не виконує всієї тієї ланцюга міркувань і умовиводів, які утворюють повну, розгорнуту систему вирішення "2. Скорочення процесу міркування виникає завдяки вправам, причому здатні до математики учні переходять до згорнутим міркуванням швидко, хлопці з середніми здібностями - повільніше, у нездатних не помічалося скільки-небудь помітного згортання навіть в результаті багатьох вправ. В. А. Крутецкий висловлює таку гіпотезу: "Взагалі ніколи і ніде, ймовірно, людина не мислить до кінця розгорнутими структурами" 3. Але здібні учні мислять згорнутими структурами, скороченими висновками при вирішенні не тільки однотипних, але і нових завдань; при цьому на прохання експериментатора ці учні відновлювали згорнуті структури до повної (з їхньої точки зору) структури. "Згорнуті" розумові структури сприяють більш швидкій переробці інформації, прискоренню процесу вирішення завдань, спрощують виконання складних операцій.
Описуючи якості розуму цих учнів, майже всі опитані вчителі математики і вчені-математики відзначали здатність до узагальнення (98%). Вони так формулювали свої спостереження: "Здібний учень швидко узагальнює не тільки математичний матеріал, а й метод міркування, докази"; деякі вказували на здатність і навіть своєрідну "пристрасть" до узагальнення, здатність "бачити загальне в різних явищах", "здатність прийти від приватного до загального "2.
Якщо проаналізувати знання, вміння і навички учнів, що стосуються використання дедукції та індукції, то можна виділити поряд з позитивними моментами і ряд недоліків. Позитивними моментами правильного поєднання дедуктивних і індуктивних умовиводів в мисленні, а також раціонального використання або дедуктивного, або індуктивного, або дедуктивно -індуктивного, або індуктивно-дедуктивного методів (способів) роботи на уроці є наступні:
1) учні 8 та 9 класів при написанні твору в переважній більшості вміють підібрати матеріал (публіцистичний, літературний, з особистих вражень) відповідно до теми (84% обстежених учнів), розгорнути і доказово розкрити основну думку твори, визначити межі теми, узагальнювати матеріал і робити з нього висновки;
2) позитивні зрушення в знаннях учнів з історії багато в чому обумовлені дедуктивним введенням низки понять.
Але разом з тим виявляє себе недостатньо розвинене вміння використовувати дедуктивний хід міркувань: давши вірне визначення, учень не завжди справляється з аналізом конкретного твору під кутом зору цього визначення.
В окремих учнів відсутні висновки по темі твори, іноді має місце розрив між фактологічний і теоретичними знаннями, відзначається невміння робити висновки і узагальнення і т. д.
Зазначені позитивні моменти і недоліки в знаннях учнів свідчать про важливе значення вмілого поєднання індукції та дедукції в ході викладу, закріплення та перевірки засвоєння шкільного матеріалу.Загальних рецептів, як, якою мірою використовувати дедуктивний або індуктивний методи в навчанні, дати не можна. Як пише Л. Д. Кудрявцев (про методичні засади викладання математики): "На жаль, не існує точних рецептів, як треба викладати різні розділи математики. Методика викладання математики не наука, а мистецтво. Правда, це зовсім не означає, що методики викладання математики не треба вчити. Всякому мистецтву можна і треба вчити: вчаться і художники, і музиканти, і артисти, і письменники "'.
На основі розбору помилок, що допускаються в педагогічному процесі, можна ще раз зробити висновок про творчий характер застосування різних методів навчання і виховання, про неприпустимість шаблонного підходу в процесі навчання.
Методи економічного аналізу:
(1) дедуктивний метод економічного аналізу:
Дедуктивний метод також називають аналітичним, абстрактним або відомий спосіб. Дедуктивного методу полягає в отриманні висновків із загальних істин, займає кілька загальних принципів і застосовує їх робити висновки.
Наприклад, якщо ми приймаємо загальне положення, що людина повністю мотивовані особистими інтересами. При застосуванні дедуктивного методу економічного аналізу, перейдемо від загального до приватного.
Класичної та неокласичної школи економістів зокрема, Рікардо, старший, Кернс, Дж. С. Мілль, Мальтус, Маршалл, Пігу, застосовували дедуктивний метод у своїх економічних дослідженнях.
Кроки дедуктивний метод:
Основні етапи дедуктивної логіки, як в:
(I) Сприйняття, що проблема буде цікавитися: У процесі отримання економічних узагальнень, аналітик повинен мати чітке і точне уявлення про те, що проблема буде цікавитися.
(II) Визначення термінів: Наступний крок у цьому напрямку полягає у визначенні чітких технічних термінів, які використовуються аналізу. Крім того, допущення, зроблені в теорії має бути точним.
(III) виведення гіпотези з припущень: Третій крок при виведенні узагальнень виведенням гіпотези з припущень прийняті.
(IV) перевірки гіпотез: До встановлення законів або узагальнень, гіпотеза повинна бути перевірена шляхом прямих спостережень подій у світі і задні за допомогою статистичних методів. (Їх зворотну залежність між ціною і кількістю, яку потрібно від хорошого є усталеною узагальнення).
(2) індуктивний метод економічного аналізу:
Індуктивний метод, який також називають емпіричний метод був прийнятий "Історична школа економістів". Вона включає в себе процес, виходячи з конкретних фактів до загальним принципом.
Цей метод отримує економічні узагальнення на основі (я) Експеримент (II) Спостереження і (III) Статистичні методи.
У цьому методі збору даних про певний економічному явищі. Вони систематично організовані і загальні висновки від них.
Наприклад, ми спостерігаємо 200 осіб на ринку. Ми вважаємо, що майже 195 осіб купують від найдешевших магазинів, З яких залишається 5, 4 людини купують місцеві продукти, навіть при більш високій швидкості просто опікати своїх власних продуктів, а п'ятий, той дурний. З цього спостереження, ми можемо легко зробити висновки, які люди хотіли б купити з дешевшого магазину, якщо вони не керуються патріотизмом або вони позбавлені здорового глузду.
Кроки індуктивного методу:
Основні кроки, пов'язані із застосуванням індуктивного методу є:
(I) спостереження.
(II) Формування гіпотези.
(III) узагальнення.
(IV) перевірки.
Що таке індукція та дедукція, і який метод економіки використовують?
Питання: Чи можете ви сказати мені, в чому різниця між індуктивним і дедуктивним теорій? Коли економіст говорить про підвищення процентних ставок, що індуктивним або дедуктивним? Б вчений, який вивчає конкретні істоти на дні океану, щоб мати уявлення про життя океану використовує електромагнітні або дедуктивне міркування?
Відповідь: індукція і дедукція різні типи логічних міркувань. Індукційне дивиться на конкретні факти і намагається витягувати загальні правила. Таким чином, він працює від приватного до загального. Нижче наведено приклад індукції:
1. Це яблуко червоне.
2. Інше яблуко червоне.
3. Ще одне яблуко червоне.
Таким чином, всі яблука червоні.
Відрахування приймає один або кілька загальних правил, іноді ставить їх разом з конкретними фактами, і намагається отримати більше конкретних фактів. Таким чином, він працює від загального до приватного. Ось приклад дедукції:
1. Всі економісти користуються популярністю.
2. Мілтон Фрідман, економіст.
Таким чином, Мілтон Фрідман користується популярністю.
Економіка використовує різні інструменти, в тому числі як індуктивні, так і дедуктивні міркування. Більшість економістів не використав би слово "індуктивне", щоб описати, що вони роблять, вони б більш імовірно характеризують економіку як "емпіричні", що означає, що вона спирається на спостережуваних доказів для перевірки його теорії.
У певному сенсі, економіка, як і будь-які інші науки. Зазначає факти, і намагається розробити пояснень цих фактів: Це індукція. Потім він використовує пояснення (тобто теорії) робити прогнози про те, що станеться в подібних випадках: Це відрахування. Нарешті, він збирає дані про подібні випадки, щоб з'ясувати, теорія робить точні прогнози, які перевіряють чи спрощують теорію: це науковий метод.
Економічна теорія відрізняються істотно від фізичних наук. Зокрема, йдеться про людські дій і мети, які не повністю контролюється попередніх фізичних умовах. Таким чином, він не може робити прогнози з тим же ступенем визначеності, як, скажімо, біології чи хімії. Крім того, вона має справу з системами, які є значно складнішими, ніж ті, які охоплюються фізичної науки. Однак, як біологія або хімія, економіка є емпіричною наукою, на основі очевидних доказів, яка використовує індукція, дедукція, і науковий метод для створення та тестування своїх теорій.
Індукція Vs. дедукція економіки
Шейн Хол, автор Ehow
Розум є інструмент, за допомогою якого людський розум приходить до розуміння світу. Є два процеси, з яких причина намагається зрозуміти події: дедуктивного міркування, засновані на загальновизнаних принципах і індуктивних міркувань, в яких загальні принципи формуються з спостережуваних подій. Область економіки має дедуктивного та індуктивного сторони, які доповнюють один одного.
Відрахування в економіці
* Дедуктивна економіка починається з набору аксіом про економію і як вони працюють, і спирається на ці принципи, щоб пояснити окремих випадків або подій. Аналіз попиту і пропозиції, головним продуктом в будь-який вступний курс економіки, є прикладом дедуктивного міркування, оскільки він включає в себе набір загальноприйнятих принципів про попит та пропозицію. Підводячи підсумок, висновок в економіці починається з загальноприйнятим принципом і переходить до конкретних.
Індукція в економіці
* Індуктивні міркування в економіці робить зворотне дедуктивного міркування, а саме, вона починається з окремої проблеми або питання, і приступає до утворюють якийсь загальний принцип, заснований на доказах, що спостерігаються в реальному світі економічної діяльності. Наприклад, економіст, який запитує, якщо державна програма державних витрат робіт буде стимулювати економіку регіону буде продовжуватися вивчити питання, збору і аналізу даних, і на основі висновків, утворюють загальну теорію про економічне впливи фіскальної політики.
Індукційне Відрахування
* Незважаючи на те, дедукція та індукція представляють собою два різних підходи до розуміння економічних явищ, 19-го століття американський економіст Генрі Джордж помітив, що вони пов'язані між собою. Джордж зазначив, що індукція передбачає використання людського розуму для розслідування фактів, а відрахування є похідною від першої.
Ефекти
* Застосування розуміння Георгія на дедукції та індукції в економіці, дедукція передбачає використання економічних принципів і теорій, які були перевірені емпіричним шляхом спостереження, дослідження та критичного аналізу. Загальноприйняті принципи попиту і пропозиції, наприклад, може розширювати наше розуміння економічних операцій, тільки якщо вони засновані на емпіричних даних, зібрані і проаналізовані за допомогою індуктивного процесу.
Особливості
* Індукційна в економіці вимагає суворого використання методології економічних досліджень. Це включає в себе використання математичного моделювання та статистичного процесів, використовуваних в економетрики, або економічну вимірювання. Висновки з індуктивних міркувань потім утворюють економічних теорій, що використовуються в дедуктивного аналізу.
Розділ ІІІ. Метод Шерлок Холмса та користь цього методу
Дедуктивний метод Шерлока Холмса:
* На основі всіх фактів і доказів будується повна картина злочину.
* Відштовхуючись від отриманої картини злочину, шукається єдино відповідний їй обвинувачений.
З точки зору термінології, Холмс, швидше, користувався «індуктивним методом» (загальне судження робиться на основі частковостей: недопалок-зброю-мотив-особистість, отже, містер X - злочинець). Дедукція, в цьому випадку, виглядала б так: містер Х - єдина людина з темним минулим в оточенні потерпілого, отже, це саме він скоїв злочин.
При складанні подання про картину злочину Холмс використовує строгу логіку, яка дозволяє по розрізненим і мало значущим окремо деталям відновити єдину картину так, як якщо б він бачив пригода своїми очима.
У більшості випадків Холмс стикається з ретельно спланованими і складно виконаними злочинами. При цьому набір злочинів досить широкий - Холмс розслідує вбивства, крадіжки, вимагання, а іноді йому трапляються ситуації, які з першого погляду (або в кінцевому підсумку) взагалі не мають складу злочину (подія з королем Богемії, випадок з Мері Сазерленд, історія людини з розсіченою губою, справа лорда Сент-Саймона).
Шерлок Холмс воліє діяти поодинці, в одній особі виконуючи всі функції слідства. Йому допомагають Джон Хеміш Уотсон і персонал Скотланд-Ярду, але це не носить принципового характеру. Холмс знаходить докази і, як експерт, оцінює по них причетність фігурантів злочину. Допитує свідків. Крім того, часто Холмс безпосередньо діє як агент розшуку, займаючись пошуком доказів і фігурантів, а також бере участь у затриманні. Холмс не чужий різних хитрощів - використовує грим, перуки, змінює голос. У деяких справах йому доводиться вдаватися до повного перевтілення, що вимагає мистецтва актора.
У деяких справах на Холмса працює група лондонських безпритульних хлопчаків. В основному Холмс використовує їх як посланців, що надають йому допомогу при розслідуванні справ.
Холмс веде докладну картотеку злочинів і злочинців, а також пише монографії в якості вченого-криміналіста.
У чому користь дедукції
Дедукція - це здатність міркувати логічно, приходячи до незаперечного підсумку. Такі навички виявляються незамінними в повсякденному житті і роботі. Секрет багатьох успішних людей ховається в їх умінні мислити логічно і аналізувати свої дії. Вони допомагають уникати шаблонів, і, відповідно, домагатися більшого успіху, ніж всі інші.
У навчанні - допомагає швидше і краще зрозуміти досліджуваний предмет.
У роботі - приймати раціональні рішення і продумувати свої дії на кілька кроків вперед.
У житті - краще розбиратися в людях і будувати ефективні відносини з оточуючими.
Як розвинути дедукцію
Розвинути в собі дедуктивное мислення допоможуть прості правила:
1. Розширюйте свій кругозір, читаючи багато книжок. Знання з різних галузей допоможуть розвинути мислення.
2. Виробіть способи зацікавити себе, вивчаючи той чи інший матеріал. Це допоможе заглибитися у всі деталі і нічого не пропустити.
3. Вирішуйте логічні головоломки й завдання.
4. Аналізуйте всі події з особистого життя - для чого ви зробили ту чи іншу річ, які ще могли бути варіанти і можливі результати.
5. Звертайте увагу на дії оточуючих, піддаючи їх критичному аналізу і намагаючись зрозуміти, що послужило саме такому рішенню і які можливі варіанти ще існують (який результат б отримали в такому випадку).
6. Вчіться викладати всі свої думки логічно, а події - у хронологічному порядку.
Висновок
В ході даної роботи була проаналізована дедуктивна система аналізу економічної науки,визначені поняття «дедукція», «Розділово-категоричні умовиводи», Умовні умовиводи та дилема, Гіпотетично-дедуктивний метод . Виходячи з цього можна зробити наступні висновки:
-Загальна схема організації дедуктивних систем (теорій) включає:
1) вихідний базис, тобто сукупність вихідних термінів і тверджень;
2) використовувані логічні засоби (правила виводу і визначення);
3) сукупність тверджень (пропозицій), одержуваних з (1) шляхом застосування (2)
-Дедуктивний метод також називають аналітичним, абстрактним або відомий спосіб
-користь дедукції:
У навчанні - допомагає швидше і краще зрозуміти досліджуваний предмет.
У роботі - приймати раціональні рішення і продумувати свої дії на кілька кроків вперед.
У житті - краще розбиратися в людях і будувати ефективні відносини з оточуючими.
- Дедуктивна економіка починається з набору аксіом про економію і як вони працюють, і спирається на ці принципи, щоб пояснити окремих випадків або подійю.Таким чином, дедукція є відомим методом дослідження в економіці, який дає економістам зрозуміти, визначити економічні явища, при наявності існуючих фактів.
Список використаних джерел
1. Базилевич В.Д. Економічна теорія. Політекономія/ Базилевич В.Д.-К.:Знання,2012.-702 с.
2. Дедукція Вікіпедія [Елекронний ресурс] / режим доступу: http://uk.wikipedia.org
3. Inductive and Deductive Agruments [Елекронний ресурс] / режим доступу: http://www.studymode.com
4. Методи економічного дослідження [Елекронний ресурс] / режим доступу:
http://buklib.net/books/33763/
5. Методи дослідження економічних процесів і явищ [Елекронний ресурс] / режим доступу:http://pidruchniki.ws
6. Дедукція[Елекронний ресурс] / режим доступу: http://refs.co.ua
7. Дедукція та індукція в навчальному процесі [Елекронний ресурс] / режим доступу: http://exsolver.narod.ru/
8. «Філософський словник» / За ред. В. І. Шинкарука. -- 2.вид., перероб. і доп. -- К.: Голов. Ред. УРЕ, 1986.
9. О.І. Афанасьєв Філософія та методологія науки . Конспект лекцій для магістрів і аспірантів. - Одеса: Наука і техніка, 2006. -64с.
Додатки
|
Капітамл |
За визначенням класичної економічної теорії один із факторів виробництва, усе те, що використовується для виробництва, але безпосередньо не споживається в ньому (за винятком повільної амортизації). |
|
|
Помпит та пропозимція |
економічна модель, що описує процес ціноутворення на ринку. Ця модель вводить поняття попиту та пропозиції в якості універсальних характеристик ринку та доводить, що, за умовами певних припущень, ці характеристики урівноважуються та приводять до встановлення певної ціни на даний товар. При цьому попит -- представлена на ринку потреба в товарах, а пропозиція -- кількість товару, який є на ринку або може бути доставлений на нього. Висновок моделі про урівноваження добре відповідає поведінці великого числа ринків та вважається важливим економічним законом. |
|
|
Аксіомма (грец. axiфma -- загальноприйняте, безперечне, від axio -- вважаю гідним, наполягаю, вимагаю) |
1. вихідне положення, самоочевидний принцип. В дедуктивних наукових теоріях аксіомами називають основні вихідні положення чи твердження якоїсь теорії, що приймаються бездоведень, і з яких шляхом дедукції, тобто чисто логічними засобами, одержують весь інший її зміст. Див. Аксіоматичний метод. 2. у переносному значенні те, що не потребує жодних доведень. 3. аксіома -- це твердження, заперечення якого заперечує основи логічного мислення. |
|
|
Гіпомтеза |
наукове припущення, що висувається для пояснення будь-якого явища і потребує перевірки на досліді та теоретичного обґрунтування, для того щоб стати достовірною науковою теорією. Також - недоведене твердження або здогад. Будь-яка гіпотеза повинна бути спростованою або доведеною. Незаперечні припущення (наприклад, аксіоми) гіпотезами не є. |
|
|
Емпірика |
все те, що отримано шляхом експерименту, на практиці, основане на досвіді, спостереженні. |
|
|
Дилема (грецька. дЯт-лзммб двійна лема) - |
1. Логічне судження з двома виставленими протилежними положеннями, що суперечать одне одному і виключають можливість третього. 2. Необхідність вибору між двома (звичайно небажаними або важко здійсненними) можливостями. |
|
|
Простий категоричний силогімзм (грец. ухллпгйумьт -- міркування) -- |
міркування, що складається з трьох простих атрибутивних висловлювань: двох засновків і одного висновку. Засновок силогізму поділяють на більший (який містить предикат висновку) і менший (який містить суб'єкт висновку). За положенням середнього терміну силогізми поділяють на фігури, а останні за логічною формою засновків і висновку -- на модуси. |
Подобные документы
Поняття методу, його відміннясть від теорії. Розгляд спостереження, порівняння, вимірювання, експерименту як загальних методів дослідження, а також абстрагування, аналізу, синтезу, індукції, дедукції, інтуїції, моделювання як специфічних емпіричних.
презентация [165,2 K], добавлен 08.03.2014Специфічні ознаки наукового пізнання та процес його здобуття. Проблема методу і методології в філософії науки. Побудова і функціонування наукової теорії. Основні процедури наукової діяльності. Логічна структура наукового дослідження та її елементи.
курсовая работа [27,5 K], добавлен 15.06.2011Ефективним методом науки в адекватному вивченні реальних процесів й явищ навколишньої дійсності є моделювання як побудова аналогів реальних об'єктів дослідження. Поняття, що співвідносять із моделюванням: прогнозування, проектування, закони, теорії та ін.
научная работа [35,8 K], добавлен 21.11.2010Аналіз низки внутрішніх і зовнішніх цінностей наукового пізнання. Визначення сутності регулятивів - аксіологічних передумов науки, цілей і цінностей. Ознайомлення з поглядами філософів. Дослідження внутрішніх аксіологічних основ наукового пізнання.
статья [27,0 K], добавлен 21.09.2017Загальні уявлення про теорію пізнання, її предмет і метод. Поняття "знання" і "пізнання", багатоманітність їх форм. Предмет і метод гносеології; раціоналізм та емпіризм; герменевтика. Основні форми чуттєвого і раціонального пізнання, поняття істини.
курсовая работа [94,0 K], добавлен 15.10.2013Формування філософських поглядів Б. Рассела, започаткування методу логічного аналізу. Проблеми використання мови, її дослідження за допомогою логічного аналізу. Сутність теорії пізнання. Внесок в освіту, історію, політичну теорію та релігійне вчення.
курсовая работа [75,5 K], добавлен 13.05.2012Характерні риси донаукового стихійно-емпіричного пізнання. Компоненти та рівні наукового пізнання, його форми (ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія) і методи (спостереження, вимірювання, експеримент, моделювання). Основні види наукових досліджень.
реферат [24,1 K], добавлен 25.02.2015Історія виникнення гносеологічного світогляду в епоху Нового часу. Зміст принципу сумніву, його вплив на формування методу Декарта. Методологічні особливості "нової науки". Наслідки дії раціоналістичного методу філософа на метафізику пізнання і онтологію.
курсовая работа [56,5 K], добавлен 10.11.2010Природа і призначення процесу пізнання. Практика як основа та його рушійна сила, процес відображення реальної дійсності. Поняття істини, її види, шляхи досягнення. Специфіка наукового пізнання, його форми і методи. Основні методи соціального дослідження.
реферат [20,8 K], добавлен 14.01.2015Дослідження ролі синергетичної парадигми в юриспруденції. Визначення синергетики як загального (філософського) підходу до вивчення держави і права. Загальна характеристика та особливості застосування синергетики для пізнання правових явищ і феноменів.
контрольная работа [21,7 K], добавлен 18.02.2014
