Політичне прогнозування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політичне прогнозування

Зміст

Вступ

1. Специфіка, підстави й засади політичного прогнозування

2. Принципи та методи політичного прогнозування

3. Етапи вироблення прогнозу і критерії його ефективності

Список використаної літератури

Вступ

Людство завжди прагне якомога більше знати про своє майбутнє, його зацікавленість прогнозами має сильні життєві мотиви. Реалізації прагнень сприяє прогностика -- наука, що охоплює методологію дослідження динаміки та перспектив розвитку різноманітних процесів і явищ суспільного життя. Позаяк від рівня прогнозування залежить ефективність планування та управління, політичне керівництво вбачає у науково обґрунтованих прогнозах одну з гарантій передбачуваного розвитку конкретних подій і суспільно-політичних процесів загалом.

1. Специфіка, підстави й засади політичного прогнозування

Прогнозування є своєрідним випереджальним відображенням дійсності, а здатність до нього -- елементом інтелектуальної діяльності, однією з головних функцій свідомості особистості. Стимулює його багатогранна дійсність, яку людина прагне пізнати, подивившись очима розуму у майбутнє (Платон). Таке знання важливе і для прийняття політичних рішень. Адже будь-яка ситуація завжди певною мірою невизначена, і цілком природним є намагання людини знизити рівень цієї невизначеності.

У перехідних суспільствах рівень невизначеності значно зростає, а відсутність бачення майбутнього лякає, сковує ініціативу громадян. Тому суб'єкт політичного процесу, дбаючи про якнайширшу підтримку в суспільстві, особливе місце відводить у своїх програмах моделюванню майбутнього та шляхів його досягнення. На державному рівні постійно відпрацьовують десятки різних програм. Щоб оцінити їх з точки зору оптимальності, використовують прогноз (грец. prognosis -- передбачення).

Політичне прогнозування -- наукове дослідження (передбачення) перспектив конкретного політичного суб'єкта, політичної ситуації та політичного процесу загалом.

У політології розрізняють політичне прогнозування як наукове дослідження конкретних перспектив політичної ситуації і як практику вироблення прогнозів. Прогноз є науково обґрунтованим судженням про можливі стани об'єкта в майбутньому, про альтернативні шляхи і терміни його забезпечення. Прогнозування охоплює спеціальні наукові дослідження конкретних процесів, явищ, подій з метою отримання якісно інших знань -- тих, що характеризують перспективи об'єкта дослідження.

Прогноз необхідний для уникнення небажаних результатів розвитку подій, забезпечення перебігу їх у бажаному напрямі. Прогноз як нове знання існує у таких формах:

-- знання про невідомі на момент прогнозування властивості об'єктів реальної дійсності;

-- знання про властивості не існуючих на момент прогнозування об'єктів.

У прогнозуванні істотними є два аспекти: 1) пророкує, описує можливі, бажані або небажані перспективи, стани, рішення; 2) передбачає певне рішення завдяки усвідомленню стану проблеми, використанню інформації про можливі результати цілеспрямованої діяльності. На цій підставі у проблемі прогнозування виділяють два аспекти: теоретико-пізнавальний і управлінський (пов'язаний з можливістю прийняття на основі прогностичного знання певного рішення).

Прогнозування охоплює усі сфери життєдіяльності людей. Щодо суспільного розвитку одним з найважливіших є політичне прогнозування, об'єкт якого -- політика (внутрішня і зовнішня), а предмет -- пізнання можливих станів політичних подій, явищ, процесів. У зв'язку з цим розрізняють внутріполітичне і зовнішньополітичне прогнозування.

Внутріполітичне прогнозування. Охоплює всю внутрішню політику. Один з його аспектів пов'язаний з прогнозними оцінками конкретних політичних подій, є прикладним, реалізується в процесі політичної діяльності. Суб'єкт такого прогнозу -- державні й політичні органи. Інший аспект стосується діяльності політичних інститутів, політичних процесів суспільства. Реалізує його науковий колектив, що спеціалізується на вивченні політичної системи суспільства.

Зовнішньополітичне прогнозування. Здійснює прогнози щодо суб'єктів, явищ і процесів у сфері міжнародних відносин і зовнішньої політики. Воно є джерелом всебічної інформації про загальну обстановку у світі, регіоні, країні, про тенденції, напрями розвитку і чинники, що стимулюють певні події, сприяє баченню нових можливостей суспільно-політичного розвитку. В прогнозуванні міжнародних відносин передусім зосереджуються на взаємовідносинах держав.

Політичне прогнозування є частиною практичної політики. Для впорядкування прогнозів вдаються до їх типологізації залежно від мети, завдань, об'єктів, характеру, періоду дії, засобів тощо. Основним при цьому є проблемно-цільовий критерій, який вказує на мету прогнозу. Відповідно розрізняють два типи прогнозів: пошукові й нормативні.

Пошуковий прогноз спрямований на визначення можливих станів політичного явища, процесу, події в майбутньому засобом екстраполяції, котрий дає змогу спостерігати тенденції за умовного абстрагування від рішень, здатних змінити ці тенденції. Мета його полягає у виявленні й уточненні перспективних проблем, що підлягають вирішенню засобами політичного управління. Такий прогноз відповідає на питання: що найвірогідніше відбудеться в суспільстві за існуючих соціально-політичних тенденцій?

Нормативний прогноз сприяє визначенню шляхів і термінів досягнення можливих станів об'єкта політичного прогнозування. Головне для нього -- передбачити способи і час, необхідні для досягнення заздалегідь заданих норм, ідеалів, стимулів, мети. Такий прогноз відповідає на питання: якими шляхами досягти бажаного?

За періодом попередження (терміном, упродовж якого діє чи має діяти прогноз) розрізняють: оперативні (поточні), короткострокові, середньострокові, довгострокові й стратегічні прогнози. Ця градація прогнозів є відносною і залежить від характеру та мети прогнозу. У політичній сфері відповідно до характеру і темпів розвитку явищ прийняті такі часові параметри прогнозів: оперативні -- до одного місяця; короткострокові -- до одного року, середньострокові -- до п'яти років; довгострокові -- понад п'ять років (в межах п'ятнадцяти--двадцяти років); стратегічні -- понад двадцять років.

Об'єктивна основа прогнозування політичних подій полягає в тому, що їхнє майбутнє приховане в теперішньому, тобто існує потенційно; нове міститься в старому (минулому), але тільки гіпотетичне, ймовірно. Тому для прогнозування майбутнього необхідне пізнання дійсності, точніше, можливостей, тенденцій, прихованих у політичній системі. Завдяки цьому науковий прогноз розкриває майбутнє (ще невідоме) політичної події, зумовлене її передісторією, а також станом на певний час.

У пізнанні дійсності важливим є знання історії, («Хто не знає минулого, не володіє теперішнім, не достойний майбутнього», -- гласить народна мудрість). Суспільство, яке знає своє минуле, інакше організовує своє сьогодення і майбутнє. Ця закономірність простежується на прикладі колишнього Радянського Союзу, коли в період гласності було відкрито інформацію про сталінізм, ГУЛАГ, репресії, голодомор, Чорнобиль. Це стало однією з причин колапсу СРСР, демократизації політичної системи. Тому одним з найдраматичніших напрямів політичної боротьби є боротьба за історичні знання.

Побачити в минулому майбутнє можна за допомогою законів розвитку об'єктів політичного прогнозу. Одним із них є закон причинності, який гласить, що явище має свою причину, тобто його породжують певні умови. Тому будь-яке пізнання вимагає усвідомлення причин явища. Знаючи їх, можна передбачити наслідки. А якщо для суспільства ці наслідки небажані, суб'єкти політики, усвідомивши це, мають час для пошуку можливостей нейтралізації цих причин.

Для успішного прогнозування на основі законів необхідне знання їхньої системи, механізму дії та використання. Хоча історія розвивається за об'єктивними законами, але творять її люди, прискорюючи або уповільнюючи її розвиток. Багато в чому це залежить від того, наскільки беруть до уваги ці закони. Ігнорування їх або невміння ними користуватися призводить до суб'єктивізму й авантюризму в політиці.

Процес пізнання законів надто складний, зумовлені законами відносини людей постійно змінюються. Наприклад, політичні відносини виявляються як політичні інтереси. Тому в механізмі соціально-політичних законів важливу роль відіграє такий об'єктивний чинник, як соціально-політичні інтереси, потреби та стимули, які постійно змінюються. У прогнозуванні важлива інформація про інтереси, потреби і стимули усіх верств населення. Суттєвим є й те, що закони, які діють у соціально-політичній сфері, виявляються як тенденції або можливості, не завжди втілюючись в дійсність. Це ускладнює вироблення прогнозу на основі закону суспільного розвитку. Тому якщо політичні претензії класу, соціальної групи враховують об'єктивний хід історії, політичні процеси розвиватимуться без суспільних потрясінь. Чим менше узгоджуються політичні інтереси з об'єктивними закономірностями розвитку, тим вища ймовірність непередбачуваних політичних конфліктів і потрясінь.

У цій справі важливо розрізняти механізм дії і механізм використання соціально-політичних законів. Механізм дії законів об'єктивний, функціонує незалежно від того, чи знають про нього люди і чи намагаються його застосувати. Механізм використання законів належить до суб'єктивних чинників. Адже використання законів є свідомим застосуванням знань, діяльністю відповідно до законів. Механізм дії законів і механізм їхнього використання різняться настільки, наскільки механізм дії є пізнаним і застосовується в плануванні, прогнозуванні, управлінні. З пізнанням і практичним застосуванням законів механізм використання законів поступово стає механізмом їхньої дії.

Механізм дії і використання законів складається з таких ланок:

-- вироблення політики, заснованої на пізнаних законах;

-- планування і прогнозування;

-- виявлення і розв'язання суперечностей;

-- залучення, активізація та організація людей для реалізації вимог законів і розв'язання суперечностей;

-- використання конкретних форм і засобів реалізації вимог законів.

Сукупно ці ланки є прогностичною валідністю -- якісною характеристикою точності передбачення подій. Прогнозування є обов'язковою умовою механізму дії законів, передбачаючи цілеспрямовану діяльність людей. Для прогнозування політичних подій, процесів велике значення має знання політичної ситуації.

Об'єктивною основою прогнозування є також системне структурування політичного явища, процесу. Поняття «система» означає сукупність елементів, які, перебуваючи у зв'язках між собою, утворюють певну цілісність. Позаяк система передусім є певною цілісністю, її властивості не збігаються із сукупністю властивостей її елементів. Крім того, система за своєю природою ієрархічна. Тому кожний її елемент можна розглядати як систему, а саму систему -- як один із компонентів більш широкої системи.

Елементи політичної системи перебувають у постійному розвитку. Тому наскільки багатоманітне політичне життя суспільства, настільки багатоманітні й політичні процеси, кожен з яких є об'єктом прогнозування.

Отже, прогнозування як процес наукового дослідження передбачає визначення мети, отримання, обробку, оцінку й аналіз інформації, окреслення перспектив реалізації прогнозу. Ефективне політичне прогнозування можливе тільки за постійного коригування прогнозів з урахуванням найновішої інформації.

2. Принципи та методи політичного прогнозування

політичний прогнозування науковий закон

Політичне прогнозування визначає основні напрями розвитку політики, відображає сукупність зовнішніх і внутрішніх зв'язків, залежностей між різноманітними сферами політичного життя. Ґрунтується воно на принципах альтернативності, системності, безперервності, верифікації.

Принцип альтернативності. Пов'язаний з можливістю розвитку політичного життя і його окремих ланок на різних траєкторіях, за різних взаємозв'язків і структурних відношень. Альтернативність передбачає припущення про можливість різноманітних варіантів розвитку політичних подій. Реалізація цього принципу полягає у розмежуванні варіантів розвитку на тих, що реалізуються, і тих, що за передбачених умов не можуть бути реалізовані. Кожну альтернативу розвитку політичного процесу супроводжує відповідна сукупність проблем, які слід брати до уваги при прогнозуванні.

Нині всі внутріполітичні, зовнішньополітичні події, процеси, явища розглядаються з позицій альтернативності. На ймовірність альтернатив впливають конкретні політичні прагнення та проблеми, їх зумовлюють тенденції розвитку суспільних потреб, необхідність вирішення конкретних проблем. Завдяки цьому принцип альтернативності взаємодіє з принципом цілеспрямованості прогнозування.

Принцип системності прогнозування. Цей принцип означає, що, з одного боку, політика розглядається як єдиний об'єкт, а з іншого -- як сукупність відносно самостійних напрямів (блоків) прогнозування. Системний підхід допускає побудову прогнозу на основі системи засобів і моделей. Системність засобів і моделей політичного прогнозування дає змогу виробити погоджений і гармонійний прогноз по кожному напрямі політичного життя. Однак побудувати цілісну систему моделей політичного прогнозування у зв'язку з методологічними проблемами поки що неможливо. Це завдання буде розв'язано за допомогою комп'ютерних технологій через створення інформаційного банку даних.

Принцип безперервності прогнозування. Він передбачає безперервне коригування прогнозних розробок в міру надходження нової інформації. Наприклад, будь-який довгостроковий прогноз у першому варіанті є масштабним. З плином часу передбачувана тенденція стає прозорішою, виявляє себе з різних боків. У зв'язку з цим нова інформація, що надходить до прогнозиста, дає змогу точніше передбачити певну політичну подію.

Принцип верифікації (лат. verus -- істинний). Завдяки йому встановлюють вірогідність виробленого прогнозу. Верифікація може бути прямою, побічною, консеквентною (послідовною), інверсною (яка передбачає зміну розташування елементів прогнозу).

Усі принципи прогнозування взаємодіють між собою, реалізуються через конкретні методи науково-прогностичних досліджень. Наукова обґрунтованість прогнозу залежить від того, який метод (система методів) покладено в основу прогностичного дослідження. Розширення сфери прогнозування зумовлює збільшення кількості його засобів. Розвиток нових засобів прогнозування сприятиме утвердженню нових дисциплін (наприклад, політичної прогностики, завданням якої є вивчення закономірностей і принципів вироблення політичних прогнозів). На сьогодні відомо понад 150 методів прогнозування. Завдання полягає у визначенні сфери використання кожного з них. Здебільшого в політології вдаються до методів, які на практиці довели свою ефективність.

Метод колективної експертної оцінки. Його суть полягає у визначенні узгодженості думок експертів щодо розвитку внутрішньої і зовнішньої політики або окремих її сфер, а також щодо розвитку політичних явищ, котрі неможливо перевірити іншими засобами, наприклад, експериментом. Цей метод допускає такі дії:

1. Створення робочих груп для здійснення експертних оцінок. До їх обов'язків належать проведення опитування, обробка матеріалів і аналіз результатів колективної експертної оцінки. Робоча група призначає експертів, які висловлюють свої міркування щодо перспектив розвитку певних напрямів внутрішньої або зовнішньої політики (кількість експертів може коливатися від 10 до 100--150 осіб залежно від складності об'єкта).

2. Уточнення основних напрямів розвитку політичних процесів, подій, складання матриці, що відображає основну мету, додаткові цілі й засоби їхнього досягнення. Це належить здійснити ще до опитування експертів. Перед організацією опитування формулюють питання для експертів за певною структурно-ієрархічною схемою: від широких до вузьких, від складних до простих.

3. Забезпечення однозначності питань, які використовують під час опитувань експертів, а також незалежності суджень експертів. При цьому необхідно уникати будь-якого тиску. 4. Опрацювання матеріалів експертної оцінки, які є вхідним матеріалом для синтезу прогнозних гіпотез і варіантів розвитку політичних подій. Як остаточну оцінку обирають або середнє судження, або середнє арифметичне значення оцінок експертів, або середнє (нормалізоване, зважене) значення оцінки.

Колективна генерація ідей («мізкова атака»). Суть цього методу полягає в актуалізації творчого потенціалу фахівців (інтенсивного аналізу проблемної ситуації), вдаючись спершу до генерації ідей, а потім критики їх, формулювання контрідей. Структурно ця робота складається з шести етапів:

1. Формування групи учасників «мізкової атаки». Як правило, до такої групи входять фахівці (не більше 15 осіб) з високим рівнем ерудиції і розуміння проблемної ситуації.

2. Складання проблемної записки учасниками дискусії. Вона охоплює опис проблемної ситуації і засобів її оцінювання.

3. Генерація ідей. Починається з того, що ведучий розкриває зміст проблемної записки, знайомить з правилами дискусії: висловлювання повинні бути чіткими і стислими; критика попередніх виступів не допускається; не дозволяється виступати багато разів підряд; обов'язкове оприлюднення переліку ідей, підготовленого заздалегідь. Основне завдання ведучого -- заохочувати висловлювання, не оголошувати неправдивої інформації, не засуджувати і не припиняти аналізу будь-якої ідеї навіть тоді, коли вона видається абсурдною. Міркування слід фіксувати на магнітну плівку з метою їх аналізу та систематизації. Така робота триває до однієї години. 4. Систематизація ідей групою аналізу.

5. Руйнування систематизованих ідей. Кожну ідею учасники дискусії піддають критиці, сповідуючи правило: розглядати кожну ідею тільки з точки зору перешкод на шляху їхнього здійснення. Учасники дискусії не відхиляють ідеї, а намагаються спростувати їх. Тривалість даного етапу -- до двох годин.

6. Оцінка критичних зауважень і складання переліку практичних ідей.

Метод «Дельфи». Він відрізняється від звичайних засобів групової взаємодії експертів : а) анонімністю експертів; б) використанням результатів попереднього туру опитувань; в) статистичною характеристикою групової відповіді.

Побудова сценаріїв. Завдяки цьому засобові намагаються встановити логічну послідовність подій, беручи за основу існуючу або задану ситуацію. У сценарії (словесному описі прогнозованої ситуації) слід зосередитися на зв'язках між подіями, на критичних точках, де впливи можуть мати непропорційно вагомий ефект. Написання сценарію відбувається у такій послідовності: визначення часового інтервалу -- формування події -- словесне тлумачення сенсу події -- кількісна оцінка за ескалаційною (зростаючою) шкалою.

Це найпоширеніший засіб прогнозування, за допомогою якого більш-менш точно передбачають розвиток політичних подій. Так, наприклад, ослаблення державно-політичних структур має наслідком появу тіньових структур політичної влади, зростання впливу кримінальних угруповань. Можна виробити сценарій розвитку електорального процесу за різних виборчих систем, спрогнозувати розстановку політичних сил у парламенті й можливі законотворчі дії.

Вироблення сценаріїв змушує дослідника тримати у колі зору деталі і процеси, які він міг би проігнорувати під час абстрактних міркувань.

Метод екстраполяції. Полягає у поширенні висновків одержаних щодо однієї частини певної системи на іншу її частину. Щодо політичних подій межа екстраполяції дорівнює приблизно 5--10 рокам. Уникненню грубих помилок у прогнозуванні сприяє складне екстраполювання -- комбінація математично-статистичних розрахунків із застосуванням теорії ймовірностей, теорії ігор, теорії множин.

Метод моделювання. З його допомогою вивчають не об'єкти, а їхні моделі. У зв'язку з цим знання, отримані за допомогою моделювання, не можуть бути абсолютно істинними, позаяк повної аналогії між об'єктом дослідження і його моделлю досягти неможливо. До того ж відомо, що тотожні події, які відбуваються в різних історичних обставинах, можуть мати протилежні наслідки. Під час моделювання враховують не тільки конкретну ситуацію в країні, а й історичний досвід та ментальність населення.

Структурно моделювання складається з конструювання моделі на основі попереднього вивчення об'єкта, з'ясування його істотних характеристик, експериментального і теоретичного аналізу моделі, зіставлення результатів з даними об'єкта, коригування моделі. Якщо за екстраполяції, як правило, виробляється продовження динамічного ряду на перспективу, то при прогнозуванні за допомогою моделі існуючі механізми свіввідносять з майбутніми.

Вибір засобу прогнозування політичних процесів, подій залежить від мети і термінів прогнозування.

3. Етапи вироблення прогнозу і критерії його ефективності

Вироблення прогнозу є складним і відносно тривалим процесом. Складається воно з кількох етапів:

1. Передпрогнозна орієнтація (програма дослідження). На цьому етапі уточнюють завдання прогнозу, аналізують його особливості, масштаби, періоди, підстави, формулюють мету і завдання, робочі гіпотези, визначають засоби, структурують процес організації прогнозування. Головним моментом є аналіз об'єкта прогнозування, опис якого починають при формуванні завдання на прогноз. Опис містить відомості про найзагальніші показники об'єкта. На цьому етапі важливим є досвід та інтуїція фахівців.

Під час аналізу об'єкта прогнозування слід дотримуватися певних методологічних принципів. Принцип системності вимагає розглядати об'єкти і прогнозне тло відповідно до мети і завдань дослідження. Принцип природної специфічності передбачає обов'язкове врахування специфіки природи об'єкта прогнозування, закономірностей його розвитку, абсолютних і розрахункових значень меж розвитку. При порушеннях цього принципу (часто виникають за формальної екстраполяції процесу) помилки можуть бути значними, а прогнози абсурдними. Принцип аналогічності передбачає постійне порівняння властивостей об'єкта з відомими в даній галузі подібними об'єктами, їхніми моделями для пошуку об'єкта-аналога, використання його моделі або окремих її елементів. Цей принцип дає змогу мінімізувати витрати на аналіз і прогноз завдяки використанню готових прогнозних моделей, а також забезпечити перевірку істинності прогнозів зіставленням їх з прогнозами об'єктів-аналогів.

2. Побудова вхідної (базової) моделі прогнозованого об'єкта засобами системного аналізу. Для уточнення моделі можливе опитування населення й експертів. Під час аналізу об'єктів прогнозування використовують об'єктний та функціональний підходи.

Об'єктний припускає виділення підсистем шляхом поелементного дроблення об'єктів. Кожен новий елемент розглядається при цьому як об'єкт прогнозування відповідного рівня ієрархії. А кожна система (підсистема) розглядається як сукупність властивостей і взаємозв'язків відповідного об'єкта. Цей підхід застосовують щодо структурно-складних об'єктів, виділяючи групи схожих за властивостями первинних об'єктів й аналізуючи найтиповіші характеристики кожної групи. Функціональний підхід відрізняється від об'єктного тим, що за основу структурного членування об'єкта беруть функціональні ознаки. Цей підхід застосовують за відносно невеликої кількості первинних об'єктів, що складають об'єкт прогнозування. Але вони є надто складними за своїми характеристиками і взаємозв'язками. Тоді виділяють групи схожих функцій і простежують їхню реалізацію незалежно від первинних об'єктів.

3. Збір даних прогнозного тла. Прогнозне тло -- це сукупність зовнішніх щодо об'єкта прогнозування умов, істотних для політичного прогнозування. Наприклад, прогноз стабільності політичної системи передбачає врахування прогнозів економічного розвитку.

4. Побудова динамічних рядів показників. Вони є стрижнем майбутніх прогнозних моделей засобами екстраполяції. Динамічний ряд -- це тимчасова послідовність ретроспективних (лат. rйtro -- назад, spectro -- дивлюсь) значень змін об'єкта прогнозування.

5. Побудова серії гіпотетичних (попередніх) пошукових моделей. При цьому вдаються до пошукового аналізу профільних і фонових показників, конкретизації мінімального, максимального і найімовірнішого значень. Як правило, змістом пошукового прогнозу є визначення можливих станів об'єкта прогнозування в майбутньому. До пошукових засобів відносять екстраполяцію, історичну аналогію, написання сценаріїв, аналітичні процедури.

6. Побудова гіпотетичних нормативних моделей прогнозованого об'єкта. Це завдання реалізують засобами нормативного аналізу за заздалегідь визначеними критеріями щодо заданих норм, ідеалів, цілей.

7. Оцінка вірогідності, точності, обґрунтованості (верифікації) прогнозу. Мистецтво політичного прогнозування полягає в умінні, ґрунтуючись на об'єктивних законах, визначити напрями й особливості розвитку певних явищ, спрямувати цей розвиток відповідно до мети. Вірогідність прогнозу перевіряють на обґрунтованість, логічну доказовість, вдаючись інколи до експерименту, інтуїції.

8. Вироблення рекомендацій щодо управлінських рішень на основі зіставлення пошукових і нормативних моделей.

9. Аналіз (експертиза) підготовленого прогнозу і рекомендацій, а також їх доведення з урахуванням висловлених зауважень та здача проекту замовнику.

10. Передпрогнозна орієнтація на основі зіставлення матеріалів уже виробленого прогнозу з новими даними прогнозного тла і новий цикл дослідження. Це зумовлено неперервністю, необхідністю поглиблення і розширення процесу прогнозування.

Але ефективність прогнозів політичних подій не може зводитися тільки до ступеня їхньої вірогідності, точності. Не менш важливо знати, наскільки прогноз сприяє підвищенню обґрунтованості, об'єктивності, ефективності вироблених на його основі політичних рішень. Водночас перевірка прогнозів має істотні відмінності від верифікації прогнозів. У прогнозуванні, окрім абсолютної верифікації (емпіричного підтвердження або заперечення правильності гіпотези), існує відносна (попередня) верифікація, яка дає змогу розвивати наукове дослідження, використовувати їх результати на практиці ще до абсолютної їх перевірки.

Сучасний інструментарій прогнозування не є універсальним. Прогнозування є обмеженим як щодо часового діапазону (п'ять--десять років), так і щодо об'єктів (не всі явища піддаються прогнозним оцінкам). Максимальне використання наукового політичного прогнозуванню запобігає домінуванню утопічних поглядів, сподівань, орієнтацій, забезпечує стабільний і динамічний розвиток суспільства.

Список використаної літератури

1. Бебик, В. М. Політологія: Теорія, методологія, практика: підручник / В. М. Бебик. - К. : МАУП, 2012. - 248 с.

2. Брегеда, А. Ю. Політологія: навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / А. Ю. Брегеда. - К. : КНЕУ, 2012. - 108 с.

3. Гаджиев, К. С. Введение в политическую науку/ К. С. Гаджиев. - М. : Логос, 2012. - 287 с.

4. Гаєвський, Б. Українська політологія. Концептуальні засади/ Б. Гаєвський. - К. : Либідь, 2012. - 144 с.

5. Гелей, С. Політологія: навч. посібник / С. Гелей, С. Рутар. - К. : Знання, 2012. - 415 с.

6. Демидов, А. И. Основы политологии / А. И. Демидов, А. А. Федосеев. - М. : Высшая школа, 2012. - 443 с.

7. Лазоренко, О. В. Теорія політології / О. В. Лазоренко, О. О. Лазо- ренко. - К. : Вища школа, 2012. - 179 с.

8. Логвина, В. Л. Політологія: навчальний посібник / В. Л. Логви- на. - К. : Центр навчальної літератури, 2011. - 304 с.

9. Основи політології/ за ред. Ф. М. Кирилюка. - К. : Тандем, 2012. - 376 с.

10. Основи політології : курс лекцій : навч. посібник для вузів / за ред. М. І. Сазонова. - Харків : Вид-во Харківськ. ун-ту, 2013. - 487 с.

11. Основи політичної науки. Ч. 2. Політичні процеси, системи та інститути: курс лекцій / за ред. Б. Кухти. - Львів : Кальварія, 2012. - 336 с.

12. Основи політичної науки. Ч. 3. Політична свідомість і культура: курс лекцій / за ред. Б. Кухти. - Львів : Кальварія, 2012. - 556 с.

13. Основы политической науки : учеб. пособие / под ред. В. П. Пугачева. - М. : Наука, 2012. - 543 с.

14. Панарин, А. С. Политология: учебник / А. С. Панарин. - М. : ТК Велби, 2012. - 345 с.

15. Піча, В. М. Політологія : конспект лекцій : навчальний посібник для вищих закладів освіти України / В. М. Піча, Н. М. Хома. - К. : Знання, 2012. - 297 с.

16. Пойченко, А. М. Політика: теорія і технологія діяльності/ Пойченко. - К. : Либідь, 2012. - 217 с.

17. Політологія / за ред. А. Колодія. - К. : Тандем, 2011. - 527 с.

18. Політологія : курс лекцій / за ред. І. С. Дзюбка. - К. : Вища школа, 2012. - 412 с.

19. Політологія: курс лекцій / І. С. Дмитрів (керівник), О. М. Руда- кевич, В. А. Кулик та ін. - Тернопіль : Астон, 2012. - 158 с.

20. Політологія: підручник для вищих навчальних закладів ІІІ-ІУ рівнів акредитації / за ред. Ф. М. Кирилюка. - К. : Здоров'я, 2012. - 775 с.

21. Політологія: підручник для вузів / за ред. Ю. С. Шемчушенка,

Д. Бабкіна, І. С. Дзюбка. - К. : Знання, 2012. - 367 с.

22. Політологія: підручник для студентів вузів / за ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. - К. : Академія, 2012. - 406 с.

23. Політологія: підручник / за наук. ред. В. Г. Кремень. - Харків : Вид-во Харківського ун-ту, 2012. - 354 с.

24. Політологія: підручник / за ред. М. М. Вегаша. - К. : Знання, 2012. - 384 с.

25. Політологія: підручник / Ю. М. Розенфельд та ін. - Харків : Право, 2011. - 398 с.

26. Політологія: посібник для студентів вузів / за ред. О. І. Семківа. - Львів : Світ, 2012. - 552 с.

27. Политология: учеб. пособие для вузов / сост. и ред. Н. Сазонова. - Харьков : Фолио, 2011. - 278 с.

28. Кравченко, В. И. Политология / В. И. Кравченко. - Харьков : Изд-во Харьковского ун-та, 2012. - 387 с.

29. Рудич, Ф. М. Політологія / Ф. М. Рудич. - К. : Либідь, 2012. - 480 с.

30. Рябов, С. Г. Основи теорії політики / С. Г. Рябов, М. В. Томенко. - К. : Тандем, 2012. - 192 с.

31. Холод, В. В. Лекції з політології : навчальний посібник / В. В. Холод. - Суми : Університетська книга, 2013. - 408 с.

32. Себайн, Д. Г. Історія політичної думки/ Д. Г. Себайн, Т. Л. Тор- сон. - К. : Основи, 2012. - 838 с.

Размещено на Allbest.ru