Порівняльний аналіз інституту глави держави в президентських та напівпрезидентських республіках

Юридичні форми глави держави

Сучасна світова практика свідчить, що є шість варіантів персоніфікації (реалізації) посади або функції глави держави.

Порядок заміщення глави держави у зарубіжних країнах

Влада монарха спадкова.

Порядок престолонаслідування встановлюється у конституції та конституційних законах і доповнюється звичаями тої чи іншої держави.

Система престолонаслідування:

1. Салічна (Японія, Бельгія, Норвегія)

- спадкування престолу здійснюється тільки по чоловічій лінії;

2. Кастильська (Великобританія, Данія, Іспанія, Нідерланди

- жінки не виключаються з черги престолонаслідників, але перевага все ж у чоловіків, тобто молодший брат виключає з черги старшу сестру;

3. Скандинавська (Швеція)

- право на престолонаслідування мають і жінки, і чоловіки.

4. Австрійська (існувала в минулому, на практиці за останні століття ця модель не застосовувалась)

- жінки могли спадкувати трон при умові, що у всіх поколіннях даної династії немає чоловіків

5. Мусульманська - система престолонаслідування у арабських державах має свою специфіку

- Трон спадкується не певною особою, а правлячою сім'єю, яка сама вирішує, хто з родичів займе престол.

o наприклад в Кувейті на престол може бути призначений будь-який син монарха;

- є країни, в яких на престол може бути призначений будь-який родич монарха.

6. Племінна

- монарха призначає племінна рада з числа синів покійного вождя (Свазіленд).

Особливості спадкування престолу існують в Непалі, Бутані та деяких інших країна, коли трон хоча і спакується певною династією, але король за життя визначає майбутнього спадкоємця, не обов'язково старшого сина.

Для обрання на посаду президента до кандидата висуваються певні умови:

Громадянство держави, при чому в деяких країнах є вимога про те, що кандидат повинен бути не натуралізованим громадянином, а народженим в даній країні чи від громадян цієї країни;

- досягнення певного віку (як правило 35 років, але наприклад в Нікарагуа - 25 років, Венесуела - 30 років, Китай - 45 років; Італія - 50 років), інколи встановлюється і верхня межа віку - наприклад, в Намібії - 65 років;

- певний термін проживання в даній країні - в Болгарії - 5 років, в США - 14 років, в Грузії - 15 років;

- можуть ставитися й інші вимоги, наприклад до кандидата в президенти Нігерії ставиться вимога про наявність середньої освіти, в Терції, Азербайджані - вищої освіти, на Філіппінах кандидат повинен вміти читати і писати.

Кандидат в президенти може бути висунутий:

А) групою виборців (наприклад, не менше 500 осіб в Франції, але вони повинні бути членами парламенту, місцевих рад, місцевих рад департаментів, територіальних зборів заморських територій, мерами міст).

Б) політичними партіями, виборчими об'єднаннями, блоками;

В) членами парламенту (наприклад, не менше 50 членів парламенту в Угорщині мають право висунення кандидата на посаду президента).

Реєстрація кандидата в президенти часто супроводжується внесенням виборчої застави.

Системи обрання Президентів:

1. прямі вибори (Мексика, Франція)

- голосують всі виборці, внесені до списку виборців.

2. непрямі вибори

- спеціальна виборча колегія обирає Президента;

- населення голосує за виборщиків, які обирають президента (наприклад, 538 виборщиків обирає Президента США по мажоритарній системі відносної більшості); при цьому способі результати виборів відомі ще до голосування виборщиків, після підрахунку їх партійної приналежності;

3. багатоступеневі вибори

- коли парламент обирає Президента, але перед тим народ обирає парламент (такі вибори глави держави мають місце у парламентських республіках).

В деяких країнах переобрання президентом однієї і тієї ж особи на повторний термін обмежене двома строками підряд (Німеччина, США), в інших країнах такі обмеження відсутні взагалі (Єгипет, Франція, Сирія). В Аргентині президент може бути обраним двічі - перший раз на 6 років, а другий раз на 4 роки. В Мексиці, Болівії, Еквадорі - президент може обіймати цю посаду лише протягом одного терміну

Відносини глави держави з парламентом і урядом в Зарубіжних країнах.

Віповідальність глави держави у зарубіжних країнах

Конституції передбачають обов'язки президента і містять певні заборони.

Президент не може суміщати посади і мандати, брати участь в керівництві акціонерних компаній, набувати державне майно.

В деяких країнах на період президентства він припиняє своє членство у політичній партії.

Часто президент може покидати країну лише з дозволу парламенту.

Президент як правило користується недоторканістю, його не можна притягнути до адміністративної відповідальності, кримінальне покарання можливе тільки після процедури імпічменту. В багатьох раїнах до президента може бути пред'явлений цивільний позов, а також цивільні позови до держави можуть бути звернені до Президента як до представника держави.

Президент несе відповідальність за вчинення таких дій як державна зрада, хабарництво та за інші тяжкі злочини.

Кримінальна відповідальність наступає лише після усунення президента з поста, при чому передбачена спеціальна процедура такого усунення.

Наприклад, в США обвинувальне рішення приймає нижня палата, а судить президента, тобто приймає рішення про усунення його з посади - Сенат.

В деяких країнах процедура імпічменту ускладнена, в ній беруть участь верховні суди, які дають свої висновки (Казахстан), рішення приймаються кваліфікованою більшістю голосів членів парламенту.

В деяких країнах застосовуються інші процедури, ніж імпічмент.

Наприклад, в Словаків президент може бути усунутий з посади парламентом за дії, направлені проти демократичного устрою, цілісності держави більшістю у три п'ятих голосів.

В Румунії. Азербайджані таке рішення приймається більшістю парламенту, але виноситься на референдум, яким приймається остаточне рішення.

В Австрії та Ісландії президент може бути відкликаний з посади виборцями, (але така процедура не застосовувалась жодного разу).

В Франції та Польщі парламент приймає рішення про обвинувачення, а судить президента особливий суд.

Монарх як королівська особа не несе політичної, цивільної, кримінальної і адміністративної відповідальності за свої дії.

Конституції як правило проголошують монархів недоторканою особою. Але на практиці були випадки страти королів, зокрема під час англійської і французької буржуазних революцій в 17-18 ст., засудження скинутого в результаті перевороту імператора Центральноафриканської республіки у 1979 році, життєве ув'язнення в темницях монархів мали місце в мусульманських країнах.

РОЗДІЛ 2. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ІНСТИТУТУ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ У ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ ТА НАПІВПРЕЗИДЕНТСЬКИХ РЕСПУБЛІКАХ (на прикладі Польщі та США)

Президентська республіка характеризується значною роллю президента в системі державних органів, поєднанням в його руках повноважень глави держави і глави уряду. Її також називають дуалістичної республікою, підкреслюючи, тим самим, факт чіткого розподілу двох влад: зосередження сильної виконавчої влади в руках президента, а законодавчої -- в руках парламенту.

Напівпрезидентська республіка - форма державного правління, яка поєднує ознаки президентської і парламентської республік, а саме: як і у президентській республіці главу держави обирає народ шляхом прямих виборів або колегія виборців, повноваження президента ширші і вагоміші, ніж у парламентській республіці (можливість втручання у законотворчий процес як суб'єкта законодавчої ініціативи, право вето на акти парламенту; право видавати нормативно-правові акти); свої повноваження президент здійснює безпосередньо (у напівпрезидентських республіках) або через уряд (у напівпарламентських республіках); президент призначає прем'єр-міністра (главу уряду) лише за згодою парламенту; президент, як правило, є головнокомандувачем збройних сил, визначає військову доктрину держави, є окремим органом державної влади; уряд несе подвійну відповідальність -- перед президентом і парламентом, які можуть виявити йому недовіру і відправити у відставку. У більшості змішаних республік використовується інститут контрасигнатури, коли частина актів президента має бути контрасигнована главою уряду, який несе за них відповідальність перед парламентом. У сучасний період змішана форма республіки є найпоширенішою. Прикладом такої форми республіки є Франція, Австрія, Польща, Румунія тощо.

2.1 Конституційно-правовий статус глави держави

Польща (напівпрезидентська республіка)

Одним з найважливіших елементів державного механізму є глава держави - особа, яка займає формально вище місце в структурі державних інститутів і водночас здійснює функцію представництва самої держави в цілому. З іншого боку глава держави розглядається як один з вищих органів держави.

Розрізняють такі основні види інституту глави держави, як: президент і монарх. Що ж до процесу оформлення інституту глави держави в Польщі, то в даному відношенні потрібно сказати, що даний процес відбувався у декілька етапів. Так, у жовтні 1992 року в Польщі прийнято конституційний закон про відносини між законодавчою та виконавчою владою Республіки Польща та про місцеве самоврядування, який мав діяти до прийняття нової конституції.

Водночас, у відповідності до конституційного закону, були залишені чинними деякі положення конституції 1952 року. Більшість із них стосувалась основних прав і обов'язків громадян. Разом з конституційним законом 1992 року ці положення складали те, що неофіційно також звалося “малою конституцією Польщі”.

Чинну Конституцію Республіки Польща прийнято 25 травня 1997 року за результатами референдуму. Народному голосуванню передувало ухвалення конституційного проекту на спільному засіданні обох палат парламенту.

За змістом Конституції прийнято змішану (парламентсько-президентську) республіканську форму державного правління. Для даної форми правління притаманні такі загальні ознаки:

а) президент обирається шляхом прямих виборів;

б) президент є главою держави, проте не він, а уряд є вищим органом у системі виконавчої влади;

в) уряд формується на паритетних засадах главою держави і парламентом, проте після сформування обов'язково має отримати вотум довіри з боку законодавчого органу;

г) уряд відповідальний за свою діяльність перед парламентом, проте організаційно підпорядкований президенту;

д) президент вправі розпустити парламент або у випадках, визначених законом, або виходячи із політичної доцільності;

е) президент не несе відповідальності за діяльність уряду, проте останній несе відповідальність за правові акти глави держави, що виражається в інституті контрасигнації (прем'єр-міністр і відповідний міністр скріплюють своїм підписом правові акти президента).

Відповідно до ст. 126 Конституції Польщі, “Президент Республіки Польща є вищим представником Республіки Польща і гарантом наступництва державної влади. Президент повинен забезпечувати додержання Конституції, він стоїть на сторожі суверенітету і безпеки держави, недоторканості і цілісності її території”.

США (президентська республіка)

Конституційний статус глави держави закріплений відповідно в Конституції США 1787 р. Однак конституційний статус глави держави складається не тільки з скупих норм писаної конституції, але також зі сформованих конституційних звичаїв, у США - за 220 років.

У США важливу роль у визначенні статусу глави держави мають судові прецеденти. Прикладом може служити не прописана в Конституції США так звана виконавча привілегія (привілегія виконавчої влади), що є відповідно до конституційно-правової доктрині США правом глави держави (тобто президента) не надавати органам Конгресу США (у тому числі слідчим комісіям) запитані ними відомості з огляду на те, що ці відомості носять характер державної або військової таємниці.

У США президент одночасно є главою держави і главою уряду. Але існує окремо пост прем'єр-міністра. Уряд (а точніше - кабінет, оскільки уряди як відокремленого колективного органу в нашому розумінні тут не існує) формується президентом і несе перед ним політичну відповідальність.

У республіках, як відомо, вищі органи влади і посадові особи є, навпаки, виборними і змінюється. Президент США обирається непрямим голосуванням на 4 роки з правом бути обраним повторно. Стаття II Конституції США говорить: "Кожен штат призначає в такому порядку, який встановить законодавчі збори його, вибірників в кількості, що дорівнює загальній кількості сенаторів і представників, яких штат має право надіслати в конгрес ... Вибірники збираються у своїх штатах і голосують бюлетенями за двох осіб, з яких принаймні одне не повинно бути мешканцями одного з ними штату ... Особа, яка отримала найбільшу кількість голосів, стає президентом, за умови, що таке число становить більшість голосів усіх призначених вибірників; якщо ж більше ніж одну особу отримали таку більшість, маючи при цьому рівну кількість голосів, тоді палата представників негайно обирає одного з них у президенти , голосуючи бюлетенями ... У кожному випадку після обрання президента особа, що отримала найбільшу кількість голосів виборців, стає віце-президентом ". Президентом США може стати особа, яка є громадянином США, що досягла віку 35 років і що проживала в США на протязі 14 років.

Наділеної величезною владою президент знаходиться постійно під дамокловим мечем, ім'я якому - "імпічмент". Взагалі, імпічмент являє собою особливий порядок реалізації відповідальності не тільки глави держави, а й ряду вищих посадових осіб держави. Імпічмент є за походженням англо-саксонським інститутом, але в останні роки ряд держав інших правових систем стали відтворювати в своїх конституціях деяке його подібність.

У чому полягає ця процедура? При розгляді справ у порядку імпічменту нижня палата парламенту грає роль органу віддання до суду - формулює звинувачення і пред'являє його відповідної посадової особи. Розгляд справи по суті проводиться верхньою палатою парламенту, яка перетворює себе в судову колегію. Вирок, що виносяться верхньою палатою приймається звичайно кваліфікованою більшістю голосів депутатів (2/3 голосів Сенату). Покарання не може йти далі відмови від посади, однак, як правило, визначається, що посадова особа, відсторонене від посади в порядку імпічменту, в подальшому може бути судимо звичайним судом і піддана кримінальному покаранню у відповідності з досконалим їм діянням. Щодо американського президента така процедура збуджувалася вкрай рідко і жодного разу не була доведена до кінця. У середині минулого століття Сенату не вистачило лише одного голосу, щоб визнати одного з президентів винним у зраді. Проте, як показала практика останніх десятиліть, імпічмент все-таки не міф. а реальність. Одна тільки загроза імпічменту є стримуючим чинником для президента, і навіть може змусити його піти у відставку, як це трапилося в 1974 р. з президентом Ніксоном.

2.2 Процедура виборів глави держави

Польща (напівпрезидентська республіка)

Що ж до процедури формування інституту глави держави в Польщі, то тут слід сказати, що світова практика розрізняє декілька способів обрання президента.

Голосування в парламенті (Чехія, Словаччина, Угорщина, Туреччина та ін.). Для першого туру виборів, як правило, вимагається кваліфікована чи абсолютна більшість голосів, але при множинності кандидатів такий результат досягається рідко, голоси розподіляються між різними кандидатами. В наступних турах вимоги знижуються, проте із-за партійної роздрібненості зазвичай проводиться багато турів. Президентом стає той, хто отримав відносну більшість голосів. Президент, вибраний парламентом, як правило, хоча і не завжди, “слабкий” президент: він отримує свої повноваження не безпосередньо від виборців, а від представницького органу і не може протиставити себе парламенту.

Голосування вибірників. Виборці голосують за вибірників, а останні, не збираючись разом, обирають президента із числа кандидатів, висунутих партіями (Аргентина, США). При цьому способі результати виборів (ім'я майбутнього президента) стають відомі до голосування вибірників, як тільки підрахована їх партійна приналежність: президентом буде той хто має за собою більшість виборщиків.

Обрання президента спеціальною виборчою колегією - Федеральні збори в Німеччині, що складаються із членів нижньої палати і такої ж кількості представників земель.

Обрання безпосередньо виборцями - Мексика, Україна, Франція.

Згідно з Конституцією Польщі від 25 травня 1997 року Президент обирається на загальних, рівних, прямих виборах шляхом таємного голосування абсолютною більшістю дійсних виборчих голосів. Отже, на основі цього можна твердити, що порядок обрання президента в Республіці Польща належить віднести до четвертого способу формування інституту президента із перерахованих нами вище.

Проводячи більш детальну характеристику процедури обрання президента Польщі, слід сказати, що згідно з законодавством, якщо жоден із кандидатів не отримає абсолютної більшості голосів, на 14 день після першого голосування проводиться другий тур виборів. У ньому беруть участь два кандидати, які у першому турі отримали послідовно найбільшу кількість голосів і не зняли свою кандидатуру. Обраною вважається особа, яка отримала найбільшу кількість дійсних виборчих голосів.

Президент обирається строком на п'ять років і може бути обраний повторно лише один раз.

Конституція Польщі встановлює спеціальні вимоги щодо кандидатів на посаду Президента. Відповідно до п.5 ст. 29 польської Конституції “Президентом може бути обраний будь-який польський громадянин, якому виповнилося 35 років та який володіє повнотою виборчих прав”.

Строк повноважень Президента починається з дня вступу на посаду.

Вибори Президента призначає Маршалок Сейму не раніше як за чотири та не пізніше як за три місяці до спливу строку повноважень Президента, що виконує обов'язки, а в разі звільнення посади Президента -- не пізніше як на 14 день після звільнення посади, призначаючи дату виборів у межах двох місяців з дня призначення виборів. Вибори проводяться у неробочий день.

Президент стає на посаду після складення Національним Зборам присяги такого змісту: “З волі народу стаючи на посаду Президента Республіки Польща, урочисто присягаю зберігати вірність положенням Конституції, непохитно захищати гідність народу, незалежність та безпеку держави, а благо Вітчизни та добробут громадян завжди вважати своїм найвищим обов'язком”. До присяги можуть бути додані слова “Нехай допоможе мені Бог”.

Вступ на посаду Президента, обраного до спливу строку повноважень попереднього Президента, відбувається наступного дня після спливу строку повноважень Президента, який продовжує виконувати обов'язки.

Президент не може обіймати жодної іншої посади, бути депутатом або сенатором. Звідси прослідковується положення щодо вимог про несумісність займаної Президентом посади із здійсненням іншої не передбаченої законом діяльності.

США (президентська республіка)

Президент США обирається непрямим шляхом строком на 4 роки. Одна і та сама особа може обиратися президентом не більше двох разів. Кампанія виборів президента розпочинається задовго до того, як виборці прийдуть на виборчі дільниці, щоб проголосувати.

Президентські вибори у Сполучених Штатах є двоступеневими. Спочатку населення обирає членів колегії вибірників, які у свою чергу обирають президента та віце-президента держави. У перших числах листопада виборці голосують у штатах. У кожному штаті обирається стільки вибірників, скільки обрано представників і сенаторів від штату в Конгрес. Для цього встановлюються багатомандатні виборчі округи (один штат - один округ) і застосовується мажоритарна система відносної більшості. За цієї системи список вибірників від однієї партії, який одержав відносно більше голосів, ніж інші списки, завойовує всі місця від цього штату в колегії вибірників.

Коли стає відомою кількість вибірників, обраних від кожної партії, фактично визначається, хто з кандидатів стане президентом. Це пов'язано з тим, що в американській практиці виборщик розглядається не як делегат виборців, який може вільно виявити свою волю, а як агент партії, зобов'язаний голосувати за кандидата тієї партії, від якої він обраний.

У середині грудня вибірники збираються в столицях штатів і голосують бюлетенями за президента і віце-президента. Результати голосування у штатах направляють голові сенату. У присутності членів Конгресу результати підсумовуються й офіційно повідомляються. Обраним президентом визнається кандидат, що одержав абсолютну більшість голосів вибірників.

Обраний у середині грудня президент вступає на посаду 20 січня наступного за виборами року. Такий тривалий термін необхідний, щоб президент міг сформувати президентську адміністрацію або виконавче правління. Перед вступом на посаду президент складає таку присягу: "Я урочисто присягаюся, що сумлінно виконуватиму обов'язки Президента Сполучених Штатів і всіма своїми силами підтримуватиму, охоронятиму і захищатиму Конституцію Сполучених Штатів".

Якщо жоден претендент не набере абсолютної більшості голосів, застосовується екстраординарна процедура призначення президента і віце-президента. Обрання президента з числа трьох кандидатів, що набрали найбільшу кількість голосів, здійснює Палата представників. В аналогічній ситуації віце-президента з числа двох кандидатів, що набрали найбільшу кількість голосів, обирає Сенат.

Важливим елементом американської виборчої системи є двопартійність, що склалася історично. Постійне суперництво і протиборство партій веде до їх взаємоконтролю на всіх рівнях влади і, з іншого боку, не дає розпорошення і не викликає подиву виборців, який створює багатопартійна система. Партія меншості в США контролює урядову більшість, обидві фракції Конгресу - президента і виконавчу владу.

Нерідко (наприклад, за президентів Р. Рейгана і Дж. Буша) більшість у Конгресі належала опозиційній до президента партії. В аналогічному становищі опинилася в 1995 р. адміністрація президента-демократа Клінтона.

2.3 Повноваження глави держави

Польща (напівпрезидентська республіка)

Щодо повноважень Президента у сфері зовнішньої політики, то тут слід відмітити, що згідно Конституції на Президента покладаються повноваження щодо:

- здійснення загального керівництва у сфері зовнішніх відносин;

- призначення та відкликання повноважних представників Республіки Польща в інших державах, а також прийому вірчих та відкличних грамот акредитованих при ньому дипломатичних представників інших держав;

- здійснення через міністра закордонних справ, контактів з іншими державами та польськими дипломатичними представниками за кордоном;

- ратифікації та денонсації міжнародних договорів, про що сповіщає Сейм і Сенат.

Ратифікація та денонсація Президентом міжнародних договорів, які стосуються державних кордонів, оборонних союзів, а також договорів, які спричинюють фінансовий тягар для держави або необхідність змін у законодавстві, вимагають надання повноважень, що визначаються законом.

При здійсненні своїх зовнішньополітичних повноважень Президент взаємодіє з Головою Ради Міністрів і компетентним міністром.

Президент здійснює загальне керівництво у галузі зовнішньої та внутрішньої безпеки держави. Консультативним органом Президента у цій сфері є Рада національної безпеки.

Президент є Верховним головнокомандувачем Збройних сил Республіки Польща.

Президент, після погодження з міністром оборони, призначає на посаду та звільняє з посади начальника Генерального штабу Війська Польського, а за пропозицією міністра оборони призначає на посаду та звільняє з посади заступників начальника Генерального штабу, командувачів родів військ, а також командувачів військових округів. Президент під час війни призначає та звільняє Головнокомандувача.

У разі виникнення зовнішньої небезпеки Президент може ввести воєнний стан на частині або на всій території Республіки Польща, а також оголосити часткову або загальну мобілізацію.

Організація державних органів під час воєнного стану та інші юридичні наслідки введення воєнного стану визначаються законом.

На певний строк, але не довший як три місяці, Президент може ввести надзвичайний стан на частині або на всій території держави у разі виникнення загрози внутрішній безпеці або у випадку стихійного лиха. Надзвичайний стан може бути продовжений лише один раз, але не довше як на три місяці, за згодою Сейму.

Сейм не може бути розпущений під час надзвичайного стану, а строк його повноважень спливає не раніше як через три місяці з дня закінчення надзвичайного стану. Під час надзвичайного стану ні конституційні закони, ні положення про вибори не можуть бути змінені.

Умови, юридичні наслідки, а також порядок введення надзвичайного стану визначаються законом.

Голова Ради Міністрів інформує Президента про основні проблеми, які стосуються діяльності Ради Міністрів. Цим самим відбувається підзвітність уряду Президенту. Крім того, з питань, які мають особливе значення для держави, Президент може скликати засідання Ради Міністрів та головувати на них.

Президент може звертатися з посланням до Сейму або до Сенату. Послання не підлягає обговоренню.

Президент підписує закон і розпоряджається про його негайне обнародування, якщо Сенат повідомив про відсутність заперечень по закону або не вніс в установлені строки пропозиції про зміну або відхилення закону, а також якщо Сейм прийняв внесені Сенатом пропозиції або відхилив їх. Президент може відмовити у підписанні закону і з мотивованим обґрунтуванням передати його на повторний розгляд Сейму. Це право президент може реалізувати протягом місяця з моменту подання закону на підпис. У той же термін він може звернутися в Конституційний трибунал для підтвердження конституційності закону. Після повторного прийняття Сеймом закону абсолютною більшістю голосів у присутності не менше половини загальної кількості депутатів Президент підписує його.

Крім того, Президент володіє певними повноваженнями щодо парламенту у відношенні призначення дати виборів до Сейму. Так згідно з Законом “Про вибори до Сейму” від 3 липня 1991 року Президент республіки Польща призначає вибори не пізніше ніж за 4 місяці до закінчення роботи Сейму.

Конституція надала Президенту право розпуску Сейму, що означає і одночасне закінчення повноважень Сенату. Президент приймає таке рішення після з'ясування думки маршала Сейму і маршала Сенату за наявності таких підстав: Сейм протягом 3 місяців не сформував уряд, не прийняв національний соціально-економічний план або бюджетний закон чи прийняв закон або постанову, що роблять неможливим здіснення певних повноважень Президента.

У випадку появи указу президента про розпуск Сейму не пізніше ніж через 7 днів з дня видання указу має бути оголошений день виборів у новий Сейм.

Президент звертається до Сейму з пропозицією призначити або відкликати Голову Національного банку Польщі.

Президент надає польське громадянство та позбавляє польського громадянства.

На Президента покладаються також повноваження щодо призначення суддів за пропозицією Загальнопольської судової ради.

На виконання законів і на підставі наданих ними повноважень Президент видає розпорядження та постанови, що є формами реагування Президента на ті суспільні відносини, які потребують свого правового врегулювання на даний момент з боку Президента.

США (президентська республіка)

Конституція США надає президенту широкі повноваження виконавчої влади. Він "забезпечує точне дотримання законів і визначає повноваження всіх посадовців Сполучених Штатів". Подібна загальна формула конституційної компетенції дає можливість президенту розширювати її шляхом делегування повноважень з боку Конгресу ("надзвичайні повноваження"), а також на основі так званих "повноважень, що маються на увазі", які відповідають духу Конституції, випливають із практики її застосування.

Прерогативи президента США як глави президентської республіки є більш значними, ніж президентів у парламентських республіках. Як вищий посадовець він представляє державу у відносинах з іншими державами ("за порадою і за згодою сенату"), призначає дипломатичних представників та відкликає їх. Президент має право провадити переговори з іноземними державами і укладати міжнародні договори (деякі з них належать до угод виконавчої влади і не підлягають ратифікації сенатом). Він є головнокомандувачем збройних сил і національної гвардії; причому ця правомочність існує не номінально, а реально. Він наділений правом помилування і відстрочення виконання вироків, нагороджує медалями. Президент США як глава держави призначає міністрів ("за порадою і за згодою сенату"), які несуть відповідальність перед ним і можуть за його волевиявленням бути звільнені з поста в будь-який час. Він призначає членів Верховного суду і багатьох інших посадовців "за порадою і за згодою сенату". Нижчі посадовці призначаються президентом одноосібно, без "поради і згоди" сенату.

Президент республіки направляє Конгресу послання, в яких повідомляються відомості про становище в країні й обґрунтовується прийняття Конгресом необхідних законів. Конституційне положення: "Президент... рекомендує до його розгляду такі заходи, які він визнає необхідними і доцільними..." фактично закріплює за ним право законодавчої ініціативи. Президент США має право скликати Конгрес на надзвичайні сесії. Президент промульгує закони, прийняті Конгресом. При цьому йому надано право у разі незгоди із законом повертати його на повторний розгляд у Конгрес (відкладальне вето). У разі подолання вето президента палати Конгресу повинні повторно схвалити вказаний закон 2/3 голосів. В умовах США жодна з партійних фракцій не володіє 2/3 голосів, а тому відкладальне вето є вельми ефективним засобом "заборони" президентом законодавчої діяльності Конгресу. Багаторічна практика свідчить, що Конгрес долає не більше 7-11 % вето президента. Президентське вето може бути застосоване до будь-якого закону, окрім поправок до Конституції. Президент зобов'язаний затвердити закон протягом 10 днів; якщо у вказаний термін він цього не зробить, закон вважається затвердженим.

Іншою важливою функцією президента є законодавча. За Конституцією президент не наділений у чіткій формі правом законодавчої ініціативи, проте в післявоєнний період його законодавча роль значно посилилася. До обов'язків президента увійшли розробка і внесення проекту федерального бюджету на розгляд Конгресом. Розробку проекту бюджету здійснює адміністративно-бюджетне управління.