Порівняльний аналіз інституту глави держави в президентських та напівпрезидентських республіках

Звернення президента до Конгресу з бюджетним посланням транслюється на всю країну і виконує важливу роль у формуванні підтримки виборцями президентської програми і здійснення тиску на Конгрес знизу. Цю тактику успішно використовував Р. Рейган на початку 80-х років, коли швидко домігся затвердження Конгресом своєї новаторської на ті часи програми, що одержала назву "рейганоміка". Ця програма, спрямована серед іншого на значне скорочення соціальних програм федерального уряду, тобто на звуження влади згадуваних "потрійних союзів" у внутрішньополітичній сфері, не могла не викликати сильної протидії з їх боку.

Президент одержує за свою роботу платню (200 тис. дол. на рік), яка, за Конституцією, протягом його чотирилітнього перебування на посту не може бути ні збільшена, ні зменшена. Крім того, президенту виділяється 50 тис. дол. на додаткові витрати, які оподатковуються, і 100 тис. дол. (не оподатковуваних) - на транспортні витрати. Після залишення поста президента йому виплачується довічна пенсія у розмірі 63 тис. дол. на рік, надаються і деякі інші пільги.

Президент США не несе політичної відповідальності перед Конгресом. Як записано в Конституції, президент може бути усунений з посади, лише якщо він буде засуджений у порядку імпічменту, у разі визнання винним "у зраді, хабарництві або інших тяжких злочинах і провинах".

Президенту як главі виконавчої влади підпорядкований складний і розгалужений апарат федеральних міністерств і відомств, який налічує більш як 3 млн державних службовців. Ця величезна бюрократична піраміда складається з елітного шару, змінюваного з приходом до влади іншої партії, - адміністрації (приблизно 600 політично значущих посад, кандидати на які призначаються президентом або його підлеглими за "порадою і згодою" сенату або без нього) і численної армії федеральних урядовців, що постійно перебувають на державній службі. Про них варто розповісти докладніше, оскільки вони виконують важливу роль у здійсненні президентської влади. У США за цією частиною апарату управління утвердився термін "кар'єрна бюрократія". Ці урядовці поступово просуваються посадовими сходами від перших до вищих класів, одержуючи на верхньому рівні щорічну платню приблизно 60 тис. - 80 тис. дол. Звільнити або піддавати переслідуванню з політичних мотивів кар'єрного урядовця президент або політичні призначенці не мають права відповідно до закону про цивільну службу 1883 р. Цей самий закон вимагає від кар'єрного чиновництва політичної нейтральності щодо адміністрації. Будь-якому федеральному службовцю, включаючи президента, законом заборонено використовувати федеральні відомства для вчинення будь-якої дії або впливу на виборчий процес, виборчі кампанії і вибори.

З 1939 до 1977 р. повноваження президента щодо реорганізації виконавчої влади фактично не обмежувалися. Згодом відповідно до закону за ним збереглося право на реорганізацію переважно другорядних структур виконавчої влади. Що ж до великих реформ (ліквідація міністерств і незалежних адміністративних агентств тощо), реорганізацій проводитися вони можуть, за законом, Конгресом.

Керівництво зовнішньою політикою за Конституцією також зосереджено в руках президента. Йому належать прерогативи "укладати міжнародні договори за умови їх схвалення двома третинами присутніх сенаторів; за порадою і згодою сенату призначати послів та інших повноважних представників і консулів". Ці повноваження фактично закріплюють за президентом роль головного дипломата країни. Президент також наділений правом укладати міжнародні договори, які не вимагають ратифікації сенатом. Йому належить право визнавати або не визнавати іноземні уряди.

Зосередження зовнішньополітичних прерогатив у руках федерального уряду відповідає одному з основних принципів американської державності - принципу федералізму. Конституцією окремим штатам забороняється мати власні збройні сили (за винятком національної гвардії і поліції), займатися зовнішньополітичною діяльністю, друкувати власні грошові знаки. Президент, розробляючи і здійснюючи зовнішньополітичний курс, тісно співробітничає з Конгресом. Часто основні зовнішньополітичні рішення є складним, багатобічним компромісом між інтересами президента, його союзників у Конгресі, бюрократією різних зовнішньополітичних відомств, що конкурують між собою, політичних угруповань поза урядом і громадською думкою. Як головнокомандувач збройних сил країни президент втілює інший важливий принцип державності - підлеглість військових цивільним особам навіть у сфері оборони.

2.4 Відносини глави держави Польщі та США з вищими органами державної влади

Польща (напівпрезидентська республіка)

Законодавчу владу в Республіці Польща здійснюють Сейм і Сенат. Сейм контролює діяльність Ради Міністрів у межах, передбачених Конституцією і законами. Він складається з 460 депутатів. Вибори до Сейму є загальними, рівними, прямими, пропорційними і відбуваються таємним голосуванням. Сенат складається зі 100 сенаторів. Вибори до Сенату є загальними, прямими; проводяться таємним голосуванням. Вибори до Сейму та Сенату призначає Президент Республіки. Сейм і Сенат обираються на чотирирічний строк повноважень. Строк повноважень цих двох державних органів розпочинається з дня першого засідання і триває до дня першого засідання заново обраного Сейму. Обиратися до Сейму може кожний громадянин, який має право обиратися і якому виповнився на день виборів 21 рік; до Сенату - кожний польський громадянин, який має право обирати і якому на день виборів виповнилося 30 років. Кандидатів у депутати і в сенатори можуть висувати політичні партії, а також виборці. Конституція забороняє балотуватися одночасно до Сейму та Сенату. Дійсність обрання затверджується Верховним Судом, а виборець має право на підставі принципів, обумовлених законом, звертатися до Верховного Суду з протестом про визнання виборів недійсними. Сейм може бути достроково розпущений на основі власного рішення, прийнятого двома третинами голосів конституційного числа депутатів. Згідно із ст. 98 п. 4 Конституції 1997 р. Президенту Республіки надається право розпуску Сейму у випадках, передбачених Основним законом (неприйняття бюджету і непередача його в певний строк для затвердження Президенту Республіки (ст. 225); відмова Раді Міністрів у вотумі довіри (ст. 155) тощо), після того, як буде заслухана думка Маршала Сейму та Маршала Сенату. Одночасно в день опублікування постанови Сейму, прийнятої більшістю - не менш як двома третинами голосів конституційної більшості депутатів або рішення Президента Республіки про розпуск Сейму, припиняється строк повноважень Сенату, Сейм не може бути розпущений під час надзвичайного стану, а також протягом 90 днів після його закінчення, а строк повноважень Сейму та Сенату може бути продовжений. За цих умов не можуть проводитися вибори до Сейму та Сенату. Особа, яка тимчасово виконує обов'язки Президента Республіки, не має права приймати рішення про скорочення терміну повноважень Сейму. Президент Республіки, який прийняв постанову про розпуск Сейму, одночасно приймає також постанову про призначення виборів до Сейму та Сенату. Право саморозпуску чи розпуску - це спосіб подолання конституційної кризи в діяльності законодавчих органів влади. Конституція передбачає можливість функціонування Національних зборів (ст. 114). Це спільне засідання Сейму та Сенату, яке відбувається під головуванням Маршала Сейму, а за його відсутності - Маршала Сенату. Національні збори приймають присягу Президента Республіки перед зайняттям ним посади (ст. 130); заслуховують звернення Президента (ст. 144 п. 8); визначають стійку нездатність Президента Республіки виконувати свої функції через стан здоров'я (ст. 131 п.4), а також можуть схвалити рішення про притягнення Президента до відповідальності за порушення Конституції, закону. За ці дії Президент несе відповідальність перед Державним Трибуналом. Національні збори прийняли нині чинну Конституцію. Компетенція Сейму закріплена, головнім чином, Конституцією 1997 р. та іншими нормативними актами, в тому числі Регламентом Сейму. Вона є основним критерієм для визначення правового положення і ролі Сейму в державному та політичному житті, його взаємовідносин з іншими державними органами. До компетенції Сейму належить затвердження програми діяльності уряду і винесення йому вотуму довіри, контроль за його діяльністю; утворення Конституційного трибуналу, Державного трибуналу, Найвищої Палати контролю, обрання Уповноваженого з прав громадян. Він виконує також ряд зовнішньополітичних функцій. Сейм від імені Республіки Польща приймає рішення про стан війни і укладення миру. Сейм може приймати постанову про стан війни тільки в разі збройного нападу на територію Республіки Польща або в разі необхідності виконання міжнародних договорів про спільну оборону від агресії. Якщо Сейм не може зібратися на засідання, рішення про стан війни приймає Президент Республіки. Головною функцією Сейму є законодавство. Він приймає Конституцію, конституційні закони (разом із Сенатом та Президентом), постанови. Конституція широко, без будь-яких обмежень (які є, наприклад, в конституціях Франції, США, Австрії та Болгарії), закріплює повноваження Сейму в законодавчій галузі. “Сейм, - говориться у ст. 120 Конституції, - приймає закони більшістю голосів у присутності не менш як половини загальної кількості депутатів, якщо Конституція не передбачає іншого”. Так само Сейм приймає постанови, коли закон чи постанова Сейму не передбачає іншого. Право законодавчої ініціативи, тобто право на внесення пропозиції про прийняття нового закону або внесення змін до чинного закону, яку обов'язково повинен розглянути Сейм, мають, відповідно до ст. 113 Конституції, депутати, Сенат, Президент та Рада Міністрів. Тільки Раді Міністрів належить виняткове право вносити законопроекти, які регулюють питання бюджету (ст. 221 Конституції). Законодавча ініціатива належить також групі не менш як 100 тис. громадян, які мають право обирати до Сейму. Регламент Сейму Республіки Польща 1992 року зі змінами, внесеними 1996 p., деталізує порядок внесення законопроекту об'єктами права законодавчої ініціативи. Так, депутатський проект закону може бути внесений комісією Сейму або за підписом не менш як 15 депутатів. Сенат, згідно з Регламентом Сенату Республіки Польща, здійснює право законодавчої ініціативи так: під час обговорення того чи іншого питання виникає необхідність і доцільність внесення законопроекту. Його можуть вносити комісія або не менш як десять сенаторів. Коли Сенат ухвалив рішення про необхідність прийняття закону, він повідомляє про це Маршала Сейму та Голову Ради Міністрів. Президія Сенату передає законопроект на розгляд комісії з ініціативи та законодавчих завбачень, яка залучає до розгляду законопроекту інші постійні комісії, і після обговорення комісія пропонує Сенату відповідну пропозицію. Якщо ця ініціатива схвалюється, Маршал Сенату повідомляє про неї Сенат, Маршала Сейму та Голову Ради Міністрів. Таким чином, законопроекти вносяться до Сейму не від сенаторів чи постійної комісії, а від усього Сенату. Проекти законів і постанов на адресу Маршала Сейму вносяться у письмовому вигляді й повинні бути обґрунтовані. Необхідно розкрити мету їх прийняття, становище нормотворчого врегулювання в цій галузі, звернути увагу на те, як було врегульовано це питання попередніми правовими нормами і як передбачається їх врегулювати, які можуть бути суспільні економічні та фінансові наслідки, джерела фінансування, підсумки консультацій, політичних дискусій тощо. Якщо стосовно проектів законів і постанов виникають сумніви щодо їх відповідності чинним нормам права, Президія Сейму може звернутися до законодавчої комісії для одержання від неї висновку. Якщо законодавча комісія зробила позитивний висновок, Маршал Сейму віддає розпорядження про його розмноження і передачу друкованого тексту депутатам. Одночасно Маршал Сейму направляє проекти законів і постанов Президенту, Маршалу Сенату та Голові Ради Міністрів. Розгляд проектів законів відбувається шляхом трьох читань, а постанов - двох. Такий порядок розгляду дає змогу докладніше обговорити законопроект чи постанову та удосконалити їх. Вперше законопроект заслуховується на засіданні комісії, окрім законопроектів про зміни в Конституції, проектів конституційних законів, які регулюють основні права та свободи громадян, виборче право з обрання Сейму та Сенату, Президента, право власності та інших важливих законопроектів - вони розглядаються на засіданні Сейму. Перше читання законопроекту (постанови) відбувається на сьомий день після одержання депутатами друкованого тексту, якщо Сейм не прийме іншого рішення. Читання включає обгрунтування проекту ініціатором внесення законопроекту, запитання депутатів і відповіді на них, дискусій щодо загальних принципів проекту. Завершується перше читання на засіданні Сейму передачею проекту до комісій, у тому числі й до законодавчої комісії, або тільки до останньої, якщо Сейм не відхилив проект у цілому. У розгляді проекту чи постанови беруть участь зацікавлені комісії та окремі депутати, які не входять до цих комісій, але мають право дорадчого голосу. Коли проект розглядають кілька комісій, то вони направляють до Сейму спільну постанову, в якій викладається їхня точка зору. У ході другого читання подається до Сейму звіт комісії про проект, проводяться дискусії і вносяться поправки й пропозиції. Відбувається воно також на сьомий день після отримання депутатами звіту комісії. Право внесення поправок належить ініціаторові проекту, депутатам і Раді Міністрів. Внесені поправки передаються до комісії, яка їх розглядає, подає додатковий звіт до Сейму, який приймає або відхиляє їх. Третє читання може відбутися негайно, якщо в другому проект не було направлено на повторний розгляд до комісії. Під час третього читання подається додатковий звіт комісії, якщо проект не був направлений на перерозгляд, доповідач подає поправки і доповнення, внесені під час другого читання. Спочатку голосу-ються поправки до окремих статей, а потім - проект у цілому в редакції, запропонованій комісією. Сейм приймає закони більшістю голосів у присутності не менш як половини загальної кількості депутатів, якщо Конституція не встановлює іншого. Маршал Сейму негайно передає закон Маршалу Сенату. Сенат мусить протягом 30 днів прийняти без змін або внести до нього поправки, чи відхилити його. Якщо Сенат протягом цього часу не ухвалює відповідного рішення, закон вважається затвердженим (ст. 121 Конституції). Постанову Сенату, яка відхиляє закон або вносить поправки до нього, Сейм може не ухвалити простою більшістю голосів у присутності не менш як половини всіх депутатів. Закон, прийнятий Сеймом і Сенатом, передається Президенту на підпис. Якщо Президент відхиляє закон або вносить до нього поправки, Сейм може не погодитися з ним, приймаючи постанову 3/5 голосів у присутності не менш як половини загальної кількості депутатів (ст. 122 п. 5 Конституції). Конституція передбачає прискорений спосіб розгляду законопроекту (ст. 123). Відповідно до цієї статті Рада Міністрів у мотивованих випадках, які вона визначає сама, може внести законопроект як терміновий. Тоді скорочується термін його підготовки та розгляду. Проект розглядає також Сейм або комісія, для якої визначається менший термін розгляду, проект включається до порядку денного засідання Сейму негайно. Розгляд термінових законів Сенатом відбувається протягом 14 днів, а строк підписання законів Президентом складає 7 днів. Внутрішня структура Сейму. Для ефективного санкціонування Сейму велике значення мають порядок організації та діяльності його внутрішніх органів. Ці питання регулюються Конституцією та рішенням Сейму від 30 липня 1992 р. “Про Регламент Сейму Республіки Польща” (зі змінами, внесеними 1993 і 1996 pp.). До органів Сейму входять Маршал Сейму, віце-маршали, Президія Сейму, Конвент сеньйорів (Конвент старійшин) і комісії Сейму. Перше засідання новообраного Сейму скликає Президент протягом 30 днів від початку виборів. На цьому засіданні депутати приймають присягу згідно зі ст. 104 Конституції. Відмова від прийняття присяги рівнозначна відмові від мандата. Після прийняття депутатами присяги обирається Маршал Сейму серед кандидатів, які висували не менш як 15 депутатів. Якщо під час першого голосування жоден із кандидатів не дістав абсолютної більшості голосів і було висунуто більше одного кандидата, то в наступних турах голосування зі списків кандидатів викреслюється той, який дістав найменше число голосів. Сейм обирає Маршала Сейму абсолютною більшістю голосів у присутності не менш як половини загальної кількості депутатів. Обраний Маршал керує засіданнями Сейму. Кількість віце-маршалів визначається Сеймом і обираються вони в такому самому порядку, як і Маршал. Сейм також обирає секретарів. Маршал Сейму охороняє права і гідність Сейму, представляє його, керує обговоренням питань, що вносяться до порядку денного, а також діяльністю Президії Сейму, скликає Конвент сеньйорів і керує його роботою, слідкує за порядком на території Сейму, виконує інші функції, передбачені Регламентом Сейму, конституційними та іншими законами. Частину повноважень Маршала виконують віце-маршали Сейму. Велику роль у виконанні Сеймом своїх повноважень відіграють постійні комісії. Конституція обмежується вказівкою про те, що Сейм може обирати зі свого складу комісії, а Регламент Сейму вже детально визначає завдання, види та порядок їх діяльності. Усі питання, що входять до компетенції Сейму, вирішуються на його пленарних засіданнях. Детальний аналіз і належне вирішення складних і важливих державних питань, що виносяться на розгляд засідань Сейму, потребує скрупульозної попередньої підготовки. Цю роботу виконують комісії Сейму - органи, утворені для розгляду й підготовки питань, що складають предмет роботи Сейму, висловлюють думку про питання, що доручені їм Сеймом чи Президією Сейму для обговорення. Вони також є органами Сейму в галузі контролю за діяльністю окремих державних органів територіального самоврядування та інших органів і організацій у сфері втілення в життя законів та рішень Сейму. Комісії обираються, як правило, під час першого засідання новообраного Сейму зі складу депутатів. Комісії надається право заслуховувати запрошених осіб у такому порядку, як це передбачає кримінально-процесуальний кодекс. Крім того, Сейм може утворювати та скасовувати надзвичайні комісії і одночасно визначати для них завдання й порядок діяльності. Такі комісії часто займаються підготовкою найбільш важливих законів (конституції, конституційних законів тощо). Загальновідомо, що авторитет парламенту залежить від ефективності діяльності комісій та їх кількості. Постійні комісії утворюються за галузевим принципом і за сферами діяльності. Внаслідок утворення цілого ряду комісій Сейм має можливість більш систематично та всебічно вирішувати важливі питання державного, політичного та культурного життя країни. Депутатські клуби та групи в Сеймі. Політичні партії беруть активну участь у виборчій кампанії. Якщо політичним партіям чи партійним коаліціям поталанило здолати 5 %-й бар'єр для політичної партії і не менше 8 % - для виборчої партійної коаліції, ще передбачені Положенням про вибори до Сейму, то їх кандидати мають право бути представлені в Сеймі. Відповідно до Регламенту, депутати можуть утворювати в Сеймі клуби та групи за політичною належністю. Клуби утворють депутати-члени однієї політичної партії, яка нараховує в Сеймі не менше 15 депутатів. Групу можуть утворювати депутати-члени однієї політичної партії, які мають у Сеймі не менше трьох депутатів. Депутат Сейму може бути членом тільки одного клубу чи групи. Роботою депутатського клубу керує голова, а більш численного - президія. Клуб намагається втілювати в життя політику своєї партії в Сеймі та його органах, головним чином, у роботі постійних і тимчасових комісій. Він значною мірою впливає на формування внутрішніх органів і на діяльність палати. Зі складу більш численного парламентського клубу, як правило, обирають керівні органи палати. Такі клуби (або їхня коаліція), в першу чергу, визначають напрям законодавчої діяльності парламенту тощо. Сенат, порядок його обрання, склад і повноваження. За Конституцією 1921 р. Сенат за способом формування і компетенцією мало чим походив на демократичний інститут. Він обирався на основі менш демократичної виборчої системи, ніж Сейм. Активне виборче право належало громадянам, яким виповнилося на день призначення виборів 30 років. Пасивне виборче право належало громадянам по досягненні 40-річного віку. За Конституцією 1935 p., яка скасувала значну кількість демократичних інститутів (передбачених попередньою Конституцією), Сенат був перетворений на державний орган, права якого були розширені за рахунок скорочення компетенції Сейму. Йому надавалося право вимагати скасування рішень Сейму про відставку уряду, про надзвичайний стан, ратифікацію міжнародних договорів. Були скасовані навіть ті невеличкі демократичні положення, на підставі яких обиралися сенатори. Одна третина сенаторів призначалася “підзвітним перед Богом та історією Президентом”, інші дві третини обиралися двоступеневим голосуванням на основі надто обмеженого виборчого права. На референдумі 1946 р. Сенат було скасовано. Ідея відновлення Сенату була запропонована Демократичною партією ще наприкінці 50-х років. Сенат був .утворений як самостійна палата лише на підставі Закону “Про зміни Конституції Польської Народної Республіки” від 17 квітня 1989 р. Сенат обирається відповідно до Закону “Положення про вибори до Сенату” від 16 серпня 1991 р. зі змінами 1994 p., який передбачає, що вибори проводяться на основі Положення про вибори до Сейму, коли цей закон не встановлює іншого. Вибори до Сенату відбуваються одночасно з виборами до Сейму, Сенат складається зі 100 сенаторів, яких обирають по воєводствах на строк повноважень Сейму загальними та прямими виборами при таємному голосуванні. Право висувати кандидатів у сенатори належить політичним партіям і виборцям. Неможливо одночасно бути кандидатом до Сейму і Сенату. Обраним до Сенату може бути кожний польський громадянин, який має право обирати і якому до дня виборів виповнилося ЗО років. Дійсність виборів до Сенату підтверджує Верховний Суд. Мандат сенатора припиняється зі смертю сенатора, при відмові від прийняття присяги, позбавленні виборчого права, відмові від мандата, вирішенням Державного Трибуналу за порушення правил займатися господарською діяльністю згідно зі ст. 107 Конституції. Повноваження Сенату та його внутрішня структура. Сенат має право законодавчої ініціативи й розглядає закони, прийняті Сеймом. Маршал Сенату ці закони передає до відповідної комісії. Розглянувши закон, комісія вносить пропозицію до Сенату: прийняти закон без поправок, внести до тексту поправки або відхилити його. Якщо Сенат протягом 30 днів із моменту одержання не приймає відповідного рішення, вважається, що він з цим законом погоджується (ст. 121 Конституції). При розгляді закону про бюджет Сенат може вносити поправки протягом 20 днів з дня його одержання від Сейму (ст. 223 Конституції). Питання про поправки до закону або про його відхилення в цілому вирішується постановою Сейму, прийнятою абсолютною більшістю голосів у присутності половини усіх депутатів Сейму. Крім законодавчих повноважень Сенат дає згоду Президентові призначити у справах, які мають особливе значення для держави, референдум. Сенат бере участь разом із Сеймом на засіданнях Національних зборів. Голова Найвищої палати контролю призначається Сеймом за згодою Сенату строком на шість років і може бути призначений повторно тільки один раз (ст. 205 Конституції). Таке саме право має Сенат відносно Уповноваженого з прав громадян, який призначається строком на п'ять років. Внутрішня структура Сенату подібна до структури Сейму. Вона також регулюється Конституцією (ст. 124) та постановою Сенату Республіки Польща “Про Регламент Сенату” від 23 листопада 1990 р. в редакції 1996 р. Органами Сенату є Маршал Сенату, Президія Сенату, Конвент сеньйорів (Конвент старійшин), комісії. Призначення органів Сенату те саме, що й органів Сейму, але стосується сфери діяльності другої палати, компетенція якої відрізняється від першої. Ця відмінність виявляється у мірі участі Сенату в законодавчій діяльності, а функція контролю за діяльністю уряду здійснюється Сеймом. Це, наприклад, наклало відбиток на кількість та види постійних комісій, серед яких немає галузевих комісій і комісій конституційної відповідальності. Завдання постійних комісій Сенату визначаються інакше, ніж Сейму. Так, Регламент Сенату зазначає, що комісії Сенату є органами, які утворюються для розгляду та підготовки питань за власною ініціативою або переданих їм Сенатом, Маршалом Сенату чи Президією Сенату. Комісії в межах своєї компетенції обговорюють і передають Сенату висновки щодо законів, прийнятих Сеймом. Президент Республіки. Порядок його обрання, повноваження та відповідальність. Інститут президентства не є якимось новим державним органом для Польщі. Його передбачали ще Конституції 1921 та 1935 років. Законодавчий Сейм, який діяв з 1947 по 1952 pp., прийняв у грудні 1947 р. Конституційний закон про обрання Президента Республіки Польща. Тоді Президент обирався Законодавчим Сеймом терміном на сім років. Закон не обмежував строку для його переобрання. Кандидатура на посаду Президента могла бути висунута за підписом не менш як 50 депутатів. Обраним вважався той кандидат, який дістав абсолютну більшість голосів депутатів Законодавчого Сейму. Інститут президентства діяв до прийняття Конституції 1952 p., коли його замінили колегіальним главою держави - Державною радою. Державна рада тоді стала вищим колегіальним постійно діючим органом, який утворював Сейм із числа своїх депутатів. Вона мала великі повноваження і фактично підміняла Сейм, оскільки він працював протягом двох коротеньких сесій протягом року. У квітні 1989 р. Сейм прийняв закон “Про зміну Конституції ПНР”, за яким замість Державної ради був утворений інститут президентства. Президент обирався на спільному засіданні Сейму та Сенату, об'єднаних у Національні збори. Цей спосіб обрання Президента був змінений законом 1990 р. про обрання Президента, а потім і Конституційним Законом “Про відносини між законодавчою та виконавчою владою Республіки Польща, а також - територіальне самоврядування” від 17 жовтня 1992 р. Президент з того часу став обиратися виборцями безпосередньо. Згідно зі ст. 126 діючої Конституції, Президент Республіки Польща є вищим представником Республіки Польща і гарантом безперервності державної влади. Президент слідкує за додержанням Конституції, стоїть на варті суверенітету і безпеки держави, а також недоторканності й цілісності її території. Президент Республіки обирається нацією на загальних, рівних, прямих виборах таємним голосуванням строком на п'ять років і може бути обраний повторно лише один раз. Президентом Республіки може бути обраний польський громадянин, якому виповнилося на день виборів 35 років і який володіє повнотою виборчих прав до Сейму. Правом висувати кандидатів у Президенти користуються не менш як 100 тисяч громадян, які мають право обирати до Сейму. Вибори Президента Республіки призначає Маршал Сейму на день, який припадає на період не раніше 100 днів і не пізніше 75 днів до завершення строку повноважень Президента, який обіймає цю посаду, а у випадку вакантності посади Президента - не пізніше 14-го дня після того, як стала вільною посада Президента. У цьому разі вибори мають відбутися через 60 днів після їх призначення. Обраним Президентом Республіки вважається той кандидат, який дістав понад половину поданих дійсних голосів виборців. Якщо під час першого туру жоден з кандидатів не дістав необхідної кількості голосів, то на 14-й день після першого голосування проводиться повторне голосування. У цьому голосуванні беруть участь ті два кандидати, які під час першого голосування дістали по черзі найбільшу кількість голосів. Якщо один із цих двох кандидатів відмовився балотуватися, втратив виборче право або помер, на його місце при повторному голосуванні на вибори допускається кандидат, який дістав по черзі найбільшу кількість голосів під час першого голосування. Обраним Президентом вважається кандидат, який у другому голосуванні дістав найбільше голосів. Під час виборів 2000 р. Президентом Республіки Польща був обраний на другий строк ще в першому турі лідер лівих сил Олександр Квасьневський. Дійсність обрання Президента Республіки підтверджується Верховним Судом. Термін повноважень Президента розпочинається з дня вступу на посаду, але до цього він повинен прийняти присягу перед Національними зборами. Президент не може обіймати ніякої іншої посади або виконувати які-небудь публічні функції, за винятком тих, що пов'язані з виконанням своєї посади. Конституція Республіки Польща та інші закони надають Президентові дуже значні повноваження в усіх галузях державного життя. Президент призначає вибори до Сейму і Сенату на день, вільний від праці, скликає перше засідання Сейму і Сенату; може розпустити Сейм у випадках, передбачених Конституцією, після того, як вислухає думку Маршала Сейму та Маршала Сенату. (Такими випадками є: нерозгляд Сеймом протягом чотирьох місяців з дня передачі йому Радою Міністрів для прийняття проекту закону про бюджет; відмова в затвердженні складу уряду, який був сформований за дорученням Президента; відмова Сейму у вотумі довіри уряду. В умовах надзвичайного стану Президент не має права розпускати Сейм.) У день оголошення постанови Президента про розпуск Сейму закінчується строк повноважень і Сейму, і Сенату, Президент може звернутися з посланням до Сейму, Сенату або до Національних зборів. За посланнями дебати не відбуваються. Президент бере активу участь у законодавчій діяльності. Про це свідчить хоча б той факт, що Конституція надає йому право законодавчої ініціативи (а таким правом користуються президенти небагатьох країн). Прийнятий Сеймом і Сенатом закон Маршал Сейму передає Президентові для підпису. Президент може мотивованою постановою повернути його Сейму для повторного розгляду. Президент може перед підписанням закону звернутися до Конституційного трибуналу з пропозицією перевірити, чи відповідає цей закон Конституції. Конституція надала Президентові не тільки право відкладального вето, а й право вибіркового вето (ст. 122, п. 4 Конституції). Президенту також надане право за згодою Сенату з винятково важливих державних питань призначати референдум. Президент має деякі повноваження і у сфері управління. Він призначає Голову Ради Міністрів, приймає відставку уряду, є Верховним Головнокомандуючим Збройних сил, призначає та звільняє Начальника Генерального штабу Війська Польського і командуючих родами Збройних сил, призначає Першого голову і голів Верховного Суду, вносить до Сейму пропозиції про призначення Голови Національного банку Польщі, надає польське громадянство та вирішує питання про вихід із нього. Важливі повноваження має Президент у галузі зовнішніх відносин. Він здійснює загальне керівництво у сфері міжнародних відносин, призначає і звільняє дипломатичних представників в іноземних країнах, приймає вірчі та відкличні грамоти акредитованих при ньому дипломатичних представників іноземних держав, а також ратифікує та денонсує міжнародні договори, про що ставить до відома Сейм і Сенат. Президент здійснює загальне керівництво у галузі внутрішньої та зовнішньої безпеки. Дорадчим органом при Президентові виступає Рада національної безпеки. Президент має повноваження ввести воєнний стан на частині або на всій території країни, оголосити часткову чи загальну мобілізацію, ввести надзвичайний стан. Посада Президента стає вакантною внаслідок його смерті, відмови від посади; недійсності виборів Президента; рішення Національних зборів про визнання нездатності тривалий час виконувати свої обов'язки за станом здоров'я. Постанова приймається не менш як двома третинами голосів у присутності не менш як половини всіх членів Національних зборів. Президент звільняється з посади постановою Державного трибуналу. Тимчасово, до зайняття посади новообраним Президентом, його функції виконує Маршал Сейму, а якщо він не може їх виконувати, - Маршал Сенату (ст. 131 Конституції). За порушення Конституції або законів, а також за вчинення злочину Президент може бути притягнутий до відповідальності Державним трибуналом. Постанова про притягнення Президента до відповідальності може бути прийнята Національними зборами не менш як двома третинами голосів від законної кількості членів і за умови, що пропозиція про це буде внесена не менш як однією чвертю всіх членів Національних зборів. Від моменту прийняття постанови про висунення обвинувачення проти Президента він відсторонюється від виконання своїх функцій. Рада міністрів. Компетенція Ради міністрів. Конституція передбачає порядок формування, повноваження та відповідальність Ради міністрів. Право формування уряду доручається тій політичній партії або партійній коаліції, яка перемогла на виборах і дістала більшість депутатських мандатів у Сеймі (парламентський спосіб формування уряду). Схематично Конституція передбачає такий порядок формування уряду: Президент доручає сформувати уряд лідеру партії або партійної коаліції, яка має більшість депутатів у Сеймі, - майбутньому кандидату на посаду Голови Ради міністрів. Утворений уряд подає Сейму програму своєї діяльності, яка повинна бути схвалена абсолютною більшістю депутатів. Якщо уряд не дістав вотуму довіри, призначення кандидатури на посаду Голови Ради міністрів, якому доручається формування уряду, переходить від Президента до Сейму. Склад такого уряду також вимагає абсолютної більшості голосів депутатів. А якщо й цей уряд не дістав вотуму довіри, право рекомендувати кандидатуру на посаду Голови Ради міністрів знову переходить до Президента. Утворений в такий спосіб уряд може бути затверджений не абсолютною, а простою більшістю голосів депутатів. Такі самі вимоги пред'являються Конституцією і до уряду, створеному Головою Ради міністрів, кандидатура якого висунута Сеймом. Якщо Уряд не створений, Президент розпускає Сейм і призначає нові вибори. Сейм за пропозицією не менш як 46 депутатів (одна десята частина всього складу) може прийняти вотум недовіри уряду абсолютною більшості голосів й одночасно обрати нового Голову Ради міністрів, якому Президент доручає створити уряд. Президент, приймаючи відставку Ради міністрів, доручає голові виконувати обов'язки до часу призначення нової Ради міністрів На відміну від конституцій, наприклад Франції, Італії, Іспанії та інших країн, які лаконічно закріплюють компетенцію уряду, Конституція Польщі закріплює її дуже докладно (ст. 146). Рада міністрів здійснює внутрішню та зовнішню політику, керує всією державною адміністрацією, схвалює рішення з питань державної політики, якщо Конституція не відносить останні до компетенції Президента або іншого державного органу чи територіальних органів самоврядування; забезпечує виконання законів; приймає постанови; здійснює законодавчу ініціативу щодо бюджетного законодавства, закону про тимчасовий бюджет тощо.

США (президентська республіка)

Відповідно до принципу розділення влади кожна з трьох гілок уряду (виконавчої, законодавчої та судової) функціонує відносно незалежно від інших. Разом з тим "вбудована" в цей принцип система стримувань і противаг наділяє кожну гілку здатністю контролювати дії інших. Наприклад, Конгрес може здійснюватиконтроль дій Президента через бюджет, прийняття якого є головним пріоритетом законодавчого органу. З іншого боку, Президент може використати право вето законів, прийнятих Конгресом. Цей принцип поділу влади з урахуванням системи стримувань і противаг увійшов в історію як Медісонівська модель уряду. Відносна незалежність влади пов'язана і з різним способом їх формування: Конгрес - прямим голосуванням виборців (правда, на різні терміни для обох палат); Президент - через вибрану прямим голосуванням колегію вибірників. Верховний Суд - довічним призначенням суддів Президентом за згодою Сенату двохпартійність, що встановилася в США, також впливає на систему стримувань і противаг. Постійне суперництво і протиборство партій веде до їх взаємоконтролю на всіх рівнях влади, і, з іншого боку, не дає "розкиду" і не викликає подиву виборців, яке створює багатопартійна система. Партія меншини в США контролює урядова більшість, обидві фракції Конгресу - Президента і виконавчу владу. Незважаючи на багато проблем, пов'язані зі складністю механізму поділу влади (наприклад, затягування на сторіччя прийняття Закону про виборців, расової дискримінації негрів), Медісоновская модель відгородила США від диктатури (її в історії країни просто не було, що не характерно для, наприклад, європейських держав) і надійно захистила конституційні основи демократії. Багато американців вірять, що саме цей реалізм відносно людської природи і увага до інституційним перевірочним механізмам є одним з головних внесків засновників в освіту системи, яка була ефективною в гарантуванні свободи і запобігання тиранії.

Отже, Конгрес США складається з двох палат: Палати представників та Сенату. Палата представників є органом загальнонаціонального представництва. Конституцією встановлено наступні вимоги до кандидатів: член Палати представників повинен досягти 25 років, бути громадянином США не менше семи років і жителем того штату, від якого він обирається. Верхня палата - Сенат є органом представництва штатів. Незалежно від чисельності населення кожен зі штатів представлений в ньому двома депутатами. Але на відміну від останньої кожні два роки склад Сенату переобирається на одну третину. Ця обставина надає йому особливий статус постійно діючого органу. Особлива роль Сенату визначається також тим, що за ним за Конституцією закріплено ряд самостійних повноважень (Ст. I, раз. 3). За порадою і за згодою Сенату полягають міжнародні договори. З його схвалення Президент призначає на посади федеральних суддів і посадових осіб федеральної адміністрації. Чимале значення набуває і невеликою в порівнянні з Палатою представників чисельний склад Сенату, що зумовлює його роль як елітарного інституту влади. Згідно з Конституцією США (Ст. II, раз 1). Вся виконавча влада належить Президенту. Він керує і здійснює контроль за діяльністю системи органів федерального управління, про яку Конституція згадує лише у зв'язку з імпічментом, правом Президента, правом Президента призначати на посади в державному апараті США (ст. II, раз. 2) і повноваженням вимагати надання звітів від підлеглих йому органів.

Згідно резолюція про військові повноваження 1973 перш ніж застосувати військову силу, Президент "в кожному можливому випадку" повинен консультуватисяз Конгресом. Якщо військові дії почалися, Президент зобов'язаний протягом 48 годин представити Конгресу доповідь у письмовому вигляді. У доповіді повинні зазначатися: обставини, що викликали необхідність використання Збройних сил Сполучених Штатів; повноваження за Конституцією та законодавством,відповідно до яких було здійснено їх використання; оцінка масштабу і тривалості військових дій або загрози залучення в них. Без санкції Конгресу військові дії можуть тривати не більше 60 днів. У крайніх, випадках зазначений строк продовжується ще на 30 днів, якщо Президент вважає, що це необхідно для безпечного виведення Збройних сил США. Однак якщо Конгрес прийме збігається або спільну резолюцію, в якій міститься вимога припинити військові дії, Президент зобов'язаний підкоритися до закінчення як першого, так і другого терміну.

Щодо тематики міжнародних договорів США слід зазначити, що договори в США полягають під безпосереднім контролем Президента і передаються на схвалення Сенату. Сам процес ратифікації договорів складається з двох самостійних стадій: на першій Сенат стверджує договори, на другий, Президент визначає на власний розсуд, чи слід йому скористатися отриманим згодою і ратифікувати договір. Позиції Сенату в цих питаннях досить сильні. Сенат може не лише відхилити договір, але і внести до його тексту поправки або застереження, або просто його не розглядати.

Підводячи підсумки, хотілося б відзначити, що між Конгресом і Президентом США немає партнерства. У системі поділу влади явний перевага виявилася на боці виконавчої влади, що відтісняють законодавців на другий план. Ця тенденція, судячи з усього, необоротна. Положення Президента як глави виконавчої влади і держави зумовлює його домінування у сфері законотворчості, бюджету і фінансів, державного управління і зовнішньої політики. Зламати співвідношення сил між законодавчою і виконавчою владою Конгрес не може.

Специфіка написання кваліфікаційної роботи з політології передбачає безліч факторів небезпеки, що зумовлені як безпосереднім процесом розробки проблеми та її вирішення через наукову концептуалізацію, так і через виконання функціональних обов'язків, цим процесом зумовлених.

Аналізуючи стан умов праці необхідно зупинитись на кількох важливих моментах. Оскільки робота виконувалась на комп'ютері, то і умови праці були облаштовані у відповідності до вимог щодо такого роду праці. Робота з комп'ютером вимагає значної розумової напруги і супроводжується нервово-емоційним навантаженням.

Процес праці в такому контексті передбачає наступні моменти:

1. Фізичне навантаження. В даному положенні варто зазначити, що переважна частина роботи виконується у сидячому стані і основне навантаження спрямовується на спину.

2. Нервово-психічна напруженість праці. Основна напруга спрямовується на зір, а також зумовлюється великим обсягом та складністю оброблюваної інформації. Водночас варто зазначити і те, що тривалість такої зосередженої роботи теж велика і її складно підрахувати, адже на протязі затвердженого терміну для її виконання часто поєднується із семестровим навантаженням на виконавця. Така ж неоднозначність стосується і тривалості техноічних перерв протягом робочого дня - такі перерви носять нерегламентований характер. Щодо шумового забруднення, то останнє часто зумовлюється і потребою урізноманітнити робочий процес.

Описуючи організацію робочого місця і роботи варто зупинитись на кількох моментах, зокрема стосовно санітарно-гігієнічних та ергономічнімх вимог до параметрів робочого місця, розміщення обладнання, пристроїв та персонального комп'ютера на ньому, психофізіологічних особливостей праці.

Наукова організація робочого місця передбачала створення всіх необхідних умов для високопродуктивної і високоякісної праці за можливо менших фізичних зусиль і прагненні мінімізувати нервовову напруженість. Вона виявилась у оснащеності робочого місця відповідним основним і допоміжним устаткуванням, технологічною і організаційною оснасткою; раціональним плануванням; створенням безпечних і здорових умов праці.

Під час роботи з персональним комп'ютером було дотримано наступні вимоги.

Площа приміщення, в якому розташовувались персональний комп'ютер та технічні засоби, визначались за наступними параметрами: площа -- не менше 6,0 м2; об'єм -- не менше 20,0 м3. Робоче місце розташовувалось на відстані 1,5 м від стіни з вікном.

Конструкція робочого місця забезпечила підтримання оптимальної робочої пози з такими ергономічними характеристиками: ступні ніг - на підставці для ніг; стегна - в горизонтальній площині; передпліччя - вертикально; лікті - під кутом 70-90° до вертикальної площини; зап'ястя зігнуті під кутом не більше 20° відносно горизонтальної площини; нахил голови - 15-20° відносно вертикальної площини.

ПК і його периферійні пристрої (принтер, сканер) розміщувались на основному робочому столі, з лівого боку. Висота робочої поверхні столу для ПК складала 700 мм. Розміри столу: висота 750 мм, ширина 900 мм, глибина 900 мм.

Робочий стіл для ПК мав простір для ніг висотою 700 мм, шириною 600 мм, глибиною на рівні колін 500 мм, на рівні витягнутої ноги - 750 мм. Робоче сидіння ПК було оснащено такими елементами: сидіння, спинка. Воно було підйомно-поворотним, таким, що регулюється за висотою, кутом нахилу сидіння та спинки, за відстанню спинки до переднього краю сидіння, висотою підлокітників.

Монітор та клавіатура розташовувались на оптимальній відстані від очей. Діагональ монітору склала 43 см (17"), відповідно відстань до очей складала 750 мм. Клавіатура розміщувалась на поверхні на відстані 100-300 мм від краю. Кут нахилу клавіатури в межах 5-15 градусів. Розміщення принтера не перешкоджало добрій видимості монітору, зручність ручного керування пристроєм введення-виведення інформації в зоні досяжності моторного поля: по висоті 1200 мм, по глибині 450 мм.

З метою запобігання перевантаження організму як в цілому, так і окремих його функціональних систем, передусім зорового та рухового аналізаторів, центральної нервової системи, загальний час щоденної роботи з ПК було обмежено 50 % часу робочого дня.

З урахуванням характеру трудової діяльності, напруженості та важкості праці з використанням ПК під час основної роботи за восьмигодинної робочої зміни було встановлено додаткові регламентовані перерви тривалістю 10 хв через кожну годину роботи.

Санітарно-гігієнічні вимоги до умов праці під час виконання роботи було дотримано у повному обсязі. Параметри мікроклімату у приміщенні забезпечили комфортне самопочуття організму.

Світло розташовувалось з лівого боку та забезпечило коефіцієнт природної освітленості не нижче 1,5 %. Освітленість за штучного освітлення в площині робочої поверхні становило 300-500 Лк. Щоб уникнути світлових відблисків від екрану та клавіатури використовувалось комп'ютерне обладнання з матовою поверхнею. Для захисту очей від прямого сонячного світла чи джерел штучного освітлення застосовувались жалюзі на вікнах.

Вимоги до рівнів шуму та вібрації було дотримані. «Гігієнічна регламентація шумів ґрунтується на критерії збереження здоров'я та працездатності людини» [1], відповідно рівень шуму, що супроводжував роботу, коливався у межах 40-50 дБА. Вимоги до рівня електромагнітних випромінювань, електростатичних та магнітних полів також були дотримані, оскільки не перевищували допустимих норм.

Облаштовуючи приміщення для роботи з ПК, було передбачено припливно-витяжну вентиляцію, кондиціювання повітря, оскільки «вентиляція є одним із найважливіших санітарно-гігієнічних заходів, що забезпечують нормалізацію повітряного середовища у приміщенні» [1].

Заходи особистої гігієни на робочому місці передбачали щоденне вологе прибирання, утримання у чистоті робочого місця, наявність на робочому місці тільки необхідних для роботи засобів. На робочому місці було дотримано вимог правил внутрішнього розпорядку, зокрема, заборонено приймати їжу, пити, курити та інше.

Особиста гігієна була забезпечена через дотримання рядку положень:

1. Заходи безпеки під час експлуатації персонального комп'ютера та периферійних пристроїв: правильну організацію робочого місця та дотримання оптимальних режимів праці та відпочинку під час роботи з ПК; експлуатацію сертифікованого обладнання; дотримання заходів електробезпеки; забезпечення оптимальних параметрів мікроклімату; забезпечення раціонального освітлення робочого місця; зниження рівня шуму та вібрації.

2. Заходи безпеки під час експлуатації інших електричних приладів: стеження за справним станом електромережі, розподільних щитків, вимикачів, штепсельних розеток, лампових патронів, а також мережевих кабелів живлення, за допомогою яких електроприлади під'єднують до електромережі; постійним стеженням за справністю ізоляції електромережі та мережевих кабелів, не допускаючи їхньої експлуатації з пошкодженою ізоляцією.

Щодо можливості аварійних ситуацій на робочому місці техногенного характеру та загрози природного характеру, що можуть перерости у надзвичайні ситуації, то таких вдалось уникнути за рахунок проекту протипожежних і противибухових заходів.

Оскільки специфіка написання кваліфікаційної роботи з політології не передбачає використання пожежовибухонебезпечних речовин і матеріалів, то і аварійних ситуацій через їх використання вдалось уникнути.

Водночас і приміщення, в межах якого відбувалось виконання кваліфікаційної роботи, не підпадало під категорію пожежонебезпечності - оскільки процес виконання дослідження не вимагав використання швидко займистих та вибухонебезпечних речовин.

Пожеж вдалось уникнути за рахунок: дотримання пожежних норм і правил; виконання правил встановлення та експлуатації систем енергопостачання, опалення, вентиляції, правил експлуатації електричного та газового обладнання.

Також було розроблено схему евакуації з приміщення, у якому виконувалась робота.

Було розроблено схему, що передбачає наявність евакуаційних шляхів та виходів зокрема це: дверні отвори, що ведуть безпосередньо назовні, на сходовий майданчик з виходом назовні безпосередньо або через вестибюль, а також у сусідні приміщення того ж поверху, що не містять виробництв, які мають безпосередній вихід назовні або на сходовий майданчик.

Шляхи та виходи відповідали таким вимогам: вони утримувались вільними, не захаращувалися та у разі потреби могли забезпечити евакуацію; кількість та розміри евакуаційних виходів, їхні конструктивні рішення, умови освітленості відповідали протипожежним вимогам будівельних норм; двері на шляхах евакуації відчинялись в напрямку виходу з будівлі і замикалися лише на внутрішні запори, які легко можна було відімкнути.

Отже, підбиваючи підсумки означеним положенням техніки безпеки при виконанні кваліфікаційної роботи з політології варто зазначити, що специфіка організації простору її виконання повністю відповідали визначеним нормам. Умови санітарно-гігієнічних та ергономічних нормативів повністю дотримані. Все вищеозначене дає можливість констатувати, що робота виконана у відповідності до всіх існуючих норм техніки безпеки та безпечної організації праці.

ВИСНОВКИ

Отже, після вищенаведеного аналізу напівпрезидентської та президентської республік можна зробити наступні висновки.

Президентська республіка. її основні ознаки й особливості:

- президент об'єднує повноваження глави держави і главиь уряду (виконавчої влади);

- позапарламентський метод обрання президента: він обирається шляхом загальних виборів;

- позапарламентський спосіб формування уряду (його очолює або призначає президент);

- відсутність інституту парламентської відповідальності уряду (він несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом). У зв'язку з цим парламент (наприклад, Конгрес США) не має права відкликання уряду: можливий навіть протилежний партійний склад парламенту й уряду;