Як видно, в кожній з категорій зазвичай існує нижня межа, нижче якої інтереси не повинні декларуватися. Однак, як видно з деяких наведених прикладів, ці межі дуже змінюються залежно від місцевого контексту, і часто конкретні положення відображають спробу запобігти певного роду порушенням, що передусім і привели до впровадження етичних норм.

Погоджуючись із Г. Пауером, автор вважає, що для розроблення нової етики та режиму поведінки, також слід включити в них «універсальну статтю», яка пропонує членам парламенту виявляти обережність і обирати розумне рішення. Наприклад, список інтересів, що підлягають реєстрації у Великобританії, включає в себе прикінцевий пункт, який закликає членів парламенту декларувати все, що як можуть вважати інші особи, могло б вплинути на їхні робочі рішення.

Докладні правила етики та режиму поведінки необхідні для того, щоб охопити широкий діапазон можливих випадків. На самому базовому рівні це означає прийняття рішення щодо форми розкриття інформації, регулярності цього розкриття, і того, які категорії повинні бути включені до реєстру інтересів. Всі елементи системи мають бути взаємодоповнюючими, і наведені в кожному розділі подробиці визначатимуть, наскільки добре буде працювати вся система в цілому. Пауер Г. Посібник із парламентської етики і поведінки: довідник для парламентаріїв / Всесвітня цільова група з парламентської етики - С. 5-6

Мета розкриття інформації полягає в тому, щоб надати змогу іншим особам оцінити вірогідність існування конфлікту інтересів. Іншими словами, іноді буває достатньо знати про наявність інтересу без будь-яких подальших дій.

Однак в деяких випадках, коли характер зовнішнього інтересу безпосередньо пов'язаний з причетністю члена парламенту, може виникнути необхідність його відсторонення від подальшої участі у роботі, або ж у разі визнання судом порушення правил членом парламенту може виникнути потреба в застосуванні подальших санкцій.

Тим, хто розробляє етику та режим поведінки, відзначає Г. Пауер, необхідно вирішити, чи буде достатньо лише розкриття інформації. Цілком можливо, що в деяких випадках достатньо здійснення моніторингу можливості виникнення конфлікту інтересів. Наприклад, члени парламенту можуть бути просто зобов'язані оголосити про свої інтереси на початку дебатів - з тим, щоб дати можливість іншим учасникам зрозуміти наявність цих інтересів у певному питанні. За інших обставин парламент, можливо, побажає заборонити певні види діяльності членів парламенту з причини наявності у них інтересів. Парламентарій може бути позбавлений права виступати в певних дебатах і голосувати з конкретних питань, щодо яких їхні приватні інтереси, ймовірно, перебувають в конфлікті з громадськими обов'язками. Пауер Г. Посібник із парламентської етики і поведінки: довідник для парламентаріїв / Всесвітня цільова група з парламентської етики - С. 6

У більшості етик та режимів поведінки також існують обмеження для певних зовнішніх інтересів, які вважаються несумісними з членством у законодавчому органі. В багатьох парламентах існують правила «несумісності», що визначають категорії зовнішніх доходів і зайнятості, які вважаються невідповідними для роботи виборної посадової особи. Сюди зазвичай входить робота в таких делікатних професійних областях, як збройні сили, служба безпеки, державна служба або судочинство. Крім того, в деяких країнах існують обмеження на членство в парламенті духовенства. У всіх таких випадках парламентарії повинні звільнитися з такої роботи до того, як стати членами парламенту.

У деяких ситуаціях та країнах існують серйозні обмеження. Наприклад, у багатьох країнах, таких як Руанда, члени парламенту не можуть мати зовнішньої (позапарламентської) роботи в будь-якій формі. Мета такого обмеження полягає в збереженні незалежності політика й уникненні можливості того, щоб приватні бізнесові інтереси шкодили їхнім громадським обов'язкам. Ситуація у Великобританії відрізняється, і там діє той аргумент, що зовнішні інтереси дозволяють парламентаріям мати широку перспективу, яка допомагає в їхній законодавчій діяльності.

Існують також обмеження на форми працевлаштування політиків після того, як вони пішли у відставку. Політики - і особливо міністри - мали привілейований доступ до основних осіб, що приймають рішення, та до інформації під час роботи на своєму посту, і, ймовірно, це з ними залишилося й після того, як вони залишили парламент. У цілому етика та режими поведінки, як правило, прагнуть до встановлення обмежень для політиків - і особливо для міністрів - стосовно використання цієї інформації з метою особистої вигоди після того, як вони залишили свою посаду.

Тому зазвичай міністри не повинні допускатися до роботи в ділових областях, за які вони раніше відповідали. Наприклад, міністр оборони може схилятися до надання переваги певним компаніям у тому разі, якщо знатиме, що буде працювати на них після залишення своєї посади.

Етика та режим поведінки мають забезпечувати узгодження, надаючи членам парламенту достатню свободу для виконання роботи при дотриманні ними очікуваних стандартів поведінки. Безсумнівно, існує певна напруженість між нормами етики та депутатською недоторканністю. У країнах з демократичним напрямком розвитку може бути так, що умови диктують необхідність наявності певних відхилень з боку захисту члена парламенту. Проте етику та режим поведінки також слід розглядати і як спосіб забезпечення відсутності зловживання системами депутатської недоторканності. Пауер Г. Посібник із парламентської етики і поведінки: довідник для парламентаріїв / Всесвітня цільова група з парламентської етики - С. 6-7

У багатьох парламентах світу встановлені різноманітні норми депутатської етики. Як правило, ці норми зафіксовані у регламентах законодавчих органів. Крім цього існує практика прийняття спеціальних документів (наприклад - Кодекс поведінки для членів Парламенту у Великобританії); створення органів, які контролюють дотримання депутатської етики.

Серед основних механізмів забезпечення дотримання етичних норм в парламенті відносяться:

- дисциплінарні санкції. Перелік дисциплінарних покарань, які можуть бути застосовані до депутатів-порушників у демократичних країнах, є різноманітним - від простого попередження головуючого до виключення депутата.

- фінансові санкції.

Зазначені вище види санкцій зазвичай застосовуються Головуючою особою, причому головним чином тому, що вони мають безпосередній стосунок до пленарної роботи. Однак у випадку більш серйозних правопорушень існує тенденція передавати відповідні справи до Комітету з етики (якщо такий існує), який потім визначає характер санкцій.

Також слід зазначити, що важливим чинником забезпечення високого рівня правопорядку та професійної депутатської дисципліни у парламентах зарубіжних країн є певний тип парламентської культури, ознаками якого є, зокрема:

- домінування загальнопарламентської дисципліни над фракційною або коаліційною;

- високий авторитет формальних інститутів агрегації інтересів парламентарів - керівних органів парламенту, різноманітних міжфракційних узгоджувальних рад, депутатських комітетів та комісій тощо. Ломжець Ю.В. Формування інституту парламентської етики: зарубіжний і вітчизняний досвід [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://conference.nuos.edu.ua/catalog/lectureDetail?conferenceId=2608&lectureId=12392

3.2 Проблема кодифікації етичних вимог до парламентаріїв та державних службовців

Як влучно відзначає Т.Е. Василевська, необхідність удосконалення відносин у системі державної служби, потреба у зміцненні довіри у цій сфері зумовлюють актуальність кодифікування основних етичних вимог до державного службовця. Водночас сьогодні у середовищі державних службовців України спостерігається вельми неоднозначне ставлення до кодифікування етичних норм професійної діяльності. Виникають дискусії стосовно нагальності прийняття Етичного кодексу; його правового або морального характеру; механізмів, що дозволять уникнути декларативності і зроблять його дієвим; специфіки належних (або припустимих) санкцій за порушення етичних стандартів тощо. В Україні відбувається лише початковий етап подібних дискусій, які протягом кількох десятиліть точаться на Заході щодо змісту і дієвості етичних кодексів. Василевська Т.Е. Кодифікування етичних вимог до державних службовців як чинник європеїзації державної служби України // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз. - Вид-во УАДУ, 2002. - С.74

Т.Е. Василевська вважає, що слід визнати, що звинувачення етичних кодексів в антидемократичності, звуженні прав і свобод державних службовців, втручанні у приватне життя чиновників, використання їх у політичній боротьбі, у неефективності чинних механізмів впровадження етичних норм в життя мають під собою певні підстави. Це зумовлює необхідність серйозного наукового вивчення, конструювання й апробації різних моделей існування й реалізації етичних норм.

Загалом на державній службі відчувається необхідність створення певних стандартів, які б описували поведінку, потрібну для підвищення рівня моральності у державно-управлінській діяльності, для встановлення продуктивної та здорової атмосфери у професійних колективах, забезпечували б повагу до державної служби з боку широкого загалу, поставали на заваді свавіллю у відносинах із громадою й у внутрішньопрофесійних відносинах, фіксували критерії, які дозволяли б оцінювати індивідуальну діяльность кожного службовця з позицій професійної етики. Особливої уваги і кодифікування потребують і ті видимі відступи від загальних моральних встановлень, які обумовлюються своєрідністю професії (наприклад, обмеження громадянських прав державних службовців, збереження державної таємниці, інформації про приватне життя громадян, політична незаангажованість при виконанні службових обов'язків тощо). Подібні проблемні ситуації свідчать про необхідність існування етичних кодексів, проте не знімають з порядку денного питання про удосконалення їхнього змістовного наповнення і шляхів реалізації. Важливо наголосити, що виписані правила поведінки змальовують не образ «ідеального державного службовця» (як відомо, ідеал - це досконалий взірець чогось), а «належного» - такого, яким він повинен бути сьогодні, зараз, а не колись у гіпотетичному майбутньому. Крім того, лише доступність Загальних правил поведінки для всіх державних службовців, широкомасштабне визнання цих правил чиновниками, демонстрація можливості і механізмів їх використання у щоденній практиці державної служби, набуття чиновниками навичок спілкування та вивчення етики службових відносин спроможні суттєво покращити моральний клімат на державній службі. Заохочення співробітників до етичних вчинків, пропагування позитивних зразків поведінки, встановлення внутрішніх процедур, які покликані контролювати дотримання моральних принципів та застосування моральних санкцій проти порушників кодексу (приватного засудження, громадського засудження тощо) можуть стати засобами розвитку людського ресурсу адміністративної реформи. Натомість відсутність розроблених механізмів реалізації положень Загальних правил поведінки призведе до того, що вони залишатимуться на папері й набуватимуть лише закличного характеру.

Автор погоджується із Т.Е. Василевською, та вважає, що кодифікування етичних вимог в Загальних правилах поведінки державного службовця є суттєвим кроком вперед в побудові дійсно демократичних засад функціонування державної служби, в інтегруванні України в Європу. Василевська Т.Е. Кодифікування етичних вимог до державних службовців як чинник європеїзації державної служби України // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз. - Вид-во УАДУ, 2002. - С.74-75

Спроба кодифікувати етичні вимоги до народних обранців була вчинена народними депутатами VI скликання Каськовим В.В., Сусловим Є.І., Князевичем Р.П., Шевченком А.В., Мірошниченком Ю.Р. у проекті Постанови про Кодекс доброчесної поведінки народних депутатів України № 4827 від 15.07.2013 (далі - Кодекс).

Зазначеним Кодексом (п 1.1) дається визначення наступних термінів:

- доброчесна поведінка - поведінка, яка полягає у сумлінному виконанні народним депутатом України своїх обов'язків, ввічливому, шанобливому ставленні до громадян, колег та інших осіб, неухильному дотриманні Конституції України, вимог цього Кодексу, інших нормативно-правових актів.

- блага - грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги матеріального і/або нематеріального характеру;

- близькі родичі - батьки, подружжя, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, усиновлювачі, усиновлені;

- конфлікт інтересів - протиріччя між приватними інтересами народного депутата України та виконанням ним службових обов'язків, наявність якого може вплинути на об'єктивність та неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи утримання від вчинення певних дій в процесі його службової діяльності;

- подарунок - будь-яке благо, в тому числі прояви гостинності, яке народний депутат України, безоплатно або за вартістю, суттєво меншою від ціни цих благ одержує від фізичних, юридичних, посадових осіб;

- приватні інтереси - будь-які інтереси народного депутата України, обумовлені особистими, родинними, дружніми чи будь-якими іншими позаслужбовими стосунками з іншими особами, в тому числі особисті фінансові та майнові інтереси. Проект Постанови про Кодекс доброчесної поведінки народних депутатів України № 4827 від 15.07.2009 [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=35847

Зазначеним Кодексом встановлювалось, що у своїй діяльності народний депутат України повинен:

- неухильно дотримуватись Конституції України, Регламенту Верховної Ради України, законів України, присяги народного депутата України та вимог цього Кодексу;

- віддано служити інтересам Українського народу, зміцнювати довіру суспільства до інституту парламенту, працювати на покращення іміджу парламенту і держави в цілому;

- сприяти вдосконаленню демократичного урядування; підтримувати закони, що спрямовані на розвиток демократії та громадянського суспільства в Україні; посилювати відповідальність і підзвітність депутатів;

- проявляти високі моральні якості і здійснювати свою діяльність відповідно до загальнолюдських цінностей;

- завжди зберігати гідність, поважати честь і гідність інших депутатів, посадових осіб і громадян;

- утримуватись від дій, заяв та вчинків, що здатні скомпрометувати його самого, виборців, яких він представляє, Верховну Раду України;

- служити прикладом виконання своїх депутатських повноважень, володіти бездоганною професійною та громадянською репутацією;

- бути патріотом України, відстоювати її національні інтереси, сприяти реалізації і захисту визнаних і гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина. Проект Постанови про Кодекс доброчесної поведінки народних депутатів України № 4827 від 15.07.2009 [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=35847

Пунктом 1.4 Кодексу встановлювався Порядок його застосування:

Народні депутати України в обов'язковому порядку ознайомлюються з нормами цього Кодексу, та особистим підписом засвідчують свою згоду на дотримання вимог цього Кодексу до моменту складення присяги та підписання трудових або інших договорів.

Аналіз і оцінка дотримання народним депутатом норм цього Кодексу є обов'язковими під час проведення оцінювання результатів службової діяльності депутатів; призначення на нову посаду; для підготовки характеристики чи рекомендації; при реєстрації кандидата в депутати за умови, що ця особа раніше перебувала на посаді народного депутата України.

Для забезпечення дотримання депутатами Верховної Ради України правил парламентської етики, і, зокрема, вимог цього Кодексу, у структурі Верховної Ради України функціонує окремий орган - Комісія з питань Регламенту та депутатської етики (далі - Комісія).

У разі порушення народним депутатом України цього Кодексу, Комісія з питань Регламенту та депутатської етики може застосувати до нього заходи впливу у порядку, визначеному цим Кодексом.

Кодексом встановлювався ряд, на думку автора, вкрай необхідних новацій, зокрема:

- Якщо депутат без поважної причини протягом сесії пропустив більш ніж 30 % пленарних засідань Верховної Ради України та засідань парламентського комітету чи комісії, до складу яких його обрано, у нього вираховують 25 % вартості заробітку за цей період, 50 % засідань - половину заробітної платні, 70 % засідань - всю заробітну платню (п. 2.1).

- Народний депутат України голосує особисто. Не допускається передача картки для голосування та передоручення голосування іншому депутату або іншій особі. У разі встановлення таких порушень, факт яких підтверджено документальними доказами або свідченнями очевидців, Голова Верховної Ради України виголошує на пленарному засіданні Верховної Ради України сувору догану депутату-порушнику, а інформація про такі факти публікується в газеті «Голос України» та на сайті Верховної Ради України. Неправомірне вилучення картки народного депутата чи перешкоджання здійсненню волевиявлення народного депутата забороняється. У разі виявлення фактів неправомірного вилучення картки народного депутата чи перешкоджання здійсненню волевиявлення народного депутата депутат, що порушив правила, карається позбавленням права брати участь у 5 пленарних засіданнях. Крім того, Голова Верховної Ради України виголошує на пленарному засіданні Верховної Ради країни сувору догану депутату, а інформація про факт порушення публікується в газеті «Голос України» та на сайті Верховної Ради України. (п. 2.2)

Голові Верховної Ради України Кодексом, у разі порушення депутатом правил поведінки (визначені п. 2.3 Кодексу) надавалось право:

- закликати депутатів до порядку;

- винести усне зауваження депутату;

- винести догану депутату;

- дати розпорядження про розміщення інформації про порушення у газеті «Голос України» та на веб-сторінці Верховної Ради України;

- звернутися за допомогою до Служби парламентського пристава з метою відновлення дисципліни в залі засідання;

- звернутися до Комісії з питань Регламенту та депутатської етики зі скаргою про порушення норм цього Кодексу та проханням надати оцінку вчиненим діям, та винести рішення про притягнення депутата (депутатів), що порушив (порушили) вимоги цього Кодексу до дисциплінарної, адміністративної чи іншої відповідальності;

- закрити засідання.

П. 2.4 Кодексу вводилася служба парламентського пристава. У разі порушення викладених у Кодексі правил виступів і ведення засідань, якщо депутат-порушник не бере до уваги зауваження головуючого на засіданні, спрямованих на відновлення дисципліни в залі засідання, головуючий на засіданні має право дати розпорядження Службі парламентського пристава вжити заходів, необхідних для забезпечення дисципліни та відновлення нормальної роботи Верховної Ради України, в тому числі, виведення депутата-порушника з залу засідання. Проект Постанови про Кодекс доброчесної поведінки народних депутатів України № 4827 від 15.07.2009 [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=35847

Створювалася Комісія з питань Регламенту та депутатської етики яка мала право застосувати до депутата, що порушив вимоги цього Кодексу, такі заходи впливу:

а) усне попередження;

б) попередження з занесенням до протоколу засідання;

в) винесення догани/суворої догани;

г) рекомендація депутату вжити належних заходів з метою попередження подальших випадків порушень норм і правил парламентської етики;

д) інформування про недостойну поведінку депутата та про заходи впливу, яких вживала до нього Верховна Рада України, шляхом розміщення повідомлень у газеті «Голос України» та на веб-сайті Верховної Ради України;

е) накладення адміністративних стягнень за порушення депутатом норм парламентської етики;

є) часткове або повне позбавлення місячного депутатського утримання;

ж) позбавлення депутата права виступу на одному-п`яти пленарних засіданнях;

з) позбавлення депутата права участі в роботі сесії на строк до десяти пленарних засідань;

е) внесення на розгляд Верховної Ради України пропозицій щодо застосування до депутата, що порушив норми парламентської етики, суворіших санкцій (в тому числі дискваліфікації - припинення повноважень народного депутата України);

Рішення про припинення повноважень народного депутата України, що порушив норми парламентської етики, приймаються двома третинами депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.

У разі виявлення за результатами розгляду питань щодо порушення депутатами норм парламентської етики ознак злочину, Комісія передає матеріали справи до органів прокуратури та суду. Проект Постанови про Кодекс доброчесної поведінки народних депутатів України № 4827 від 15.07.2009 [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=35847

Таким чином, проект Кодексу містив ряд важливих законодавчих новел та носив достатньо революційний характер, враховуючи фактичну безкарність та безвідповідальність депутатів, до якої звикли народні обранці. Однак зазначений проект був повернутий суб'єкту ініціативи 14.10.2013. За висновком Головного науково-експертного управління від 08.09.2013, запропонований Кодекс є концептуально невдалим як за формою, так і за змістом. Автор не погоджується із зазначеним висновком та вважає, що хоч проект Кодексу і мав певні вади, яки потребували доопрацювання, однак це не може вважатися підставою для визнання його повністю невдалим.

3.3 Шляхи вдосконалення депутатської етики та етики державних службовців

Як справедливо відзначає Т.Е. Василевська, на сучасному етапі створення етично чутливої бюрократії є одним із національних інтересів українського соціуму.

Ствердження етичних засад на державній службі на сьогодні відбувається під впливом ключових спрямувань діяльності:

- становлення основ традиційної етики державного службовця на базі моделі раціональної бюрократії;

- реформування засад функціонування чиновництва в країнах демократії, яке спричиняє оновлення етики державного службовця.

Виявлення нових акцентів в етиці державного службовця, що виникають під тиском суспільних перетворень і зміни ціннісної парадигми розвитку України, та вивчення спрямованості процесів оновлення етики державного службовця дають змогу розробити ефективні стратегії та тактики взаємодій з громадськістю та управління персоналом. Василевська Т. Етичні аспекти реформування системи державної служби [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.lvivacademy.com/visnik7/fail/vasylevska.pdf

В нинішній ситуації важливо:

- враховувати й використовувати домінуючі ціннісні установки суспільства, зокрема орієнтованість на моралістичний підхід, на особисті принципи державних службовців;

- пов'язувати зміни в особистісних цінностях службовців із інституціональними, організаційними змінами у виконавчій владі.

Отже, ефективно формувати та підтримувати етику державного службовця можливо лише гармонійно поєднуючи:

- моральнісні чинники (моральнісну саморегуляцію, особисті моральні принципи та якості, творче етично огранене самовираження державних службовців);

- інституціональні впливи (через які держава та професійне співтовариство створюють гарантії належної поведінки чиновництва). Василевська Т.Е Етичні аспекти реформування системи державної служби [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.lvivacademy.com/visnik7/fail/vasylevska.pdf

Щодо моральнісних чинників, то нині критеріями сучасних моделей добору та оцінки персоналу виконавчої влади стають відповідальність, доброзичливість, принциповість, сумлінність, патріотизм, чесність, вміння налагоджувати комунікації й співробітництво, здатність до роботи в колективі та взаємодопомоги, міра конфліктності та інші морально-психологічні якості особи. Наприклад, модель основних компетенцій керівника на державній службі Канади базується на пріоритеті цінностей та етичних основ; чесність та порядність є одним із 11 критеріїв рейтингової оцінки керівників департаментів центральних і провінційних органів влади в ПАР.

Особистими вимогами для всіх державних службовців України є такі професійно-кваліфікаційні характеристики, як принциповість, рішучість і вимогливість у дотриманні чинного законодавства щодо вирішення питань розбудови незалежної України; ініціативність, особиста ввічливість, тактовність та витримка. Довідник типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://www.guds.gov.ua/control/uk/publish/article Однак цих характеристик недостатньо для оцінки професійно-етичних вимірів діяльності професіоналів, крім того проголошені принципи та вимоги досить часто залишаються декларативними. Для укладення в органах державної влади сприятливого морального клімату, створення дійсного авторитету державної влади необхідно здійснити інституціональні зміни, створити цілу інфраструктуру, яка б забезпечувала дійсно достойну поведінку державних управлінців.

Етична інфраструктура державної служби - сукупність засобів, що використовуються для регулювання неналежної і заохочення належної поведінки державних службовців.

Елементами етичної інфраструктури є: політична воля; законодавство; етичні кодекси, або кодекси поведінки; певні умови підтримки державної служби; координуючі органи; механізми звітності та нагляду; механізми професійної соціалізації; дієве громадянське суспільство. Василевська Т. Етичні аспекти реформування системи державної служби [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.lvivacademy.com/visnik7/fail/vasylevska.pdf

Необхідно відзначити, що етичні проблеми, які мають місце в діяльності державних службовців, як свідчать результати досліджень різних авторів, стосуються практично усіх аспектів професійної діяльності. Їх розв'язання потребує науково обґрунтованого комплексного підходу до етики державного службовця, який би забезпечив усю сукупність факторів, необхідних для утвердження етичних норм і принципів у практику державної служби: науково-теоретичного обґрунтування, політико-правового закріплення, етико-просвітницького і організаційного впровадження. Основою для такої роботи повинна стати розробка критеріїв (емпіричних показників) етичних принципів діяльності державних службовців, механізмів їх практичної реалізації, форм внутрішнього і зовнішнього (громадського) контролю за Їх функціонуванням. Ці проблеми повинні ляпи в основу освітньої програми з етики державних службовців і професійної соціалізації в трудовому колективі.

Тому мова йде про назрілу потребу в розробці цілісної етичної інфраструктури державної служби, яка повинна включати такі основні елементи: якісний відбір кадрів за морально-професійними якостями і заслугами, добровільне й публічне прийняття Присяги як форми зобов'язання державного службовця здійснювати професійну діяльність на етичних засадах, кодекс етики державного службовця, юридичне закріплення меж дозволених дій і механізмів відповідальності й контролю за їх дотриманням, морально-професійна соціалізація, суспільне визнання професійної діяльності та створення належних умов праці, створення комітетів із професійної етики, розвиток контрольної діяльності громадських організацій та ЗМІ, які стежать за дотриманням публічно проголошених норм професійної етики державних службовців тощо. Рудакевич М.І. Актуальні проблеми становлення етики державних службовців в Україні // Шляхи вдосконалення етики державних службовців - К:УДАУ, Американські Ради з міжнародної освіти: ACTR/ACCELS, 2002. - С.24-25

Погоджуючись з думкою Т.Е. Василевської, автор вважає, що успіх реформ залежить від їхньої морально виправданої орієнтованості та легітимності для суспільства та здійснення їх етично налаштованими представниками влади, державними службовцями. Для посилення етизації державна служба, своєю чергою вимагає суттєвого реформування, що полягає у створенні інституціональної підтримки етики державного службовця та залученні у виконавчу владу й сприянні морально налаштованим державним службовцям. Щодо перспектив подальших досліджень аналізованої проблеми, то вони полягають у виявленні конкретних кроків у напрямі етизації державної служби. Василевська Т. Етичні аспекти реформування системи державної служби [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.lvivacademy.com/visnik7/fail/vasylevska.pdf

Підводячи підсумки розділу, необхідно відзначити, що докладні правила етики та режиму поведінки необхідні для того, щоб охопити широкий діапазон можливих випадків. На самому базовому рівні це означає прийняття рішення щодо форми розкриття інформації, регулярності цього розкриття, і того, які категорії повинні бути включені до реєстру інтересів. Всі елементи системи мають бути взаємодоповнюючими, і наведені в кожному розділі подробиці визначатимуть, наскільки добре буде працювати вся система в цілому.

Кодифікування етичних вимог в Загальних правилах поведінки державного службовця є суттєвим кроком вперед в побудові дійсно демократичних засад функціонування державної служби, в інтегруванні України в Європу. Спроба кодифікувати етичні вимоги до народних обранців була вчинена народними депутатами VI скликання Каськовим В.В., Сусловим Є.І., Князевичем Р.П., Шевченком А.В., Мірошниченком Ю.Р. у проекті Постанови про Кодекс доброчесної поведінки народних депутатів України № 4827 від 15.07.2013. Водночас дана спроба не знайшла підтримки у народних депутатів.

Подальший успіх реформ державної служби залежить від їхньої морально виправданої орієнтованості та легітимності для суспільства та здійснення їх етично налаштованими представниками влади, державними службовцями, що у свою чергу вимагає суттєвого реформування, яке полягає у створенні інституціональної підтримки етики державного службовця та залученні у виконавчу владу й сприянні морально налаштованим державним службовцям.

Висновки

В результаті проведеного дослідження автор сформулював наступні висновки:

1. Висхідну концепцію політичної культури в середині 50-х рр. ХХ ст. запропонував американський учений Г. Алмонд у роботі «Порівняння політичних систем», який у зв'язку зі спробою розробити класифікацію для порівняння політичних систем зазначав: «Кожну політичну систему включено до конкретної моделі орієнтацій на політичні дії. Це доречно назвати політичною культурою». За будь-яких умов культурний елемент складає сутнісну основу політичних інститутів та демократичного врядування, забезпечуючи їх смислову значущість та інструментальну доцільність. Сучасна політика має бути моральною, доброчинною в усіх її проявах. Цивілізоване суспільство визнає моральні норми й цінності за визначальні регулятори й орієнтири суспільного життя. І тому забезпечення цього правовими законодавчими засобами - важливе завдання політики.

2. Парламентську культуру можна визначити як сукупність сталих моделей (форм) політичних орієнтацій і поведінки, що виходять з корпоративних інтересів і значною мірою впливають на функціонування суб'єктів парламентського процесу.

3. Парламентська етика охоплює питання поведінки народних обранців не тільки стосовно співробітників своїх апаратів, а й щодо депутатського корпусу взагалі. Саме з таких позицій мають розкриватися всі сторони депутатської моральності -- культура, відповідальність, гідність, сумлінність, чесність тощо.

4. У процесі становлення та розвитку українського професійного парламенту стає все більш очевидним, що забезпечувати ефективне виконання ним своїх конституційних повноважень - законодавчих, контрольних, установчих - можливо лише у разі суттєвого підвищення ролі етичних норм. Етичні норми мають бути закріплені законодавчо. Їх закріплення може відбуватися по-різному, залежно від особливостей устрою парламенту, індексу парламентських повноважень, структури законодавства країни. На основі здійсненого аналізу вважаємо, що в Україні важливо закріпити на правовому рівні такі етичні норми парламентської діяльності, які б урегульовували всі аспекти діяльності парламентарів як в межах парламенту, так і поза ним. Кожна законодавчо закріплена етична норма повинна містити санкцію як основну умову щодо вирішення завдань з регулювання парламентської етики. Зазначене, на погляд автора, дасть змогу побудувати більш етично коректні, ефективні та прозорі відносини всередині парламенту та зміцнюватиме довіру до парламентаризму в суспільстві.

5. Як свідчить досвід країн сталої демократії, докладні правила етики та режиму поведінки необхідні для того, щоб охопити широкий діапазон можливих випадків. На самому базовому рівні це означає прийняття рішення щодо форми розкриття інформації, регулярності цього розкриття, і того, які категорії повинні бути включені до реєстру інтересів. Всі елементи системи мають бути взаємодоповнюючими, і наведені в кожному розділі подробиці визначатимуть, наскільки добре буде працювати вся система в цілому. Етика та режим поведінки мають забезпечувати узгодження, надаючи членам парламенту достатню свободу для виконання роботи при дотриманні ними очікуваних стандартів поведінки.

6. Кодифікування етичних вимог в Загальних правилах поведінки державного службовця є суттєвим кроком вперед в побудові дійсно демократичних засад функціонування державної служби, в інтегруванні України в Європу. Спроба кодифікувати етичні вимоги до народних обранців була вчинена народними депутатами VI скликання Каськовим В.В., Сусловим Є.І., Князевичем Р.П., Шевченком А.В., Мірошниченком Ю.Р. у проекті Постанови про Кодекс доброчесної поведінки народних депутатів України № 4827 від 15.07.2013. Водночас дана спроба не знайшла підтримки у народних депутатів.

7. Подальший успіх реформ державної служби залежить від їхньої морально виправданої орієнтованості та легітимності для суспільства та здійснення їх етично налаштованими представниками влади, державними службовцями, що у свою чергу вимагає суттєвого реформування, яке полягає у створенні інституціональної підтримки етики державного службовця та залученні у виконавчу владу й сприянні морально налаштованим державним службовцям.

Отже, актуальність тематики парламентської етики зумовлює подальшої теоретичної розробки даної тематики. Зазначене необхідне для вдосконалення чинного законодавства щодо забезпечення належної поведінки народними обранцями, виведення українського парламентаризму на європейський рівень.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996 [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua.

2. Закон України «Про статус народного депутата України» від 17.11.1992 № 2790-XII [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua.

3. Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2014 № 1861-VI [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua.

4. Наказ Головного управління державної служби України «Про затвердження Загальних правил поведінки державного службовця» від 04.08.2014 № 214 [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua.

5. Александер Дж. Власть, политика и гражданская сфера / Дж. Александер; [пер. с англ. М. В. Горностаевой] // Социологические исследования. - 2013. - № 10. - С. 3-17.

6. Алмонд Г. Гражданская культура. Политические установки и демократии пяти наций / Г. Алмонд; [пер. с англ. М. М. Комалова] // Антология мировой политической мысли. - М., 1997. - Т. 2. - С. 591-610.

7. Барабаш Ю.Г. Парламентський контроль в Україні (конституційно-правовий аспект) Монографія / Ю.Г.Барабаш. - Х.: 2004. - 197 с.

8. Барабаш Ю. Г. Парламентський контроль в Україні: проблеми теорії та практики: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.02: «Конституційне право; муніципальне право» / Барабаш Ю. Г. - Х., 2004. - 21 с.

9. Біла Л.Р. Щодо визначення поняття та змісту правового статусу державного службовця // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. - Т. 6. - Одеса: Юрид. л-ра, 2007. - С. 131-140.

10. Бирюков Н. Парламентская деятельность и политическая культура / Н. Бирюков, В. Сергеев // Общественные науки и современность. - 1995. - № 1. - С. 66-75.

11. Вагіна О. М. Етичні засади політики та перспективи розвитку політичної етики [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2015_45/Gileya45/P14_doc.pdf.

12. Василевська Т. Етичні аспекти реформування системи державної служби [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.lvivacademy.com/visnik7/fail/vasylevska.pdf.

13. Василевська Т.Е. Кодифікування етичних вимог до державних службовців як чинник європеїзації державної служби України // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз. - Вид-во УАДУ, 2002. - С.74-75.

14. Васильев Р. Ф. Профессионализм представительных органов власти и их правотворная деятельность // Проблемы народного представительства в Российской Федерации / Под ред. С.А. Авакьяна. - М.: Изд-во МГУ, 1998. - 181 с.

15. Довідник типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.guds.gov.ua/control/uk/publish/article.

16. Древаль Ю.Д. Політична культура як базовий неінституціональний чинник парламентаризму // Теорія та практика державного управління: зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2014. - Вип. 4 (31). - 468 с. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Tpdu/2014_4/index.html.

17. Жуков В. И., Лаптев Л. Г., Савченко И. С. Профессионализм политической деятельности. - М.: РИЦ «Москва - Санкт-Петербург», 2004. - 192 с.

18. Завершинский К. Ф. Когнитивные основания политической культуры: опыт методологической рефлексии / К. Ф. Завершинский // Политические исследования. - 2002. - № 3. - С. 19-30.

19. Ківалов С.В. Паралментський контроль за діяльністю органів виконавчої влади в Україні: історія, теорія, перспективи Монографія / С.В.Ківалов, І.К. Залюбковська. - О.: Юрид. л-ра, 2004. - 152 с.

20. Колесник К. Особливості парламентської етики в Україні // Право України. - 2004. - № 6. - С. 84-85.

21. Короткий оксфордський політичний словник / [пер. з англ. В. Сидорова та ін.]; за ред. І. Макліна, Макмілана. - К.: Основи, 2005. - 789 с.

22. Кривенко Л. Парламент без парламентаризму? // Віче. - 1997. - № 4 - С. 13.

23. Кудрика Б. Этика и политико-административные отношения / Б. Кудрика // Политико-административные отношения: кто стоит у власти? [Текст] / пер. с англ. -- М.: Права человека, 2001. -- С. 476.

24. Ломжець Ю.В. Формування інституту парламентської етики: зарубіжний і вітчизняний досвід [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://conference.nuos.edu.ua/catalog/lectureDetail?conferenceId=2608&lectureId=12392.

25. Майданник О.О. Парламентський контроль в Україні / О.О.Майданник. - К.: 2004. - 320 с.

26. Макаренко Б. В. Посткоммунистические страны: некоторые итоги трансформации // Полития. - 2012. - № 3. - С. 48-49.

27. Медведева Л.М. Правові основи регулювання парламентської етики в Україні [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.academy.gov.ua/ej/ej10/doc_pdf/Medvedeva.pdf.

28. Нагорна Л. Екологія політики: метафорична модель чи операційне поняття? / Л. Нагорна // Політ. менеджмент. - 2006. - V 1. - С. З-10.

29. Нижник Н. Державне управління в Україні: мета реформування // Український правовий часопис. Вип.5. -1999. - С. 20-27.

30. Панов М. І. Політико-правові інститути сучасності: Структура, функції, ефективність / М. Панов, Л. Герасіна. - К., 2005. - 157 с.

31. Павленко І. Проблема забезпечення правопорядку у парламенті та дисципліни представників депутатського корпусу: вітчизняна та зарубіжна практика [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/Monitor/September09/16.htm.

32. Пауер Г. Посібник із парламентської етики і поведінки: довідник для парламентаріїв / Всесвітня цільова група з парламентської етики - 11 с.

33. Пивоваров Ю. С. Политическая культура. Методологический очерк. - М.: ИНИОН РАН, 1996. - 89 с.

34. Петровський П. М. Гуманітарна складова сучасної адміністративної культури / П. М. Петровський // Теорія та практика державного управління: зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ, 2012. - Вип. 3. - С. 273.

35. Погорєлова А. Культура парламентаризму - масштабне інтелектуальне завдання держави і суспільства [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.viche.info/journal/500/.

36. Проект Постанови про Кодекс доброчесної поведінки народних депутатів України № 4827 від 15.07.2013 [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=35847.

37. Проскуріна О. О. Формування політичної культури українського суспільства: проблеми і перспективи розвитку. - К.: Вира - Р, 2001. - С. 90.

38. Петро Н. О концепции политической культуры, или основная ошибка советологии / Н. Петро // Полис. - 1998. - № 1. - С. 36-51.

39. Растоу Д. А. Переходы к демократии: попытка динамической модели / Д. А. Растоу // Полис. - 1996. - № 5. - С. 5-15.

40. Роберт Г. М. Азы парламентской культуры / Г. М. Роберт. - Нью-Йорк: Liberty Publishing House, 1992.-301 с.

41. Рудакевич М.І. Актуальні проблеми становлення етики державних службовців в Україні // Шляхи вдосконалення етики державних службовців - К:УДАУ, Американські Ради з міжнародної освіти: ACTR/ACCELS, 2002. - С.14-25.

42. Рудакевич М.І. Формування етики державних службовців в умовах демократизації і професіоналізації державного управління. - автореф. дис. на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.03 - державна служба. - Національна академія державного управління при Президентові України. - Київ, 2007. - 27 с.

43. Степаненко В. Правова культура в українських регіональних вимірах /В. Степаненко // Агора. Подолання розбіжностей - розвиток особливостей [Текст]. -- К.: Стилос, 2006. -- Вип. 4. -- С. 23.

44. Сутор Б. Малая политическая этика // Политическая и экономическая этика. -М.: ФАИРСПРЕСС, 2001. - С. 29-176.

45. Фарукшин М.Х. Сравнительный федерализм: учебник по спецкурсу. - Казань: Изд-во Казан. унта, 2001. - 210 с.

46. Хенрих Х.-Г. Но на чужой манер хлеб русский не родится / Х.-Г. Хенрих // Диалог. - 1993. - № 2. - 54-56.

47. Шеховцов В. А. Развитие российского парламентаризма. -Владивосток: Дальнаука, 2002. - 320 с.

48. Ярмиш О.Н., Серьогін В.О. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: підручник. - Харків: Вид-во Національ-ного ун-ту внутр. справ, 2002. - 653 с.

49. Almond G. Comparative Political System / G. Almond // Journal of Politics. - 1956. - № 18. - Р. 391-409.

50. Almond G. The Civic Culture: Political Attitudes and Democracy in Five Nations / G. Almond., S. Verba. - Princeton: Princeton Univ. Press, 1963. - 563 р.

Размещено на Allbest.ru