Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Локальні мережні ресурси

Ресурс - це логічна або фізична частина системи, що може бути виділена користувачеві або процесові. Наприклад ресурсами називають електронні адреси знайомих, друзів, ділових контактів; обчислювальні центри; людські ресурси (спілкування, знайомство та ін.), комп'ютерні ресурси та ін.

Локальні мережі (LAN) об'єднують комп'ютери, розташовані в одному приміщенні чи одній організації тощо.

Основною перевагою роботи в такій мережі є використання в розрахованому на багато користувачів режимі її спільних ресурсів: дисків, принтерів, модемів, програм і даних, що зберігаються на загальнодоступних дисках, а також можливість передавати інформацію з одного комп'ютера на інший. Основні переваги роботи в локальній комп'ютерній мережі з файловим сервером такі:

1. Можливість збереження даних персонального і спільного користування на дисках файлового сервера. Завдяки цьому забезпечуються: одночасна робота кількох користувачів з даними спільного користування (перегляд і читання текстів, електронних таблиць і баз даних); багатоаспектний захист даних на рівні каталогів і файлів; створення й обновлення спільних даних мережними прикладними програмними засобами, такими як Excel, Access. При цьому обмеження на доступ, що встановлюються у прикладній програмі, діють у рамках обмежень, установлених мережною ОС.

2. Можливість постійного збереження програмних засобів, необхідних багатьом користувачам, в єдиному екземплярі на дисках файлового сервера. Зазначимо, що таке збереження програмних засобів не порушує звичних для користувача способів роботи. До програмних засобів, потрібних багатьом користувачам, належать передусім прикладні програми загального призначення, такі як текстові та графічні редактори, електронні таблиці, СУБД і т.д. Завдяки вказаній можливості досягаються: раціональне використання зовнішньої пам'яті через звільнення локальних дисків робочих станцій від збереження програмних засобів; забезпечення надійного збереження програмних продуктів засобами захисту мережної ОС; спрощення підтримки програмних продуктів у робочому стані та їх обновлення, оскільки вони зберігаються в одному екземплярі на файловому сервері.

3. Обмін інформацією між усіма користувачами комп'ютерами мережі. При цьому забезпечуються діалог між ними, а також можливість організації роботи електронної пошти.

4. Одночасне використання всіма користувачами мережних принтерів (одного або кількох). При цьому забезпечуються: доступність мережного принтера будь-якому користувачу; можливість використання потужного та якісного принтера при його захищеності від некваліфікованого поводження; друкування як із програмних засобів, що підтримують мережний друк, так і з тих, які не підтримують його.

Через папку «Сетевое окружение» користувач може працювати з усіма доступними йому мережними ресурсами так само, як через папку «Мой компьютер» він може працювати з локальними ресурсами. Крім того, мережні ресурси доступні користувачу у програмі «Проводник» Windows і вікнах відкривання та збереження документів у додатках, розроблених для Windows.

Каталоги та файли диска файлового сервера є об'єктами, доступ до яких може бути обмежений. Щоб користувач міг працювати в каталозі, він повинен мати право доступу до нього. Каталог, до якого користувач не має прав доступу, часто навіть не відображається в списках каталогів на мережних дисках. Мережні ОС дають змогу контролювати доступ не тільки до каталогів, а й до окремих і файлів, для яких також можуть призначатися права.

2. Класифікація супутників зв'язку за висотою орбіти

Супутниковий зв'язок -- один з видів радіозв'язку, заснований на використанні штучних супутників Землі на яких змонтовані ретранслятори. Супутниковий зв'язок здійснюється між земними станціями, які можуть бути як стаціонарними, так і мобільними.

Супутниковий зв'язок істотно відрізняється від інших виглядів радіозв'язку - радіорелейного, тропосферного, іоносферного, стільникового або транкінгового.

В системах супутникового зв'язку основними показниками, що визначають розміри зони обслуговування, якість обслуговування і енергетику радіоліній, є тип орбіти і її характеристики.

За типом орбіт системи супутникового зв'язку поділяються на два основних класи: з космічними апаратами (КА) на геостаціонарних орбітах та з КА на негеостаціонарних орбітах. В свою чергу, негеостаціонарні орбіти поділяються на низькоорбітальні (Leo), середньовисотні (MEO) і еліптичні (HEO). Крім того, низькоорбітальні системи зв'язку поділяються за видом послуг, що надаються, на системи передачі даних на базі Little Leo, радіотелефонні системи big Leo і системи широкосмугового зв'язку mega Leo (в літературі використовується також назва Super Leo).

Геостаціонарна орбіта. Більшість існуючих ССС використовують найбільш вигідну для розміщення супутників геостаціонарну орбіту, основними перевагами якої є можливість безперервного цілодобового зв'язку в глобальній зоні обслуговування і практично повна відсутність зсуву частоти, зумовленого ефектом Доплера.

Геостаціонарні супутники, розташовуючись на висоті приблизно 36 000 км і рухаючись зі швидкістю обертання Землі, немов би "зависають" над певною точкою земної поверхні, що розташовується на екваторі (так званою підсупутниковою точкою). В дійсності положення геостаціонарного КА на орбіті не є незмінним: він зазнає незначного "дрейфу" під впливом ряду чинників, що викликають деградацію орбіти. При цьому зміна положення орбіти за рік може досягати 0,920. Основними параметрами, що визначають кутове рознесення між сусідніми КА, є просторова вибірковість бортових і наземних антен, а також точність утримання КА на орбіті.

Зв'язок через геостаціонарний КА не має перерв в обслуговуванні, зумовлених взаємним переміщенням супутника і наземної станції, а система з трьох супутників забезпечує охоплення практично всієї території земної поверхні. Орбітальний ресурс сучасних геостаціонарних КА також достатньо високий і складає біля 15 років.

Однак такі системи мають ряд недоліків, головний з яких - затримка сигналу. Супутники на геостаціонарних орбітах оптимальні для систем радіо- і телевізійного мовлення, де затримки у 250 мс (в кожному напрямку) не відбиваються на якісних характеристиках сигналів. Системи радіотелефонного зв'язку більш чутливі до затримок, а оскільки сумарна затримка в системах даного класу складає біля 600 мс (з урахуванням часу обробки і комутації в наземних мережах), навіть сучасна техніка ехопридушування не завжди дозволяє забезпечити зв'язок високої якості. В випадку "подвійного стрибка" (ретрансляції через наземну станцію-шлюз) затримка стає неприйнятною вже більш ніж для 20% користувачів.

Слід також відзначити, що геостаціонарні КА можуть забезпечити послуги персонального зв'язку лише в тому випадку, якщо сформовані ними на поверхні Землі зони обслуговування приблизно рівні за розміром з зонами, що утворюються низькоорбітальними супутниками.

Середньовисотні орбіти. Супутники на середньовисотних орбітах першими почали розробляти компанії, що традиційно випускали геостаціонарні КА. Середньовисотні системи забезпечують більш якісні характеристики обслуговування рухомих абонентів, ніж геостаціонарні, оскільки в полі зору абонента водночас знаходиться велика кількість КА. За рахунок цього з'являється можливість збільшити мінімальні кути видимості КА до 25-30о.

Так, радіовидимість двох супутників в системі ICO забезпечується на протязі 95% часу доби, причому хоча б один з її КА видний під кутом більш 30о. А це, в свою чергу, дозволяє знизити додатковий енергетичний запас радіолінії, необхідний для компенсації втрат на розповсюдження в ближній зоні (за наявності в ній дерев, будинків і інших перешкод).

Однак при виборі місцеположення негеостаціонарного орбітального угруповування необхідно враховувати природні обмеження - це просторові пояси заряджених частинок, захоплених магнітним полем Землі, так звані радіаційні пояси Ван-Аллена.

Перший стійкий пояс високої радіації починається приблизно на висоті 1,5 тис. км і простягається до декількох тисяч кілометрів. Його "розмах" складає приблизно 30о по обидві сторони від екватора. Другий пояс такої ж високої інтенсивності (10 тис. імп./с) розташовується на висотах від 13 до 19 тис. км, охоплюючи біля 50о по обидві сторони від екватора.

Траса середньовисотних супутників проходить між першим і другим поясами Ван-Аллена, тобто на висоті від 5 до 15 тис. км. Зона обслуговування кожного КА істотно менша, ніж у геостаціонарних, тому для глобального охоплення з однократним покриттям найбільш населених районів Земної кулі і судноплавних акваторій необхідно створити орбітальне угруповування з 8-12 супутників. Сумарна затримка сигналу при зв'язку через середньовисотні супутники складає не більше 130 мс, що дозволяє використовувати їх для радіотелефонного зв'язку.

Таким чином, середньовисотні супутники виграють у геостаціонарних за енергетичними показникам, але програють їм за тривалістю перебування КА в зоні радіовидимості наземних станцій (1,5-2 години).

Що ж стосується орбітального ресурсу середньовисотних КА, то він лише незначно менший, ніж у геостаціонарних. Період обертання супутника навколо Землі для середньовисотних кругових орбіт складає біля 6 годин (при висоті 10350 км), з яких у зоні тіні Землі КА знаходиться лише декілька хвилин. Це дозволяє значно спростити технологічні рішення, що використовуються в бортовій системі електроживлення, і довести термін служби КА до 12-15 років.

Системи з середньовисотними КА забезпечують кращі, ніж GEO КА, характеристики обслуговування абонентів завдяки наступним особливостям. Вони мають більші кути радіовидимості, в зоні радіовидимості знаходиться більше число супутників, а затримка при проведенні сеансів зв'язку складає максимум 130 мс.

Низькі кругові орбіти. У залежності від величини нахилення площини орбіти відносно площини екватора розрізняють низькі екваторіальні (нахилення 0о), полярні (нахилення 90о) і похилі орбіти.

Системи з низькими похилими і полярними орбітами існують вже біля 30 років і застосовуються в основному для науково-дослідних цілей, дистанційного зондування, навігації, метеорологічних спостережень, фотографування поверхні Землі. Для організації мобільного і персонального зв'язку ці системи стали використовуватися тільки в останні 5-7 років. Сьогодні найбільш інтенсивно освоюються низькі похилі і полярні орбіти висотою 700-1500 км, а також екваторіальні висотою 2 тис. км.

Супутники на низьких орбітах мають значні переваги перед іншими КА за енергетичними характеристикам, але програють їм в тривалості сеансів зв'язку і часу активного існування КА. Якщо період обертання супутника складає 100 хвилин, то в середньому 30% часу він знаходиться на тіньовій стороні Землі. Акумуляторні бортові батареї зазнають приблизно 5 тис. циклів зарядження/розрядження в рік, внаслідок чого термін їхньої служби, як правило, не перевищує 5-8 років.

Вибір діапазону висот від 700 до 2000 км для низькоорбітальних систем не випадковий.

З одного боку, на орбітах висотою менш 700 км щільність атмосфери відносно висока, що викликає коливання ексцентриситету і деградацію орбіти (поступове зниження висоти апогею). Крім того, зменшення висоти орбіти призводить до збільшення числа штатних маневрів для збереження заданої орбіти, а отже, до підвищення видатку палива.

З іншого боку, на орбітах вище 1,5 тис. км, де розташовується перший радіаційний пояс Ван-Аллена, тривала робота електронної бортової апаратури практично неможлива, якщо не використовувати спеціальних засобів захисту від радіаційного випромінювання. Застосування ж цих засобів веде до істотного ускладнення бортової апаратури і збільшення маси КА.

Однак чим менша висота орбіти, тим менша миттєва зона обслуговування, а отже, для глобального охоплення необхідна значно більша кількість супутників. Якщо низькоорбітальна система повинна забезпечувати глобальний зв'язок з безперервним обслуговуванням, то необхідно, щоб в орбітальне угруповування входило не менше 48 КА. Період обертання супутника на цих орбітах складає від 90 хвилин до 2 годин, а максимальний час перебування КА в зоні радіовидимості не перевищує 10-15 хвилин.

Еліптичні орбіти. Основними параметрами, що характеризують тип еліптичної орбіти, є період обертання супутника навколо Землі і ексцентриситет (показник еліптичності орбіти). В нинішній час використовуються декілька типів еліптичних орбіт з великим ексцентриситетом - Borealis, Archi-medes, "Молния", "Тундра".

Всі означені орбіти є синхронними, тобто супутник, виведений на таку орбіту, обертається зі швидкістю Землі і має період обертання, кратний тривалості доби.

Для супутників на еліптичній орбіті характерно те, що їхня швидкість в апогеї значно менша, ніж в перигеї. Отже, КА буде знаходитися в зоні видимості певного регіону в протягом більшого часу, ніж супутник, орбіта якого є круговою.

Так, виведений на орбіту КА "Блискавка" (апогей 40 тис. Км, перигей 460 км, нахилення 63.5о) забезпечує сеанси зв'язку тривалістю 8-10 годин, причому система всього з трьох супутників підтримує глобальний цілодобовий зв'язок. Еліптичні орбіти з більш низьким апогеєм, наприклад Borealis (апогей 7840 км, перигей 520 км) або Archimedes (апогей 26 737 км, перигей 1000 км), призначені для забезпечення регіонального зв'язку.

КА з більш низьким апогеєм виграють у супутників на високоеліптичних орбітах за енергетичними характеристиками, програючи їм у тривалості сеансів. Для забезпечення безперервного цілодобового зв'язку з використанням синхронно-сонячних орбіт Borealis потрібно не менше 8 КА (розташованих в двох орбітальних площинах по чотири супутника в кожній площині). Вони дозволять обслуговувати абонентів при кутах радіовидимості КА не менше 25о.

Системи з КА на еліптичних орбітах також не позбавлені "природних" обмежень. Постійність місцеположення КА на еліптичній орбіті забезпечується тільки при двох значеннях нахилення площини орбіти до екватора - 63,4о і 116,6о. Це пояснюється впливом неоднорідностей гравітаційного поля Землі, через яке більша вісь еліптичної орбіти зазнає обертального моменту, що призводить до коливань широти підсупутникової точки в апогеї. Інший фактор, що впливає на вибір параметрів еліптичних орбіт, пов'язаний з необхідністю враховувати небезпечний вплив радіаційних поясів Ван-Аллена, які неминуче перетинає КА під час свого руху по орбіті.

3. Максимальна швидкість роботи, яка забезпечується технологією Інтернет

На зміну повільному доступу такого як dial up приходять нові види підключень до Інтернет, що відкривають приголомшливі можливості у вигляді швидкої, оптимальної роботи з інтернет-сайтами, а також швидкої закачки новітніх фільмів, музики, ігор, програм. Вже сьогодні в середньому по Україні швидкісним Інтернетом користується близько третини всіх користувачів Інтернету.

Локальні мережі. Локальна мережа -- досить простий і зручний спосіб підключення до Інтернет. До квартири, невеликого офісу, підводиться звичайний кабель Ethernet -- витапари, яка об'єднує комп'ютер з комп'ютерами будинку, району, міста. У результаті такого об'єднання виходить локальна комп'ютерна мережа з безліччю переваг. Тепер всі комп'ютери мережі можуть спілкуватися один з одним (ігри, обмін різноманітною інформацією). Більш того, якщо локальна мережа підключена до глобальної мережі Інтернет оптичним каналом, через DSL або через кабельний модем кабельного оператора Інтернету, то можна разом з іншими користувачами користуватися ресурсами Інтернету на пристойних швидкостях.

Кабельний Інтернет. Ще однією альтернативою високошвидкісного Інтернету є Інтернет по мережах кабельного телебачення (Стандарт Docsis).

Система надає користувачам двонаправлені асиметричні канали зв'язку. І висхідний, і спадний канали реалізовані в структурі кабельної телевізійної мережі, так що застосування додаткових систем зв'язку (наприклад, каналу телефонної мережі загального користування) не потрібна. Передача даних є основною функцією системи. При цьому емуляція локальної мережі виконується таким чином, що для користувача створюється враження роботи в єдиній локальній мережі з головним обладнанням. Передача даних <зверху вниз> -- до користувача, або в Down-каналі -- виконується передавальним пристроєм головного обладнання (мосту); швидкість передачі інформації -- максимальна, оскільки весь частотний ресурс використовується єдиним пристроєм (тому конфліктів при виділенні ресурсу не виникає).

Стандарт DOCSIS 1 -- дозволяє формувати асиметричні канали передачі даних на швидкостях до 38 Мбіт/сек вниз і 10 Мбіт/сек -- вгору. Все більше операторів кабельного телебачення впроваджують на своїх мережах Docsis2 -- це вдосконалений стандарт -- переходити на нього операторів Інтернету по кабельних мережах змушують шуми високої інтенсивності в зворотному каналі.

Стандарт має наступні переваги: -- більш висока стійкість, втричі більша пропускна здатність зворотного каналу. Більше 350 моделей кабельних модемів різних виробників отримали сертифікат відповідності стандарту DOCSIS 2. На жаль, наявність сертифікату не означає, що модем буде працювати бездоганно: стандарт DOCSIS визначає лише основні параметри модемів. Тому фахівці компаній провайдерів кабельного інтерент багато часу приділяють відбору моделей: найкращими на сьогодні є модеми-Motorola і Terayon, а також ZyXEL.

DSL. Цей вид зв'язку являє собою сімейство технологій, що забезпечують високошвидкісний доступ в Інтернет по звичайних телефонних лініях. На відміну від комутованого доступу сигнал передається по каналу DSL в цифровому вигляді і має свій спектр, відокремлений за частотою від спектра телефонного сигналу. Завдяки цьому можна одночасно розмовляти по телефону і користуватися Інтернетом.

Розрізняються варіанти за співвідношенням швидкостей спадного (від Мережі до користувача) і висхідного (від користувача до Мережі) потоку даних. Найбільше поширення отримав варіант ADSL (асиметрична лінія), а SDSL (симетрична лінія) застосовується набагато рідше. ADSL передає дані з Інтернету до користувача з максимальною швидкістю до 8 Мбіт/с, а у зворотному напрямку -- зі швидкістю до 768 Кбіт/с. SDSL ж має смугу пропускання 2 Мбіт/с в обох напрямках. При цьому зберігається можливість користування телефонними послугами в повному обсязі одночасно з широкосмуговим доступом в Інтернет. Тобто переваги DSL в тому що, DSL перетворює звичайну телефонну лінію в високошвидкісний канал передачі даних, одночасно залишаючи телефон вільним.

Є в DSL доступу і недоліки: якщо лінія зв'язку від користувача до провайдера перевищує 3,5 км, то заявлених 8 Мбіт/с взагалі неможливо добитися. Тобто DSL дуже не любить відстаней. Головний же недолік всієї групи DSL-технологій полягає в тому, що їх важко застосовувати у випадках коли у користувача спарений телефон, сигналізація по телефонній лінії, блокатор та інші штуковини, якими напхані старі телефонні мережі.

Радіодоступ і Супутник. Якщо потрібен доступ до швидкісного Інтернету в місцях, де наземні канали дороги, нестабільні або взагалі відсутні, то для отримання швидкого доступу в Інтернет у вас немає іншої альтернативи крім супутникового доступу, що покриває всю Україну. Також можна використовувати WiMAX. Сам стандарт IEEE 802.16-2004 -- це стандарт бездротового зв'язку, який забезпечує широкосмуговий зв'язок на великі відстані зі швидкістю, порівнянної з кабельними з'єднаннями. Побудова мереж на базі технології WiMAX дозволяє забезпечити широкосмуговий доступ в Мережу в районах, де відсутні кабельні мережі, а також організувати зв'язок між будівлями і іншими об'єктами, розташованими на відстані до 15-25 км. Щоправда, сьогодні через високу вартість абонентського обладнання WiMAX і самих бездротових каналів, що перевищує вартість кабельних каналів, виділений бездротовий доступ до Інтернету має сенс тільки для компаній і приватних осіб, які знаходяться в районах з недостатньо розвиненою кабельної інфраструктурою.

PEOPLEnet -- 3G, CDMA2000 1хEV-DO, 800Mhz. ЗАТ «Телесистеми України», що працює з 1996 року, першим в Україні стало надавати послуги зв'язку третього покоління 3G під брендом PEOPLEnet. В якості реалізації філософії 3G мереж був вибраний стандарт CDMA2000 версії 1хEV-DO з робочою частотою 800 Мгц. Вибір стандарту і робочої частоти не випадковий і швидше за все продиктований тим що таку мережу можна простіше, дешевше, а найголовніше швидше розвернути по всій території України, крім того не варто забувати про політичний чинник і проблему отримання ліцензій на стільниковий зв'язок. Більшість мобільних пристроїв з підтримкою мереж 3G доступних сьогодні на ринку несумісні з мережею PEOPLEnet, так як вони підтримують стандарт UMTS на базі технології WCDMA що працює в частотному діапазоні 2.1 ГГц. Побудувати таку мережу з нуля набагато складніше і дорожче із-за меншого радіусу дії базових станцій і гіршого рівня проникнення сигналу за рахунок вищої робочої частоти. В основі всіх без винятку 3G мереж лежить технологія широкосмугового доступу з кодовим розділенням CDMA, яка більш нова і досконала ніж GSM.

Середня швидкість downlo/adupload складає 700 Кбіт/сек і 369,5 Кбіт/сек відповідно при цьому максимум, якого нам вдалося досягти складає 986,0 Кбіт/сек при завантаженні файлів і 380,5 Кбіт/сек при їх завантаженні на віддалений сервер. Час відгуку (Ping) на порядок вище, ніж при використанні підключення до мережі Інтернет при виділеному доступі, але знаходиться в допустимих межах і дозволяє комфортно користуватися додатками для IP телефонії та іншими сервісами чутливими до часу відгуку. Зважаючи на вищевказані якісні характеристики послуг мобільного Інтернету, а також матеріали тесту і суб'єктивні враження, можна з упевненістю сказати, що на сьогоднішній день серед всіх стільникових операторів України послуги мобільного доступу до Інтернету від PEOPLEnet найбільш якісні.

CDMA-оператор Інтертелеком в квітні 2008 р. оголосив про модернізацію мережі до високошвидкісного стандарту EVDO Rev. A (швидкість до 3.1 mbps) практично у всіх обласних і районних центрах своєї присутності і впровадив нові гнучкі тарифи на бездротовий Інтернет. Інтертелком дозволяє забезпечити якісний і доступний Інтернет у віддалених населених пунктах, де зазвичай відсутні наземні канали зв'язку. Ми встановили, що середня швидкість downlo / adupload складає 560 Кбіт/сек і 269,5 Кбіт / сек відповідно при цьому максимум, якого нам вдалося досягти складає 776,0 Кбіт / сек при завантаженні файлів і 310,5 Кбіт/сек при їх завантаженні на віддалений сервер.

комп'ютерний мережа інтернет зв'язок

4. Загальний доступ до принтера користувачам ЛОМ

Для друкування документа на принтері, приєднаному до іншого комп'ютера, виконують команду Друкувати і зі списку доступних принтерів вибирають мережний.

Щоб зробити принтер мережним, потрібно на комп'ютері, до якого він приєднаний, потрібно:

1) кнопкою «Пуск» у нижньому лівому куті екрана викликати головне меню і відкрити панель керування;

2) запустити програму Принтери і факси;

3) вибрати принтер і в його контекстному меню вибрати Властивості;

4) перейти на закладку Доступ і відкрити доступ до принтера;

5) задати або запам'ятати наявну мережну назву принтера;

6) OК.

Значок мережного принтера на панелі задач отримає позначку спільного ресурсу.

Щоб інший комп'ютер отримав доступ до мережного принтера, потрібно на ньому :

1) відкрити панель задач;

2) виконати команду Встановити принтер з меню Файл чи іншого - запустимо майстра встановлення принтерів;

Під час роботи майстра для переходу до наступного вікна потрібно клацнути на кнопці Далі, до попереднього -- Назад.

3) у другому вікні майстра увімкнути опцію мережний принтер або принтер, приєднаний до іншого комп'ютера;

4) коли з'явиться список мережних принтерів і комп'ютерів робочої групи, вибрати потрібний принтер або ввести шлях до нього на зразок \\comp01\printer_name;

5) погодитися з автоматичним встановленням відповідного про¬грамного забезпечення;

6) Готово.

Список використаних джерел

1. Использование Internet/ Д. Хонникат, М. Браун, Т. Фронцковяк и др. - 4-е изд. - М.: Вильямс, 1998. - 592 с.

2. Пайк М. Internet в подлиннике: Наиболее полное руководство: Пер. с англ. - СПб.: BHV-Санкт-Петербург, 1996. - 637 с.

3. Смоляницкий Б.М., Корниенко М.В. Информационное обслуживание в Интернете: Учеб. пособие/ Харьковский гос. ин-т культуры. - Х., 1998. - Ч.1. - 65 с.

4. Харли Х. Желтые страницы Internet (международные ресурсы): Пер. с англ. - СПб.: Питер, 1996. - 755 с.

5. Хилл Б. Поиск в World Wide Web для «чайников»: Пер. с англ. - К.: Диалектика, 1997. - 352 с.

6. Горностаев Ю.М. Перспективные спутниковые системы связи. - М.: Радио и связь, 2000. - 132 с.

7. Комисаров Д.А., Станкевич А.Г. Персональный учитель по персональному компьютеру. - М.: Наука, 2000. - 254 с.

8. Лоу, Дуг. Internet Explorer 5 для Windows для "чайников": Пер. с англ. - М.: Вильямс, 2000. - 366 с.

9. Муртазин Э.В. Интернет: Учебник. - М.: ДМК, 1999. - 361 с.

Размещено на Allbest.ru