Робота в Turbo Pascal, OS Windows, додатками Microsoft Office (Word, Excel)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Державний вищий навчальний заклад

«Національний гірничий університет»

Кафедра ПЗСК НГУ

Курсова робота

з дисципліни:

Обчислювальна техніка та програмне забезпечення

Тема:

Робота в Turbo Pascal, OS Windows, додатками Microsoft Office (Word, Excel)

Варіант:№18

Розробив:

студент гр. ЕМгС-11-1

Юрченко А.О.

Перевірив:

ст.викл.Ястремський Л.С.

м. Дніпропетровськ

Вступ

Процес розвитку інформаційного суспільства, інформатизації усіх його сфер сьогодні стає дуже актуальною. Дослідження проблем формування, закономірностей розвитку та практичне втілення у майбутнє життя інформаційних ресурсів набагато полегшить усі сфери людської діяльності та плідний розвиток цивілізації загалом.

В умовах інформатизації суспільства особливого значення набуває використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ).

Сучасне життя неможливо представити без сучасної компютерної техніки. Жодне підприємство не обходиться без допомоги комп'ютерів. Зберігання даних, написання документів, складання графіків, таблиць, розкладів, створення презентацій у всьому в цьому нам допомагає комп'ютер, і допомагає успішно.

Таким чином, вивчення курсу “Обчислювальна техніка та програмування” є доцільним і важливим в майбутньому житті.

Завдання №1

1.1 Теоретична частина

Поняття алгоритму, вимоги до алгоритмів, способи їх представлення. Види обчислювальних процесів. Схеми алгоритмів: блоки та їх об'єднання в схему.

Будь - яка людина в повсякденному житті виконує багато задач - від найпростіших та добре відомих до досить складних. Для багатьох з них існують певні правила (інструкції), що пояснюють, як виконати цю, чи іншу задачу. Ці правила людина може вивчити заздалегідь або придумати вже в процесі виконання.

Наприклад: правила відкриття дверей квартири, або правила підключення та подальшого використання пральної машини.

Такі правила прийнято називати алгоритмами.

Алгоритм - це чітка послідовність дій, направлених на досягнення поставленої мети або вирішення певної задачі.

Слово алгоритм походить від латинської форми написання імені арабського математика IX в. Аль-Хорезмі, котрий першим сформулював правила виконання чотирьох арифметичних дій над багатозначними числами.

Алгоритм має описуватись на формальній мові, виключаючи й неоднозначності. Виконавцем може бути, як людина так і машина. Виконавець має вміти виконувати всі команди з яких складається алгоритм.

Властивості алгоритмів:

1. Дискретність. Це властивість алгоритму представляти процес виконання задачі, як послідовність простих дій. Кожна дія виконується за кінцевий відрізок часу, тобто перетворення початкових даних в кінцевий результат виконується в часі дискретно.

2. Зрозумілість. Алгоритм має бути чітким, в ньому не повинно виникати неоднозначностей.

3. Результативність. Алгоритм має привести до вирішення завдання за кінцеве число дій.

4. Масовість. Алгоритм виконання завдання розробляється таким чином, щоб його можна було використати для вирішення цілого класу задач, що будуть відрізнятися лише початковими даними.

5. Правильність. Алгоритм правильний, якщо його виконання дає правильні результати.

6. Універсальність. Алгоритм має бути складений таким чином, щоб його міг виконати будь який виконавець, не вдумуючись в програму, при цьому отримавши вірний результат.

Способи представлення алгоритмів:

1) словесна або вербальна (мовна, формульно-словесна);

2) схемна:

- структурограми;

- графічна (виконується за вимогами стандарту).

3) Графічна форма представлення алгоритму має назву блок-схеми.

Основні блоки для зображення схем

Таблиця 1

№	Зображення	Дія	Пояснення
	1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Термінатор	Вхід в систему з зовнішнього середовища або вихід із схеми
	2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Процес	Виконання арифметичних дій або групи дій
	3

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рішення	Аналіз умови і визначення гілки для продовження розрахунку
	4

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ввід-вивід інформації	Ввід-вивід інформації без визначення пристрою
	5

Размещено на http://www.allbest.ru/

Документ	Вивід інформації на папір
	6

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дисплей	Вивід інформації на дисплей
	7

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ручний ввід	Ввід інформації з клавіатури
	8

Размещено на http://www.allbest.ru/

Передвизначений процес	Використовування раніше виробленої функції та процедур
	9

Размещено на http://www.allbest.ru/

Між блочний з'єднувач в межі сторінки	Показує розрив лінії потоку схеми і перенос ї в інше місце сторінки
	10

Размещено на http://www.allbest.ru/

Між сторінковий з'єднувач	Перехід схеми на іншу сторінку
11		Початок циклу	Для організації циклічних процесів
12		Кінець циклу	Для організації циклічних процесів

Види обчислювальних процесів:

- лінійно-обчислювальні процеси - в ньому дії виконуються послідовно, одна за одною без відхилень;

- розгалужений обчислювальний процес в ньому за відповідною умовою визначається гілка за якою продовжується обчислювальний процес;

- циклічний обчислювальний процес - в ньому повторюється обчислення деякої сукупності формул(тіло циклу) багато разів.

1.2 Практична частина

Проаналізувати умову завдання і визначити порядок розрахунку, розробити формульний алгоритм та скласти схему алгоритму обчислення виразів

; ; ; ; ;

;

Формульний алгоритм

1. вводимо значення р :

2. ;

3. ;

4. ;

5. ;

6. ;

7. ;

11 . Кінець

8. Вивести значення b, a, x , n, m, y;

Рішення

kursova robota

studenta yurchenko artema olexseevicha

a=3.000 b=5.000 c=8.000

Завдання №2

2.1 Теоретична частина

Визначити базові символи та конструкції. Основні типи даних. Арифметичні та логічні вирази. Обґрунтувати правила їх формування, запису та виконання. Оператори: прості та складові. Проаналізувати прості оператори: оператори присвоювання.

Поняття процедури, призначення, форма запису, складові частини звернення до процедури, описати формальні параметри та фактичні аргументи і їх відповідність. Модулі користувача, їх призначення, структура запису, складові частини, підключення модулів до програми, настройка системи для використання модуля.

Алфавіт - це сукупність допустимих в мові символів. Алфавіт Турбо Паскаль включає наступний набір основних символів:

рядкові і прописні латинські літери:

ABCDEFGHIJKLMNOPQRSTUVWXYZ; abcdefghijklmnopqrstuvwxyz;

Пробіл, підкреслення: _ ; арабські цифри: 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9;

знаки операцій: + - * / =. <> <=> =: = @;

обмежувачі: . , '() [] (..) () (* *) .. :; ; специфікатором: ^ # $ ;

службові (зарезервовані) слова:

ABSOLUTE EXPORTS LIBRARY SET

ASSEMBLER EXTERNAL MOD SHL

AND FAR NAME SHR

ARRAY FILE NIL STRING

ASM FOR NEAR THEN

ASSEMBLER FORWARD NOT TO

BEGIN FUNCTION OBJECT TYPE

CASE GOTO OF UNIT

CONST IF OR UNTIL

CONSTRUCTOR IMPLEMENTATION PACKED USES

DESTRUCTOR IN PRIVATE VAR

Елементарні конструкції

Елементарні конструкції мови Паскаль включають в себе імена, числа і рядки. Імена (ідентифікатори) називають елементи мови - константи, мітки, типи, змінні, процедури, функції, модулі, об'єкти. Ідентифікатор в Турбо Паскалі може включати в себе:

- Букви латинського алфавіту,

- Цифри

- Символ підкреслення.

Поняття	Опис	Приклад
Алфавіт мови	Літери латинського алфавіту, цифри, спеціальні сим-воли, зарезервовані слова.	A...Z, a...z, 0...9, + - * / = < >[ ]{ }$ ^ & #
Ідентифікатори	Імена об'єктів (констант, типів даних, змінних, функцій, програм). Правила запису ідентифікаторів: · всі ідентифікатори складаються з літер латинського алфавіту, цифр, починаються з літери або знака,«_»; · великі і малі літери не розрізняються.	А, В begin Write Test My_First_Program
Елементи даних	Константа - комірка пам'яті, значення якої протягом виконання програми залишається постійним.	45, Pi
	Змінна - комірка пам'яті, значення якої протягом виконання програми може змінюватися.	a, b, c
Коментар	Призначений для внесення до тексту програми пояснень. Обмежується символами { } або (* *)	{Це коментар) (*Це коментар*)

and -- і  array -- масив  begin -- початок  case -- вибір  const -- сталі  div -- ділення без остачі  do -- виконати  downto -- униз до  else -- інакше	end -- кінець  file -- файл  for -- для  function -- функція  goto -- перейти до  if -- якщо  in -- в  label -- позначка mod -- остача	nil -- нуль  not -- ні  of -- з  or -- або  packed - стиснутий  procedure - процедура  program - програма  record -- запис	repeat -- повторювати  set -- множина  then -- то  to -- до  type -- тип  until -- доки  var -- змінні  while -- доки та та інші.

У мові Паскаль є два види підпрограм - процедури та функції.

Процедури і функції поміщаються в розділ описів програми. Для обміну інформацією між процедурами та функціями та іншими блоками програми існує механізм вхідних і вихідних параметрів. Вхідними параметрами називають величини, які передаються із блоку в підпрограму (вихідні дані для підпрограми), а вихідними - передаються з підрограми в блок (результати роботи підпрограми).

Одна і та ж підпрограма може викликатися неодноразово, виконуючи одні і ті ж дії з різними наборами вхідних даних. Параметри, що використовуються при записі тексту підпрограми в розділі описів, називають формальними, а ті, що використовуються при її виклику - фактичними.

Опис і виклик процедур і функцій.

Структура опису процедур і функцій до деякої міри схожа на структуру Паскаль-програми: у них також є заголовок, розділ описів і виконавча частина. Розділ описів містить ті ж підрозділи, що і розділ описів програми: описи констант, типів, міток, процедур, функцій, змінних. Виконавча частина містить власне оператори процедур.

Формат опису процедури має вигляд:

procedure ім'я процедури (формальні параметри);

розділ описів процедури

begin

виконавча частина процедури

end;

Формат опису функції:

function ім'я функції (формальні параметри): тип результату;

розділ описів функції

begin

виконавча частина функції

end;

Формальні параметри в заголовку процедур і функцій записуються у вигляді:

var ім'я праметра: ім'я типу

і відділяються один від одного крапкою з комою. Ключове слово var може бути відсутнім. Якщо параметри однотипні, то їх імена можна перераховувати через кому, вказуючи загальне для них ім'я типу. При описі параметрів можна використовувати тільки стандартні імена типів, або імена типів, визначені з допомогою команди type.Список формальних параметрів може бути відсутнім,.

Виклик процедури здійснюється оператором, що має наступний формат:

ім'я процедури (список фактичних параметрів);

Список фактичних параметрів - це їх перерахування через кому. Коли фактичні параметри підставляються замість формальних, що стоять на тих самих місцях в заголовку. Таким чином відбувається передача вхідних параметрів, потім виконуються оператори виконавчої частини процедури, після чого відбувається повернення в викликаний блок. Передача вихідних параметрів відбувається безпосередньо під час роботи виконавчої частини.

Виклик функції в Турбо Паскаль може вироблятися аналогічним способом, крім того є можливість здійснити виклик у середині якого-небудь виразу. Зокрема ім'я функції може стояти в правій частині оператора присвоювання, в розділі умов оператора if і т.д. Для передачі в викликаний блок вихідного значення функції в виконавчу частину функції перед поверненням в викликаний блок необхідно помістити наступну команду:

ім'я функції: = результат;

відповідні фактичні та формальні параметри повинні збігатися по порядку проходження і по типу. Зауважимо, що імена формальних і фактичних параметрів можуть збігатися. Це не призводить до проблем, так як відповідні їм змінні все одно будуть різні через те, що зберігаються в різних областях пам'яті. Крім того, всі формальні параметри є тимчасовими змінними - вони створюються в момент виклику підпрограми і знищуються в момент виходу з неї.

Модулі користувача, їх призначення, структура запису.

З розвитком обчислювальної техніки з'явилася можливість в масовому порядку вирішувати складні задачі, які вимагали написання великих за обсягом програм з залученням для цього колективу розробників. Так з'явилось поняття модульного програмування. Під цим терміном розуміють і розбиття програми на окремі фрагменти, і створення бібліотек фрагментів, з яких можливо сформувати програму (в Turbo Pascal вставки в текст програми здійснюються за рахунок директиви компіляції {SI имя_включаемого_файла}, і написання підпрограм, в тому числі й зовнішніх (ця можливість також є в Turbo Pascal). Можна також створювати незалежно зберігаючі і компільовані програмні одиниці, які мають інтерфейс, який дозволяє використовувати різні засоби цих програмних одиниць в розроблювальних програмах. Такі програмні одиниці в Turbo Pascal називають модулями. В результаті їх компілювання створюються файли з розширенням. tpu (tpu - файли). Використання модулів дозволяє створювати великі програми (ехе - файли), хоча розмір окремого tpu - файла не може перевищувати 64 Кбайт.

В Turbo Pascal модуль (unit) вважається окремою програмою і створюється спочатку як звичайний pas - файл, оформлений за певними правилами.

unit імя_модуля; {Заголовок модуля}

interface {Заголовок інтерфейсної частини}

uses список_використаних_модулів

type …

const …

var …

procedure.

function …

implementation {Заголовок розділу реалізації}

{Опис локальних модулів, типів, констант, змінних, процедур і функцій, а також процедур і функцій, заголовки яких оголошені в розділі interface}

вegin

{Розділ ініціалізації}

end.

Як і програма, текст модуля розпочинається з заголовку і закінчується службовим словом еnd з крапкою. Але заголовок модуля розпочинається не зі слова program, а зі службового слова unit і є обов'язковим. Після слова unit вказується ім'я модуля, яке повинно співпадати з ім'ям файлу, який містить модуль (наприклад, для заголовка unit module; текст модуля повинен зберігатися в файлі module. pas, в результаті компілювання створюється файл module. tpu). Завершується заголовок крапкою з комою. Наведене в заголовку ім'я модуля вказують при його підключенню до програми або іншого модуля. Щоб підключити модуль до програми, необхідно відразу ж за заголовком програми (якщо він є) після службового слова uses вказати ім'я модуля який підключається (uses module;). Службове слово uses в програмі може зустрітися лише один раз, тому для підключення декількох модулів їх імена перераховують через кому (uses module1,module2;).

За заголовком модуля йде його інтерфейсна частина, яка розпочинається зі службового слова interface. В ній перераховуються програмні ресурси (константи, типи, змінні, заголовки процедур і функції), які призначені для використання іншими модулями і програмами. Описані тут елементи називаються видимими (зовнішніми). Вимоги до написання тут такі самі, як і в Turbo Pascal, але для процедур і функцій вказують лише заголовки, причому директиви externa1, forward і assembler не ставляться. Відмітимо також, що в розділі uses перераховуються імена модулів, які використовуються в даному випадку. Але вони не доступні програмам, які використовують даний модуль. Після інтерфейсної частини йде розділ реалізації, який розпочинається зі службового слова implementation. Тут оголошуються невідомі поза модулем внутрішні елементи (їх ще називають невидимими або схованими) - локальні змінні, константи, типи, процедури і функції, а також модулі, ресурси яких використовуються в середині даного модуля. Крім того, тут здійснюється реалізація тих процедур і функцій, заголовки яких описані в інтерфейсній частині і які відомі поза модулем. Такий метод опису процедур і функцій здійснюється за наступною причиною: користувачу для звернення до підпрограми достатньо знати її ім'я і список параметрів. Знання способу її реалізації зовсім не потрібно. Якщо здійснюється модифікація підпрограми, яка розміщена в модулі, то достатньо змінити тільки її тіло в розділі реалізації, не змінюючи заголовка інтерфейсної частини. В зв'язку з цим програми, які використовують таку підпрограму, не змінюються. Якщо підпрограма оголошена в інтерфейсній частині, то в розділі реалізації її заголовок зазвичай надається тільки у вигляді імені без вказування переліку і типів параметрів, а також типу повернення значення для функції.

Розділи іnterface та implementation обов'язкові, навіть якщо вони пусті, заголовки вказувати необхідно.

Після розділу реалізації в модулі розташовується розділ ініціалізації, який розпочинається зі слова begin, за яким йдуть оператори, які будуть виконуватися до операторів з тіла програми (наприклад, встановлення початкових значень для деяких змінних, оголошених в модулі). Розділ ініціалізації не є обов'язковим. Якщо при підключені модуля не потрібно робити ніяких початкових встановлень, він може не використовуватися (разом зі службовим словом begin).

Стандартні модулі.

В Turbo Pascal є вісім стандартних модулів (System, Dos, Crt, Printer, Overlay, Graph, Turbo3, Graph3). Модуль System підключається автоматично, і його не потрібно згадувати у розділі uses. Всі останні модулі необхідно оголошувати в програмі для забезпечення доступу до їх ресурсів.

В модулі System зберігаються типи, константи, змінні і підпрограми авторської версії мови, стандартної мови, а також ряд додаткових підпрограм. Відсутність цього модуля призводить до неможливості компіляції програми.

Модуль Crt використовується при роботі з екраном у текстовому режимі, під час читання з клавіатури, а також забезпечує деякі інші функції.

Модуль Dos забезпечує звернення до засобів операційної системи MS DOS.

Модуль Printer дозволяє здійснювати вивід на принтер за допомогою процедур Write і WriteLn. Для цього оголошена файлова змінна Lst типу Text, яка зв'язана з логічним пристроєм prn.

Модуль Graph забезпечує роботу з екраном у графічному режимі.

Модуль Overlay використовують для ефективної роботи великих програм. Модулі Turbo3 і Graph3 застосовують дуже рідко, їх використовують для забезпечення сумісності пізніших версій мови з програмами, які написані на мові Turbo Pascal 3.0.

Перші п'ять згадані модулі часто включають в файл turbo. tp1. Є також цілий ряд інших модулів, які стали практично стандартні. Це модулі, які входять в бібліотеку Turbo Vision (Objects, Views, Dialogs, App і ін) і призначені для побудови інтерфейсних частин розроблювальних програм. Для роботи з довгими (більше 255 символів) строками розроблений модуль Strings

2.2 Практична частина

Записати на мові Паскаль операторами присвоювання обчислення виразів згідно з варіантів завдання №1.

Записати в мові такі вирази:

(1) ;

(2).;

(3).;

(4). ;

(5).;

(6). ;

Таблиця символічних імен

Математичне ім'я	Символічне ім'я	Значення змінної за змістом	Змінна
			Тип	Значення
р	р	Змінна	Дійсне	Вхідне
b	b	Змінна	Дійсне	Обчислювальна
a	a	Змінна	Дійсне	Обчислювальна
x	x	Змінна	Дійсне	Обчислювальна
n	n	Змінна	Дійсне	Обчислювальна
m	m	Змінна	Дійсне	Обчислювальна
y	y	Змінна	Дійсне	Обчислювальна

Програмний опис

Program TP2;

Uses CRT;

Var

b,a,x,n,m,y:real;

Begin

Clrscr;

b:=exp(3*ln(cos(pi/4)));

a:=2.81+b;

x:=exp(1/3*ln(a*b));

n:=exp(sqr(x*x-1));

m:=exp(1/3*ln(abs(sqr(x)-sqr(a))))/(exp(3*ln(sin(sqr(x))))-2*a);

y:=exp(n*ln(a+b))/(1+a/(exp(m*ln(a))+exp(n*ln(b))));

Writeln('kursova robota');

writeln('studenta yurchenko artema olexseevicha');

Writeln('b=',b:6:3,' a=',a:6:3,' x=',x:6:3,' n=',n:6:3, ' m=',m:6:3,' y=',y:6:3);

end.

Рішення

kursova robota

studenta yurchenko artema olexseevicha

b=0.354 a=3.164 x=1.038 n=1.006 m=-0.368 y=0.855

Завдання №3

3.1 Теоретична частина

Складові оператори. Обґрунтувати програмування розгалуженних обчислювальних процесів. Визначити умовний оператор. Вложені умовні оператори. Обґрунтувати використання оператора CASE. Визначити запис операторів процедур вводу та виводу інформації і призначення їх елементів.

Складові оператори. Обгрунтувати програмування розгалуженних обчислювальних процесів. Визначити умовний оператор.

Команди з розгалуження -- це складові командами, у яких на відміну від простих команд присутні умови, в залежності від істинності яких виконуються або не виконуються оператори, що входять до складу команди галуження.

Повне та неповне галуження. У Паскалі реалізовано повне та неповне галуження, а також команда вибору, що реалізована як послідовне виконання декількох структур галуження і яка передбачає вибір з декількох можливих варіантів дій.

1. Конструкція «If -- Then» -- неповне галуження використовується в тому випадку, коли визначені дії тільки у разі виконання умови.

IF <умова> THEN <оператор>;

Конструкція «If -- Then -- Else» -- пов-не галуження використовується в тому випадку, коли визначені різні дії в разі виконання та невиконання умови.

IF <умова> THEN <оператор> ELSE <опе-ратор>;

2. Конструкції «Case -- Of» неповний вибір або «Case -- Of -- Else» -- повний вибір використовуються в тому випадку, коли визначені різні дії в разі декількох виходів (замінюють конструкції із вкладених операторів if).

CASE <порядкова змінна> OF

<значення>: <оператори>

ELSE <оператор>;

END.

Прості та складені умови. Висловлювання, яке може бути істинним (правильним) або хибним (неправильним) називається умовою.

Проста умова -- це висловлювання, в якому два вирази з'єднані знаком операції відношення. Складена умова -- це висловлювання, в якому дві або більше простих умов з'єднані знаками логічних операцій.

У мові програмування Паскаль реалізовані операції відношеня: > -- «більше»; < -- «менше»; = -- «дорівнює»; <> -- «не дорівнює»; >= -- «не менше»; <= -- «не більше»; та логічні операції: not -- «ні»; and -- «і»; or -- «або».

Висловлювання -- це деяке твердження, відносно якого можна сказати, що воно або істинне, або хибне. Таким чином, кожному висловлюванню можна приписати «0» (хибне) або «1» (істинне). Приклад: «5 -- просте число» -- істинне, «2 = 3 + 5» -- хибне висловлювання.

За допомогою логічних операцій можна будувати з одного висловлювання інші. Побудова з даного (даних) висловлювання нового висловлювання називається логічною операцією. Знаки логічних операцій називають логічними зв'язками. Логічні операції частіше за все описуються за допомогою таб-лиць істинності.

Таблиці істинності для операцій «інверсії» (заперечення), «кон'юнкції» (логічне множення, або логічне «і»), диз'юнкції (логічне додавання, або логічне «або»).

А	B	A and B («і»)	A or B («або»)	not A («ні»)
1	1	1	1	0
1	0	0	1	0
0	1	0	1	1
0	0	0	0	1

Логічні вирази -- це вирази, що складаються з висловлювань, які можуть бути з'єднані логічними зв'язками. Ці вирази набувають логічного значення («хибне» або «істинне»). Логічні вирази можуть бути простими та складеними. У простому логічному виразі використовуються змінні та константи логічного типу, операції порівняння. Зв'язка простих логічних виразів за допомогою логічних операцій утворює складений логічний вираз. Прості вирази записуються в складених виразах у круг-лих дужках.

Вложені умовні оператори

Оператор if є вкладеним, якщо він вкладений, тобто знаходиться усередині іншого оператора if або else. У практиці програмування вкладені умовні оператори використовуються досить часто. У вкладеному умовному операторові фраза else завжди асоційована з найближчим if в тому ж блоці, якщо цей if не асоційований з іншою фразою else. Наприклад:

if(i)

{

if(j) statement 1;

if(k) statement 2; /* цей if */

else statement 3; /* асоційований з цим else */

}

else statement 4; /* асоційований з if(i) */

Остання фраза else не асоційована з if(j) тому, що вона знаходиться в іншому блоці. Ця фраза else асоційована з if(i). Внутрішня фраза else асоційована з if(k), тому що цей if - найближчий.

Визначити запис операторів процедур вводу та виводу інформації і призачення їх елементів.

Оператори введення-виведення. Стан-дартні процедури введення даних використовуються для визначення початкових значень певних змінних величин і складаються з імені процедури та списку введення, який містить імена змінних, значення яких будуть уводитися з клавіатури або з файла, тобто змінним будуть присвоюватися якісь певні значення.
Частіше для визначення початкових значень зручніше користуватися командою введення, а не командою присвоювання, тому що при необхідності використання програми з іншими початковими даними не доводиться змінювати текст програми.

Якщо в запису алгоритму стоїть команда введення, то його виконання уривається і керування передається програмі, яка може здійснити введення даних. Після введення даних керування передається наступній команді алгоритму.

На мові Паскаль процедура введення даних має вигляд:

READ (список уведення);

READLN (список уведення).

Під час виконання процедур READ та READLN програма переходить у стан очікування введення даних. Якщо у списку введення вказано декілька змінних, то їх можна вводити в одному рядку, відділяючи одне від одного символом «пробіл», або в окремих рядках (у стовпчик), завершуючи введення кожного значення клавішею Enter.

Робота процедури не завершиться, доки не будуть уведені значення для всіх змінних, указаних у списку. Тип значень, що вводяться, має збігатися з тим, який має відповідна змінна.

Оператор READLN відрізняється від оператора READ тим, що після введення необхідного числа даних курсор переміщується на наступний рядок.

Якщо введення даних здійснюється з клавіатури, то список уведення -- це список змінних, тобто послідовність імен змінних, розділених комами.

Якщо введення здійснюється з файла, то у списку введення перша змінна -- файлова, пов'язана з іменем реального файла.

Стандартні процедури виведення результатів обчислень використовуються для виведення їхніх значень на екран, принтер або у файл.

На мові Паскаль процедури виведення мають вигляд:

WRITE (список виведення);

WRITELN (список виведення).

Список елементів виведення значно ширший, ніж у процедурах уведення. До нього можуть входити:

* ідентифікатори величин, значення яких будуть виводитися на відповідний пристрій або у файл;

* вирази, значення яких спочатку будуть обчислені, а потім виведені на пристрій;

* сталі величини (числові, символьні, ряд-кові).

Відмінність між WRITE і WRITELN полягає в тому, що виведення оператором WRITE починається з поточного місцерозташування курсора на екрані монітора і курсор після закінчення виведення залишається в тому ж рядку. Оператор WRITELN виводить значення з поточного місця, а потім курсор переміщується на наступний рядок. Можна використовувати оператор WRITELN без списку виведення для переміщення курсору на новий рядок.

Приклад: write (А: 10: 3, В: 8).

Оператор виклику допоміжного алгоритму. У Паскалі реалізовано підпрограми-процедури і підпрограми-функції. Виклик підпрограми здійснюється за її іменем з вказівкою фактичних параметрів. При цьому на місці фактичних аргументів можуть бути конкретні значення, імена фактичних змінних, вирази, а на місці результатів -- тільки імена фактичних змінних. При цьому кількість, типи і призначення формальних і фактичних параметрів у відповідних списках параметрів мають збігатися.

3.2 Практична частина

Розробити схему алгоритму, таблицю символічних імен, набрати і відлагодити програму обчислення виразів (розгалужений обчислювальний процес).

Розробити схему алгоритму та програму обчислення значень виразів:

 , якщо

y =

, якщо

;; ; ;

Формульний алгоритм

1) Вводимо значення р :

2)

3)

4)

5)

6)

так ні

7) 8)

9)Вивід:р, x, z, a, y, b;

Таблиця символічних імен

Математичне ім'я	Символічне ім'я	Значення змінної за змістом	Змінна
			Тип	Значення
р	р	Змінна	Дійсне	Вхідне
b	b	Змінна	Дійсне	Обчислювальна
a	a	Змінна	Дійсне	Обчислювальна
x	x	Змінна	Дійсне	Обчислювальна
z	z	Змінна	Дійсне	Обчислювальна
y	y	Змінна	Дійсне	Обчислювальна

Program TP3;

Uses CRT;

Var

b,a,x,z,y:real;

Begin

Clrscr;

b:=ln(exp(sin(pi/7)));

a:=(1-4.7*b*b)/exp(1/3*ln(b-8.3));

x:=exp(1/5*ln(sqr(cos(a*a+b))));

z:=exp(1/3*ln(x*x+a-sqr(sin(exp(3*ln(a*x))))));

if (z+b/a)<(x+b)then

y:=ln(sqrt(x)+exp(x*x))+ sqrt(abs(sin(b*x+a+x)))

else

y:=(a*a*a*x+1/(2*b*x)-x*x)/(a*x-b*x*x)+z*a/b;

Clrscr;

Writeln('kursova robota');

writeln('studenta yurchenko artema olexseevicha');

Writeln('b=',b:6:3,' a=',a:6:3,' x=',x:6:3,' z=',z:6:3,' y=',y:6:3);

end.

Результат

kursova robota

studenta yurchenko artema olexseevicha

b=0.434, a=0.058, x=0.962, z=0.994, y=-0.658

Завдання №4

4.1 Теоретична частина

Обгрунтувати програмування циклічних обчислювальних процесів. Визначити оператори циклів з параметром, оператор циклу з передумовою, оператор циклу з після умовою. Одновимірні та багатовимірні масиви. Ініціалізація масивів. Використання функцій для обробки векторів.

Обгрунтувати програмування циклічних обчислювальних процесів. Визначити оператори циклів з параметром, оператор циклу з передумовою, оператор циклу з після умовою.

Циклічними програмами називають програми, в яких реалізовано команди циклу.

У Паскалі передбачено три різновиди операторів циклу: цикл із передумовою, цикл з післяумовою, цикл із лічильником (із покроковою зміною аргументу). Також реалізована робота із вкладеними циклами.

Вкладені цик-ли -- циклічні процеси, що допускають укладеність одних циклів в інші.

Цикл із передумовою (або цикл-«поки») -- це цикл, у якому тіло циклу виконується тільки у разі виконання умови, заданої перед тілом циклу. Якщо умова стає невірною, то робота циклу припиняється і керування передається оператору, наступному за оператором циклу.

На мові Паскаль оператор циклу з перед-умовою ще називається «циклом While-Do».

WHILE <умова> DO <оператор>;

Приклад: обчислення суми перших 100 натуральних чисел методом послідовного додавання.

m:=1; S: =0;

WHILE m<=100 DO

Begin

S:=S+m;

m:=m+1;

end;

Цикл із післяумовою (або цикл-«до») -- це цикл, у якому тіло циклу виконується доти, поки умова, задана після тіла циклу, не стане правильною.

Якщо умова стає правильною, то робота циклу припиняється й управління передається оператору, наступному за оператором циклу.

На мові Паскаль оператор циклу з після-умовою ще називається «цикл Repeat-Until».

REPEAT <оператор> UNTIL <умова>;

Приклад: обчислення суми перших 100 натуральних чисел методом

послідовного додавання.

m:= 0; S: = 0;

REPEAT

m:=m +1;

S:=S+m;

UNTIL m >= 100

Цикл із лічильником (із покроковою зміною аргумен-ту) -- це цикл, у якому тіло циклу виконується заздалегідь відому кількість разів. У різних алгоритмічних мовах реалізація цього циклу може передбачати використання аргументів різних типів, зміну аргументу на різний крок, діапазон зміни аргументу і т. д.

Цикл із лічильником аргументу реалізовується таким чином:

1) аргументу надається початкове значення;

2) якщо значення входить у заданий діапазон, то виконується тіло циклу;

3) аргумент змінюється на заданий крок; виконується 2);

4) якщо значення не входить у заданий діапазон, то виконання циклу припиняється і керування передається оператору, наступному за оператором циклу.

У мові Паскаль реалізовано два оператори циклу з покроковою зміною аргументу: «цикл For-То» і «цикл For-DownТо».

FOR <лічильник циклу>:=<початкове значення> TO <кінцеве значення> DO<оператор>; (цикл з кроком 1),

FOR <лічильник циклу>:=<початкове значення>DOWNTO <кінцеве

значення > DO<оператор>; (цикл з кроком -1),

де <лічильник циклу> -- змінна порядкового типу,

<початкове значення> і <кінцеве значен-ня> -- вирази того самого типу,

що і <лічильник циклу> (діапазон зміни лічильника циклу),

<оператор> -- простий або складовий оператор.

Приклади: обчислення суми перших 100 натуральних чисел методом послідовного додавання.

а) S: =0;

for m:=1 to 100 do

S:=S+m;

б) S: =0;

for m:=100 downto 1 do

S:=S+m;

Під час реалізації циклу з покроковою зміною аргументу в Паскалі необхідно заздалегідь знати про кількість повторень тіла циклу і пам'ятати про можливість зміни лічильника циклу тільки на 1 або -1.

Масиви даних

Масив -- це структурована сукупність фіксованої кількості елементів одного типу, доступ до яких здійснюється за допомогою індексів. Елементи масиву називаються індекс-ними змінними. За кількістю індексів, які треба вказати для доступу до окремого елемента масиву, розрізнюють одновимірні, двовимірні, ..., n-вимірні масиви. Вимоги до індексів різні в різних алгоритмічних мовах. У Паскалі індекс -- це змінна порядкового типу.

Опис масиву містить ім'я масиву (ідентифікатор), принцип індексації елементів (діапазон зміни індексів), тип елементів масиву.
VAR <ім'я_масиву>: ARRAY <діапазони зміни індексів> OF <тип_даних>;

Масив називається одновимірним (лінійна таблиця), якщо для доступу до його елементів достатньо одного індексу.

Наприклад, одновимірний масив із 8 дійсних чисел у Паскалі можна оголосити таким чином:

* VAR Name: ARRAY [1..8] OF real;

* Const N=8;

VAR Name: ARRAY [1..N] OF real;

* TYPE MASSIV = ARRAY [1..8] OF real;

VAR Name: MASSIV;

Масив називається двовимірним (матриця), якщо для доступу до його елементів необхідно вказати значення двох індексів. Перший індекс вказує номер рядка, а другий -- номер стовпця в цьому рядку.

Ініціалізація масиву означає присвоєння початкових значень його елементам при оголошенні. Масиви можна ініціалізувати списком значень або виразів, відокремлених комою, розташованих у фігурних дужках.

При розподілі пам'яті в описовій частині програми під масив резервується стільки місця, скільки передбачає вказана кількість елементів масиву, враховуючи тип елементів. Межі зміни індексів повинні бути сталими величинами, а не змінними, інакше буде невідомо, скільки місця необхідно відвести в пам'яті для такого масиву.

У пам'яті комп'ютера елементи одновимірних масивів розташовано послідовно. Двовимірні масиви розташовуються таким чином: спочатку елементи першого рядка, потім другого і т. д.

Роботу з масивами можна умовно поділити на три частини:

* формування масиву;

* опрацювання масиву;

* виведення масиву.

Формування масиву. Формування значень елементів масиву можна виконувати у такий спосіб:

* уведення значень елементів масиву з клавіатури або з файла;

* формування значень випадковим чином, з використанням функції-генератора випадкових чисел Random;

* обчислення значень елементів масиву за формулою.

Опрацювання масиву. Класичними задачами для роботи з масивами можна назвати:

* пошук заданого елемента в масиві;

* знаходження суми (добутку) елементів масиву;

* пошук максимального (мінімального) елемента в масиві;

* упорядкування масиву за ознакою (наприклад за зростанням або спаданням та ін.).

Ініціалізація масиву

Ініціалізація масиву означає присвоєння початкових значень його елементам при оголошенні. Масиви можна ініціалізувати списком значень або виразів, відокремлених комою, розташованих у фігурних дужках.

Приклад Ініціалізація масиву, елементи якого містять кількість днів в кожному місяці року:

int days[12]={31,28,31,30,31,30,31,31,30,31,30,31};

Якщо список значень, які ініціалізуються, коротший за довжину масиву, то ініціалізації підлягають перші елементи масиву, а решта ініціалізуються нулем.

Масив також можна ініціалізувати списком без зазначення в дужках довжини масиву. При цьому масиву присвоюється довжина за кількістю ініціалізаторів.

Приклад Визначення довжини масиву при ініціалізації.

char code[ = {'a', 'b', 'c'};

В даному прикладі масив code буде мати довжину 3.

Автоматичні масиви після об'яви нічим не ініціалізуються і містять невідому інформацію.

Одним із найскладніших завдань є впорядкування елементів масиву. Для розв'язання цієї задачі існує декілька алгоритмів.

Сортування вибором:

1. Установити номер найбільшого елемента масиву.

2. Поміняти місцями найбільший і останній елементи.

3. Повторити 1 і 2 над остачею масиву (без останнього елемента).

Застосовувати цей метод до елементів масиву, що залишилися, доки залишок не скоротиться до одного елемента.

Аналогічно сортування вибором можна застосувати до найменшого елемента, міняючи його з першим. У результаті все одно отримаємо зростаючу (незменшувану) послідовність елементів масиву.

Обмінне сортування («бульбашка»):

1. Порівняти два поруч розташованих елементи.

2. Якщо пара порушує потрібний порядок слідування, елементи міняють місцями.

Порівняння відбувається до кінця масиву. Обмін здійснюється доти, поки прохід по масиву не викличе жодного обміну.

Існують й інші методи сортування масивів: метод уставки, швидке сортування тощо.

Виведення масиву.

Виведення елементів одновимірного масиву на екран можна виконувати в рядок:

For i:=1 to n do Write (mas[i]);

або у стовпчик:

For i:=1 to n do Writeln (mas[i]).

Для виведення елементів двовимірного масиву у вигляді двовимірної таблиці (матриці) можна використовувати таку конструкцію:

For i:=1 to n do

Begin

For j:=1 to m do

Write (mas[i,j]);

Writeln;

End.

Використання функцій для обробки векторів

Підпрограми підвищують продуктивність праці, економлять пам'ять, роблять усю програму більш наочною, спрощують розробку великих програм тощо.

В мові Pascal є два види підпрограм ------- процедури та функції. Вони відрізняються між собою структурою та способом виклику.

На етапі проектування програми програміст визначає, які частини алгоритму треба реалізувати у вигляді процедури, а де знадобиться функція.

В головній програмі всі підпрограми розміщуються після розділу описування даних перед оператором Begin виконавчої частини, а викликаються у разі потреби в процесі виконання головної програми або іншої підпрограми. 

Структура процедури має вигляд:

Procedureім'я (список формальних параметрів);

Розділ локальних даних

Begin

... {розділ виконавчих операторів}

End;

Перший рядок складає заголовок процедури, ім'я процедури вибирає програміст так як і ім'я змінної. В списку формальних параметрів перелічуються через; окремі параметри та інформація про їх тип. Деякі параметри призначені для передачі даних у процедуру, інші для повернення результатів з процедури до тієї програмної одиниці, яка її викликала.

У розділі локальних даних (який взагалі може бути відсутнім) описують ті дані, які використову-ються тільки для «службових» цілей в самій процедурі (параметри циклів, робочі змінні та маси-ви тощо).

У розділі виконавчих операторів записують послідовність операторів, які реалізують потрібний алгоритм. При цьому вони оперують з формальними параметрами, локальними та глобальними даними.

Зв'язок між окремими програмними одиницями здійснюється через списки формальних/фактичних параметрів та за допомогою глобальних змінних.

Глобальні дані описуються в головній програмі, вони не являються фактичними параметрами під час виклику підпрограм, не описані в підпрограмах, а використовуються в одній з них і в головній програмі.

Результати роботи підпрограми можуть бути передані до головної програми через формальні параметри та глобальні дані.

Типове використання підпрограми-функції -- реалізація алгоритму та повернення в головну програму одного результату в вигляді імені функції.

Ім'я функції вибирається довільно (як ім'я змінної).

Структура функції:

Functionім'я(список формальних параметрів): тип імені;

{локальні дані}

Begin

...

ім'я := ...;

...

End;

Типом функції може бути скалярний тип, тобто: цілий, дійсний, логічний, символьний та рядковий тип String.

Відносно формальних параметрів, локальних та глобальних даних в функції діють такі ж самі обмеження та вимоги, що і в процедурах.

У виконавчій частині підпрограми-функції повинен бути хоча б один оператор, в якому імені функції: призначається значення.

Звернення до функції виконується з якого-небудь арифметичного виразу так, як і до стандартних функцій типу sin(x), ln(x) тощо. Результат роботи функції передається в місце її виклику.

Практична частина.

Дано вектор А, який містить n елементів. Математично описати умову задачі, розробити схему алгоритму, скласти таблицю символічних імен, написати і відлагодити TP- програму:

Замінити додатніх елементів середнім значенням від'ємних елементів;

Формульний алгоритм

1. Задати П.

2. Ввід вектора А з n елементів ;

3. , якщо ,

де: ; якщо

; якщо

4. Вивід вхідного вектора А;

5. якщо ;

6. Вивід вхідного вектора А;

7. Вивід П;

8. Вивід S; DV;KV;

Кінець

Рішення

kursova robota

studenta yurchenko artema olexseevicha

n=10

vhidniy vector A:

4.000 6.000 -7.000 -9.000 6.000 4.000 5.000 -9.000 5.000 -4.000

vhidniy vector a:

-7.250 -7.250 -7.000 -9.000 -7.250 -9.000 -7.250 -4.000

S=-7.250 dv=-29.000 kv=4

програмування pascal word excel

Таблиця символічних імен

Математичне ім'я	Символічне ім'я	Значення змінної за змістом	Змінна
			Тип	Значення
А	А	вектор	Дійсне	Задається
i	i	індекс елементів вектора А	Цілий	Задається
n	n	кількість елементів вектора А	Цілий	Задається
KV	KV	кількість від'ємних елементів вектора А	Цілий	Обчислювальна
SV	SV	сумма від'ємних елементів вектора А	Дійсне	Обчислювальна
S	S	середне знечання від'ємних елементів вектора А	Дійсне	Обчислювальна

Программа

Program TP_4;

Uses CRT;

Var

A:array[1..100] of real;

i,n,KV:byte;

s,dv:real;

BEGIN

clrscr;

writeln('vvedite n=:');

readln(n);

writeln('vvedite matritzy A:');

for i:=1 to n do

begin

write('a[',i,']=');

readln(a[i]);

end;

dv?0;

KV?0;

for i:=1 to n do

if a[i]<0 then

begin

dv:=dv+ a[i];

KV:=KV+1;

end;

if KV< >0 then

s:= dv/ KV;

clrscr;

writeln('kursova robota');

writeln('studenta yurchenko artema olexseevichya');

writeln('n=',n:-3);

writeln('m=',m:-3);

writeln('vhidniy vector A:');

for i:=1 to m do

write(' ',a[i]:-7:3);

for i:=1 to m do

if a[i]>0 then

a[i]:=S;

writeln;

writeln('vhidniy vector a:');

for i:=1 to m do

write(' ',a[i]:-7:3);

writeln;

writeln ('s=',s:-7:3' ' dv =',dv:-7:3' 'KV =',KV:-7:3');

end.

Рішення

kursova robota

studenta yurchenko artema olexseevicha

n=10

vhidniy vector A:

4.000 6.000 -7.000 -9.000 6.000 4.000 5.000 -9.000 5.000 -4.000

vhidniy vector a:

-7.250 -7.250 -7.000 -9.000 -7.250 -9.000 -7.250 -4.000

S=-7.250 dv=-29.000 kv=4

Завдання № 5

5.1 Теоретична частина

Обґрунтувати програмування вложених циклічних обчислювальних процесів. Багатовимірні масиви. Ініціалізація масивів

Масиви бувають одновимірними (у вигляді послідовності чисел), двовимірними (у вигляді таблиць чисел розміром m x n) і багатовимірними (3-, 4-вимірні тощо). 3-вімірні - це об'ємний простір з комірками, а 4-вимірні і більше - це абстрактні поняття). 

У Pascal багатовимірні масиви можуть визначатися послідовно: спочатку оголошується один масив, потім другий, елементами якого є оголошені раніше масиви, і т.д. Один масив вкладається в іншій, і ступінь такого вкладення необмежена. Наприклад, для матриці А(2,3)

TYPE STROKA = ARRAY [1..3] OF REAL;

MATR = ARRAY [1..2] OF STROKA;

VAR V : STROKA; А : MATR;

Змінна А - це двомірний масив з двох рядків, до кожного з яких включено по три елементи.

Опис А можна скоротити, виключивши визначення типу STROKA у визначенні типу MATR:

TYPE MATR = ARRAY [1..2] OF ARRAY [1..3] OF REAL;

або ж

TYPE MATR = ARRAY [1..2,1..3] OF REAL;

Якщо вказаний тип використовується для визначення одного масиву в програмі, то зручно оголошувати масив у розділі опису змінних:

VAR А : ARRAY [1..2,1..3] OF REAL;

Як вже наголошувалося, поняття двомірного масиву відповідає поняттю матриці або таблиці. При цьому перший індекс відповідає рядку, а

другий - стовпцю. Максимальна кількість рядків (m) і стовпців (n) визначається при описі типу масиву. Посилання на елемент матриці А, що знаходиться на перетині i-го рядка і j-го стовпця, має вигляд А[i,j].

При обробці матриць часто доводиться виділяти елементи:

- k-го рядка А[к,j] j=1, ..., m

- k-ї колонки А[i,k] i=1, ... , n

а для квадратних матриць (m=n) також:

- головної діагоналі А[i,i] i=1, ..., n

- побічної діагоналі А[i,n+1-i] i=1, ..., n

- наддіагональні А[i,j] i>j

- піддіагональні А[i,j] i<j

Дуже важливо уміти ініціалізувати масиви, тобто привласнювати елементам масиву деякі початкові значення. У мові С для цього є спеціальні можливості.

Самий простий спосіб ініціалізації наступний: в процесі оголошення масиву можна указати в фігурних дужках список ініціалізаторів:

float а[6]={1.1, 2.2, 3.3, 4.0, 5, 6};

В іншому випадку така форма запису еквівалентна набору операторів:

а[0]=1.1; а[1]=2.2; ... а [5] =6.

Багатовимірні масиви, в тому числі і двовимірні масиви, можна ініціалізувати, розглядаючи іх як масив масивів.

Ініціалізації int а[3][5]={1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13,14,15};

і int а[3][5]={{1,2,3,4,5}, {6,7,8,9,10}, {11,12,13,14,15}};

еквівалентні.

Кількість ініціалізаторів не зобов'язана співпадати з кількістю елементів масиву. Якщо ініціалізаторів менше, то значення решти елементів масиву не визначені.

У той же час ініціалізації

int а[3][5]={1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11);

і

int а[3][5]={{1, 2, 3}, {4, 5, 6, 7, 8}, {9, 10, 11}};

різні.

//change strings: 1-6, 2-5, 3-4

#i nclude

void mai n()

{ int temp, i, j, a[6][4]={1,2,3,4,

5,6,7,8,

9,10,11,12,

1 3,14,1 5,16,

17,18,19,20,

21 ,22,23,24};

for (i=0;i<3;i++) for (j=0;j<4;j++)

{ temp=a[i][j]; a[i][j]=a[5-i][j]; a[5-i][j]=temp; } for (i=0; i<6; i++)

{

for (j=0;j<4;j++)

printf ("%4d", a[i][j]);

printf("\n");

}}

Символьні масиви можуть ініціалізувати як звичайний масив:

char str[15]={'В', ' о ' , ' г ' , ' 1 ' , ' а ' , ' n ' , ' d' , ' ','

С',^',^'};

а можуть - як рядок символів:

"char str[15]= Паскаль";

Наприклад, для виділення місця під символьний масив звичайним способом

char str[80]= "Це оголошення і ініціалізація масиву символів";

При ініціалізації масиву без вказівки його розміру

char str[ ]= "Це оголошення і ініціалізація масиву символів";

компілятор сам визначить необхідну кількість елементів масиву, включаючи нульовий байт. Можна оголошувати таким же способом масиви будь-якого типу:

int mass []={!, 2, 3, 1, 2, 3, 4};

При ініціалізації можна не вказувати розмірність масиву, вона обчислюється автоматично (проте для двовимірних масивів кількість стовпців треба указати), а при оголошенні - обов'язково. При оголошенні масивів з невідомою кількістю елементів можна не вказувати розмір тільки в самих лівих квадратних дужках.

Практична частина.

Дано дійсну матрицю A={} , i, j = 1,2,3,…n . Скласти схему алгоритму і програму визначення найменшого елемента матриці серед від'ємних елементів матриці, розташованих нижче головної діагоналі і його координати.

Вихідними даними є:

1. Значення змінної n = 3, m = 4.

2. Значення елементів матриці A {} :

Формульний алгоритм

1. Задати П, m

2. Ввід матрицю A={}_n*m;

3. ;

де: ; якщо ;

; якщо ;

4. Вивід матрицю A={}_n*m;

5. Вивід вхідного вектора P _i*j;

Кінець

Таблиця символічних імен

Математичне ім'я	Символічне ім'я	Значення змінної за змістом	Змінна
			Тип	Значення
А	А	вектор	Дійсне	Обчислювальна
i	i	індекс елементів вектора А	Дійсне	Обчислювальна
n	n	кількість елементів вектора А	Цілий	Задається
KV	KV	кількість від'ємних елементів вектора А	Цілий	Задається
SV	SV	сумма від'ємних елементів вектора А	Цілий	Задається
S	S	середне знечання від'ємних елементів вектора А	Дійсне	Обчислювальна
S	S	середне знечання від'ємних елементів вектора А	Дійсне	Обчислювальна

Программа

Program TP_5;

Uses CRT;

Var

A:array[1..10,1..10] of real;

P:array[1..10] of real;

i,j,n,m:byte;

PV,PD:real;

BEGIN

clrscr;

writeln('vvedite n,m:');

readln(n,m);

writeln('vvedite matritzy A:');

for i:=1 to n do

for j:=1 to m do

begin

write('a[',i,',',j,']=');

readln(a[i,j]);

end;

for j:=1 to m do

begin

pd:=1;

pv:=1;

for i:=1 to n do

if a[i,j]>0 then

pd:=pd*a[i,j] else if a[i,j]<0 then

pv:=pv*a[i,j];

p[j]:=pd+pv;

end;

clrscr;

writeln('kursova robota');

writeln('studenta yurchenko artema olexseevichya');

writeln('n=',n:-3);

writeln('m=',m:-3);

writeln('matritza A:');

for i:=1 to n do

begin

for j:=1 to m do

write(' ',a[i,j]:-7:3);

writeln;

end;

writeln('vector p:');

for j:=1 to m do

write(' ',p[j]:-7:3);

end.

Рішення

kursova robota

studenta yurchenko artema olexseevicha

n=3 m=4

matriza A:

6.450 -7.680 9.375 -8.785

-42.159 5.106 14.210 -5.368

3.178 -2.017 8.768 -9.175

Vector p:

-21.661 20.597 1169.195 -431.674

Завдання 6. Робота з додатками MS Office (Word, Excel)

6.1 Набір, редагування та форматування тексту

Вікно редактора та його елементи. Пункти головного меню та їх команди. Порядок настройки редактора для набору документа: встановлення полів сторінки, її орієнтація, встановлення шрифтів, їх розмірів і типів, встановлення параметрів абзаців, їх нумерація та маркірування, тощо.

Практична частина.

Набрати текст (8-10 рядків) і, повторюючи його необхідну кількість разів, записати різними шрифтами, кольорами, розмірами, розташуванням - по лівому, правому краю, середині, всій ширині сторінки, виконати маркірування та нумерацію абзаців, виділити елементи підкресленням, закресленням, взяттям в рамку, примінити ефекти анімації та інші ефекти.

Вікно редактора та його елементи. Пункти головного меню та їх команди.

Вікно редактора Word має декілька стандартних елементів. Одні з них постійно присутні на екрані, інші можна викликати за бажанням користувача. Розглянемо призначення цих елементів.

Рис. 1 Вікно редактора Word

Рядок заголовка. Верхній рядок екрана є рядком заголовка, стандартного для Windows. В ньому виведено ім'я програми (в даному випадку Microsoft Word). Крім цього, в рядку заголовка є чотири кнопки: одна з лівого краю і три -- з правого. Ліва кнопка -- це кнопка виклику управляючого меню. Управляюче меню є типовим для будь-якого вікна Windows. Перша з правих кнопок згортає вікно до піктограми, друга -- відновлює нормальний розмір вікна, третя -- закриває вікно.