Інтернет бере свій початок у 60-их роках минулого століття у США. Стрімко розвиваючись, він отримав наддержавний, всепланетарний статус як "Всесвітня Павутина". Виникнувши як суто технічний засіб передачі інформації, Інтернет перетворився на важливе соціальне явище планетарного масштабу, яке привертає увагу фахівців різних наук.

Однак історія цієї мережі фактично лише починається, зважаючи на її потенціал та перспективи поступу. Як масове явище Інтернет існує трохи більше десяти років, однак і за цей короткий термін він став невід'ємною частиною життя мільйонів людей нашої планети, перевернув усі наші уявлення про засоби масової інформації, а відтак - про сутність інформації, ліквідував кордони між державами і народами, зробив людей набагато ближчими один до одного. Завдяки Інтернету, інформаційним технологіям і мережевому знанню можна змоделювати завтрашній день людства, побудувати експериментальну модель нашої планети, перспективи її еволюції у всесвіті тощо. Можливості Інтернету не обмежені.

Доступ жителів нашої планети до Інтернету стає однією із важливіших характеристик сучасної доби. Окінавська Хартія глобального інформаційного суспільства визначає вільний обмін інформацією та знаннями однією з демократичних цінностей людства. Типовим є визначення Інтернету як "всесвітньої "мережі мереж", певної сукупності технічних засобів, стандартів і домовленостей, яка дає змогу підтримувати зв'язок між різними комп'ютерними мережами у світі" [7, 5].

Зважаючи на поліфункціональність Інтернету, його можна визначати як:

а) наймасовіше і найоперативніше джерело інформації. Своє "представництво", власну WWW-сторінку в мережі має практично кожна західна організація, фірма чи компанія. В Інтернеті розташовані "електронні" варіанти багатьох тисяч газет і журналів, через мережу ведуть трансляції сотні радіостанцій і телекомпаній. Важко знайти яку-небудь галузь людської діяльності, яка не була б висвітлена в Інтернеті у всій своїй повноті сотнями і тисячами "сторінок". Інша, не менш популярна, технологія отримання інформації - так звані "групи" новин;

б) найпрогресивніший засіб спілкування і комунікації. Щодня користувачі мережі знайомляться, спілкуються, відправляють один одному сотні мільйонів електронних посилань - для багатьох з них Інтернет повністю замінив традиційну пошту;

в) сприятливий простір для підприємництва. Все більш популярною стає електронна торгівля, що дозволяє користувачу зробити покупку практично будь-якого товару в будь-якій точці планети. Через Інтернет можна замовити й отримати нові продукти, відіслати букет квітів коханій дівчині і навіть придбати автомобіль, тобто заробити в мережі може не лише велика фірма, але й практично будь-яка людина, яка створила свою сторінку;

г) ідеальний інструмент для реклами. Мережа дає будь-кому практично безкоштовну можливість оповістити багатомільйонну аудиторію про пропоновані послуги чи продукцію;

д) величезний простір для творчості, отримання чи поширення знання. За допомогою мережі ви можете заявити про себе на весь світ, створивши особисту домашню web-сторінку, розмістити власні твори, доробки власного таланту. Інтернет наблизив знання до кожної людини, а отже - узасаднив підвалини для перенесення зусиль з самореалізації особистості до сфери духовної, творчої. Разом з тим Інтернет оберігає планету від надмірного антропогенного втручання, адже порух "мишею" замінює безліч фізичних операцій, наслідком яких є вплив на довкілля, найчастіше - негативний [5, 14].

Інформаційне суспільство, що формується, уособлює ідею нової фази в історичному розвитку країн світу як результату "другої індустріальної революції", що в основному грунтується на мікроелектронній технології. Всезростаюча кількість людей втягується у безпрецедентне розмаїття інформаційно орієнтованих типів діяльності. Наукові й технічні працівники збирають і продукують інформацію, менеджери і фахівці опрацьовують її, викладачі й працівники комунікаційної сфери поширюють, тоді як споживачі її засвоюють та перетворюють. Цей процес "інформатизації" не залишає осторонь жодну сферу соціальної активності: від повсякденних практик окремо взятої людини до міжнародних відносин, від сфери дозвілля до виробничих відносин. Це перетворює Інтернет у важливий чинник розвитку, один із головних засобів формування інформаційної культури особи, зважаючи на його можливості як найвпливовішого, найдоступнішого та найшвидшого способу передачі, обробки, зберігання та продукування інформації. Важливою характеристикою мережі Інтернет є можливість подолати відчуття відчуженості, ізольованості у світі, він сприяє сприйняттю світу в усій його повноті, розмаїтті, різнобарвності.

Формуючи інформаційну культуру особистості, Інтернет не лише дає безліч інформації, а й розвиває, навчає, формує особистість, суттєво впливає на всі сторони її соціального життя. Прийнято вважати, що формування інформаційної культури, в тому числі засобами Інтернету, має скласти базовий елемент загальної культури людства. У зв'язку з цим інформаційну культуру найчастіше розуміють як систему, що складається з чотирьох основних компонентів, а саме: а) культури організації подання інформації; б) культури сприймання користування інформацією; в) культури використання нових інформаційних технологій; г) культури спілкування через засоби Інтернет. При цьому два останні компоненти формують так званий мережевий етикет.

Нині формується особлива інформаційна культура суспільства, яка спирається на масове залучення до найсучасніших засобів інформації, нових інформаційних технологій, розпочинаючи вже з дитинства, шляхом залучення до різноманітних комп'ютерних ігор, персональних комп'ютерів, інтенсивної шкільної освіти. Виокремлюються, зокрема, три основні етапи:

1) первісної інформаційної соціалізації особи;

2) освітньо-інформаційного навчання;

3) формування розвиненої інформаційної культури, тоді як основою інформаційної культури можна вважати знання про Інтернет як віртуальне середовище, закони його функціонування та розвитку, розвиток вмінь та навичок орієнтуватися у безмежному просторі всесвітньої павутини.

Різноманітні відносини, що виникають при застосуванні Інтернет-технологій, є предметом жвавого обговорення та дискусій, у тому числі й ті, що підлягають за своєю природою правовому регулюванню, тобто можуть стати правовідносинами. Одразу треба зауважити, що серед фахівців (насамперед, в технічній сфері) існує вкрай негативне ставлення до самої ідеї правового регулювання відносин, які виникають в Інтернет-середовищі. Про це може свідчити розповсюджена в мережі "Декларація незалежності кіберпростору", де проголошується право на свободу Інтернет-простору, декларується принцип невтручання жодної з країн в регулювання Інтернет-відносин [4]. Прихильники такої позиції вважають, що мережа повинна залишитися "чистою" від законодавчого внормування, складати зону вільного пересування інформації, ідей, думок, висловлювань тощо. Утім, такий дещо "ідеалізований" погляд на справу останнім часом зазнав значних змін. Порушення особистих та майнових прав, навіть злочинні дії, що виникли за допомогою Інтернет-технологій, наочно показали, що Інтернет не може бути тільки зоною свободи людини і, за необхідністю, стає об'єктом правового втручання. Крім того, свобода ніколи не означала хаос, а правове регулювання не обов'язково пов'язане з установленням заборон та обмежень. Тому думку щодо виведення Інтернет-відносин за межі правового регулювання навряд чи можна визнати безпідставною.

Інша справа, якою має бути концепція регулювання Інтернет-відносин у тій чи іншій країні, якою мірою і за допомогою яких засобів впливати на їх формування. Діапазон можливого вирішення цього питання досить значний. Адже ми маємо, з одного боку, практично повну заборону доступу громадян до Інтернету (досвід Китаю), з іншого - фактично повну комп'ютеризацію та дозвіл на розміщення в Інтернеті будь-якої інформації, навіть пов'язаної з пропагандою нацизму (США).

Наприкінці XX ст. ліберальна демократія зіштовхнулася із серйозною проблемою, своєрідним викликом - адже Інтернет, глобалізація в цілому підриває саму її основу, девальвує принципи національної держави. Формування й утвердження світового ринку призводить до того, що підприємці все більше не спираються на національні цінності. Закони отримання максимального прибутку спонукають до підриву, розмивання підвалин держави, яка постійно займалася "економічною політикою". За умов глобалізації, поширення Інтернету як всесвітньої мережі, контроль держави за діями громадян взагалі уявляється нездійсненним. Найочевидніше це проявляється на прикладі функціонування грошей, циркуляція яких уже мало залежить не тільки від урядів і національних банків, а й від національної економіки. Користувачі мережі космополітичні: для них важливі не національна і державна приналежність Інтернет-ресурсу чи послуг, а їхня інформаційна цінність і корисність. Про можливості Інтернету, його могутню силу можуть свідчити спроби поставити його під контроль - планетарний чи державний. Про таку необхідність говорять усі: від Папи Римського до просунутої домогосподарки. Влада розробляє механізми впливу на аудиторію Інтернету, а остання - способи уникнення відповідальності. Водночас Інтернет, який уже сьогодні для багатьох комп'ютерноосвічених індивідів є засобом існування та знаряддям праці, для ще більшої кількості людей залишається поки що недосяжним символом XXI ст. та нової інформаційної доби. З іншого боку, Інтернет, попри його популярність, загальнодоступність тощо не можна уявити ідеалом демократії - очевидними є його слабкі місця, недоліки, насамперед, як засобу становлення інформаційного суспільства.

По-перше, електронна комунікація не має нічого спільного з відкритою комунікацією "віч-на-віч", вартою уваги є тільки аргументація, зникає сугестія ворожості чи дружності. Однак аргументація вимагає перевірки й осмислення, а на це, як правило, не залишається часу, тобто перевага у швидкості перетворюється на недолік. Питання, відповіді, коментарі йдуть синхронно, а це означає, що часу для формування власної думки не залишається. Більше того, опція "вихід" дає можливість перервати спілкування в будь-який момент і в такий спосіб уникнути відповідальності, що є однією з найважливіших якісних ознак особистої розмови [6].

По-друге, Інтернет, попри усталену думку, зовсім не усуває ієрархію. Він структурує аудиторію по-іншому: ділить її на власників мережі, користувачів і тих, що продукують інформацію. Домінуючими є особистості з "високим рівнем освіти і впливу", а їхній добір здійснюють власники каналу. Тому не випадково, що користувачі мережі вимагають створення системи фільтрів щодо запобігання дисфункціям.

По-третє, громадськість у демократичних країнах є своєрідним контрінститутом, що балансує, узгоджує взаємини влади і суспільства. До актуальних дискусій в режимі Online залучаються різні соціальні групи, що уособлюють різноманітні інтереси, здійснюють особисті контакти, розв'язують суперечки тощо. Інтернет долає традиційно існуючі кордони, диференціює громадськість дещо по-іншому, ніж у реальному суспільстві, адже формує він групи, що цікавляться різноманітними темами, сюжетами, пріоритетами, далекими від політики. Інтернет ділить громадськість на безліч дрібних угруповань за інтересами. При цьому групи, що формуються, не є носіями якостей "громадянства", які є підвалинами сучасних теорій демократії, національних інтересів тощо. Таким чином, якщо Інтернет і "демократизує" світ, то саме за глобалізаційною моделлю, де не лишається місця національним пріоритетам розвитку, національно орієнтованій особистості тощо. Інтернет є технологічно найбільш популярним засобом відгородження людей від процесів реальної діяльності: відбувається особливо стрімке відчуження сучасної людини від цільової проектної дії, самовизначення, смислоконструювання тощо, тобто втрачаються суттєво важливі принципи й ідеали функціонування демократичного суспільства.

Комунікації, здійснювані через Інтернет, не орієнтовані на інституційні та групові норми, що спрямовують діяльність людей у їхньому немережевому житті. Більше того, Інтернет - середовище розвитку віртуальних співтовариств, альтернативних реальному суспільству. Активність індивідів, що здійснюють комунікації через Інтернет, їхні сили і час переорієнтовуються із взаємодії з реальними суб'єктами дії - друзями, родичами, колегами, сусідами - на комунікацію своїх віртуальних "Я" з настільки ж віртуальними партнерами. Спілкування в мережі Інтернет привабливе своєю знеособленістю, а ще більше - можливістю конструювати й трансформувати віртуальну особистість. З одного боку, Інтернет дає волю ідентифікації: віртуальне ім'я, віртуальне тіло, віртуальний статус, віртуальна психіка, віртуальні звички, віртуальні чесноти і віртуальні пороки. З іншого - втрачається або відчужується реальне тіло, статус, непересічність особистості тощо. Тобто Інтернет є водночас засобом трансформації особистості як індивідуальної характеристики і особистості як соціокультурного та історичного феномену. При цьому варто наголосити, що особистість є новоєвропейським соціокультурним феноменом, адже в сучасному сенсі цього слова, скажімо, ще п'ятсот років тому не існувало (чи, краще сказати, було надзвичайно рідкісним явищем). Такі атрибути особистості, як стабільна самоідентифікація, індивідуальний стиль виконання соціальних ролей ("творча індивідуальність") тощо постійними користувачами Інтернет втрачаються, а формується (свідомо чи неусвідомлено) розмита чи мінлива ідентичність. Віртуалізується не тільки суспільство, але й породжена ним особистість [12, 362].

Перехід до інформаційного суспільства полягає, насамперед, у загальнодержавному процесі інформатизації, що включає підпроцеси комп'ютеризації (тобто комп'ютерного забезпечення суспільства та держави), медіатизації (зростання якості інформації та інформативна направленість суспільного розвитку) та інтелектуалізації (зростання ролі та можливостей для розвитку інтелекту).

Держава, у свою чергу, в інформаційному суспільстві дещо змінює свій статус, але не зникає, хоча й не може бути репрезентована як суто національна держава. Остання бере на себе роль поводиря в інформаційному суспільстві, розробляє правила та моделі ефективної суспільної комунікації. Державні кордони в інформаційному суспільстві стираються завдяки розвитку комунікацій та поширенню новітніх технологій, тому відходить на задній план контролююча функція держави, що є цілком об'єктивною обставиною, бо величезні потоки інформації просто неможливо взяти під контроль. Інтернетом породжується також безліч нових проблем соціопсихологічного, культурного й морального гатунку, відкриваються нові можливості для розвитку суспільної комунікації, випробовуються різні моделі демократії, має бути відроджена в новій якості національна держава [9]. Цьому мають сприяти розробка національної програми формування інформаційного суспільства, реалізація положень Національної програми інформатизації, що дала потужний поштовх комп'ютеризації органів державної влади, їхній інформатизації та автоматизації, процесу прийняття та ухвалення рішень.

Можна констатувати, що ставши потужним джерелом інформаційної телекомунікації, Інтернет є дієвим засобом формування й розвитку інформаційної культури особистості, забезпечує можливість повного задоволення освітніх, культурних, соціальних, політичних та інших потреб людини, незалежно від її місцезнаходження. Інтернет допомагає подолати відчуття відчуженості та ізольованості в світі, сприяє сприйняттю світу в усій його цілісності та повноті: ідеї, знання, цінності, культура тощо швидко розповсюджуються по всьому світу. Люди не лише носять однаковий одяг і дивляться одні й ті ж фільми, а все більш схожими стають норми законів, моралі та стереотипи поведінки. Вплив метатехнологій на свідомість людини отримав, як відомо, назву "High hume".

До зазначених метатехнологій можна віднести різноманітні організаційні технології, технології управління, які зорієнтовані безпосередньо на культуру, систему цінностей людини, формування масової свідомості. Розроблені й успішно практикуються методи комп'ютерного психозондування, які допомагають багатьом людям позбавитися від комплексів і хвороб, зняти стреси, знизити соціальну апатію чи агресію. Водночас психоінформаційна дія може бути спрямована на маніпулювання свідомістю людей, що представляє пряму загрозу правам людини, є різновидом соціальної небезпеки, оскільки комп'ютерне психозондування та психокорекція здійснюються без попереднього інформування суб'єкта [10].

Іншою загрозою, яка постала з появою глобальної мережі, є нічим не обмежена свобода дії соціального суб'єкта у процесі користування мережею. Загальновідомо: якщо свобода не усвідомлюється як індивідуальна відповідальність, не контролюється внутрішніми регуляторами й обмежує свободу інших людей, то вона перетворюється на свою протилежність, що приховується за маскою анонімності й безкарності. Це стосується, скажімо, мови повідомлень, зображень, що пересилаються в мережі і якими сповнена електронна пошта [15, 12].

Особливо гострою проблемою для користувачів міжнародної мережі Інтернет стала проблема комп'ютерної порнографії. Саме тому в США остаточно не прийнята програма підключення середніх шкіл до Інтернету. Схвильоване відсутністю цензури американське суспільство домоглося того, що в 1996 р. у США був прийнятий Акт щодо дотримання норм культури в засобах комунікації: сайти, які пропонують інформацію, повинні працювати за певною схемою з перевіркою клієнтів на повноліття, а ситуація має контролюватися шляхом оформлення підписки реєстрації.

На жаль, у нашій країні дане питання досі не врегульоване, оскільки не прийняті відповідні законодавчі акти, так само, як не вивчено на належному рівні, яким чином спілкування у віртуальному світі відобразиться на реальній поведінці людей, їхніх комунікаційних можливостях, їхній інтеракції. Можна констатувати, що очевидним є дисонанс між високим рівнем розвитку технологій і невиправдано низьким культурним рівнем, досягненню балансу між якими має сприяти формування інформаційної культури особистості.

Перехід до інформаційного суспільства полягає, перш за все, в загальнодержавному процесі інформатизації, що включає підпроцеси комп'ютеризації (тобто комп'ютерного забезпечення суспільства та держави), медіатизації (зростання якості інформації та інформативна направленість суспільного розвитку) та інтелектуалізації (зростання ролі та можливостей для розвитку інтелекту).

Слід зазначити, що інформаційний простір України перебуває в процесі становлення, розвивається досить нерівномірно. Окремі його сектори (друковані ЗМІ, книговидання, бібліотечний, архівний та кінематографічний комплекси) не відповідають стандартам розвинутих країн, зазнають подальшого скорочення, а то й взагалі знищуються; інші (Інтернет, мобільний зв'язок) - хоч і не досягли рівня передових держав, однак виявляють стійку тенденцію до зростання та розвитку.

Системний аналіз сучасної інформаційної сфери нашої країни дозволяє визнати, що в інформаційному полі України спостерігаються ознаки системної кризи, яка проявляється:

а) у відсутності засобів контролю за інформаційним простором, який найчастіше живе своїм окремішнім життям, стихійно формує певні інформаційні осередки, що є наслідком недосконалої правової бази та відсутності коштів, і як результат - сильна залежність українського інформаційного простору від відповідних просторів як Росії, так і Заходу;

б) у неспроможності з будь-якої точки зору (технологічної, соціо-комунікативної тощо) відповісти на інформаційні виклики як внутрішні, так і зовнішні;

в) у відсутності дієвої системи забезпечення інформаційної безпеки, насамперед на державному рівні, яка б підтримувалася громадськими організаціями. Сучасний стан розвитку інформаційної цивілізації ще більше ставить під загрозу ідею рівності людей, створює передумови нового розшарування суспільства за ознакою володіння певною інформацією. Інформаційне суспільство конструює, висуває новий клас, т. зв. knowledge-class, що володіє знаннями та інформацією, вміло їх пристосовує до життя, отримує від цього винагороду. В контексті інноваційних змін, що відбуваються в українському суспільстві, викликаних повсюдним впровадженням комп'ютерних технологій, одним з актуальних завдань є усвідомлення того, що необхідні істотні зміни в традиційних освітніх системах і технологіях, і відповідно - розробка нових напрямків їхнього розвитку. Найбільш перспективним, зокрема для освітніх установ, є шлях мобільної інтеграції як по вертикалі, так і по горизонталі, що матиме своїм результатом створення інтегрованого освітнього простору на базі комп'ютерних технологій. Практична реалізація цього шляху можлива тільки при наявності концепції безперервної освіти, розпочинаючи з молодшої школи і закінчуючи різноманітними освітніми програмами на рівні післядипломної освіти. Технологічною базою такої концепції повинні стати сучасні комп'ютерні технології. Основою, своєрідними підвалинами процесу формування інформаційної культури можна вважати [11, 188]:

формування і розвиток індустрії інформаційних і комунікаційних послуг, у тому числі домашньої комп'ютеризації, зорієнтованої на масового споживача;

інформатизацію всієї системи загальної і фахової освіти - від дитячого садка до закінчення вищої школи і наступних форм підготовки і перепідготовки фахівців; підвищення ролі кваліфікації, професіоналізму, здатності до творчості як найважливіших характеристик людського потенціалу;

забезпечення сфери інформаційних послуг духовним змістом, що відповідає українським культурно-історичним традиціям, у тому числі організація потужного україномовного сектора в Інтернеті.

Розв'язання зазначених достатньо масштабних завдань свідчитиме, на наш погляд, про реальне перетворення інформації і знань у справжній ресурс соціально-економічного й духовного розвитку. Воно буде також означати зміцнення інститутів громадянського суспільства, реальне забезпечення права громадян на вільне одержання, поширення і використання інформації, розширення можливостей саморозвитку особистості. А це означає, що Україна може виступити носієм специфічної моделі цивілізаційного розвитку, багато в чому коригованої щодо західного зразка. Історична наступність, національна ідентичність, відновлення моральної свідомості, формування єдиного духовного простору країни - такі основні особливості шляху України до інформаційного суспільства.

Суттєва роль у формуванні інформаційної культури належить освітній та управлінській діяльності, які формують соціально важливі якості фахівця інформаційного простору, сприяючи виробленню таких навичок та вмінь, як: а) диференціація інформації; б) виділення соціально та професійно значущої інформації; в) вироблення критеріїв її оцінки; г) переробка інформації та її використання. Інформаційна культура, маючи методологічний, світоглядний, загальноосвітній та загальнокультурний потенціал, що проявляється, насамперед, у використанні універсальних процедур пошуку, обробки та поширення інформації, може бути визначена у вузькому та широкому значеннях. У широкому сенсі інформаційна культура може бути зведена до сукупності принципів і реальних механізмів процесу отримання, аналізу, переробки та поширення інформації, що забезпечують позитивні результати взаємодії етнічних і національних культур, їхнє долучення до загальнолюдського досвіду [5, 16].

У вузькому сенсі цього слова, інформаційна культура як необхідна і достатня умова для прийняття управлінських рішень є своєрідною підвалиною, органічним синтезом трьох її визначальних складових: а) оптимальних засобів маніпулювання зі знаками, даними, інформацією та подання їх зацікавленому споживачу для рішення теоретичних і практичних задач; б) механізмів вдосконалення технічного середовища, зберігання і передачі інформації; в) системи навчання, підготовки людини до ефективного використання інформаційних засобів та інформації.

Формування інформаційної культури залежить від різноманітних інформаційно-психологічних впливів, які можуть призводити до серйозних негативних наслідків, викликати, зокрема, психоемоційну чи соціально-психологічну напругу, неадекватну поведінку окремих осіб, соціальних груп тощо. Звідси цілком слушними уявляються судження щодо доцільності розробки та обґрунтування засобів інформаційно-психологічної безпеки як стану захищеності соціальних суб'єктів (окремих осіб, соціальних груп, верств населення, масових об'єднань людей, населення в цілому) від негативних інформаційно-психологічних впливів, ризиків і небезпек.

1.3 Можливості практичного використання мережі Internet