Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Факультет електроніки

Кафедра оптоелектроніки та інформаційних технологій

КУРСОВА РОБОТА

на тему: "Створення бази даних оптичних лазерів"

Львів 2014



Зміст

• Вступ
• Розділ 1. База даних
• 1.1 Бази даних та їх типи
• 1.2 Вимоги до пам'яті, яка потрібна для збереження БД
• 1.3 Моделі Даних
• 1.4 12 правил Кодда
• 1.5 Нормалізація баз даних
• 1.6 Систем керування базами даних(СКБД)
• Розділ 2. Лазерна технологія
• 2.1 Принцип дії лазерів
• 2.2 Основні властивості лазерного променя
• 2.3 Монохроматичність лазерного випромінювання його потуність
• 2.4 Гігантські імпульси
• Розділ 3. Застосування лазерів
• 3.1 Застосування лазерного променя в промисловості і техніці
• 3.2 Застосуваня лазерів у медицині
• 3.3 Характеристики типів лазерів
• 3.4 Голографія
• Висновок
• Список використаних джерел
• Додаток


Вступ

Написання програми на мові C # в середовищі Microsoft Visual Studio, за допомогою якої можна внести і редагувати інформацію в базі даних

Мета даної курсової роботи: продемонструвати програму яка заносить інформацію в базу даних, етап створення програми мовою програмування C #.

У даній курсовій роботі проаналізовано такі аспекти:

- мову програмування C #

- базу даних Microsoft Access

"Microsoft Access" (повна назва Microsoft Office Access) - система управління базами даних від компанії Майкрософт, програма, що входить до складу пакету офісних програм Microsoft Office. Має широкий спектр функцій, включаючи зв'язані запити, сортування по різних полях, зв'язок із зовнішніми таблицями і базами даних. Завдяки вбудованій мові VBA, в самому Access можна писати підпрограми, що працюють з базами даних.

Версії

1993 Access 2.0 для Windows (Office 4.3), 1995 Access 7 для Windows 95 (Office 95), 1997 Access 97 (Office 97), 1999 Access 2000 (Office 2000), 2001 Access 2002 (Office XP), 2003 Access 2003 (із комплекта програм Microsoft Office 2003), 2007 Microsoft Office Access 2007 (із комплекта програм Microsoft Office 2007), 2010 Microsoft Office Access 2010 (із комплекта програм Microsoft Office 2010).



Розділ 1. База даних

База даних (скорочено - БД) - впорядкований набір логічно взаємопов'язаних даних, що використовуються спільно та призначені для задоволення інформаційних потреб користувачів. У технічному розумінні включно й система керування БД.

Головне завдання БД - гарантоване збереження значних обсягів інформації (так звані записи даних) та надання доступу до неї користувачеві або ж прикладній програмі. Таким чином, БД складається з двох частин: збереженої інформації та системи керування нею.

З метою забезпечення ефективності доступу записи даних організовують як множину фактів (елемент даних).

Історія розвитку

1960-ті рр. розроблення перших БД. CODASYL - мережева модель даних та одночасно незалежне розроблення ієрархічної БД фірмою North American Rockwell, яка пізніше взята за основу IMS - власної розробки IBM.

1970-ті рр. наукове обґрунтування Едгаром Ф. Коддом основ реляційної моделі, котра на початку зацікавила лише наукові кола. Уперше цю модель було використано у БД Ingres (Берклі) та System R (IBM), що були лише дослідними прототипами, анонсованими протягом 1976 року.

1980-ті рр. поява перших комерційних версій реляційних БД Oracle та DB2. Реляційні БД починають успішно витісняти мережеві та ієрархічні. Дослідження децентралізованих (розподілених) систем БД, проте вони не відіграють особливої ролі на ринку БД.

1990-ті рр. увага науковців спрямовується на об'єктно-орієнтовані БД, які знайшли застосування в першу чергу в тих галузях, де використовуються комплексні дані: інженерні, мультимедійні БД.

2000-ні рр. головним нововведенням є підтримка та застосування XML у БД. Розробники комерційних БД, які панували на ринку у 1990-их рр., отримують все більшу конкуренцію з боку руху відкритого програмного забезпечення. Реакцією на це стає поява безкоштовних версій комерційних БД.

Структуровані та неструктуровані БД

Структуровані БД використовують структури даних, тобто структурований опис типу фактів за допомогою схеми даних, більш відомої як модель даних. Модель даних описує об'єкти та взаємовідношення між ними. Існує декілька моделей (чи типів) баз даних, основні: плоска, ієрархічна, мережна та реляційна. Приблизно з 2000 року більше половини БД використовують реляційну модель.

До неструктурованих БД належать повнотекстові бази даних, які містять неструктуровані тексти статей чи книг у формі, що дозволяє здійснювати швидкий пошук.

Характеристика БД

Часто зустрічається характеристика БД на основі певних параметрів або необхідних вимог, наприклад:

· значна кількість даних;

· незалежність даних;

· відкритий доступ до даних;

· підтримка транзакцій з гарантією відповідних властивостей;

· гарантована відсутність збоїв;

· одночасна робота з багатьма користувачами.

З подальшим розвитком БД змінюються й ці вимоги та додаються нові, тому одностайності щодо повноти цієї характеристики немає.

Схема баз даних (англ. database schema) - це структура системи баз даних описана формальною мовою, яка підтримується системою управління баз даних (СУБД) і відноситься до організації даних для створення плану побудови бази даних з розподілом на таблиці. Формально схема баз даних представляє собою набір формул (правил), які називаються обмеженнями цілісності. Обмеження цілісності забезпечують сумісність між всіма частинами схеми. Всі обмеження виражаються однією мовою.

Поняття схеми бази даних відіграє ту ж роль, що і поняття теорії в численні предикатів. Модель цієї "теорії" точно відповідає базі даних, яку можна побачити в будь-який момент часу як Математичний об'єкт|математичний об'єкт. Таким чином, схема може містити формули, що представляють обмежені цілісності спеціально для додатків і обмеження спеціально для типу бази даних, які виражені на одній мові баз даних. В реляційній базі даних, схема визначає таблиці, поля, відношення, індекси, пакети, процедури, функції, черги, тригери, типи даних, послідовності, матеріалізовані уявлення, синоніми, посилання баз даних, каталоги, Java, XML-схеми та інші елементи.

Схеми, як правило, зберігається в словнику даних. Хоча схема визначена в тексті мови бази даних, цей термін часто використовується для графічного позначення структури бази даних. Іншими словами, схема - це структура бази даних яка визначає об'єкти в базі даних.

В системі баз даних Oracle, термін "схема" має дещо інший відтінок. Для інтерпретації в базі даних Oracle використовується термін схема об'єкта.

1.1 Бази даних та їх типи

У зв'язку з розвитком інформаційних ресурсів, появою нових інформаційних та інформаційно-пошукових систем з'явилась необхідність зберігати та опрацьовувати великі набори даних. Ефективна обробка даних ставить перед розробниками програмного забезпечення ряд задач: як організувати інформацію в пам'яті комп'ютерів, які операції по її обробці є найбільш зручними та потрібними. Розвиток методів розв'язання таких задач привів у 60-х роках ХХ століття до появи поняття бази даних, яке є одним із центральних в інформатиці.

Під базою даних (БД) розуміють сукупність взаємозв'язаних та спеціальним чином організованих даних деякої предметної області, які зберігаються на зовнішніх носіях інформації і доступ до яких мають різні користувачі для розв'язання своїх задач. БД є інформаційною моделлю зовнішнього світу. У ній зберігаються відомості про об'єкти, їх властивості та характеристики.

Суттєві ознаки БД:

· Сукупність повідомлень чи даних;

· Повідомлення мають одинакову структуру і відносяться до однієї галузі;

· Дані організовано спеціальним чином;

Форма -це об'єкт бази даних, призначений для введення та відображення інформації. Форма містить поля, у які користувач може вводити дані або їх редагувати.

Загальноприйнято, що дані до баз даних вводяться за допомогою форм, а зберігаються у вигляді таблиць.

1.2 Вимоги до пам'яті, яка потрібна для збереження БД

• вона повинна бути довготривалою, оскільки дані з БД для розв'язування задач використовуються неодноразово;

• мати прямий (а не послідовний) доступ до даних, як цього вимагають сучасні методи обробки даних.

За способом подання інформації із предметної області БД поділяють на фактографічні та документальні. У БД фактографічного типу фіксуються дані про події, явища, процеси, а також їх характеристики. У БД документального типу зберігаються набори документів, які містять інформацію про стан деякої предметної області. Перед створенням БД вибирають модель подання даних в ній, яку ще називають її типом.



1.3 Моделі Даних

Модель даних - це система правил, згідно з якими створюють структури даних, здійснюють доступ до даних та змінюють їх.

На даний час найбільш широко використовуються ієрархічна, мережева та реляційна моделі даних (відповідно типи БД).

В ієрархічній БД відношення між різними типами записів мають деревоподібну структуру. Елементи такого дерева відношень називають вузлами. На найвищому рівні ієрархії є вузол, який не підпорядковується жодному іншому, він називається коренем дерева. Кожний інший вузол підпорядковується тільки одному вище стоящому.

Найбільшого розповсюдження набула реляційна модель, основним способом подання даних в якій є двомірна таблиця. Зв'язки між записами різних типів тут організовуються через спільні поля. Кожний файл даних в такій моделі містить дані, які можна подати у вигляді таблиці, колонки якої відповідають окремим полям, а рядки - записам. Кожна колонка таблиці має ім'я і містить однорідні дані (однакового типу). Перевагою таких БД є наглядність і зрозумілість організації даних, швидкість пошуку потрібних даних. У БД реляційного типу зручно здійснювати сортування даних, вибірку даних, що задовольняють певним умовам. До реляційних БД можна звести ієрархічні та мережеві БД. Протягом останніх років стали досліджуватись постреляційні моделі, найбільш перспективною з яких вважається об'єктно-орієнтована модель даних. Утім вона значною мірою відтворює ідеологію ієрархічної моделі, її розвиток відбувається повільно, тож на ринку СКБД, скоріш за все, ще тривалий час домінуватимуть реляційні системи.

1.4 12 правил Кодда

12 правил Кодда - набір 13 правил (пронумерованих від нуля до дванадцяти) запропонованих Едгаром Коддом, спроектовані для визначення того чи є СКБД реляційною. Іноді їх жартома називають "Дванадцять наказів Кодда". Кодд створив ці правила як частину своєї кампанії запобігання розмиванню його бачення реляційності оскільки продавці систем керування базами даних на початку 1980х просто видавали свої старі продукти за реляційні розробки. Насправді, правила настільки суворі, що всі популярні так звані "реляційні" СКБД не відповідають багатьом критеріям. Особливо складні 6, 9, 10, 11 і 12 правила.

0. Фундаментальне правило (Foundation Rule)

Реляційна СУБД має бути здатною повністю керувати базою даних, використовуючи зв'язки між даними

1. Інформаційне правило (Information Rule)

Інформація має бути представлена у вигляді даних, що зберігаються в осередках. Дані, що зберігаються у комірках, мають бути атомарними. Порядок рядків у реляційній таблиці не повинен впливати на зміст даних

2. Правило гарантованого доступу (Guaranteed Access Rule)

Доступ до даних має бути вільним від двозначності. До кожного елементу даних має бути гарантований доступ за допомогою комбінації імені таблиці, первинного ключа рядку й імені стовпця.

3. Систематична обробка Null-значень (Systematic Treatment of Null Values)

Невідомі значення NULL, відмінні від будь-якого відомого значення, мають підтримуватись для всіх типів даних при виконанні будь-яких операцій. Наприклад, для числових даних невідомі значення не повинні розглядатись як нулі, а для символьних даних - як порожні рядки.

4. Правило доступу до системного каталогу на основі реляційної моделі (Dynamic On-line Catalog Based on the Relational Model)

Словник даних має зберігатись у формі реляційних таблиць, і СУБД повинна підтримувати доступ до нього за допомогою стандартних мовних засобів, тих самих, що використовуються для роботи з реляційними таблицями, які містять дані користувача.

5. Правило повноти підмови маніпулювання даними (Comprehensive Data Sublanguage Rule)

Система управління реляційними базами даних має підтримувати хоча б одну реляційну мову, яка

а) має лінійний синтаксис,

б) може використовуватись інтерактивно і в прикладних програмах,

в) підтримує операції визначення даних, визначення уявлень, маніпулювання даними (інтерактивні та програмні), обмежувачі цілісності, управління доступом та операції управління транзакціями (begin, commit і rollback).

6. Правило модифікації поглядів (View Updating Rule)

Кожне подання має підтримувати усі операції маніпулювання даними, які підтримують реляційні таблиці: операції вибірки, вставки, модифікації і видалення даних.

7. Правило високорівневих операцій модифікації даних (High-level Insert, Update, and Delete)

Операції вставки, модифікації і видалення даних мають підтримуватись не тільки щодо одного рядку реляційної таблиці, але й щодо будь-якої безлічі рядків.

8. Правило фізичної незалежності даних (Physical Data Independence)

Додатки не повинні залежати від використовуваних способів зберігання даних на носіях, від апаратного забезпечення комп'ютерів, на яких знаходиться реляційна база даних.

9. Правило логічної незалежності даних (Logical Data Independence)

Представлення даних в додатку не повинно залежати від структури реляційних таблиць. Якщо в процесі нормалізації одна реляційна таблиця розділяється на дві, подання має забезпечити об'єднання цих даних, щоб зміна структури реляційних таблиць не позначалась на роботі додатків.

10. Правило незалежності контролю цілісності (Integrity Independence)

Вся інформація, необхідна для підтримки цілісності, має бути у словнику даних. Мова для роботи з даними має виконувати перевірку вхідних даних і автоматично підтримувати цілісність даних.

11. Правило незалежності від розміщення (Distribution Independence)

База даних може бути розподіленою, може перебувати на кількох комп'ютерах, і це не повинно впливати на додатки. Перенесення бази даних на інший комп'ютер не повинне впливати на додатки.

12. Правило узгодженості мовних рівнів (The Nonsubversion Rule)

Якщо використовується низькорівнева мова доступу до даних, вона не повинна ігнорувати правила безпеки і правила цілісності, які підтримуються мовою більш високого рівня.

1.5 Нормалізація баз даних

Нормалізація схеми бази даних - покроковий процес розбиття одного відношення (на практиці: таблиці) відповідно до алгоритму нормалізації на декілька відношень на базі функціональних залежеостей.

Нормальна форма - властивість відношення в реляційної моделі даних, що характеризує його з точки зору надмірності, яка потенційно може призвести до логічно помилкових результатів вибірки або зміни даних. Нормальна форма визначається як сукупність вимог, яким має задовольняти відношення. Таким чином, схема реляційної бази даних переходить у першу, другу, третю і так далі нормальні форми. Якщо відношення відповідає критеріям нормальної форми n, та всіх попередніх нормальних форм, тоді вважається, що це відношення знаходиться у нормальній формі рівня n.

Перша нормальна форма (1НФ, 1NF) утворює ґрунт для структурованої схеми баз даних: Кожна таблиця повинна мати основний ключ: мінімальний набір колонок, які ідентифікують запис. Уникнення повторень груп (категорії даних, що можуть зустрічатись різну кількість разів в різних записах) правильно визначаючи не-ключові атрибути. Атомарність: кожен атрибут повинен мати лише одне значення, а не множину значень.

Друга нормальна форма (2НФ, 2NF) вимагає, аби дані, що зберігаються в таблицях із композитним ключем не залежали лише від частини ключа: Схема бази даних повинна відповідати вимогам першої нормальної форми. Дані, що повторно з'являються в декількох рядках виносяться в окремі таблиці.

Третя нормальна форма (3НФ, 3NF) вимагає, аби дані в таблиці залежали винятково від основного ключа: Схема бази даних повинна відповідати всім вимогам другої нормальної форми. Будь-яке поле, що залежить від основного ключа та від будь-якого іншого поля, має виноситись в окрему таблицю.

Нормальна форма Бойса - Кодда. Відношення знаходиться в НФБК, тоді і лише тоді коли детермінант кожної функціональної залежності є потенційним ключем. Якщо це правило не виконується, тоді щоб привести вказане відношення до НФБК його слід розділити на два відношення шляхом двох операцій проекції на кожну функціональну залежність детермінант, якої не є потенційним ключем. Проекція без атрибутів залежної частини такої функціональної залежності; Проекція на всі атрибути цієї функціональної залежності. Визначення НФБК не потребує жодних умов попередніх нормальних форм. Якщо проводити нормалізацію послідовно, то в переважній більшості випадків при досягненні 3НФ автоматично будуть задовольнятися вимоги НФБК. 3НФ не збігається з НФБК лише тоді, коли одночасно виконуються такі 3 умови: Відношення має 2 або більше потенційних ключів. Ці потенційні ключі складені (містять більш ніж один атрибут). Ці потенційні ключі перекриваються, тобто мають щонайменше один спільний атрибут.

Четверта нормальна форма (4НФ, 4NF) вимагає, аби в схемі баз даних не було нетривіальних багатозначних залежностей множин атрибутів від будь чого, окрім надмножини ключа-кандидата. Вважається, що таблиця знаходиться у 4НФ тоді, і тільки тоді, коли вона знаходиться в НФБК, та багатозначні залежності є функціональними залежностями. Четверта нормальна форма усуває небажані структури даних - багатозначні залежності.

П'ята нормальна форма (5НФ, 5NF, PJ/NF) вимагає, аби не було не тривіальних залежностей об'єднання, котрі б не витікали із обмежень ключів. Вважається, що таблиця в п'ятій нормальній формі, тоді, і тільки тоді, коли вона знаходиться в 4НФ, та кожна залежність об'єднання зумовлена її ключами-кандидатами

Нормальна форма домен/ключ. Ця нормальна форма вимагає, аби в схемі не було інших обмежень окрім ключів та доменів.

Шоста нормальна форма. Таблиця знаходиться у 6NF, якщо вона знаходиться у 5NF та задовольняє вимозі відсутності нетривіальних залежностей. Зазвичай 6NF ототожнюють з DKNF.

1.6 Систем керування базами даних(СКБД)

Система керування базами даних (СКБД) - комп'ютерна програма чи комплекс програм, що забезпечує користувачам можливість створення, збереження, оновлення, пошук інформації та контролю доступу в базах даних.

Першим поколінням СКБД прийнято вважати ієрархічні й мережеві системи. Ці системи отримали широке поширення в 1970-х роках, а першою комерційною системою цього типу була система IMS компанії IBM.

У 1980-х роках ці системи були витіснені системами другого покоління - повсюдно використовуваними і донині реляційними СКБД. У цих системах використовувалися непроцедурні мови управління даними (SQL) і передбачався значний ступінь незалежності даних. Реляційні системи внесли значні удосконалення в управління даними: графічний користувацький інтерфейс (GUI), клієнт-серверні застосунки, розподілені бази даних, паралельний пошук даних та інтелектуальний аналіз даних.

Але вже до кінця 1980-х років існуюча тоді реляційна модель перестала задовольняти розробників через низки обмежень. Відповіддю на зростаючу складність програм баз даних стали два нових напрямки розвитку СКБД: об'єктно-орієнтовані СКБД і об'єктно-реляційні СКБД.

У 1991р. був утворений консорціум ODMG (Object Data Management Group), основною метою якого стало вироблення промислового стандарту об'єктно-орієнтованих баз даних. Між 1993 та 2001 роками ODMG опублікувала п'ять ревізій своїх специфікацій. Остання версія стандарту має індекс 3.0, після чого група розпустилася. До кінця 1990-х років існувало близько десяти компаній, що виробляли комерційні продукти, які позиціонуються на ринку як ООСКБД. Найбільш відомими системами даного класу стали Objectivity, Versant виробництва однойменних компаній, а також СКБД Jasmine, випущена компанією CA. Незважаючи на переваги, що дають змогу ефективніше вирішувати певний ряд завдань, об'єктно-орієнтовані системи так і не змогли завоювати значущу частку ринку СКБД, залишившись "нішевим" продуктом.

Постачальниками традиційних реляційних СКБД також була проведена значна робота з об'єднання об'єктно-орієнтованих і реляційних систем. Розробники постаралися розширити мову SQL, щоб внести в неї концепції об'єктно-орієнтованого підходу, зберігаючи переваги реляційної моделі (об'єктні розширення мови SQL були зафіксовані в стандарті SQL:1999). Основний принцип - це еволюційний розвиток можливостей СКБД без корінної ланки попередніх підходів та зі збереженням наступності з системами попереднього покоління.

Поняття СКБД третього покоління, якими, власне кажучи, і є об'єктно-реляційні СКБД, з'явилося після опублікування групою відомих фахівців в області баз даних "Маніфесту систем баз даних третього покоління". Основні принципи СКБД третього покоління, позначені в маніфесті:

Крім традиційних послуг з управління даними, СКБД третього покоління повинні забезпечити підтримку розвиненіших структур об'єктів і правил. Розвинутіша структура об'єктів характеризує засоби, необхідні для зберігання і маніпулювання нетрадиційними елементами даних (тексти, просторові дані, мультимедіа);

СКБД третього покоління повинні містити СКБД другого покоління. Системи другого покоління внесли вирішальний вклад у двох областях - непроцедурний доступ за допомогою мови запитів SQL і незалежність даних. Ці досягнення обов'язково повинні враховуватися в системах третього покоління;

СКБД третього покоління повинні бути відкриті для інших підсистем. Це передбачає оснащення різноманітними інструментами підтримки прийняття рішень, доступом з багатьох мов програмування, інтерфейсами до існуючих популярних систем і бізнес-застосунків, можливістю запуску програм з бази даних на іншій машині і розподілені СКБД. Весь набір інструментів і СКБД має ефективно функціонувати на різноманітних апаратних платформах з різними операційними системами. Крім того, СКБД, що розраховує на широку сферу застосування, повинна бути оснащена мовою четвертого покоління (4GL).

У середині 1990-х років було лише кілька дослідних прототипів СКБД, які поєднали найкращі риси реляційних і об'єктно-орієнтованих СКБД. Першим комерційним продуктом, якому були властиві об'єктно-реляційні риси, став Universal Server компанії Informix (згодом була поглинена IBM). В даний час більшість цих ідей вже втілено в реальних комерційних рішеннях, в тому числі і в продуктах основних постачальників СКБД (Oracle Database і IBM DB2).

Розвиток індустрії систем керування базами даних базується на значних фундаментальних наукових дослідженнях. Найчастіше, між самими дослідженнями та їхньою конкретною реалізацією в прикладних рішеннях минають роки, а іноді й десятиліття. Роботу в області управління даними проводять як університетські дослідницькі групи (MIT, Berkeley), так і центри розробок основних постачальників СКБД (Oracle, IBM, Microsoft). Інвестування в управління даними - це довгострокове, і разом з тим, вигідне вкладення коштів. В даний час дослідники мають у своєму розпорядженні засоби, що дають змогу ефективно реалізувати найскладніші запити, що маніпулюють терабайтами й петабайтами різних даних.

Основними тенденціями, які дали привід для проведення різних масштабних досліджень в області баз даних стали:

Експонентний ріст даних. Обсяг даних, у тому числі синтетичних, що генеруються автоматизованими системами, значно зріс. Збільшилося і число прикладних областей, в яких вимагається обробка великих обсягів даних. До таких областей тепер відносяться не тільки традиційні корпоративні програми, пошук у веб, але також і наукові дослідження, обробка природних мов, аналіз соціальних мереж тощо;

Значне ускладнення структур використовуваних даних. Прості види даних у вигляді чисел і символьних рядків стали доповняться численною мультимедійною інформацією, просторовими, процедурними даними та великою кількістю інших складних форматів;

Широке поширення дешевих високопродуктивних апаратних засобів. Щорічно ми спостерігаємо зростання обчислювальних можливостей мікропроцесорів, збільшення ємності і зниження вартості доступних і зручних в експлуатації пристроїв дискової і оперативної пам'яті;

Активний розвиток засобів комунікації та "всесвітньої павутини" World Wide Web. WWW стає єдином інформаційним середовищем, що пронизує весь світ і об'єднує величезне число користувачів та електронних пристроїв;

Поява нових важливих областей застосування СКБД. У першу чергу, це пов'язано з інтелектуальним аналізом даних, сховищами даних, а останнім часом - з паралельними обчисленнями і хмарними технологіями.

Основні характеристики СКБД:

· Контроль за надлишковістю даних;

· Несуперечливість даних;

· Підтримка цілісності бази даних (коректність та несуперечливість);

· Цілісність описується за допомогою обмежень;

· Незалежність прикладних програм від даних;

· Спільне використання даних;

· Підвищений рівень безпеки;

Можливості СКБД

Дозволяється створювати БД (здійснюється за допомогою мови визначення даних DDL (Data Definition Language))

Дозволяється додавання, оновлення, видалення та читання інформації з БД (за допомогою мови маніпулювання даними DML, яку часто називають мовою запитів)

Можна надавати контрольований доступ до БД за допомогою:

Системи забезпечення захисту, яка запобігає несанкціонованому доступу до БД;

Системи керування паралельною роботою прикладних програм, яка контролює процеси спільного доступу до БД;

Система відновлення - дає змогу відновлювати БД до попереднього несуперечливого стану, що був порушений внаслідок збою апаратного або програмного забезпечення

Основні компоненти середовища СКБД:

· апаратне забезпечення;

· програмне забезпечення;

· дані;

· процедури - інструкції та правила, які повинні враховуватись при проектуванні та використанні БД;

· користувачі:

· адміністратори даних (керування даними, проектування БД, розробка алгоритмів, процедур) та БД (фізичне проектування, відповідальність за безпеку та цілісність даних);

· розробники БД;

· прикладні програмісти;

· кінцеві користувачі;

Архітектура СКБД:

Існує трирівнева система організації СКБД ANSI-SPARC, при якій існує незалежний рівень для ізоляції програми від особливостей подання даних на нижчому рівні.

Рівні:

• Зовнішній - подання БД з точки зору користувача;

• Концептуальний - узагальнене подання БД, описує які дані зберігаються в БД і зв'язки між ними. Підтримує зовнішні представлення, підтримується внутрішнім рівнем;

• Внутрішній - фізичне подання БД в комп'ютері.

• Логічна незалежність - повна захищеність зовнішніх моделей від змін, що вносяться в концептуальну модель.

• Фізична незалежність - захищеність концептуальної моделі від змін, які вносяться у внутрішню модель.



Розділ 2. Лазерна технологія

Лазерні технологічні процеси можна умовно розділити на два види. Перший з них використовує можливість надзвичайно тонкої фокусування лазерного променя і точного дозування енергії як в імпульсному, так і в безперервному режимі. У таких технологічних процесах застосовують лазери порівняно невисокою середньої потужності - це газові лазери імпульсно-періодичної дії, лазери на кристалах ітрій алюмінієвого граната з домішкою неодиму. За допомогою останніх розробили технологія свердління тонких отворів (діаметром 1 - 10 мкм і глибиною до 10 - 100 мкм) в рубінових і алмазних каменях для годинникової промисловості і технологія виготовлення фильеров для протягання тонкої дроту. Основна область застосування малопотужних імпульсних лазерів пов'язані з різкою і зварюванням мініатюрних деталей в мікроелектроніці та електровакуумної промисловості, з маркуванням мініатюрних деталей, автоматичним випалюванням цифр, букв, зображень потреб поліграфічної промисловості.

В останні роки в одній з найважливіших областей мікроелектроніки, фотолітографії, без застосування якої неможливо виготовлення надмініатюрних друкованих плат, інтегральних схем та інших елементів мікроелектронної техніки, звичайні джерела світла вживають лазерні. За допомогою лазера на XeCL (1 = 308 нм) вдається отримати дозвіл в фотолитографической техніці до 0,15 - 0,2 мкм. Подальший прогрес у субмикронной літографії пов'язаний із застосуванням у якості експонує джерела світла м'якого рентгенівського випромінювання з плазми, створюваної лазерним променем. У цьому випадку межа дозволу, що визначається довжиною хвилі рентгенівського випромінювання (1 = 0,01 - 0,001 мкм), виявляється просто фантастичним.

Другий вид лазерної технології заснований на застосуванні лазерів з великою середньою потужністю: від 1 кВт і вище. Потужні лазери використовують у таких енергоємних технологічних процесах, як різка і зварювання товстих сталевих листів, поверхневе загартування, наплавлення і легування великогабаритних деталей, очищення будинків від поверхонь забруднень, різка мармуру, граніту, розкрій тканин, шкіри та інших матеріалів. При лазерної зварюванні металів досягається висока якість шва і не потрібно застосування вакуумних камер, як при електроннопроменевої зварюванні, а це дуже важливо в конвеєрному виробництві.

Потужна лазерна технологія знайшла застосування в машинобудуванні, автомобільній промисловості, промисловості будівельних матеріалів. Вона дозволяє не тільки підвищити якість обробки матеріалів, а й поліпшити техніко-економічні показники виробничих процесів. Так, швидкість лазерного зварювання сталевих листів товщиною 14 мКм досягає 100м / год при витраті електроенергії 10 кВт / год

2.1 Принцип дії лазерів

Лазерне випромінювання - є свічення об'єктів при нормальних температурах. Але в звичайних умовах більшість атомів знаходяться в нижчому енергетичному стані. Тому при низьких температурах речовини не світяться. При проходженні електромагнітної хвилі крізь речовину її енергія поглинається. За рахунок поглиненої енергії хвилі частина атомів порушується, тобто переходить у вищий енергетичний стан.

При цьому від світлового пучка віднімається деяка енергія: hv = E _{2-E 1,} де hv - величина, що відповідає кількості витраченої енергії,

E ₂ - енергія вищого енергетичного рівня,

E ₁ - енергія нижчого енергетичного рівня.

Тепер уявімо, що яким-небудь способом ми порушили більшу частину атомів середовища. Тоді при проходженні через речовину електромагнітної хвилі з частотою,



,

де v - частота хвилі,

Е ₂ - Е ₁ - різниця енергій вищого і нижчого рівнів,

h - довжина хвилі.

ця хвиля буде не послаблюватися, а навпаки, посилюватись за рахунок індукованого випромінювання. Під її впливом атоми узгоджено переходять у нижчі енергетичні стани, випромінюючи хвилі, що збігаються за частотою і фазою з падаючою хвилею.

2.2 Основні властивості лазерного променя

Лазери є унікальними джерелами світла. Їх унікальність визначають властивості, якими не володіють звичайні джерела світла. На противагу, наприклад, звичайної електричної лампочки, електромагнітні хвилі, що зароджуються в різних частинах оптичного квантового генератора, віддалених один від одного на відстані макроскопічні, виявляються когерентні між собою. Це означає, що всі коливання в різних частинах лазера відбуваються узгоджено. Щоб розібрати поняття когерентності в деталях, потрібно згадати поняття інтерференції. Інтерференція - це взаємодія хвиль, при якому відбувається складання амплітуд цих хвиль. Якщо вдається відобразити процес цієї взаємодії, то можна побачити так звану інтерференційну картину (вона виглядає як чергування темних і світлих ділянок).

Інтерференційну картину здійснити досить важко, тому що звичайно джерела досліджуваних хвиль породжують хвилі неузгоджено, і самі хвилі при цьому будуть гасити один одного. У цьому випадку інтерференційна картина буде надзвичайно розмита або ж не буде видно зовсім. Отже, вирішення проблеми отримання інтерференційної картини лежить у використанні двох залежних і узгоджених джерел хвиль. Хвилі від узгоджених джерел випромінюють таким чином, що різниця ходу хвиль буде дорівнювати цілому числу довжин хвиль. Якщо ця умова виконується, то амплітуди хвиль накладаються один на одного і відбувається інтерференція хвиль. Тоді джерела хвиль можна назвати когерентними.[7]

Когерентність хвиль, і джерел цих хвиль можна визначити математично. Нехай Е ₁ - напруженість електричного поля, що створюється перший пучком світла, Е ₂ - другим. Припустимо, що пучки перетинаються в деякій точці простору А. Тоді згідно з принципом суперпозиції напруженість поля в точці А дорівнює:

Е = Е ₁ + Е ₂

Так як в явищах інтерференції і дифракції оперують відносними значеннями величин, то подальші операції будемо виробляти з величиною - інтенсивність світла, яка позначена за I і дорівнює

I = E ^2.

Змінюючи величину I на певну раніше величину Е, отримуємо

I = I ₁ + I ₂ + I _12,

де I ₁ - інтенсивність світла першого пучка,

I ₂ - інтенсивність світла другого пучка.

Останній доданок I ₁₂ враховує взаємодію пучків світла і називається інтерференційних членом. Це складова одно:



I ₁₂ = 2 (E ₁ * E _2).

Якщо взяти незалежні джерела світла, наприклад, дві електричні лампочки, то повсякденний досвід показує, що I = I ₁ + I _2, тобто результуюча інтенсивність дорівнює сумі інтенсивностей накладаються пучків, а тому інтерференційний член звертається в нуль. Тоді кажуть, що пучки некогерентних між собою, отже некогерентних і джерела світла. Однак, якщо накладаються пучки залежні, то інтерференційний член не звертається в нуль, а тому I № I ₁ + I _2. У цьому випадку в одних точках простору результуюча інтенсивність I більше, в інших - менше інтенсивностей I ₁ і I _2. Тоді й відбувається інтерференція хвиль, а значить джерела світла виявляються когерентними між собою.

З поняттям когерентності також пов'язане поняття просторової когерентності. Два джерела електромагнітних хвиль, розміри і взаємне розташування яких дозволяє отримати інтерференційну картину, називаються просторово когерентними. Інший чудовою рисою лазерів, тісно пов'язаної з когерентністю їх випромінювання, є здатність до концентрації енергії - концентрації в часі, в спектрі, у просторі, у напрямку розповсюдження. Перше означає те, що випромінювання оптичного генератора може тривати всього близько сотні мікросекунд. Концентрація в спектрі припускає, що ширина спектральної лінії лазера дуже вузька. Це монохроматичность.

Лазери також здатні створювати пучки світла з дуже малим кутом розбіжності. Як правило, це значення досягає 10 ^-5 радий. Це означає, що на Місяці такий пучок, посланий з Землі, дасть пляма діаметром близько 3 км. Це є проявом концентрації енергії лазерного променя в просторі і у напрямку розповсюдження.



2.3 Монохроматичність лазерного випромінювання його потуність

Для деяких квантових генераторів характерна надзвичайно висока ступінь монохроматичности їх випромінювання. Будь-який потік електромагнітних хвиль завжди має набір частот. Випромінювання і поглинання атомної системи характеризується не тільки частотою, але і деякою невизначеністю цієї величини, званої шириною спектральної лінії (або смуги). Абсолютно монохроматичного одноколірного потоку створити не можна, однак, набір частот лазерного випромінювання надзвичайно вузький, що і визначає його дуже високу монохроматичность.

Потрібно відзначити, що лінії лазерного випромінювання мають складну структуру і складаються з великого числа надзвичайно вузьких ліній. Застосовуючи відповідні оптичні резонатори, можна виділити і стабілізувати окремі лінії цієї структури, створивши тим самим одночастотний лазер.[8]

Потужність лазера. Лазери є найбільш потужними джерелами світлового випромінювання. У вузькому інтервалі спектра короткочасно (протягом проміжку часу, тривалістю порядку 10 ^-13 с.) У деяких типів лазерів досягається потужність випромінювання порядку 10 ¹⁷ Вт / см ^2, у той час як потужність випромінювання Сонця дорівнює лише 7 * 10 ³ Вт / см ^2, причому сумарно по всьому спектру. На вузький ж інтервал l = 10 ^-6 см (це ширина спектральної лінії лазера) припадає у Сонця всього лише 0,2 Вт / см ^2. Якщо завдання полягає в подоланні порогу в 10 ¹⁷ Вт / см ^2, то вдаються до різних методів підвищення потужності. Для підвищення потужності випромінювання необхідно збільшити число атомів, що беруть участь у посиленні світлового потоку за рахунок індукованого випромінювання, і зменшити тривалість імпульсу.

Метод модульованої добротності. Щоб збільшити число атомів, що беруть участь майже одночасно в посиленні світлового потоку, необхідно затримати початок генерації, щоб накопичити якомога більше збуджених атомів, що створюють інверсну заселеність, для чого треба підняти поріг генерації лазера і зменшити добротність. Порогом генерації називають граничне число атомів, здатних перебувати у збудженому стані. Це можна зробити за допомогою збільшення втрат світлового потоку. Наприклад, можна порушити паралельність дзеркал, що різко зменшить добротність системи. Якщо при такій ситуації почати накачування, то навіть при значній інверсії заселеності рівнів генерація не починається, оскільки поріг генерації високий. Поворот дзеркала до паралельного іншому дзеркала положення підвищує добротність системи і тим самим знижує поріг генерації. Коли добротність системи забезпечить початок генерації, інверсна заселеність рівнів буде досить значною. Тому потужність випромінювання лазера сильно збільшується. Такий спосіб управління генерацією лазера називається методом модульованим добротності.

Тривалість імпульсу випромінювання залежить від того, протягом якого часу внаслідок випромінювання інверсна заселеність зміниться настільки, що система вийде з умови генерації. Тривалість залежить від багатьох чинників, але зазвичай складає 10 ^-7 -10 ^-8 с. Дуже поширене модулювання добротності за допомогою обертової призми. При певному положенні вона забезпечує повне відображення падаючого уздовж осі резонатора променя в зворотному напрямку. Частота обертання призми становить десятки або сотні герц. Імпульси лазерного випромінювання мають таку ж частоту.

Більш часте повторення імпульсів може бути досягнуто модуляцією добротності з допомогою осередку Керра (швидкодіючий модулятор світла). Осередок Керра і поляризатор поміщають в резонатор. Поляризатор забезпечує генерацію лише випромінювання певної поляризації, а осередок Керра орієнтована так, щоб при накладенні на неї напруги не проходило світло з цією поляризацією. При накачуванні лазера напругу з осередку Керра знімається в такий момент часу, щоб почалася при цьому генерація була найбільш сильною. Для кращого розуміння цього методу можна провести аналогію з відомим зі шкільного курсу фізики досвідом з турмаліном. Є також і інші способи введення втрат, що призводять до відповідних методів модуляції добротності.

2.4 Гігантські імпульси

Стосовно до лазерним технологіям використовується термін гігантський імпульс. Таким називають імпульс, що володіє дуже великою енергією при надмалій тривалості. Сама по собі ідея створення гігантського імпульсу проста при використанні оптичного затвора - спеціального пристрою, який за сигналом може переходити з відкритого стану в закрите і навпаки. У відкритому стані затвор пропускає через себе лазерне випромінювання, в закритому - поглинає або відхиляє його в інший бік. При створенні гігантського імпульсу затвор переводять в закритий стан ще до того, як почнеться висвічування енергії накачування. Потім, у міру поглинання енергії активні центри (атоми, які беруть участь у генерації) переходять в масовому порядку на довгоживучий верхній рівень. Генерація в лазері поки не здійснюється, адже затвор закритий. У результаті на аналізованому рівні накопичується надзвичайно велике число активних центрів - створюється дуже сильна інверсна заселеність рівнів. У певний момент затвор перемикають у відкритий стан. У певному відношенні це схоже на те, якщо б висока гребля, що створювала величезний перепад рівнів води, раптом несподівано зникла. Відбувається швидке і дуже бурхливий висвічування активних центрів, в результаті чого і народжується короткий і потужний лазерний імпульс - гігантський імпульс. Його тривалість становить 10 ^-8 с., А максимальна потужність 10 ⁸ Вт.



Розділ 3. Застосування лазерів

Перш за все слід зазначити, що дослідження взаємодії лазерного випромінювання з речовиною представляють виключно великий науковий інтерес. Лазери знаходять широке застосування в сучасних фізичних, хімічних і біологічних дослідженнях, що мають фундаментальний характер.

Яскравим прикладом можуть бути дослідження в області нелінійної оптики. Як вже зазначалося, лазерне випромінювання, що володіє досить високою потужністю, може оборотно змінювати фізичні характеристики речовини, що призводить до різних нелінійно-оптичних явищ.

Лазер дає можливість здійснювати сильну концентрацію світлової потужності в межах дуже вузьких частотних інтервалів: при цьому можлива також плавна перебудова частоти. Тому лазери широко застосовуються для отримання та дослідження оптичних спектрів речовин. Лазерна спектроскопія відрізняється виключно високим ступенем точності (високим дозволом). Лазери дозволяють також здійснювати виборче збудження тих чи інших станів атомів і молекул, виборчий розрив певних хімічних зв'язків. У результаті виявляється можливим ініціювання конкретних хімічних реакцій, управління розвитком цих реакцій, дослідження їх кінетики.

Пикосекундной лазерні імпульси дали початок дослідженням цілого ряду бистропротекающих процесів в речовині і, зокрема, в біологічних структурах. Зазначимо, наприклад, фундаментальні дослідження процесів фотосинтезу. Ці процеси дуже складні і, до того ж, протікають украй швидко - в пикосекундной часовій шкалі. Використання надкоротких світлових імпульсів дає унікальну можливість прослідкувати за розвитком подібних процесів і навіть моделювати окремі їхні ланки.

Роль лазерів у фундаментальних наукових дослідженнях виключно велика. Більш детальна розмова на цю тему зажадала б, однак, розгляду ряду спеціальних питань, а також відповідної підготовки читача. Тому, кажучи нижче про цілях лазерів, зосередимо увагу лише на чисто практичних цілях і, зокрема, промислових застосуваннях.

При обговоренні практичних застосувань лазерів зазвичай виділяють два напрямки. Перший напрямок пов'язують із застосуваннями, в яких лазерне випромінювання (як правило, досить високої потужності) використовується для цілеспрямованого впливу на речовину. Сюди відносять лазерну обробку матеріалів (наприклад, зварювання, термообробку, різання, пробивання отворів), лазерне поділ ізотопів, застосування лазерів в медицині і т. д. Другий напрямок пов'язують з так званими інформативними застосуваннями лазерів - для передачі та обробки інформації, для здійснення контролю і вимірювань.

3.1 Застосування лазерного променя в промисловості і техніці

Оптичні квантові генератори та їх випромінювання знайшли застосування в багатьох галузях промисловості. Так, наприклад, в індустрії спостерігається застосування лазерів для зварювання, обробки і розрізання металевих і діелектричних матеріалів і деталей у приладобудуванні, машинобудуванні і в текстильній промисловості.

Починаючи з 1964 року, малопродуктивне механічне свердління отворів стало замінятися лазерним свердлінням. Термін лазерне свердління не слід розуміти буквально. Лазерний промінь не з отвiр: він його пробиває за рахунок інтенсивного випаровування матеріалу в точці впливу. Приклад такого способу свердління - пробивання отворів у годинникових каменях, яка зараз вже є звичайною справою. Для цієї мети застосовуються твердотільні імпульсні лазери, наприклад, лазер на склі з неодимом. Отвір у камені (при товщині заготовки близько 0,1 - 0.5 мм.) Пробивається серією з декількох лазерних імпульсів, що мають енергію близько 0,1 - 0,5 Дж. і тривалістю близько 10 ^-4 с. Продуктивність установки в автоматичному режимі складає 1 камінь у секунду, що в 1000 разів вище продуктивності механічного свердління.

Лазер використовується і при виготовленні надтонких дротів з міді, бронзи, вольфраму та інших металів. При виготовленні дротів застосовують технологію протягування (волочіння) дроту крізь отвори дуже малого діаметру. Ці отвори (або канали волочіння) висвердлюють у матеріалах, які мають особливо високу твердість, наприклад, в надтвердих сплавах. Найбільш твердий, як відомо, алмаз. Тому краще всього протягувати тонкий дріт крізь отвори в алмазі (алмазні фільєри). Тільки вони дозволяють отримати дріт діаметром всього 10 мкм. Однак на механічне свердління одного отвору в алмазі потрібно 10 годин. Зате зовсім неважко пробити цей отвір серією з декількох потужних лазерних імпульсів. Як і у випадку з пробивкой отворів у годинникових каменях, для свердління алмазу використовуються твердотільні імпульсні лазери.

Лазерне свердління широко застосовується при отриманні отворів у матеріалах, які мають підвищену крихкістю. Як приклад можна навести підкладки мікросхем, виготовлені з глиноземний кераміки. Через високу крихкості кераміки механічне свердління виконується на "сирому" матеріалі. Обпалюють кераміку вже після свердління. При цьому відбувається деяка деформація вироби, спотворюється взаємне розташування висвердлених отворів. При використанні "лазерних свердел" можна спокійно працювати з керамічними підкладками, що вже пройшли випал.

Цікаве застосування лазера і як універсального паяльника. Припустимо, що всередині електронно-променевої трубки сталася аварія - перегорів або обірвався який-небудь провід, порушився контакт. Трубка вийшла з ладу. Здавалося б, поломка невиправно, адже ЕПТ являє собою пристрій, всі внутрішні компоненти якого знаходяться у вакуумі, всередині скляного балона, і ніякому паяльника туди не проникнути. Однак, лазерний промінь дозволяє вирішувати і такі завдання. Направляючи промінь в потрібну точку і належним чином фокусуючи його, можна здійснити зварювальну роботу.

Лазери з плавною перебудовою частоти служать основою для спектральних приладів з винятково високою роздільною силою. Наприклад, нехай потрібно дослідити спектр поглинання якої-небудь речовини. Вимірявши величину лазерного потоку, що падає на об'єкт, що вивчається, і пройшов через нього, можна обчислити значення коефіцієнта поглинання. Перебудовуючи частоту лазерного випромінювання, можна, отже, визначити коефіцієнт поглинання як функцію від довжини хвилі. Роздільна здатність цього методу збігається, очевидно, з шириною лінії лазерного випромінювання, яку можна зробити дуже малою. Ширина лінії, що дорівнює, наприклад, 10 ^-3 см ^-1 забезпечує таку ж роздільну здатність, як і дифракційна решітка з робочою поверхнею 5 м., а виготовлення таких грат являє собою майже нездійсненне завдання.

Лазери дозволили здійснити светолокатор, за допомогою якого відстань до предметів вимірюється з точністю до декількох міліметрів. Така точність недоступна для радіолокаторів.

В даний час у світі існує кілька десятків лазерних локаційних систем. Багато з них вже мають космічне значення. Вони здійснюють локацію Місяця і геодезичних штучних супутників Землі. Як приклад можна назвати лазеро-локаційних систему Фізичного інституту імені П. М. Лебедєва. Похибка вимірювання при використанні даної системи складає 40 см.

Проведення таких досліджень організовується для того, щоб точніше довідатися відстань до Місяця протягом деякого періоду часу, наприклад, протягом року. Досліджуючи графіки, що описують зміну цієї відстані з часом, вчені отримують відповіді на ряд питань, що мають наукову важливість.

Імпульсні лазерні локатори сьогодні застосовуються не тільки в космонавтиці, але і в авіації. Зокрема, вони можуть грати роль наукових вимірників висоти. Лазерний висотомір застосовувався також в космічному кораблі "Аполлон" для фотографування поверхні Місяця. Втім, у оптичних лазерних систем є і свої слабкі сторони. Наприклад, не так просто за допомогою гостронаправленої променя лазера виявити об'єкт, тому що час огляду контрольованій області простору виявляється занадто великим. Тому оптичні радіолокаційні системи використовуються разом з радіолокаційними. Останні забезпечують швидкий огляд простору, виявляють мета, а потім оптична система вимірює параметри мети і здійснює стеження за нею.

Великий інтерес представляють останні розробки в галузі створення телевізора на основі лазерних технологій. Згідно з очікуваннями фахівців, такий телевізор повинен відрізнятися надвисоким якістю зображення.

Варто також відзначити використання лазерів у вже давно відомих принтерах високої якості або лазерних принтерах. У цих пристроях лазерне випромінювання використовується для створення на спеціальному світлочутливому барабані прихованої копії друкованого зображення.[3]

3.2 Застосуваня лазерів у медицині

У медицині лазерні установки знайшли своє застосування у вигляді лазерного скальпеля. Його використання для проведення хірургічних операцій визначають наступні властивості:

1. Він виробляє щодо безкровний розріз, оскільки одночасно з розтином тканин він коагулює краю рани "заварюючи" не дуже великі кровоносні судини;

2. Лазерний скальпель відрізняється постійністю різальних властивостей. Попадання на твердий предмет (наприклад, кістка) не виводить скальпель з ладу. Для механічного скальпеля така ситуація стала б фатальною;

3. Лазерний промінь в силу своєї прозорості дозволяє хірургові бачити оперований ділянку. Лезо ж звичайного скальпеля, так само як і лезо електроножа, завжди в якійсь мірі загороджує від хірурга робоче поле;

4. Лазерний промінь розсікає тканину на відстані, не надаючи ніякого механічного впливу на тканину;

5. Лазерний скальпель забезпечує абсолютну стерильність, адже з тканиною взаємодіє тільки випромінювання;

6. Промінь лазера діє строго локально, випаровування тканини відбувається тільки в точці фокусу. Прилеглі ділянки тканини пошкоджуються значно менше, ніж при використанні механічного скальпеля;

7. Як показала клінічна практика, рана від лазерного скальпеля майже не болить і швидше загоюється.

Практичне застосування лазерів в хірургії почалося в СРСР в 1966 році в інституті імені А. В. Вишневського. Лазерний скальпель був застосований в операціях на внутрішніх органах грудної та черевної порожнин. В даний час лазерним променем роблять шкірно-пластичні операції, операції стравоходу, шлунка, кишечника, нирок, печінки, селезінки та інших органів. Дуже заманливо проведення операцій з використанням лазера на органах, що містять велику кількість кровоносних судин, наприклад, на серці, печінці.